Основи інвестування

Реальне інвестування знаходиться у тісному взаємозв'язку з операційною діяльністю підприємства. Завдання збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції, розширення асортименту вироблених виробів і підвищення їх якості, зниження поточних операційних витрат вирішуються, як правило, у результаті реального інвестування. У свою чергу, від реалізованих підприємством реальних інвестиційних проектів багато в чому залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів його операційної діяльності.

Реальні інвестиції забезпечують, як правило, більш високий рівень рентабельності порівняно з фінансовими інвестиціями. Ця спроможність генерувати велику норму прибутку є одним із спонукальних мотивів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки.

Реалізовані реальні інвестиції забезпечують підприємству стійкий чистий грошовий потік. Цей чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів і нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли експлуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить підприємству прибутку.

Реальним інвестиціям властивий високий рівень ризику морального старіння. Цей ризик супроводжує інвестиційну діяльність як на стадії реалізації реальних інвестиційних проектів, так і на стадії постінвестиційної їх експлуатації. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.

Реальні інвестиції мають високий ступінь антиінфляційного захисту. Досвід показує, що в умовах інфляційної економіки темпи росту цін на багато об'єктів реального інвестування не тільки відповідають, але, в багатьох випадках, навіть перевищують темпи росту інфляції, реалізуючи ажіотажний інфляційний попит підприємців на матеріалізовані об'єкти підприємницької діяльності.

Реальні інвестиції є найменш ліквідними. Це пов'язано з вузькоцільовою спрямованістю більшості форм цих інвестицій. У зв'язку з цим компенсувати у фінансовому відношенні помилкові управлінські рішення, пов'язані з початком здійснення реальних інвестицій, украй складно.

2.Кругообіг реальних інвестицій

І -- інвестиції в грошовій, товарній формах, а також у формі майнових прав та інтелектуальних цінностей;

Tj -- інвестиційні товари, в які авансовано інвестиції;

Ко -- основний капітал;

Ок -- оборотний капітал;

PC -- робоча сила;

В -- виробнича фаза обороту інвестицій;

Т' -- товарна фаза обороту інвестицій;

Г' -- грошова фаза обороту інвестицій (ціна реалізації інвестиційного капіталу;

М -- чистий доход у вигляді прибутку;

V -- фонд оплати праці, включаючи відрахування на соціальне страхування;

С -- фонд відшкодування;

С1 -- фонд відшкодування матеріальних витрат, які включаються у витрати виробництва;

С2 -- амортизаційний фонд;

ФН -- фонд накопичення;

ФН, -- фонд накопичення, який направляється на відшкодування витраченого капіталу;

ФН2 -- фонд накопичення, який використовується для нових інвестицій.

Наведена схема може відображати рух коштів за будь- якої форми підприємницької діяльності. У разі необхідності, залежно від специфіки підприємства, із схеми можуть бути вилучені виробнича та товарна стадії руху коштів.

Економічний сенс наведеного ланцюжка полягає в тому, що інвестиції в різноманітній формі (грошовій, товарній тощо) вкладаються в інвестиційні об'єкти з метою створення матеріальних умов підприємницької діяльності, іншими словами, інвестиційний капітал залежно від форми його існування вкладається (перетворюється) у конкретні інвестиційні товари (основний капітал Ко, обіговий капітал Ок, робочу силу PC), що в сукупності являють собою фізичний капітал. Отже відбувається матеріалізація інвестицій, що виступає у вигляді приросту вартості капітального майна інвестора (у цьому випадку -- рухомого й нерухомого й науково-технічного персоналу).

Оскільки отримані доходи є метою інвестування, то обіг реальних інвестицій обов'язково включає період експлуатації придбаних капітальних вартостей (стадія ... В ... Т -- Г) до моменту накопичення фінансових ресурсів (частини амортизаційного капіталу, прибутку), що окупають вкладений у виробництво капітал. На практиці чим вища норма доходності (рентабельності) капітального майна, тим менший термін окупності, тобто період обігу інвестицій.

Аналізуючи схему кругообігу інвестицій, ми приходимо до висновку, що може виникнути і така ситуація, коли інвестор не може задовольнити свого попиту на інвестиційному ринку. У такому разі він змушений створювати необхідні йому елементи фізичного капіталу або самостійно або доручаючи це іншим учасникам інвестиційного процесу. Наприклад, якщо інвесторові потрібен новий вид обладнання (активна частина основного капіталу) або новий різновид матеріалів (оборотний капітал), він може, попередньо вклавши кошти в науково-технічні розробки, самостійно налагодити виробництво такого обладнання (матеріалів). У цьому разі схема кругообігу реальних інвестицій ускладнюється, оскільки процес їх матеріалізації поряд із придбанням елементів фізичного капіталу на інвестиційному ринку охопить і процес виробництва (ВГ1) цих елементів.

3.Стандарти оцінки вартості об'єктів реальних інвестицій

При оцінці об'єктів реальних інвестицій використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовуються в залежності від мети оцінки, саме:

- обґрунтована ринкова вартість -- це ціна, за якою майно може переходити з рук продавця, який бажає його продати до рук покупця, який бажає його купити, тобто це стартова початкова ціна на ринку;

- інвестиційна вартість -- це конкретна вартість об'єкту, що оцінюється, для конкретного інвестору, виходячи з його особистих інвестиційних цілей;

- внутрішня або фундаментальна вартість -- є аналітичною оцінкою об'єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий при наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об'єкт;

- ліквідаційна вартість -- представляє собою чисту суму, яка може бути виручена при ліквідації цієї фірми. Існує “впорядкована ліквідація”, за якої процес продажу активів здійснюється протягом часу, який дає можливість одержати максимально можливу в цих випадках ціну нерухомості та “примусова ліквідація”, за якої активи продаються швидко в процесі одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

- балансова (бухгалтерська) вартість об'єкту -- цей вид вартості визначається балансовим рахунком як сума його активів за мінусом зносу, а також сум короткострокових та довгострокових зобов'язань. При цьому основні фонди оцінюються з урахуванням останньої переоцінки за мінусом зносу та амортизації;

- відновлена (поточна) вартість -- це балансова вартість з урахуванням переоцінки активів на дату оцінки вартості.

Первісною оцінкою основних фондів є вартість їх придбання або створення, тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань) наданих для одержання активу на момент його придбання або створення Первісна вартість будівель та споруд визначаються за кошторисною вартістю на момент уведення до експлуатації. Оцінка основних фондів за первісною вартістю, яка відображається в бухгалтерському балансі підприємства, називається первісною балансовою вартістю основних фондів.

Оцінка за відновленою вартістю основних фондів (з урахуванням індексації) встановлюється міністерством економіки і міністерством фінансів разом з фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року в Україні.

Оцінка за залишковою вартістю основних фондів з урахуванням зносу. Така оцінка основних фондів здійснюється з урахуванням амортизації за поточних період.

4.Методи оцінки об'єктів реальних інвестицій

Для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи:

И витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

И дохідний;

И порівняльний.

Кожен із цих методичних підходів використовує свої методи.

Метод оцінки - це спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід.

Витратний підхід в оцінці майна та майнових прав передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення).

Повна вартість заміщення - це вартість будівництва у поточних цінах, будівлі, яка має еквівалентну користь з об'єктом оцінки, але побудованої із нових матеріалів та відповідно до сучасних стандартів, дизайну та планування.

Повна вартість відтворення - це вартість будівництва, у поточних цінах, точної копії будівлі із використанням таких самих матеріалів, будівельних стандартів, дизайну і з такою самою якістю робіт (які втілюють у себе усі недоліки, "невідповідності" та старіння), що і в об'єкта оцінки.

Іншими словами, один метод передбачає заміну споруди подібним об'єктом, тоді як інший - відтворення точної копії.

5.Оцінка вартості основних об'єктів реальних інвестицій

Серед основних об'єктів інвестування, яким інвестори надають перевагу останнім часом, є нерухоме майно, насамперед, елітне, офісні приміщення, розташовані у центральних районах; рухоме майно - авто, інноваційне обладнання, товари в обороті тощо.

Методологічною основою оцінки об'єктів нерухомого майна є Національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна", згідно з яким, об'єкти оцінки поділяють на земельні ділянки (їх частини), що не містять земельних поліпшень, земельні ділянки (їх частини), що містять земельні поліпшення, та земельні поліпшення. У певних випадках під час проведення оцінки земельна ділянка (її частина), що містить земельні поліпшення, може розглядатися як умовно вільна від земельних поліпшень.

Для оцінки нерухомого майна використовуються три загальновизнані підходи: дохідний, ринковий та порівняльний. Вибір конкретного методу залежить від обсягу наявної інформації щодо очікуваних доходів віл володіння (користування).

При оцінці нерухомості на першому місці є дохідний (результатний) підхід, зміст якого полягає в тому, що доходи від володіння нерухомістю складаються з поточних та майбутніх надходжень від здавання в оренду, або доходи від можливого приросту вартості нерухомості при її реалізації в майбутньому. Кінцевий результат оцінки за дохідним підходом містить як вартість земельної ділянки, так і вартість будівель і споруд.

Основними методами дохідного підходу є - пряма капіталізація доходу та непряма капіталізація (дисконтування грошових потоків).



Самостійна робота № 6. Залучення іноземного капіталу

1.Характеристика іноземних інвестицій

Світова практика переконує, що без широкого залучення іноземного капіталу неможливо провести структурну перебудову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентоздатності вітчизняної продукції на світовому ринку. Крім того, продуктивне використання іноземних інвестицій г органічною частиною світового процесу руху капіталу та реалізується переважно за рахунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні вищого рівня прибутку па вкладені кошти.

Іноземні інвестиції - не цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності, відповідно до законодавства України. з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

При визначенні іноземних інвестицій, зазвичай, розрізняють лише один стрижневий момент їх ідентифікації: суб'єктом інвестування виступають іноземні особи щодо країни вкладання капіталу. При цьому, для визначення іноземних інвесторів використовується юридичний критерій: є особа резидентом чи нерезидентом цієї країни.

Іноземні інвестори - це суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

? юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

? фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

? іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації:

? інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, у т. ч. внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України* Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

? іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

? валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування, відповідно до законодавства України, за умови сплати податку на прибуток (доходи);

? будь-якого рухомого та нерухомого манна та пов'язаних із ним майнових прав;

? акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

? грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

? будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

? прав на здійснення господарської діяльності, у т.ч. права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

? інших цінностей відповідно до законодавства України.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

- часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна.

2.Основні напрями міжнародної інвестиційної діяльності

Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання коштів, - є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

На стан міжнародної інвестиційної діяльності виливають як глобально-економічні фактори (стан розвитку світової економіки; міжнародних ринків, насамперед, фінансового; стабільність світової валютної системи; рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури), так і інші фактори, що знаходяться у площині країн, звідки направляються та куди залучаються інвестиції, у тому числі:

> політико-економічні - політична стабільність, міра втручання уряду в економіку, ставлення до зарубіжних та іноземних інвестицій, дотримання дво- і багатосторонніх угод та ін.;

> ресурсно-економічні - наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне розташування;

> загальноекономічні - темпи економічного зростання, співвідношення споживання та заощаджень, ставка відсотку за кредитами, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу тощо.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямах: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу зумовлюється такими чинниками, як: надлишок капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів); потреба у нових ринках збуту, сировини; формування певного рівня конкурентоспроможної економіки; міжнародний поділ праці, пошук стабільних умов застосування капіталів.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за: обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів; низької інвестиційної активності власних інвесторів; необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології; бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки: потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з мстою отримання прибутку чи розширення економічного впливу.

Мстою державних іноземних інвестицій є створення правових, економічних та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції.

Найпоширенішим напрямом міжнародної інвестиційної діяльності с прямі інвестиції або вкладання у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції, крім того, до них належать всі внутрішньо корпоративні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

За схваленим МВФ та іншими міжнародними організаціями визначенням, прямі іноземні інвестиції - це вкладання капіталу за національними межами з мстою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних форм прямих іноземних інвестицій належать здійснення управлінського контролю інвестора та акціонерна форма функціонування підприємства.

Отже, стрижневою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.

3.Умови та засади інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій

Поки що не розроблено універсальних правил міжнародного інвестування ТНК, хоча окремі сторони міжнародного інвестування досить жорстко регулюються на регіональному рівні, наприклад, у Західній Європі. Країни базування звичайно регулюють діяльність ТНК за допомогою національного законодавства про корпорації, не роблячи особливого розходження між ТНК і національними корпораціями. Приймаючі ж країни установлюють правила функціонування підрозділів іноземних ТНК на їх території на основі національних законів про іноземні інвестиції. Однак переговори, що проводилися протягом ряду років у рамках Комісії ООН по ТНК під егідою МВФ і Світового банку, хоча і не вилилися у прийняття деяких погоджених правил функціонування ТНК, але привели до визначення деяких загальних правил міжнародного інвестування, яких бажано дотримуватися як ТНК, так і приймаючим країнам.

Головна ідея цих правил -- забезпечення максимальної свободи міжнародного переміщення капіталу, лібералізації національних ринків капіталу. Серед правил міжнародного інвестування такі.

Право входження. Означає правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створювати філії на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності отримання будь-якого дозволу від влади приймаючої країни на здійснення інвестицій. Однак у більшості випадків право входження може обмежуватися урядом, якщо іноземні інвестиції або загрожують національній безпеці, або їх мета суперечить чинному законодавству. Деякі країни встановлюють перелік галузей чи підприємств, іноземні інвестиції в які заборонені. Однак у будь-якому випадку найкращим шляхом регулювання права входження вважається встановлення вичерпного списку винятків, при яких іноземні інвестиції забороняються, при розумінні того, що у всіх інших випадках вони дозволяються.

Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним інвесторам правового режиму, не менш сприятливого, ніж національним інвесторам. Означає свободу репатріації прибутку, переказу зарплатні та інших платежів. ТНК має право на компенсацію втрат внаслідок обставин, перерахованих у застосовуваному праві, яким звичайно є право приймаючої країни. Будь-які пільги і винятки, що можуть надаватися урядом приймаючої країни, повинні бути однаковими для національних і для закордонних інвесторів.

Припинення контракту. Означає право приймаючої країни в однобічному порядку експропріювати (націоналізувати) філію ТНК за умов дотримання діючого законодавства і виплати нормальної компенсації інвестору. Компенсація вважається нормальною, якщо вона є достатньою (виплачується справедлива ринкова вартість підприємства), ефективною (виплачується в прийнятній для інвестора валюті за ринковим курсом на день переказу), швидкою (виплати виключають необґрунтовані затримки; у випадку їх виникнення інвестору сплачується ринковий відсоток із затриманих сум). Експропріація іноземних інвестицій без виплати нормальної компенсації вважається припустимою тільки за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і залучення у злочинну діяльність. У таких випадках за ТНК лишається право звернутися в міжнародний арбітраж.

Врегулювання спорів. Вважається, що кращим способом врегулювання спорів між ТНК і приймаючою країною є переговори. Якщо вони не дають результату, то суперечка у більшості випадків розв'язується судом приймаючої країни на основі застосовного законодавства або незалежним арбітражем на основі Міжнародної конвенції з врегулювання інвестиційних спорів, підписаної 115 країнами під егідою Світового банку.

Причини, що спонукують корпорацію почати здійснення інвести-цій за кордоном

- великі транспортні витрати;

- високий митний тариф;

- обмеження на імпорт (квоти);

- преференції для місцевих виробників.

Фактори, що сприяють прийняттю такого рішення:

- розмір і привабливість ринку;

- сприятливий рівень виробничих витрат;

- близькість до покупців;

пільги, надані владою.

Варіанти здійснення інвестицій.

Складальний завод являє собою компроміс між прямим експортом і закордонним виробництвом. Цей шлях дозволяє уникнути великих транспортних витрат і скористатися більш низькими митними тарифами на незавершені вироби. Фірма використовує місцеву робочу силу.

Контракти на виробництво з місцевим виробником дають можли-вість фірмі обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю. Однак виникає проблема контролю якості, ризик передати виробничі ноу-хау іноземній фірмі, що згодом може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки і маркетингове ноу-хау.

Ліцензійні угоди. Цей спосіб носить більш формальний і довгостроковий характер. Фірма (ліцензіар) передає місцевій фірмі патент, марку, найменування, «ноу-хау» і надає технічну допомогу. Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму і роялті. Достоїнства угоди для обох партнерів ті ж самі, що і для договору франшизи. Проблема -- це труднощі контролю і відсутність прямої участі фірми, що продала ліцензію. Ризик утрати ринку фірмою-ліцензіаром, якщо через кілька років ліцензіат вирішить діяти незалежно.

Спільні підприємства. Транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і має право голосу в керуванні створюваною фірмою. Таке поло-ження забезпечує кращий контроль над операціями. Співробітництво з місцевою організацією -- це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.

Пряме інвестування. Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій країні шляхом купівлі існуючого або створення нового підприємства. Це максимальна участь фірми у виробництві за кордоном.

Створювані транснаціональними корпораціями у країнах, що розвиваються, філії і дочірні компанії підрозділяються на кілька видів, кожний з яких має свою специфіку.

По-перше, залежні від ТНК філії і дочірні компанії, що займаються експлуатацією сировинних ресурсів, як правило, здійснюють видобуток і первинну обробку сировини, а транспортуванням і глибокою переробкою і реалізацією продукції займаються вищі ланки технологічного ланцюга міжнародних корпорацій. Хоча країни, що розвиваються, провели націоналізацію активів ТНК у сировинних галузях, проте міжнародні корпорації, як і раніше, зберігають пануюче положення у світовому виробництві та збуті паливно-си-ровинних ресурсів. Так, за даними ООН, всього 15 ТНК контролюють 70% світового експорту каучуку і нафти, більш 80% -- міді й олова, понад 90% -- деревини, залізної руди і бокситів.

Другий вид складають філії і дочірні компанії, що орієнтуються на розвиток імпортозаміщаючого виробництва у державах, що розвиваються. Цього можна було досягти, тільки розширивши виробничий потенціал філій і дочірніх компаній, які могли це зробити, імпортуючи машини й устаткування з промислово розвинутих країн базування ТНК.

Третій вид являють собою філії, націлені на розвиток експорто-орієнтованого виробництва. З огляду на низькі ціни на місцеву сировину і мізерні розміри заробітної плати міжнародні фірми створюють у державах, що розвиваються, підприємства, які виробляють продукцію, призначену на експорт у країни свого базування чи в інші країни.

Укорінившись у економіку країн, що розвиваються, транснаціона-льні корпорації захоплюють там ведучі позиції в основних галузях національної економіки. Так, ТНК контролюють 40% усього промислового виробництва країн, що розвиваються, половину їх зовнішньої торгівлі. При цьому норма прибутку на прямі капіталовкладення у державах, що розвиваються, у середньому вдвічі перевищує відповідний показник у промислово розвинутих країнах.

У сферу своєї діяльності за кордоном транснаціональні корпорації залучають безліч місцевих компаній, у тому числі малих і середніх. У зв'язку з цим усе більш зростає залежність підприємств малого бізнесу від ТНК, що все частіше формується на базі прямих функціональних зв'язків, тобто на основі розвитку технології виробництва, спеціалізації, кооперуванні, організації збуту продукції, передачі ноу-хау і т.д.

Хоча транснаціональні корпорації і не займаються в державах, що розвиваються, благодійною діяльністю, проте об'єктивно вони сприяють розвитку промисловості, змінюють структуру їхнього народного господарства і тим самим частково модернізують участь цих держав у міжнародних економічних відносинах.

Транснаціональні корпорації, що функціонують на територіях промислово розвинутих країн, також мають все зростаючий вплив на економіку і політику цих держав. По мірі того як різні міжнародні компанії перетворюються у структурний елемент національної економіки промислово розвинутих країн, вони намагаються впливати на процес виробництва, реалізацію і перерозподіл продукції, що неминуче призводить до розвитку протиріч між економічними інтересами цих країн та інтересами ТНК. У моменти загострення політичних відносин, внутрішніх і міжнародних економічних криз ці протиріччя набувають особливої гостроти. ТНК у даний час контролюють більш однієї третини промислового виробництва у світі. У той же час зростає роль міжнародних компаній у світовій торгівлі. Значна її частина припадає на зустрічні поставки сировини, готових виробів і проміжних продуктів між різними ланками однієї і тієї ж компанії, а також між філіями і підлеглими їм фірмами. У цілому під контролем ТНК опинилось більш половини світової торгівлі товарами і близько 80% патентів на нову техніку і тех-нологію.

Основна причина опозиції ТНК у країнах базування полягає у тому, що, створюючи виробництва за кордоном, ТНК переносять туди частину робочих місць, які втрачають трудящі у країні базування. Крім того, з погляду держави ТНК, створюючи закордонні філії, оподаткування частини прибутку, що у результаті у виді податків не попадає в бюджет і не може бути використана для фінансування соціальних і інших суспільно значимих програм у країні базування. У результаті в багатьох великих країнах базування ТНК представники трудящих і держави нерідко висловлюють вимоги про введення податку на відтік національного капіталу за кордон чи

інших обмежень міжнародної діяльності ТНК. Однак, як випливає з макроекономічного аналізу, для країни базування в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за кордоном з лишком перекривають негативні ефекти, що виникають у результаті скорочення рівня податків, що збираються.

Приймаючі країни у своїх взаєминах із ТНК у бі-льшості випадків побоюються політичного тиску з їх боку і проникнення в галузі, зв'язані з національною безпекою. Це призводить до прийняття законів, що обмежують чи навіть забороняють іноземні інвестиції у визначені сфери. Крім того, ТНК нерідко стикаються з опозицією з боку місцевих виробників аналогічних товарів, які не в змозі витримати іноземну конкуренцію і вимагають від уряду вживання протекціоністських заходів. Проте на практиці, в умовах низького рівня заощаджень і недостатності інвестиційних ресурсів, все більше приймаючих країн прагнуть залучити ТНК шляхом надання податкових й інших пільг, ніж обмежити приплив іноземного капіталу.

За останні десятиліття країни, що розвиваються, прид-бали значний досвід у взаєминах із ТНК і регулюванні їх операцій. Це розширило можливості цих країн у використанні потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку. Ще у 80-ті роки у більшості країн була проведена лібералізація інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій, уведені додаткові пільги для їх операцій. Деякі з країн, що обмежували інвестиції ТНК, стали активно залучати іноземні компанії. У той же час деяким країнам, що розвиваються, за допомогою капіталу ТНК певним чином удалося забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних сил, досягти змін у структурі економіки, збільшити експорт промислових товарів. ТНК активно підключилися до створення у деяких з них обробної промис-ловості.

При оцінці впливу ТНК варто враховувати багатоплановий ефект їх діяльності у національній економіці: зростання виробництва місцевих постачальників, підрядників, підвищення кваліфікації робочої сили, зростання заробітної плати, зайнятості на іноземних підприємствах і т.д.

Таким чином, тезі про позитивний вплив транснаціональних корпорацій на світову економіку зараз дуже важко заперечити. Усім стало очевидно, що ТНК вносять величезний внесок у світовий технологічний прогрес, що не тільки важливо для тих держав, яким вони належать, але і для світової економіки в цілому. Незважаючи на те що економічні відносини між колишніми метрополіями і колоніями досить далекі від ідилії, але без транснаціональних корпорацій ці відносини були б не кращими, а рівень життя населення країн, що звільнилися, швидше за все був би набагато нижчим.

Усе це визначає необхідність обґрунтованої політики відносно ТНК, а також пошуку найбільш доцільних способів вико-ристання їх ресурсів для вирішення завдань національного розвитку. Значна лібералізація зовнішньоекономічної політики країн, що розвива-ються, вже привела до кількісного збільшення інвестицій ТНК у них. Ця ситуація позначається і на перспективах залучення прямих інвестицій в Україну, що стикається зі значною конкуренцією країн, що розвиваються, у сфері отримання іноземних капіталовкладень. Ці обставини потребують від України більш глибокого інтегрування у світову економіку і лібералізації її інвестиційного клімату.

Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у вигляді філій або дочірніх підприємств. Історія свідчить, що така система забезпечує» реальний міжнародний вплив держави навіть у тих випадках, коли колоніальні країни одержують політичну не залежність. З викладеного можна дійти висновку, що транснаціональні корпорації є тим самим механізмом, що дозволяє зберігати своє економічне панування у країнах, які одержали політичну незалежність.

Паралельно з закріпленням економічного впливу транснаціональні корпорації дозволяють розвивати комунікації, розширювати вплив міжнародних організацій.

Економічне значення транснаціональних корпорацій настільки велике, що в історично доступному для огляду часі вони залишаться одним з важливих факторів посилення впливу промислово розвитих країн на багато регіонів світу. Звідси випливає очевидний висновок, що турбота про перетворення ведучих вітчизняних корпорацій у транснаціональні стала усвідомленою метою зовнішньої політики держав, які прагнуть до збільшення свого впливу в міжнародному масштабі.

4.Інвестиції у вільні економічні зони

Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів.

У зарубіжній практиці "вільні економічні зони" є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим для діяльності іноземного капіталу, слабко пов'язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон:

· складські та транзитні зони;

· промислові вільні (експортно-виробничі) зони;

· комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації).

Такі зони з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною "екстериторіальністю": безмитним ввозом та вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій самій країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями - для складування, пакування тощо.

Сучасна різноманітність вільних економічних зон виражається у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Вживана термінологія досить різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони.

Основними передумовами для створення вільних економічних зон є:

· близькість зон до державного кордону;

· сприятливе транспортно-географічне розміщення;

· наявність природних і трудових ресурсів;

· вигідне геополітичне розміщення.

Зовнішньоекономічна політика України на регіональному рівні спрямовується на ефективне використання вигідного розміщення прикордонних територій як додаткового ресурсу економічного розвитку.

На вирішення завдання створення сприятливих умов для розвитку економіки окремих регіонів, отже, в кінцевому рахунку і економіки усієї країни, спрямована цільова "Програма створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон на 1999-2001 рік".

В таких зонах створюється режим спеціальної митної зони. Відповідно до цього режиму у зовнішньоторговельних вільних зонах встановлюється наступний порядок ввезення (вивезення) товарів:

· а) у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію вільної економічної зони для використання в межах зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляються;

· б) у разі вивезення товарів, що попередньо були ввезені з-за меж митної торгівлі України на територію вільної економічної зони, на митну територію України з цієї зони оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України, як при імпорті товарів в Україну;

· в) у разі вивезення товарів та інших предметів, вироблених, або достатньо перероблених у вільній економічній зоні, з території цієї зони за межі території України вивізне мито і акцизний збір з цих товарів не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

· г) у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за митної території України на територію вільної економічної зони, за межі митної території України з цієї зони вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;

· д) у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території на територію вільної економічної зони вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

· е) у разі вивезення товарів та інших предметів на територію вільної економічної зони з метою транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України;

· є) в інших випадках оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким в цілому буде діяти режим зовнішньої торгівлі у вільних економічних зонах.

Такі зони будуть створюватися в рамках митних територій країн-членів СНД, які і в наступний період залишаються важливими торговельними партнерами України. Товарообіг з цими країнами планується різко збільшити насамперед за рахунок збільшення продукції машинобудування, хімічної промисловості, металургійної продукції, товарів агропромислового комплексу тощо.

Першою ВЕЗ в Україні стала експериментальна зона "Сиваш" в Автономній республіці Крим, яка функціонує з 1986 р.

Верховною Радою України були прийняті Закони України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний економічний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області", "Про спеціальну економічну зону "Яворів", "Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець" та "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області".

Відповідними Указами Президента України створені спеціальні економічні зони "Закарпаття" в Закарпатській області та "Славутич" в Київській області, запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області.

На виконання відповідного Указу та доручень Президента України, а також Кабінету Міністрів України підготовлені проекти пакетів документів щодо створення спеціальної економічної зони "Рені" та спеціальної економічної зони "Антарктика" в Іллічівському морському порту та вільної економічної зони "Порто-франко" Одеського морського торгового порту та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в місті Кременчуці. (Указ Президента України від 29.12. 98 № 1397 "Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони "Рені").

На виконання Указів Президента України від 16.06. 98р. №640 "Про заходи щодо підтримки соціально-економічного розвитку міста Севастополя" та від 20.10. 98р. №1155 "Про заходи щодо створення спеціальної економічної зони в м. Миколаєві" розробляються проекти відповідних нормативно правових актів щодо створення спеціальної економічної зони і запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у місті Севастополі та створення спеціальної економічної зони на базі суднобудівних підприємств міста Миколаєва, а відповідно до Указу Президента України від 23.08. 98р. №928 "Про додаткові заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Автономній республіці Крим" - проекти документів щодо запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на території Великої Ялти та створення спеціальних економічних зон Феодосії та Керчі.

Триває також робота по опрацюванню документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон "Інтерпорт - Ковель" (Волинська область), "Аджалик" (Одеська область), "Яремча" (Івано-Франківська область).

На сьогодні найуспішнішими ВЕЗ в Україні є "Донецьк" та "Азов", що були створені відповідно до Закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" (грудень 1998 р.). Особливе значення тут надається розвитку високотехнологічних галузей - приладобудівництва, виробництва технічно складних товарів народного споживання, медичної техніки, засобів зв'язку тощо. Із введенням нових умов інвестування різко зросла інвестиційна привабливість Донецької області.

Середньорічний обсяг іноземних інвестицій в економіку області в 4 рази перевищив показники всіх минулих років. До реалізації в спеціальному режимі було схвалено 116 інвестиційних проектів, загальною вартістю 4,3 млрд. грн. Вони передбачають створення 12 тис. нових та збереження 24,5 тис. існуючих робочих місць.

На частку базових галузей промисловості припадає 56 проектів загальною вартістю 2,6 млрд. грн. В металургії - 13, вугільній промисловості - 11, хімічній - 20, машинобудівній - 9, будіндустрії - 3 проекти. В легкій та харчовій промисловості прийнято 33 проекти (на 1028 млн. грн.), сільському господарстві - 10 (на 122 млн. грн.), у сфері транспорту та зв'язку - 12 (на 343 млн. грн.), в комунальному господарстві - 4 (на 158 млн. грн.), охороні здоров'я - 1 проект (на 6,6 млн. грн.). в стадії реалізації знаходиться 81 проект. Для їх здійснення вже надійшло 1,75 млрд. грн. інвестицій. Це становить 63% від вартості проектів. Частка зарубіжних інвестицій перевищує 50%. Надають їх, в основному, великі іноземні інвестори з 22 країн світу.

Важливо відмітити, що приблизно четверта частина продукції, що випускається в даному регіоні, іде на експорт. Реалізація інвестиційних проектів дозволяє таким підприємствам-експортерам, як ВАТ "Норд", ВАТ "Концерн "Стірол", ЗАТ "НКМЗ", Концерн "АВК" та ін., закріпити свої позиції на ринках багатьох країн, а також успішно конкурувати з виробами японських та західноєвропейських підприємств. За рахунок виробництва продукції за інвестиційними проектами держава у вигляді податків та інших обов'язкових платежів у загальному підсумку отримала 253,5 млн. грн.

5.Політика держави з залучення іноземних інвестицій

Визначення умов для здійснення іноземних інвестицій. З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої і нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування.

19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про режим іноземного інвестування", № 93/96-ВР, який визначив основні умови для здійснення іноземних інвестицій в економіку України.

Порядок реєстрації фактично внесених іноземних інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено у постановах Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій" від 7.08.96, № 928 і "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора" від 30.01.97, № 112. Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації документів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Незареєстровані інвестиції не дають права на отримання гарантій їх захисту та будь-яких пільг, встановлених Законом України "Про режим іноземного інвестування".

Особливої уваги заслуговують постанови Правління НБУ, у тому числі "Положення про порядок іноземного інвестування в Україну" та "Положення про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору його інвестицій, а також репатріації прибутків, доходів, інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні".

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави.

Визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування. Цей напрямок мас принципове значення для становлення національної економіки України як збалансованої системи галузевих та територіальних взаємовідносин. Пріоритетними сферами для іноземного інвестора в Україні вважаються: металургійний комплекс, машинобудування, паливо-енергетичний комплекс, хімічна та нафтохімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, зв'язок, легка та медична промисловість.

З іншого боку, виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан та перспективи розвитку сфер та галузей, важливих для життєзабезпечення країни, вирізняють галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежуватиметься: безпосередня експлуатація природних ресурсів, стратегічні об'єкти виробничої інфраструктури, телекомунікації, супутниковий зв'язок, банківська та страхова сфери. Типовими інструментами обмеження іноземної інвестиційної діяльності є обмеження на частку іноземного інвестора у СП; ліцензії та дозволи; високі ставки податків; обмеження на репатріацію прибутків тощо.

Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значення має і визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напряму визначає регіони, які найбільше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеціальних (вільних) економічних зон

Особливу роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату для залучення іноземних інвестицій відіграє Центр сприяння іноземному інвестуванню "Invest Ukraine", який утворений постановою Кабінету Міністрів України у серпні 2005 року. Центр є неприбутковою установою та надає свої послуги безкоштовно, його діяльність фінансується за рахунок Державного бюджету. Він перебуває у сфері управління Державного агентства України з інвестицій та інновацій. З моменту свого створення InvestUkraine став логічним та необхідним кроком в напряму залучення прямих іноземних інвестицій в Україну, реалізації великих інвестиційних та інноваційних проектів за участю провідних закордонних компаній.

айбільш пріоритетними галузями для залучення інвестицій, так би мовити, стратегічними секторами розвитку національної економіки, визначено автомобільну галузь, споживчу електроніку, інформаційні технології та програмне забезпечення, сільське господарство й харчову промисловість, а також аерокосмічну галузь, літакобудування та альтернативну енергію. З метою формування привабливого інвестиційного іміджу України за кордоном, з урахуванням її конкурентних переваг, InvestUkraine активно співпрацює з інвесторами та Урядом нашої держави, використовуючи найкращі методики, які застосовуються іноземними агенціями. Ця робота здійснюється шляхом проведення інвестиційних виставок, презентацій та форумів, співпраці із засобами масової інформації, формування широкої партнерської мережі, взаємодії з дипломатичними установами та торговельно-економічними місіями України в іноземних державах,, а також із комерційними відділами закордонних посольств в Україні.

Для подальшої активізації іноземного інвестування державі необхідно, насамперед, розв'язати проблеми макроекономічної стабільності та активізувати дію комплексу важелів регулювання інвестиційної діяльності, а саме: створити нормативно-правові та соціально-економічні основи збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій; суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки; мати ефективний механізм публічного контролю за їх виконанням; контролювати та певним чином регулювати галузевий розподіл іноземних інвестицій; спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна; мати зважену, обґрунтовану політику щодо встановлення податкових пільг; активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.

6.Аспекти аналізу інвестиційних проектів, що фінансуються міжнародними організаціями

У процесі аналізу проектів, що фінансуються міжнародни-ми організаціями, необхідно враховувати їх економічні, технологічні, організаційні, соціальні, екологічні та фінансові асаспекти. Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод з меншими витратами. Насамперед встановлюється, наскільки раціональним є використання в межах проекту наявних ресурсів країни, враховуючи при цьому завдання та обмеження національної економіки. Далі перевіряється можливість підвищення при

бутковості проекту за рахунок змінення таких параметрів, як масштаб проекту, технологія, що використовується, графік виробництва, географічне розташування, складові елементи та методи реалізації. Однією з важливих вимог, що пред'являються практично всіма міжнародними фінансовими організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників.

Конкретний метод аналізу проекту вибирається стосовно рівня розвитку галузі, що розглядається.

У сільському господарстві та промисловості, де продуктивність може бути виражена в цінах світового ринку, вимагається вичерпне кількісне визначення витрат та вигод.

У проектах комунальних споруд ціни встановлюються урядом, тому за основу оцінки економічної ефективності проекту нерідко приймається передбачуваний прибуток і в ході аналізу визначається реалістичність попиту, що прогнозується, містить ряд факторів, у тому числі: передбачуваний масштаб проекту; типи процесів, матеріалів та обладнання, що використовуються; місце розташування проекту; наявність планів, креслень та іншої проектної документації; стан виробничих фондів; наявність необхідної інфраструктури; методи реалізації, експлуатації та обслуговування проекту, що пропонується; порядок укладання контрактів та оформлення поставок товарів і послуг; реальність здійснення

розглядається компетентність адміністративного персоналу, ефективність та відповідність організаційної структури підприємства вирішуваним у проекті завданням. При незадовільній оцінці персоналу або структури управління робляться рекомендації щодо коригування схеми управління проектом. Рекомендовані заходи можуть включати:

...