Еволюція предмету економічної науки в економічних теоріях

У дійсності ж фактичний розподіл доходів характеризується кривою Лоренца (крива ОАВСОЕ - сам «лук Лоренца»).

Чим більша вигнутість цієї кривої (чим більше відхилення від лінії цілковитої рівності у розподілі доходів), тим більша нерівність у доходах різних груп населення даної країни.

Заштрихований сегмент показує це відхилення (диференціацію) у доходах.

Якщо площу заштрихованого сегмента (Т) поділити на площу трикутника ОРЕ (V) можна одержати показник ступеня нерівності у доходах (G): G=T/V. Його в економічній теорії називають коефіцієнтом Джині. Цей

коефіцієнт буде тим більшим^ чим більш вигнутим буде «лук Лоренца» і чим більшою буде проща Т. Його збільшення вказує на зростання нерівності У суспільстві, що може мати велике негативне значення у його розвитку ,

Закономірності, ідо характеризують зміни у структурі витрат сімей у залежності від зростання величини отримуваних ними доходів, виявляються у законі Енгеля, який називають «якісними схемами поведінки».

Закон Енгеля показує, що у міру зростання доходу сімей загальне споживання усіх благ зростатиме, але у різних пропорціях.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зокрема, витрати на продукти харчування у абсолютному розумінні будуть зростати (з одночасним переходом до більш якісних продуктів), але відносно їх частка у сімейних витратах при зростанні загального обсягу доходів буде зменшуватись, водночас частка витрат на промислові товари (меблі, одяг, взуття, побутові прилади і тому подібне) залишиться практично без змін, тоді як частка витрат на задоволення соціально-культурних потреб (на освіту, втамування культурних запитів, придбання книг і мистецьких творів, охорону здоров'я і відпочинок, видовища, розваги, подорожі, саморозвиток особистості тощо, а також на заощадження) зростатиме. При цьому зростання доходів зумовить зростання якості споживання сім'ї, адже буде збільшуватись частка спожитих більш якісних благ (екстраблаг, за визначенням самого Енгеля).

9. Система національних рахунків (СНР) як модель економічного кругообігу, її роль і особливості застосування для міжнародних зіставлень

Вимірювання обсягів сукупного виробництва в національній економіці грунтується на основі підрахунку макроекономічних показників. Суспільне рахівництво виконує для економіки в цілому ті ж функції, що бухгалтерський облік для окремого підприємства або, в іншому випадку, для домашнього господарства. Керівник компанії кровно зацікавлений бути в курсі того, наскільки добре йдуть справи його фірми.

Для вимірювання результатів економічної діяльності суспільства в теорії і господарській практиці використовують різні макроекономічні показники, що об'єднуються міжнародною системою підрахунку показників - системою національних рахунків(СНР).

Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. Вона розглядається як національне рахівництво, що характеризує результати економічної діяльності, структуру і найважливіші взаємозв'язки господарських суб'єктів ринкової економіки і подана як система взаємопогоджених макроекономічних показників, що побудована у вигляді рахунків і балансових таблиць. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Метою СНР є надання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використання національного доходу, для чого застосовується система макроекономічних показників. СНР використовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення й удосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічних прогнозів.

Перевагами СНР є

* охоплення не тільки сфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;

* реально відбивається економічна взаємодія господарських суб'єктів;

* найбільше підходить для економічного аналізу.

Стандартна система національних рахунків, розроблена статистичною комісією ООН, застосовується у світовій практиці з 1953 р.В даний час СНР застосовується більш ніж у 150 країнах.

Особливості розрахунку макропоказників у СНР:

1. Всеохоплюючий характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

* всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи (підприємства, корпорації, банки, страхові компанії, органи державного управління тощо) та домашні господарства;

* всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

* всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

2. В СНР існує відмінність між національною та вітчизняною “основами” реєстрації показників. Тому й розрізняють показник валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.

3. Правило, яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, - це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки - все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.

4. При вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку - ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють поняття проміжної продукції, кінцевої продукції, доданої вартості фірми.

5. В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.Мета застосування імпутованих оцінок - отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.

При розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані непродуктивні операції, які бувають двох типів: перепродаж товарів та чисто фінансові операції. До останніх належать: державні трансфертні виплати; приватні трансфертні платежі; операції з цінними паперами.

10. Витрати виробництва у довготривалому періоді, закономірності їх формування. Концепція мінімального ефективного розміру підприємства і структури галузі

Довгостроковий період - такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

При збільшенні обсягів виробництва, необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На мал. 46 представлені п'ять різних варіантів (I-V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції при найменших середніх витратах ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На якихось проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.

Крива середніх загальних витрат ATC1описує короткострокові середні витрати для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. Крива ATC5 описує витрати відносно самого великого з аналізованих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць.

На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.



I - економія від зростання масштабу виробництва;

II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва;

III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

Видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства, що відповідає третьому варіанту. Подальше нарощування обсягів виробництва супроводжуватиметься підвищенням довгострокових середніх загальних витрат. Зміна фірмою параметрів своєї діяльності, перехід від одного варіанту розмірів підприємства до іншого призводить до зміни в масштабі виробництва. Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:

1. Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). Є низка факторів, що обумовлюють ефект економії:а) поглиблення спеціалізації праці . б) неподільність виробництва . в) застосування нових технологій . г) виробництво побічної продукції .

2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть мати місце збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу).

3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто. залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва.

Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як себе поводять довгострокові середні загальні витрати.

Якщо спостерігається тенденція зниження останніх зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий, то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу.

Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим і швидко змінюються негативним ефектом, то ефективніше інших виглядатимуть невеликі фірми, оскільки вони в змозі оперативно вносити необхідні корективи в свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм в сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.



У випадку достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає чинності до тих пір, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективними будуть великі і малі фірми. Цій ситуації на мал. відповідає відрізок кривої довгострокових середніх витрат, який описує обсяг виробництва Q1Q2.

Не можна вважати, що в усіх випадках розширення обсягів випуску супроводжуватиметься чітко окресленою зміною названих тимчасових інтервалів. Господарський досвід показує, що для деяких галузей (наприклад, для обробної) типовою є відносна тривалість позитивного ефекту масштабу за умови великих обсягів випуску .

З мал.в. видно, що крива довгострокових ATC спочатку стрімко падає, потім темп падіння уповільнюється, вона плавно знижується при збільшенні обсягу випуску. Середні витрати наближаються до постійних. Такі криві називаються ще L-подібними кривими.

В цілому структура галузі залежить не тільки від умов формування довгострокових середніх витрат, а й від ролі державної економічної політики, місця національної економіки в системі міжнародного поділу праці і ряду інших чинників.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополія, олігополія і монополістична конкуренція.

Досконала конкуренція - такий тип ринкової структури, для якого характерні:

Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна; Абсолютна однорідність продукції фірми; Можливість вільно входити на ринок і залишати його; Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною; Повна поінформованість всіх учасників ринку.

Монополія - це таки йтип ринкової продукції, де:Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна; Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм; Споживачі не взаємодіють між собою;продукція фірми унікальна, не має близьких замінників; Немає доступу до інформацї.

Типи монополій: 1. Закрита монополія - монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.2. Природня монополія - галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. 3. Відкрита монополія - фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції.

Олігополія - це тип ринкової структури, де: На ринку функціонує від 2 до 10 продавців; Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою; Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок; Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно; Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Монополістична конкуренція - тип ринкової структури, де: На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;Продукція виробників неоднорідна, диференційована;Вільний вхід і вихід на ринок;Виробники не взаємодіють між собою;Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

11. Технологічні революції в економіко-історичному контексті. Технологічні типи виробництва. Характеристика аграрної, індустріальної, постіндустріальної, інформаційної моделі економіки

Еволюційний технологічний прогрес означає поступове нагромадження знань і втілення їх у виробництво. Технологічна революція ґрунтується на переоцінці фундаментальних наукових принципів, означає якісний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства (поява принципово нових засобів і предметів праці, джерел енергії, технологій). Саме технологічні революції дають «поштовх» у зміні технологічних способів поєднання виробничих ресурсів. Зокрема, технологічний переворот кінця 18 ст. призвів до заміни мануфактури фабрикою, технологічна революція кінця 19 ст. знаменувала появу нового етапу в індустріальному суспільстві. Сучасна науково-технічна революція (НТР), що розпочалась у 50-х роках впровадженням автоматизованих ліній, появою комп'ютера, перших атомних електростанцій, стрімким розвитком хімії, біології, засобів транспорту і зв'язку, запуском перших космічних апаратів, стала предтечею і основою постіндустріального технологічного способу виробництва.

Технологія виробництва в економічному розумінні є способом поєднання виробничих ресурсів (факторів) у єдиному процесі з метою створення необхідних життєвих благ. Технологічний спосіб поєднання факторів виробництва постійно розвивався, проходячи через багато етапів. Він характеризує технопогічну еволюцію економіки, стадії розвитку якої називають технологічними способами виробництва

Сьогодні можна виділити 4 типи технологічних способів виробництва: доіндустріальний, Індустріальний, постіндустріальний та інформаційний.

Доіндустріальний тип (традиційна аграрна економіка) ґрунтувався передусім на важкій ручній праці. Для нього властиві примітивні, грубі знаряддя праці і технології, низька кваліфікація робочої сили, нерозвиненість подіну кооперації і комбінування праці, примітивна організація виробничого процесу, як правило, позаекономічний примус до праці. Основна маса життєвих благ вироблялась у сільському господарстві, де панували патріархальні традиції, тому цей тип технологічного поєднання виробничих факторів характеризують як традиційну аграрну економіку.

До даного типу відносять такі технологічні способи виробництва: так звані «кам'яний», «бронзовий» і «залізний віки» первісного і рабовласницького суспільства; «східне» і «античне» рабство; цехово-ремісничий устрій феодалізму.

Індустріальний тип(машинне виробництво) характеризується переходом до використання систем машин і машинних технологій, поглибпенням і розширенням кооперації праці,|використанням найманої праці тощо. Етапами формування цього типу технологічного способу виробництва етапи проста кооперація (розширення масштабів виробничої кооперації із застосуванням найманої праці), мануфактура (більш глибока подетальна коопераційна спеціалізація виробництва) і фабрика (широке впровадження систем машин). Перехід до індустріального типу технологічного поєднання виробничих чинників відбувся впродовж 16 - 17 ст. (проста кооперація), 18 ст. (мануфактура), 19 ст. (фабрика).

Під впливом науково-технічного прогресу (НТП) відбувся перехід до постіндустріального технологічного способу виробництва. Виробництво постійно механізувалось, широких масштабів досягла автоматизація, яка супроводжувалась впровадженням автоматизованих машинних ліній i цілих підприємств, комп'ютерів, роботів, новітніх технологій, принципово нових предметів праці і видів енергії тощо.

Усе це невпізнанно змінило трудові функції людини, яка перестала бути додатком до машини, як це було за умов індустріальної економіки. Усі важкі і монотонні операції взяли на себе машини-автомати і роботи, витіснивши людину безпосередньо із виробництва. Людина піднялась над виробництвом, праця її стала більш творчою, тепер вона поєднує функції контролю над виробництвом і якістю благ, налагодження і ремонту машин-автоматів, створення програм для комп'ютерів і автоматизованих систем управління. Роль людини у виробництві суттєво змінилась.

У цей час світ переживає чергову технологічну революцію, ключовим елементом якої є передача, обробка та використання інформації. На наших очах відбувається становлення нового суспільства -- інформаційного, заснованого на об'єднання в мережу інтелектуальних ресурсів людства. Все це приводить не тільки до змін економічних і соціальних умов життєдіяльності, але й до нової філософії життя і шляхів розвитку світової цивілізації. Як і інші технологічні революції -- поява двигуна внутрішнього згоряння або електрики, нова революція примушує переосмислювати багато які усталені архетипи поведінки та господарювання і будувати найрізноманітніші футурологічні прогнози і альтернативні оцінки. Єдність думок існує лише з одного ключового моменту цієї революції -- необхідність і важливість всесвітньої мережі, або Інтернету, визнається всіма.

Фактично, інформаційна революція й розпочалася з появою Інтернету. Інтернет стає ключовим елементом у забезпеченні особистої та корпоративної комунікації, неосяжним сховищем і джерелом інформації, середовищем навчання та організації бізнесу, і навіть для певної частини людей -- середовищем мешкання.

Кількість вузлів Інтернету і учасників цього ринку стає одним з найважливіших показників рівня розвитку країни. Ступінь розвитку цього середовища характеризує й ступінь розвитку демократії. Інтернет руйнує ієрархічну побудову суспільства індустріальної епохи, але, як і будь-які якісно нові технології, містить у собі разом із величезними можливостями й певні небезпеки.

Разом із прогресом техніки і технології, самого працівника, нових, більш сучасних форм набула організація виробничого процесу, значно зросла спеціалізація і поглибився поділ праці, небачених масштабів досягла кооперація праці і її універсалізація та комбінування.

Розвиток економіки зумовив розширення складу виробничих ресурсів, змінився акцент у використанні традиційних факторів. Наприклад, якщо за умов доіндустріальної економіки ключовими були такі фактори, як земля, ручна праця і робоча худоба, то перехід до індустріальної стадії вивів на передній план машини і сировину, що виробляються промисловістю; становлення постіндустріального виробництва перетворює у головний виробничий ресурс науку.

Наука - якісно особливий фактор виробництва. Наукові знання - це систематизована інформація про закономірності розвитку природи і людського соціуму, способи їх практичного застосування. В результаті реалізації наукових досліджень розвиток виробництва усе більше здійснюється шляхом матеріалізації людських знань і усе менше - за рахунок зростання кількості традиційних факторів.

12 Прояви державної активності в макроекономічних моделях (державні доходи і витрати, крива Лафера, крива Лоренца). Суспільні блага та зовнішні ефекти

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. За допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку - зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки.

У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізується або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою. До числа ендогеннообумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.

Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса,криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки.

Державні доходи - це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються нею для виконання її завдань і функцій. Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Ці кошти зосереджуються у централізованих і децентралізованих грошових фондах. Формування цих грошових фондів здійснюється в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Державні витрати -- це складова частина фінансових відносин, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у: державному бюджеті та місцевих бюджетах; державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах; власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержавних функцій, фінансування державної та комунальної соціальної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих державних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.

Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять: видатки держави, що здійснюються з державного бюджету; видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів; видатки держави, що здійснюються з бюджетних та позабюджетних централізованих державних та місцевих фондів; видатки державних та комунальних підприємств, організацій та установ.

Крива Лаффера - крива, що характеризує залежність обсягу державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні; крива ілюструє наявність оптимального рівня оподатковування, при якому державні доходи досягають свого максимуму.

Крива Лоренца - крива, що показує, яку частину сукупного грошового доходу країни одержує кожна частка низько-прибуткових і високоприбуткових родин, тобто відображає у відсотках розподіл доходу між родинами з різним статком; крива Лоренца наочно показує, наскільки фактичний розподіл доходів між різними родинами відрізняється від рівномірного розподілу.



ПН -- податкові надходження;ПП -- платники податків.

Крива Лоренца. Графік, в якому по горизонтальній осі відкладено процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній -- процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від лінії під кутом 45°, тим більша нерівність має місце в розподілі доходу даної країни.

Очевидно, що чим більше крива Лоренца нахиляється донизу, тобто чим більше вона ввігнута, тим значнішою є нерівномірність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із факторів якого є оподаткування.

Слід визнати, що не завжди підвищення норми оподаткування у країні приводить до збільшення обсягу податкових надходжень до державної казни. Для аналізу оптимальної норми оподаткування вченими часто використовується теорія відомого американського економіста Лаффера. За допомогою кривої Лаффера, що є основою цієї теорії, доведено: якщо висота податкових ставок сягає певного критичного рівня (То), подальше підвищення норми оподаткування спричиняє не збільшення, а навпаки -- зменшення податкових надходжень.



ПН -- податкові надходження; Т-- ставка податку, або норма оподаткування; То -- оптимальна норма оподаткування.

Зв'язок між нормою оподаткування та податковими надходженнями залежить від податкової бази, тобто об'єкта оподаткування. Тому Лаффер досліджував цей зв'язок за допомогою показника еластичності податкової бази, який вимірюється як відношення процентної зміни величини об'єкта оподаткування до процентної зміни норми оподаткування, тобто податкових ставок, що застосовуються щодо даного об'єкта (бази) податку:

де Ј -- еластичність податкової бази; В -- вартісний вимір податкової бази (об'єкта оподаткування); Т-- норма оподаткування; АВ-- приріст або процент збільшення податкової бази; ДГ-- приріст або процент збільшення норми оподаткування.

Споживані товари і послуги можна розділити на дві групи: приватні блага, і суспільні блага.

Чисте приватне благо - це таке благо, кожна вироблена одиниця якого може бути оцінена і продана в користування кожному конкретному споживачу. Чисте суспільне благо - це таке благо, яке неподільне на окремі порції в процесі споживання, а тому споживається колективно всіма людьми, незалежно від того, готові вони сплатити його споживання чи ні.

Цей приклад дозволяє нам сформулювати першу властивість чистих суспільних благ - невиключеність у споживанні. Це означає, що споживачі, які не хочуть платити за такі блага, не можуть бути усунені від їх споживання. Забезпечення суспільними благами часто здійснюється державою, а витрати на їх виробництво фінансуються за рахунок податків, законодавчим шляхом стягуваних з громадян, а не з виручки від реалізації цих благ на ринку.

Друга властивість чистих суспільних благ - це неконкурентність у споживанні. Приватні блага конкурентні в споживанні. Багато товарів і послуги за своїми характеристиками перебувають між чистими суспільними і чистими приватними благами. В сучасній економіці держава фінансує виробництво дуже багатьох товарів і послуг суспільного користування. Це - автодороги і міський транспорт (наприклад, метро), зоологічні сади і національні парки, шкільна освіта і охорона здоров'я, національна оборона і пожежна охорона, маяки і вуличні ліхтарі.

13. Процес споживання та динаміка зміни загальної і граничної корисності. Рівновага споживача, її економічний зміст та способи визначення

Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи з заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей. Економічна модель споживчого вибору базується на декількох основних припущеннях щодо індивідуальних переваг товарів і послуг. Дані припущення включають наступне:

1. Здатність ранжувати альтернативи. Припустимо, що коли перед людиною стоять дві альтернативи, воно здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності.

2. Транзитивність переваг. Тобто, коли споживач надає перевагу набору А, а не B, а останній - набору С, це означає, що він також надає перевагу набору А, а не С.

3.Велика кількість товару має більше переваг ніж менша кількість. Передбачається, що люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення. Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежать від доходу і від цін товарів і послуг. Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет.

Корисність блага. Гранична корисність. Принцип спадної корисності.

Корисність блага (U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача - максимізація корисності. Крім поняття корисність блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб існує таке поняття, як гранична корисність.

Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах).



Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) збільшенням кількості споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. ( Перший закон Госсена ). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) - ТU .Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність - МU - кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується .Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність стає рівна нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках).

Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому падає, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту. Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (грн.), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн.), витрачена на другий продукт і так далі, принесуть однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:

У разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте браком теорії граничної корисність є її суб'єктивність.

економіка грошовий ринковий заробітний

14. Предмет і метод економічної науки. Еволюція предмету економічної науки в економічних теоріях

"Економіка" - мистецтво ведення домашнього господарства. Вперше цей термін ввів в обіг Аристотель (III ст. до н.е.). Він розділив науку про багатство на економіку і хримастику. Перша вивчає виробництво благ для задоволення потреб людей, друга - накопичення грошей.

Економіка як наука про суть економічних знань почала формуватися тільки в ХVII-ХVIII ст., з розвитком капіталістичних відносин.

Термін "політекономія" ввів у 1615 р. французький економіст Антуан Монкрет'єн в праці "Трактат політичної економії".

Політекономія походить від "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління домашнім господарством.

Етапи становлення політекономії.

1-й етап.Вчення меркантилістів - ХVІ-ХVІІ ст. (Західна Європа). Засновники Т.Мен (Англія), А.Монкрет'єн (Франція), Серра (Італія).

Об'єкт досліджень: обіг, зовнішня торгівля.

Недоліки вчення меркантилістів:1. описовий характер обігу;2. відсутність наукової системи;3. нехтування дослідженнями процесу виробництва.

II-й етап.Класична буржуазна політекономія - XVIII ст.

Засновники: Вільям Петті (1623-1687) (Англія); Франсуа Кене (1694-. 1774) (Франція).

Класики буржуазної політекономії питання про багатство пов'язували не тільки з обігом, а, насамперед, з виробництвом, де створюються матеріальні цінності.

Вищим досягненням англійської класичної школи стали праці Адама Сміта (1723-1790) і Давіда Рікардо (1772-1823). Вони дослідили виробництво і обіг, спробували розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрунтували походження прибутку, започаткували теорію трудової вартості, але не змогли досконало розкрити суті економічної системи суспільства.

ІІІ-й етап.Марксистський напрямок політекономії.

Засновники: Карл Маркс (1818-1883) та Фрідріх Енгельс (1820-1895) поставили на науковий грунт соціалістичну ідею; для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики, становлення нового суспільства пов'язали з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості.

К.Маркс створив струнку наукову теорію вартості й додаткової вартості. Класики марксизму розробили загально-теоретичну модель суспільного розвитку, розкривши суть експлуатації людини людиною.

ІV-й етап. Сучасна економічна теорія надзвичайно різноманітна.

Провідні напрями: Неокласицизм - Джон Кларк (США), Альфред Маршал (Англія) - розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії. Неокейнсіанство -- Джон Кейнс (Англія) розвиває концепції державно-монополістичного регулювання економіки. Неокласичний синтез (Поль Самуельсон - США) поєднує ідеї неокласицизму та кейнсіанства щодо розвитку економічної системи суспільства, наголошуючи на єднанні державного регулювання і ринкового саморегулювання в цьому процесі.

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому - на мікро-, макро і глобальному рівнях.

Мікрорівень економіки починається з сім'ї; фірма (підприємство) є його основною ланкою.Макрорівень охоплює господарство цілої країни, а глобальний - міждержавні економічні об'єднання та всесвітнє господарство.

Предметом економтеорії є виробничі відносини, які складаються з економічних та загальних організаційно-економічних відносин.

Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.

Загальні організаційно-економічні відносини являють собою певну систему господарського механізму, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.

Економічні категорії - це узагальнюючі поняття, які відбивають суттєві сторони економічних явищ і процесів:ринок, власність, економічна система господарства, потреби, суспільне багатство, виробництво, гроші, обіг, товарне виробництво, прибуток, попит, кон'юнктура, відтворення, нагромадження, споживання, доходи, тощо.

Економічні категорії виражають окремі сторони економічних відносин, в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства.

Економічний закон - це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо в економічних категоріях фіксується -- статика, то в економічних законах - динаміка будь-якого економічного процесу.

Характеристики економічних законів:об'єктивний характер;виявляються через практичну діяльність людей;тісно між собою пов'язані.

Існують: основні - первинні, вихідні, або похідні - вторинні, третинні і т.д.Існують всезагальні, загальні та специфічні, закони.

Загальна основа дії економічних законів - це об'єктивна, суперечлива, біосоціальна сутність людської істоти.

Розрізняють: сутність економічного закону, механізації та використання.

Для економічних законів застосовують такі категорії діалектики, як:кількість,якість ,суперечність, зміст,форма,дія,часткове.

Метод - шлях до чого-небудь. В економіці використовуються:

І. Загально-наукові методи.

1. Структурно-функціональний метод - розгляд будь-якого економічного явища як системного з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів.Ознаки системи:цілісність,спрямованість її руху, організація,управління.

2. Математичні методи - поєднання якісного і кількісного аналізу.

II. Спеціальні методи.

1. Метод наукової абстракції - він полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного,випадкового.

Аналіз - предмет дослідження розчленовується, мислення йде від конкретного до абстрактного.

Синтез - досліджує економічне явище у взаємозв'язку та взаємодії його складових.

2. Метод поєднання логічного й історичного підходів до вивчення економічної теорії.

3. Соціально-економічний експеримент.

Провідним методом в економічній теорії залишається теоретичний, але зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних.

Функції економічної теорії.

1. Теоретико-пізнавальна - пояснює закономірності, процеси та явища економічного життя суспільства. Спрямована на: розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціально-орієнтованої ринкової економіки; розгортання фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціо-еколого-економічної культури розвитку.

2. Практична функція - цілісне бачення економічних процесів, націлена на нинішній етап розвитку України: створення національних банків економічної, соціальної і екологічної інформації; організацію центрів дослідження, які забезпечують складання ефективних програм розвитку регіонів та країни.

3. Виховна функція - вироблення й формування економічного мислення, економічної психології кожної людини, соціальної групи. Вона більш тісно пов'язана з практичною функцією, ніж з теоретичною.Націлена на: вивчення економічної поведінки; визначення мотивів, тощо.

15. Історичні типи організації виробництва: характеристика натурального та товарного господарства. Передумови переходу від натурального до товарного господарства. Товарне виробництво як основа ринкової економіки

Протягом усієї своєї історії людство знало дві форми суспільного виробництва - натуральну і товарну. Перша панувала в первісному суспільстві, при рабовласництві та феодалізмі. Друга, зародившись ще у період розкладу первісного ладу, існує й сьогодні і є визначальною формою виробництва в усіх розвинених країнах.

Натуральне виробництво. Тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, де вони вироблені, називають натуральним.

Такі відносини були історично першим типом економічної організації виробництва і у чистому вигляді існували лише у первісній общині, коли люди ще не знали суспільного поділу праці, не обмінювались між собою виробленою продукцією. Натуральне господарство панувало у патріархальній селянській общині, у феодальному помісті. Вироблені продукти праці у вигляді конкретного блага - їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці, що становлять певну споживну вартість, є природною формою багатства.

Натуральна форма виробництва має такі основні риси.

1. Замкненість означає, що для цієї системи господарювання панівними економічними відносинами є ті, що діють всередині певної спільності. Остання як суб'єкт господарської діяльності не вступає в економічні відносини іншими суб'єктами, оскільки її завданням є самозабезпечення. Суспільство при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, общин, помість, господарських регіонів).Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи - від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

2.Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця - кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

3.Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво - розподіл - споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи.

Товарне виробництво. Товарне господарство - це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

1.Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

2.Обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість)

3.Економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси-не тільки одержати нову споживну вартість, а й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натуральному господарству ще 7-8 тис. років тому, зберігається і є ефективним сьогодні, має такі визначальні риси:

1.Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і вироблятися для обміну, який стає невід'ємною рисою економічних відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає відкритою системою організаційно-економічних відносин, яка долає обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства, і сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

2.Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат (у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці). Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці. Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку після того, як його хтось купив.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

1.використання грошей як посередника обміну; 2. наявність конкуренції; 3.вільне ціноутворення; 4.стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва такі: а) 1770-1840 рр.: текстильна промисловість, текстильне машинобудування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водяний двигун; б) 1840-1890 рр.: паровий двигун, будівництво залізниць, машино- і пароплавобудування, верстатоіндустріальна промисловість, чорна металургія; в) 1890-1930-1940 рр.: електричне, електротехнічне та важке машинобудування, лінії електропередач, кораблебудування, основна хімія, синтетичні фарби; г) 1930-1940-1980 рр.: автомобільна, літако- і тракторобудівна промисловість, моторизована зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна промисловість.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання у виробництві заощаджень усіх громадян, суб'єктів господарювання. Значну роль у мобілізації останніх відіграють банки, інші фінансові установи, які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду. Отже, «робити гроші» стає головною справою будь-якого суб'єкта господарювання.

Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з попереднього і тому має багато спільного з ним (великомасштабність, масовість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починають формуватися. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі нематеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямовані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

16. Економічне зростання: зміст, вимірювання і значення для макроекономічного розвитку. Джерела, типи та фактори економічного зростання

Під економічним зростанням національного господарства розуміється такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний доход. Економічне зростання -- основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни -- є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої обумовлено необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно з ростом чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Економічне зростання має більше значення, ніж стабільність. Це можна пояснити тим, що саме за допомогою таких процесів з'являється велика можливість для рішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальне благополуччя і рівень життя населення.

Економічне зростання означає поступальний рух економіки, її прогрес і розвиток. Глибинні причини поступального розвитку економіки криються в складних і суперечливих зв'язках між суспільним виробництвом і кінцевим його призначенням -- задовольняти потреби людини, служити споживанню. Самі економічні потреби людини породжуються виробництвом. Створюючи новий продукт і збуджуючи потребу в ньому, виробництво формує умови задоволення цих потреб.

Потреби суспільства ростуть і змінюються в якісному відношенні. Вони ростуть насамперед тому, що росте чисельність населення. Одночасно ростуть і стають більш різноманітними потреби людей. Оскільки чисельність людей збільшується, а потреби їх зростають, економіка повинна забезпечувати безупинний приріст благ, необхідних для задоволення цих потреб. Історія свідчить, що життєздатність економічної системи визначається тим, наскільки вона може вирішити це завдання.

...