Еволюція предмету економічної науки в економічних теоріях

Недоліки моделі Курно: вона не дає відповіді на запитання, чи будуть фірми вирівнювати обсяги свого виробництва, щоб досягти стану рівноваги, якщо початкові ціни є далекими від рівноважних; не відповідає дійсності припущення, що обсяги виробництва конкурента є фіксованими.

Модель Бертрана (1883) - модель олігополістичного ринку, при якій підприємства випускають гомогенний (стандартний) продукт, кожен учасник розглядає ціну своїх конкурентів як задану і при цьому усі вони приймають свої рішення щодо цін одночасно.

Основними робочими інструментами цієї моделі є також криві реакції фірм на зміну цін їхніми суперниками: р₁ =f(р₂) та р₂ = f(р₁).

Крива реакції моделі Бертрана є множиною точок, які для кожної фіксованої ціни однієї фірми, визначають ціну іншої, при якій остання максимізує свій прибуток. Точка рівноваги, як і в попередній моделі визначається точкою перетину кривих реакції.

Рис.11.2. Модель Бертрана

Оскільки обидві фірми випускають однорідний, стандартний продукт, зменшенням ціни навіть на незначну величину вони здатні переманити до себе усіх покупців. Якщо такий крок буде зроблено, то це буде початком цінової війни - почергового зменшення ціни двома суперниками. Формалізовано процес такого змагання за гаманці споживачів на рис. 11.2. показано у вигляді переходу від точки А до точки Е. Ми бачимо, що цінова війна завершується встановленням рівноваги в точці Е, яка відповідає умовам конкурентної рівноваги. Це пояснюються тим, що кожна із фірм може знижувати ціну лише до рівня своєї беззбитковості, тобто до рівня граничних витрат. На відміну від моделі Курно, обидва конкуренти отримуватимуть лише нормальний прибуток.

Згідно моделі Курно кожна фірма у стані рівноваги вироблятиме значно менше продукції і за значно вищою ціною, ніж за моделлю Бертрана. Згідно моделі Курно фірми отримуватимуть економічний прибуток, а згідно моделі Бертрана - лише нормальний прибуток.

Важливість моделі Бертрана полягає в тому, що вона ілюструє залежність кінцевого рівноважного стану від вибору фірмами основної стратегічної змінної - обсягу виробництва чи ціни. До недоліків моделі Бертрана відноситься те, що вона не дозволяє визначити частку сукупного обсягу продажу кожної фірми, у випадку коли вони у точці рівноваги встановлять однакову ціну.

Модель Штакельберга (1934) використовується для аналізу галузей, в яких існує домінуюча фірма (лідер), що першою визначає максимізуючий прибуток обсяг випуску. В той же час економічно слабші фірми (аутсайдери) коректують свої виробничі рішення щодо обсягу виробництва з огляду на поведінку лідера.

Інструментами моделі є крива реакції фірми (фірм) аутсайдерів та ізопрофіти.

Ізопрофітні лінії - це лінії, що відображає комбінації випусків дуополістів, які приносять одній із фірм постійний рівень прибутку. Ізопрофіти, які розміщені ближче до осей координат, відповідають вищому рівню прибутку. Таким чином, користуючись кривою реагування, можна визначити обсяг випуску фірми-аутсайдера, який максимізує його прибуток за прийнятого лідером обсягу виробництва.

25. Кейнсіанська революція в економічній науці і виникнення дирижизму. Економічне вчення Дж.М.Кейнса

Кейнсіанство -- одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка дістала назву за прізвищем автора основних її концепцій -- Джона Мейнарда Кейнса (1883--1946), англійського економіста, державного й політичного діяча. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку такий великий, що це вчення вважається кейнсіанською революцією в економіці. Воно стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої депресії. Значення теорії Кейнса передусім пов'язане зі зміною структури викладу економічної теорії, появою її нового розділу -- макроекономіки, без якої нині неможливе функціонування будь-якої економічної системи. Кейнсіанство стало основою державного регулювання економіки та процесу суспільного відтворення в 30-х роках XX ст. Макроекономічний аналіз передбачає вивчення сукупних народногосподарських величин, що визначають структуру й динаміку процесу суспільного відтворення.

Сучасних економістів можна умовно поділити на дві групи залежно від проблем, якими вони займаються. З одного боку, це питання мікроаналізу, діяльності підприємства, фірми, з іншого -- відтворення на основі макроаналізу, що охоплює державу та суспільство в цілому. Ще на початку 20-х років XX ст. головним завданням економічної науки вважалося з'ясування зв'язку між поставленими цілями й наявними ресурсами без оцінки існуючої економічної політики. Економічна криза 1929--1933 рр. не тільки виявила ілюзорність уявлень про вільну конкуренцію, а й різко змінила погляди вчених-економістів. Соціальна небезпека, що випливала з економічної кризи й масового безробіття, змусила Дж. М. Кейнса зайнятися пошуками виходу з такого становища. Учений рішуче відмовився від поглядів свого вчителя А. Маршалла й заявив, що держава не може далі стояти осторонь проблем відтворення суспільного капіталу, нагромадження та споживання, повної зайнятості, ролі в них грошового обігу та кредиту. Таким чином, Дж. М. Кейнс чітко сформулював новий напрямок економічної теорії -- макроекономіку і теорію державного регулювання економічної системи.

Предметом дослідження Дж. М. Кейнса є кількісні функціональні залежності процесу відтворення, кількісні зв'язки економічних явищ, які формулюються у вигляді узагальнених, агрегативних категорій. Абстрагування від якісних змін дало змогу вченому, з одного боку, проаналізувати деякі найзагальніші функціональні закономірності економічної системи, а з іншого -- уникнути розгляду соціально-економічного аспекту капіталістичних відносин. На відміну від австрійської школи, яка розглядала індивідуальну психологію продавця й покупця, Дж. М. Кейнс узяв за основу психологію має, суспільну психологію, обґрунтовуючи такі психологічні закони, як схильність до споживання, схильність до заощадження, схильність до інвестування, надання переваг ліквідності.

Свою книгу Дж. М. Кейнс назвав "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей" (де слово "загальна" означає "спільна", "єдина").

На відміну від неокласиків Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що вирішувати життєво необхідні проблеми високорозвиненого капіталістичного суспільства потрібно не з пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, ефективності поєднання), а з позиції попиту, що забезпечує реалізацію ресурсів. Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує попит, Дж. М. Кейнс першочергову увагу приділив проблемі "ефективного попиту" та його компонентів -- споживання та заощадження (нагромадження), а також факторів, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній "ефективний попит", за Дж. М. Кейнсом, лежить в основі кризових явищ -- безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів розвитку виробництва, економічних криз тощо. Вирішення проблеми зайнятості через визначення закономірностей руху ефективного попиту та приросту національного доходу -- центральна ідея кейнсіанства.

Повна зайнятість і ефективний попит, який її зумовлює, можливі лише тоді, коли два компоненти попиту -- споживання та капіталовкладення (інвестиції) -- перебувають у певному співвідношенні й досягають необхідного рівня. Частина національного доходу, що йде на особисте споживання, зменшується відповідно до основного психологічного закону. Унаслідок цього збільшується частина національного доходу, що йде на заощадження, і це спричинює зменшення попиту на споживчі товари. Недостатнє зростання особистого споживання слід компенсувати за рахунок збільшення інвестицій, тобто виробничого споживання. Розширення попиту на ринку засобів виробництва визначається динамікою двох факторів: граничної ефективності капіталу (норми прибутку) і норми позичкового відсотка. Зменшення позичкового відсотка й підвищення граничної ефективності капіталу збільшують національний доход, а отже, й зайнятість. Дж. М. Кейнс не приховував, що таких результатів можна досягти шляхом зниження заробітної плати. Він обґрунтував благотворний вплив такого зниження на активізацію економіки (номінальна заробітна плата може зростати, тоді як реальна залишається сталою або зменшується). Державне регулювання, за Дж. М. Кейнсом, має проявлятися в заморожуванні заробітної плати, оскільки її зростання лише збільшує заощадження, не сприяючи зростанню споживання.

Центральне місце в економічній теорії Дж. М. Кейнса посідає концепція мультиплікатора, спрямована на пошуки кількісних функціональних залежностей суспільного відтворення та обґрунтування концепції походження доходу від інвестицій. Інвестиції в будь-яку галузь сприяють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій галузі, а й у споріднених виробництвах. Зміни в цих галузях, своєю чергою, породжують збільшення зайнятості й попиту в галузях "другого порядку", які віддалені від сфери первинного інвестування. Це означає появу ефекту мультиплікації. Обсяг національного доходу, а отже, і сукупного попиту, перебуває в певній кількісній залежності від загальної суми інвестицій.

Дж. М. Кейнс загалом песимістично ставився до можливості капіталістичної системи господарства досягти постійних, стабільно високих темпів зростання шляхом ринкового саморегулювання, протиставляючи цьому активне втручання держави в економічне життя. Запропоновані ним заходи спрямовані не на стимулювання виробництва, а на збільшення попиту. Частка споживання в сукупному доході має тенденцію до зниження, тому об'єктом державної політики мають стати насамперед інвестиції. Дж. М. Кейнс вирізняє два способи регулювання попиту: грошово-кредитну та бюджетну політику. Перша має на меті стимулювання попиту через зниження норми відсотка та вплив на прагнення до ліквідності (обмеження бажання зберігати вільні кошти у грошовій формі). Сутність бюджетної політики полягає в організації інвестиційного процесу. На думку Дж. М. Кейнса, зменшення чи недостатнє збільшення приватних інвестицій має компенсуватися державою.

Учення Дж. М. Кейнса здобуло багато прихильників, особливо в післявоєнні роки, коли на перший план висунулися не проблеми зайнятості, а питання економічного зростання й економічної збалансованості.

26. Економічні ідеї сучасного монетаризму (Чікагська школа монетаризму)

Монетаризм являє собою не тільки економічну теорію, але й механізм відповідної поведінки держави в економічних відносинах. Монетарна теорія не має на меті стрімке економічне зростання й досягнення повної зайнятості. Вона лише надає рецепти фінансового оздоровлення економіки, яке, в свою чергу, забезпечує економічну свободу та сприятливу атмосферу для підприємницької діяльності. Це -- ідеологія економічної стабільності, що забезпечується підтримкою вільного підприємництва, конкуренції та економічного ризику. Монетаризм, зводить у ранг єдино можливої ефективної державної економічної політики як у короткостроковий, так і довгостроковий перспективі.

Основні принципи сучасної ринкової економіки, сформульовані М. Фрідменом та іншими економістами -- представниками ”чикагської школи” (Ф. Найтом, Дж. Стігнлер, Дж. Вайнером, Г. Саймонсом, Ф. Кейгеном, А. Голдменом) наприкінці 50-х років є такими:

1.саморегулювання ринку;вільна конкуренція;2.джерелом труднощів і криз є зовнішні фактори та втручання держави в економіку;3.звідси необхідно до мінімуму обмежити регулюючи роль держави;4.головним чинником економічного регулювання є кредитно-грошова політика;5.основним змістом кредитно-грошової політики має бути, насамперед, обмеження заробітної плати, адже саме вона справляє головний вплив на ціні; 6.кредитно-грошова політика повинна формуватися згідно з теорією очікувань, оскільки саме особливості з їх очікуваннями формують соціальне середовище, в якому функціонує ринкова економіка.

Від ”батьків-засновників” неокласичної економічної теорії монетаризм успадкував рівняння обміну:

MV=hT,

де M -- обсяг готівкових і безготівкових грошей, V -- швидкість їх обігу, p -- індекс цін, T -- обсяг виробництва продукції.

Фрідмен Вважав його формалізацією чіткої залежності: ”Можливо, немає такого іншого відношення в економіці, що емпірично спостерігається, яке б мало такий всебічний характер при найбільш фундаментальних обставинах, як відношення, що виникає протягом короткого періоду часу між істотною зміною грошової маси й цінами; перше незмінно пов'язане з другим, причому відбувається в одному й тому самому напрямі; я підозрюю, що ця незмінність належить до того самого ряду загальних залежностей, які утворюють основу природничих наук”.

Для обгрунтовання принципів визначення оптимальної кількості грошей, рівня цін, ставки процента, запасу капіталу, та його структури Фрідмен користується гіпотетичною моделлю ”стаціонарного суспільства”. На початковому етапі дослідження він задає такі передумови: постійну чисельність населення; фіксовані смаки й переваги суб'єктів ринку; фіксований обсяг фізичних ресурсів; постійну продуктивність праці; стабільну структуру суспільства; вільну конкуренцію; постійність і невитратність капітальних благ; капітальні блага не можуть бути придбані або продані; кредитування і позичання заборонено, дозволено тільки обмін послуг на гроші та грошей на послуги, тобто заборонено бартер; вільне ціноутворення; паперові гроші; фіксована кількість цих грошей.

До аналізу такої ситуації економіки Фрідмен підходить, грунтуючись на передумові, що вона перебуває у стані рівноваги. У цьому випадку кількість грошей може визначатися обсягом доходу або обсягом національного багатства (за винятком людського фактора) з урахуванням швидкості їх обігу в обох випадках.

Проаналізувавши одноразовий стрибок номінальної кількості грошей, Фрідмен дійшов висновку про пропорційне зростання цін і відновлення після нього стану економічної рівноваги. Виходячи з цього, він сформулював основні принципи монетарної теорії:

1) фундаментальна різниця між номінальною і реальною кількостями грошей;

2) звідси -- принципова різниця перспектив, які відкриваються перед окремим індивідуумом і суспільством у цілому при визначенні номінальної вартості грошей; інший засіб вираження цього положення полягає у відмінності рівнянь а) потоку (сума витрат дорівнює сумі надходжень) і б) запасів (сума індивідуальних запасів дорівнює суспільним запасам);

3) вирішальна роль окремих суб'єктів (обсяг витрат повинен дорівнювати обсягові доходів, а намагання окремих суб'єктів витрачати більше, ніж вони отримують, призводять до загального зростання витрат і надходжень, тобто до інфляції);

4) різниця між кінцевим станом і процесом переходу до нього демонструє різницю між довгостроковою статикою та короткостроковою динамікою;

5) поняття ”реальний запас грошей” та його вплив на перехід від одного стаціонарного стану рівноваги до іншого.

Не одноразове, а постійне збільшення кількості грошей в обігу призводить до прогресивного збільшення цін під впливом не тільки зростання грошової маси, але й мультиплікативного ефекту та виникнення інфляційних очікувань. Сукупність цих факторів призводить до зниження обсягів особистого і суспільного багатств. І навпаки: зменшення грошової маси, стверджує Фрідмен, спричиняє зниження цін і зростання багатства. При цьому вбудованим стабілізатором цін є їх власне коливання.

Отже, головна ідея монетаризму пов'язана із словом ”стабільність”. Тобто держава повинна проводити таку монетарну політику, яка не викликає непередбачуваних змін у кількості грошей або в умовах їх обігу. Тільки стабільність знизить рівень ризику при проведенні фінансових операцій, отже, і збільшить обсяги довгострокового кредитування, знизить рівень реальної процентної ставки тощо.

27. Безробіття як проблема низького ділового циклу: визначення, типи, моделі, вимірювання та наслідки безробіття для економіки. Закон Оукена

Безробіття -- складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття -- це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:нестача сукупного ефективного попиту;негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;недостатня мобільність робочої сили;структурні зрушення в економіці;дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане -- наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне безробіття -- це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму -- під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття -- це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних -- бідних, бродяг, бомжів та ін.Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

Показниками, що характеризують рівень безробіття, є:

У визначенні МОП -

Рівень зареєстрованого безробіття:

де Рб -- рівень безробіття, %;Б -- кількість безробітних у віці 15--70 років;

Еа -- кількість економічно активного населення;

Бз -- кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості;

Чп.н -- кількість працездатного населення у працездатному віці.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. В економічній науці такий взаємозв'язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3--5 %) на 1 %, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5 %. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно неменше як 2,5--3,0 % ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

28. Рівновага фірми на ринку досконалої конкуренції в короткому та довгому періодах

Конкурентна фірма в короткому періоді не може впливати на ринкову ціну. Тому дотримання умови рівності граничних величин не завжди гарантує максимізацію прибутку. Можливі чотири виробничі ситуації.

Ш Ринкова ціна є більшою за мінімімум середніх витрат. За такої умови фірма, обравши випуск, який відповідає правилу рівності граничних величин отримує економічний прибуток (рис.9.4а).

Ш Ринкова ціна дорівнює мінімуму середніх витрат. За такої умови фірма отримує нульовий економічний прибуток, а її власник лише нормальний прибуток (рис.9.5б).

Ш Ринкова ціна є меншою мінімуму середніх сукупних витрат, але більшою за мінімум середніх змінних витрат. За такої умови фірма працює збитково, очікуючи покращення кон'юнктури на ринку товарів і ресурсів. Оскільки збитки не є більшими за постійні витрати, які вона змушена нести незалежно від того, чи фірма випускає продукцію чи ні, для неї вигідніше продовження виробництва продукції (рис.9.5в). Математично межу функціонування збиткової фірми можна вивести наступним чином:

Збитки = ТС - TR FC

FC + VC - P Q FC

VC P Q

VC/Q P

P AVC

Ш Ринкова ціна є нижчою середніх змінних витрат. За такої умови збитки перевищують постійні витрати і фірма вимушена припинити виробництво. Точка Z на рис.9.5г називається точкою закриття.

Рис.9.5. Аналіз поведінки фірми-досконалого конкурента в короткому періоді

У довгостроковому періоді фірми-досконалі конкуренти мають значно більшу можливість щодо розширення виробництва або переливання свого капіталу в інші галузі. Проте, як і в короткому періоді, вони не можуть впливати на ринкову ціну і обирають лише обсяг виробництва.

Для довгострокового періоду характерний прояв так званого “парадоксу прибутку”. Він означає, що можливість у конкурентної фірми отримання прибутку є причиною його зникнення в довгостроковій перспективі.

В кожній галузі зазвичай функціонують підприємства з різним рівнем середніх витрат. У короткому періоді існують фірми, у яких середні витрати є найнижчими і завдяки цьому вони отримують економічний прибуток. Є також виробники, мінімальні середні витрати яких збігаються з ціною, і тому вони отримують нульовий економічний прибуток. Короткостроково можуть функціонувати і збиткові фірми, для яких ринкова ціна покриває змінні витрати і частину постійних.

Наявність у деяких фірм економічного прибутку приваблює у галузь фірми із інших ринків. Інформативна відкритість і відсутність бар'єрів для входу і виходу в галузь, які характерні для ринку досконалої конкуренції, зумовлюють приплив у галузь нових фірм, яких приваблює можливість отримання економічного прибутку. Поява нових фірм є причиною збільшення ринкової пропозиції (зміщення кривої пропозиції вправо вниз) і відповідно до зниження ринкової ціни (на рис. 9.7 з р₀ до р₁). Фірми, які мали за попередньої ціни нульовий прибуток стають збитковими і залишають ринок. Ринкова пропозиція зменшується і її крива повертається у положення S₂. Такий приплив і відплив капіталу триває доти, поки на ринку не залишаться фірми, для яких ринкова ціна p* забезпечує лише незбитковість виробництва (тобто нормальний прибуток). Така ціна є ціною довгострокової конкурентної рівноваги і дорівнює мінімуму довгострокових середніх витрат і довгостроковим граничним витратам.

Математично умова довгострокової рівноваги записується як рівність

Р = minLATC = LMC

Дана рівність визначає для довгострокового періоду одночасно і умову закриття.

Графічно встановлення довгострокової рівноваги фірми - досконалого конкурента ілюструє рис.9.7.

Рис.9.7. Довгострокова рівновага фірми на ринку досконалої конкуренції

Аналітична модель довгострокової рівноваги свідчить про те, що на ринках з чистою конкуренцією досягається як виробнича ефективність (Р = minATC), так і розподільна ефективність (Р = МС).

Виробнича ефективність означає, що для виробництва одиниці продукції використовується мінімум ресурсів.

Розподільна ефективність означає, що виробництво у фірм-досконалих конкурентів здійснюється за умов оптимального розподілу рідкісних ресурсів. Іншими словами - ресурси використані на виробництво товарів, цінність яких для суспільства є найвищою. При умові МС < P (МС > P) , розподіл ресурсів є неефективним, оскільки МС (відносна цінність інших товарів, які можна було би виробити за допомогою цих же ресурсів) є меншою (більшою), ніж P (гранична цінність товару фірми-досконалого конкурента для споживачів). За такої нерівності суспільство оцінює додаткові одиниці даного товару вище (нижче), ніж одиниці альтернативних товарів, які відволікають потрібні ресурси.

Размещено на Allbest.ru