Вплив митної політики на рентабельність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

74

Вплив митної політики на рентабельність підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні та нормативно-правові основи дослідження впливу митної політики держави у сфері імпорту на рентабельність виробничого підприємства

1.1 Сутність та класифікація інструментів митної політики держави

1.2 Нормативно-правові засади митної політики України у сфері імпорту

1.3 Поняття рентабельності підприємства та методика її аналізу

Розділ 2. Вплив митної політики у сфері імпорту на рентабельність ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»

2.1 Загально-господарська характеристика ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»

2.2 Імпортна діяльність ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»

2.3 Сучасна митна політика України у сфері імпорту

2.4 Аналіз впливу митної політики держави у сфері імпорту на рентабельність ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»

Розділ 3. Перспективні напрями оптимізації митної політики України у сфері імпорту та її вплив на рентабельність вітчизняних підприємств

3.1 Пріоритетні шляхи розвитку митної політики України у сфері імпорту у контексті підвищення рентабельності вітчизняних підприємств

3.2 Підвищення рентабельності ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак» шляхом оптимізації його митних платежів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

митна політика імпорт рентабельність

ВСТУП

Міжнародна відкритість ринків, як одна із базових характеристик ліберальної моделі економічного розвитку, для більшості країн зі слабкою економікою здебільшого може означати втрати, а для меншості з розвинутою економікою -- вигоди. З метою запобігання негативних наслідків необхідно, щоб у ході лібералізації світової економіки балансувались інтереси всіх держав, насамперед у сфері міжнародної торгівлі. Таку функцію, використовують ліберальні і традиційні протекціоністські заходи, має виконувати міжнародна торговельна політика та її найважливіша підсистема -- митна політика. Остання у сучасних умовах функціонування глобальної торговельної системи перетворюється на ефективний механізм сприяння розвитку не тільки торгово-економічних відносин, а й національних економік загалом. У цьому контексті торговельна політика України, і зокрема митна, у більшості своїх конкретних заходів ще не цілком відповідає викликам торгово-економічної глобалізації, оскільки належним чином не захищає національні економічні інтереси у межах домовленостей СОТ.

Методологічні проблеми міжнародної економіки і торгівлі в їх глобальному контексті розглядали Ф. Бродель, Г. Бродмен, І. Валлерстайн, Д. Діс, І. Дюмулен, В. Іноземцев, Г. Колодко, П. Кругман, Т. Левітт, В. Медвєдєв, О. Неклєсса, Р. Робертсон, С. Хантінгтон, І. Фамінський, М. Чешков та інші зарубіжні науковці, а також українські фахівці В. Андрійчук, О. Білорус, А. Гальчинський, Т. Кальченко, Д. Лук'яненко, Ю. Макогон, О. Мартинюк, Ю. Пахомов, А. Поручник, А. Філіпенко, В. Чужиков, О. Шнирков та інші науковці. Теоретико-методичним проблемам торговельної та митної політики присвячені наукові праці вітчизняних вчених І. Бережнюка, І. Бураковського, О. Гребельника, Л. Гальперіної, О. Довгаль, Т. Ліпіхіної, Т. Мельник, П. Пашка, Д. Приймаченко, С. Терещенка, Т. Циганкової. Значний теоретичний та практичний внесок у забезпечення і підвищення прибутковості (ефективності) підприємств - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснено у наукових працях І. Бланка, А. Беркути, О. Данілова, С. Жданова, А. Заїнчковського, А. Кобець, С. Мочерного, Т. Мостенської, Л. Олейнікової, С. Салиги, Ю. Субботович, Р. Слав'юк, О. Федоровної та ін. Однак, за сучасних умов вимагає належної конкретизації категорія «митна політика» у взаємозв'язку з торговельною політикою у сфері імпорту підприємства. Необхідно уточнити низку методичних і методичних аспектів механізму оптимізації митно-тарифних відносин при укладанні торговельних угод, системно визначити пріоритетні напрями трансформації національної митної політики у сфері імпорту та її вплив на рентабельність виробничого підприємства.

Метою дослідження є комплексний аналіз факторів, механізмів і проблем митної політики в умовах функціонування глобальної торговельної системи й обґрунтування напрямів її адаптації у сфері імпорту та вплив на рентабельність виробничого підприємства.

Для досягнення зазначеної мети поставлено наступні науково-практичні завдання:

здійснити теоретичний аналіз економічної сутності та класифікації інструментів митної політики держави у сучасних умовах господарювання;

дослідити правові засади митної політики України у сфері імпорту;

узагальнити чинні методики розрахунку показників рентабельності підприємства на предмет їх ефективності використання;

надати загальногосподарську характеристику ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»;

оцінити тенденції розвитку імпортної діяльності підприємства виробника склотари;

визначити сучасну митну політику України у сфері імпорту;

проаналізувати вплив митної політики держави у сфері імпорту на рентабельність ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»;

виявити пріоритетні шляхи розвитку митної політики України у сфері імпорту у контексті підвищення рентабельності вітчизняних підприємств;

розробити напрями підвищення рентабельності ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак» шляхом оптимізації його митних платежів фактори впливу на прибутковість.

Об'єктом дослідження є процес формування і реалізації митної політики України у сфері імпорту на рентабельність виробничого підприємства.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних питань підвищення прибутковості підприємства з використанням інструментів митної політики України в умовах лібералізації міжнародної торгівлі.

Методологічною основою роботи слугує науковий доробок провідних вітчизняних і зарубіжних учених з питань глобалізації світової економіки і торгівлі, митної політики, організації й управління рентабельністю підприємств.

Досягнення поставленої мети зумовило застосування таких методів дослідження: індуктивного, групувань - на етапі збору, систематизації та обробки інформації для проведення дослідження; дедуктивного, методів деталізації, аналізу, синтезу, порівняння - у процесі теоретичного осмислення проблеми, для визначення змісту і сутності понять, їх характеристик і взаємозв'язку в понятійно-категоріальному полі економічної науки, дослідження ефективності максимізації прибутку підприємства; методи узагальнення, графічного, економіко-математичного моделювання - на етапах розробки методичного забезпечення процесу оцінювання прибутку підприємства; абстрактно-логічного - при теоретичному обґрунтуванні поставлених завдань, уточненні ключових понять дослідження та формулюванні висновків.

Нормативні та емпіричні засади дослідження становлять закони і постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Державної фіскальної служби України, статистичні дані Державної служби статистики України та інших органів виконавчої влади, узагальнення практики роботи митних органів ДФСУ, дані митної статистики, публікації в періодичних виданнях, довідкова література, а також дані СОТ і ВМО, Світового банку, інституцій ЄС, а також бухгалтерська та фінансова звітність підприємства ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»; також ресурси Інтернет.

Основні положення та найважливіші результати дослідження представлено у статті «Діяльність митних органів у формуванні митної політики України» та опубліковано у збірнику студентських статей.

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ІМПОРТУ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ВИРОБНИЧОГО ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та класифікація інструментів митної політики держави

Митна політика являє собою систему економічних, політичних, організаційних, правових заходів державою з метою організації ефективно діючої митної системи, необхідної для забезпечення національних інтересів. Митна політика є органічною і невід'ємною частиною одночасно зовнішньої і внутрішньої політики держави. З одного боку, митна політика спрямована на підтримку активного торгового балансу держави, її економічної та політичної самостійності, зміцнення і розвитку національної економіки. Водночас митна політика держави безпосередньо впливає на обсяг міждержавного товарного обігу державами, сприяє стиранню відмінностей в національних і міжнародних умовах виробництва та інтегруванню економіки держави в світове господарство.

Сутність та функції митної політики, значення та місце у державному регулюванні національної економіки, постійно змінювались під впливом стратегії розвитку держави та її фінансової політики. За сучасних умов глобальних змін міжнародного господарства, постає завдання модернізації митної системи не тільки на площині окремої держави, а й в залежності від загальної стратегії партнерських відносин між країнами та союзними угрупованнями міжнародних спільнот. Існує безліч різноманітних думок щодо сутності та ролі митної системи при перетині державних кордонів, але безперечним є той факт, що саме чітко сформований механізм митна політика держави здатний впливати на ефективність становлення та подальшого розвитку економічних відносин у середині країни та в масштабах світу.

Одним із перших науковців, хто сформулював науково обґрунтоване поняття митної політики був К.К. Сандровський «…як системи заходів, спрямованих на забезпечення охорони державних кордонів і виконання зовнішньоекономічної програми держави в міжнародному спілкуванні через засоби митного регулювання, тобто державного впливу на сферу митних відносин» [1, с. 47].

На думку О.М. Козиріна, «митна політика є цілеспрямованою діяльністю держави щодо регулювання зовнішньоторговельного обміну (обсягу, структури й умов експорту та імпорту) через установлення відповідного митного режиму переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон» [2, с. 24]. Окремо О.М. Козирін акцентує увагу «…на взаємозв'язку митної політики та митної справи, підкреслюючи, що разом різні напрями діяльності митних органів становлять зміст митної політики, яка реалізується в державі, при цьому науковець зазначає, що поняття митної справи за своїм змістом ширше від поняття митна політика» [3, с. 34].

Концептуально нового підходу дотримується інший російський дослідник Б.М. Габричидзе. Очевидність того, що митна політика виходить за межі митної справи, він обґрунтовує «..метою митної політики, досягнення якої не можливе лише за допомогою здійснення митної справи» [4, с. 9].

С.В. Ківалов і Б.А. Кормич у підручнику «Митна політика України» зазначають, що «…митна політика - це складова внутрішньої і зовнішньої політики, яка визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів у сфері регулювання зовнішньоекономічних відносин та організації митної системи і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки й економічного суверенітету держави» [5, с. 9]. Таку позицію підтримує більшість вітчизняних дослідників [6, с. 50; 7, с. 135].

Серед визначень поняття митної політики, сформульованих вітчизняними науковцями останнім часом, особливої уваги заслуговує визначення, що міститься в навчальному посібнику К.К. Сандровського «Митне право в Україні». Учений визначав поняття митної політики через поняття митної справи, а саме: «…митна справа - це сукупність різноманітних засобів запровадження в життя митної політики будь-якої держави, що забезпечують економічну (перш за все) охорону її кордонів» [2, с. 3].

П.К. Гончаров вважає, що «…митну політику слід розглядати не як частину державної політики, а як сферу громадського життя, і пропонує вирізняти широке і вузьке її значення» [8, с. 91]. У широкому методологічному смислі слова «…митна політика - це частина політичної сфери життєдіяльності суспільства, пов'язана з діяльністю різних соціальних і політичних суб'єктів і, насамперед, держави щодо використання методів митного впливу для вирішення економічних, правоохоронних, соціальних та інших завдань» [8, с. 91]. У вузькому, функціональному значенні слова «…митна політика - це сукупність цілей, завдань, принципів, форм і методів діяльності митних органів, закріплених у правових актах і нормативних документах, при цьому більш широкий погляд на сутність і зміст митної політики, зокрема на коло її суб'єктів і її соціальне призначення, не тільки ускладнює, але й, що набагато важливіше, дає можливість підвищити ефективність діяльності щодо її розробки і реалізації» [8, с. 91].

На думку Пашка П.В. «…митна політика -- система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі» [9].

П.І. Дьомін, який вважає, що «розуміння митної політики не повинно обмежуватись тільки сферою діяльності держави, оскільки реальний вплив на формування митної політики мають суб'єкти господарювання, комерційні організації, підприємці, групи за інтересами, політичні партії та рухи» [10, с. 13]. З урахуванням цього Є. Курасова визначає митну політику «…як діяльність політичних інститутів суспільства щодо виявлення, узгодження і координації політичних, економічних, правоохоронних, соціальних та інших інтересів за допомогою митної справи» [11, с. 14].

Баязітов Л.Р. та Кунєв Ю.Д. «митну політику розуміють як діяльність держави з трансформації владних повноважень і певних інтересів суспільства (громадян), держави, торгівлі, промисловості в норми законів та правил, що стосуються ввезення, вивезення, переміщення або зберігання товарів» []. Завдання митної політики полягає у формуванні законодавчо визначеної системи перешкод (бар'єрів) вільному перетинові митного кордону або розпорядженню певними об'єктами до, під час або після перетину митного кордону.

О.П. Гребельник пропонує розглядати проблеми дослідження поняття митної політики з системних позицій [13, с. 25]. Проте, характеризуючи митну політику переважно як економічну категорію, науковець неодноразово використовує підміну понять. Так, визначаючи поняття митної політики, її мету, принципи, суб'єкт, об'єкт, процес її формування та реалізації, Гребельник О.П. використовує також і такі категорії, як зовнішньоекономічна політика, економічна політика в митній системі, митно-тарифна політика та тарифна політика.

Частина науковців виносить дію митної політики за межі економічних відносин, надаючи їй суб'єктивного характеру. Так, І.Г. Бережнюк зазначає, що «…митна політика - це система поглядів, ідей та переконань, що формує основні правові та економіко-організаційні принципи митної справи» [14, с. 11].

А Стельмащук трактує митну політику «…як систему принципів і напрямів в діяльності держави у сферах забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Вона реалізує як економічні так і політичні цілі, які визначаються державним устроєм, законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства» [15].

На думку Т. Калінеску та К. Баляба, «митна політика - це система принципів та напрямів діяльності задля реалізації економічних інтересів та безпеки за допомого о митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі держави» [16].

Таким чином, усі визначення митної політики, як пропонують науковці залежно від підходу до цієї дефініції можна об'єднати в основні групи: владно-нормативний, організаційно-інституціональний, економічний та психоетичний.

Владно-нормативний підхід поняття митної політики ґрунтується на «розкритті її основних положень через дії, спрямовані на здобуття, утримання та використання державної влади в сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності» [17, с. 34 - 35]. У межах цього підходу митна політика трактується як система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, адміністративно-урядового характеру або ж як упорядкованість та регулятивність у цій сфері - за допомогою нормативно-правової бази.

Відповідно до організаційно-інституціонального підходу митна політика формується «…через державні організації та установи, в яких вона розробляється, визначається й реалізується» [17, с. 34 - 35]. До таких державних інституцій, в першу чергу, належить Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади.

Економічний підхід до митної політики пов'язаний із запровадженням внутрішньої та зовнішньої економічної політики держави, заснованої на протекціонізмі, вільній торгівлі чи гармонійному їх поєднанні.

Психоетичний підхід до митної політики визначається, насамперед, тим, що політика - це своєрідна характеристика відносин, які складаються в процесі її розробки, прийняття й реалізації. Митна політика з психоетичних позицій - «…це сфера продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, погоджень, тиску та бар'єрів» [17, с. 34 - 35].

В цілому, складові митної політики взаємопов'язані та взаємозалежні, тому важливі й мають бути рівнозначним.

Отже, здійснене дослідження дає підстави для формулювання такого поняття митної політики: митна політика - це відносно стабільна, організована діяльність державних інституцій, направлена на визначення мети та напрямків загальнодержавної політики в конкретній сфері та їх реалізація за допомогою політико-правових, економічних, організаційних заходів, спрямованих на захист національних інтересів і безпеки. Усі вищезгадувані визначення поняття митної політики характеризують і пояснюють окремі її сторони, є взаємопов'язаними та взаємообумовленими й саме тому однаковою мірою важливі та необхідні, що підтверджує багатоаспектність митної політики, її вплив на різноманітні сфери суспільного життя.

Існує два вида митної політики - протекціонізм і фритредерство. Протекціонізм - політика, метою якої є захист національного виробництва від іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Реалізація політики здійснюється через підвищення митного обкладення на ввезені іноземні товари в країну. Фритредерство - це політика «вільної торгівлі», що направлена на заохочення імпорту товарів за рахунок встановлення мінімального рівня мит або їх ліквідації.

У Україні використовуються загальноприйняті в світовій практиці методи і інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі. Задля виконання державою своїх функцій в рамках митної політики існують певні засоби, за допомогою яких політика у митній сфері є гарантом захисту економічних інтересів не тільки держави в цілому, але й окремих суб'єктів господарювання. Безпосередньо впливаючи на міжнародну торгівлю виконуючи фіскальну функцію, вона вирішує важливі економічні проблеми.

Юристи Демин П.В., Кунєв Ю. Д. вважають, що «…засоби та методи, за допомогою яких митні органи забезпечують економічну безпеку і захист економічних інтересів держави, можна поділити на дві основні групи» [10, 12] . До першої групи відносяться засоби правового регулювання, у цьому випадку митні органи використовують правовий примус, санкції відповідно до діючого законодавства, користуючись владними повноваженнями, що дозволяє зупинити спроби порушення законності - група становить основу правоохоронної діяльності митних органів.

До другої групи відносяться методи економічного регулювання зовнішньоторговельних відносин. До них належать: тарифне регулювання та стягнення податків (митні платежі, збори, методи визначення митної вартості товарів, валютний контроль, методи визначення країни походження товарів тощо) і нетарифне регулювання (ембарго, заборона ввозу або вивозу товарів, установлення обмежень на ввіз і вивіз товарів: ліцензування, квотування, сертифікація та інші обмеження).

Так, основними інструментами регулювання митної політики є запровадження механізмів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; участі в митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань; встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю; подальшого розвитку законодавства України з питань державної митної справи. Найважливіші серед інструментів митної політики є засоби тарифного та нетарифного регулювання. Подібні засоби державного впливу, в більшості випадків, реалізуються під час переміщення фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України; закріплюються відповідним законодавством, носять загальнообов'язковий характер і забезпечуються примусовою силою держави. Тарифне регулювання державної зовнішньоторговельної політики є головним інструментом впливу на торговельні відносини різних країн та, певним чином, сприяє реалізації політики протекціонізму щодо вітчизняних товаровиробників. Митнo-тaрифнe рeгулювaння - цe «вiднocини, щo виникaють мiж дeржaвoю тa cуб'єктaми ЗEД з привoду умoв пeрeтинaння нaцioнaльнoгo кoрдoну тoвaрaми, кaпiтaлaми, пocлугaми, рoбoчoю cилoю; цe пoгoджeння рeгулювaння питaнь, пoв'язaних iз вcтaнoвлeнням митних пoдaткiв, митних збoрiв, a тaкoж прoцeдурaми митнoгo кoнтрoлю, oргaнiзaцiєю дiяльнocтi oргaнiв митнoгo контролю» [13].

Основою тарифного регулювання виступають ставки мита, які систематизовано в митних тарифах. Складові елементи митно-тарифного регулювання наведено на рис. 1.1.

Рис.1.1. Складові елементи митно-тарифного регулювання [13]

Провідні українські вчені в галузі управління зовнішньоекономічною діяльністю, розглядаючи засоби зовнішньоторговельної політики на національному рівні, наголошують на тому, що «поряд із прямими обмеженнями ввезення товарів у вигляді мита і кількісних обмежень розвинуті країни широко використовують цілу систему непрямого протекціонізму, що охоплює різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, систему внутрішніх податків і зборів, адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та низку інших положень, які прямо не перешкоджають імпорту, але, по суті, створюють приховані перешкоди для ввезення іноземних товарів» [18]. Поширеними формами непрямого протекціонізму є внутрішні податки й акцизні збори.

Важливим елементом митно-тарифного регулювання є митна вартість, що використовується тільки для митних цілей, тобто є основою в системі митного оподаткування та митного контролю та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Країна походження є однією з трьох основних, поряд із класифікацією товару і митною вартістю товару, характеристик, на яких базується застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. За загальним правилом п. “b” ст. 9 ч. IV Угоди СОТ про правила визначення походження, країною походження товарів вважається країна, в якій товари повністю вироблені або, в якій були здійснені останні операції з їх виготовлення чи переробки. «Ступінь впливу виробничого процесу або виготовлення товарів, достатній для того, щоб товар вважався зробленим у цій країні, визначається за допомогою критеріїв достатньої переробки - позитивні критерії» [19, с. 138].

Під країною походження маються на увазі також група країн чи митні союзи (Південно-африканський Митний союз; Європейський Союз; Митний союз в рамках ЄврАзЕС; Меркосур; Східноафриканське співтовариство; Андское співтовариство; НАФТА (Північноамериканська зона вільної торгівлі), що входять до зони вільної торгівлі. Країною походження може виступати й окремий регіон (частина) країни, якщо відповідно до законодавства вони виділяються для цілей визначення країни походження товарів. Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних і нетарифних заходів регулювання ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів із цієї території, а також забезпечення обліку товарів у митній та державній статистиці зовнішньої торгівлі.

Нетарифне регулювання як інструмент регулювання митної політики представляє собою «…комплекс заходів заборонного та обмежувального характеру, які не допускають проникнення іноземних товарів на внутрішній ринок, таких товарів, що зможуть нанести шкоду національній економіці різким зростанням імпорту» [13]. Основним завданням є не лише протистояння посиленню конкурентних позицій країни-імпортера, але й релігії та національної безпеки, захист національного виробництва, охорона життя та здоров'я населення країни, навколишнього середовища, моралі. Крім того, нетарифне регулювання застосовують і щодо експортних операцій з метою захисту національного ринку.

В мировій практиці під засобами нетарифного регулювання припускають встановлення державою кількісних обмежень на шляху переміщення товарів через митницю. Кількісні обмеження -- це «…адміністративна форма державного нетарифного регулювання торгового обігу, яка визначає товари, експорт або імпорт яких дозволено» [14]. Такі обмеження використовуються за рішенням влади однієї держави або на підставі міжнародних угод, які координують торгівлю певними групами товарів. Головна мета кількісних обмежень полягає у захисті внутрішнього ринку від проникнення товарів іноземного виробництва, тим самим захищається вітчизняний товаровиробник, коли застосування митно-тарифних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності вичерпало себе або їхній вплив, з погляду держави, не достатньо ефективний. У цьому разі держава застосовує кількісні обмеження експорту та імпорту.

До нетарифного регулювання зараховано квотування (вивезення товарів у певній кількості) та ліцензування (вивезення певних товарів) товарів, що експортуються. Перелік таких товарів установлюється Кабінетом Міністрів України. Під час експортної операції можуть запроваджуватися такі квоти:

«глобальна - встановлюється на товар без зазначення конкретних країн, у які товар експортується;

групова - встановлюється на товар із визначенням групи країн, у які товар може експортуватися;

експортна - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України протягом встановленого терміну, у натуральних чи вартісних одиницях;

індивідуальна - встановлюється на товар із визначенням конкретної країни, в яку товар може експортуватися» [19, с. 270].

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Під час здійснення експортної операції можуть встановлюватися такі ліцензії:

«…відкрита - дозвіл на експорт товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

генеральна - відкритий дозвіл на експортні операції щодо певного товару та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду режиму ліцензування за цим товаром;

експортна - належним чином оформлене право на експорт протягом установленого терміну певних товарів;

разова - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що необхідний для здійснення експортної операції» [19, c. 270].

Квотування та ліцензування здійснюються як в односторонньому порядку шляхом прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, так і на підставі міжнародних угод. Принцип ліцензування та квотування - регулювання підприємництва на міжнародному ринку.

Заходи нетарифного регулювання використовують для досягнення різних цілей. За цією ознакою їх можна поділити на заходи економічного та неекономічного характеру. Заходи нетарифного регулювання неекономічного характеру використовуються для захисту суспільної моралі, охорони здоров'я та життя людей і тварин, охорони навколишнього природного середовища, охорони національної, культурної та історичної спадщини України. Найчастіше такі заходи діють не лише відносно імпорту, а й взагалі відносно будь-якого переміщення товарів через митний кордон України. Обмеженням неекономічного характеру на ввезення деяких видів товарів є обов'язкове підтвердження їх відповідності встановленим технічним вимогам (сертифікація, санітарні, ветеринарні, фіто-санітарні, екологічні стандарти і вимоги). Прикладом такого регулювання є постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків товарів, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України» [20].

З метою виконання цих завдань щодо деяких товарів може бути встановлена заборона на їх імпорт на територію України. Така заборона діє щодо імпорту товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити загрозу життю населення, тваринному світу і рослинам або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо. Ще одним заходом нетарифного регулювання неекономічного характеру є встановлення державних монополій або обмежень на переміщення певних категорій товарів. Найчастіше такі обмеження стосуються військової зброї та наркотичних засобів. Мета застосування цих заходів - захист національної безпеки або виконання міжнародних обов'язків держави. Заходи нетарифного регулювання економічного характеру встановлюються з метою забезпечення економічних інтересів держави - захист економічної незалежності державі, захист внутрішнього товаровиробника та ін. Найпоширенішими заходами нетарифного регулювання економічного характеру є ліцензування та квотування.

Отже, митна політика - невід'ємна частина державної політики як всередині країни, так і за її межами, важливий фактор при формуванні економічних відносин держави, відносно стабільна, організована діяльність державних інституцій, направлена на визначення мети та напрямків загальнодержавної політики в конкретній сфері та їх реалізація за допомогою політико-правових, економічних, організаційних заходів, спрямованих на захист національних інтересів і безпеки. Методами регулювання митної політики виступають механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; участь в митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних митних конвенціях; встановлення правил перетину товарів через митний кордон України та проведення митного контролю; подальшого розвитку митного законодавства.

1.2 Нормативно-правові засади митної політики України у сфері імпорту

Головним функціональним завданням митної політики є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Митна політика здійснюється шляхом реалізації відповідних стратегій, концепцій, програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародно - правових актів і стандартів.

Відповідно до Митного кодексу України «державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через: механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань» [21].

Різним чином трактують зазначене поняття в різних державах світу (приклади визначення терміну «митна політика» в митному законодавстві деяких країн світу наведено в табл. 1.1).

Основними функціями митної політики країн світу залежно від їх значущості є: економічні, регулятивні, правоохоронні, що сприяють здійсненню зовнішньоекономічної діяльності. Орієнтація на уніфікацію фіскальної політики особливо яскраво виявилася в процесі створення єдиного європейського ринку.

Таблиця 1.1 Визначення терміну «митна політика» в митному законодавстві окремих країн світу

Джерело [14]

В Україні фіскальна функція залишається домінуючою при реалізації митної політики та здійсненні митної справи. На поточному етапі податки є безальтернативним джерелом формування доходів бюджету держави та багатофункціональним інструментом у соціальному, територіальному та галузевому аспектах. Аналіз частки податкових надходжень у зведеному бюджеті України чітко демонструє залежність його наповнення від фіскальної та регулятивної функцій фіскальних органів. У «зведеному бюджеті України за 2017 рік Державна фіскальна служба забезпечила 81,45 % доходів, майже 30 % суми надійшло за рахунок діяльності митних органів» [44].

Однією з особливостей сучасного етапу економічного розвитку є швидке зростання обсягів міжнародних економічних контактів, подальший розвиток світового розподілу праці, поглиблення економічної взаємозалежності держав, що зумовлено, насамперед, швидким зростанням виробничих сил і науково-технічним прогресом. Кінцевим результатом такого процесу повинно стати вільне переміщення товарів, послуг, об'єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили через території різних держав і поступове зникнення торговельних бар'єрів між ними. У цю систему поступово інтегрується й українська економіка. Враховуючи «особливості геополітичного положення держави: географічне розташування, залежність від імпорту енергетичних ресурсів, структуру економіки, міжнародне економічне співробітництво є критичним чинником подальшого її розвитку» [22, с. 74-75].

Водночас Україна намагається контролювати процеси переміщення товарів через свої кордони з метою захисту власних економічних інтересів. Здійснення подібного контролю передбачає наявність певного механізму його реалізації, що охоплює об'єкти та суб'єкти зовнішньоторговельного регулювання й певні правові норми, які регулюють відносини у цій сфері. Суб'єктом у цьому разі є відповідні інститути держави, об'єктом - правові відносини, що виникають у зв'язку з переміщенням через митний кордон товарів і валютних цінностей, а регулювання здійснюється на основі відповідних нормативно-правових актів» [23, с. 12].

Україна має свої здобутки та виклики у сфері регулювання митної політики України у сфері імпорту. Тарифні та нетарифні заходи є тими методами, які безпосередньо впливають на імпорт і контроль за якістю товарів, які ввозяться імпортерами. Зокрема, тарифний метод регулювання торгівлі полягає в застосуванні мита на товари при ввезенні в Україну, застосовуються ввізне і вивізне мито, сезонне та особливі види мита. До особливих видів мита відносяться спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне мита та додатковий імпортний збір. Особливі види мита (крім збору) застосовуються за результатами розслідувань і спрямовані на захист національного виробника.

Адвалорні ставки мит обраховуються у відсотках до митної вартості і є найбільш розповсюдженими. Специфічні стягуються у фіксованому грошовому розмірі на одиницю товару. Комбіновані поєднують обидва варіанти. При ввезенні в Україну поряд з митом до товару також може застосовуватись акцизний податок (для підакцизних товарів) і податок на додану вартість.

Мита можуть слугують обмеженнями імпорту, хоча такі заходи застосовуються нечасто. Загальним правилом, яке діє для всіх членів СОТ, є обов'язок утримувати мита на одному рівні для всіх торгових партнерів, не створювати додаткових перешкод для іноземних експортерів і не підіймати ставки мит вище, ніж погоджені для країни максимальні розміри. З цього правила є низка винятків.

Угоди про вільну торгівлю є потужним механізмом регулювання торгових відносин, спрямованим на взаємне скорочення або скасування як мит, так і інших торгових обмежень між торговими партнерами - членами зон вільної торгівлі (ЗВТ). Двосторонні ЗВТ підвищують товарообіг між їхніми учасниками, сприяють залученню інвестицій і зростанню бізнесу, а багатосторонні ЗВТ (наприклад, Угода про тихоокеанське партнерство, НАФТА) об'єднують цілі регіони, сприяючи економічному зростанню їхніх членів. Угоди про ЗВТ регулюють не тільки митні питання, а й ряд інших важливих моментів: державні закупівлі, захист інтелектуальної власності та інвестицій, міграцію робочої сили тощо.

Україна є учасником угод про ЗВТ з Грузією, Македонією, Чорногорією, ЄАВТ, а також членом Угоди про асоціацію з ЄС. Нещодавно набула чинність Угода про ЗВТ з Канадою, а ЗВТ з Ізраїлем знаходиться на етапі ратифікації. Низка інших угод про ЗВТ все ще проходять раунди двосторонніх переговорів.

Тарифні преференції за угодами про ЗВТ імпортери можуть використати, як правило, за умови наявності сертифіката походження товару, прямого транспортування та прямої закупівлі.

Важливим для України кроком у лібералізації торгівлі є приєднання у 2018 році до Конвенції Пан-Євро-Мед про преференційні правила походження товарів. Конвенція надаватиме можливість українським експортерам використовувати сировину для виробництва з інших країн - членів Пан-Євро-Мед без втрати українського статусу походження товарів. Аналогічно, інші члени Пан-Євро-Мед зможуть, закуповуючи українську сировину, використовувати її у виробництві товарів, що матимуть статус походження з їхніх країн. Введення Пан-Євро-Мед в дію потребує внесення змін до угод про вільну торгівлю, однак після реалізації цього кроку українські експортери зможуть підвищити обсяги експорту.

Заходи торгового захисту, які включають антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні заходи, є ще одним важливим механізмом регулювання міжнародної торгівлі та захисту внутрішнього ринку. Перевагою таких заходів є те, що вони дозволяють суттєво підняти тарифи на імпорт конкретних товарів, але водночас повністю відповідають вимогам СОТ. Антидемпінгові та компенсаційні мита застосовуються проти конкретних країн, водночас спеціальні заходи діють щодо імпорту визначеного товару незалежно від його походження, хоча запровадження спеціального мита є більш складним процесом.

У міжнародній спільноті заходи торгового захисту користуються популярністю: «…у 2016 році було запроваджено 163 антидемпінгові заходи (44 з яких - проти Китаю), 24 компенсаційні та 5 спеціальних заходів. Україна у 2017 році застосувала три антидемпінгові мита: щодо шоколаду, шліфувальних кругів та азотних добрив з Росії» [24].

На митну політику у сфері імпорту впливають нетарифні методи регулювання торгівлі - квоти, державний контроль, сертифікація, технічне регулювання, ліцензування тощо. На відміну від тарифів, які жорстко регулюються умовами членства в СОТ і не можуть перевищувати максимальні ставки, нетарифне регулювання є більш гнучким та дозволяє застосовувати адаптивні методи для захисту вітчизняних виробників. Технічне регулювання, наприклад, нерідко використовується урядом не лише контролю якості товарів, що імпортуються, а і як засіб прихованого протекціонізму. При ввезенні в Україну окремі імпортні товари підлягають таким видам державного контролю: санітарно-епідеміологічному; фітосанітарному; екологічному; радіологічному; контролю за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров'я та благополуччя тварин; контролю за переміщенням культурної спадщини. Зазвичай такі види контролю проводяться ще в пункті пропуску і передбачають попередній документарний контроль або фактичну перевірку в пункті пропуску чи в зоні митного контролю на території України. Перелік товарів та види державного контролю, що застосовуються до них, визначено в постанові Кабінету Міністрів від 5 жовтня 2011 року №1031 «Деякі питання здійснення державного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України» [25].

За останні кілька років Україна переглянула й оновила свою систему технічного регулювання, привівши її у відповідність до норм і практики ЄС. В Україні діє загальна вимога щодо безпечності нехарчової продукції, за якою особа, що вводить продукцію в обіг, відповідає за її безпечність. Ця широка вимога стосується всіх нехарчових товарів (за незначним винятком). Водночас до деяких товарів (обладнання, електротоварів, іграшок, медичних виробів) застосовуються окремі вимоги щодо їхньої якості та безпечності, що встановлюються технічними регламентами. Введення в обіг таких товарів дозволяється за умови, якщо вони відповідають вимогам технічних регламентів, що зазвичай підтверджується декларацією та сертифікатом відповідності.

Сертифікати відповідності оформлюються уповноваженими органами за результатами сертифікації та випробувань. Перевагою технічних регламентів є те, що вони пропонують схожі підходи щодо оцінки якості та безпечності продукції. Чинними є близько 54 технічних регламентів, що регулюють безпечність різних видів товарів, серед яких ліфти, посудини високого тиску, іграшки, медичні вироби, вимірювальна техніка, шоколад, фасовані товари. Поряд з технічними регламентами у деяких сферах продовжують діяти окремі вимоги до безпечності продукції та підходи щодо її виведення на ринок, які є унікальними для відповідного товару (автомобілі, харчова продукція, лікарські засоби тощо).

З 1990-х років в Україні діяла система сертифікації УКРСЕПРО відповідно до Декрету Кабміну «Про стандартизацію і сертифікацію», яка передбачала проведення сертифікації продукції відповідно до старих радянських стандартів якості - ГОСТів. Поступово систему сертифікації доповнювали державними стандартами ДСТУ. У 2015 році обов'язковість ГОСТів та ДСТУ скасовано, ці акти втрачають свою чинність за встановленим графіком до 2019 року. З 1 січня 2018 року втратив свою чинність Декрет Кабміну «Про стандартизацію і сертифікацію», тож наразі УКРСЕПРО припинила свою дію. Система ГОСТів і ДСТУ замінюється системою національних стандартів, які застосовуються підприємствами добровільно.

Одним з нетарифних інструментів регулювання митної політики у сфері імпорту виступають кількісні обмеження імпорту чи експорту: квоти, ліцензування торгових операцій або заборона торгівлі. Кількісні обмеження є радше винятком із загальних підходів регулювання торгівлі, оскільки такий вид обмежень заборонений угодами СОТ, але може застосовуватися за виключних умов.

Кабінет Міністрів України щорічно встановлює перелік товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню. До деяких товарів з цього переліку (срібло, золото та відходи або брухт дорогоцінних металів чи металів, плакованих дорогоцінними металами) встановлено нульову експортну квоту: їхній експорт фактично заборонено. Імпорт озоноруйнівних речовин і товарів, що можуть їх містити, підлягає ліцензуванню. Ліцензуванню підлягає також експорт антрациту.

Одним з можливих способів регулювання митної політики у сфері імпорту є торгові обмеження, які застосовуються як санкції за порушення законодавства при здійсненні торгових операцій або в окремих випадках - як інструмент державної політики.

Стаття 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дозволяє Міністерству економічного розвитку і торгівлі України застосовувати спеціальні санкції проти іноземних суб'єктів господарювання за порушення законодавчих вимог при операціях у сфері ЗЕД. Спеціальні санкції застосовуються у формі індивідуального режиму ліцензування ЗЕД (оформлення ліцензії щодо кожної зовнішньоекономічної операції) або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності. Застосування спеціальних санкцій часто стає несподіванкою для іноземних суб'єктів господарювання, які дізнаються про обмеження безпосередньо при спробі здійснити зовнішньоекономічну операцію. Іноді виникають ситуації затримок при митному оформленні, що призводить до ще більших втрат підприємств. Скасування спеціальних санкцій можливе, однак може займати порівняно багато часу, тоді як зовнішньоекономічна діяльність підприємства буде зупинена.

У 2014 році Україна прийняла Закон «Про санкції», який надає право Президенту України та Верховній Раді приймати персональні та секторальні санкції до фізичних та юридичних осіб, іноземних держав за загрозу національним інтересам України, а також на підставі резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, рішень Ради ЄС. Законом передбачено широкий перелік можливих санкцій, який включає і низку торгових обмежень. На практиці найбільш широко цей Закон застосовано проти російських компаній і фізичних осіб, що призвело до скорочення їхньої економічної присутності в Україні.

Санкції є не єдиним обмеженням торгівлі між Україною та Російською Федерацією. Так, із січня 2016 року Україною в односторонньому порядку призупинено щодо Росії дію Договору про зону вільної торгівлі СНД, що призвело до підвищення ставок мита на товари російського походження походження. Крім цього, постановою Кабміну від 30 грудня 2015 року №1147 встановлено перелік товарів російського походження, імпорт яких в Україну заборонений.

Отже, сучасна митна політика України у сфері імпорту є дещо недосконалою. За результатами опитування Інституту економічних досліджень та політичних консультацій «…29% опитаних імпортерів стикалися з певними перешкодами у своїй діяльності: основні проблеми для імпортерів пов'язані з регулюванням та обміном іноземних валют, складність митного та податкового законодавства України, непрозорість визначення митної вартості товарів, непрозорість визначення митної вартості та несприятливе валютне регулювання» [26]. Також у 2017 році зменшився вплив таких перешкод для імпортерів, як бюрократизація на митниці та непередбачуваність торговельної політики в Україні, але зросла частка імпортерів, що вказують на низьку якість транспортної інфраструктури.

1.3 Поняття рентабельності підприємства та методика її аналізу

Дослідження питання рентабельності є дуже важливим, тому що прибуток показує лише абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів. Тому прибуток варто доповнювати відносним показником - рентабельністю. Співвідношення прибутку із затратами являє собою рентабельність. Рентабельність характеризує рівень прибутковості і більшою мірою, аніж прибуток характеризує кінцеві результати діяльності підприємства. Відносні показники мають перевагу, тому що вони не перебувають під впливом інфляції, оскільки являють собою різні співвідношення прибутку та вкладеного капіталу. Рентабельність є одним з основних показників ефективності роботи підприємства, яка характеризує інтенсивність господарювання, це ступінь прибутковості, вигідності, дохідності.

Рентабельність - це індикатор, який характеризує ефективність фінансово-економічного механізму та прибутковість діяльності підприємства в умовах жорсткої ринкової конкуренції, а також світової економічної кризи, відображає адекватність системи управління та доцільність управлінських заходів у процесі функціонування виробничо-торговельного підприємства.

Економічною сутністю рентабельності є те, що цей показник відображає частку прибутку, що отримується на одну одиницю витрачених ресурсів, і визначається відношенням прибутку до витрачених ресурсів. Показники рентабельності використовують для оцінки результатів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу підприємств-конкурентів, для вибору варіантів формування асортименту і структури продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансовогосподарську діяльність підприємства. Під час визначення показника рентабельності прибуток співвідноситься з чинниками, що мають найбільш значний вплив на його отримання.

Рентабельність показує, який прибуток був отриманий підприємством на одиницю витрачених ресурсів, а також прибуток, одержаний із кожної одиниці активів і вкладеного капіталу. Тобто аналіз рентабельності підприємства дає змогу визначити ефективність вкладення коштів у підприємство, раціональність їх використання, а також він показує, чи здатне підприємство випускати високорентабельну продукцію, яка користуватиметься попитом серед споживачів, чи зможе це підприємство конкурувати з іншими подібними в умовах ринкової економіки.

Рентабельність - складний комплексний соціально - економічний критерій. На відміну від прибутку, рентабельність характеризує ефективність фінансової діяльності будь-якого конкретного економічного суб'єкта, щодо інших суб'єктів, незалежно від розмірів і характеру економічної діяльності. Дана властивість додає рентабельності, з одного боку, форму економічної категорії, що виражає економічні відносини між економічними суб'єктами з приводу результативності використання факторів капіталу, а з іншого - характер об'єкта й інструменту фінансового менеджменту. У загальному вигляді рентабельність є відношенням ефекту (результату) до витрат (ресурсів) підприємницької діяльності. Звідси різноманіття форм вираження чисельника і знаменника створює велику кількість різних видів рентабельності. Щоб проаналізувати фінансово-господарську діяльність підприємства, необхідно правильно вибрати показники її рентабельності.