Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

податковий система оподаткування стимулювання

Вступ

1. Теоретичні та методологічні основи становлення оподаткування

1.1 Економічна сутність податків та еволюція їх розвитку

1.2 Функції податків та характеристика елементів податку

1.3 Види податків та принципи побудови системи оподаткування в України

2. Роль податків в економіці України

2.1 Роль податків у фіскальній політиці держави

2.2 Роль податків у державному регулюванні економіки

2.3 Вплив податків на стимулювання інвестиційної діяльності

2.4 Виконання фіскальної функції податків на прикладі аналізу роботи ДПА України та Березівської МДПІ

3. Актуальні проблеми системи оподаткування України та шляхи її вирішення в контексті світового досвіду

3.1 Зарубіжний досвід оподаткування

3.2 Недоліки чинної системи оподаткування та необхідність її вдосконалення

3.3 Напрями реформування податкової системи України

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Податки є складною й надзвичайно впливовою на всі економічні явища та процеси фінансовою категорією. З одного боку, податки - фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту громадян. З іншого боку, податки -- знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі, їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп.

За останні роки в економіці України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Однією з умов формування в Україні повноцінних ринкових відносин є реформування податкової системи. Податкова система в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави. Необхідність в існуванні податкової системи обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.

Податкам в системі державних фінансів належить центральне місце. Податки, як система економічних розподільних відносин, охоплюють фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов'язано з тим, що податки повинні забезпечувати виконання державою її основних функцій управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.

Держава використовує податкову політику для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин податкова система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

На сьогодні роль податків як регулятора економіки зростає. Держава шляхом встановлення ставок податків та їх видів стимулює чи обмежує розвиток окремих галузей або сфер економіки. Так, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технологічний розвиток виробництва, а саме на інновацію та модернізацію, держава сприяє науково-технологічному потенціалу. Таким чином, держава через регулювання податками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку. Податкова політика держави має забезпечити виконання таких завдань, як встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, та забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

У цьому зв'язку дослідження питання економічної сутності податків та їх ролі в економіці держави набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають в суспільстві з приводу мобілізації коштів до бюджету за допомогою податків, зборів та інших платежів.

Об'єктом дослідження є Березівська міжрайонна державна податкова інспекція щодо адміністрування податків та наповнення бюджетів різних рівнів.

Метою даної роботи є дослідження і вивчення теоретичних основ організації, діяльності та реформування податкової системи України, а також пошук шляхів вдосконалення діючої системи на сучасному етапі.

Для досягнення даної мети вирішуються такі завдання:

- розглянуті теоретичні та методологічні основи становлення оподаткування;

- визначена роль податків в економіці України;

- проаналізована роль податків у формуванні доходів бюджету;

- визначені актуальні проблеми системи оподаткування України та шляхи їх вирішення в контексті світового досвіду.

В дипломній роботі знайшли відображення матеріали, які вивченні, оброблені та систематизовані внаслідок застосування законодавчих та нормативних актів; враховані зміни в законодавстві; застосовані економічні публікації в періодичних виданнях; використані результати роботи Березівської МДПІ в Одеській області щодо виконання плану надходжень до бюджету.

1. Теоретичні та методологічні основи становлення оподаткування

1.1 Економічна сутність податків та еволюція їх розвитку

Податки дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку -- позбавленою будь-якого сенсу.

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки: на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.[29]

Податкова система виникла і розвивалась разом з державою. На найдавніших ступенях державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, яке не було основане виключно на добровільних засадах. Жертвоприношення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою виплатою чи збором.

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватноправові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали регалії -- дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.

Основними видами регалій були:

- „безхазяйна регалія” -- все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як наприклад, вітер, вода, надра, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини;

- митна регалія, яка реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

- судова регалія -- це здійснення правосуддя тільки державою (судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій);

- монетарна регалія -- це право чеканити монету.

Регалії стали перехідним ступенем до податків.

Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А.Сміт у роботі "Про багатство народів" (1770 р.) За його словами "податок -- це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати".[37]

Найбільшого розквіту податки отримують за умов розвиненої ринкової економіки. Саме вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, терміни їх сплати, контроль за надходженням та витрачанням.

Податки стають ефективним знаряддям втілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. Змінюються не тільки їх види і форми справляння, а й саме ставлення до них. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації праці, підтримання рівня зайнятості.

Формування дохідної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, при цьому все більшого значення набувають податкові методи їх акумуляції. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але і важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери.

У світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до теоретико-організаційного обґрунтування проблеми фіскального вибору та трактування категорії "податок".

Перший ґрунтується на визнанні необхідної обов'язковості податків і податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції одночасно розглядаються у двох аспектах -- цільовому і примусовому. Такий напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованій ще Е.Саксом - послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В теоретичному трактуванні примусовий характер сплати обов'язкових платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі називають податком за Пігу.[29]

Коригувальні податки за Пігу є досить ефективним і відносно простим методом централізації валового внутрішнього продукту в руках держави. Побудова оподаткування базується на тому, що будь-який податок, окрім чисто фіскальної функції, має ще й зовнішні для соціально-економічні ефекти. Тим самим держава в процесі оподаткування може регулювати економічні і соціальні процеси, спрямовувати їх у потрібне русло, незважаючи на погляди і побажання платників податків.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок як громадянський обов'язок. Податок, що сплачується на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності виборцем податкоплатником, одержав назву "податку Кларка", від імені американського економіста Едварда Кларка.

Отже, відбувається певна трансформація від розуміння податку як принципово обов'язкового платежу державі до розуміння його як усвідомленої необхідності. Кларк формулює проблему фіскального вибору як економічну теорію демократії, де існує згода громадян -- виборців оплачувати податками зроблений ними вибір державотворення. Він науково пояснює залежність добробуту податкоплатників від їхньої власної поведінки.

Взаємозв'язок між суспільним вибором і оподаткуванням повною мірою реалізується лише в умовах свідомої й масової участі громадян -- платників у діяльності державних інститутів. У світлі концепції Кларка демократія -- це не лише свобода думки й законослухняної діяльності, а й обтяжливий фіскальний обов'язок свідомо оплачувати свободу.

Чисте оподаткування за Кларком можливе тільки в умовах абсолютно досконалого громадянського суспільства, що в реальній суспільній практиці блокується недосконалим і корисливим товарно-грошовим фетишизмом людини як біологічної істоти. Тому демократичному суспільству, що зробило вибір на користь соціально-орієнтованої ринкової економіки, потрібно знаходити рівновагу між примусом і самооподаткуванням, між тягарем і вигодами оподаткування.

Податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержання доходів бюджету, а й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження концептуальних засад природи податку як соціально-економічної категорії.[28]

Ґрунтовні дослідження функціонального призначення податків, прояву їх впливу на всі сфери економічного та соціального життя тісно пов'язані з іменами видатних фінансистів минулих століть і сучасності: найперше представників італійської (Маффео Пантелеоні, Уго Мадзолію, Джованні Монтемартіні, Енріко Бароне, Франческо Нітті) та шведської (Кнут Віксель, Ерік Ліндаль) шкіл фінансової науки, а також видатних теоретиків оподаткування Адольфа Вагнера (Німеччина), І.М.Озерова, Й.М.Кулішера, М.І.Тургенєва (Росія), Джона М.Кейнса (Великобританія), лауреатів Нобелівської премії Поля Самуельсона і Джеймса Б'юкенена, їхніх менш титулованих, але всесвітньо відомих співвітчизників Ричарда Масгрейва й Артура Лаффера (США) тощо. Їх спільний науковий доробок заклав концептуальні основи і став провісником сучасної фіскальної теорії.

У розвитку поглядів на роль держави можна виділити два напрями, які дають змогу краще зрозуміти соціально-економічний та суспільний зміст податків. Перший, проголошуючи невиробничий характер державних послуг, не тільки відділяв фінансове господарство від державного, а й протиставляв їх. Податок у цій концепції не пов'язаний із задоволенням соціально-економічних потреб суспільства, оскільки обслуговує невиробничі видатки держави. Другий напрям визначав господарську діяльність держави як складову частину народногосподарської діяльності, як потребу економічного і соціального розвитку.

У поглядах на податок відбувається трансформація у бік розуміння податку в ринкових умовах як усвідомленої необхідності. Для суб'єктів господарювання податок може бути поганий або дуже поганий, оскільки він, навіть і мінімальний, скорочує їхні реальні доходи. Але його сплата є обов'язковою для задоволення суспільних потреб і не залежить від бажання та волі конкретного платника.[24]

Податок - універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять і категорій у чіткій відповідності з процесом економічного розвитку.

Перехід від марксистсько-ленінських догматичних постулатів до науково об'єктивних основ пізнання фінансової науки дав змогу вітчизняним вченим-економістам по-новому глянути на теоретичні засади функціонування податків.

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов'язкові платежі.[29]

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те, що він:

- справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

- може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- не має цільового призначення;

- є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки -- це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.[28]

Виходячи із сутності податків, дана категорія розглядається не тільки як економічна, але і як суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних податкоплатників. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава повинна враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер проявляється при обміні податків на суспільні блага і трансфертні платежі. Причому цей обмін є нееквівалентний для конкретного платника на мікрорівні, але на макрорівні сума сплачених податків та податкових платежів через бюджет повинна перерозподілятися для всієї кількості податкоплатників і повернутись у вигляді суспільних благ та трансфертних платежів (теорія Ліндаля). Цей обмін в фіскальній науці називається "ціни за Ліндалем".

Таким чином, суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ.

Під державними благами мається на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава - орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких установлюється за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, а оплата державних благ - єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою - виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода "блага - податки".

Податкова система є найстародавнішою фінансово-економічною системою людства. В період натурального господарства в якості податків збиралась на користь керівника або ватажка частина здобичі в натуральному вигляді.

На початку народження державного устрою й в перший період його існування оподаткування проводилось у вигляді жертвування, причому ставка була визначена в розмірі 10 % від усіх доходів. Звідки і термін «десятина».

Пізніше таку ж частину брали собі і релігійні організації (церкви, храми та інші установи). Кошти, які збирались, витрачалися на утримання армій, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, проведення свят та ін.

У країнах південної Європи (Греція, Італія) сплачувались "податків". Для цього все майно та скарб платника оцінювались й виділялась та частина, яка підпадає під оподаткування. В Італії при стягненні податків існував особливий механізм -- найбільший тягар оподаткування припадав на вибраних магістрантів, які працювали на користь міста безкоштовно. У мирний час громадяни взагалі не сплачували податки. В основі цієї податкової системи було майнове та подушне обкладання, тобто з'являється подушний податок.[24]

Пізніше, в IV--III ст. до нашої ери Римська імперія змінює стратегію своєї діяльності і змінюється її податкова система. Податки поділяються на громадянські та провінціальні. Громадянський податок стягувався у вигляді майнового податку. Провінціальний поділявся на поземельний та особистий. Таким чином податкова система поділялась на державні та місцеві податки (тобто перші форми комунального податку). В подальшому податкові системи змінювались, кількість податків зменшувалась (або збільшувалась). Був час, коли на початку тисячоліття в Римській «імперії крім державних та поземельних податків встановлювалась плата за фруктові дерева, виноградну лозу та ін. Крім того існувала також "подушна подать". Це були, головним чином, прямі податки. Але в той же час застосовувались і непрямі податки -- наприклад, податок з обігу (ставка 1 %), податок з обігу по торгів рабами (ставка 4 %), податок на звільнених рабів (ставка 5 %) та ін.

В цей же час, як правило, стягнення податків у грошовому вигляді стимулювало продаж виробниками залишків своєї продукції, тобто вони виконували ще й функцію стимулювання розвитку господарства.

Податкова система, яка існувала в Римський імперії, в подальшому застосувалась і в інших країнах. Наприклад, у Візантії існував 21 прямий податок, до яких відносились земельний податок, подушна подать, податок на утримання армії, на купівлю коней. Існував податок на рекрутів, який дозволяв тим, хто його сплачував, не проходити службу в армії. Було вперше введено мито на видачу державних актів (тобто прообраз існуючого зараз мита). Особисті податки сплачували сенатори та інші чиновники й військовослужбовці, які отримували підвищення по посаді. Тобто застосовувався прогресивний принцип обкладання прибутковим податком. Досить часто практикувалися у Візантії і різні надзвичайні податки -- на будівництво флоту, утримання військових контингентів та інше. В цілому розміри та кількість податків були досить великими, що все частіше призводило до зменшення податкової бази платника податків, а в кінцевому результаті -- до фінансових криз та ослаблення держави.

Податкова політика та податкові системи в Європі будувались за прикладом Римської імперії, але поступово вони змінювались.

Наприклад, у Франції стягненням податків та їх розподілом займалися громади. Контроль за цими процесами здійснювали 4 комісари, які мали свої підлеглі території. Вища законодавча влада належала парламенту держави. В той же час деякі міські або сільські громади мали можливість викупити собі автономні права на здійснення стягнення та розподілу податків. Але в подальшому всі проблеми, пов'язані з системою оподаткування перейшли, до короля, який встановлював податки і контролював їх розподіл. Подальші зміни в податковій системі призводили до погіршення організації стягнення податків (відсутність конкретної дати зборів, постійні зміни розміру податків та ін.). В той же час з'являлися нові податки, наприклад, прибуткове обкладання, поголовна подать та інше. Все керівництво фінансовою діяльністю і податкова політика держави сконцентрувалась в парламенті та у короля.

В Англії на чолі фінансового управління знаходився король. Але для встановлення нових податків король повинен був отримати згоду парламенту (ця система збереглася в Англії дотепер). Кількість податків та їх склад були такі як і у Франції. Як особливість можна відзначити, що вперше в Англії була введена прогресивна шкала прибуткового оподаткування, коли вона складалася з різних рівнів. В Англії вперше були введені акцизи, хоча дія їх була обмежена тільки одним роком й мала тимчасовий характер.

Але найбільше розповсюдження акцизи знайшли у Німеччині. Наприклад, у 1810 р. існували вже акцизи на понад 500 видів товарів. Особливістю податкової системи було зниження митних тарифів, що сприяло тому, що високими темпами почала розвиватись вільна торгівля.

Фінансова система Русі почала складатися наприкінці IX ст. В той же час почалася складатися і податкова система, яка на той час була практично єдиним джерелом доходу Великого князя Русі. При стягненні дані пропоновувались два способи:

- "візки", коли платники привозили данину до князя в Київ;

- "полюдно" -- коли за податками їздили сам князь або його «військова дружина».

На відміну від західних європейських держав податки зберігалися і розподілялися князем на утримання свої військової дружини та інші державні потреби. Існувала також і надзвичайна «подать», але вона запропоновувалась на час війни або військових походів.

Крім данини князю деякі народи особисто оплачували податі і інші податки як більш сильним сусідам, що особливо характерно для часу татаро-монгольського ярма.

Поряд з прямими податками існували і непрямі. За провезення товарів через кордон в деяких місцевостях збирався «мит», за перевезення через річку -- «перевіз». Якщо хтось мав сховище, то вія сплачував «гостинне мито», при здійсненні торгівлі на ринках сплачувалось «торговельне мито», за відвантажування товарів встановлювалось мито «вага», за вимірювання -- мито «міра». Були введені і різні судові мита: за вбивство стягувалось мито «вірі», за інші злочини -- «продаж».[27]

Як правило, розміри податків первинно складали десяту частину від майна. Але вони розповсюджувалися не на всі верстви населення. Найбільш в цьому випадку страждали низькодоходні верстви населення -- чернь (виключення були зроблені тільки для духовенства).

В той же час крім податків та податі їх сплата могла бути й у вигляді повинності, також був введений оброк. В цей же час зменшуються і взагалі знищуються більшість прямих податків і головним джерелом внутрішніх доходів держави стає мито.

Наприкінці XV ст. почала створюватися нова фінансова система і особиста податкова політика. Головним чином податок збирався у вигляді грошей. Він стягувався з селян та посадових осіб. Крім того були введені податки «ямські», «питальні» (для виробництва гармат), збори міські, «засічки» (спрямовувались на будівництво охоронних укріплень, засік). Потім царем Іваном IV був введений «стрілецький податок» на утворення військ, а також «полонений податок» -- для викупу російських полонених, які були взяті в полон ворогом.

Для нарахування податей володільцям землі застосовувалась міра вимірювання «плуг» або «соха». В якості цієї міри вимірювання бралась площа визначеного розміру. У зв'язку з розвитком промисловості та різних ремесел «соха» використовувалась також як одиниця вимірюравання. Але й при визначені ставки сплати за землю вона була диференційована. В залежності від якості: на гарну, середню та погану, застосовувались коефіцієнти 1: 1; 3/4;1/2;1/4 та ін.

В цілому виділялись державні чиновники, які складали загальні «посошні листи» по всіх містах, повітах, дворах, різноманітні категорії землевласників, які об'єднались в окрему книгу. Податкова політика будувалась так.

1. Виділялись волості в цілому з визначенням загальної суми податі по окладах, який визначався на підставі «сохи».

2. Оклад розподілявся по окремих селах та посадах.

3. Визначався розмір податі з кожного двору або податної особи. При? цьому подать, яка збиралася з двора, однаково була з податної особи, незалежно від його майнового стану.

У деяких місцевостях за користування лісами, річками та іншими угіддями стягувалися інші податки: "хміль", «дрова», «диколдьні доходи» та ін.

Незакріпачені, вільні селяни за користування державною землею повинні були сплачувати податки. Таких категорій громадян було в цілому по Україні близько 75-80 % і вони при сплаті податків поділялись на три групи.

В Україні тих часів дуже були розповсюджені різці ремесла та промисли. На початок XVI ст. їх нараховувалось понад 200 видів, і вони теж підлягали оподаткуванню. Всі ці промисли повинні були бути занесені до спеціальної реєстрової книги і на підставі цього сплачувався податок.

Особливого розповсюдження набув залізорудний промисел. Сировиною для цього промислу була болотна залізна руда, яку селяни добували і виробляли з неї метал. За це вони платили грошовий податок в розмірі 6--12 грошей щороку з кожного двору, а також давали в замки готове залізо та вироби з нього. Розмір платежів залежав від великої кількості чинників, головним з яких були: кількість виробленого заліза, стан господарства, доходи від промислу, розмір землеволодіння.

Таким чином, можна сказати, що податкова система України того часу була досить ефективною. Вона визначала об'єкт оподаткування, в якості якого виступала земля, і податки стягувались як в натуральній, так і в грошовій формі. Ця система дуже диференційовано підходила до платників податків, що також мало в цілому дуже позитивні риси для того часу.

В подальшому наприкінці XVII ст. «соха», як одиниця вимірювання податку, була замінена на «двір», який був головним промисловим податком.

Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними з яких були митні та винні. В середні XVII ст. встановлюється єдине мито для людей, які займалися торгівлею -- 10 грошей з 1 карбованця обігу.

В цей же час з'являється і перша державна система пільг при сплаті податі. Так від сплати податі звільняються окремі верстви суспільства - духовенство, поміщики. Але була особливість - особисто вони не сплачували податі, але повинні були сплачувати податки з землі, якою володіли, селян, які на ній працювали, та інше.

Головним податком був подушний податок. У подальшому він розвивався і змінювався.[24]

В той же час при царю Петрі І вперше була зроблена спроба ввести в політику оподаткування принцип справедливого податкового тягаря. Ця спроба застосування принципу справедливості стосувалась деяких послаблень податків для верств населення з невисокими доходами. З кріпаків подушний податок стягувався в розмірі 74 коп_:, з державних селян крім 74 коп, стягувалось 40 копійок замість оброку. Ці 40 копійок сплачувались поміщикам. Але при сплаті цих податків селяни не сплачував більш жодного податку. Купці та цехові майстри сплачували по 120 коп.

Але прямі податки в загальній сумі доходів державних коштів займали не дуже велике місце. В середньому їх питома вага не перевищувала 35 % в державному бюджеті. Більша питома вага в державному бюджеті належала непрямим податкам, головними з яких були подвірна подать та промисловий податок. Їх питома вага складала 42--45 % у загальному бюджеті й половина з цієї суми належала пітійному податку.

Початок XVIII ст. характеризується стратегією розвитку держави на розширення території та зміну технічного оснащення виробництва. Для епохи панування Петра І були характерні досить великі витрати держави на війни, спорудження різних фортець, оборонних укріплень, мостів тощо. Тобто держава постійно потребувала грошових коштів. Тому головною метою податкової політики було збільшення доходів. Для цього вводились нові види податків та зборів, митних тарифів. З метою збільшення податкових платежів, введення нових їх видів була навіть встановлена нова посада -- прибульник, який повинен був впроваджувати нові податки. Крім тих, які існували, були введені нові, до яких можна віднести:

- мито з покупки товарів у виробників. Воно передбачало сплату «кожної 10 деньги покупцями за уєздних виробників»;

- особисті податки з продавців товарів. Був введений збір при реалізації продукції з лавок -- 50 копійок, лотків -- 30 копійок, в рознос -- 22 копійки. Майстри сплачували 30 копійок, підмайстри -- 15 копійок та учні -- 10 копійок з людини;

- податки з постоялих дворів, коли кожний двір повинен був сплачувати податок навіть незалежно від його завантаженості;

- встановлені збори з печей, плавних річних та морських суден, гарбузів, горіхів, продажу харчових виробів, найму домів та інше. В деяких випадках податком обкладались навіть церковні виручки (так, розкольники сплачували податки в подвійному розмірі);

- введений «оригінальний збір». Він стягувався з громадян за ношення руського одягу та бороди; при виїзді та в'їзді з міста (50 копійок з того, хто виїжджає або в'їжджає, хто іде пішки, 1 рубль з вершника та 1 копійка з селянина). 1 Головним податком, який був введений Петром І, була подушна подать. Головним суб'єктом оплати цього податку як спочатку, так і, особливо, у подальшому стали селяни. Інші платники податку від його сплати звільнялись, але сплачували інші податки. Наприклад, торговельні та промислові робітники замість подушної податі сплачували «гільдійський збір», а міщани почали платити податок на нерухомість (1863 р.).

В Україні на протязі XVIII--XIX ст. головним податком залишався подушний податок, відміна якого почалася тільки в 1882 р. Для деяких верств населення (наприклад міщан) подушний податок у 1868 р. був замінений на податок з міських споруджень. Серед прямих податків найважливішим був оброк, який сплачували казенні селяни за користування землею (тобто прообраз сучасного земельного податку). Він встановлювався в залежності від розташування (в різних губерніях ставки були різні) та в залежності від якості землі.[27]

На торгівлю й промислове виробництво діяла патентна система, коли на кожне торговельне місце або заклад вводився особистий білет, який придбавався за плату в державних органах. У цей час вводяться різні податкові надбавки цільового призначення -- наприклад на, спорудження великх шляхів, державного значення, різних водних об'єктів (намети, затоки, порти) та ін.

Крім державних прямих податків існували і місцеві (земські) збори. Розмір та об'єкт оподаткування встановлювали безпосередньо земські установи та органи.

Особливий розвиток як фінансової системи так і її складової частини -- податкової політики, відбувся в Росії на при кінці XIX століття. Головним керівником цієї фінансової реформи був С. Ю. Вітте. При будуванні нової політики оподаткування найпершу увагу було приділено діючий системі промислового оподаткування. Було переглянуто діюче положення про мито та право торгівлі і промислів від 9 лютого 1865 року, яке мало недоліки, головним з яких було те, що ці податки визначали ставки тільки згідно з зовнішніми ознаками. Вони не були прив'язані ні з розмірами вкладень в капітал, ні з розмірами отриманого чистого прибутку. Для виправлення цих недоліків запроваджуються в 1885 році додаткові збори до цих податків: з акціонерних товариств -- 3 % від прибутку, розкладковий податок для гільдійських підприємств. З 1889 року цей податок розповсюджувався також й на не гільдійські підприємства, а також на фабрики та заводи, які виробляли підакцизні товари. В подальшому ставки цих податків збільшувались: з прибутку -- до 5 %, розкладковий податок до 25 %.

На жаль, розвиток держави та впровадження подальшої податкової реформи перервала перша світова війна. Її ведення вимагало додаткових великих фінансових коштів на військові операції, додаткових джерел отримання доходів державного бюджету. Тому виникла необхідність введення нових додаткових податків, але відсутнього ефекту це не дало.

Ще більший занепад, а потім і практичне знищення діючої фінансової системи настало після 1917 р. Майже повністю була знищена практично вся податкова система держави. Той хаос, який був характерним для часів 1917--1918 рр. призвів до того, що податки перестали надходити до державного бюджету. Була зруйнована і податкова система України. В період 1917--1918 рр., коли за невизначеності політичної ситуації в Україні, вся влада належала Центральній Раді, яка не змогла досить швидко і чітко визначитися з економічної політикою. Фінансові реформи гальмувались відсутністю обігових коштів, невизначеністю державного бюджету. Податки практично не надходили до казни. В цей час в оподаткуванні були підвищенні ставки акцизів, вводиться податок на вино. В державі не розраховувався не тільки податковий, а й фінансовий план. Знищення старих та введення нових податків проводилось не систематично і мало хаотичний характер. Наприклад, були підвищенні тарифи на поштово-телеграфні послуги, введений податок на телефонні апарати, був введений акцизний збір на пиво, коньяк, виноградні вина. Планувалось введення державної винної монополії.

Тимчасова втрата влади Центральною Радою в січні - лютому 1918 р. ще більш погіршила економічний та фінансовий стан держави. Практично з березня 1918 р. вся робота починалась заново. Фінансова політика починалася з проведення грошової реформи та обліку грошей, підписання договорів у сфері фінансів з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Відбулися зміни і в податковій політиці. Були підвищенні ставки прямих податків та мит. Ставки поземельного податку були підвищенні втричі, промисловий податок для торгових підприємств був збільшений на 50 %. З іншого боку, податок на прибуток був знижений до 75 % для підзвітних підприємств і до 40 % -- для непідзвітних підприємств. На 150 % були підвищенні збори з грошових капіталів, з 20 до ЗО копійок на 100 рублів капіталу (цей податок збирався один раз на півріччя). У 2--3 рази підвищувались ставки гербового збору. Але в цілому кількісно прямі податки збирались важко і їх питома вага була незначна. Тому більша увага приділялась непрямим податкам.[21]

Новий етап розвитку фінансової та податкової політики держави пов'язаний з проведенням нової економічної політики. В цей період були значно зменшені всі заборони для торгівлі, малого бізнесу, підприємництва та промислів. Була розроблена нова податкова система, яка по суті будувалась на тій податковій системі, яка існувала до 1917 р. Для цієї системи оподаткування характерні досить прості засоби обкладання, які пов'язані з відсутністю конкретних даних про фінансовий стан окремих категорій платників податків.

В період 1923--1925 рр. вся система оподаткування складалась як з прямих, так і з непрямих податків. Головним з прямих податків були сільськогосподарський, промисловий, прибутково-майновий, релігійний, гербовий збір, а також державне мито та мито на спадщину. Головними непрямими податками були акцизи та мито. Крім традиційних підакцизних товарів (алкоголь, сіль, тютюнові вироби, нафтопродукти) вводяться акцизи на чай, сірники. Поступово роль та значення прямих податків збільшується і їх питома вага зростає. Якщо в 1922--1923 рр. їх частка складала 43 % доходної частини бюджету, то в 1926 р. вона зросла до 82 %.

Особливе значення відводилось промисловому податку. Об'єктом оподаткування були всі промислові та торговельні підприємства, а також індивідуальні виробники, тобто всі, хто займався виробництвом або продажем товарів. Ставка податку становила 1,5 % від загального торговельного обліку. В склад цього податку також входив ще й патентний податок. Його розмір встановлювався в залежності від виду діяльності та розташування по території.

Крім того існував також порівняльний збір. У середньому його ставка була 1,5 %. Але вона відрізнялась по окремих галузях. В харчовій промисловості ставка складала 1,5--2 %, на предмети розкошу 2--6 %. За своєю суттю цей податок був податком з обігу, який розповсюджувався на всі вироби та стимулював в бюджеті надлишки доходів. У подальшому цей збір перетворився в податок на додану вартість.[27]

Іншим важливим податком став прибутково-майновий податок. За своєю суттю це був податок на капітал. Від цього податку звільнялись державні підприємства. Всі інші юридичні особи та фізичні сплачували цей податок по прогресивній шкалі. У подальшому податкова система за часів Радянського Союзу пішла по шляху, протилежному світовому. Вона почала носити яскраво виражений фіскальний характер, метою якої було збільшення доходної частини державного бюджету будь-якими методами та засобами. Планування та збирання податків носило адміністративно-командний характер, і воно відбувалось на директивній основі. Вся робота та фінансова діяльність підприємств була жорстко регульована та регламентована. Вони не мали господарської самостійності і зацікавленості в збільшенні результатів своєї діяльності, отриманні більшого прибутку. Була знищена ініціатива господарюючих суб'єктів. Всі отримані доходи державою розподілялись в централізованому порядку, не залежно від ефективності діяльності, а податкова політика будувалась на відносно постійній основі, при відсутності розподільчої та стимулюючої їх функцій.

1.2 Функції податків та характеристика елементів податку

Податки є частиною загальної фінансової системи як держави, так і окремих її суб'єктів. Крім того податки виступають і як одна з категорій ринкової економіки, тобто містять у собі найбільш суттєві ознаки, якості, закономірності та взаємозв'язки, які притаманні даному поняттю.

За допомогою податків держава вилучає частину доходів юридичних та фізичних осіб з метою формування свого бюджету для покриття витрат, які пов'язані з виконанням функцій.

Податки існують в сфері виробничих відносин, виражають відносини, які пов'язані з вилученням частини виробленого продукту (в грошовій формі) в доход держави. Але податки -- це не стійка категорія. Вони постійно змінюються, не постійна і сфера їх дії.[26]

Сутність податку як економічної категорії проявляється через ті функції, які вони виконують. В теоретичному аспекті виділяють три головні функції податків (рис.1.1).

Фіскальна функція є однією з головних функцій податків. її сутність полягає в забезпеченні фінансування та надходження грошових коштів до державного бюджету. В будь-якому суспільстві ця функція є такою, що послідовно реалізовується. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в державному бюджеті та різних позадержавних фондах і призначенні для покриття витрат, пов'язаних з виконанням державою своїх функцій: економічних, соціальних, оборонних, охорони здоров'я, екологічних та ін.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Функції податків

У свою чергу, ця функція поділяється на дві підфункції (деякі економісти та вчені виділяють ці функції окремо): контрольну та розподільну.

Контрольна - її сутність полягає в організації налагодження, фіксації та обліку кількості податків та розміру кожного з них, а також оцінці ефективності кожного каналу надходження податків. Виконання цієї функції передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних штрафних санкцій до порушників. Крім того виконання цієї функції передбачає також внесення постійних змін у систему оподаткування з метою підвищення її ефективності. Значною мірою ефективність здійснення цієї функції залежить від існуючої в державі податкової дисципліни, законослухняності платників податків та їх відношення до держави. Головною метою цієї функції є досягнення того, щоб всі платники податків сплачували їх своєчасно та в повному обсязі.[26]

Виконання розподільчої функції в першу чергу пов'язане з стягненням податків та повнотою наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні та рівномірні податки.

Постійність в отримані податків означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів, а на протязі всього бюджетного періоду в чітко встановленні строки згідно з чинним законодавством.

Стабільність означає, що надходження податків повинно визначатись високим рівнем гарантії того, що передбачені чинним законодавством податки держава отримує в повному обсязі.

Рівномірність означає, що податки повинні розподілятися по території таким чином, щоб забезпечити достатні доходи всім ланкам бюджетної системи -- як на державному, так і на місцевому рівні.

Регулююча функція є теж дуже важливою і її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків - юридичними та фізичними особами. Податки, коли виконують цю функцію, утворюють такі механізми, які забезпечують баланс особистих та загальнодержавних інтересів.

Метою виконання цієї функції є забезпечення безперервності інвестиційних процесів, зростання фінансових результатів бізнесу, сприяння збільшенню грошових коштів.[29]

Виконання цієї функції полягає у наступному:

1. Визначення системи оподаткування, яка діє в державі. В процесі виконання цієї функції визначається система оподаткування, тобто всі податки, які існують в державі, повинні сплачуватись. Але система оподаткування повинна постійно пристосовуватись до особливостей розвитку економіки держави, ситуацій, які склались, реформ, які заплановані до проведення, та ін. Тому важливе місце займає не тільки визначення, а й удосконалення системи оподаткування, заміна існуючих податків іншими, удосконалення діючих податків, заміна методики їх розрахунку, сплати та ін.

2. Ефективність застосування податків залежить від їх прогресивності, можливості отримання будь-яких пільг та загального зменшення сплати податкового платежу в межах чинного законодавства. За допомогою пільг по податках держава має можливість регулювати та впливати на кон'юнктуру загальнодержавного ринку товарів та послуг. Встановлення пільг по податках підприємству дає можливість йому збільшити свої доходи, прибуток, знизити витрати та ціну виробу, збільшити реалізацію продукції. І, навпаки, збільшення розмірів сплачених податків призводить до збільшення ціни та зменшення обсягів виробництва.

3. Визначення податкових ставок. Держава встановлює ставки оподаткування по податках і здійснює їх диференціацію відповідно до діючої системи та особливостей розвитку економіки. Диференціація проводиться в залежності від виду підприємства та форми його власності, напрямку діяльності, обсягів виробництва або надання послуг, важливості його для споживачів або для держави та ін. Крім того диференціація може проводитись в залежності від часу діяльності суб'єкта оподаткування та ін.

Слід зазначити, що виконання цієї функції податків з подальшим розвитком ринкових відносин повинно бути гнучким (за умов, що загальна система оподаткування залишається незмінною). Наприклад, від виконання цієї функції залежить розвиток підприємства, зацікавленість в розширенні обсягів його діяльності. Податок на прибуток визначає ту його частину, яка залишається в розпорядженні підприємства. Якщо ставка податку на прибуток занадто велика, це зменшує зацікавленість підприємства в його отриманні і підприємство намагається не показувати його взагалі і при цьому будь-якими засобами збільшити фонд оплати праці, або інші витрати, або зменшити розміри діяльності. При зменшенні податку на прибуток ця функція може впливати на ту його частину, яка підлягає капіталізації. Якщо з боку держави проводиться політика, яка спрямована на стимулювання капіталовкладень (наприклад, надаються пільги при інвестуванні в нові виробництва, при придбанні обладнання та прискореній його амортизації), то більша чистина прибутку використовується на ці цілі. Якщо держава зменшує або взагалі скасовує оподаткування дивідендів, то підприємство зацікавлене в збільшенні споживчої частини прибутку і підвищує розміри дивідендів на свої акції.[24]

В межах виконання цієї функції виділяють два її напрямки: стимулюючий та стримуючий.

Сутність стимулюючого напрямку полягає в наданні пільг по податках або звільнення від їх сплати взагалі. Якщо брати в цілому, то податкова пільга являє собою частину загальної системи оподаткування, яка спрямована на зацікавленість виробника у виробництві якогось виробу або наданні послуги. З іншого боку, податкові пільги -- це можливість зменшення сплати розміру податку його платником на законній підставі.[39]

Стримуючий напрямок податків застосовується тоді, коли держава бажає захистити власного виробника Для цього встановлюються підвищенні митні тарифи, або застосовуються додаткові податки, або підвищуються вже діючі (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби та ін.). В цілому це підвищує ціну на виріб і останній стає неконкурентоспроможним.

Як надання пільг, так і різні стримуючи важелі мають єдиний характер і застосовуються незалежно від виду підприємства, галузі виробництва чи обслуговування.

В сучасних умовах розвитку економіки держави особливе значення відводиться третій функції податків -- соціальній. Виконання цієї функції суттєво впливає на добробут громадян держави та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.[25]

Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття.

До основних елементів податку відносять:

1. суб'єкт податку - це учасник процесів справляння податку (платник, держава, державні органи);

2. об'єкт оподаткування - явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок.

Є два підходи до оцінки об'єкта:

а) кількісний і натуральний;

б) грошовий.

3. джерело сплати - це той фонд, явище чи предмет, з якого сплачується податок. Джерелом можуть виступати:

- доходи платника податку, отримані в різних формах;

- частина майна, коли для покриття податку не вистачає доходу;

...