Порівняльний аналіз з оподаткуванням прибутку в європейських країнах

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

? група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

? група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

? група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду [, п.8.6.1] в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 - 2 відсотка;

група 2 - 10 відсотків;

група 3 - 6 відсотків;

група 4 - 15 відсотків.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих за звітний період.

Основою для визначення оподатковуваного прибутку є показники скоригованого валового доходу, суми валових витрат і амортизаційних відрахувань. Порядок формування цих показників представлено у відповідних схемах 1.9, 1.10.

Основну частину валового доходу формують доходи від продажу товарів (робіт, послуг).

Найбільшу частину валових витрат для виробничих та торгових підприємств складають витрати на придбання товарів (робіт, послуг).

Після формування показників скоригованого валового доходу та скоригованих валових витрат необхідно визначити суму податку на прибуток (таблиця 1.2):

У випадках, якщо платник податку задекларував від'ємне значення об'єкта оподаткування (балансові збитки) за результатами податкового періоду, який передує податковому періоду, з якого починають застосовуватися норми Закону «Про податок на прибуток підприємств» зі змінами №349, то таке від'ємне значення для цілей оподаткування враховується окремо (в стр. 09 Декларації) та не включається до складу валових витрат та враховується таким платником податку шляхом зменшення об'єкта оподаткування слідуючих податкових періодів протягом 12 календарних періодів з моменту виникнення такого від'ємного значення. Якщо вказаний з 12 кварталів строк минув до набрання чинності Закону, то останнім кварталом такого строку вважається квартал, з якого починають застосовуватися норми Закону «Про податок на прибуток підприємств» зі змінами. Відповідно до ст. 89 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 р.” при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток від'ємне значення об'єкта оподаткування (балансові збитки), яке обліковувалось у платника податку станом на 1 січня 2007 року і не було погашено на 1 січня 2008 року, не враховується у зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за наслідками податкових періодів (кварталів) 2008 податкового року.

Рисунок 1.9 Формування показників скоригованого валового доходу



Рисунок 1.10 Формування показників валових витрат

Таблиця 1.2

Порядок визначення суми податку на прибуток

Платник податку, який здійснює діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», зобов'язаний окремо визначати податок на прибуток від кожного окремого виду такої діяльності та окремо визначати податок на прибуток від іншої діяльності.

Податковий облік банківської установи здійснюється шляхом застосування програмного продукту - "Податкова декларація ", яка дає змогу проводити в автоматизованому режимі формування податкової звітності.

Автоматизована система на підставі проведеної настройки програмного продукту проводить відбір документів за рахунками 6-го та 7-го класів (6-ий клас - рахунки обліку доходів, 7-ий клас - рахунки обліку витрат), які відповідно до чинного законодавства постійно (по суті операції) відносяться, або навпаки не відносяться до складу валових доходів (витрат) та у автоматизованому режимі напряму включає ці операції за відповідними строками у декларацію. Ті операції, доходи та витрати за якими можуть бути віднесені до складу валових, або ні - в залежності від суті самої операції, документи за ними поступають в каталог програми "Документи по частково вхідним рахункам". Далі розглядається кожен цей документ та надається йому статус відповідно до чинного законодавства: "Входить в податковий облік", "Не входить", "Частково входить". При цьому, в разі коли документ частково входить в податковий облік - проставляється часткова сума цього документа, яка відображається у податковому обліку. Після проведення (розбирання) всіх документів звітного періоду формується та роздруковується розшифровка розрахунку податкової декларації (додаток А), здійснюється контроль відхилень податкового та фінансового обліку та формується декларація до неї (додаток Б).

Для звірки відхилень даних фінансового та податкового обліку банком роздруковується оборотна-сальдова відомість фінансового обліку за рахунками 6-го та 7-го класів за період. За даними податкового обліку щомісячно формується реєстр документів за частково вхідним рахунком, який також звіряється з даними фінансового обліку з метою недопущення необґрунтованих розбіжностей між даними фінансового та податкового обліку.

Згідно реєстру документів доходів і витрат фінансового обліку щомісячно здійснюється перевірка правильності включення доходів і витрат фінансового обліку до складу валового доходу та валових витрат згідно податкового законодавства.

До податкової звітності з податку на прибуток додаються відомості про балансову вартість матеріальних ресурсів і малоцінних предметів на складах, відомості про придбання за звітний період основних засобів, вартість яких не перевищує 1000 грн., обігово-сальдовий баланс по руху основних фондів в розділі кожного інвентарного номеру (додаток В), розрахунок з відображенням витрат по поліпшенню основних фондів за звітний квартал та наростаючим підсумком с початку року розрахунок податкової амортизації.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 статті 8 Закону, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

У додатку Д приведено розрахунок сум поліпшень, що включаються до балансової вартості відповідних груп.

Після проведених розрахунків складається декларація з податку на прибуток відповідно до податкового законодавства. Декларація з податку на прибуток подається платником незалежно від того, виникло у звітному періоді у платника податкове зобов'язання чи ні.

Починаючи з податкового періоду - перший квартал 2008 року, декларація заповнюється в гривнях, без копійок, з відповідним округленням за загально встановленими правилами.

У декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо той чи інший рядок не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється. Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності). Достовірність даних підтверджуються підписами керівника і головного бухгалтера та засвідчується печаткою підприємства. Оригінал декларації з відповідними додатками подається платником до податкового органу за місцезнаходженням платника. У декларації не повинно бути помарок, виправлень, дописок і закреслень (крім передбачених формою декларації).

1.3.2 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Механізм справляння податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів наведено на схемі 1.11.

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є:

- підприємства, установи та організації, які є юридичними особами;

- іноземні юридичні особи;

- громадяни України;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством, власні транспортні засоби.

Рисунок 1.11 Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Від сплати податку звільняються:

1. На 50% громадянам, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87 03), вироблені в країнах СНД i взяті на облік в Україні до 1990 р. включно, та вантажні автомобілі (код 8704) з об'ємом циліндрів двигуна до 6001 см3 до 1990 р. випуску включно, - щодо одного із зазначених автомобілів.

2. Власники легкових автомобілів (пільга надається останньому власникові легкового автомобіля, якщо цей автомобіль до 1990 р. включно було зареєстровано в Україні на будь-якого власника). Пільга надається щодо одного легкового автомобіля або одного вантажного автомобіля за вибором платника податку.

Порядок обчислення та сплати податку: податок сплачується юридичними особами щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а за придбані протягом року - перед їх реєстрацією по строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу. Розрахунок суми податку на такі транспортні засоби подається в десятиденний термін після їх реєстрації.

Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку за наземними транспортними засобами - до територіальних дорожніх фондів, а за водним - до відповідних бюджетів місцевого самоврядування.

У разі відсутності документів про сплату податку реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не проводяться.

Відповідно до частини третьої ст. 5 Закону №1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» за транспортні засоби, зняті юридичними особами протягом року з реєстрації (перереєстровані), здійснюється перерахунок розміру податку. Розмір податку перераховується перед зняттям їх з реєстрації (перереєстрацією) по строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з наступного за тим, в якому транспортний засіб знято з реєстрації (перереєстровано).

Підприємствам, які мають транспортні засоби, необхідно подати розрахунок податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в терміни, визначені законом для річного звітного періоду, а саме: протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Податок обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів за станом на 1 січня поточного року (об'єкти оподаткування та ставки податку наведені в таблиці 1.3).

Податок з власників наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів сплачується юридичними і фізичними особами за місцем знаходження юридичних осіб та місцем проживання фізичних осіб.

Таблиця 1.3

Ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Код	Опис об'єктів оподаткування	Ставка податку на рік (з 100 см3 об'єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини)
1	2	3
8701	трактори колісні (крім гусеничних)	2,5 грн. з 100 см3
8701 20	сідельні тягачі	15 грн. з 100 см3
8702	автомобілі для перевезення не менш як 10 осіб, включаючи водія	5 грн. з 100 см3
8703	автомобілі легкові (крім автомобілів з електродвигуном - код 8703 90 10 00) з об'ємом циліндрів двигуна:
	до 1000 см3	3 грн. з 100 см3
	від 1001 см3 до 1500 см3	4 грн. з 100 см3
	від 1501 см3 до 1800 см3	5 грн. з 100 см3
	від 1801 см3 до 2500 см3	10 грн. з 100 см3
	від 2501 см3 до 3500 см3	25 грн. з 100 см3
	від 3501 см3 і більше	40 грн. з 100 см3
8703 90 10 00	транспортні засоби, оснащені електродвигунами	0,5 грн. з 1 кВт
8704	автомобілі вантажні з об'ємом циліндрів двигуна:
	до 8200 см3	15 грн. з 100 см3
	від 8201 см3 до 15000 см3	20 грн. з 100 см3
	від 15001 см3 і більше	25 грн. з 100 см3
8705	автомобілі спеціального призначення (крім пожежних і швидкої допомоги)	5 грн. з 100 см3
1	2	3
8711	мотоцикли (мопеди), велосипеди з двигуном (крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см3, - код 87 11 10 00 00) з об'ємом циліндрів двигуна:
	до 500 см3	3 грн. з 100 см3
	від 501 до 800 см3	5 грн. з 100 см3
	від 801 см3 і більше	10 грн. з 100 см3
	яхти і судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних):
8903 91 10 00	морські	14 грн. з 100 см довжини
8903 91 91 00	яхти і судна парусні масою не більш як 100 кг	7 грн. з 100 см довжини
8903 91 93 00	яхти і судна парусні масою понад 100 кг та завдовжки не більш як 7,5 м	7 грн. з 100 см довжини
8903 91 99 00	яхти і судна парусні масою понад 100 кг та завдовжки понад 7,5 м	14 грн. з 100 см довжини
	човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних):
8903 92 10 00	морські	14 грн. з 100 см довжини
8903 92 91 00	човни моторні і катери завдовжки не більш як 7,5 м	7 грн. з 100 см довжини
8903 92 99 00	човни моторні і катери завдовжки понад 7,5 м	14 грн. з 100 см довжини
	плавучі засоби (крім спортивних):
8903 99 10 00	з масою не більш як 100 кг	7 грн. з 100 см довжини
8903 99 91 00	завдовжки не більш як 7,5 м та масою понад 100 кг	7 грн. з 100 см довжини
8903 99 99 00	завдовжки понад 7,5 м та масою понад 100 кг	14 грн. з 100 см довжини

За приховування (заниження) об'єктів оподаткування, за відсутність обліку об'єктів оподаткування або ведення цього обліку з порушенням установленого порядку, а також за неподання або несвоєчасне подання податковим органам розрахунків та інших документів юридичних та фізичних осіб, які є платниками податку з власників транспортних засобів, до них застосовуються санкції згідно з Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-III.

Територіальні дорожні фонди 85 відсотків із суми цього податку спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 відсотків - до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення.

1.3.3 Плата за землю

Плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної i комунальної власності) - це податок на володіння та користування землею, який справляється з юридичних та фізичних осіб.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Механізм оподаткування плати за землю наведений на рис. 1.12.

Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року. Орендна плата за земельні ділянки державної i комунальної власності справляється у порядку, визначеному Законом України «Про плату за землю».

Рисунок 1.12 Структурно-логічна схема земельного податку

Основним нормативним документом, що регламентує оподаткування землі, є Закон України «Про плату за землю», якій визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння податку.

В податковому обліку підприємства, які використовують землю у господарській діяльності, земельний податок відноситься до складу валових витрат, крім платників фіксованого сільськогосподарського податку (земельний податок входить до складу фіксованого сільськогосподарського податку) та сільськогосподарських підприємств - платників податку на прибуток (земельний податок за сільськогосподарські угіддя зменшує нарахований податок на прибуток).

Платником земельного податку (орендної плати за земельні ділянки державної i комунальної власності) є власник земельної ділянки і землекористувач. Власники землі та землекористувачі вносять плату за землю у вигляді земельного податку, орендарі - у вигляді орендної плати.

Орендна плата за землю -- це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі -- це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Нова форма оренди землі - суборенда земельних ділянок, умови договору якої мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній реєстрації і посвідчується нотаріально.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні.

Об'єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону «Про плату за землю».

Грошова оцінка земельних ділянок провадиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою затвердженою постановою Кабінету Міністрів України і застосовується з метою економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Законодавством передбачено єдиний порядок проведення щорічної індексації грошової оцінки земель та доведення її до відома власників земельних ділянок і землекористувачів.

Плата за землю справляється у 2 формах:

? земельний податок;

? орендна плата.

Обчислення податку за землю, грошову оцінку яких проведено:

Сума податку за землю, де проведена грошова оцінка землі, розраховується за формулою:

Сп = БВ * S * С * Кі, де:

Сп - сума податку за землю;

БВ - балансова вартість одного метру квадратного в залежності від факторів розташування (встановлюється згідно Закону України «Про плату за землю»);

S - площа земельної ділянки;

С - ставка податку;

Кі - коефіцієнт індексації грошової оцінки.

Коефіцієнт індексації грошової оцінки визначається за формулою:

Кі = (І- 10)/100, де:

І - середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує 1, індексації не проводять.

Кінцева сума грошової оцінки землі населеного пункту залежить від місця розташування земельної ділянки, функціонального використання землі та виду діяльності платника.

Обчислення податку за землі, грошової оцінки яких не проведено:

Сума податку за землі, грошової оцінки яких не проведено, розраховується за формулою:

Сп = Пд * ССп, де

Сп - сума податку за землю;

Пд - площа ділянки;

ССп - середня ставка податку, яка коригується на коефіцієнт індексації (коефіцієнт індексації визначається Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік.

Після того, як буде розрахована сума податку за землю за необхідністю застосовують додаткові коефіцієнти, а саме:

- коефіцієнт, що застосовують у містах Києві, Сімферополі, Севастополі;

- місцеві коефіцієнти: коефіцієнт до середньої ставки податку, функціональний коефіцієнт, локальний коефіцієнт (встановлює сільська (міська) рада), але не вище, ніж у 2 рази від середніх ставок податку з урахуванням встановлених законом коефіцієнтів;

- курортний коефіцієнт (якщо земельна ділянка віднесена до статусу курортних).

Для правильності нарахування та обчислення земельного податку важливим є розподіл земель за їх категоріями.

Згідно з Земельним кодексом, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Слід зазначити, що при оподаткуванні земельної ділянки, ставки земельного податку будуть залежати від таких чинників:

? регіону розташування земельної ділянки;

? напряму використання земельної ділянки (цільове й нецільове використання);

? категорії земель;

? функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки та ін.

За категоріями землі поділяються на:

? землі сільськогосподарського призначення;

? землі житлової та громадської забудови;

? землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

? землі оздоровчого призначення;

? землі рекреаційного призначення;

? землі історико-культурного призначення;

? землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

? землі лісового фонду;

? землі водного фонду.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Оподаткування земель сільськогосподарського призначення:

- сільськогосподарські угіддя: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги;

- несільськогосподарські угіддя: господарські шляхи й прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під будівлями, землі тимчасової консервації тощо.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

? для ріллі, сіножатей та пасовищ -- 0,1;

? для багаторічних насаджень -- 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється відповідно до оподаткування земель сільськогосподарського призначення.

Ставки земельного податку (0,1; 0,03), застосовуються по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2008 року, згідно із Законами України “Про Державний бюджет на 2008 р.” від 28.12.2007 р. N107-Vl.

За сільськогосподарські угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, земельний податок справляється відповідно до вищенаведених ставок. Тобто за сільськогосподарські угіддя, незалежно від того, де вони розташовані, в межах населеного пункту чи за межами, на землях лісового чи водного фонду, землях промисловості, транспорту, зв'язку чи іншого призначення, податок справляється за ставками, передбаченими для оподаткування земель сільськогосподарського призначення.

Для земельних ділянок, наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, в межах населених пунктів, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, законодавством установлено сплату податку в розмірі 3 відсотків до суми земельного податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку земельного податку за землі населених пунктів).

Плата за землю не справляється:

? за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

? за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

? за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень та інше.

Оподаткування земель населених пунктів.

У населених пунктах, грошову оцінку земель яких проведено, при обчисленні земельного податку застосовується ставка у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки (помноженої на коефіцієнт 3,03), розмір якої також залежить від місця розташування земельної ділянки, функціонального використання землі та виду діяльності платника і розміру індексації у поточному році. Розмір орендної плати за землю визначається місцевими органами влади у договорі оренди земельної ділянки, але згідно із ст. 5 Закону України “Про оренду землі” він не може бути меншим за розмір земельного податку.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не проведено, то середні ставки земельного податку визначаються у розмірах, зазначених в таблиці 1.4.

Дані ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законом України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік.

Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище, ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів.

Для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, установлено справляння земельного податку в розмірі 3 відсотків до суми цього податку (сума земельного податку визначається як добуток площі земельної ділянки на ставку податку за землі населених пунктів).

При визначенні розміру плати за землю для земельних ділянок, зайнятих житловим фондом, потрібно врахувати, що згідно із ст. 4 «Житлового кодексу України» до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Таблиця 1.4

Ставки податку на землю, грошову оцінку яких не проведено в 2008 році

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)	Середня ставка податку з урахуванням коефіцієнта індексації (грн. за 1 кв.м)
до 0,2	1,5	0,04545
від 0,2 до 1	2,1	0,06363
від 1 до 3	2,7	0,08181
від 3 до 10	3,0	0,09090
від 10 до 20	4,8	0,14544
від 20 до 50	7,5	0,22725
від 50 до 100	9,0	0,27270
від 100 до 250	10,5	0,31815
від 250 до 500	12,0	0,36360
від 500 до 1000	15,0	0,45450
від 1000 і більше	21,0	0,63630

Тому в розмірі 3 відсотків суми земельного податку обчислюються лише земельні ділянки, зайняті житловим фондом, а за частину землі під нежилими приміщеннями в жилих будинках податок справляється на загальних підставах.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі.

Оподаткування земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Податок за землі промисловості, зв'язку та іншого призначення, в межах населеного пункту, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах відповідно до Закону України “Про плату за землю” за ставками населеного пункту. Цей розмір ставки щорічно уточнюється Законом України “Про державний бюджет”.

За межами населених пунктів ставки податку визначаються залежно від категорії землі.

Так, податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, в межах населених пунктів, на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі суми земельного податку.

За межами населених пунктів податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Відповідно до Закону України від 08.02.2001 р. №2271-ІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про плату за землю” встановлено, що власники земельних часток паїв) є платниками земельного податку, а земельні частки (паї) -- об'єктом обкладення земельним податком.

Також Законом внесено доповнення до ст. 12 Закону “Про плату за землю”, згідно з яким на період чинності Закону України від 17.12.98 р. №320-ХІV “Про фіксований сільськогосподарський податок” власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати земельного податку [85, (п.20)].

У разі надання такими громадянами земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду іншим особам земельний податок сплачується ними на загальних підставах. Якщо договором оренди земельної частки (паю) передбачено інше, то виконуються умови такого договору.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку станом на 1 січня. Розрахунок плати за землю за звітний рік подається до першого лютого, а сплачується земельний податок щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет на 2008 р.”, орендну плату потрібно вносити щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за ново відведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на ново відведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (таблиця 1.5).

Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.



Таблиця 1.5

Порядок сплати земельного податку

Назва форми звітності	Хто подає звітність	Дата подання звітності
Зведений розрахунок земельного податку	1. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). 2. Землекористувачі	До 1 лютого поточного року
Довідка про суми земельного податку, які зменшують або збільшують податкові зобов'язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних періодах	-	Подається разом з уточненим Розрахунком. До кожного уточненого Розрахунку додається окрема довідка
Відомість про наявність документів на землю (додаток №1)	Усі платники земельного податку	Подається разом із Розрахунком
Звіт про пільги на земельний податок (додаток №2)	Власники землі та землекористувачі, які мають пільги щодо сплати земельного податку
Розрахунок земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення (додаток №3)	Додатки 3-6 подають залежно від наявності земельних ділянок відповідної категорії та від того, чи встановлена їх грошва оцінка
Розрахунок земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку (додаток №4)
Розрахунок земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким не встановлено грошову оцінку (додаток №5)
Розрахунок земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів додаток №6)

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. [11]

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

1.3.4 Комунальний податок

Комунальний податок - це обов'язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих. Комунальний податок встановлюється згідно ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. N56-93 "Про місцеві податки і збори" [12] з метою додаткового залучення коштів на розвиток соціально-культурної сфери та на будівництво метрополітену.

Об`єктом оподаткування виступає умовний фонд оплати праці, що розраховується як добуток неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової кількості працівників за звітний місяць. При цьому слід звернути увагу, що фактичний розмір фонду оплати праці при обчисленні комунального податку до уваги не береться.

Ставка комунального податку в України не повинен перевищувати 10%. Механізм функціонування комунального податку представлено в таблиці 1.6.

При визначенні бази оподаткування застосовується такий показник, як середньоспискова кількість штатних працівників спискового складу. Для обчислення середньоспискової кількості штатних працівників використовують Інструкцію про статистику чисельності працівників, що зайняті в народному господарстві України (Наказ Міністерства статистики України №171 від 07.07.1995 р.). [8]. Середньоспискова кількість включає до свого складу виключно штатних працівників.

податок прибуток україна європейський



Таблиця 1.6

Комунальний податок

Платники	Об'єкт	Ставка	Джерело нарахування
Юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, планово-дотаційних організацій, та сільськогосподарських підприємств	Фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично сплаченої заробітної плати), помноженого на середньо-спискову чисельність працюючих за звітний місяць	Граничний розмір ставки не повинен перевищувати 10%	Для юридичних осіб - валові витрати

При цьому в практичній діяльності рекомендують вимагати у сумісників довідку з основного місця роботи про сплату за таким місцем роботи комунального податку. Такий захід дозволяє включати кожну працюючу особу до середньоспискової чисельності тільки один раз. Середньоспискова кількість працівників за звітний місяць визначається в наступний спосіб:

ССКП = У ССКn / N

де: ССКП - середньоспискова кількість штатних працівників спискового складу за місяць;

ССКn- середньоспискова кількість штатних працівників спискового складу за кожен календарний день звітного місяця: (з вихідними включно);

N - число календарних днів звітного місяця.

Середньооблікова чисельність працівників за звітний період (місяць) розраховується підсумком чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, з 1 по 30 або 31 число, включаючи святкові неробочі) та вихідні дні, та діленням розрахованої суми на число календарних днів звітного місяця.

Щодо сплати цього податку підприємствами, які тимчасово не ведуть виробничу діяльність, але при цьому подають до статистичних органів звітність про середньоспискову чисельність штатних працівників спискового складу за відповідний період, то питання сплати ними, звільнення їх від сплати або надання відстрочки у сплаті цього податку таким підприємствам, з урахуванням їх виробничо-фінансового стану, відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, що впроваджують місцеві податки і збори. Теж саме стосується і неприбуткових організацій.

Рішенням органу місцевого самоврядування може бути встановлено базовий податковий (звітний) період для комунального податку, який дорівнює календарному кварталу, тому розрахунок податку повинен подаватися протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. Сплата комунального податку здійснюється щомісяця авансовими внесками до 15 числа наступного місяця.

Сума комунального податку у повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за звітний квартал (з урахуванням фактично сплачених авансових внесків за місяці цього кварталу), повинна бути внесена платником протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Якщо рішенням органу місцевого самоврядування передбачено, що розрахунок комунального податку подається і сам податок сплачується щомісяця, то базовий податковий (звітний) період для податку у такому випадку дорівнюватиме місяцю. Розрахунок комунального податку повинен подаватися платниками до податкових органів протягом 20 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного періоду, а сплачуватися податок повинен протягом 10 календарних днів після граничного терміну подання розрахунку. У разі неподання розрахунку в цей термін, платник сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зайво сплачені платниками суми комунального податку зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.



2. Порівняльний аналіз податкової системи України та зарубіжних країн

2.1 Особливості побудови податкової системи Російської Федерації

Основи існуючої в Російській Федерації податкової системи були закладені в кінці 1991 р. ухваленням Закону «Про основи податкової системи в Російській Федерації» і відповідних законів по конкретних видах податків. В умовах високої інфляції і глибоких структурних змін в економіці в перші роки реформ російська податкова система в цілому виконувала свою роль, забезпечуючи надходження до бюджетів всіх рівнів необхідних фінансових ресурсів. Разом з тим, у міру подальшого поглиблення ринкових перетворень, властиві податковій системі недоліки ставали все більш і більш помітними, а її невідповідність змінам, що відбуваються в економіці, все більш і більш очевидним. Не випадково протягом всіх років економічних реформ в законодавство про податки щорічно, а нерідко і по кілька разів в рік, вносилися численні поправки. Але вони вирішували лише окремі вузькі питання, не зачіпаючи основоположних моментів податкової системи. В результаті що склалася до кінця 90-х років в Російській Федерації податкова система у все більшому ступені через недосконалість її окремих елементів ставала гальмом економічного розвитку країни.

Величезне податкове навантаження на законопокірних платників податків, наявність великого числа податкових пільг, а також численних лазівок для заховання доходів і податків створили в країні атмосферу відсутності чесної конкуренції законопокірних і «закононепокірних» платників податків, а також сприяли розвитку тіньової економіки.

У 1998 р. була прийнята перша або так звана загальна частина Податкового кодексу Російської Федерації. Цей документ регламентує найважливіші положення податкової системи Росії, зокрема, перелік діючих в Росії податків і зборів, порядок їх введення і відміни, а також весь комплекс взаємостосунків держави з платниками податків. З введенням цього законодавчого документа був здійснений перший етап комплексного перегляду всієї системи оподаткування.

У результаті ухвалення в 1991 році Податкового кодексу понижена загальна кількість податків, що діяли в Російській Федерації. Податковим кодексом замість 48 встановлених федеральним законодавством податків і відрахувань до позабюджетних фондів і більш ніж 100 фактично діючих до моменту його ухвалення податків, зборів і інших обов'язкових платежів встановлено 28 видів податків і зборів. При цьому важливо підкреслити, що перелік регіональних і місцевих податків став вичерпним, тобто жоден орган законодавчої влади суб'єкта Федерації і представницький орган місцевого самоврядування не має права ввести жодного податку, не передбаченого Кодексом. Це якісно змінило умови господарювання для підприємств, достатньо різко підвищило їх упевненість в непорушності податкової системи.

Законодавці, приймаючи Податковий кодекс, визнали за можливе, не дивлячись на найсерйозніші бюджетні обмеження, що мали місце до моменту розробки і ухвалення Податкового кодексу, піти на певне зниження податкового тягаря на товаровиробників за рахунок скорочення кількості податків. Для реалізації цілей податкових перетворень Кодексом передбачено серйозне зниження податку на доходи фізичних осіб, що повинно за задумом законодавчої і виконавської влади з'явитися додатковим чинником стимулювання розвитку підприємницької активності і розширення платоспроможного попиту населення.

Зниження податкового навантаження не повинне привести до зменшення надходжень податкових доходів в казну держави, оскільки це сприятиме розширенню бази оподаткування і збільшенню за рахунок цього надходжень податків. Крім того, Податковим кодексом передбачений ряд заходів, сприяючих зростанню збору податків, зокрема, за рахунок перекриття наявних каналів відходу від оподаткування і відміни невиправданих податкових пільг.

Принципове значення має рішення проблеми більш рівномірного і справедливого розподілу податкового навантаження на всіх платників податків. Воно забезпечено в Кодексі, перш за все, за рахунок скорочення величезної кількості безсистемно діючих податкових пільг, які порушували принцип справедливості податкової системи по відношенню до тих учасників економічної діяльності, які не користуються податковими привілеями. Загальновідомо, що пільговий режим для одних платників податків неминуче означає додатковий податковий тягар для інших.

Разом з тим відміна більшої частини пільг не означає, що податкова система країни не виконуватиме регулюючу функцію. Тому в Податковому кодексі збережено багато пільг, направлених на упровадження досягнень науки і техніки, встановлено чітке кодифікування податків, узаконена жорстка процедура їх введення, відміни, затвердження ставок, надання пільг і преференції.

Стосовно Російської Федерації систему податків необхідно характеризувати як сукупність федеральних, регіональних і місцевих податків.

І залежно від методу стягування податків, вони діляться на прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника податків. У зв'язку з цим при прямому оподаткуванні грошові відносини виникають безпосередньо між платником податків і державою. Прикладом прямого оподаткування в російській податковій темі можуть служити такі податки, як податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток, податки на майно як і ряд інших податків. В даному випадку підставою для обкладення служать володіння і користування доходами і майном.

Непрямі податки стягуються в процесі руху доходів або обороту товарів, робіт і послуг. Ці податки включаться у вигляді надбавки в ціну товару, а також тарифу на роботи або послуги і оплачуються споживачем. Власник товару, роботи або послуги при їх реалізації одержує з покупця одночасно з ціною і податкові суми, які потім перераховує державі. Тому непрямі податки нерідко називають податками на споживання. Таким чином, вказані податки призначаються для перерозподілу реального податкового тягаря на кінцевого споживача. При непрямому оподаткуванні суб'єктом податку є продавець товару (роботи або послуги), виступаючий як посередник між державою і фактичним платником податку - споживачем цього товару (роботи або послуги). Прикладом непрямого оподаткування можуть служити податок на додану вартість, акцизи і митні збори.

Економічне єство податку виявляється через його функції. Кожна з виконуваних податком функцій проявляє внутрішню властивість, ознаки і риси даної економічної категорії, а також показує, яким чином реалізується суспільне призначення податку, як частини єдиного процесу відтворювання, як інструменту вартісного розподілу і перерозподілу доходів.

У даний час в економічній науці немає єдиної точки зору на кількість виконуваних податком функцій. При цьому одні учені називають тільки дві такі функції - фіскальну і економічну.

Податки виконують, щонайменше, ще три функції: розподільну, стимулюючу і контрольну. Подібний розкид думок далеко не випадковий, оскільки поборники наявності понад фіскальну функцію тільки однієї економічної (або розподільної, або регулюючої) функції при розкритті її економічної суті визначають різні сегменти цієї функції.

2.2 Особливості побудови податкової системи зарубіжних країн

Податкові реформи національних податкових систем, орієнтовані на уніфікацію оподаткування в рамках міжнародних політичних і економічних об'єднань в другій половині ХХ століття, найбільшою мірою були характерні для країн Західної Європи. Можна відзначити в зв'язку з цим реформи в країнах Європейського співтовариства. В набагато меншому ступені реформи, орієнтовані на меті міжнародних економічних і політичних об'єднань, були характерні для США, Канади, Японії, Австралії, Нової Зеландії і ЮАР.

Аналіз діючих податкових систем розвинених країн підтверджує, що жодній країні не вдається знайти той варіант оподаткування, який влаштовував би як державу, так і всіх або більшість платників податків. Суперечності між можливостями економічної системи, цілями і задачами політичних партій, інтересами міжнародного економічного співробітництва, неминуче наростаючи, призводять до того, що колишні системи признаються незадовільними і починається їх перегляд.

Історія XX в. показує, що жодній країні миру не вдається на тривалий період зберігати систему оподаткування в незмінному вигляді. Податкові реформи дозволяють знімати найгостріші суперечності, пристосовувати податковий механізм до виникаючих нових ситуацій, змінювати структуру податкових надходжень відносно окремих видів і груп податків, перерозподіляти надходження по ланках податкової системи.

До найістотніших реформ, що зачіпають розподіл податкових надходжень по групах і окремих видах податків, слід віднести введення в переважній більшості країн Західної Європи податку на додану вартість. В цих країнах уніфікований за принципами організації, методам стягування і контролю податок на додану вартість замінив раніше існуючі податки з обороту, численні податки з продажів, а також окремі види індивідуальних акцизів. В другій половині 60-х рр. цей податок був введений в Данії, Франції, ФРН, Нідерландах і Швеції. В 70-е рр. він набув поширення в Люксембурзі, Бельгії, Норвегії, Ірландії, в Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії і в Італії. В 80-е рр. до вище перелічених країн приєдналися Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина, Ісландія. До країн, що не використовують податок на додану вартість, відносяться США і Швейцарська Конфедерація. В Японії, Канаді, Новій Зеландії цей податок істотно відрізняється від податку на додану вартість, вживаного в країнах Європейського співтовариства.

Особливу групу податкових реформ складають реформи, направлені на зміну систем подачі і обробки відомостей податкового характеру. До таких реформ відносяться: уніфікація бланків податкової звітності, призначених для механізованої і електронної обробки; подача відомостей на електронних носіях інформації; розробка єдиних стандартів бухгалтерського обліку для юридичних осіб і заповнення звітних документів; створення єдиних систем обліку платників податків; уніфікація методів контролю за виконанням податкових зобов'язань. Зміни цього типу проводилися у всіх без виключення країнах. Вони або мали характер самостійних заходів, або об'єднувалися з іншими змінами податкового законодавства. Організаційно-технологічні реформи у сфері оподаткування в країнах Західної Європи були пов'язані з введенням податку на додану вартість.

...