Основною метою аналізу прибутку і рентабельності організації є розробка і прийняття економічно обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на стійке зростання її фінансових результатів і пошук шляхів підвищення ефективності діяльності. У процесі досягнення цієї мети вирішуються основні завдання:

регулярний контроль за формуванням фінансових результатів, отриманням прибутку і його динамікою;

встановлення впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на фінансові результати організації;

пошук резервів і можливостей зростання прибутку і рентабельності;

розробка заходів, спрямованих на ефективне використання виявлених резервів і можливостей підвищення прибутку і рентабельності;

контроль за реалізацією розроблених заходів.

Метою фінансового аналізу підприємства є пошук шляхів максимізації прибутковості вкладеного капіталу для власників і акціонерів. Прибутковість підприємства та зростання її вартості для акціонерів відображається коефіцієнтами рентабельності.

Розрахунок рентабельності проводиться з використанням системи показників: рентабельності продукції, продажів, виробництва, власних коштів, довгострокових фінансових вкладень, інвестицій, активів. Ці показники використовуються в аналізі господарської діяльності для визначення шляхів підвищення ефективності головних напрямів роботи підприємства [27, с. 220]. Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. Під час аналізу шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, обсяг використовуваних ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибуток від реалізації та рентабельність (доходність) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку. Аналіз та оцінка прибутку і рентабельності підприємства дає змогу виявити велику кількість тенденцій розвитку, вказати керівництву підприємства шляхи подальшого успішного розвитку, вказати на помилки в господарській діяльності, а також виявити резерви зростання прибутку, що в кінцевому підсумку дає змогу підприємству більш успішно функціонувати. На відміну від показників прибутковості показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Рентабельність більш повно, ніж прибуток, відображає кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Ці показники використовують для оцінки діяльності підприємства й як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні. Вони виступають важливими інструментами дослідження чинників формування прибутку та доходу підприємства, тому є обов'язковими елементами оцінки фінансового його стану [28, c. 142]. У процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства необхідно досліджувати динаміку розрахованих показників рентабельності для контролю фінансового стану підприємства та порівняння з підприємствами-конкурентами. Важливо при цьому для визначення резервів підвищення рентабельності підприємства проводити факторний аналіз кількісних показників господарювання, які безпосередньо впливають і за допомогою яких визначають рівень рентабельності.

Аналіз рентабельності дає змогу: 1) з'ясувати, наскільки ефективним є вкладення коштів у підприємство та чи раціонально їх використовують; 2) випускати продукцію високої рентабельності, яка буде популярною серед споживачів та задовольнятиме їх потреби; 3) підвищити конкурентоспроможність підприємства в умовах ринкової економіки тощо. Рентабельність підприємства являє собою надзвичайно важливий об'єкт управління, адже управління нею тісно пов'язане з кінцевими результатами діяльності підприємства.

Існують різноманітні методи розрахунку рентабельності залежно від того, яку саме рентабельність потрібно знайти: рентабельність активів, власного капіталу, продукції, витрат чи реалізації. У процесі управління ефективністю рентабельності підприємства на рівень їх показників впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти його діяльності.

Завдання фінансового менеджера та аналітика - кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти бажаного рівня рентабельності. Рівень рентабельності всіх суб'єктів господарювання залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів.

Важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку та рентабельності підприємства, є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме: механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Якомога повніше врахування підприємством таких факторів сприятиме підвищенню ефективності його діяльності [29, c. 81].

Розроблення якісного механізму управління рентабельністю підприємства дає змогу виявити велику кількість тенденцій розвитку, вказати керівництву підприємства шляхи подальшого успішного функціонування, вказати на помилки в господарській діяльності, а також виявити резерви зростання прибутку, що в кінцевому підсумку дає змогу підприємству більш успішно здійснювати свою діяльність. Під час формування механізму управління рентабельністю підприємства важливо визначитися з типом стратегії підвищення його показників. Це складний і багатогранний процес, який включає у себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними й якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і збитків [27, c. 226].

Під час розроблення ефективного механізму управління рентабельністю підприємства також необхідно враховувати показники ліквідності як характеристики фінансової активності та сталості підприємства. Проблеми з ліквідністю можуть свідчити не лише про загрози фінансовій безпеці (фінансову нестійкість, неплатоспроможність, можливість дефолту), а й про динамічний розвиток підприємства, який супроводжується прискореним нарощенням обсягів виробництва та освоєнням ринку. При цьому зниження собівартості продукції, зменшення залежності від сировини й енергії, призводить у підсумку до підвищення рентабельності підприємства, наслідком чого є скорочення дебіторської заборгованості і нарощування кредиторської заборгованості підприємства. Така ситуація може спричинити негативний вплив на запас фінансової міцності підприємства [28, с. 150].

Велике значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає у себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передувавплановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшеннявипуску продукції, зниження витрат на виробництво. Планування прибутку та рентабельності включає глибокий аналіз фінансових та виробничих показників за попередній період та має на меті досягнення максимальної узгодженості з кількісними й якісними показниками плану випуску продукції, її собівартості, зниження непродуктивних витрат. Механізм управління рентабельністю підприємства є частиною загальної системи управління підприємством, що забезпечує вплив на чинники, від яких залежить загальний результат діяльності суб'єкта (рис. 1.2). Процес формування механізму управління необхідно розпочати з характеристики його складників, проведення детального аналізу рентабельності, визначення факторів, що мали вплив на зміну показників, розроблення шляхів їхнього зростання.

Рис.1.2. Механізм ефективного управління рентабельністю підприємства

Наступний етап включає розроблення стратегії управління рентабельністю підприємства, тобто визначення цілей, стратегічних напрямів та перспектив розвитку підприємства. На цьому етапі необхідно узгодити цілі розробленої стратегії із загальною стратегією підприємства. Передостаннім етапом розроблення є реалізація стратегії. Для цього керівникам необхідно мати набір методик та моделей, на основі яких приймати найбільш доцільні рішення.

Успіх реалізації розробленої стратегії підприємства залежить від наявної ефективної системи контролю. Реалізацію запланованої стратегії забезпечує вирішення ключових завдань механізму управління рентабельністю підприємства, а саме:

планування прибутковості від операційної діяльності підприємства;

виявлення резервів максимізації прибутку за рахунок видів діяльності;

виявлення резервів зростання рентабельності за рахунок оптимізації витрат;

вживання заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, більш повне використання основних фондів, зменшення матеріальних витрат та витрат на обслуговування виробництва;

збільшення обсягу реалізованої продукції, а також, звичайно, зниження собівартості продукції.

посилення конкурентоспроможності за рахунок визначення припустимого рівня фінансових ризиків.

На заключному етапі необхідно проводити моніторинг, що включає: аналіз та оцінку рівня фінансової стійкості підприємства; визначення досягнутих результатів реалізації стратегії та їх порівняння з установленими стандартами; коригування стратегії та формування коригуючи заходів. Важливими факторами, які забезпечують зростання прибутку та рентабельності підприємства, є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу, а саме механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва [30, c. 66].

Рентабельність вимірюється за допомогою цілої системи відносних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності (виробничої, комерційної, інвестиційної, зовнішньоекономічної тощо), вигідність виробництва окремих видів продукції (робіт, послуг). «Показники рентабельності більш повно, порівняно з абсолютним обсягом прибутку, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина відображає співвідношення ефекту з вкладеним капіталом або спожитими ресурсами» [31, с. 209]. Показники рентабельності, зазвичай, використовуються для оцінки діяльності підприємства, а також як інструмент для вибору виважених управлінських рішень в інвестиційній політиці та ціноутворенні. Вони належать до похідних від прибутку відносних індикаторів, що дають змогу оцінювати результативність вкладених коштів, використовуються в економічних розрахунках і фінансовому плануванні.

В умовах фінансової нестабільності держави виникає потреба розподілу прибутку підприємства задля максимізації ефективності використання вільних коштів, яка ускладнюється необхідністю визначення впливу різноманітних факторів. Дану проблему покликаний вирішувати факторний аналіз, методика розрахунку якого залежить від його мети та наявності масиву даних.

Формування теоретично-методичних засад аналізу та прогнозування рентабельності в умовах невизначеності економічної і політичної ситуації, загрози фінансових криз і ризиків припинення діяльності, на наш погляд, слід здійснювати з урахуванням пріоритету діагностичних і контрольних функцій аналізу впливу митної політики. Діагностична функція аналізу, реалізується, перш за все, внутрішніми користувачами інформації, а контрольна функція - контролюючими та регулюючими органами управління. Інформаційне призначення аналізу і прогнозування рентабельності виконується як в процесі комплексної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства при проведенні фінансового і управлінського аналізу, так і при виділенні аналізу рентабельності в самостійний блок аналітичної роботи. Виходячи з передумов системного аналізу і прогнозування рентабельності, з урахуванням формування та використання достовірних, всебічних і повних матеріалів про ефективність діяльності, ресурсів і капіталу, виділимо основних користувачів аналітичних даних показників рентабельності і їх інформаційні потреби (табл. 1.2).

Знання потреб широкого кола користувачів дозволяє уточнити характер і зміст даних, на підставі яких можуть прийматися обґрунтовані і об'єктивні управлінські рішення.

Таблиця 1.2 Суб'єкти і основні напрямки аналізу рентабельності

Управління рентабельністю підприємства стає ключовим завданням для всіх рівнів менеджменту: стратегічного, тактичного і оперативного. Фірмою «DuPont» запропоновано простий спосіб управління рентабельністю «через розкладання коефіцієнта рентабельності на фактори, що відображають різні аспекти діяльності підприємства» [32, с. 10].

Модель Дюпона (англ. The Du Pont System of Analysis, формула Дюпона) - метод фінансового аналізу через оцінку ключових факторів, що визначають рентабельність підприємства. Даний метод був вперше використаний компанією «DuPont» на початку 20-го століття і являє собою факторний аналіз, тобто виділення основних факторів, що впливають на ефективність діяльності підприємства [33, с. 282].

При аналізі коефіцієнтів рентабельності найбільше поширення набула факторна модель, основним завданням якої було визначити фактори, які впливають на ефективність роботи підприємства і оцінити цей вплив (факторна модель DuPont) та визначається за формулою:

R =чистий прибуток / середня вартість власного капіталу = R_n х R_о х F_d; (1.1)

де R_o - ресурсовіддача;

R_n - чиста рентабельність продаж;

F_d - коефіцієнт фінансової залежності.

Модель Дюпона дозволяє компанії швидко оцінити ступінь впливу різних чинників на формування ключового в оцінці вартості підприємства, і її привабливості для акціонерів - показника рентабельності власного капіталу. Показник ресурсовіддачі розраховується наступним чином:

R_o = виручка від реалізації / Середня вартість активів (1.2)

Щодо коефіцієнта фінансової залежності, то він знаходиться за формулою:

F_d = середньорічна вартість активів / власного капіталу; (1.3)

Розрахунок чистої рентабельності продаж можна знайти за формулою:

R_n = чистий прибуток / виручка від реалізації (1.4)

Значимість даних показників пояснюється тим, що вони узагальнюють найважливіші сторони фінансово-господарської діяльності підприємства: N - узагальнює звіт про фінансові результати; O - актив балансу і ефективність його використання; D - пасив балансу і оптимальність його структури [32, с. 11].

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, господарюючого в умовах сучасного стану вітчизняної економіки, повинна характеризуватися відповідним рівнем ефективності. На кожному із рівнів ведення зовнішньоекономічної діяльності, існують власні критерії за якими визначають ефективність. Не беручи до уваги досить значну диференціацію систем показників, більшість авторів дотримуються думки, що ефективність ЗЕД потрібно аналізувати окремо за напрямами такої діяльності, а потім визначати загальний ефект. Узагальнення сучасних поглядів щодо аналізу ефективності ЗЕД дало змогу виокремити три групи показників ефективності, а саме: показники ефективності експорту, імпорту та показники ефективності ЗЕД. З метою розрахунку ефективності експортної діяльності підприємства потрібно знати його валютну ефективність. Показник «ефективність експорту» визначається шляхом відношення чистої виручки в іноземній валюті за реалізований товар, переведений у гривні за офіційним курсом на день надходження валютної виручки, до вартості експорту у внутрішніх цінах. У сучасній науковій літературі при визначенні ефективності імпорту товарів виробничого призначення основну увагу приділяють ефективності від залучення у виробництво імпортного устаткування та обладнання [35, с. 121 - 122].

Отже, з метою прогнозування зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання, важливим на кожному підприємстві є забезпечення управлінського персоналу достовірними інформаційними даними щодо тенденцій розвитку у даній сфері, даними відповідних показників, отриманого результату тощо.

Розділ 2 ВПЛИВ МИТНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІМПОРТУ НА РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ПРАТ «ГОСТОМЕЛЬСЬКИЙ СКЛОЗАВОД «ВЕТРОПАК»

2.1 Загально-господарська характеристика ПРАТ «Гостомельський склозавод «Ветропак»

Випускна кваліфікаційна робота написана за даними Гостомельського склозаводу «Ветропак» - Україна, розташованого в Київській області, селищі Гостомель. Підприємство приватної форми власності (ПрАТ) виготовляє великий асортимент продукції, продає та проводить дистрибуцію склотари в Україні. З «1912 року виробляє скляну медичну, парфумерну, харчову та хімічну тару, сортовий посуд, порожнисте скло, займається оптовою торгівлею та надає майно в оренду, задовольняє потреби регіональних виробників» [36]. Товариство є одним із «провідних виробників склотари в Україні, найважливішим постачальником скляної тари для вітчизняних виробників харчових продуктів та напоїв» [36].

ПрАТ «Ветропак Гостомельський склозавод» «…є лідером експортних постачань пляшок з України в 2017 році (22,7 %) після ПрАТ «Костопільського заводу скловиробів» (30,4%)» [37].

Склозавод «Ветропак» «…належить до холдингу групи Ветропак (Vetropak Holding Ltd), яка є незалежною, зареєстрованою в якості сімейного господарства виробника склотари в Швейцарії» [36]. До складу конгломерату також входить Vetropack Nemsova (Словаччина), Vetropack Moravia Glass (Чешська Республіка), Vetropack Austria (Австрія) та Vetropack Straza (Хорватія). Vetropack Holding Ltd «займає провідне положення на ринках своїх країн: Австрії, Швейцарії, Чеської Республіки, Словаччини, Хорватії, України» [36].

Вироби зі скляної тари ПрАТ «Ветропак» відповідають найвищим галузевим стандартам, так як скло є природною та нейтральною сировиною, яка надійно захищає високоякісні продукти. Vetropack «має виробництва у Швейцарії, Австрії, Чехії, Хорватії, Словаччині, Україні та Італії, зосереджує увагу на стабільному фінансовому менеджменті протягом багатьох років» [36].

В 2017 році європейський ринок набув розвитку: попит збільшився, обсяг виробництва зріс, що пояснюється попитом європейських вин та пива, що сприяло стимулюванню експорту і спричинило зростання попиту на склотару. Про важливість «…зовнішньоекономічної діяльності компанії свідчить те, що внутрішні ринки Vetropack Group задовольняє 61,7% загальним обсягом продаж склотари (у 2016 р. - 65,3%), зовнішні - 38,3%, що вказує на успішність обслуговування стратегічно важливих експортних ринків» [36]. Підприємство «Ветропак» відповідно ISO «9001:2008 сертифікувало 16 скловарних печей за сумарною виробничою потужністю 4000 тонн пакувального скла на добу» [36].

Група Vetropack співпрацює більш ніж 200 постачальниками у різних країнах світу, закуповує сировину для виробництва скла (карбонат натрію, кварцовий пісок, доломіт, польовий шпат). Крім того, використане скло (склобій) як вторинний матеріал є центром ланцюга постачання.

Таблиця 2.1 Показники діяльності корпорації Ветропак у 2016-2017 році

Складено за даними [35]

ПрАТ «Ветропак» Гостомельський склозавод» має здійснює власну переробку відходів в кожній країні розташування своїх філій, крім Італії. Постачальники енергії та виробники обладнання, устаткування для виробництва та переробки скло сировини також є важливими постачальниками.

Процес управління має лінійно-функціональну структуру, яка зображена на рис.2.1.

Рис. 2.1. Організаційна структура ПрАТ «Ветропак» Гостомельський склозавод»

Технологія скловаріння товариства складається з 5-ти стадій: шлакоутворення, склоутворення, просвітлення, виготовлення виробу і вистигання. Позитивні якості склотари: прозорість, хімічна стійкість, висока міцність при стисканні, низька теплопровідність. Негативні якості скла: низька міцність при згинанні.

Основні процеси виготовлення скляної тари на ПрАТ «Ветропак» Гостомельський склозавод» виробів складаються з таких операцій:

1. Сирі матеріали подрібнюються, просіюються та змішуються у визначених для кожного сорту скла вагових співвідношеннях, суміш (шихта) засипається у спеціальні скловарні печі і при високій (близько 1450) піддається плавленню.

2. Отримана розплавлена скломаса, очищена від сторонніх домішок, набуває в'язкості при певній температурі,

3. Виготовлення скла відбувається або за допомогою склоробних машин, або за ручним способом.

4. Охолодження виробів здійснюється в спеціальних охолоджуючих печах. Завдяки цьому вони стають стійкими до змінення температури і менш крихкими. Після охолодження деякі вироби і снові для використання, інші ж підлягають хімічній та механічній обробці.

Основними сирими матеріалами для скла є кварцовий пісок з високим вмістом кремнезему, кальцинована сода, сульфат, поташ, крейда, вапняний камінь, доломіт, доломітові вапняки. Для того, щоб надати склу спеціальних якостей додають окис свинцю, окис цинку, барит або вуглекислий барій, фосфорну кислоту або її солі. Для отримання фарбованного скла використовують марганець, хром, кобальт, мідь, золото та ін., а також деякі рідкі елементи.

Для освітлення скломаси до шихти домішують селітру, кухонну сіль, а також миш'як. Для отримання непрозорого, так званого молочного скла у шихту домішують кріоліт, фтористий натрій, або кальцій і деякі інші матеріали. Приблизне співвідношення сирих матеріалів для отримання скла при машинному виробництві: пісок -- 100 вагових частин, сода -- 36, сульфат -- 4, крейда -- 25 вагових частин.

З метою зменшення ризику Vetropack постійно здійснює інвестиції в розширення мережі постачальників, купує за принципом «головного покупця». Протягом 2017 року 67 відсотків переробленого скла підприємством використано для виробництва зеленої скляної тари, а тара із кременчутого скла та бурштину складали 43% та 48% - відповідно. На окремих склозаводах склобій становить до 83% сировинних ресурсів (середній показник досягнув 53%). «За 2017 рік підприємство спожило 2 482 ГВт-год. ??енергії., теплоенергія для печей склала понад 60 відсотків від загального обсягу викидів парникових газів, спричинених виробництвом» [36].

Таблиця 2.2 Результати господарської діяльності ПрАТ «Гостомельський Cклозавод «Ветропак» у 2015-2017 рр.

Джерело [35].

ПрАТ «Ветропак Гостомельський Cклозавод щорічно випускає понад 60 млн шт одиниць склопродукцiї, до 40 нових її різновидів» [36]. На склозаводі «…встановлено 3 скловарнi печi з 8 сучасними автоматичними лiнiями контролю та пакування, підприємство випускає склопродукцію: пляшки для напоїв: пивна (0,5; 0,33л), горiлчана (0,2 - 0,7 л), для тихих та ігристих вин (0,2; 0,7; 0,75 л); для шампанського (0, 75 мл); для молока (0,75 мл), для мiнеральної води, (0,25-0,5 мл); банка для продуктів харчування (180 - 900 мл) - нова група товару у зв'язку з появою попиту і в Україні та за кордоном» [36].

Основними «покупцями ПрАТ «Ветропак Гостомельський Cклозавод» є АВIНВЕВ, Оболонь, Хортиця, Карлсберг, Кока-Кола, Немирiв, IДС» [36].

Результати фінансово-господарської діяльності підприємства ПрАТ «Ветропак Гостомельський Cклозавод» за 2013-2017 роки представлено в таблиці 2.3.

Відповідно до даних таблиці 2.3 фінансово-господарська діяльність ПрАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» протягом досліджуваних 2013 - 2017 років відбувалась циклічно: від рентабельного 2013 року, до збиткових 2015 та 2016 роках і знову до прибуткового 2017 року. Основними причинами такої зміни виявились загальноекономічні наслідки, зокрема, протягом 2014-2017 рр.

Таблиця 2.3 Аналіз фінансово-господарської діяльності ПрАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод» за 2013-2017 рр.