Податкова система України

Передбачені у Бюджетному кодексі процедурні обмеження в більшості випадків, однак, можуть не спрацювати. Як показала практика формування та ухвалення державного бюджету України, зазвичай вдається знайти резерви збільшення доходів для фінансування завищених видатків, що стає однією з причин невиконання планових показників бюджетних надходжень. Тому процедура узгодження пропозицій стосовно дохідної та видаткової частини бюджету, яка міститься у Бюджетному кодексі, зможе виконувати обмежуючу функцію за умови, якщо буде встановлено обмеження, згідно з яким пропозиції щодо джерел покриття додаткових видатків не повинні передбачати внесення змін до чинного податкового законодавства, спрямованих на запровадження нових видів податків, зборів та інших обов'язкових платежів (у тому числі запровадження їх Законом "Про Державний бюджет України"), а також підвищення податкових ставок. За цих умов джерелом доходів для фінансування додаткових видатків зможуть стати лише надходження від скорочення податкових преференцій і розширення на цій основі податкової бази.[2]

З метою підвищення рівня достовірності прогнозів доходів державного бюджету та запобігання можливостям свідомого заниження їх чи завищення з політичних міркувань чи задля досягнення групових інтересів доцільно передбачити в Бюджетному кодексі розробку прогнозу бюджетних доходів спеціалізованим органом - робочою групою з питань оподаткування. Позитивний досвід щодо її функціонування накопичений, зокрема, в Німеччині, де до складу такої групи входять представники міністерства економіки, міністерства фінансів земель, федеральної спілки головних комунальних об'єднань, Німецького федерального банку, федерального відомства статистики, члени експертної ради з питань загальноекономічного розвитку, а також п'ять провідних економічних науково-дослідних інститутів. У Бюджетному кодексі України (ст. 40) доцільно було б передбачити також необхідність обов'язкового узгодження внесених Верховною Радою України поправок до проекту державного бюджету, пов'язаних зі зміною його видаткової чи дохідної частин, з Кабінетом Міністрів України. Такий порядок обмежує можливості логролінгу та загострення боротьби довкола бюджету.

Проект Податкового кодексу України містить певні кількісні та якісні фіскальні обмеження у вигляді переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, граничного рівня їхніх ставок тощо.

Зазначені заходи, є важливими, але недостатніми, перш за все тому, що Конституцією України не передбачено особливої процедури внесення змін до Податкового і Бюджетного кодексів. Для вирішення цієї проблеми необхідно внести зміни до Конституції України, якими або надати Податковому і Бюджетному кодексам статус органічних (конституційних) законів, або закріпити на конституційному рівні основні параметри податкової системи України. При цьому зміна статусу Податкового кодексу була б доцільною лише після завершення третього етапу податкової реформи, тобто через кілька років після ухвалення кодексу в цілому, що необхідно для його доведення до більш-менш довершеної форми. Можливий також інший варіант вирішення проблеми, що не вимагає зміни статусу Податкового кодексу в цілому, -- внесення кваліфікованою більшістю голосів лише таких змін до кодексу, які стосуються запровадження нових податків, перегляду величини податкових ставок та системи пільг. Це дасть змогу: по-перше, створити достатньо ефективну систему правових засобів обмеження фіскальної політики, що здатна виконувати рестрикційну функцію саме завдяки ускладненій процедурі внесення змін до відповідного правового акта; по-друге, створити більш надійні гарантії стабілізації податкового права.[38]

У проекті Податкового кодексу України варто чітко визначити статус нормативно-правових актів органів виконавчої влади з метою обмеження їхньої компетенції у податково-бюджетній сфері. По-перше, необхідно вилучити з проекту положення про можливість визначення податкових ставок Кабінетом Міністрів України; по-друге, слід передбачити, що нормативно-правові акти з питань оподаткування, прийняті органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, не можуть змінювати або доповнювати законодавство з питань оподаткування. Що ж до наказів, інструкцій, положень ДПА, то варто записати, що вони приймаються лише з метою забезпечення однозначного розуміння та однакового застосування податковими органами законів з питань оподаткування і є обов'язковими лише для виконання податковими органами. Крім того, враховуючи те, якого поширення набула практика видання нормативно-правових актів, що суперечать нормам законів, доцільно в окремій статті проекту Кодексу визначити типові ознаки невідповідності нормативно-правових актів з питань оподаткування Кодексу, як це зроблено в ст. 6 Податкового кодексу Російської Федерації. У Податковому кодексі обов'язково мають набути відображення наукові принципи оподаткування. Невизначеність їх у проекті Кодексу є абсолютно невиправданою, адже податкова система, яка формується без урахування правил, що пройшли природний відбір у процесі багатовікової еволюції оподаткування й урівноважують інтереси держави і суспільства, буде формуватися за правилами, що відповідають інтересам окремих груп.[42]

3.3 Напрямки реформування податкової системи України

Відправною точкою реформування податкової системи України є визнання того факту, що в основному вона вже склалася і попри всі свої недоліки не повинна розглядатись як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Це означає перш за все необхідність відображення на законодавчому рівні вимоги забезпечення незмінності складу її ядра, що включає податок на додану вартість, податок надприбуток підприємств, прибутковий податок з громадян (податок на доходи фізичних осіб), акцизний збір (акцизний податок), мито. Це дало б можливість припинити численні дискусії про необхідність спрощення оподаткування шляхом скасування низки основних податків (ПДВ, податку на прибуток) і переключити увагу на пошуки шляхів удосконалення чинної податкової системи.[38]

Щодо другорядних у фіскальному відношенні податків, то склад їх може переглядатися на основі порівняння їхньої ефективності (зіставлення надходжень від цих податків з витратами на стягнення їх).

Визначаючи остаточний склад податкової системи, необхідно враховувати те, що важко одночасно розв'язати два завдання -- суттєве зниження ставок основних податків (найбільш ефективних у фіскальному відношенні) і скорочення кількості податків та зборів, адже зменшення надходжень з основних джерел держава завжди намагатиметься перекрити запровадженням нових податків та зборів.

До складу податкової системи мають бути включені збори до соціальних фондів - Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України на засадах об'єднання цих зборів в єдиний соціальний податок. Останній має обов'язково враховуватись при визначенні загального рівня оподаткування в країні, що дасть змогу наблизити методику його визначення до загальноприйнятої.[23]

У системі податків і зборів, що справляються в Україні, крім загальнодержавних і місцевих, варто виділити спільні податки, що у визначених на довготривалій основі пропорціях будуть розподілятися між державним і місцевими бюджетами. До них можна віднести податок на прибуток підприємств і податок на доходи фізичних осіб. Ця пропозиція ґрунтується на таких міркуваннях. По-перше, в Україні протягом тривалого часу ці податки фактично розподілялися між державним і місцевими бюджетами, хоча згідно із законодавством належали до загальнодержавних. Отже, набуто значного досвіду використання їх різними рівнями бюджетної системи. По-друге, в багатьох розвинутих країнах ці податки також розподіляються у певному співвідношенні, а в деяких функціонують у вигляді самостійних податків (наприклад, федерального і місцевого податків на прибуток корпорацій), що стягуються окремо до федерального і регіональних бюджетів. По-третє, спільне використання податку на прибуток підприємств і податку на доходи фізичних осіб на загальнодержавному і місцевому рівнях відповідає розподілу функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, а тому може бути обґрунтоване з позицій принципу еквівалентності ("послуга-відшкодування"). Оскільки значна частина коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, яка приносить безпосередню вигоду розташованим на території певних адміністративних одиниць підприємствам і фізичним особам, що тут проживають, є своєрідною рентою, яка сприяє зростанню їхніх доходів, остільки частина податків на доходи юридичних і фізичних осіб має залишатися у розпорядженні органів місцевого самоврядування. Оскільки ж частина витрат на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури фінансується за рахунок державного бюджету, остільки до нього має надходити і частина зазначених податків. Практика зарахування прибуткового податку з громадян виключно до місцевих бюджетів, є невиправданою. У багатьох розвинутих країнах цей податок становить основу надходжень до державного бюджету. Крім того, його акумуляція виключно на місцевому рівні спричиняє значну диференціацію дохідної бази регіонів внаслідок різниці в рівнях доходів, отже, загострює проблему нерівних можливостей для розвитку соціальної інфраструктури.[38]

Потребує перегляду система місцевих податків і зборів. До неї обов'язково мають бути включені: податок на майно, податок на транспортні засоби, податок на спадщину і дарування, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. Щодо останнього податку, то, враховуючи значний рівень диференціації доходів і нагромадження їх у великих розмірах у руках окремих осіб, назріла необхідність його запровадження. В цілому система місцевих податків і зборів разом із надходженнями від спільних податків має утворити надійну дохідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.

Напрямки реформування податкової системи України мають бути узгодженими із завданням побудови в країні соціально орієнтованої ринкової економіки. Цій моделі відповідає достатньо високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет, що ставить під сумнів правомірність радикального зниження ставок за основними податками, як прямими, так і непрямими. Такий підхід суперечить практиці проведення податкових реформ у країнах не лише із соціально орієнтованою, а й з ліберальною ринковою економікою, де не відомі випадки одночасного значного перегляду ставок прямих і непрямих податків. У багатьох країнах за всіма основними податками встановлено досить високі ставки. В деяких з них порівняно низькі ставки ПДВ поєднуються з порівняно високими ставками податку на прибуток (наприклад, у Німеччині при ставці ПДВ 15 % ставка податку на нерозподілений прибуток становить 40 %, а на розподілений - 30 %; в Японії при ставці ПДВ 5 % ставка податку на прибуток сягає 51,6 %; у Канаді - відповідно 7 і 44,6 %) і навпаки (в Данії при ставці ПДВ 25 % ставка податку на прибуток становить 34 %, у Швеції - відповідно 25 і 28 %). Аналогічні тенденції спостерігаються в країнах Центральної та Східної Європи. Так, в Угорщині ставка податку на прибуток підприємств становить 18 %, а стандартна ставка ПДВ - 25 %. Якщо ставки ПДВ, податку на прибуток і прибуткового податку з громадян будуть знижені відповідно до проекту Податкового кодексу, в Україні буде створено одну з найліберальніших податкових систем, що не властиво країнам із соціально орієнтованою ринковою економікою.[22]

З іншого боку, внаслідок невідповідності фактичного рівня податкового навантаження фіскальному потенціалу податкової системи України у нас є резерви для певного зниження ставок за окремими податками, оскільки підвищення рівня платіжної дисципліни навіть за умови нижчих ставок дасть можливість забезпечити перерозподіл близько 40 % ВВП через бюджет.

Щодо того, тягар яких податків необхідно знизити, то це прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств. Саме зміни цих податків безпосередньо позначаються на доходах платників, тоді як непрямі податки впливають на доходи опосередковано і лише за певних умов.

Враховуючи те, що однією з найбільших вад української податкової системи є чинна система податкових пільг та іншого роду преференцій, яка, по-перше, зумовлює нерівномірний розподіл податкового тягаря, отже, несправедливий характер оподаткування, по-друге, обмежує можливості зниження податкових ставок для всіх суб'єктів господарювання, по-третє, її радикальний перегляд є одним з основних завдань податкової реформи.

Водночас, приступаючи до перегляду податкових пільг, необхідно враховувати те, що жодній країні ще не вдалося створити абсолютно нейтральної податкової системи, яка б скасовувала всі види пільг. Останні практично неможливо скасувати тому, що вони є одним з інструментів державного регулювання економіки, так і тому, що це суперечить інтересам суб'єктів підприємництва.[38]

Виходячи з цього, систему податкових пільг слід раціоналізувати на таких засадах:

- використання податкових пільг виключно як знаряддя проведення соціальної, інвестиційної, структурної політики та політики прискорення НТП, тобто як інструмента ефективної реалізації регулюючої функції податкової системи;

- запровадження мораторію на надання нових податкових пільг;

- максимального обмеження податкових пільг, що надаються окремим галузям економіки. Критерієм такого обмеження має бути забезпечення тотожності об'єктів пільгового оподаткування і пріоритетів державної структурної політики. При цьому, враховуючи, з одного боку, велику кількість цих пріоритетів, а з іншого - обмежені фінансові можливості держави, необхідно переглянути перелік пільг, узгодити його з порівняльними перевагами України та обмежити кількість пріоритетних галузей (двома-трьома галузями), яким протягом визначеного терміну можуть одночасно надаватися податкові пільги;

- відмови від надання податкових пільг у зв'язку з проведенням економічних експериментів;

- перегляду пільг щодо ПДВ, акцизного збору та імпортного мита для вільних економічних зон та зон пріоритетного розвитку. Зокрема, уявляється необґрунтованим звільнення всіх товарів та інших предметів, що ввозяться на територію цих зон з-за меж митної території України, від ПДВ та імпортного мита. Такий порядок створив підґрунтя для масового імпорту товарів в Україну. Цю пільгу варто надавати лише при імпорті обладнання та сировини, якщо остання не виробляється в Україні. Пропонується також скасувати нульову ставку ПДВ для товарів, що вивозяться з митної території України на територію вільної економічної зони, та пільги для підакцизних товарів;

- переходу від безсистемного надання податкових пільг, що запроваджуються з метою вирішення поточних економічних проблем до визначення та реалізації єдиної державної політики податкових пільг як складової стратегії реформування економіки України.[23]

Реформування податкової системи сприятиме розвитку підприємництва в Україні та має бути значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату в нашій державі за рахунок спрощення податкового законодавства. Створення прозорих правил ведення господарської діяльності та оподаткування, а також забезпечення єдиних справедливих підходів до всіх суб'єктів податкових правовідносин сприятиме укріпленню партнерських відносин між громадянами, суб'єктами господарювання та державою. Зазначене також має призвести до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, зростання прибутків підприємств та доходів громадян.

Висновки та пропозиції

Підводячи підсумки можна сказати, що в Україні діє податкова система, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики ГАТТ, СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

Проте на відміну від країн Європейського Співтовариства податкова система України не є інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб'єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами яких є неузгодженість окремих норм, наявність значних обсягів тіньових оборотів.

Існуюча податкова система України характеризується такими негативними рисами:

- податкова система України характеризується передусім фіскальною спрямованістю, що є лейтмотивом більшості змін, які вносяться до податкового законодавства;

- нормативно-правові акти з питань оподаткування є складними та нестабільними, окремі законодавчі норми - недостатньо узгоджені, інколи суперечливі. Питання оподаткування і досі регулюються не тільки законами, а і декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Через наявність у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. У зв'язку з тим, що чимало податкових норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, це негативно позначається на діяльності суб'єктів господарювання, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів;

- витрати на адміністрування окремих податків є більшими порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

- механізм митно-тарифного регулювання не дає можливості оперативно реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку та структури економіки в Україні.

Зазначені вище недоліки призвели до таких проблем системного характеру у податковій системі, як:

- податкова заборгованість платників перед бюджетом та державними цільовими фондами. Ця проблема породжена низкою причин, а саме відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб'єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов'язань; практикою щодо списання та реструктуризації державою податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; проведення масових бюджетних взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків, сприяють укоріненню у суспільній свідомості зневажливого ставлення до податкових зобов'язань;

- широкомасштабне ухилення від оподаткування. В Україні на масштаби ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок, скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря; корупція; недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у тому числі податкового; загальне недотримання норм законів платниками податків;

- бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов'язань перед платниками податку на додану вартість, є недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування та пред'явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов'язань;

- нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

Враховуючи зазначене, можливо зробити висновок, що основою реформування податкової системи України має бути визнання того факту, що в цілому податкова система України вже склалася, і попри всі свої недоліки, не повинна розглядатись як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Тобто створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем.

Оскільки відповідно до ст. 1 Конституції Україна є соціальною правовою Державою, то її податкова система має відповідати вимогам соціальної держави, передусім щодо рівня фінансування суспільних благ. Податкова система, сформована внаслідок податкової реформи, має забезпечувати акумуляцію фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави.

Результативність податкової реформи залежатиме від вирішення проблеми забезпечення ефективного та цільового використання бюджетних коштів і на цій основі - безпосереднього взаємозв'язку між обсягом сплачених податків та обсягом і якістю суспільних благ, отриманих платниками. У зв'язку з чим, податкова реформа має передбачити й удосконалення бюджетної політики держави. Метою реформування податкової системи України має бути створення податкової системи, сприятливої для економічного зростання.

Основними завданнями податкової реформи в Україні мають бути:

- формування нового інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, формування відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов'язань;

- підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, покращання адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків;

- підвищення регулюючого потенціалу податкової системи на основі запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій з податку на прибуток підприємств;

- забезпечення більш рівномірного розподілу податкового тягаря між платниками податків;

- демократизація податкової служби України, а саме зміна ідеології її функціонування на основі реформування податкової служби.

На сьогодні Концепцією реформування податкової системи, яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 р. № 56, передбачено, що реформування податкової системи проводитиметься до 2015 року, з огляду на стратегічні цілі - побудови соціально-орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції в європейське співтовариство відповідно до положень Конституції України, Універсалу національної єдності, завдань, передбачених проектом Державної програми економічного і соціального розвитку. Відповідно до положень цієї Концепції реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі передбачається проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави.

Основою для реалізації принципів Концепції має стати прийняття Податкового кодексу України. Так, проект Податкового кодексу України схвалено на засіданні Кабінету Міністрів України 17 жовтня 2007 р., але через політичну та економічну нестабільність в нашій державі Податковий кодекс не прийнятий і досі. Податковий кодекс України має на меті кодифікацію податкових законів України, спрощення їх викладу, максимальне наближення принципів податкового та бухгалтерського обліків. Прийняття цього нормативно правового акта забезпечить адаптацію фіскального законодавства до принципів та директив Європейського Союзу. Крім того, введення його в дію забезпечить уніфікацію правил оподаткування з міжнародними стандартами обліку і скасування дискримінаційних норм щодо окремих сфер або видів діяльності.

Податковим кодексом України встановлюватимуться основні засади визначення суб'єктів правових відносин, їхні права та обов'язки, перелік податків, зборів (обов'язкових) платежів, що становлять систему оподаткування, об'єкти та база оподаткування, розміри податкових ставок. Крім того, Податковим кодексом України пропонується врегулювати питання, пов'язані з порядком ведення податкового обліку, забезпеченням виконання податкових зобов'язань та умовами настання та мірою відповідальності за порушення у сфері оподаткування. Прийняття Податкового кодексу України сприятиме розвитку підприємництва в Україні та має бути значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату в нашій державі за рахунок спрощення податкового законодавства. Створення прозорих правил ведення господарської діяльності та оподаткування, а також забезпечення єдиних справедливих підходів до всіх суб'єктів податкових правовідносин сприятиме укріпленню партнерських відносин між громадянами, суб'єктами господарювання та державою. Зазначене також має призвести до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, зростання прибутків підприємств та доходів громадян.

Список використаних джерел

1. Конституція України. 1996. 80 с.

2. Бюджетний кодекс України. 2001 із змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ в ред. Закону від 24.12. 93 із змінами та доповн.

4. Закон України «Про державну статистику» від 17.09.92 №1992-ІІІ // із змінами та доповненнями.

5. Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.91 № 1251-XII в ред. Закону від 18.02.97 № 77/97-ВР із змінами та доповн.

6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 № 334/94-ВР в ред. Закону від 22.05.97 № 283/97-ВР із змінами та доповн.

7. Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.95 № 329/95-ВР із змінами та доповн.

8. Закон України «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби» від 06.02.96 № 30/96-ВР із змінами та доповн.

9. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 № 98/96-ВР із змінами та доповн.

10. Закон України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» від 07.05.96 № 178/96-ВР із змінами та доповн.

11. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 №168/97ВР із змінами та доповн.

12. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 № 320-ХІV із змінами та доповн.

13. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-III із змінами та доповн.

14. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.01.01 № 2213-ІІІ із змінами та доповн.

15. Закон України «Про податок на доходи фізичних осіб» від 22.05.03 №889-ІV із змінами та доповненнями.

16. Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 із змінами та доповн.

17. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.92 № 18-92 із змінами та доповн.

18. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.93 № 56-93 із змінами та доповн.

19. Указ Президента України “Про заходи по реформуванню податкової політики” від 31 червня 1996р №621/96.

20. Розпорядження Президента України “Про невідкладні заходи про прискорення реформ та виведення економіки України з кризи” від 18.08.1997р. №298/97 та його доручення від 24.07.1998р. №1-14/464, а також доручення Прем'єр-міністра України від 09.09.1997р. №18567/1 “Про розроблення та представлення на розгляд Верховної Ради України проект Податкового кодексу України”.

21. Азаров М.Я., Кольга В.Д., Онищенко В.А. Все про податки: Довідник / Під ред. М.Я. Азарова. К.: Експерт-Про, 2000. 492 с.

22. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. К.: Комп'ютер прес, 2004. 300 с.

23. Вишневська М.К. Актуальні питання оподаткування.Х.: Глобус, 1997.144с.

24. Гридчина М.В., Вдовиченко Н.И., Канина А.В. Налоговая система Украины: Уч. Пособие. К.: МАУП, 2000.128с.

25. Золотько І.А. Податкова система України: навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2000.192 с.

26. Литвиненко Я.В., Захожий В.Б. Система оподаткування та податкова політика: навч. посібник. К.:центр навчальної літератури;2006.486 с.

27. Дадалко В.В., Румянцева Е.Е., Демчук Н.Н. Налогообложение в системе международных экономических отношений: Учеб. Пособие. Мн.: Армита-Маркетинг, Менеджмент, 2000. 359 с.

28. Крисоватий А.І. Теоретичні засади податку як соціально-економічної категорії // Фінанси України. 2003. №2. С. 4-10.

29. Крисоватий А.І., Десятник О.М. Податкова система: Навчальний посібник. Тернопіль: Карт-бланш, 2004. 331 с.

30. Крисоватий А.І., Вакулі І.П., Герчаківський С.Д. Податкова система України. Збірка законодавчих актів із змінами та доповненнями за станом на 01.11.2002р.Тернопіль, 2002. 468 с.

31. Маршал А. Принципи экономической науки. М. Наука. 1993. Т.3. 185 с.

32. Омелянович Л.А., Папалка А.А., Орлова В.А., Дем'яненко Г.Е., Севка В.Г. Налоги и налоговые системы/ Учебное пособие/ Под общей редакцией доктора экономических наук, профессора Л.А. Омельяновича.Донецк: Дон. ДУЕТ им. Туган-Барановского. 2002. 240 с.

33. Основы налоговой системы. М.: финансы: ЮНИТИ, 1998.с. 112.

34. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. навч. Посібник. К.: Знання-Пресс, 2002. 495 с. (Вища освіта ХХІ ст.).

35. Перов А.В. Налоги и международные соглашения России.М.: Юрист, 2000. 520 с.

36. Податкові системи. Цитована праця. С. 307-308.

37. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов/ РАН. Инс-т экономики; Отв. Ред. Л.И. Аболенин. М.: Т.3. 185 с.

38. Соколовська А.М. Податкова система держави: К. Знання - Прес; 2004. 454 с.

39. Фінанси: Навч. посібник./ О.П. Близнюк. К.:Знання, 2006. 415 ст.

40. Чуркіна І.Є. Особливості податкових систем країн з ринковою економікою// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2008-№102.ст. 50-52.

41. Чередниченко А.П. Актуальні проблеми та головні завдання реформування ДПС України// Фінанси України.2006. №2. ст. 113-122.

42. Єфименко Т.І. Податковий кодекс України. Питання ефективності та суспільної злагоди// Фінанси України. 2007. №5. ст. 3-12.

43. Грушко В.І., Кошембар Л. О. Інструменти податкового регулювання інвестиційної активності// Фінанси України. 2008. №2. ст. 89-97.

44. Практичні матеріали Березівської МДПІ.

45. http://www.sta.gov.ua - офіційний сайт ДПА України.

Размещено на Allbest.ru