Теорії інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення та розвиток теорії інновацій

Формування теорій інноваційного розвитку розпочалося у другій половині XIX - першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723-1790) у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" вказував на роль технологічних інновацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина технологічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою одержання вищої зарплатні [69]. Формування теорій інноваційного розвитку в сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував економічний розвиток суспільства та економіки, у процесі якого було виявлено нерівномірність темпів економічного зростання.

коротка характеристика основних теорій, які пов'язують соціально-економічний розвиток суспільства з науково-технічним прогресом.

Теорія циклічних криз німецького економіста К. Маркса, 1860-ті роки Піднесення і спади в економічному розвитку пояснював матеріальними факторами. Доводив, що матеріальною основою циклічного руху економіки є середній термін життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва, (на той час 10-13 років). На економічні процеси суттєво впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл - це новий рівень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Розрізняв екстенсивний (обсяги виробництва збільшуються на основі старої техніки) та інтенсивний (масово впроваджуються нові види техніки) технічний прогрес. В обох випадках відбуваються структурні та галузеві зрушення в економіці, але різною мірою. За інтенсивного прогресу продуктивність праці підвищується суттєво, збільшуючи при цьому і сукупну віддачу від капіталовкладень.

Теорія "довгих хвиль" російського економіста М. Кондратьева, 1920-ті роки . М. Д. Кондратьєв вважав "довгі хвилі" ендогенними, внутрішньо притаманними ринковому, капіталістичному господарству, які і ведуть до його саморегулювання. Фази підйому і спаду розглядаються як закономірні і передбачені стадії розвитку. Подібно до теорії Маркса, що вбачав матеріальну основу середніх циклів у термінах оновлення устаткування, і нідерландських марксистів И. ван Гельдерна і 3. де Вольфа, які розрахували 40-50-річний цикл дії об'єктів транспортної інфраструктури, Кондратьєв говорив про стрибкоподібну зміну "основних капітальних благ". Ключова роль у цьому належить науково-технічному прогресу. Технологічний прогрес пов'язаний з кластерами (згустками) базисних інновацій, які радикально змінюють технічну і енергетичну бази виробництва, форми його організації, галузеву і просторову структури.

Теорія інноваційного розвитку австрійського економіста И. Шумпетера, кінець XIX - початок XX ст. Вперше ввів термін "інновації", які розглядав як зміни у технології та управлінні, як нові комбінації використання ресурсів. Процес розвитку розумів як "здійснення нових комбінацій". Нові комбінації - це нове застосування наявних у народному господарстві запасів засобів виробництва (тобто інтенсивний розвиток економіки). інноваційний продукт підприємство політика

Неокласична теорія нововведень, 1970-ті роки (німецький економіст Г. Менш, американський економіст Р. Фостер) Г. Менш запропонував класифікацію нововведень і виділив три великі групи - базисні; такі, що поліпшують; і псевдоінновації. Базисні інновації поділяються на технологічні (утворюють нові галузі і ринки) і нетехнологічні (зміни в культурі, управлінні, суспільних послугах). Між нововведеннями існує конкуренція за ресурси, тому що кожний вид нововведень вимагає певних витрат праці і капіталу.

Концепція технологічних систем російських економістів Д. Львова і С. Глазьева, 1970-ті роки. Запровадили типізацію трансформаційних процесів в економічних системах. Виділили три типи трансформаційних процесів: товарно-ринкові, виробничо-структурні і системні трансформації. Перший тип трансформації свідчить про певний розлад у сфері обігу, але він не викликає серйозних перетворень в ефективній системі, якщо її продукт не застарів, а виробнича база не вимагає оновлення.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства американського вченого П. Друкера. Визначає, що головною рисою економіки 1990-х років, яку можна назвати інформаційною, стало напрацювання ідей, що заперечують минулі рішення, товари, послуги і виробництво. Розглядає менеджмент як технологію управління підприємницько-інноваційною діяльністю.

Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, одержуючи вищі доходи і змінюючи ринкові позиції.

Сутність інновацій та їх класифікація

Інновації _ центральна складова забезпечення економічного прогресу. Однак не всі інновації можуть викликати такий ефект і бути значимими для економічного зростання. Саме тому особливого значення при визначенні інноваційної політики набуває визначення сутності інновацій та їх класифікація за окремими критеріями, в тому числі й за рівнем їх впливу на економічне зростання. Поняття “інновація” з'явилося в науковому обігу в 20 ст., однак й сьогодні не існує загальноприйнятого його визначення. У нашій свідомості це поняття найперше пов'язується з різними технічними нововведеннями. Термін "інновація" вперше ввів у науковий обіг австрійський учений Йозеф Шумпетер 1912 р. у праці "Теорія економічного розвитку" [77]. Він визначав інновації як нову науково-організаційну комбінацію використання виробничих факторів, яка мотивована підприємницьким духом. Шумпетеру належить і перша спроба класифікувати інновації. Так, він виділяв п'ять типів інновацій:

1) виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції.;

3) застосування нових матеріалів;

4) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни;

5) впровадження нових організаційних форм.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ

Ознака для класифікації	Вид інновацій	Зміст інновації
За сферою діяльності підприємства	Інновації на вході в підприємство як систему	Цільові, якісні або кількісні зміни у виборі чи використанні матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників чи інших видів ресурсів
	Інновації на виході з підприємства	Зміни у результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, послуги, технології
	Інновації структури підприємства	Цільові зміни у виробничих, обслуговуючих і допоміжних процесах
За змістом діяльності інновацій	Технологічні	Спрямовані на створення та освоєння виробництва нової продукції, технологій і матеріалів, на модернізацію обладнання, реконструкцію споруд, реалізацію заходів зі збереження довкілля
	Виробничі	Орієнтовані на розширення виробничих потужностей, диверсифікацію виробничої діяльності, зміну структури виробництва
	Економічні	Спрямовані на зміну методів і способів планування всіх видів виробничо-господарської діяльності, зниження виробничих витрат, вдосконалення матеріального стимулювання, раціоналізацію системи обліку
	Торговельні	Використання нових методів цінової політики, нових форм взаємовідносин з постачальниками і замовниками, надання чи одержання фінансових ресурсів у формі кредитів тощо
	Соціальні	Пов'язані з поліпшенням умов і характеру праці, соціального забезпечення, психологічного клімату у колективі тощо
	Управлінські	Спрямовані на вдосконалення організаційної структури, стилю і методів прийняття рішень, використання нових засобів обробки інформації та документації, реалізацію канцелярських справ
Ознака для класифікації	Вид інновацій	Зміст інновації
За інтенсивністю інноваційних змін	Інновації нульового порядку	Цільова зміна, що зберігає й оновлює існуючі функції виробничої системи або її частини, наприклад, нова фарба для автомобіля
	Інновації першого порядку (кількісна зміна)	Просте цільове пристосування до кількісних вимог за збереження функцій виробничої системи або її частини, наприклад, розширення ринку збуту
	Інновації другого порядку (перегрупування чи організаційні зміни)	Прості організаційні зміни, наприклад, поділ відділу маркетингу на підрозділи досліджень ринку і стимулювання збуту
	Інновації третього порядку (адаптаційні зміни)	Зміни, викликані взаємним пристосуванням елементів виробничої системи, наприклад, адаптації допоміжних процесів до перетворень в основних виробничих процесах у зв'язку з удосконаленням випуску продукції
	Інновації четвертого порядку (новий варіант)	Найпростіша якісна зміна, що перевищує межі простих адаптивних змін, наприклад, оснащення певної моделі автомобіля потужнішим двигуном
	Інновації п'ятого порядку (нове покоління)	Змінюються всі або більшість функціональних властивостей виробничої системи, але базова структурна концепція зберігається, наприклад, упровадження програмного управління верстатом
	Інновації шостого порядку (новий "вид")	Якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, змінюється вхідна концепція, але функціональний принцип залишається, наприклад, стільниковий зв'язок
	Інновації сьомого порядку (новий "рід")	Докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що робить іншим її основний функціональний принцип, наприклад, поява транзисторів, інтегральних схем, введення гнучких виробничих ліній, види транспорту на магнітній чи повітряній подушці тощо
За рівнем сприйняття	Абсолютна новизна	Фіксується за відсутністю аналогів даної новації
	Відносна новизна	Інновацію було застосовано на інших об'єктах або ж оновлено один з елементів виробу системи у процесі поточної модернізації
	Умовна новизна	Виникає завдяки незвичайному сполученню раніше відомих елементів
	Суб'єктивна новизна	Новизна для певних споживачів, які раніше були знайомі з даним продуктом.
За причинами виникнення	Реактивні	Інновації, що забезпечують виживання і конкурентоспроможність фірми на ринку, з'являючись як реакція на нові перетворення, здійснювані основними конкурентами
	Стратегічні	Інновацій, впровадження яких має випереджальний характер з метою здобуття вирішальних конкурентних переваг у перспективі

Які напрямки класифікації інновацій в значній мірі відображають новизну й інноваційні зміни?

Інновації прийнято класифікувати за рядом ознак. Так, за ступенем радикальності, їх значущості в економічному розвитку інновації можна підрозділити на базисні, поліпшуючі і псевдоінновації (раціоналізує). За цим поділом стоять два різних інноваційних процесу: піонерний і швидко наздоганяє. Піонерний тип означає лінію на досягнення світової першості (наприклад, США). Наздоганяючий - дешевше і може дати швидкий результат (наприклад, Японія). На цьому шляху створюються так звані прирости інновації, пов'язані з поліпшенням властивостей існуючих процесів виробництва та продуктів. За спрямованістю результатів інновації діляться на інновації як науковий інструментарій, інновації - процеси та інновації - продукти. Виділяються також і інші класифікації інновацій в відповідно до тієї ролі, яку вони відіграють у розвитку економічної системи.

Класифікація інновацій за ступенем новизни - розподіл сукупності інновацій на однорідні за рівнем новизни групи з метою оцінки їх значимості. Поняття новизни інновації може ставитися до продукту або технологічного процесу в Загалом у випадку його абсолютної новизни або тільки до деяких його елементів, змінює функції і характеристики існуючого продукту чи процесу. З цих позицій виділяються базисні інновації, які відносяться до принципово нових продуктам; поліпшуючі інновації, що стосуються значного удосконалення існуючих продуктів, а також інновації, пов'язані з впровадженням нових або в значній мірі вдосконалених методів виробництва.

Класифікація інновацій за ступенем новизни здійснюється і по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З точки зору технологічних параметрів інновації поділяються на:

а) продуктові - застосування нових матеріалів і напівфабрикатів, а також комплектуючих, отримання принципово нових функцій (принципово нові продукти);

б) процесні - Нова технологія виробництва, більш високий рівень автоматизації, нові методи організації виробництва (стосовно до нових технологій). За типом новизни для ринку в складі інновацій виділяються: нові для галузі у світі, нові для галузі в країні, нові для даного ІП (групи ІП)

Характеристика етапів інноваційного процесу

У найзагальнішій формі інноваційний процес визначається як створення, поширення й застосування продукції і технологій, яким притаманна науково-технічна новизна і які задовольняють нові суспільні потреби. 1 фундаментальні, і пошукові наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і фінансуються здебільшого за рахунок державних коштів. На жаль, в Україні за останнє десятиліття значно зменшився накопичений

науковий потенціал, і фундаментальні дослідження за наявних умов фінансування не можуть давати відчутної віддачі.

Другим етапом інноваційного процесу є визначення напрямів прикладного застосування знань, отриманих під час фундаментальних досліджень. Результатом прикладних науково-дослідних робіт можуть бути нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці роботи також потребують значних інвестицій, є ризикованими й виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вищими навчальними закладами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.

На третьому етапі виконуються дослідно-конструкторські та проектно-конструкторські роботи, спрямовані на розробку, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Ці роботи вже можуть здійснюватися силами самих організацій (за наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або, за їхнім замовленням, у ВИЗ чи спеціалізованих КБ. Фінансування цих робіт, як правило, здійснюється заінтересованими фірмами за власний рахунок (у тому числі на пайових засадах).

Четвертий етап передбачає комерціалізацію нововведення, тобто його запуск у виробництво, розробку програми маркетингу й виведення нового продукту на ринок. Інвестиції на цьому етапі є не менш ризикованими, ніж на попередніх. їх, як правило, бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах, а також використовуючи позичковий капітал (банківські кредити).

Таким чином, у структуризації інноваційного процесу можна дотримуватися загальноприйнятої схеми: "фундаментальні дослідження -- прикладні дослідження -- конструкторські та експериментальні розробки -- дослідження ринку -- конструювання -- ринкове планування -- дослідне виробництво -- ринкове випробування -- комерційне виробництво". Інноваційний процес доходить кінця, коли нововведення перестає бути корисним, старіє і знімається з виробництва. Тут важливо своєчасно зрозуміти, що продукт став безперспективним, і не запізнитися з його заміною на новий.

Моделі інноваційного процесу

Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання. Під час інноваційного процесу не лише створюються очікувані інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі. Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука - техніка - виробництво. Залежно від ряду факторів підприємство може здійснювати повний інноваційний цикл:

o фундаментальні дослідження;

o пошукові дослідження;

o прикладні науково-дослідні роботи (НДР);

o дослідно-конструкторські роботи (ДКР);

o промислове освоєння;

o виробництво;

o збут.

Отже, модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи:

Фундаментальні дослідження - це концепції і теорії, які розробляються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих спеціалізованих інститутах і лабораторіях. Фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в основному із засобів державного бюджету на безповоротній основі.

Дослідження прикладного характеру - це вирішення спеціальних проблем, оцінка можливостей. Дослідження мають практичну спрямованість, здійснюються в усіх наукових закладах і фінансуються як за рахунок бюджету (державні наукові програми), так і за рахунок замовників даних розробок. Прикладні дослідження плавно переходять у розробку і проектування.

Дослідно-конструкторські і експериментальні розробки проводяться як у спеціальних лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, так і в науково-виробничих підрозділах великих промислових підприємств. На даному етапі джерела фінансування ті, що і на другому етапі, а також власні кошти організацій.

Процес комерціалізації, тобто вихід з одержаним нововведенням на ринок для впровадження його у виробництво і є основною метою інноваційної діяльності.

Чим відрізняються цикл інноваційного процесу й життєвого циклу товару?

Інноваційний процес - це сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, які відбуваються в процесі реалізації інновацій. Відзначимо, що інноваційний процес здійснюється шляхом переходу з одного якісного стану в інший - від фундаментальних досліджень до виробництва нової продукції, що характеризується лінією життєвого циклу (ЖЦ) інновацій і масштабом їх розповсюдження.

Життєвий цикл інновації - період від зародження ідеї, створення новації та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

Рис. 1. Характер збуту і прибутків протягом життєвого циклу інновації

Етап виведення на ринок: налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. Прибуток відсутній.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості: уповільнення темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімається з виробництва.

Життємвий цикл товамру -- час, упродовж якого товар життєздатний на ринку і забезпечує досягнення цілей продавця. Від життєвого циклу товару залежить рівень прибутку на кожній із його стадій:

Впровадження товару на ринок;

Зростання обсягу продажу внаслідок визнання товару покупцями;

Стадія зрілості, яка характеризується максимальною прибутковістю;

Стадія аристократична. Товар загальноприйнятий та наситив ринок; Характеризується мінмальними затратами при значних прибутках.

Спад обсягу продажу і прибутку.

Класичні теорії інноваційного розвитку

Класична теорія інновацій була розроблена науковцями ще на початку ХХ ст. В її становленні і розвитку виділяється декілька етапів: класична теорія інновацій, теорія довгих хвиль, неокласична теорія інновацій, теорія прискорення і соціально-психологічна теорія, які стали підґрунтям формування шляхів інноваційного розвитку суспільства [1-12].

Теорія циклічних криз. Сформульована в 60-х р. ХІХ ст. К. Марксом. Піднесення і спади в економічному розвитку він пояснював матеріальними чинниками. На його думку, на економічні процеси впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно вдосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл - це новий ступень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Теорія довгих хвиль. Сформульована російським економістом М. Кондратьєвим. Проаналізувавши у 20-х роках ХХ ст. декілька довгострокових динамічних рядів, побудованих за показниками Франції, Англії, США, Німеччини, він зробив висновок про існування довгого циклу економічної кон'юнктури з тривалістю

50-55 р. Основними причинами виникнення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота. Він вказав зв'язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництв, науково-технічними відкриттями, винаходами та їх впровадженням. Отже, згідно М. Кондратьєву, оновлення основних матеріальних благ відбувається на плавно, а стрибками.

Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. У нього вперше вжито термін «Інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних інновацій - кластерів. Кластер (лат. «розряд») інновацій - сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу. Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Основною причиною утворення довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих

галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі товари, формуючи вторинну хвилю. Теорії технічного детермінізму і конвергенції. Розроблені американським економістом Дж. Гелбрейтом. Він використав термін «індустріальна система» для відображення картини непорушного і наростаючого панування великих корпорацій. Основною характеристикою індустріальної системи він вважав промислове застосування все складнішої і дорожчої «Високої техніки». Звідси і назва - теорія технічного детермінізму.

Теорія технотронного суспільства. Сформульована американським політичним діячем Зб. Бжезинським. Він запропонував власне бачення майбутнього розвитку так званої капіталістичної цивілізації на технократичній основі. Тобто залежність від розвитку техніки, особливо - електронної. Теорія індустріально-технократичного суспільства. Викладена американським вченим Д. Беллом. Розглядалось їм як суспільство майбутнього, перехід до якого у США мав здійснитися до кінця ХХ ст. В основу теорії було покладено домінуючу на той час концепцію індустріального суспільства як суспільства на копичення техніки та капіталів. Згідно теорії Белла постіндустріальному суспільству властиві: - заміна промисловості на індустрію; - панування інтелектуальної праці; - зростання значення фундаментальних знань; - контроль над новою технологією і доступом до неї; - застосування інтелектуальної технології прийняття рішень

Теорія інтелектуальної технології. Виникла як результат дослідження американського економіста Ф. Хайєка проблем інформаційної економіки і технології. Хайек запропонував інформаційну концепцію порядку як основу цивілізації. Ринок - це велика інформаційна машина, що містить величезні знання і можливості людей. Врахування інформації, що надає ринок ї дії відповідно неї і дають можливість експериментувати. Ризикувати, домагатися максимальних результатів. Теорія інноваційної економіки підприємницького суспільства. Сформульована американським вченим П. Друкером. Він вважав економіку 90-х р. На відміну від 60-70-х р. інноваційною. Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували в них прагнення до накопичення знань.

+-Сучасні теорії інноваційного розвитку

На думку О.О. Лапко, можна виділити п'ять етапів розвитку сучасної теорії інноваційної діяльності [16, с. 27]: класична теорія інновацій, теорія довгих хвиль М.Д. Кондратьєва, неокласичні («пост- шумпетерівські») теорії, теорія прискорення та соціально- психологічна теорія.

Теорія інтелектуальної технологи

Виникла як результат дослідження австрійським економістом ФрідріхоМ ( Хайєком (1899--1992) проблем інформаційної економіки І і технології. Була обґрунтована в теорії ринку як глобальної інформаційної системи. Хайєк запропонував інформаційну концепцію «порядку, що розширюється» як основу цивілізації. На його думку, ринок -- це гігантська інформаційна «машина», що містить величезне «неявне, розсіяне знання» про потреби і виробничі можливості людей, інформацію, яка переважає ті знання, якими може володіти не лише окрема людина, а й багато людей. Сукупність дій підприємців і споживачів, заснованих на недостатньому володінні знаннями, і створює ринок.

На думку Хайєка, дотримання звичаїв, традицій і правил виробничої та інших видів діяльності, напрацьованих у процесі розвитку цивілізації, дає змогу забезпечувати поступальний розвиток суспільства. Правила, звичаї і традиції -- це теж знання, але приховане, оскільки люди переважно не розуміють закладеного в них глибинного змісту і механізму його дії. Звідси прагнення «поправити», переконструювати закони ринку, підпорядкувати їх плану, тобто зламати ринок. Хайєк був рішучим противником будь-якого втручання у ринкові процеси. Він наголошував, що прагнення підприємців максимізувати прибуток спонукає їх (без усякого примусу з боку держави) відбирати із існуючого масиву знань ті, що дають їм змогу по-новому осмислити відносини із споживачами, запропонувати кращий спосіб задоволення їхніх потреб. Отже, на думку Хайєка, слід дати можливість ринковим процесам розвиватися спонтанно, і це само собою сприятиме економічному розвитку.

Теорія, інноваційної економіки і підприємницького суспільства

Сформульована американським ученим П. Друком у працях «Інновація та підприємництво» (1985) та Посткапіталістичне суспільство» (1993). П. Друкер зазначає, що економіка 90-х років XX ст. принципово відрізняється від економіки 60--70-х років, яка була зорієнтована на виробництво, внаслідок чого підприємства зосереджували основні зусилля на його вдосконаленні. Найкраще це могли робити великі компанії, що домінували на ринку. Головною рисою економіки 90-х років стало напрацювання ідей, які заперечують колишні рішення, товари, послуги і виробництва. З огляду на це її можна назвати інноваційною. До того ж Друкер розглядає менеджмент як «технологію управління підприємницько-інноваційною діяльністю».

Інноваційна економіка (за Друкером) має такі характеристики:

1) головною продукцією і головною «начинкою» усіх товарів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;

2) провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, що діють на свій страх і ризик;

3) динаміка економіки і суспільства визначається не наукою і науковцями, а мільйонами людей, що самостійно приймають рішення, часто інтуїтивні й творчі;

4) порівняно невеликі капіталовкладення у кожне робоче місце завдяки некапіталомісткій технології багатьох мільйонів інноваційних виробництв;

5) знання є основним, пануючим фактором продуктивності й у масовому виробництві; тепер вони стають головним предметом і головним результатом праці, що зумовлює реорганізацію галузей навколо створення знань і реструктуризацію всієї економіки країни навколо сфери накопичення інформації;

6) інтелектуалізація праці є основним процесом розвитку виробництва, а витрати на нього і поширення знань -- головною формою інвестицій; завдання науки -- сприяння інноваціям, що зароджуються, системне, організоване застосування знань у створенні самих знань, що робить їх продуктивними (чого не може зробити держава чи ринок);

7) головна форма власності -- це інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;

8) метою оподатковування має стати підтримання усього необхідного для довгострокових інвестицій, а головною рисою податків, важливою для всієї інноваційної економіки, -- їх точна передбачуваність;

9) для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна метаекономіка, що враховує вплив таких могутніх неекономічних факторів, як демографія, освіта, нові технології, екологія, тип психології людей, рівень культури тощо.

Водночас і у взаємодії з інноваційною економікою формується підприємницьке суспільство (чи «суспільство знань», «інформаційне суспільство»), яке характеризується тим, що інновації та підприємництво охоплюють значну частину суспільства, стають щоденною практикою. Це дає змогу працювати навіть жінкам, що мають маленьких дітей, зміцнює віру людей у себе.

Отже, сучасні теорії інноваційного розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що економічне зростання країн великою мірою залежить від інноваційної активності підприємницьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності використовувати у своїй діяльності новітні технології, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції.

Що розуміють під науковими дослідженнями й розробками?

Наукове дослідження -- це процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

У методології наукових досліджень розрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ, та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження. Предмет пізнання -- це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об'єкта. Наприклад, усі суспільні науки в принципі пізнають один об'єкт -- суспільство, але мають різні предмети; політична економія --виробничих відносин, економічна статистика -- кількісну сторону економічних явищ; бухгалтерський облік, аналіз і аудит -- господарську діяльність підприємців та ін. Методи дослідження Характерною рисою наукового дослідження, яка вирізняє його від інших видів дослідження є використання наукових методів. Визначальною рисою наукового методу є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних вчених. Методи поділяються на дві групи: теоретична емпіричні.

Види досліджень Фундаментальне дослідження, розпочате головним чином, щоб виробляти нові знання незалежно від перспектив застосування. Прикладне дослідження має на меті одержання і використання знань для практичних цілей.

Науково-технічні розробки - це систематичні роботи, що базуються на існуючих знаннях, отриманих у результаті досліджень і/чи практичного досвіду, і направлені на створення нових матеріалів, продуктів, процесів, пристроїв, послуг, систем чи методів. Ці роботи можуть бути також спрямовані на значне вдосконалення об'єктів, що вже існують.

-За видами звґязку з суспільним виробництвом розрізняють науково-дослідні роботи, спрямовані на створення нових процесів, машин, конструкцій та ін., що повністю використовуються для підвищення ефективності виробництва; науково-дослідні роботи, направлені на поліпшення виробничих відносин, підвищення рівня організації виробництва без створення нових засобів праці; науково-дослідні роботи в сфері суспільних, гуманітарних та інших наук, що використовуються для удосконалення суспільних відносин, підвищення рівня духовного життя людей.

-За ступенем важливості для народного господарства наукові дослідження класифікують на найважливіші роботи, що виконуються за планами Національної Академії Наук України; науково-дослідні роботи, що виконуються за планами галузевих міністерств та відомств; науково-дослідні роботи, що виконуються за ініціативою науково-дослідних організацій.

-В залежності від джерел фінансування наукові дослідження ділять на держбюджетні (фінансуються за рахунок засобів держбюджету), госп. договірні (фінансуються у відповідності з укладеними договорами організаціями-замовниками) та нефінансовані.

-За тривалістю розробки наукові дослідження поділяють на довгострокові, що розробляються протягом кількох років, та короткострокові, що виконуються звичайно за рік.

-За стадіями дослідження науково-дослідні роботи диференціюються на пошукові, науково-дослідні та науково-виробничі розробки.

Науково-дослідна розробка порівняно з пошуковим дослідженням носить більш конкретний характер і направлена на створення нових технологій, дослідного обладнання, приладів, рекомендацій. Наприклад, рекомендації по матеріальному стимулюванню праці в торгівлі.

Науково-виробнича розробка передбачає доведення результатів науково-дослідної розробки до умов практичного використання та включає дослідну перевірку рекомендацій науково-дослідних розробок, їх узгодження з потребами конкретних організацій та підприємств. Наприклад, рекомендації по удосконаленню матеріального стимулювання праці в торгівлі.

Фактори та передумови комерціалізації інновацій

Категорія комерціалізація поєднує два терміни а саме реалізація та комерція В загальному розумінні під комерціалізацією розуміють реалізацію на комерційній основі створеного продукту в різноманітних його формах та видах на національному або світовому ринку з метою отримання прибутку.

Ще наприкінці ХХ даний процес мав чітку лінійну модель ідея новація результат інноваційного процесу виробництво. Але зараз цей механізм не є адекватним дійсності адже він відірваний від ринку та не забезпечує зворотнього зв'язку між елементами моделі. Тому на зміну йому прийшла ринкова модель комерціалізації інноваційних продуктів яка представлена на

Всі компоненти даної моделі взаємопов'язані між собою Л? що дає можливість відчувати реагувати та передбачати будь-які зміни в потребах споживачів даного товару. Також перевагою такого механізму взаємодії є те що навіть проміжний результат НДДКР може викликати В ході дослідження механізмів комерціалізації Ходикін А увагу на два можливі підходи до тлумачення сутності комерціалізації промислових технологій У вузькому сенсі це процес відчуження результату НДДКР від власника на користь покупця більш широкої позиції процес комерціалізації інноваційного продукту розпочинається відразу після виникнення потреби в інновації Останній підхід поділяє Соболєв На його думку інноваційний продукт проходить такі етапи комерціалізації визначення перспективного напряму розробок перетворення НДДКР в об'єкт продажу на ринку технологій пошук потенційних покупців адаптація інноваційного продукту до вимог конкретного покупця з подальшою його реалізацією та отриманням комерційного ефекту Прибутку .Власне комерційна вигода від реалізації такого товару у вигляді доданої вартості становить неабиякий інтерес для всіх учасників процесу комерціалізації якими можуть бути наукові організації інвестори підприємства-споживачі посередники держава

Виробництво Додану вартість розглядають як додатково приєднану вартість у процесі доопрацювання переробки і просування інноваційного товару на ринок

На практиці виокремлюють наступні форми комерціалізації інноваційних продуктів

Фактори комерціалізації технологій :

1)Корисність технології ,що забезпечує конкурентні переваги(економічний фактор)

2)ступінь захищеності прав на технології як об'єкт інтелектуальної власності (правовий фактор)

Цілеспрямоване вирішення питань комерціалізації інноваційних проектів можливе за допомогою створення в складі інноваційного підприємства спеціалізованого функціонального підрозділу до функцій якого необхідно віднести безпосередній комерційний процесс. Він може бути створений у вигляді структурного відділу підприємства або центру комерціалізації інноваційних продуктів. Перевагами такої форми є те що дана структурна одиниця контролюється підприємством та керується в своїй роботі внутрішньою інструкцією правилами та загальною політикою фірми. Але найвагомішим внеском даного підрозділу є отримання доходу від комерціалізації залучення додаткових джерел фінансування інноваційних проектів. Інша форма передбачає залучення незалежної фірми-посередника інноваційного брокера. Такі фірми класифіковано як інноваційні посередники оскільки не беручи безпосередньої участі у створенні інноваційного продукту оптимізують напрями руху та обсяги фінансових інформаційних матеріально-технічних і людських ресурсів з метою комерціалізації науково-технічних розробок. Ефективність інноваційного посередництва підтверджується наявністю у будь-якій економічній системі трансакційних видатків та відмов ринку які призводять до неспрацьовування цінового механізму для оптимального розподілу ресурсів між господарюючими суб'єктами. Саме зменшення трансакційних видатків стимулює ринок до створення посередницьких організацій які вирішують проблеми комерціалізації.

Поняття інноваційної діяльності. Суб'єкти та об'єкти інноваційної діяльності відповідно до закону України «Про інноваційну діяльність».

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру

та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

Інноваційна діяльність -- вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.

Стаття 4. Об'єкти інноваційної діяльності

1. Об'єктами інноваційної діяльності є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Стаття 5. Суб'єкти інноваційної діяльності

1. Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

12.Нормативно-правова база інноваційної діяльності

За підрахунками спеціалістів, в Україні діють 14 законодавчих актів, близько 50 нормативно-правових урядових актів, понад 100 різноманітних відомчих документів, що регламентують інноваційну діяльність та трансфер технологій за такими вадливими аспектами, як визначення науково-технологічних та інноваційних пріоритетів, фінансове забезпечення інноваційної діяльності, функціонування технологічних парків тощо. Проте відсутність сформованого системного підходу, науково обґрунтованих концептуальних засад та єдиного структурованого «дерева цілей» державної науково-технологічної та інноваційної політики не компенсується збільшенням кількості законодавчих інформативно-правових актів, численними змінами та доповненнями до них. Законодавчу базу щодо інноваційного розвитку та формування державної інноваційної політики крім базових законів «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків», Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України становлять прийняті спеціальні закони, положення яких спрямовані на регулювання відносин саме на стадії розробки програм.

Зокрема, мова йде про Закони України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про державні цільові програми», а також низку підзаконних актів, якими протягом останніх років затверджувалися програми інноваційного розвитку. Прикладом таких актів можуть служити Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки», «Про затвердження Положення про державну наукову і науково-технічну програму» тощо [8, с. 211-212].

Для подальшого розвитку інноваційної діяльності та трансферу технологій в Україні, на нашу думку, необхідно удосконалити нормативно-правове та організаційне регулювання даного питання. Для чого слід:

- розробити чіткий механізм державного замовлення на інноваційну продукцію, що повинно бути затверджено Кабінетом Міністрів України;

- визначити єдиний центральний орган виконавчої влади, який відповідатиме за формування обсягів державного замовлення на інноваційну продукцію;

- дотримуватись вимог статті 34 Закону України «Про наукову та науково-технічнудіяльність»щодофінансуваннянауково-технічноїдіяльності на рівні 1,7 % ВВП, передбачаючи відповідні кошти в Державний бюджет України;

- розвивати інфраструктуру ринку інновацій та трансферу технологій, розвитку венчурної діяльності;

- розробити типовий договір про трансфер технологій;

- розробити пропозиції щодо введення обмежень щодо імпорту застарілих технологій, або таких, які здатні виробляти вітчизняні науково-дослідні організації;

- створювати передумови для реалізації потенціалу як вітчизняних, так і іноземних інновацій на підприємствах України, забезпечивши можливість створення та функціонування спільних підприємств.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене необхідно відмітити, що в Україні існуючі нормативно-правові акти що до інноваційної діяльності та трансферу технологій нині поки що не носять завершеного характеру і не сприяють впровадженню інновацій у виробництво. Щорічне недофінансування науково-дослідних установ і організацій не сприяє виробництву інноваційної продукції, удосконаленню їх матеріально-технічної бази, знижує привабливість вітчизняної науки для обдарованих дітей, низькій самооцінці науковців та продукції, що вони виробляють. З огляду на це, державі необхідно завершити формування нормативно-правового поля в цій галузі, чітко визначити та профінансувати в повному обсязі ключові напрями досліджень та впровадження у виробництва інновацій, які здатні створити своєрідний «прорив» та стати ключовими точками зростання національної економіки.

Які критерії відбору для розміщення малих підприємств в інкубаторі бізнесу Ви знаєте?

Бізнес-Інкубатор являє собою особливе бізнес-середовище, основним завданням якого є створення для суб'єктів господарювання, які знаходяться і працюють на його території, сприятливих умов для становлення і сталого розвитку їх підприємницької діяльності.

Інкубатор встановлює критерії відбору для розміщення в ньому малих організацій, основу яких складають:

- технологічно обґрунтований продукт або послуга, під які буде реалізований в цілому інноваційний проект;

- підприємницькі здібності команди, що претендує на підтримку;

-потенціал менеджменту підприємства

- досвід та якість лідера підприємства;

- наявність бізнес-плану інноваційного проекту, в якому відображаються умови успішної реалізації проекту та проблеми, що виникають;

- потенціал зростання на ринку для розроблюваної продукції

-наявність ємного і перспективного ринку;

- створення робочих місць в регіоні - в якій мірі інноваційний проект дозволить зберегти й створити нові місця.

Суть підтримки малих підприємств в рамках БІ заключається у створенні «тепличних» умов для їх прискореного розвитку. Досягається це шляхом захисту (повного чи часткового) малого підприємства від впливу негативних факторів зовнішнього середовища.

Бізнес-Інкубатор створюється з ініціативи органів місцевого самоврядування у вигляді некомерційної громадської організації для надання ефективної підтримки новоствореним підприємствам на початковій фазі їх розвитку.

Особливості формування попиту на інновації.

Успіх нового продукту значною мірою залежить від глибокого і всебічного аналізу стану попиту на відповідному сегменті ринку, виявлення його тенденцій і факторів, що впливають на нього.

Конкурентна боротьба між суб'єктами господарювання примушує їх до поліпшення своєї діяльності, що можливо тільки за умови систематичних нововведень як у виробничий процес з метою удосконалення способу виготовлення продукції, так і в саму продукцію, з метою її модифікації, поліпшення дизайну, додання нових властивостей, експлуатаційних характеристик. Усі ці нововведення можуть забезпечити підприємству переваги над конкурентами.

Конкурентні переваги утримуються тільки за умови ефективної інноваційної політики і належної організації інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність - це складний і багатоаспектний процес, який можна поділити на три складові:

- інноваційна ініціатива (поява нової ідеї на основі нових знань і з урахуванням можливості їхнього перетворення в комерційний привабливий продукт;

- визначення потреб ринку;

- налагодження й організація виробництва нового продукту для задоволення попиту па ринку.

Попит - обсяг продукції чи послуг, які споживач хоче і може придбати на конкретному ринку за певну ціну протягом визначеного часу.

Вивчення попиту на товари, що існують на ринку, дає змогу зрозуміти, який новий товар чекають споживачі на конкретному ринковому сегменті й установити обсяги його продажу у разі впровадження у виробництво. Вивчення попиту здійснюється за наступними аспектах:

- обсяг попиту;

- наявність потенційних покупців;

- потреба в товарі;

- можливість придбання товару;

- ціна товару;

- час виведення товару на ринок і його реалізація;

- ринок збуту продукції.

Залежність попиту від цінових характеристик визначається законом попиту та пропозиції, сутність якого полягає у зниженні попиту на продукт зі збільшенням його ціни.

Аналіз кривих попиту на існуючу продукцію дозволяє установити час завершення її життєвого циклу і завчасно підготуватися до виведення на ринок нового товару

Внутрішні чинники, які впливають на формування попиту на інновації

Для формування попиту підприємству-виробнику інноваційної продукції необхідно знати, що впливає на розмір і характер попиту. Вважаємо, що зазначений вплив справляють відповідні чинники. При цьому слід мати на увазі, що чинники, які впливають на попит на нововведення, значно відрізняються від чинників попиту на традиційно запропоновану споживачам продукцію.

З огляду на це слід розглянути вплив найважливіших внутрішніх чинників, що в сукупності характеризують виробничо-торгову стратегію виробника.

1. Якщо підприємство виробляє нову продукцію, то для її поширення на ринку велике значення мають конструктивні особливості запропонованого зразка. Якщо він не відповідає галузевим стандартам, то ускладнюється його обслуговування після продажу і використання як комплектуючого. Наслідком цього буде відсутність попиту на дану продукцію або низький його рівень .

2. Аналогічно стандартам на забезпечення попиту на нову продукцію кінцевого побутового споживання (одяг, взуття, меблі тощо) впливає мода. Якщо її дія не врахована, нова продукція не матиме попиту.

3. Не менш важливим чинником попиту є якість нової продукції.

4. Чинником, що сприяє попиту, є умови продажу, зокрема, забезпечення гарантійного обслуговування і сервісу.

5. Між розміром витрат на наукові дослідження і розробки, появою нової продукції у виробництві і виникненням попиту на неї існує прямий зв'язок. Чим вищі витрати на наукові дослідження і розробки фірми-постачальника, тим у кінцевому підсумку швидше поширюється нова продукція.

6. Високий технічний рівень підприємства продукції як технічного призначення, так і особистого споживання, стимулюючи виникнення попиту на неї.

7. У свою чергу, високий технічний рівень підприємства-виробника впливає на швидкість освоєння нової продукції, що в умовах інфляції, яка гальмує інноваційний процес, має величезне значення, а швидкість освоєння в умовах ринкової конкуренції стимулює виробництво і пропозицію нової продукції.

8. Стимулюючий вплив на попит справляє транснаціональний рівень галузі. Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, на велику кількість закордонних ринків виходить нова продукція, пришвидшується її поширення і збільшується попит на неї.

Класифікація факторів попиту дозволяє не тільки виділити ті, які сприяють його формування, а й ранжувати їх за ступенем найбільшого впливу на результативний показник.

Зовнішні детермінанти попиту на інновації

Зовнішні детермінанти попиту, значна частина яких характеризує середовище мешкання (функціонування) підприємства, що вироблює або реалізує інноваційну продукцію.

1. Загальноекономічний стан держави. Якщо він стабільний, то не порушується процес, що стимулює науково-технічний прогрес у суспільстві. Економічна дестабілізація суспільства унеможливлює вкладення коштів у техніко-технологічні інновації. Наслідком є падіння попиту на інноваційну продукцію.

2. Особливості політичної обстановки. Політична нестабільність є гальмом для виготовлення нової продукції та товарів народного споживання і стимулом для збуту військово-технічної продукції в конфліктні регіони.

3. Важливе значення для стимулювання розробок, пропозиції та попиту на інноваційну продукцію має правове забезпечення всієї господарської діяльності. Цю проблему ми докладно розглянемо в окремій темі.

4. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову продукцію. Причому урбанізація, що викликає погіршення екології, з часом буде дедалі більше стимулювати попит на засоби захисту як навколишнього середовища, так і населення від його шкідливого впливу.

5. Одним із чинників попиту на нові вироби і технології є сам технічний прогрес і у зв'язку з його прискоренням швидке моральне старіння великої кількості видів продукції.

6. Стимулює попит підвищення ефективності роботи споживача нововведень, підвищення фондовіддачі, зниження матеріаломісткості, випередження конкурентів за якістю, часом випуску продукції й іншими показниками.

7. Прибутки споживачів - чинник, що прямо впливає на характер попиту: чим вони вищі, тим більший попит. Причому це стосується попиту і на науково-технічну продукцію.

...