Побудова систем моніторингу

Взагалі кажучи, повне дерево визначення ІМ повинно включати три групи поверхів: перша група -- для визначення впливу Рлт, друга -- для визначення впливу точності виявлення, третя -- для розрахунку ентропії, що викликається затримкою. Але для спрощення розрахунків не слід без достатніх причин збільшувати число поверхів. Так, наведені значення розрахунків впливу хибних тривог були використані для якісних висновків, при розрахунку кількісного значення ІМ ними можна іноді нехтувати, що звільняє нас від побудови першої групи поверхів моделі. Як бачимо з викладеного, точність і затримка, зведені до однієї формульної залежності, дають змогу об'єднати поверхи другої і третьої групи на графі. За формулою (5) можна обчислити результуючу щільність розподілу ймовірності помилки визначення координат fi(x, t) для ТЗ з урахуванням часу затримки. Для обчислення ІМ слід визначити апріорну та апостеріорну ентропію.

У момент визначення координат ТЗ у точці полюса ІМ затримка дорівнює t = 0, величина похибки визначення координат вимірюється у метрах і нею можна нехтувати. Тому можна вважати, що при t = 0 f(x, t) вироджується в -функцію і H2 = 0. Потім, з наближенням ТЗ до наступної точки полюса ІМ, ентропія зростає до граничного значення, обчислюваного при

t = i(k),

після чого процес повторюється. Характер величини зміни ентропії ТЗ на маршруті руху наведено на рис. 3.

Рис.3. Характер зміни апріорної ентропії визначення координат ТЗ.

Ентропія H1 зростає до точки проходження полюса ІМ, де вона знижується до H2 = 0. У розрахунках можна використовувати середнє значення ентропії H1 cер (залежно від критерію управління), максимальне значення H1 max і середнє максимальних значень Hi cеp max. Значення Ii(k), де i -- номер ТЗ, k -- номер полюса ІМ, визначається формулою:

;

межа інтегрування 1(t) знаходиться з умови нормування

F(x, t) = 1, (8)

причому 1(t) дорівнює кореню рівняння (8).

Наведені вище розрахункові співвідношення стосуються визначення ІМ і вхідних до неї величин для індивідуального ТЗ.

Проте для деяких розрахунків можуть знадобитись інтегральні властивості і величини ІМ для окремих маршрутів, типів і об'єкта управління регіоном в цілому.

Такі обчислення можуть проводитися для розрахунку пропускної спроможності каналів зв'язку, обсягів запам'ятовуючих пристроїв, продуктивності елементів інформаційної мережі і, нарешті, для вибору технічних засобів (наприклад, термінального устаткування).

Виконати розрахунки не складає труднощів, з огляду на властивість адитивності ІМ,

потрібно тільки визначити індекси підсумовування та обчислити інтегральну IINt оцінку у вигляді суми:

.

За таким же принципом розраховуються вартісні оцінки реалізації інформаційної мережі.

7.4 Алгоритм розрахунку основних параметрів системи моніторингу

Визначивши основні алгоритми розрахунку характеристик інформаційної мережі системи моніторингу, деталізуємо розрахункові схеми, наведемо способи підготовки даних, а головне, технологічну схему розрахунків. Отже, розглянемо послідовність основних операцій при використанні інформаційної моделі.

І. Визначення і підготовка початкових даних для розрахунків. Насамперед має бути зазначений регіон, у якому розміщується транспортна і накладена на неї інформаційна мережа, а також вказані задачі і цілі управління або специфікації завдання для СМ і базовий варіант побудови інформаційної мережі СМ. Далі вважатимемо, що базовим задано варіант V. Термінальна інформаційна мережа повинна забезпечити видачу на єдиний заданий локальний центр управління (або групу центрів) координат ТЗ по заданому з визначеною дискретністю списку супроводжуваних номерів ТЗ, по яких має видаватися інформація. Ця операція необхідна для виділення керованих ТЗ, крім того, можливе комплексування засобів та організація їх у колону, яку можуть представляти обмежене число виділених у ній засобів, наприклад головний в колоні ТЗ. Список номерів необхідно сформувати в для організації супроводу по маршрутах і траєкторіях. В інформаційній мережі СМ мають бути зазначені: номери маршрутів, типи ТЗ на них, точки (полюси) початку і кінця маршрутів, самі маршрути (координати проміжних полюсів транспортної мережі), максимальна кількість ТЗ на маршруті, передбачуваний розподіл значень швидкостей руху на кожному маршруті, максимальна або середньоквадратична помилка визначення координат ТЗ для кожного маршруту. У кожному полюсі мережі СМ у пам'яті комп'ютера термінальної станції мають бути перелік маршрутів і всі дані про маршрут на кінцевому і початковому полюсах маршруту, для чого необхідно забезпечити обсяг пам'яті де:

,

де: i -- номер полюса;

i -- множина початкових і кінцевих точок маршрутів в i-му полюсі;

Vi -- обсяг пам'яті для запису інформації про початкову або кінцеву точку маршруту.

Для проміжних точок маршрутів (полюсів) має бути забезпечений для кожного маршруту обсяг пам'яті :

,

де Vi і мають той самий зміст, що й i та Vi, але для проміжних полюсів маршрутів.

На відміну від Vi, який повинен забезпечити збереження інформації про маршрут у цілому і для всіх ТЗ маршруту дані про траєкторію, забезпечує збереження номерів ТЗ для кожного маршруту для ідентифікації. Якщо супровід ТЗ маршрутів організовано централізовано, то для всіх маршрутів обсяги пам'яті забезпечуються в центрі обробки. Наближені розрахунки показують, що для всіх маршрутів великого регіону (області) складе сотні тисяч -- мільйони байтів, що потребує установки в центрі обробки ЕОМ великої або середньої продуктивності.

За наявності декількох центрів обробки за кожним із них закріплюються супроводжувані в ньому маршрути і вся інформація надходить до відповідного центру.

Полюси мережі забезпечують видачу на центри обробки координат супроводжуваних ТЗ або самі ведуть траєкторії окремих ТЗ (по закріплених номерах) або всі траєкторії ТЗ маршруту або маршрутів.

ІІ. Визначення топології інформаційної мережі. При базовому варіанті номер V алгоритм визначення координат включає такі основні процедури. У момент проходження чергової точки полюса вважається, що координати визначені з нульовою помилкою і фіксується індивідуальний час локації для даного ТЗ t = 0. За належністю до маршруту визначається наступний полюс проходження й уздовж комунікації (транспортної) до нього проводиться вісь координат. При t > 0 координата i-го ТЗ j-го маршруту обчислюється за формулою:

xij = Xik + Vj ,

де: xij -- координата ТЗ у момент t;

Xіk -- точка стояння останнього пройденого полюса ІМ;

Vj -- передбачувана швидкість руху на j-му маршруті.

Реальне місце розташування xij буде відмінним від розрахункового із зазначених у 3 причин на величину x, що дорівнює:

. (9)

З виразу (9) випливає, що Дx пропорційне значенню верхньої межі інтегрування, яке змінюється в інтервалі 0 ? t ? фі, k. Оскільки ф і,к -- це час проходження ТЗ відстані між k-им і (k + 1)-им полюсами ТЗ, то:

, (10)

де ДSK -- шлях ТЗ від k-го до (k + 1)-го полюса.

Обчислимо припустиме значення ДS, рівне максимальній відстані між полюсами інформаційної мережі, при якому помилка визначення координат не перевищить регламентованого системою управління об'єкта значення. Розрахунки можна робити способами, які використовують критерії, що виходять із:

умови неперевищення максимальної величини помилки ДL;

умови неперевищення середньоквадратичної помилки у (L).

Для того, щоб зрозуміти різницю між цими способами, варто звернутися до рис. 3. З нього, зокрема, випливає, що максимальна ентропія координат ТЗ відповідає

t = фі(k),

а оскільки за формулою (6.7)

і для нормального закону можна прийняти , то максимальне значення ДL утворюється при

t = фі(k).

Для визначення уmax знайдемо вираз для закону розподілу f(x, t). Набагато простіше і зручніше в даному випадку використовувати метод інформаційної подібності. За цим методом для розрахунку точності визначення координат ТЗ прирівнюються апостеріорні ентропії визначення координат для різних законів розподілу та обчислюється середньоквадратична помилка одного розподілу через середньоквадратичну помилку іншого розподілу. Так, якщо прийняти нормальний розподіл із нульовим математичним сподіванням і середньоквадратичною помилкою у, то апостеріорна ентропія дорівнюватиме

, (11)

при цьому вважаємо Дx = 1 , що не має значення при використанні методу інформаційної подібності. У формулі (11) -- щільність розподілу нормального закону дорівнює

.

Інтегруючи, знаходимо

,

Звідки

; .

За порівнюваний вибираємо рівномірний розподіл, для якого щільність

,

а апостеріорна ентропія

.

У той же час дисперсія випадкової величини дорівнює

,

звідки середньоквадратична помилка

і ,

де .

Реалізація методу інформаційної подібності означає виконання наведеної нижче послідовності обчислень.

Для рівномірного закону розподілу середньоквадратична помилка визначається у такий спосіб:

У формулі (6.5) при рівномірному законі Рв = 0,5, отже:

або, розв'язуючи відносно F(x, t):

. (12)

При русі між полюсами мережі інформація про значення величини швидкості ТЗ не надходить, тому можна вважати її постійною і рівною середній швидкості руху V (іншої можливості усе рівно немає). Тому при V = const формула (6.12) спрощується до вигляду

.

Інакше кажучи, характер закону розподілу при t > 0 не змінюється, але за час t = фi (k) його параметр стає рівним . Якщо в момент часу t = 0 a 0, то в момент

t = фi, k .

Визначається еквівалентна середньоквадратична помилка для нормального розподілу зі співвідношення

, звідки

.

З огляду на значення Кр, Кн і Р отримуємо

. (13)

При максимальній величині помилки визначення координат

ТЗ L = і,

вважаючи

t = фi, k,

із співвідношення (13), одержуємо:

.

Відстань між двома полюсами визначається при відході від одного полюса і підході до іншого полюса, тому помилка визначення координат подвоюється. З урахуванням цього

. (14)

Визначення

t = фi, k

робимо, зважаючи на мінімальну швидкість руху пішохода, рівну

, при цьому

Відстань між полюсами інформаційної мережі СМ знаходимо за формулою (10) з урахуванням

t = фi, k,

але при цьому виходимо з максимальної швидкості руху ТЗ, рівної , при цьому S = 60 0,32 = 18,6 км. Округлюючи отримане значення, приймаємо S = 20 км. Значення S є основним параметром топології ІМ СМ.

III. Визначення інших параметрів мережі зв'язано з розкидом параметрів руху різних ТЗ, за які виступають швидкість руху, дисципліна проходження траси, зокрема зупинки на ній, і т. п. Можна порушити питання і про розрахунок для різних ТЗ. Ці розрахунки робляться також за формулою (14), але можуть бути обґрунтовані вимоги щодо швидкості руху, обмеження на час стоянок, тому що при фik фgon (де фgon визначається алгоритмом формування траєкторій ТЗ) відбувається обрив траси конкретного ТЗ із видачею сигналу про це. Рух ТЗ із перервою, що перевищує фgon, веде до появи або помилкової, або неопізнаної траєкторії. Величина Sк для різних ТЗ і режимів руху не буде постійною, тому можна ставити і задачі визначення Smax або будувати залежності

S = f(V),

або будувати ймовірнісні описи для S. З цих описів можливо одержати додаткові розрахунки для конкретних мереж.

IV. Визначення ресурсів пам'яті для завдання параметрів ТЗ. Спосіб завдання параметрів ТЗ необхідно встановити єдиним для всієї мережі регіону і для всіх полюсів для сумісності інформаційного забезпечення і можливості єдиної обробки інформації в усій мережі. Кожний ТЗ описується тріадою < A, I, J >, додатково можуть бути зазначені швидкісні та інші характеристики маршруту: пункти зупинок, місця зупинок та їх тимчасовий опис. Якщо для кожного ТЗ обмежитися збереженням зазначеної тріади, то по наближених оцінках для запису А потрібно один байт, для запису I -- два байти (двозначне число) і для запису J для великого регіону потрібно не менше 4--5 байт. Таким чином, використовуючи рівномірний код для кожного ТЗ, необхідно забезпечити 6--7 байт, не рахуючи даних про маршрути, однак дані про маршрут набагато перевищують таку оцінку (її буде наведено нижче). Якщо у великому регіоні використовується до 10 000 ТЗ, то загальна пам'ять для запису їхніх характеристик складе сотні кілобайтів. Насправді така витрата утворюється при централізації всієї інформації в пункті управління. Реально обробку інформації зручно розподілити по мережі, при цьому неодмінно виникає надлишковість, оскільки дані про ті самі ТЗ зберігаються в багатьох полюсах, що знаходяться на маршруті. Конкретні розрахунки легко виконуються у випадку завдання конкретної мережі.

V. Моделювання та алгоритмізація процесу супроводу. Визначення маршрутів транспортної мережі дозволяє координати рухомих ТЗ задавати в лінійній координаті х. Питання супроводу рухомих ТЗ вже розглядалися в літературі. Перш за все, необхідно визначення кожного ТЗ і його характеристик, в тому числі: N - число всіх контрольних точок маршрута; {J} - номер всіх вузлів транспортної мережі, через які проходить маршрут; {t1j, t2j, t3j} - розрахований (прогнозуємий) час прибуття, перебування, відправлення для кожного вузла маршруту; - фактичний час прибуття, перебування, відправлення для кожного вузла маршруту; {Sj} - характеристики операцій, проведених з ТЗ в кожному вузлі маршрута, таким чином для кожного ТЗ в пам'яті СМ зберігається інформаціях1, х1, х2, х3, х4, х5, х6, N, {J}, {t1j, t2j, t3j}, , {Sj}. система моніторингу по кожному запиту на кожний ТЗ видає інформацію [х1і, х2і, х3і, х4і, х5і, х6і],

де і - ідентифікаційний номер ТЗ;

х1 - ідентифікатор ТЗ (державний номер);

х2 - ідентифікатор початкового пункту маршруту;

х3 - ідентифікатор пункту призначення;

х4 - характеристика ТЗ;

х5 - номер останнього полюса мережі;

х6 - дата відправлення.

По конкретному запиту можуть видаватися і решта характеристик ТЗ.

Отже в отриманій моделі враховується широкий спектр чинників, які збурюють хід перевізного процесу впливають на нього, що дає змогу з досить високим ступенем точності прогнозувати час проходження рухомою одиницею маршруту і прибуття її в пункт призначення.

Наведена характеристика вихідного слова про конкретний ТЗ перебільшує 30 реквізитів. Якщо СМ супроводжує до 10 000 ТЗ і кожний реквізит вимагає для свого розміщення 2--3 байти, то загальний обсяг збереженої в СМ інформації тільки про траєкторію ТЗ може бути більше 106 байтів. У кожному полюсі для обслуговування СМ необхідна ЕОМ. З огляду на те, що обробка інформації обмежена нескладними алгоритмами, доцільно ЕОМ у термінальних вузлах (крім центральних) зробити спеціалізованими, які мають обмежений набір команд. Це значно зменшить вартість побудови СМ. З огляду на те, що в пам'яті необхідно зберігати значний обсяг даних про кожний ТЗ, вартість запам'ятовуючих пристроїв складає основну частину вартості ЕОМ, а число необхідних для мережі ЕОМ вимірюється тисячами, доцільно розглянути проблему ущільнення запису інформації в пам'яті ЕОМ. Вирішення цієї проблеми дасть змогу в декілька разів знизити вартість створення і функціонування СМ.



Лекція 8. Використання систем моніторингу при розв'язанні прикладних задач в економіці

8.1 Моніторинг в системах економічного контролінгу

Системи моніторингу, виконуючи функції інформаційного забезпечення керування економічними об'єктами, виконують цю функцію і для реалізації контролю. У останні роки в практиці країн із розвинутою ринковою економікою широке поширення одержала нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, що організується у фірмах, яка називається "контролінг". Система контролінгу складає найважливішу частину менеджменту підприємства, основна інформація в систему надходить про фінансові параметри, тому по своїй сутності контролінг - це система фінансового контролю. У загальній системі контролінгу фінансовий контролінг являє собою систему, що забезпечує концентрацію контрольних дій на найбільш пріоритетних напрямках фінансової діяльності підприємства, своєчасне відхилення фактичних її результатів від передбачуваних планами і прийняття оперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.

Концепція контролінга була розроблена в 80-і роки минулого сторіччя як засіб активного запобігання кризових ситуацій, що приводять підприємство до банкрутства. Принципом цієї концепції, що одержала назву "керування по відхиленням", є оперативне порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників із метою виявлення відхилень між ними і визначення взаємозв'язку і взаємозалежності цих відхилень на підприємстві з метою впливу на узлові чинники нормалізації діяльності.

Системи контролінгу реалізуються на використанні властивостей систем моніторингу, причому властивості СМ використовуються в повному об'ємі. Це ж положення можна представити інакше: функції контролінга можуть бути виконані тільки засобами СМ. Тому системи контролінгу можна трактувати як різновид або окремий клас СМ.

Системи контролінгу, виконуючи функції спостереження і підтримки рівня ефективності функціонування економічних об'єктів застосовуються для будь-яких систем, будь-якої об'єктної області і масштабу, таким чином характер можливості використання СК носить загальний характер. Тому будемо розглядати СК як клас СМ.

Основними принципами побудови системи контролінгу є:

спрямованість системи контролінгу на реалізацію стратегії розвитку підприємства. Він повинен носити стратегічний характер, тобто відбивати основні стратегічні пріоритети розвитку підприємства. Це визначає цілеспрямування контролю й обмеження числа контрольованих параметрів, щоб не відривати увагу і ресурси від найважливіших і пріоритетних цілей розвитку підприємства;

багатофункціональність контролінгу. Він повинний забезпечити контроль пріоритетних показників не тільки в цілому по підприємству, але і по окремим центрам відповідальності, можливість порівняння контрольованих показників із середньогалузевими і взаємозв'язок контрольованих показників з іншими найважливішими показниками господарської діяльності підприємства;

орієнтація контролінгу на використання кількісних стандартів. Поряд з оцінкою якісних аспектів, велика увага приділяється використанню кількісних значень, що робить однозначним їхнє тлумачення;

відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування. Для контролінгу застосовуються конкретні показники фінансового аналізу і планування;

своєчасність операцій контролінгу. Своєчасність полягає не у високій частоті здійснення контрольних функцій, а у відповідності періодів контрольних дій із періодами здійснення операцій, пов'язаних із формуванням результатів діяльності підприємства. Головна умова своєчасності контролінгу полягає в тому, що він повинний носити характер "раннього попередження кризового розвитку", що дозволить усунути поточні відхилення раніш, ніж він прийме серйозний характер;

гнучкість побудови контролінгу. Внутрішня система контролінгу повинна бути побудована з обліком можливості пристосування до нових фінансових інструментів, до нових норм і видів здійснення операційної, інвестиційної і фінансової діяльності; до нових технологій і методом здійснення фінансових операцій;

простота побудови системи контролінгу. Побудова системи контролінгу відповідно до цілей підприємства буде зрозуміло менеджерам. Надмірна складність системи може бути не зрозумілою і не підтриманою операторами, а також вимагати додаткових потоків інформації для своєї роботи;

економічність контролінгу. Витрати по здійсненню контролінгу повинні бути мінімізовані і не перевищувати розмір принесеного ефекту (зниження витрат, приріст доходів, прибуток).

Основними функціями фінансового контролінгу є:

спостереження за ходом реалізації фінансових завдань, встановлених системою планових показників і нормативів;

виявлення ступеня відхилення фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених;

діагностування по розмірам відхилень серйозних погіршень у фінансовому стані підприємства й істотного зниження темпів його розвитку;

розробка оперативних управлінських рішень по нормалізації фінансової діяльності підприємства відповідно до передбачуваних цілями і показниками;

коригування при необхідності окремих цілей і показників у зв'язку зі зміною в зовнішньому середовищі, кон'юктури ринку і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності підприємства.

Як випливає з розгляду передбачених функцій контролінгу, він виконує не тільки контролюючі, але і регулюючі дії, спрямовані на нормалізацію функціонування підприємства.

З обліком перерахованих принципів функцій побудови системи контролінгу підприємства сформулюємо основні етапи побудови системи.

Визначення об'єкта контролінгу. Основним об'єктом контролінгу є управлінські рішення по основним аспектам діяльності підприємства і результати його операційної діяльності в планових періодах.

Визначення діяльності і сфери контролінгу. Основними видами контролінгу є: стратегічний, поточний і оперативний контролінг. Основні характеристики видів контролінга показані в табл. 1.

Таблиця 1

Характеристики видів контролінгу

Види контролінга	Основна сфера контролінгу	Основний контрольований період
1.Статистичний контролінг	Контроль фінансової стратегії і її цільових показників	Квартал; рік.
2. Поточний контролінг	Контроль поточних фінансових планів	Місяць; квартал.
3.Оперативний контролінг	Контроль бюджетів	День, декада, місяць

Формування системи пріоритетів контрольованих показників. Вся система показників, вхідних у сферу контролінгу рангується по значимості. У процесі рангувания в систему пріоритетів першого рівня відбираються найбільш важливі показники, потім формуються пріоритети другого рівня, що знаходяться у факторному зв'язку з показниками першого рівня і т.д. Такий підхід полегшує аналіз і пояснення причин відхилень фактичних значень показників від передбачених планами, завданнями або нормативами.

Формовані системи пріоритетів можуть носити різний характер і виділятися: для окремих центрів відповідальності; для різних напрямків операційної і фінансової діяльності підприємства; для різних аспектів використання ресурсів. Але завжди повинна враховуватися ієрархія показників і їхній взаємозв'язок.

Приклад формування пріоритетів контрольованих показників показаний у табл. 2.

Таблиця 2

Формування системи пріоритетів контрольованих показників

Пріоритети першого рівня	Пріоритети другого рівня	Пріоритети третього рівня	і т.д.
Сума чистого прибутку	Сума прибутків	Рівень цін на продукцію; Об'єм реалізації продукції; Структура реалізації продукції.
	Сума витрат	Рівень тарифів і цін на продукцію і послуги; Об'єм виробництва продукції; Структура виробництва продукції.
	Сума податкових платежів	Зміна системи оподаткування; Зміна ставок податків; Зміна системи податкових пільг.

Однієї з найбільш поширених систем фінансового аналізу, яка може бути використана для контролінгу, є аналіз фінансових коефіцієнтів, характеризуючих різні аспекти фінансової діяльності підприємства. У фінансовому менеджменті найбільше поширення одержали наступні групи фінансових коефіцієнтів: коефіцієнт оцінки платоспроможності (ліквідності) підприємства; коефіцієнти оцінки оборотності активів (капіталу); коефіцієнти оцінки рентабельності.

Коефіцієнт оцінки фінансової стійкості підприємства визначає ступінь фінансової стабільності підприємства в процесі його розвитку. Для такої оцінки використовуються наступні основні показники: коефіцієнт автономії (КА); коефіцієнт фінансування (КФ); коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності (КДН); коефіцієнт маневреності власного капіталу (КМ).

Коефіцієнт оцінки платоспроможності (ліквідності) характеризує можливість підприємства вчасно розраховуватися по своїм поточним фінансовим зобов'язанням за рахунок оборотних активів різного рівня ліквідності. Для проведення оцінки використовуються наступні основні показники: коефіцієнт абсолютної платоспроможності (КАП); коефіцієнт проміжної платоспроможності (КПП); коефіцієнт поточної платоспроможності (КТП).

Коефіцієнти оцінки оборотності активів (капіталу) характеризують наскільки швидко сформовані активи і використовуваний капітал в цілому й окремих їхніх елементах обертаються в процесі господарської діяльності підприємства. Для оцінки оборотності активів (капіталу) використовуються наступні основні показники: кількість оборотів активів (капіталу) у розглянутому періоді (КО); період обороту активів (капіталу) у днях (ПО).

Коефіцієнти оцінки рентабельності (прибутковості) характеризують спроможність підприємства генерувати прибуток у процесі господарської діяльності, визначаючих загальну ефективність використання активів і вкладеного капіталу. Для проведення такої оцінки використовуються наступні основні показники: коефіцієнт рентабельності усіх використовуваних активів (Ра) або коефіцієнт економічної рентабельності; коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рск) або коефіцієнт фінансової рентабельності; коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Ррп) або коефіцієнт рентабельності поточних витрат (Ртз).

Розробка системи кількісних стандартів контролю. Після формування переліку контрольованих показників виникає необхідність встановлення кількісних оцінок по кожному з них. Ці оцінки оформлюються у виді стандартів, встановлюваних в абсолютних і відносних значеннях. Стандарти можуть носити стабільний і рухливий характер (дисконтна ставка, темпи інфляції). У якості стандартів виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів: система державних або розроблених підприємством норм і нормативів.

Побудова системи моніторингу показників, що входять до фінансового контролінгу.

Основу контролінгу, найактивнішу частину його механізму складає система моніторингу.

Система моніторингу, що реалізує механізм контролінгу, представляє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за контрольованими показниками діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу реалізується у вигляді наступної послідовності основних етапів:

а) Побудова системи показників за даними фінансового й управлінського обліку. Ця система представляє собою "первинну інформаційну базу спостереження". На підставі цієї бази розраховуються абсолютні і відносні показники, що характеризують результати діяльності підприємства.

б) Розробка системи аналітичних показників, виражаючих результати діяльності підприємства і відповідають системі контролінгу. Аналітичні показники визначаються за допомогою розроблених алгоритмів розрахунку з використанням первинної інформаційної бази спостереження.

в) Визначення структури і показників форм контрольних звітів СМ, які є носіями контрольної інформації контролінгу. Кожна така форма забезпечує ефективність контролінгу і повинна містити наступну інформацію:

фактичне значення контрольованого показника (у зіставленні з передбаченим);

розмір відхилення від передбаченого значення;

факторне розкладання розміру відхилення (наскільки це можливо);

пояснення причин негативних відхилень за показником в цілому і його складовим;

виявлення винних у негативних відхиленнях.

г) Визначення контрольних періодів по кожному виду контролінгу і кожній групі контрольованих показників. З обліком складності реагування, необхідної для ефективного керування діяльністю підприємства виділяють: тижневий (декадний) контрольний звіт; місячний контрольний звіт; квартальний контрольний звіт.

д) Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. По відносним показникам відхилення підрозділяються на три групи: позитивне відхилення; негативне "припустиме" відхилення; негативне "критичне" відхилення.

Для встановлення такого підрозділу на підприємстві повинні бути встановлені критерії за періодами контролю і групам показників. У вигляді критерію "критичного" відхилення доцільно прийняти:

20% і більш по тижневому (декадному) періоду;

15% і більш по місячному періоду;

10% і більш по квартальному періоду.

е) Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим "центрам відповідальності". Виявлення проводиться по всіх "критичних" відхиленнях і менш значних відхиленнях показників першого рівня. У процесі виявлення використовуються звіти виконавців, минулий досвід, експертні оцінки. Може використовуватися експертна система в складі СМ системи контролінгу.

Розроблена система моніторингу коригується при зміні цілей контролінгу і системи контрольованих показників.

Блок-схема СМ контролінгу, що використовує показники системи фінансового аналізу, приведена на рис. .1.

Алгоритм працює для перегляду параметрів, що спостерігаються щотижня (щодекадно), щомісячно і щоквартально.

У останньому блоці алгоритму доцільно включити експертну систему.

На рис. 1 використані наступні позначення:

СК - сума власного капіталу підприємства на визначену дату;

К - загальна сума капіталу підприємства на визначену дату;

ОБ - сума всіх короткострокових фінансових зобов'язань підприємства на визначену дату;

ДЗ - сума дебіторської заборгованості усіх видів на визначену дату;

ОА - сума всіх оборотних активів підприємства на визначену дату;

В - середня вартість усіх використовуваних активів підприємства в розглянутому періоді;

ОР - загальний обсяг реалізації продукції в розглянутому періоді;

ОРо - одноденний обсяг реалізації продукції в розглянутому періоді;

ПК - сума залученого підприємством позикового капіталу на визначену дату;

ПКА - сума позикового капіталу, залученого підприємством на довгостроковій основі (на період більше одного року);

А - загальна вартість всіх активів підприємства на визначену дату;

СОА - сума власних оборотних активів;

ГА - сума грошових активів підприємства на визначену дату;

КФВ - сума короткострокових фінансових вкладень підприємства на визначену дату;

ЧПО - загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в розглянутому періоді;

- середня сума власного капіталу підприємства в розглянутому періоді;

ЧПРП - сума чистого прибутку, отримана від операційної діяльності підприємства в розглянутому періоді;

И - сума витрат виробництва підприємства в розглянутому періоді.

Формування системи алгоритмів дій по усуненню відхилень. Це заключний етап побудови системи контролінгу на підприємстві.

Результати контролінгу і прийняття дій показано на рис. 2.

Рис. 2. Дії менеджерів за результатами контролінгу.

На рис. 2 показані три дії, що починаються за результатами контролінгу. Дія "нічого не розпочинати" передбачене в тих випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижче передбаченого "критичного" рівня.

Дія "Усунути відхилення" передбачає вмикання процедури пошуку і реалізації резервів по забезпеченню виконання значень показників.

Дія "змінити систему планових або нормативних показників". Такі дії застосовуються, якщо можливості усунення негативних відхилень обмежені або відсутні зовсім. У таких випадках за результатами моніторингу СК розглядаються пропозиції по коригуванню нормативів, припиненні окремих виробничих, інвестиційних або фінансових проектів і навіть окремих центрів витрат і інвестицій.

Впровадження на підприємстві системи економічного контролінгу дозволяє підвищити ефективність процесу керування його діяльності.



8.2 Моніторинг в управлінні банківською діяльністю

За умов переходу до ринкової економіки значення банківської діяльності в системі народного господарства країни зростає. Держава та її орган -- НБУ зацікавлені, щоб діючі комерційні банки були стабільними і прибутковими.

Виходячи з цього, НБУ затвердив інструкцію про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків з метою надання комерційним банкам України допомоги для забезпечення ними своєї надійності та своєчасного виконання зобов'язань перед вкладниками та акціонерами. Інструкцію розроблено на підставі Закону України " Про банки і банківську діяльність" , чинних законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України. Дія інструкції поширюється на всі комерційні банки України незалежно від форм власності.

Національний банк установлює для всіх комерційних банків такі економічні нормативи:

Нормативи капіталу: капітал банку; мінімальний розмір статутного капіталу; платоспроможність; достатність капіталу банку.

Нормативи ліквідності: миттєва ліквідність; загальна ліквідність; співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Нормативи ризику: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих всім інсайдерам; максимальний розмір наданих міжбанківських позик; максимальний розмір отриманих міжбанківських позик; інвестування; загальна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція у неконвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

В інструкції зазначені алгоритми розрахунку економічних нормативів і періодичність їх спостереження та контролю. Результати контролю мають подаватися в НБУ. Цілком природно, що задача контролю та аналізу діяльності комерційних банків має вирішуватися за допомогою використання алгоритму моніторингу.

Робота алгоритму моніторингу організується за схемою, показаною на рис. 3.

Рис. 3. Схема моніторингу значень банківських нормативів.

На рис. 3. використані позначення:

НI - номер економічного нормативу;

DI - припустиме значення нормативу;

F1, F2 - повідомлення менеджеру.

Такі параметри СМ як точність і форма уявлення інформації визначаються відповідно до характеристик одержуваних банком даних про значення економічних показників. Розмір дискретності розраховується за методикою, однак для СМ, працюючих узгоджено із системами звітності перед вищестоящою організацією, часто період дискретності визначається директивно відповідно до періоду звітності, хоча таке рішення і може бути необ'єктивним.

Оскільки в багатьох комерційних банках використовуються ЕС, а для перевірки значень економічних параметрів використовуються правила продукції, то реалізація СМ може бути покладена на ЕС, яка моделює функціонування СМ.

Покажемо організацію БЗ ЕСМ для розв'язання задачі моніторингу відповідно до реалізації функцій контролю та аналізу.

Визначимо фрагмент структури БЗ ЕСМ для розв'язання задачі неперервного моніторингу обов'язкових економічних нормативів регулювання та оцінних показників діяльності комерційних банків (задача моніторингу). Як зазначалося вище, БЗ будується з використанням ієрархічної фреймової структури, причому фрейми верхніх рівнів виконують резидентні функції.

Фрагмент структури БЗ наведено на рис. 4.

Фрейм першого рівня
Перелік задач ЕС
Слоти
Моніторинг	Інші задачі
КЕУ1	КЕУ2	……………	КЕУN
Фрейм другого рівня: моніторинг: КЕУ1
Слоти
Перелік економічних нормативів	Процедурні знання для задачі моніторингу
КЕУ11	КЕУ12
Фрейм третього рівня: перелік економічних нормативів: КЕУ11
Слоти
Н1	Н2	Н3	Н4	Н5	Н6	Н7	Н8	Н9
Назви нормативів
Фрейм третього рівня: перелік економічних нормативів: КЕУ11
Слоти
Н10	Н11	Н12	Н13	Н14	Н15	Н16	Н17	Н18
Назви нормативів
Фрейм третього рівня: процедурні знання для задачі моніторингу:КЕУ12
Слоти
Формули розрахунку нормативів	Припустимі значення нормативів
Н1 = ДО = К1 - (ОЗ - К1); К1 = ОК + ДК - В; (ОЗ - К1) = max((ОЗ - К(, ПРО(	Н1 2 млн ЕКЮ на 01.04.98 р. Н1 3 млн ЕКЮ на 01.04.99 р. Н2 1 млн ЕКЮ Н2 5млн ЕКЮ, якщо іноземний капітал складає не менше 50%, Н2 10 млн ЕКЮ, якщо іноземний капітал більше 50%.
	Н4 4%;
	Н6 100%;
	Н8 25%;
	Н9 8К;
	Н10 5%;
	Н11 40%;
	Н12 200%;
	Н13 300%;
	Н14 50%;
	Н18 10%

Рис. 4. Фрагмент структури БЗ ЕС моніторингу діяльності комерційного банку.

На рисунку 4 використано такі позначення:

ОК -- основний капітал;

ДК -- додатковий капітал;

В -- повернення;

ОЗ -- основні засоби;

Ар -- сумарні активи, враховані за ступенем ризику;

ЗА -- загальні активи;

Ккр -- сума коштів на кореспондентському рахунку;

Ка -- кошти в касі;

Пр -- поточні зобов'язання;

А -- загальні активи банку;

З -- загальні зобов'язання банку;

Ва -- високоліквідні активи;

Ра -- робочі активи;

Зс -- сукупна заборгованість по позиках, міжбанківських кредитах і врахованих векселях одного позичальника і 100% суми позабалансових зобов'язань банку;

Рк 1 -- сукупний обсяг виданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% суми позабалансових зобов'язань стосовно одного інсайдера комерційного банку;

Рк -- сукупний обсяг виданих банком позик (у тому числі міжбанківських), поручительств, врахованих векселів і 100% позабалансових зобов'язань стосовно всіх інсайдерів комерційного банку;

МБн -- загальна сума виданих банком комерційних позик;

МБо -- загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик;

ЦК -- загальна сума залучених централізованих коштів;

Кiн -- кошти комерційного банку, інвестовані на придбання паїв (акцій, цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств, недержавних боргових зобов'язань;

ЦП -- цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

Вав -- внески в асоційовані компанії;

Вп -- загальна відкрита валютна позиція банку по балансових і позабалансових активах і зобов'язаннях банку по всіх іноземних валютах у гривнєвому еквіваленті;

Вiн -- довга (коротка) відкрита валютна позиція всіх банківських металів у гривнєвому еквіваленті;

Вм -- довга (коротка) відкрита валютна позиція всіх банківських металів у гривнєвому еквіваленті.

Рахунки, на яких розміщені кошти, позначені через ОК, Д, У, ОЗ, Ар, ЗА, Ккр, Ка, Пр, А, З, Ва, Ра, Зс, Ск, Рк1, Рк, МБн, МБо, Ц, Кiн, ЦП, Вав, Вп, Вiн, Вн, Вм

Фрагмент БЗ ЕСМ (рис. 4) містить всю інформацію, необхідну для неперервного моніторингу функціонування комерційного банку. Обробка інформації та аналіз результатів діяльності КБ виконуються в блоці логічного виводу ЕС із використанням правил продукцій та інформації фрейму третього рівня: "Процедурні знання для задачі моніторингу на рис. 3" .

Деякі задачі управління діяльністю комерційного банку не можуть бути вирішені без використання методів моніторингу. Одна із таких задач -- узгодження тимчасових та об'ємних характеристик активів і пасивів КБ. Це узгодження є одним з основних важелів управління ліквідністю КБ. При цьому варто враховувати, що ліквідність -- основний показник рейтингу КБ. Він не тільки характеризує ефективність і стабільність роботи банку, але є основним засобом керування кредитними ризиками КБ.

Ліквідність банку залежить від ступеня ризику його окремих активних операцій. Чим більша частка високоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність. Ліквідність залежить від структури пасивів балансу банку. Надійність депозитів і позик, отриманих банками від інших кредитних установ, визначає рівень ліквідності банку. Банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які він спроможний швидко мобілізувати, дозволяють вчасно виконувати зобов'язання по пасиву та інших виплатах. Необхідно також мати на увазі, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинен мати певний резерв для виконання непередбачених обставин, поява яких може бути викликана змінами стану грошового ринку, фінансового положення клієнтів або партнерів банку.

Активні і пасивні операції банку відбуваються в динаміці його діяльності, причому операції як активні, так і пасивні, характеризуються відтоком або надходженням коштів. І ці грошові потоки повинні бути погоджені по розмірах і у часі. Оскільки зміни балансу пов'язані з моментами укладання активних операцій і обумовлених ними дій, то при розв'язанні задачі доцільно організувати не неперервний моніторинг, а моніторинг змін балансу в моменти дій по активних і пасивних операціях. Активні (А) і пасивні (Д) операції банку характеризуються виплатами (S-) і надходженнями фінансових засобів (S+).

У загальному випадку, якщо -- загальна сума надходжень по пасивах, то має виконуватися нерівність:

, (1)

де SP -- ліквідний резерв;

S0-- власні ресурси банку;

SA-- загальна сума активів.

Нерівність 1 мусить наближатися до рівності, оскільки ресурси SД доводиться оплачувати і їх надлишок означає для банку невиправдані витрати. Передбачається, що задача узгодження вирішується засобами експертної системи (ЕС). Характеристики активних і пасивних операцій банку зводяться в таблицю, що зберігається в базі знань ЕС (табл. 3).



Таблиця 3

Характеристики активних і пасивних

Моменти часу t активних і пасивних операцій по виплатах і поверненню ресурсів	1	2	…	R
Обсяг одержуваних банком ресурсів, S+			…
Обсяг ресурсів, що видаються банком, S-			…
S = S0 +			…

У таблиці:

t -- моменти часу, у які робляться виплати або одержання банком коштів. У кожний такий момент виконується цикл спостереження і розрахунку, що полягає у такому.

При одержанні банком або повернення кредиту (), або плати за кредит (), або депозитного внеску () визначається обсяг за формулою

і значення Sr із співвідношення

Sr = Sr - 1+.

При виплаті банком суми кредиту () або виплати по депозитному внеску (Sпд) розрахункові формули мають вигляд:

,

.



У разі виконання нерівностей ліквідності банку не загрожує небезпека з боку неузгодження активів і пасивів; в іншому випадку банк повинний вишукувати додаткові позики.

Якщо в нерівностях ліва частина має значну (відмінну від 0) величину, то це означає, що банк не використовує свої ресурси по активних операціях у повному обсязі і втрачає можливий прибуток. Ця інформація повинна бути оперативно спрямована менеджеру банку, відповідальному за проведення активних операцій.

8.3 Моніторинг процесу реструктуризації підприємства

Реструктуризація стосується реформування практично всіх сторін діяльності економічного об'єкта. Вона відноситься до сфери організації і керування, діяльності й основних засобів, фінансових потоків і інвестицій у нове обладнання і технології, сфери трудових ресурсів і прав власності.

Таке різноманіття сфер діяльності неможливо здійснити без використання систем моніторингу. Особливістю використовуваної СМ можна вважати винятково велике число найрізноманітніших спостерігаємих розмірів. Тому однією з найважчих проблем побудови СМ реструктуризації варто вважати вибір і фіксування множини спостерігаємих параметрів, тобто формування об'єкта спостереження.

Для рішення цієї проблеми необхідно дати коротку характеристику процесу реструктуризації економічних об'єктів (підприємств).

Реструктуризацію підприємств у постсоціалістичну епоху в самому загальному вигляді можна визначити, як адаптацію підприємств до роботи в ринкових умовах, що зумовлює корінну трансформацію їх організаційно-правових форм, виробничо-технологічної структури, системи менеджменту і взаємодії з контратектами і державою. Реструктуризація підприємств у перехідній економіці, нерозривно пов'язана з приватизацією як головним чинником створення нових ринкових умов діяльності компаній, набула з кінця 70-х років глобального характеру.

Україна належить до числа країн, для яких процес трансформації планової економіки в ринкову відбувається найскладніше, із максимальними збитками у виробництві та соціальній сфері. На глибину економічного спаду величезною мірою вплинули обрані підходи до проведення економічних реформ, що протягом періоду переходу досить серйозно змінювалися. Приблизно з кінця 1992 р. до кінця 1994 р. спостерігався період, коли поруч із надповільними перетвореннями у сфері власності, формування ринкових інфраструктур здійснювалася безуспішна спроба відтворення жорсткого державного контролю над економікою шляхом посилення ролі традиційних міністерсько-відомчих структур, введення жорстких систем державного регулювання в системі ціноутворення і на валютному ринку, відновлення деяких елементів централізованого планування і розподілу у формі держзамовлення і держконтрактів тощо. Реально ці заходи лише послабили контроль держави за економікою.

За опублікованими в 1997 р. даними Світового банку, валовий національний продукт на душу населення в Україні становив 2400 USD (у Росії -- 4480 USD), за даними відділу розвитку національної економіки Уряду України, цей показник у 1996 р. дорівнював 1,9 тис. USD, у 1997 р. -- 1,7 тис. USD. Перші ознаки економічного зростання були відзначені лише в 1998 р.

Реструктуризація підприємств, як процес їхнього всебічного пристосування до змінюваних умов, внутрішньо притаманна ринковій економіці. Потреба в реструктуризації є наслідком несвоєчасного викриття кризових явищ на підприємстві і розглядається як комплекс заходів надзвичайного характеру, спрямованих на " виживання" підприємств в умовах кризи. Породжується вона загальною макроекономічною ситуацією, зміною загальної кон'юнктури або ж впливом внутрішніх для підприємств чинників.

Основними причинами набуття процесом реструктуризації національних економік і підприємств глобального характеру були:

технічний прогрес, що змінив ринкову ситуацію в галузях " істотних монополій";

розвиток міжнародних господарських зв'язків, яким почала заважати національна регламентація;

криза державних фінансів і довіри державним інститутам.

Традиційно питання реструктуризації поділяються західними фахівцями на питання оперативної і стратегічної реструктуризації.

Оперативна реструктуризація призначена для забезпечення "виживання" підприємства на короткий термін. Її основними цілями є, по-перше, поліпшення результатів діяльності (включає: зменшення витрат на персонал; зменшення матеріальних витрат; підвищення обороту за короткі терміни), по-друге, забезпечення ліквідності (зменшення дебіторської заборгованості; зменшення запасів; зменшення інвестицій; продаж непотрібного майна підприємства).

Стратегічна реструктуризація покликана забезпечити довгострокову конкурентоспроможність підприємства. Вона включає аналіз причин, через які підприємство втратило конкурентні позиції (виробництво продукції, що не має попиту; поширення своєї діяльності на нові сфери, в яких воно не може бути конкурентоспроможним). Після цього визначаються перспективні сфери діяльності, для кожної з яких формулюється власна ринкова стратегія. На базі ринкової стратегії формулюються цілі підприємства.

На наступному етапі стратегічної реструктуризації вирішується проблема орієнтації всіх структур і процесів на досягнення раніше визначених цілей. Вирішуються питання вибору і створення нових структур управління, трансформації підрозділів підприємства, відновлення виробничих процесів. Оптимізуються інформаційні потоки на підприємстві.

Шанс " вижити" у новій ситуації мають лише ті підприємства, керівники яких усвідомлюють, що потрібні ломка, реформування структур, тобто радикальна реструктуризація. Альтернативи реструктуризації немає.

Для більшості підприємств не існує альтернативи позбавлення від створеної раніше соціальної інфраструктури.

Українські підприємства стикаються з великими труднощами під час здійснення елементів реструктуризації виробництва, що потребує значних витрат: відновлення продукції, виробничо-технологічних процесів. Це потребує значних інвестицій. Але, здійснивши реструктуризаційні заходи, пов'язані з незначними витратами, щодо вивільнення основного (профільного) виробництва від надлишкових потужностей, надлишкових допоміжних і непрофільних виробництв, об'єктів інфраструктури і соціальних об'єктів, об'єктів незавершеного будівництва, вивільнивши зайву робочу силу, підприємства значно підвищать свою інвестиційну і кредитну привабливість. Про це свідчить досвід українських підприємств, які перебували в процесі реструктуризації.

Реструктуризація -- це комплексний процес. Вона повинна проводитися постійно, аби забезпечувати прибутковість в умовах нестабільного ринкового середовища, технологічного процесу і конкуренції з боку інших компаній. Ця перманентна реструктуризація веде до зростання продуктивності і загального економічного зросту.

Єдиного рецепта реструктуризації не існує; вона може вестися в багатьох напрямах і в різні терміни. Проте оперативна реструктуризація може бути проведена протягом 10--12 місяців, з використанням при цьому тільки внутрішніх можливостей підприємства.

Результати проведення реструктуризації оцінюються за такими показниками:

Прибутковість. Оскільки значна питома вага підприємств, що починають реструктуризаційні процеси, не є прибутковими, то досягнення ними прибутків, адекватних рівню прибутковості західних компаній, є однією з цілей і показником успішності реструктуризації.

Наявність позитивних грошових потоків від основної діяльності. Функціонуючі підприємства досить часто не в змозі покрити виробничі витрати за рахунок своїх прибутків, тому зростання грошових потоків в обсягу продажу продукції дає можливість повертати борги та інвестувати кошти у відновлення і зростання виробництва, що є свідченням успіху реструктуризації.

Зростання продуктивності праці. Однією з найскладніших проблем, із якими стикаються фірми, є надлишок трудових ресурсів. Із скороченням обсягів продажу на традиційних ринках підприємства повинні знаходити нові ринки збуту або скорочувати чисельність свого персоналу. Для оцінювання ефективності цих дій використовується динаміка зростання продуктивності праці.

Зростання продуктивності усіх видів ресурсів. Оцінити успішність цих дій можливо показниками рентабельності та їх динамікою.

Зростання обсягів продажу та експорту. Після розвалу соціалістичного табору більшість фірм втратили свої традиційні зовнішні та внутрішні ринки збуту. Сучасна орієнтація на західні ринки вимагає використання новітніх маркетингових технологій, підвищення якості продукції, аби конкурувати з іноземними виробниками аналогічних товарів. Успішність реструктуризації в цьому напрямі можна оцінити по темпах зростання обсягів продажу та експорту.

...