Підвищення прибутковості виробництва молока

Одним із найбільш трудомістких та таких, що безпосередньо впливає на продуктивність тварин у молочному скотарстві є процес приготування і роздачі кормів. З метою підвищення рівня засвоєння згодованих кормів, продуктивності молочного стада, зниження собівартості годівля ДП ДГ «Кутузівка» нами пропонується проведення зазначеної технологічної операції шляхом придбання та впровадження у виробництво Кормороздавач - змішувач РСК-12 «БелМікс». З урахуванням поголів'я корів 1350 гол виникає потреба у купівлі 4 одиниць такої техніки. Відповідно до технічних характеристик використання кормороздавача - змішувача дозволяє досягти однорідності багатокомпонентного корму, зменшити нерівномірність роздачі корму по довжині кормового проходу до 5-10%, а продуктивність тварин, при тих же кормах, збільшується на 12-15% . В основу розрахунку нами покладені основні чинники зазначені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2. Довідка про кредит ДП ДГ «Кутузівка» на придбання Кормороздавача - змішувача РСК-12 «БелМікс» (4 одиниці)

Обсяг необхідних інвестицій складає 678,2 тис. грн; джерелом інвестицій є банківський кредит, щорічна ставка за відсотки складає 30,0 %; термін отримання банківського кредиту встановлено 1 рік. Відповідно до умов надання довгострокових кредитів юридичним особам Укрсоцбанком для придбання обладнання перший внесок становить 20,0 % від суми кредиту, разова комісія 1,0 % та обов'язковим є страхування майна (табл.3.3).

Таблиця 3.3. Графік погашення платежів за користування кредитом ДП ДГ «Кутозівка»

Отже загальна сума кредитних ресурсів з урахуванням зазначених факторів складе 548,5 тис. грн, щомісячна сума відшкодування визначена як середньомісячна від суми кредитних ресурсів і становить 45,7 тис. грн. Крім того сума відсотків за користування нараховується кожного місяця у розмірі 2,5% від суми непогашеної позики. Їх розмір має тенденцію до зменшення протягом року, що є наслідком скорочення суми непогашеного боргу. Сума плати за користування кредитом складе 89,1 тис. грн. Виходячи з зазначеного загальна сума внесків, що буде сплачена підприємством протягом року становитиме 637,6 тис. грн. Обґрунтування рівня ефективності придбання кормороздавачів для ДП ДГ «Кутузівка» побудовано виходячи із консервативних намірів, - коли витрати плануються ґрунтуючись на максимальній, доходи - на мінімальній оцінці (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Економічна ефективність придбання Кормороздавача - змішувача РСК-12 «БелМікс» у ДП ДГ «Кутузівка»

Так, з урахуванням фактичного рівня та структури собівартості виробництва молока у 2010 р. на досліджуваному підприємстві нами розраховано можливий рівень його прибутковості за умови 100% товарності. У такому випадку у розрахунку на 1 ц молока можливо б було отримати 22,0 грн прибутку з рівнем рентабельності 18,3 %. Впровадження у виробництво кормороздавачів забезпечить підвищення середнього річного удою у розрахунку на 1 корову біля 10 %. Розмір витрат збільшиться по статті амортизація на суму нарахованих амортизаційних відрахувань - 226,1 тис. грн на рік. Розрахунком передбачено, що вартість купленого обладнання буде перенесена на вироблену продукцію протягом 3 років.

У результаті сукупної дії зазначених факторів сума прибутку у розрахунку на 1 ц молока збільшиться на 10,8 грн і становитиме 122,8 грн, що дозволить підвищити рівень рентабельності на 5 пункти. І як наслідок сума додаткового прибутку складе 989,7 тис. грн, і враховуючи загальні додаткові витрати на придбання обладнання (873,3 тис. грн) їх окупність становитиме 1,7, тобто у розрахунку на 1 грн додатково вкладених коштів у купівлю 4 одиниць кормороздавачів-змішувачів ДП ДГ «Кутузівка» у перший рік їх експлуатації отримає 1,7 грн прибутку.

Виробництво молока потенційно є вигідним бізнесом і Україні, особливо враховуючи прийнятні закупівельні ціни на нього,що мали місце останнім часом. Однак, треба розуміти, що для того щоб потекли «молочні ріки» потрібні довгострокові інвестиції, оскільки прибуткова віддача вкладених коштів у цій галузі настає не раніше,ніж через п'ять ,а в середньому через сім-вісім років. Зважаючи на те, що в переважній більшості сільськогосподарських підприємств власних коштів для здійснення таких інвестицій немає, при цьому недосконалим залишається механізм державної підтримки і занадто високі відсоткові ставки за кредитами, то бажаючих інвестувати у цей сектор агробізнесу не багато. Вихід із цієї ситуації багато експертів аграрного ринку вбачають у створенні вертикально інтегрованих холдингів,які поступово включали б до своєї структури молочні господарства, вкладаючи в них частку своїх прибутків. Нинішня криза посилить вплив великих холдингів, оскільки дрібні і середні виробники будуть змушені залишити ринок [24].

3.2 Стан і напрямки удосконалення кормової бази на підприємстві

Однією з найважливіших умов подальшого підйому і розвитку молочного скотарства є зміцнення кормової бази на основі підвищення рівня і повноцінності годівлі тварин. В умовах ринкових відносин, що ґрунтуються на попиті й пропозиції товарів та конкуренції товаровиробників, важливе значення для успішного розвитку молочного скотарства має економічно вигідна система кормо виробництва і на цій основі повноцінна годівля тварин.

Збільшити обсяги виробництва молока можна за рахунок інтеграції добре налагодженого кормовиробництва і інтенсивності годівлі тварин. При цьому під інтенсивною годівлею ми розуміємо такий рівень годівлі, при якому досягається найбільш висока оплата корма продукцією тваринництва при мінімальній собівартості кормової одиниці раціону і широкому використанні кормів, виробництво яких дозволяє займати найменшу земельну площу. Отже, це такий рівень годівлі, який дозволяє одержати найбільший вихід продукції від кожної тварини в розрахунку на кожен гектар сільськогосподарських угідь при найменших матеріальних і трудових затратах.

Під урожай 2010 р. посівні площі кормових культур в усіх категоріях господарств України зменшилися, порівняно з 2007 р., на 6 % і становили 2670 тис. га. або 9,9 % в загальній посівній площі. Скоротилися посіви всіх кормових культур, а також укісної площі багаторічних трав.

Виробництво кормів (сіна й зеленої маси) на природних сіножатях і окультурених пасовищах у 2010 р. знаходиться на рівні 950-980 тис. т кормових одиниць. В Україні після різкого спаду виробництва комбікормів протягом 1990-2001 рр., починаючи з 2002 р., накреслилася тенденція збільшення виробництва цього продукту, що зумовлено, зокрема, зростанням попиту на продукцію птахівництва й свинарства. Завдяки цим галузям, у 2005 р. комбікормів використали 3,9 млн. т, у 2006 р. - 4,5, у 2007 р. - 4,9 млн. т. [25].

Кормовиробництво має виключно важливе значення для розвитку молочного скотарства, оскільки більшість вчених вважають, що молочна продукція на 55-60 % визначається рівнем та повноцінністю годівлі. Як відзначало в своїх працях багато вчених, корми і годівля мають більший вплив на організм тварин, ніж порода і походження. Тому перш за все розглянемо структуру посівних площ у таблиці 3.5 з метою визначення питомої ваги кормових угідь.

Таблиця 3.5. Структура посівних площ в ДП ДГ “Кутузівка”

Так у 2011 р. площа під кормовими культурами зменшилась на 545,8 га в порівнянні з 2007 р., У середньому ж за п'ять років структура посівних площ склала 6819,52 га. Розширилася площа під однорічними та багаторічними травами на 281,5 га або на 122,1% порівняно з 2007, під зерновими культурами зменшилась на 834 га або на 77,9 %, під технічними культурами - на 127,3 га, або на 85,3%. Зміни в структурі посівних площ обумовлені різними причинами: збільшенням загальної земельної площі за рахунок приєднання двох підприємств, попитом та пропозицією на продукцію, змінами в спеціалізації господарства, заміною низьковрожайних культур на більш врожайні.

Слід відзначити, що галузь кормовиробництва в господарствах перебуває в кризовому стані. У зв'язку з цим необхідно шукати шляхи раціонального використання техніки й на цій основі зменшення її потреб.

В умовах, коли господарства не можуть в повній мірі укомплектувати машинно-тракторний парк, який відповідав би обсягам і технологіям механізованих робіт в галузі кормовиробництва доцільно, щоб економічно господарства з великим обсягом робіт (перш за все ДП ДГ “Кутузівка” і “Гонтарівка”) комплектували власний машинно-тракторний парк, а економічно слабким господарствам з невеликими обсягами робіт доцільно кооперувати кошти для закупівлі техніки і використовувати її на міжгосподарській основі. Це дозволить при менших капіталовкладеннях сформувати раціональний машинно-тракторний парк і інтенсивно його використовувати. Створення таких машинно-технологічних станцій з технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників є одним з раціональних шляхів оновлення машинно-тракторного парку господарств та підвищення ефективності його використання. Скорочення обсягів кормової бази в сільськогосподарських підприємствах Харківської області є не єдиною причиною кризових явищ в молочному скотарстві [26,27].

Кількість та якість згодовуваних кормів являється одним із основних факторів, що впливають на продуктивність корів, затрати яких в ДП ДГ “Кутузівка” проаналізуємо на основі даних таблиці 3.6.

Показники цієї таблиці дають можливість встановити тісний взаємозв'язок між витратами кормів та продуктивністю тварин.

Дані таблиці свідчать про те, що в 2011 році в молочному скотарстві витрати кормів становили 121,6 тис. ц кормових одиниць, що в розрахунку на 1 середньорічну корову складає 90,0 ц корм. од. В господарстві тварини переважно забезпечені кормами власного виробництва. Необхідно відмітити, що придбання кормів слід вважати недоцільним, тому що собівартість 1 ц корм. од. купленої значно вища від собівартості кормів власного виробництва, тому одним із завдань на сучасному етапі є розвиток кормовиробництва. Витрати концентрованих кормів в середньому складають 40897 ц корм, одиниць. Крім цього спостерігається збільшення вартості кормів в розрахунку на 1 корову-в 77,4%, а на 1 ц молока на 142,1 %.

У звітному році було витрачено на корма для дійного стада на суму 16947 тис. грн. Необхідно зауважити на те, що потрібно знижувати собівартість кормів, оскільки вони займають найбільшу питому вагу в структурі витрат.

Таблиця 3.6. Витрати кормів у молочному скотарстві ДП ДГ “Кутузівка”

Особливу увагу слід приділити взаємозв'язку між рівнем годівлі та продуктивністю тварин.В 2007 році витрачено на 1 корову 60,2 ц корм. од., а продуктивність складала 4244 кг, в той час як у 2011 році відповідно- 90,0 ц корм. од., а продуктивність - 12553 кг, таким чином можна зазначити те, що із збільшенням витрат кормів підвищується річна продуктивність тварин. Тому, враховуючи все вищезгадане слід відмітити, що основним резервом подальшої інтенсифікації кормової бази є покращення її структури у напрямку збільшення поживності кормів.

Так аналізуючи рис. 3.1 та 3.2 ми можемо стверджувати про пряму залежність і пропорційні зміни у кількості згодовуваних кормів у розрахунку на 1 корову та динамікою середнього річного удою у розрахунку на 1 гол. у ДП ДГ «Кутузівка» до 2000 р. включно.

Рис. 3.1 Динаміка середнього річного удою молока у розрахунку на 1 корову ДП ДГ «Кутузівка»

Адже у 2001-2002 рр. спостерігається перевищення темпів збільшення кількості затрачених кормів над темпами підвищення продуктивності. В послідуючі роки корми уже в меншій мірі виступають основним фактором формуючим рівень продуктивності корів у підприємстві, На перший план виходять інші чинники.

Рис. 3.2 Динаміка затрат кормів у розрахунку на 1 корову у ДП ДГ «Кутузівка»

Зроблені висновки дають можливість стверджувати, що в досліджуваному господарстві зниження рівня продуктивності молочного стада спричинене зменшенням кількості згодовуваних кормів. Тому, враховуючи все вищезгадане слід відмітити, що основним резервом подальшої інтенсифікації кормової бази є покращення її структури у напрямку збільшення поживності кормів.

В структурі собівартості продукції тваринництва 60 - 70 % складають затрати на корми. Господарства, які вирощують дешеві й біологічно повноцінні корми, що збалансовані по енергії, протеїну, клітчаті, вуглеводам, макро- та мікроелементам та вітамінам досягають високої молочної продуктивності корів на рівні 4 - 5 тис. кг. І забезпечують рентабельність виробництва молока на рівні 30 - 70 % навіть у важких умовах переходу до ринкових відносин в агропромисловому комплексі. Саме до таких господарств відноситься і дослідне господарство “Кутузівка” Харківського району Харківської області. Внесення великих доз високоякісних добрив дозволить господарству на одних і тих же кормових площах збільшити виробництво кормів в 1,5-3 рази і досягти динамічного росту молочної продуктивності корів при досягненні оптимальної норми витрат кормів на 1ц продукції. Ряд дослідників [28, 29, 30, 31] рекомендують визначати рівень і структуру раціонів годівлі корів залежно від їх продуктивності (табл. 3.7).

Таблиця 3.7. Рівень і структура годівлі корів з різною продуктивністю

Структура кормів, фактично згодованих молочному стаду в ДП ДГ “Кутузівка” на протязі року потребує пристальної уваги, адже надто висока частка концентрованих кормів не сприяє підвищенню продуктивності.

Кількість згодованих кормів прямо залежить від обсягу і видлового складу їх заготівлі (табл. 3.8).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 3.8. Забезпеченість тварин кормами в ДП ДГ “Кутузівка”

У ДП ДГ “Кутузівка”у 2011 р. потреба в кормах перевищує фактичне їх виробництво, про що свідчить показник забезпеченості тварин всіма видами кормів, тобто тварини недоотримали 14,7 % кормів, у тому числі концентрованих - 9,7 %, соковитих - 15,4 %, інших кормів - 94,8 %, а виробництво грубих кормів перевищило потребу на 6,5%. Проте, у 2007 р. спостерігається аналогічна ситуація, а саме: тварини недоотримали 7,4% кормів, у тому числі концентрованих -11,1%, соковитих -37,5%, інших кормів -34,6%, а виробництво грубих кормів перевищило потребу на 89,8%.

Зміцнення кормової бази, поліпшення кормо забезпечення і підвищення повноцінності годівлі корів у господарствах, зменшення собівартості й витрат кормів на одиницю продукції - основні умови підвищення ефективності виробництва у молочному скотарстві.

У господарствах, що спеціалізуються на виробництві молока, проблема кормо забезпеченості вирішується шляхом вирощування зернофуражних і кормових культур у польових умовах, використання природних сіножатей, пасовищ і побічної продукції землеробства. У зв'язку з цим з найважливіших питань, пов'язаних з раціональною організацією кормозабезпечення тваринництва як у громадському, так і в приватному секторах є послідовна інтенсифікація землеробства, вдосконалення структури посівних площ кормового клину в напрямку підвищення питомої ваги посівів найефективніших і повноцінних культур. Проте, система кормовиробництва в багатьох господарствах різних форм власності поки що не забезпечує належного рівня інтенсивності виробництва молока.

Дослідженнями вчених було встановлено, що основними причинами недостатнього рівня інтенсивності кормовиробництва у багатьох господарствах є низька врожайність усіх сільськогосподарських культур, недосконала структура посівних площ, недостатня інтенсивність використання природних кормових угідь. У зв'язку з цим практика господарств молочного напрямку вимагає невідкладної потреби розробки раціональної системи кормовиробництва і забезпечення тваринництва повноцінними і дешевими кормами.

Для одержання річного надою 3000 - 5000 кг потреба у пасовищному кормі на літній період буде становити відповідно 20 - 25 ц кормових одиниць. А тому при продуктивності пасовища 50 - 60 або 80 - 100 ц/га корм. од. на одну корову необхідно виділяти 0,40 - 0,20 га пасовища.

В державному підприємстві дослідному господарстві “Кутузівка” для заготівлі силосу застосовують спільні посіви кукурудзи і сої. Заслуговує на увагу досвід Інституту тваринництва Української академії аграрних наук із застосування спільних посівів кукурудзи та сої для заготівлі силосу худобі. Тут відпрацьовано норми й спосіб висівання зерна обох культур, визначено їх гібриди та сорти, агротехнічні параметри вирощування спільних посівів цих культур, строки скошування, технологію заготівлі силосу і його використання в раціонах великої рогатої худоби.

Застосування в державному підприємстві дослідному господарстві “Кутузівка” сої у спільних посівах із кукурудзою дало змогу ще в 2003-2004 рр. підвищити врожайність силосної маси на площі 118 га в середньому з 232 ц/га до 261 ц/га, або на 12,5 %, і заготовляти 2,5-3,0 тис. т високоякісного силосу.

Кукурудзяно-соєві силоси, порівняно з кукурудзяними, мають меншу активну кислотність, а за вмістом кислот і їх співвідношенням належать до І класу. В такому силосі, порівняно з кукурудзяним, міститься більше сирого протеїну й жиру в 1,39 раза, а перетравного протеїну -- на 56 %, що має велике значення для якісного балансування раціонів корів. А для високопродуктивних корів це має надзвичайно важливе значення, оскільки в разі використання звичайного кукурудзяного силосу виникають великі проблеми під час балансування їхніх раціонів за перетравним протеїном і жиром відповідно до деталізованих норм годівлі.

Ефект від застосування кукурудзяно-соєвого силосу отримують не лише за рахунок кращого забезпечення корів протеїном і жиром, а також і внаслідок наявності у вегетативній масі сої біологічно активних речовин, що позитивно впливають на жирномолочність корів і функцію їх відтворення.

У дослідах вчених, проведених в ДП ДГ “Кутузівка” в 2004-2005 рр., за повної заміни кукурудзяного силосу в раціонах корів на кукурудзяно-соєвий, їх середньодобові надої зростали з 22,5 кг до 24,6 кг, або на 9,3 %, а жирномолочність корів підвищилася з 3,70 % до 3,90 %, або в 1,05 раза.

Заготівля кукурудзяно-соєвого силосу з господарського погляду дуже ви-гідна. В умовах ДП ДГ “Кутузівка” прибавка врожайності силосної маси в кукурудзяно-соєвих посівах у межах 12,5 % давала додаткові 29,0 ц/га врожаю силосної маси. Середня вартість 1 корм. од. кукурудзи на викошування й зелений корм (яку можуть забезпечити 4 кг зеленої маси) становить 0,16 грн., тому зазначена прибавка врожаю за вартістю еквівалентна 116 грн./га. Але й це не все. Соя, завдяки біологічній фіксації атмосферного азоту, на кожному гектарі залишає після себе 90 кг цього цінного хімічного елементу, що є суттєвим джерелом додаткового прибутку від її застосування. Ця кількість азоту еквівалентна 260 кг аміачної селітри, ринкова вартість якої перевищила нині 1000 грн./т. Отже, фактичний прибуток від застосування спільного посіву кукурудзи й сої з розрахунку на 1 га можна оцінювати, враховуючи вартість додаткової продукції, сумою до 380 грн. Це практично та сама сума, яку аграрії витрачають додатково на закупівлю насіння сої, його висівання тощо.

Проте, як показали дослідження, економічна ефективність застосування кукурудзяно-соєвих посівів на силос простежується чіткіше, якщо враховувати результати згодовування кукурудзяно-соєвого силосу високопродуктивним коровам. У дослідах вчених на 1кг кукурудзяного силосу було одержано 0,33 кг молока жирністю 3,62 %, а на 1 кг кукурудзяно-соєвого силосу -- 0,38 кг жирністю 3,84 %. Тобто, у першому випадку 1 кг силосу забезпечив 0,35 кг молока із заліковою жирністю 3,4 %, а в другому -- 0,43 кг.

В умовах ДП ДГ “Кутузівка” з 1 га посіву кукурудзи одержали 198 ц силосу, або 37,6 ц кормопротеїнових одиниць, а з такої самої площі кукурудзи й сої -- 222 ц силосу, або 48,8 ц кормопротеїнових одиниць, що більше на 29,8%. Це свідчить, що кукурудзяно-соєвий посів на третину продуктивніший порівняно з одновидовим посівом кукурудзи.

Подальші підрахунки науковців засвідчили, що з 1 га посіву кукурудзи на силос було вироблено 69,3 ц молока із заліковою жирністю 3,4 %, а з такої самої площі під кукурудзою й соєю -- 95,5 ц, або більше на 26,2 ц (37,8 %).

За реалізаційної ціни на молоко 1,3 грн/кг вартість додаткової продукції ферми з розрахунку на 1 га кукурудзяно-соєвого поля сягає 3406 грн. За мінусом додаткових затрат на закупівлю насіння сої, його висівання, перевезення додаткового врожаю зеленої маси, заготівлю силосу й, можливо, інші затрати чистий прибуток на 1 га спільного посіву кукурудзи й сої сягає 3000 грн./га, якщо врожай використовувати у вигляді силосу в раціонах високопродуктивних корів. Досягнути цього прибутку можна без залучення додаткової земельної площі та її обробітку.

Порівняно з одновидовими посівами сої на зерно відбувається економія її насіння, зменшується залежність від погодних умов. При цьому повністю від-падає потреба досушувати зерно сої, чим часто доводиться займатися сільгосп-виробникам. Також немає потреби проводити еструзію й переробку зерна перед його згодовуванням, що є необхідним заходом у кормоприготуванні.

Таким чином, застосування сої у спільних посівах із кукурудзою на силос забезпечує підвищення ефективності використання земельних ресурсів, сприяє збільшенню виробництва тваринницької продукції, зростанню біологізації аграрного виробництва. Якщо у виробництві сої на зерно в Україні ще є певні проблеми, то в спільному вирощуванні з кукурудзою на силос вони значно менші, а масштаби застосування таких посівів зумовлено площами висіву кукурудзи на силос, яких в Україні сотні тисяч гектарів [32].

Основними елементами енергозберігаючої системи кормовиробництва і технології годівлі тварин на молочному комплексі ДП ДГ “Кутузівка” слід вважати:

- оптимізовані по мінімальній вартості основні інгредієнти кормової бази;

- систему оптимізованих раціонів, збалансованих по обмінній енергії, сирому протеїну, крохмалю, цукру, жиру, макро- і мікроелементам та вітамінам А, Д, Е;

- застосування повнораціонних вологих кормосумішей, диференційованих в залежності від рівня молочної продуктивності корів та сезону року;

- підвищення якості кормів до рівня стандартів першого класу.

Підсумовуючи все вище сказане, слід сказати, що перед господарством стоїть проблема виробництва високоякісних кормів з мінімальною собівартістю, необхідно звернути увагу на запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій кормовиробництва з метою підвищення його ефективності. Рекомендуємо, по можливості, здійснити розподіл груп тварин за продуктивністю та розробити відповідно до них добові норми та раціони годівлі.

3.3 Управлівння витратами та визначення ціни виробленої продукції

Дослідження проблеми управління витратами та формування ціни продукції зумовлює постановку таких цілей:

– розроблення системи базових показників, які утворюють вихідну інформацію для виконання управлінського обліку витрат, регулювання ціноутворення і прибутковості;

– моделювання діяльності підприємства з виходом на кінцеві показники - прибуток, рентабельність тощо;

– визначення ціни виготовленої продукції за адитивною та мультиплікативною моделями.

Ефективність управління витратами вимірюється величиною прибутку (доходу), отриманого від реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг. Збільшення прибутку (доходу) свідчить про підвищення ефективності господарювання в цілому, у т. ч. і управління витратами, а його зменшення, навпаки, про зниження такої ефективності. Прибуток може зростати за умови: збільшення відпускних цін; зниження рівня виробничих витрат; удосконалення структури продукції, яка випускається на підприємстві; підвищення вартості кінцевих продуктів. Однак кожний з цих напрямків безпосередньо пов'язаний з формуванням і функціонуванням виробничих витрат і зводиться до таких методів підвищення прибутковості виробництва через призму виробничих витрат, а саме [33]: збільшення прибутку при незмінних постійних витратах. У цьому разі можливими є два шляхи. По-перше, за рахунок поліпшення організації виробництва, в тому числі за рахунок упровадження нових організаційних форм господарювання, покращення маркетингу, запровадження досягнень науково-технічного прогресу і т. п. По-друге, за рахунок реструктуризації виробництва -- нарощування прибуткових галузей і видів продукції при відповідному скороченні менш прибуткових.

Зростання рівня рентабельності господарювання при скороченні постійних витрат і незмінній сумі прибутку. Виходячи з формули визначення рівня рентабельності, де в чисельнику міститься прибуток, а в знаменнику -- виробничі витрати, певне зменшення знаменника при незмінному чисельнику відповідно збільшить результативний показник. Досягти зменшення постійних витрат при незмінній абсолютній сумі прибутку можна їх пе­регрупуванням за видами продукції, відповідно скорочуючи й розширюючи виробництво певних видів продукції. Підвищення рівня рентабельності господарювання при зниженні постійних витрат і абсолютної суми прибутку. Такий процес може відбуватися за умови, коли темпи зниження постійних витрат перевищують темпи скорочення абсолютної суми прибутку. Крім величини прибутку (доходу), до показників ефективності управління витратами відносять ще й показники рівня рентабельності виробництва і прибутковості.

Доречно зазначити, що показник рівня рентабельності не є тотожним показнику рівня прибутковості, які досить часто плутають. Не відкидаючи доцільності розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь віддачі виробничих витрат, слід зазначити, що цей показник значною мірою характеризує саме кінцеву ефективність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом, кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу, рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукті. З іншого боку, ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. Зважаючи на це, ряд економістів пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які б ураховували зазначені критерії. Однак запропоновані методики є досить складними і навряд чи можуть бути використані в широкій господарській практиці, тому що вони потребують використання значної кількості додаткових визначених шляхом розрахунків показників, які неможливо отримати на рівні підприємств. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, потрібні для виробництва продукції, суспільно необхідні результати й витрати, втілені в продукті, та ін.

Для виявлення резервів подальшого підвищення прибутковості важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності. Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох основних факторів - ціни реалізації одного центнера продукції і рівня її собівартості. При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника. під впливом розглянутих факторів:

- За умови, що собівартість 1 ц продукції нижча від ціни її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент росту ціни призводить до підвищення рівня рентабельності більш, ніж на один процентний пункт.

- За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності на одну і ту ж величину.

- З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент росту ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

- За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції призводить до прогресуючого зростання рівня рентабельності.

Отже, основним напрямом підвищення рівня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Це набуває ще більшої актуальності в зв'язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, в той час, коли на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий [34].

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину вартості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва і вартість необхідного продукту. Собівартість є одним з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних природно - економічних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку [35].

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства є в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення і підвищення матеріальної зацікавленості працівників.

Рівень собівартості продукції в кінцевому рахунку залежить від співвідношення двох укрупнених факторів: продуктивності 1 голови худоби і загальної суми витрат на одержання цієї продукції (табл. 3.9.)

Таблиця 3.9. Кількісний вплив фактоів на формування рівня собівартості 1 ц продукції в ДП ДГ «Кутузівка»

При аналізі й оцінці факторів, що вливають на зміну собівартості 1 ц продукції виходимо з наступного: так як індекс зміни продуктивності забезпечив зменшення собівартості 1ц молока на 39%.

При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції насамперед потрібно пам'ятати, що з підвищенням продуктивності знижується собівартість.

Особливе значення мають:

· запровадження прогресивних технологій виробництва;

· послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної механізації;

· запровадження у виробництво високопродуктивних порід;

· удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики.

Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації і автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, запровадження у них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин.

Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно-тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити витрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.

Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально-грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу значно менше витрачається коштів на одиницю продукції.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і запровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль у такому зниженні відіграють також і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна зацікавленість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.

Істотного зниження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і запровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль у такому зниженні відіграють також і такі соціально-економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна зацікавленість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.

Проблема ціноутворення і цін - одна із найскладніших проблем, в якій перехрещуються більшість економічних, соціальних і політичних проблем держави. Ціна - це перетворена форма вартості, її грошовий вираз. Згідно з теорією трудової вартості остання визначається витратами суспільно-необхідного робочого часу на виробництво товару. В процесі міжгалузевої конкуренції капіталів вартість перетворюється на ціну виробництва, що забезпечує середню норму прибутку на авансований капітал. У цих умовах дія закону вартості виявляється через коливання ринкових цін навколо ціни виробництва, тому динаміка руху останньої на національних ринках справляє визначальний вплив на динаміку ринкових цін.

Ринкова ціна - це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. В макроекономічному плані ціна розглядається як найважливіший стратегічний критерій, що характеризує кон'юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, вона впливає на її стан, а з іншого - є результатом її розвитку. Адже динаміка руху ціни пов'язана із змінами в якості й обсязі виробництва товару та пропозиції його на ринку, з платоспроможністю споживачів і рівнем споживання ними даного товару, з обсягом товарних запасів, із загальним економічним станом підприємств тощо.

Зміна ціни відбувається під дією ряду ціноутворювальних факторів. У ринковій економіці найважливішими серед них є суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції і купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного і економічного регулювання цін, стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва.

У ринковій економіці функціонують кілька видів ринкових цін. Головними з них є оптові й роздрібні ціни, що можуть набувати різної форми від умов їх застосування в процесі купівлі-продажу. Якщо товари купуються з одночасною виплатою (перерахунком) грошей, роздрібні і оптові ціни набувають форми готівкових, а якщо з відстроченням виплати - то кредитних. Оптові і роздрібні ціни мають притаманну їм структуру, що безпосередньо відбиваються на рівні цих цін.

Ціна - це один із основних показників на ринку. Ціна повинна бути оптимальною, щоб покрити всі витрати виробництва і забезпечувати оптимальний прибуток, необхідний для сплати всіх податків та розширення власного виробництва. Ціна також повинна бути оптимальною як для продавця продукції, так і для покупця. В залежності від вибраного типу ринку цінова політика на підприємстві також змінюється.

Рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств визначається співвідношенням рівня собівартості і фактичних цін реалізації товарної продукції рослинництва і тваринництва. Отже, рівень рентабельності виробництва значною мірою залежить від рівня закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію.

Особливістю ціноутворення і цін на сільськогосподарську продукцію є те, що по більшості її видів проявляється сезонне коливання цін. При цьому спостерігається така закономірність. Найнижчі ціни на ринку встановлюються одразу після збирання врожаю.

Сільськогосподарські підприємства можуть здійснювати розширене відтворення тоді, коли рівень закупівельних цін дозволяє не тільки відшкодовувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, а й створити необхідні нагромадження. Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у майбутньому виходячи з передбачуваних витрат і кон'юнктури ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед економістам підприємства треба знати, за якого обсягу реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечу ється прибутковість виробництва. Економістам підприємства також важливо знати, наскільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку і як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період.

3.4 Поліпшення маркетингової стратегії в господарстві

Керівництво підприємства, як вільного товаровиробника, повинно чітко усвідомлювати, що в Україні, як і в інших країнах з ринковою економікою, покупець - це господар становища. Як правило, він має можливість вибору між кількома товаровиробниками. Це означає, що товаровиробник перебуває в стані постійної конкуренції з іншими виробниками аналогічного товару. Тому одна із істин ринкової економіки проголошує: «Виготовляти товар - простіше, а продавати його - складніше». Отже, «виробляти треба те, що можливо продати», а не навпаки, «продавати те, що виробляє підприємство».

Практично кожна фірма шлях до своєї мети починає з розробки планів, у тому числі, планів маркетингової діяльності. Проте, за аналітичними даними, інтегральний план маркетингової діяльності розробляють далеко не всі фірми. Здебільшого плани маркетингу готують окремо для кожного головного продукту. Практика підтверджує, що основа успіху на ринку - не тільки висока якість товару, швидке і якісне обслуговування, але і всебічне знання споживачів, іншими словами, умов і можливостей ринку. Це досягається за допомогою маркетингу.

Маркетинг - це ефективна організація всіх виробничих і збутових заходів від закупівлі сировини, машин, матеріалів до обслуговування...