Характеристика макроекономіки як науки

Таким чином, згідно з висновками неокласичної теорії, ринок праці забезпечує при гнучкості цін і заробітної плати в умовах досконалої конкуренції повну, коли кожний бажаючий продати певну кількість праці за існуючою ціною може зробити це, та ефективну зайнятість. Безробіття -- явище, коли пропозиція перевищує попит на робочу силу, не є стійким і вимушеним.

Відповідно до кейнсіанської концепції обсяг попиту на працю визначається величиною ефективного попиту на ринку товарів та послуг, а пропозиція праці -- грошовою ставкою заробітної плати (w). При цьому в економіці, що функціонує в умовах спаду та не досягла повної зайнятості, пропозиція праці може бути абсолютно еластичною стосовно грошової ставки заробітної плати, оскільки безробітні будуть пропонувати свій труд за ціною, що вже склалася. Положення про те, що при прийнятті рішень про пропозицію праці домогосподарства орієнтуються не на реальну, а на номінальну ставку зарплати, було обґрунтоване побоюванням людей втратити роботу при наявності безробіття та довгостроковим характером трудових договорів. Також вважалося, що номінальна ставка заробітної плати змінюється тільки в один бік -- угору, так як «спроби підприємців зменшити грошову заробітну плату шляхом перегляду угод з найманими працівниками викличуть значно сильніший опір, ніж поступове та автоматичне зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін».

У сучасній ринковій економіці складовими механізму функціонування ринку праці стали трудове законодавство, профспілки, біржі труда, центри зайнятості, кадрові агентства та інші інститути.

3.2 Безробіття та його природний рівень

Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (Yp - potential). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва (Ya - actual) менший від потенційного, тобто Ya < Yp. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття -- головні індикатори макроекономічної нестабільності.

Розглянемо сутність та економічний зміст цих понять та деяких інших понять, пов'язаних із ними.

Зазначимо насамперед, що зайнятість населення -- це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату або з метою отримання інших видів доходу. Надання всім бажаючим і здатним працювати можливості брати участь у суспільному виробництві призводить до максимальної зайнятості всього працездатного населення (чоловіки віком 16--59 років та жінки віком 16--54 роки), а також осіб старшого віку та підлітків, які працюють у різних галузях економіки або зайняті іншою економічною діяльністю.

Міжнародна статистика, крім цього, поділяє все населення на дві категорії: «економічно активне населення» і «економічно пасивне населення».

Економічно активне населення включає: осіб найманої праці; самостійних робітників; осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці; осіб, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку.

Економічно пасивне населення включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії. Отже, економічно активне населення в умовах ринкових відносин практично визначає сукупну робочу силу, тобто обсяг трудового потенціалу країни.

Безробіття -- це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

У залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.

Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи. У суспільстві завжди існує певна кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв'язку із незадоволенням рівнем заробітної плати, умовами праці, місцем проживання тощо.

Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які, в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу.

Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.

В макроекономіці прийнято вважати, що фрикційне і структурне безробіття -- це передумова, без якої економіка розвиватися не може, тобто це природна потреба для економіки. Повна зайнятість при цьому визначається як така, що становить трохи менше 100 % робочої сили. Тому фрикційне та структурне безробіття дістало інтегровану назву -- «природне безробіття». У зв'язку з цим повна зайнятість -- це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. Коли виникає циклічне безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття.

Зараз вважається що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5--6 %. Це означає, що при використанні 94 - 95 % робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення. За цих умов фактичний ВВП Yа дорівнює потенційному ВВП Yр.

Загальний рівень трудових ресурсів (R - resources) складається з двох груп населення: працюючих та безробітних (F):

R = L + F,

де L (labor - праця) - працюючі;

F (free - незаняті) - безробітні.

Рівень фактичного безробіття (u) (u - unemployment - безробіття) обчислюється як частка офіційно зареєстрованих безробітних (F) до загального числа людей, які можуть і бажають працювати (R):

u = Ч100%

Природний рівень безробіття (u*) складається з фрикційного та структурного:

u*= uf + us,

де uf - рівень фрикційного безробіття;

us - рівень структурного безробіття.

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможний забезпечувати потенційний рівень ВВП.

Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон Оукена

За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття, не кажучи вже про соціальні проблеми.

Негативні наслідки безробіття торкаються не лише окремих осіб, що втратили роботу, відповідний та стабільний заробіток, можливості суспільного визначення своїх професійних здібностей, але й в цілому суспільства. Зростання безробіття призводить до:

втрат суспільного продукту у виробництві;

створює додаткове навантаження на державний бюджет, оскільки збільшуються обсяги державної допомоги.

Зі зростанням безробіття у суспільстві підіймається рівень злочинності та самогубств, безробітні потребують соціальної та психологічної допомоги.

Довготривале безробіття призводить до втрати кваліфікації, професійних та частково соціальних навичок людини.

Взаємозв'язок між коливаннями рівня безробіття та ВВП відбиває закон Оукена.

Американський економіст А. Оукен на основі макроекономічного аналізу (емпірично) дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1 %, то втрати ВВП складають 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена.

Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший -- обчислення відсотка відставання фактичного ВВП Ya від потенційного ВВП Yp:

Дy = (u - u*)Ч2,5,

де Дy -- відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП;

u і u* --рівень відповідно фактичного і природного безробіття;

2,5 -- число Оукена.

Другий -- розрахунок потенційного ВВП - Yp

Yp = Ч100,

де Ya -- це фактичний ВВП.

Третій -- оскільки нам відомо Ya та Yp, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати:

ДY = Ya - Yp,

де ДY -- втрати ВВП від циклічного безробіття.

3.3 Нерівність розподілу доходів у ринковій економіці

Ринкова економіка не забезпечує рівності у розподілі доходів. Як зазначали К. Макконнелл та С. Брю: «Ринкова економіка -- це безпристрасний механізм. Вона не має совісті, не пристосовується до моральних норм, які визначають справедливий розподіл доходів» . Цей механізм, наділяючи доходами тих, хто представив свої ресурси у суспільне виробництво, не забезпечує доходами тих, хто за будь-яких обставин не в змозі зробити це. Інваліди, жінки, що доглядають за маленькими дітьми, люди, на утриманні яких знаходяться хворі, у випадку відсутності у їх власності інших ресурсів, ніж праця, залишаються при ринковій економіці без доходів. Також ринковий механізм є чутливим до багатьох факторів, які відбиваються на рівні доходів. Різні здібності людей, освіта, фах, власність, вдача та зв'язки -- усі ці фактори впливають на величину доходу, що отримують економічні суб'єкти.

Ступінь нерівності у розподілі доходів (витрат) можна відобразити на кривій Лоренца. Крива Лоренца -- це графічна модель фактичного розподілу доходів (витрат) в економіці.

На горизонтальній осі цієї кривої зазначають частки сімей у відсотках. Відповідно, усі сім'ї будуть складати 100%. Частки доходу (витрат) розміщують по вертикальній осі, а весь дохід (усі витрати) складають 100%. Теоретичну можливість абсолютної рівності в розподілі доходу (витрат) представляє бісектриса, оскільки всі її точки відповідають умові, коли певна кількість сімей отримує такий же відсоток доходів. Тобто 20% сімей отримують і 20% від всього доходу; 40% -- 40%, а 60% -- 60% і т.д. Чим більше фактична крива Лоренца відхиляється від бісектриси, тим більшим є ступінь нерівності в економіці.

На основі кривої Лоренца розраховують Джині-коефіцієнт, як відношення площі заштрихованої фігури на рисунку 3.1 до площі трикутника АОВ.

Держава через державний бюджет, а саме податки: трансферти, фінансування важливих соціальних послуг, а також через участь в організації обов'язкового соціального страхування може впливати на результати первинного розподілу доходів у суспільстві, яке визначає ринок. Крива Лоренца та показники нерівності розподілу доходів можуть використовуватися і для оцінки перерозподілу доходів державою.

Рис. 1. Крива Лоренца

Питання стосовно оптимального ступеня нерівності має важливе значення для формування цілей та заходів економічної політики держави. З одного боку, рівний розподіл доходів сприяє збільшенню споживчих витрат, максимізації задоволення потреб індивідів, максимізації граничної корисності. З іншого боку, він підриває стимули до господарської активності та отримання більших прибутків; обмежує потенційні можливості для інвестування; у процесі перерозподілу доходів втрачається їх частина.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст термінів "повна" та "неповна" зайнятість.

2. Як обчислюється рівень безробіття?

3. Як обчислюються втрати економіки від надмірного безробіття?

4. Чим визначається обсяг ринку праці?

5. У чому полягає суть моделі рівноважного стану ринку праці?

6. Розкрийте зміст основних теорій функціонування ринку праці.

7. У чому полягає суть та зміст кривої Філліпса у короткостроковому та довгостроковому періодах?

ЗАЙНЯТІСТЬ - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

Соціально-економічні умови існування ринку робочої сили

Суб'єкти ринку робочої сили

Тема 4. Товарний ринок

4.1 Сукупний попит та його складові

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит (AD - aggregate demand) - це сумарні витрати макроекономічних суб'єктів на кінцеві товари та послуги, які виготовлені в економіці протягом певного періоду часу.

Сукупний попит -- це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із:

споживчих витрат домогосподарств (С)

інвестиційних витрат фірми (Іg)

державних закупівель (G)

чистого експорту (Xn)

Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою:

AD = C+Ig+G+Xn

На сукупний попит здійснюють вплив цінові та нецінові фактори. Найважливішою детермінантою сукупного попиту виступає ціна.

Крива сукупного попиту показує кількість товарів та послуг, які будуть придбані при кожному даному рівні цін.

Зміни обсягу сукупного попиту відображаються у русі вздовж кривої AD. Згідно кількісної теорії грошей: MV=PY. Звідси Yd=MV/P, де P - рівень цін в економіці, Yd - реальний обсяг доходу, M - кількість грошей в економіці, V - швидкість обертання грошової одиниці.

На рисунку 4.1. наведені різноманітні поєднання Р та Y (при постійні пропозиції грошей.)

На вісі абсцис - реальний ВВП, чи реальний обсяг виробництва, на вісі ординат - рівень цін, чи дефлятор, т.т. не абсолютний, а відносний показник.

Крива AD нахилена вниз, оскільки ріст цін (Р^) скорочує реальні запаси грошових коштів (M/P).

Від'ємний нахил кривої AD пояснюється трьома ефектами:

Ефектом Кейнса (ефектом відсоткової ставки): з зростанням цін зростає попит на гроші, при незмінній пропозиції грошей зростає % ставка. Таким чином скорочується попит інвестицій в економіку, а відповідно скорочується і обсяг сукупного попиту. Р^ - M/Pv - i^ -Iv - ADv

Ефект Пігу (реальних касових залишків, чи багатства) означає зменшення багатства, яке викликане ростом рівня цін, що призводить до скорочення споживання, а відповідно, сукупного попиту: Р^ - M/Pv - Сv - ADv

Ефектом імпортних закупівель - зростання цін внутрішнього ринку при стабільних цінах на імпорт призводить до скорочення експорту, відповідно скорочується сукупний попит в національній економіці: Р^ - Еv -Xnv - ADv

Для макроекономічного аналізу велике значення має кут нахилу кривої сукупного попиту. Це залежить від того, наскільки суттєво цінові фактори впливають на сукупні витрати. Так, закупки товарів та послуг за рахунок кредиту та доходу від фінансових активів займають незначну частій в сукупних витратах. Зміни в чистому експорті під впливом цін також не можуть справляти суттєвого впливу на динаміку сукупних витрат. У зв'язку з ним реально припустити, що еластичність сукупного попиту стосовно ціни є невисокою, а крива сукупного попиту більше тяжіє до вертикальної лінії.

Очікування. Цей фактор породжується звичайною психологією в поведінці економічних суб'єктів, згідно з якою їхні поточні рішення обов'язково мають враховувати ті зміни в економічній кон'юнктурі, які очікуються у майбутньому. Очікування можуть впливати на поточну поведінку як домогосподарств, так і підприємств.

Якщо домогосподарства вважають, що в майбутньому їхній реальний доход збільшиться, вони будуть готові витрачати більшу частку свого поточного доходу. Внаслідок цього витрати на споживання зростають, крива сукупного попиту зміщується вправо. Аналогічний вплив на поточний сукупний попит справляє масове очікування нової хвилі інфляції, оскільки в цьому випадку домогосподарства збільшать поточні закупки споживчих товарів, випереджаючи зростання цін.

Зміни в витратах на інвестиції залежать від очікувань підприємств. Так, поява оптимістичних прогнозів щодо отримання високих прибутків від вкладеного капіталу може сприяти збільшенню попиту на інвестиційні товари, що викличе пересування кривої сукупного попиту вправо. Якщо перспективи на отримання високих прибутків від майбутніх інвестиційних програм непереконливі, то інвестиційні витрати будуть зменшуватися, що викличе скорочення сукупного попиту і пересування її кривої вліво.

Зміни в економічній політиці держави. Розглядаючи модель економічного кругообігу, ми зазначали, що уряд теж має змогу впливати на величину сукупних витрат. Так, збільшуючи державні закупки, які є одним із компонентів сукупних витрат, уряд збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо. Підвищуючи прибутковий податок з громадян, уряд зменшує безподатковий доход домогосподарств, викликає зменшення споживчих витрат і сукупного попиту, що зміщує його криву вліво.

Важливим елементом економічної політики держави є монетарна політика Нацбанку, зміни в якій теж впливають на сукупний попит. Так, заходи Нацбанку зі збільшення грошової маси в економіці підвищують сукупний попит і змішують його криву вправо. Заходи Нацбанку зі скорочення грошової маси зменшують сукупний попит і змішують його криву вліво.

Зміни в світовій економіці. Оскільки на сукупний попит впливає чистий експорт, то це означає, що зміни, які відбуваються в кон'юнктурі міжнародної торгівлі, теж впливають на сукупний попит. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках.

Перший -- зростання економічної активності у наших торгових партнерів. У цьому випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання їхнього попиту на наші товари і збільшення нашого експорту. Це збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо.

Другий -- зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит, а його крива зміщується вправо. Аналогічно впливає на сукупний попит зміна курсу валюти наших торгових партнерів, яка може викликатися змінами в кон'юнктурі на валютних біржах.

Третій -- зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з нашою країною акценти у торговій політиці вони змішують в бік посилення ролі протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж перевага надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного попиту, що змішує його криву у відповідний бік

Нецінові фактори:

Зміни в споживчих витратах: добробут населення, очікування споживача, заборгованість споживача, податки.

Зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, очікувані прибутки, податки з підприємств, технологія виробництва, надлишкові потужності.

Зміни у витратах на чистий експорт: національний дохід у закордонних країнах, валютні курси.

Зміни у державних витратах.

4.2 Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (AS - aggregate supply) -- це загальна кількість кінцевих товарів і послуг, що може бути запропоноване (зроблено) в економіці при різних рівнях цін. Залежність обсягу пропозиції від середнього рівня цін у країні показує крива AS.

Сукупна пропозиція -- це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва, в межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат, тобто витрат на виробництво одиниці товару.

На сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

Цінові фактори змінюють обсяг сукупної пропозиції (переміщення уздовж кривої AS). Нецінові фактори (зміна в технології, цінах ресурсів, обсязі застосовуваних ресурсів, оподатковуванні фірм, структурі ринку і т.д.) приводять до зрушення кривої AS.

Форма кривої AS тлумачиться по-різному класиками і кейнсіанцями. Так, зміни величини сукупної пропозиції під впливом того самого фактора можуть бути неоднакові, що обумовлено тим, який період (короткий чи довгий) приймається в увагу.

Класична модель розглядає економіку в довгостроковому періоді.

Довгостроковий період -- це період, протягом якого ціни на ресурси встигають пристосуватися до цін на товари так, щоб в економіці підтримувалася повна зайнятість.

Довгострокова крива AS відбиває виробничі можливості країни і будується виходячи з наступних умов:

а) обсяг виробництва обумовлений тільки кількістю факторів виробництва і наявною технологією і не обумовлений рівнем цін;

б) зміни у факторах виробництва і технології здійснюються повільно;

в) економіка функціонує при повній зайнятості факторів виробництва, і, отже, обсяг виробництва дорівнює потенційному;

г) ціни і номінальна заробітна плата гнучкі, їхньої зміни підтримують рівновага на ринках.

У даних умовах крива AS вертикальна. Вона характеризує природний (потенційний) рівень обсягу виробництва (рис. 4.3), тобто обсягу виробництва в умовах повної зайнятості, при якому ресурси економіки цілком використовуються, а безробіття знаходиться на природному рівні. Коливання сукупного попиту (рис. 4.4) змінюють рівень цін. Наприклад, при зменшенні пропозиції грошей крива AD. зміщається вліво в положення AD . Економічна рівновага переміщається з точки Е1 у точку Е2 однак кількість зробленої продукції AS залишається на колишньому рівні.

Зрушення кривої сукупної пропозиції в довгостроковому періоді можливі тільки при зміні величини факторів виробництва і технології.

У короткостроковому періоді така модель неприйнятна.

Кейнсианская модель описує економіку в короткому періоді і заснована на наступних передумовах:

* неповна зайнятість в економіці;

* ціни на товари і номінальну заробітну плату тверді.

У цих умовах крива сукупної пропозиції горизонтальна (рис. 4.5).

Коливання сукупного попиту впливають на обсяг виробництва, рівень цін не змінюється. Наприклад, зменшення пропозиції грошей зміщає AD1 у положення AD2. Економічна рівновага переміщається з точки Е1 у точку Е2 обсяг виробництва -- із точки Y1 у точку Y2.

Як видно з рисунків, зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку зміщенням її кривої у відповідний бік.

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

зміни цін на ресурси;

міни в продуктивності ресурсів;

зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива змішується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає, що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні виграти і збільшує сукупну пропозицію.

4.3 Взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції. Модель AD-AS.

Важливою властивістю ринкової економіки є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага між сукупними попитом та сукупною пропозицією, тобто AD=AS. Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП та рівноважні ціни.

На цьому графіку крива AD1 -- це початкова крива сукупного попиту; крива AS1 -- початкова короткострокова крива сукупної пропозиції; ASдовг. -- довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (О1). Точка Т1 є точкою короткострокової рівноваги як результат перетину кривих AD1 і AS1 одночасно точкою довгострокової рівноваги як результат перетину кривих AD1, AS1, ASдовг.. Отже, в точці Т1 має місце подвійна рівновага (короткострокова і довгострокова). Вона може забезпечуватися лише в умовах повної зайнятості.

Якщо припустити, що при незмінній сукупній пропозиції (AS1) сукупний попит зменшиться порівняно з потенційною величиною (AD1), а його крива переміститься вліво в положення AD2, то короткострокова рівновага буде забезпечуватися в точці Т2, що порушує довгострокову рівновагу. Якщо, навпаки, при незмінному сукупному попиті (AD1) короткострокова сукупна пропозиція зменшиться відносно потенційної величини (AS1), а її крива переміститься в положення AS2, то короткострокова рівновага буде забезпечена в точці Т3, це теж порушить довгострокову рівновагу.

Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості яку підприємці мають намір виробити. Якщо падіння сукупного попиту знизить ціну, то ціна примусить підприємців зменшити обсяг виробництва до рівня сукупного попиту (T2). Якщо зменшення сукупної пропозиції підвищить ціну, то ціна викличе зменшення обсягів бажаних закупок до нового рівня сукупної пропозиції (T3).

Довгострокова рівновага означає, що кількість товару яку покупці бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінним. Виключення може мати місце лише за умов економічного буму, коли підприємці вдаються до надмірного використання робочої сили, а безробіття сягає нижче природної норми.

Рівновага в економіці постійно порушується. Її порушення може викликатися змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат. Але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня ВВП і за інших цін.

Тема 5. Грошовий ринок

5.1 Механізм функціонування грошового ринку

Гроші є дуже важливим елементом макроекономічної теорії, економічної політики та повсякденного життя. Існує багато визначень грошей. Можна назвати нейтральне визначення: Гроші - це сукупність фінансових активів, які постійно використовуються для угод.

Найбільш притаманною рисою грошей є їх абсолютна ліквідність, тобто здатність практично миттєво та без втрат обмінюватись на будь-які види активів («за гроші можна все купити»).

В умовах сучасного ринку грошовий обіг складається з готівкових і безготівкових грошей.

Готівкові гроші -- це паперові гроші (банкноти) і монети. Монети чеканяться, як правило, казначейством і вводяться в обіг Національним банком.

Безготівкові гроші -- це записи на банківських рахунках і внески в комерційних банках. Вони називаються банківськими грошима. В розвинутих країнах світу переважна частка всіх грошей припадає на банківські гроші. До них відносять банківські депозити (поточні та термінові рахунки), чеки і кредитні картки.

Вся сукупність готівкових і безготівкових грошей складає грошову масу.

Ми знаємо, що гроші (в широкому розумінні) є найбільш ліквідною формою активів. Однак ймовірно й те, що ліквідність окремих компонентів грошової маси різноманітна. Для виміру грошової маси використовують грошові агрегати. Вона є структуризованою величиною і складається із декількох грошових агрегатів. Але перш ніж розглянути грошові агрегати, зупинимось на такій властивості грошей, як їх ліквідність.

Ліквідність будь-якого майна безпосередньо пов'язана з його втратами при обміні на будь-яке інше майно або послуги. Тобто ліквідність -- це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод або без втрат перетворюватися в цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-який інший актив.

Грошовими агрегатами називаються складові елементи грошової маси, умовно поділені по черзі убування ступеня ліквідності.

НБУ виділяє 4 агрегати грошової маси: М0, М1, М2, М3.

М0 = готівкові гроші, тобто банкноти та монети, що знаходяться в обігу.

М1 = готівкові гроші в обігу + поточні депозити (вклади до запитання, чеки), кошти на розрахункових рахунках.

М2 = М1+строкові депозити

М3 = М2 + великі депозити з фіксованим терміном + кошти клієнтів за трастовими операціями банків + рахунків небанківських фінансових установах.

Грошово-кредитний ринок - перерозподіляє грошову масу між окремими економічними суб'єктами з метою її використання на поточні і довгострокові потреби.

На грошово-кредитному ринку виступають фінансові посередники -- це різні фінансові заклади, серед яких провідну роль відіграє грошова адміністрація -- Національний банк, Міністерство фінансів, Казначейство. Вони визначають і пропозицію грошей.

Грошово-кредитний ринок, як і будь-який ринок, характеризується через пропозицію, попит і ціну (відсоткову ставку). Далі розглянемо ці складові грошово-кредитного ринку.

Пропозиція і попит на грошовому ринку

Почнемо з пропозиції грошей, яка є реальною грошовою масою.

Грошова пропозиція складається із готівкових грошей поза банківською системою та депозитів. За своїм складом грошова пропозиція визначається грошовим агрегатом М1, де готівкові гроші являють собою зобов'язання Центрального банку, а депозити - зобов'язання комерційних банків.

Грошова пропозиція контролюється Національним банком через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати, Національний банк цілеспрямовано впливає на грошовий ринок.

Графічне зображення пропозиції грошей показано на рис. 5.1. Пропозиція грошей (Ms), як ми побачимо далі, залежить від грошово-кредитної політики Національного банку. Іншими словами, величина грошової пропозиції регулюється Національним банком і не залежить від відсоткової ставки (i)

Грошовий попит -- це попит на реальну грошову масу. Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод показує, скільки грошей економічний агент бажає мати на руках для того, щоб здійснювати повсякденні трансакції (угоди). Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.

Найпростіша формула трансакційного попиту на гроші має вигляд:

MDТ= PЧQ/v,

де MDТ - кількість грошей, що перебувають в обігу;

P - абсолютний рівень цін;

Q - реальний обсяг виробництва;

v - швидкість обігу грошей.

На рисунку 5.2 графічно відображено співвідношення між попитом на гроші для угод ( MDТ) і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він має вигляд вертикальної прямої.

Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді попит на гроші для угод дорівнює:

MDТ = ВВПр/v,

де ВВПр -- реальний валовий внутрішній продукт.

Таким чином, з формули випливає, що попит на гроші для угод залежить від двох факторів: реального обсягу виробництва -- з його зростанням зростає і попит на гроші; швидкості обертання грошей -- чим вища швидкість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необхідна для обслуговування угод.

Попит на гроші як активи (MDА) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки.

Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.

Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.

Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішують альтернативу: зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її вирішення впливає відсоткова ставка, тобто рівень доходів від фінансових активів. Відсоткова ставка визначає попит на гроші як активи. Чим вища відсоткова ставка, тим більша альтернативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрачають власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання відсоткової ставки зростає попит на фінансові активи і падає попит на гроші як бездоходний актив (див. рисунок 5.3).

З графіка видно, що при ставці 8 % попит на гроші як активи (MDА) дорівнює нулю. За умов зниження відсоткової ставки (i) попит на гроші як активи зростає від M/P1 до М/P2 Таким чином, попит на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці відсотка.

Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші. Отже, сукупний попит на гроші - це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб'єктам для оплати угод та в якості активів, виходячи з попереднього аналізую функцію грошового попиту можна записати таким чином:

MD = L(Y,i) = kY - hi,

де k та h - коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою;

Y - дохід;

і - відсоткова ставка.

Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку:

На рис 5.4. похила лінія MD - це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива MD отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія MS1 - це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих MD та MS засвідчує рівновагу за рівноважної відсоткової ставки - n. Якщо, припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива збільшиться вправо. І за даної відсоткової ставки рівновага порушується.

Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишковим, грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає: зниження відсоткової ставки (n), що випливає із її формули:

n = відсотковий дохід/ціна облігаціїЧ100

де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис. вона зменшиться до n2, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Висновок: нерівновага на грошовому ринку викликає зміни в цінах на облігації і через них -- у відсоткових ставках. Ціни на облігації і відсоткові ставки є обернено залежними. Зміни відсоткових ставок впливають на готовність заощаджувати гроші, що відновлює рівновагу на ринку грошей. Рівноважна ставка відсотка вирівнює кількість грошей, що пропонуються і потребуються.

5.2 Банківська система та грошовий мультиплікатор

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід врахувати, що вони виконують дві основні функції: залучення грошей на депозит та надання кредитів.

Загальна здатність банків надавати кредит залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу.

Зв'язок між 2 функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша - відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів:

1. обов'язкові резерви, норма яких регулюється Нацбанком;

2. додаткові резерви, що їх комерційні банки створюють самостійно.

Кошти, які тримаються як резервні, не приносять відсотка. Тому для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви.

Головною функцією вимоги обов'язкових банківських резервів є необхідність контролю НБУ за величиною грошової пропозиції. За законом всі комбанки повинні мати обов'язкові резерви.

Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою:

rr = R/D

Друга - кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою:

МС = D - R

Гроші, які залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші.

Тепер розглянемо механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1. Національний банк визначає норму обов'язкових резервів а значить впливає на банківські резерви;

2. використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і таким чином збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Отже, особливість комерційних банків полягає в тому, щоб залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей (?D) і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Така здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (md). Який знаходиться в оберненій залежності від норми резервування:

md = 1/rr

Якщо резервна норма встановлена, то спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції:

?MS= ?D Ч md,

де ?D - приріст депозитних грошей.

Наведена модель грошової пропозиції відповідає спрощеним умовам її формування, тому що в ній грошова пропозиція зводиться лише до депозитних грошей, а вилучення з грошового обігу зводяться лише до банківських резервів.

У дійсності до складу грошової пропозиції входять як депозитні, так і готівкові гроші, тобто:

MS = MB +D

де MB-- готівкові гроші.

За цих умов, певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучаються в формі готівки. З урахування цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою:

Щоб визначити модель грошової пропозиції з урахуванням усіх обставин, визначимо два додаткових показники, що впливають на її величину.

Коефіцієнт готівки (cr) -- це відношення готівкових грошей до депозитних грошей:

cr = MB/D

звідси MB = cr Ч D .

Грошова база (H) -- це сума готівкових грошей та банківських резервів (гроші високої ефективності):

H = MB + R

З урахуванням цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою:

?MS= ?Н Ч mm

mm - грошовий мультиплікатор, який визначається таким чином:

mm = (1+cr)/(rr+cr)

Грошовий мультиплікатор показує на скільки грошових одиниць змінюється грошова пропозиція за зміни грошової бази на одну грошову одиницю. Легко помітити, що коли вилучення грошей у формі готівки відсутні, тобто cr = 0, то грошовий мультиплікатор дорівнює депозитному.

Грошовий мультиплікатор залежить від політики Національного банку тією мірою, в якій Національний банк контролює резервну норму, а також від рішень власників грошових коштів, які впливають на коефіцієнт готівки. Національний банк може лише прогнозувати поведінку вкладників стосовно коефіцієнта готівки.

У грошово-кредитній політиці держави грошова пропозиція є наперед визначеною Національним банком величиною. Тому пошуковою величиною стає грошова база, яку можна вивести з формули.

Національний банк може збільшити грошову базу за допомогою купівлі державних облігацій на відкритому ринку.

Тема 6. Інфляційний механізм

6.1 Сутність інфляції та показники її вимірювання

Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Що ж таке інфляція? Інфляція -- це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін -- на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.

Для обчислення темпу інфляції (р) застосовують два методи.

Перший -- на основі індексу цін базового періоду. В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно базового періоду (року):

р = Іц - 100,

де Іц -- індекс цін аналізованого періоду (року);

100 -- індекс цін попереднього періоду (року).

Другий -- на основі індексу цін попереднього періоду.

В цьому випадку інфляція показує відсоток приросту цін в аналізованому періоді (році) стосовно попереднього періоду (року):

р = Ч100%,

Іц -- індекс цін аналізованого періоду (року);

Іц(-1)-- індекс цін попереднього періоду (року).

Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей.

6.2 Види інфляції

В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).

Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10 %. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних Цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Певний час ціни можуть зростати повільними темпами, що не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів. Але з часом темпи зростання цін збільшуються. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки, де починають прискорено підвищувати ціни на товари у відповідь на зростання попиту. Покупці у зв'язку з цим зазнають певних втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і робочу силу. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи економічних суб'єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.

У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.

Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси -- сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.

Інфляція витрат, як правило, супроводжується падінням виробництва. Таке явище дістало назву стагфляція. Отже, стагфляція виникає тоді, коли одночасно зростають ціни і скорочується виробництво.

У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.

Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.

Світовий досвід показує, що інфляційні процеси, як правило, супроводжуються зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вони можуть також відбуватися за умов падіння виробництва, тобто в умовах стагфляції.

Існують дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна й монетарна. Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов наявності структурних «вузьких місць» в економіці, до яких вони відносять диспропорції суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес, та ін. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, зумовлений «м'якою» грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика

Національного банку, зокрема щодо емісії грошей, валютного ринку та експортно-імпортних операцій тощо). Вони вважають структурні «вузькі місця» наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, викликане інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Однією з причин інфляції є також завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів.

6.3 Соціально-економічні наслідки інфляції

Соціально-економічні наслідки інфляції проявляються у наступному:

1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються.

2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.

3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позичкодавці).

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм. Довгострокові інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах, у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися.

6. Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповної зайнятості інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та зниження безробіття. Але помірна інфляція попиту може також самопримножуватися, якщо стає затяжною. За цих умов до неї звикають продавці і тому автоматично наперед підвищують ціни на свої товари та послуги.

До неї звикають і покупці, тому намагаються робити закупки заздалегідь, що збільшує попит і породжує нову хвилю інфляції. Робітники теж вимагають врахувати майбутню інфляцію у своїй заробітній платі, що породжує інфляцію витрат. Остання становить особливу загрозу для економіки країни. Така інфляція свідчить про зростання цін на виробничі ресурси, що при незмінній кількості ресурсів скорочує виробництво і збільшує безробіття.

...