Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

"ЕКОНОМІКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ"

ДЛЯ СТУДЕНТІВ IV-V КУРСІВ

НЕ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ.

ЧАСТИНА 1

Затверджено на засіданні

кафедри економіки промисловості

та організації виробництва.

Протокол №12 від 22.06.2011.

Дніпропетровськ ДВНЗ УДХТУ 2012

Конспект лекцій з дисципліни “Економіка та організація хімічних виробництв” для студентів IV-V курсів не економічних спеціальностей. Частина 1 / Укл.: М.А. Прялін, В.І. Гуцалова, В.П. Колесніков. - Дніпропетровськ: ДВНЗ УДХТУ, 2012. - 66 с.

Укладачі: М.А. Прялін, д-р техн. наук

В.І. Гуцалова

В.П. Колесніков, канд. екон. наук

Відповідальний за випуск О.А. Паршина, д-р екон. наук

Навчальне видання

Конспект лекцій з дисципліни "Економіка та організація хімічних виробництв" для студентів IV-V курсів не економічних спеціальностей. Частина 1

Укладачі: ПРЯЛІН Михайло Анатолійович

ГУЦАЛОВА Вікторія Іванівна

КОЛЕСНІКОВ Володимир Петрович

Редактор Л.М. Тонкошкур

Коректор Л.Я. Гоцуцова

Підписано до друку 10.04.12. Формат 60Ч84 1/16. Папір ксерокс. Друк різограф. Умов.-друк. арк. 3,0. Облік.-вид. арк. 3,04. Тираж 50 прим. Зам. № 128. Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

ДВНЗ УДХТУ, 49005, м.Дніпропетровськ-5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру

Зміст

Вступ

1 Підприємство як суб'єкт господарювання

1.1 Основні види підприємства

1.2 Виробнича структура підприємства

2 Основні фонди підприємства

2.1 Класифікація та структура основних фондів підприємства

2.2 Знос та амортизація основних фондів

2.3 Показники використання основних фондів

3 Нематеріальні ресурси та активи підприємства

3.1 Нематеріальні ресурси

3.2 Нематеріальні активи

4 Обігові кошти підприємства

4.1 Структура обігових коштів

4.2 Показники обіговості

5 Виробничі потужності підприємства

5.1 Виробнича потужність та її визначення

5.2 Продуктивність праці

6 Собівартість продукції та рентабельність виробництва

6.1 Собівартість продукції

6.2 Прибуток та рентабельність виробництва

7 Економічна ефективність капітальних вкладень

7.1 Види капітальних вкладень

7.2 Джерела фінансування оновлення виробництва

7.3 Показники ефективності капітальних вкладень

8 Нормування праці робітників

8.1 Характеристика технічного нормування

8.2 Склад елементів витрат часу

8.3 Визначення витрат робочого часу

9 Оплата праці на підприємстві

9.1 Сутність оплати праці

9.2 Погодинна система оплати праці

9.3 Відрядна система праці

9.4 Контрактна система оплати праці

10 Трудовий потенціал підприємства

10.1 Загальна характеристика персоналу підприємства

10.2 Оцінка чисельності персоналу

10.3 Вимоги до керівника та характеристика його якостей

11 Банкрутство, реструктуризація, санація, ліквідація підприємств

11.1 Банкрутство підприємств

11.2 Реструктуризація підприємств

11.3 Санація та ліквідація підприємств

Список літератури

Вступ

Конспект лекцій виконаний з дисципліни "Економіка та організація хімічних виробництв" для студентів IV-V курсів не економічних спеціальностей.

У першій частині конспекту лекцій розглядаються загальні питання теорії економіки хімічних виробництв, а саме:

- класифікація підприємств за основними видами та їх виробнича структура;

- основні фонди, нематеріальні ресурси та активи підприємства;

- обігові кошти, виробничі потужності, продуктивність праці та її визначення;

- собівартість продукції та рентабельність виробництва;

- економічна ефективність капітальних вкладень;

- нормування та оплата праці;

- трудовий потенціал підприємства;

- банкрутство, реструктуризація, санація та ліквідація підприємств.

Конспект лекцій також може бути використаний для спеціальностей:

1) Економіка та організація харчових виробництв;

2) Економіка та організація біотехнологічних виробництв;

3) Економіка, планування та організація хіміко-фармацевтичних підприємств.

Конспект лекцій може бути корисним для осіб, які отримують другу вищу освіту чи підвищують свою кваліфікацію. При оформленні конспекту лекцій приймали участь студенти-дипломники ДВНЗ УДХТУ Підпала В.С., Філімонова Г.В., Дорошенко А.О.

1 Підприємство як суб'єкт господарювання

1.1 Основні види підприємства

Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку. Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Як самостійний господарюючий суб'єкт підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Внутрішня діяльність кожного підприємства регулюється його статутом і колективним договором. З метою спільної діяльності утворюється об'єднання підприємств, які є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту. Об'єднання створюються для спільного вирішення виробничих завдань, підвищення ефективності використання ресурсів, розподілу праці, а також для реалізації інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру. Об'єднання підприємств у межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватись послугами банківських установ, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об'єднання не відповідають за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу. Якщо об'єднання не в змозі виконати свої зобов'язання, то їх виконують підприємства-засновники. Розміри та порядок такої відповідальності визначаються згідно з засновницькими документами. Як правило це визначається в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд. Об'єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті повноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

Статут підприємства це зібрання певних правил і обов'язків, якими регулюються його відносини з іншими суб'єктами господарювання. У статуті містяться такі основні відомості: найменування власника підприємства; місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства; органи управління, порядок їх формування; повноваження трудового колективу та його виборних органів; порядок утворення майна підприємства; умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Колективний договір це угода між трудовим колективом та адміністрацією (власником) підприємства, яка регулює їх виробничі, економічні та трудові відносини. Колективний договір щороку переглядається і в разі потреби оновлюється. Основними напрямами діяльності підприємства є:

- маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг);

- виробничий (обґрунтування обсягу випуску продукції відповідно до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо);

- інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка виробництва); інфляція оподаткування рентабельність прибуток

- економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовнішньоекономічна діяльність, фінансування);

- соціальний (управління персоналом, професійна підготовка кадрів, створення належних умов праці та відпочинку працівників).

Виробниче підприємство це окрема спеціалізована одиниця, основою якої є професійно організований колектив, який за допомогою наявних засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві продукцію або надає послуги відповідного призначення. Найважливіші цілі виробничого підприємства: одержання прибутку; забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом; своєчасна виплата заробітної плати; створення робочих місць; охорона довкілля; створення для працівників належних і безпечних умов праці; створення можливостей для професійного зростання.

Основні функції виробничого підприємства полягають у наступному: матеріально-технічне забезпечення; виготовлення продукції для продажу і власної потреби; продаж і постачання продукції споживачеві; управління та організація праці персоналу; підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва; отримання чинних законів, державних стандартів; підприємницька діяльність; сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди.

На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприємство як складну систему. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікро- та макросередовище. Мікросередовище це середовище прямого впливу на підприємство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та державні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи забезпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи підприємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо. Макросередовише охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства і їх мікросередовище опосередковано. Основними компонентами макросередовища є становище держави і території, де розташовані підприємства. Розрізняють довкілля природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне.

Найпоширеніші форми добровільних об'єднань підприємств наступні.

Асоціація найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність її учасників.

Корпорація акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння власністю, концентрацію функцій управління підприємствами в руках професійних менеджерів. Тобто це є об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних Інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління.

Консорціум тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети.

Концерн форма статутного об'єднання підприємств, для якої характерна єдність власності та контролю. Найчастіше концерн інтегрує підприємства різних галузей господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність.

Холдинг організаційна форма об'єднання капіталів підприємств з метою використання власних коштів для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма.

Фінансова-промислова група об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств з метою реалізації виробничих програм.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги та недоліки, може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

1.2 Виробнича структура підприємства

Виробнича структура - це склад керованих ланок виробничої системи (ділянок, цехів та ін.), що володіють технологічними та кооперованими взаємозв'язками. Виробнича структура відображає склад підрозділів виробництва. Відповідно до розподілу виробничих процесів на основні, допоміжні та обслуговуючі на підприємствах прийнято розрізняти: основне, допоміжне, обслуговуюче виробництво. Відповідно до цього розрізняють основні, допоміжні, обслуговуючі цехи та господарства.

На виробничу структуру істотно впливає обсяг випуску продукції. Під цим поняттям розуміється кількість виробів певного найменування, виготовлених підприємством протягом планованого інтервалу часу. На виробничу структуру підприємства істотно впливають його спеціалізація та кооперування з іншими підприємствами. Чим вище рівень спеціалізації підприємства, чим більш однорідну продукцію воно випускає, тим за інших рівних умов менше в його складі різнойменних виробничих цехів і простіше виробнича структура. Навпаки, чим більш універсальне підприємство, тим складніше його структура. Кооперування підприємства з іншими організаціями обмежує кількість видів його виробничих процесів, а також усуває необхідність додаткового утворення виробничих підрозділів.

Первинною ланкою в організації виробничого процесу є робоче місце. Воно являє собою частину виробничої площі, оснащеної необхідним устаткуванням, інструментами і пристосуваннями, за допомогою яких робітник або група робітників (бригада) виконує окремі операції з виготовлення продукції чи обслуговування процесу виробництва. Характер і особливості робочого місця багато в чому визначають його структуру. Воно може бути простим (робітник обслуговує один верстат), багатоверстатним (робітник обслуговує кілька верстатів) чи колективним (на одному робочому місці трудиться група робітників). Сукупність територіально відособлених робочих місць утворює виробничу ділянку. На великих і середніх підприємствах виробничі ділянки поєднуються в цехи. Цех являє собою виробничо, територіально та адміністративно відособлений підрозділ підприємства, де виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації.

Кількість цехів залежить від виду виготовленої продукції та рівня спеціалізації підприємства. Іноді на великих підприємствах однорідні цехи поєднують у корпуси. На невеликих підприємствах з відносно простим процесом виробництва застосовується безцехова структура. При безцеховій структурі основним виробничим підрозділом підприємства є виробнича ділянка. Таким чином, розрізняють цехову, безцехову та корпусну виробничі структури.

Розрізняють три типи виробничої структури цехів: технологічну, предметну та змішану. При технологічній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виконанні визначеної частини технологічного процесу, тобто створюються за принципом технологічної однорідності. При предметній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні певної продукції із застосуванням різноманітних технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому вони часто називаються предметно-замкненими.

Виробничий процес це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах, поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, за терміном виконання одиниці продукції, ступенем автоматизації. За призначенням виробничі процеси поділяють на основні, допоміжні та обслуговуючі. За терміном виконання одиниці продукції розрізняють дискретні та безперервні виробничі процеси. За ступенем автоматизації виробничі процеси бувають механізовані, автоматизовані та автоматичні. Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалізації пропорційності, паралельності, прямотечійності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'язаних підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спроможність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу виконуваних робіт.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Послідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямотечійності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях виробничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Безперервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції.

2 Основні фонди підприємства

2.1 Структура основних фондів підприємства

Основні фонди це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної форми. Вартість основних фондів переноситься на вартість готової продукції частинами в процесі їх зносу шляхом амортизаційних відрахувань. За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі. До виробничих належать основні фонди, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі або обслуговують його.

До невиробничих належать основні фонди, які не беруть участі у виробничому процесі. Залежно від ступеня їх впливу на предмет праці основні фонди поділяються на активну та пасивну частини. До активної частини належать: робочі машини та механізми; транспортні засоби; силові машини та устаткування; потокові лінії; виробничий інструмент та інвентар. До пасивної частини основних фондів належать: будівлі, споруди, передавальні пристрої. Склад основних фондів підприємства розподіляється на такі групи:

Перша група основних фондів - це будівлі, споруди, передавальні пристрої/

Друга група основних фондів - це автотранспорт, побутові, електронні, оптичні прилади, інструменти.

Третя група основних фондів - це основні фонди, що не входять до 1, 2 та 4 групи.

Четверта група основних фондів - це електронно-обчислювальні машини та їхнє програмне забезпечення, телефони, мікрофони, рації.

Співвідношення активної і пасивної частин виробничих основних фондів називається їх виробничою структурою. Вважається, що прогресивність структури основних фондів залежить від відсотка їх активної частини. Різні галузі промисловості характеризуються своїми структурами основних фондів. Оцінювання основних фондів в залежності від вартості має такі види: первісна, відновлювана, залишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.

Первісна вартість основних фондів це їх вартість на момент введення в дію. Відновлювана (переоцінена) вартість основних фондів це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновлювану вартість визначають на основі інвентаризації. З метою визначення відновлюваної вартості основних фондів застосовують їх індексацію. За первісною, або відновленою, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації. Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлуатації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість готової продукції. Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завершення терміну їх експлуатації (вартість лому). Балансова вартість основних фондів - це сума, за якою об'єкт основних фондів включається до балансу підприємства після вирахування суми накопиченої амортизації. Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення планових показників середньорічну вартість основних фондів підприємства розраховують за формулою:

де С_поч вартість основних фондів на початок звітного року;

С_введ вартість основних фондів, що вводяться протягом року;

С_вив вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році;

к₁ - кількість повних місяців з моменту вводу в експлуатацію частини основних фондів до кінця року;

k₂ кількість повних місяців з моменту виводу з експлуатації частини основних фондів до кінця року.

2.2 Знос та амортизація основних фондів

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають свої первісні характеристики через знос. Під зносом основних фондів розуміється втрата їх якісних характеристик. Процес виробництва у кожний момент має бути забезпечений якісними основними фондами за рахунок відтворення (відновлення) основних фондів.

Розрізняють два види зносу: фізичний та моральний. Фізичний знос настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Встановлення ступеня фізичного зносу необхідне для визначення реальної вартості, правильного планування заміни старих машин та обладнання на нові. Фізичний знос основних фондів частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції та модернізації.

Одночасно з фізичним має місце моральний знос устаткування. Моральний знос виявляється в тому, що випущені раніше основні фонди за продуктивністю та економічністю значно поступаються новим зразкам. Тому періодично постає потреба замінювати застарілі основні фонди на нові. Моральний знос може бути у двох формах. При першій формі морального зносу шляхом модернізації устаткування може підвищити свої технічні характеристики до рівня однотипних зразків, які виготовляються в теперішній час. Якщо шляхом модернізації технічний рівень діючого устаткування не вдається підняти до рівня однотипних зразків, які випускаються промисловістю у теперішній час, наступає моральний знос другої форми. Подібні основні фонди необхідно оновлювати одночасно з фізично зношеними зразками. Відтворення основних фондів це процес їх безперервного відновлення. Відтворення буває просте та розширене. Виділяють дві форми відтворення основних виробничих фондів: просте та розширене відтворення. Просте відтворення основних фондів це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових фондів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних фондів є амортизаційні відрахування.

Розширене відтворення основних фондів передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається таким чином:

- технічним переозброєнням діючого підприємства (впровадження нової техніки, технології, механізація та автоматизація виробництва, модернізація та заміна застарілого устаткування);

- реконструкцією діючого підприємства (повне або часткове переобладнання виробництва, можливе спорудження нових або розширення існуючих допоміжних та обслуговуючих об'єктів);

- розширенням діючого підприємства (спорудження другої та наступних його черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих);

- новобудовою (спорудження на нових майданчиках окремих виробничих об'єктів або підприємств).

Амортизація це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування.

Амортизація здійснюється з метою накопичення фінансових ресурсів для фінансування наступного відновлення і відтворення основних фондів.

Амортизаційні відрахування це грошове відображення розміру амортизації, ступеня зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування включаються у собівартість продукції. Частіше всього амортизація нараховується прямолінійним методом, який характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою:

де С_бал балансова вартість групи основних фондів;

Н_а річна норма амортизації.

В нормах амортизаційних відрахувань враховують витрати на капітальні ремонти та модернізацію і на повне відновлення (реновацію) основних фондів:

де Н_к - норма амортизації на капітальний ремонт і модернізацію основних фондів;

Н_к - норма амортизації на відновлення(реновацію) основних фондів.

2.3 Показники використання основних фондів

Фондовіддача основних фондів Ф_В це відношення вартості виробленої продукції Q підприємства до середньорічної вартості основних фондів С_ср. Фондовіддача показує, який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн вартості основних фондів.

Фондовіддача є одним із головних показників використання основних фондів, який характеризує ефективність їх застосування. Фондовіддача може бути збільшена за рахунок підвищення продуктивності та коефіцієнта змінності роботи устаткування. Ефективність роботи підприємства підвищується якщо фондовіддача має тенденцію до збільшення. Для забезпечення позитивних величин фондовіддачі необхідно щоб темпи зростання продуктивності устаткування були вище темпів зростання його вартості.

Фондомісткість основних фондів Ф_М це показник, обернений до фондовіддачі. Він показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн виробленої продукції. Фондомісткість розраховують по одній із наведених нижче формул.

Фондоозброєність основних фондів Ф_З - це озброєність одного працівника основними фондами. Це відношення середньорічної вартості основних фондів С_ср до середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу Ч:

Рентабельність основних фондів R_ОФ це відношення прибутку П, отриманого підприємством за певний період, до середньорічної вартості основних фондів підприємства.

.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування К_зм це відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу К_м-з до кількості одиниць устаткування К_у:

Коефіцієнт змінності є один із показників екстенсивного використання устаткування, підвищення якого обумовлює зростання випуску продукції на діючих виробничих фондах підприємства.

Екстенсивний шлях поліпшення використання основних фондів має свої обмеження. Тому одночасно необхідно застосовувати напрямок інтенсивного поліпшення використання основних фондів. Важливим показником поліпшення використання устаткування у цьому напрямку є коефіцієнт інтенсивного навантаження Кін, який розраховують за формулами:

де q кількість продукції, виготовленої за одиницю часу;

П_у продуктивність устаткування;

t_ф, t_н фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції і технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці цієї продукції.

Інтенсивність використання основних фондів підвищується шляхом їх модернізації та застосування нового устаткування з більш високим рівнем технічних характеристик.

3 Нематеріальні ресурси та активи підприємства

3.1 Нематеріальні ресурси

Необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використання його власних так званих нематеріальних ресурсів. Нематеріальні ресурси здатні відігравати суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно удосконалювати можливості щодо пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому випадку може бути використання нематеріальних ресурсів.

Нематеріальні ресурси це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів. До них відносяться об'єкти інтелектуальної та промислової власності.

Нематеріальні ресурси інтелектуальної власност.і Інтелектуальна власність являє собою юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної діяльності. До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури і мистецтва, програмні продукти тощо. До об'єктів, які охороняються авторським правом, належать як оприлюднені, так і не оприлюднені товари в галузі науки, літератури та мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, тощо). Вони можуть існувати в таких об'єктивних формах:

- письмовій (рукопис, машинопис, запис тощо);

- образотворчий (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фото кадри тощо);

- об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо);

- в усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);

- в інших формах.

Нематеріальні ресурси промислової власності. Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Використання нематеріальних ресурсів сприяє створенню нових зразків конкурентоспроможної продукції, дає можливість скоротити витрати на розробку, виготовлення та експлуатацію виробів. Нематеріальні ресурси розподіляються на такі групи.

1. Об'єкти промислової власності.

2. Об'єкти, які охороняються авторськими та іншими правами.

3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Нематеріальні ресурси промислової власності першої групи

До першої групи відносять винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки, найменування місця знаходження товару фірмові найменування, інші подібні заходи. Другу групу нематеріальних активів складають:

- комп'ютерні програми та бази даних;

- права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення;

- товари в галузі науки, літератури та мистецтва.

До третьої групи нематеріальних активів відносять раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці та нові підходи вирішення технічних та економічних завдань, гудвіл.

Серед першої групи нематеріальних ресурсів найбільш суттєве значення мають винаходи, які є результатом творчої діяльності людини. Об'єктами винаходів можуть бути продукт та способи його отримання. Під продуктом розуміють:

- машину, механізм, прилад, які характеризуються повними параметрами елементів та матеріалів;

- речовину у вигляді хімічних сполук, композицій, продуктів перетворення, які характеризуються певними якісними та кількісними ознаками;

- мікроорганізми, культуру клітин, рослин та тварин, віруси тощо.

До способів належать процеси виконання дій над матеріальними об'єктами за допомогою інших матеріальних об'єктів. За межами винаходів знаходяться відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, комп'ютерні програми, породи тварин, сорти рослин, топології інтегральних схем тощо. Для визначення патентоспроможності винаходу використовують новизну, винахідницький рівень та промислову придатність. Винахід визнається новим, якщо до подачі заявки на винахід не виявлено нічого подібного з ознаками формули даного винаходу. Винахідницький рівень визнається достатнім, якщо досі не було виявлено рішень з подібними головними ознаками. Промислова придатність визнається, якщо винахід можна використати в промисловості або в іншій сфері діяльності.

Технічне рішення, яке може, бути визнане винаходом, повинно мати певну технічну ознаку, істотну новизну рішення, позитивний виробничий або інший ефект. Технічна ознака це застосування засобів техніки і технології (конструкцій, способів, матеріалів) для розв'язання завдання, що є об'єктом винаходу. При цьому виділяють кілька основних видів технічних розв'язань, які можуть стати предметом винаходу. До них, зокрема, належать:

- технічні будови сукупність технічних засобів (деталей, вузлів, механізмів), які перебувають у функціональній залежності;

- способи або процеси сукупність операцій (дій), що виконуються у певній послідовності та умовах (режимах) для досягнення потрібного технологічного результату;

- речовини сукупність способів одержання хімічних речовин;

- штами культури мікроорганізмів, які використовуються для одержання речовин, що утворюються внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів.

Винаходом може бути визнано за будь-яких умов тільки таке технічне рішення, яке має суттєву новизну. Це означає, що винахід має бути принципово новим технічним рішенням або вносити у відомі конструкції, способи, речовини такі зміни, вважати його позитивний ефект, тобто практичну корисність технічного рішення. Корисний результат винаходу при цьому трактується досить широко. Він може полягати в економії суспільної праці, охороні життя і здоров'я людини, удосконаленні технічних засобів науки, культури, мистецтва, оборони. Позитивний ефект мають і винаходи, які не дають економії, але поліпшують експлуатаційні якості виробів, підвищують їх надійність, змінюють на краще умови праці тощо.

Промисловим зразком називається нове, придатне до здійснення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (малюнок) або комбінованим. Художнє вирішення конкретної форми виробу визнається промисловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни, оригінальності та придатності до промислового виготовлення. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак невідома в даній або іншій країні до дати фіксації його пріоритету. Оригінальним він вважається тоді, коли його суттєві ознаки є своєрідними. Придатність до промислового виготовлення означає, що промисловий зразок може бути відтворений у виробництві промисловими засобами. Деякі вироби не підлягають охороні як промислові зразки. Це галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття та головні убори.

Конструктивні вирішення пристрою та його складових частин, які є новими та придатними для виготовлення в промисловості складають корисні моделі. Результати творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання називають промисловими зразками. Це можуть бути форми, малюнки, кольори, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Вони призначені для виконання естетичних та ергономічних вимог. Промисловий зразок поєднує технічні та естетичні властивості та є новим художньо-конструктивним рішенням. Об'єкти архітектури, промислові стаціонарні споруди, об'єкти нестійкої форми з сипких та інших подібних речовин, друкована продукція не підлягають охороні як промислові зразки. Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що предметом технічного вирішення тут є тільки конструкція виробу, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь яких амін, навіть у просторовому компонуванні виробу. По суті корисна модель займає ніби проміжне становище між винаходом та раціоналізаторською пропозицією.

Товарними знаками вважаються оригінальні позначки (ім'я, термін, малюнок або її сполучення), які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування. Товарні знаки та зразки обслуговування - це оригінальні позначки, які відрізняють товари та послуги виробника на ринку. Вони рекламують товар та гарантують його якість, дають можливість споживачу швидко знайти потрібний товар. Товарний знак розміщується на самому товарі чи на його упаковці. Його використовують також у рекламі, офіційних бланках підприємств, друкованих виданнях. Елементи товарного знака можуть бути словесними, зображувальними у вигляді різноманітних предметів, кольорових плям тощо, а також у вигляді комбінацій ліній та фігур, з використанням позначок та кольорів. Основними вимогами до знаків до товарів та послуг є їхня новизна, оригінальність, можливість їх офіційної реєстрації. Правовій охороні підлягають знаки, які не порушують суспільних інтересів, принципів гуманності та моралі. В українському законодавстві є перелік позначень, які не підлягають реєстрації як знаки для товарів та послуг. Наприклад, державні герби, прапори, офіційні назви держав, міжнародних організацій, нагороди та відзнаки, назви відомих товарів науки, літератури та мистецтва.

Окремо виділяють також поняття колективного товарного знаку. Колективним є товарний знак спілки, асоціації або іншого добровільного об'єднання. Колективним товарним знаком позначаються товари, що виробляються та (або) реалізуються об'єднанням підприємств і мають спільні характеристики. На відміну від звичайних товарних знаків, права на використання колективних знаків не можуть бути передані іншим особам. Товарний знак (знак обслуговування) має ідентифікувати товар (послугу). Використання товарних знаків дозволяє споживачу виділити та швидко знайти потрібний йому товар, тобто він сприяє реалізації товарів і має рекламний характер. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарні знаки використовуються також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємств (фірм) тощо.

Споживач за допомогою товарного знаку швидко визначає, хто виробляє певний товар. Тому власник товарного знаку не може вважати себе позбавленим відповідальності за якість своїх виробів (послуг) як у Основними вимогами до товарних знаків є їх індивідуальність, упізнаваємість, привабливість для споживачів та охороноздатність, тобто можливість їх офіційної реєстрації. При цьому не підлягають реєстрації позначки, які тотожні або подібні до товарних знаків, що вже зареєстровані на ім'я іншої особи; знаки міжнародних організацій; географічні назви; зображення, що загальновживані для позначення товарів певного роду; містять відомості, які можуть викликати плутанину у покупця відносно виготовлювача чи місця виробництва товару; суперечать міжнародним угодам.

Найменування місця походження товару відображає назву країни (населеного пункту, місцевості тощо), яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно або головним чином визначаються природними умовами та (або) людськими факторами, що характерні для даного географічного об'єкта. Фізична або юридична особа, яка зареєструвала місце походження товару, одержує право на його використання у рекламних цілях шляхом розміщення на відповідному виробі, його упаковці, в проспектах та іншій документації, що супроводжує товари при їх введенні в господарський або споживчий обіг. Але особливість цього нематеріального ресурсу полягає у тому, що право використання того ж самого найменування місця походження товару може бути надано будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка мешкає чи господарює на тій же території і виробляє товар з тотожними властивостями.

Зазначення походження товару зустрічається двох видів: просте та кваліфіковане. Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи графічне позначення, яке прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Просте зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про місце походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару вказує на залежність властивостей товару від місця його походження. Метою реєстрації зазначення походження товару є захист використання його для інших товарів. Не визнається зазначенням походження товару позначення, яке є загальновживаним до товарів певного виду. Забороняється використовувати зазначення походження товару в перекладі. Зареєстроване зазначення походження товару використовується в рекламних цілях. Фірмове найменування теж використовується для ідентифікації товарів чи послуг конкретного підприємства в рекламних цілях.

Нематеріальні ресурси промислової власності другої групи

Програмне забезпечення, яке входить до другої групи нематеріальних активів захищається авторським правом, яке поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і не оприлюднені незалежно від їхнього матеріального носія, призначення та якості. Поняття “комп'ютерна програма” не поширюється на бази даних. Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп'ютерні програми. Базою даних називається сукупність даних, систематизованих у формі, яку читає машина. Авторське право поширюється на будь-які бази даних незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи достоїнства. Але авторське право на базу даних визначається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права. Умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем є їхня оригінальність. Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топологію інтегральних мікросхем. Суміжні права - це права, які прилягають до авторського права. Вони поділяються на три види: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій мовлення. Права виконавців охороняються, якщо:

- це виконання вперше мало місце на території України;

- виконання зафіксоване на фонограмі, яка охороняється законом;

- виконання не зафіксоване на фонограмі, але включене в передачу організації мовлення, яка охороняється законом.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

- виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;

- фонограму вперше оприлюднено на території України;

- перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Права організацій мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розміщених на території України.

Нематеріальні ресурси промислової власності третьої групи

До інших (нетрадиційних) об'єктів інтелектуальної власності віднесені: раціоналізаторські пропозиції; ноу-хау; комерційна таємниця. Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення виробничого питання, яке є новим і корисним для підприємства. Раціоналізаторська пропозиція це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, організації або установи, до якої воно подане. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв, інструментів), виготовлюваної продукції, способів контролю, спостереження і дослідження, техніки безпеки або пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, більш ефективному використанню енергії, обладнання, матеріалів.

За своєю суттю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою технічне рішення, але відрізняються від них ступенем новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, так би мовити, "місцеву" новизну, тобто вона повинна бути новою відносно техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві. Раціоналізаторська пропозиція вже може бути відомою і використовуватися в іншому місці, але для даного підприємства є новою. Економічне значення раціоналізаторських рішень полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень та ефективність виробництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом порівняно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій. Авторство на раціоналізаторську пропозицію не підлягає правовому захисту. Всі питання щодо правил використання раціоналізаторських пропозицій та винагород вирішуються адміністрацією підприємства.

Під ноу-хау розуміють не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання, які можуть бути використані в дослідженнях та розробках. До “ноу-хау” належать також не запатентовані з різних причин винаходи, різноманітні посібники, специфікації, формули, рецепти, знання та досвід у сфері маркетингу та інше. На здобування "ноу-хау" підприємство витрачає як правило значні кошти та час. З-поміж цих ресурсів виокремлюють перш за все ноу-хау під якими прийнято розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентоздатної продукції. Термін "ноу-хау" походить від англійського виразу "знати як зробити". До ноу-хау відносяться також не запатентовані винаходи. Елементом ноу-хау можуть бути різноманітні посібники (порадники); специфікації, формули, рецепти, знання і досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо.

Важливою ознакою ноу-хау є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобуття яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час. Ноу-хау є власністю підприємства. Тому законодавством тієї або іншої країни передбачається сувора відповідальність (аж до кримінальної) за розголошення суті ноу-хау. Передача, обмін, розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладання ліцензійних договорів. Таке використання ноу-хау може бути вигідним як для його продавців, так і покупців. Продавець має можливість збільшити свої доходи, а покупець прискорити освоєння предметів угоди.

Комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства. Вони не є державними таємницями, але їх розголошення може завдати шкоди підприємству. Комерційну таємницю складає сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може привести до економічних збитків.

Для характеристики невідчутного на дотик основного капіталу фірми використовують специфічний термін гудвіл. Він формується під одночасним впливом декількох чинників, найважливішим серед яких є імідж, досвід ділових зв'язків, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Імідж як сформоване та постійно підтримуване "обличчя" товару, послуги або підприємства в цілому за інших рівних умов підвищує їх конкурентоздатність. Основою іміджу слугують якість та переваги даного товару по відношенню до відповідних виробів конкурентів. Створення доброї репутації та сприятливого для підприємства соціального клімату здійснюється також за допомогою рекламної та благодійної діяльності, періодичного висвітлення у засобах масової інформації тощо.

3.2 Нематеріальні активи

Нематеріальні активи - це права на використання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права. Вони включають певну сукупність елементів. Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту. Власники об'єктів промислової власності отримують виключні права на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтва на товарний знак.

Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене в патенті технічне вирішення. Патент має дві частини патентну грамоту та патентний опис. Патентна грамота складається в обмеженій кількості примірників і передається патентовласникові. Вона містить ім'я патентовласника (найменування фірми) і автора, найменування технічного вирішення, що є об'єктом патенту, та інші відомості, які визначають характер і обсяг виключного права. В патентному описі наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному описі має бути достатнім для того, щоб практично застосовувати об'єкт патенту.

Виключне право, що надається патентовласникові, означає монополію на промислове або інше комерційне використання об'єктів промислової власності. Патентовласник може заборонити будь-якій особі використовувати об'єкт патенту без спеціального дозволу. В разі порушення виключного права він може через суд примусово стягувати компенсації збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за межі її кордонів.

Способи захисту винаходів і промислових зразків принципово не відрізняються. Має свої особливості форма захисту корисних моделей. Зокрема, на моделі не видається патентна грамота. В разі позитивного висновку експертизи модель заносять до спеціального реєстру і про це робиться публікація в офіційному виданні. Правова охорона товарного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво, яке засвідчує пріоритет товарного знаку та виключне право на його використання. Власник товарного знаку може проставляти поряд з ним попереджувальне маркування. Символ (R), який проставлений у нижньому або верхньому правому куті товарного знаку, означає, що він має правовий захист. Для знаків обслуговування у аналогічній ситуації використовується символ (SМ).

...