Управління інвестиціями

Виокремлюють наступні розділи бізнес-плану:

1. Резюме.

2. Характеристика підприємства.

3. Продукція та її характеристика.

4. План маркетингу.

5. Виробничий план.

6. Організаційний план.

7. Фінансово-економічний план.

8. Оцінка ризику.

9. Обов'язки сторін, що здійснюю реалізацію проекту.

З огляду на те, що у літературі рекомендуються численні різноманітні методичні розробки щодо підготовки бізнес-планів, а також наявними є специфічні особливості кожного інвестиційного проекту, доцільно сформулювати загальні принципи розробки бізнес-плану, що відбивають концепцію формування оптимального варіанта інвестиції, незалежно від їх спрямованості, складності, тривалості. Вони включають: альтернативність, множинність критеріїв, динамічність, комплексність, обґрунтованість, ефективність.

Альтернативність. При упорядкуванні проекту, насамперед, формулюється мета, яка в умовах ринку може бути досягнута різними засобами. Тому невід'ємною умовою успішного проектування є його альтернативність. На практиці вона реалізується в три етапи. По-перше, це набір альтернативних рішень. По-друге, оцінка альтернатив. По-третє, їхній вибір. Бажано визначити всі можливі рішення поставлених задач. Для цього можна використовувати математичні, імовірнісні моделі, що імітують проектований процес. Для винесення оцінки повинні бути сформульовані обмеження, розроблені обов'язкові критерії і шкали оцінок по ним. Невід'ємна умова визначення найбільш ефективного альтернативного варіанта міститься, насамперед, в зіставленні із критерієм і тільки після установлення відповідності можна порівнювати варіанти. Вибір альтернатив повинен здійснюватися не тільки по значимості результату, але і з урахуванням ймовірності одержання цього результату, рівня ступеню ризику. Найчастіше, в силу обмеженості часу, інформації і коштів вибираються варіанти не кращі з можливих, а найбільше прийнятні в для конкретної ситуації.

Множинність критеріїв оцінки. Якість альтернативних рішень оцінюється з використанням критеріїв, що формуються, виходячи з цілей і вимог проекту. На практиці виникає необхідність оцінки інвестиційних рішень по багатьох показниках. Це обумовлює багатокритеріальність оцінки і вибору інвестиційних альтернатив. Так, інвестиційний проект може розглядатися з позиції мінімізації витрат, максимізації доходів, мінімізації терміну окупності тощо.

Динамічність. Параметри інвестиційного проекту залежать від ситуації, в якій вирішуються поставлені задачі. Але згодом змінюються економічні, юридичні та інші умови господарювання. Особливо це відчутно, коли час між ухваленням рішення (підготовкою проекту) і його реалізацією достатньо тривалий. Тому, для підвищення ступеню обґрунтованості інвестиційних проектів необхідно враховувати зміну цін і попиту на сировину і товари, темпи інфляції, коливання курсів іноземних валют, динаміку процентних ставок на капітал, зміну законодавчої системі, політичної ситуації і т.д. Динамічність цих чинників може викликати збільшення термінів реалізації проекту або непередбачувані витрати.

Комплексність. Найважливішим принципом є забезпечення комплексної проробки всіх аспектів інвестиційного проекту. Ускладнення цілей і економічних зв'язків в умовах ринку, розширення свободи вибору господарських та соціальних рішень, підвищення динамічності і невизначеності умов і чинників упровадження проектів помітно розширили коло питань . успішна реалізація проекту неможлива без аналізу ринку, оцінки конкурентоспроможності продукції, вивчення попиту на товари. Проект не буде ефективним без аналізу джерел фінансування і визначення вартості використовуваних ресурсів.

Обґрунтованість. Реалізація цього принципу забезпечується завдяки повній, достовірній інформації, використанню наукових моделей і методів розрахунку. Виконання ціх умов потребує коштів і часу. Тому в підготовці проекту можна виділити три етапи: дослідження інвестиційних можливостей, попереднє техніко-економічне дослідження, повне техніко-економічне обґрунтування. При обґрунтуванні необхідно чітко встановити рамки проекту з метою точного визначення його параметрів.

Ефективність цей принцип є визначальним для інвестиційних проектів. Ефективність слід розглядати в економічному, соціальному, екологічному аспектах. При цьому невід'ємним і найчастіше визначальним є економічна ефективність.

1.7 Формування грошових потоків

Інвестування представляє собою складний і багатогранний процес. Універсальною є схема інвестиційного процесу у вигляді часової структури платежів, пов'язаних із здійсненням інвестицій (рис. 1.9.).



Рисунок 1.9 - Схема інвестиційного процесу

Виходячи з визначення інвестиційного процесу слід відокремити два напрямки платежів: інвестиційні витрати й одержання доходів. Інвестиційні витрати включають видатки на придбання об'єкту і поточні витрати з його експлуатації. Придбання об'єкту є найбільш важливою статтею витрат інвестиційного процесу як за часом здійснення, так і за розміром. Поточні витрати - це витрати, що періодично повторюються. Вони призначені для компенсації ресурсів, спожитих у процесі використання інвестиційного об'єкта. Їх розрахунок повинен здійснюватися на весь життєвий цикл інвестиції з урахуванням характеру зміни окремих видів витрат.

Доходи від інвестицій включають два компоненти: доходи від реалізації створюваної продукції або послуг (поточні доходи) та доход від ліквідації інвестиційного об'єкта. Для визначення поточних доходів велике значення має вивчення характеру зміни обсягу продажів у часі. Доход від ліквідації інвестиційного об'єкту визначається з урахуванням витрат на ліквідацію і в окремих випадках може перейти в категорію витрат. Кожний платіж здійснюється у визначеній точці часу і спричиняє певні наслідки в наступних часових періодах. Тому для заключних результатів розрахунку важливі не тільки абсолютні величини доходів і витрат, але й терміни їх здійснення.

Важливим моментом є встановлення загальної тривалості аналізованого періоду в інвестиційній схемі так званого планового горизонту. Від його розміру значною мірою залежить ухвалення рішення про здійснення інвестицій. Вибір планового горизонту визначається тривалістю інвестиційного періоду. Під інвестиційним періодом варто розуміти час, протягом якого капіталовкладення через доходи і витрати здійснює суттєвий вплив на фінансове становище інвестора. Слід розрізняти тривалість інвестиційного періоду і періоду окупності інвестицій. Розходження між періодом окупності інвестицій і інвестиційним періодом наочно можна проілюструвати на графіку беззбиткованості інвестицій (рис. 1.10).

Рисунок 1.10 - Графік беззбиткованості інвестицій

При побудові схеми інвестиційного процесу спочатку відокремлюються дві групи грошових потоків. Витрати, які здійснюються на протязі всього інвестиційного періоду, отримують знак "-" , а грошові ресурси, що надходять - знак "+". Схема може бути побудована на окремому врахуванні цих потоків (метод поточних платежів). Але більш вагоме значення мають підсумки платежів, які визначаються як алгебраїчна сума грошових ресурсів, що отримуються чи витрачаються. Слід зазначити, що схема інвестиційного процесу на основі поточних платежів використається тільки в якості вихідних даних. Найбільш розповсюдженою є схема на основі підсумкових платежів. Саме вона дозволяє визначити чистий прибуток та чистий грошовий потік, тобто показники, які лежать в основі оцінки ефективності інвестицій. Необхідно враховувати різниці між розміром чистого прибутку та чистого грошового потоку. Грошовий потік - це грошові кошти, що надходять або виплачуються на протязі часового відрізку, прийнятого за одиницю. Спрощено ці показники визначаються за наступними формулами:

П = (Д - В) х (1 - Н)(1.1)

ЧГП = П + Ам(1.2)

де: Д - доходи від реалізації продукції чи послуг;

В - витрати на створення та експлуатацію інвестиційного об'єкту;

П - чистий прибуток;

Ам - амортизаційні відрахування;

Н - ставка оподаткування прибутку.

Різниця між прибутком та чистим грошовим потоком обумовлена підходом до врахування амортизаційних відрахувань. В формулі (1.1) вони розглядаються як елемент витрат на виробництво продукції, а в формулі (1.2) як кошти для компенсації інвестиційних витрат. Враховуючи напрямок руху власних амортизаційних відрахувань (після реалізації продукції вони повертаються на підприємство), підсумки інвестиційного процесу більш об'єктивно відображаються за допомогою чистого грошового потоку.

1.8 Класифікація методів оцінки економічної ефективності

Визначальною метою і мотивацією інвестування є отримання прибутку. Його економічна природа, закономірності створення і розподілу обумовлюють важливість цього показника як у всій економічній ринковій системі, так і в інвестиційній складовій. Прибуток виступає в якості базового параметру, який свідчить про прийнятність для інвестора розміру перевищення сукупних результатів над витратами. Але інвестора може цікавити не тільки обсяг прибутків, а, насамперед, швидкість повернення вкладеного капіталу. Відповідь може бути отримана за допомогою терміна окупності. Економічний результат можна представити як різницю між доходами та витратами (абсолютні показники), або у вигляді питомого доходу на одиницю вкладеного капіталу (відносні показники). Виходячи з цього, було напрацьовано різноманітні показники економічної ефективності. Класифікація методів за ознакою врахування фактору часу наведена в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4 - Методи оцінки ефективності інвестицій

Для підвищення обґрунтованості оцінок і якості рішень, що приймаються на їх основі, розрахунки економічної ефективності необхідно проводити за наступними принципами:

1. Побудову схеми інвестиційного процесу здійснювати на основі чистого грошового потоку. Його складові формувати відповідно діючому організаційно-економічному механізму, що регулює відносини між учасниками проекту та зовнішнім середовищем (законодавчі акти, нормативні документи, інструкції, договірні відносини тощо).

2. Забезпечувати максимальне охоплення розрахунковим періодом життєвого циклу інвестиції (розробка проекту, створення об'єкту, його експлуатація і ліквідація).

3. При формуванні схеми враховувати всі суттєві наслідки проекту і забезпечувати розмежування платежів які пов'язані з іншими процесами. При цьому якщо інвестиції здійснюються в діючи підприємства, формувати елементи схеми як різницю витрат і доходів, що мають місце "з проектом" та "без проекту".

4. Орієнтувати конструкцію показників ефективності на чистий прибуток, який відображає підсумок зіставлення витрат і доходів і по своїй економічній природі характеризує мотивацію.

5. Враховувати специфічні економічні інтереси окремих учасників інвестиційного процесу, що характеризується різними напрямками грошових потоків, можливостями, вимогами по доходності.

6. Враховувати альтернативні можливості варіантів, проектів і забезпечувати умови їх зіставлення, а також порівняння показників ефективності.

7. Відображати вплив фактору часу, який створює неоднакову цінність різночасних витрат і доходів.

8. Враховувати оцінку невизначеності і ризиків при розрахунку показників економічної ефективності.

9. Ранжувати характеристики, які надаються за допомогою різних показників ефективності. Визначити переваги певних показників при їх спільному використанні.

Для врахування фактору часу використовується спеціальний фінансово-математичний апарат динамічних методів оцінки ефективності, створений класичною інвестиційною теорією, який базується на чотирьох основних моментах:

- нарахування процентів на сьогоднішні платежі і визначення кінцевої вартості капіталу (К_n), еквівалентної початковому платежу (К_о);

- визначення на початку планового горизонту платежу К_о як еквівалента заданого кінцевого платежу К_n;

- визначення на початку планового горизонту платежу К_о як еквівалента заданого ряду платежів q;

- визначення в кінці планового горизонту платежу К_n як еквівалента заданого ряду платежів q.

Нарахування процентів на сьогоднішні платежі полягає в визначенні кінцевої вартості (К_n), яку буде досягнуто на основі початкової вартості (К_о), вкладеної на n років, з урахуванням процента (і), що щорічно нараховується на первісний капітал. Постановку питання можна представити графічно (рис.1.11).

Рисунок 1.11 - Схема нарощування капіталу

Поставлене питання вирішується за допомогою формули:

К_n = К_о х (1 + і) ⁿ(1.3)

(1 + і) ⁿ(1.4)

К_n = К_о х КНВ(1.5)

Фактор (1 + і) = КНВ називається коефіцієнтом нарощування вартості капіталу. Він дозволяє в будь-якому наступному терміні планового горизонту визначити еквівалент платежу, що здійснювався в попередніх роках.

Встановлення початкової суми по заданому кінцевому платежу можна представити як задачу визначення грошової вартості (еквівалента), яку необхідно сплатити в t = 0 для одержання через n років кінцевої вартості в розмірі К_n при існуючій відсотковій ставці (і). Нижче наведено графічне зображення поставленої задачі (рис. 1.12).

34

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 1.12 - Схема дисконтування капіталу

Вирішення даної задачі можна представити рівнянням:

К_о = К_n х 1 / (1 + і) ⁿ(1.6)

К_о = К_n х (1 + і) ^-n(1.7)

Формула 1.7. дозволяє знайти початкову суму за заданим кінцевим платежем.

(1 + і) -ⁿ = КД(1.8)

К_о = К_n х КД(1.9)

Фактор КД називається коефіцієнтом дисконтування. Його розмір знаходиться в зворотній залежності від довжини часового відрізку та значення відсоткової ставки. Коефіцієнт дисконтування дозволяє визначити в попередніх періодах планового горизонту еквівалент платежів, що здійснюються в наступних термінах.

1.9 Особливості визначення доцільності капіталовкладень

Оцінка економічної ефективності капіталовкладень може здійснюватися з використанням різних показників, яким притаманні власні особливості визначення, обґрунтування кількісної мірі критеріїв. Окрім того, одночасне використання декількох показників може зіштовхуватися з протиріччями, які ускладнюють прийняття інвестиційних рішень. Насамперед це стосується показників внутрішньої норми прибутку та чистої дисконтованої вартості капіталу, які широко використовуються для оцінки інвестиційних проектів.

Показник чистої дисконтованої вартості капіталу (ЧДВ - net present value) визначається зіставленням досконтованих на основі фінансово-математичного апарату доходів (До) і витрат (Во):

ЧДВ = До - Во(1.10)

Критерій методу чистої дисконтованої вартості полягає в наступному: інвестиція є вигідною при обраній Прониній ставці на капітал, якщо приведена вартість капіталу більша або дорівнює нулю.

ЧДВ >= 0(1.11)

При ЧДВ = 0 інвестор тільки відшкодовує свої витрати. Чим вище значення ЧДВ, тим ефективніше інвестиція. Величина приведеної вартості капіталу залежить від розміру встановленої процентної ставки. Залежність між цими показниками показана на рис. 1.13.

Рисунок 1.13 - Зміна дисконтованої вартості капіталу при підвищенні відсоткової ставки

У точці перетину кривої з віссю координат приведена вартість дорівнює нулю. Значення процентної ставки і цій точці є критичним (і _кр.). У випадку, коли і < і _кр., інвестиція є вигідною. При і = і _кр., інвестор тільки отримає відшкодування витрат. Ця точка є межею ефективності, інвестиція за цих умов вважається мінімально ефективною. Коли і > і _кр., чиста дисконтова на вартість має від'ємне значення і інвестиція неефективна.

Підсумовуючи вищезазначене, розрахунок ЧДВ для нерівномірних платежів визначається за формулою:

ЧДВ _о = (Д_к - В_к) х (1 - і) ^к + Д_л х (1 + і) - ⁿ - В(1.12)

Таким чином, при здійсненні оцінки ефективності інвестицій методом чистої дисконтованої вартості необхідно:

1. побідувати схему інвестиційного процесу для прийнятого планового горизонту;

2. обґрунтувати значення відсоткової ставки, яка дозволяє врахувати вплив фактору часу на цінність платежів;

3. вибрати формулу для розрахунку чистої дисконтованої вартості в залежності від характеру поточних платежів та часового терміну використання об'єкта;

4. виконати розрахунки чистої дисконтованої вартості та зробити висновки про доцільність здійснення інвестиції відповідно критерію методу.

Особливістю методу чистої дисконтованої вартості є залежність цього показника від відсоткової ставки. При зростанні рівня відсоткової ставки інвестиція може перейти з категорії вигідних в категорію невигідних. Виходячи з динамічності відсоткової ставки в залежності від ситуації на ринку капіталу та умов фінансування проекту, неоднозначність характеристики можна вважати недоліком методу чистої дисконтованої вартості.

Цей недолік відсутній у показника внутрішньої норми прибутку (internal rate of return), що характеризує розмір доходу на капітал, при якому наступає межа ефективності інвестиції, тобто інвестиція є мінімально вигідною. На графіку залежності ЧДВ ця характеристика співпадає з і _кр. (рис. 1.14).

34

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 1.14 - Залежність ЧДВ від встановленого рівня доходності

Критерій методу внутрішньої норми прибутковості полягає в наступному: інвестиція є вигідною, коли внутрішня норма прибутковості (ВНП) не нижче гарантованого мінімального доходу на капітал:

ВНП >= i _min.(1.13)

Таким чином, критерій методу внутрішньої норми прибутковості потребує рівняння двох величин: мінімального процента i _min., як встановленої вимоги до інвестиційного об'єкта виходячи з зовнішніх умов, що склалися на ринку капіталу, і внутрішнього процента ВНП, що витікає з інвестиційних розрахунків виходячи з очікуваної доходності капіталу. Для використання критерію необхідно встановити:

1. рівень вимоги мінімальної процентної ставки (i _min.), встановленої до конкретної інвестиції;

2. рівень очікуваної внутрішньої процентної ставки (ВНП), який має інвестиція.

Встановлення вимоги мінімальної процентної ставки повинно здійснюватися виходячи з вартості капіталу. При фінансуванні інвестиції капіталом необхідно розглядати альтернативну можливість використання коштів інвестором на ринку капіталу. Тому мінімальна вимога відсотку, встановленого при інвестуванні, не може бути нижчою за відсоток (і _р.), що виплачується банками по внесках, який склався на ринку капіталу:

i _min.>= i _р.(1.14)

названий відсоток являє собою нижню межу для встановлення вимоги. Причому, чим вище ризик інвестиції, тим вище встановлюється значення мінімальної процентної ставки. Якщо урахувати ступінь ризику, можна записати таку вимогу:

i _min.>= i _кр.+ Р(1.15)

Розмір внутрішньої норми прибутку може встановлюватися різними методами: графічним, метод поліному, метод хорди, метод окупності тощо.

1.10 Інвестиційна привабливість підприємства в управлінні інвестиціями

Інвестиційна привабливість підприємства як об'єкту інвестування є важливим показником, під яким слід розуміти його інтегральну характеристику з точки зору наявного стану, можливостей розвитку, обсягів і перспектив отримання і розподілу прибутку, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства, ділової активності та рентабельності. Вона поєднує у собі дані про ступінь очікуваною доходності, ризикованості та ліквідності потенціального капіталовкладення.

Також важливою гранню інвестиційної привабливості є ступінь гарантованості, надійності та своєчасності досягнення цілей інвестора, основними з яких виступають: отримання прибутку у довгостроковій перспективі; отримання контролю над підприємством (наприклад постачальником ресурсів); отримання спекулятивного прибутку (за рахунок швидкої зміни курсу цінних паперів підприємства).

Інвестиційна привабливість визначається комплексом різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись в залежності від:

1. цілей інвесторів;

2. виробничо-технічних особливостей підприємство, у яке інвестуються кошти;

3. економічного розвитку підприємства у теперішньому часі, у минулому, а також очікуваного економічного розвитку.

Підприємства як основні суб'єкти господарювання функціонують під впливом ринкового і державного регулювання (рис. 1.15). попит на інвестиційні ресурси для розвитку підприємства стимулює їх до нарощування пропозиції, у такий спосіб впливаючи на формування пропозиції на ринку капіталів. У той же час рівень інвестиційної привабливості окремих суб'єктів господарювання загострює конкуренції між ними за одержання коштів, тим самим породжуючи конкуренцію між інвесторами, що змагаються за можливість вкладення капіталу у найбільш привабливі суб'єкти господарювання. Відносини, що виникають при цьому на ринку, формують ціну інвестиційного капіталу. В сою чергу, держава теж впливає на рівень інвестиційної привабливості підприємства, враховуючи заходи прямої і непрямої дії.

Підприємство і власник капіталу мають особисті сподівання щодо результатів перспективної інвестиції. Інвестор оцінює рівень інвестиційної привабливості потенційних підприємств-реципієнтів, а останні розглядають можливі умови залучення капіталу. Тільки при збігу їх інтересів стає можливим здійснення процесу інвестування (рис. 1.16).

Отже, можна зробити висновок, що одним з важливих засобів оптимального досягнення цілей інвестування, який забезпечує виконання функції механізму управління інвестиціями, є оцінка інвестиційної привабливості, яка відіграє роль сполучної ланки між етапом аналізу й етапом прийняття рішення про інвестування. Основною ж метою оцінки інвестиційної привабливості є синтез узагальнюючих висновків, кількісним відбиттям яких є інтегральний показник. На базі зроблених висновків в потенційного інвестора з'являється можливість вибору найкращих серед потенційних підприємств-реципієнтів, а у підприємства - можливість вжити певних заходів, спрямованих на покращення свого стану.

Рисунок 1.15 - Регулювання інвестиційної діяльності підприємства



Рисунок 1.16 - Механізм здійснення інвестиційного процесу

Інвестиційна привабливість підприємства формується на декількох щаблях. Це рівень держави, регіону, галузі та безпосередньо самого підприємства. Який з визначених рівнів з точки зору впливу на інвестиційну привабливість є домінантним, а який менш важливим - встановити вкрай важко. З ієрархічної точки зору найвищим є фактори, що формують державну компоненту інвестиційної привабливості. За нею слідують чинники, що обумовлюють привабливість регіону та галузі, яка ієрархічно знаходиться на тому ж рівні, що й регіон. Нижній щабель формують фактори інвестиційної привабливості підприємства. Але з боку визначення важливості того чи іншого рівня та фактору для формування кінцевих висновків оцінки інвестиційної привабливості вони є певною мірою рівнозначними. Свідченням цього є той факт, що, наприклад, висока інвестиційна привабливість держави, регіону та галузі може бути перекрита незадовільною діяльністю потенціального реципієнта. В той же час підприємство із задовільними фінансовими показниками не бути вважатися привабливим, якщо воно знаходиться в країні з нестабільною економікою. Отже, лише оптимальне поєднання високого рівня усіх чотирьох головних напрямків формування інвестиційної привабливості підприємства говорить про задовільний її стан.

Економічне середовище держави формується на основі дії ринкового механізму. Важливим фактором є рівень досконалості податкової системи, а саме вдалість заходів, що допомагають впроваджувати прозорі і зручні стандарти бухгалтерського обліку, збалансованість податкового тиску на платників, наявність адекватного контролю та механізму виявлення неплатників. Формування бюджету та планування розміру коштів, що повинні надходити у життєво важливі галузі можуть здійснюватися як в достатньому обсязі і вчасно, так і за залишковим принципом та з великим запізненням, що тех. Дуже суттєво впливає на оцінку економічного середовища країни. Важливим є розвиненість фондового ринку в країні, що базується на рівні його інфраструктури, наявності кваліфікованих кадрів, пропрацьованості нормативної бази.

Після аналізу державної , регіональної та галузевої стадії привабливості, провадиться аналіз потенційної ефективності конкретного підприємства (рис. 1.17). Склад фінансових показників, що використовуються під час аналізу підприємства може незначним чином варіюватися в залежності від наявних даних. Але для всіх видів підприємств характерними є показники рентабельності (доходності), ліквідності, фінансової стійкості, платоспроможності та ділової активності.

В той же час фінансові показники не є єдиними, що формують інвестиційну привабливість підприємств аз середини. Особливо слід відмітити значення форми власності, до якої відносяться підприємства, що обумовлює характерні риси його діяльності на ринку. Також важливим є стиль управління, особистість керівників (топ-менеджменту), що здійснюють управління підприємством і які мають дуже великий вплив на формування його привабливості. Особливістю цього фактору є важкість кількісного вимірювання його впливу на потенційну ефективність капіталовкладення на відміну від фінансових показників. Таким чином, питання оцінки і підвищення інвестиційної привабливості підприємств може бути вирішено лише після визначення усіх факторів, що впливають на її рівень як ззовні, тобто з боку держави, регіону, галузі, так і з середини, з боку самого підприємства. Поєднання зусиль держави і окремих підприємств на різних щаблях формування інвестиційної привабливості дозволяє економіці перебороти низку наявних проблем та здійснити залучення необхідного обсягу коштів для ефективного проведення реформ та прибуткової діяльності суб'єктів господарювання.

Рисунок 1.17 - Рівні формування інвестиційної привабливості підприємства

2. ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "Шахта "НОВОДЗЕРЖИНСЬКА"

2.1 Загальна характеристика підприємства

Державне підприємство "Шахта "Новодзержинська" засноване на державній власності згідно з наказом Мінвуглепрому від 05 серпня 2008 року № 398 і належить до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України.

Місія підприємства

Стабільний розвиток і ріст прибутковості підприємства за рахунок виробництва вугільного концентрату марка Ж-100 для потреб металургійної промисловості.

Стабільне зростання доходів і соціальна захищеність працівників підприємства й членів їхніх родин.

Стабільність і якість поставок - гарантія успіху й застава тривалого й плідного співробітництва.

Цілі підприємства

Виробництво товарної продукції для одержання прибутку.

Забезпечення виконання договірних зобов'язань із постачання вугільної продукції на внутрішній і зовнішній ринки.

Реалізація програм перспективного розвитку, спрямованих на підтримку діючих потужностей виробництва.

Збереження виробничої кооперації у видобутку й переробці вугілля, підвищення ефективності виробництва й збільшення прибутку.

Підвищення конкурентоспроможності продукції на ринках.

Реалізація інвестиційних проектів, формування ефективних і довгострокових комерційних зв'язків.

Реалізація економічних і соціальних потреб працівників.

Продукція підприємства відпускається споживачам на підставі договорів у вигляді вугілля рядового марки Ж - 200, вугільного концентрату марки Ж - 100 та промпродукту. Підприємство додержується стратегії розширення позицій на ринку коксівного вугілля за рахунок збільшення обсягів виробництва товарної продукції. Основним централізованим споживачем продукції підприємства є державне підприємство "Вугілля України".

Підприємство має лінійно-функціональну організаційну структуру (рис. 2.1).

34

Размещено на http://allbest.ru

Рисунок 2.1 - Організаційна структура підприємства

Підприємством керує директор шахти - досвідчений фахівець, кандидат технічних наук, що має значний досвід роботи на керівних посадах в вугільній галузі. Ланки організаційної структури відповідають "Типовим структурам управління підприємствами вугільної галузі" рекомендованими для впровадження Міністерством вугільної промисловості. На підставі структури розроблений штатний розпис у відповідності до чинних нормативних документів Мінвуглепромі та Державних класифікаторів. Загальна кількість працюючих станом на 01.07.2009 року - 791 чол. Чисельність персоналу апарату управління обмежена "Типовими структурами управління" в залежності від обсягу виробництва і складає 62,5 штатних одиниць. Посадові інструкції персоналу відповідають Довіднику кваліфікаційних характеристик, але неконкретизовані і носять, скоріш, формальних характер.

Шахта введена в експлуатацію в 1916 році. В 1981 році було проведено реконструкцію. Після реконструкції проектна потужність підприємства складає 400 тис. тонн на рік. З 1995 року підприємству встановлено виробничу потужність - 230 тис. тонн на рік.

Шахта видобуває коксівне вугілля марки "Ж". На балансі шахти значаться дев'ять вугільних пластів: m ₃, l^в₄, l^в₇ , l₅ , l^н₇ , l₃ , l¹₂ , l₂ , k₈ , промислові запаси по яких станом на 01.01.2009 року складають 20457 тис. тонн. Більш детально обсяги запасів по пластах наведено в таблиці 2.1.

Поверхневий та технологічний комплекс забезпечує можливість видобутку вугілля в обсязі 300 тис. тонн на рік.

Таблиця 2.1 - Інформація щодо промислових та балансових запасів по вугільних пластах, прийнятих до відпрацювання

Пласт	Балансові, тис. тн.	Промислові, тис. тн.	Реальні до відпрацювання тис. тн.	Примітки
m 3	5938	3675	3675
l в7	5319	3790	3790
l 5	3426	2495	2495
l в4	2025	787	787
l н7	948	431	-	Мала потужність 0,42 при нестійких бокових породах
l 3	3954	2813	2813
l 12	4867	3027	3027
l 2	2415	791	-	Мала потужність 0,59 при нестійких бокових породах
k 8	2764	2648	2648
Разом:	31656	20457	19235
		100 %	69,9 %

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників

Динаміка вуглевидобутку за період 1985 - 2008 рік наведено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Динаміка видобутку вугілля по ДП "Шахта "Новодзержинська"

Рік відпрацьовування	Виробнича потужність, тис.т.	Фактичний видобуток, тис.т.	Рівень освоєння виробничої потужності, %
1985	400	450,4	112,6
1986	400	445,7	111,4
1987	400	444,8	111,2
1988	400	423,1	105,6
1989	400	333,0	83,3
1990	400	323,3	80,8
1991	400	286,3	71,6
1992	400	248,0	62,0
1993	400	200,0	50,0
1994	400	195,4	48,9
1995	230	113,2	49,2
1996	230	106,9	46,5
1997	230	110,3	48,0
1998	230	111,1	48,3
1999	230	107,8	46,9
2000	230	133,1	57,9
2001	230	145,2	63,1
2002	230	109,2	47,5
2003	230	83,0	36,1
2004	230	78,0	33,9
2005	230	65,0	28,3
2006	230	55,3	24,0
2007	230	76,0	33,0
2008	230	69,6	30,3

Рисунок 2.1 - Динаміка видобутку вугілля по підприємству

Як наочно представлено на рис. 2.1, показники вуглевидобутку на підприємстві на протязі тривалого часу лише знижувалися. Це обумовлено темпами відпрацювання запасів на горизонтах 502 і 530 м.м. та відставанням у підготовці нової якісної очисної лінії вибою. Техніко-економічний потенціал шахти не був реалізований з декількох причин:

- Повністю відпрацьовані запаси на горизонтах, які було введено в експлуатацію після реконструкції.

- Не підготовлена нова якісна очисна лінія вибою.

- По причині недостатнього фінансування тривалий час не завершено будівництво нового горизонту, а саме недобудований вугільний технологічний комплекс та скіповий підйом гор. 585 м. З цієї причини вугілля на поверхню транспортується у двоступеневий спосіб, що є доволі трудомістким та ресурсовитратним. Крім того, такий спосіб має обмеження щодо обсягу транспортування вугілля 230 т. на добу. Це означає, що навіть при беззбитковому обсягу видобутку вугілля з експлуатаційних дільниць недобудованого гор. 585 м., транспортувати на поверхню можливо лише 80 - 82 тис.тн. на рік. Такий обсяг видобутку вугілля не є достатнім для стабільного беззбиткового існування підприємства. До кінця 1 кварталу поточного року заплановано введення в експлуатацію скіпового підйому, і обмеження щодо транспортування вугілля будуть ліквідовані.

Недостатнє використання виробничих потужностей підприємства негативно відбивається на структурі виробничих витрат у собівартості товарної вугільної продукції. Аналіз собівартості підприємства за 2007 і 2008 роки показує, що постійні витрати (умовно-постійні) становлять у плані 74% загальних витрат за собівартістю. Фактично рівень постійних витрат досягає 82 - 86%. Збільшення обсягів виробництва дозволить зменшити частку постійних витрат у собівартості 1 т. товарної продукції, тим самим знизивши питому вагу постійних витрат у собівартості одиниці продукції. Причому збільшення обсягів товарної продукції доцільніше робити не стільки за рахунок збільшення обсягів видобутку вугілля, скільки за рахунок контролю якості вугілля, що видобувається, на всіх ділянках технологічного ланцюга. Зниження зольності вугілля, що видобувається, з 30,1% (передбачено планом на 2009 р. і ТУ) до 28% (заплановано проектом гірничих робіт на 2009-2010 р.р.) дозволить істотно знизити витрати на транспортування рядового вугілля до збагачувальної фабрики, скоротити витрати на переробку й збільшити вихід концентрату марки Ж 0-100 з 63 - 64% до 73 - 75%.

Аналіз формування та розміщення капіталу

Всі суб'єкти господарювання, які здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку, в умовах ринкової економіки повинні володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства з метою оперативного управління активами і пасивами підприємства, досягнення високих кінцевих фінансових результатів, забезпечення фінансової стабільності і належного іміджу підприємства.

Фінансовий стан підприємства на конкретну звітну дату характеризує ступінь його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення господарської діяльності, раціональність їх розміщення та ефективність використання. Задовільний фінансовий стан підприємства впродовж тривалого часу (трьох років) засвідчує про фінансову стабільність суб'єкта господарювання на ринку товарів і послуг.

Фінансова стабільність досягається на рахунок ритмічності і ефективної роботи підприємства, вмілого управління виробничими фондами і джерелами ї формування, тобто управління активами і пасивами підприємства. Цьому сприяють прогнозоване розміщення та ефективне використання власного і залученого капіталу, всебічний аналіз і об'єктивна оцінка фінансового стану за даними фінансової звітності, вжиття оптимальних управлінських рішень щодо забезпечення фінансової стабільності.

Основними ознаками фінансової стабільності підприємства є фінансова стійкість, рентабельність, платоспроможність, кредитоспроможність, ліквідність і ділова активність. Вони є основою аналізу і оцінки фінансового стану підприємства у прийнятті необхідних управлінських рішень щодо його зміцнення.

Методика аналізу фінансового стану підприємства залежить від поставленої мети і таких чинників, як час і необхідна глибина аналізу, інформаційне, методичне, кадрове і технічне забезпечення. В залежності від часу і необхідної глибини аналізу фінансового стану підприємства для прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень розрізняють:

- експрес-аналіз фінансового стану;

- поглиблений факторний аналіз фінансового стану.

Аналіз фінансового стану підприємства починається із загальної його оцінки на звітну дату у порівнянні з базовим і минулим періодами за показниками, які характеризують:

- забезпеченість підприємства власним капіталом;

- раціональність розміщення власного капіталу;

- величину і частку робочого капіталу;

- ефективність використання власного капіталу;

- ефективність використання власного оборотного капіталу;

- ефективність використання сукупного капіталу;

- фондовіддачу активів підприємства.

Послідовність аналізу:

1. підготовка звітних даних до аналізу;

2. визначення критеріїв і показників оцінки фінансового стану (найбільш важливих);

3. обчислення показників за період, що аналізується;

4. оцінка фінансового стану за показниками в динаміці;

5. розробка конкретних заходів та прийняття управлінських рішень.

Основними джерелами інформації для аналізу стану фінансів підприємства, формування та розміщення його капіталу є звітній бухгалтерський баланс (форма 1), звіти про прибутки/збитки (форма 2), про рух грошових коштів, основних засобів та інші форми звітності, дані первинного та аналітичного бухгалтерського обліку, які розшифровують та деталізують окремі статті балансу.

Виходячи з аналізу балансу за 2007 - 2008 роки, можна зробити висновки, що представлені в наступних таблицях:

Таблиця 2.3 - Аналіз динаміки та структури капіталу

Джерело капіталу	Сума, тис. грн.	Структура капіталу, %
	2007	2008	+/-	2007	2008	+/-
Власний капітал	33991	28394	-5597	92,4	92,9	+0,5
Позиковий капітал	2776	2170	-606	7,6	7,1	-0,5
Разом:	36767	30564	-6203	100	100	-

Висновок: на підприємстві зменшилась сума і власного і позикового капіталу, але в його структурі частка власного капіталу збільшилась на 0,5%, а частка позикового капіталу відповідно зменшилась, що вказує на незалежність підприємства від зовнішніх інвесторів на кредиторів.

При внутрішньому аналізі стану фінансів слід вивчити структуру власного та позикового капіталу. Інформація, наведена в таблиці 2.4 вказує на зміни в розмірі та структурі власного, а в таблиці 2.5 - позикового капіталу.

Таблиця 2.4 - Динаміка структури власного капіталу

Джерело капіталу	Сума, тис. грн.	Структура капіталу, %
	2007	2008	+/-	2007	2008	+/-
Статутний капітал	14892	14892	+/- 0	43,8	52,5	+8,7
Інший додатковий капітал	34723	21973	-12750	102,2	77,4	-24,8
Нерозподілений прибуток (+), непокритий збиток (-)	-15624	-8471	7153	-46,0	-29,9	16,1
Разом:	33991	28394	-5597	100	100	-

За період, що аналізується, доля статутного капіталу збільшилася на 8,7%, а непокриті збитки підприємства зменшились у 2008 році відповідно до 2007 року на 7153 тис.грн. Обсяг іншого додаткового капіталу зменшився на 24,8%, що зменшило загальну суму власного капіталу на 5597 тис.грн.

Аналогічним чином провадиться аналіз позикового капіталу.

Таблиця 2.5 - Динаміка структури позикового капіталу

Джерело капіталу	Сума, тис. грн.	Структура капіталу, %
	2007	2008	+/-	2007	2008	+/-
Довгострокові зобов'язання	1685	1685	+/- 0	6,7	7,5	+0,8
Короткострокові кредити	0	0
Кредиторська заборгованість всього:	23658	20684	-2974	93,3	92,5	-0,8
постачальникам	14169	5229	-8940	55,9	23,4	-32,5
персоналу	1329	1267	-62	5,2	5,7	+0,5
органам соцстраху	3156	6171	+3015	12,5	27,6	+15,1
бюджету	2023	5642	+3619	8,0	25,2	+17,2
іншим кредиторам	2981	2375	-606	11,7	10,6	-1,1
Разом:	25343	22369	-2974	100	100	-

Із даних таблиці 2.5 можна побачити, що за 2008 рік в структурі позикового капіталу відбулися суттєві зміни, а саме: на 32,5% зменшилась кредиторська заборгованість постачальникам, але доля заборгованості перед фондами та бюджетом збільшилась. В цілому сума позикових коштів зменшилась на 2974 тис.грн., це свідчить про те, що підприємство неефективно використовує можливість залучення позикових коштів. Залучення позикових коштів в обіг підприємства - явище цілком нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови їх своєчасного повернення.

Актив балансу містить інформації про розміщення капіталу. Головною ознакою групування статей активу балансу вважається ступінь їх ліквідності. Структуру активів підприємства наведено в табл. 2.6.

Таблиця 2.6 - Структура активів підприємства

Кошти підприємства	На початок періоду	На кінець періоду	Приріст
	тис.грн.	%	тис.грн.	%	тис.грн.	%
Необоротні активи	57400	91,9	48207	89,6	-9193	-2,3
Поточні активи	5068	8,1	5594	10,4	+526	+2,3
В тому числі в сфері:
виробництва	1362	2,2	3850	7,2	+2488	+5,0
обігу	3706	5,9	1744	3,2	-1962	-2,7
Разом:	62468	100	53801	100	-8667	-
В тому числі:
Монетарні активи	4240	6,8	2876	5,3	-1364	-1,5
Немонетарні активи	58228	93,2	50925	94,7	-7303	+1,5

Аналіз структури активів показує, що за звітний період структура активів дещо змінилася: зменшилась частка основного капіталу на 2,3%, а частка обігового капіталу відповідно зросла, в тому числі в сфері виробництва на 5%. Але в структурі активів частка основного капіталу є домінуючою, у зв'язку з цим на підприємстві відчувається нестача обігових коштів.

Частка монетарних активів незначна, а суттєве перевищення монетарних пасивів над активами свідчить про те, що за умови підвищення цін або індексу інфляції борги підприємства будуть частково обезцінені, а втрати при цьму будуть мінімальні.

Аналіз виробництва і реалізації продукції

Таблиця 2.7 - Показники виробництва і реалізації продукції

Найменування показника	2006 р.	2007 р.	2008 р.
Обсяг валової продукції, т.т.	42,5	54,6	50,6
Обсяг товарної продукції, т.т.	40,8	53,5	48,8
Обсяг реалізованої продукції, т.т.	40,6	52,4	49,4

Рисунок 2.2 - Динаміка виробництва і реалізації продукції

Таблиця 2.8 - Динаміка виробництва і реалізації продукції

Рік	Обсяг виробництва, т.т.	Темпи зростання, %	Обсяг реалізації, т.т.	Темпи зростання, %
		базис.	цепн.		базис.	цепн.
2006	40,8	100	100	40,6	100	100
2007	53,5	131,1	131,1	52,4	129,1	129,1
2008	48,8	119,6	91,2	49,4	121,7	94,3

Із даних таблиці видно, що за три роки обсяг виробництва збільшився на 19,6%, а обсяг реалізації на 121,7%. Слід зазначити, що темпи обсягів виробництва випереджають обсяги реалізації, що свідчить про накопичування залишків готової вугільної продукції на складах підприємства.

Середньорічний темп приросту розраховується за формулою:

n-1

Т = v Т₁ х Т₂ х Т₃ (2.1)

де: Т- середньорічний темп зростання,

Т₁ , Т₂ , Т₃ цепний коефіцієнт темпів зростання

Середньорічний темп приросту виробництва Т в = 1,1

Середньорічний темп приросту реалізації Т р = 1,0

Аналіз цін на вугільну продукцію наведено за даними відомчої статистичної звітності у таблиці 2.9.

В аналізі розраховано вплив кожного фактору якості і структури товару при розрахунку скидок/надбавок до базової (планової) ціни.

Таблиця 2.10 - Аналіз ритмічності виробництва

Рік	План, т.т.	Факт, т.т.	Питома вага	Коеф. виконання плану
			план, %	факт, %
2006	60	55,3	100	92,2	0,92
2007	80	76	100	95	0,95
2008	80	69,9	100	87	0,87

Середній коефіцієнт ритмічності підприємства за останні три роки :

К _ритм. = (92,2 + 95 + 87) : 3 = 91,4 %(2.2)

Коефіцієнт ритмічності роботи підприємства > 100%, що свідчить про неритмічну роботу підприємства , особливо у 2008 році.

Таблиця 2.11 - Матриця SWOT. Об'єкт аналізу - ДП «Шахта «Новодзержинська»

	Можливості	Загрози
	1. Інвестиційна привабливість	1. Відсутність юридичних гарантій для реалізації комерційних інтересів підприємства
	2. Збільшення обсягів товарної продукції та доходів від її реалізації	2. Високий ступінь монополізації ринку
Сильні сторони	Як скористатися можливостями?	За рахунок чого мінімізувати загрози?
1. Наявність промислових запасів високоякісного низькозольного вугілля, ліцензії, можливості для їх видобутку	Для закінчення будівництва й виведенню підприємства на проектну потужність, залучити інвестиції, зробивши акцент на якості вугілля, що видобувається	Залучення державних інвестицій, наприклад держпідтримки Мінвуглепрому на реконструкцію й будівництво вугільних шахт
2. Гарантована реалізація вугільної продукції державному підприємству, захищеність від конкурентного тиску	За договором поставки вся вироблена продукція відвантажується споживачу (її обсяги уточнюються щокварталу й щомісяця коригуються) по середньогалузевим цінам. Це знижує витрати підприємства на службу збуту продукції.	Активна маркетингова політика, пошук сторонніх споживачів, реалізація продукції по прямих договорах, можливість установлювати ціну, вище середньогалузевої
Слабкі сторони	Що може перешкодити скористатися можливостями?	Найбільша небезпека?
1. Висока енергоємність і матеріалоємність виробництва	Інвестор може відмовитися від проекту через високу энерго- і матеріалоємності виробництва	Інвестор може відмовитися від проекту через нестабільність зовнішнього середовища й несприятливого інвестиційного клімату
2. Державне регулювання цін на продукцію, відсутність у виробника можливості впливати на ціноутворення	Зі збільшенням обсягів випуску товарної продукції при дуже низькій ціні відбудеться зниження доходів від її реалізації (на тлі зростання собівартості).	Установлення цін на продукцію, нижче собівартості, нерегулярна й недостатня державна підтримка на покриття витрат за собівартістю "вимивають" оборотні кошти підприємства, негативно впливають на його ліквідність

Аналіз собівартості продукції

Рисунок 2.3 - Структура собівартості продукції в 2008 році

Аналіз структури собівартості показує, що елемент "Оплата праці" протягом 2006-2008 років має стійку тенденцію до підвищення в повній собівартості. Крім того, забезпечення побутовим паливом пільгових категорій громадян (пенсіонерів, інвалідів і вдів шахтарів) і відшкодування Пенсійному Фонду України доставку пільгових пенсій становить порядку 8-10% повної собівартості. Це пояснюється високими соціальними стандартами, застосовуваними до вугільної галузі.

Рисунок 2.4 - Співвідношення динаміки собівартості, ціни та державної підтримки на собівартість

Аналіз співвідношення рівня собівартості, ціни й дотації на собівартість наочно показує, що при встановленні економічно обґрунтованих цін на вугільну продукцію (як, наприклад, у серпні-вересні 2008 р.) видобуток вугілля може бути рентабельним й навіть прибутковим, мінімізував при цьому державні дотації. Підвищенні ціни на коксівне вугілля майже вдвічі з початку року дозволили підприємству отримати прибуток за підсумками 9 місяців 2008 року. На жаль, економічна криза в 4 кварталі знизила ціну на...