Характеристика макроекономіки як науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Дніпропетровська державна фінансова академія

Економічний факультет кафедра економічної теорії

МАКРОЕКОНОМІКА

Дніпропетровськ - 2008

Макроекономіка: Опорний конспект лекцій для студентів всіх форм навчання. -Дніпропетровськ, - ДДФА, 2008.- 158 с.

Опорний конспект лекцій для студентів всіх форм навчання з дисципліни “Макроекономіка” відповідно до навчального плану.

У посібнику комплексно розкриті теоретичні основи макроекономіки, фактори, що зумовлюють рівень зайнятості населення та методи боротьби з безробіттям; роль грошей в економіці і чинники, що сприяють попиту на гроші, механізми і заходи, за допомогою яких держава регулює національну економіку та міжнародні економічні відносини.

Опорний конспект лекцій призначений допомогти студентам у засвоєнні програмного матеріалу дисципліни.

Автори:	Є.В.Намлієв - к.е.н., доцент кафедри економічної теорії Дніпропетровської державної фінансової академії. Т.В.Корягіна - ст. викладач кафедри економічної теорії Дніпропетровської державної фінансової академії.
Рецензенти:	І.І.Вініченко - к.е.н., професор кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства Дніпропетровського державного аграрного університету. C.А.Корнієнко - к.е.н., доцент кафедри кафедри економічної Дніпропетровської державної фінансової академії
Відповідальний за випуск:	В.А. Табінський - к.е.н., завідувач кафедри економічної теорії Дніпропетровської державної фінансової академії

Вступ

Дисципліна “Макроекономіка” є складовою частиною економічної теорії, яка вивчає економіку в цілому, тобто, на рівні держави, національних ринків, міждержавних економічних відносин, але у тісному зв'язку з діями та уподобаннями елементарних суб'єктів економічної діяльності - домашніх господарств та підприємств. Курс макроекономіки тісно пов'язаний з дисциплінами “Політична економія”, “Мікроекономіка” та “Економіка підприємств” і дає можливість систематизувати й доповнити отримані знання.

Головною метою вивчення дисципліни є формування системи знань про механізм функціонування економічної системи в умовах ринкових відносин а також причини та наслідки спільної діяльності всіх агентів національної економіки.

Завдання дисципліни полягає у вивченні факторів, що зумовлюють рівень занятості населення та методів боротьби з безробіттям; у визначенні ролі грошей в економіці і чинників, що сприяють попиту на гроші також ролі відсоткової ставки як головного елементу, що забезпечує взаємозв'язок ринків благ і грошового ринку; у дослідженні механізмів і заходів, за допомогою яких держава регулює національну економіку та міжнародні економічні відносини.

Мета опорного конспекту лекцій - надати студентам глибокі теоретичні знання з питань основних макроекономічних процесів в економіці країни.

У опорному конспекті лекцій надається велика увага вивченню сучасних інструментів економічного аналізу, знання яких дозволяє кожному, хто вивчає дану науку, самостійно аналізувати складні економічні явища та процеси і робити правильні висновки.

Тема 1. Макроекономіка як наука

1.1 Предмет макроекономіки. Ключові макроекономічні проблеми

Сучасна економічна теорія містить у собі дві складові частини: політичну економію і економікс (економіку).

Термін «політична економія» походить із книги французького економіста, меркантиліста Антуана Монкретьєна «Трактат політичної економії» (1615). Виникнення терміна «економікс» (економіка) зв'язано з ім'ям англійського економіста другої половини XIX в. Альфреда Маршалла. Спочатку економікс мав одну складову -- мікроекономіку; з 30-х рр. XX в., із зародженням кейнсіанства, з'явилася інша його складова -- макроекономіка. Таким чином, у даний час економікс підрозділяється на мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка -- це наука про прийняття рішень раціональними суб'єктами, що вивчає поведінку окремих економічних суб'єктів. Мікроекономіка має справу з окремими фірмами, прийняттям рішень, мотивами поведінки підприємців, вона вивчає не тільки проблеми окремої фірми, домогосподарства, але і галузі, а також питання використання ресурсів, ціноутворення на товари і послуги.

Макроекономіка -- вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, безробіття й інфляції; вона має справу з властивостями економічної системи як єдиного цілого, вивчає фактори і результати розвитку економіки країни в цілому. Як самостійний науковий напрямок макроекономіка стала формуватися з початку 30-х рр. XX в., у той час як формування мікроекономіки відноситься до останньої третини XIX сторіччя (Л. Вальрас, К. Менгер, А. Маршалл). Основи макроекономіки були закладені Дж. М.Кейнсом.

Дж. Кейнс у своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) довів можливість існування в ринковій економіці стійкого стану великого безробіття і недовикористаних виробничих потужностей, але при цьому правильна податково-бюджетна і грошово-кредитна політика держави може впливати на виробництво, скорочуючи тим самим безробіття і зменшуючи тривалість економічних криз. Отже, Кейнс обґрунтував необхідність державного регулювання економіки як єдиного цілого. Кейнсіанська економічна теорія стала домінуючою в сфері макроекономіки і державної політики.

Починаючи з післявоєнного періоду й аж до 60-х рр. будь-який аналіз макроекономічної політики ґрунтувався на кейнсіанських постулатах.

У науковій літературі можна зустріти різноманітні визначення цієї дисципліни. Приведемо два найбільш вдалих.

Макроекономіка - це галузь економічної науки, що вивчає функціонування економіки в цілому з точки зору забезпечення умов стійкого економічного росту, повної зайнятості ресурсів і мінімізації рівня інфляції.

Макроекономіка - це наука про агреговану поведінку в економіці.

Предметом макроекономіки є коло проблем, що вона покликана вивчати, а саме - механізм функціонування національної економіки.

Можна виділити сім основних макроекономічних проблем чи макроекономічну “чудову сімку“:

· національний продукт;

· зайнятість (безробіття);

· інфляція;

· економічне зростання;

· економічний цикл;

· макроекономічна політика;

· зовнішня взаємодія національних економік.

У самому загальному виді зміст нашого курсу зводиться до розкриття семи вищезгаданих проблем.

Макроекономіка переслідує конкретні цілі і використовує відповідні інструменти.

Система цілей містить у собі наступні елементи:

1. Високий і зростаючий рівень національного виробництва, тобто рівень реального валового внутрішнього продукту (ВВП).

2. Висока зайнятість при невеликому вимушеному безробітті.

3. Стабільний рівень цін у сполученні з визначенням цін і заробітної плати шляхом взаємодії попиту та пропозиції на вільних ринках.

4. Досягнення нульового сальдо платіжного балансу.

Перша мета полягає в тому, що кінцева задача економічної діяльності зводиться до забезпечення населення товарами і послугами. Сукупним вимірником національного виробництва виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), що виражає ринкову вартість кінцевих товарів і послуг.

Другою метою макроекономічної політики є висока зайнятість і низьке безробіття. Рівень безробіття коливається в ході економічного циклу. У фазі депресії попит на робочу силу скорочується, а рівень безробіття збільшується. У фазі пожвавлення попит на робочу силу росте, а безробіття скорочується. Однак задовольнити потреби усіх у гідній роботі -- важко досяжна задача.

Третьою макроекономічною метою є стабільність цін при наявності вільних ринків. Розповсюдженим вимірником загального рівня цін є індекс споживчих цін (ІСЦ), що враховує витрати на придбання фіксованого набору «кошика» товарів і послуг.

Четверта мета стосується відкритої економіки й означає досягнення загальної економічної рівноваги на рівні повної зайнятості при нульовому сальдо платіжного балансу.

Співвідношення основних макроекономічних цілей визначає головну макроекономічну мету, що відбиває основну задачу макроекономічної політики. Держава у своєму розпорядженні має відповідні інструменти, що вона може використовувати для впливу на економіку.

Виділяються наступні інструменти макроекономічної політики:

· податково-бюджетна політика;

· грошово-кредитна політика,

· політика доходів;

· зовнішньоекономічна політика;

· торгова політика

1.2 Метод макроекономіки

Якщо предмет наукової дисципліни відповідає на запитання, що вона вивчає, те метод -- як вивчають цю науку.

Під методом розуміється сукупність способів, прийомів, форм вивчення предмета даної науки, тобто конкретний інструментарій наукового дослідження.

Макроекономіка, як і інші науки, використовує як загальні, так і специфічні методи вивчення.

До загальнонаукових методів відносяться:

* метод наукової абстракції;

* метод аналізу і синтезу;

* метод єдності історичного і логічного;

* системно-функціональний аналіз;

* економіко-математичне моделювання;

* сполучення нормативного і позитивного підходів та ін.

Разом з тим кожна наука використовує власні, специфічні методи дослідження, має свої терміни і принципами. Наприклад, у хімії використовується поняття молекули, у фізику -- квант, у математику -- інтеграл, радикал і т.д. Макроекономіка використовує власні поняття, основні з який називаються категоріями.

Основним специфічним методом макроекономіки є макроекономічне агрегування, під яким розуміється об'єднання явищ і процесів у єдине ціле. Агреговані величини характеризують ринкову кон'юнктуру і її зміну (ринкова ставка відсотка, ВВП, загальний рівень цін, рівень інфляції, рівень безробіття й ін.).

Макроекономічне агрегування поширюється на економічні суб'єкти (домашні господарства, фірми, державу, закордон) і ринки (товарів і послуг, цінних паперів, грошей, праці, реального капіталу, міжнародний, валютний).

У макроекономіці широко використовуються економічні моделі -- формалізовані описи (логічні, графічні, алгебраїчні) різних економічних явищ і процесів для виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Макроекономічні моделі дозволяють відвернутися від другорядних елементів і зосередитися на головних елементах системи і їхніх взаємозв'язків. Макроекономічні моделі, виступаючи абстрактним вираженням економічної реальності, не можуть бути всеосяжними, тому в макроекономіці існує безліч різних моделей, що можуть бути класифіковані за різними критеріями:

* по ступеню узагальнення (абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні);

* по ступеню структуризації (малорозмірні і багаторозмірні);

* з погляду характеру взаємозв'язку елементів (лінійні і нелінійні);

* по ступеню охоплення (відкриті і закриті: закриті -- для вивчення замкнутої НЕ; відкриті -- для вивчення міжнародних економічних зв'язків);

* по врахуванню часу як фактора, що визначає явища і процеси (статичні -- фактор часу не враховується; динамічні -- час виступає як фактор.

У макроекономіці існує безліч усіляких моделей: модель кругових потоків; хрест Кейнса; модель IS--LM; модель Солоу; модель Домара; модель Харрода; модель Самуельсона--Хікса й ін. Усі вони виступають як загальний інструментарій, не маючи при цьому національних особливостей.

У кожній макроекономічній моделі винятково важливим є вибір факторів, що були б істотними для макроаналізу конкретної проблеми в конкретний період часу.

У кожній моделі виділяються два типи перемінних:

а) екзогенні;

б) ендогенні.

Перші вводяться в модель ззовні, вони задаються до побудови моделі. Це вихідна інформація. Другі виникають усередині моделі в процесі рішення висунутої задачі, є результатом її рішення.

Варто помітити, що фактор часу в макроекономіці відіграє велику роль, чим у мікроекономіці. Тому в макроекономіці важливе значення приділяється «очікуванням» економічних суб'єктів.

Проблема чекань уперше була висунута шведським економістом, лауреатом Нобелівської премії по економіці (1974) Г. К. Мюрдалем (1898-1987).

Економічні чекання підрозділяються на дві групи:

а) чекання ex post;

б) чекання ex ante.

Чекання ex post -- оцінка економічними суб'єктами придбаного досвіду, фактичні оцінки, оцінки минулого.

Чекання ex ante -- прогнозні оцінки економічних суб'єктів.

У макроекономіці розрізняють позитивний і нормативний підходи.

Позитивний підхід -- це аналіз фактичного функціонування економіки.

Нормативний підхід носить рекомендаційний характер, визначає, які умови чи аспекти бажані чи небажані.

Сполучення позитивного і нормативного підходів дає можливість макроекономічним дослідженням, незважаючи на високий рівень наукової абстракції, бути теоретичною основою для розробки державної економічної політики.

1.3 Господарський кругообіг

Модель господарського кругообігу -- це модель економічної системи, що описує потоки товарів і послуг, якими обмінюються економічні суб'єкти, збалансовані потоками грошових платежів.

У макроекономіці розрізняють два типи кількісних перемінних: запаси і потоки.

Запас -- показник, вимірюваний як кількість на даний момент.

Потік -- величина, вимірювана як кількість в одиницю часу.

Наприклад, запас -- майно споживача, потік -- його доходи і витрати; запас -- кількість безробітних, потік -- кількість тих, хто втрачає роботу; запас -- накопичений капітал в економіці, потік -- обсяг інвестицій; запас -- державний борг, потік -- дефіцит бюджету.

У теорії макроекономіки розрізняють три основні моделі кругообігу.

У цій моделі відсутні держава і зовнішній світ, тобто передбачається замкнута економічна система, де доходи одних економічних суб'єктів показуються як витрати інших економічних суб'єктів. Наприклад, витрати фірм на ресурси в той же час виступають як доходи домашніх господарств, а потік споживчих витрат складає доход фірм від продажу готової продукції. Модель припускає, що обсяг продажів фірм дорівнює обсягу доходів домашніх господарств. Потоки «доходи-витрати» і «ресурс-продукція» відбуваються одночасно в протилежних напрямках і постійно відновляються.

Щоб у даній моделі спостерігалася рівновага, що необхідно випливає:

а) національний доход повинний дорівнювати витратам на його придбання:

Y = споживчі витрати + планові інвестиції. Якщо ж крім запланованих інвестиційних витрат існують непланові інвестиції, то економічна система виходить з рівноваги;

б) дотримання тотожності інвестицій і заощаджень на фінансовому ринку: З + I = З + S чи І = S, оскільки витрати на ВВП і доходи, отримані в результаті його виробництва, рівні.

Держава бере участь у регулюванні економіки трьома основними способами (рис. 1.2.):

а) збирає податки і здійснює соціальні виплати визначеним категоріям громадян: тим, хто «ще» не працює (наприклад, стипендії), і тим, хто «уже» не працює (пенсії, посібника). Податки держава збирає і з підприємств, і з окремих громадян, але в моделі кругообігу передбачається, що економічні суб'єкти розділені по функціональному призначенню і власники фірм, що сплачують податки, знаходяться в сфері домогосподарства. Тому домогосподарства сплачують податки, одержуючи трансферти, різниця між ними утворить чисті податки;

б) виступає як покупець на ринку благ, де здійснюються державні закупівлі товарів і послуг. Державні закупівлі -- це закупівлі на будівництво і утримання шкіл, доріг, армії і державного апарату управління. Крім витрат на товарному ринку держава здійснює витрати на оплату праці державних службовців, тому ці витрати також входять у державні закупівлі;

в) впливає на економіку, регулюючи кількість грошей в економіці. Державні витрати по закупівлі і податки, як правило, не збігаються по величині. Різниця між чистими податками і державними витратами утворить заощадження держави. Якщо заощадження держави - величина позитивна, то вони складають бюджетний надлишок, якщо негативна - бюджетний дефіцит, що може бути профінансований емісією грошей чи облігацій.

Заощадження держави, як і заощадження домогосподарств, направляються в сектор майна.

Модель кругообігу за участю закордону.

Ще складніше стає модель, коли в неї вводиться іноземний сектор, що замкнуту систему перетворює у відкриту економіку. Іноземний сектор (зовнішній світ, закордон) зв'язаний з економічною системою трьома способами:

а) через імпорт товарів і послуг;

б)через експорт товарів і послуг;

в) через міжнародні і фінансові організації.

Реальний і грошовий потоки відбуваються вільно, якщо сукупні витрати домашніх господарств, фірм, держави і зовнішнього світу дорівнюють сукупному обсягу виробництва.

Різниця між експортом і імпортом утворить чистий експорт, що направляється на ринок благ, але не надходить у сектор майна.

Якщо експорт не покриває імпорту, то різниця повинна бути оплачена за допомогою позик в іноземних фінансових чи посередників шляхом продажу реальних чи фінансових активів іноземним покупцям. Такі операції називаються чистим припливом капіталу.

Приплив капіталу -- чиста величина, отримана за допомогою позик в іноземних фінансових посередників, а також за допомогою продажу реальних чи фінансових активів іноземним покупцям.

Відтік капіталу -- чиста величина кредитів, виданих іноземним позичальникам, і засобів, використаних для покупки реальних чи фінансових активів в іноземних продавців.

У ринковій економіці витрати одного суб'єкта є доходом іншого суб'єкта, і навпаки. У зв'язку з цим усі бюджети економічних суб'єктів взаємозалежні, а в економіці країни виникає кругообіг грошей. З цих позицій кругообіг являє собою сукупність бюджетів всіх економічних суб'єктів у їхньому взаємозв'язку.

Господарський кругообіг може бути представлений чотирма способами:

а) рівнянням;

б) таблицею (матрицею);

в) діаграмою (схемою);

г) бухгалтерським рахунком, що використовується для побудови системи національного рахівництва.

Основні потоки народногосподарського кругообігу представлені у виді схем (рис. 1.1-1.2). У відкритій економіці з державним утручанням з потоку «доходи і витрати» відбуваються «вилучення» і одночасно уливання додаткових засобів у виді «ін'єкцій».

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають пізнавальна й практична функції макроекономіки?

2. Що є об'єктом та предметом макроекономіки?

3. Дайте характеристику різних моделей змішаної економіки.

4. У чому полягають позитивна й нормативна функції макроекономіки?

5. Як діє ринковий механізм?

6. Назвіть основні цілі, що їх вирішує держава своєю економічною політикою.

7. Які вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних основ макроекономічної науки?

Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків

2.1 Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

Використання системи макроекономічних показників покликано відображати складні взаємопов'язані процеси, що відбуваються в економіці й безпосередньо визначають динаміку економічного зростання та важливі пропорції розширеного відтворення.

Розрахунки макроекономічних показників та важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі відповідних економічних моделей, що відображають річний економічний оборот на макрорівні. Вони є також важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки. Країни з ринковою економікою, а також ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель використовують систему національних рахунків, що затверджена ООН і рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних зіставлень, порівнянь та ін.

Система національних рахунків (СНР) -- це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо, зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекономічних показників. Серед них основними методологічними принципами СНР є такі:

1. Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, котра приносить доход суб'єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці с одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

У марксистській теорії, на яку спиралася економічна практика соціалізму, застосовувався інший критерій. Продуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Ця теорія покладена в основу іншої системи макроекономічного рахівництва, яка називається системою балансу народного господарства.

Згідно з СНР валовий продукт і сукупний доход створюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта та ін.

2. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

Це означає, що вартість продукту, з одного боку -- це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку -- це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників виробничих факторів -- доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі.

3. СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообігу, а кругообіг -- це безперервний потік «витрати -- доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця.

Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи необхідно збільшити витрати, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більше доходу. Це і є однією з головних проблем макроекономіки.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-небудь галуззю, групою виробників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому.

Технічно макроекономічне рахівництво базується на запозиченому з бухгалтерського обліку принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємопов'язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним. Тобто кожний рахунок сам по собі має вигляд балансової таблиці, одна сторона якої характеризує ресурси, а інша -- їхнє використання.

Базовою одиницею обліку в СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх інституційних одиниць -- резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові організації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій).

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства і організації) є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Практично до резидентів даної країни належать особи, які проживають на території даної країни, за винятком осіб що приїздять на відносно короткий строк (менше ніж рік). Резиденти-підприємства даної країни -- це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної країни, включаючи спільні та змішані підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги; фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Сектор «Підприємства» охоплює інституційні одиниці основною функцією котрих є виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації на ринку. До цього сектора включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор «Фінансові установи» складається з інституційних одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями зі страхування незалежно від форми власності. Це -- комерційні банки, кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких є: випуск, придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; випуск цінних паперів; зберігання грошових коштів і надання кредитів підприємствам і домашнім господарствам.

Сектор «Державні установи» охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства. Це стосується всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні некомерційні громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо вони фінансуються й контролюються державними установами.

Сектор «Громадські та приватні організації», що обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відокремлена від домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Одним із базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до виробництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного капіталу і експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що показують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощаджень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.

У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця «витрати -- випуск», які відображають взаємозв'язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.

Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв'язків між елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного запису кожної економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з відповідною організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт, що дана система є важливим підґрунтям для проведення розрахунків основних макроекономічних показників і використання її для регулювання економіки.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів та послуг, рахунки виробництва, утворення, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через відсутність відповідної інформації.

Розроблена класифікація видів економічної діяльності (КВЕД).

Згідно з Методологією СНР вся національна система бухгалтерського та фінансового обліку приведена у відповідність з міжнародними стандартами.

2.2 Основні макроекономічні показники

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск. Валовий випуск (ВВ) -- це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули:

ВВ=РП+З1-З2,

де РП -- вартість реалізованої продукції;

З1 -- вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси;

З2 -- вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.

Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою:

ВВ = МВ +ОП + А + (П - С),

де МВ - витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання;

ОП -- оплата праці працівників;

А -- споживання основного капіталу (амортизація);

(П - С) -- чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

Центральне місце серед макроекономічних показників займає ВВП.

Валовий внутрішній продукт -- це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

Кінцева продукція -- це та частка валового випуску, яка виходить із сфери виробництва і спрямовується на невиробниче споживання, інвестування (нагромадження) та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП не враховується проміжна продукція, тобто продукти та послуги, використані в процесі виробництва. Включення до складу ВВП проміжної продукції означало б повторний рахунок, тому що вартість проміжної продукції вже входить до складу кінцевої продукції та послуг. Проміжне споживання включає:

1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін.;

2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо);

3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін.

Особливість показника ВВП полягає в тому, що термін «валовий» означає включення до його складу споживання основного капіталу (амортизації).

Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання (за витратами) і розподільчий метод (за доходами).

1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. Це можна подати у вигляді формули:

ВВП = У (ВВ - МВ) + (ПП - С),

де ВВ -- валовий випуск окремих галузей;

МВ -- матеріальні витрати окремих галузей;

ПП -- продуктові податки;

С -- субсидії;

(ПП - С) -- чисті продуктові податки. Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом, пов'язана з обчисленням валового випуску (ВВ) і проміжного споживання (МВ) товарів та послуг.

Податки на продукти -- це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами-резидентами. ( ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг (на послуги транспорту, зв'язку, страхування, рекламу, дозвілля, спортивні заходи та ін., мито тощо).

2. Згідно з методом кінцевого використання (за витратами) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. Для цього використовують таку формулу:

При розрахунку ВВП по витратам складаються витрати всіх економічних суб'єктів (домогосподарств, фірм, держави, іноземного сектора):

ВВП = С + Ig + G + Xn,

де C - consumption - споживання, т.т споживчі витрати домашніх господарств (населення);

Іg - investment gross-- валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки;

G - government purchases - державні закупки товарів і послуг з метою задоволення загальносуспільних потреб;

Xn -- чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом товарів та послуг (Xn = ЕXP - IM).

Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств (С) включають:

1) витрати на купівлю споживчих товарів і послуг;

2) споживання товарів і послуг, отриманих у натуральній формі як оплату праці, подарунків тощо;

3) споживання товарів і послуг, що вироблені домашніми господарствами для особистого кінцевого споживання;

4) споживання товарів і послуг, що куплені резидентами даної країни за кордоном.

Державні закупки (G) -- це витрати уряду на кінцеве споживання органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. До них відносяться витрати на заробітну плату державних працівників і службовців, а також витрати, пов'язані із закупівлею товарів і послуг колективного (суспільного) споживання у приватного сектора економіки.

До державних закупок не входять видатки на трансфертні платежі. Урядові трансфертні платежі -- це державні виплати окремим особам, які не надаються в обмін на товари або послуги. Це допомога по безробіттю, пенсії, допомога престарілим і хворим. Вони призначені задовольняти певний вид потреб. Оскільки трансферти не призначені для закупівлі поточних товарів і послуг, вони не враховуються при розрахунку ВВП.

Валові приватні внутрішні інвестиції включають капіталовкладення в основні (виробничі і невиробничі) фонди, запаси. Валові інвестиції -- сума чистих інвестицій і амортизації. Чисті інвестиції збільшують запаси капіталу в народному господарстві. Придбання цінних паперів не відноситься до інвестицій.

Валові інвестиції (Іg) складаються із двох елементів:

Ig = In + Аm,

де In - чисті інвестиції, тобто такі, які спрямовуються на приріст капіталу та запасів;

Аm -- амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зношеного капіталу.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, що надаються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки та ін.

3. Згідно з розподільчим методом (за доходами) ВВП -- це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВВП розподільчим методом використовують таку формулу:

ВВП = W + R + і + р + Аm + ІT,

де W -- це нарахована грошова винагорода за працю робітників, яка включає основну зарплату, додаткові виплати до заробітної плати, виплати на соціальне страхування, пенсійні фонди;

R - визначає рентні доходи, які отримують домашні господарства за здані в оренду землі, приміщення, житло та ін.;

і - процент у вигляді доходів від грошового капіталу, заощаджуваного домогосподарствами;

р -- прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, товариств, корпорацій. Сюди відноситься: нерозподілений прибуток, податок на прибуток, дивіденди, інші доходи;

Аm -- амортизація - це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік;

ІT -- непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів (акцизи, мито, ПДВ).

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) розраховують як різницю між ВВП і споживанням основного капіталу, тобто сумою амортизації поточного року (А):

ЧВП=ВВП-Аm

Національний дохід (НД) -- показує величину чистого доходу суспільства. Він визначається сумою усіх цін факторів виробництва або доходів власників економічних ресурсів у поточному році:

НД = ЧВП-ІТ

НД = W + R + і + р

До важливих макроекономічних показників також належить особистий дохід та післяподатковий дохід.

Особистий доход (ОД) - складається із первинних доходів домашніх господарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (соціальні трансферти).

ОД = НД-ВСФ-Нерозподілений прибуток-Податок на прибуток+ TR,

де ВСФ -- відрахування від заробітної плати до страхових фондів;

TR - соціальні трансферти.

Велике значення в макроекономічному аналізі має показник особистого безподаткового доходу, або післяподаткового доходу. Він обчислюється як різниця між особистим доходом і особистими податками (Т інд):

DI = ОД - Тінд,

де Т інд.--особисті податки (прибутковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.).

Післяподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження:

DI = C + S

де С -- споживання;

S - заощадження.

Відповідно до СНР для економіки України останнім часом розглядаються нові показники: валовий національний доход (GNІ) і валовий національний наявний доход (GNDI).

Валовий національний доход дорівнює ВВП плюс первинні доходи, одержані резидентами за кордоном у вигляді оплати праці, відсотків, дивідендів, неінвестованих доходів від прямих зарубіжних інвестицій, мінус первинні доходи, передані резидентами за кордон:

GNІ = ВВП + YL - YM,

де YL -- первинні доходи, одержані з-за кордону;

YM -- первинні доходи, передані за кордон.

Валовий національний наявний доход GNDI дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, одержані резидентами з-за кордону, мінус поточні трансферти, передані за кордон:

GNDI = GNІ + TrL - TrM ,

де TrL -- поточні трансферти, одержані з-за кордону;

TrM -- поточні трансферти, передані за кордон.

Валовий національний наявний доход дорівнює сумі кінцевого споживання та національних заощаджень.

2.3 Номінальний та реальний валовий внутрішній продукт

Макроекономічні показники -- це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних: періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні.

Номінальний ВВП (ВВПн ) -- це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) --це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін.

На основі ВВПр обчислюється темп зростання фізичного обсягу виробництва темп його приросту.

Важливе значення має також обчислення темпів зростання та приросту ВВП за рахунок цін, тобто інфляційної зміни ВВП. З цією метою застосовуються різні індекси цін. Основними з них є індекс цін ВВП (Ір), який називається дефлятором ВВП.

Індекси цін відображають співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (ринкового кошика) для певного поточного року та сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому році. Найбільш поширеним серед цих індексів є ІСЦ, який відображає співвідношення між сукупною ціною фіксованого набору споживчих товарів та послуг (споживчого кошика) в поточному і базовому роках.

Згідно з існуючою практикою індекси цін обчислюються у відсотках. Наприклад, якщо ціна споживчого кошика у 1997 р. дорівнювала 5000 грн., а в 1995 базовому році ціна цього кошика складала 4000 грн., то ІСЦ буде дорівнювати 125 % (5000/4000*100).

Дефлятор ВВП, тобто Ір, більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін. Дефлятор ВВП ширший, тому що враховує не тільки ціни споживчих товарів та послуг, а й ціни інвестиційних товарів, товарів, які купує держава, а також товарів та послуг, що купуються і продаються на світовому ринку. У зв'язку з цим дефлятор ВВП -- це індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.

Якщо аналізується 1999 рік, то дефлятор ВВП 1999 р. буде виражатися співвідношенням:

Ір 1999 р. = ВВП н (1999 р.) / ВВП р (1999 р.) Ч100

Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Тому виникає питання, якою мірою це пов'язано зі зміною фізичного обсягу виробництва, а якою -- зі зміною цін чи обома обставинами водночас. Для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фізичного обсягу виробництва потрібно здійснити коригування показника номінального ВВП.

Процес коригування номінального ВВП здійснюється за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефліювати (зменшити грошовий вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.

Найточнішим методом інфліювання або дефліювання номінального ВВП даного року є ділення номінального ВВП на індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) і помноження одержаного результату на 100, тобто:

ВВПр = ВВП н/Ір Ч100,

де ВВП н -- номінальний ВВП;

Ір - індекс цін.

Завдяки інфліюванню номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін базового року. За допомогою дефліювання номінального ВВП грошовий вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні макроекономічні показники, що розраховуються в СНР.

2. У чому полягає суть обчислення валового випуску та його оцінки в СНР?

3. Дайте характеристику окремих методів обчислення ВВП: виробничого, розподільчого та кінцевого використання.

4. Для чого і як обчислюють ЧВП, НД?

5. У чому полягає зміст показників ВВПр і ВВПн?

6. Чим відрізняються між собою ВВП і ВНД?

7. Як розраховують показники особистого доходу і безподаткового доходу?

8. Що таке кінцеве національне споживання?

9. Як розраховують індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)?

Загальні макроекономічні показники

Групування макроекономічних показників
Групи показників	Найважливіші показники	Призначення показників - слугують для визначення
Перша група - показники загально-економічного розвитку	НБ - національне багатства НД-національний дохід ВВП, ВНП, ЧВП	· потенційного та реального національного багатства країни · загального обсягу виробництва та його динаміки · кінцевих результатів виробництва
Друга група - показники, що характеризують технічний рівень виробництва	· обсяг виробничих фондів · інвестиції · коефіцієнт оновлення · фондовіддача · фондоємність · матеріалоємність	· промислового потенціалу країни · темпів розвитку та оновлення виробничого потенціалу · технічного рівня виробництва · ефективності використання фондів · рівня наукоємності виробництва
Третя група - показники, що характеризують трудові ресурси та їх в їх використання	· загальна кількість трудових ресурсів · зайнятість · продуктивність праці · трудоємність · рівень безробіття	· трудового потенціалу країни · рівня зайнятості та безробіття · ефективності використання трудових ресурсів
Четверта група - показники формування та використання фінансових ресурсів	· рівень цін · індекс цін · інфляція · номінальна та реальна процентні ставки	· середнього рівня цін · рівня інфляції · характеристики витрат використання грошових коштів

Тема 3. Ринок праці

3.1 Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку.

Цей ринок має важливе значення перш за все для визначення рівня заробітної плати та рівня занятості.

Ринок праці -- це механізм, який забезпечує поєднання попиту та пропозиції праці в економіці, розподіл трудових ресурсів та визначення цін на різні види трудової діяльності. В результаті взаємодії попиту та пропозиції на ринку труда визначається рівень зайнятості та можливий обсяг пропозиції товарів та послуг в короткостроковому періоді, так як при певному обсязі капіталу та існуючих технологіях обсяг виробництва стає функцією від однієї змінної -- кількості зайнятих.

Попит на працю -- обсяг попиту в економіці на ресурси праці, він дорівнює кількості робочих місць, які створені в економіці. Представниками попиту є фірми (підприємці), держава.

Пропозиція праці -- це загальна чисельність робітників, які можуть та бажають працювати за даних умов.

Рівновага на ринку праці визначає повну зайнятість, а нерівновага - або неповну зайнятість (безробіття), або надлишкову зайнятість.

Основними функціями ринку праці є:

- економічна, яка полягає в забезпеченні процесів виробництва, розподілі та перерозподілі трудових ресурсів між фірмами, галузями, регіонами економіки;

- соціальна, що полягає у створенні матеріальної основи відтворення робочої сили, реалізації та суспільного призначення знань, навичок, здібностей робітників.

Фактори попиту на працю:

-- рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати);

-- попит на товари та послуги;

-- ціни та обсяги ресурсів -- заміщувачів праці;

-- технології;

— бюджетно-податкова політика.

Фактори пропозиції праці:

-- чисельність працездатного населення у працездатному віці;

-- рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати);

-- міграція та природний приріст населення;

-- наявність інших джерел отримання доходів;

-- бюджетно-податкова політика;

— освітній та культурний рівень, існуючі традиції.

Неокласична та кейнсіанські концепції містять різне інтерпретування механізму функціонування ринку праці. Виходячи з передумови існування досконалої конкуренції на ринку благ та праці, прихильники неокласичної теорії визначають залежність попиту на працю (ND) від реальної ставки заробітної плати (w/р). При цьому крива попиту на працю збігається з кривою граничної продуктивності праці, оскільки рівність між ставкою реальної заробітної плати та граничним продуктом праці є умовою максимізації прибутку згідно з мікроекономічною теорією.

МРL = w/р,

де МРL -- граничний продукт праці;

w/р -- ставка реальної заробітної плати.

У короткостроковому періоді за незмінних інших умов зниження ставки заробітної плати веде до підвищення попиту на працю, вірним є й зворотне твердження. У довгостроковому періоді попит на працю буде змінюватися внаслідок науково-технічного прогресу та зміни обсягів капіталу.

Пропозиція праці (NS) в неокласичній теорії є зростаючою функцією, залежною і від ставки реальної заробітної плати, і від ставки відсотка. Збільшення будь-якої з цих ставок стимулює господарську активність домогосподарств, цільова функція яких -- збільшення корисності, і вони заміщують вільний час, що стає більш дорогим, на робочий. Модель рівноваги ринку праці відбиває залежність попиту та пропозиції праці від ставки реальної заробітної плати. Характер залежності попиту та пропозиції на ринку праці від ставки заробітної плати, визначений в неокласичній теорії, поряд із гнучкістю цін та зарплати, забезпечує на ринку праці стійку рівновагу при повній та ефективній зайнятості. Повна зайнятість означає, що кожний з бажаючих продати певну кількість своєї праці при існуючій ставці заробітної плати може зробити це.

...