Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи. Головна мета податкової системи повинна полягати в забезпеченні надходжень податків у бюджет. Податкова система може мати значний вплив на діяльність і поводження платників податків. Унаслідок цього часто пропонують використовувати податкову систему для забезпечення визначеного бажаного поводження суб'єктів оподатковування, хоча така ціль не має нічого загального з забезпеченням надходжень у бюджет. Так, наприклад, якщо є бажання захистити від конкуренції вітчизняні підприємства окремого сектора економіки, то можна підвищити податки на підприємства -- конкуренти або на продукцію таких підприємств. При цьому очікується (і в більшості випадків таке чекання виправдується), що введення більш високих податків на конкурентів і їхню продукцію примусить останніх установлювати такі ціни на власну продукцію, що буде вище ціна на продукцію місцевих підприємств, що захищаються за допомогою проведення податкової політики. Однак внаслідок такого підходу населення буде змушено купувати товари по більш високих цінах, чим це було б при умовах вільної конкуренції. При цьому різниця між цінами на товари при умовах “податкового захисту” і цінами, що мали би місце при вільній конкуренції, і є фактично новим податком, що змушено сплачувати населення для захисту від конкуренції місцевих виробників. Подібна практика є недоречною, оскільки при цьому податкова система використовується для досягнення цілей, зовсім їй не властивих, і тому що при цьому “захищеним” місцевим галузям фактично надаються субсидії за рахунок громадян і без відома останніх.

Також може виникнути бажання не просто захищати визначені сектори економіки, а, наприклад, стимулювати виробництво визначених товарів, або продукції. Наприклад, якщо стимулюється виробництво верстатів, то кожному підприємству, що робить верстати, будуть надані визначені податкові привілеї. Звичайно, це може заохотити деякі підприємства переключитися на виробництво верстатів. Однак яка буде ціна подібного стимулювання? Якщо припустити існування збалансованого бюджету, то ті надходження, що повинні були б сплатити виробники верстатів, може забезпечити хтось інший, тобто інші платники податків будуть змушені сплачувати в бюджет більше. При цьому всі інші платники податків фактично будуть змушені надавати субсидії виробникам верстатів незалежно від того, хочуть вони це робити, чи ні.

Якщо держава прагне стимулювати інвестиції, то цієї мети можна досягти шляхом оподатковування споживання і надання податкових пільг інвесторам. При цьому грошові кошти, що витрачаються платниками податків, скажемо, на власні нестатки, можна було б оподатковувати, а грошові кошти, що заощаджуються або інвестуються, звільнити від оподатковування. Безумовно, це буде сприяти заощадженню й інвестуванню. Однак це також приведе до збільшення податкового навантаження на ту частину населення, що не буде мати коштів для інвестування. Цей підхід міг би навіть привести до зворотно-пропорційного розподілу податкового навантаження - чим більше має платник податків коштів для інвестицій, тим менше буде відносна, частка податкового навантаження на таку особу.

Держава може прагнути забезпечувати безкоштовне навчання, медичне обслуговування, надавати допомогу молоді і пенсіонерам і т.п. Інакше кажучи, від уряду очікується забезпечення високого рівня життя всього населення. Цього можна досягти за допомогою більш прогресивної податкової системи, при якій особи з високими доходами будуть сплачувати податок на доход по високим, майже конфіскаційним, ставкам податку -- від 80 до 90 відсотків. Такий підхід перерозподіляє доход на користь менш забезпечених шарів населення. Однак він також може обумовити скорочення інноваційних проектів і інвестиційної діяльності, оскільки монетарні наслідки такої діяльності у випадку успіху будуть обкладатися податками по більш високих ставках -- від 80 до 90 відсотків.

Якщо визначити головну мету податкової системи як забезпечення надходжень у бюджет і побудувати її відповідним чином, то тоді не будуть виникати сховані податкові субсидії і не буде перекручувань у розподілі податкового навантаження, приклади яких були приведені вище.

В даній роботі увага приділена податку на прибуток підприємств, хоча і розглядається сутність податків і податкова система в цілому.

Метою роботи - висвітлення самого процесу оподаткування податку на прибуток, дослідження стану системи оподаткування податку на прибуток підприємств в Україні, та визначення його ролі у регулюванні фінансово-господарської діяльності

Завдання дослідження, які поставлені та вирішені для досягнення мети роботи:

- висвітлення об'єкту оподаткування;

- розглянуто порядок нарахування та терміни сплати податку;

- розглянуто схему контролю податкових інспекцій за розрахунками з бюджетом;

- розглянуто недоліки системи оподаткування вцілому і по податку;

- зроблено порівняльний аналіз з оподаткуванням прибутку в європейських країнах;

- розглянуто вплив податку на бюджет і тіньовоі схеми ухилення від сплат.

Розглянуто недоліки і запропоновано принципи реформування податку на прибуток в Україні.

Об'єкт дослідження - фінансово-економічний механізм регулювання фінансово-господарської діяльності за допомогою податку на прибуток підприємств.

Предметом дослідження є податкові відносини, які виникають в процесі оподаткування прибутку підприємств.

Методи дослідження, при написанні роботи використовувався абстрактно-логічний, вертикальний, горизонтальний та порівняльний.

Структура роботи. Основна частина роботи складається з трьох розділів. У першому розділі - викладено цілі та функції податкової системи, податкове планування на підприємстві.

У другому розділі проведено порівняльний аналіз податкової системи України та зарубіжних країн, розглянуті загальні принципи реформування податкових систем.

У третьому розділі проведена робота по розрахунку податку на прибуток і заповнена декларація на прикладі ФОП Новітченко І.В. згідно з існуючими нормами і законодавством України. Запропоновано модернізувати справляння податку.

Фактологічну основу роботи складають статистичні та практичні джерела, періодичні видання, а також інструктивні та новітні законодавчі матеріали



1. ТЕоретичні основи податкової системи України

1.1 Цілі та функції податкової системи, податкове планування на підприємстві

Податкова система - це сукупність різних видів податків та обов'язкових платежів, які справляються в державі, а також форми і методи побудови самої системи. Для того щоб податкова політика давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Наукові основи побудови податкової системи повинні спиратись на такі вимоги, як системність, встановлення визначальної бази цієї системи та формування правової основи і вихідних принципів.

Вимога системності полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами.

Визначальною базою податкової системи є обсяг бюджетних коштів, які потребує держава для виконання покладених на неї функцій.

Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності - державної чи приватної. При державній власності створювані доходи належать державі. При приватній власності питання формування і розподілу доходів є компетенцією власника (або власників) [10].

За економічним змістом податки - це форма фінансових відносин між державою й членами суспільства. Економічна природа податку полягає у з'ясуванні його призначення об'єкта оподаткування й джерела сплати, а також у визначенні впливу на суб'єктів оподаткування і на економіку в цілому.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт оподаткування, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело нарахування.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело нарахування - джерело, за рахунок якого нараховується той чи інший податок (заробітна плата, прибуток тощо).

За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку є податок з власників транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, податок на доходи з фізичних осіб, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику.

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб.

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками.

Податки повинні бути основним інструментом держави для регулювання економіки, стимулювання науково-технічного прогресу, формування доходів бюджету, обмеження росту цін та інфляції, тощо.

У сучасному підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати захист майнових прав та інтересів платників податків - юридичних і фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

Найважливішим способом управління податковими потоками на підприємстві є податкове планування.

Суть податкового планування на підприємстві складається у творчому пошуку варіантів господарської діяльності і створенні таких умов, при яких мінімізуються податки з метою збільшення прибутку підприємства і поліпшення його фінансового стану.

Податкове планування складається з таких елементів: планування, фінансова діяльність, господарська діяльність, оптимізація податкових платежів.

Під плануванням мається на увазі, насамперед, прийняття підготовлених управлінських рішень.

Під фінансовою діяльністю підприємства слід розуміти управління грошовими потоками, структурою капіталу і ліквідністю підприємства з погляду критерію максимізації його ринкової вартості.

Під господарською діяльністю варто розуміти підготовку і просування на ринок товарів (робіт, послуг) з метою одержання максимального прибутку.

Під оптимізацією податкових платежів слід розуміти збільшення фінансових результатів при економії податкових витрат, а також недопущення більшої динаміки росту податкових витрат в порівнянні з динамікою росту виручки.

Податкове планування - це планування фінансової і господарської діяльності юридичних і фізичних осіб з метою оптимізації (мінімізації) податкових платежів, а також методи і заходи, що спрямовані на збільшення оборотних коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства після сплати податків.

Податкове планування базується на аналізі поточного законодавства, принциповій позиції фіскальних органів з питань оподаткування, перспективному законодавстві для запобігання в майбутньому додаткових витрат у випадку прийняття тих чи інших законів. [7]

Цілями податкового планування є:

- підвищення рівня контролю за фінансовими потоками;

- підвищення оборотності обігових коштів;

- уникнення штрафних санкцій;

- організація правильних розрахунків суми податкових платежів при дотриманні податкового законодавства;

- розроблення структури взаємовигідних договорів із замовниками і постачальниками;

- збільшення прибутку.

Податкове планування є однією з найважливіших складових частин процесу фінансового планування. Відбувається попередній розрахунок варіантів сум податків за результатами загальної діяльності і по відношенню до конкретної угоди чи проекту в залежності від різних правових форм її реалізації. Податкове планування доступне будь-кому, але здійснювати його потрібно не після здійснення якоїсь господарської операції чи завершення податкового періоду, а до цього.

На практиці виходять такі види податкового планування (рисунок 1.1): стратегічне, оптимізаційне, мінімізаційне, класичне, поточне.

Стратегічне податкове планування - включає вибір місця реєстрації фірми, її місцезнаходження, юрисдикції, організаційно - правової форми і видів діяльності, визначення часток співзасновників у статутному фонді, формування внутрішньої організаційної структури фірми.

Оптимізаційне податкове планування - це зменшення розміру податкових зобов'язань за допомогою цілеспрямованих правомірних дій платника податків, які включають повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень та інших законних засобів і прийомів.

Мінімізаційне податкове планування - це планування із застосуванням протизаконних схем і методів з метою зменшення податкових платежів.

Класичне податкове планування - це планування правильної і своєчасної сплати податків, організація правильного податкового обліку, внутрішнього контролю і звітності, планування економічної діяльності в рамках визначених законом, і своєчасної сплати податків.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 Види податкового планування

Поточне податкове планування - вибір облікової політики фірми, розрахункове планування податкових платежів, безпосереднє застосування схем їхньої оптимізації.

Виходячи з характеристики видів податкового планування можна проаналізувати основні відмінності між класичним податковим плануванням та податковою оптимізацією (мінімізацією) планування (таблиця 1.1).

Податкова оптимізація планування передбачає вид економічної діяльності, в рамках якої здійснюється реалізація таких угод, за якими є можливість використання альтернативних форм розрахунків (бартер, векселя, уступка вимог), реорганізація підприємства, зміна оформлення реальних товарно-грошових потоків та інші. Податкова оптимізація планування як системний підхід не може бути реалізований без аналізу і планування, тобто збору і цілеспрямованої переробки інформації з використанням основних економічних показників конкретного бізнесу. Насамперед, податкова оптимізація планування припускає якісно інший підхід до організації бізнесу. До звичайних критеріїв побудови бізнесу, таким як одержання прибутку, ліквідності, підвищення вартості активів, необхідно: додати і постійно враховувати критерій мінімізації податків.

Метою податкової оптимізації планування є діяльність у рамках закону, що дозволяє одержати найбільше відношення прибутку до податкових витрат платника податків.

Таблиця 1.1

Характеристика ознак відмінності податкового планування

Ознака	Класичне податкове планування	Податкова оптимізація планування
Мета	Обчислення сум окремих податків і загальної суми податкових платежів на плановий період	Оптимізація (мінімізація) сум окремих податків і загальної суми податкових платежів у плановому періоді
Варіантність планування	Одно - варіантне	Багатоваріантне
Використання податкових пільг	Розглядаються податкові пільги, які можливі за конкретного виду діяльності	Розглядаються усі можливі податкові пільги, передбачені законодавством
Результат планування	Визначення суми податкових зобов'язань до бюджету та цільових позабюджетних фондів	Рівень зменшення податкового навантаження на підприємство

Податкова оптимізація (мінімізація) планування - це вибір між різними варіантами здійснення фінансово - господарської діяльності підприємства і розміщення його активів з метою досягнення найнижчого рівня податкових зобов'язань, що виникають при цьому. В основі податкової оптимізації планування лежить максимальне використання усіх визначених законом податкових пільг.

Податкове планування, як творчий процес потребує індивідуального підходу. В процесі податкового планування можна виділити методи податкової оптимізації (рисунок 1.2).

Не один із методів оптимізації сам по собі не приносить успіху в податковому плануванні. Тільки складена грамотно і з урахуванням всіх особливостей схема дозволяє досягнути наміченого результату. І навпаки, неякісні схема податкової оптимізації може нанести компанії суттєву шкоду.

Будь-яка схема перед її втіленням в життя перевіряється на відповідність наступних критеріям:

- ефективність - це повнота використання в схемі всіх можливостей мінімізації податків;

- відповідність вимогам законів - врахування всіх можливих правових наслідків використання схеми, продуманість механізмів реагування на зміни діючого законодавства чи на дії податкових органів;

- автономність - схема розглядається з точки зору складності в управлінні, підконтрольності в використанні і складності в реалізації;

- надійність - це стійкість схеми до зміни зовнішніх та внутрішніх факторів, в тому числі до дій партнерів по бізнесу;

- нешкідливість - передбачає уникнення можливих негативних наслідків від використання схеми всередині підприємства.

Рисунок 1.2 Методи податкової оптимізації

Для оптимізації податків використовуються критерії резиденства і територіальності. Резиденство передбачає, що у резидентів даної країни обкладенню податком підлягають всі доходи, отримані як на території, так і за межами (це має назву “необмежена податкова відповідальність”), а у нерезидентів - тільки доходи, які вони отримують у цій країні (обмежена відповідальність).

Територіальність встановлює, що оподаткуванню в даній країні підлягають тільки ті доходи, які отримуються на її території. Відповідно, будь-які доходи, отриманні і здобуті за рубежем, звільняються від податків у цій країні.

Будь-який з цих критеріїв, за умови одноманітного застосування у всіх країнах, виключав би найменшу можливість міжнародного подвійного оподаткування, тобто оподаткування одного і того ж об'єкту (доходу, майна, угоди тощо) в один і той же період аналогічними видами податків у двох і більше країнах. Для країн, громадяни і компанії яких отримують значні суми доходів від їх зарубіжної діяльності і від капіталів, розміщених за кордоном, доцільніше розмежування податкових юрисдикцій у міжнародному масштабі на основі критерію резиденства, а для країн, в економіці яких значне місце займають іноземні капітали, особливої ваги набуває критерій територіальності.

Певний вплив на рівень оподаткування мають форми фінансування підприємств, яке може здійснюватися двома шляхами:

1. Додатковим залученням капіталу (продажу акцій і т.п.).

2. Залученням кредитів і позик.

Останнім часом інвестори все більше віддають перевагу другому виду фінансування - в основному через податкові причини.

По-перше, дивіденди, які виплачуються акціонерам, обкладаються більш високими податками, ніж проценти за одержаними кредитами. Тому, для підприємств стає більш вигідним залучення кредитів, а не продаж акцій.

По-друге, рівень дивідендів обмежується розмірами балансового прибутку, а проценти за кредитом виплачуються за рахунок витрат, які йдуть на зменшення податкової бази і, відповідно, зменшують загальний обсяг податкових зобов'язань підприємств.

Ефективність податкової політики досягається дотриманням наступних принципів:

1. Суворе дотримання діючого законодавства по оподаткуванню.

2. Доцільність застосування на підприємствах малого бізнесу спрощених систем оподаткування.

3. Управління виробничим процесом у залежності від зміни діючої системи оподаткування.

4. Вплив на елементи бази оподаткування в залежності від групи податків, зборів та платежів.

Підприємства мають великі можливості зменшення своїх податкових зобов'язань, але податкова політика кожного з них повинна базуватися на вимогах економічної доцільності.

Можливість і необхідність податкового планування закладені в самому податковому законодавстві. Діюче українське законодавство (до речі, як і нормативно - правова база розвинутих країн) містить в собі різні податкові режими для різних ситуацій (наприклад, при торгівлі на ринку - один механізм оподаткування, а при торгівлі в магазині він дещо інший), припускає різні методи для визначення податкової бази і пропонує платникам різні податкові пільги.

Методами податкового планування є поточний фінансовий контроль, попередня податкова експертиза, порівняльний аналіз.

Поточний фінансовий контроль (короткострокове оперативне податкове планування) передбачає контроль за податковими платежами при періодичному складанні прогнозів їх змін і спостереження у відповідності з прогнозами реальних платежів податків за ті ж періоди.

У випадку суттєвих розбіжностей між прогнозами і реальними платежами з'ясовуються причини розбіжностей і розробляються пропозиції щодо їх усунення. Базою при застосуванні цього методу виступають нормативні податкові документи, обговорення даних питань з податковою інспекцією, придбання літератури по податках.

Попередня податкова експертиза (середньострокове перспективне податкове планування) передбачає експертизу нових проектів і найважливіших управлінських рішень. Цей метод передбачає вже наявність на підприємстві ґрунтовної інформаційно-аналітичної бази про оподаткування не лише текстів нормативних документів, але коментарів до них провідних юристів, бухгалтерів, аудиторів, матеріалів державних органів, рішень судів за податковими спорами, матеріалів про податки з періодики, проектів податкового законодавства.

Порівняльний аналіз (довгострокове стратегічне податкове планування) передбачає аналіз нових проектів діяльності підприємства в цілому. У відповідності з цим методом проводиться порівняння різних варіантів діяльності підприємства з метою визначення їх податкової ефективності: на короткій період діяльності (при постійних значеннях податкових ставок) і на тривалі періоди (при різних варіантах очікуваних змін у законодавстві та ставках).

Першоосновою при застосуванні на підприємстві податкового планування, звичайно, є досконале знання і належне розуміння податкового законодавства. Крім того, найбільшу ефективність забезпечує послідовне та узгоджене використання різних методів податкового планування, які мають враховувати особливості діяльності підприємства і можуть бути розроблені тільки для кожного окремого платника податків. Податкове планування на підприємстві передбачає можливість вибору пільгового режиму оподаткування, запровадженого державою з метою підтримки пріоритетних секторів економіки видів діяльності або для соціального захисту населення. Використовуючи систему наданих законодавством пільг, підприємство може переорієнтувати свою фінансово-господарську діяльність із метою оптимізації оподаткування та збільшення доходів. Отже, прийняттю рішення про здійснення певного пільгового напрямку роботи має передувати відповідний розрахунок доцільності використання податкових пільг.

Важливим ланцюгом у розрахунку ефективності податкових платежів є використання системи планування та моделювання баз оподаткування. Для цього податкові платежі розраховуються різними варіантами, а потім підставляються результати моделювання. [15]

Таким чином, система оптимізації податків належним чином сприяє підвищенню економічної ефективності підприємств, що прямо пропорційно впливає на зміцнення економіки країни.

Рівень сплати податків та добросовісність обох сторін цього процесу - платників податків і держави - свідчить про цивілізованість суспільства, бо податки - це плата за цивілізацію.

1.2 Особливості податкової системи України

Вихідні принципи побудови податкової системи визначені в законі України “Про систему оподаткування”.

Цим же Законом визначено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками (рис. 1.3): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.



Рисунок 1.3 Структурно-логічна схема класифікації податків

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні.

Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки (рисунок 1.4) установлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Місцеві податки установлюються місцевими радами народних депутатів. Їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.



Рисунок 1.4 Структурно - логічна схема загальнодержавних податків і зборів

Розглянемо детальніше деякі види прямих податків.

1.3 Структура та функції прямих податків

1.3.1 Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, що сплачується підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій (рисунок 1.5).



Рисунок 1.5 Справляння податку на прибуток підприємств

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Облік валових доходів у податковому обліку ведуть з метою визначення розрахунковим шляхом оподатковуваного прибутку у декларації про прибуток підприємства.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” доходи поділяють на групи, що наведені у рис. 1.6.

До складу валових доходів включають валовий дохід від усіх видів діяльності, у тому числі:

1) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону;



Рисунок 1.6 Структура валового доходу

2) вартість відвантажених товарів або вартість при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій; доходи і витрати від здійснення бартерних операцій визначають, виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижче звичайних цін.

Звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ідентичні товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник.

Однорідні товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни “справедлива вартість”, “ринкова вартість” та “чиста вартість реалізації”, які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав прирівнюється до терміну “звичайна ціна” визначеного Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” [85 (пп. 1.20.5)].

3) доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку:

? з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду;

? перерахунком кредиторської заборгованості;

? від перерахунку монетарних статей (позитивна різниця).

4) доходи від продажу товарів (робіт послуг) за кошти (гривні та іноземну валюту) як пов'язаним, так і не пов'язаним особам;

5) сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 (рисунок 1.7), нематеріальних активів та доходи, отримані від продажу невиробничих фондів.

Рисунок 1.7 Доходи від продажу основних фондів 1 групи



6) прибуток, отриманий в результаті продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, якщо відбулося перевищення витрат, понесених платником податку;

7) частина валових доходів при виконанні довготермінових договорів (контрактів), що припадає на звітний місяць;

8) позитивна різниця між сумою отриманих коштів при реалізації землі та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта, збільшених на коефіцієнт індексації (при продажу ділянки придбаної раніше).

Позитивна різниця, між сумою отриманих коштів та сумою оціночної вартості такої землі внаслідок продажу землі, отриманої у власність у процесі приватизації;

9) додатна різниця (приріст) між балансовою вартістю на кінець звітного періоду і балансовою вартістю на початок звітного періоду;

10) доходи від банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівля валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями й вимогами;

11) доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також від здійснення операцій лізингу (оренди);

12) доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, й виявлені у звітному періоді (подається уточнююча декларація);

13) доходи від інших джерел, в тому числі, але не виключно, у вигляді:

? сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платником податку у звітному періоді;

? сум поворотної фінансової допомоги, отриманої від неплатників податку на прибуток (у т.ч. нерезидентів) або осіб, що мають пільги по сплаті даного податку, або застосовують інші ставки, ніж 25%.

14) зміна суми компенсації вартості товарів. При поверненні товару продавцю валовий дохід коригується зі знаком «-». Якщо компенсація за раніше проданий товар збільшилась, валовий дохід коригується зі знаком «+»;

15) суми безнадійної заборгованості;

16) суми валових доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

Доходи, які не включають до складу валових доходів:

1) суми податку на додану вартість, отриманих (нарахованих) підприємством у складі ціни продажу продукції (робіт, послуг), за винятком випадків, коли таке підприємство - отримувач не є платником податку на додану вартість;

2) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку у випадках, передбачених законодавством;

3) суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (господарського суду) або внаслідок задоволення претензій у порядку, установленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом, у разі якщо вони не були віднесені таким платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів;

4) суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат;

5) суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, у тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

6) суми доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування від надання державних послуг (видачі дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, реєстрації, інших послуг, обов'язковість придбання яких передбачено законодавством) у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів;

7) суми коштів у вигляді внесків, які:

а) надходять до платників податку, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону, від вкладників пенсійних фондів, вкладників пенсійних депозитних рахунків, а також осіб, що уклали договори страхування відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

б) надходять до страховиків, що здійснюють довгострокове страхування життя, від страхувальників;

в) накопичуються за пенсійними вкладами, рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону;

- суми надходжень до неприбуткових установ і організацій згідно з вимогами оподаткування неприбуткових установ і організацій;

8) кошти спільного інвестування, а саме кошти, залучені від інвесторів інститутів спільного інвестування (ІСІ) та доходи, нараховані за активами ІСІ, а також кошти, залучені від власників сертифікатів фондів операцій з нерухомістю та доходи, нараховані за активами фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону;

9) номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цiнних паперiв, якi засвiдчують відносини позики, а також платiжних документiв, емiтованих (виданих) боржником на користь (на iм'я) платника податку як забезпечення або пiдтвердження заборгованостi такого боржника перед таким платником податку (облiгацiй, ощадних сертифiкатiв, казначейських зобов'язань, векселiв, боргових розписок, акредитивiв, чекiв, гарантiй, банкiвських наказiв та iнших подiбних платiжних документiв);

10) доходи вiд спiльної дiяльностi на територiї України без створення юридичної особи, дивiденди, отриманi платником податку вiд iнших платникiв податку;

11) кошти або майно, якi повертаються власнику корпоративних прав, емiтованих юридичною особою, пiсля повної i кiнцевої лiквiдацiї такої юридичної особи-емiтента або пiсля закiнчення договору про спiльну дiяльнiсть, але не вище номiнальної вартостi акцій (часток, паїв;

12) кошти або майно, що надходять у виглядi мiжнародної технiчної допомоги, яка надається iншими державами вiдповiдно до мiжнародних угод, що набрали чинностi у встановленому законодавством порядку;

13) вартiсть основних фондiв безоплатно отриманих платником податку з метою здiйснення їх експлуатацiї у випадках, передбачених законодавством:

? якщо такi основнi фонди отриманi за рiшенням органiв центральної виконавчої влади;

? у разі отримання спецiалiзованими експлуатуючими пiдприємствами об'єктiв енергопостачання, газо- i теплозабезпечення, водопостачання, каналiзацiйних мереж вiдповiдно до рiшень мiсцевих органiв виконавчої влади та виконавчих органiв рад, прийнятих у межах їх повноважень;

? у разі отримання пiдприємствами комунальної власностi об'єктiв соцiальної iнфраструктури, що перебували на балансi iнших пiдприємств та утримувалися за їх рахунок. Отримані таким чином основнi фонди приймаються на баланс за балансовою вартiстю. Порядок безоплатної передачi таких основних фондiв установлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України;

14) кошти або майно, що надаються у виглядi безповоротної допомоги громадським органiзацiям iнвалiдiв та пiдприємствам i органiзацiям, іншi надходження, прямо визначенi нормами Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Валовi витрати виробництва та обiгу (далi - валовi витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовiй, матерiальнiй або формах, здiйснюваних як компенсацiя вартостi товарiв (робiт, послуг), якi придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власнiй господарській дiяльності.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати поділяють на 3 групи, що наведені на рис. 1.8

Рисунок 1.8 Структура валових витрат

Витрати, які включаються до складу валових витрат:

1) суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), безпосередньо пов'язаних з отриманням доходу;

2) суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій (визначених законодавчо як неприбуткові) суми коштів, що перераховані юридичним особам, у тому числі неприбутковим організаціям - засновникам постійно діючого третейського суду, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком внесків, передбачених підпунктом 5.6.2 пункту 5.6 Закону «Про податок на прибуток», та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 Закону України “Про податок на прибуток”; [9]

3) суми внесених (нарахованих) податків, зборів установлених Законом України “Про систему оподаткування”, крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів;

4) суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку;

5) суми будь-яких витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів 2_4 групи, що підлягають амортизації, у тому числі витрат на поліпшення орендованих основних фондів, здійснюється у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості 2-4 групи основних фондів станом на початок звітного періоду, а по об'єктах основних фондів 1 групи, до валових витрат включаються витрати, що не перевищують суму у розмірі 10 відсотків до балансової вартості об'єкта, що ремонтується станом на початок звітного періоду;

6) суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам у розмірі, що перевищує два відсотки, але не більше десяти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного періоду;

7) суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо підприємство не є платником податку на додану вартість;

8) витрати на придбання основних фондів або нематеріальних активів для їх подальшого продажу іншим особам;

9) від'ємна різниця від перерахунку у гривні іноземної валюти заборгованість, що перебувала на обліку підприємства на кінець звітного періоду;

10) залишкова вартість об'єкта основних фондів групи 1 при досягненні за наслідками амортизації балансової вартості 100 НМДГ);

11) сума перевищення балансової вартості окремих об'єктів 1 групи основних фондів та нематеріальних активів над виручкою від продажу).

12) сума балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1 у разі вимушеної заміни основних фондів;

13) суми витрат, не віднесені до складу валових витрат минулих звітних періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді;

14) суми безнадійної заборгованості.

15) суми валових витрат, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Витрати, які не включаються до складу валових витрат:

1) витрати на потреби, не пов'язані з господарською діяльністю;

2) витрати податкових платежів до бюджету:

? податку на прибуток (авансового внеску, нарахованого на суму дивідендів);

? податку від грального бізнесу;

? податку на репатріацію доходів;

? витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), якщо підприємство - платник ПДВ;

? витрати на сплату податків на доходи фізичних осіб;

3) витрати на оплату штрафів, неустойки чи пені за рішенням сторін договору;

4) витрати на сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань;

5) витрати на виплату дивідендів;

6) витрати не підтверджені відповідними розрахунками, іншими документами.

Витрати подвійного призначення, які включаються з відповідними обмеженнями до складу валових витрат:

1) витрати на спецодяг, спецвзуття, спец харчування за переліком КМУ (п.п.5.4.1);

2) витрати для науково - технічного забезпечення господарської діяльності (література, підписка, аудит); витрати, пов'язані з професійною підготовкою і перепідготовкою за профілем такого платника податку фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, в українських закладах освіти, за винятком фізичних осіб, пов'язаних з таким платником податку (в розмірі 2% фонду оплати праці звітного періоду (порядок професійної підготовки та перепідготовки та розміри витрат на такі цілі встановлюється Кабінетом Міністрів України п.5.4.2);

3) витрати на гарантійний ремонт, обслуговування в розмірі 10% від сукупної вартості проданих товарів, по яких не минув термін гарантійного обслуговування (п.5.4.3);

4) витрати на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше 2% від оподатковуваного прибутку підприємств за попередній звітний (податковий) рік (п. 5.4.4);

5) витрати, пов'язані з експлуатацією фондів природоохоронного призначення, що є власністю підприємств (п.5.4.5);

6) будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 10 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік (пп. 5.4.6).

7) витрати на відрядження в межах норм (п. 5.4.8);

8) витрати у розмірі 50% від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом, які пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури і пунктів медичного огляду та витрати на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів, що забезпечують основну діяльність підприємства (п.п.5.4.10).

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів (пп. 8.1.1), - це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого доходу платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу розраховується за формулою (п.п.8.3.2.):

Б(а)=Б(а-1)+П(а-1)-В(а-1)-А(а-1), де



Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта ОФ групи 1) на початок розрахункового кварталу;

Б (а-1) - балансова вартість групи на початок кварталу, що передував розрахунковому; П (а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об'єкта ОФ групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А (а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що передував розрахунковому.

Суми амортизаційних відрахувань визначають шляхом множення балансової вартості груп основних фондів на початок розрахункового кварталу на норму амортизації.

Платники податків усіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, що визначається за формулою:

Кі = (І (а - 1) - 10) / 100, де

І (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує 1, індексація не проводиться.

...