Удосконалення логістичних схем перевалки рослинної олії підприємства харчової промисловості

При дотриманні умов зберігання соняшникову олію фасовану в пляшки і фляги зберігають від 4 до 10 місяців, фасовану у бочки - 1,5 місяця.

Рафіновані дезодоровані олії зберігають: кукурудзяну - 4 місяці, соєву - 45 діб, бавовняну - 3 місяці, маслинову - 6 місяців, гірчичну нерафіновану фасовану - 8 місяців, соняшникову рафіновану виморожену - 12 місяців.

Олію для роздрібного продажу фасують у тару із кольорових або некольорових полімерних матеріалів, у тару із скла, які забезпечують збереження олії в упаковці під час транспортування та зберігання місткістю від 10 см3 до 200 см3 включно та понад 3000,0 см3 до 5000,0 см3 включно і масою нетто від 250 г до 3000 г включно.

Пляшки з олією повинні бути герметично закупорені ковпачком з алюмінієвої фольги, ущільненим картонною прокладкою з целофановим покриттям.

Пляшки з полімерних матеріалів закупорюють ковпачками з поліетилену високого тиску і низької щільності або заварюють.

Транспортною тарою для олій є:

- залізничні цистерни й металеві контейнери, які перевозять на залізничних платформах та в автомашинах;

- ізотермічні автоцистерни;

- фляги алюмінієві (обсягом 25, 38, 40 дм3) з ущільнюючими кільцями з жиростійких матеріалів, дозволених органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду для контакту з харчовими продуктами;

- бочки сталеві не оцинковані (ємністю 100, 200, 275 дм3) із внутрішнім покриттям для харчових продуктів, а також при узгодженні зі споживачем на рафіновану недезодоровану, гідратовану і нерафіновану соняшникову олію можуть розливати в тару споживача, придатну для перевезення олій автотранспортом.

Тара, яку використовують для фасування олії, повинна бути чистою, сухою і не мати сторонніх запахів.

На кожну пляшку з олією повинна бути наклеєна барвисто оформлена етикетка з наступною інформацією для споживача:

- назву олії, вид, cорт;

- склад продукту у порядку переваги компонентів, у тому числі харчових добавок, що використовувались при виробництві;

- назву країни-виробника;

- назву та повну адресу і телефон виробника;

- маса нетто в грамах або об'єм в см3;

- дата розливу (число, місяць, рік);

- умови зберігання;;

- харчову і енергетичну цінність 100 г, кДж, ккал;

- кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності;

- позначення чинного стандарту;

- штрих-код продукції.

Маркування способом тиснення наносять безпосередньо на пляшку з полімерних матеріалів. Дату розливу олії проставляють компостером або штампом на етикетці, тисненням на ковпачку або будь-яким іншим способом.

На маркуванні пляшок з олією, що піддавалася «виморожуванню», найменування олії повинно бути доповнене словом «виморожена».

Збереження олій

Ідеальні олії не повинні мати ніяких ознак окислювального псування, у їхньому складі не повинно бути також речовин, що здатні ініціювати і каталізувати процеси окислення. Більш того, бажано, щоб олії у своєму складі мали достатню кількість природних антиоксидантів, які обумовлюють стабільність готового продукту до окислення, а отже, стійкість його при збереженні. Разом з тим, виробництво таких ідеальних олій - досить важке завдання. Під впливом кисню повітря будь які жири піддаються окисленню на різних етапах виробництва: при прийманні та зберіганні сировини, у процесі вилучення і рафінації олії, при її переробці тощо.

Різні харчові жири мають не однакову стійкість при збереженні, тому що вона залежить від різних чинників: жирнокислотного складу, наявності та співвідношення супутніх речовин, особливостей технології виробництва, виду пакувальних матеріалів, умов збереження та реалізації.

Умови стійкості олій при зберіганні. Стійкість олій до окислювальних і гідролітичних процесів залежить, перш за все, від якості олійної сировини. Формування технологічних властивостей олійної сировини і збереження її якості - досить складне завдання.. Вирішення цієї проблеми дозволило б одержувати максимальну кількість олії вищих сортів, які досить стійкі при збереженні.

Процеси видалення олій із сировини і їхню рафінацію треба проводити таким чином, щоб максимально зберегти у незмінному вигляді гліцеридну частину жиру, його харчову цінність, а також по можливості виключити умови і чинники, що викликають розвиток автоокислення в оліях.

У процесі видалення олії із сировини практично усі компоненти олійного насіння змінюються. Існуючі способи виробництва олій, як пресовий, так і екстракційний, не виключають можливості ініціювання та розвитку автоокислення.

Соняшникова олія, яка займає значну частку в загальному балансі виробництва олій в Україні (понад 65%), містить у своєму складі велику кількість поліненасичених жирних кислот (тільки линолева кислота займає 44-55%), що безумовно є важливим чинником нестійкості цього виду жиру.

Сьогодні в нашій країні вирощують переважно соняшник високоолійних сортів (вміст жиру 52-54% замість 36-37 % у насінні старих низькоолійних сортів), які містять більшу кількість линолевої кислоти нестійкої до автоокислення. Насіння високоолійних сортів соняшника відрізняється від насіння низькоолійних сортів не тільки співвідношенням нежирової і жирової фракцій, але й співвідношенням окремих компонентів: якщо для насіння низькоолійних сорті характерно співвідношення олеїнової і линолевої кислот 1 : 1, то для насіння високоолійних сортів соняшника це співвідношення 1 : 2. Вміст же токоферолів, що відносяться до сильних природних антиоксидантів, не збільшується зі збільшенням жиру у насінні. Саме цим обумовлена помітна здатність до автоокислення олії, що виробляється з високоолійних сортів соняшника, і необхідність додаткового захисту її від окислення на всіх етапах виробництва.

Важливим чинником, що зменшує стійкість олій до окислення, являється підвищення у готовому продукті іонів металів, які потрапляють в олію внаслідок зіткнення її з металевими поверхнями устаткування, що використовується у процесі виробництва. Для ініціювання ланцюгових радикальних процесів окислення, погіршення якості олій та зменшення стійкості при зберіганні достатньо дуже малої кількості заліза (0,3 мг/кг) або міді (0,01-0,03 мг/кг).

Вміст важких металів у сирій олії досить високий, і співвідношення між окремими металами приблизно відповідає їхньому вмісту у сировині.

Отже, навіть на початкових стадіях обробки олійної сировини є умови для розвитку в жировій фракції процесів автоокислення. Разом з тим, слід сказати, що природних антиоксидантів у жировій фракції насіння недостатньо, щоб забезпечити необхідну стабільність олії до автоокислення.

На наступних стадіях виробництва олії такі природні антиоксиданти, як токофероли, фосфогліцериди в помітних кількостях переходять в олію і гальмують розвиток процесу автоокислення. Тому свіжа олія (і пресова, і екстракційна) можуть бути достатньо стійкими при збереженні і кулінарній обробці.

Більша частина олій, що надходить на споживчий ринок, рафінована. Деякі види олій (бавовникову, соєву, рапсову) обов'язково піддають ретельній рафінації для видалення небажаних компонентів. Крім того, олії, що використовують як сировину для виробництва маргаринової продукції, майонезу, кулінарних та кондитерських жирів рафінують для видалення смакових та ароматичних речовин, звільняють від вільних жирних кислот і продуктів автоокслення, освітлюють. Усі ці процеси впливають на вміст металів у готовому продукті, а отже, і на стійкість олій при збереженні.

Для того, щоб запобігти або загальмувати процеси окислення в олії окремі методи рафінації (особливо відбілювання та дезодорацію) проводять під вакуумом або в атмосфері інертних газів (азоту, вуглекислого газу). З метою нейтралізації металів - каталізаторів процесу окислення - використовують лимонну або ортофосфорну кислоти.

Стабільність олій до окислювальних процесів в значній мірі залежить від умов їх збереження.

Умови збереження олій. Для довготривалого збереження олій використовують баки-резервуари великої ємності, які зберігаються під відкритим небом на протязі усього року. Для того, щоб зменшити вплив сонячної радіації на ці резервуари їх зовні зафарбовують емальованими фарбами або фарбами, що гарно відбивають сонячні промені. Оптимальними умовами для збереження олій є температура не вище 8-100С і відносна вологість не вище 75 %.

Надійний захист резервуарів теплоізоляційними матеріалами дозволяє підтримувати стабільну температуру на протязі усього періоду збереження олії, внаслідок чого виключається такі негативні чинники, як “дихання” при коливанні температури в навколишньому середовищі, утворення конденсату у верхній частині резервуару над поверхнею олії, “розшаровування” температурного поля у товщі олії. За таких умов всередині металевих резервуарів встановлюється мікроклімат, який суттєво відрізняється від зовнішнього. На протязі року більшу частину часу температура повітря над поверхнею олії і температура олії вищі за зовнішню. Літом і восени різниця між температурами навколишнього середовища і повітря всередині резервуара, як правило досягає 10-150С, що пояснюється великою теплоємністю олії, яка акумулює тепло сонячної радіації, а також відсутністю активної циркуляції повітря всередині резервуара. Отже, на протязі 7-8 місяців олія зберігається при позитивній температурі, яка перевищує температуру навколишнього повітря. До того ж, у великих ємностях необхідно зменшувати контакт олії з атмосферним повітрям у верхній частині резервуарів, зменшуючи обсяги повітряного простору над олією, а також використовуючи спеціальні пристрої для обмеження інтенсивності дихання продукту залежно від температурних коливань.

У нерафінованій олії, крім тригліцердів, містяться супутні домішки органічних і неорганічних сполук: вільні жирні кислоти, фосфатиди, стероли, воски, барвні і мінеральні речовини. На початковому етапі збереження олії ці речовини рівномірно розподілені по усій масі олії. З часом починає відбуватися розшарування супутніх домішок залежно від вмісту води, хімічної природи та розмірів домішок, швидкості їх осадження. При вивчені процесу відстоювання домішок, особливу увагу необхідно приділяти фосфатидам, воді, вільним жирним кислотам, а на більш пізньому етапі збереження - вторинним продуктам окислення, що утворилися під час збереження. Ці речовини, що концентруються в осаді, обумовлюють до деякої міри підвищену стійкість олії при збереженні.

Отже, при збереженні олій у великих промислових резервуарах створюються природні умови, що позитивно впливають на їх стійкість до автоокислення. При цьому необхідно уникати включення складових частин відстою (фуза) в масу олії і насичення її повітрям, тому не можна перемішувати олію в резервуарах і перекачувати її з одного резервуара в інший.

Для збереження високої якості олії необхідно максимально зменшити вплив чинників, що викликають окислювальні процеси: вільний доступ кисню, підвищення температури збереження. Інтенсивність окислення олії залежить від питомої поверхні олії: чим більша ця поверхня, тим більшу кількість кисню поглинає олія. Тому олія розфасована у мілку тару не може довго зберігатися, особливо при високих температурах (15-200С).

Разом з тим, для задоволення споживчого попиту в роздрібну торговельну мережу олія повинна надходити у тарі не великої ємності (0,5-5,0 л). Цілком зрозуміло, що в мілкій тарі питома поверхня олії значно більша, ніж у великих промислових резервуарах. Тому олія в мілкому пакуванні не може довго зберігатися, особливо за умов порівняно високих температур (15-200С) і періодичної дії світла. Стійкість до окислення при збереженні рослинних олій в мілкому пакуванні (скляних та полімерних пляшках) можна значно збільшити шляхом добору і використання відповідної тари. Наприклад, термін збереження соняшникової олії в пляшках із скла забарвленого в коричневий або темно-зелений колір збільшується у 1,5-2 рази, порівняно з терміном зберігання цієї олії у пляшках з безкольорового скла.

У роздрібній торговельній мережі розфасовану у пляшки олію зберігають при температурі від плюс 8°С до плюс 20оС у затемнених приміщеннях. Соняшникову нерафіновану та гідратовану й кукурудзяну олію зберігають за таких умов до 4 місяців, рафіновану - 2, рафіновану дезодоровану соняшникову, а також оливкову й арахісову - до 6, гірчичну - до 8, соєву - до 1,5 місяці.

Олію в бочках зберігають при температурі 4-5°С і відносній вологості повітря 85 %, без доступу світла до одного року.

При температурі нижче 0оС зберігати олію не рекомендується, тому що вона стає більш густою і каламутною. Якщо оливкову олію зберігати при температурі нижче 8оС відбувається кристалізація тугоплавких тригліцеридів і вона втрачає прозорість, набуваючи мазкої консистенції. Однак це не є дефектом, тому що при підвищенні температури до 18-200С олія набуває попереднього вигляду.

Олійно-жирове виробництво в Україні характеризується інтенсивним розвитком, постійним збільшенням посівних площ під олійними культурами, зростанням переробних потужностей у промисловій сфері, високим рівнем залучення галузі у міжнародний поділ праці. Такий стан речей обумовлює істотне значення олійно-жирового підкомплексу в системі агропромислового комплексу України і визначає високу актуальність наукових досліджень у цій сфері. Олійно-жировий підкомплекс АПК включає в себе сукупність підгалузей сільського господарства, переробної промисловості, заготівельні, торгові та інші організації, які забезпечують виробництво, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію олійних культур і продуктів їх переробки. Таким чином, він являє собою сукупність інтегрованих видів діяльності і складає єдиний процес виробництва і реалізації кінцевої продукції (рис. 1.1). Олійно-жировий підкомплекс також пов'язаний тісними зв'язками із машинобудівною (постачання устаткування і апаратури, інструментів і запасних частин), хімічною (розчинники, реактиви, есенції, ароматичні речовини), текстильною (фільтри, пакувальний матеріал, тарні тканини), скляною і паперово- целюлозною галузями [139]. Рослинні жири відіграють винятково важливе значення в структурі споживання людини. Вони є не тільки головним джерелом енергії, але й характеризуються високою біологічною цінністю - наявністю жиророзчинних вітамінів (A, D, E, F), численних мікроелементів, поліненасичених жирних кислот (лінолевої, лінолінової, арахідонової), які не синтезуються в організмі людини.

Основною олійною культурою України є соняшник, вирощування якого дає найбільший вихід олії з 1 га - понад 6 ц. Основними районами його виробництва є степові, тобто Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська і Херсонська області. Це обумовлено особливостями вегетації сояшнику, оскільки він - теплолюбна і посухостійка культура; його ріст починається при температурі 6-8 °С, а у період цвітіння добре розвивається при температурі понад 25°С. Природно-кліматичні умови України є унікальними для соняшнику і дозволяють його вирощувати практично на всій території України (окрім Волинської, Львівської та Рівненської областей), хоча найбільш сприятливими є землі степової зони, яка включає Автономну республіку Крим, Херсонську, Одеську, Запорізьку, Миколаївську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську та Кіровоградську області. Соняшник, для того, щоб відбувся ферментативний 14 процес утворення олії в насінні, за період вегетації потребує значної кількості сонячних днів протягом року, оскільки у дощове літо в насінні збільшується вміст крохмалю. В Україні також є сприятливими кліматичні умови для вирощування сої, яка є другою білково-олійною культурою та містить 20-28 % олії, яка за якістю не поступається соняшниковій. Завдяки високій якості зерна та вегетативній масі, соя є однією з головних білково-олійних культур у світі. Вона знаходить своє призначення в тваринництві, харчовій промисловості, в техніці та медицині. ЮНЕСКО визначила сою як стратегічну харчову рослину через її високу харчову цінність та вміст білків. До безумовних позитивних якостей рослини відносять важливість її застосування у агротехніці, так як вона є азотфіксатором, тобто, покращує структуру ґрунту, збагачуючи його азотом. Соя є відносно новою культурою для України, її вирощують в західному Лісостепу, переважно в Черкаській і Вінницькій областях. У південних та південно-східних областях серед олійних культур зустрічаються посіви рицини, арахісу і кунжуту, на південному заході - маку олійного, базиліку. З ефіроолійних вирощують коріандр (Кіровоградська, Миколаївська, Запорізька області, Поділля), аніс і кмин (Хмельницька і Львівська області), лаванду (Крим), м'яту (Чернігівщина і Черкащина), шавлію мускатну (АР Крим та Одеська область), троянду (АР Крим та південно-західні області), герань (причорноморські райони), фенхель (Чернівецька область). Продукція ефіроолійних культур частково має продовольче значення (приправи, спеції, настійки тощо). Розвиток олійного виробництва (збільшення виробництва олії, маргарину, іншої основної та побічної продукції переробки) та виробництва олійної сировини (зростання посівних площ, підвищення врожайності та 15 олійності насіння) є категоріями взаємозалежними та взаємопов'язаними, тому важливе значення для олійно-жирової промисловості мають об'єми вирощеної сировини. Олійно-жирова промисловість є системною складовою підкомплексу, а також складною галуззю харчової індустрії, та складається з взаємопов'язаних виробництв олії, жирів, харчової олії, маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини використовує насіння олійних культур - соняшнику, льону, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапсу, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності насіння. Олія, як основна готова продукція галузі, надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом та обов'язковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів та продуктів споживання - маргарину, майонезу, мила, шампунів, мастильних засобів, стеаринових свічок, оліфи, парфумів тощо [130]. У результаті переробки насіння олійних культур отримують продукти первинної переробки (олію та шрот), продукти більш глибокої переробки (майонез, маргарин, мило, жири кондитерські, оліфи) та крихту кісточкову, отриману після переробки плодових кісточок, соняшникове борошно та білкові кислоти. Підприємства олієжирової галузі України можна поділити на декілька категорій. До першої категорії належать підприємства, що виробляють олію: олієжирові та олієекстракційні комбінати. До другої категорії належать дрібні виробники олії в компаніях, для яких виробництво олії - не основний вид діяльності. Ці переробні підприємства більше залежать від ситуації на внутрішньому ринку, так як на них налагоджено виробництво дрібних партій олії, і вони забезпечують потреби переважно сільського населення. Україна унікальна країна в світі тим, що населення довгий час надавало беззаперечну перевагу нерафінованій олії і не лише завдяки тому, що вона дешевша, а й відмінним споживчим якостям. Та останнім часом намітилася тенденція до 16 кардинального збільшення частки олії в пляшках та рафінованої олії. Сільськогосподарські підприємства використовують для переробки насіння власні олійниці з метою отримання готівки для поточних витрат. Дрібні виробники виробляють незначну частку (до 5%) від загального обсягу олії. Третю категорію складають виробники олійно-жирової продукції - маргаринові заводи, миловарні комбінати. Істотні валютні надходження, високий рівень використання виробничих потужностей промислових підприємств та значна рентабельність суб'єктів олійно-жирового підкомплексу України є важливими показниками, які свідчать про інтенсивний розвиток даної сфери економіки, і не враховувати їх неможливо. Але дана ситуація має й негативні сторони. Серед них найважливішим є критичне виснаження ґрунтів через надмірне залучення соняшника в сівозміні. Через це і відрізняються дані щодо розміру посівних площ, які наводять Державний комітет статистики України та Міністерство сільського господарства США. Через намагання держави зменшити площі під соняшником сільськогосподарські підприємства вдаються до тактики приховування розмірів посівів у статистичній звітності. В цьому напрямку потрібні не декларативні спроби скорочувати посівні площі, які в сучасних умовах не мають реального впливу на ситуацію, а пошук реальних шляхів мінімізації негативних впливів. Це потребує зусиль із трьох сторін: держави, виробників та наукових установ, які повинні розробити стратегію підвищення інтенсифікації вирощування соняшника при одночасному скороченні частки соняшника у структурі посівів та довести положення цієї стратегії до безпосередніх виробників олійної сировини - сільськогосподарських підприємств. Олійно-жировий підкомплекс України є структурним елементом агропромислового комплексу, являє собою високорозвинену, сформовану, постійно функціонуючу систему. Динамічний розвиток його як системи дозволив повністю забезпечити внутрішні споживчі та промислові потреби в олійно-жировій продукції, істотно наростити експортний потенціал аграрного 17 сектору економіки, забезпечити цінову стабільність на ринку олійної продукції.

Проте, наявність певних ознак, що свідчать про негативні сторони екстенсивного шляху нарощування виробництва насіння соняшнику, істотний вплив імпорту на структуру споживання рослинної олії, обумовлює необхідність застосування комплексу заходів щодо удосконалення регулювання діяльності підприємств олійно-жирового підкомплексу АПК та нарощування їх конкурентних переваг, серед яких варто виділити наступні: - формування сприятливого інституційного, правового і економічного середовища; - галузева і територіальна збалансованість промислової, регіональної і регуляторної політики; - застосування сучасних та ефективних методів операційної діяльності, техніки та технологій, нових сортів; - постійне вивчення стану і перспектив розвитку товарної кон`юнктури національного, регіональних і зовнішніх ринків, вільний доступ до результатів моніторингу, орієнтація на вимоги ринку; - стимулювання інтеграційних процесів та використання їх потенціалу; - активний вплив на формування ринку продукції олійно-жирового підкомплексу, його інфраструктури, застосування заходів щодо стимулювання збуту та формування позитивного іміджу вітчизняної продукції.

2.2 Тенденції розвитку ринку рослинної олії в Україні

Олійно-жирова галузь переробної промисловості чи не єдина, яка отримала зиск від державного регулювання в аграрній сфері, яке проявило себе у встановленні загороджувальних мит на експорт насіння соняшнику. Це одразу практично припинило його вивезення і сприяло відновленню промислового сектору підкомплексу. Разом з тим, Україна експортує значні обсяги сої та ріпаку в непереробленому вигляді, що зменшує ефективність роботи олійно-жирового підкомплексу. Проте, наявні потужності переробних підприємств в Україні практично повністю завантажені і для збільшення рівня переробки інших олійних культур, крім соняшнику, необхідні значні інвестиції в їх розширення. Обсяг виробництва олії визначається об'ємами переробленої сировини, її якісними характеристиками та рівнем розвитку техніко-технологічної складової переробних підприємств. За досліджуваний період (2007-2014 рр.) істотно зросла кількість перероблених олійних культур в Україні . У 2012 р. було перероблено на 32 тис. т насіння соняшнику більше, ніж було вироблено. Це обумовлено значними перехідними запасами сировини, яка зберігалась у виробників, посередників та переробних підприємствах . Ще майже 30 % виробництва олії здійснюється у 3 областях - Харківській, Вінницькій та Одеській. У Київській, Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській, Полтавській та Миколаївській областях також досить розвинена олійножирова промисловість, сумарно ці регіони виробляють майже 32% основної продукції галузі. В регіональному розрізі найбільший рівень виробництва олії спостерігався у південних та східних регіонах України, де зосереджено і найбільші обсяги виробництва олійних культур. Як зазначалося вище, основним видом рослинної олії, яка виробляється в Україні є соняшникова, на частку якої припадало у 2008-2013рр. від 95 % до 98,5 % від валового виробництва масел. Тому територіальна структура виробництва соняшникової олії мало відрізняється від просторової організації переробних підприємств галузі в цілому . Істотно меншим є виробництво рафінованої олії, більша частина якої реалізується на території України. Щороку в Україні в середньому вироблялося близько 590 тис.т. рафінованої олії (у 2014 р. - 690 тис. т), фасованої олії вироблялось в межах 300 тис.т., основна частка якої також рафінована. У 2014 р. виробництво фасованої олії скоротилось на 30 тис. т, що обумовлено скороченням споживчого попиту у зв'язку із зменшенням реальних доходів населення України. Важливою складовою ринку продукції переробки олійних культур є ринок супутньої та побічної продукції . Основною супутньою продукцією переробної промисловості є шрот та макуха, вихід яких є близьким до рівня виробництва олії. Це високобілковий концентрований корм для всіх видів сільськогосподарських тварин, який входить переважно до складу комбікормів. Загальна поживність макухи і шроту прирівнюється до поживності зернових культур, але в них значно вищий вміст протеїну. За амінокислотним складом, біохімічною цінністю білки макухи і шроту відрізняються від зернових злаків більшим вмістом лізину, метіоніну, цистину, триптофану, кальцію та фосфору, вітамінів групи В. За амінокислотним складом, біохімічною цінністю білки макухи і шроту відрізняються від зернових злаків більшим вмістом лізину, метіоніну, цистину, триптофану, кальцію та фосфору, вітамінів групи В. Існує думка про нераціональність використання макухи та шроту лише на потреби тваринництва, оскільки знежирені шроти є вагомим резервом для отримання харчових білків, які є одним із нових видів харчових добавок, що можуть використовуватися в якості білкових збагачувачів продуктів харчування . Переважна частина українського шроту експортується за межі країни і користується стабільним попитом. Важливу роль в харчовій промисловості відіграє така продукція переробки олійних культур як фосфатидний концентрат. Фосфатидний концентрат - це складна та цінна група полярних ліпідів. У харчовій промисловості його використовують для виробництва лецитину, у кондитерській та хлібобулочній промисловості. В сільському господарстві є високоенергетичним компонентом та джерелом ненасичених жирних кислот в 75 комбікормах. Лецитин - речовина рослинного походження, похідна від фосфатидного концентрату, володіє сильними поверхнево-активними властивостями, завдяки чому часто використовується як харчова добавка-емульгатор (Е322). Застосування соняшникового лецитину обмежене на фоні стрімкої популяризації соєвого аналога, але багато виробників продуктів харчування намагаються переводити виробництво на лецитин з соняшнику. Більша частина лецитину в світі виробляється з сої, оскільки основною сировиною для отримання лецитину є соєвий фосфатидний концентрат. Сирий фосфатидний концентрат (т. зв. "рідкий лецитин") має плинну консистенцію і вважається менш прийнятним для використання в харчовій промисловості, оскільки містить велику кількість токсичних домішок, а також тому, що більшість видів сої є генномодифікованими. Ці проблеми легко вирішуються при використанні сухого знежиреного лецитину з соняшнику. На даний момент в світі не вирощуються генномодифіковані сорти соняшника. При виробництві сухого соняшникового лецитину разом з видаленням олії видаляються і токсичні домішки. Порошковий соняшниковий лецитин, характеризується більшою тривалістю зберігання, постійністю технологічних властивостей і високою біологічною активністю, обумовленою більш високим вмістом активних речовин (кількість фосфатидів складає близько 95,2 %). Повна відсутність продуктів ГМО в соняшниковому лецитині є важливою в умовах посилення вимог використання інгредієнтів, які містять ГМО. Також лецитин із соняшника повністю засвоюється організмом людини, при цьому не викликаючи алергічних реакцій, з якими стикається величезна кількість людей у всьому світі. Соняшниковий лецитин широко застосовується як дієтичний продукт. Він дуже цінується за вміст в своєму складі цілого ряду корисних речовин - фосфатидилхоліну, лінолевої і ліноленової кислоти тощо. 76 Лецитин є абсолютно нешкідливим, дозволеним для застосування без обмежень у всіх країнах світу, до того ж володіє високою біологічною цінністю як постачальник в організм фосфоліпідів . За оцінками експертів в Україні виробляється близько 10 % від потреби у фосфатидному концентраті, тому існують значні можливості у диверсифікації виробництва олійно-жирових підприємств, що також істотно вплине на їх прибутковість. У 2012 р. було майже повністю використано (на 97,3 %) можливості виробничих потужностей переробних підприємств, які займаються переробкою насіння соняшнику. За даними Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України загальні переробні потужності зазначених суб'єктів у 2012 р. складали 8652,5 тис. т насіння соняшнику на рік (з них екстракційних заводів - 7144,7 тис. т, пресових заводів - 1507,8 тис. т) . У 2013 р. рівень використання виробничих потужностей в галузі значно зменшився. Так пресові заводи з переробки соняшнику завантажили власні потужності на 69,3 %, екстракційні заводи - на 75,9 %. Постійне зростання попиту на рослинну олію змусило наростити потужності переробних підприємств в Україні. Якщо у 2008 р. загальні потужності по переробці олійної сировини складали 6076 тис. т, то у 2013 р. - уже 11252,4 тис. т, тобто ріст склав 85,2 %. Дещо відрізняються від офіційних дані асоціації підприємств олійно-жирового підкомплексу "Укроліяпром", згідно яких за 2000-2011 рр. переробні потужності вітчизняних підприємств по виробництву рослинної олії зросли у 3,2 рази (з 3,5 млн. т до 11,1 млн. т). Істотно зросли (у 2,4 рази) обсяги виробництва на ЗАТ "Запорізький ОЖК" завдяки розширенню потужностей переробки та ГК "Кернел" (на 35 %) за рахунок збільшення діючих потужностей на ПрАТ "Полтавський ОЕЗ - Кернел Груп" та ПАТ "Кіровоградолія" та введення в експлуатацію нового підприємства ТОВ "Бандурський ОЕЗ" . Попри істотне зростання виробництва сої та рапсу їх переробка в середині країни досить обмежена, що обумовлено невисоким попитом та недостатніми потужностями. Щороку переробляється близько 25-30% вирощеної сої та 1-2 % ріпаку. Технологічно більшість вітчизняних підприємств неспроможні переробляти ріпак і не зацікавленні у розширенні цих можливостей. Основою переробки ріпаку може стати альтернативна енергетика, але це потребуватиме державної підтримки, істотних інвестиційних вкладень, стабільного сировинного забезпечення за рахунок розширення площ посівів і високої врожайності ріпаку. Історично найбільший досвід переробки ріпаку в Україні мають ПАТ "Вінницький ОЖК" та ПАТ "Чернівецький олійно-жировий комбінат", які входять до промислової групи "ViOil" і технічно спроможні змінювати переробну сировину, залежно від потреби .

Переробні потужності соєвого виробництва розвивалися більш швидкими темпами. За 10 років (2003-2012 рр.) їх розмір збільшився у 8 разів - зі 160 тис. т. до 1,3 млн. т., але рівень завантаження при цьому не перевищував 50 % . Сумарні потужності із переробки олійного насіння у 2014 р. склали 15231,8 тис. т насіння. У 2014 р. найбільшу частку у структурі товарної спеціалізації переробних потужностей олійно-жирової промисловості припадає на соняшник (88 % від їх загального обсягу), 12 % складали потужності з переробки сої та ріпаку. Структура, що склалась, обумовлена домінуванням соняшнику, як основної сировинної культури в Україні. За рахунок появи нових підприємств та збільшення потужностей на існуючих підприємствах виробничі потужності олійно-жирової промисловості за 2014 р. зросли на 3,3 %, з них по переробці соняшнику на 3 %, сої - на 5,6%. Згідно прогнозу за рахунок будівництва ряду нових заводів у 2014- 2015 рр. передбачається збільшення виробничих потужностей з переробки насіння соняшнику в Україні на 2,7 млн. т на рік, в тому числі за рахунок модернізації діючих заводів - на 1,7 млн. т на рік. Також плани розширення потужностей передбачають зростання обсягів переробки сої в Україні на 30 тис. т на рік до кінця 2014 р.. Характерною тенденцію в Україні є формування потужних холдингів, які функціонують на ринку олійних продуктів. Серед таких варто відзначити Кернел Груп, Cargill, Vioil та інші. Основною метою створення таких об'єднань є можливість здійснювати вплив на ринок готової продукції, зменшення витрат та боротьба з конкуренцією. Іншим шляхом підвищення власної ефективності, який застосовують суб'єкти підкомплексу є формування власної сировинної бази для задоволення потреб у олійній сировині та забезпечення безперебійного і ритмічного виробництва. На ринку макухи та шроту ситуація схожа з ринком олії, оскільки вихід побічної продукції є близьким до рівня основного виробництва. На ринку фосфатидних концентратів спостерігається обернене становище, тобто ринок є монополізованим. В Україні станом на кінець 2012 р. функціонувало 5 виробників фосфатидних концентратів, з них 2 - випускали продукцію для кормових цілей, 3 - для харчової промисловості. Понад 50 % ринку належало компанії ФОН ЗАСС АГ, яка здійснювала виробництво на потужностях власного підприємства - Пологівського ОЕЗ, 37 % ринку у групи компаній Оптімус (Запорізький ОЖК) та 7,5 % у Kernel груп (Приколотнянський ОЕЗ). Підприємства олійно-жирового комплексу України виробляють також продукцію з більш глибоким рівнем переробки і відповідно з більш високою доданою вартістю. До такої продукції відносять: маргаринову продукцію, майонези, соуси, спреди та жирові суміші, саломас . Виробництво більшості видів продукції переробки рослинних жирів в Україні за період 2008-2014 рр. істотно скоротилося. Винятком є виробництво майонезів та соусів, рівень якого є відносно стабільним. Нам вбачається, що основною причиною зменшення виробництва маргаринової продукції та інших жирів є падіння попиту на таку продукцію з боку населення з огляду на її небезпеку для здоров'я. Відомо, що маргаринова продукція, спреди та саломас містять багато транс-ізомерів жирних кислот. Вплив трансізомерів на організм людини підтверджується науковими дослідженнями: вони порушують роботу ферментів, підвищують рівень холестерину в крові, спричиняють серцево-судинні, онкологічні захворювання, знижують імунітет, порушують обмін речовин. Як свідчать дослідження, трансжири вдвічі небезпечніші для серця, ніж насичені жири. Окремі підприємства взагалі відмовилися від виробництва подібної продукції. Так, у 2004 р. Донецький маргариновий завод повністю припинив виробництво маргаринової продукції, переорієнтувавшись на випуск фасованої олії. У сегменті готової продукції переробки рослинних олій (маргарин, саломас, майонез тощо) найбільшими виробниками є компанії "Агрокосм", "Креатив", "Волинь-Холдинг", Київський маргариновий завод та "Авіс", якими у 85 2012/13 МР вироблено 361 тис. тонн продукції, що склало 77 % від загального обсягу виробництва. Згідно проведених розрахунків ринок маргаринової продукції в Україні є високо монополізованим. Найбільшим гравцем на ньому є Група компаній "Agrocosm", до якої входять три підприємства, які виготовляють маргарини: Харківський та Львівський жиркомбінати, а також Запорізький оліяжиркомбінат. Доля цих підприємств на ринку маргаринової продукції у 2012-2013 рр. зросла із 42 % до 51 %. Наступним за значенням є ПГ "Креатив", частка якої на зазначеному ринку скоротилась у 2013 р. із 29 % до 26 %. В результаті значення HHI у 2013 р. склало 3354,6 проти 2711,5 у 2012 р. На противагу ринку маргаринової продукції, ринок майонезів та соусів є висококонкурентним (HHI у 2013 р. становив 1050 од.), на ньому діє велика кількість учасників, більшість з яких займають незначні частки ринку. Найбільші частки ринку майонезів та соусів в Україні займають компанії, які виробляють продукцію під власними торгівельними марками - Nestle (ТМ "Торчин") та Agrocosm (ТМ "Щедро"). Питома вага цих торгівельних марок складає відповідно 30 % та 14 %. Загальні показники виробництва жирової продукції в Україні у 2014 р. 86 були нижчими показників попереднього року. Виробництво маргаринової продукції спеціалізованими підприємствами галузі зменшилося на 11,3 тис. т (на 4 %). Також на 7,8 % зменшилися обсяги виробництва майонезів та соусів. Лише обсяги виробництва саломасу в 2014 році зросли на 5%. Перспективним для вітчизняних підприємств олійно-жирового комплексу є ринок продукції переробки олійного льону, на якому діють лише одиничні компанії, основними з яких є ТОВ "Факторія" та ПАТ "Ніжинський жировий комбінат", які переробляють до 95 % олійного льону. Основними продуктами переробки льону на ринку є лляні олія та шрот. Основне застосування лляної олії має технічне призначення. Так, ПАТ "Ніжинський жировий комбінат" виробляє натуральну льняну оліфу і синтетичну марки "Оксоль", яку постачає в Німеччину, Росію, Латвію, Ірак і на внутрішній ринок України, а також лак на основі лляної олії, який застосовується при виробництві високоякісних фарб. Частина лляної олії поставляється в КНР згідно прямого договору між підприємством та одним з найбільших китайських хімічних концернів. Лляний шрот має високі поживні характеристики, містить 31-39 % протеїну і є цінним концентрованим кормом та додатковим джерелом білка. Але використання його в Україні вкрай обмежене і відносно активно лляний шрот використовується лише в приватному секторі в районах його виробництва. Частина відходів переробки льону використовується в альтернативній енергетиці. Ніжинський жировий комбінат частину лляної побічної продукції використовує для самозабезпечення енергією, іншу - переробляє на паливні пелети, які експортує в країни Європейського Союзу. Але, незважаючи на досить широкий спектр застосування льону і продуктів його переробки, підприємства України поки не виявляють значного інтересу до переробки даної олійної культури. Хоча з урахуванням кліматичних умов України має достатній потенціал для розвитку виробництва даної альтернативної олійної культури.

2.3 Місце ринку рослинної олії в екномічній системі України та світу

За даними асоціації «Укроліяпром», сьогодні на олію доводиться 22% всього українського експорту. Цьому сприяє не тільки зростаючий попит, але і відсутність обмежень на експорт продуктів переробки соняшнику на зовнішньому ринку.

ТОП-10 найбільших експортерів рослинної олії в Україні:

№ 1 «Кернел»

Власник: Андрій Веревський

Обсяг експорту: 1995,3 млн дол.

Сегмент: олія, зернові культури

Відповідно до даних «Кернел», на частку компанії припадає близько 8% світового виробництва соняшникової олії. Частка компанії в експорті зернових з України становить приблизно 10%, з Росії -- близько 4%.

№ 2 «Миронівський хлібопродукт»

Власник: Юрій Косюк

Обсяг експорту: 524 млн дол.

Сегмент: м'ясо птиці, зернові культури, олія

Компанія Юрія Косюка «Миронівський хлібопродукт» відправляє на зовнішній ринок курятину, напівфабрикати з м'яса птиці, соняшникову та соєву олію, а також зернові. Основні поставки здійснюються в Ірак, Узбекистан, Нідерланди, Казахстан, Грузію, Молдову, Йорданію, Єгипет, ОАЕ і Німеччину.

№ 3 «Cargill Україна»

Власник: Cargill

Обсяг експорту: 495 млн дол.

Сегмент: олія, зернові культури

В Україні у «дочки» американської корпорації Cargill є завод з виробництва гібридного насіння соняшнику, підприємство з випуску змішаних добрив, олієекстракційний завод потужністю 400 тис. т соняшнику на рік.

№4 ViOil

Власник: Віктор Пономарчук

Обсяг експорту: 339,4 млн дол.

Сегмент: олія

До групи ViОil входить два олієжирових комбінати: Вінницький і Чернівецький, потужності яких перевищують 2700 т переробки олійних в добу. Майже всю олію компанія відправляє на експорт. ViОil торгує більш ніж з 50 країнами. У 2014/15 маркетинговому році компанія поставила на зовнішні ринки 300 тис. тонн соняшникової олії 28 тис. т -- ріпакової і 7 тис. т -- соєвої, а також 275 тис. т шроту.

№5 «Bunge Україна»

Власник: Bunge

Обсяг експорту: 337,5 млн дол.

Сегмент: зернові та олійні культури, олія

Український підрозділ транснаціональної компанії Bunge виробляє рафіновану соняшникову олію на Дніпропетровському олієекстракційному заводі.

№6 «Delta Wilmar СНД»

Власник: Delta Wilmar International Ltd

Обсяг експорту: 151,1 млн дол.

Сегмент: олійно-жирова продукція

«Delta Wilmar СНД» займається переробкою тропічних олій, соняшнику та ріпаку, а також експортом рослинних масел, шроту, маргаринів та жирів. У 2014/15 маркетинговому році компанія експортувала 122 тис. т соняшникової олії, 134 тис. т соняшникового шроту і 3400 т маргаринів.

№7 Пологівський ОЕЗ

Власник: Von Sass AG

Обсяг експорту: 100,3 млн дол.

Сегмент: олія

Пологівський олійноекстракційний завод входить до п'ятірки найбільших виробників рослинної олії в Україні. Потужність підприємства -- 550 тис. т олії в рік.

№8 «Дніпроолія»

Власники: Руслан і Ольга Євстаф'євої, Мюджахіт і Лютфі Тюрккан, Ахмет Пеніче

Обсяг експорту: 80,7 млн дол.

Сегмент: олія

«Дніпроолія» -- олійноекстракційний завод, розташований в Кривому Розі. Підприємство виробляє 20 тис. т шроту соняшнику і 6000 т масла на місяць. На її частку в загальному експорті України припадає 6,3%.

№9 «Бессарабія В»

Власник: Дмитро Шедер

Обсяг експорту: 75 млн дол.

Сегмент: олія

«Бессарабія В» займається переробкою олійних культур і оптовою торгівлею рослинним маслом і шротом. Частка експорту від загальної виручки компанії в 2015 склала 78%.

№10 «Група Креатив»

Власники: Рисбек Токтомушев, Артур Гранц

Обсяг експорту: 54,9 млн дол.

Сегмент: олія

До недавнього часу компанія займала друге місце в Україні за обсягами експорту соняшникової олії, постачаючи його в 25 країн. Дві третини своєї продукції «Креатив» раніше експортував.

Олійножировий підкомплекс в Україні є чи не найдинамічнішим сектором АПК держави, демонструючи високі темпи щорічного зростання. Це обумовлено перш за все, сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою на ринку соняшникової олії, яка використовується для продовольчих потреб, а також високим попитом на інші види рослинних олій, призначених для використання в продовольчій, технічній та біоенергетичній сферах. Внутрішній ринок України є практично насиченим усіма видами рослинної олії, більша частина якої має українське походження. Україна в останні роки є великим імпортером тропічних олій, які інтенсивно використовуються у харчовій та інших видах промисловості . Використання пальмової та кокосової олії дає можливість здешевити вартість продовольчих товарів, а також поліпшити їх окремі характеристики. Так, за рахунок високої окислювальної стабільності, зумовленої 88 низьким (порівняно з соняшниковою олією) вмістом поліненасичених і високим вмістом мононенасичених жирних кислот, застосування пальмової олії дозволяє продовжити термін зберігання харчових продуктів. Фактичне внутрішнє споживання тропічних олій в Україні коливається в межах 150-200 тис. т на рік і характеризується тенденцією до скорочення. Основним мотивом заміни 89 соняшникової олії пальмовою була відносна дешевизна останньої. Але в 2010- 2012 рр. ціни на ці види олії на світовому ринку практично зрівнялися, а у 2013- 2014 р. пальмова олія стала коштувати дорожче соняшникової. Якщо у 2012 р. ціна на пальмову олію на зовнішньому ринку становила 1050-1100 дол. США за 1т, то внутрішні ціни на соняшникову олію дорівнювали 9700-10300 грн. за 1 т або 1200-1300 дол. США, що з врахуванням вартості розмитнення та транспортування практично зрівнювало цінові позиції між цими видами рослинних олій в Україні. Іншим чинником, що змушує скорочувати споживання пальмової та кокосової олії є традиційно негативне ставлення вітчизняного споживача до продуктів, які їх містять. Така ситуація призводить до того, що українські виробники приховують інформацію про реальний вміст тропічних олій у їхній продукції, що потребує посилення контролю з боку державних органів та об'єднань споживачів. Ринок рослинної олії в Україні займає істотне значення в структурі продовольчого ринку. В структурі сукупних витрат, частка рослинної олії займала у 2010-2014рр. майже 2 % і в грошовому еквіваленті становила 10,3-13,5 млрд.грн. на рік (табл. 2.21). Виходячи із вище зазначеного, вказану вартість можна вважати реальним обсягом внутрішнього ринку рослинної олії. Найбільш розповсюдженим видом рослинних олій на світовому ринку є пальмова, рівень виробництва якої складає понад 60 млн. т, або близько 38,5 % від загального обсягу. Соняшникова олія у структурі валового виробництва рослинних олій займає далеко не перше місце. Зростання попиту на соняшникову олію з боку іноземних споживачів є основним стимулом на ринку, який обумовлює щороку нарощувати обсяги виробництва сировини. Внутрішнє споживання соняшникової олії в Україні не перевищує 400 тис. т, тому переважна частина (понад 90 %) експортується у різні країни світу. У 2012/13 МР частка України у світовій торгівлі соняшниковою олією становила понад 56 %. Якщо у 2010 р. середньомісячний експорт олії становив 225 тис. т., то у 2012 р. цей показник становив уже 301 тис. т. У 2013 р. відбулося зменшення експорту насіння соняшника та усіх продуктів його переробки. Основним регіоном, що імпортував вітчизняну олійну продукцію були країни Північної Африки (Єгипет, Алжир), Близького Сходу та Азії (Іран, Туреччина, Китай). Найбільше соняшникової олії закупила Індія - 1113,9 тис. т, або 34 % всього обсягу експорту з України. У 2013/2014 МР відбулися істотні зміни у географічній структурі експорту української олії. Перше місце з часткою у 37,3 % займала Індія (1,562 млн. т), збільшивши обсяг закупівлі за 2 роки на 448 тис. т. Українські виробники є основним постачальником соняшникової олії до цієї країни. Також значно зріс експорт олії до Китаю - на 401 тис. т (у 5 разів). Зростання експорту олійної продукції до Китаю пов'язано з інтенсифікацією двосторонніх відносин та гармонізацією стандартів якості в зовнішній торгівлі за ключовими агропродовольчими товарами. У порівнянні із 2011-2012 МР країни Європейського Союзу зменшили обсяг імпорту олії з України більше як вдвічі - із 1493 тис. т. до 627 тис. т. 94 Тенденція до скорочення імпорту спостерігалась також у Єгипті (на 15 % або 42 тис. т.) та Туреччині (на 40 % або 78 тис. т). Зазначені регіони у 2013-2014 МР охоплювали майже 75 % експорту вітчизняної олії. У 2011/12 МР основними експортерами нерафінованої соняшникової олії з України були компанія "Кернел Трейд" (26 % загального експорту олії), ЗАТ "АТ "Каргілл" (12 %), ПрАТ "Креатив" (7 %). У 2012/13 МР найбільшим експортером олії з країни також був холдинг "Кернел", який здійснив майже 25 % експортних постачань, що у кількісному вираженні становило близько 760 тис. т. ПрАТ "Креатив" значно наростив власну частку у загальноукраїнському масштабі - до 12,5 % від усіх постачань. Завдяки введенню у 2012 році в експлуатацію олійноекстракційного заводу потужністю переробки 621 тис. т насіння соняшнику на рік, збільшили потужність з переробки соняшнику в два рази. Також серед лідерів вітчизняного експорту олії транснаціональна компанія Cargill, питома вага якої в його структурі майже не змінилась і склала близько 12 % Промислова Група "Vioil" здійснює її експорт у понад 50 країн практично на всіх континентах. Основними напрямами експорту є країни СНД, Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Північної та Східної Африки та Європи .З 2010 року "Vioil" є лідером в Україні з відвантаження соняшникової олії флексі-контейнерами, що дозволяє максимально використовувати зручність доставки продукції безпосередньо із заводу практично в будь-яку точку світу. Завдяки оптимальній організації системи експортних операцій Промислова Група "Vioil" має стійкі канали збуту рослинної олії в Китай, Індію, Туреччину, Єгипет, Польщу, країни Балтії. Формування власного бренду "Віолія", стало передумовою формування стабільних зв'язків із роздрібними споживачами та кондитерськими фабриками більшості країн СНД. В структурі експорту продуктів переробки олійних культур основну частку займає соняшниковий шрот та соняшникова олія, найбільшу питому вагу в якій становить нерафінована продукція. Це обумовлено наступними чинниками: - підприємства-імпортери та посередники намагаються завантажити власні потужності з очищення сирих рослинних олій (рафінація, відбілення, дезодорація тощо); 96 - реалізація фасованої рафінованої олії збільшує ризики і витрати при транспортуванні. Якщо на експортному ринку української соняшникової олії домінують продукти переробки , то на ринках інших олійних культур (сої та ріпакові) ситуація прямо протилежна . Якщо у 2012 р. було експортовано ріпаку та сої 1297,6 тис. т та 1480,9 тис. т. відповідно, то експорт олії ріпакової та соєвої склав лише 5,2 тис. т та 57,8 тис. т відповідно. Тому у вітчизняних виробників існують значні можливості для нарощування обсягів переробки олійної сировини і подальшого експорту готової продукції галузі. Як зазначалося вище, у зв'язку з обмеженістю в Україні потужностей з переробки, значна частина врожаю ріпаку і соєвих бобів постачається на зовнішні ринки, тоді як поставки соняшнику незначні. Експорт насіння ріпаку в 2012/2013 МР (липень-червень) збільшився до 1,27 млн. т з 1,21 млн. т у 2011/2012 МР. Така ситуація супроводжувалась зниженням валового збору ріпаку в 2012 році до 1,2 млн. т, і пояснюється зменшенням внутрішнього споживання, в тому числі й обсягу переробки даної олійної культури, а також значними відвантаженнями перехідних запасів 2011 р. у 2012/2013 МР. Основними країнами-імпортерами українського насіння ріпаку в 2012/2013 МР були Нідерланди, на частку яких припало 20 %, Бельгія - 19 %, Польща - 19 % і Франція - 17 %. Характерним є те, що основна частка експортної торгівлі ріпаком спостерігається в перші місяці нового сезону. Так, у липні- жовтні 2012 р. було реалізовано за межі держави 860 тис. т ріпаку, що становило 67,5 % від загального експорту за 2012/13 МР. За перші три місяці (липень- вересень) 2013/2014 МР було експортовано 1,29 млн. т ріпаку, що склало 54 % від усього його врожаю за 2013 р. Основні компанії-експортери ріпаку - ТОВ ?Нібулон?, ?Серна?, ?Альфред С. Топфер?, ?Каргіл?, ?Сантрейд?. За період 2009-2013 рр. зафіксовано зростання обсягів експорту соєвих бобів та продуктів їх переробки. Якщо у 2008/2009 МР було експортовано близько 278 тис. т сої, то у 2011/2012 МР - майже 1,34 млн. т, що перевищило показник року на 35 %. У 2012/2013 МР експорт соєвих бобів зменшився менш, 97 як на 1 % і склав 1,33 млн. т. Зростання обсягів експортної торгівлі соєю пояснюється привабливими цінами за зовнішньоекономічними контрактами, відсутністю митних обмежень щодо вивезення даного виду аграрної продукції (на противагу ринку соняшнику), можливістю відшкодування експортного ПДВ (соя не входить до переліку товарів, при експорті яких не відшкодовується ПДВ), що зумовлювало високу прибутковість торгівлі соєю. У 2012/2013 МР експорт товарних соєвих бобів здійснювали переважно в Італію (33,4 % сумарного експортного обсягу), Єгипет (18,3 %), Туреччину (9,9 %), Іспанію та Грецію (8,3 і 7,8 % відповідно). Передбачається, що українські підприємства можуть збільшити обсяг експорту соєвих бобів до 1,5 млн. т і більше. Серед найперспективніших ринків збуту сої та продуктів її переробки є країни Північної Африки і Близького Сходу, а також Китай. Поставки соєвої олії за кордон в останні роки також суттєво збільшились, що зумовлено зростанням внутрішнього виробництва й об'ємів переробки цієї культури. Зокрема, в 2012/2013 МР експорт виріс на 41 % порівняно з попереднім роком до 69,7 тис. тонн.