Основи інвестування

Використання світового досвіду свідчити, що прийняття й реалізація національних проектів сприяє залученню додаткових бюджетних коштів і інвестиційних ресурсів в економіку, передбачає об'єднання зусиль різних галузей та охоплювання різних інфраструктурних об'єктів - автомобільних доріг, залізниці й т.п. Наприклад, в Австралії інфраструктура національні проекти з назвою "Національна мережа" покликані забезпечити якісно новий рівень комунікацій усередині держави. Ці проекти "Національної мережі" є складовою частиною Національної будівельної програми.

У Данії низка національних проектів були об'єднані загальною національною програмою "Цифрова Північна Данія". Основним органом керування національною програмою була дирекція, що складалася з виконавчого комітету, ради директорів і проектних груп, відповідальних за конкретні напрямки в рамках національної програми. Виконавчий комітет здійснював оперативне керування, рада директорів відповідала за забезпечення регіональної підтримки просування проектів.

У Бразилії національні проекти наповнювали конкретним змістом урядову програму "Бразилія в дії". За реалізацію цих проектів відповідали робочі групи, у які входили представники відповідних міністерств, різних державних органів, наукових інститутів, а також залучалися представники великого бізнесу.

В Ірландії діє національний План розвитку на 2007-2013 рр. "Ірландія, що змінюється. Краща якість життя для всіх". Загальний бюджет плану становить 184 млрд. євро. План містить основні перспективні напрямки інвестування коштів, а також проекти, які підтримуються частками й міжнародними фондами фінансування.

У Сербії Національний інвестиційний план встановлює обсяги фінансування й перелік пріоритетних проектів будівництва житла.

В Індії реалізується низка національних проектів, як: Національний проект органічного сільського господарства, Національний проект розвитку сільських закладів охорони здоров'я і т.д. Зокрема, Національний проект розвитку автомобільних доріг покликаний забезпечити країну сучасною, безпечною, високотехнологічною дорожньою інфраструктурою, тим самим підвищуючи добробут і рівень життя людей. У якості співінвесторів у проекті беруть участь також міжнародні організації. Національні проекти в Індії визначають рамкові умови участі для зацікавлених компаній, містять переліки конкретних об'єктів, планові терміни виконання робіт, вартість робіт тощо.

Спираючись на розглянутий світовий досвід та зазначені вище проблеми та завдання стратегічного реформування в Україні, стає можливим виділити основні критерії відбору національних інвестиційних проектів. До них належать:

- системність впливу на економіку, який полягає у підвищенні рівня конкурентоспроможності, стимулюванні економічного зростання,

наявності значного міжгалузевого мультиплікатора, сприяння зміцненню макроекономічної стабільності;

- довгостроковість реалізації та тривалість досягнутого ефекту;

- соціальна резонансність: відчутність результатів проекту для поліпшення якості життя значного прошарку громадян;

- орієнтація на модернізацію економічної, соціальної, правової систем, що вимагатиме досягнення цілей проекту через здійснення необхідних реформ у зазначених сферах;

- сприяння капіталізації та використанню вітчизняного ресурсу, що обумовлює орієнтацію проекту на зміцнення національної економічної незалежності, забезпечує його відносну автономність щодо коливань світової економічної кон'юнктури;

- наявність широких можливостей інтеграції в рамках реалізації проекту зусиль держави і бізнесу, що потребує наявності потенціалу комерційної привабливості проекту.

Виходячи з вищезазначеного, очевидно, що джерелом ресурсів для реалізації національних проектів має бути поєднання безпосереднього витрачання бюджетних коштів та залучення коштів приватних вітчизняних та іноземних інвесторів на підґрунті відповідної заохочувальної та інформаційно-методичної політики держави, а також ймовірне залучення коштів міжнародних організацій, призначених на підтримку структурних реформ в Україні.



Самостійна робота № 9. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу

1.Сутність та порядок формування інвестиційних ресурсів на підприємстві

Реалізація інвестиційної діяльності на підприємстві характеризується, передусім, розширеним відтворенням основних фондів, що потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукупного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого споживання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучаються з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основних фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об'єктів, випуску та реалізації виробленої продукції.

Джерелом розширеного відтворення є накопичення, тобто частина національного доходу, спрямована на технічний розвиток виробництва, утворення резервів і розширення основних фондів. У натурально-речовій формі накопичення складається з приросту основних фондів виробничого та невиробничого призначення, матеріальних засобів та резервів. Грошовим джерелом накопичення є частина національного доходу, що виступає при первинному розподілі у формі чистого прибутку (форми реалізації додаткового продукту, який утворюється у сфері матеріального відтворення): прибутку, додатку на додану вартість, чистого прибутку агропромислових господарств та інших накопичень підприємств.

Необхідно зауважити, що досить часто допускається ототожнення джерел відтворення основних фондів із джерелами фінансування капітальних вкладень, проте їх економічна сутність є різною. Джерела відтворення формуються значно раніше за джерела фінансування капітальних вкладень, виступаючи у формі фонду відшкодування валового національного продукту і накопичуваної частини національного доходу, у вигляді первинних доходів суспільства. У процесі їх перерозподілу утворюються вторинні доходи, певна частина яких набирає форми джерел фінансування капітальних вкладень.

У зв'язку з цим, формування інвестиційних ресурсів країни можна представити таким чином:

Національні інвестиційні ресурси + Іноземні інвестиційні ресурси - Відтік капіталу за кордон = Національні інвестиційні ресурси + Сальдо міжнародного руху капіталу

Усі інвестиційні ресурси (національні та іноземні) прямо чи опосередковано залучаються підприємством на ринку капіталу, що інвестується.

Схематично процес формування на підприємстві інвестиційних ресурсів через ринок інвестиційного капіталу можна представити таким чином, що національні та іноземні кошти фізичних, юридичних осіб та держави можуть потрапити до підприємства двома шляхами: безпосередньо та через фінансово-кредитну сферу.

У першому випадку це може відбуватися шляхом:

1) купівлі власниками заощаджень цінних паперів підприємств на первинному ринку;

2) надання державою підприємству дотацій, субсидій, пільгових кредитів, тощо;

3) внесення національними та іноземними інвесторами коштів у статутний фонд підприємства на умовах участі у капіталі;

4) об'єднання капіталів підприємств.

Другий, основний потік заощаджень потрапляє спочатку до посередників і набуває вигляду депозитів комерційних банків, внесків у пенсійні та інвестиційні фонди або у страхові компанії. Посередники, акумулюючи кошти населення та інших економічних суб'єктів, зобов'язані реінвестувати довірені їм заощадження з прибутком до моменту їх повернення власнику, тому вони виходять на інвестиційний ринок як інституційні інвестори та кредитори.

Таким чином, ресурси, залучені підприємством на інвестиційному ринку, додаються до тих, що підприємство має у своєму розпорядженні, й утворюють його сукупні інвестиційні ресурси.

2.Методи фінансування інвестиційних ресурсів

Залежно від форми залучення інвестиційного капіталу існують такі методи фінансування інвестиційних проектів, як самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; бюджетне фінансування; фінансування за рахунок безоплатних та благодійних внесків і пожертвувань; змішане фінансування.

Найпростішим методом фінансування інвестиційних проектів є самофінансування, яке здійснюється лише за рахунок власних внутрішніх коштів підприємства, до яких належать: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; страхові суми відшкодування збитків; іммобілізовані надли-

метод фінансування має можливість підприємства не тільки відшкодовувати затрати, а й здійснювати за рахунок отриманого прибутку матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, передусім, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

3.Оцінка вартості інвестиційних ресурсів

Вартість інвестиційних ресурсів (капіталу) - це необхідна ставка доходу, яку повинна мати фірма, щоб покривати витрати для залучення капіталів на ринку. Основними факторами, що визначають вартість капіталу є: ризикованість одержаних доходів, питома вага заборгованості в його структурі, фінансова стійкість компанії та інші фактори. Наприклад, якщо сподівані надходження та грошовий потік мінливі, заборгованість висока, а підприємство немає міцної фінансової репутації, інвестори купуватимуть його акції тільки тоді, коли їх ризик буде компенсований високими доходами. І навпаки, постійно зростаючі доходи, низька заборгованість і гарна фінансова репутація дають змогу фірмі випустити облігації та акції з низькими витратами.

Крім рівня дохідності та ризику, на вартість інвестиційного капіталу впливає і те, які джерела фінансування залучаються для реалізації інвестицій, бо ціна власних (прибутку), боргових (банківські позички, емісія облігацій) та залучених (емісія привілейованих та звичайних акцій) ресурсів різна.

Далі розглянемо механізми формування ціни на кожен вид інвестиційних ресурсів окремо.

Вартість капіталу від залучення боргових ресурсів.

У процесі інвестиційної діяльності підприємство часто використовує боргові кошти. Вартість цього капіталу визначається на ринку з урахуванням: терміну користування позичкою; заходу, що кредитується; забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше одержаними позиками та міри ризику.

Крім того, на вартість боргового капіталу впливають такі фактори, як:

? зміна процентів за депозитами:

? офіційно оголошений індекс інфляції;

? можливості одержання довгострокового інвестиційного кредиту в інших фінансово-кредитних установах на більш вигідних умовах;

? урахування кредитором характеру партнерських взаємовідносин із позичальником (фінансового стану, кредитної історії, тривалості та міцності зв'язків), альтернативних варіантів вкладення (інвестування) коштів в інші активи з мстою одержання максимального доходу; можливого ризику кредитування, особливо інноваційних проектів;

? витрати з оформлення позики та проведення моніторингу;

? розмір, строк та механізм погашення боргу та інші фактори.

Останнім часом банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо), а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки (у річних відсотках) (d), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.



Самостійна робота № 10. Менеджмент інвестицій

1.Зміст управління інвестиційними проектами

Управління проектами (англ. - Project Management) - це мистецтво керівництва та координації людських, матеріальних та фінансових ресурсів протягом всього життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів щодо складу та обсягу робіт, вартості та якості з мстою задоволення потреб та вимог усіх учасників проекту.

Управління - це, передусім, процес, спрямований на досягнення визначених цілей. Управління проектом - це управління змінами, що виникають як при координації дій колективів людей, які беруть участь у виборі та обґрунтуванні ідеї, оцінці ефективності прийнятних способів досягнення поставлених цілей та контролю вартості, якості, так і при реалізації проекту. Основними завданнями управління проектами є:

? визначення основної мсти проекту та її обґрунтування;

? структуризація та ранжування цілей проекту;

? визначення необхідних обсягів та джерел фінансування;

? дослідження та врахування всіх ризиків щодо проекту;

? підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема, через тендери чи конкурси;

? підготовка та укладання контрактів;

? визначення термінів виконання проекту, складання графіку його реалізації;

? визначення потреби у ресурсах (трудових, матеріальних та фінансових);

? складання кошторису та бюджетування проекту;

? забезпечення контролю та моніторингу проекту.

Таким чином, управління проектом є керівними функціями протягом життєвого циклу проекту в рамках встановленого бюджету та відповідно до технічних специфікацій та вимог.

Об'єктом управління є інвестиційний проект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад, підприємства), з метою розвитку з розрахунком витрат часу та коштів, дослідження управління впровадження змін, що здійснюються за проектом у рамках бюджету та часових обмежень містить такі основні напрями:

И розробку проектно-кошторисної документації (інвестиційне проектування);

И організацію фінансування інвестиційного проекту;

И впровадження проектів (передбачає їх розробку, організацію тендерів укладання контрактів, матеріально-технічне постачання);

И контроль (моніторинг) на усіх стадіях реалізації проекту, у т. ч. експлуатацію.

2.Цілі, рівні та форми організації структури управління проектами

Планування забезпечує керівництву країни й учасникам проекту:

-розуміння цілей проекту;

-опис робіт, що їх виконані;

-основу щоб одержати та призначення ресурсів;

-основу задля розподілення робіт між учасниками проекту.

Інакше висловлюючись, план проекту забезпечує структуру в організацію за проектом робіт. У цьому вся параграфі обговорюються мети організації управління, показується відображення трьох рівнів планування і функцію контролю (концептуальний, стратегічний, оперативний) на відповідні рівні організації.

Цілі організації управління проектом включають:

-забезпечення взаємодії;

-поділ ролей і відповідальностей;

-визначення відповідальності за прийняття рішень;

-забезпечення ефективної розподілу інформації;

-забезпечення гнучкості використання ресурсів.

-забезпечення взаємодії

Задля більшої ефективного взаємодії необхідно:

-забезпечити взаємодія між менеджером проекту й функціональним керівництвом;

-встановити правила формального взаємодії між учасниками проекту.

Лінійні менеджери мають забезпечувати проект ресурсами відповідно до його життєвим циклом в такий спосіб, що менеджер проекту може мати певності в доступності необхідних ресурсів. Відповідальність ключових виконавців у виконанні завдань проекту мусить бути узгоджена з урахуванням матриці відповідальності.

У межах проекту взаємодіють різні організації та окремі виконавці:

-Внутрішні і його зовнішні користувачі результатів проекту;

-Внутрішні і його зовнішні постачальники ресурсів;

-Внутрішні функціональні відділи, наприклад, бухгалтерія тощо.

Задля більшої ефективного взаємодії має бути чітко визначено:

-хто має приймати ту чи іншу рішення.

-Хто виконує той чи інший роботу.

-Хто відповідає свої чи інші управлінські функції.

-Хто отримує той чи інший інформацію.

Рівні відповідальності держави і влади не повинні бути чітко визначено як для постійних членів проекту, але й для виконавців чи організацій, підтримують проект на окремих стадіях.



3.Основні підходи до організації проекту

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях -- аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях -- аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління.

Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрар-хічну моделі.

4.Функції та цикл інвестиційного менеджменту

Інвестиційний менеджмент - це велика і важлива глобальна індустрія, яка несе відповідальність за трильйони доларів, євро, фунтів та ієн. Активи її у 2006 році досягли рекордного показника - 55 трлн доларів. Найбільшим світовим джерелом інвестиційних ресурсів є США (48%), на другому місці - Японія (11%) та Велика Британія (7%). Останніми роками найбільше зростання демонструють країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, а також Китай та Індія.

Система міжнародного інвестиційного менеджменту реалізує свою головну мету й основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві групи, визначені комплексним змістом системи управління інвестиційною діяльністю:

1. Функції міжнародного інвестиційного менеджменту як управлінської системи є складовими будь-якого процесу управління незалежно від виду діяльності підприємства, його організаційно правової форми, розміру, форми власності і т. ін. В теорії управління ці функції характеризуються як загальні.

2. Функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством визначені конкретним об'єктом даної управлінської системи. Теорія управління розглядає ці функції як специфічні. У найбільш загальному вигляді склад функцій інвестиційного менеджменту у розрізі цих груп представлений в табл.

Характеристика основних функцій інвестиційного менеджменту в розрізі окремих груп

Групування основних функцій міжнародного інвестиційного менеджменту
як управлінської системи	як спеціальної області управління підприємством
1. Розробка інвестиційної стратегії підприємства	1. Управління реальними іноземними інвестиціями
2. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття і реалізацію управлінських рішень по всіх аспектах інвестиційної діяльності	2. Управління фінансовими іноземними інвестиціями
3. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів інвестиційних рішень	3. Управління формуванням інвестиційних ресурсів
4. Здійснення аналізу різних аспектів інвестиційної діяльності	4. Управління грошовими потоками по міжнародній інвестиційній діяльності
5. Здійснення планування інвестиційної діяльності підприємства за її основними напрямами
6. Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в області інвестиційної діяльності
7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності

Основні функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством розглянуті у найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки інвестиційної діяльності окремих підприємств. При здійсненні такої конкретизації на кожному підприємстві може бути побудована багаторівнева функціональна система управління інвестиційною діяльністю.

5.Календарні плани та їх функції в управлінні інвестиційними проектами

Роботи за проектом істотно різняться залежно від етапу реалізації проекту: підготовчий період, розробка проектної документації, ре-монтно-будівельні роботи, будівельно-монтажні роботи, налагоджен-ня устаткування, підготовка об'єкта до пуску, освоения проектної по-тужності, поточна експлуатація об'єкта, демонтаж устаткування й ліквідація об'єкта. Тому деталізація календарних планів мае бути різ-ною відповідно до етапу реалізації проекту.

Контроль за ходом виконання календарних планів менеджером здійснюється через графік виконаних робіт. Порівняння його з пла-новими термінами стае базою для стимулювання кожного виконавця. Величина резервів часу на непередбачені затримки в роботах може досягати 10 %.

У практиці поточного керування проектом бюджет є фінансовим короткостроковим планом, що узгоджує необхідні витрати, диференційовані за видами, і необхідне їх грошове забезпечення. Бюджета розроблюються з урахуванням календарних планів виконання робіт, кошторисної вартості кожної роботи й загального плану фінансуван-ня проекту. Як правило, поточні бюджета розроблюються деталізо-ваними в часі з точністю до тижня, декади, місяця, іноді -- дня.

Бюджет капітальних витрат діє на етапі створення інвестиційно-го об'екта, коли реалізація проекту пов'язана в основному із здійс-ненням інвестиційних витрат і підготовкою об'екта до виробництва товарів і послуг. Капітальний бюджет включав розшифровку сум ка-пітальних витрат і надходження коштів, необхідних для покриття потреби в капітальних витратах.

Капітальні витрати складаються з витрат на придбання й уведен-ня основних фондів: будинки й споруди, машини й механізми, устат-кування, нематеріальні активи, податкові й інші обов'язкові платежі в період формування активів проекту.

Надходження коштів для покриття потреби в капітальних витратах у бюджеті деталізується за їх джерелами: власні кошти інвестора, залучені (акціонерний капітал, пайовий капітал, кошти партнерів), позикові (банківський кредит, емісія облігацій), лізингові тощо.

Поточний бюджет інвестиційного проекту розроблюється для пе-ріоду виробництва товарів і послуг, тобто поточної експлуатації проекту, і характеризує баланс між доходами й витратами від господар-ської діяльності за проектом.

Серед поточних витрат проекту виокремлюються:

- сировина й матеріали;

- паливо й енергія;

- комплектуют вироби;

- оплата праці з нарахуваннями;

- амортизація основних фондів;

- інші прямі витрати;

- накладнівитрати.

Поточні доходи складаються з валового доходу від реалізації ви-робленої продукції й інших послуг.

Різниця між грошовими потоками поточних доходів і витрат є ос-новним результатом проекту в кожний оперативно контрольований період часу, тобто є поточним прибутком. Це основне джерело по-вернення вкладених у проект коштів і наступного отримання чистого прибутку за проектом понад інвестовані кошти.

Управління фінансовими потоками за проектом передбачає пла-нування та моніторинг співвідношення грошових припливів і відплив за проектом з метою забезпечення мінімізації витрат ресурсів та за-безпечення вигоди в найбільш ліквідній, грошовій формі.

Фінансовий план проекту, зазвичай, включає наступні складові:

- прогноз доходів і витрат;

- прогноз грошових потоків протягом реалізації проекту;

- прогноз активів і пасивів проекту (бухгалтерского балансу);

- розрахунок потреби в інвестиційних витратах для реалізації проекту;

- джерела коштів для фінансування проекту;

- графіки погашения боргів;

- прогноз фінансового стану базового підприємства.

У ході реалізації проекту здійснюється постійний рух фінансових ресурсів у формі грошових потоків:платежі й надходження, відпливи й припливи. Зі співвідношення цих потоків формується здатність проекту повертати інвестиційні витрати періоду створення активів проекту і забезпечувати їх зростання. Різниця між поточними доходами й витратами за проектом є чистим грошовим потоком.



Самостійна робота № 11. Використання інвестицій

1.Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту -- це складний процес, який включає: систему матеріально- технічного забезпечення проекту; визначення потреби в ресурсах, організацію збалансованості їх обсягів із виробництвом, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у строки, підпорядковані безперервності інвестиційного процесу.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту включає в себе:

- поставки матеріальних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у реальній сфері;

- оптову торгівлю технологічним обладнанням, будівельними матеріалами, конструкціями та деталями. Оптова торгівля представляє собою форму забезпечення споживачів матеріальними ресурсами без квот (лімітів) та здійснюється безпосередньо підприємствами-виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, які надаються будівельними підприємствами та організаціями в ці органи;

- торгівлю будівельними матеріалами, конструкціями та деталями через систему будівельних бірж, торгових долив та посередницьких підприємств та інше.

Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту здійснюється через систему закупок та поставок. Під закупками та поставками розуміють заходи направлені на забезпечення проектів ресурсами -- тобто майном (товарами), виконанням робіт (послуг), передачею результатів інтелектуального капіталу у зв'язку з реалізацією конкретного інвестиційного проекту. Організація матеріального забезпечення інвестиційних проектів може базуватися на системі виробничо-технологічної комплектації. Ця система передбачає єдність комплектного виготовлення конструкцій та виробів, поставки та транспортування усіх матеріальних ресурсів у відповідності з технологічною послідовністю реалізації проекту, сприяє найбільш раціональному та бережному використанню ресурсів.

2.Оцінка ефективності використання об'єктів реальних інвестицій

В умовах трансформації економіки, створення ринкового середовища в Україні дослідження з питань формування інвестиційного портфеля підприємств та здійснення капіталовкладень є особливо актуальними. Особливістю дослідження є необхідність вивчення теорії та практики зарубіжних учених, які працюють в умовах ринкових економік, урахування досвіду ринкових перетворень постсоціалістичних країн та специфіки розвитку ринкових відносин в Україні для розробки рекомендацій до формування інвестиційних портфелів українських підприємств.

Вивчення особливостей капіталовкладень є актуальним та пріоритетним з таких причин:

1) поступово набирає силу процес переливання приватного капіталу з сфери короткострокової (торгової і валютної) в сферу з більш тривалим періодом обороту, пов'язану з інвестуванням в обладнання, нерухомість, технологічні розробки;

2) перехід від командно-адміністративної форми управління економікою до ринкових методів її регулювання (здійснення інвестицій не централізовано за принципом необхідності, а на рівні кожного господарського суб'єкта за принципом ефективності, тобто величини віддачі на вкладений капітал) призводить до необхідності фінансової оцінки кожного інвестиційного проекту з точки зору його прибутковості та вигідності для інвестора;

3) нестабільна соціально-політична та економічна ситуація, що ускладнює проведення інвестиційного аналізу, накладає певні обмеження на застосування стандартних методів оцінки інвестиційних проектів у тому вигляді, в якому вони використовуються у закордонній практиці.

Вивчення джерел залучення і напрямів використання капіталу або прийняття інвестиційних рішень повинно будуватись на оцінці кожного можливого проекту за кількома чинниками: технічним, адміністративним, юридичним, соціально-економічним, фінансовим тощо.

Більшість існуючих підходів до оцінки результатів будь-якого виду діяльності умовно можна розділити на такі групи:

-- традиційні методи оцінки ефективності на основі визначення співвідношення між надходженнями та витратами;

-- облікові підходи до розрахунків результатів діяльності, що здійснюються на основі бухгалтерської звітності;

-- дисконтні методи, що ґрунтуються на основі теорії часової вартості грошей.

Традиційні методи передбачають розрахунки таких основних показників:

-- коефіцієнта ефективності інвестування;

-- періоду окупності інвестицій.

Коефіцієнт ефективності розраховується як відношення грошових надходжень (N) до суми інвестованих коштів (К). У практичних розрахунках використовується річна норма ефективності (Ег):

де РО -- період окупності інвестицій у роках або час, за який недисконтовані надходження перевищать недисконтовані інвестиції (тобто це кількість років, необхідних для заміщення стартових витрат); Np -- загальна сума прогнозованих повернень.

Методи оцінки інвестицій на основі бухгалтерської звітності (облікові методи) передбачають розрахунки балансової (Яь) та чистої (Яр) рентабельності інвестицій. При обчисленні балансової рентабельності враховується середньорічний дохід підприємства (і)г) та обсяг інвестицій (К). При обчисленні чистої рентабельності враховуються ще податкові та відсоткові платежі (РР). Балансова та чиста рентабельність розраховуються за формулами:

Показники рентабельності визначають рівень прибутку на кожну одиницю капіталовкладень.

В основі фінансових розрахунків теорії часової вартості грошей лежить принцип нерівноцінності нинішніх та майбутніх благ. Для будь-якого інвестора важливим є не тільки величина його витрат, але й момент їх здійснення, величина доходів та термін, через який він їх одержить. Майбутні гроші завжди дешевші сьогоднішніх і не тільки через інфляцію, але й через відтерміновану або втрачену їх оборотність.

У загальному випадку теперішня вартість платежу (РV), який буде здійснений через п років при відсотковій ставці сі, розраховується за формулою:

де РУ -- розмір платежу, що буде здійснений через п років.

Нарахування відсотків вказаним способом називається принципом складних відсотків, а приведення майбутньої вартості до сучасної величини -- дисконтуванням. Дисконтується не тільки одноразовий платіж. Якщо послідовність платежів складається з рівних за величиною платежів (Vo) і здійснюваних через рівні проміжки часу, то вона називається постійним аннуїтетом або постійною фінансовою рентою. її майбутня величина дорівнює:

3.Моніторинг використання інвестицій

У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту), особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон'юнктура зазнає значних коливань: змінюються ціни на інвестиційні товари, а іноді і самі суб'єкти інвестиційного процесу. В цей період усі суб'єкти інвестиційної діяльності, що виконують свої функціональні обов'язки щодо проекту, повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту, оцінювати поточні результати (відхилення) та вносити корективи у бізнес-план, проект організації будівництва, проект виробництва робіт, план фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.

Механізм проведення такого постійного нагляду і контролю за процесом освоєння інвестицій називається моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник відповідно до договору про консорціум.

На нашу думку, залежно від функцій інших учасників інвестиційної діяльності можна конкретизувати моніторинг за видами та відповідно рекомендувати такий порядок його проведення.

Наприклад, маркетинговий моніторинг проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів. Його здійснюють ті учасники, на яких покладено обов'язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов.

4.Вихід з проекту та його причини

У разі погіршення ситуації, яку неможливо виправити поточними засобами, приймають рішення про припинення робіт і вихід з проекту. Це має бути спеціально організований комплекс дій із продажу (цілком чи частково) активів проекту в короткий термін і з мінімальними втратами. Вихід з проекту може здійснюватися в різних формах залежно від прогнозу втрат, оцінки ситуації у проекті й на ринку:

* припинення робіт (найчастіше це відбувається на початковій стадії проекту) без продажу активів;

* продаж об'єкта як цілісного комплексу (це може відбутися на стадії експлуатації);

* продаж активів проекту частинами;

* залучення додаткового партнерського капіталу і зменшення власного паю у проекті;

* акціонування активів проекту (при зменшенні власного пакета акцій) і втрата частини або всіх прав на управління проектом;

* продаж активів проекту як об'єкта незавершеного будівництва;

* заморожування робіт за проектом на невизначений час.



Самостійна робота № 12. Організаційно-правове регулювання взаємодії суб'єктів інвестиційної діяльності

1.Державно-приватне партнерство як механізм активізації інвестиційної діяльності в Україні

Визначено сутність державно-приватного партнерства, досліджено його роль в модернізації економіки України, а також вплив на ефективність розвитку інноваційно-інвестиційної системи України; наведено особливості державно-приватного партнерства, їх принципові відмінності від інших форм взаємодії державного та приватного сектора; перераховано основні типи взаємодії бізнесу та держави (моделі) в інфраструктурних об'єктах державно-приватного партнерства; проведено аналіз інвестиційних проектів державно-приватного партнерства по секторам економіки України, в тому числі за формами їх реалізації; проаналізовано показники порівняльної економічної ефективності України з іншими країнами світу у здійсненні інвестування в проекти державно-приватного партнерства; визначено найбільш ефективні форми реалізації проектів державно-приватного партнерства в Україні; визначено загальний рівень ефективності інвестиційних проектів державно-приватного партнерства в Україні та її впливу на конкурентоспроможність України у здійсненні інноваційно-інвестиційної діяльності, порівняно з іншими країнами світу; надано пропозиції покращення розвитку партнерських відносин держави та бізнесу, а також активізації застосування державно-приватного партнерства на практиці з урахуванням зарубіжного досвіду.

2.Способи здійснення капітальних інвестицій

Здійснення капітальних інвестицій може відбуватись за допомогою господарського, підрядного або змішаного способів.

Господарський спосіб - це організаційна форма, за якої інвестиційний проект реалізується безпосередньо інвестором без залучення підрядника. При такій формі всі функції замовника, інвестора та підрядника виконує одна юридична особа - забудовник. Він одночасно є розпорядником коштів, оперативним керівником і виконавцем робіт. Для реалізації інвестиційного проекту створюється відповідна структура у складі забудовника, яка займається реалізацією проекту. При цьому оплата робіт здійснюється з розрахункового рахунку забудовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягів робіт будівельна організація може бути перетворена у мале підприємство з відкриттям окремого розрахункового рахунку. Господарський спосіб здійснення інвестицій є ефективним при невеликих обсягах будівельно-монтажних робіт чи при здійсненні реконструкції та технічного переозброєння підприємства. Інколи інвестори вдаються до господарського способу за причини невиправдано високих монопольних цін на свою продукцію підрядних організацій.

Підрядний спосіб - це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції, надання послуг, який здійснюється самостійними постійно функціонуючими компаніями на основі підрядних договорів та контрактів між інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Підрядним способом можуть виконуватись будь-які будівельні роботи: будівельно-монтажні, пусконалагоджувальні, проектно-дослідні, науково-дослідні, ремонтні тощо.

Змішаний спосіб - є комбінацією підрядного і господарського способів. При цьому підрядним способом виконуються складні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, а господарським способом - трудомісткі роботи, наприклад, оздоблювальні.



3.Види договорів (контрактів) в інвестиційній сфері

Необхідність класифікації інвестиційних договорів (контрактів) розглядається як у теоретичному, так і прикладному аспектах. Кожен з видів інвестиційних договорів (контрактів) має певні особливості щодо визначення прав і обов'язків сторін, умов виконання та правових наслідків невиконання чи неналежного виконання договору. Класифікація інвестиційних договорів (контрактів) сприяє належному правовому забезпеченню договірних форм здійснення інвестицій та систематизації інвестиційного законодавства.

Важливе значення при класифікації інвестиційних договорів (контрактів) має вибір відповідних критеріїв. У науковій літературі немає єдиного підходу до визначення критеріїв та видів інвестиційних договорів (контрактів). У зв'язку з цим необхідно прослідкувати видозміни бачення класифікації інвестиційних договорів (контрактів) у науковій цивілістич - ній літературі.

Відповідно до ст. 23 вказаного Закону іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. На нашу думку, ця норма дає підстави стверджувати, що договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво віднесені до такого класифікаційного виду, як договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність.

Самостійний вид цивільно-правового договору

На думку Н. О. Саніахметової, договір концесії є однією із форм спільної інвестиційної діяльності. Щодо співвідношення договору концесії та договору про спільну інвестиційну діяльність підтримуємо погляди О. М. Вінник, яка визначає, що у сфері іноземного інвестування застосовуються такі види договорів: засновницькі; концесійні; договори про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (можуть мати назви: договори про виробничу кооперацію, про спільне виробництво та ін.); договори (контракти) на користування надрами. Вважаємо, що концесійні договори та договори (контракти) на користування надрами -- це договори інвестиційного характеру, тобто змішані договори, що містять елементи інвестиційного договору та інших видів цивільно - правового договору.

Залежно від розподілу між учасниками договору прав і обов'язків цивільно - правові договори поділяються на односторонні та двосторонні. Інвестиційний договір (контракт) спрямований на вкладення інвестицій в об'єкти інвестиційної діяльності. Саме це обумовлює двосторонній зобов'язальний характер коментованого договору. Тому інвестиційні договори (контракти) можуть бути тільки двосторонніми.

Цивільно-правові договори залежно від моменту їх укладення поділяються на консенсуальні і реальні. Коментовані договори не можуть бути реальними, оскільки не виконуються у момент укладення.

Цивільно-правові договори залежно від наявності зустрічного задоволення поділяються на відплатні та безоплатні. Вважаємо, що в інвестиційному договорі (контракті) інвестиції, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, не можна розглядати як матеріальне задоволення зі сторони інвестора. Оскільки інвестиційним договором (контрактом) опосередковується здійснення інвестиційної діяльності, то, на нашу думку, слід визначати відплатність чи безоплатність інвестиційної діяльності, проте не договору. Якщо інвестиції за договором вкладаються з метою отримання прибутку, то інвестиційна діяльність є відплатною. Якщо за договором здійснюється інвестиційна діяльність з метою досягнення соціального ефекту, то інвестиційна діяльність є безоплатною.

Інвестиційний договір (контракт) може бути укладений: 1) на визначений строк; 2) на невизначений строк. З точки зору кількості сторін інвестиційний договір (контракт) може бути двостороннім та багатостороннім.



4.Ціна, як основний пункт контрактних відносин в інвестуванні

Ціни експортних і імпортних контрактів встановлюються з урахуванням світових цін, що цілком природно відрізняє методику ціноутворення зовнішньоекономічної діяльності від, тієї якої керуються щодо цін внутрішнього ринку. Виконання даного вимоги - одна з головних умов праці зовнішньому ринках. Чимало підприємств, які беруть участь у зовнішньоекономічних зв'язках немає фахівців, які мають як теоретичними і практичні навички цінової роботи з зовнішньому ринку. Через війну некомпетентності співробітників і методичним помилок експортна діяльність інколи веде до їх зниження виручки і до недобросовісної цінової конкуренції між російськими фірмами. Відбувається заниження експортної чи завищення імпортної ціни. Все це відбувається оскільки є ряд зовнішніх чинників, надають постійне впливом геть процес створення цін незалежно від бажання підприємців. Особливості формування ціни світових товарних ринках визначається дією механізму ціноутворення, яких можна розділити все на дві групи: чинники, які підпорядковане закону вартості і психологічні чинники, що впливають ціни на сфері товару.

Будь-яке підприємство встановлює вихідну ціну, та був коригує її з урахуванням різних чинників. Але де вони просто призначають той чи інший ціну. Відбувається створення цілої системи ціноутворення, що охоплює різні товари та вироби, і навіть котра враховує кількість витрат, географічне поширення товару, умови попиту їх товар тощо. З іншого боку підприємство чи діє у умовах постійної конкуренції, та відповідає на цінові зміни конкурентів. Стратегічний підхід підприємства до проблеми ціноутворення частково залежить від життєвого циклу товару. Важливе значення також має період виведення товару як у внутрішній і зовнішній ринок. З усієї цього можна було зрозуміти що цін заняття непросте, оскільки різні товари взаємопов'язані друг з одним з погляду від попиту й витрат і стикаються з різною мірою конкурентним протидією.

Другий підхід - встановлення цін зі знижками і заліками. Знижки - це винагороду виробників за певні дії, такі, як рання оплата рахунків, закупівлі великого об'єму товару чи внесезонные закупівлі у своїй багато фірм готові покращити своє початкову ціну. Є кілька основних видів знижок: фірма надає знижки за платёж готівкою, знижки за кількість закуповуваного товару, функціональні і сезонні знижки і робить заліки.

Третій підхід - встановлення цін для стимулювання збуту, коли фірма вирішує вдатися або до використанню «збиткових лідерів», або до цінами для особливих випадків чи пропонує знижки готівкою.

Четвертий підхід - встановлення дискримінаційних цін, коли фірма призначає різні ціни до різних клієнтів, на різноманітні варіанти товарів, до різних місць й різного часу.

П'ятий підхід - встановлення ціни новий товар, коли фірма пропонує захищену патентом новинку або у рамках стратегії «зняття вершків», або у рамках стратегії міцного впровадження ринку.

Шостий підхід - ціноутворення у межах товарної номенклатури, коли фірма встановлює цінові орієнтири для низки виробів на рамках товарного асортименту, встановлює ціни на всі що доповнюють вироби, обов'язкові належності і побічні продукти виробництва.

Отже, щоб вирішити, яку ціну слід продавати, або купувати зовнішньому ринках, треба визначити світову ціну аналогічну товар. Ціна аналога та визначить у разі шуканий рівень світових конкурентних цін. Коли ринку знайдеться товар яка має, все характеристики і комерційні умови поставки цілком збігаються з нашим товаром, то існуючий рівень цін конкурентного товару є питанням без жодних поправок і уточнень. Але такі аналоги трапляються дуже рідко і тільки обмеженому числі ринків. На кожному світовому товарному ринку регулярно полягає тисячі контрактів, ціни яких може істотно відрізнятися, це засвідчує лише множинності ціни ринку. Причина цього, у тому, що ціни відбивають розбіжності у ролі, упаковці, комплектації, комерційних умовах поставки. І тут пошук аналогічних товарів хороших і світових конкурентних цін не може, вимагає чіткий аналіз даних.



Список використаної літератури

1) Інвестування : підручник / В. М. Гриньова [та ін.]. - К. : Знання, 2008. - 452 с. (с. 17-23)

2) Сазонець I. Л., Федорова В. А. Інвестування. Підручник. - К.: Центр учбової літератури. 2011. - 312 с. (с. 77-91)

3) Інвестування : підручник / В. М. Гриньова [та ін.]. - К. : Знання, 2008. - 458 с. (с. 128-153)

4) Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Т. В. Майорова]; - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с. (190-206)

5) Вовчак О. Д. Інвестування : навч. посіб. / О. Д. Вовчак. - Львів : Новий Світ-2000, 2008. - 543 с. - Термінол. слов.: с. 520-536. (250-254)

6) Сазонець I. Л., Федорова В. А. Інвестування. Підручник. - К.: Центр учбової літератури. 2011. - 312 с. (с. 167-170)

7) Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Т. В. Майорова]; - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с. (281-287)

8) Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Т. В. Майорова]; - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с. (287-300)

9) Щукін Б. М. Інвестування: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2004. - 216 с. (с. 55)

10) Національні проекти і пріоритети [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrproject.gov.ua/page/natsionalni-proekti-i-prioriteti

11) Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Т. В. Майорова]; - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с. (390-397)

12) матеріали лекції.

13) Павлюк А., Ляпін Д. Щодо розвитку державно-приватного партнерства як механізму активізації інвестиційної дфяльності в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/816/

Размещено на Allbest.ru

...