Технополіси як стимулятор оздоровлення регіонів

Тому створення технопарків було проголошено інструментом переходу від транзитивного типу економіки до ринкової моделі та засобом підтримки малих підприємств у Республіці Білорусь у вигляді надання пільгових ставок орендної плати, безкоштовного консультування, інформаційної підтримки й забезпечення, пошуку та надання необхідного капіталу. Слід відзначити, що в економіці Білорусі майже відсутня відповідна інфраструктура, насамперед, у сфері телекомунікацій. Тому саме технопарки, згідно із рішенням уряду, повинні стати плацдармами, оснащеними гарним зв'язком, довідково- пошуковими системами й інформаційними базами; відповідною системою практичного навчання; з розвиненими діловими контактами, у тому числі закордонними, на основі яких можна знайти партнерів або інвесторів. Було прийнято, що прискорене освоєння нової техніки й технологій можливо лише за умови розвинених до певного рівня національних ринкових відносин, технопарки були визнані єдиним дієвим механізмом розвитку ринкової економіки.

В умовах системи керування й сильної ролі держави в економічному житті в Білорусі для створення й існування самих технопарків необхідна зацікавленість місцевої влади в вирішенні соціально-економічних проблем на основі розвитку малого й середнього інноваційного підприємництва. З обліком наведених вище причин й умов створювався й розвивався проект Технопарку «Могільов». [35] Технопарк створений по західному зразку, але має специфічні особливості, обумовлені національними рамковими умовами. Насамперед, це принципові відмінності самої економіки й економічної політики в транзитивній економіці Білорусі. Технопарк виконує наступне головне завдання: стимулює просування в економіку регіону вітчизняних і закордонних ідей, знань, досвіду, технологій, устаткування й інвестицій. Таким чином, як видно з рисунку, можемо відзначити, що у Могильові реалізований проект створення науково-технологічного парку, що сприяє розвитку підприємництва в науково-технічній сфері й комплексно має вирішувати питання стимулювання інноваційної діяльності, трансферу технологій й їх комерційного використання в економіці регіону. «Технологічний парк Могильов» має стати сучасним механізмом розвитку інноваційних процесів в регіоні.

У Білорусі шість організацій подали заявки на отримання статусу суб'єктів інноваційної інфраструктури, у тому числі, технопарків. З метою реалізації державної програми інноваційного розвитку Білорусі для модернізації економіки на основі високих технологій до 2020 року планується здійснити понад 500 проектів по створенню інноваційних підприємств і прогресивних виробництв. Дві організації «Науково- технологічний парк Вітебського державного технологічного університету» і «Науково-технологічний парк Полоцького державного університету» претендують на офіційний законодавчо затверджений статус технопарків. Чотири «Центр науково-технічної і ділової інформації», «Міжнародний інноваційний екологічний парк «Волма», «Вітебський бізнес-центр», «Інститут нафти і хімії» претендують на статус центрів трансферу технологій [34]. На думку експертів, подані бізнес-проекти в основному відповідають вимогам нормативних правових документів, що регламентують діяльність у галузі створення і розвитку інноваційної інфраструктури в Білорусі. Разом з тим організаціям необхідно додатково опрацювати основні напрями діяльності, а також конкретизувати свої цілі і завдання. З урахуванням цих зауважень і буде прийматися рішення про присвоєння їм статусу технопарків.

На сьогоднішній день в Республіці Білорусь створено і діє більше 80 різних елементів інноваційної інфраструктури: Парк високих технологій (в даний час резидентами Парку високих технологій є 76 підприємств), 56 науково-виробничих центрів, 5 інноваційних центрів, 24 центри трансферу технологій, Білоруський інноваційний фонд і 10 структур, 3 з яких мають відповідний статус технопарків: «Мінський обласний інноваційний центр», «Технопарк БНТУ «Політехнік» і «Центр впровадження науково-технічних розробок» (Білоруський інноваційний фонд). Споживачами послуг, що надаються перерахованими елементами інноваційної інфраструктури, є 318 інноваційно-активних підприємств. Таким чином Білорусь визначила інноваційний шлях розвитку як пріоритетний напрям підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Активізація інноваційної діяльності, освоєння у виробництві передових національних і зарубіжних технологій знаходяться в числі основних завдань внутрішньої політики Білорусі.

Згідно з Державною програмою інноваційного розвитку Білорусі на наступні роки, головний виробничий потенціал республіки слід перетворювати з урахуванням впровадження нових високих технологій, що володіють найбільшою доданою вартістю та низькою енерго-і матеріаломісткістю [34]. На сьогоднішній день в Білорусі регулювання науково-технологічного розвитку здійснюється у двох напрямках: у напрямку вдосконалення традиційних методів регулювання у вигляді формування науково-технічної політики, розробки та реалізації науково-технічних програм, підвищення мотивації науково-технічної діяльності та у напрямку використання нових підходів і методів регулювання науково-технологічного розвитку. На сьогодні в Республіці Білорусь є лише окремі елементи інноваційної інфраструктури, однак реалізується стратегія щодо подальшого створення технологічних парків в якості інструменту переходу до інноваційної політики розвитку.

Розділ 3. Активізація діяльності технологічних парків в транзитивній економіці України

3.1 Аналіз діяльності технологічних парків України

У складний для України період переходу від транзитивного типу економіки та становлення ринкових відносин важливим є не тільки збереження і відновлення існуючого науково-промислового потенціалу країни, але й забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, що має сприяти переходу від економіки, де переважають обсяги виробництва із низьким технологічним рівнем продукції, у тому числі тої, що орієнтована на експорт, до створення та використання у виробництві технологій більш високого рівня, що сприятиме переходу від транзитивної економіки до сталої ринкової з інноваційною спрямованістю. На сьогодні значне відставання технологічної структури підприємств, низький ступінь технічного рівня виробничої бази промисловості та сільського господарства, невисокий рівень державного фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт не створюють можливостей для того, щоб нівелювати несприятливі тенденції соціально-економічного розвитку України.

Головною проблемою державної науково-технічної та інноваційної політики є визначення та реалізація конкурентних переваг економіки, зміцнення конкурентних позицій вітчизняних виробників на зовнішніх товарних ринках, саме тому стратегічним завданням держави становиться концентрація фінансового та інтелектуального капіталу країни для вирішення цих задач у нових напрямках розвитку промисловості та сільського господарства, створення конкурентоспроможних фінансово-промислових груп та корпорацій, які повинні стати національними економічними лідерами та будуть здатні ефективно та цілеспрямовано виконати функцію підвищення темпів економічного розвитку регіонів та країни в цілому. Для виконання цих завдань мають створюватись та розвиватись саме технопарки. При створенні інноваційних структур в умовах економіки України потрібно враховувати як зарубіжний досвід, так і реальні умови, в яких перебуває вітчизняна економіка. На сьогодні технологічний парк в Україні - це найчастіше комплекс підприємств, фірм та організацій з визначеними науково-технічними напрямками, що поєднує проведення досліджень, розробок та виробництво продукції на основі підприємницької діяльності та який повинен забезпечувати реалізацію високих технологій та виробництво конкурентоспроможної продукції.

Що стосується матеріальної бази інноваційної структури України, то визнається, що це повинна бути велика кількість наукових організацій та відповідні території з розвинутою науковою, виробничою, господарською та соціальною інфраструктурою, а об'єкти такої інфраструктури мають бути зорієнтовані на розробку і впровадження нових технологій, процесів, машин, матеріалів. Технологічні парки, згідно із українським законодавством, можуть виникати як із безпосереднім створенням юридичної особи, так і без її створення на основі угоди про спільну діяльність підприємств та організацій. Парки можуть мати певну територію, на якій розташовані підприємства та організації, а також будівлі різноманітного призначення, об'єднувати фірми, малі підприємства, яким надаються інформаційні послуги, комунікаційні, рекламні, послуги зв'язку, господарські та інші послуги на пільгових умовах, але на сьогодні, із розвитком систем передачі інформації парки можуть і не обмежуватися певною площею. Виробничі та комерційні відносини між організаціями, фірмами та підприємствами технопарку будуються на умовах, 84 що визначаються Статутом парку або колективним установчим договором. Вибираються ці форми відносин на основі форм діяльності парку. Одна з відмінностей технопарків від інших організацій виявляється у тому, що до складу органу управління входить головна організація та науково- технічна рада технопарку. Головна організація має володіти належним науковим рівнем у питаннях базових технологій, організації процесу виробництва, володіти інформацією щодо ринкової кон'юнктури кінцевої продукції. Одне з головних питань, яке постає при створенні будь-якого технопарку полягає в тому, чи можна в умовах існуючої нині в Україні економічної системи забезпечити повноцінну діяльність технопарку. Слід зазначити, що на сьогодні забезпечити дієву та ефективну систему, що збудована виключно на досвіді розвинутих країн в наших умовах не можна, тому що на сьогодні ще не має відповідного соціально-економічного середовища, розвинутого ринку праці, ринку капіталів тощо. Тому в Україні необхідно розробляти, впроваджувати та удосконалювати власну концепцію створення технопарків, яка б враховувала сучасні особливості української економіки та законодавства, тобто головним завданням на сьогодні є адаптація накопиченого досвіду розвинутих країн до умов української економіки.

Основне завдання технопарку - перетворити різноманітні наукові розробки в реальний товар, у певну корисну продукцію та вивести цю продукцію на ринок. Життєздатність фірм та підприємств технопарку повністю залежить від ступеня розвитку ринкової інфраструктури - комерційної інформації, можливості найняти або побудувати відповідне приміщення, отримати кредит, придбати устаткування, сировину, комплектуючі, налагодити комплекс реклами та збуту. Саме ці основні принципи були покладені в основу розроблення установчих документів щодо технопарків при створенні перших трьох таких структур в 1999-2000 роках з ініціативи Національної академії наук України і під патронатом Президента України [36]. В Україні процес створення технопарків почався наприкінці минулого століття. Відправною точкою цього процесу стало розпорядження Президента України «Про створення технопарків та інноваційних структур інших типів» , видане 23 січня 1996 року. Перші три технопарки почали своє існування у липні 1999 року, коли Верховною Радою України було прийнято Закон «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків». Цей Закон визначає правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона» (Київ), «Інститут монокристалів» (Харків), та пізніше до них додались технопарки «Вуглемаш» (Донецьк), «Інститут технічної теплофізики» (Київ), «Київська політехніка» (Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (Київ), «Укрінфотех» (Київ) [8].

Спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності запроваджувався для самих технопарків, їх учасників (фірм та підприємств), дочірніх та спільних підприємств строком на 15 років і діяв такий режим при виконанні інноваційних та інвестиційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності протягом перших п'яти років з дати реєстрації цих проектів. Слід виокремити стимулювання діяльності технопарків, яке було закріплено у законодавстві у вигляді пільг а також державну підтримку діяльності технопарків, що відбувалась до 2005 року, коли Законом «Про державний бюджет України» біло скасовано пільговий режим діяльності. Як визначає у своєму дослідженні С.Г. Натрошвілі, суми податку на додану вартість, нараховані по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з виконанням інвестиційних та інноваційних проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми 86 податків з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, не перераховувались до бюджету держави, а зараховувались на спеціальні рахунки та використовувались зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних та дослідно- експериментальних баз.

Спеціальний режим оподаткування діяв у період виконання проекту, але не більше ніж протягом 5 років з моменту реєстрації проекту. Інвестиційні та інноваційні проекти технопарків визначались пріоритетними для залучення кредитів від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій під державні гарантії. Інвестиційні та інноваційні проекти, які виконувались у пріоритетних напрямах діяльності технологічних парків, визначались пріоритетними для залучення коштів Української державної інноваційної компанії та її регіональних відділень. Технологічні парки користувались певними особливими режимами валютного регулювання:

* розрахунки за експортно-імпортними операціями, що здійснювались при виконанні інвестиційних та інноваційних проектів, проводилися у строк до 150 календарних днів;

* кошти, що надходили в іноземній валюті від реалізації продукції (продажу товарів, виконання робіт, надання послуг) технологічних парків не підпадали обов'язковому продажу [36] . З метою забезпечення механізму впровадження механізму впровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків була створена та діяла Комісія з організації діяльності технологічних парків і інноваційних структур інших типів. Комісія займалась узагальненням досвіду діяльності технологічних парків і інших інноваційних структур, підготовкою пропозицій з розвитку та підвищення ефективності їх діяльності, 87 вела роботу з удосконаленням законодавства, а також розробляла стратегії розвитку науки і інноваційної діяльності. Виходячи із законодавства України, схему одержання та здійснення спеціального режиму діяльності технопарків можна зобразити таким чином[36] Протягом останніх років було зареєстровано 9 проектів технопарків:

* «Розробка технології, організація виробництва та випуск багатошарових ресурсозберігаючих широкоформатних коекструзійних плівок та термостабілізованих пакувальних матеріалів»,

* «Розробка енергозберігаючих високоефективних мікрохвильових технологій та обладнання для концентрування і зневоднення рідин та знезараження речовин, матеріалів, виробів і організація дослідно- промислового виробництва»;

* «Створення сучасного промислового комплексу з виробництва мінераловатних виробів на основі новітніх технологій та обладнання»;

* «Розробка і впровадження у виробництво технології по збагаченню залізовмісних відходів гірничо-металургійних підприємств з одержанням концентрату;

* «Методи і геоінформаційні технології дистанційного моніторингу природних ресурсів України»; 91

* «Ліквідація загазованості та запобігання загостренню екологічної ситуації в м. Бориславі шляхом запровадження природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій»;

* «Розробка синергетичних агломерованих флюсів, технології їх виготовлення та організація промислового виробництва»;

* «Розробка та впровадження у виробництво нових імпортозаміщуючих готових лікарських засобів»;

* «Створення та освоєння серійного виробництва газопаротурбінних установок «ВОДОЛІЙ» потужністю 4-25 МВт для виробництва механічної, елекричної та теплової енергії» [8] . Загалом було зареєстровано 17 чинних свідоцтв проектів технопарків, з них 5 зареєстровані в рамках технопарку «Київська політехніка», по 3 - «Інститут монокристалів». Однак в літературних джерелах вченими та практиками України обґрунтовано доведено, що на сьогодні дані положення не діють в тому обсязі, як було задекларовано. Обсяг отриманих цільових субсидій технологічними парками та виконавцями проектів у 2008 році скоротився до 3 млн. грн. та навіть не досягнув 1 млн. грн. у 2009 році. Ці обставини є однією з причин 95 гальмування розвитку діяльності технопарків на сьогодні. Адже, така ситуація негативно впливає на відношення і технопарків і виконавців проектів технопарків на прийняття ними рішень щодо започаткування нових інноваційних проектів. Не завжди чітке дотримання та виконання чинного законодавства, а також його часті зміни, призупинили стрімку динаміку розвитку та розбудови цієї інноваційної мережі в Україні. Як наслідок, протягом 2005-2007 років не було зареєстровано жодного проекту технологічного парку. Відповідно часті зміни і нестабільність режиму інноваційної діяльності технопарків породжують невпевненість у можливості реалізації проектів рамках технопарків, що гальмує процес їх пошуку та відбору. Це безумовно головна причина негативної динаміки показників діяльності технопарків. За даними Громадської Ради Керівників технологічних парків за 10 років їхнього існування реалізовано 119 інноваційних проектів, створено 3553 нових робочих місця, засноване виробництво з випуску інноваційної продукції загальною потужністю понад 2 млрд. грн./рік, реалізовано 12,6 млрд. грн. інноваційної продукції, у тому числі 1,7 млрд. грн. - на експорт.

Ці результати на 97% забезпечені діяльністю трьох провідних технопарків за рахунок виконання проектів, прийнятих до 2005 року [8]. В умовах зростаючої конкуренції світової економіки фактор часу стає ключовим для забезпечення конкурентоспроможності підприємств. А це в свою чергу забезпечує конкурентоспроможність всієї економіки країни, яка як раз і є сукупністю цих самих підприємств і організацій. Стимулюючим фактором такого розвитку є створення технопарків. Таким чином В.П. Семіноженко відзначає, що з огляду на слабкий інноваційний процес в економіці України й відсутність цілісної національної інноваційної системи, що мають розвинені країни світу, технопарки можуть стати важливим елементом побудови такої системи. Україні необхідно підвищувати ефективність науково-технічної й інноваційної політики, впроваджувати вітчизняні науково-технічні розробки. І новий Податковий кодекс повинен брати до уваги розвиток інноваційних проектів і враховувати спеціальний режим оподатковування технологічних парків. Слід привернути увагу, що не вирішене питання і щодо формування нормативно-правової бази, яка регулює інноваційну діяльність в Україні. На сьогодні Міністерство освіти і науки працює в напрямку усунення цієї проблеми, зокрема, спільно з іншими органами виконавчої влади вже напрацьовано проект змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, який має створити більш сприятливі умови для діяльності технопарків, щоб подолати негативну тенденцію падіння показників їх активності. Слід зазначити, що в кінці минулого року зміни до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної дяльності технологічних парків» не були прийняті і тому залишилися не врегульовані окремі питання діяьності технопарків. Крім того, досить важливим є збереження і поновлення успішної діяльності технопарків, створення умов розвитку інноваційної інфраструктури, сприйняття економікою в цілому науково технічних інновацій. Про це свідчить досвід більшості промислово розвинених країн світу, в яких технопарки є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави. Таку саме роль мають виконувати технопарки і в Україні [43].

3.2 Іноземний досвід розвитку технопарків: висновки для України

Сьогодні серед розвинених країн, країн із перехідною економікою та тих, що розвиваються немає такої, де держава певними методами не прагнула б сприяти розвитку інноваційного процесу. Якщо проводити аналіз державної політики розвинених країн відносно підтримки та стимулювання створення технопаркових структур, можна виділити два напрямки. Перший напрямок включає досвід США та Великої Британії, де держава та керівні органи найменше втручаються в економіку, зокрема, в інноваційну діяльність підприємств та у процес створення технопарків. Другий напрямок -це досвід таких країн як Франція та Японія, в яких уряд найбільш активно підтримує інноваційний процес різними методами, включаючи фінансові та організаційні. Перший напрямок, який умовно називають англо-американською моделлю, як ми вже відзначили у другому розділі, характеризується повною автономією підприємництва в інноваційній сфері. В умовах дії такої моделі вважається, що механізми ринку самі створюють передумови, які сприяють прискоренню інноваційного процесу в країні. Головний акцент в першій моделі робиться на створенні сприятливих умов для ведення бізнесу взагалі, що в кінцевому випадку зумовлює рівні умови для впровадження інноваційних продуктів у всі галузі народного господарства.

Таким чином, технологічні парки мають певну свободу діяльності. Ми також виявили, що друга (франко-японська) модель розвитку та реалізації інноваційної політики характеризується досить значним рівнем втручання держави в інноваційні процеси в країні та створенням технологічних парків не лише ринковими, а й неринковими методами, тобто шляхом прямих дотацій, фінансування і субсидій, що спрямовуються підприємствам і організаціям, які здійснюють інноваційну діяльність в межах технопарків. В такій моделі уряди визначають пріоритетні напрямки інноваційно- технологічного розвитку, за якими підприємствам надається суттєва урядова підтримка. Слід зазначити, що ці моделі є крайніми полюсами розробки та впровадження інноваційної політики. Більшість розвинених країн Європи та Канада займають проміжне положення між цими моделями інноваційної політики країни, та одночасно розвивають національне бізнес-середовище та використовують пряму фінансову державну підтримку інноваційної діяльності в межах технопаркових структур.

На погляд вчених-економістів України, не можна сказати, що якась модель підтримки технологічних парків та стимулювання інноваційного процесу є кращою або більш привабливою для України. Вибір спрямованості державної політики в створенні та функціонуванні технопарків залежить від багатьох факторів та особливостей національного інноваційного розвитку. Слід зазначити, що в той час як економіка України намагалася вийти з кризи, застосовуючи традиційні методи та технології, промислово розвинені країни (США, Західна Європа) спрямували зусилля на створення принципово нової економіки, заснованої на знаннях, інформації та інноваційних розробках. Сьогодні, ще маючи достатньо високий інтелектуальний та науково- технологічний потенціал, Україна вельми недостатньо використовує його в реалізації національних інтересів. Інноваційну політику України, яка перебуває на стадії формування, можна класифікувати як таку, що більше схожа на англо- американську модель, оскільки держава більше покладається на ринкові механізми розвитку та стимулювання інноваційної діяльності, ніж створює систему прямої підтримки інноваційного процесу в країні. Проблема полягає не стільки в тому, що розвиток науки і науково-технічних розробок фінансується державою на низькому рівні, а в тому, що наука і економіка країни розвиваються не скоригованими з боку держави шляхами. Більшість розробок, що виконуються вітчизняними науковцями та дослідниками, не мають практичного застосування у жодній галузі економіки країни, що функціонують на сьогодні. Це спричиняє фактично повну ізольованість наукових та дослідних установ від підприємництва, а отже, робить неможливим розвиток інноваційного процесу за рахунок безпосередньо ринкових важелів, оскільки інноваційна діяльність опинилася за межами потреб та реалій ринку.

Таким чином саме технопарки, які об'єднують дослідницькі установи, вищи навчальні заклади, підприємців та фінансові установи, мають вивести економіку із трансформаційного типу до сталої ринкової моделі економічного розвитку. Тобто, основним завданням уряду, на думку таких економістів як А.С.Натрошвілі та А.А. Лола, мають стати заходи, що спрямовані на створення передумов та умов для поєднання науково-технологічного і підприємницького середовища країни для більш ефективного функціонування технологічних парків. Доцільним вважається, щоб держава дещо посилила пряму підтримку інноваційного процесу, який відбувається у створених технопарках, наприклад, у вигляді заходів сприяння створенню та розвитку інноваційної інфраструктури, становленню комплексних науково-виробничих об'єднань тощо. Але не всі, а лише істотні, ретельно відібрані проекти та нововведення держава повинна заохочувати фінансово, наприклад, за допомогою пільгового оподаткування або за рахунок деякої кількості бюджетних асигнувань. Власне лише ринкових механізмів на сучасному етапі розвитку економіки України буде недостатньо для помітної інтенсифікації та стимулювання інноваційного процесу. Перехід від централізовано планованої до ринкової економіки в кожному разі вимагає наявності технологічних парків. Вони, представляється, є ідеальним інструментом підтримки “молодих“ підприємців середнього та малого бізнесу. А наявність підприємців - необхідна умова для ринкової економіки. Згідно з досвідом розвинутих країн створення технопаркових структур рекомендується:

* у містах з активними місцевими органами влади й керування, що мають одну або кілька науково-дослідних організацій і промисловість;

* там, де можна знайти кваліфікований персонал для технопарку;

* там, де є можливості створити фонд венчурного капіталу;

* якщо є досить місця для розвитку фірм. Стратегія створення та функціонування технопарків повинна полягати у використанні власної дешевої робочої сили і науково-технологічного потенціалу країни. При формуванні нової моделі національної інноваційної системи, при переході від економіки транзитивного типу до ринкового одну з ключових ролей відіграє інноваційна інфраструктура, яка забезпечує горизонтальні і вертикальні зв'язки між суб'єктами інноваційної діяльності, сприяє прискоренню трансферу знань і дифузії технологій. Головним елементом такої інфраструктури є технопарки. З точки зору розширення державної підтримки створення та функціонування технопарків важливо визнати що,

* По-перше, не існує єдиного процесу створення та впровадження інновації від дослідження до комерціалізації. Швидше, нові ідеї вироблені на всіх етапах створення інновації, включаючи як науку, так і виробництво. Отже, виробничий сектор має бути визнаним як джерело інновації (сумісно із дослідницькими установами), а не тільки як джерело попиту на технологію.

* По-друге, фундаментальні дослідження - не єдиний етап, що ініціює створення інновацій. Ідеї виходять та розвиваються через кооперативні проекти між фірмами і дослідницькою групою, все це допомагає реалізувати саме створення технопарку.

* По-третє, необхідно налагоджувати зв'язки між покупцями і постачальниками інновацій. Дослідження інновації в ЄС і країнах Центральної та Східної Європи показують, що зв'язки з постачальниками і покупцями має ініціювати уряд, він також має підтримати всі зв'язки, які мають значення для інноваційної активності підприємства (насамперед, фінансування). Таке завдання також допомагають вирішити технопарки.

* По-п'яте, аналіз світового досвіду, виконаний нами, показує, що вибір моделі технопарків для України не може зупинитися на одній будь-якої певній моделі, оскільки жодна з них не існує в чистій формі. Слід врахувати специфіку існуючих в Україні наукових центрів, тому вибір тільки однієї організаційної форми представляється таким, що не відповідає вимогам умов України. Замість визначення організаційної формі технопарку, доцільним вважається надати пріоритет підтримці функцій технопарків, адаптованих під місцеві умови кожного регіону. Слід надавати підтримку передачі технологій і створення нових технологічних видів продукції через формування технопарків. Загальні функції технопарку повинні виражатись в тому, щоб знайти орендарів, стимулювати їх спільну діяльність, залучати інноваційні проекти і розвивати інкубаційні послуги, однак на сьогодні вони відсуваються на другий план або зовсім не підтримуються. Тому ми рекомендуємо розвивати також інші інструменти інноваційної політики Слід розрізняти підтримку дій технопарків і підтримку технопарків як організації. Замість того щоб бути сфокусованими на технопарках як організаціях уряд має здійснити підтримку спочатку інноваційних проектів.

Важливою є також непряма підтримка різних форм технопарків, уряд має підтримувати ініціативу місцевих адміністрацій, приватних і державних підприємств, якщо вони ініціюють процес створення технопарків. Це можливе за допомогою підтримки інноваційних проектів через спін-офф, венчурні підприємства . Відбір організацій-кандидатів на статус технопарків повинен ґрунтуватися на тому, як розроблені ї бізнес-плани. При відборі заявників на вільну оренду планованих площ для технопарку уряд може застосувати такі критерії як:

* рівень ділової компетентності організатора технопарку (критерій компетентності);

* потенційні зв'язки серед орендарів (критерій взаємозалежності);

* відповідність фізичної інфраструктури для фірм-орендарів (критерій відповідності)

* прогнозний ступінь комерціалізація технології без технопарку та за умови створення технопарку (критерій комерціалізації). Таким чином, вивчаючи досвід створення інноваційних структур у країнах з перехідною економікою та у розвинених країнах, треба зазначити, що створення технопарку є складною процедурою, а також дорогою і довгостроковою справою.

Але розвиток цієї справи є перспективним для подальшого розвитку України, тому що має стратегічне значення для національної економіки. Але не можна очікувати миттєвої фінансової та соціальної віддачі від діяльності технологічних парків. Наприклад, досвід Росії показує, що період становлення і досягнення ефективності з точки зору діяльності технопарку становить 8-10 років. А Україна робить на сьогодні перші кроки на шляху інноваційного розвитку. Технопарки при цьому відіграють важливу роль в якості піонерських структур, що надають змогу за недостатнього фінансування з боку держави використовувати механізми цільового використання засобів, одержуваних при виконання різноманітних інноваційних проектів, для розвитку власних наукових баз за рахунок використання принципу реінвестування. На сьогодні це є єдиною можливістю підтримки і розвитку науково-технологічного потенціалу і інноваційної діяльності в Україні. Очевидно, що подальше становлення і розвиток мережі бізнес-інкубаторів, наукових і технологічних парків в Україні визначатиметься як об'єктивними труднощами перехідного до ринкових умов господарювання періоду, так і національними особливостями реалізованої економічної моделі.

3.3 Шляхи ефективного впровадження та функціонування технопарків Україні

В даний час Україна значно відстає за показником конкурентоспроможності від більшості країн. Одна з головних причин такого відставання криється не у відсутності нових ідей і сучасних технологій, а в їх повільному практичному освоєнні. Підвищити конкурентоспроможність продукції і забезпечити інтеграцію у світові ринки Україна може, в першу чергу, за рахунок свого інноваційного потенціалу, впровадження та використання на практиці високих технологій. Враховуючи те, що одним з ефективних механізмів освоєння, застосування і розповсюдження нових технологій є технопарки, їх розвиток слід розглядати як одну з необхідних передумов відновлення соціально-економічної стабільності, підвищення економічного і наукового престижу країни в світі і поступового переходу до індустріальної та постіндустріальної стадії розвитку. Успіх формування та розвитку наукоємного сектора економіки багато в чому залежить від визначеної системи заходів і механізмів державного регулювання інноваційних процесів, спрямованих на підвищення ефективності наукоємної діяльності, посилення її економічної, у тому числі комерційної, а також соціальної віддачі. Серед найбільш дієвих заходів стимулювання інноваційної діяльності, які отримали поширення за кордоном, можна назвати розробку і здійснення урядових програм розвитку інноваційного підприємництва, створення сприятливого інвестиційного середовища, надання наукомістким фірмам податкових пільг, а також пільгових кредитів, страхування ризику для інвесторів, часткову компенсацію інвестиційних втрат, Створення технопарку має на меті прискорення процесів адаптації підприємств-учасників до ринкової економіки, формуванню в регіонах осередків інноваційної активності та підприємництва, прискоренню реструктуризації виробництв. Проте механізми створення і функціонування даних структур в Україні не досконалі. Відмітимо, що згідно зі світовою статистикою 45% опитаних експертів та дослідників вважають, що головною метою створення технопарків є регіональний і місцевий розвиток, 40% - посилення зв'язку університету з промисловістю і лише 10% виокремлюють цілі насамперед національного розвитку. Тому близько 33% світових технопарків створено регіональними та місцевими органами влади і лише 26% - центральними органами влади. Українські регіональні органи влади та управління в рамках своїх повноважень можуть проявляти ініціативу в області створення умов для зростання числа технопарків, оскільки технопарк може внести істотний внесок в економіку регіону за рахунок:

* стимулювання економічного зростання;

* диверсифікації місцевої економіки, що робить її більш стійкою;

* розвитку успішних компаній малого та середнього бізнесу;

* збільшення доходів місцевого і регіонального бюджетів. В регіонах місцевими органами влади можуть бути підготовлені проекти концепцій створення інноваційної системи, в які можуть бути закладені основні положення щодо можливості створення та функціонування відповідного технопарку. В таких положеннях мають бути представлені: методика експертизи та конкурсного відбору інноваційних пропозицій, проектів і програм; регламенти взаємодії резидентів і технопарку; регламенти з надання послуг технопарку його резидентам і зовнішнім користувачам; методика оцінки комерціалізації результатів НДДКР і продукції резидентів технопарку; методика проведення технологічного та фінансового консалтингу; методика планування та управління інноваційними проектами. Нажаль, на сьогодні технопарки не є комерційно привабливими для бізнесу проектами. Причини такої низької активності криються у відсутності у законодавстві про технопарки деяких значущих аспектів. 1. Визначення галузевої приналежності, видів послуг, технологій їх виконання і опис умов виходу кінцевої продукції. 2. Додання організаційного статусу технопарку з розкриттям системи коопераційної взаємодії підприємств всередині технопарку, системи взаємин технопарку з органами влади, а також з промисловими підприємствами з приводу субконтрактинга і аутсорсингу. На даний час у законодавстві не містяться рекомендації з комерціалізації технологій. Важливою частиною пакету законодавчих актів може стати відповідний закон щодо стимулювання комерціалізації технологій. 3. Вирішення питання економічного статусу технопарку. В ідеї створення технопарків пов'язане рішення двох різних проблем: одна - розвиток території шляхом активізації інноваційної діяльності, інша - стимулювання розвитку малого виробничого бізнесу. Отже, головним критерієм оцінки роботи технопарків є виконання соціальної функції у вигляді створення робочих місць (у 50% влада оцінює ефективність роботи технопарків за кількістю створених робочих місць). 4. Ініціювання створення в рамках технопарків підприємств, що займаються переробкою шкідливих відходів. Ключовим фактором динамічного розвитку технопарку є його підтримка з боку держави. Підтримка технопарків може здійснюватися державою за наступними напрямками:

* інвестиції в будівництво будівель, споруд, інфраструктури, обладнання;

* забезпечення доступу до регіональних і національних науково- технічних грантів;

* розробка спеціальних пільг і привілеїв у сфері земельних відносин і оренди, оподаткування, кредитування, імпорту-експорту наукомісткої продукції;

* спільне освоєння дослідних проектів з провідними НДІ;

* сприяння в організації обміну передовим досвідом. Досвід розвинутих країн свідчить, що технопарки користуються досить суттєвою підтримкою держави. Так, вклад центральних та місцевих органів у розвиток інфраструктури парків і будівництво будівель в Німеччині та Бельгії досягають до 100% інвестицій, Японії - до 90%, Франції - до 70% і вище, а інноваційним фірмам надаються податкові знижки (центральні, місцеві), пільгові кредити і прямі субсидії. У Китаї створення технопарків здійснюється в рамках державної програми "Факел". З 100 технопарків половина створена на регіональному, інша половина - на національному рівнях. Фінансування інноваційної діяльності тільки з державного бюджету неефективно. Тому держава фінансує до 90% вартості інноваційних проектів. У Великобританії держава надає малим інноваційним компаніям, що функціонують в рамках технопарків, урядові гранти та позики. Урядові гранти надаються в наступних галузях: інвестиції в основний капітал (становлять від 10% до 50% витрат, надаються за умови створення або збереження постійних робочих місць, довгострокового позитивного впливу на економіку); реалізація проектів у сфері нерухомості; товари і послуги, пов'язані з навколишнім середовищем; інновації та НДДКР (включає спеціалізовану наставницької підтримку).

Урядові позики надаються за допомогою як боргових, так і інвестиційних інструментів. Їх розмір становить від 5 тисяч до 1 млн. ф.ст. Крім того, підприємства-резиденти оплачують тільки оренду, їм безкоштовно надаються знання, сконцентровані в університеті, на базі якого сформовано технопарк, юридичні, фінансові, бухгалтерські та інші консультації, маркетингові дослідження, допомога в отриманні грантів та позик, залучення інвесторів і потенційних споживачів інновацій. У Японії значна величина інвестицій в технопарки у створенні всієї необхідної інфраструктури, придбання обладнання належить державі. Крім того в рамках діючої програми «Технополіс» на територіях даних структур передбачені різні заходи кредитного та податкового стимулювання: в перший рік фірмам-резидентам дозволяється списувати 30% вартості обладнання, 15% вартості будівель і споруд, держава оплачує третину витрат на спільне проведення наукових досліджень. Досвід розвитку технопарків в США показує, що їх учасники перший рік безкоштовно займають необхідні державні площі, отримують юридичні та фінансові консультації. У країні близько половини видатків на НДДКР бере на себе держава. Здійснюється спрямована політика держави та регіональних влад на підтримку інноваційних процесів, що дозволяють займати перші позиції на світовому ринку технологій. Відповідно до досліджень зарубіжних фахівців система заходів підтримки технопарків трансформується на кожному ступені їх розвитку. Так існує відпрацьований багатоступінчастий алгоритм. Принципи побудови алгоритму розвитку технопарків мають полягати у наступному:

* кожен ступінь виростає з попереднього і спирається на все зроблене раніше;

* на кожному щаблі виростає спеціальна економічна форма організації діяльності підприємства, що створюється для виконання особливих функцій і наділяється відповідним набором економічних стимулів і пільг;

* економічний механізм враховує пріоритети і можливості території дислокації даної структури (технопарку). Розвиток технопарків за даним алгоритмом призводить до позитивних змін ситуації на тій території, де він діє, що дозволяє назвати технопарк «центром зростання» території. З розвитком декількох таких центрів влади отримують можливість регулювати процес розвитку всій території. У разі позитивного результату досвід створення технопарку узагальнюється і починає застосовуватися в інших регіонах. Так створюється механізм «ланцюгової реакції» позитивних змін. З урахуванням проведеного аналізу нами пропонується наступна модель розвитку технопарків в Україні. Процес створення технопарків слід здійснювати на двох рівнях:

* національному;

* регіональному. Така концепція розвитку технопарків має сприяти розвитку інноваційної активності на регіональному рівні, в той же час забезпечити розвиток системоутворюючих та пріоритетних напрямків промисловості та науки на національному рівні. Національні технопарки повинні бути орієнтовані на створення в Україні нових галузей, які мають сприяти забезпеченню майбутньої конкурентоспроможності економіки країни. Національні технопарки повинні мати виражену галузеву спеціалізацію. Створення спеціалізованих технопарків дозволить, по-перше, заощадити витрати по інфраструктурі, так як підприємства, що працюють в одній галузі, використовують одні й ті ж об'єкти інфраструктури, по-друге при створенні неспеціалізованих технопарків розрізнені джерела економічної активності можуть виявитися недостатніми для масштабного вирощування національного малого та середнього бізнесу в пріоритетних для держави галузях і, по-третє, неспеціалізовані технопарки не сприяють виникненню синергії між компаніями, що працюють в рамках одного технопарку. Необхідно визначити пріоритетні галузі, в яких будуть створені національні технопарки. Нами пропонуються такі критерії для їх визначення: 1. мультиплікативний ефект - системотворчі галузі, розвиток яких у перспективі дасть мультиплікативний економічний ефект, тобто імпульс до розвитку інших підгалузей, або у взаємозв'язаних галузях, створить основи для розвитку виробництва переробної промисловості; 2. перспективність - галузі, розвиток яких є важливим для забезпечення майбутньої конкурентоспроможності економіки України; 3. експортний потенціал - у технопарках повинні розвиватися підприємства галузей, які потенційно мають стати джерелом диверсифікації економіки і в особливості структури українського експорту. Важливо відзначити, що перші два критерії є незалежними один від одного, а третій критерій є комплементарним, тобто він доповнює перші два. Так при відборі слід визначати, чи є галузь системоутворюючою і перспективною, чи володіє вона експортним потенціалом. Ґрунтуючись на викладеному пропонується розвивати два види національних технопарків в Україні:

* технопарки в системоутворюючих галузях;

* технопарки в галузях, що перспективні в майбутньому. Перший тип технопарків може бути заснований на використанні конкурентних переваг України: наявність сировинної бази для розвитку переробних галузей (хімія, металургія); транспортний потенціал (міжнародні транспортні коридори). Другий тип технопарків спрямований на створення і розвиток абсолютно нових напрямків науки та організації на їх базі виробництв. Створення національних технопарків повинно об'єднати зусилля уряду, державних установ з інноваційного розвитку, інвесторів та науково- дослідницьких установ. Така система організації технопарків широко поширена в світі та вважається сприятливою для адаптації в умовах транзитивної економіки України.

Національні технопарки в системоутворюючих галузях повинні мати для економіки мультиплікативний ефект, іншими словами їх розвиток стане базою для створення інших підгалузей, які використовують у своєму виробництві продукцію базових галузей. У світовій практиці це визначається терміном «downstream», що означає «далі по ланцюжку». Такими галузями для України є наприклад хімічна галузь та металургійна. Продукція, вироблена в даних галузях, використовується при виробництві фактично будь-якого виду товару або продукту. Хімічні і металургійні компоненти використовуються в будівельному, електронному, машинобудівному, текстильному та фармацевтичному виробництві і в багатьох інших. Розвиваючи системотворчі галузі уряд повинен створити базу для розвитку інших галузей. Необхідно забезпечити залучення в технопарки міжнародних компаній, що володіють передовими технологіями, мають налагоджені канали збуту та володіють управлінськими процесами. Стимулами для їхнього приходу можуть бути лише податкові та митні пільги. Основною метою таких технопарків є не лише виробництво інноваційної продукції, а швидше створення нових для країни галузей промисловості. Розвиток виробництв інноваційної продукції стане другим етапом у розвитку такого роду технопарків. Зараз низька інноваційна активність в Україні обумовлена слабким розвитком переробної промисловості, виробництв готової продукції, які відрізняються високою наукоємністю та споживанням інновацій. Таким чином, досягаються наступні важливі економічні цілі:

* створення в Україні нових виробництв товарів з високою доданою вартістю;

* зростання експорту продукції та його диверсифікація;

* створення нових робочих місць;

* трансферт технологій;

* підвищення технологічного рівня промисловості. Створення в Україні особливих умов для розвитку нових перспективних галузей є критично важливим для забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. У зв'язку з цим одним з напрямків розвитку технопарків в Україні пропонується створення національних технопарків у перспективних галузях, основною метою яких є створення сприятливих економічних і соціальних умов для розвитку нових виробництв, науки, нових видів і напрямів економічної діяльності. Прикладами перспективних видів діяльності та напрямків є біотехнології, інформаційні технології, електроніка, космічні технології і т.д. Технологічний парк такого роду повинен сконцентрувати на своїй території високі технології (крупні корпорації), науковий потенціал (НДІ, ВНЗ) і виробництво, реалізувати наукові розробки (вітчизняний малий та середній бізнес). У даному напрямку важлива роль держави має виражатись у забезпеченні нових галузей висококваліфікованими кадрами і підвищенні загального підприємницького рівня серед малого бізнесу. Парк повинен передбачити створення сприятливого середовища для «вирощування» перспективних малих наукомістких фірм і надання їм всебічної підтримки. Для цього активну участь у розвитку парків повинні прийняти інститути розвитку, які мають брати участь у спільних проектах як дослідницького, так і прикладного характеру. Більш того, в якості координуючих та консультативних установи вони повинні організувати той інформаційний потік, який виникне на території парку. Створення технопарків на регіональному рівні має сприяти розвитку малого і середнього підприємництва на базі кооперації з промисловими галузями в даному регіоні, підвищення технологічної оснащеності малого і середнього бізнесу, створення в регіонах технопарків має стати об'єднанням зусиль місцевої влади, університетів і промисловості регіонів. При визначенні регіонів створення технопарків в основу повинні закладатися наступні критерії:

* рівень промислового розвитку регіонів;

* наявність великих наукових та освітніх центрів;

* наявність ініціативи регіонів. Регіональні технопарки повинні бути місцем концентрації зусиль різних учасників інноваційного процесу, спрямованих на комерціалізацію інновацій і розвиток малого і середнього бізнесу. Тут повинні виконуватися наступні завдання:

* здійснення консультування розміщених на території парків малих і середніх підприємств з питань організації їх діяльності та ефективного управління;

* організації семінарів та навчання персоналу компаній-клієнтів;

* проведення маркетингової, інжинірингової, фінансової експертизи та конкурсного відбору бізнес-проектів;

* створення та підтримка бази даних з інноваційної, технологічної, організаційної інформації, пропозицій;

* надання підприємцям допомоги в організації патентно-ліцензійних робіт;

* проведення заходів щодо співробітництва та обміну досвіду з закордонними партнерами та інвесторами. Університети та НДІ в таких технопарках повинні сприяти обміну необхідною інформацією для здійснення підприємницької діяльності підприємств-клієнтів парків. Також не виключається можливість кооперації університетів і підприємств у проведенні спільних досліджень, створенні програм з підготовки кадрів. Слід зазначити, що на сьогодні існуючі типи структур технопарків в Україні майже не враховують регіональні особливості, що робить неможливим або занадто трудомістким створення їх на території багатьох регіонів з метою інтенсифікації інноваційних процесів. Оскільки кожен регіон має унікальний набір інноваційних ресурсів, необхідна розробка такої структури технологічного парку, яка дозволила б розвивати економіку регіону на основі раціонального використання регіональних інноваційних ресурсів. Таким чином, з урахуванням проведеного нами аналізу, пропонується створення та розвиток технопарків в Україні на двох рівнях: національному та регіональному, що має сприяти розвитку інноваційної активності на регіональному рівні, в той же час забезпечити розвиток системоутворюючих та пріоритетних напрямків промисловості та науки на національному рівні.

Національні технопарки, повинні бути орієнтовані на створення в Україні нових галузей, які мають сприяти забезпеченню майбутньої конкурентоспроможності економіки, вони повинні мати виражену галузеву спеціалізацію. Створення спеціалізованих технопарків дозволить, по-перше, заощадити витрати по інфраструктурі, так як підприємства, що працюють в одній галузі використовують одні й ті ж об'єкти інфраструктури, по-друге при створенні неспеціалізованих технопарків розрізнені джерела економічної активності можуть виявитися недостатніми для масштабного вирощування національного малого та середнього бізнесу в пріоритетною для держави галузі і в третіх, неспеціалізовані технопарки не сприяють виникненню синергії між компаніями, що працюють в рамках одного технопарку. Регіональні технопарки повинні бути місцем концентрації зусиль різних учасників інноваційного процесу, спрямованих на комерціалізацію інновацій і розвиток малого і середнього бізнесу.

Висновки

Таким чином, після проведення дослідження, можемо зробити наступні висновки: 1. Вихідна передумова створення технопарків - це ідея, що фізична близькість головних складових технопарку: підприємств та дослідницьких установ або навчальних закладів підвищить ступінь комерціалізації наукових досліджень та зробить більш можливим їх впровадження. Тісні контакти між фірмами-орендарями, з одного боку, і між постачальниками інкубаційних послуг і фірмами, з іншого боку, повинні сприяти більш швидкому створенню фірм, полегшувати початковий етап розвитку, створити кращу інфраструктуру підтримки, надати краще обслуговування, включати більш легкий доступ до фінансування і, таким чином, це має спричинити швидке економічне зростання як самого технопарку, так і економіки регіонів і країни в цілому. 2. Технопарк повинен вирішувати одночасно наступні завдання: домогтися фінансової самостійності і високого ступеня заповнення площ, одночасно має надавати інкубаційні послуги та залучати нові технологічні фірми. 3. Технопарки не є прямою підтримкою дослідницької та інноваційної діяльності.