Предмет економіки

Праця в керуванні належить до вищої категорії складності. Це вимагає від керівника компетентності, тобто глибоких знань з широкого кола питань: знання економіки та організації виробництва; знання техніки, технології та трудового законодавства; загальної ерудиції. Загальна ерудиція керівника дає можливість всебічно оцінювати проблеми, нестандартно підходити до їх розв'язання.

До ділових якостей керівника відносять: уміння планувати роботу; уміння виділити головні елементи в роботі; організація ухвалення рішення; уміння морально і матеріально зацікавити людей; уміння організувати контроль; навички діловодства; самоорганізованість. Вони виявляються в його умінні організувати як особисту роботу, так і роботу своїх підлеглих. Якщо керівник піддається стихійному ходу подій, зайнятий текучкою, то він, зрештою, втрачає здатність контролювати справи, виділяти перспективні, кардинальні питання. Звідси його вічна зайнятість, штурмівщина і нераціональне використання часу на виробництві. От чому для керівника важливе уміння планувати роботу свою і підлеглих. Потрібно вміти скласти ясний і точний план роботи. А для цього необхідно розділити роботу на частини, виділити головні елементи. При організації процесів прийняття рішень, необхідно брати до уваги принцип колегіальності. Велике значення в сучасних умовах має уміння матеріально і морально зацікавити працівників. Організація контролю та сомоорганізованість є характерною рисою стилю керівництва.

Ставлення до праці характеризується наступними якостями: дисциплінованістю; відповідальністю; працьовитістю; прагненням до знань. Підвищення ефективності виробництва та якості роботи вимагають творчого, свідомого ставлення до праці. При цьому підсилюється значення трудової, і планової дисципліни, що вимагає дисциплінованості. Відповідальність - це сумлінність при виконанні своїх обов'язків, вона є важливою моральною якістю. Працьовитість є однією з основних характеристик ставлення до праці. Прагнення до знань повинно стати потребою керівника.

Педагогічні здібності щільно пов'язані з організаторськими. Талановитий керівник поєднує ці якості, тому що вони дозволяють ефективно вирішувати завдання розвитку виробництва. Під педагогічними здібностями розуміються такі властивості особистості керівника, які забезпечують ефективний виховний вплив на інших людей і колектив у цілому. Вони складаються з таких рис: знання підлеглих; вміння ростити і виховувати кадри; уміння захопити особистим прикладом; зв'язок з колективом; повага до підлеглих; чуйність. Педагогічна майстерність керівника зростає на основі теоретичних знань педагогіки і соціальної психології, творчо використовуваних у роботі з людьми. Знання підлеглих, дозволяє керівнику допомогти розкрити кожному свої здібності. Керівник повинен уміти ростити кадри. Байдуже ставлення до виховання резерву кадрів на висування, зайва опіка чи недовіра до підлеглих, свідома перешкода на шляху зростання і навіть придушення найперспективніших членів колективу знищує творчу ініціативу, так необхідну в сучасних умовах. Особистий приклад керівника стає об'єктом наслідування. Виховна роль особистого приклада дуже велика, тому що забезпечує згуртування людей, формує сприятливий психологічний клімат у колективі. Поважне ставлення до підлеглих, є невід'ємною ознакою колективізму, товариства, взаємовиручки і довіри. Повага передбачає чуйність у взаєминах. Вона дозволяє краще входити в контакт з людьми, тоді як зарозуміле й зневажливе ставлення різко погіршує взаємини.

Різноманіття функцій висуває підвищені вимоги до особистих якостей керівника, якими повинні бути: чесність; порядність; вихованість; скромність; урівноваженість; почуття гумору; зовнішній вигляд. Чесність є визначальною в характері людини. Ця моральна категорія повинна бути визначальною у взаєминах у трудових колективах. Немає виправдань тим керівникам, які свої безчесні вчинки пояснюють необхідністю. Порядність - це узагальнююча характеристика людини, яка включає в себе справедливість, чесність, доброту, обов'язковість. Вихованість виявляється в умінні керівника тримати себе природно, не підкреслюючи своїх прав, достоїнств і заслуг. Скромність повинна бути притаманна людині. Відсутність скромності дає негативний ефект. Керівнику необхідна також урівноваженість. Урівноваженість багато в чому залежить від темпераменту людини. Однак на допомогу керівнику повинна прийти вихованість. До особистих якостей належать також чарівність, почуття гумору, зовнішній вигляд.

До психофізіологічних якостей можна віднести: темперамент; вік; ділову активність; працездатність; достатнє для виконання роботи здоров'я. Темперамент є природною основою для прояву психофізіологічних якостей. Урахування особливостей темпераменту є важливим елементом роботи керівника. Багато важить вік керівника, з яким приходить досвід, знання, навички та уміння. У залежності від нього знаходиться ділова активність. Практика господарювання показує, що інтенсивність, обсяги і темпи роботи сучасного керівника зростають, тому необхідною його якістю стає велика працездатність, яка передбачає достатнє для виконання роботи здоров'я. До інших якостей керівника належать такі ознаки, як освіта, стаж роботи, сімейний стан.

11 Банкрутство, реструктуризація, санація, ліквідація підприємств

11.1 Банкрутство підприємств

Можливо виникнення таких ситуацій, при яких підприємство не має прибутку. Це може призвести до банкрутства. Банкрутство обумовлюється сутністю ринкових відносин, які завжди зв'язані з невизначеністю досягнення кінцевих результатів діяльності підприємства. Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути:

- зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

- внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства. Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу. Загрозу банкрутства створюють:

- старіння основних фондів;

- погіршення фінансового становища підприємства;

- зменшення попиту на продукцію, що негативно впливає на обсяги виробництва;

- недостатня гнучкість в управлінні, що призводить до збільшення витрат на управління та до втрат прибутку від неадекватного й несвоєчасного реагування на зовнішні та внутрішні негативні явища. Ризики втрат можуть виникнути на всіх стадіях виробничої діяльності. Їх причинами можуть бути: неплатоспроможність споживачів; невиконання договірних зобов'язань постачальниками сировини і матеріалів; тривалі затримки з оплатою рахунків за поставлену продукцію (дебіторська заборгованість); неякісне виробництво продукції з різних причин; некомпетентність управлінського персоналу та інше. Під банкрутством розуміється нездатність задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів (робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі до бюджету.

Основною ознакою банкрутства є припинення поточних платежів коли підприємство не може забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців з дня настання термінів їх виконання. Після закінчення вказаного тримісячного терміну кредитори підприємства-боржника одержують право на звертання в арбітражний суд із заявою про визнання його банкрутом. До суду може звернутися із заявою сам боржник. Для підприємства-боржника термін звернення до суду не встановлюється оскільки він може наперед знати про свою нездатність задовольнити вимоги кредиторів. Арбітражний суд визнає підприємство банкрутом за наявності наступних ознак:

- незадовільна структура балансу або перевищення зобов'язань боржника над його майном, що підтверджується балансом підприємства;

- ступінь ліквідності майна боржника, що не дозволяє йому забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами, тобто загальна вартість майна (залишкова балансова вартість) не рівна загальній сумі зобов'язань;

- нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів.

Офіційне оголошення про неспроможність приймається керівником підприємства-боржника спільно з кредиторами і затверджується власником.

У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про наявність прихованого банкрутства. З іншого боку деякі суб'єкти господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть оголосити себе банкрутами, не будучи такими. В цьому випадку має місце фіктивне банкрутство. Характерною може бути ситуація, коли керівники підприємств зловмисне доводять їх до фінансової кризи та до банкрутства.

Мотиви та цілі приховання банкрутства можуть бути такими:

- спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;

- прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників.

Суб'єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства, власники, посадові особи. Умисне банкрутство - це доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з корисних мотивів власником підприємства або посадовою особою протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов'язків, що завдало істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів. До збанкрутілого підприємства може бути застосований ряд санкцій: реструктуризація господарсько-виробничої діяльності; ліквідація (закриття і продаж його майна); угода між кредиторами і власниками підприємства.

11.2 Реструктуризація підприємств

Реструктуризація суб'єкта господарювання - це проведення організаційно-економічних, правових виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва. Реструктуризація виробництва передбачає внесення змін до організаційної та у виробничо-господарської сфери підприємства з метою підвищення його рентабельності та конкурентоспроможності. Це може забезпечуватися впровадженням таких заходів:

- зміна керівництва підприємства;

- упровадження нових, прогресивних форм та методів управління;

- диверсифікація асортименту продукції та поліпшення її якості;

- підвищення ефективності маркетингу та зменшення витрат на виробництво;

- скорочення чисельності зайнятих на підприємстві;

- продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів та інше.

Реструктуризація являє собою складний процес, спрямований, насамперед, на виведення підприємства з кризової ситуації. Вона повинна охоплювати всі сфери функціонування підприємства - від його виробничо-комерційної діяльності до організаційної культури даного підприємства. Реструктуризація передбачає здійснення комплексу заходів щодо поліпшення управління, підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції, зростання продуктивності праці, зменшення витрат виробництва, поліпшення фінансово-економічних результатів діяльності. Реструктуризація підприємства - це складний, тривалий у часі і фінансово місткий процес. Планування реструктуризації підприємств здійснюється в межах бізнес-плану і передбачає певні етапи роботи, кожні з яких мають термін виконання і відповідальних виконавців.

Перший етап - організація товарних ринків і формування коопераційних зв'язків проведення маркетингових досліджень, визначення наявних виробничих потужностей і обсягу наявного та потенційного платоспроможного попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Другий етап - на основі оцінки фінансового стану підприємства та аналізу заборгованостей підприємства бюджету, підприємствам - постачальникам і підприємствам паливно-енергетичного комплексу проводиться реструктуризація заборгованостей.

Третій етап передбачає аналіз структури витрат і виявлення резервів їх зменшення, ліквідація застарілої технології і нерентабельних видів виробництва, а також розробка заходів з впровадження прогресивних технологій.

Четвертий етап - робота із залучення кредитних ресурсів банків для поповнення оборотного капіталу.

Доцільно поєднувати з підвищенням самостійності окремих підрозділів підприємства і виділенням центрів фінансової відповідальності. Центр фінансової відповідальності являє собою відносно самостійний підрозділ підприємства або сукупність таких підрозділів, які мають певну самостійність функціонування в межах затверджених бюджетів. Залежно від функціональних особливостей центру фінансової відповідальності і їхніх основних фінансових результатів виділяють центри прибутку, витрат, доходів та інвестицій. Оцінка діяльності центрів відповідальності має здійснюватися на підставі визначення відхилень фактичних показників від кошторисів. Функція організації щодо управління процесом реструктуризації спрямована на виконання таких видів діяльності:

- прийняття рішень про реструктуризацію підприємства;

- формування органу відповідального за проведення реструктуризації;

- встановлення завдань, функцій і повноважень органу, відповідального за проведення реструктуризації, і всіх його членів;

- розробку матриці відповідальності за виконання кожного з них.

Для успішного проведення реструктуризації підприємства обов'язковою є наявність підрозділу, відповідального за її здійснення. Покладання обов'язків із проведення реструктуризації на який-небудь з існуючих відділів підприємства є недоцільним. Необхідно сформувати спеціалізовану робочу групу, відповідальну за проведення реструктуризації. Ця група має формуватися з фахівців підприємства, кожний з яких має певні повноваження й відповідальність, відповідає за виконання і реалізацію окремих типів (робіт) у передбачений термін. До її складу можуть включатись також тимчасово залучені фахівці; консультанти, експерти тощо. Робоча група розробляє проект реструктуризації підприємства. У разі потреби, яка визначається цією групою, проект реструктуризації перед поданням його на затвердження погоджується з галузевим міністерством або іншим центральним чи місцевим органом виконавчої влади. Для здійснення реструктуризації можуть і повинні залучатися різні підрозділи і фахівці підприємства.

Мотивація праці є найуспішнішою функцією управління реструктуризацією підприємства. Мотивація повинна спонукати трудовий колектив і окремих його членів до діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства і одночасну задовольняти їх особисті бажання і потреби. Дієвість мотивації праці сучасних працівників досягається за рахунок використання зовнішніх і внутрішніх винагород. Доцільно використовувати мотивацію, в основі якою лежить «управління цілями». Відповідно до цього підходу працівникові встановлюються конкретні кількісно виражені цілі (показники), а кожному члену робочої групи встановлюються певний рівень заробітної плати, яка виплачується в повному обсязі при досяганні всіх показників у встановлений термін. Бажано цей розмір заробітної плати встановлювати на рівні, який перевищує базову заробітну плату працівника не менше ніж на 50%. У разі невиконання або перевиконання встановлених показників заробітна плата корегується в бік зменшення або збільшення. Для цього повинна бути розроблена відповідна корегувальна шкала. При використанні такого підходу заробітна плата працівника групи найбільш тісно погоджується з результатам реструктуризації.

Контроль є останньою функцією процесом реструктуризації. Формування системи контролю за виконанням програм реструктуризації передбачає встановлення строку, порядку та виду надання звітності про його виконання. При цьому можуть використовуватися такі види контролю:

- контроль з боку директора за роботою членів керівного комітету й виконанням плану реструктуризації в цілому;

- контроль з боку головного менеджера проекту за роботою всіх членів його групи й виконанням накреслених планів;

- контроль з боку менеджера з моніторингу за діяльністю окремих підрозділів і фахівців, а також виконанням окремих заходів;

- контроль за витратою всіх видів ресурсів та за зміною стану зовнішнього середовища.

Відслідковування стану виконання плану заходів, передбачених проектом (програмою) реструктуризації підприємства, дає змогу робочий групі в разі потреби приймати оперативні рішення з уточнення чи перегляду дій з реструктуризації. Реструктуризацію виробничо-господарської діяльності здійснюють шляхом санації і введення зовнішнього управління майном боржника.

11.3 Санація та ліквідація підприємств

Дієвим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Санація - система заходів, здійснюваних для запобігання банкрутства промислових, торговельних, банківських монополій. Санація може відбуватися:

- злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією;

- випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;

- збільшенням банківських кредитів чи наданням державних кредитів.

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансового-економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики. Метою фінансової санації є:

- покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення;

- поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств;

- скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу;

- формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру. Головним є розробка плану фінансового оздоровлення, що є стратегією підприємства по відновленню платоспроможності і підтримки його ефективної діяльності з урахуванням надання фінансової підтримки з боку держави, сторонніх інвесторів і кредиторів.

Санаційні заходи організаційно-правого характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від неприбуткових виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації:

1) зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника;

2) зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу підприємства.

Санація проводиться самим підприємством. При призначенні зовнішнього управління майном боржника підприємство продовжує свою діяльність, але під керівництвом так званого арбітражного керівника. Відновлення платоспроможності повинне відбуватися, з одного боку, за рахунок реалізації частини майна підприємства-боржника, а з іншою шляхом проведення відповідних організаційно-технічних і економічних заходів.

Ліквідація підприємства може бути здійснена з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника (засновника), в деяких випадках - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати, або за рішенням суду, а також у випадках якщо:

- підприємство визнано банкрутом;

- прийнято рішення про заборону діяльності підприємства у зв'язку з невиконанням умов, встановлених законодавством, а у передбачений рішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено вид діяльності;

- рішенням суду будуть визнані недійними установчі документи і рішення про створення підприємства;

- протягом одного року підприємство не представляє в органи ДПІ податкової декларації та документи бухгалтерської звітності відповідно до законодавства;

- установчі документи підприємства суперечить законодавству;

- діяльність підприємства суперечить установчим документам та законодавству;

- з інших причин, передбачених законодавчими актами України.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється власником або уповноваженим ним органом. З дати прийняття рішення про ліквідацію підприємства ліквідаційна комісія формує звіти про: фінансові результати; рух грошових коштів; власний капітал; а також ліквідаційний баланс. При ліквідації підприємства обов'язковою вимогою є проведення інвентаризації. Інвентаризації підлягають:

- готова продукція, товарно-матеріальні цінності на складах, у незавершеному виробництві, відвантаженні, а також ті, що знаходяться в дорозі;

- грошові кошти в касі, цінні папери, бланки суворої звітності;

- основні засоби, незавершені ремонти основних засобів, нематеріальні активи, фінансові вкладення.

Список літератури

1. Економіка підприємства: теорія і практика: 2-е вид., перероб. і доп. - Львів: Магнолія, 2008. - 208 с.

2. Економіка виробничого підприємства / За ред. проф. І.М. Петровича. - К.: Знання, 2002. - 405 с.

3. Економіка підприємства / Ред. А.В. Щегда. - К.: Знання, 2005. - 431 с.

4. Залевский А.А. Экономика химической промышленности. - М.: Финансы и статистика. - 392 с.

5. Калмыков Н.Н., Вайсбейн С.А. Экономика, организация и планирование химической промышленности. - М.: Химия, 1973. - 328 с.

6. Меньшова В.П., Тобелко И.Л. Экономика химической промышленности: Учеб. пособ. - М.: Высш. шк., 1982. - 303 с.

7. Организация и планирование химического производства / Ред. В.Л. Клеменко. - Л.: Химия, 1989. - 368 с.

8. Петрович Й.М. Організація виробництва. - Львів: Магнолія плюс, 2005. - 400 с.

9. Шах А.Д., Погостин С.З., Альман П.А. Организация, планирование и управление предприятием химической промышленности / Ред. Н.П. Федоренко. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высш. шк.; 1981. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru