Теоретичні і методичні питання оцінки і прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем

1.1 Сутність управління регіональним соціально-економічним розвитком

Основою розвитку соціально-економічних систем є їх економічний потенціал. Успіхи трансформаційної економіки безпосередньо залежать від його мобілізації. Перехід до сталого розвитку припускає поступове подолання різких структурних диспропорцій і нерозвиненості механізмів реалізації наукового, трудового, природного, виробничого потенціалів адміністративних і виробничих систем.

Розглянемо сутність категорії «економічний потенціал регіону», як ключового для нашого дослідження. Під поняттям «регіон» розуміють також «конкретний географічний і соціально-економічний організований простір» або «певну частину народногосподарського комплексу з відповідним ландшафтом, кліматом, корисними копалинами, а також із специфічною виробничою спеціалізацією, яка, у свою чергу, залежить від щільності розміщення населення, характеру поселень, традиційних занять, засобів комунікації, взаємодії (взаємовпливів) з іншими регіонами, а це значною мірою залежить і від національних особливостей регіону, міграційних процесів, статево-вікової структури, характеру відтворення населення і навіть від віросповідання і типу сім'ї» [74].

Всі характеристики, представлені у визначеннях [80, 27, 30, 40, 65, 36, 67, 3, 8], дозволяють сформувати уявлення про регіон як самостійний суб'єкт соціально-економічних відносин, суб'єктність якого виявляється в таких напрямах: регіон як суб'єкт політичних відносин; регіон як суб'єкт соціальних відносин; регіон як суб'єкт економічних відносин; регіон як суб'єкт екологічних відносин; регіон як суб'єкт міжсистемних відносин. Модель регіону як учасника суб'єктний-об'єктних відносин представлена на рис. 1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Модель регіону як учасника суб'єктний-об'єктних відносин

До найбільш важливих структурних елементів регіону відносять: населення і його середовище існування, природно-ресурсний блок, виробничу підсистему, соціальну підсистему, духовну сферу, фінансово-бюджетний механізм, інформаційний комплекс. Кожному з виділених елементів притаманні властивості самоорганізації, певної автономії, і здатність до розвитку відповідно до властивих йому закономірностей. В той же час, знаходячись в органічних взаємозв'язках і відносинах один з одним, зазначені елементи утворюють якісно нове явище - регіон.

Найбільш важливою характеристикою регіону є його економічний потенціал. За своїм соціально-економічним змістом економічний потенціал регіону пов'язаний з такими економічними категоріями, як «національне багатство», «виробничі сили», «матеріально-технічна база».

Економічний потенціал регіону концентрує одночасно три рівні зв'язків і відносин:

1) він відображає минуле, тобто сукупність особливостей, накопичених регіональною системою в процесі її становлення і таких, які обумовлюють можливість її функціонування і розвитку;

2) він показує рівень практичного використання існуючих можливостей;

3) містить елементи майбутнього розвитку. Цей розвиток відбувається опосередковано (через розвиток регіональної системи), тобто реалізація наявних можливостей породжує нові можливості.

Враховуючи це, ми пропонуємо при оцінці можливостей регіону використовувати поняття «Економічний потенціал регіону», під яким слід розуміти сукупну здатність наявних економічних ресурсів регіону до забезпечення виробництва максимально можливого об'єму корисностей, які відповідають потребам суспільства на даному етапі розвитку.

Управління в соціальних системах - це управління людей людьми. Воно координує діяльність людей, об'єднаних в групи й інші співдружності. На формування і розвиток системи управління впливають економічні відносини, форми організації політико-економічних інститутів і рівень продуктивних сил.

Розвиток управління відбувається у зв'язку з отриманим в минулому досвідом і реалізується через систему наступних принципів: 1) вдосконалення управління повинно починатися з перетворення вихідних положень, що задають формування і здійснюють управління; 2) розвиток управління здійснюється в результаті появи нових завдань і проблем; 3) врахування людського чинника, який є обмеженням будь-якого перетворення управління.

Вдосконалення системи управління в теоретичному напрямі може здійснюватися в певній логічній послідовності. Спочатку з'являються проблеми, для їх вирішення формулюються конкретні нові завдання, які викликають відповідні реакції.

На другому етапі проводиться перебудова основи, на якій будується система управління. Цей крок припускає впровадження принципів, методів і форм управління відповідно до суті і змісту нових завдань. Потім здійснюється перебудова структури і елементів системи управління.

На завершальному етапі здійснюється закріплення (заморожування) нових якостей і властивостей системи управління. Для цього передбачається розвиток інформаційно-поведінкових властивостей підсистеми. Особлива увага приділяється моніторингу ходу розвитку системи управління і найголовніше - аналізу результатів процесу зміни управління.

Аналіз свідчить, що в економічній теорії відсутні загальновизнані підходи до визначення суті таких категорій, як «політика», «регіональна політика», «соціально-економічна політика», що приводить до продукування еклектичних нормативно-правових актів, які не відповідають об'єктивним законам розвитку продуктивних сил і соціально-економічних відносин.

Сутність регіональної політики трактується нами як вибір засобів і методів управління регіональним відтворювальним процесом з метою реалізації вибраної стратегії.

Оскільки регіональна соціальна політика має змістовне значення тільки у взаємному зв'язку і взаємній обумовленості з регіональною економічною політикою, доцільно говорити про «регіональну соціально-економічну політику», що є базовою і визначальною відносно формування і реалізації інших видів регіональної політики.

Регіональна соціально-економічна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людини і локалізується на двох рівнях: державному і місцевому. Відповідно регіональна соціально-економічна політика містить в собі дві складові - державну регіональну політику і політику самих регіонів (реалізовану з урахуванням регіональних особливостей на основі загальнодержавних принципів). Саме у цьому полягає єдність протилежностей сутнісних ознак, принципів і методів реалізації регіональної соціально-економічної політики.

Під державною регіональною соціально-економічною політикою розуміється цілеспрямована діяльність держави з управління соціально-економічними процесами на регіональному рівні з урахуванням цілей і завдань територіальної організації продуктивних сил, економічної та соціальної стратегії країни в цілому. У табл. 1.1 наведена запропонована нами предметно-цільова структура поняття «державна регіональна соціально-економічна політика».

Оскільки регіональна соціально-економічна політика є досить складним поліструктурним утворенням, механізм її реалізації також характеризується високою складністю. За певних допущень, можна говорити про деяку «системну» складність механізму: з одного боку, він повинен бути орієнтованим на ринок, а з іншого - соціально орієнтованим. Внутрішні розбіжності механізму реалізації державної регіональної соціально-економічної політики, що виникають при цьому можуть бути подолані тільки за умови дотримання ряду принципів: законності; територіальної цілісності; соціальної орієнтованості; екологічної рівноваги; субсидіарности; врахування особливостей соціально-економічного розвитку регіонів; пріоритетності; системності і комплексності; територіального розподілу праці.

Таблиця 1.1 Предметно-цільова структура поняття «Державна регіональна соціально-економічна політика»

В іншому випадку, існує велика вірогідність втрати цілісності механізму. Крім того, конструкція механізму повинна забезпечувати формування й ефективне функціонування інституційних умов ринкових перетворень, дію економічних інструментів ринкової конкуренції.

Виходячи з особливостей української економіки і враховуючи цілі регіонального розвитку, можна стверджувати, що механізм реалізації державної регіональної соціально-економічної політики повинен мати такі риси:

- маневреність та адаптивність, тобто наявність внутрішньої саморегулюючої системи, яка б спрацьовувала при відхиленні від вибраної стратегії, нейтралізувала б негативні інерційні сили і давала можливість вийти на планові траєкторії розвитку для реалізації вибраних стратегічних напрямів;

- високий ступінь наукової обґрунтованості і визначеності регіонального соціально-економічного розвитку;

- узгодженість інтересів різних суб'єктів регіональної політики;

- надійність.

При розгляді механізмів регулювання складних соціально-економічних систем через призму впливів «суб'єкт - об'єкт», забезпечення його ефективного функціонування і розвитку, виникає необхідність аналізу нових структурних елементів і взаємозв'язків, які викликані функціонуванням таких механізмів.

При формуванні механізмів регулювання розвитку такої системи важливим методологічним питанням стає проблема вибору відповідної управлінської технології. Так І. Блауберг і Е. Юдін підкреслюють: “... коли предметом вивчення є системи з глибокою внутрішньою інтеграцією ... увагу акцентують на проблематиці цілісності. Зважаючи на це, основною проблематикою стає пошук спеціальних механізмів та визначення найбільш істотних форм взаємодії цілісного об'єкту з середовищем” [22].

Отже, необхідно, перш за все, вибрати певний алгоритм дослідження, завдяки якому можна детальніше розкрити природу соціальних механізмів і встановити напрями застосування інноваційних управлінських технологій. Таким алгоритмом може стати структурно-функціональний підхід до формування комплексних механізмів управління [27].

Суть такого підходу розкривається в поетапній стратегії моделювання механізмів управління. На першому етапі аналізується парна категорія «об'єкт управління - цілі управління». На другому, - цілі управління трансформуються в критерії управління. Далі виокремлюють чинники, які характеризують об'єкт управлінських впливів «критерії управління - чинники управління». Якщо відповідна сукупність чинників управління не може бути сформована, уточнюються цілі або об'єкт управління. Відповідно до природи чинників управління обираються методи управління і встановлюється сукупність необхідних ресурсів.

Разом з тим, якщо в якості соціально-економічної системи розглядається регіон, приведена схема, на наш погляд, повинна бути модифікована.

По-перше, враховуючи складність суб'єкта і об'єкта, їх динамічну і соціальну спрямованість, початковий етап формування механізму державної регуляції соціально-економічного розвитку регіону повинен починатися зі встановлення суперечностей, які існують між об'єктом і суб'єктом: «суб'єкт регуляції - суперечності - об'єкт регуляції». Врахування такого чинника, як суперечність, дозволяє конкретизувати специфіку розвитку як суб'єкта, так і об'єкта, правильно сформувати цілі і встановити пріоритети між ними.

По-друге, перехід від цілей до критеріїв регуляції неможливо здійснити без чіткої деталізації перших. Оскільки комплексний механізм орієнтований не тільки на тактичні, але і на стратегічні цілі, необхідно провести деталізацію «мети регуляції - завдання регуляції».

По-третє, соціальні механізми діють в межах суб'єктивних чинників і об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, тому перехід від завдань до критеріїв регуляції допустимий лише за умови проходження тріади «завдання регуляції - закони, закономірності, принципи регуляції - критерії регуляції».

По-четверте, не можна не враховувати того, що на етапах деталізації цілей, встановлення критеріїв, формування чинників впливу і мобілізації необхідних ресурсів, повинна існувати узгодженість між управлінськими діями і відповідною реакцією об'єкта через канали зворотного зв'язку.

На наступному кроці дослідження виділяються основні елементи, які складають структуру комплексного механізму регуляції соціально-економічного розвитку регіону. Тут відправною тезою може бути твердження, що комплексний механізм управління являє собою сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових (в окремих випадках політичних) засобів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів господарювання, впливів, на їх діяльність, яка забезпечує узгодження інтересів сторін, об'єктів і суб'єктів управління” [27].

Якщо управління припускає функціонування соціально-економічного об'єкта, то такий шлях доречний і є корисним. Проте, якщо об'єктом управління виявляється процес регуляції розвитку, то виникає зовсім інша природа, внаслідок чого складові елементи комплексного механізму змінюються.

Представляючи державну регуляцію як процес, відзначимо, що при розгляді окремих функцій процесу регуляції як системного поняття вони визначаються як властивість системи в динаміці, яка призводить до досягнення цілей системи. Такою властивістю може бути тільки процес. Звідси, можливо зробити висновок про те, що реалізація функцій управління складає процес управління, який забезпечує досягнення встановленої мети [30]. При такому підході управління можна розглядати як процес, який складається з чотирьох циклів. Перший цикл (планування) пов'язаний зі встановленням параметрів оптимального функціонування і розвитку об'єкту. Другий цикл відображає зміни в організації управління об'єктом так, щоб управління відповідало оптимальним параметрам функціонування і розвитку об'єкту (організація). На наступному етапі зіставляється реальний стан об'єкту зі встановленим (оптимальним) (контроль і облік). Нарешті, останній цикл припускає ліквідацію існуючих неузгодженостей між реальним і встановленим станом об'єкту (регулювання).

При розгляді, в якості об'єкту, регуляції процесу соціально-економічного розвитку регіону доцільно враховувати такі функції, як прогнозування, планування, організацію, мотивацію і моніторинг.

Введення функції прогнозування не випадкове, адже тільки змоделювавши певний (бажаний) стан соціально-економічної системи, можна приступати до процесу планування, тобто узгодженню між собою ряду суб'єктних впливів щодо зміни параметрів системи у просторі та часі.

Методологічно моделювання певного (бажаного) стану соціально-економічної системи пов'язане з оцінкою і прогнозуванням її економічного потенціалу. Адже рівень досягнення потенційних можливостей визначає як ефективність функціонування соціально-економічної системи, так і дозволяє визначити чинники, які призводять до розриву потенційних і поточних показників.

Функція планування повинна бути розглянута в контексті трьох загальних компонентів: початкового стану системи, мети (бажаного стану системи - оптимального стану) і засобів, за допомогою яких параметри системи змінюються від початкового стану до встановленого.

Поняття «організація» означає ступінь впорядкування об'єкту, засіб його побудови, які забезпечують ефективну взаємодію між керованою та керуючою системами.

Функція мотивації в регуляції складних соціальних систем дозволяє досягти узгодженості між знову виникаючими соціально-економічними потребами і засобами їх задоволення. Соціально-економічні потреби виступають, з одного боку, своєрідним виразом об'єктивно необхідних ресурсів, з іншою, - джерелом активності соціального організму.

Щодо функції моніторингу слід зазначити наступне. В першу чергу, ефективність регуляції багато в чому залежить від оперативності і достовірності оцінки процесів, які відбуваються в межах регіональної системи. Класична функція контролю в менеджменті визначається як здатність суб'єкта управління виявляти і запобігати недолікам і помилкам у власній діяльності [40]; процес, який забезпечує досягнення організацією своїх цілей [4]; встановлення стандартів, вимірювання досягнутих результатів, порівняння стандарту з досягнутими параметрами і коректування останніх [7]; підтвердження того, що все відбувається відповідно до встановленого плану [65].

Як окрема функція управління, функція контролю розглядається як процес, який має відповідні стадії і операції. Проте, коли об'єктом контролю стають складні соціально-економічні процеси, які мають самокеровану природу, важко пристосувати стадії і процедури «класичного контролю» до розгляду, аналізу і встановлення зворотних зв'язків, з подібним об'єктом регуляції. До стандартних процедур контролю додаються нові, і він вже стає чимось більшим, ніж класична функція. У науковій літературі найчастіше використовується поняття, «моніторинг», який визначається як спеціально організована і постійно діюча система збору, аналізу соціально-економічної інформації, проведення додаткових інформаційно-аналітичних досліджень, оцінка стану тенденцій розвитку і систематизація конкретних проблем. Згідно цього визначення, моніторинг припускає не тільки процедури спостереження за змінами певних стандартів функціонування, але і включає аналітичний апарат спостереження за розвитком об'єкту.

1.2 Підходи до моделювання та прогнозування розвитку регіону