Управління інвестиціями

34

Размещено на http://allbest.ru

ВСТУП

інвестиція економічний управління

Життєздатність економіки суттєвою мірою визначається ефективністю інвестицій. Це потребує значної уваги до створення системи управління, яка здатна забезпечити інвестиційні процеси і необхідному обсязі, в певний час, з заданою результативністю. В Україні на попередніх етапах розвитку положення інвестиційної теорії розглядались спрощено. Так, поняття „інвестиції” використовувалось звужено, тільки відносно капіталовкладень в основні фонди. Оцінка економічної ефективності виконувалося для умов монополії державної власності на основні ресурси, відсутності альтернатив і конкуренції, однозначності складу основних учасників та схем їх взаємовідносин, мінімізації мотивації і відповідальності. Тому розвиток товарно-грошових відносин, форм власності, організаційних форм господарювання обумовив необхідність удосконалення теорії з урахуванням зарубіжного досвіду та національних особливостей. Розвиток світової інвестиційної теорії здійснювався в процесі формування ринкової економіки на протязі тривалого періоду, в результаті чого була сформована окрема складова науки з відповідною назвою. Звернення до зарубіжного досвіду було обумовлене, насамперед, посиленням контактів з зарубіжними інвесторами в умовах різкого спаду інвестицій та гострого дефіциту фінансових ресурсів.

Дослідження проблем інвестування економіки завжди перебувало в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції впливають на глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу із сформованої економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень. Актуальним у цей час є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро- і макрорівнях. Важливою проблемою виступає теоретичне обґрунтування критеріїв ефективності інвестиційних витрат, взаємозв'язку й взаємозумовленості капітальних вкладень і структурних зрушень в економіці, визначення пріоритетів у галузевій структурі інвестицій, а також усередині основних народногосподарських сфер: основного виробництва (властиво виробництва), виробничої й соціальної інфраструктур. Не менше значення має також дослідження джерел і засобів формування інвестиційних ресурсів у сучасних умовах економіки в Україні.

Сьогоденна економічна ситуація в Україні значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібна розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно поєднає форми приватного й державного інвестування, оптимізація взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробка відповідної законодавчо-нормативної бази для захисту інтересів суб'єктів інвестиційного процесу тощо.

Ці питання є корінними, вони тісно пов'язані з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, з рішенням завдань по подоланню економічної кризи. Тому дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарських суб'єктів є одним з основних пріоритетів економічної науки.

Інвестиції - це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, що визначає темпи економічного росту. Регулюючий вплив суспільства на формування й структуру використання інвестицій може здійснюватися тільки шляхом визначення обґрунтованих економічних важелів і нормативів. Становлення національної економіки України, як складовій частини світового господарства, ґрунтується на обов'язковому обліку ряду важливих загальних закономірностей у сфері інвестиційної діяльності, але, разом з тим, воно породжує нові сутнісні риси, обумовлені зміною економічних пріоритетів, розвитком національного ринку. Тому рух інвестицій варто розглядати як результат взаємодії цих факторів.

Без капіталовкладень неможливо тривале існування жодного підприємства: той хто не робить інвестицій, не збільшує і не удосконалює свої активи, не має майбутнього. Від інвестицій, їхнього обсягу і структури залежать перспективи підприємства, його можливості утриматись на ринку.

Актуальність теми дослідження полягає у потребі господарюючого суб'єкта раціонально робити вибір серед багатьох альтернатив інвестиційного розвитку. Обраний напрямок вкладання коштів має відповідати стратегічним і тактичним цілям, інвестиційній стратегії розвитку підприємства.

Розробки про інвестиції й пріоритети в їхньому використанні можуть бути використані у викладанні економічних дисциплін. У господарській практиці можуть бути використані обґрунтовані рекомендації з удосконалювання економічного механізму інвестиційної діяльності, визначення критеріїв оптимізації співвідношення нагромадження й споживання, пріоритетних напрямків використання інвестиційного потенціалу й ін.

1. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ

1.1 Інвестиції та їх місце в економічній системі

У системі відтворення, інвестиціям належить найважливіша роль у справі поновлення й збільшення виробничих ресурсів і забезпеченні певних темпів економічного росту. Якщо представити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну й споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються виробництва, і, можна сказати, становлять матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. іnvestіo - одягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни й за кордоном. Розрізняють фінансові (покупка цінних паперів) і реальні інвестиції (вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, будівництво, освіту й ін.). Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу в яку-небудь галузь економіки або підприємство, результатом чого є утворення нового капіталу або збільшення наявного капіталу (будівель, споруд, устаткування, матеріальні запаси й т.д.). Фінансові ж - вкладення капіталу (державного або частки) в акції, облігації, інші цінні папери. Тут приросту реального капіталу не відбувається, відбувається лише покупка, передача власності. Таким чином, мають місце трансферні (тобто передатні операції).Поняття інвестиційних ресурсів охоплює всі вироблені засоби виробництва, тобто всі види інструменту, машини, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби й збутову мережу, використовувані у виробництві товарів і послуг і доставці їх до кінцевого споживача. Процес виробництва й нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням.

Інвестиційні товари (засоби виробництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це побічно, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Фактично, по своїй змістовності, інвестиції представляють той капітал, за допомогою якого множиться національне багатство. При цьому варто мати на увазі, що термін "капітал" не має на увазі гроші. Правда, менеджери й економісти часто говорять про "грошовий капітал", маючи на увазі гроші, які можуть бути використані для закупівлі машин, устаткування й інших засобів виробництва. Однак, гроші, як такі, нічого не роблять, а, отже, їх не можна вважати економічним ресурсом. Реальний капітал - обладнання, машини, устаткування, будівлі й інші виробничі потужності - це економічний ресурс, гроші, або фінансовий капітал, таким ресурсом не є.

Інвестиції - це те, що "відкладають" на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не використаються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина інвестицій - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вкладення в будинки, машини й устаткування).У системі національних рахунків України статистика інвестицій (капітальних вкладень) включає тільки матеріальні витрати (на машини, будинки, споруди), але не враховує найважливіші інвестиції в "знання", "інтелект", наукові дослідження й освіту. Подібний підхід, при якому в інвестиції включається лише безпосередньо матеріальні компоненти, не дозволяє точно визначати дійсний обсяг інвестицій. Таким чином, під інвестиціями розуміються ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язане із придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів і інших інженерних споруд. Сюди варто включати й витрати на освіту, наукові дослідження й підготовку кадрів. Ці витрати являють собою інвестиції в "людський капітал", які на сучасному етапі розвитку економіки здобувають найбільш важливе значення, тому що, саме результатом людської діяльності виступають і матеріальні блага, і основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, що визначає економічне становище країни у світовій ієрархії держав.

Структуру інвестицій можна представити за допомогою рис. 1.1.

Рисунок. 1.1 - Структура інвестицій

У системі відносин розширеного відтворення інвестиції виконують найважливішу структуроутворюючу функцію. Від того, у які галузі народного господарства вкладаються засоби для його розвитку залежить майбутня структура економіки: або пріоритетною буде чорна металургія чи машинобудування, або перевага буде на боці будівельних фірм, що зводять комфортне житло.

Приватні інвестиції, в основному, повністю зосереджені на завданні одержання прибутку. Отже, рівнем прибутковості кожної окремої галузі економіки, окремого підприємства визначається рівень інвестиційної переваги даної галузі або підприємства.

Прибутковість - це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає пріоритетність інвестицій. Недержавні джерела інвестицій направляються насамперед у високорентабельні галузі зі швидкою оборотністю капіталу. У цих умовах, сфери економіки з повільною окупністю вкладених коштів, залишаються недоінвестованими. Надмірне інвестування приводить до інфляції ("перегріву" економіки), недостатнє ж - до дефляції. Ці крайні позиції економічної політики повинна регулювати ефективна стратегія в області податків, державних витрат, кредитно-грошових і фінансово-бюджетних заходів здійснюваних урядом.

Перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері насамперед стосується її джерел. Інвестиції можуть здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (амортизаційні відрахування, прибуток, грошові заощадження, заощадження громадян, юридичних осіб і ін.), залучених фінансових коштів інвесторів (банківські, бюджетні, облігаційні кредити, а також кошти, отримані від продажу акцій, облігацій, пайових і інших внесків громадян і юридичних осіб), бюджетних інвестиційних асигнувань і запозичених фінансових ресурсів (кредити, позики).

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальне зростання економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, національний доход, розвиваються й ідуть уперед в економічному суперництві галузі й підприємства, найбільшою мірою задовольняючи попит на ті або інші товари й послуги. Отриманий приріст національного доходу частково знову накопичується, відбувається подальше збільшення виробництва, процес повторюється безупинно. Таким чином, інвестиції, що утворяться за рахунок національного доходу в результаті його розподілу, самі забезпечують його зростання, розширене відтворення. При цьому, чим ефективніше інвестиції, тим більший приріст національного доходу, тим значніше абсолютні розміри накопичень, які можуть бути знову вкладені у виробництво. При досить високій ефективності інвестицій приріст національного доходу може забезпечити підвищення частки накопичень при абсолютному зростанні споживання.

1.2 Роль інвестиційних процесів у відтворенні суспільного продукту

Основою розвитку суспільства є ефективне поновлення процесу відтворення матеріальних благ у незмінних або зростаючих масштабах. Відтворення сукупного продукту являє собою складний всеохоплюючий процес, що включає певні елементи і характеризується визначеною структурою. Задача і особливості функціонування окремих елементів відтворювального процесу залежать від форм власності, характеру економічних відношень, специфіки прояву економічних законів.

Процес відтворення суспільного продукту наочно описаний вартісною структурою суспільного продукту:

К - Т ... В ... Т' - K'

Він включає три стадії. Перша стадія К - Т здійснюється в сфері обігу вкладення коштів (К) у товари (Т), які стають чинниками виробництва і забезпечують його нормальне протікання. Друга стадія здійснюється в сфері виробництва (В). Її результатом є створення продукту (Т'), який, з одного боку дозволяє задовольнити певні потреби суспільства, а з іншого, забезпечує доход виробнику і стимулює здійснення виробничого процесу. Третя стадія Т' - K' здійснюється, як і перша, в сфері обігу. Вона повинна забезпечити відшкодування витрат і, як правило, підвищення вкладених коштів на розмір прибутку. Розмір прибутку характеризує ефективність використання інвестованих коштів і впливає на зацікавленість суб'єкта, що господарює, у повторенні процесу кругообігу.

Сфера виробництва розглядається як визначальна, що забезпечує створення матеріальних благ для споживання і формування прибутку. Прогресивність виробництва визначає рівень розвитку суспільства, стан економіки держави. Незважаючи на те, що прибуток створюється в сфері виробництва на стадії Т ... В ... Т', ефективність цього процесу в значній мірі передбачається на першій стадії К - Т прийняттям рішень про вибір і придбання певного виду товарів, що виконують роль умов виробництва. Неефективні рішення на цій стадії неминуче деформують весь кругообіг, оскільки не забезпечують умов для створення і вигідної реалізації готових продуктів. Перетворенню К - Т передує етап пошуку капіталу. Інвестування являється початком інвестиційного процесу, що по своїй протяжності та впливу охоплює всі стадії кругообігу. У цілому інвестицію у виробництво суспільного продукту можна навести у вигляді схеми, яка має наступні ступені: інвестування капіталу використання капіталу вивільнення капіталу. Процес інвестування представлений на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 - Стадії кругообігу капіталу у відтворенні суспільного продукту

Процес інвестування займає провідне місце у відтворенні і забезпечує зв'язок між кругообігами. Він є свого роду сполучною ланкою при переході від одного кругообігу до іншого. І хоча капітал, вкладений в інвестицію не бере участь безпосередньо в створенні продукції, він виконує функцію зв'язку між виробництвом і товаром, що перетворюється в чинники виробництва. Доти, поки капітал не виконає свою функцію залучення, виробничий процес початися не може. Тому обґрунтування його доцільності вирішальним образом впливає на величину доходів і адаптацію підприємства до умов зовнішнього середовища, що змінюються. Вкладення на основі помилкових уявлень про необхідність здійснення інвестицій, можуть призвести до незадовільного впливу на рівень витрат виробництва й одержуваних доходів. Значущість і важливість інвестиційних рішень пов'язані з трьома аспектами цих процесів:

- інвестиції носять стратегічний характер, оскільки здійснюють довгостроковий вплив на виробництво;

- інвестиції через введення більш досконалої техніки і технології й інших нововведень впливають на тактику підприємства в частині структури поточних виробничих витрат шляхом визначення і упорядкування витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, витрат на ремонт і обслуговування об'єкту;

- інвестиції безпосередньо пов'язані з фінансовим станом виробника як у зв'язку з „заморожуванням” капіталу, так і в зв'язку з формуванням майбутніх доходів і витрат.

Так довгостроковість інвестицій закладає майбутній розвиток підприємства. Сучасні рішення, прийняті на поточному етапі, визначають можливості майбутнього розвитку і місце підприємства в національному господарстві на тривалий період. Інвестиції збільшують частку постійних витрат у собівартості, що змінює структуру вкладення ресурсів в основні й оборотні кошти. У результаті, динаміка зовнішнього середовища може спричинити за собою більш вагомі для підприємства збитки, ніж при короткочасному збільшенні тільки перемінних витрат. Тому рішення про інвестування повинно бути виважено і точно вивірено.

Здійснення інвестиційного процесу потребує стартового капіталу, який може бути отриманий шляхом накопичення в результаті обмеження споживання доходу, отриманого з попереднього розвитку даного або будь-якого іншого виробництва. Це пов'язано з добровільною або примусовою відмовою від споживання. У випадку перевищення можливих напрямків інвестування над власними фінансовими коштами використовуються позикові. При недостачі капіталу рішення про інвестиції є особливо важливими, тому що помилкові дії набувають форми важких наслідків для господарюючих суб'єктів. Зазначені три аспекти визначають важливість обґрунтування інвестицій для забезпечення ефективного виробництва і високі вимоги до першої із зазначених на схемі 1.2. стадій процесу відтворення.

Водночас, під інвестиційним процесом варто розуміти всю послідовність кругообігу капіталу, що характеризується наступними ознаками: визначеною протяжністю в часі, циклічною повторювальністю, необхідністю управління. Це наочно можна представити у вигляді рис. 1.3.

Рисунок. 1.3 - Трансформація капіталу в інвестиційному процесі

Створення необхідних умов для здійснення виробництва призводить до „заморожування” інвестованого капіталу в основних і оборотних коштах. Витрати припадають, в основному, на початок кругообігу, а чинники виробництва перетворюються в готовий продукт протягом певного, часто тривалого періоду часу. Таким чином, інвестиція як процес поширюється на всю тривалість „заморожування”, а не тільки на період придбання сировини, устаткування, технологій. Йому протистоїть вивільнення капіталу шляхом реалізації створеної продукції на ринку збуту після закінчення виробничого циклу. Вивільнені кошти уявляють собою амортизаційні відрахування та прибуток. Вони можуть деінвестуватися або реінвестуватися, що замикає процес кругообігу.

Процес реінвестування характеризує повторне використання коштів, які вивільнено у вигляді амортизаційних відрахувань. У випадку реінвестування інвестиційний процес буде повторюватися в обсязі простого відтворення. Прибуток, створений в результаті інвестування, може бути вилучений із кругообігу капіталу на споживання, тобто деінвестований.

В цьому випадку зменшено можливості економічного зростання підприємства. Накопичення цих коштів, їх капіталізація дозволяє сформувати інвестиційні ресурси та здійснити інвестування. Якщо кошти інвестуються в той же виробничий процес, вони забезпечують розширене відтворення діючого об'єкту, якщо в інший, то дозволяють створити новий об'єкт. Співвідношення обсягів споживання і накопичення обумовлює темпи економічного зростання підприємства.

Важливість інвестиційних процесів, що відбуваються на рівні окремих господарюючих суб'єктів наочно можна проілюструвати також на макроекономічному рівні в ув'язці з економічним ростом. Так, співвідношення між валовими інвестиціями, що включають суму відшкодування і приросту, і амортизацією розглядається як індикатор економіки країни. У випадку, коли валові інвестиції перевищують амортизацію, економіка знаходиться на підйомі. Коли валові інвестиції й амортизація рівні, економіка знаходиться в стані спокою. І, нарешті, якщо ж валові інвестиції по своєму обсягу менше амортизації, наступає несприятлива ситуація стагнації економіки. Водночас, слід зазначити, що випадок рівності валових інвестицій і амортизації не завжди характеризує стан спокою. Так, у випадку інфляції використання амортизаційних відрахувань забезпечить тільки часткове відтворення. Це пов'язано з тим, що внаслідок зростання цін вартість відтворення перевищує первісну вартість. Тому для забезпечення простого відтворення необхідно частково залучати прибуток.

1.3 Класифікаційні ознаки інвестиційних процесів

У діяльності господарських суб'єктів мають місце різноманітні види інвестицій, що вносить специфічні вимоги до їх регулювання, планування й організації здійснення, розрахунку ефективності. Тому необхідно встановлювати специфічні властивості окремих видів інвестицій, які обумовлюють особливий характер взаємозв'язків, закономірності здійснення і, як наслідок, необхідність використання певних підходів, інструментів управління тощо. Проте будь-яку інвестицію, незалежно від форми вкладення, об'єкта та інших особливостей можна охарактеризувати рядом загальних ознак і на цій основі об'єднати їх відповідно в однорідні групи. Ці ознаки відображають специфічні властивості інвестицій, які визначають побудову схеми прийняття рішень, і тому повинні бути покладені в їх основу. В таблиці 1.1. наведено основні універсальні ознаки розподілу інвестицій, критерії їх диференціації та види інвестицій.

Класифікація інвестицій для оцінки розвитку національного господарства носить більше теоретичний характер і використовується для визначення макроекономічних характеристик. Це розподіл інвестицій на валові і чисті. Чисті інвестиції включають лише розширення відтворювального процесу за рахунок прибутку, що використовується для накопичення.

Таблиця 1.1 - Ознаки та види інвестицій

Ознаки	Критерії	Види інвестицій
Вплив на економічний розвиток	Обсяги відтворення	Чисті
		Валові
Об'єкти вкладення коштів	Вид об'єкту	Реальні
		Фінансові
		У нематеріальні активи
Сутність розвитку матеріального об'єкту	Характер відтворення	У створення нових об'єктів
		У розширення виробництва
		У реконструкцію
		У технічне переозброєння
Співвідношення власного капіталу та об'єкта інвестування	Належність коштів і об'єкту	Внутрішні
		зовнішні
Свобода в прийнятті рішення про здійснення	Ступінь свободи	Обов'язкові
		Можливі
Часова структура платіжних елементів	Розмір поточних витрат і доходів і періодичність здійснення	З рівномірними платежами
		З нерівномірними платежами
Рівень прогресивності об'єкту	Ступінь новизни об'єкту капіталовкладення	В аналогічні об'єкти
		В інновації
Взаємозалежність з іншими інвестиціями	Характер взаємозв'язків	Ізольовані
		Взаємозалежні
Надійність одержання запланованих результатів	Масштаб ризику	Ризиковані
		Безпечні
Період здійснення	Термін використання капіталу	Довгострокові
		Середньострокові
		Короткострокові
Характеристика інвесторів	Форма власності	Державні
		Комунальні
		Приватні

Валові інвестиції включають як чисті вкладення за рахунок прибутку, так і відшкодування споживаних засобів виробництва за рахунок амортизаційних відрахувань. Ці показники характеризують рівень розвитку економіки держави: співвідношення між чистими і валовими інвестиціями визначає темпи економічного росту.

Практика визначила необхідність поділу інвестицій за характером об'єктів вкладення коштів на три групи: реальні вкладення в створення або придбання матеріальних об'єктів; фінансові вкладення і цінні папери; капіталовкладення в нематеріальні цінності. Реальні інвестиції безпосередньо пов'язані з виробничою діяльністю підприємств, вони направлені на створення умов для її здійснення. Особливостями реальних інвестицій є їх підвищена ризикованість, більш низький рівень ліквідності. Фінансові вкладення не забезпечують створення сукупного суспільного продукту. Проте фінансові вкладення на практиці обумовлюють перерозподіл національного доходу, що при існуванні різноманітних форм власності і самостійному господарюванні окремих суб'єктів має важливе значення. Тому доцільним є використання класифікаційної групи „фінансові інвестиції”, як вкладення коштів, що забезпечують одержання доходу.

По співвідношенню власника капіталу та об'єкту, що створюється, виділяють внутрішні і зовнішні. Внутрішні інвестиції здійснюються за рахунок коштів самого суб'єкту інвестування відповідно до його організаційно-правової форми. Так внутрішні інвестиції підприємства здійснюються з прибутку та амортизаційних відрахувань. Використання цих джерел носить назву самофінансування. Зовнішні інвестиції здійснюються за рахунок зовнішніх джерел, які можуть бути надані на платній основі, або на умовах близьких до внутрішніх джерел. Співвідношення власника та об'єкту суттєво впливає на ефективність інвестицій та на фінансовий стан підприємств. Так, самофінансування має ряд переваг: виключаються витрати на залучення капіталу, підвищується стійкість і надійність підприємства, знижується залежність від зовнішнього середовища. Основою залучення зовнішніх джерел є не участь власників коштів в інвестиційних процесах, а кредитні відносини, які призводять до додаткових витрат інвестора за рахунок виплати процентів і, таким чином, зменшують ефективність капіталовкладень. В той же час зовнішні джерела розширюють можливості інвестування і підвищення маси прибутку.

Однією із важливих ознак, що характеризують інвестиційні процеси, є ступінь свободи ухвалення рішення про їх здійснення. Тому дана ознака також повинна бути врахована при побудові класифікації. За цією ознакою розрізняють дві групи:

- інвестиції обов'язкові або без свободи ухвалення рішення про їх здійснення;

- інвестиції можливі, що мають свободу в ухваленні рішення.

Інвестиції першої групи повинні провадитися незалежно від того, являються вони вигідними з позиції економічних критеріїв або ні. Вони вимушено здійснюються згідно з розпорядженнями, законодавством та чинними нормами. До них відносять проекти, пов'язані з підвищенням техніки безпеки, нормалізацією екологічної ситуації, приведенням виробництва у відповідність діючим нормативним і законодавчим актам. Як правило, даний вид інвестицій пов'язаний більше із витратами, ніж з доходами. Хоча в цьому випадку з самого початку відомо, що інвестиція повинна здійснюватися, необхідно також виконувати інвестиційні розрахунки, що обґрунтовують вибір економічно більш вигідного рішення у випадку декількох технічних альтернатив. Крім того, інвестиційні розрахунки дозволяють визначити період часу для здійснення даного виду інвестицій, що важливо, коли законодавство встановлює термін, не пізніше якого інвестиція повинна дати певні результати.

Другу групу складають можливі інвестиції, рішення про здійснення або нездійснення яких приймається за бажанням інвестора. Така інвестиція раціональна, якщо вона відповідає поставленій цілі підприємництва. По цих інвестиціях може бути прийняте позитивне або негативне рішення про здійснення. При наявності декількох технічних альтернатив для реалізації інвестиційного задуму вибір між ними здійснюють по ступені досягнення цілі і тривалості використання інвестиційних об'єктів. Необхідно враховувати, що підхід до оцінки різноманітних за метою здійснення інвестицій даної групи неоднозначний. Інвестиції цього виду розділяють на декілька підгруп:

- зберігання позицій підприємства на ринку;

- відновлення основних виробничих фондів;

- економія витрат;

- збільшення доходів;

- „ризикові” інвестиції.

Перша підгрупа проектів спрямована на зберігання завойованих ринків і підтримку репутації підприємства. Друга підгрупа охоплює інвестиції, необхідні для відновлення і розширення виробництва, підвищення його технічного рівня і т.д. у третій підгрупі проекти, спрямовані на скорочення витрат різноманітного характеру, що дозволяють знизити ціни на товари, збільшити розмір прибутку. У четвертій підгрупі основна увага приділяється збільшенню доходів. У п'яту підгрупу включаються інвестиції, які пов'язані зі значним ризиком.

Такий розподіл не просто дає можливість систематизувати неоднорідні інвестиційні проекти, він має велике значення для планування інвестиційної політики підприємства, тому що в умовах ринку формуються різноманітні вимоги до економічної ефективності різноманітних по цілям інвестицій. Економічну ефективність у загальному виді можна оцінити рівнем дохідності вкладених коштів (нормою прибутку). Для формування диференційованих вимог по групах можна використовувати статистичну інформацію про прибутковість інвестицій на підприємствах країн Європи. Відповідна інформація наведена в таблиці 1.2.

Ці значення є усередненими орієнтирами і на конкретних підприємствах можуть істотно відрізнятися. При цьому можуть змінюватися порядок і пріоритетність окремих підгруп. Крім того, використання зазначених вимог до норми прибутку на конкретних підприємствах повинно здійснюватися з коригуванням на темпи інфляції і ризик вкладення капіталу.

Таблиця 1.2 - Прибутковість інвестицій на підприємствах країн Європи

Зберігання позицій на ринку	- норма прибутку 6 %
Відновлення основних виробничих фондів	- норма прибутку 12 %
Економія витрат	- норма прибутку 15 %
Збільшення прибутків	- норма прибутку 20 %
„Ризикові” інвестиції	- норма прибутку 25 %

Така класифікація має значення для практичної діяльності. Вона визначає першочерговість підготовки проектів відповідно до інвестиційної політики підприємства та обмежує порівняння альтернатив у рамках підгрупи проектів однотипної спрямованості. Виходячи з цього розуміння, на практиці проекти повинні розглядатися не в прямій альтернативі всім наявним пропозиціям, а в конкуренції тільки з проектами даної підгрупи.

Урахування доходності реалізованих проектів також повинне здійснюватися по групах. Це необхідно для розрахунку мінімальних, усереднених, максимальних результатів і їхнього використання як орієнтирів при розрахунку значень дохідності інвестиційних проектів.

По ознаці структури потоку платежів у часі можна виділити інвестиції з рівномірними та нерівномірними потоками. Це має важливе значення для фінансового забезпечення. Окрім того, механізм розрахунку ефективності інвестицій з рівномірним потоком набагато простіший, ніж інвестицій з потоком, що змінюється. При цьому характер зміни потоку може бути рівномірним або нерівномірним, що наростає або згасає. Це обумовлює вибір методу оцінки. Так, інвестиції з постійним потоком можна оцінити з використанням стандартного методу ануїтетів, у той же час при нерівномірному потоку використання цього методу ускладнюється, а іноді стає недоцільним.

Важливе значення має ступінь новизни об'єкту, що створюється. В залежності від неї розділяють інвестиції в аналогічні об'єкти і інновації. Специфічність наслідків торкається питань інформаційного забезпечення проектів, потреб в капіталі, ступеня ризику. По інвестиціях в аналогічні, часто стандартні об'єкти розрахунки виконуються аналогічно з попереднім із використанням наявної бази. Підготування проекту й оцінювання оригінальних об'єктів, що не повторюються або не мають аналогів, вимагає великих витрат на пошук і опрацювання інформації, технічну проробку і рішення інших питань по підготовці бізнес-плану.

З урахуванням взаємозв'язків інвестиції умовно можна розділити на ізольовані і взаємозалежні. Абсолютно ізольованих інвестицій немає. Інвестиційні об'єкти мають широкий спектр взаємозв'язків різноманітного характеру. Проте закласти в інвестиційну модель повне їхнє урахування не є можливим. Тому в теорії інвестиційних розрахунків вироблений ряд підходів, що дозволяють спростити схему взаємозв'язків і конструювати моделі з різноманітним рівнем складності.

Важливе значення має також класифікація інвестицій по масштабах ризику. Це пов'язано з тим, що проблема ризику при прийнятті інвестиційних рішень пов'язана з виникненням певного рівня втрат. Тому визначення ступеню ризику і наслідків інвестиційної діяльності, що витікають, обумовлює класифікацію проектів. Для ризикових або венчурних інвестицій конструкція оцінної моделі потребує спеціального механізму розрахунку.

В залежності від періоду здійснення інвестиції діляться на довгострокові, середньострокові та короткострокові. Довгострокові уявляють собою капіталовкладення на період більше трьох років. Вони, як правило, здійснюються в утворення основних фондів. Середньострокові вкладаються на період від одного до трьох років. До короткострокових відносять інвестиції на період до одного року - це депозитні вклади, облігації зі строком погашення до 1 року та інші фінансові активи.

1.4 Механізм управління інвестиціями

Управління інвестиціями - це цілеспрямований упорядкований вплив суб'єктів управління на об'єкт. В загальному вигляді схему цього впливу можна представити наступним чином (рис. 1.4.).

Рисунок 1.4 - Схема управління інвестиціями

Здійснення інвестиційного процесу охоплює послідовність певних дій, які направлено на досягнення поставленої мети. Виходячи з різноманітності інвестиційних процесів, їх зміст, масштабність, тривалість можуть суттєво відрізнятися. Але уніфікованими є основні етапи реалізації інвестицій, які включають планування, створення (придбання) інвестиційного об'єкту, його експлуатацію і в завершенні ліквідацію. На кожному з цих етапів вирішуються специфічні задачі. Планування починається з виникнення ідеї, її детальної проробки з урахуванням альтернативних можливостей досягнення певних цілей і завершується розробкою проекту як планово-аналітичного документу, в якому відображаються особливості інвестиції, необхідні ресурси, джерела їх отримання, ефективність здійснення. Не етапі реалізації проекту створюється інвестиційний об'єкт шляхом його придбання або будівництва, монтажу, освоєння. Перші два етапи є витратними. Очікувані доходи отримуються на етапі експлуатації, в ході якого інвестиційний об'єкт виконує свої функції. Цей етап завершується шляхом ліквідації об'єкту, причинами якої може бути економічна чи інша недоцільність використання, або втрата можливостей виконання своїх функцій.

На кожному з етапів приймають участь певні суб'єкти господарювання, які визначаються його сутністю. Основні з них мають безпосереднє відношення майже до всіх етапів інвестиційного процесу - це інвестор і об'єкт інвестування. Інші виконують специфічні задачі на певному етапі. Розглянемо основних учасників інвестиційного процесу на прикладі підприємства як типового об'єкту капіталовкладення. Загальний вигляд учасників інвестиційного процесу представлено на рис. 1.5.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових та залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Масштаби, темпи та ефективність інвестиційних процесів прямо залежить від активності інвесторів, їх зацікавленості в здійсненні капіталовкладень. В якості інвесторів можуть виступати різні суб'єкти. Їх класифікацію наведено в рис. 1.6.

Загальною рисою є процедура здійснення ними капіталовкладення. В той же час вони суттєво відрізняються по ряду ознак, серед яких: схеми здійснення інвестиційних процесів, можливості, цілі, умови капіталовкладень та інше. Так, по організаційно-правовій формі, яка визначає статус інвестора, його права, обов'язки, потенційні вкладники цінностей поділяються на фізичних і юридичних осіб, їх об'єднання, органи держави і місцевого самоврядування.

По формі власності капіталу інвестори розподіляються на приватні, державні та муніципальні. Суттєво відрізняється мотивація дій цих груп інвесторів, інтереси, цілі інвестування і, як наслідок, процедура планування, оцінки ефективності, рівень господарської компетенції, делеговані повноваження з володіння та використання майна.

Рисунок 1.5 - Учасники інвестиційного процесу

Рисунок 1.6 - Класифікація інвесторів

В залежності від місця постійного проживання фізичних осіб та реєстрації юридичних осіб юридичних осіб інвесторів розподіляють на резидентів, які є національними інвесторами та нерезидентів , які є іноземними інвесторами. До іноземних інвесторів відносяться іноземні держави, іноземні фізичні і юридичні особи, міжнародні фінансові організації. Такий розподіл необхідно здійснювати в зв'язку з можливою різницею в законодавчому регулюванні діяльності фізичних та юридичних осіб, які виступають в якості інвестора. Ці особливості впливають на формування вартісних характеристик витрат та доходів по інвестиційному проекту.

По відношенню до ризиків уособлюють консервативних, помірно-агресивних та агресивних інвесторів. Консервативний інвестор серед характеристик проекту віддає перевагу високому рівню безпеки інвестиції, надійності і гарантованості отримання результатів. Критеріями прийняття рішень такого інвестора є низький рівень ризикованості та впливу інфляційних процесів. Помірно-агресивні інвестори використовують інструменти капіталовкладення і вибирають такі об'єкти, які забезпечують зростання капіталу при середньому рівні ризикованості, тобто здатні здійснювати як високо-, так і низькоризикові інвестиції, що взаємно компенсує загальний рівень цієї характеристики. Агресивний інвестор прагне тільки високого рівня доходності, швидких темпів зростання капіталу і тому вибирає об'єкти по критерію максимізації прибутку, які як правило, є високоризикованими.

По напряму діяльності інвестори поділяються на інституціональних та індивідуальних. Індивідуальні - це інвестори, які здійснюють інвестиції для розвитку своєї основної діяльності, для досягнення своєї власної мети і рішення конкретних задач соціально-економічного характеру. Інституційний інвестор уявляє собою фінансового посередника, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність від своєї особи.

По характеру цілей інвесторів розподіляють на стратегічних і портфельних. В якості головної цілі стратегічного інвестора, як правило, виступає забезпечення реальної участі в управлінні діяльністю конкретного об'єкта. Портфельні інвестори вибирають інвестиції з різною мірою доходності та ризиків з метою отримання бажаного середнього рівня прибутковості.

Підприємство - реципієнт являє собою об'єкт інвестування. Це також основний учасник інвестиційного процесу. Слід відзначити, що об'єкти інвестування за формою вкладення розподіляються на три групи: матеріальні, фінансові та нематеріальні. Матеріальними об'єктами може бути будь-яке майно (основні фонди, оборотні кошти). Фінансові об'єкти - це цінні папери (акції, облігації, ощадні сертифікати та інші). Група нематеріальних об'єктів включає майнові права, ліцензії, науково-технічну продукцію, інтелектуальні цінності.

Створення матеріально об'єкту вимагає проектної проробки, яка потребує науково-технічного обґрунтування ідеї, визначення шляхів її реалізації, кількісної оцінки можливостей та результатів. Ці функції покладаються на науково-дослідні і проектні організації., що здійснюють формування проекту в вигляді проектно-кошторисної документації, на основі якої створюється матеріальний об'єкт.

Можливість здійснення інвестиційного процесу забезпечується наявністю ресурсів, які можуть бути вкладені в інвестиційний об'єкт, а саме грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, майнових прав, „ноу-хау” та інших цінностей. Що стосується грошових коштів, то вони можуть бути власністю інвестора або запозиченими ним на певний час на певних умовах. Враховуючи важливість інвестиційних процесів, в інфраструктурі держави створюються спеціальні організації, які здійснюють перерозподіл інвестиційного капіталу і, таким чином, створюють можливість здійснення інвестиційних процесів. В їх складі банки, лізінгові та страхові компанії.

Важлива роль належить банківським установам, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, здійснення фінансування капіталовкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів, придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду чи лізінг.

Лізінгові компанії здійснюють інвестування власних чи залучених фінансових коштів та надають суб'єктам господарювання майно, яке є їх власністю або придбається за дорученням. Державні органи та органи місцевого самоврядування також приймають участь в здійсненні інвестиційних процесів. Вони не являються суб'єктами господарювання. Основною формою їх участі є створення умов для активізації та підвищення ефективності інвестицій.

Безпосередніми учасниками здійснення інвестиційних процесів є постачальники матеріальних ресурсів та споживачі продукції, що створюється на інвестиційному об'єкті. Постачальники впливають на можливості реалізації інвестиційного проекту, а саме створення об'єкту та його експлуатацію. Матеріально-технічне забезпечення обумовлює інноваційний рівень і в значній мірі економічну ефективність капіталовкладень. Споживачі продукції чи послуг, що надаються за допомогою інвестиційного об'єкту, забезпечують реальний попит, створюють можливість для компенсації витрат і отримання прибутків через доходи від реалізації.

Конкуренти, хоч і не приймають безпосередньої участі в здійсненні конкретного інвестиційного проекту, але суттєво впливають на його складові. Від них залежить місткість ринків, рівень цін, попит на продукцію, що виробляється, доходи від збуту і реалізації продукції. Тільки монопольне становище суб'єкта господарювання забезпечує обмеження конкуренції на ринку певного товару (робіт, послуг) та створює привілеї в ціноутворенні, надає можливості і підвищенні прибутків.

Управління інвестиціями уявляє собою не автономний процес, воно є складовою частиною системи управління економікою. Державне і ринкове регулювання інвестиційної діяльності є суспільним механізмом, що формує умови реалізації інвестиційної діяльності. Державна та ринкова складові регулювання і сила їх впливу на результати інвестування визначає можливості ефективної реалізації інвестиційної діяльності підприємств. Рис. 1.7. відображає державне та ринкове регулювання ефективності інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційного середовища насамперед міститься в формуванні і реалізації державної інвестиційної політики, регулюванні інвестиційної діяльності за допомогою прийняття відповідних законів, декретів і постанов по управлінню інвестиційною діяльністю. Другим напрямком діяльності держави є безпосередня участь в інвестиційних процесах. Ця діяльність включає розробку тривалих концепцій розвитку держави і регіонів і здійснення конкретних цільових програм, спрямованих на розвиток певних галузей чи виробництв. Здійснення цих програм базується на забезпеченні фінансування інвестиційної діяльності. В певних сферах економіки (вугільна промисловість, екологія, соціальна сфера) державна форма власності, активне пряме і непряме регулювання господарських процесів являються доцільними. Це пов'язане з необхідністю здійснення капіталомістких проектів з довгостроковою окупністю.

Індикатором розробки, реалізації і коригування державних програм з регулювання інвестиційної діяльності підприємств і результатів здійснення цієї діяльності є ринок. Розвинутий інвестиційний ринок може виступати, по-перше, як необхідна форма вирішення протиріч між потребами економіки в додаткових інвестиційних ресурсах та обмеженості їх пропозиції, по-друге, як сукупність розвиненої інфраструктури, що сприяє не тільки акумуляції необхідного обсягу інвестицій, але й їхньому раціональному розміщенню. Таким чином, ринкове регулювання ефективності інвестиційної діяльності здійснюється, виходячи з необхідності рішення задач перерозподілу інвестиційних ресурсів у найбільш ефективні господарські сфери, підвищення вимог високої адаптивності до мінливих умов господарювання, оптимального використання капіталу як обмеженого ресурсу. При цьому прагнення інвесторів до отримання найбільшого рівня ефективності від інвестування власного капіталу обмежено ринком, так як нескінчене зростання ефективності при достатньо малому приросту капіталовкладень неможливо. Внаслідок цього при розширенні обсягів інвестування в конкретному середовищі інвестори будуть вимушені фінансувати менш ефективні інвестиційні проекти, що забезпечує рівновагу попиту та пропозиції на інвестиційному ринку і встановлює рівноважну ціну капіталу, за якою в інвестиційній діяльності підприємств будуть задіяні всі джерела фінансування цієї діяльності.

Рисунок 1.7 - Схема управління інвестиціями

Конкуренція є регулятором ефективності інвестиційної діяльності, сприяє підвищенню ефективності використання капіталу, запобігає значній концентрації економічної влади і захищає інтереси споживачів інвестиційних ресурсів.

Ринкові умови дозволяють об'єднати інвесторів і реципієнтів у єдину економічну систему на основі упорядкування інвестування суспільних потреб у формі платоспроможного попиту і необхідності найбільш ефективного використання обмежених інвестиційних ресурсів.

1.5 Етапи і форми підготовки інвестиційних проектів

Інвестиційний проект - це система організаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, що визначають програму вкладення капіталу. Цикл здійснення інвестиційного проекту включає доінвестиційну, інвестиційну, оперативну фази. Кожна з них відрізняється по своєму змісту і призначенню. Цикл проекту приведений в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3 - Цикл здійснення інвестиційного проекту

Доінвестиційний період	Інвестиційна фаза	Оперативна фаза
Розробка проекту	Створення (придбання) і освоєння об'єкта	Експлуатація інвестиційного об'єкту	Ліквідація інвестиційного об'єкту

Доінвестиційна фаза включає наступні етапи:

1. Дослідження інвестиційних можливостей.

2. Попереднє техніко-економічне дослідження.

3. Формування проекту (техніко-економічне дослідження).

4. Остаточна оцінка й ухвалення рішення про інвестування.

Дослідження можливостей реалізації інвестиційного проекту має загальний характер і ґрунтується на узагальнених оцінках, а не на докладному аналізі. У залежності від характеру об'єкта проводиться або дослідження загальних можливостей, або дослідження можливостей для конкретного проекту. Дослідження можливостей реалізації конкретних проектів можна визначити як трансформацію початкових задумів про проект і пропозицію про інвестування. Оскільки воно повинно стимулювати зацікавленість інвестора, то повинно містити інформацію, що дозволяє одержати уявлення не тільки про ідею проекту, але й про результати його реалізації: оцінку попиту на продукцію, проточні і прогнозні ціни на продукцію; імовірний обсяг інвестицій; попередні оцінки по розділах техніко-економічного обґрунтування проекту, насамперед оцінку ефективності. Інформація, що міститься в дослідженні можливостей проекту, як правило, не потребує значних витрат на її підготовку, тому що вона призначена для виявлення основних аспектів можливих пропозицій по об'єктах.

Детальна розробка проекту являє собою дорогий і тривалий процес. Тому перед виділенням коштів на формування проекту доцільно зробити попереднє техніко-економічне дослідження, у результаті якого можуть бути прийняті наступні рішення:

1) можливості інвестування перспективні і позитивне рішення може бути прийняте на підставі інформації, отриманої на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування;

2) концепція проекту переконлива і визначає необхідність детального аналізу на стадії формування проекту;

3) окремі аспекти проекту потребують проведення спеціальних досліджень для ретельного вивчення визначених питань (наприклад, проведення лабораторних іспитів, дослідного виробництва);

4) даної інформації достатньо, щоб проект визнати нежиттєздатним.

Попереднє техніко-економічне дослідження необхідно розглядати як другу, проміжну стадію між дослідженням можливостей проекту і формуванням проекту. Причому, розходження між другою і третьою стадією полягає у ступені докладності одержаної інформації при однаковому змісті і структурі. Тому, навіть на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування необхідно всебічно вивчити альтернативи:

- потужності підприємства;

- матеріальних витрат;

- місця розміщення об'єкту;

- технічних аспектів проекту (технології, устаткування);

- накладних витрат (загальногосподарські, адміністративні, збутові);

- кадрів;

- фінансово-економічного забезпечення.

Формування проекту (техніко-економічне дослідження) є основою для ухвалення рішення про інвестування. У ньому повинен міститися аналіз усіх компонентів проекту і результатів його здійснення. Аналіз повинен охоплювати альтернативні рішення проекту і можливі умови його реалізації. Якщо отримані дані свідчать про нежиттєздатність проекту, то варто зробити коригування деяких параметрів із тим, щоб знати і використовувати існуючи можливості підвищення рентабельності проекту. При повторному одержані негативної відповіді необхідно обґрунтувати нерентабельність проекту. Етапи обґрунтування інвестиційних проектів та можливі рішення наведено у рис. 1.8.

При переході проекту від одного етапу розробки до іншого точність кошторису інвестиційних і виробничих витрат збільшується. Як свідчить практика, ступінь точності в середньому складає:

- на етапі дослідження можливостей +/- 30 %;

- на етапі попереднього техніко-економічного дослідження +/- 20 %;

- на етапі формування проекту +/- 10 %.

Проте ці дані не можна використовувати для коригування отриманих на попередніх стадіях результатів. При зборі інформації повинна фіксуватися дата збору даних і методи одержання. Використані вартісні оцінки необхідно коригувати для урахування непередбачених витрат, темпів інфляції, коливання курсів іноземних валют, розходжень у законодавчій системі і т.д.

Рисунок 1.8 - Етапи обґрунтування інвестиційних проектів та можливі рішення

1.6 Бізнес-план інвестиційного проекту

Поширеною формою представлення проекту є бізнес-план, який уявляє собою планово-аналітичний документ, розроблений підприємством по встановленій (стандартній) формі, який в певній мірі розкриває характерні риси інвестиційного проекту, доцільність його впровадження, привабливість, вигоду й економічну ефективність реалізації, необхідні для виконання ресурси і їхні джерела, шляхи вирішення можливих проблем при його реалізації в майбутньому.

Необхідно розрізняти бізнес-план інвестиційного проекту і бізнес-план розвитку підприємства. Їхня відмінність полягає в об'єкті планування. Перший розглядає конкретну інвестиційну ідею, здійснення якої в принципі може бути прив'язане до різноманітних підприємств. Другий пов'язаний із розвитком конкретного підприємства і може включати перспективи реалізації декількох різноманітних інвестиційних ідей, тобто включати комплекс інвестиційних проектів.

Можна сформулювати такі цілі розробки бізнес-плану:

1) визначення перспектив реалізації інвестиційної ідеї в сформованій економічній ситуації для ухвалення рішення про доцільність її здійснення;

2) розробка плану необхідних дій по реалізації рішення;

3) наочна аргументація ефективності і реальності здійснення розробленої програми дій.

...