Санація підприємств: організаційно-економічний механізм

Англія. Англійська система регулювання проблем неспроможності є однією з найстаріших: перший закон про банкрутство був прийнятий в 1543 р.

У сучасному законодавстві передбачений режим управління з метою реабілітації боржника, подібний до глави 11 американського закону про банкрутство (дод. Б, рис. Б.3). Однак він мало застосовується на практиці, оскільки зазвичай блокується кредитором, що має «право плаваючого забезпечення» на всі активи боржника. Таке право запобігає продажу підприємства по частинам.

Заслуговує на увагу та використання у вітчизняній практиці застосування взаємозаліків за «принципом мінімізації втрат для платоспроможної сторони». Коли оцінюються всі права вимог, то у випадку наявності у боржника і кредитора взаємних зобов'язань враховується тільки баланс [9, 91, 154, 156].

Франція. Нині діючий у Франції закон про відновлення платоспроможності підприємств і ліквідації їх майна в судовому порядку (прийнятий в 1985 р. із внесенням ряду поправок в 1994 р.) направлений на реабілітацію підприємства-боржника.

Законодавство надає перевагу ранньому попередженню банкрутства. Так, з 1994 року аудитори зобов'язані відправляти копію аудиторського висновку в суд, якщо є ознаки близької неспроможності.

У Франції представники суду прагнуть ініціювати переговори боржника з кредиторами при перших ознаках неспроможності (дод. Б, рис. Б.4), призначаючи спеціальну особу для їх регулювання. За клопотанням цієї спеціальної особи суд може ввести мораторій на індивідуальні дії кредиторів по відношенню до майна боржника, не дивлячись на те, що офіційна процедура ще не відкрита. Крім того кредитори не мають можливості суттєво впливати на розробку плану реструктуризації. Зокрема, суд може затвердити план без згоди кредиторів (або робітників), якщо він, на його думку, направлений на максимізацію виплат кредиторам або на збереження робочих місць. У багатьох випадках кредитори змушені погоджуватися на запропоновані умови, інакше при відкритті формальних судових процедур вони можуть взагалі нічого не отримати.

Після введення процедури спостереження боржник може продовжувати управляти та розпоряджатися своїм майном. Взаємозалік в період спостереження розглядається як платіж і тому згідно французькому законодавству є недійсним (на відміну, від англійського права). Це відображає ідею про захист цілісності підприємства-боржника.

Слід зазначити, що більш раціональною серед реорганізаційних процедур Франції є здача підприємства в оренду з правом викупу на термін не більше двох років, а серед ліквідаційних - продаж підприємства як цілісного майнового комплексу. Ці пріоритети визначені з погляду збереження робочих місць та податкової бази.

Продаж цілісного підприємства, хоча і передбачений, однак застосовується дуже рідко через те, що покупець разом з активами отримує і зобов'язання по різним контрактам, включаючи трудові контракти, фінансові контракти і контракти оренди.

Вагому роль відіграє суд, який, зокрема, призначає адміністратора, який дає суду поради щодо вибору між реструктуризацією та ліквідацією боржника [9, 76, 152, 156].

Угорщина. Зараз в Угорщині діє закон про банкрутство 1993 р. Попередній закон (1992 р.) передбачав механізм автоматичного початку процедури банкрутства при настанні певних умов (automatic bankruptcy trigger). Механізм полягав у тому, що, якщо фірма мала зобов'язання, прострочені більше ніж на 90 днів, вона повинна подати заяву про банкрутство. При цьому вона мала дві альтернативи: реорганізація та ліквідація. Якщо ж справу про банкрутство порушує кредитор, фірма автоматично починає процес ліквідації. В той час як використання автоматичного трьохмісячного мораторію дозволяло фірмі почати процедуру реорганізації. Правда, для затвердження плану реорганізації вимагалось одноголосне затвердження зборами кредиторів. Це були одні з найсуворіших вимог до затвердження плану реорганізації серед індустріальних країн. У 1993 р. автоматичне банкрутство, як і автоматичний мораторій, були відмінені [9, 152, 157].

Чехія. На теперішній час в Чехії діє закон про неспроможність ? Bankruptcy and Composition Act («Zakon o konkursu a vyrovnani» No. 328/1991 Sb.), прийнятий в 1991 р. У початковому варіанті закону процедура банкрутства не передбачала наявність зовнішнього керуючого і повністю контролювалась судом. Поправка 1993 р. ввела в процедуру банкрутства трьохмісячний захисний період, протягом якого у боржника з'являвся шанс розв'язати фінансові проблеми. Поправка 1996 р. ввела обов'язкову подачу заяви про неспроможність боржником, а поправка 1998 р. передбачила покарання за невиконання цього правила більш жорстким.

Прийняття великої кількості поправок в 2000 р., з метою гармонізації чеської правової системи з європейською, негативним чином відбилось на їхній якості. Серед існуючих особливостей функціонування закону можна виділити наступні:

- суд повинен порушити справу про банкрутство протягом десяти днів. Такий термін досить нереальний, особливо враховуючи, що кредитор повинен внести грошовий депозит (в розмірі 1 % від суми боргу). Зазначимо, що в результаті заявки боржників розглядаються значно швидше, ніж кредиторів;

- існують витрати, пов'язані з подачею заяви про банкрутство (наприклад, кредитор повинен довести, що у фірми є ще хоча б один кредитор, якому вона не платить, і довести, що її активів достатньо для відшкодування витрат на проведення процедури банкрутства. Тобто при ініціації кредитором процедури банкрутства боржник може виплатити всі прострочені борги іншим кредиторам, що унеможливить порушення справи про банкрутство єдиним кредитором).

Не дивлячись на розширення повноважень зовнішнього керуючого та кредиторів фірми, вони ще не повною мірою користуються цими правами. В реальності досить часто суд приймає всі рішення самостійно [9, 152, 157].

Росія. З початку перехідного періоду в Росії було прийнято три закони про банкрутство: в 1992, 1998 та 2002 рр., причому нові Федеральні закони Російської Федерації «О несостоятельности (банкротстве)» є досконалішими і гнучкішими. Зокрема, сучасне законодавство передбачає такі процедури банкрутства реабілітаційного характеру: нагляд (в українському законодавстві [103] аналог - розпорядження майном), зовнішнє управління (аналог санації), підписання мирової угоди, а також нову для російського законодавства процедуру фінансового оздоровлення.

Зазначимо, що в зарубіжній практиці аналогів російської процедури «фінансове оздоровлення» немає. Її суть полягає в тому, що протягом фінансового оздоровлення відбувається погашення заборгованості перед усіма кредиторами згідно графіку. Як вважає Е. Сгара, «… за однією з найсуттєвіших ознак мирової угоди (графіку погашення заборгованості) процедура фінансового оздоровлення співпадає з мировою угодою, що, безумовно, полегшує перехід від однієї процедури до іншої та буде сприяти зростанню кількості мирових угод, що укладаються в процедурі банкрутства» [119]. Впровадження даної процедури повинно дозволити зберегти власникам (учасникам) боржника контроль за підприємством навіть в умовах порушеної справи про банкрутство. За результатами проведення процедури фінансового оздоровлення звіт складається і надається адміністративному керуючому саме боржником. А сам адміністративний керуючий тільки складає висновок про виконання плану цієї процедури. За результатами розгляду такого висновку суд приймає рішення або про впровадження зовнішнього управління (наступної процедури банкрутства), або про визнання боржника банкрутом і відкриття конкурсного провадження.

Процедура зовнішнього управління (санація) може бути завершена «реабілітацією» бізнесу боржника в двох випадках: у зв'язку з відновленням платоспроможності і погашенням вимог кредиторів та в зв'язку з укладенням мирової угоди. В іншому випадку вводиться конкурсне провадження (аналог в українському законодавстві - ліквідаційна процедура).

Узагальнення особливостей російського законодавства дозволило встановити, що серед заходів, направлених на збереження бізнесу боржника, найбільш прогресивними є: можливість повернення з конкурсного провадження у зовнішнє управління за наявності реальної можливості відновлення платоспроможності, проведення додаткової емісії акцій в ході зовнішнього управління за згоди власника боржника [9; 111].

Україна. Джерела зародження інституту неспроможності на території нинішньої України можна знайти в «Руській Правді» [117, с. 68]. Так, наприклад, стаття 69 регулює той випадок, коли в боржника кілька кредиторів, і він не в змозі їм заплатити. Способом одержання грошей служив продаж боржника на «торгу», але за умови, що неспроможність боржника виникла внаслідок збігу обставин. Отримані кошти розподілялися між кредиторами відповідно до встановлених правил.

Російський статут 1800 р. банкрутом називав того, хто не міг повністю оплатити своїх боргів. У цьому документі давалося визначення таким різновидам банкрутства, як фіктивне й навмисне, які суворо каралися [6]. Загалом, виділялись три види банкрутства: від нещастя, від недбалості та пороків, від підробки. До кожного з цих видів неспроможності приймалися різні заходи впливу. У будь-якому випадку банкрут не вважався «безчесним», якщо не було доведено його злісний намір. Боржник, що став банкрутом «від нещастя», звільнявся від відповідальності за всіма своїми боргами. Слід зазначити, що російське законодавство вже на той час регламентувало процедури, спрямовані на відновлення платоспроможності боржників у процесі торговельної неспроможності, тобто те, що сучасною мовою називають реабілітаційними (відновлювальними) процедурами. Для їхнього проведення були створені спеціальні інституції, які називались адміністрації по торговельних справах [66].

Після революції 1917 р. в умовах НЕПу було здійснено перші кроки в напрямку створення нового радянського законодавства про банкрутство. Проте з посиленням планової економіки інститут банкрутства втратив своє значення, і на початку 60-х років загальні норми про банкрутство були виключені з чинного законодавства, хоч розвиток радянської соціалістичної планової економіки проблему банкрутства не зняв [120]. Лише у 80-ті роки термін «банкрутство» відродився і знайшов своє відображення у законі колишнього СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)», де передбачалася відповідальність неспроможних боржників за невиконання зобов'язань перед партнерами [6].

Першим із початку докорінних реформ у Радянському Союзі став проект закону про неспроможність (банкрутство) підприємств, який було подано на розгляд до Верховної Ради СРСР 8 липня 1991 р. Того ж року було розпочато перші читання цього законопроекту, але з припиненням існування Радянського Союзу та початком створення права нових незалежних держав колишніх радянських республік цей процес зупинився [30].

У зв'язку з формуванням в Україні ринкової економіки виникла потреба в реформуванні законодавчої бази. У червні 1992 р. Верховною Радою було прийнято Закон України «Про банкрутство». Однак практика його застосування показала недосконалість цього законодавчого акту, оскільки в ньому не було дієвої процедури оголошення боржника банкрутом, не були враховані певні обставини, які виникали у процесі провадження справи про банкрутство. Головним же недоліком закону була його кредиторська спрямованість та зосередження уваги на каральних функціях банкрутства (ліквідація підприємства та розподіл наявного майна між кредиторами). Він не передбачав для підприємств-боржників альтернативних варіантів, тобто можливих шляхів запобігання ліквідації, а також інших варіантів задоволення вимог кредиторів.

В результаті багаторічної праці вітчизняних економістів та юристів було внесено ряд змін до закону та викладено його в новій редакції, а саме: Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99 р., який набрав чинності 1.01.2000 р. та спрямований на санацію та запобігання банкрутству вітчизняних підприємств (дод. Б, рис. Б.7).

Разом з тим, даний закон не дає можливості арбітражному керуючому чи меншості кредиторів впливати на кредитора, що має більшість голосів (більше 50 відсотків), в разі відмови (небажання, затягування) останнього приймати рішення, віднесене до компетенції комітету кредиторів та пов'язане з провадженням у справі про банкрутство.

Законодавством не обумовлено, чи має право кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, входити до комітету кредиторів та впливати на його рішення. Володіючи перевагою у вигляді першочергового задоволення своїх вимог боржником, заставний кредитор має ще значну кількість (часто і більшість) голосів у комітеті кредиторів, що забезпечує йому привілейоване місце та практично нівелює вплив інших кредиторів на прийняття рішень щодо підприємства-боржника.

У старій редакції Закону передбачалося, що боржник може звернутися до суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Згідно з новою редакцією Закону боржник зобов'язаний звернутися в місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення обставин, передбачених п. 5 ст. 7 Закону. Проте санкцій за невиконання вимог п. 5 ст. 7 законодавцем не передбачено [83].

Звичайно, наведені лише деякі недоліки Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», але й вони свідчать про необхідність подальшої роботи над удосконаленням вітчизняного законодавства про банкрутство.

Отже, ще донедавна законодавства про банкрутство європейських країн були зміщені в сторону ліквідації, однак нині спостерігається тенденція ширшого використання санаційних процедур або пом'якшення умов застосування таких, якщо вони вже є.

Зокрема, Франція, Німеччина, Бельгія і Фінляндія включили процедури реорганізації в законодавство зовсім недавно.

Сьогодні збереження підприємства є для всіх країн головною метою сучасних реформ законодавства про неспроможність.

Наявність певної кількості, а не єдиної, форм врегулювання майнових проблем між неспроможним боржником та кредиторами свідчить про розгалуженість відповідного законодавства та адекватність реагування законодавства більшості розвинених країн [37].

Значного поширення в ринковій економіці, в тому числі і в Україні, набули добровільні банкрутства, що виступають засобом боржника розв'язати свої фінансові, частіше тимчасові проблеми.

Так, у вітчизняному законодавстві передбачена можливість порушення справи про банкрутство самим боржником з метою проведення його санації, при цьому керуючим санацією призначається керівник боржника.

1.3 Порівняльний аналіз процесів санації підприємств у зарубіжних країнах та Україні

Відмінності в законодавчому регулюванні інституту банкрутства обумовлюють особливості реалізації санаційних процедур.

В цьому аспекті заслуговує на увагу аналіз результативності застосування санаційних процедур.

Так, О. Couwenberg в праці [152] досліджує процеси реалізації реорганізаційних процедур та їх результативність у країнах з розвинутою економікою. Результати його досліджень наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2 Реорганізаційні процедури в США, Англії, Німеччині та Франції (у відсотках)

Країна Показники	США	Англія	Німеччина	Франція
Частка реорганізації	28	14	0,2	20
Результати реорганізації	Частка затвердження планів в процедурі реорганізації	41	15	64	13
	Частка випадків продажу цілісного підприємства в результаті реорганізації	23	39	- 1	15
	Частка фірм, які ліквідуються після реорганізації	302	46	- 1	72

Як свідчать наведені дані, дуже низький відсоток реорганізацій в Німеччині стосується періоду, коли нова реорганізаційна процедура у практиці ще не застосовувалась. Подібна ситуація (мала кількість санаційних процедур) спостерігається і в деяких інших європейських країнах. Наприклад, у Швеції лише деякі фірми намагаються застосовувати реорганізацію, їх частка в загальній кількості фірм, що проходять процедуру банкрутства, коливається в межах 1 % [158]. В Голландії частка реорганізації становить 2,8 % [152]. Причиною такої ситуації є ліквідаційна направленість законодавства.

Разом з Тим, Німеччина виділяється найвищим відсотком затвердження планів реорганізації. Це можна пояснити тим, що якщо вже фірма переходить до реорганізаційної процедури, то в неї є всі шанси досягти в цьому позитивного результату.

Окрім затвердження й успішної реалізації плану реорганізації, можливі й інші варіанти завершення реорганізаційної процедури: продаж підприємства як цілісного майнового комплексу в треті руки та продовження його діяльності, а також ліквідація підприємства з розпродажем його активів частинами (табл. 1.2).

Враховуючи, що підприємство-боржник може продовжувати функціонувати як в результаті реорганізаційної, так і ліквідаційної процедур, О. Couwenberg вводить поняття «частка оздоровлених фірм» (firm survival rate), яке визначається як співвідношення кількості фірм, які в результаті реорганізаційних або ліквідаційних процедур продовжують свою діяльність через реструктуризацію своєї заборгованості або шляхом продажу цілісного майнового комплексу, до загальної кількості фірм в процедурі банкрутства. Результати розрахунків даного коефіцієнту в різних країнах наведені на рис. 1.4.

Як бачимо, найбільшою часткою оздоровлених фірм в процедурі банкрутства характеризується Швеція, причому дані показники базувалися лише на дослідженні результатів ліквідаційних процедур, які у 75 % випадків завершувалися продажем підприємства як цілісного майнового комплексу. Низький відсоток оздоровлених фірм у Франції можна пояснити направленістю французького законодавства на досудове вирішення проблем неспроможності, а якщо вже справа доходить до суду, то у більшості (94 %) випадків боржник ліквідовується.

Про розвиток інституту банкрутства в Україні свідчить динаміка процедур банкрутства. Результати дослідження розгляду справ про банкрутство в Україні в динаміці (1999-2008 рр.) представлено на рис. 1.5.



Рис. 1.5 Динаміка розглянутих справ про банкрутство в Україні та Вінницькій області в 1999-2008 рр.

Джерело: Статистичний бюлетень Вищого господарського суду за 1999-2008 рр.; Агентство з питань банкрутства

Аналіз кількості розглянутих справ про банкрутство свідчить про розвиток цього інституту в Україні. З набранням чинності нової редакції закону [103] кардинально змінилась процедура банкрутства (змінені підстави для порушення справи про банкрутство, строки провадження справи; визначено судові процедури, які застосовуються до боржника; передбачено участь у справі арбітражного керуючого та ін.) і кількість розглянутих справ про банкрутство почала знижуватись. Однак, починаючи з 2003 р., даний показник знову зростає, що свідчить про активне використання процедур банкрутства для розв'язання проблем неспроможності, в тому числі через процедуру санації.

Так, станом на 01.05.2009 р. в Україні припинено розгляд по 2927 справам про банкрутство, в тому числі шляхом відновлення платоспроможності через застосування процедури санації ? 5 справ, з укладенням мирової угоди ? 19 справ, з виконанням усіх зобов'язань перед кредиторами - 65 справ, ліквідовано 2612 підприємств [3]. Таким чином, питома вага санаційних процедур у загальній кількості завершених справ про банкрутство дорівнює 0,2 %. Дослідженням встановлено, що у Вінницькій області спостерігається зростання кількості справ про банкрутство, що відповідає існуючій тенденції в Україні. Однак помітні значні зміни у структурі завершених справ (рис. 1.5).

Джерело: складено за даними Господарського суду Вінницької області

Переважною процедурою, яка застосовувалась у справах про банкрутство підприємств Вінниччини, була ліквідаційна. Причому якщо в 2001 р. частка справ, завершених із затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, складала 42,5 %, то в 2008 р. цей показник досяг значення 92,2 %. Дана тенденція обумовлена зростанням кількості банкрутств відсутнього боржника (згідно ст. 52 закону [103]), питома вага яких у загальній кількості банкрутств в останні роки досягає 70 %.

Процедура банкрутства відсутнього боржника застосовується у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника [103]. На практиці з'ясовується, що це «фірми-одноденки», які створюються для здійснення декількох операцій або угод, а потім припиняють свою діяльність і на час ліквідації не представляють інтерес для своїх власників [21]. Ліквідація таких боржників проводиться за спрощеною процедурою. Разом з тим зменшилась кількість справ про банкрутство середніх та великих підприємств, відновлення платоспроможності яких актуально з огляду на важливість збереження виробництва та робочих місць. Даний процес супроводжується зменшенням кількості справ, припинених із затвердженням мирової угоди (в 2001 р. - 34 справи, в 2008 р. - 3 справи), а також закінчених у зв'язку з виконанням усіх зобов'язань перед кредиторами (в 2001 р. - 25 справ, в 2008 р. - 10 справ).

Низька активність застосування реабілітаційних процедур підтверджується мізерною кількістю завершених санаційних процедур. Розраховані здобувачем показники співвідношення санаційних та ліквідаційних процедур у Вінницькій області (табл. 1.3) показують, що протягом 2003-2007 рр. на 1000 завершених ліквідаційних процедур припадало від 5 до 28 завершених процедур санації. В 2008 р. не було завершено жодної санаційної процедури. Частка справ, припинених із затвердженням звіту керуючого санацією, в загальній кількості завершених справ про банкрутство протягом 2003-2007 р. в області коливається в межах 0,4-2,3 %, що відповідає загальнодержавній ситуації. Для порівняння нагадаємо, що в розвинутих країнах частка реорганізацій значно вища (США - 28 %, Англія - 14 %, Франція - 20 %). Якщо врахувати, що до позитивних результатів процедури банкрутства, крім реалізації санаційної процедури, можна віднести ще затвердження мирової угоди та закінчення справи у зв'язку з виконанням усіх зобов'язань перед кредиторами, тоді частка успішно завершених процедур банкрутства у Вінницькій області складала 49,2 % в 2001 р. та знизилась до 3,9 % в 2008 р. (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Результативність припинених справ про банкрутство у Вінницькій області

№ п/п	Показники	Роки
		2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
1	Співвідношення кількості справ, припинених із затвердженням звіту керуючого санацією та звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу (санація до ліквідації)	0	0	0,008	0,015	0,028	0,013	0,005	0
2	Питома вага завершених процедур санації в загальній кількості припинених справ про банкрутство, %	0	0	0,6	1,2	2,3	1,1	0,4	0
3	Частка успішно завершених процедур банкрутства, %	49,2	27,1	18,8	11,5	7,8	5,8	4,9	3,9

Джерело: розраховано за даними Господарського суду Вінницької області

Низькі показники застосування санації вітчизняних боржників в ході процедури банкрутства пояснюються, по-перше, тим, що проведення санаційних заходів вимагає набагато більше часу, вкладень та зусиль, ніж ліквідаційна процедура, і кредитори обирають останній варіант для отримання своїх коштів за коротший час. По-друге, наведена невтішна статистика свідчить про побоювання вітчизняних та іноземних інвесторів вкладати кошти через недосконалість механізму банкрутства. Натомість світова практика свідчить, що за допомогою процедури банкрутства в багатьох випадках можна залучити інвестора, який погодиться вкласти кошти в збанкрутіле підприємство (можливо, стане його новим власником), домовиться з кредиторами та проведе санацію боржника.

Огляд теоретичних джерел, присвячених проблемі санації, свідчить, що термінологічний апарат у цій сфері ще остаточно не сформовано. Нами уточнено поняття «санація» з акцентуванням уваги на її меті та учасниках: санація - це система послідовних, взаємопов'язаних заходів з оздоровлення підприємства-боржника, що здійснюються для відновлення його платоспроможності, досягнення прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді за участю всіх зацікавлених сторін.

Узагальнення наукових праць вітчизняних дослідників з питань класифікації санації свідчить про економіко-правовий характер даної категорії. Санаційні заходи, які за своєю сутністю є економічними, призводять до змін в юридичному статусі підприємства-боржника, а їх успішна реалізація залежить від правового регулювання санаційного процесу. Критичний аналіз теоретичних доробок науковців в галузі антикризового управління дозволив автору сформувати систему санаційних заходів організаційно-правового, виробничо-технічного, фінансово-економічного та соціального характеру. Обґрунтовано необхідність дослідження та вдосконалення організаційно-економічного механізму санації підприємств, під яким автор пропонує розуміти взаємопов'язаних організаційно-економічних елементів (санаційних заходів та інструментів), нормативно-правового, методичного, інформаційного і кадрового забезпечення, спрямовану на активізацію запровадження й успішну реалізацію санації підприємств.

Вивчення іноземного досвіду регулювання та реалізації санації дозволяє виділити дві концепції, на яких базується законодавство про неспроможність: «проборжникову» та «прокредиторську». Причому найбільшою часткою санаційних процедур у загальній кількості справ про банкрутство характеризуються США та Франція, законодавство яких забезпечує широкі можливості для оздоровлення підприємства-боржника. Низькі показники запровадження санаційних процедур та їх ефективного завершення свідчать про нерозвиненість інституту санації в Україні.

2. ОЦІНКА РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Динаміка процедур банкрутства та санації цукрових заводів Вінниччини

Цукрова промисловість України є однією із основних пріоритетних галузей економіки, що характеризується значним експортним потенціалом, сприяє розвитку інших галузей харчової промисловості та є джерелом значних фінансових (в тому числі й валютних) надходжень до Державного бюджету.

«У даний момент для нас надзвичайно важливо лише, щоб широкі кола населення, а з ними державна влада, чітко усвідомили всю необхідність збереження цукрової промисловості і в перехідний час, оскільки всі дані говорять про те, що коли ця мета не буде досягнута, то цукрова промисловість загине остаточно або ж відбудова її зажадає величезних непосильних жертв з боку народного організму». Ці слова належать професору С. Франкфурту, члену Вищої земельної комісії УНР, керівнику Всеросійської спілки цукрозаводчиків. Тодішньому уряду УНР вдалося зберегти цукрову промисловість, що не можна сказати про сучасну політику [134; 145].

Протягом тривалого історичного періоду цукор являв собою стратегічний продукт. У 1986-1990 рр. закупки цукрових буряків становили 43,6 млн. т, виробництво цукру сягало 5,0 млн. т в середньому за рік, з яких 60 % експортувалось для споживання в колишні союзні республіки. За обсягом виробництва цукру з цукрових буряків Україна займала перше місце серед країн світу з розвиненим цукробуряковим виробництвом. На її долю припадало 13-14 %, а в окремі роки біля 20 % світового виробництва бурякового цукру. Значний обсяг його виробництва з вітчизняної сировини до 1990 р. забезпечував можливість задоволення потреби в цьому продукті власного населення держави, незалежність її від імпорту, сприяв забезпеченню роботою понад 1 млн. осіб у сільському господарстві та цукровій промисловості, давав можливість вкладати значні кошти в розвиток власного цукробурякового виробництва [68, 151].

За останні шістнадцять років галузь не лише втратила позиції світового лідера, а й опинилася в глибокій економічній кризі, що супроводжувалося руйнуванням матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості та витісненням вітчизняних товаровиробників із зовнішнього ринку продовольства. Цукрові заводи були вимушені функціонувати в умовах надмірного ввезення в Україну протягом 1998-2003 рр. цукру-сирцю з тростини, контрабанди цукру і цукровмісних продуктів, бартерних розрахунків та давальницьких схем переробки цукрових буряків [1]. Різке зниження урожайності цукрових буряків, зменшення їх валового збору призвело до значного зниження рівня завантаження виробничих потужностей переробних підприємств сировиною.

Із 192 цукрових заводів загальною потужністю 509,8 тис. т переробки цукросировини на добу у виробничому сезоні 2008 р. працювало лише 70 цукровиробників. Зберігається тенденція старіння основних фондів цукрових заводів України: якщо в 1986-90 рр. цей показник був на рівні 51 %, то на початок 2006 р. сягнув 70 % [32]. Зростання кількості посередницьких структур і трейдерів призвело до втрати цукровим заводом домінуючого значення в цукровій галузі. Кон'юнктура ринку цукру формується здебільшого у спекулятивно-комерційній сфері навколо цукрового заводу. Посередництво, яке є позитивним елементом інфраструктури ринку, в період трансформації інтеграційних зв'язків у цукробуряковому підкомплексі України в ринкові умови звелося до грошових операцій на папері, направлених на відплив коштів із технологічно пов'язаних ділянок єдиного ланцюгу: вирощування цукрових буряків - переробка цукрових буряків.

Однак Україна має всі підстави для відродження цукрової промисловості та повернення їй стратегічного значення: сприятливі природнокліматичні умови, розвинена мережа доріг, потужна виробничо-технічна база, наявність промислових підприємств, що забезпечують цукрову галузь сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами, технологічним обладнанням для цукрових заводів, навантажувально-розвантажувальними механізмами, таропакувальними і будівельними матеріалами, кваліфіковані кадри буряководів і працівників цукрової промисловості, потужний науковий потенціал [68]. Як стверджує А. В. Фурса, «якщо вміло, виходячи з наукового обґрунтування, виділити зони виробництва цукрових буряків, забезпечити їх глибоку переробку з впровадженням сучасних технологій та розширити асортимент продукції, то вітчизняний цукор і цукровмісні продукти будуть цілком конкурентоспроможними навіть на високо насиченому європейському ринку» [141].

За оцінками західноєвропейських експертів, в Україні в один гектар посівів цукрового буряка досить вкладати порядку 1000 євро, тоді як у тій же Західній Європі ця цифра, принаймні, утроє вище. Один працюючий цукровий завод - це 3-5 тисяч гектарів посівів цукрового буряка, він дає робочі місця в сільському господарстві в середньому для 5 тис. осіб, в окремих регіонах, де багато фермерських господарств, ця кількість сягає близько 30 тис. осіб [151].

За результатами щоквартального дослідження «Рейтинг інвестиційної привабливості виробничих галузей в Україні», проведеного компанією «Міжнародна Маркетингова Група Україна», виробництво цукру визнане однією з найбільш інвестиційно привабливих галузей в Україні [97]. Наявність великих виробничих потужностей на фоні цукрової реформи і масового закриття цукрових заводів в ЄС сприяє приходу закордонних інвесторів на український ринок цукру. Майбутнє вітчизняної цукрової галузі пов'язане зі створенням вертикально інтегрованих структур, що охоплять цукрові заводи, виробників буряків та інші підприємства, що беруть участь у цукровому виробництві.

Вагоме місце на ринку цукру України займає Вінницька область, яка протягом багатьох років вважається «цукровим Донбасом». Цукрова галузь регіону в 1990 р. була представлена 39 заводами зі 192 діючих в Україні, що складало 20,3 % від загальної кількості підприємств галузі. На теперішній час кількість заводів зменшилась, однак провідне місце області на вітчизняному ринку цукру збереглося. В 2008 р. на Вінниччині працювали 14 із 70 діючих заводів України, тобто частка області за цим показником склала 20 %.

Позитивною тенденцією є зростання обсягу виробництва продукції цукровиробниками Вінниччини в 2002-2006 рр. та поступове наближення до рівня 1990 р.. Зниження цукровиробництва в 2007-2008 рр. як у країні, так і в регіоні зумовлено зменшенням валового збору цукрових буряків внаслідок несприятливих природних умов (засухи).

Виробництво цукру в 2008 р. порівняно з 1990 р. складає 23,2 % по Україні та 33,1 % по Вінницькій області. Питома вага цукровиробництва в області у загальнодержавному обсязі виробленого цукру за роки незалежності коливається в межах 8,7 ? 17,7 %. У 2008 р. на Вінниччині вироблено 279 тис. т цукру, що складає 17,7 % від обсягу його виробництва в Україні.

Незважаючи на провідне місце цукрової промисловості в економіці регіону, ситуація в цукровій галузі неоднозначна та характеризується наявністю кризових явищ, зокрема втратою робочих місць внаслідок ліквідації цукрових заводів, низькою рентабельністю, а часто і збитковістю виробництва цукру, недостатністю ринків збуту.

На незадовільний стан матеріально-технічної бази цукрової промисловості Вінниччини впливає той факт, що всі заводи, крім двох (Кирнасівський 1966 р., Крижопільський 1989 р.), побудовані в період з 1843 р. по 1950 р., а оновлення виробничих фондів майже не проводиться. На багатьох цукрозаводах парові котли та турбіни знаходяться в передаварійному стані і потребують негайної заміни. Всього в 2006 р. в Україні було замінено біля 100 одиниць основного технологічного і енергетичного обладнання. Для порівняння: в 1986-90 рр. на цукрових заводах щорічно велась заміна більше 400 одиниць фізично зношеного обладнання [32].

Очевидно, що за таких умов цукровиробники області ще не спроможні подолати наслідки економічної кризи в країні та галузі зокрема. Однак, як вважає ряд науковців [55, 60, 98, 121], першопричиною виникнення усіх криз на мікроекономічному рівні є не «економічні механізми» чи інші чинники зовнішнього характеру, а незадовільне управління підприємством. Відсутність якісного та ефективного менеджменту на цукрових заводах пов'язана зі зміною власності на цих підприємствах в умовах перехідної економіки України.

Масова сертифікатна приватизація державних підприємств цукрової промисловості, що проводилась в 90-х роках минулого століття, характеризувалась безсистемністю, відсутністю відповідної організаційної, фінансово-економічної і соціально-психологічної підготовки. Трансформаційні процеси здійснювались без залучення усіх учасників цукробурякового виробництва, при значному послабленні органів державної влади. Маючи на меті передачу майна ефективному власнику, приватизація призвела до розпорошення власності між великою кількістю дрібних акціонерів, які разом з менеджментом заводів прагнули до отримання власних вигод та не могли забезпечити ефективне управління. Оновлення матеріально-ресурсної бази цукрової промисловості було практично призупинено, цукрові заводи залишились відособленими від розвитку сировинних зон.

Слід відмітити, що з березня 1998 р. підприємства цукрової промисловості України продавали свої акції на фондовій біржі. Але жодної акції не було реалізовано за грошові кошти через те, що всі цукрові заводи, які вийшли на біржу, - банкрути (не в зоні ризику чи невизначеності по шкалі Альтмана, а глибоко в стані банкрутства) [59].

Логічним продовженням даного процесу було проходження переробних підприємств через механізм банкрутства. Із введенням в дію в 2000 році нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процеси банкрутства підприємств цукрової промисловості активізувались (табл. 2.1), більшість з них супроводжувалась продажем цілісних майнових комплексів та викупом їх новими власниками в результаті реалізації ліквідаційних процедур.

Таблиця 2.1 Динаміка банкрутств цукрових заводів Вінницької області

Роки	Кількість цукрових заводів, оголошених банкрутами	Назви цукрових заводів, оголошених банкрутами
	Всього	в т.ч. банкрути не вперше
1999	2	?	Гонорівський, Чечельницький
2000	5	?	Барський, Вищеольчедаївський, Ободівський, Погребищенський, Чорноминський
2001	13	?	Вендичанський, Гайсинський, Гніванський, Деребчинський, Капустянський, Красно-сільський, Моївський, Скоморошківський, Соболівський, Степанівський, Турбівський, Уладівський, Юзефо-Миколаївський
2002	6	?	Жданівський, Кам'яногірський, Кирнасівський, Ситковецький, Соснівецький, Ялтушківський
2003	6	?	Бабинський, Бершадський, Іллінецький, Немирівський, Соколівський, Томашпільсьий
2004	2	2	Гонорівський*, Уладівський*
2005	4	2	Барський*, Вендичанський*, Удицький, Шпиківський
2006	2	1	Кирнасівський*, Махаринецький
2007	2	1	Ситковецький*, Корделівський*
2008	2	2	Уладівський**, Махаринецький*
Всього	44	8	?

* ? заводи, оголошені банкрутами другий раз

** ? заводи, оголошені банкрутами третій раз

Джерело: складено за даними Господарського суду Вінницької області

Фактично цей процес означав завершення неефективно проведеної приватизації та супроводжувався приходом нового менеджменту на цукрові заводи, здійсненням заходів по модернізації виробництв та фінансуванням інвестиційних програм по збільшенню заготівель цукросировини та рівня завантаження виробничих потужностей. Однак зміна власників не завжди приводила до покращання стану підприємства. Це підтверджується тим, що ряд цукрових заводів (Барський, Вендичанський, Гонорівський, Кирнасівський, Уладівський) через рік-два після приходу нових власників банкрутували по другому, а деякі і по третьому разу. Основними причинами таких процесів є:

а) відсутність навичок антикризового управління загалом та в цукровій промисловості зокрема - нові власники не в змозі вижити в кризових умовах функціонування галузі;

б) реалізація схем перерозподілу власності при мінімальних затратах - в ході ліквідаційної процедури можна придбати майно боржника за ціною, значно нижчою за його вартість, визначену експертною оцінкою;

в) неефективна робота арбітражного керуючого в ході розгляду справи про банкрутство - орієнтація на запровадження ліквідаційної процедури замість розробки шляхів санації боржника.

Банкрутство заводів у ряді випадків приводило до ліквідації не тільки самого підприємства, але і його виробничої бази. Із 26 непрацюючих у 2008 р. цукрових заводів Вінниччини демонтовано дванадцять цукрових заводів і виведено з дії 21,93 тис. т виробничих потужностей на добу. Збережено і законсервовано чотирнадцять цукрових заводів загальною виробничою потужністю 22,66 тис. т. Роботу цих заводів ще можливо відновити при наявності сировинної зони, інвестиційних коштів та сприятливої державної політики.

Так, відновлення роботи Гайсинського та Моївського переробних підприємств в 2007 р. характеризувалось як економічним, так і соціальним ефектом. На Моївському цукровому заводі працівники майже рік несли варту, запобігли вивезенню обладнання на металобрухт. Запуск в експлуатацію даного заводу, добова потужність якого складає 2,12 тис. т цукрових буряків, забезпечило повернення персоналу на свої колишні робочі місця та виробництво близько 5-6 тис. т цукру в наступних сезонах.

На Гайсинському цукровому заводі після викупу його концерном «Укрпромінвест» була проведена реконструкція, під час якої були повністю замінені і модернізовані існуючі потужності, які довели добову продуктивність заводу до 5 тис. т цукрових буряків. Вартість реконструкції переробного підприємства ? близько 100 млн. грн., ще близько 200 млн. грн. інвестовано в створення сировинної зони і закупівлю сільгосптехніки для збирання цукрових буряків. На сезон 2007 р. Гайсинському цукрозаводу виділено квоту на виробництво 39 тис. т цукру, 2008 р. - 35 тис. т. що перевищує обсяг виробленого ним цукру в 1990 р. Натомість надання в 2007 р. квоти на виробництво цукру малопотужним Немирівському та Уладівському цукрозаводам виявилось малоперспективним.

У ході аналізу діяльності підприємств цукрової промисловості Вінницької області з'ясовано, що протягом 1999?2008 рр. 36 цукрових заводів проходили через процедуру банкрутства. Як видно з табл. 2.2, лише на семи цукрових заводах Вінницької області в ході розгляду справи про банкрутство запроваджувалась процедура санації. У розроблених керуючими санацією та затверджених комітетами кредиторів і господарським судом планах санації передбачалось надходження інвестиційних коштів. Однак в подальшому пропозицій від інвесторів не надходило або інвестори виявлялись неспроможними виконати взяті на себе зобов'язання. Тому на цукрових заводах через 3?6 місяців після призначення процедури санації приймалось рішення про оголошення боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Лише на Корделівському переробному підприємстві санаційна процедура завершилась підписанням мирової угоди з кредиторами.

Слід відмітити, що окремі санаційні заходи протягом процедури банкрутства проводились і на інших цукрових заводах: наприклад, стягнення дебіторської заборгованості, продаж частини майна боржника, передача об'єктів соціальної сфери в комунальну власність. Так, при провадженні у справі про банкрутство ВАТ «Немирівський цукровий завод» (справа №10/286-03) в результаті позовно-претензійної роботи з дебіторами отримано 2063 грн., реалізовано дебіторську заборгованість заводу (вартість якої за експертною оцінкою ? 633648 грн.) на суму 25345 грн. В ході процедури банкрутства ВАТ «Ситковецький цукровий завод» (справа №110/10?313) передано до Ситковецької селищної ради об'єкти соцкультпобуту вартістю 1244,5 тис. грн., на відкритих біржових торгах реалізовано цілісний технологічний комплекс на суму 1195 тис. грн. Однак фінансових ресурсів, отриманих в результаті проведення даних заходів, не вистачало для проведення санації підприємств.

Таблиця 2.2 Запровадження санаційних процедур на цукрових заводах Вінницької області

Роки	Кількість цукрових заводів, на яких призначалась процедура санації	Назви цукрових заводів, на яких призначалась процедура санації
	Всього	в т.ч. з переходом до ліквідаційної процедури	в т.ч. із затвердженням мирової угоди
2000	1	1	0	Деребчинський
2001	4	3	1	Вендичанський, Жданівський Корделівський Турбівський
2002	0	0	0	?
2003	0	0	0	?
2004	0	0	0	?
2005	1	1	0	Махаринецький
2006	1	1	0	Немирівський
2007	0	0	0	?
2008	0	0	0	?
Всього	7	6	1	?

Джерело: складено за даними Господарського суду Вінницької області

Для з'ясування передумов запровадження санаційної процедури досліджено фінансовий стан ЗАТ «Виробничо-торговельний комплекс «Немирів-Цукор» в 2002?2005 рр. (табл. 2.3). Порушенню справи про банкрутство заводу в 2006 р. передувало зниження активів підприємства в 2005 р. (оборотних ? на 983,6 тис. грн., необоротних ? на 446,1 тис. грн.), посилення фінансової залежності підприємства від кредиторів (коефіцієнт автономії в 2005 р. склав 0,18 проти 0,31 в 2003 р.), зростання кредиторської заборгованості в 1,9 разів за останні три роки.

Таблиця 2.3 Економічні ресурси та джерела їх формування на Немирівському цукровому заводі

Показник	Роки
	2002	2003	2004	2005
Поточні зобов'язання, тис. грн.	3511,9	5559,2	6313,0	6509,8
в т.ч. за товари і послуги, тис. грн.	2795,2	4526,7	5313,3	5453,0
Необоротні активи, тис. грн.	1754,0	4266,8	4558,4	4112,3
Власний капітал, тис. грн.	241,7	2476,9	2241,0	1418,8
Власні обігові кошти, тис. грн.	?1512,3	?1789,9	?2317,4	?2693,5
Коефіцієнт автономії	0,06	0,31	0,26	0,18
Чиста виручка від реалізації, тис. грн.	8621,3	8706,5	6186,9	1946,7
Чистий прибуток, тис. грн.	?567,3	?573,6	?235,9	?822,2
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,003	0,0002	0,003	0,0001
Коефіцієнт поточної ліквідності	0,57	0,64	0,60	0,43
Рівень рентабельності продажу цукру, %	?3	?4	+16	?12

Джерело: розраховано за даними досліджуваного підприємства

Коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства протягом досліджуваного періоду не перевищував 0,003, коефіцієнт поточної ліквідності в 2005 р. склав 0,43 (проти 0,64 в 2003 р.), дохід від реалізації продукції ? 1946,7 тис. грн. (проти 6186,9 тис. грн. в 2004 р.). Незважаючи на збитковість діяльності заводу в 2002?2005 рр., в 2004 р. досягнуто рентабельності продажу цукру на рівні 16 %, що свідчить про санаційну спроможність підприємства. В ході судового розгляду справи про банкрутство Немирівського цукрозаводу запроваджено санаційну процедуру та затверджено план санації, яким передбачалось залучення додаткових фінансових ресурсів. Однак через невиконання одним з інвесторів своїх зобов'язань, прийнято рішення про припинення санації та відкриття ліквідаційної процедури.

Слід відмітити, що прикладів успішно проведеної санації у Вінницькій області, коли після погашення всіх боргів у підприємства залишається майно і воно продовжує ефективно працювати, - одиниці (ВАТ «Автоелектроапаратура», ВАТ «Вінницький олійно-жировий комбінат»), в цукровій галузі такі приклади відсутні. Частіше при реалізації процедури санації проводиться зміна власника шляхом продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу. При цьому виробництво цукру як основний вид діяльності буде здійснюватися вже на новому підприємстві. Саме в результаті продажу цілісних майнових комплексів в процедурі санації було збережено виробництво на Бабинському, Іллінецькому, Кирнасівському, Немирівському, Махаринецькому цукрозаводах.

Крім того більшість нині діючих підприємств цукрової промисловості Вінниччини працюють на матеріально-технічній базі цукрових заводів, які були оголошені банкрутами та реалізовували своє майно в ході ліквідаційної процедури. Незважаючи на ліквідацію заводу-боржника, економічними наслідками такого процесу є збереження виробничого комплексу, а не розпродаж його по частинам, зокрема на металобрухт, і зміна власника. Виробництво продовжує функціонувати, персонал - працювати, хоч і у складі підприємства з іншою назвою та іншим власником. Саме в результаті продажу цілісних майнових комплексів в ліквідаційній процедурі збережено виробництво Жданівського, Капустянського, Красносільського, Погребищенського, Ситковецького, Соколівського, Томашпільського, Юзефо-Миколаївського цукрових заводів.

Таким чином, на практиці реалізація процедур банкрутства підприємств тісно поєднується з процесом перерозподілу власності та її концентрації в руках компаній, які, на думку В. Коровія [71], можна умовно охарактеризувати як «промислові інвестори». А сама процедура банкрутства виступає каталізатором для активізації інвестиційної діяльності.

2.2 Аналіз економічних показників діяльності підприємств цукрової промисловості регіону

З метою виявлення проблемних аспектів та перспектив розвитку цукрової промисловості Вінниччини автором проведено дослідження виробничих та економічних показників діяльності цукровиробників у розрізі діючих заводів.

Рис. 2.1 Групування цукрових заводів Вінниччини за рівнем виробничої потужності

Як свідчать дані рис. 2.1, в 2008 р. відбулось не тільки зменшення кількості працюючих заводів порівняно з 2006 р., але й якісні зміни у їх структурі. Так, якщо в сезоні 2008 р. працювало дванадцять цукрових заводів з виробничою потужністю до 3,0 тис. т на добу, що становить 86 % від загальної кількості заводів області, то в 2006 р. дана цифра складала 95 %. Зазначимо, що в 2006 р. найбільшою була частка працюючих переробних підприємств з виробничою потужністю 1,51-2,00 тис. т ? 43 %, тоді як в 2008 р. питома вага таких заводів складає тільки 29 %. Можна зробити висновок, що зменшення кількості цукрозаводів області відбулось за принципом природного відбору: на ринку залишаються найсильніші, найпотужніші переробні підприємства.

Цукровими заводами Вінницької області, які працювали в 2008 р., перероблено 2294,2 тис. т цукрових буряків, що складає 34,3 % від обсягу переробки 1990 р. Обсяг виробленого в області цукру в 2008 р. становить 279 тис. т цукру, тобто 33,1 % від обсягу виробництва 1990 р. Значна частина цукрових заводів має свою власну структуру по вирощуванню буряків. В структурі загальнообласного показника по виробництву цукру окремі підприємства займають дуже значну частину, а саме: Крижопільський - 25 % (має площі посіву близько 11 тис. га), Гайсинський - 15 % (з площами близько 8 тис. га), а також Погребищенський, Томашпільській, Жданівський цукрозаводи [35].

Запорука високих виробничих показників роботи ВАТ «Крижопільський цукровий завод» (табл. 2.4) полягає у приході в 1999 р. ефективного інвестора ? концерну «Укрпромінвест», який налагодив стабільне постачання сировини шляхом створення в зоні цукрового заводу власних потужних агропідприємств по виробництву цукрових буряків, провів реконструкцію і модернізацію виробництва цукрового заводу (сума інвестицій за 2003?2005 рр. склала 58 млн. грн.) [74].

Таблиця 2.4 Показники роботи Крижопільського цукрового заводу

Показники	Роки
	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Заготівля цукрових буряків, тис. т	101,8	192,3	215,6	283,6	331,3	537,6	512	502,2
Переробка цукрових буряків, тис. т	97,4	182,8	207,5	272,4	319,3	516,3	494,3	483,8
Втрати сировини, %	4,37	4,97	3,78	3,95	3,61	3,95	3,46	3,66
Добова переробка, т	4682	5498	5148	3113	5506	5946	6118	6518
Цукристість буряків, %	16,86	14,15	15,9	14,84	16,51	15,13	17,76	16,48
Тривалість сокодобування, діб	20,8	33,2	34	87	58	86	81	74,2
Виробництво цукру, тис. т	12,3	17,7	23,9	27,9	39,6	60,5	72,4	63,2
Вихід цукру, %	12,55	9,68	11,6	10,28	12,39	11,78	14,67	13,1
Коефіцієнт поточної ліквідності	?1	?1	1,10	1,03	0,99	0,96	0,85	0,43
Рівень рентабельності продажу цукру, %	?1	?1	?6,4	?0,3	+3,2	+11,5	+13,9	+10,2
Чистий прибуток, тис. грн.	?1	?1	?2517	?3968	?2906	169	235	?2422

Джерело: розраховано за даними досліджуваного підприємства

ВАТ «Крижопільський цукровий завод» у 2005 р. посів перше місце серед інших цукрових заводів України по виробництву цукру та ряду техніко-економічних показників. Починаючи з 2007 р. квоту на виробництво цукру отримує ЗАТ «Продовольча компанія «Поділля», яка володіє 74,7 % акцій заводу ВАТ «Крижопільский цукровий завод».

Покращення виробничо-економічного стану ряду переробних підприємств пов'язане зі зміною власників, які викупили майнові комплекси після оголошення заводів банкрутами та створили на їх базі нові юридичні особи. Так, після банкрутства ВАТ «Соколівський цукровий завод» (2003 р.) на ринку цукру функціонує ЗАТ «Торговий дім «Соколівський цукор». Його діяльність характеризується зростанням обсягу виробництва цукру в 2,5 рази, тривалості сокодобування ? в 2,2 рази, покращенням економічних показників роботи (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 Економічні ресурси та джерела їх формування на Соколівському цукровому заводі

...

Показники	Роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Поточні активи, тис. грн.	4868

Подобные документы

• Фінансова санація підприємства

  Теоретичні основи фінансової санації підприємств. Економічна сутність санації підприємств. Умови проведення фінансової санації. Розробка плану санації. Фінансові джерела санації підприємства. Практика фінансового оздоровлення підприємств.
  
  курсовая работа [81,5 K], добавлен 12.04.2004
  

• Організаційно-економічний механізм санації підприємств машинобудування

  Поглиблення теоретико-методичних положень банкрутства та відновлення діяльності промислових підприємств, розробка організаційно-економічного механізму санації для підприємств машинобудівного комплексу. Зміст, мета, завдання процесу оздоровлення.
  
  автореферат [91,6 K], добавлен 11.04.2009
  

• Фінансова санація підприємства: сутність, роль, джерела та порядок здійснення

  Економічна суть санації підприємств, специфіка класичної моделі. Типи санаційних заходів, випадки їх застосування. Принципи управління фінансовою санацією підприємств. Фінансові джерела санації підприємств. Механізм санації та економіко–правові аспекти.
  
  курсовая работа [1,1 M], добавлен 13.03.2010
  

• Система методів, спрямованих на забезпечення санації підприємств

  Санація - поняття, економічна характеристика. Санація, як один із найдієвиших засобів запобігання банкрутству підприємства. Економічна сутність санації. Оцінка фінансової стійкості і ліквідності АТ "Спецмеблі". Ефективні схеми санації.
  
  курсовая работа [48,0 K], добавлен 31.03.2003
  

• Прогнозування банкрутства та обгрунтування вибору форми санації підприємства ТОВ НВП "Промінжиріринг"

  Загроза банкрутства при створенні реорганізованих підприємств. Пошук оптимальних програм санації підприємства для ліквідації загроз банкрутства на початковому етапі роботи підприємства, виділеного як витратна дільниця основного виробництва НАК "ІСТА".
  
  дипломная работа [3,3 M], добавлен 06.07.2010
  

• Оцінка вартості майна аграрного прідприємства при здійсненні санації

  Сутність та завдання оцінки вартості майна аграрних підприємств при здійсненні санації. Фінансовий аналіз діяльності приватного підприємства "Кристал" за 2010-2012 рр. Мобілізація капіталів як головна мета фінансового менеджменту у процесі санації.
  
  курсовая работа [63,2 K], добавлен 19.04.2014
  

• Фінансова санація підприємства

  Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства. Порядок проведення санації підприємств.
  
  реферат [35,7 K], добавлен 16.12.2006
  

• Оцінка економічної ефективності підприємств ВАТ "Укр", ЗАТ "Машина" і ЗАТ "Черкасимаш".

  Визначення ефективної номенклатури продукції, застосовуючи підхід Я. Кваші. Використання фінансових інструментів санації щодо покращення діяльності підприємств. Оцінка економічної ефективності підприємств ВАТ "Укр", ЗАТ "Машина" і ЗАТ "Черкасимаш".
  
  контрольная работа [215,2 K], добавлен 06.10.2010
  

• Санація і реструктуризація підприємства

  Головні види і форми реструктуризації підприємства. Фінансове оздоровлення суб'єктів господарювання, основні Форми і джерела санації фірми. Відновлення платоспроможності підприємства: бізнес-план реорганізації та проведення альтернативної санації.
  
  курсовая работа [330,6 K], добавлен 12.12.2012
  

• Результати та наслідки санації вугільних шахт України

  Енергетична криза виявила актуальність питання реструктуризації підприємств вугільної промисловості. Результати санацій, реструктуризації вугледобувних підприємств. Сучасний стан і головні проблеми розвитку вугільної галузі. Схеми бюджетного фінансування.
  
  контрольная работа [231,9 K], добавлен 27.10.2008
  

• План санації підприємства

  Загальна інформація про ТОВ "Лакма". Показники рентабельності продажу продукції. Оцінка кризового стану підприємства. Основні проблеми фінансового стану. Обґрунтування концепції та форми санації підприємства. План заходів з відновлення платоспроможності.
  
  курсовая работа [240,8 K], добавлен 17.12.2014
  

• Банкрутство: наслідки, попередження

  Теоретичні основи банкрутства суб’єктів господарювання. Можливість уникнення катастрофи банкрутства в результаті запровадження судових процедур відновлення платоспроможності: реструктуризації виробництва, мирової угоди з кредиторами, санації підприємства.
  
  курсовая работа [1,7 M], добавлен 03.06.2010
  

• Организанізаційно-правові форми підприємств

  Підприємство: ознаки, функції та класифікаці. Характеристика організаційно-правових форм підприємств. Особливості функціонування підприємств в умовах трансформації економіки України. Оцінка фінансового стану підприємств та напрямки його покращення.
  
  курсовая работа [50,8 K], добавлен 22.05.2008
  

• Види підприємств. Створення підприємства

  Класифікації, різновиди і форми підприємств, їх відмінні особливості та нормативно-правове обґрунтування діяльності. Державна реєстрація підприємств, етапи даної процедури на сьогоднішній день. Розрахунок собівартості та відпускної ціни умовного виробу.
  
  курсовая работа [137,8 K], добавлен 30.07.2012
  

• Шляхи подолання банкрутства підприємства та його виходу з кризи на сучасному етапі

  Банкрутство підприємства: його суть та ознаки. Види та підстави застосування справи про банкрутство. Наслідки визнання підприємства банкрутом. Поняття санації, її суть, види та форми. Основні етапи фінансового оздоровлення підприємства, класична модель.
  
  курсовая работа [46,0 K], добавлен 16.04.2011
  

• Фінансова санація підприємства

  Аналіз видів діяльності ЗАТ "Канівський маслоробний комбінат", особливості основних показників платоспроможності та ліквідності. Розгляд та характеристика фінансових джерел санації підприємства, перспективи та деякі пропозиції щодо його оздоровлення.
  
  дипломная работа [150,0 K], добавлен 15.11.2012
  

• Підприємство і його роль в ринковій економіці

  Основні риси і функції підприємств. Класифікація і організаційно-правові типи підприємств. Підприємство в ринковій економіці. Особливості ринкової економіки в Україні, оцінка рівня розвитку підприємств. Проблеми та перспективи розвитку підприємства.
  
  курсовая работа [454,7 K], добавлен 11.02.2013
  

• Аналіз інноваційної діяльності підприємств України за період 2002-2008 рр

  Показники інноваційної діяльності підприємств України. Скорочення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації. Кількість та динаміка поданих заявок на видачу охоронних документів у державний департамент інтелектуальної власності.
  
  контрольная работа [113,1 K], добавлен 07.11.2009
  

• Відновлення платоспроможності підприємства ПЕК за рахунок власних коштів

  Джерела фінансової санації. Санація балансу підприємства ПЕК. Альтернативна санація. Каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Реструктуризація активів. Мобілізація прихованих резервів. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку.
  
  реферат [30,3 K], добавлен 26.10.2008
  

• Роль підприємств в ринковій економіці. Види підприємств в Україні

  Підприємство як суб'єкт ринкової економіки країни. Функціонування підприємства як товаровиробника. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та принципи. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Види підприємств.
  
  курсовая работа [756,1 K], добавлен 14.01.2008
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам