Теоретичні і методичні питання оцінки і прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем
Сутність управління регіональним соціально-економічним розвитком. Специфіка регіональних економік та соціально-економічний стан регіонів України. Енергетична безпека регіону в контексті сталого розвитку. Склад і структура економічного потенціалу.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | научная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.10.2018 |
| Размер файла | 541,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Особливістю енергетичного потенціалу регіону з позицій сталого розвитку є в тому, що його нарощування не можна розглядати як оптимальний шлях розвитку економіки. Замість завдань енергозабезпечення кількісного розвитку, енергетика повинна перейти на енергозабезпечення сталого розвитку економіки. Україна, за даними Державного комітету з енергозбереження, щорічно споживає близько 210 млн. т у.п. паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) і відноситься до енергодефіцитних країн. На сьогоднішній день енергетичні потреби держави покриваються за рахунок власних ресурсів приблизно на 53%, а 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів імпортується. Така структура ПЕР породжує залежність економіки України від країн-експортерів нафти і газу і являє собою загрозу для її енергетичної та національної безпеки.
Загалом питання енергетичної безпеки комплексне. Воно охоплює в собі питання енергетичного забезпечення економіки, енергетичної незалежності, впливу паливно-енергетичного комплексу на зовнішнє середовище та соціальну стабільність (рис. 2.4) [23].
Рисунок 2.4. Складові енергетичної безпеки регіону
Основними погрозами енергетичної безпеки є: напруженість балансу, дефіцит, обмеження в забезпеченні економічно обґрунтованого попиту на паливно-енергетичні ресурси, порушення, перебої стабільного паливо- і енергопостачання, у тому числі пов'язані з низькою надійністю систем енергопостачання; недостатня ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів в економіці, низький рівень диверсифікації енергопостачання.
Основою організації моніторингу показників енергетичної безпеки, проведення ефективної політики енергозбереження, а також тарифної та інвестиційної політики є ведення паливно-енергетичних балансів територіальних утворень.
Паливно-енергетичний баланс - це співвідношення для економічного об'єкта або деякої території обсягів паливно-енергетичних ресурсів, що надходять внаслідок видобутку або ввезення і відбувають внаслідок споживання на місці або вивезення.
Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) пов'язує воєдино всі елементи паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у виробництві та споживанні тепло-і електроенергії, баланси природних ресурсів, інвестиційні плани компаній і держави. Паливно-енергетичний баланс є основою для перспективного прогнозування попиту та пропозиції енергоресурсів з урахуванням оцінки тенденцій розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) та соціально-економічного становища територій.
Для розрахунку паливно-енергетичного балансу різні види палива переводять в умовне паливо.
На сьогодні рівень енергетичної безпеки, а саме надійності паливопостачання та енергопостачання територій визначають за допомогою індикативного підходу [16]. Він полягає у використанні для класифікації стану енергетичної безпеки і надійності ресурсів паливно-енергетичного комплексу комбінацій безпосередньо оцінюваних початкових параметрів. Ці комбінації прийнято називати індикаторами або індикативними показниками.
Основними індикаторами енергетичної безпеки є: частка власних джерел у балансі електроенергії, тенденції зміни фактичного споживання теплової та електричної енергії на душу населення, а також усіх видів палива, частка покриття потреби в тепловій енергії від централізованих джерел, частка домінуючого паливного ресурсу, частка найбільш великої станції у сумарній встановленої потужності, величина середнього питомої витрати палива на виробництво теплової енергії, ступінь зносу устаткування, пропускна здатність мереж і ін
Одним із важливих кількісних індикаторів при оцінці стану енергетичної безпеки є індекс , або R/P індекс (Reserves/Production), тобто відношення підтверджених запасів енергетичних ресурсів до рівня видобутку та виробництва, що характеризує кількість років, на яку вистачить розвіданих запасів за умови збереження існуючого рівня видобутку (фор. 3.1):
,(3.1)
де - підтверджені запаси i-го енергоносія, - рівень видобутку (виробництва) i-го енергоносія.
Індекс використовується компаніями та державними установами для прогнозування наявності ресурсів у майбутньому, для визначення терміну реалізації проектів, пов'язаних з використанням енергетичних ресурсів тощо.
Завданням забезпечення енергетичної безпеки території в контексті сталого розвитку є створення такої схеми вироблення, транспортування та споживання енергії, яка б в свою чергу не тільки підвищила ефективність використання енергетичних ресурсів, але і знизила негативний вплив на зовнішнє середовище, забезпечила кліматичну безпеку. Актуальність розробки такої моделі додає Енергетична стратегія України на період до 2030 року [24]. Для своєчасної і адекватної реакції території на виникаючі загрози енергетичної безпеки, аналізу стану енергетичної і економічної безпеки необхідно моделювання такої безпеки.
Серед основних шляхів підвищення енергетичної безпеки регіону можна виділити наступні:
· підвищення енергоефективності за рахунок модернізації потужностей, нових технологій та енергогенерації, передачі і споживанні енергії;
· квотування енергетичних ресурсів і створення ринкової системи розподілу квот з метою раціонального їх використання;
· розвиток сектора малої енергетики;
· впровадження та подальший розвиток диверсифікації енергопостачань;
· впровадження прогресивних технологій транспортування тепла від джерела до споживача;
· зменшення в енергетичному балансі використання природного газу;
· створення в регіоні системи економічного стимулювання зацікавленості підприємств у дотриманні нормативів і стандартів енергоефективності.
Становлення і вдосконалення системи енергетичної безпеки регіону повинно здійснюватися в рамках загальної стратегії його розвитку. Ці дії повинні бути спрямовані на розв'язання гострих проблем в забезпеченні паливними ресурсами, пошук технічних пропозицій ефективного використання палива і зниження потреб у ньому, формування ринку електричної і теплової енергії, розробку і реалізацію проектів енергозбереження, підтримання в робочому режимі, розвиток і підвищення ефективності матеріальної основи енергетики міста, поліпшення генеральної схеми енергозабезпечення з урахуванням змін, що відбуваються у виробництві та соціальній сфері.
Розділ 3. Методичні підходи до оцінки економічного потенціалу соціально-економічних систем
3.1 Склад і структура економічного потенціалу соціально-економічних систем
Для використання загально методологічних принципів визначення складу і структури потенціалу регіону необхідно застосувати комплексний аналіз його економічної, екологічної, соціальної і політичної сфер, що дозволить врахувати всі умови і чинники, що впливають на якість формування і оптимального використання потенціалу регіону.
Особливий науковий інтерес викликають дослідження, що базуються на багатоаспектному структурному аналізі потенціалу, що дозволяє отримати повніше уявлення про його елементний склад.
Разом з тим, якщо розглядати економічний потенціал регіону з позицій комплексного аналізу, то до елементів економічного потенціалу можна віднести все, що пов'язане з функціонуванням і розвитком регіону. Відбір найважливіших з цих елементів є достатньо складною проблемою. Тому, наприклад, О.С. Федонін [70] структуру потенціалу підприємства розглядає з розмежуванням його об'єктних і суб'єктних складових (для нас в даному випадку, враховуючи, що об'єктом нашого дослідження є економічний потенціал регіону, важливий власне підхід, запропонований цим дослідником).
Об'єктні складові пов'язані з матеріально-речовинною і особистою формою потенціалу. Вони використовуються і відтворюються в тій або іншій формі в процесі функціонування.
До них належить інноваційний потенціал, виробничий, фінансовий і відтворювальний (інвестиційний) потенціали.
Суб'єктні складові пов'язані з суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а є передумовою, загальноекономічним, загальногосподарським, соціальним чинником раціонального споживання об'єктних складових. Все це свідчить, що суб'єктні складові потенціалу за їх впливом на розвиток і ефективність функціонування економічних систем набувають вирішальної ролі.
У літературі існують різні класифікації економічного потенціалу регіону (території). Одні автори виділяють тільки три його складові: населення, землю (з природними ресурсами) і уречевлений капітал або відповідно людський, природний і виробничий потенціали [22]. Інші визначають і намагаються оцінити до двох-трьох десятків різних складових потенціалу [65].
Аналіз ресурсної структури економічного потенціалу регіону дозволив нам виділити такі його основні елементи: виробничий, трудовий, природно-ресурсний, інноваційний, інвестиційний і інституційний. Можливо, в майбутньому виділятиметься інтелектуальний потенціал. До цього існують всі передумови. Кожний з них характеризується кількісним і якісним станом відповідних видів ресурсів: виробничих, трудових, природних і інноваційних. Ефективність використання економічного потенціалу території залежить не тільки від наявності відповідних ресурсів, але і оптимального залучення їх до господарського обороту.
У існуючій економічній теорії виробничий потенціал визначається як економічний потенціал сфери матеріального виробництва, що включає трудові і матеріальні ресурси, задіяні у виробничій діяльності. Тут виробничий потенціал визначається наявними виробничими ресурсами, що використовуються як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері для виробництва товарів і послуг як виробничого, так і невиробничого призначення. Змістом виробничого потенціалу території є задіяні елементи основних фондів галузей виробничої і невиробничої сфер і елементи оборотних коштів сфери матеріального виробництва, що знаходяться в запасі. Відмінною рисою виробничого потенціалу є те, що всі його елементи виготовлені людиною і призначені для виробництва продукції і послуг в будь-якій сфері діяльності. Таке тлумачення виробничого потенціалу співпадає по суті з таким поняттям, як капітал - один з складових елементів економічного потенціалу в ринковій економіці.
Трудовий потенціал визначається наявними трудовими ресурсами даної території як зайнятими в народному господарстві, так і незайнятою їх частиною. При цьому розглядаються зайняті трудові ресурси у сфері матеріального виробництва і в невиробничій сфері, як в державному, так і приватному секторах економіки. У складі трудового потенціалу можна виділити інтелектуальний потенціал.
Природно-ресурсний потенціал території визначається наявністю запасів розвіданих і врахованих природних ресурсів, що відносяться до I і II класу по ступеню вивченої і підготовленості до використання. Природні ресурси розуміються неоднозначно. З одного боку, природні ресурси розглядаються як природні продуктивні сили і складова частина матеріальних ресурсів, які використовуються для виробництва товарів і послуг виробничого і невиробничого призначення. З іншого боку, природні ресурси виступають як елементи навколишнього природного середовища (місця проживання людини). Ця частина природних ресурсів, хоч і є важливою умовою економічної діяльності, в економічний потенціал не включається і оцінці в даний час не підлягає. Процес відтворення природних ресурсів припускає їх розподіл на відновлювані (лісові, водні, тваринний і рослинний світ, повітря, ґрунти) і не відновлювані (земля, паливно-енергетичні, мінерально-сировинні ресурси). Якість природних ресурсів впливає на реалізацію економічного потенціалу території і ефективність його використання.
Природно-ресурсний потенціал території представлений наступними видами природних ресурсів: земельні, енергетичні, мінеральні, водні, лісові, тваринний і рослинний світ природного походження, який може бути залучений в господарський обіг.
Найменше розробленою в теоретичному і методологічному аспектах є категорія «інноваційний потенціал» як структурний елемент в системі економічного потенціалу. Дана категорія безпосередньо пов'язана з категорією науково-технічного потенціалу. Науково-технічний потенціал - це сукупність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, що направляються суспільством в сферу науково-технічного прогресу, а також ще нереалізовані результати функціонування цієї сфери, здатні забезпечити ефективніше використання сукупної суспільної праці. При цьому науково-технічний потенціал включає: матеріально-технічну базу науки; наукові кадри; інформаційну складову у вигляді інформації про підсумки попередніх досліджень, розробки і освоєння нововведень; організаційно-управлінську структуру наукової сфери. При такому визначенні науково-технічний потенціал в системі народногосподарського комплексу виступає як потенціал одного порядку з економічним потенціалом, отже, він не може бути складовим елементом останнього. Цільова спрямованість науково-технічного потенціалу - це можливості «виробництва» нових знань і пошуку шляхів їх реалізації через елементи економічного потенціалу. Ресурсами науково-технічного потенціалу є ті ж ресурси, що і економічного потенціалу - людські і матеріальні, а також інформація, що функціонують тільки в науковій сфері.
Інноваційний потенціал регіону в загальному вигляді можна визначити як потенціал знань, отриманих в процесі реалізації науково-технічного потенціалу. В цьому випадку під інноваційним потенціалом слід розуміти сукупну здатність науково-технічних знань і практичного досвіду, які має в своєму розпорядженні регіон на даному етапі його розвитку, забезпечити якнайповніше і ефективніше використання ресурсів економічного потенціалу. При такому визначенні величина інноваційного потенціалу є продуктом реалізації науково-технічного потенціалу і одночасно входить в систему економічного потенціалу. Носіями інноваційного потенціалу є інформаційні ресурси, представлені науково-технічною інформацією у формі результатів фундаментальних досліджень, наукових відкриттів, винаходів, наукових і дослідно-конструкторських розробок.
Ресурсами інвестиційного потенціалу є засоби виробництва, виготовлені людиною і призначені для виробництва товарів і послуг виробничого і невиробничого призначення. До цієї категорії відноситься частина економічних ресурсів, що направляється на відтворення основних виробничих і невиробничих фондів всіх галузей економіки, запаси і ресурси предметів виробничого призначення (предметів праці).
Інституційний потенціал представлений безпосередньо організаційно-економічними і соціально-політичними системами. Інституційний потенціал можна визначити як потенціал організаційних і територіальних систем управління, тобто відношеннями в суспільстві між людьми, колективами, об'єднаннями, партіями. Значна питома вага в цьому потенціалі займає юридична система з нормативно-правовими документами. На величину цього потенціалу впливають менталітет, традиції, позитивний і негативний минулий досвід.
При дослідженні структури економічного потенціалу необхідно виходити з принципу системності, відповідно до якого економічний потенціал розглядається як система, що складається з підсистем, представлених потенціалами різного порядку і утворюючих рівні системи. Потенціал вищого рівня складається з потенціалів нижнього рівня. Наприклад, трудовий потенціал складається з потенціалів окремих груп економічно активного населення, природно-ресурсний потенціал включає потенціали окремих видів природних ресурсів і т.д.
Дослідження структури економічного потенціалу припускає аналіз взаємозв'язків між потенціалами різних рівнів і між потенціалами одного рівня. Наприклад, необхідно встановити яким чином кількісні і якісні зміни в трудовому потенціалі відбиваються на величині економічного потенціалу в цілому, або як зміна трудового потенціалу впливає на інвестиційний потенціал і навпаки. Можливість дослідження взаємного впливу потенціалів одного рівня обумовлена такими властивостями економічних ресурсів як взаємозамінність і взаємодоповнюваність. Властивість взаємозамінності припускає, що зменшення або збільшення в системі одного ресурсу може бути компенсоване в певних пропорціях іншим ресурсом. Згідно властивості взаємодоповнюваності збільшення в системі одного економічного ресурсу припускає одночасне збільшення кількості іншого ресурсу. Наприклад, розширення площі оброблюваних сільськогосподарських земель припускає збільшення чисельності трудових ресурсів в цій галузі, проте зростання чисельності може бути компенсоване додатковими інвестиційними ресурсами у вигляді сільськогосподарської техніки, з другого боку її залучення припускає додаткове збільшення обслуговуючого персоналу. Ці властивості економічних ресурсів, а також їх рідкість і обмеженість, необхідно враховувати при аналізі взаємозв'язків потенціалів нижнього і вищого рівнів.
Дослідження вертикальних взаємозв'язків ускладнюється ще однією обставиною: властивості системи в цілому не можуть бути приведені до властивостей утворюючих структурних елементів, які в сукупності відображають її істотні сторони, формують її нову якість. Отже, дослідження впливу якого-небудь складового потенціалу, на величину економічного потенціалу в цілому можливо тільки з урахуванням сумісної дії потенціалів одного рівня. Наприклад, якщо необхідно оцінити, як зміниться економічний потенціал системи, якщо зменшиться або збільшиться кількість або якість трудових ресурсів, слід заздалегідь провести оцінку змін у величині або якості інших економічних ресурсів (природних, інвестиційних, інноваційних) і з урахуванням їх змін оцінити новий стан економічного потенціалу. Ці властивості економічного потенціалу як системи особливо важливі при розробці методології його економічної оцінки і складових його елементів - інвестиційного, трудового, природно-ресурсного і інноваційного потенціалів.
Найбільш складним об'єктом дослідження є відтворювальна структура економічного потенціалу. Відтворювальний підхід до аналізу економічного потенціалу дозволяє виділити його структурні елементи по фазах відтворення: потенціал виробництва, потенціал розподілу, потенціал обміну і потенціал споживання.
Важливим питанням в дослідженні структури економічного потенціалу є виділення в його складі активної і пасивної частин залежно від ступеня залучення до господарського обороту. Активна частина економічного потенціалу представляє ресурси, які на момент обліку залучені в економічну діяльність і визначають результат його використання. Активна частина економічного потенціалу забезпечує поточні результати функціонування економіки території.
Пасивна частина представлена економічними ресурсами, які є в наявності, враховані, але не задіяні в господарському обороті.
На думку більшості дослідників, економічний потенціал є узагальнюючим показником. У ньому поєднуються природні, виробничі, науково-технічні, соціально-культурні можливості економічної системи. Величина економічного потенціалу визначається розмірами, ступенем досконалості і структурою продуктивних сил, які можуть бути охарактеризовані за допомогою системи показників.
3.2 Основи оцінки економічного потенціалу
Економічний потенціал території є змінною величиною і, як було зазначено раніше, залежить від ряду чинників:
- кількість економічних ресурсів, які має в своєму розпорядженні територія на даний момент часу;
- якісні характеристики економічних ресурсів, що визначають їх продуктивну здатність;
- умови, що забезпечують відтворення і використання економічного потенціалу.
Кількість економічних ресурсів відноситься до екстенсивних чинників нарощування економічного потенціалу. Продуктивність економічних ресурсів, як визначальна якісна характеристика відноситься до інтенсивних чинників.
До умов, що забезпечують відтворення економічного потенціалу, відносяться ті чинники, які сприяють збільшенню кількості і поліпшенню якісних параметрів економічних ресурсів.
При оцінці економічного потенціалу слід розрізняти такі показники, як "сумарний об'єм ресурсів економічного потенціалу", "величина економічного потенціалу" і "реалізації економічного потенціалу". Перший показник характеризує сумарну величину економічних ресурсів, які має в своєму розпорядженні територія на даний момент часу, виражену в одному вимірі.
Величина економічного потенціалу є максимально можливим об'ємом виробництва матеріальних благ і послуг при даній кількості і якості наявних економічних ресурсів в умовах, що забезпечують найповніше їх використання за часом і продуктивністю. Даний показник характеризує максимально можливу віддачу економічного потенціалу. Показник реалізації економічного потенціалу відображає досягнутий рівень його використання і характеризує фактичну віддачу ресурсів економічного потенціалу.
Під оцінкою економічного потенціалу розуміється визначення його величини у вартісному виразі. Оцінці може підлягати загальна величина економічного потенціалу або його активна частина. При цьому економічна оцінка потенціалу території може бути інтервальною величиною (наприклад, річною) або сумарною за період, рівний середньому циклу відтворення економічного потенціалу.
Оцінка економічного потенціалу території дозволяє:
а) оцінити ступінь залучення економічних ресурсів в господарський оборот шляхом порівняння оцінок активної частини і загальної величини економічного потенціалу;
б) оцінити ступінь використання активної частини економічного потенціалу шляхом зіставлення показників реалізації економічного потенціалу з економічною оцінкою активної частини;
в) оцінити ступінь використання повного економічного потенціалу території шляхом порівняння показників реалізації економічного потенціалу і його економічної оцінки;
г) оцінити ефективність вкладених коштів у формування і розвиток економічного потенціалу території шляхом порівняння його економічної оцінки (річної або сумарної) із загальним об'ємом економічних ресурсів, виражених у вартісних одиницях вимірювання.
Основне призначення перерахованих вище показників - це можливість виявити і оцінити резерви економічної системи території, а також оцінити економічну ефективність витрат у відтворенні економічного потенціалу і складових його елементів. Так, показник ступеню залучення наявних економічних ресурсів дозволяє виявити і оцінити резерви економіки, пов'язані з неповним їх залученням. Ступінь використання активної частини економічного потенціалу дозволяє виявити і оцінити резерви економіки, пов'язані з недовикористанням залучених економічних ресурсів. Ступінь використання загальної величини економічного потенціалу дозволяє виявити і оцінити резерви, зв'язані одночасно з недовикористанням наявних економічних ресурсів і з їх неповним залученням до господарського обігу.
Оцінка ефективності вкладених коштів у формування економічного потенціалу регіону дозволяє визначити абсолютну ефективність витрат на приріст величини економічного потенціалу.
Запропоновані підходи принципово відрізняються від традиційних методів оцінки ефективності суспільного виробництва, при застосуванні яких не представляється можливим оцінити, наскільки повно використовується економічний потенціал регіону і які наявні резерви зростання економіки.
На практиці використання оцінок економічного потенціалу може бути здійснене шляхом розрахунку плановими органами еталонного показника економічного потенціалу на основі техніко-економічних нормативів, в яких на даний момент часу закладені найкращі можливості використання окремих видів економічних ресурсів. При цьому необхідно вирішити такі методичні питання:
- розробка методів економічної оцінки ресурсів, економічного потенціалу;
- обґрунтування показників, що відображають величину економічного потенціалу.
Визначаючим тут є питання про вибір методів порівняння матеріальних, трудових і інформаційних ресурсів. У науковій літературі пропонується використовувати для цих цілей трудові і вартісні вимірники. Трудові вимірники найбільш прийнятні для оцінки об'єму трудових ресурсів, є можливість застосування їх і для оцінки інвестиційних ресурсів виходячи з властивості їх взаємозамінності. В той же час для природних і інформаційних ресурсів використання трудових вимірників викликає істотні методичні труднощі. Тому найбільш прийнятною є оцінка всіх видів економічних ресурсів у вартісному виразі. Вона дозволяє:
а) визначити сумарну величину всіх ресурсів економічного потенціалу;
б) зіставити її з іншими економічними показниками регіонального рівня в аналітичних цілях;
в) визначити структуру і динаміку складників економічного потенціалу;
г) зіставити сумарний об'єм економічних ресурсів з величиною економічного потенціалу.
На сьогодні розроблені і апробовані методи вартісної оцінки основних виробничих фондів, запасів товарно-матеріальних цінностей, що входять до складу інвестиційних ресурсів. Є методики вартісної оцінки окремих видів природних ресурсів, залучених в економічний оборот.
З методологічної точки зору найменше розробленою є проблема оцінки ресурсів праці у вартісному виразі. Можливість такої оцінки обумовлена дією закону відшкодування витрат на відтворення робочої сили. У загальному вигляді оцінка трудових ресурсів еквівалентна тим витратам, з якими пов'язано їх формування. Сума цих витрат може бути основою об'ємного вимірювання ресурсів праці.
Аналогічним може бути підхід для вартісного виміру інформаційних ресурсів як носіїв інноваційного потенціалу. За сукупністю витрат, пов'язаних з виробництвом науково-технічної інформації, можна оцінити сумарний об'єм інформаційних ресурсів.
Сумарна величина економічного потенціалу може бути представлена в тих показниках, в яких вимірюється об'єм національного виробництва: валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД).
На територіальному рівні величина економічного потенціалу може бути виміряна показниками валового внутрішнього продукту і національного доходу.
Для економічної оцінки локальних потенціалів, безпосереднє застосування показників ВВП і НД не представляється можливим, оскільки їх величина є результатом сукупного використання всіх видів економічних ресурсів. Отже, для економічної оцінки локальних потенціалів необхідно виділити частку кожного з них в загальній величині економічного потенціалу.
Для вирішення цього завдання можна запропонувати два методи:
1) метод виробничих функцій;
2) метод чинників виробництва.
Відповідно до першого методу частка кожного локального потенціалу в сумарній величині економічного потенціалу визначається ступенем впливу приросту того або іншого чинника виробництва на приріст результуючого показника. Складність даного методу полягає в необхідності розробки виробничої функції для конкретного регіону. При цьому існуючі методики враховують тільки два чинники - працю і капітал, що не дозволяє оцінити внесок інших чинників, таких, як природні ресурси і інформація.
Другий метод припускає використання методології, представленої в "теорії чинників виробництва", розробленій французьким економістом Же.-Б. Сеєм [64] і що отримала подальший розвиток в працях західних учених-економістів [87; 85]. Згідно цієї теорії, в створенні вартості рівноправно приймають участь чинники виробництва - праця, земля і капітал, які відповідно є джерелами доходів суспільства: заробітної плати, ренти і прибутку. Сукупність доходів і складає вартість товару. Доходи виступають як плата за виробничі послуги, що надаються кожним з трьох чинників виробництва. Величина внеску кожного з чинників виробництва в створенні вартості визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Аналогічного погляду дотримувався німецький економіст Р. Штольцман, який стверджував, що "сума соціально необхідних доходів утворює вартість товарів" [31]. В даному випадку доходами є доходи від праці і доходи від капіталу. Використовуючи цю теорію можна припустити, що критерієм економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу виступає рента, інвестиційного потенціалу - дохід на вкладений капітал, трудового потенціалу - дохід від праці, інноваційного потенціалу - частина доходу на вкладений капітал пропорційно витратам капіталу на придбання нематеріальних ресурсів.
Завершуючим етапом в розробці теорії економічної оцінки потенціалу території є обґрунтування системи показників, що дозволяють оцінювати ефективність використання економічного потенціалу в цілому складових його локальних потенціалів. Проте для цього необхідна оцінка окремих елементів економічного потенціалу.
3.3 Методичні положення оцінки складових елементів економічного потенціалу
На наш погляд, для розрахунку потенційної прибутковості об'єкту можуть використовуватися наступні показники:
- середньогалузева рентабельність основних засобів в рік стабільного розвитку;
- валютний еквівалент середнього прибутку, що знімається з одиниці корисної площі об'єкту або з одиниці інших характерних показників потужності, за видами спеціалізації і профілем діяльності в стабільних економічних умовах;
- питома вага балансового прибутку у валовому доході від реалізації продукції, робіт і послуг за видами спеціалізації і профілем діяльності об'єктів в стабільних економічних умовах.
Шляхом зіставлення результатів, отриманих з використанням вказаних показників, можна достатньо об'єктивно судити про потенційну прибутковість об'єкту оцінки. У загальному вигляді формулу для оцінки інвестиційного потенціалу можна представити в наступному вигляді:
(3.1)
де Оіп - вартісна оцінка інвестиційного потенціалу;
Пб - потенційний балансовий прибуток об'єкту;
Нпр - ставка податку на прибуток і інших обов'язкових платежів;
ФОП - річний фонд оплати праці працівників підприємства;
ПВВ - повна відновна вартість основних фондів на дату оцінки;
На - середня норма амортизаційних відрахувань за видами основних фондів;
Нк - норма капіталізації.
Норма капіталізації (Нк) повинна визначатися виходячи з періоду окупності інвестицій, що фактично склався, в тій або іншій сфері бізнесу, тобто прийматися рівною величині, зворотній періоду повернення капіталу.
Метод прямої капіталізації достатньо простий, і в цьому його головне достоїнство. Проте він статичний, будучи прив'язаним до даних одного найбільш характерного року, і тому потрібна особлива увага до вірного вибору показників чистого доходу і коефіцієнтів капіталізації. Розрахунок поточної вартості даним методом виконується в три послідовні етапи.
І. Розрахунок щорічного чистого доходу. Спочатку необхідно вирішити, який вид доходу буде застосований для капіталізації, що залежить від характеру виробничого комплексу. Якщо йдеться про комплекс, де переважають інструменти, що швидко зношуються або застаріле устаткування, то вибирають показник чистого прибутку. Якщо йдеться про такий, де балансова вартість з часом змінюється не дуже істотно, то вибирають показник чистого грошового потоку.
Чистий грошовий потік розраховується по формулі:
,(3.2)
де ЧГП - чистий грошовий потік;
ЧП - чистий прибуток;
А - амортизація (знос);
ДЗ - приріст довгострокової заборгованості;
ОК - приріст власного оборотного капіталу;
К - реальні капітальні вкладення.
У практиці оцінки найбільш поширено застосування показника чистого грошового потоку - він краще корелює з ринковою вартістю майна.
ІІ. Вибір коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації повинен бути пов'язаний з раніше вибраним показником доходу, що капіталізується.
Коефіцієнт капіталізації може бути розрахований шляхом віднімання з ставки дисконту очікуваних середньорічних темпів зростання грошового потоку. Тому коефіцієнт капіталізації може бути також отриманий на основі ринкової інформації. Для цього збирають і аналізують відомості про прибутковість і ринкову вартість аналогічних інвестиційних ресурсів. Визначення коефіцієнта капіталізації виходячи з інформації про операції з аналогічними об'єктами - досить поширений спосіб.
ІІІ. Розрахунок поточної вартості інвестиційних ресурсів по формулі:
,(3.3)
де Sо - поточна вартість інвестиційних ресурсів в грошових одиницях;
Е - середній дохід інвестиційних ресурсів після закінчення кожного року (періоду);
rk - коефіцієнт капіталізації.
Вибір варіантів інвестицій зазвичай здійснюється не у вірогідних умовах, а в умовах невизначеності. Підкреслимо, що відхилення майбутнього результату від запланованого може бути пов'язане не тільки з втратами, але і з додатковим прибутком. Відповідно до цього може йтися і про ризик надходжень (вигоди), тобто, разом з ризиком понести витрати існує ризик отримання додаткових доходів (прибутків).
У загальному випадку платою за ризик називається така грошова сума, яку готовий заплатити щоб уникнути ризику не схильний до ризику економічний агент.
Різниця між очікуваним ризиковим і гарантованим доходами при одному і тому ж рівні корисності складає винагороду за ризик. У роботі, пов'язаній з ризиком, очікувана корисність і очікуваний дохід розраховуються як зважена за ймовірністю сума корисностей або доходів можливих результатів.
Відповідно до раніше розглянутих теоретичних і методологічних основ оцінки виробничого потенціалу території основним методичним принципом оцінки був прийнятий результатний підхід. Відповідно до цього підходу оцінка виробничого потенціалу, зосередженого на даній території, визначається сумарним доходом, який може бути отриманий протягом певного часу функціонування інвестиційних ресурсів при найповнішому і ефективнішому їх використанні.
В даний час в економічній статистиці не використовуються категорії основного і оборотного капіталів, тому в даній роботі до основного капіталу віднесені:
а)основні фонди;
б)нематеріальні активи;
в)довгострокові капітальні вкладення;
г)устаткування, що підлягає установці і що знаходиться на складі підприємств.
При цьому до основних фондів віднесені: будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі і силові машини і устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, вартісний інструмент, виробничий, господарський інвентар і приладдя, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, внутрішньогосподарчі дороги, капітальні витрати з поліпшення земель і вартість земельних ділянок.
До нематеріальних активів у складі інвестиційних ресурсів відносяться об'єкти довгострокових вкладів, що мають вартісну оцінку, але що не є речовинними цінностями: права на користування землею, водою і іншими природними ресурсами, будівлями, устаткуванням, а також інші майнові права, зокрема на промислову і інтелектуальну власність.
До довгострокових капітальних вкладень відносяться об'єкти незавершеного капітального будівництва, а також невстановлене устаткування, що числиться на балансі капітального будівництва.
До складу основних засобів входять також запаси невстановленого устаткування, що числиться на балансі основної діяльності.
Оборотний капітал, як складова частина інвестиційних ресурсів території, представлений запасами товарно-матеріальних цінностей і резервами. Запаси товарно-матеріальних цінностей включають:
- виробничі запаси;
- незавершене виробництво;
- матеріальну складову витрат майбутніх періодів;
- запаси готової продукції на місці виробництва, призначені для виробничого використання;
- запаси засобів виробництва на складах постачальницьких організацій і ті, що знаходяться в дорозі.
До засобів виробництва населення, що враховуються при оцінці виробничого потенціалу території, відносяться: будівлі (господарські споруди), виробничий інвентар, худоба продуктивна, молодняк на відгодівлю, багаторічні насадження.
Вартість незавершеного капітального будівництва і невстановленого устаткування визначається за фактично проведеними витратами на момент оцінки з урахуванням переоцінки. Джерелом інформації також є дані балансу підприємства.
Вартість запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, напівфабрикатів, що купуються і комплектуючих виробів, запасних частин для ремонту, тари в розрахунках виробничого потенціалу визначається виходячи з фактично проведених витрат на їх придбання, транспортування, відсотка за кредит, комісійних винагород посередницьким організаціям і ін.
Вартість незавершеного виробництва визначається за фактично проведеними витратами на виробництво або у розмірі приватного нормативу оборотних коштів в незавершене виробництво.
Готова продукція виробничо-технічного призначення враховується в розрахунках за ринковими оптовими цінами, що діють на момент оцінки.
Вартість засобів виробництва населення визначається за даними вибіркового обстеження. При рахуванні цих показників можуть бути використані дані страхової статистики (по будівлях), переписи худоби і плодово-ягідних насаджень, а також діючі на момент оцінки середні ринкові ціни на території області.
Визначальним моментом в економічній оцінці виробничого потенціалу є оцінка доходу, який може бути отриманий протягом певного часу при ефективному використанні інвестиційних ресурсів на даній території. У загальному випадку величина доходу залежить від величини первинного капіталу, умов його розширеного відтворення, норми прибутковості капіталу, її зміни в часі і періоду отримання доходу.
Вибір показника доходу залежить від рівня управління або від виду економічних суб'єктів.
Для домогосподарств-власників чинників виробництва доходом є один з видів або сума доходів у формі заробітної плати, ренти, позикового відсотка, орендної плати.
Для підприємств і організацій доходом є прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг від виробничо-операційної діяльності.
Для адміністративних органів управління територією показником доходу може бути сума непрямих і прямих податків і надходжень до бюджетних і позабюджетних фондів місцевого формування.
Для території в цілому показниками результативності економіки можуть бути валовий регіональний продукт або регіональний чистий дохід. Результативність функціонування галузі може характеризуватися об'ємом чистої продукції.
Трудовий потенціал території реалізується через систему виробничих відносин, систему управління територією і діючий господарський механізм [80], тому щоб застосувати загально методичні принципи до оцінки трудового потенціалу конкретної території необхідно провести комплексний аналіз ситуації, що склалася, в економіці і соціальній сфері регіону, врахувати умови і чинники, що безпосередньо впливають на стан і можливості використання трудового потенціалу. Оцінка трудового потенціалу може розглядатися з погляду тимчасових і просторових параметрів, структурного складу, кількісних і якісних умов, чинників і механізмів його реалізації. Часовий аспект оцінки трудового потенціалу полягає у виявленні пропорцій між готівкою, залученими, трудовими ресурсами території, і тими, які можуть бути мобілізовані у визначений подальший відрізок часу.
Просторовий аспект оцінки трудового потенціалу характеризується особливостями розселення жителів по території регіону, його адміністративно-територіальним діленням. Просторова оцінка трудового потенціалу розглядається у взаємозв'язку з характеристиками розміщення суспільного виробництва, соціальної інфраструктури, природних ресурсів регіону, його геополітичним і економіко-географічним положенням, станом зовнішньоекономічних зв'язків.
Структурна оцінка трудового потенціалу припускає виділення в його складі похідних потенціалів: демографічного, освітнього, професійного, наукового, культурного, соціально-психологічного, які в сукупності характеризують ступінь активності населення даної території в різних сферах діяльності. Оцінка структури трудового потенціалу дозволяє виявити елементи, що найбільше впливають на його кількісні і якісні характеристики, прослідкувати, які з позначених структурних елементів виявлені, реалізувалися на практиці, а які підлягають дослідженню і врахуванню в майбутньому періоді.
Методологія оцінки трудового потенціалу припускає виділення суб'єкту, об'єкту, мети, способів і методів оцінки. Суб'єктами оцінки трудового потенціалу можуть бути: державні органи влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, організації, окремі підприємці, вітчизняні і зарубіжні інвестори, а також населення, що проживає на даній території.
В якості об'єкту оцінки можуть бути різні категорії, в той або іншій мірі пов'язані з поняттям праця. Це можуть бути: трудові ресурси території, економічно активне населення, робоча сила, людський чинник, трудовий потенціал населення і окремого працівника. Залежно від конкретизації суб'єкту і об'єкту оцінки визначаються цілі оцінки. Цілей оцінки трудового потенціалу може бути декілька залежно від характеру завдань, що вирішуються на тому або іншому рівні управління.
Економічна оцінка трудового потенціалу може бути використана при сегментації ринку продукції і ринку робочої сили. Для цілей зонування території при приватизації міських територій облік соціальних чинників пропонується здійснювати за допомогою поправочних коефіцієнтів, отриманих на основі бальних оцінок. Отримані оцінки трудового потенціалу в територіальному і галузевому розрізах можуть бути базою для ухвалення інвестиційних рішень. Оцінка трудового потенціалу дозволяє територіальним органам управління показати переваги даної території, оцінити її інвестиційну привабливість, що дозволяє інвесторам отримати вищу норму прибули на вкладений капітал в порівнянні з іншими територіями. Інвестиційна привабливість території разом з наявністю природних ресурсів, виробничої інфраструктури, також кваліфікованою робочою силою, високоосвіченими кадрами, сприятливими умовами для відтворювальних процесів.
Відповідно до цілей розробляються відповідні способи і методи оцінки трудового потенціалу. У економічній літературі існують різні методологічні підходи і способи оцінки трудового потенціалу. Можна виділити три способи оцінки: у натуральному, відносному і вартісному виразах.
У міжнародній практиці використовується комбінований метод оцінки трудового потенціалу, що визначається як індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) [39]. Є три провідні показники, що визначають ІРЛП:
- очікувана тривалість життя (встановлюється від 25 до 85 років);
- рівень освіти, що оцінюється за рівнем письменності населення і частки людей, що вчаться в загальній чисельності населення;
- рівень життя, вимірюваний реальним поособним ВВП в межах від 100 доларів до 40000 доларів паритету купівельної спроможності [39].
Середнє арифметичне з цих трьох показників дає відносну характеристику трудового потенціалу території або країни.
Узагальнюючи результати раніше проведених досліджень, можливо процес вартісної оцінки трудового потенціалу території представити у вигляді наступних етапів:
а) формулювання цілей оцінки трудового потенціалу;
б) розробка методики оцінки, що відображає регіональну специфіку об'єкту оцінки і поставлені цілі;
в) інформаційне забезпечення оцінки, що припускають збір, обробку, аналіз інформації про об'єкт оцінки і чинники, що найбільш впливають на неї;
г) власне вартісна оцінка трудового потенціалу території і її інтерпретація;
д) розробка механізму реалізації отриманих оцінок трудового потенціалу відповідно до поставлених цілей.
Проведений раніше аналіз методичних підходів до економічної оцінки трудового потенціалу, заснованих на витратній і результатній концепціях, виявив їх позитивні і негативні сторони, що дозволило запропонувати метод оцінки, що поєднує в собі елементи як витратного, так і результатного підходів. Методологічною основою такого підходу є економічна теорія чинників виробництва, відповідно до якої отримуваний суспільством сукупний дохід від виробничої діяльності складається з доходів, отримуваних власниками чинників виробництва - природних ресурсів, капіталу, праці і інформації [62]. У загальному вигляді такими доходами є: рента, відсоток, заробітна плата і прибуток. Дохід, що отримується власниками робочої сили від додатку праці як одного з чинників виробництва, може бути одним з критеріїв вартісної оцінки трудового потенціалу, її нижньою межею. Тоді під економічною оцінкою трудового потенціалу нами розуміється величина доходів, що отримується від вкладу певної маси праці протягом заданого часу в умовах, що забезпечують найбільш раціональне його використання. З іншого боку, величина отримуваних працівником доходів від вкладу своєї праці в загальному випадку повинна відповідати сумі витрат, що забезпечують життєві потреби його самого і членів його сім'ї, включаючи витрати на формування, підтримку і розширене відтворення робочої сили.
Виходячи з принципу рівності отримуваних доходів і витрат на задоволення життєвих потреб, завдання економічної оцінки трудового потенціалу зводиться до визначення всієї сукупності витрат, прямо або побічно пов'язаних з відтворенням індивідуальної і сукупної робочої сили протягом всього періоду здійснення цих витрат з урахуванням чинника часу. У сукупності ці витрати відповідають величині «людського капіталу», тому при оцінці трудового потенціалу крім витрат на його відтворення необхідно враховувати нормальний прибуток на вкладений людський капітал.
Тоді економічна оцінка трудового потенціалу території в загальному вигляді може бути представлена формулою:
,(3.4)
де - економічна оцінка трудового потенціалу території;
- сукупні витрати, пов'язані з формуванням і розвитком людського капіталу, зосередженого на даній території;
- середня норма прибули на вкладений капітал.
Основна проблема полягає у відборі витрат, які прямо або побічно пов'язані з відтворенням робочої сили і трудового потенціалу території.
Згідно теорії людського капіталу, власне ринкова вартість трудових послуг визначається значною мірою тим, скільки окремий працівник, його сім'я і працедавець вважають необхідними інвестувати в освіту, навчання, охорону здоров'я і розміщення робочих місць. При цьому розглядаються три види інвестицій в людський капітал:
а) витрати на освіту, включаючи загальне, спеціальне, формальне і неформальне, підготовку за місцем роботи і ін. Освіта формує робочу силу, яка стає більш кваліфікованою і продуктивною, а значить, припускає більшу оплату;
б) витрати на охорону здоров'я, включаючи профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування, поліпшення житлових, гігієнічних умов (подовжує термін життя, підвищує працездатність і продуктивність праці);
в) витрати на мобільність, завдяки яким робітники мігрують з місць з відносно низькою продуктивністю праці в місця з високою продуктивністю.
Ряд авторів пропонує враховувати у складі витрат на формування трудового потенціалу тільки витрати на освіту - загальну і спеціальну, а також витрати на перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, вважаючи, що ці витрати є основоположним видом вкладень в людський капітал.
Для механізму оцінки трудового потенціалу важливе значення має групування витрат за джерелами їх фінансування. Відповідно до цього критерію всі раніше перераховані витрати на відтворення трудового потенціалу території можна групувати за наступними джерелами:
а) бюджет сім'ї - фінансує практично всі види витрат, пов'язаних з формуванням і розширеним відтворенням трудового потенціалу;
б) кошти підприємств і організацій фінансують частково витрати на утримання дитячих дошкільних установ, компенсацію витрат на відпочинок і санаторно-курортне лікування, дотації на житло і комунальні послуги, утримання установ культури, спорту і ін.;
в) державний бюджет - фінансування вищої, середньо-спеціальної, професійної освіти, дотації і компенсації і ін.;
г) місцевий бюджет - дотації пасажирському транспорту, житлово-комунальному господарству, фінансування народної освіти, охорона здоров'я, дотації установам культури і спорту, освіти і ін.;
д) бюджети профспілок - частково фінансують витрати на відпочинок, лікування і ін.;
е) позабюджетні фонди, зокрема фонд зайнятості населення, фонд соціального страхування, - фінансування витрат на перепідготовку кадрів, страхування по тимчасовій і повній втраті працездатності і ін.;
ж) добродійні і спеціально створені фонди з фінансування заходів щодо підготовки і перепідготовки кадрів з орієнтацією на ринкову економіку.
Практична реалізація пропонованого методичного підходу до вартісної оцінки трудового потенціалу ґрунтується на наступних принципах:
1) прямий або непрямий вплив витрат на формування кількісних і якісних характеристик трудового потенціалу;
2) найбільш повний обхват товарів і послуг, що забезпечують формування трудового потенціалу, його підтримку і розвиток;
3) раціональна диференціація і агрегація витрат за групами і видами: при значній диференціації товарів і послуг збільшується кількість початкової інформації і об'єми розрахунків, при великому рівні агрегації - підвищується погрішність розрахунків;
3) використання соціально обумовлених норм витрати товарів і послуг в середньому на одного працівника, диференційований за статтю і віком. За відсутності науково-обґрунтованих норм витрат споживчих благ використовуються фактично вироблені, середньостатистичні витрати тих або інших товарів і послуг;
4) врахування даного виду витрат за всіма можливими джерелами їх фінансування;
5) врахування чинника часу при підсумовуванні витрат, здійснюваних в різні періоди життєвого циклу працівника.
Кожний з видів витрат має свої джерела фінансування, що припускає відповідну вибірку витрат за цими джерелами.
Концепція пропонованої методики вартісної оцінки трудового потенціалу території ґрунтується на принципі від конкретного до загального, тобто спочатку оцінюються індивідуальні потенціали окремих груп і категорій працівників, а потім через механізм інтеграції визначається загальний трудовий потенціал території. В цьому випадку всі перераховані витрати можна умовно розділити на дві групи:
1) усереднюванні в межах даної групи населення, наприклад витрати на одну особу, що навчається в школі, вузі і ін.;
2) усереднюванні за чисельністю населення території, наприклад, транспортні послуги, послуги житлово-комунального господарства і ін.
Загальна величина витрат, що характеризують вартість створення, підтримки і розвитку індивідуального трудового потенціалу працівника визначається підсумовуванням питомих витрат (тобто витрат, що приходяться середньому на одну людину в рік) по всіх роках розрахункового періоду за формулою:
...Подобные документы
Визначення місця соціально-економічної політики в управлінні розвитком фармацевтичного підприємства, дослідження структури його соціально-економічного потенціалу. Діагностика існуючого рівня соціально-економічного потенціалу і розвитку ЗАТ "Біолік".
дипломная работа [1,8 M], добавлен 07.07.2011Етапи розробки рекомендацій щодо напрямів регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Способи оцінки ефективності використання потенціалу регіональної економіки Львівської області. Аналіз транспортної складової розвитку продуктивних сил регіону.
курсовая работа [766,4 K], добавлен 17.12.2013Забезпечення стабільного розвитку України на основі використання економічного потенціалу регіонів. Підвищення зайнятості населення, виробництва промислової та сільськогосподарської продукції. Зменшення викидів шкідливих речовин, охорона довкілля.
курсовая работа [407,8 K], добавлен 05.06.2019Аналіз основних показників економічного і соціального розвитку регіонів України, розвиток господарських комплексів. Особливості сучасної програми регіонального розвитку. Класифікація регіональних програм: рівень значущості, територіальна приналежність.
реферат [62,6 K], добавлен 21.05.2012Сутність економічного потенціалу підприємства, його властивості. Організаційно-економічна характеристика підприємства "Горсвет". Побудова квадрату потенціалу. Інформаційні технології в сфері планування і прогнозування економічного потенціалу підприємства.
курсовая работа [174,8 K], добавлен 10.04.2014Предмет і метод статистики. Регіональна статистика як складова інформаційного забезпечення управління. Основні статистичні показники. Методика оцінки міжрегіональної та внутрішньо регіональної диференціації соціально-економічного розвитку регіонів.
курсовая работа [74,7 K], добавлен 04.08.2016Дослідження теоретичних аспектів стратегічного формування програм соціально-економічного розвитку. Аналіз виконання програми соціально-економічного розвитку на прикладі Львівської області. Пропозиції напрямків забезпечення цільового програмування.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 08.07.2015Поняття та головний зміст, соціально-економічна характеристика трудових ресурсів. Сумська область: соціально-економічні показники розвитку регіону, оцінка ефективності використання трудового потенціалу в ньому та фактори впливу на даний показник.
дипломная работа [354,6 K], добавлен 25.11.2011Визначення сутності регіонального розвитку. Загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району та стратегічний аналіз можливостей його розвитку. Особливості регіональної політики в країнах Європейського Союзу та в Україні.
магистерская работа [946,3 K], добавлен 15.07.2014Поняття та склад потенціалу національної економіки. Відмінні риси природно-ресурсного, демографічного та трудового, науково-технічного, інформаційного, виробничого, екологічного, зовнішньоекономічного потенціалу. Показники економічного потенціалу країни.
презентация [2,4 M], добавлен 01.11.2012Особливості географічного розташування, населення, виробничого і трудоресурсного потенціалу Південного економічного району. Актуальні проблеми та соціально-економічне становище Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 05.02.2014Класифікація національних економічних інтересів. Довгострокові передумови та фактори соціально-економічного розвитку. Повноцінне входження України у світовий інформаційний простір, її участь в глобальних процесах світу і пріоритети у зовнішній політиці.
реферат [1,0 M], добавлен 18.05.2011Значення Придніпровського регіону для економіки України, його природно-ресурсний потенціал та демографічна ситуація. Стан промисловості, сільського господарства, транспорту та зовнішньої торгівлі. Проблеми та перспективи економічного розвитку регіону.
курсовая работа [449,2 K], добавлен 05.01.2014Сучасний етап європейської інтеграції України, активізація партнерських стосунків з державами Європейського Союзу в усіх площинах соціально-економічної взаємодії. Розвиток транскордонного співробітництва та нарощування потенціалу транскордонних ринків.
статья [30,9 K], добавлен 19.09.2017Теоретичні засади проведення аналізу соціально-економічного розвитку. Методи аналізу стану і розвитку виробничої та соціальної сфери міста, його бюджетного формування. Розвиток машинобудування, паливно-енергетичного комплексу. Інвестиційна привабливість.
курсовая работа [296,1 K], добавлен 26.10.2010Характеристика категорії "фінансовий потенціал регіону" на основі імматеріального, ресурсного та системного підходів. Визначення релевантних складових фінансового потенціалу регіонів України з урахуванням функціональної ознак, алгоритм кількісної оцінки.
статья [1,2 M], добавлен 17.05.2014Власність як основа економічного ладу суспільства. Сутність економічної системи, її структура та класифікація. Типи та форми власності, їх еволюція. Закон відповідності економічних відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Способи виробництва.
презентация [102,5 K], добавлен 24.09.2015Соціально-економічна сутність та функції житлово-комунального господарства Донецького економічного району України, його територіальна структура та регіональні відмінності. Проблеми та напрями удосконалення розвитку і розміщення ЖКГ Донецького регіону.
курсовая работа [94,2 K], добавлен 27.11.2013Сутність, формування, структура та складові елементи економічного потенціалу підприємства та його властивості. Основні економічні показники господарської діяльності підприємства. Динаміка показників формування фінансових результатів підприємства.
курсовая работа [467,2 K], добавлен 29.04.2014Результати дослідження рівня фінансової безпеки держави - фактор, від якого залежить розробка та реалізація стратегічних програм соціально-економічного розвитку України. Репрезентативні показники, які істотно впливають на стан банківської діяльності.
контрольная работа [114,9 K], добавлен 07.08.2017
