Нові екологічні податки останнім часом запроваджують дедалі більше країн. Наприклад, іспанський уряд запровадив податок на купівлю автомобілів, у яких кількість вуглецю, що виділяється, сягає 120 -- 160 г за 1 км. Ставка цього податку становить 4,75% від вартості транспортного засобу. Таким чином, влада спонукає власників автотранспорту переходити на пальне рослинного походження, яке менше шкодить атмосфері.

У Великій Британії запроваджено податок на кар'єрні розробки, аби зменшити забруднення повітря при видобутку корисних копалин відкритим способом. Податком за забруднення повітря оподатковується видобуток у промислових цілях піску, гравію, каменю. Ставка цього податку становить 1,6 фунта за 1 т. Ці податкові кошти спрямовують на фінансування заходів із захисту довкілля. Податки на забруднення повітря запроваджено у Польщі, Чехії, Латвії, Литві. Відтак ЄС наполягає і на впровадженні Україною високих екологічних стандартів [51].

Починаючи з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податкового кодексу України на зміну збору за забруднення навколишнього природного середовища справляється екологічний податок (розділ VIII «Екологічний податок» Податкового Кодексу України) [5].

Запровадження в Україні екологічного оподаткування відповідає нормам європейського податкового законодавства та можливе під впливом так званої «екологічної (або екотрудової) реформи оподаткування» [52].

Суть цього реформування полягає в оподаткуванні ресурсопотоку - введення ресурсно-екологічних податків, пов'язаних з використанням природних ресурсів та забрудненням довкілля, що є еколого-економічним інструментом, але водночас запобігає збільшенню податкового тягаря для населення та суб'єктів підприємницької діяльності шляхом зниження ставки оподаткування праці чи доходу (зниження прибуткового податку з населення).

Зарубіжний досвід екологічного оподаткування свідчить про ефективність цього інструменту. У розвинених країнах надходження від екологічних податків за останні 15 років мають стійку тенденцію до зростання як за рахунок підвищення ставок податків, так і за рахунок розширення бази оподаткування [66].

Процес гармонізації податкового законодавства України та законодавства ЄС є тривалим та поступовим, таким, що вимагає вивчення чинного податкового законодавства у країнах ЄС та проведення порівняльного аналізу з вітчизняним законодавством, результатом якого стануть покращені умови для рівноправного партнерства України з ЄС та діяльності іноземних компаній в Україні, створення сприятливого інвестиційного клімату» [23].

Проблема забруднення навколишнього середовища та глобального потепління зумовила ідею глобального екологічного оподаткування, на основі якої виникли податкові ініціативи Євросоюзу з уведення глобальних податків на викиди вуглецю, паливо й авіаперевезення.

У табл.3.2. наведено основні категорії податків та платежів екологічного характеру, що успішно застосовуються у розвинених країнах світу. Аналізуючи зарубіжний досвід екологічного оподаткування, варто відзначити використання у країнах Європи розгалуженої системи податкових платежів. Привертають увагу податкові системи скандинавських країн, які виділяють напрямки екологічного оподаткування та конкретизують податкові платежі за об'єктами, що дає змогу реалізовувати принцип цільового спрямування отриманих надходжень [35] .

Перевагами податку на викиди вуглецю є як висока фіскальна ефективність, так і можливість його використання як інструмента впливу на рівень споживання корисних копалин. Необхідність сплати цього податку має спонукати до використання альтернативних відновлювальних джерел енергії, відтак зменшуватиметься шкідливий вплив викидів вуглецю на клімат планети.

Податок на авіаційне паливо або на авіаперевезення також розглядається в контексті зміни клімату. Незважаючи на те, що авіаперевезення генерують лише 3% загальних викидів вуглецю у світі, шкідливий вплив на довкілля саме цього виду транспорту зростає швидкими темпами.

У 2011 році в Німеччині було введено податок на авіаперевезення. Розмір такого податку залежить від дальності польотів. У державі «авіаційний податок» - це триступінчастий податок. 8 євро авіакомпанії платять з кожного пасажира щодо рейсів на короткі відстані, 25 євро - на середні (від 2 500 до 6 000 км) і 45 євро - на дальні (понад 6 000 км). Оподаткуванню не підлягають вантажні перевезення, транзитні маршрути й польоти приватних літаків, оскільки цей сегмент ринку активно відновлюється після кризи.

Отже, «авіаційний податок» покликаний зменшити викиди вуглецю в атмосферу. Проте, щоб досягти такого ефекту, треба зменшити кількість авіаперевезень, а це, у свою чергу, може завдати значної економічної шкоди авіаційній галузі.

Очевидно, що введення такого податку в Україні є недоцільним. Ціна на авіаквитки в Україні й без податку є достатньо високою [58].

Крім податків на авіаперевезення та викиди вуглецю, у ряді країн існують також податки на паливо - нафту, бензин, мазут тощо.

З огляду на модель екологічного податку в Україні, можна стверджувати, що підходи до оподаткування в цій сфері загалом збігаються з ініціативами провідних країн ЄС. З прийняттям Податкового кодексу в Україні було запроваджено податок на викиди двоокису вуглецю, що позиціонується як потужний стимул для скорочення викидів.

За розрахунками, Україна отримає з вуглецевого податку не більше 60-70 млн. грн. за рік, що становить не більше 0,01-0,02% ВВП. Отже, фіскальна роль вуглецевого податку дуже слабка. Звідси викликає сумнів можливість використання його використання як регулюючого інструмента. Розрахунки фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України доводять, що в умовах України ефективним вуглецевий податок стає при ставці оподаткування 1 грн за тонну СО2 із щорічним підняттям цієї ставки на 90% у 2012-2020 рр. і подальшим зростанням ще на 5% упродовж 2020-2030 рр. Тільки тоді вуглецевий податок може стати й серйозним джерелом наповнення бюджету, і важелем впливу на виробництво в бік упровадження чистих технологій.

Таблиця 3.2. Податки та платежі екологічного характеру, що застосовуються в країнах Європи

Джерело: Використано дані [35].

Позитивним є світовий досвід впровадження податків на споживання енергії, отриманої за традиційними технологіями, метою якого є підтримка інвестицій в альтернативні виробництва енергії з необмежених джерел сонця та вітру. Подібну практику використовують як західні (Фінляндія, Швеція), так і східні країни (Японія, Китай).

Для порівняння зазначимо, що податковим законодавством Латвійської Республіки визначено перелік осіб, що є платниками податку на природні ресурси (який є аналогом екологічного податку, що справляється в Україні), значно розширено. Так, законодавці Латвійської Республіки вважають, що негативний вплив на стан навколишнього середовища справляють не тільки суб'єкти господарювання, діяльність яких пов'язана з викидами забруднювальних речовин в атмосферне повітря чи водні об'єкти стаціонарними джерелами забруднення, а й ті, які здійснюють діяльність, пов'язану з роздрібною торгівлею, та надають послуги щодо громадського харчування, у результаті якої спричинено забруднення довкілля [32].

Економічне стимулювання природоохоронної діяльності у зарубіжних країнах не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, що здійснюють боротьбу із забрудненням. Особливе місце займають державні субсидії. Поряд із прямим субсидуванням промисловості у США використовується непряме субсидування, що надаються муніципалітетом, використовуються на будівництво очисних споруд та переробку промислових відходів.

Як вказує зарубіжний досвід, одним із найбільш ефективних у мінімізації забруднення НПС є податкова система, а створення системи пільгового оподаткування передбачає як врахуванням інтересів власника виробництва, так і споживача.

Говорячи про економічні важелі регулювання природоохоронної політики розвинених країн світу, не можна не торкнутися і сфери кредиту. Зокрема деякі економісти США, Японії, Німеччини вважають, що необхідно установити більші відсотки на позики, що використовуються для “забруднюваних” проектів, і надавати повні пільги галузям і виробництвам, які розробляють екологічно безпечні технології чи встановлюють очисне обладнання [30] .

Світовий досвід доводить ефективність екологічного податкового законодавства не тільки як механізму нейтралізації шкідливого впливу діяльності суб'єктів економіки на навколишнє природне середовище, а й дієвого інструменту наповнення бюджету, реструктуризації економіки та стимулювання інноваційного розвитку[34].

Держава зобов'язана постійно і послідовно вдосконалювати систему оподаткування, знижувати податковий тягар, забезпечувати прозорість та уніфікацію норм податкових відносин.

Високий рівень захисту навколишнього середовища - одне з пріоритетних завдань в адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу. Екологічна податкова політика держави повинна стимулювати платника податків до відповідального ставлення до навколишнього середовища [8].

3.2 Проблеми і недоліки механізму податкового регулювання процесів природокористування в Україні

Саме тому проблема використання природно-ресурсного потенціалу стала зараз однією з найбільш гостро обговорюваних в економічній науці. Фокус дослідження витривалості державної фінансової системи зосереджений на можливості залучення нових фінансових потоків в економіку. В сучасних умовах в Україні природні ресурси можуть бути саме тими активами, на яких будуть формуватися територіальні фінансові системи [22].

Серед загальноприйнятих методів забезпечення дієвості управління економікою та розширення джерел фінансування бюджету є вдосконалення системи оподаткування природокористування. Основним шляхом реформування нормативної бази платежів за споживання природних благ є диференціація відповідних платежів за якісними і просторовими ознаками, яка має привести до збільшення ресурсно-рентної складової в загальному обсязі податків [62].

В загальному вигляді задача держави, як власника відповідного природного ресурсу при наданні його у користування з метою отримання прибутку, полягає в отриманні за це екологічно та економічно обґрунтованої плати. У цьому контексті перед державою виникає дилема розподілу природної ренти між власником природного ресурсу та його користувачем, яка полягає у тому що одночасно потрібно максимізувати, як величину отриманих природно-ресурсних платежів, так і розмір інвестицій в видобувну промисловість, сільське господарство.

З одного боку, надання природних ресурсів в користування, разом з іншими цілями, має на меті наповнення держаного бюджету фінансовими потоками від користувачів цих ресурсів. За рахунок цих коштів держава може здійснювати свої функції та впроваджувати програми економічного розвитку країни, регіонів, областей. Якщо держава встановлює занадто низькі ставки платежів, це приводить до недоотримання коштів у державну скарбницю та не стимулює користувачів до раціонального природокористування.

З іншого боку, надмірне вилучення рентного доходу з боку держави приводить до зниження інвестицій і стримування оновлення фондів, зниження фінансової безпеки підприємств, і веде до переорієнтації потоків капіталу в інші сфери. Урівноваження інтересів держави та компаній є складним процесом через особливості роботи підприємств галузей природокористування, а саме значні фіксовані витрати, тривалий період виробництва, геологічну та технологічну невизначеність, політичні ризики.

Сформована за роки незалежності України податкова система за складом і структурою є подібною до податкових систем інших країн світу. Втім, на думку багатьох вітчизняних фахівців, вона так і не стала інструментом підвищення національної конкурентоспроможності, переходу до інноваційної моделі розвитку. Більш того: маючи переважну фіскальну спрямованість, значне податкове навантаження на виробництво та недостатнє податкове навантаження на використання природних ресурсів, вона негативно впливає на розвиток економіки [54].

Дані щодо обсягів забруднення довкілля, спричинених діяльністю людини [14], та впливу забруднювачів на стан навколишнього середовища, а також на здоров'я людської популяції в усіх куточках планети [50] переконливо свідчать про потребу у суттєвому коригуванні економіко-технократичної парадигми, покладеної в основу функціонування сучасної ринкової економіки. Оскільки неналежний стан довкілля багатоманітно, однак завжди вельми негативно відбивається на суспільстві, постає питання пошуку джерел засобів, які б дозволяли підтримувати нормативну якість довкілля для забезпечення стійкого розвитку. Світова практика свідчить, що одним з найбільш ефективних джерел компенсації шкоди довкіллю і його збереження є екологічне оподаткування.

Питання джерел коштів для забезпечення збереженням якісних характеристик довкілля є досить актуальним для України. Це пов'язано з тим, що економіка нашої країни надзвичайно ресурсомістка, не має інноваційної спрямованості, на більшості підприємств застосовується застаріле і/або вкрай зношене обладнання і устаткування, близько 15% території держави підпадає під категорію «зона екологічного лиха» [50].

Сучасний період макроекономічної нестабільності по-новому ставить питання розробки науково-методологічних напрямів функціонування системи платежів за користування природними ресурсами, у тому числі щодо розробки фінансово-економічних інструментів стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Оскільки ресурсні та майнові податки найменш чутливі до впливу кризових процесів в економіці.

Ресурсні платежі відіграють вагому роль у формуванні фінансових ресурсів бюджетів, які в подальшому використовуються для стимулювання раціонального використання і охорони природних об'єктів.

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Користувачі природних ресурсів шляхом дотримання економічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження природних ресурсів у належному стані [45].

Обмежена кiлькiсть як природних ресурсiв загалом так i окремих їх видiв а також нерацiональне або часто хижацьке використання природних багатств спричинили сучаснi енергетичну та продовольчу кризи. З цiєї причини в бiльшостi країн свiту екологiчним проблемам та питанням державного фiнансового регулювання процесiв рацiонального природокористування придiляється значна увага. Слiд зазначити, що розвинутi країни досягли значних успiхiв в регулюваннi процесiв рацiонального природокористування та фiнансовому стимулюваннi належного використання природних ресурсів [27].

В той же час, брудне узбiччя засмiченi лiси та водойми, вiдсутнiсть сiвозмiн та недотримання iнших технологiй вирощування сiльськогосподарських культур, неефективнi технологiї видобутку окремих природних ресурсiв, неналежний контроль за викидами та скидами забруднюючих речовин у воднi ресурси i пiдземнi горизонти свiдчать про необхiднiсть реформування механiзму державного регулювання процесiв вiтчизняного природокористування, невiд'ємними складовими якого є природно-ресурсне оподаткування, штрафи за нерацiональне використання природних ресурсiв та бюджетне фiнансування процесiв вiдтворення вiтчизняного природно-ресурсного потенцiалу.

За результатами досліджень науковців Єльського університету за таким показником, як кількість років життя, втрачених від шкоди, заподіяної екологічною ситуацією, Україна посідає 92-ге місце у переліку 163 країн світу. Як убезпечити громадян від шкідливого впливу виробництв і зберегти довкілля, яким чином стимулювати суб'єктів господарювання до екологічної культури? У більшості розвинутих держав цьому сприяють податкові надходження від ресурсних та екологічних платежів [35].

Несуттєвий прогрес у мобілізації ресурсних платежів до бюджетів всіх рівнів в Україні супроводжується суттєвим скороченням розмірів державних інвестицій, направлених на охорону навколишнього природного середовища та, як наслідок, не добудовуються і не вводяться в експлуатацію природоохоронні споруди, не проводяться ресурсовідновлювальні заходи, тобто не виконуються роботи щодо охорони і поліпшення вітчизняних ґрунтів, водних ресурсів та інших природних багатств.

Зазначена проблема значною мірою є наслідком використання мобілізованих сум ресурсних платежів не з метою відновлення запасів ресурсів, що суперечить самому призначенню ресурсних платежів та світовій практиці їх справляння. В Україні існує цілий низка суттєвих проблем, які заважають подальшому розвитку процесів ресурсовикористання (рис. 3.2.) [21].

Рис. 3.2. Основні проблеми вітчизняного природокористування (Джерело: Використано дані [21]).

Недотримання громадянами України вимог природоохоронного законодавства є однією з причин сучасного стану забрудненості довкілля. За умов ринкової економіки та відсутності обмежень щодо права власності на окремі види природних ресурсів закономірним явищем є також монополізаційні процеси з окремими видами природних ресурсів.

Однією з причин виникнення проблем є недоліки механізму державного податкового регулювання процесів використання природних ресурсів в Україні (рис.3.3.).

Рис. 3.3. Основні недоліки механізму податкового регулювання процесів природокористування в Україні (Джерело: Використано дані [21]).

В окремих країнах світу, екологічний стан яких та рівень збереження природних ресурсів значно кращий ніж в Україні, значення ресурсних платежів в загальній сумі податкових надходжень є значно вищою ніж в Україні.

Поряд із невисокими розмірами ставок вітчизняних ресурсних платежів, варто зазначити, що платежі за ресурсокористування в нашій країні не базуються на розмірах фактичних чи нормативних рентних доходів від використання природних багатств. Конкретним методом врахування доходності ресурсовикористання під час ресурсного оподаткування є побудова системи ресурсних платежів на базі обчислення розмірів рентних доходів від використання чи добування природних багатств [24].

Відсутність у складі податкової системи України платежів за монополізацію окремих видів природних багатств дає змогу фізичним та юридичним особам скуповувати та в інший спосіб монополізовувати природні ресурси, що може бути причиною соціальних вибухів та однією з причин нецільового і нераціонального використання природних багатств.

Недоліком системи фіскального регулювання заходів з охорони та поліпшення природних ресурсів є те що ресурсні платежі переважно є загальнодержавні, що не дає змогу муніципальним бюджетам сформувати фонди фінансових ресурсів, необхідні їм для фінансування потреб щодо охорони та поліпшення окремих видів природних багатств, а також фінансувати заходи та виконувати окремі види робіт з охорони довкілля в межах окремо взятих місцевих територій. В той же час, розміри асигнувань з держбюджету на охорону довкілля та поліпшення екологічної безпеки на території всіх її регіонів з року в рік суттєво скорочувались.

Існуюча податкова система України не повною мірою використовує податковий механізм стимулювання розвитку екологічно збалансованої економіки, проте впливає на неї. Адже, поруч із податковими стимулами, які діють у напрямку активізації інноваційної діяльності та запровадженню ресурсоощадних технологій, не менш важливу роль виконують податкові інструменти, спрямовані на обмеження небезпечної та шкідливої діяльності. Серед них можна назвати збори, податки та платежі, які обмежують екологічно шкідливу діяльність. Серед українських підприємств 42 % є потенційними забруднювачами довкілля, а найбільшу техногенну загрозу створюють 11 тис. підприємств і організацій.

У податковій теорії кошти, отримані державою від ресурсних платежів, повинні забезпечувати функції держави щодо охорони навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування. На практиці ж не утворюються дані цільові фонди в бюджеті, отже, немає цільової направленості отриманих коштів, і велика їх частина фінансує інші державні програми та заходи.

Недосконала політика держави у даній сфері проявляється і в тому, що, наприклад, у Стратегії розвитку Львівщини до 2015 р. запропоновано надавати підприємствам - найбільшим забруднювачам довкілля пільги і підтримку щодо зниження забруднення, а не введення штрафних санкцій проти цих підприємств та більш високих податкових ставок. Запропоновані механізми, фактично, не зменшуватимуть екологічно небезпечну діяльність.

Удосконалення ресурсних платежів у вітчизняній системі оподаткування сприятиме підвищенню реальної дохідності бюджетів та оптимального розподілу коштів від використання природно-ресурсного потенціалу і, як наслідок, - прискорення соціально-економічного розвитку країни. Формування економічного механізму, який дасть змогу ефективно використовувати ресурсні платежі для підвищення темпів економічного розвитку і рівня життя населення в державі, має в сучасних умовах надзвичайно актуальне значення. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови адекватного врахування і використання рушійних сил та закономірностей розвитку бюджетних процесів [35].

3.3 Напрями вдосконалення системи справляння ресурсних платежів в Україні

Головним завданням сучасного етапу розвитку податкової системи в сфері природокористування є створення ефективної взаємодії між державою та користувачами природних ресурсів. Така взаємодія, що відповідає потребам сучасної держави, можлива шляхом переходу від функціонуючих в даний час принципів оподаткування видобутку і використання природних ресурсів до створення рентних відносин, які вирівнюють умови конкуренції для підприємців, що займаються експлуатацією цих ресурсів [28].

Створення дієвої системи охорони навколишнього середовища є невід'ємною складовою соціально-економічного розвитку держави. Вирішуючи питання власного добробуту, людство майже не враховує фактор екологічної безпеки, ставлячи при цьому економічну безпеку на перше місце. На сьогодні стан навколишнього природного середовища такий, що потребує здійснення невідкладного комплексу природоохоронних заходів з боку держави з метою покращання екологічної ситуації, що склалася. І на перший план у цьому питанні виходить механізм фінансування природоохоронних заходів, стимулювання використання екологобезпечних технологій, інноваційних напрацювань, спрямованих на збереження довкілля, втілення зазначених напрямів основане на податкових (екологічних) платежах. Отже, існує об'єктивна необхідність у широкому використанні екологічних податків, адже вони в комплексі з іншими економічними інструментами у світовій практиці ефективно і широко використовуються як непрямі інструменти впливу на поведінку підприємств-забруднювачів з метою зниження ними антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, підвищення енергоефективності та раціонального використання природних ресурсів. На сьогодні як у науковому середовищі, так і в законодавчій сфері не сформовано єдиного підходу до складу екологічних податкових платежів, не визначено відповідного податкового режиму екологічного оподаткування та не розроблено напрямів підвищення їх фіскальної ефективності [23].

Водночас необхідно зазначити, що на сьогодні триває реформування податкової системи України, у якій екологічні податки повинні зайняти належне, вагоме місце, тому потребують розробки та подальшого нормотворчого втілення саме фіскальні та адміністративні аспекти екологічного оподаткування. У зв'язку з цим розвиток національної економіки в умовах інтеграційних процесів, що відбуваються, має відповідати сучасним вимогам цивілізованого світу та спрямовуватися на збереження довкілля для теперішніх і майбутніх поколінь. До податків екологічного спрямування потрібно віднести такі податки та збори.(див. табл. 3.3.)

Таблиця 3.3. Класифікація податків екологічного характеру в Україні

Джерело: Використано дані [23].

Сьогодні немає країни, яка б не потерпала від екологічних негараздів. У найближчому майбутньому навіть планується створити Зелену Конституцію планети. У цьому сенсі Україна, як і решта держав світу, бере на себе певні зобов'язання. Зі слів міністра екології та природних ресурсів України, відомство працює над створенням на електронному носії бази так званих екологічних паспортів спершу підприємств першої -- другої груп забруднення, потім третьої -- четвертої.

Згідно зі ст. 16 Конституції України до обов'язків держави віднесено забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України. Виконання окресленого завдання набуває особливої гостроти, ураховуючи загрозливий, якщо не критичний, стан техногенно-екологічної ситуації в нашій країні. Отже, ефективна реалізація екологічної функції сучасної держави потребує впровадження заходів комплексного характеру, активного використання широкого спектра регулятивного інструментарію, у тому числі податкових важелів [1].

За даними деяких обласних податкових органів, обсяги надходжень від екологічного податку в Україні поступово зростають. Але сама по собі статистика жодним чином не впливає на стан довкілля, який у багатьох регіонах, і зокрема східних, викликає серйозне занепокоєння. Важливо скоригувати ситуацію, щоб громадяни якомога швидше відчули практичну віддачу від екологічного податку.

Лише починаючи з 2013 р. частина надходжень від екологічного податку повертатиметься підприємствам на здійснення природоохоронних заходів. Найнебезпечніше те, що підприємства-забруднювачі є водночас і головними бюджетоформуючими у регіоні, і головними працедавцями. Тому вже зараз у місцевих громадах лунають пропозиції переглянути ті обсяги коштів, які повертатимуться виробникам для модернізації та переоснащення виробництва, і закликають встановити жорсткий контроль за їх використанням.

Країни Єврозони тривалий час ідуть шляхом проведення так званої еколого-трудової податкової реформи, суть якої полягає в тому, що додаткові надходження від запровадження нових чи підвищення існуючих податків на забруднення і використання ресурсів та енергоносіїв використовуються для зменшення оподаткування праці [67].

Враховуючи необхідність посилення регулюючої функції вітчизняних ресурсних платежів та з метою формування надійного джерела фінансування ресурсовідтворювальних і природоохоронних заходів нині існує нагальна потреба реформування системи ресурсних платежів в Україні (рис.3.4.) [24].

Сучасний економічний механізм природокористування в Україні знаходиться ще на стадії формування, хоча й основні ланки вже створено. Щоб удосконалити механізм податкового регулювання процесів природокористування, необхідно:

1. Збільшити нормативи плати і розміри платежів за використання природних ресурсів та реформувати ставки платежів шляхом їх побудови на основі реальних розмірів рентних доходів від продуктивного використання ресурсів.

2. Переглянути нормативи плати і розміри екологічних платежів у бік їх збільшення з метою спонукання природокористувачів до мінімізації негативного впливу на довкілля та підвищити коефіцієнт кратності при нарахуванні плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин.

Рис. 3.4. Напрями вдосконалення ресурсного оподаткування в Україні (Джерело: Використано дані [24]).

3. Переглянути розподіл платежів за використання природних ресурсів у бік збільшення частки відрахувань у місцеві бюджети. Це дасть змогу місцевим бюджетам сформувати фонди фінансових ресурсів, необхідні їм для фінансування потреб щодо охорони та поліпшення окремих видів природних багатств, а також фінансувати заходи та виконувати окремі види робіт з охорони довкілля в межах окремо взятих місцевих територій.

4. Забезпечити стабільність, зрозумілість та простоту оподаткування використання природних ресурсів.

5. Диференціювати нормативи плати за воду по галузях.

6. Застосовувати податкове стимулювання щодо впровадження ресурсо - та енергозберігаючих технологій.

7. Забезпечити строго цільове використання сум мобілізованих платежів на фінансування відтворення відповідних видів природних ресурсів та заходів, пов'язаних із розв'язанням екологічних проблем.

8. Посилювати контроль за використанням природніх ресурсів та застосування відповідних штрафних санкцій.

Основними принципами реформування системи ресурсних і рентних платежів має бути прозорість і зрозумілість системи податкових пільг і стимулів, заснована на аналізі зміни податкового навантаження у разі переходу до нового податку. Зокрема, ДПСУ звернула увагу на особливості адміністрування екологічного податку у 2013 році:

1) з 01.01.2013 р. усувається подвійне оподаткування екологічним податком розміщення суб'єктами господарювання відходів на спеціально відведених місцях чи об'єктах, що розташовані на власних територіях, а відповідно, при тимчасовому зберіганні відходів суб'єкти господарювання не сплачуватимуть екологічний податок у разі наявності у них договору на видалення та утилізацію відходів із суб'єктами господарювання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо) та їх передавання у встановлені цим договором терміни на утилізацію та захоронення;

2) урегульовано питання щодо несплати екологічного податку за обсяги та види (класи) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання (незалежно від наявності ліцензії на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини) [67].

Система законодавчого регулювання природокористування в Україні зазнає частих змін. Як зазначають законодавці, це робиться з метою вдосконалення механізму раціонального природокористування. Зокрема, Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи вважає, що внесення змін до Податкового кодексу сприятиме стимулюванню діяльності щодо покращення стану навколишнього природного середовища, стабілізації та підтримання екологічної рівноваги на території України, оновлення устаткування, впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій та забезпечення більш чистого довкілля.

Процес організації оподаткування ресурсними платежами повинен охоплювати такі структурні блоки:

- діяльність з виявлення та збирання інформації;

- оцінювання вартості природних ресурсів;

- діяльність з оподаткування використання природних ресурсів.

Система ресурсного оподаткування в Україні повинна мати не лише фіскальний ефект, але також сприяти й підвищенню якості продукції. Наприклад, у деяких державах оподатковують збільшення вмісту свинцю в пальному,сірки в нафті, стягують податки за порушення норм використання пестицидів, міндобрив. Ці важелі змушують підприємства постійно дбати про виконання стандартів та екологічних обмежень у процесі виробництва, фінансувати заходи із упровадження екологічних інновацій [46].

Регулююча роль екологічного податку в частині оподаткування палива в Україні потребує ґрунтовного осмислення. Якщо споживання палива й зменшиться, то тільки за рахунок того, що громадяни з невисокими доходами вимушені будуть обмежити або відмовитися від користування автомобілями через подорожчання бензину. Щодо громадян із середніми й високими доходами, то підвищення цін на бензин навряд чи суттєво вплине на обсяги його споживання. У зв'язку із цим, виникає питання, чи повинна в соціальній державі (ст. 2 Конституції України) екологічна проблема вирішуватися в такий спосіб, щоб користування автомобілем стало прерогативою лише заможних. Податок на паливо має спонукати до використання більш «економних» марок автомобілів, а не позбавляти можливості користуватися ними взагалі [60].

В Україні на сьогодні відсутні оцінки реального потенціалу природних ресурсів, тому економічні методи розрахунку величини екологічних платежів майже не стимулюють природокористувачів до збереження і відтворення природних ресурсів. Такий стан справ спричиняє значний дефіцит державного і місцевого бюджетів у частині акумулювання коштів на фінансування природоохоронних заходів. Безумовно, за останні роки спостерігаються позитивні тенденції в цьому напрямі - це і впровадження Податкового кодексу України, і Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» [8], але необхідність у створенні дієвої системи екологічних податків та втіленні дієвих економічних інструментів очевидна [35].

На базі зазначеного Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» розроблено Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011-2015 роки, який включає цілі забезпечення екологічно збалансованого природокористування [8]. Пріоритетними завданнями у сфері вдосконалення економічного механізму екологічно збалансованого природокористування є розширення бази оподаткування забруднюючих речовин і екологічно небезпечної продукції, а також створення до 2015 року екологічно й економічно обґрунтованої системи платежів за спеціальне використання природних ресурсів та збору за забруднення навколишнього природного середовища для стимулювання суб'єктів господарювання до раціонального природокористування. Для вдосконалення економічного механізму екологічно збалансованого природокористування необхідний ґрунтовний науковий супровід, а саме методологічні засади здійснення і впровадження рентного підходу до регулювання природокористування. Ретельну увагу необхідно приділити вдосконаленню методів економічної оцінки природних ресурсів і екологічних впливів на навколишнє природне середовище та здійсненню економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу України; науковому еколого-економічному обґрунтуванню системи платежів за спеціальне використання природних ресурсів та збору за забруднення довкілля. Фінансування зазначених заходів має здійснюватись за рахунок національних бюджетних та позабюджетних коштів, а також підтримки Європейського Союзу.

Економічні механізми впровадження державної екологічної політики, по суті, є механізмами економічного регулювання природоохоронної діяльності в Україні, які, з одного боку, відіграють роль інструментів мотивації природокористувачів до екологоконструктивної діяльності, а з іншого - джерел створення природоохоронних фондів. Важливими функціональними складовими економічного регулювання природоохоронної діяльності є системи державного бюджетного та позабюджетного фінансування відповідних заходів.

Головні позитивні результати чинного економічного механізму екологічного регулювання полягають у тому, що, по-перше, з його використанням розроблено основи платного природокористування, по-друге, економічний інструментарій є засобом забезпечення надходжень фінансових ресурсів, необхідних для ліквідації забруднення довкілля [62].

Основні заходи щодо посилення дієвості економічних інструментів реалізації національної екологічної політики та розширення джерел природоохоронного фінансування передбачають:

- реформування чинної нормативної бази регулювання природоресурсних платежів за видами ресурсів, у т.ч. системи видачі дозволів;

- оптимізацію системи оподаткування лісо-, водо-, надро- та землекористування і фінансового забезпечення розвитку природогосподарських комплексів з урахуванням їх ресурсної специфіки;

- удосконалення нормативної бази платності за споживання природних благ на основі об'єктивних рентних оцінок продуктивності ресурсних джерел і диференціації відповідних платежів за якісними і просторовими ознаками, а також механізмів регулювання рентними доходами у сфері природокористування;

- застосування програмно-цільових підходів до вирішення завдань розвитку природогосподарських комплексів з урахуванням їх ресурсної специфіки; ліквідацію структурних диспропорцій у нормативах та обсягах платежів між різними категоріями природокористувачів;

- реформування методики обчислення штрафів відповідно до його економічної суті як запобіжного інструмента щодо нераціонального природокористування;

- удосконалення нормативно-розрахункової бази і порядку сплати податку на екологічно шкідливу продукцію з урахуванням існуючих недоліків та згідно із принципом «забруднювач платить»;

- екологічну реструктуризацію податкової системи; збільшення природно-ресурсної рентної складової в податковій системі загалом без порушення податкового балансу, що передбачає розширення бази екологічного оподаткування водночас із зростанням рентних платежів через зміщення на них податкового навантаження (пріоритетне оподаткування ресурсопотоку);

- розширення бази оподаткування забруднюючих речовин і екологічно небезпечної продукції, ураховуючи досвід країн-членів ЄС/ОЕСР.

Підсумовуючи розглянуті аспекти податкового регулювання екологозбалансованого зростання національної економіки на засадах сталого розвитку суспільства, потрібно зазначити таке:

- екологічний прогрес є одним з основних факторів збалан-сованого економічного зростання і охорони навколишнього середовища та індикатором рівня технологічної модернізації галузей національної економіки;

- відмінності соціально-економічного розвитку регіонів України зумовлюють нерівномірне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище, що вимагає більш ефективного розподілу на регіональному рівні коштів, одержаних від екологічних податків та плати за природні ресурси;

- необхідно упроваджувати збори та акцизи за продукцію, споживання якої забруднює довкілля, та цільове спрямування відповідних коштів на модернізацію та будівництво нових потужностей щодо перероблення відходів, очищення стічних вод є важливим напрямом збереження і відтворення навколишнього природного середовища та забезпечення сприятливих умов для здоров'я людини;

- необхідно організувати підвищення ставок оподаткування понадлімітних обсягів та стягнення плати за перевищення лімітів з прибутку підприємств; слід запровадити систему податкових пільг для підприємств, що використовують ресурсозберігаючі технології та обладнання з високим рівнем безпеки;

- забезпечити поєднання стимулюючого характеру екологічних платежів з іншими фінансовими методами забезпечення заходів з підвищення екологічної безпеки виробництва, зокрема такими, як податкові пільги, надання екологічних позик, екологічне страхування [38].

Для розрахунку екологічної ефективності податкової політики необхідно комплексно розглядати наступні аспекти:

- збільшення надходжень до бюджету та цільових фондів від природно-ресурсних платежів - головним у даному аспекті є не саме збільшення податкових надходжень, а процес використання даних коштів на фінансування природоохоронної діяльності та процесу відтворення природних ресурсів;

- зменшення екологічно небезпечної діяльності - в даному аспекті головним є результат зменшення екологічно небезпечної діяльності, що призведе до зменшення небезпечного екологічного тиску на навколишнє природне середовище та населення країни;

- збереження та відтворення природно-ресурсного потенціалу, спрямоване на зменшення ресурсо- та енергозбереження, як результат - зростання ресурсо- та енергоефективності економіки країни.

На сьогодні Україна стала на шлях екологізації податкової системи, однак потребує подальших перетворень законодавчої бази для забезпечення дієвості податкової політики у сфері фінансування сталого розвитку вітчизняної економіки [34].

Ефективність адміністрування ресурсних платежів може забезпечити сталий розвиток охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Головні організаційні та економічні проблеми сучасного природокористування можливо вирішити лише за умови серйозного, відповідального, по-справжньому державного сприйняття та підтримки всіма гілками влади пріоритетності завдання щодо впровадження екологічно й економічно конструктивного регуляторного механізму, який спроможний зацікавити і заохотити господарюючих суб'єктів до реалізації природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, екологоорієнтованих методів господарювання, поліпшення якості довкілля та життя.

Висновки до Розділу ІІІ

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Саме з метою збереження природо - ресурсного потенціалу, його відтворення та охорони держава встановлює відповідні податкові платежі. Слiд зазначити, що розвинутi країни досягли значних успiхiв в регулюваннi процесiв рацiонального природокористування та фiнансовому стимулюваннi належного використання природних ресурсiв

Важливим і одним із пріоритетних завдань для України є пристосування національного законодавства у сфері природокористування та екологічного оподаткування до європейського.

Економічне стимулювання природоохоронної діяльності у зарубіжних країнах не обмежується тільки примусовими методами з допомогою податків. Важливе місце займає політика надання пільг, державні субсидії.

В той же час проблеми недотримання в Українi вимог законодавства про охорону природи, низькі ставки окремих платежів, нестабільність законодавства, монополiзацiї окремих видiв природних ресурсiв а також недотримання технологiй споживання та використання природних багатств з метою отримання бiльших прибуткiв на протязi обмеженого перiоду продовжують залишатись невирiшеними до цього часу.

З цих причин, систему ресурсного оподаткування в Українi необхiдно суттєво вдосконалювати. Шляхами вдосконалення вiтчизняного ресурсного оподаткування та державного фiнансового регулювання процесiв використання природних ресурсiв повиннi бути запровадження податкiв на використання всiх без виключення природних ресурсiв в тому числi i на аероперевезення, запровадження платежiв за монополiзацiєю окремих видiв природних ресурсiв, запровадження штрафiв за нецiльове, неефективне використання природних ресурсiв всiх видiв та за використання їх з недотриманням вiдповiдних технологiй, забезпечення строго цiльового використання мобiлiзованих сум ресурсних платежiв на фiнансування їх збереження, вiдтворення та забезпечення ефективного i рацiонального використання.

З метою удосконалення механізму податкового регулювання процесів природокористування, потрібно: збільшити нормативи плати і розміри платежів за використання природних ресурсів; переглянути нормативи плати і розміри екологічних платежів у бік їх збільшення з метою спонукання природокористувачів до мінімізації негативного впливу на довкілля; переглянути розподіл платежів за використання природних ресурсів у бік збільшення частки відрахувань у місцеві бюджети, що дозволить використовувати отримані кошти для вирішенні екологічних проблем даного рівня; забезпечити стабільність та простоту оподаткування використання природних ресурсів; диференціювати нормативи плати за воду по галузях; застосовувати податкове стимулювання щодо впровадження ресурсо - та енергозберігаючих технологій; забезпечити строго цільове використання сум мобілізованих платежів на фінансування відтворення відповідних видів природних ресурсів; забезпечити повний контроль за використанням природних ресурсів, дотриманням відповідного законодавства та збільшення розміру штрафних санкцій за його порушення; здійснити переоцінку системи пільг по сплаті земельного податку з метою відміни пільг, що не мають соціальної спрямованості і економічного ефекту, і продовження вживання ефективних податкових пільг.