Предмет, метод та суб'єкти економічної теорії

Для реалізації політики зайнятості населення створюється державна служба зайнятості. її функції:

аналіз і прогноз попиту і пропозиції на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

консультація громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам у підборі працівників;

організує професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх у інші заклади освіти;

надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Соціальна політика -- комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівномірності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні напрями соціальної політики:

1) захист рівня життя населення застосуванням різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

2) надання допомоги багатодітним сім'ям;

3) надання допомоги у разі безробіття;

4) проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих;

5) розвиток освіти, охорони здоров'я, довкілля переважно за рахунок держави;

6) проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації, гарантію трудової діяльності.

2. Ринок праці означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Заробітна плата працівників залежить від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на це.

Об'єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, з іншого - вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.

Невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття.

3. Безробіття - соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

У Законі Україні "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них обставини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Причини безробіття

Теорія Мальтуса пояснює безробіття надто швидким зростанням чисельності населення, яке випереджує збільшення кількості засобів до існування. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус, можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється з явищами тваринного світу.

Технологічна теорія. Причиною безробіття є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві. Боротися з безробіттям слід шляхом обмеження технологічного прогресу.

Кейнсіанська теорія. Причиною безробіття є недостатній попит на товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна, стимулюючи попит та інвестиції держави. Особливу роль у цьому відводять зниження позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення інвестицій та розширення громадських робіт.

Марксистська теорія трактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку. А це призводить до зростання витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу. Таким чином збільшується органічна будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу і називається всезагальним законом капіталістичного нагромадження.

К. Маркс обґрунтував капіталістичний закон народонаселення, згідно з яким утворення і зростання промислової резервної армії праці є характерною рисою економіки, яка ґрунтується на капіталістичній власності.

Типи безробіття

добровільне - тип безробіття, який існує за наявністю вільних робочих місць;

"природне" безробіття - тип безробіття, який практично не може бути ліквідований за існуючої економічної системи. Його форми:

- фрикційне - зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення;

- структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці, науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту.

3) найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене - тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу. Його форми:

поточне (плинне) - зумовлене циклічним характером розвитку економіки, кризами надвиробництва і недовиробництва;

аграрне - зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі;

застійне - визначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення(сезонні роботи, надомна праця )

4) Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням).

Безробіття заподіює значних економічних збитків державі. Згідно із законом Оукена, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВПП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. На безробітних це справляє значний психологічний тиск, збільшує кількість серцевих захворювань, трагічних випадків. Втрата робочого місця в розвинутих країнах рівнозначна за психологічним впливом смерті близького родича.

За переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки значно зростатиме кількість безробітних, втрачатиметься впевненість у майбутньому тощо. Це вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства.

Соціальна політика сучасної держави -- комплекс соціально-економічних заходів держави та організацій, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Головними напрямами проведення соціальної політики є:

1) зменшення нерівностей у розподілі багатства;

2) захист рівня життя за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

3) надання допомоги найбіднішим сім'ям;

4) надання допомоги у разі безробіття;

5) здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

6) розвиток освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

7) здійснення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Головними принципами соціальної політики є: оптимальне поєднання соціальної справедливості та ефективності; дотримання життєво необхідних соціальних стандартів (освіти, охорони здоров'я та ін.).

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та наймані працівники через профспілкові організації.

Головними засобами подолання нерівності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати

Тема 4.4 Основи теорії державного регулювання економіки

Історичні передумови і необхідність державного регулювання економіки

Суть ринкової, соціальної ринкової та змішаної економіки

Господарський механізм та економічні функції держави

Теорії економіки тоталітарної держави

Кейнсіанська і неокласична моделі регулювання економіки

Основні форми і методі регулювання економіки

1. В різні часи економічна роль держави в господарському житті країн світу змінювалась.

Державне регулювання економіки -- комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її розширеного відтворення.

Державне регулювання здійснюється передусім через здійснення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та інших форм економічної політики.

Методи державного регулювання: економічне регулювання; правове регулювання; адміністративне регулювання.

Економічне регулювання передбачає використання лише економічних важелів. Його поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо) і непряме (за допомогою антициклічної, інвестиційної та інших форм політики).

Правове регулювання здійснюють внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та поправок до них тощо).

Адміністративне регулювання передбачає використання заходів заборони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних територіях), дозволу (наприклад, дозволу державним підприємствам базових галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) і примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). За допомогою адміністративних заходів проводяться грошові реформи та інші заходи.

Головні причини збоїв у ринковому механізмі можна об'єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти, суспільні блага, факти неподільності, монополізм.

Зовнішні економічні ефекти - це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва (забруднення навколишнього середовища).

Суспільні блага - споживаються усіма членами суспільства, порівну і часто колективно. До них належать: оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, енергетична система.

Факти неподільності. В умовах ринку економічно і соціально не завжди доцільно, щоб в певних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягу підприємств. Якщо ж потужності у суспільстві доцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають факти неподільності („Природна монополія”).

Монополізм створює ринок, призводить до того, що ціни зростають при штучному зменшенні обсягів виробництва. Необхідне втручання держави.

Усі реально існуючі розвинені економічні системи є системами, які поєднують у собі ринкові засади, ґрунтуються на об'єктивних законах ринку (попиту і пропозиції, конкуренції, вільного ціноутворення) і механізмі державного регулювання.

2. У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарства. Можна згрупувати в три:

Вільна ринкова економіка (США) - незначне втручання держави і всебічна підтримка підприємництва. Податки та державні витрати по відношенню до ВВП США менші, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості незначна.

Соціально-орієнтована ринкова економіка (Західна Європа) - суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби. Розкинена система соціального забезпечення. Державні витрати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.

Державно-керована ринкова економіка (Японія, Східна Азія) - тісна взаємодія держави і бізнесу, особливо у розміщенні капіталів. Індикативне планування ґрунтується на узгодженні уряду і фірм. Бізнесмени разом з міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку економіки та визначають ключові галузі для вкладання капіталів. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє. Цю функцію виконують фірми.

Змішана економіка - співвідношення управління механізмів ринкового саморегулювання і держави.

3. Державне регулювання - комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що здійснюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.

Регулюючі функції держави в ринковій економці зводяться до трьох основних - законодавчої, стабілізуючої, розподільної.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні „правила гри”, тобто правові засади ринкової економіки.

Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання.

Розподільна функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.

Сучасна реальна ринкова система органічно поєднує вільну конкуренцію і важелі державного регулювання, які й утворюють регульовану соціально орієнтовану економіку.

4. Теорії економіки тоталітарної держави

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова). Ця модель економічної системи була втілена в колишньому СРСР.

Командне господарство характеризується:

Одержавленою суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси;

Централізованим регулюванням економіки на основі державних директив і планів;

Централізованим розподілом матеріальних ресурсів між підприємствами;

Одержавленням робочої сили і централізованим вирішенням питань підготовки і використання працівників окремих професій на підприємствах, у районах; застосуванням примусових методі активізації працівників, а в недалекому минулому СРСР - наявністю архаїчних типів експлуатації людини людиною, як античний („Табірна економіка”, де в окремі періоди радянського режиму експлуатувалася праця 11-14 млн. чоловік, або 25% зайнятих у галузях матеріального виробництва) і кріпосницький („Казармена економіка” для 35 млн. селян та близько 3 млн. спецпоселенців), як наслідок - відсутністю матеріальної заінтересованості більшості працівників у результатах своєї праці;

Централізованим регулюванням виробничого національного продукту, встановленням обов'язкових співвідношень і основних народногосподарських пропорцій;

Існуванням величезного бюрократичного апарату управління.

5. Кейнсіанська і неокласична моделі регулювання економіки

В 30-х рр., коли розроблялась „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” Дж. М. Кейнса, проблема - знайти методи, що забезпечують вихід з кризи, створити умови зростання виробництва і запобігання масового безробіття. Це теорія ефективного попиту. Теорія Кейнса передбачає активне втручання держави в економіку. Інструменти регулювання:

ь Знищити відсотки за кредити => збільшення інвестицій;

ь Збільшити державні витрати, підвищити капіталовкладення, розширити державні закупки товарів;

ь Збільшити ефективність капіталовкладень.

В результаті, стверджував Кейнс, Розшириться виробництво, зменшиться безробіття.

Неокласична модель регулювання економіки (монетаризм).

З другої половини 70-х - початку 80-х рр. йшов інтенсивний пошук нових підходів регулювання економіки. Головною стала проблема інфляції за одночасного зниження виробництва. Ця ситуація отримала назву стагнації. Відповідно до кількісної теорії грошей на перший план висувається стабільна емісія грошей. Основні положення концепції:

1. Сталість ринкового господарства;

2. Кількість державних регуляторів скорочується до мінімуму;

3. Головний регулятор - грошова емісія => збільшення витрат споживачів => повне завантаження потужностей =>а потім зростання цін;

4. Проведення довгострокової грошової політики.

6. Методи державного регулювання:

Адміністративні (прямі);

Економічні (непрямі).

Адміністративні методи:

Законодавча та екологічна діяльність держави;

Державні закупівлі, транспортні платежі;

Індикативне планування, розробка і реалізація цільових програм;

Прямий державний контроль над монопольними ринками;

Адміністративне регулювання певних процесів економічного життя.

Економічні методи:

Податки (через податки держава формує бюджет). Кошти державного бюджету витрачається на розвиток певних галузей, виробництво товарів та продуктів харчування, здійснення різноманітних видів діяльності;

Грошово-кредитна система (визначаючи кількість грошової маси в обігу, обсяг кредитів, рівень відсоткових ставок, держава активно впливає на кон'єктуру ринку).

Напрями державного регулювання:

1) Регулювання кредиту;

2) Регулювання інвестицій;

3) Регулювання податків;

4) Регулювання цін;

5) Регулювання умов праці;

6) Регулювання сільського господарства;

7) Індикативне планування;

8) Регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

Розділ 5 Світове панування

Тема 5.1 Тенденції розвитку світового господарства

Світове господарство: поняття, основні етапи розвитку

Глобальні економічні проблеми

Основні форми економічних зв'язків. Інтернаціоналізація господарського життя й економічна інтеграція. Вивіз капіталу. Світова торгівля

Світова валютна система

1. Світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Необхідність економічних зв'язків між країнами:

Виживання в умовах надмірного нарощування ядерного потенціалу і загрози ядерної війни;

Розгортання науково-технічної революції;

Необхідність спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні;

Розв'язання глобальних проблем, екстремальні ситуації, спільне освоєння багатств Світового океану та космосу і т.д.

2. Глобальні проблеми:

1) Відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;

2) Необхідність ефективної та комплексної охорони довкілля;

3) Ліквідація відсталості країн, що розвиваються;

4) Продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми;

5) Ліквідація хвороб;

6) Раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору;

7) Проблема розвитку самої людини, охорони її прав, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

3. Основою світового господарства є міжнародний поділ праці, на базі якого розвиваються такі форми міжнародних економічних відносин, як міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили та міжнародна економічна інтеграція.

Світовий ринок - сукупність національних ринків окремих країн у взаємодії, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі:

Протекціонізм - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним кампаніям у проникненні на зовнішній ринок.

Лібералізм - державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Міжнародний рух капіталу. Суб'єкти вивезення капіталу - ТНК, держави та наддержавні органи.

Форми вивезення капіталу - підприємницький і позичковий. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, с \ г та банківські підприємства. Позичковий капітал вивозять у формі коротко- або довготермінових позичок і кредитів.

Міжнародна економічна інтеграція. Утворення та функціонування Європейського економічного співтовариства.Маастрихтським договором 1991р. Було утворено Європейський союз. Результати діяльності ЄС:

закладення основ митного союзу;

надання права вільного пересування в межах співтовариства без паспортів і віз громадянам інтегрованих країн;

взаємне визнання свідоцтв і дипломів про освіту;

проведення спільної с \ г політики;

надання пільг компаніям у здійсненні взаємних інвестицій;

досягнення значного прогресу щодо вільного переміщення товарів і послуг, робочої сили та капіталів;

введення єдиної валюти - євро.

4. Світова валютна система виникла наприкінці ХІХ ст.

Бреттон-Вудська валютна система (1944р.). Елементи:

функціонування золото-доларового стандарту.

Фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% від золотих та доларових паритетів.

прирівнювання долара до золота на основі фінансової ринкової ціни на золото.

взаємна оборотність усіх валют.

Органом валютного регулювання став МВФ.

Ямайська валютна система(1976р.). Принципи:

перехід до плаваючих курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон. Багато-валютний стандарт.

юридичне закріплення процесу демонетизації золота.

посилення міждержавного валютного регулювання.

Тема 5.2 Економіка України та її місце у світовому господарств

1. Загальні дані

2.Головні напрями ефективного інтегрування України у світовому господарстві

3. Перспективи розвитку української економіки

1. Економіка України - 35-а економіка світу за розміром ВВП та ППС(2009). ВВП на душу населення 6700 доларів США(2009). Зростання ВВП у 2010 році оцінюється в 4.3%. Борг України в березні 2010 році досяг 93,5% від ВВП на 1 липня 2010 становить 3,7%.

Найбільш розвинені в економічному відношенні регіони - Донбас, Придніпров'я, а також міста Київ, Одеса, Харків та Львів. У 2006 році найбільший внесок у реальний ВВП України вклала столиця - 17,5%, потім йдуть здебільшого промислові регіони - Донецька(13,3%), Дніпропетровська(9,6%), Харківська(5,9%), Запоріжська(4,6%), Одеська(4,6%), Луганська(4,4%) області.

Західна Україна залишається традиційно більш аграрнім регіоном.

Україна займає одне з перших місць серед країн світу, в яких зовнішньоторговельний оборот збігається з ВВП. Це означає, що велика частка українського бізнесу так чи інакше пов'язана із зовнішньоекономічними операціями. На сьогодні від 40 до 56% ВВП доводиться на експорт. За даними міністерства економіки України, в створенні валового продукту лише 17% доводиться на кінцеві цикли виробництва, що автоматично робить економіку країни імпортозалежною на 80%. Об'єми експорту товарів, послуг і робіт в 2002 р. зросли на 1,75 млрд. дол. США, або на 9,7% порівняно із 2001 р. Експорт товарів розвивався випереджаючими темпами - на 11,6%.

Як і в попередні періоди, найбільшу частку в українському експорті займають чорні метали і вироби з них - 33,9% (6,72 млрд. дол. США), на другому місці - продукція машинобудування - 11,8% (2,34 млрд. дол. США), на третьому - продукція агропромислового комплексу - 9,2%(1,82 млрд. дол. США). Позитивним підсумком експортної діяльності України в 2002 р. стало зростання питомої ваги продукції машинобудування і металообробки порівняно із 2001р.( з 12, до 14,4%).

Відповідно в структурі вивозу товарів зберігається висока частка імпортної сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів, що свідчить про зниження конкурентоспроможності українського експорту.

Позитивні показники експорту продукції агропромислового комплексу (АПК) 2002 р. пояснюються рекордним урожаєм 2002 р. Експорт продукції АПК України за структурою представлений зерном, замороженим м'ясом, тобто сировиною. Відповідно висновків урядових аналітиків, реалізувати величезний експортний потенціал українського агропромислового комплексу украй складно з однієї причини: на світовому ринку ніхто не бажає мати ще одного конкурента. Прикладом є ситуація з експортом цукру. За неможливості розширити експорт цього продукту в Кабінеті Міністрів України розглядається питання про скорочення посівних площ під цукрових буряка. Для українських експортерів вже втрачений російський ринок збуту цукру, причому у багатьох випадках українські виробники витіснені з ринку не самими росіянами, а західними виробниками.

На особливу увагу заслуговує збільшення ввезення харчових продуктів до України. Не дивлячись на те, що ринок харчових продуктів повинен регулюватися державою, ввезення молока і молочних продуктів до України зросло в 1,9 разів, м'яса і субпродуктів - у 3,4 рази. Можна сказати, що ситуація з м'ясними і молочними продуктами є наслідком масового знищення поголів'я худоби.

Слід звернути увагу на проблеми вітчизняних металовиробників, які виникли через введення протекціоністських заходів урядом США і торгівельною війною з Росією. Не можна не погодитися з тим, що Росія вестиме торгівельну війну без серйозних втрат для себе, оскільки український імпорт з Росії має стратегічний характер. Росія може без важливих втрат скоротити об'єм українського експорту на 30-40%.

У 2002 р. був певний і граничний об'єм експорту сталі і виробів з неї, вище за якій починається витіснення української продукції зі світових ринків. Без оволодіння конкурентоздатними видами високотехнологічної продукції подальше зростання українського експорту і збереження великого позитивного сальдо в зовнішньоекономічній торгівлі України будуть проблематичними. В умовах затоварювання на світових ринках зарубіжні ринки перш за все закриються перед постачанням сталі і метало виробів, випуск яких вже сьогодні значно перевищує вжиток.

Відміна ЄС квот на постачання одягу і текстилю з України сприяло позитивним змінам в області. Основним ринком збуту текстилю з України є досить ємний європейський ринок. За 2002 р. спостерігається тенденція до зростання експорту продукції, виготовленої не з давальницької сировини, а з сировини власного виробництва.

Імпорт в 2002 р. товарів до України складав 16,9 млрд. дол. США і зріс порівняно із 2001 р. на 12% (з 1,8 млрд. дол. США). Основний об'єм товарів і послуг імпортувався з країн СНД - 54% і з Європи - 31%. Імпорт з країн СНД є значною мірою критичним (енергоносії, сировині) і, отже, його об'єм не знижуватиметься. Можна зробити висновок про те, що український ринок і далі залишатиметься привабливим для закордонного імпортера.

Збільшення імпорту товарів народного вжитку на 38% свідчить про те, що, по-перше, після дворічного економічного спаду підвищився платоспроможний попит населення; по-друге, показує неоднозначність структури вітчизняного виробництва: лише 17% ВВП доводиться на товари кінцевого вжитку. Через це можливості уряду відносно захисту вітчизняного ринку таких товарів є дуже слабкими. І додатково український експорт дуже слабо діверсифікований: понад 50% його об'єму доводиться на металургію і хімічну промисловість. Така нераціональна структура українського експорту створює потенційну загрозу для конкурентоспроможності країни. Всі товари, імпортовані Україною в 2002 р., за деякими виключеннями, можна віднести до категорії критичного імпорту: всілякі види енергоносіїв, хімічна продукція, машини, механізми і папір. Безпеці економіки країни загрожує також її надмірна відвертість. Будь-які зміни на традиційних ринках збуту, не кажучи вже про глобальну світову кризу, можуть поставити економіку країни на межу знищення.

В Україні все ще не створено резервів виробничих потужностей для гнучкого реагування на кон'юнктуру світового ринку, повільно відбуваються структурні зміни в економіці. Форми зовнішньоекономічної діяльності, структура зовнішньоторговельного обороту країни не відповідають сучасним вимогам. Зберігається надмірна залежність економіки регіонів від зовнішніх постачань енергоносіїв, стратегічної сировини і матеріалів. Існуючий господарський механізм ще недостатньою мірою стимулює розвиток виробництва, орієнтованого на експорт, і виробництва, яке заміщує експорт. Повільно здійснюються процеси диверсифікації і конверсії виробництва. Відсутні альтернативні ринки збуту продукції хімічної, металургійної, машинобудівної і сільськогосподарської областей.

Подібна ситуація спостерігалася в країнах Північно-східної Азії, але відмітною особливістю «азіатських тигрів» є структура експорту: електроніка, автомобілі, морські судна - товари вищої міри переробки, чим вітчизняний метал і продукція хімічної промисловості.

2. Інтеграція України повинна відбуватися по найбільш ефективних напрямах, які давали б можливість нашій країні забезпечити достатній рівень стабільності економіки і благополуччя населення. На думку різних учених, існують наступні дороги ефективної інтеграції України в світове господарство:

1- Визначення специфічних сфер співпраці з країнами інших континентів. Дана співпраця повинна здійснюватися на галузевій основі, а особливо в науково-технічній, енергетичній, продовольчій і екологічній сферах. Надзвичайно важливим кроком назустріч Європі повинні стати такі акції, як приєднання України до відповідних науково-технічних (наприклад, аерокосмічною, конструювання нових матеріалів), інформаційних і іншим програмам.

2- Участь в загальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватися. При цьому необхідний перехід до ринку і визначення галузей виробництва, які складатимуть профіль міжнародної спеціалізації економіки України. Стимулювання цих галузей і виробництва методами ринкової економіки покажуть пріоритети зміни в народному господарстві. Вирішення вказаних завдань в подібному контексті можливо на принципі спільності інтересів європейських країн в забезпеченні політичної стабільності, створенні умов для ефективного функціонування загальноєвропейського економічного простору, а також вирішенні тих, що стоять перед всіма державами континенту екологічних проблем.

3- Максимально тісна взаємодія з організацією ЄС, її окремими спеціалізованими утвореннями, яка все більше і більше стимулюватиме процес включення економіки України в континентальні господарські структури і взаємозв'язки. Не можна не відзначити і той факт, що за останні роки саме з країнами ЄС Україна встановила найбільш тісні контакти по міжнародній кооперації виробництва на рівні основної господарської ланки у вигляді спільних підприємств, інших форм економічної взаємодії.

4- Лібералізація зовнішньої торгівлі, яка сприяла формуванню основних інструментів ринкового механізму, встановленню зв'язків між внутрішніми і зовнішніми цінами, включенню вітчизняних товаровиробників в конкурентну боротьбу на зовнішньому ринку і підвищення міжнародної конкурентоспроможності національного виробництва.

5- Вироблення чіткої позиції участі в Міжнародному валютному фонді, Світовому банку реконструкції і розвитку, Генеральній угоді після торгівлі і тарифів, Міжнародній організації праці, Усесвітній організації торгівлі, оскільки дані організації є ключовими в міжнародній фінансовій, торгівельній і соціальній регуляції.

6- Залучення іноземного капіталу у вже функціонуючі господарські об'єкти і створення іноземними інвесторами фірм і підприємств на території нашої країни. Подібні форми економічних стосунків сприяли б введенню у виробництво сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням в господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоздатною продукцією.

7- Якісне поглиблення співпраці в Чорноморському регіоні. Для цього необхідне встановлення режиму вільного пересування товарів, капіталів і робочої сили, створення транспортно-комунікаційної інфраструктури. Україна має в своєму розпорядженні сприятливе геоекономічне положення: займає обширну територію на сході Європи, має вихід до Азовського і Чорного морів, знаходиться на перетині торгівельних шляхів з півночі на південь і із заходу на схід, має сухопутні і морські кордони з більшістю країн, зацікавлених в розвитку зони причорноморської інтеграції.

Отже, питання про те, як і з ким інтегруватиме Україна залишаються відкритими. Ця тема обговорювалася під час круглого столу «Міжнародна інтеграція України і проект єдиного економічного простору». Володимир Дубровський, заступник директора Центру CASE-UKRAIN, запропонував: «відкрити наш ринок для європейських товарів і поставити вітчизняні компанії в умови жорсткої конкуренції». Саме це, на його думку, краще всього допоможе стати конкурентоздатними тим компаніям, які сьогодні такими не є. Для того, щоб цей удар не виявився смертельним, Ярослав Жалило, завідувач відділом Національного інституту стратегічних досліджень, запропонував: «вважати ринки країн СНД тим полігоном, де можна відточити методики і технології конкуренція, з якою ми можемо вийти на світовий ринок».

Таким чином, вибір напряму інтеграції України в основному залежатиме від стратегічних цілей, які переслідуватиме наша країна на дорозі приєднання до світового економічного простору. Але незалежно від того, яке із запропонованих напрямів займе лідируюче місце в інтеграційній політиці України, відкритим залишається питання подолання основних проблем, які можуть значною мірою негативно вплинути на ефективну інтеграцію нашої країни в світове господарство.

3. Україна входить в першу п'ятірку найбільш перспективних економік світу, на рівні з такими країнами як Китай, Індія і Сінгапур. Про це заявив конгресмен від штату Нью-Йорк Майкл Грімм при відкритті другого етапу роуд-шоу національних проектів України в Нью-Йорку, повідомляє Державне агентство по інвестиціях і управлінні національними проектами України.

За його словами, США повинні звернути увагу на потенціал України, адже існує безліч можливостей співпраці між нашими двома країнами, і таке партнерство є логічним. Конгресмен також перерахував ключові переваги України і найбільш перспективні галузі.

"Є декілька сфер, в яких ми можемо побудувати міцну базу для партнерства: енергетична сфера, сільське господарство, туризм і інфраструктура. Я хотів би підкреслити, що сьогодні Україна володіє значним запасом природного газу, що може гарантувати світу альтернативу залежності від нафти. Цей потенціал дозволить Україні стати найважливішим гравцем в наступних 10-20 років ", - підкреслив М. Грімм.

М. Грімм також відзначив головні тенденції економіки України. "Я довгий час стежив за розвитком України. На відміну від крупних економік, Україна демонструє показники зростання ВВП. США довгий час не може цього досягти і, як довели останні події, про зростання ВВП в Європі теж не варто згадувати. Одночасно очікується що приріст ВВП України складе 5,1% в 2011 році. Це, а також перспектива підписання Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС і Україною є ключовими аргументами на користь інвестиційної співпраці між Україною і США ", - відзначив Н. Грімм.

Размещено на Allbest.ru

...