Теоретичні аспекти оцінки інвестиційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Дослідження питань та задач інвестування завжди знаходилось у центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначають процес економічного росту в цілому.

У сучасних умовах господарювання інвестиції виступають найважливішим фактором забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного переоснащення підприємств. При цьому поновлення нормальної інвестиційної діяльності в Україні є одним з основних напрямків стабілізації і розвитку ринкової економіки, для якої головними є товарно-грошові відносини. Тому на перший план виходять питання фінансового забезпечення інвестиційної діяльності.

Сформовані в Україні економічні відносини значно ускладнюють інвестиційну діяльність, тому що порушено процес відтворення, спостерігається спад у відновленні основних фондів. Вирішення цих питань пов'язано насамперед з урахуванням особливостей господарювання окремих підприємств і фінансовим забезпеченням їхньої інвестиційної діяльності, що неможливо без концентрації і раціонального використання наявних фінансових ресурсів. При цьому виникає ряд задач, що пов'язані з процесом управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності, а саме: раціональним використанням власних фінансових ресурсів, залученням додаткових засобів, визначенням оптимального співвідношення між обсягом власних і залучених ресурсів. Таким чином досить актуальними постають питання формування та використання інвестиційних ресурсів.

Необхідною умовою розвитку економіки є цілеспрямована інвестиційна діяльність. При цьому активна економічна діяльність підприємств значною мірою залежить від обсягу та форм інвестицій, тому що інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі, визначають конкурентні позиції країни на світових ринках. Наприклад, із підвищеною інвестиційною активністю пов'язаний відомий економічний феномен останнього періоду - поява «нових індустріальних країн» Азії: Тайваню та Сінгапуру.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Сутність та зміст категорії інвестиції як діяльності й процесу

Існують теоретичні передумови, що зумовлюють підвищений інтерес до сутності й змісту інвестиційної діяльності. Це обумовлено тим, що більшість економічних вчень нерозривно з'єднані з категорією «інвестиції». Серед найбільш значимих економічних вчень слід зазначити:

-вивчення й виявлення факторів економічного росту. Так Франсуа Кене (1694-1774), намагаючись визначити інвестування як об'єктивну необхідність, прийшов до висновку про те, що інвестиції є необхідною умовою збагачення суспільства. Ці ідеї були розвиті в роботах Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823), котрі вже прямо зв'язували економічний зріст з інвестиціями. У той же час найбільш повний розвиток дана теорія знайшла у роботах Жана Батиста Сея (1767-1823), де розглядаються інвестиції як фактори росту окремих господарюючих суб'єктів економіки та економіки в цілому. Серед сучасних дослідників варто виділити американського економіста Овсія Домара, який бачить в інвестиціях основний фактор і рушійну силу економічного росту у зв'язку з їх подвійним ефектом (дохідним і виробничим);

-розробка моделі економічної рівноваги. Основу даної теорії складає інвестиційна концепція ринкової рівноваги, основоположником якої є Кнут Вексель (1851-1926). Подальшого розвитку дана теорія набула у працях Г. Мюрдаля, Б. Оліна, Е. Ліндаля, Е. Лундберга. Ці вчені внесли вагомий вклад у формальну теорію інвестиційної рівноваги, що дозволило аналізувати інвестиції в динаміці;

-інвестиційна теорія циклу, основоположником якої є Артур Пигу (1877-1959) і теорія інвестиційних імпульсів, яка розкрита в роботах Артура Шпитгофа (1873-1938) на основі поняття імпульсу кумулятивного інвестування. При цьому імпульсом кумулятивного інвестування є формування галузей, де отримають надприбутки і які мають значні переваги перед іншими, у тому числі й у міжнародному господарському просторі. У той же час границею інвестування є процес інвестиційного насичення. Тому період інвестиційної експансії закінчується не тільки внаслідок зниження граничної ефективності капіталів, а і внаслідок того, що вичерпується вільний капітал, який шукає інвестиційні можливості, та вичерпуються самі ці можливості; інвестиція фінансовий економічний літак

-інституціональна модель конкурентних переваг, запропонована й обґрунтована в працях Майкла Портера. Відповідно до цієї моделі найбільш значимими факторами виробництва (сировина; матеріали; засоби виробництва; виконавча праця; управлінська праця; планування, організація і реалізація виробничої політики) є ті, котрі вимагають постійного й цілеспрямованого інвестування, сприяють кумулятивному розгортанню ділової активності;

-різні моделі національної конкурентноздатності. Наприклад, модель Портера-Ругмана, модель Портера-Ругмана-Даннінга, у яких розглядаються особливості інвестування на рівні національних економік у їхньому взаємозв'язку.

Однак, незважаючи на таку розмаїтість теорій інвестицій, існує багато невизначеностей і розбіжностей у трактуваннях категорії «інвестиції», термінів «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес», немає однозначного тлумачення поняття «інвестиційні ресурси», що в остаточному підсумку ускладнює рішення як наукових, так і практичних задач.

Разом з тим удосконалення, розробка нових методів і підходів до управління інвестиційною діяльністю, у тому числі і до управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності, взаємопов'язане з дослідженням теоретичної сутності і ролі інвестицій в умовах становлення й розвитку ринкової економіки. Зокрема, для України це обумовлено тим, що відродження її економічного потенціалу неможливо без довгострокових вкладень капіталу в промислове виробництво, що в першу чергу пов'язано з ефективним управлінням і належним фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності.

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає вкладати. У більш широкому розумінні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

У той же час, якщо розглядати ретроспективу, то існують різні трактування категорії «інвестиції»:

- Франсуа Кене розглядав інвестиції як необхідні для виробництва витрати, що відбивають вартість товарів. При цьому представлені в грошовому вираженні інвестиції він підрозділяв на основний і оборотний капітал, які відшкодовуються в ціні товару;

- Жак Тюрго (1727-1781) говорив, що інвестиції - рухливий капітал, підкреслюючи їхню динамічність;

- Нассау Сеніор (1790-1864) різні форми інвестицій пов'язував із різними формами капіталу. При цьому інвестиційна теорія Сеніора заснована на теорії утримання, тобто «поводженні» людини, що утримується від невиробничого використання того, що є в його розпорядженні, свідомо віддаючи переваги виробництву, що має віддалені, а не миттєві результати. Разом із тим інвестиції по Сеніору - це незалежна величина, що формується як функція утримання, тобто неявно, але враховується фактор часу;

- К. Маркс розглядав інвестиції як функцію від прибутку;

- Ф.К. Беа, 3. Діхтл, М. Швайтцер дають наступне визначення: інвестиція - це капіталовкладення, що направляється на забезпечення підприємства факторами виробництва (реальна інвестиція) чи на придбання цінних паперів (портфельна інвестиція), що охоплює кілька періодів часу;

- У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейлі вважають, що інвестиція - відмовлення від визначеної цінності в даний момент за (можливо, невизначену) цінність у майбутньому;

- у великому економічному словнику інвестиції визначаються як сукупність витрат, реалізованих у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт і інші галузі господарства;

- у сучасному економічному словнику під інвестиціями розуміються довгострокові вкладення капіталу у власній країні чи за кордоном у підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально-економічні програми, інноваційні проекти;

- у словнику сучасної економічної теорії Макміллана інвестиції визначаються як потік витрат, призначених для виробництва благ, а не для безпосереднього споживання;

- у М.И. Молдованова інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу в яке-небудь підприємство з метою одержання прибутку;

- Р.А. Фатхутдінов розглядає інвестиції як вкладення засобів з метою збереження і збільшення капіталу;

- у Законі України «Про інвестиційну діяльність» під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти підприємницького й іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. Аналогічної точки зору дотримуються і Н.А. Татаренко, А.М. Поручник.

Краще зрозуміти природу інвестицій, а також сутність інвестиційної діяльності допомагає класифікація інвестицій.

Уперше розподіл інвестицій на основний і оборотний капітал увів Франсуа Кене, подальший і найбільш повний розвиток форм інвестування знайшов відображення в роботах Нассау Сеніора. У сучасній економічній теорії суттєвий внесок у класифікацію інвестицій вніс Елвін Хансен (1887-1976). Він уводить такі поняття як:

- похідні інвестиції - це інвестиції, що зв'язані з розширенням споживання внаслідок росту національного доходу;

- і автономні інвестиції - це капіталовкладення, причиною яких є дія автономних факторів (технічний прогрес, ріст населення, політика держави).

У свою чергу, наприклад, Ф.К. Беа, З. Діхтл, М. Швайтцер виділяють реальні й портфельні інвестиції. При цьому вони підкреслюють, що в центрі уваги при плануванні інвестицій на підприємстві знаходяться реальні інвестиції (рис.1. 1.), у той час як портфельні інвестиції мають доповнюючий характер.

У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейли розглядають фінансові інвестиції, що являють собою контракти, записані на папері (рис.1. 2).

Відповідно до положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» розглядаються фінансові та капітальні інвестиції. Фінансові інвестиції - це активи, які тримає підприємство з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів), збільшення вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора. Капітальні інвестиції містять у собі витрати на придбання й створення: матеріальних необоротних активів, нематеріальних активів.

У той же час правильним є твердження, що реальне інвестування являє собою вкладення капіталу в матеріально відчутні активи, що мають реальну форму існування (такі як земля, устаткування, будинки) із метою збереження чи зростання вартості капіталу, а фінансове інвестування - це розміщення грошей у ті чи інші фінансові інструменти з метою збереження вартості капіталу, одержання доходу чи інших вигод для інвестора.

Рис. 1.1. Класифікація реальних інвестицій

При цьому саме прямі або реальні інвестиції забезпечують просте і розширене відтворення суспільного виробництва, включаючи всі його складові (матеріально-технічну, трудову, частково природно-ресурсну), є чинником економічного росту. Це пов'язано з тим, що від реальних інвестицій у визначальній мірі залежить формування міжгалузевих пропорції!, а також розподіл національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання.

Рис. 1.2. Інструменти фінансових інвестицій

Разом із тим класифікація інвестицій, на думку автора повинна враховувати наступні класифікаційні ознаки ранжування інвестицій:

-за умовами асигнування;

-за способом фінансового забезпечення;

-по формах власності;

-по терміну використання;

-по об'єктах вкладення;

-по видах інвестування;

-за формою участі інвестора;

-по формах вкладень.

При цьому приведені вище визначення дозволяють зробити деякі висновки:

-по-перше, категорія «інвестиції» тісно взаємопов'язана з різними трактуваннями категорій «капітал», «витрати» і поняттям «фактор часу»;

-по-друге, варто розрізняти форми інвестицій;

-по-третє, є взаємозв'язок інвестицій з деякою визначеною послідовністю етапів (кроків), тобто категорія «інвестиції» тісно пов'язана з інвестиційною діяльністю й інвестиційним процесом;

-по-четверте, аналіз усіх визначень неявно вказує на зв'язок із джерелом (це або вкладення капіталу, або потік витрат), необхідним для здійснення інвестицій, тобто виникає необхідність дати визначення поняттю «інвестиційні ресурси».

Разом із тим поряд із приведеними визначеннями категорію «інвестиції» варто розрізняти на макро- і мікрорівні. Так на макрорівні інвестиції - це, насамперед, вкладення в розвиток продуктивних сил суспільства, а мікрорівні - у розвиток продуктивних сил підприємства.

Якщо говорити про перші два висновки, то вони знайшли досить широке відображення в науковій літературі, що не можна сказати про два інші.

У той же час, на думку автора, розгляд і уточнення сутності понять «інвестиційна діяльність» і «інвестиційний процес», а також терміна «інвестиційні ресурси» дозволять сформувати новий понятійний апарат насамперед для вирішення задачі управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності, що, у кінцевому рахунку, буде сприяти більш ефективному рішенню цієї задачі.

Як правило, під інвестиційною діяльністю мають на увазі вкладення інвестицій і сукупність практичних дій по реалізації інвестицій. Аналогічне трактування приводиться й сучасному економічному словнику.

Поряд з цим у положенні (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух коштів» приводиться обмежене поняття інвестиційної діяльності - придбання й реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, що не є складовою частиною еквівалентів коштів. Це визначення, на думку автора, звужує сутність і трактування поняття «інвестиційна діяльність», тому що не розглядаються такі аспекти інвестиційної діяльності як формування й використання ресурсів інвестування. Не зовсім точним є й ототожнення інвестиційної діяльності з терміном «капіталовкладення», тому що в цьому випадку розглядається лише той аспект інвестиційної діяльності, що зв'язаний із вкладеннями у відтворення основних фондів. Разом з тим, варто підкреслити, що даний напрямок інвестиційної діяльності з погляду безпосередніх суб'єктів господарювання, і зокрема, підприємств промисловості, є найбільш важливим.

У роботі дається більш розширене визначення: інвестиційна діяльність - це послідовна, цілеспрямована діяльність, що полягає в капіталізації об'єктів власності, формуванні й використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування і міжнародного руху інвестицій і інвестиційних товарів, створенні відповідного інвестиційного клімату для цілей одержання прибутку чи визначеного соціального ефекту. З нього вже явно випливає, що інвестиційна діяльність прямо зв'язана з використанням інвестиційних ресурсів. Однак у той же час, розкриваючи сутність інвестиційної діяльності, прибігають до поняття процесу інвестування, що приводить до їх ототожнення й неточності в трактуваннях.

Варто розрізняти поняття «інвестиційний процес» і «інвестиційна діяльність». Це твердження засноване на тім, що саме визначення слова «процес» має на увазі сукупність послідовних дій (наприклад, деяких видів діяльності) для досягнення якого-небудь результату. Аналогічне визначення приводиться й у словнику іноземних слів: слово «процес» походить від латинського «processus» - просування й означає послідовну зміну станів, стадій розвитку, сукупність послідовних дій для досягнення якого-небудь результату.

Діяльність же за своїм змістом - це виробництво матеріальних і духовних благ, форма спілкування людей, перетворення суспільних умов і відносин, розвиток самої людини, його здібностей, умінь, знань. У той же час, як констатують Н.А. Татаренко й А.М Поручник, інвестиційний процес припускає саморегулювання інвестиційної діяльності, а У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейлі підкреслюють, що інвестиційний процес являє собою прийняття інвестиційних рішень.

Поряд із цим варто розрізняти такі поняття як: «процес інвестиційної діяльності» і «інвестиційний процес». Таке різноманіття понять зв'язане з тим, що слово «діяльність» по визначенню містить у собі і сам процес діяльності. Тому у визначенні «процес інвестиційної діяльності» поняття «процес» має вузьке тлумачення, тобто це послідовність деяких операцій, що і є змістом діяльності.

Поняття ж «інвестиційний процес», як правило, пов'язується з процесом управління в широкому змісті, тобто це вибір визначеної послідовності різних видів діяльності в результаті прийняття тих чи інших інвестиційних рішень. Іншими словами в термінах теорії управління «інвестиційний процес» являє собою прийняття деяких стратегічних рішень (необхідних для рішення поставлених інвестиційних задач), що припускають у загальному випадку як вибір визначених напрямків інвестиційної діяльності, так і визначену послідовність різних видів діяльності для досягнення поставлених задач. При цьому «процес інвестиційної діяльності» це уже відома, заздалегідь визначена послідовність операцій. Як приклад «процесу інвестиційної діяльності» може служити процес виробничої діяльності, спрямований на виготовлення інвестиційного товару, де заздалегідь визначена вся послідовність виробничих операцій. Відзначимо, що інвестиційні товари (засоби виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна пов'язати поняття «інвестиційна діяльність» з діяльністю суб'єкта господарювання, що полягає в залученні інвестицій, їхньому вкладенні і сукупності практичних дій по реалізації інвестиційних рішень у контексті його основних виробничих задач. У той же час під «інвестиційним процесом» пропонується розуміти щось інше, а саме -- процес прийняття стратегічних рішень для поставлених інвестиційних задач, що містить у собі вибір визначених напрямків інвестиційної діяльності й послідовність різних видів діяльності для рішення поставлених інвестиційних задач.

Отже, головним у понятті «інвестиційна діяльність» є реалізація інвестицій, а в понятті «інвестиційний процес» - вибір, обґрунтування й прийняття рішень. Таким чином, суть пропонованих автором уточнень полягає в розмежуванні понять «інвестиційна діяльність» і «інвестиційний процес», що разом і відбивають сутність категорії «інвестиції». Зокрема, таке розмежування понять, на думку автора, дозволяє звести, наприклад, задачу фінансування інвестицій до задачі управління фінансовим забезпеченням різних видів інвестиційної діяльності, де під управлінням фінансовим забезпеченням розуміється деякий інвестиційний процес.

Як приклад інвестиційного процесу можна привести модель Хікса-Хансена, де інвестиційний процес розглядається у виді деякої послідовності прийняття рішень у залежності від різних факторів, що створюють інвестиційний клімат - «інвестиції - заощадження - переваги ліквідності - гроші». У Шарп, Г. Александер, Дж. Бейлі представляють інвестиційний процес, зокрема, для портфельних інвестицій у вигляді п'яти послідовних етапів прийняття інвестиційних рішень:

-вибір основних напрямків інвестиційної політики;

-аналіз ринку цінних паперів;

-формування портфеля цінних паперів;

-перегляд портфеля цінних паперів;

-оцінка ефективності портфеля цінних паперів.

У той же час інвестиційний процес для реальних інвестицій можна представити в наступному вигляді:

-вибір основних напрямків інвестиційної політики

-проведення фундаментальних НДР;

-проведення прикладних НДР;

-вибір інвестиційних проектів;

-проведення ОКР;

-етап виробництва продукції;

-етап реалізації продукції.

Якщо ж розглядати інвестиційний процес у цілому з позицій теорії стратегічного менеджменту, то тут просліджується наступний перелік етапів, характерний, на думку автора, як для портфельних, так і реальних інвестицій:

-формування мети інвестора;

-визначення набору проектів по досягненню поставлених цілей;

-сегментація ринку, визначення потреб і знаходження ніші, де можна реалізувати конкретний проект;

-вибір визначеного проекту, найбільш ефективного з погляду його реалізації по досягненню поставлених цілей;

-формулювання конкретних функцій (фінансове забезпечення, забезпечення матеріальними і трудовими ресурсами, виробниче забезпечення, реалізація готової продукції) по реалізації обраного проекту;

-аналіз альтернативних варіантів і вибір конкретного об'єкта, який можна виготовити в рамках наявних обмежень на задані функції;

-реалізація об'єкта і досягнення поставлених цілей.

Центральне місце в даному ланцюжку етапів, на думку автора, займає формулювання конкретних функцій по реалізації обраної ідеї. Це пов'язано з тим, що в умовах трансформаційних змін і зокрема перебудови економічних відносин гостро постають питання про обмеженість тих чи інших видів ресурсів, упровадження нових технологій у виробничий процес, успішної реалізації виробленої продукції. При цьому, яким би не був привабливим інвестиційний проект, яку б ефективність він не прогнозував у майбутньому, так чи інакше проблеми по створенню і реалізації інвестиційної продукції замикаються, у першу чергу, на питаннях фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Разом з тим з погляду фінансового забезпечення різних видів інвестиційної діяльності і напрямків (етапів) інвестиційного процесу важливим є розгляд джерел Інвестування й визначення поняття «інвестиційні ресурси».

1.2 Характеристика джерел інвестиційних ресурсів

Джерелом приросту капіталу та рушійним мотивом інвестицій є отриманий від них прибуток (дохід). Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зазначити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується помилково чи занадто вузько. Найбільш типові помилки полягають в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення коштів, яке може і не приводити до збільшення капіталу чи отримання прибутку; ідентифікація терміна «інвестиції» з терміном «капітальні вкладення». Капітальні вкладення - це більш вузьке поняття, вони можуть розглядатися лише як форми реальних інвестицій.

Інвестиційна діяльність являє собою вкладення інвестицій (інвестування) і сукупність практичних дій з реалізації інвестицій. Згідно з законодавством, визначено поняття інвестиції, інвестиційна діяльність, методи участі у капіталі тощо, що було розглянуто раніше.

Інвестиційна діяльність підприємства в усіх її формах здійснюється за рахунок усіх можливих джерел. Інвестиційні ресурси - це всі види грошових та інших активів, які залучаються з метою здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи: власні, залучені, позикові.

Власні інвестиційні джерела підприємства є основними. До них відносяться: прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів; амортизаційні відрахування; раніше виконані довгострокові фінансові вкладення, строк сплати яких закінчується в поточному періоді; реінвестований прибуток шляхом продажу частини основних фондів; страхова сума відшкодування збитків викликаних втратою майна; частка зайвих оборотних активів, що іммобілізується в інвестиції; гранти.

Прибуток -- головна форма чистого доходу підприємства, що відбиває вартість додаткового продукту. Розмір прибутку визначається як різниця між ціною реалізації продукції (робіт, послуг) й витратами на її виробництво на підприємстві. Прибуток є узагальнюючим показником комерційної діяльності підприємства, важливим джерелом формування фінансових ресурсів як для самого підприємства, так і для держави.

На підприємствах використовується система показників, яка відображає різноманітні форми прибутків і доходів. Ця система включає: прибуток від основної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства; загальний результат (прибуток або збиток), який відображається у балансі підприємства; чистий прибуток. Розрізняють прибуток, що оподатковується, і прибуток, який не оподатковується. Невід'ємною ознакою ринкової економіки є консолідований прибуток (прибуток від усіх видів діяльності).

Після сплати в бюджет податків та інших платежів з прибутку упідприємства залишається чистий прибуток. Його частку можна спрямовувати на капітальні вкладення виробничого та соціального характеру. Ця частка прибутку може використовуватися на інвестиції в складі інвестиційного (або фонд розвитку виробництва),інноваційного фондів створених на підприємстві.

Політика розподілу чистого прибутку підприємства базується на обраній ним стратегії економічного розвитку.

Динаміка прибутку визначається як кон'юнктурними факторами, так і політикою оподаткування. Тому в порівнянні з амортизацією прибуток є найбільш динамічним компонентом. Ця властивість прибутку як складової частини інвестиційного попиту, з одного боку, визначає високий ступінь його чутливості до регулюючого впливу держави, а з іншого - мінливість прибутку припускає відносну невизначеність прогнозів обсягів його нагромадження, що звужує можливості фінансового маневру.

Другою важливою складовою джерел інвестицій є амортизація. Амортизаційний фонд призначено для відновлення та оновлення основних фондів. Необхідність безперервного оновлення активної частини основного капіталу, зумовлена конкуренцією товаровиробників, змушує як державу, так і підприємства використовувати прискорену амортизацію з метою формування нагромаджень для подальшого інвестування в інновації та підвищення конкурентоспроможності суб'єкта. Таким чином, здійснюється інтенсивне відтворення інвестиційного капіталу, бо не треба сплачувати позиковий відсоток у різних його формах.

Прискорена амортизація є важливим власним джерелом інвестицій і є стимулом інвестування. Однак нерівномірне списання зносу означає, що підприємство бере в борг у самого себе, інвестує кошти майбутніх періодів.

Власні джерела інвестицій підприємства в порівнянні із залученими та позиковими характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу (не вимагають сплати позикового відсотка в будь-яких його формах). Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління цілком зберігається в руках його засновників.

Разом з тим власні джерела обмежені, не дозволяють значно розширити інвестиційну діяльність при сприятливій кон'юнктурі ринку. Недостатність зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів при некваліфікованому управлінні ними може призвести до важких фінансових наслідків для підприємства.

Разом з власними джерелами інвестицій використовуються залучені кошти: емісія акцій підприємства; емісія інвестиційних сертифікатів (інвестиційних фондів і компаній); внесок сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів у статутний фонд; безкоштовне цільове інвестування, що надається державними органами та комерційними структурами.

Серед залучених джерел в першу чергу розглядається можливість залучення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використане підприємствами та їх самостійними структурами (дочірніми підприємствами), утвореними в формі акціонерних товариств. Підприємства вже зараз широко використовують можливості залучення акціонерного капіталу до інвестиційної діяльності.

До переваг фінансування підприємства за допомогою акцій можна віднести відсутність необхідності постійних обов'язкових виплат з прибутку: розмір дивіденду за звичайними акціями може змінюватися від нуля (якщо справи товариства погані та вимагають утриматися від оплати дивідендів, спрямувавши свій вільний прибуток на розвиток акціонерного товариства) до значних розмірів при успішній діяльності.

Негативні моменти при акціонерному фінансуванні полягають у тому, що, по-перше, витрати акцій частіше вищі, ніж при випуску облігацій, бо в облігації, як правило, закладається більш висока номінальна вартість. По-друге, є потенційна можливість втрати контролю над акціонерним товариством з боку його засновників унаслідок зростання розміру акціонерного капіталу. Випуск акцій не може бути постійним джерелом фінансових ресурсів, бо зростання акціонерного капіталу веде до збільшення пропозиції цінних паперів цього підприємства і, як наслідок, до падіння їх ціни. Особливо гостро ця проблема стоїть перед підприємствами під час їх становлення, а у цей період поточна ринкова ціна акцій підприємства, як правило, невелика. Разом з цим підприємство потребує додаткових коштів у зв'язку з необхідністю закріплення позицій акціонерного товариства на ринку.

Однією з форм додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та закордонних інвесторів.

Серед залучених коштів розглядається також безоплатне цільове інвестування, що надається державними органами та комерційними структурами.

Важливими джерелами інвестицій є такі можливі позикові кошти: довгострокове кредитування; цільовий державний кредит; інвестиційний податковий кредит; інвестиційний лізинг; інвестиційний селенг.

Головну роль у позикових коштах інвестування підприємства відіграють кредити банків. Але в сучасних умовах у зв'язку і кризовим станом економіки це джерело фактично не використовується.

Довгостроковий кредит в основні фонди підприємства називається інвестиційним. Розрізняють кредит банківський, комерційний та інвестиційний податковий.

Необхідність довгострокового кредиту об'єктивно випливає з наявності товарно-грошових відносин та характеру обслуговування кредитними ресурсами кругообігу основних виробничих фондів підприємств. Це зумовлено невідповідністю розміру коштів, що вже є, потребам у них на розширене відтворення основного капіталу. У даному випадку з'являються кредитні відносини довгострокового характеру, що дає можливість позичальнику одержати кошти раніше, ніж можна отримати їх після реалізації товару. Перевага кредитного методу авансування капітальних вкладень пов'язана з поверненням коштів (в строки згідно кредитної угоди) на підставі фактичної окупності витрат.

Джерелом фінансових коштів для реалізації довгострокових інвестиційних проектів може бути випуск довгострокових облігацій. Згідно з українським законодавством облігації можуть випускатися не тільки акціонерними товариствами, а й підприємствами всіх визначених законом форм власності, об'єднаннями, товариствами.

На відміну від акціонерного фінансування, при фінансуванні за допомогою облігацій підприємство жорстко зв'язує себе зобов'язанням по сплаті основної суми боргу та відсотків у домовлені строки. Всі власники облігацій є кредиторами підприємства.

В Україні емісія облігацій підприємств також не знайшла широкого розповсюдження у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку та невисокими розмірами статутного фонду багатьох підприємств. Це джерело залучення інвестиційних ресурсів під силу лише підприємствам з великим розміром статутного фонду.

Інвестиційний селенг є однією з нових форм залучення інвестиційних ресурсів. Це специфічна форма зобов'язання, що складається з передачі власником (юридичними або фізичними особами) прав з користування та розпорядження його майном за відповідну плату. Таким майном можуть бути будинки, споруди, сировина й матеріали, цінні папери, а також продукти інтелектуальної та творчої праці. В зарубіжній практиці селенг - один з найважливіших інструментів фінансування інвестицій у різноманітних сферах бізнесу.

Лізинг - це довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, а також споруд виробничого характеру. Лізинг значно відрізняється від оренди. На відміну від орендаря, лізингоодержувач бере об'єкт у довгострокове користування та виконує традиційні обов'язки покупця, пов'язані з правом власності: сплата за майно, відшкодування збитків від випадкової втрати майна, його страхування й технічне обслуговування, ремонт. Однак власником майна у цьому випадку залишається лізингодавець.

Лізинг та селенг використовуються при недостачі власних фінансових коштів для реального інвестування, а також при інвестиціях у реальні проекти з невеликим періодом експлуатації чи з високим ступенем зміни технології.

Зовнішні джерела формування інвестиційних ресурсів (позикові і залучені) мають у порівнянні з власними такі позитивні характеристики, як високий обсяг можливого їх залучення, більш жорсткий І зовнішній контроль за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів її підвищення. Проте існують проблеми щодо їх залучення й оформлення: більш тривалий період залучення, необхідність надання відповідних гарантій (на платній основі) щодо застави майна. Якщо підприємство використовує зовнішні джерела інвестицій, підвищується ризик його банкрутства в зв'язку з несвоєчасним погашенням отриманих позичок, втрачається частина прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю сплати позичкового відсотка.

1.3 Інвестиційні ресурси як невід'ємна частина фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Розгляд питань фінансового забезпечення різних видів діяльності підприємств, у тому числі й інвестиційної, нерозривно пов'язано з формуванням ресурсної бази. При цьому, незважаючи на те, що реальні інвестиції є базовим початком для діяльності суб'єктів господарювання, немаловажним є вивчення фінансових потоків інвестиційної діяльності. Це обумовлено тим, що:

-по-перше, фінансові потоки нерозривно пов'язані з товарно-грошовим обміном, що здійснюється в рамках виробництва товарів і надання реальних послуг при особистій участі фінансових посередників;

-по-друге, для нормального функціонування економіки необхідна стабільна й планомірна робота відповідних фінансових інститутів, що регулюють і контролюють належною мірою усі фінансові потоки;

- по-третє, здійснення практично будь-якого виду інвестиційної діяльності (для розширеного процесу відтворення) неможливо без залучення позикових засобів, що являють собою фінансові потоки між кредитором і позичальником. Разом із тим важливість використання позикових засобів у процесі реалізації інвестицій відбивають, зокрема такі цифри:

-по статистиці частка власного капіталу у великих японських корпорацій - 36,4% (у США аналогічний показник - 40,5%);

-акціонерний капітал складає одного четверту від власного капіталу для японських корпорацій (28% у США);

- інші засоби - позиковий капітал (банківські позички, міжнародний кредит, облігації, заставні).

Частка власного капіталу для вітчизняних підприємств складає близько 60%.

Першочерговим у контексті рішення задачі по удосконаленню управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності, на думку автора, є визначення джерел інвестицій. Більш того, даному питанню присвячено багато досліджень різних учених-економістів, точка зору яких істотно видозмінювалася в залежності від етапів економічного розвитку суспільства в цілому.

В інвестиційних теоріях раннього меркантилізму характерним є ототожнення грошей і капіталу. Поряд з цим представники раннього меркантилізму (Даванзатті (1529-1606), Антуан Монкретьєн (1575-1621), Вільям Стаффорд (1554-1612)) вважали, що єдиним способом збагачення країни є реальні гроші, що одночасно, на їхню думку, були також основою розвитку виробництва й збільшення обсягів торгівлі. Інакше кажучи, основним джерелом інвестицій вважалися реальні гроші. У період зародження і становлення економіки капіталізму як джерело інвестицій розглядалися прибуток, доход від виробництва й нагромадження капіталу. При цьому істотний внесок у розуміння джерел інвестицій уніс Жан Батист Сей.

Він вважав, що кредитні гроші є важливим джерелом інвестицій, що впливає на ефективний попит більше, ніж доходи, що забезпечують нагромадження. Цей висновок був заснований на тому, що нагромадження, як правило, здобувають форму скарбів і не можуть, виходячи з умов циклічності, швидко перетворюватися в інвестиції. Таким чином, можна констатувати, що одним з ознак інвестиційних ресурсів є здатність швидко трансформуватися з метою задоволення тих чи інших потреб і видів інвестиційної діяльності.

Наступним етапом у розумінні джерел інвестицій є висновки Томаса Мальтуса, що побачив у формуванні заощаджень процес перетворення доходів у капітал, і тим самим обґрунтував тезу про те, що потенційним джерелом інвестицій є не спожита частина національного доходу. У свою чергу Чарльз Кері розглядає не тільки внутрішні джерела інвестицій, але і зовнішні, до яких він відносить: гроші, робочу силу, засоби виробництва, технології. Отже, можна зробити висновок про те, що з одного боку, варто розрізняти зовнішні й внутрішні джерела інвестицій, а з іншої, джерела інвестицій класифікуються по видах залучених ресурсів: фінансові, трудові (людська праця), природні (сировина), капітальні (верстати, машини, спорудження, матеріали).

Не менш істотний внесок у розуміння джерел інвестицій уніс Йозеф Шумпетер. На його думку, активізація інвестиційної діяльності вимагає нової фінансової інфраструктури - кредитної емісії, яка б обслуговувала інвестиції в інновації. Іншими словами джерело інвестицій багато в чому визначається видом і спрямованістю інвестиційної діяльності.

Разом із тим, як показав аналіз економічної літератури по даному питанню, розрізняють фінансові джерела інвестицій на макро- і мікрорівні.

Джерелами інвестицій на мікрорівні є:

-власні фінансові ресурси (прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів);

-залучені фінансові ресурси (кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових і інших внесків фізичних і юридичних осіб, венчурний капітал);

-позикові фінансові засоби (кредити банків, інвестиційних інститутів і бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів);

-бюджетні асигнування.

Розгляд джерел інвестицій на мікрорівні показує, що їх можна групувати по різних ознаках. Так якщо у якості класифікуючої ознаки вибрати відношення суб'єкта господарювання до фінансових ресурсів, то всі джерела інвестицій можна розділити на власні й залучені. У той же час джерела інвестицій можна розділити за ступенем їхньої мобільності - первинні й вторинні. При цьому ступінь мобільності джерел інвестицій буде багато в чому залежати від умов розвитку економічних відносин. На думку автора, в існуючих умовах господарювання в Україні амортизаційні відрахування, пайові внески, бюджетні асигнування є первинним джерелом інвестицій, а кошти отримані, наприклад, за рахунок продажу частини активів, цінних паперів - вторинним.

Такий розподіл цілком обґрунтований, бо існує різний ступінь мобільності розглянутих джерел. Так, наприклад, засоби, одержані від продажу цінних паперів, повинні пройти шлях емісії, перш ніж вони будуть використані для утворення чи збільшення капіталу, що спрямовується на інвестування. У той же час, амортизаційні відрахування відразу можуть направлятися на фінансове забезпечення інвестиційної діяльності, а з іншого боку, наприклад, для випуску цінних паперів необхідно затратити частину наявних коштів, тобто використовується спочатку деяке первинне джерело.

Розподіл джерел інвестування на первинні й вторинні також пов'язаний з тим, що в існуючих умовах господарювання в Україні доходи від продажу частини матеріальних активів і доходи від фінансових активів складають незначну частину в доходах суб'єктів господарювання.

Проте, вкладення в цінні папери є дуже важливим, тому що без них неможливе формування інвестиційного капіталу великого промислового виробництва.

Ще однією складовою джерел інвестицій є кредитно-депозитні операції, тобто залучення капіталів інвесторів у банки у виді депозитних внесків з наступним їх використанням у формі кредитів. Разом із тим депозитні операції виступають у якості одного зі способів заощадження коштів населення, яке до того ж, як правило, не має можливості прямого вкладення засобів в основний капітал підприємств і не ризикує здобувати цінні папери. Слід також зазначити, що кредит як економічна категорія займає особливе місце в системі економічних методів управління і регулювання інвестиційної діяльності підприємства у сфері його фінансового забезпечення, тому що використання кредиту тісно пов'язано з функціонуванням оборотних коштів, що є основою виробничої діяльності. Так, аналіз публікацій, що стосується проблеми оборотних коштів підприємств в умовах ринку, показав, що багато авторів, які знайомі з постановкою даної проблеми в країнах з розвинутою ринковою економікою, розглядають питання управління оборотними коштами як один із розділів фінансового менеджменту. Більш того, установлення необхідних розмірів як загального обсягу оборотних активів, так і окремих їхніх видів є одним із факторів, що визначають ефективність управління інвестиційною діяльністю в цілому.

При цьому форми залучення засобів в інвестиційну діяльність можуть бути різними, що підвищує мобільність використання даного виду джерела інвестицій, і визначаються:

-видом кредиту (наприклад: мобілізаційний кредит, револьверний кредит);

-способом нарахування плати за його використання;

-видом процентних ставок (наприклад: складне нарахування відсотків, плаваюча проста процентна ставка, фіксована проста процентна ставка).

Разом із цим варто підкреслити, що розвиток кредитного ринку в Україні є більш динамічним, ніж розвиток ринку цінних паперів.

Тому кредит, як джерело фінансового забезпечення інвестиційної діяльності, також можна віднести до первинних джерел.

Поряд із цим більшість авторів дотримуються тієї точки зору, що основним джерелом інвестицій є заощадження. При цьому найбільш ємне визначення в плані поставлених питань, на думку автора, приведено в роботі М. Алексеєнко. Заощадження - це частина доходів суб'єктів економіки, не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів, призначена для забезпечення потреб у майбутньому. У цьому визначенні чітко видний зв'язок заощаджень і інвестицій, тому що заощадження призначені для забезпечення потреб у майбутньому (порівняємо з визначенням інвестицій У. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейлі - відмовлення від визначеної цінності в даний момент за цінність у майбутньому).

Отже, визначивши джерела заощаджень, тим самим визначимо і джерела інвестицій. Основними джерелами заощаджень є: доход по праці, доход від власності, трансферні доходи, прибуток, амортизація. Варто також підкреслити, що перевага того чи іншого джерела у формуванні інвестицій і фінансовому забезпеченні проведення інвестиційної діяльності багато в чому залежить: від конкретних умов господарювання: фінансового стану суб'єкта, що здійснює свою інвестиційну діяльність; вибору об'єкта інвестування; форми вкладення інвестицій і участі потенційних інвесторів. Разом із тим визначення поняття «інвестиційні ресурси» повинне бути сформульоване в контексті задачі управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності. Визначення поняття «інвестиційні ресурси» приведені нижче не цілком прийнятні для рішення задачі управління фінансовим забезпечення інвестиційної діяльності:

-інвестиційні ресурси - це вироблені засоби виробництва, тобто усі види інструмента, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби та збутова мережа, що використовуються у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача;

-інвестиційні ресурси - це кошти, паї, акції, банківські вклади, рухоме й нерухоме майно, майнові права, сукупність технологічних, технічних, комерційних і ін. знань, права користування природними ресурсами, спорудженнями, устаткуванням.

Дане твердження засноване на тому, що наведені визначення більшою мірою, виходячи з їхнього смислового навантаження, підходять або для рішення задач, зв'язаних з капітальними вкладеннями, або для рішення задач, зв'язаних з фінансовими інструментами інвестицій.

Поняття «інвестиційні ресурси» із погляду вирішення задачі управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності повинне бути сформульоване в такий спосіб: інвестиційні ресурси -- це фінансові види ресурсів, основними серед який є: доход по праці, доход від власності, трансферні доходи, чистий прибуток суб'єктів господарювання, амортизація, кредит. Дане визначення відрізняється від існуючих підходів, розглянутих вище. Однак воно не заперечує їх, а лише узагальнює. Так, наприклад, на відміну від поняття заощаджень, що найбільше повно відбиває джерела інвестицій, запропоноване визначення враховує як джерело інвестицій і кредит.

При цьому на перший погляд здається, що дане поняття більше відноситься до фінансових видів ресурсів інвестиційної діяльності. У той же час, якщо врахувати, що на придбання інших видів інвестиційних ресурсів, таких як: трудові, природні, капітальні також необхідно витратити певні фінансові засоби, можна вважати дане визначення більш глибоким. Поряд із цим підкреслимо, що найбільш загальним поняттям «інвестиційні ресурси», що є прийнятним для рішення будь-яких інвестиційних задач, на думку автора, є наступне: «інвестиційні ресурси» - це різні види ресурсів (фінансові, трудові, природні, капітальні) які потрібні для рішення тих чи інших інвестиційних задач. Як видно дане визначення також є узагальненням розглянутих вище понять. Надалі будемо дотримуватись визначення «інвестиційні ресурси» для рішення задачі управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності.

При цьому під фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності промислових підприємств, на думку автора, слід розуміти сукупність заходів щодо забезпечення підприємства інвестиційними ресурсами для виконання визначених інвестиційних задач. Іншими словами фінансове забезпечення інвестиційної діяльності підприємства - це діяльність по раціональному використанню власних фінансових ресурсів і залученню оптимального обсягу додаткових фінансових засобів. У той же час управління фінансовим забезпеченням інвестиційної діяльності має на увазі вибір, обґрунтування й прийняття рішень:

-по раціональному використанню власних фінансових ресурсів;

-по залученню додаткових фінансових засобів;

-по оптимальному співвідношенню власних і залучених фінансових засобів для рішення конкретних інвестиційних задач.

Разом із тим, у силу того, що підприємство здійснює свою діяльність, у тому числі й інвестиційну, у деякім зовнішнім оточенні слід розрізняти у фінансовому забезпеченні ряд етапів, більшість з яких є складовою частиною інвестиційної діяльності, такі як:

-залучення різних інвестиційних ресурсів (фінансових, трудових, природних, капітальних). При цьому підприємство вступає у фінансові відносини, як на ринку капіталів, так і на ринку праці, сировинних ресурсів і товарів;

-повернення фінансових ресурсів;

-формування платіжних, контрольних і страхових відносин з інвестором і державою через бюджет;

-інформаційне забезпеченню інвестиційної діяльності.

Однак розгляд фінансового забезпечення інвестиційної діяльності було б не повним без урахування, принаймні, двох наступних аспектів:

1. Перший аспект. Необхідно враховувати інноваційну спрямованість інвестиційної діяльності. Це зв'язано з тим, що в умовах переходу до ринкових відносин більшість інвестиційних проектів мають інноваційну спрямованість. При цьому система інвестування в інноваційну діяльність містить визначену кількість взаємозалежних елементів і повинна включати як мінімум наступні складові частини:

-джерела надходження інвестиційних ресурсів для здійснення інноваційної діяльності;

-чіткий механізм акумуляції інвестиційних ресурсів, що надходять із різних джерел;

-розроблену структуру вкладення мобілізованого капіталу; механізм контролю за інвестиціями; механізм зворотності асигнувань.

У той же час особливості інноваційного процесу створюють умови для взаємного впливу інноваційних і інвестиційних циклів у процесі створення інновацій і можливості для їхньої взаємодії. При цьому задача визначення їхнього взаємного впливу полягає в необхідності:

-по-перше, оптимізації обсягів додаткових інвестиційних ресурсів і раціонального використання наявних засобів;

-по-друге, скорочення тривалості інвестиційного й інноваційного циклів;

-по-третє, досягнення ефекту (науково-технічного, економічного чи соціального) у результаті зародження, впровадження і реалізації інноваційної ідеї.

Крім того, інноваційний цикл відрізняється рухом грошового капіталу, ризикового за формою й цілями надання, що виражається в наступних характеристиках:

-у меті та характері використання засобів в інноваційному процесі - великий ризик утратити авансованого капіталу в силу ряду причин: непередбачуваності результатів творчого процесу, без якого немислиме нововведення; можливої помилковості ідеї, що лежить в основі інноваційного проекту; труднощі технічної реалізації проекту; непередбачуваності реакції ринку на появу новинки;

-вкладення в інновації характеризуються значним тимчасовим лагом від моменту авансування фінансово-кредитних засобів в інновації, до моменту одержання комерційної віддачі від них;

-висока невизначеність результатів інноваційної діяльності заперечує гарантований характер відшкодування позикових засобів, що закономірно припускає збільшення «ціни» вкладеного капіталу, а також вступ позикодавця в права співволодіння нововведенням. У цьому зв'язку просліджується така тенденція: залучення позикових засобів для інвестування інновацій можливо тільки в тому випадку, якщо фінансова віддача від використання створюваного нововведення буде більш вагомою, чим від альтернативних сфер вкладення капіталу.

2. Другий аспект пов'язаний з необхідністю врахування того факту, що різні етапи інвестиційної діяльності використовують різні джерела фінансового забезпечення. Так фінансування фундаментальних досліджень і прикладних робіт здійснюється, в основному, за рахунок бюджетних засобів, а також за рахунок засобів замовника. Оскільки результат прикладних досліджень далеко не завжди може бути передбачуваний, що пов'язано з великою часткою невизначеності, на цьому етапі існує ймовірність одержання негативного (тупикового) результату. Саме з цього етапу виникає можливість ризику утрати вкладених коштів.

Дослідно-конструкторські роботи й експериментальні розробки можуть фінансуватися як за рахунок бюджетних коштів, так і за рахунок власних коштів підприємств.

Для фінансування етапу серійного виробництва, як правило, залучаються позикові кошти.

Таким чином, через те, що різні етапи інвестиційної діяльності припускають використання різних видів фінансового забезпечення, однією з практичних задач, що вимагає належної теоретичної проробки є проблема оптимального фінансування інвестиційної діяльності.

...