Сутність та види інвестиційних програм і проектів

Операційний ліверидж показує вплив змінності обсягу продажу на рівень доходів компанії.

Операційний ліверидж характеризує приріст прибутку на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто



згідно з якою операційний ліверидж обчислюється як відношення маржинального прибутку до прибутку.

Операційний леверидж показує, як зміниться прибуток підприємства при зміні виручки на 1%.

110. Фінансовий леверидж

Ліверидж -- це “ефект важеля” при визначенні співвідношення власного і залученого, акціонерного і позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.

Фінансовий ліверидж встановлює міру зв'язку (впливу) змінності доходів компанії з дивідендами, тобто дохід окремого акціонера.

Фінансовий леверідж характеризує використання підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверідж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Ефект фінансового важіля показує, на скільки відсотків збільшується рентабельність власного капіталу (Рс) за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, якщо економічна рентабельність капіталу вище позичкового відсотка.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

а) різницею між рентабельністю сукупного капіталу після сплати

податку і ставкою відсотка за кредити: [Р (1 - n) - СП];

б) плеча фінансового важеля: Кз / Кс.

Позитивний ефект фінансового важеля настає, якщо Р (1 - n) - СП> 0. Якщо Р (1 - n) - СП <0. Створюється негативний ЕФР (ефект «палиці»), в результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу і це може стати причиною банкрутства підприємства.

111. Загальний леверидж

Ліверидж -- це “ефект важеля” при визначенні співвідношення власного і залученого, акціонерного і позичкового, основного та оборотного (обігового) капіталу тощо.

Загальний ліверидж свідчить про вплив змінності обсягу продажу на дивіденди акціонерів.



Показник загального лівериджу відображає сукупний вплив операційного та фінансового лівериджу і вимірюється еластичністю чистого прибутку до змін в обсязі реалізації.

112. Заставні операції і гарантування

При інвестиційному кредиті найбільшого поширення дістали такі засоби захисту від інвестиційного ризику, як позички під заставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу -- це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава -- це один з найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у власність кредитора, то сьогодні вони, як правило, залишаються у користуванні позичальника, а кредитору у відповідності з контрактом переходять (уступаються) права володіння (цесія).

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

- обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість чи тільки її частку;

- забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою чи без неї;

- фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними чи корпоративними активами.

113. Диверсифікація ризиків

Диверсифікація -- це розподіл цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу за мінімального ризику. Як правило, це здобувається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

Форми диверсифікації:

- диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу від різних фінансових операцій, безпосередньо не пов'язаних одна з одною. Якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;

- диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень доходності інвестиційного портфеля;

- диверсифікація програми реального інвестування. В частині формування реального інвестиційного портфеля підприємства рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації декількох проектів відносно невеликої капіталомісткості перед програмами, які складаються з одного великого інвестиційного проекту;

- диверсифікація покупців продукції (робіт, послуг) підприємства, спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному кредитуванні;

- диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів з метою одержання прибутку в декількох банках. Умови розміщення грошових активів у різних банках істотно не відрізняються, тому при диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику, але рівень доходності депозитного портфеля при цьому не знижується;

- диверсифікація валютної корзини підприємства, яка передбачає вибір кількох видів валюту процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні ризики;

- диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає організацію роботи одночасно у декількох сегментах фінансового ринку. Невдача в одному з них може бути компенсована успіхами в інших.

Залежно від джерел ризики можна класифікувати як діловий і фінансовий. Знання джерел ризику допомагає менеджерам та акціонерам підприємства визначити його ринкову вартість.

114. Страхування ризиків

Страхування ризиків -- вид майнового страхування ( класифікація страхування ), яке за своєю суттю є страхуванням ризику втрати прибутку чи неотримання доходу внаслідок різних причин.

У процесі страхування підприємству забезпечується страховий захист за всіма основними видами його ризиків - як систематичних, так і несистематичних. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків ризиків страховиками не обмежується - він визначається реальною вартістю об'єкта страхування (розміром страхової його оцінки), страхової суми і розміром страхової премії.

Вдаючись до послуг страховиків, підприємство повинне в першу чергу визначити об'єкт страхування - ті види ризиків використання капіталу, за якими вона має намір забезпечити зовнішню страховий захист.

Склад таких фінансових ризиків визначається рядом умов, основними з яких є:

1. Ризики, що страхуються.

2. Обов'язковість страхування ризику.

3. Наявність у підприємства страхового інтересу.

4. Неможливість повністю заповнити фінансові втрати за ризиком за рахунок власних фінансових ресурсів.

5. Високий ступінь ймовірності виникнення ризику.

6. Непрогнозованість і нерегульованим ризику в рамках підприємства.

7. Прийнятна вартість страхового захисту за ризиком.

115. Лімітування ризиків

Лімітування фінансових ризиків - одна з форм захисту від фінансових ризиків, яка полягає у встановленні внутрішніх нормативів для фінансових операцій, за якими фінансові ризики можуть перевищувати допустимий рівень. Система фінансових нормативів, що забезпечують лімітування фінансових ризиків, охоплює: граничну величину (питому вагу) позичкових коштів, що використовуються в господарській діяльності як в операційній (торгово-виробничій), так і в інвестиційній;

- мінімальну величину (питому вагу) високоліквідних активів («ліквідну подушку»); максимальну величину товарного (комерційного) або споживчого кредиту, який надається одному позичальникові (кредитний ліміт);

- максимальну величину депозитного вкладу в одному банку;

- максимальну величину вкладень коштів у цінні папери одного емітента;

- максимальний час вилучення коштів у дебіторську заборгованість та ін.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позичок, при виведенні договору на овердрафт і т.ін. Також лімітування застосовується при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу тощо.

116. Розподіл ризиків

Розподіл ризику -- це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.

Розподіл інвестиційних ризиків - це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків по окремим операціям. На практиці широке розповсюдження мають наступні направлення розподілу ризиків:

- Розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити передачу підрядникам ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт тощо.

- Розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини та матеріалів. Предметом такого розподілу є фінансові ризики, які пов'язані з втратою ( псуванням) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами “ИНКОТЕРМС- 90”.

- Розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (за умов дотримання встановлених правил експлуатації), а також інші ризики, що обговорюються в контракті.

117. Еккаутинг ризиків

Еккаунтинг - це підготовка інформації для прийняття оперативних економічних рішень.

Для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування за кордоном використовують послуги еккаутингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом та формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів по бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі еккаутингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Еккаутинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження міри інвестиційного ризику.

118. Побудувати систему інформаційного забезпечення і вихідних умов розробки середньострокового прогнозу розвитку інвестиційного ринку України

На виході моделі, отримуємо вихідну інформацію у вигляді , яку можна інтерпретувати під різні вимоги суб'єктів інвестування (фінансово-кредитних установ та організацій, іноземних інвесторів). Тобто, використання даної моделі дозволяє отримати матрицю вихідних даних щодо заповнення бюджету, фінансового плану, тощо, які можна застосовувати для стандартних шаблонів розробки бюджетів проектів різних організацій з метою уникнення потреби в їх що разовому перерахунку. Функція вхідних параметрів формується з урахуванням: норми споживання сировини; рецептури або технологічних карт; штатної чисельності працівників, тощо. Значення цих показників вносяться в модель, яку лише один раз адаптовано у відповідності до існуючої на даному підприємстві системи бюджетування та математичного апарату.

Отримана функція вихідних параметрів є надлишковою та реалізує вимогу відповідності форматам різних джерел отримання інвестицій існуючого ІП. Це дає змогу підприємству подавати необхідну фінансову документацію в дані організації для отримання коштів на фінансування проекту та збільшує шанси отримання цих коштів (у разі отримання згоди на співпрацю).

Таким чином модель значно змінює процес отримання фінансування , логічно перетворює послідовний інвестиційний процес на послідовно-паралельний.

Тобто, після підстановки в модель вхідних параметрів в результаті його успішної роботи на виході формується певна кількість фінансових показників бізнес-планів (техніко-економічних обґрунтувань) проектів, що відповідають вимогам різних фінансових організацій (потенційних джерел фінансування проекту).

Такий підхід до організації інвестиційного процесу потребує значно менших затрат часу та коштів, адже при послідовному процесі розробка ІП відбувається до тих пір, поки фінансова організація не дасть згоду на його фінансування. Запропонований алгоритм дає змогу розробити ефективну документацію проекту та при цьому раціонально використовувати матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що збільшує шанси отримати кошти на реалізацію проекту в найближчому майбутньому.

119. Роль інвестицій у підвищенні ефективності національної економіки

Багато аналітиків вважають, що залучення іноземних інвестицій - проблема для нашої країни далеко не головна. Проблема полягає в тому, як держава і підприємства витрачають кошти. На сьогоднішній день модель інвестиційної діяльності в країні неефективна. Фінансові інститути як джерела інвестицій в повному обсязі не виконують свої функції. Фондовий ринок занадто спекулятивний, банки не ризикують або не можуть видавати великі кредити, недосконалість законодавчої бази відлякує багатьох іноземних інвесторів. Тому головними інвесторами є самі підприємства. Але навіть маючи необхідні кошти для збільшення капітальних вкладень у реальний сектор економіки, поки не видно результати. І головною причиною є неефективність менеджменту компаній. За розрахунками, що розраховується в промисловості амортизація вдвічі нижче рівня, необхідного для простого відшкодування вибуття основних фондів, причому лише близько половини нарахованої амортизації реально використовується для фінансування капітальних вкладень.

Інвестиції на макрорівні є основою для:

- здійснення політики розширеного відтворення;

- прискорення науково-технічного прогресу, покращення конкурентоспроможності національної продукції;

- створення необхідної сировинної бази промисловості;

- розвитку та розширення ряду соціальних послуг;

- пом'якшення або розв'язання проблеми безробіття;

- охорони навколишнього середовища;

- забезпечення обороноздатності держави.

Інвестиції відіграють важливу роль і на мікрорівні. На цьому рівні вони необхідні, перш за все, для досягнення наступних цілей:

- розширення та розвитку виробництва;

- недопущення надмірного зносу основних фондів;

- підвищення технічного рівня виробництва;

- забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства;

- здійснення природоохоронних заходів;

- придбання цінних паперів та вкладення коштів в активи інших підприємств.

Таким чином, інвестиції є найважливішою економічною категорією і відіграють важливу роль, як на макро, так і мікрорівні, в першу чергу для простого і розширеного відтворення, структурних перетворень, максимізації прибутку і на цій основі вирішення багатьох соціальних проблем.

120. Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку

Рушійним чинником бурхливого розвитку світових глобалізаційних процесів є посилення ролі міжнародної інвестиційної діяльності. Пошук альтернативних джерел фінансування економічного розвитку в Україні є найболючішою проблемою сьогодення. Одним з основних пріоритетом вирішення цього питання виступає залучення України до світового процесу інвестування. Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість вирішувати стратегічні завдання економічного розвитку на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не в змозі вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій, тому що залучаючи підприємницький, державний та змішаний капітал до своєї економіки, вони отримують доступ до сучасних технологій, методів управління тощо. Крім того, іноземні інвестиції сприяють заходам макроекономічної стабілізації. Важкий економічний стан, що склався в Україні з перших кроків її існування як незалежної держави, також примусив країну звернутися по допомогу до зовнішніх джерел інвестування своєї економіки .

Прямі іноземні інвестиції виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, збільшення показників господарської діяльності підприємства. ПІІ мають велике значення для економіки країни, тому що вони забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперації, є джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва, збільшують продуктивність праці, залучають вітчизняних підприємств до використання передового досвіду, сприяють розширенню інновацій, підвищують добробут населення країни.

Серед основних проблем у залученні іноземних інвестицій в економіку України є: недосконалість законодавства; високі темпи інфляції; низький рівень розвитку інфраструктури; корумпованість влади; відсутність державного захисту іноземних інвестицій; жорстке оподаткування; непривабливість вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів. Для формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні необхідно підвищувати роль фондового ринку, фінансово-кредитної системи, необхідно спрямовувати зусилля на залучення іноземного капіталу, посилення інвестиційної активності населення, сприяти структурно-інноваційній перебудові економіки.

121. Механізм управління реальними інвестиціями на підприємстві

Політика управління реальними інвестиціями є складовою загальної інвестиційної стратегії підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

Основні етапи:

1. Аналіз стану реального інвестування. Оцінка рівня інвестиційної активності підприємства в попередньому періоді і ступеня завершеності реальних інвестиційних проектів та програм.

2. Визначення загального обсягу реального інвестування в наступному періоді. Основою для розрахунків є планований обсяг приросту основних засобів підприємства в розрізі окремих видів, а також нематеріальних і оборотних активів, що забезпечуються приріст обсягів його виробничо-комерційної діяльності

3. Визначення форм реального інвестування - залежить від конкретних напрямків інвестиційної діяльності підприємства, які забезпечують відтворення його основних засобів і нематеріальних активів, а також розширення обсягу власних оборотних активів.

4. Пошук окремих об'єктів інвестування та оцінка їхньої відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. Досліджується поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні об'єкти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

5. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів. Усі форми масштабних реальних інвестицій формалізуються в реальних інвестиційних проектах. Підготовка таких інвестиційних проектів вимагає розробки відповідних бізнес-планів.

6. Забезпечення високої ефективності реальних інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їхньої економічної ефективності.

7. Мінімізація ризиків, пов'язаних з реальним інвестуванням.

8. Забезпечення ліквідності об'єктів реального інвестування. По кожному об'єкту має бути оцінений ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих реальних інвестиційних проектів за критерієм ліквідності.

9. Формування програми реальних інвестицій. На основі всебічної оцінки проектів (об'єктів) та з урахуванням обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свою програму реальних інвестицій на майбутній період.

10. Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційної програми. З метою реалізації кожного конкретного реального інвестиційного проекту розробляються капітальний бюджет і календарний графік реалізації.

122. Механізм управління фінансовими інвестиціями на підприємстві.

Порівняно з реальними інвестиціями фінансові інвестиції характеризуються більш високою ліквідністю і можливістю гнучкого оперативного управління. Разом із тим, фінансові інвестиції, як правило, забезпечують менший інфляційний захист і нижчий рівень дохідності, ніж реальні інвестиційні об'єкти.

Як правило, до фінансових інвестицій підприємства вдаються у випадку, коли інвестиційний клімат у країні не сприяє розвитку реальних інвестицій або коли в окремі періоди часу в них зменшуються внутрішні інвестиційні потреби. Більшою мірою фінансові інвестиції цікавлять фінансових менеджерів як резерв грошових активів для підтримки технічної платоспроможності.

У процесі управління фінансовими інвестиціями вирішуються такі завдання:

- забезпечення надійності вкладень;

- підвищення дохідності інвестицій;

- збільшення ринкової вартості вкладень;

- забезпечення ліквідності фінансових інвестицій

На надійність фінансових інвестицій впливають систематичні (ринкові) і несистематичні (портфельні) ризики. Незважаючи на те, що в умовах політичної нестабільності й спаду виробництва систематичний ризик фінансових вкладень дуже високий, засобів захисту від нього практично не існує. І навпаки, портфельний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації та страхування. До специфічних методів внутрішнього страхування фінансових ризиків можна віднести формування спеціального страхового резерву з високонадійних цінних паперів.

Збільшити дохідність фінансових інвестицій можна шляхом умілого маневрування між ризиком і дохідністю цінних паперів, включення в інвестиційний портфель тих цінних паперів, норма поточної дохідності яких прийнятна для інвестора і відповідає меті формування його портфеля.

Ринкова вартість портфеля цінних паперів залежить від загальної кон'юнктури фондового ринку, а також від співвідношення між попитом і пропозицією окремих фондових інструментів.

Забезпечення ліквідності фінансових інвестицій є важливою передумовою інфляційного захисту вкладень та їх своєчасної трансформації у грошові активи. Для підтримки високої ліквідності інвестиційного портфеля потрібно більш детально оцінювати інвестиційні якості цінних паперів і включати в портфель лише ті інструменти, ліквідність яких не викликає сумніву.

Таким чином, основна мета управління фінансовими інвестиціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів відповідно до обраного типу інвестиційного портфеля.

123. Сутність, зміст та основні правила ризик-менеджменту

Ризик-менеджмент являє собою систему управління ризиком і економічними відносинами, які виникають у процесі цього управління. Кінцева мета ризик-менеджменту полягає в отриманні найбільшого прибутку при прийнятному для підприємця співвідношенні прибутку і ризику.

Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління).

Об'єктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику,

Суб'єкт управління в ризик-менеджменті -- це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити влас­ний капітал.

2. Треба думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати багато чим ради малого.

4. Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

6. Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення можливо, є і інші.

Реалізація першого правила означає, що раніше, ніж ухвалити рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен:

1) визначити максимально можливий обсяг збитку по даному ризику;

2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається;

3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього Капіталу до банкрутства даного інвестора.

124. Схеми фінансування реальних інвестиційних проектів

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п'ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.

2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.

8. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації середньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень рентабельності згідно з ними істотно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.

4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов'язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).

5. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

125. Методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів підприємства

Процес оптимізації структури капіталу має здійснюватися у такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу у динаміці за низку періодів (кварталів, років), а також тенденції зміни його структури. При цьому розглядаються такі показники, як коефіцієнт фінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими та короткостроковими зобов'язаннями. Далі вивчаються показники оборотності та рентабельності активів та власного капіталу.

2. Оцінка основних факторів, що визначають структуру капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм прибутковості власного капіталу.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості (ціни). Найчастіше для вирішення проблем оптимізації структури капіталу використовують ефект фінансового важеля (леверіджу).

Структура капіталу, що інвестується пов'язана з співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість, порівняно до власного капіталу, має фірма, тим вищий її фінансовий леверідж. Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, леверідж є позитивним. Якщо дохідність з інвестицій не перевищує процент за позичковими коштами, леверідж є негативним. У випадках, коли, інвестиції приносять дохід, що дорівнює проценту за кредит, леверідж є нейтральним.

Властивість фінансового леверіджу (важелю) полягає у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит.

Фінансовий леверідж має вплив на використання боргових цінних паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між доходом до вирахування процентів за кредит та податків (ДВКП) та доходом па акцію (ДНА):



Таким чином, чим більше боргів має фірма у структурі свого капіталу, тим виший фінансовий ризик.

Оскільки структура капіталу впливає на ризик, дохід на акцію (ДНА) та фінансовий стан фірми, тому менеджери повинні повсякденно враховувати вплив змін у структурі капіталу.

126. Порядок здійснення інвестицій за межами України

Здійснюється відповідно до Указу ПУ «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України».

Резиденти можуть інвестувати майнові цінності за межами України з метою:

- внесення до статутних фондів підприємств, створених за кордоном;

- закріплення за філіалами, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

Інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних та стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Будь-які майнові цінності оцінюються в іноземній конвертованій валюті на основі цін міжнародних ринків.

Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню.

Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство економіки України.

Продаж майнових цінностей є експортом товарів, при цьому виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей.

Міністерство економіки України подає щомісячно Державній митній службі України відомості про індивідуальні ліцензії на здійснення резидентами майнових інвестицій.

Державна митна служба України здійснює митне оформлення та пропуск через митний кордон України майна, яке вивозиться резидентами з метою інвестування тільки за наявності індивідуальних ліцензій, виданих Міністерством економіки України; подає щоквартально Національному банку України, відповідним уповноваженим банкам, Міністерству економіки України, Державному комітету статистики України та Державній податковій адміністрації України відомості про оформлення митних декларацій за вказаними ліцензіями.

Державна податкова адміністрація України в разі

порушення резидентами чинного законодавства щодо повернення

прибутків, дивідендів та інших надходжень в іноземній валюті від

здійснення резидентами інвестицій вносить подання Міністерству економіки України для застосування санкцій відповідно до статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

127. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних програм і проектів

Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) - розрахунок економічної доцільності здійснення проекту, заснований на порівняльній оцінці витрат і результатів ефективності використання та періоду окупності вкладень.

Експрес-оцінка проекту здійснюється з метою попереднього виявлення передумов реалізації проекту і визначення його рентабельності на основі окрупнених оцінок.

Дослідження загальних можливостей:

11) Загальні відомості про регіон реалізації проекту

12) Географічне положення

13) Економічна характеристика

14) Оцінка зайнятості і рівня прибутку у розрахунку на душу населення

15) Характеристика природних ресурсів, можливості їх використання і витрат на освоєння

16) Наявність інфраструктури

17) Експорт/ імпорт даного регіону

18) Можливості будівельних компаній регіону

19) Матеріальна база для виробництва

20) Інші

За результатами досліджень загальних можливостей складається підсумковий висновок, але остаточне рішення про доцільність інвестування приймається лише після поглибленого техніко-економічне обґрунтування

На етапі попереднього ТЕО досліджуються:

10) Ринки і потужності підприємств

11) Попит, маркетинг і збут

12) Виробнича програма

13) Матеріальні витрати технологічної частини проекту

14) Розрахунки комерційної ефективності.

За підсумками попереднього ТЕО роблять такі висновки:

А) інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення про його доцільність може бути прийняте вже на даному етапі

Б) інформації досить для висновку про те, що інвестиційний проект не життєздатний інвестиційний проект девелопер стратегія

В) концепція реалізації інвестиційного проекту свідчить про необхідність проведення більш поглибленого аналізу і подальшої розробки ТЕО.

Між появою нововведення і його впровадженням існує певний часовий проміжок - інвестиційний лаг. Чим менший цей період, тим реалізація цього проекту буде успішнішою.

128. Оцінка ймовірності реалізації інвестиційного проекту

Фінансова реалізація проекту - це ключовий критерій для інвестора та головна його ціль. Всі інші цілі - вторинні. І не становлять інтересу без досягнення головної мети - достатньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний, акціонерний.

Головний інструментарій, що застосовується при оцінці проекту:

1) Фінансові показники реалізації проекту

2) Показники економічної ефективності

3) Аналіз чутливості

4) Аналіз беззбитковості

5) Оцінка ймовірності реалізації проекту

6) Економічна оцінка проекту

Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то джерелами інформації для нього є :

1) Балансовий звіт

2) Звіт про прибутки і збитки

3) Зворотний і прогнозний грошовий потік

4) Графік надходження реальних інвестицій

129. Особливості складання стратегічного плану розвитку підприємства і управління програмами реальних інвестицій

Стратегічне планування - одна з основних функцій стратегічного управління підприємством. Воно представляє собою процес прийняття управлінських рішень відносно стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації компанії до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. Тільки за допомогою планування є можливим щоб внутрішні можливості підприємства відповідали вимогам ринкового середовища.

Для практичної реалізації планування як процесу необхідно дотримуватися таких основних принципів: гнучкість (адаптація до змін середовища функціонування підприємства); безперервність (систематичний перегляд планів); комунікативність (координація та інтеграція зусиль); адекватність (віддзеркалення реальних проблем і самооцінки в процесі планування); комплексність (віддзеркалення всіх напрямків фінансово-господарської діяльності); багатоваріантність (можливість вибору найкращої з альтернативних можливостей досягнення поставленої мети).

До основних процесів планування слід віднести: планування змісту проекту і його документування; опис змісту проекту; складання кошторису; формування списку конкретних робіт, які забезпечують досягнення цілей проекту; послідовність, оцінка тривалості робіт; аналіз технологічних залежностей виконання робіт; планування ресурсів; складання бюджету (прив'язка кошторисних витрат до конкретних видів діяльності); збір результатів решти процесів і об'єднання їх в загальний документ. Також в міру необхідності, можуть визначатися допоміжні процеси: планування якості; проектування; набір необхідних кадрів; планування комунікацій; оцінка ризиків; планування поставок та пропозицій.

Політика управління реальними інвестиціями є складовою загальної інвестиційної стратегії підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

130. Основні підходи до управління реструктуризацією

Реструктуризація - це комплекс організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм; це здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення та збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції.

При проведенні реструктуризації висуваються наступні завдання:

- створення сприятливих умов для потенційних інвесторів і кредиторів шляхом підвищення інвестиційної привабливості підприємства;

- зниження витрат на утримання майнового комплексу і накладних витрат;

- оптимізація фінансової системи підприємства з метою створення умов для ефективного планування, бюджетування і контролінгу його діяльності;

- оптимальне використання різного роду цінних паперів з метою підвищення ефективності взаєморозрахунків з контрагентами і використання можливості залучення капіталу на фінансових ринках.

Існує два укрупнених варіанти реструктуризації підприємств:

1. Помірний - застосовується для відносно благополучних у фінансовому плані підприємств і припускає збереження основних видів виробництва. Основний акцент при цьому робиться на проекти, пов'язані з освоєнням перспективних рентабельних видів продукції й адаптації системи управління до ринкових умов господарювання.

2. Радикальний - охоплює всі або майже всі сфери діяльності підприємства. Особлива увага приділяється наступним напрямкам:

- організація сучасних служб маркетингу замість існуючої, як правило, примітивної служби збуту;

- реструктуризація виробничої діяльності, що передбачає виключення з виробничих програм безперспективних виробів і освоєння нових продуктів, яким гарантований збут, максимальне скорочення технологічного циклу, максимальний розвиток прямих зв'язків, виключення посередницьких ланок;

- реструктуризація фінансової діяльності підприємства на основі організації системи щомісячного бюджетування, централізації управління потоками, відновлення системи нормування обігових коштів;

- організаційна реструктуризація, за якої при створенні дочірніх підприємств частина акцій надалі може бути продана потенційному інвестору, який взяв би на себе певні зобов'язання щодо забезпечення рентабельного виробництва у межах знову створених структур.

131. Стан і перспективи розвитку СЕЗ і ТПР в Україні

Територія пріоритетного розвитку (ТПР) - територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови і на якій запроваджується соціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.

Території пріоритетного розвитку (ТПР) є однією з чинних форм спеціальних правових режимів економічної діяльності (СПРЕД) в Україні, яка застосовується поряд зі спеціальними економічними зонами (СЕЗ), технологічними парками (ТП) та науковими парками (НП). Перші ТПР в Україні почали з'являтися з 1998 р.

До основних негативних чинників, що призвели до формування проблем ТПР в Україні, слід віднести:

- Обрання регіонів для запровадження на їх територіях спеціального режиму інвестиційної діяльності (СРІД) безвідносно до об'єктивних критеріїв рівня їх економічного розвитку.

- Правову незавершеність регламентації засад створення та функціонування ТПР в єдиному (базовому) законі щодо СПРЕД, що зумовлює певні відмінності режимів ТПР різних регіонів. Визначення терміну «територія пріоритетного розвитку» в різних законах різняться між собою.

Вирішення проблем вбачається можливим шляхом відтворення територій пріоритетного розвитку в якісно іншому вимірі на засадах збалансування загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, програмно-цільового підходу до розв'язання проблем соціально-економічного розвитку та концентрації бюджетних та інших ресурсів. Для цього необхідно:

- Внести до розділу «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу положення, якими внормувати функціонування та утворення територій пріоритетного розвитку.

- Внести зміни до Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» щодо використання чинних форм СПРЕД як одного з економічних інструментаріїв досягнення мети і засад стимулювання розвитку регіонів.

- Створювати ТПР окремими Законами України з визначенням переліку форм СПРЕД, які будуть надаватися суб'єктам господарювання для розв'язання визначених проблем регіонального розвитку.

- Кількість ТПР, географія їх розташування і визначений для них перелік першочергових проблем, чисельність суб'єктів господарювання і наданих для їх діяльності відповідних режимів СПРЕД мають створювати систему організаційно-господарського забезпечення реалізації Державної стратегії регіонального розвитку.

- Органи управління ТПР повинні мати подвійне підпорядкування (Кабінету Міністрів України і органам місцевого самоврядування).

- Засади застосування СРІД слід унормувати в одному рамковому законі.

132. Характеристика процесу інвестування капіталу підприємств, їхні особливості в Україні на сучасному етапі

Значення інвестицій для вітчизняних підприємств сьогодні підвищується, окрім того, в результаті високого рівня фізичного і морального зносу основних виробничих фондів, нематеріальних активів в усіх видах економічної діяльності, інтенсифікації науково-технічного обміну у світовому господарстві, підвищення ролі інвестиційної складової у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності.

Особливостями сучасної інвестиційної діяльності в Україні, що формують можливості і обмеження модернізаційних процесів в промисловості, є такі:

По-перше, уповільнення темпів зниження інвестиційної активності, що, однак, не дозволяє говорити про накопичення достатнього інвестиційного ресурсу для модернізації економіки в найближчі роки.

По-друге, низький рівень валового нагромадження основного капіталу у структурі ВВП, що значно поступається показникам докризового рівня і не відповідає потребам забезпечення розширеного відтворення.

По-третє, нераціональна структура інвестування за сферами економіки, із надто високою часткою фінансово-посередницьких секторів. Натомість, вже на протязі кількох останніх років, сформовані пріоритети інвестування засвідчують переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та швидким обігом коштів.

По-четверте, погіршення технологічної структури інвестування економіки, в якій знизилась частка інвестування у машини і обладнання, натомість зросла частка інвестування у житлові будівлі і споруди.

Таким чином, можна узагальнити, що динаміка української економіки характеризується наявністю низки системних проблем, що потребують невідкладного вирішення та формують ризики для подальшого економічного зростання. Це насамперед критичний стан основних засобів, висока ресурсо- та енергоємність виробництва, низький технологічний рівень та низька інноваційна спроможність економіки. В свою чергу відновлення позитивних тенденцій в економіці в першу чергу залежить від ефективності системи фінансового забезпечення інвестиційної діяльності первинної ланки економічної системи - суб'єктів господарювання.

133. Проблеми інформаційного забезпечення управління фінансовими інвестиціями підприємств

Ефективність управління підприємством значно підвищується за умови ґрунтовно розробленого інформаційного забезпечення. В загальному розумінні під інформаційним забезпеченням розуміють наявність інформації, необхідної для управління економічними процесами, що міститься в базах даних інформаційних систем.

Процес управління фінансовими інвестиціями передбачає вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасного його реінвестування. Оцінка та вибір передбачає проведення аналітичної роботи з визначення якісних і кількісних параметрів різних об'єктів та процесів.

Інформаційне забезпечення інвестиційної діяльності є підсистемою усього інформаційного забезпечення компанії, що є системою, в межах якої циркулюють дані за допомогою комунікації.

Погіршення якості повідомлень призводить до колапсів в роботі компанії. Тому українським підприємствам слід звернути увагу на принципи побудови інформаційно-комунікаційної системи. Задля цього необхідно знати причини викривлень інформаційних даних, наслідки цих перекручень та методи боротьби з ними.

Отримування повідомлень низької якості в межах інвестиційного процесу є неминучим, але оптимізація якості цих повідомлень забезпечить прийняття адекватних рішень. У подальшому формалізація процесу отримання і передачі повідомлень у межах інвестиційної діяльності незалежно від того, хто його буде здійснювати, дозволить зменшити суб'єктивність при прийнятті інвестиційних рішень.



134. Роль іноземних банків у формуванні інвестиційних ресурсів України

Успішна реалізація завдань структурно-інноваційної стратегії країни визначальною мірою залежить від ролі банківської системи у формуванні інвестиційних ресурсів суб'єктів господарювання, насамперед, через інвестиційне кредитування. Однак, на

сьогодні, основними факторами, які обмежують зацікавленість банків у розширенні практики інвестиційного кредитування, є:

- недостатній рівень капіталізації банківської системи;

- масштаби довгострокового інвестиційного кредитування обмежені короткостроковою ресурсною базою;

- не до кінця сформоване законодавче поле у сфері інвестиційного кредитування, що й визначає високі ризики інвестиційного кредитування;

- висока ціна залучених ресурсів для банків, яка і визначає значною мірою вартість кредитів, що надаються;

- складна процедура оформлення інвестиційних кредитів;

- відсутність ліквідного забезпечення (високий рівень зношеності основних засобів в Україні);

- складність оцінки платоспроможності позичальника і кредитних ризиків інвестиційних проектів та ін..

Незважаючи на те, що роль банків у формуванні інвестиційного капіталу надзвичайно велика, основна їх роль визначається через надання інвестиційного кредиту. Роль інвестиційного кредитування у розширеному суспільному відтворенні є незаперечною. Інвестиційний кредит -- невід'ємна складова розвитку ринкового середовища є дієвим інвестиційним інструментом, засобом не тільки розвитку, але й розширення промисловості та фінансування соціальної сфери. Завдяки йому зменшується або відпадає потреба у обов'язковому накопиченні власних коштів для фінансування інвестиційних проектів.

135. Кошти населення як значне внутрішнє інвестиційне джерело України

Найбільш надійним позичальником держави в часи значних потреб у фінансових ресурсах було і залишається населення. Однак сьогодні, у посткризовий період, період дефіциту довгострокових коштів, взаємодія між населенням як кредитором і державою практично відсутня, хоча необхідність пошуку джерел для формування інвестицій давно диктує потребу в залученні саме державою довгострокових та дешевих ресурсів для реалізації стратегічного курсу України на інноваційно-інвестиційний розвиток.

Інвестиційна діяльність населення характеризується доволі складним процесом економічних відносин, що передбачає участь різних суб'єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність. Участь приватного інвестора у інвестиційній діяльності шляхом використання фінансових заощаджень, як інвестиційних ресурсів, передбачає безпосередню участь в інвестиційному процесі, або використання послуг інвестиційних посередників, якими виступають фінансові установи. Розглядаючи доступні напрямки спрямування фінансових ресурсів, що є можливими за теперішніх умов розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг, треба виділити наступні форми інвестицій:

- строкові банківські вклади,

- інвестування в нерухомість,

- інвестиції на фондовому ринку,

- капіталовкладення у валютні цінності та дорогоцінні метали.

Механізм трансформації заощаджень населення постійно пристосовується до безперервної зміни умов, утворюючи і пропонуючи домашнім господарствам нові, привабливіші інструменти та способи перетворення заощаджень в інвестиції. Підвищення ступеня соціалізації ринкової економіки знайшло своє відображення в розвитку відповідних форм і методів використання заощаджень.

Враховуючи особливості механізму трансформації заощаджень населення в інвестиційний капітал при використанні інвестиційних фондів, доцільно виділити основні функції, котрі при цьому ними виконуються:

- швидкий перерозподіл інвестиційних ресурсів;

- трансформація фінансових ресурсів населення (заощаджень) в інвестиційний капітал, шляхом їх акумуляції та розміщення через купівлю фінансових активів;

- стимулювання економічного зростання, шляхом раціонального спрямування інвестиційного капіталу;

- зниження фінансових ризиків за рахунок раціональної інвестиційної диверсифікації та хеджування.

136. Поясніть механізм формування податкового щита при використанні методів прискореної амортизації

Фінансовий результат і амортизаційна політика тісно пов'язані.

Амортизаційна політика є діючим інструментом активізації інвестиційних процесів в умовах ринкової трансформації економіки. Вона повинна забезпечити надійне внутрішнє джерело фінансування капітальних вкладень. Саме за рахунок амортизації в розвинених країнах формується до 70-80% інвестицій.

Амортизаційна політика повинна бути спрямована на підвищення фінансової зацікавленості суб'єктів господарювання в здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Загалом, на величину амортизаційних відрахувань впливають такі фактори, як первинна вартість основних фондів, термін їх корисного використання, методи нарахування амортизаційних відрахувань, застосування підвищувальних і понижувальних коефіцієнтів до основної норми амортизації та ін.

У свою чергу, нарахована сума амортизаційних відрахувань визначає величину податку на прибуток.

Всі ці показники перебувають у тісному взаємозв'язку. Зміна одного з них неминуче викликає подальші коливання, що впливають на фінансові результати діяльності підприємства.

Для будь-якого підприємства дуже важливо, щоб в кінцевому результаті амортизаційна політика призвела до максимізації величини: чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Дана величина може служити критерієм для економічного обґрунтування амортизаційної політики на мікрорівні.

...