Сутність та види інвестиційних програм і проектів

- інжиніринго-консалтингова фірма - займається розробкою на договірних основах різного роду документацій - інформаційною, технічною, проектно-кошторисною. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об'єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спеціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів. Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

- фірма ріелтор - фірма посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості. Як правило, у договорах з власниками нерухомості передбачаються строки реалізації об'єкта. Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні угоди на продаж нерухомості, оскільки у противному разі вся їх робота на ринку нерухомості може бути виконана даремно, а комісійні отримає конкуруюча фірма. Для посиленої роботи на ринку інвестиційних товарів ріелтеру необхідно мати якомога ширше коло стабільних клієнтів (продавців і покупців). За успішну операцію ріелтер отримує комісійні від тих та інших.

- будівельна фірма - виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом та здає інвестору проект «під ключ»;

- аудиторська фірма - виконує в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово господарської діяльності як самого інвестора, так і його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

43. Характеристика фірми-девелопера

Фірма-девелопер -- юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію.

Фірма-девелопер може самостійно виконувати будівельно-монтажні роботи або залучати підрядників. Угода між фірмою-девелопером та інвестором може передбачати різні умови їх участі в інвестуванні проекту та його результатах.

Наразі компаній, що іменують себе девелоперами не перелічити. Проте основну частину ринку нерухомості України займають менше 10 компаній - „Українська торгова гільдія”, „НЕСТ”, „ХХІ Століття”, „НСМ”, Real Estate Solutions, DTZ Zadelhoff, Colliers.

До функцій девелоперських компаній можна віднести:

1. Оформлення в місцевих органах влади дозвільної документації на будівництво (розпорядження по проекту, інвестиційний контракт, технічний паспорт, отримання узгоджень та дозволів)

2. Управління проектуванням (формування групи проектувальників, управління підготовкою ескізного проекту та техніко-економічного обґрунтування(ТЕО), управління на етапі робочого проектування).

3. Управління будівництвом (проведення тендерів серед будівельних підрядників, управління будівництвом, здача об'єкту в експлуатацію).

4. Залучення зовнішніх кредитних та інвестиційних коштів (розробка інвестиційної стратегії проекту, розробка структури фінансування проекту, розробка договорів для підписання між компанією та фінансовими установами).

5. Просування об'єктів нерухомості (розробка маркетингової концепції та стратегії, розміщення реклами, розробка типового договору оренди або продажу та проведення переговорів з потенційними клієнтами).

Девелоперська компанія може виконувати як роль інвестора у девелоперському проекті, так і роль посередника. Девелопер як інвестор виступає частіше за все на вимогу комерційного банку. Оскільки у разі потреби у кредитних ресурсах вітчизняні банки вимагають окрім застави майна участь девелопера у проекті. Девелоперські компанії також можуть виступати у ролі посередників. Їх діяльність заключається у тому, що вони не беруть участі у проекті власними коштами.



44. Характеристика фірми-ріелтера

Фірма-ріелтер -- це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості.

Як правило, у договорах з власниками нерухомості передбачаються строки реалізації об'єкта. Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні угоди на продаж нерухомості, оскільки у противному разі вся їх робота на ринку нерухомості може бути виконана даремно, а комісійні отримає конкуруюча фірма. Для посиленої роботи на ринку інвестиційних товарів ріелтеру необхідно мати якомога ширше коло стабільних клієнтів (продавців і покупців).

До основних функцій ріелтерської фірми відносять:

1) здійснення будь-яких операцій на ринку нерухомості відповідно до законодавства за участю державних органів, юридичних і фізичних осіб з отриманням прибутку;

2) отриманн...я інформації про продаваемом або здається в оренду, і про вимоги потенційних покупців або орендарів;

3) вивчення попиту та пропозиції на ринку нерухомості;

4) реєстрація вступників пропозицій з продажу або передачі в оренду об'єктів нерухомості, проведення ознайомчого огляду. В окремих випадках висновок ексклюзивних договорів між власниками і агентством;

5) здійснення пошуку потенційних покупців і орендарів, встановлення з ними ділових контактів;

6) організація ознайомлення покупців або орендарів з продаваним або здавати об'єкти нерухомості;

7) оформлення заявки покупців, підбір варіантів продажів або здачі внайми;

8) погодження договірних умов, оформлення операції з нерухомістю;

9) у ході підготовки і здійснення угоди уявлення права і законні інтереси всіх сторін по договором;

10) забезпечення своєчасного одержання платіжних документів після закінчення угод;

До ріелтерських послуг можна віднести:

1) діяльність ріелтора в якості агента або повіреного;

2) діяльність ріелтора в якості брокера;

3) діяльність ріелтора в якості дилера;

4) діяльність ріелтора в якості посередника при укладанні угод з нерухомим майном або правами на нього між третіми особами;

5) діяльність ріелтора з організації торгівлі нерухомим майном;

6) діяльність ріелтора по створенню окремих об'єктів нерухомого майна з метою подальшої їх продажу, передачі в оплатне користування;

7) діяльність ріелтора з довірчого управління нерухомим майном;

8) діяльність ріелтора з надання консультаційних послуг, послуг з вивчення кон'юнктури ринку, інших відплатних послуг, супутніх цивільному обороту нерухомого майна.

45. Характеристика інжиніринго-консалтингової фірми

Інжиніринго-консалтингова фірма - це фірма, яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації - інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та іншої. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об'єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спеціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів.

Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

46. Характеристика будівельної фірми

Будівельна фірма - виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом та здає інвестору проект «під ключ». На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Будівельна організація - це відособлена виробничо-господарська одиниця, основою якої є професійно організований трудовий колектив, здатний за допомогою наявних у його розпорядженні зісобів виробництва виготовляти будівельну продукцію у вигляді: будівельних споруд, будівельних робіт і послуг відповідного призначення, профілю та типу.

Основні риси сучасної будівельної організації (підприємства):

§ Організаційна єдність: будівельна організація - це певним чином організований постійний колектив зі своєю внутрішньою виробничою структурою та порядком управління і базується на ієрархічному принципі організації економічної діяльності.

§ Майнова відповідальність: будівельна організація несе повну відповідальність усім своїм майном за різних обставин.

§ Будівельна організація передбачає єдиноначальність і грунтується на прямих і адміністративних формах управління.

§ Вступає у господарські відносини від власного імені, має самостійний баланс, розрахунок та інші розрахунки в банках і круглу печатку, дозвіл на виробництво будівельно-монтажних робіт і реалізацію своєї продукції, тобто кожна будівельна організація має бути ліцензованою.

§ Оперативно-господарська і економічна самостійність - будівельна організація самостійно укладає різного роду угоди і здійснює операції, забезпечує прибуток або зазнає збитків, за рахунок прибутку забезпечує стабільне фінансове становище і подальший розвиток виробництва та власної інфраструктури.

47. Характеристика аудиторських фірм

Аудиторська фірма -- юридична особа, заснована з метою здійснення аудиторської діяльності.

Аудиторські фірми - виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як власне інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу власне інвестора та його акціонерів.

Аудиторські фірми України залежно від участі в них аудиторів різних країн поділяються на національні, в яких працюють тільки аудитори України, та міжнародні -- спільні підприємства, в яких беруть участь аудитори різних країн.

До аудиторських послуг належать:

— здійснення оперативних перевірок;

— компіляція даних бухгалтерської інформації;

— послуги консультативного та інформативного характеру;

— бухгалтерська та економіко-правова експертизи;

— ведення бухгалтерського обліку;

— інші види економіко-правового забезпечення суб'єктів господарювання.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.



48. Мотивація інвестиційної діяльності

Результатом будь-якої інвестиційної діяльності є отримання прибутку, досягнення соціального, економічного та іншого ефекту.

Мотивація інвестиційної діяльності:

- інвестори - отримують повернення вкладеного капіталу та передбачені дивіденди;

- замовники - отримують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;

- керівник проекту, його команда, підрядні організації, проектувальники - отримують заробітну плату, передбачену за контрактом та додаткову винагороду за результати роботи, а також підвищення професійного рейтингу;

- органи влади - отримують податки з усіх учасників, створення нових робочих місць, задоволення громадських, соціальних, екологічних потреб;

- споживачі - отримують необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток;

- інші зацікавлені сторони - реалізація своїх інтересів, вигода.

Для досягнення найбільшого ефекту від здійснення інвестиційної діяльності необхідно зважити на такі внутрішні та зовнішні фактори, які притаманні нашій економіці:

- нестабільність;

- дефіцит та обмеженість коштів та ресурсів;

- інфляція та зростання вартості;

- соціальні проблеми;

- екологічні зміни та вимоги;

- проблеми споживчого ринку;

- зростаючі вимоги до якості товарі, робіт, послуг.

49. Які інтереси учасників інвестиційної діяльності?

Результатом будь-якої інвестиційної діяльності є отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Інакше кажучи, всі учасники інвестиційного процесу повинні бути зацікавлені в його організації та ефективному завершенні. Саме таким чином реалізуються індивідуальні інтереси учасників інвестиційної діяльності:

- інвестори у даному разі отримують повернення вкладених капіталів і передбачені дивіденди;

- замовники отримують реалізований інвестиційний проект та доходи від його використання;

- керівник проекту та його команда отримують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та формування прибутку, а також підвищення професіонального рейтингу;

- органи влади отримують податки з усіх учасників, а також задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;

- споживачі отримують необхідні їм товари, продукти, послуги, плата за які відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток, який отримують активні учасники;

- інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів.

Отже, інтереси учасників інвестиційного процесу - це усвідомлені потреби різних суб`єктів господарювання, які спонукають їх до здійснення інвестиційної діяльності.

50. Характеристика інвестиційного проекту

Інвестиційний проект - це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи із встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів і ресурсів та специфічною організацією з його розробки та реалізації.

Інвестиційний проект слід розглядати як цикл, що складається з трьох окремих фаз або етапів інвестиційного проектування:

1) Передінвестиційна фаза:

- пошук інвестиційних концепцій;- експрес оцінка інвестиційної пропозиції;

- попередня підготовка проекту;- ідентифікація проекту;- розробка бізнес-плану проекту;- технічко-економічне обґрунтування;- експертиза проекту та остаточні висновки щодо доцільності проекту.

2) Інвестиційна фаза:

- переговори з інвестором та укладання контракту (інвестиційного договору);

- визначення правового статусу підприємства;- розробка організаційної структури;- інженерно-технічне проектування;- купівля земельної ділянки, інших об'єктів;- будівельні роботи;- маркетингові заходи;- набір та навчання персоналу;- здача об'єкта в експлуатацію.

3) Експлуатаційна (постінвестиційна) фаза:

- освоєння технологічних процесів;

- вихід на проекту потужність;

- розширення виробництва;

- впровадження інновацій та нових технологій;

- корегування поставлених цілей;

- дослідження інвестиційних пропозицій;

- оцінка висновків та результатів.

51. Класифікація проектів

Інвестиційний проект - це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи із встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів і ресурсів та специфічною організацією з його розробки та реалізації.

Виділяють такі види бізнес проектів:

1) Тип проекту - за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект (технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний);

2) Клас проекту - за складом і структурою проекту та його предметною галуззю (моно проект, мультипроект, мегапроект);

3) Масштаб проекту - за розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище (дрібний, середній, великий, дуже великий або міждержавний, міжнародний, національний, міжрегіональний, регіональний, міжгалузевий, галузевий, корпоративний, відомчий, проект одного підприємця);

4) Тривалість проекту - за терміном здійснення проекту (короткострокові - до одного року, середньострокові - 1-3 р., довгострокові - понад 5 років);

5) Складність проекту - за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;

6) За видом проекту - за характером предметної галузі проекту (інноваційний, організаційний, науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний).

52. Типи проектного фінансування

Типи проектного фінансування є такі:

Фінансування без регресу на позичальника - зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи.

Фінансування з частковим регресом на позичальника - зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники -- за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники -- за своєчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання -- за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори -- за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням.

Фінансування з повним регресом на позичальника - дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності.

Фінансування на консорційних засадах - здійснюється за схемою: “створюй -- володій -- експлуатуй”. Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

53. Фінансування без регресу на позичальника

Фінансування без регресу на позичальника - зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи.

54. Фінансування з частковим регресом на позичальника

Фінансування з частковим регресом на позичальника - зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники -- за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники -- за своєчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання -- за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори -- за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням.



55. Фінансування з повним регресом на позичальника

Фінансування з повним регресом на позичальника - дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності.

56. Фінансування на консорціумних засадах

Фінансування на консорційних засадах - здійснюється за схемою: “створюй -- володій -- експлуатуй”. Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

57. Теорія інвестиційного портфеля

У сформованій світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміється деяка сукупність цінних паперів, що належать фізичній чи юридичній особі, яка виступає як цілісний об'єкт керування. Це означає, що під час формування портфеля і надалі, змінюючи його склад і структуру, менеджер-керуючий формує нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням -- ризик / доход.

Однак новий портфель являє собою визначений набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику та паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат за основною сумою і потоковими надходженнями. Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одного виду, а також змінювати свою структуру заміщенням одних цінних паперів на інші. Однак кожен цінний папір окремо не може досягати подібного результату.

Мета змісту портфеля -- поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їхній комбінації.

Таким чином, у процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Портфель цінних паперів є інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Доходи з портфельних інвестицій являють собою валовий прибуток за всією сукупністю паперів, включених у той чи інший портфель з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісної відповідності між прибутком і ризиком, що повинен зважуватися оперативно з метою постійного удосконалювання структури вже сформованих портфелів і формування нових відповідно до побажань інвесторів. Зазначена проблема належить до числа тих, для з'ясування яких досить швидко вдається знайти загальну схему рішення, але які практично не розв'язні до кінця.

З урахуванням інвестиційних якостей цінних паперів можна сформувати різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких буде власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваною ним віддачею (доходами) у визначений період часу. Співвідношення цих факторів і визначає тип портфеля цінних паперів.



58. Портфель цінних паперів

Портфель цінних паперів - це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, які виступають об'єктами портфельного інвестування, належать:

1) акції;

2) державні боргові зобов'язання;

3) деривативи;

4) сертифікати;

5) комерційні цінні папери (векселі);

6) акції підприємств;

7) депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та інше.

Можна виокремити два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і портфель підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів (пасивні операції) та вкладати залучені грошові кошти в цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та приросту капіталу.

Індивідуальний портфель повинен включати три основні елементи: ліквідаційні цінні папери, гнучкі коротко та середньострокові інвестиції, інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

Частина портфеля має відіграти роль аварійного резерву та складатися з цінних паперів та інвестицій вільних коштів, які можуть бути оплачені чи отримані за вимогою негайно чи протягом кількох днів. Інша частина портфеля має включати інвестиції вільних коштів та цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капітальної вартості у співвідношенні з можливістю їх реалізації без суттєвої втрати капіталу.

Призначення частини портфеля, що залишилася, -- захист інвестора від інфляції, що забезпечується приростом капітальної вартості, так само як і доходом, що приносять прямі чи непрямі вкладення коштів в акції.

59. Характеристика основних стадій обґрунтування інвестиційних програм і проектів

Інвестиційний проект чи програму слід розглядати як цикл, що складається з трьох окремих фаз або стадій інвестиційного проектування:

1) Передінвестиційна стадія:

- пошук інвестиційних концепцій;- експрес оцінка інвестиційної пропозиції;

- попередня підготовка проекту;- ідентифікація проекту;- розробка бізнес-плану проекту;- технічко-економічне обґрунтування;- експертиза проекту та остаточні висновки щодо доцільності проекту.

2) Інвестиційна стадія:

- переговори з інвестором та укладання контракту (інвестиційного договору);

- визначення правового статусу підприємства;- розробка організаційної структури;- інженерно-технічне проектування;- купівля земельної ділянки, інших об'єктів;- будівельні роботи;- маркетингові заходи;- набір та навчання персоналу;- здача об'єкта в експлуатацію.

3) Експлуатаційна (постінвестиційна) стадія:

- освоєння технологічних процесів;

- вихід на проекту потужність;

- розширення виробництва;

- впровадження інновацій та нових технологій;

- корегування поставлених цілей;

- дослідження інвестиційних пропозицій;

- оцінка висновків та результатів.



60. Визначення потреби в інвестиціях та вартості капіталу

Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і бажає залучити інвестиційні ресурси за найменшу ціну.

Реалізація інвестиційного проекту можлива за рахунок:

1) Власних інвестиційних джерел (внутрішні ресурси) :

А) частина чистого прибутку

Б) амортизаційні відрахування

В) кошти від продажу або оренди оборотних та необоротних активів

Г) державні цільові кредити, які надаються на безповоротній основі

2) залучені :

А) емісія акцій

Б) Пільгові державні кредити

В) Лізинг

1) Позикові інвестиційні ресурси:

А) випуск облігацій,

Б) довгострокові кредити

Головними відсотковими ставками при отриманні кредитних ресурсів є:

1) Реальна відсоткова ставка - відображає розвиток стабільної економіки та приріст добробуту суспільства

2) Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції - призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення власного капіталу від зростання цін на товари і послуги, внаслідок інфляції

3) Вільна від ризику ставка - ставка дивідендів або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка на кілька пунктів вища від офіційного рівня інфляції

4) Базова відсоткова ставка - вважається найнижчою ставкою комерційних банків, яку вони призначають для своїх надійних клієнтів (на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку)

5) Бар'єрна відсоткова ставка - розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне отримати від усіх своїх нових інвестицій

6) Внутрішня норма доходності - норма прибутку від нових інвестицій за якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки = один одному.

Таким чином, намагаючись залучити найбільше запозичених коштів інвестор аналізує всі переваги та недоліки з метою оптимізації структури джерел фінансування проектів.

62. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних програм і проектів

Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) - розрахунок економічної доцільності здійснення проекту, заснований на порівняльній оцінці витрат і результатів ефективності використання та періоду окупності вкладень.

Експрес-оцінка проекту здійснюється з метою попереднього виявлення передумов реалізації проекту і визначення його рентабельності на основі окрупнених оцінок.

Дослідження загальних можливостей:

1) Загальні відомості про регіон реалізації проекту

2) Географічне положення

3) Економічна характеристика

4) Оцінка зайнятості і рівня прибутку у розрахунку на душу населення

5) Характеристика природних ресурсів, можливості їх використання і витрат на освоєння

6) Наявність інфраструктури

7) Експорт/ імпорт даного регіону

8) Можливості будівельних компаній регіону

9) Матеріальна база для виробництва

10) Інші

За результатами досліджень загальних можливостей складається підсумковий висновок, але остаточне рішення про доцільність інвестування приймається лише після поглибленого техніко-економічне обґрунтування

На етапі попереднього ТЕО досліджуються:

1) Ринки і потужності підприємств

2) Попит, маркетинг і збут

3) Виробнича програма

4) Матеріальні витрати технологічної частини проекту

5) Розрахунки комерційної ефективності.

За підсумками попереднього ТЕО роблять такі висновки:

А) інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення про його доцільність може бути прийняте вже на даному етапі

Б) інформації досить для висновку про те, що інвестиційний проект не життєздатний

В) концепція реалізації інвестиційного проекту свідчить про необхідність проведення більш поглибленого аналізу і подальшої розробки ТЕО.

Між появою нововведення і його впровадженням існує певний часовий проміжок - інвестиційний лаг. Чим менший цей період, тим реалізація цього проекту буде успішнішою.

63. Оцінка ймовірності реалізації інвестиційного проекту

Фінансова реалізація проекту - це ключовий критерій для інвестора та головна його ціль. Всі інші цілі - вторинні. І не становлять інтересу без досягнення головної мети - достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний, акціонерний.

Головний інструментарій, що застосовується при оцінці проекту:

1) Фінансові показники реалізації проекту

2) Показники економічної ефективності

3) Аналіз чутливості

4) Аналіз беззбитковості

5) Оцінка ймовірності реалізації проекту

6) Економічна оцінка проекту

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами інформації для нього є :

1) Балансовий звіт

2) Звіт про прибутки і збитки

3) Зворотний і прогнозний грошовий потік

4) Графік надходження реальних інвестицій

64. Стадії життєвого циклу інвестиційного проекту

Диференціація стратегічних цілей інвестиційної діяльності в залежності від стадії життєвого циклу:

1. Дитинство:

- забезпечення високих темпів реалізації інвестування;

- забезпечення беззбитковості інвестиційної діяльності

2. Юність:

- розширення обсягів реалізації інвестування;

- диверсифікація напрямків реального інвестування;

- забезпечення мінімальної норми інвестиційної прибутковості

3. Рання зрілість:

- забезпечення виходу на «критичну масу інвестування»;

- диверсифікація форм реального інвестування;

- формування портфеля фінансових інвестицій;

- забезпечення необхідних темпів приросту інвестиційного капіталу;

4. Зрілість:

- підтримка критичної маси інвестицій;

- широка диверсифікація форм реального і фінансового інвестування;

- забезпечення середньої норми інвестиційної прибутковості;

- розвиток реальних інвестицій, що переслідує зовнішньоекономічні цілі

5. Старіння:

- забезпечує своєчасне відновлення інвестиційних активів;

- зменшення портфеля фінансових інвестицій;

- дезінвестування капіталу і низькорентабельних інвестиційних об'єктів;

- реінвестування капіталу з метою підтримки необхідного обсягу операційної діяльності.

65. Які існують відсоткові ставки що підлягають аналізу?

Головними відсотковими ставками при отриманні кредитних ресурсів є:

7) Реальна відсоткова ставка - відображає розвиток стабільної економіки та приріст добробуту суспільства

8) Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції - призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення власного капіталу від зростання цін на товари і послуги, внаслідок інфляції

9) Вільна від ризику ставка - ставка дивідендів або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка на кілька пунктів вища від офіційного рівня інфляції

10) Базова відсоткова ставка - вважається найнижчою ставкою комерційних банків, яку вони призначають для своїх надійних клієнтів (на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку)

11) Бар'єрна відсоткова ставка - розраховується інвестором як мінімальна норма доходу, яку він прагне отримати від усіх своїх нових інвестицій

12) Внутрішня норма доходності - норма прибутку від нових інвестицій за якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки = один одному.

66. Які види мають інвестиційні проекти “за ступенем розробки”

За ступенем розробки інвестиційні проекти розрізнюються таким чином:

- ідея в «зародку» - тільки задум, без підприємства і керівництва;

- нове підприємство підприємство, яке готове почати роботу, оскільки організована група менеджерів і вивчений ринок збуту);

- функціонуюче підприємство - підприємство проробленою ідеєю, яка ще не забезпечує прибутку,

- розширення функціонуючого прибуткового підприємства;

- реорганізація підприємства без заміни менеджерів;

- реорганізація підприємства з частковою та повною заміною менеджерів

- попереднє техніко-економічне дослідження (оцінка можливості і доцільність реалізації проекту), залучення додаткових фактичних даних;

- техніко-економічне обґрунтування проекту - обґрунтування здійснення проекту і його ефективності з залученням усіх доступних даних і з урахуванням усіх чинників;

- висновок за оцінкою проекту і прийняття рішення про інвестування.



67. Стадії проведення передінвестиційних досліджень

Під час передінвестиційної фази проводяться дослідження щодо визначення інвестиційних можливостей проекту, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір, а також підготовка проекту -- попереднє обґрунтування й детальна розробка, висновки щодо проекту та рішення про його інвестування.

Передінвестиційна стадія:

- пошук інвестиційних концепцій;

- експрес оцінка інвестиційної пропозиції;

- попередня підготовка проекту;

- ідентифікація проекту;

- розробка бізнес-плану проекту;

- технічко-економічне обґрунтування;

- експертиза проекту та остаточні висновки щодо доцільності проекту.

Поділ передінвестиційної фази на стадії не дає змогу діяти безпосередньо від ідей проекту до остаточного техніко-економічного обґрунтування без поетапної перевірки ідей або подання альтернативних рішень. Такий поділ дозволяє виключити велику кількість зайвих техніко-економічних обґрунтувань тих проектів, для яких шанс досягнути інвестиційної фази малоймовірний. І, зрештою, він гарантує, що висновки стосовно проекту, які повинні готуватися національними або міжнародними фінансовими установами, спрощуються, якщо в основі лежать добре виконані дослідження.

68. На етапі попереднього техніко-економічного обґрунтування досліджуються?

На етапі попереднього ТЕО досліджуються:

6) Ринки і потужності підприємств

7) Попит, маркетинг і збут

8) Виробнича програма

9) Матеріальні витрати технологічної частини проекту

10)Розрахунки комерційної ефективності.

За підсумками попереднього техніко-економічного дослідження роблять наступні висновки: результати свідчать про недостатню ефективність проекту, доцільно здійснити подальше коригування окремих параметрів, особливо в частині виробничої програми, а також матеріальних чинників виробництва, внести зміни в проект з метою підвищення ефективності. Якщо при повторному аналізі проект лишається нерентабельним, робиться остаточний висновок про недоцільність його реалізації.

69. Поняття фінансової реалізації проекту

У цьому розділі інвестиційного проекту мають бути викладені юридичні питання, структура й організація управління як на стадії здійснення капітальних вкладень, так і в період експлуатації обґєкта інвестування.

Насамперед необхідно визначити організаційно-правову форму фінансової реалізації інвестиційного проекту. Він може бути реалізований у межах організаційно-правової форми ініціатора чи інвестора шляхом створення нового підприємства. Слід визначити основні причини й переваги, що зумовлюють вибір саме такої юридичної форми, зазначити основних працівників, їхню частку у статутному капіталі, методику розподілу доходів від діяльності.

Якщо інвестиційний проект намічається реалізовувати за участю державного капіталу, потрібно розґяснити систему підпорядкованості та межі втручання вищих органів у господарську діяльність підприємства.

Далі рекомендується описати структуру управління та відносини між учасниками під час реалізації інвестиційного проекту. Це стосується насамперед якісного складу управлінських кадрів замовника, які здійснюватимуть оперативне управління проектом.

Важливо навести організаційну структуру управління на стадії експлуатації, тобто після введення в дію обґєкта інвестування. Схематично можна зобразити основні управлінські підрозділи нового підприємства, їх підпорядкованість і взаємозвґязок, а також описати кандидатури й ділові риси керівного складу.

В окремому розділі бізнес-плану можна відобразити план (стратегію) маркетингу, де розглядаються питання активізації ринку, стратегії ціноутворення, збуту, реклами, сервісу. Ці питання виокремлюються в самостійний розділ у таких випадках: * у разі виходу на ринок з принципово новим видом продукції, послуг; * при реалізації продукції за межі означеного регіону, її експорту; * за високого рівня конкуренції на відповідному товарному ринку регіону.

В інших випадках питання, повґязані із збутом продукції, відображаються в розділі «Аналіз ринку», що було зроблено в описі типової структури бізнес-плану.

Управління реалізацією реальних інвестиційних проектів спрямоване на їхнє здійснення в передбачений термін з метою забезпечення своєчасного повернення вкладених коштів у вигляді чистого грошового потоку. Таке управління здійснюється в розрізі кожного реального проекту, включеного в інвестиційну програму підприємства. По кожному наміченому до реалізації інвестиційному проекту звичайно призначається його керівник, що організує підготовку всіх необхідних планових документів і забезпечує реалізацію основних показників планів його здійснення.

Успішна реалізація кожного інвестиційного проекту, включеного в програму реальних інвестицій підприємства, багато в чому залежить від своєчасної і якісної розробки плану його здійснення. Такий плановий документ у практиці інвестиційного менеджменту зветься «календарний план реалізації інвестиційного проекту».

70. Методи оцінки економічної ефективності інвестицій, їх особливості

Ефективність інвестицій характеризує економічні (соціальні або інші) результати і господарську доцільність їх здійснення. Також, економічну ефективність можна розглядати через показники, що відображають співвідношення витрат і доходів у відповідності з інтересами учасників інвестиційного ринку.

Основою оцінки доцільності інвестицій слугують ретельно зважені пропозиції того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій.

Залежно від суб'єкта інвестиційної діяльності на макрорівні застосовуються три види оцінки ефективності інвестицій: фінансова (комерційна), бюджетна та економічна.

Фінансова (комерційна) оцінка ефективності інвестицій передбачає фінансові результати реалізації інвестиційного проекту для його безпосередніх учасників. Вона ґрунтується на очікуваній нормі доходності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки здійснення інвестиційного проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності інвестицій - відображає фінансові результати реалізації інвестиційного проекту для бюджетів відповідного рівня, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів.

Економічна оцінка ефективності характеризує ефективність реалізації інвестицій з точки зору суспільства, за цінами світових ринків на ресурси і продукцію.

Залежно від виду оцінки використовуються певні методи оцінки ефективності інвестицій:

1) традиційні методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень з витратами. Базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.

2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю. Базуються на обчисленні балансової і чистої рентабельності інвестицій.

3) методи оцінки ефективності інвестицій, що ґрунтуються на теорії вартості грошей у часі.

71. Що визначає інвестиційна стратегія?

Інвестиційна стратегія - система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначає загальні діяльності його розвитку інвестиційної ідеології, а також вибір майбутніх і найбільш ефективних шляхів її досягнення.

Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб'єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутку і збільшення власних активів. Згідно з обраною стратегією інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, провадить їх техніко-економічне обґрунтування, відбираючи найперспективніші, і формує з останніх відповідні інвестиційні портфелі.

Інвестиційна стратегія визначає:

1) Головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу;

2) Відповідальних за проведення політики та їх обов'язки;

3) Рекомендації стосовно складу активів інвестиційного портфеля, видів цінних паперів, їх інвестиційних якостей;

4) Умови придбання та продажу активів, строків їх зберігання і переміщення з одного портфеля в інший;

5) Правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп'ютерного забезпечення;

6) Способи управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використання суворо за призначенням.

72. Поняття інвестиційної стратегії компанії

Інвестиційна стратегія - система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначає загальні діяльності його розвитку інвестиційної ідеології, а також вибір майбутніх і найбільш ефективних шляхів її досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства забезпечує:

1) Механізм реалізації довгострокових цілей економічного і соціального розвитку підприємства

2) Максимальне використання внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємства

3) Дає можливість активно маневрувати фінансовими ресурсами

4) Динамічну реакцію на зміну факторів зовнішнього середовища і нівелювання їх негативного впливу

5) Дозволяється позиціонування підприємства в інвестиційній діяльності відносно конкурентів

6) Взаємозв'язок потенційних перспектив та оперативним управлінням інвестиційною діяльністю

7) Дозволяється реалізовувати менталітет інвестиційної поведінки підприємства

8) Є однією з базових передумов стратегічних змін загальної організаційної структури та організаційної культури

73. Поняття інвестиційної стратегії інституційного інвестора

Інвестиційна стратегія - система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, що визначає загальні діяльності його розвитку інвестиційної ідеології, а також вибір майбутніх і найбільш ефективних шляхів її досягнення.

Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована на підтримку відповідних пропорцій між первинним і вторинним резервами активів у складі портфеля. Таким чином, інвестиційна стратегія має передбачати мінімальне використання активів вторинного, а тим паче первинного резервів для покращення фінансового стану, адже продаж цих паперів звичайно здійснюється за номінальною вартістю або нижче від номіналу.

Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шляхом найпридатніших поєднань усіх чинників.

74. Оцінка ефективності інвестицій

Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками ключового завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати.

Виходячи з цього, теоретичні основи інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефективності (привабливості) інвестування.

Найвідоміші методи можна поділити на три групи:

1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою співвідношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витратами (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними;

2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю;

3) методи оцінки ефективності інвестицій, які ґрунтуються на теорії часової вартості грошей.

Традиційні методи аналізу застосовуються дуже давно, а після виникнення часової теорії грошей використовуються паралельно з методами, які ґрунтуються на концепції дисконтування. Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій.

Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менше за одиницю, проект має бути відхилений як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. У практичних розрахунках застосовується річна норма ефективності:

де НЕр -- річна норма ефективності;

ГНр-- середньорічні грошові надходження;

ІК -- інвестовані кошти.

Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник:

де ПО -- період окупності інвестицій у роках;

ІК -- сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом;

ГНр -- середньорічні грошові надходження.

Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю базуються на обчисленні балансової і чистої (РІб ; РІч) рентабельності інвестицій.

У першому випадку ми маємо відношення середьорічного доходу компанії за бухгалтерським звітом до обсягу інвестицій; у другому -- чисту рентабельність, тобто дохід зменшується на суму податкових і відсоткових платежів:

де РІ -- балансова рентабельність інвестицій;

РД -- середьорічний дохід компанії (прибуток);

ІК -- сума інвестованих коштів;

РІа -- чиста рентабельність інвестицій;

Пп -- податкові та відсоткові платежі.

Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінансову (комерційну), бюджетну та економічну.

Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових результатів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються.

Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові наслідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношення видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефективності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить від впровадження конкретного проекту.

Економічна ефективність інвестиційного проекту -- це різниця між результатами і витратами за межами фінансової ефективності безпосередніх учасників проекту. Економічна оцінка характеризує ефективність проекту для народного господарства в цілому або для галузі, групи підприємств, регіону тощо.

75. Основні принципи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів

Базові принципи і методичні підходи, які використовуються в сучасній практиці оцінки ефективності інвестування капіталу в реальні інвестиційні проекти:

1. Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум і термінів повернення інвестованого капіталу, з іншого. Це загальний принцип формування системи оцінювальних показників ефективності, відповідно до якого результати будь-якої діяльності повинні бути зіставлені з витратами (застосованими ресурсами) на її здійснення. Стосовно до інвестиційної діяльності він реалізується шляхом зіставлення прямого і зворотного потоків інвестованого капіталу.

...