Економіка праці

соціальна політика;

зайнятість;

міграційна політика;

демографічна політика.

Треба звернути увагу на те, що цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин повинно здійснюватися на постійно діючій основі системи заходів суспільного і державного регулювання.

Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для об'єктів цих відносин, ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб'єктів соціально-трудових відносин, створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин, вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формування системи соціально-трудових відносин.

Методи суспільного і державного регулювання СТВ:

1. соціальне партнерство:

генеральна угода;

галузева угода;

спеціальна (регіональна) угода;

колективні договори.

2.адміністративні методи:

адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, методологічні документи тощо);

організаційні (створення інфраструктури, спеціальних служб контроля за виконанням програм).

3.економічні методи (непряме регулювання):

дотації, пільги, державні закупівлі;

прискорена амортизація;

фінансово-кредитні пільги;

податкові пільги;

пряма фінансова допомога.

Тема 4. Соціальне партнерство

Вивчення теми необхідно розпочати із з'ясування сутності соціального партнерства. Соціальне партнерство - це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками - з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями - з другого, і державою та органами місцевого самоврядування - з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Треба знати, що соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях:

міжнародному (мегаекономічному);

національному (макроекономічному);

галузевому і регіональному (мезоекономічному);

виробничому (мікроекономічному).

Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин є:

наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки;

роботодавці та їх об'єднання;

держава та органи місцевого самоврядування.

Об'єктом соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика.

Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на:

державному рівні;

галузевому рівні;

територіальному рівні;

укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах;

укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником;

через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.

Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу;

елементом механізму розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки (через узгодження дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження);

організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;

чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності (висловлення недовіри уповноваженій посаді, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін.);

організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється на різних рівнях у формах:

спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

колективні переговори на всіх рівнях;

укладання договорів та угод на всіх рівнях;

погодження на національному і регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та товаровиробника і т. ін.;

спільне розв'язання колективних трудових спорів, запобігання їм на всіх рівнях;

організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

участь найманих працівників у доходах підприємства а умовах, визначених колективним договором;

розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва узгодження позицій;

обмін необхідною інформацією;

контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Важливо засвоїти, що головну роль у становленні системи соціального партнерства в будь-якій країні відіграє реалізація шести принципів, закладених в конвенціях і рекомендаціях МОП.

В Україні основними принципами соціального партнерства є:

законність;

повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;

добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;

відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;

контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

При веденні колективних переговорів, укладанні договорів та угод, взаємних консультаціях і контролі, а також вирішуванні колективних спорів необхідно брати до уваги, окрім загальних принципів усієї системи соціального партнерства, деякі специфічні.

У процесі ведення колективних переговорів соціальне партнерство повинно ґрунтуватися на таких принципах:

-- «трипартизмі», тобто представництві уряду або виконавчих органів місцевої влади, профспілок і роботодавців;

-- рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників та роботодавців;

-- довірі у стосунках;

-- знанні прав та обов'язків кожного учасника та взаємній повазі, недопущенні конфронтації;

-- відкритості і доступності переговорів;

-- умінні слухати партнера;

-- тримання культури полеміки, дискусії, критики;

-- обов'язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладення колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах:

-- дотримання норм законодавства;

-- повноваження представників сторін;

-- рівноправність сторін;

-- вільний вибір та обговорення питань, які становлять змісти колективних договорів та угод;

добровільність і реальність прийнятих зобов'язань;

відповідальність за виконання взаємних зобов'язань;

більша вигода для працівників у разі прийняття колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

При взаємних консультаціях і контролі необхідно дотримуватися таких принципів:

-- регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

систематичність контролю і відповідальності;

відповідальність за надання інформації;

-- гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

При вирішенні колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:

-- пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями та трудовим арбітражем;

-- застосування страйку як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів, конфліктів;

прагнення сторін до найшвидшого регулювання колективних трудових спорів і підписання угоди.

Правову базу соціального партнерства становлять такі законодавчі акти:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про колективні договори і угоди».

3. Закон України «»Про організації роботодавців».

4. Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

5. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Держава, як суб'єкт соціального партнерства відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращання умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати їх виконання. Держава забезпечує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, організує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці та соціально-трудових відносинах (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників.

Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Система соціального партнерства об'єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Ця система передбачає розроблення і реалізацію узгоджених економічних і соціальних програм, забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу та відпочинку; регулювання ринку праці та створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов Для ефективного використання трудового потенціалу.

Тема 5. Ринок праці та його регулювання

Вивчення цієї теми доцільно розпочати із з'ясування сутності ринкової системи та її складової - ринку праці, а також структури ринку праці.

Ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Основними суб'єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники.

Роботодавець - наймач, який може бути представлений різними “фігурами ” у залежності від узаконеної структури відносин власності. Ними можуть бути: державні підприємства, акціонерні товариства, громадські організації, колективні господарства, приватні підприємства, господарські асоціації, кооперативи, спільні підприємства, індивідуальні наймачі і т. ін.

Наймані робітники - це вільні працездатні громадяни, для яких робота з наймання є головним джерелом існування й індивідуального відтворення. Необхідно розуміти, що наймані робітники для роботодавців представляють різну цінність в залежності від статі, віку, кваліфікації, соціального статусу і ряду соціально-набутих якостей (відповідальність, дисциплінованість, завзятість й ін.).

Кон'юнктура ринку - це співвідношення попиту та пропозиції у рамках усіх складових структури ринку праці. Кон'юнктура ринку залежить від стану економіки (піднесення чи спаду); галузевої структури економіки; рівня науково-технічного розвитку країни; рівня життя населення; загальної міри розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо); стану соціальної та виробничої інфраструктури та ін.

Необхідно розуміти, що на кон'юнктуру ринку впливають демографічні, етнічні, соціальні, політичні, екологічні і інші фактори.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці:

трудодефіцитна, коли ринок праці не може задовольнити пропозиції праці;

трудонадлишкова, коли на ринку праці велика кількість безробітних і відповідно обмежені пропозиції праці;

рівноважна, коли попит на працю відповідає на його пропозиції.

Важливе значення для повноцінного функціонування ринку праці має розвинена і високоефективна інфраструктура.

Інфраструктура ринку праці включає:

· державні та недержавні заклади працевлаштування та сприяння зайнятості;

· кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, агенції по добору, працевлаштуванню персоналу;

· нормативно-правове середовище.

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів.

Важливо засвоїти, що різноманітність пропонованих трудових послуг і робочих місць породжує сегментацію ринку праці, тобто поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами.

З'ясувати різні сегменти ринку праці: первинний і вторинний ринки, ринки окремих професій, особливих категорій працівників, внутрішні і зовнішні ринки, тіньові неформальні ринки.

Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі.

Особливу увагу слід приділити відмінностям між відкритим і прихованим ринком праці; з'ясувати у чому полягає жорсткість і гнучкість ринку праці.

Робоча сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка ґрунтується на принципі «довічного найму», за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-60 років.

Тема 6. Соціально-трудові відносини зайнятості

Вивчення теми необхідно розпочати із з'ясування категорії «зайнятість». Зайнятість характеризується залученням населення у суспільне виробництво. Зайнятість населення - це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечать законодавству і, як правило, приносить трудовий дохід.

У Законі України „Про зайнятість населення” сформульовані основні принципи зайнятості.

Перший принцип - виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона примусової, обов'язкової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати чи не брати участь у суспільній праці.

Другий принцип - створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомогу в працевлаштуванні і матеріальну підтримку при безробітті відповідно до Конституції України.

Далі треба з'ясувати основні види зайнятості.

Повна зайнятість в ринковій економіці означає максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, достатність робочих місць для всіх, хто бажає працювати.

Продуктивна зайнятість - це економічно доцільна, вигідна зайнятість. З погляду працівника вона означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. З погляду роботодавця - продуктивна зайнятість означає отримання прибутку від найманої праці.

Регіональна зайнятість - це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість, що визначається ефективністю трудової діяльності (суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць).

Ефективна зайнятість - це повна зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності та відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому.

Треба розглянути систему показників, які відображають рівень ефективної зайнятості. Ця система включає такі групи показників:

1. Пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільно-корисній діяльності (показують на якому рівні продуктивності задовольняється потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість);

2. Рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві відображає, з одного боку потребу громадян в оплачуваній роботі, а з іншого - потребу суспільного господарства у працівниках;

3. Структура розподілу працівників за галузями економіки, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять;

4. Професійно-кваліфікаційна структура працюючих показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає міру збалансованості підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках.

Важливо зрозуміти, що наведена система показників дозволяє на мікрорівні оцінити зайнятість з позиції її ефективності.

У сучасних ринкових умовах великого значення набуває вивчення проблеми безробіття, що являє собою складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - соціально-економічна ситуація у суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Далі треба розглянути фактори формування безробіття та його види. Студентам необхідно знати основні види безробіття:

· класичне (пов'язане з надмірною заробітною платою);

· фрикційне (пов'язане з невідповідністю кількості робітників і робочих місць);

· структурне (пов'язане зі змінами в НТП, організації виробництва, а отже й у структурі попиту на робочу силу);

· циклічне (пов'язане зі спадами виробництва).

Студентам необхідно знати та вміти пояснити практичне значення закону Артура Оукена, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні.

Необхідно знати, що у визначенні МОП безробітними є особи у віці 15 - 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

· не мають роботи (прибуткового заняття);

· шукають роботу або намагаються організувати власну справу;

· готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни, працездатного віку, які не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Звідси випливає, що офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, бо велика частка безробітних з різних причин не зареєстрована у службі зайнятості.

Студенти повинні знати, що основні показники економічної активності населення, зайнятості і безробіття поділяються на дві групи:

1) абсолютні, які показують розміри, обсяги названих явищ, відображаючи чисельність відповідно економічно активного населення, зайнятих і безробітних;

2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії стосовно усього (або певної більшої категорії) населення.

Рівень економічної активності населення розраховується як відношення чисельності економічно активного населення до загальної чисельності населення віком від 15-70 років.

Рівень зайнятості розраховується як відношення чисельності зайнятого населення до загальної чисельності населення віком 15-70 років.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітного населення до чисельності економічно активного населення.

Студенти повинні володіти знаннями про активні і пасивні заходи державної політики зайнятості населення.

Важливо засвоїти, що відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законами України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими нормативно-правовими актами.

Студенти повинні знати, що державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Функції державної служби зайнятості:

аналіз, прогноз попиту і пропозиції на робочу силу та інформування про стан ринку праці;

ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

надання допомоги в підборі громадянами роботи, а роботодавцями - необхідних працівників;

організація професійної підготовки й перепідготовки громадян;

реєстрація безробітних і надання їм допомоги.

Розв'язання та відповіді до задач

Задача 1. Робоча сила країни становить 30 млн. осіб (50 млн. х 0,6).

Кількість зайнятих = 564 млрд. грн. : 20 тис. грн. = 28,2 млн. осіб.

Кількість безробітних = 30 -- 28,2 = 1,8 (млн. осіб).

Рівень безробіття = (1,8 : 30) х 100% = 6%.

Природний ВВП = (30 млн. осіб х 0,95) х 20 тис. грн. = 570 млрд. грн.

ВВП-розрив = 570 -- 564 = 6 (млрд. грн.).

Отже, рівень безробіття становить 6%, а ВВП-розрив -- 6 млрд. грн.

Задача 2. Стаціонарний рівень безробіття дорівнює 8%.

Задача 3. Коефіцієнт працевлаштування має дорівнювати 45%.

Задача 4. Знайдемо відсоток відхилення фактичного ВВП від природного внаслідок циклічного безробіття: в(Б' - Б) = 2,5 х (8 - 6) = 5%.

Тепер можна обчислити природний ВВП:

(ВВП - ВВП) / ВВП = в(Б' - Б) = (ВВП - 950) / ВВП = 0,05.

ВВП = 1 млрд. грн.

ВВП-розрив = в(Б' - Б) х ВВП = 2,5(8 - 6) х 1000 = 50 млн. грн.

Або ВВП-розрив = 1000 - 950 = 50 (млн. грн.).

Задача 5. Величина робочої сили = 50 -- 12 -- 14 = 24 (млн. осіб). Рівень безробіття = (3 : 24) х 100% = 12,5%.

Дані про зайнятих неповний робочий день є надлишковими для цієї задачі.

Задача 6. Робоча сила = 50 - 12 - 13 = 25 (млн. осіб).

Зайняті за природної норми безробіття становлять 23,5 млн. осіб.

Виробіток на зайнятого: 470 млрд. грн : 23,5 млн. = 20 (тис. грн.).

Фактичний ВВП = 470 х 0,9 = 423 (млрд. грн.).

Тепер можна знайти чисельність зайнятих:

423 млрд. грн. : 20 тис. грн. = 21,15 (млн. осіб).

Безробітні = 25 - 21,15 = 3,85 (млн. осіб).

Рівень безробіття = (3,85 : 25) х 100% = 15,4%.

Отже, рівень безробіття у національній економіці становить 15,4%.

Тема 7. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин

Вивчення теми необхідно розпочати із визначення сутності моніторингу. Так, за академічним визначенням моніторинг являє собою систему послідовного збору даних про явище, процес, що описується за допомогою певних ключових показників, з метою оперативної діагностики стану об'єкта, його дослідження та оцінки в динаміці.

Міжнародною організацією праці моніторинг визначається як постійний або періодичний перегляд виконання адміністрацією певної програми з метою оцінки поточних результатів, виявлення труднощів, негативних тенденцій та розробки рекомендацій для їх усунення.

Студенти повинні знати, що моніторинг використовується в різноманітних сферах діяльності і ґрунтується на трьох основних принципах:

відповідності об'єкту дослідження;

єдності об'єкта спостереження;

комплексності.

Об'єкти дослідження соціально-трудового моніторингу:

підприємства й організації;

території, де розташовані підприємства;

спільноти, в які об'єднуються люди.

Основними напрямами моніторингу є такі:

соціально-демографічні та міграційні процеси;

зайнятість, ринок праці, безробіття;

соціально-трудові процеси на підприємствах;

умови та охорона праці;

доходи та рівень життя населення;

соціально-психологічний клімат у трудових колективах;

задоволеність соціально-трудовими відносинами.

Джерелами інформації для моніторингу соціально-трудової сфери України є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Для моніторингу статистика необхідна, але її недостатньо.

Специфіка досліджень соціально-трудової сфери полягає у використанні спеціальних соціологічних і соціально-психологічних методів, що взаємно доповнюють один одного і несуть велику кількість нової інформації.

Соціологічне дослідження включає п'ять взаємозалежних етапів:

підготовка дослідження;

збір первинної інформації, неузагальнених зведень, що підлягають подальшій обробці;

підготовка зібраної інформації до обробки та її обробка;

аналіз обробленої інформації;

написання за результатами дослідження звіту з висновками і рекомендаціями.

Для збору інформації використовують: аналіз документів, опитування, експеримепт.

Деякі проблеми, що вимагають дослідження в умовах ринкової системи господарювання:

* проблеми, пов'язані з умовою і змістом праці;

* матеріальне становище працівників і їхній соціальний захист;

* перспективи розвитку трудової організації в умовах різноманітності
форм власності, проблеми її виживання;

* трудове поводження, фактори й умови, що на нього впливають;

* проблеми, пов'язані з задоволеністю працею, її мотивацією:

* ставлення до праці і трудова адаптація;

* трудовий конфлікт, причини, шляхи вирішення і т д.

Студенти повинні знати, що до основних джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини належать такі:

адміністративна статистика;

вибіркові дослідження домогосподарств;

переписи населення;

вибіркові обстеження та перепис підприємств;

соціологічні обстеження.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу по темі “Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин''.

Побудувати графіки, діаграми на основі даних статистичного збірника та проаналізувати їх:

- “Структура населення України”,

- “Динаміка зайнятості населення в Україні”,

- “Доходи населення”,

- “Стан укладання колективних договорів”,

- “Рівень безробіття”, інше”.

Визначити причини, фактори впливу на динаміку.

На основі даних моніторингу розробити Програму діяльності уряду в соціально-трудовій сфері.

При вивченні матеріалу зосередте свою увагу на таких напрямах моніторингу соціально-трудової сфери як ринок праці, соціально-трудові процеси на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Складіть перелік соціально-економічних показників для кожного з цих напрямів відповідно актуальним проблемам та меті моніторингу.

Заповніть таблицю

Тема 8. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин

При вивченні теми треба знати, що МОП (Міжнародна організація праці) -- спеціалізована установа, утворена в 1919 р. (нині діє при Організації Об'єднаних Націй, що проголосила своєю метою вивчення і покращання умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства.

Головні цілі МОП згідно з її статутом такі: захист інтересів та прав трудящих шляхом регламентації робочого часу; боротьба з безробіттям; встановлення гарантії заробітної плати та визнання принципу рівності оплати за однакову працю; захист працівників від професійних захворювань та травматизму на виробництві; регламентація питань соціального страхування та соціального забезпечення тощо.

Для досягнення поставлених цілей МОП виконує такі основні завдання: розробка міжнародної політики та програм вирішення соціально-трудових проблем; створення і прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій та рекомендацій задля здійснення цієї політики; технічне співробітництво -- допомога країнам-учасницям у вирішенні соціально-трудових проблем; захист прав людини та боротьба з бідністю за покращання життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення; розробка програм покращання умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки та гігієни праці, охорона та відновлення довкілля; розробка заходів щодо захисту найвразливіших груп працівників (жінок, молоді, людей похилого віку, працівників-емігрантів).

Вищим органом МОП є Міжнародна конференція праці. Галузеві комітети МОП створюються для обговорення на міжнародному рівні соціально-трудових проблем окремих, найважливіших галузей економіки. Регіональні конференції скликаються для підтримання постійного зв'язку МОП з різним регіонами світу та вивчення соціально-економічних змін, які там відбуваються. Адміністративна рада є виконавчим органом МОП, який спрямовує її роботу в період між конференціями, впроваджує її рішення, визначає порядок денний Конференції та інших нарад, спорямовує діяльність МБП та різноманітних комітетів тощо. Адміністративна рада має тристоронній склад: 28 представників урядів, 14 трудящих та 14 підприємців. Адміністративна рада збирається три рази на рік. На кожній її сесії на розгляд виноситься близько двадцяти питань. Міжнародне бюро праці (МБП) -- це постійний секретаріат та одночасно дослідний центр із соціальних питань і світовий довідково-інформаційний центр МОП.

Міжнародний кодекс праці -- це різноманітні міжнародні трудові норми; зведення з більш ніж 180 конвенцій та 190 рекомендацій МОП, прийнятих за роки існування Організації. Він є об'єктом уваги, вивчення, запозичення, практичного використання як визнаного в цивілізованому світі еталона, зведення модельних актів з соціально-трудових відносин, творче освоєння якого є необхідною умовою розробки та вдосконалення національних систем трудового права, що прагнуть відповідати загальноцивілізаційним вимогам.

Треба знати, що конвенції та рекомендації розглядаються МОП як мінімальні стандарти для країн-членів та не можуть використовуватись ними для погіршення стану трудящих та підприємців. Ратифікація конвенцій є найважливішим міжнародно-правовим актом, через який держава -- учасниця МОП бере на себе зазначені в них міжнародні зобов'язання.Україна є членом Міжнародної організації праці з 1954 р. З усіх ухвалених МОП конвенцій, Україна ратифікувала 54 конвенції, з них 46 -- чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції (№ 29, 87, 98,100,105,111,138). За роки незалежності Україною ратифіковано 10 конвенцій. Розвиваючи та долаючи недоліки національного законодавства у сфері праці, Україна сприяє розвитку та інтеграції національних соціально-трудових відноси у систему відносин, визнану світовим співтовариством.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу.

Підготуватися до виступу на тему:

- “Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці і проблеми її реалізації в Україні”;

- “Діяльність МОП в Україні”;

- “Міграційна політика різних країн світу і соціально-трудові відносини”;

- “Особливості регулювання доходів в різних країнах світу”;

- “Вирішення гендерних питань у сфері праці”.

Виписати основні конвенції та рекомендації МОП, що регулюють питання зайнятості населення (соціального партнерства, регулювання доходів, інше) й проаналізувати рівень їх реалізації в Україні.

За визначеними критеріями (межі державного втручання в економіку, методи регулювання соціально-трудових відносин, рівень централізації переговорів) побудувати таблицю розбіжностей моделей соціально-трудових відносин країн (Україна, США, Великобританія, Швеція, тощо).

Підготувати повідомлення на тему: “Нові Конвенції та Рекомендації МОП необхідність прийняття”.

Задачі, ситуаційні завдання, вправи

Задача 1. Керівник управління районної державної адміністрації звернувся до юрисконсульта з питанням про правомірність залучення його до роботи у вихідні дні відповідно до ст.20 Закону України «Про державну службу». Він зазначив, що, на його думку, порушуються Конвенція МОП №29 про примусову чи обов'язкову працю та Конвенція МОП №111 про дискримінацію в галузі праці і занять.

Яку відповідь повинен дати юрисконсульт?

Задача 2. Панов звернувся до суду з заявою про стягнення підвищеної оплати за кожний час надурочної роботи. У заяві він зазначив, що Конвенція МОП №47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень ратифікована 9 червня 1956 р., а він з 1980 до 1993 року на підставідіючого у цей період законодавства працював 41 годину на тиждень.

Яке рішення повинен прийняти суд?

Задача З. Лещенко, який отримує заробітну плату нижче встановленого прожиткового мінімуму, звернувся до суду з заявою про стягнення заробітної плати у розмірі прожиткового мінімуму. У позовній заяві він посилався на ст.23 Загальної декларації прав людини та ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, які гарантують отримання справедливої винагороди за працю, що забезпечує достойне людини існування.

Чи повинен суд керуватися вказаними міжнародними актами? Яке рішення винесе суд?

Задача 4. У газету «Юридична практика» надійшов лист машиніста локомотива, який навчається в юридичному вузі на заочній формі навчання. Він запитує, чи є правомірним позбавлення машиніста права керування локомотивом з наданням роботи помічником машиніста строком на один рік у порядку дисциплінарного стягнення. На його думку таке переведення є примусовою працею, що суперечить положенням Конституції України, Конвенції МОП № 29 про примусову чи обов'язкову працю, статті 31 КЗпП.