Податкова система України

- позика як джерело сплати;

4. база оподаткування - законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку;

5. масштаб вимірювання - це та одиниця, яка береться в основу виміру об'єкта оподаткування (грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця вимірювання площі для земельного податку);

6. ставки податку - це законодавчо встановлений розмір податку, виходячи із об'єкту оподаткування або масштабу вимірювання. Існує два види ставок:

- натуральні (тверді) - встановлюються в грошовому виразі на одиницю об'єкта оподаткування в натуральному обчисленні;

- процентні ставки - встановлюється у певних процентних відношеннях до об'єкта оподаткування.

Процентні ставки бувають таких видів:

а) пропорційна - процентна ставка, яка забезпечує пропорцію нарахування податку;

б) прогресивна - при збільшенні об'єкту оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи росту ставки податку відповідають темпу росту об'єкта оподаткування -- це проста прогресія. Якщо темпи росту ставок податку випереджують темпи росту об'єкта оподаткування -- це складна прогресія.

в) регресивні ставки - при збільшенні об'єкта оподаткування зменшується ставка податку.

Існує три методи встановлення ставок:

а) інтуїтивний - ставки встановлюються на основі бажання та волі законотворців;

б) емпіричний - ставки встановлюються на основі аналізу за попередній період і у відповідності з потребами;

в) метод математичного моделювання;

7) податкові пільги - це законодавчо встановлені умови та можливості пониження податкового навантаження та послаблення податкового пресу.

Існує чотири види пільг:

- повне або часткове звільнення від сплати податку конкретного платника;

- повне або часткове звільнення від сплати податку певного виду діяльності або об'єкта оподаткування;

- пониження ставок оподаткування і використання нульової ставки;

- зменшення належної до сплати суми нарахованого податку і використання податкового кредиту;

8. норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази;

9. податкові канікули - відстрочення на певний період належних до сплати сум податків або повне звільнення від сплати податку протягом певного періоду;

10. податкове право - сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі податків;

11. податковий звіт - документ, що подається до податкової інспекції зі звітними даними про розрахунки з бюджетом;

12. податковий період - термін, протягом якого заверджується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання;

13. податковий кредит - термінова відстрочка податку, який належить до сплати підприємством у бюджет в календарному році;

14. податковий тиск - відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту;

15. податкове розслідування - виявлення і розслідування фактів ухилення від оподаткування шляхом приховування доходів та інших об'єктів оподаткування;

16. ухилення від сплати податків - дії платників податків, спрямовані на несплату податків шляхом заниження доходу та оцінки майна або повного приховування їх;

17. податкові правовідносини - суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і урегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права.

Отже можна зробити висновки, що податки являються надзвичайно складною та багатогранною категорією. Сутність податків проявляється через ті функції, які вони виконують. В теоретичному аспекті виділяють три головні функції податків: фіскальну, регулюючу та соціальну. А для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття.[26]

1.3 Види податків та принципи побудови системи оподаткування в Україні

Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі. Податки і збори, передбачені податковою системою України, показані в табл. 1.1.[5]

Податки можна класифікувати за певними ознаками:

1. за економічною ознакою об'єкта оподаткування:

- податки на доходи та прибутки - обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

- податки на споживання - обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

- податки на майно - обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).[29]

2. за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

- прямі податки - обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування. Причому сплата такого податку призводить до вартісного зменшення об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

- непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3. за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

- загальнодержавні податки - обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

- місцеві податки та збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять
виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики (варіанти) запровадження місцевих податків:

Таблиця 1.1

Податки і збори, передбачені законодавством України

Загальнодержавні податки та збори, інші обов'язкові платежі	Місцеві податки і збори
Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності
1. Податок на додану вартість 2. Акцизний збір 3. Податок на прибуток 4. Мито 5. Плата за землю 6. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів 7. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету 8. Збір за спеціальне використання природних ресурсів 9. Збір за забруднення навколишнього середовища 10. Збір на обов'язкове соціальне страхування 11. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування 12. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності 13.Фіксований сільськогосподарський податок 14. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства 15. Єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через кордон України 16. Збір за використання радіочастотного ресурсу України 17. Податок на нерухоме майно 18. Державне мито 19. Єдиний податок	1. Податок з реклами 2. Комунальний податок 3. Збір за паркування автотранспорту 4. Ринковий збір 5. Збір за право використання місцевої символіки 6. Збір за право проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей 7. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг 8. Збір за право проведення кіно-і телезйомок 9. Збір за участь в бігах на іподромі
Оподаткування фізичних осіб
1. Податок на промисел 2. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів 3. Державне мито; 4. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування 5. Збір на обов'язкове соціальне страхування 6. Плата за землю 7. Податок на нерухоме майно 8. Мито 9. Податок на доходи фізичних осіб	1. Податок з реклами 2. Збір за припаркування автотранспорту 3. Ринковий збір 4. Збір за видачу ордера на квартиру 5. Курортний збір 6. Збір за участь в бігах на іподромі 7. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі 8. Збір за право використання місцевої символіки 9. Збір за право проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу й лотерей 10. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг 11. Збір з власників собак

- місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі;

- встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США);

- повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);[22]

4. за формою стягнення:

- розкладні податки - обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками - на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

- квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки - обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5. за способом зарахування податкових надходжень:

- закріплені - обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

- регулюючі -- обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6. відносно до платника:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7. відносно до джерела сплати:

- податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

- податки, що включаються в ціну товару;

- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.[39]

Міжнародна класифікація податків та податкових платежів наступна:

1. Подоходні податки, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості капіталу. Дані податки утримуються з реального чи передбачуваного чистого доходу:

- з приватних осіб і домашніх господарств;

- з корпорацій та інших підприємств;

- податки на приріст ринкової вартості капіталу, отриманий або за рахунок продажу землі, або операцій з цінними паперами чи іншими активами.

До цієї групи відносяться будь-які податки на доходи від власності, землі чи нерухомого майна, які справляються на основі чистого доходу як частина подоходного податку. Але в цю групу не включаються податки на власність, які справляються на основі доходу з оренди. Дана категорія об'єднує податки з різними базами:

- подоходні податки;

- податки на прибуток;

- податки на доходи з азартних ігор.

2. Відрахування на соціальне страхування:

- внески працюючих за наймом;

- відрахування роботодавців;

- внески працюючих не за наймом чи непрацюючих;

- інші нероздільні відрахування на соціальне страхування.

3. Податки на фонд заробітної плати.

4. Податки на власність:

- періодичні податки на нерухоме майно;

- періодичні податки на чисту вартість майна (з населення і з корпорацій);

- податки на майно, яке передається і отримується у спадщину, податки на дарування;

- податки на фінансові операції і операції з капіталом;

- одночасні податки на власність;

- інші періодичні податки на власність.

5. Внутрішні податки на товари і послуги:

- загальні податки з продаж, податки з обігу чи податки на додану вартість;

- акцизні збори;

- прибутки фіскальних монополій;

- податки на окремі види послуг;

- податки на користування товарами або на право користування товарами чи проведення відповідних видів діяльності (ліцензії на проведення підприємницької діяльності, податки на автотранспортні засоби тощо);

- інші податки на товари і послуги.

6. Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції:

- імпортні мита;

- експортні мита;

- прибуток експортних чи імпортних монополій;

- прибуток від операцій з іноземною валютою;

- податки на операції з іноземною валютою;

- інші податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції.

Податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів; принципів, форм і методів їх установлення, зміни чи скасування; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.[39]

Нині система оподаткування в Україні визначається Законом України "Про систему оподаткування" із всіма змінами та доповненнями.

У цьому Законі визначаються основи та принципи формування системи оподаткування в Україні, встановлено перелік загальнодержавних та місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також визначено права та обов'язки платників податків.

Ставки, механізм стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, за винятком мита, а також пільги в оподаткуванні не можуть бути встановлені та змінені іншими законами України, крім законів з питань оподаткування.

Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів подано в ст. 14 згаданого вище Закону (Див. табл. 1.1).

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна з найбільш актуальних у процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у світовий ринок. Її слід вирішувати шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і набутого у світі досвіду у сфері оподаткування.[21]

Чинному податковому законодавству України притаманне включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції. Поширена ідея про те, що податки -- це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави - безпідставна та обмежена. Насправді податки суттєво впливають на діяльність суб'єктів господарювання, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв'язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Має йтися про розробку такої податкової системи, яка б забезпечувала або хоча б не стримувала розвиток економіки.

Податкова політика визначає суть і роль системи оподаткування та належить до виняткових повноважень держави.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Гнучкість податкової політики передбачає, що коли податковий тиск на суб'єктів господарювання призводить до згортання виробництва, податкова система перебудовується на зменшення податкового тиску в інтересах виробника.

Стабільність податкової політики означає, що податкова система будується на чіткому визначенні об'єктів оподаткування, їх обліку, а нормативи оподаткування або обов'язкових платежів не змінюються протягом бюджетного року. Запровадження нових розмірів і нормативів оподаткування не має зворотної сили, а пільги за податками надаються з моменту введення закону про оподатковування в дію.

Система пільг щодо оподаткування повинна стимулювати виробництво й інвестування, адже практично ті кошти, які мали б бути зараховані в бюджет, залишаються у виробника, що є своєрідним бюджетним фінансуванням.

Поступове удосконалення податкової системи провадиться в напрямі її лібералізації, децентралізації (державні й місцеві податки) за рахунок розширення прав регіонів, зменшення тієї частки ВВП, яка перерозподіляється через бюджет. Потребує вдосконалення й механізм оподаткування, який би стимулював виробництво у пріоритетних напрямах економіки і сприяв впровадженню у виробництво нових технологій та високоефективного обладнання.[29]

Податкову політику необхідно реформувати шляхом послаблення податкового тиску щодо тих, хто сплачує податки, а не ухиляється так чи інакше від їх сплати. Необхідно насамперед зменшити кількість податків, тому що наше законодавство переобтяжене ними.

Метою реформування податкової політики є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки та насамперед матеріального виробництва, підвищення його ефективності й на цій основі забезпечення доходів державного бюджету та сприяння соціально-культурному розвитку держави. Отже, можна сказати, що податкова система має забезпечити оптимізацію розподілу і перерозподілу національного доходу, спираючись на такі принципи:

1. стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

2. стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

3. обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

4. рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) -- на більші доходи;

5. рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи не резидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

6. соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

7. стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8. економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами;

9. рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

10. компетенція - встановлення і скасування податків та зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

11. єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

12. доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).[39]

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Організація оподаткування справляє значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

2. Роль податків в економіці України

2.1 Роль податків у фіскальній політиці держави

В кожній країні існує необхідність виконання суспільних завдань, у виконанні яких бере участь держава. Держава вирішує ці завдання за допомогою фіскальної політики.

Фіскальна політика (від лат. фіск (“fisс” - імператорська казна) - це маніпулювання державним бюджетом з метою виконання державою своїх функцій.

Фіскальна політика виявляє себе у системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів держави, їх розподілі, а також у фінансовому законодавстві. Фіскальні інтереси не обмежуються лише стягненням коштів на користь державі, оскільки реалізація функцій держави на цьому не закінчується. Процес формування фінансових фондів забезпечує державу ресурсами, необхідними для реалізації її функцій. Останнє безпосередньо пов'язане з видатками, бо саме через витрати держава "презентує" себе суспільству:

- через витрати на утримання апарату управління, оскільки саме в особі державних службовців існує держава;

- держава - суспільний інститут, діяльність якого повинна бути спрямована на задоволення інтересів членів суспільства, тобто державні видатки мають бути суспільне спрямованими.[29]

Фіскальна політика може бути стимулюючою або стримуючою, залежно від того, якого напрямку розвитку об'єкта впливу прагне досягти держава. Наприклад, коли економіка перебуває у спаді чи депресії, фіскальна політика може стати стимулюючою, якщо фіскальними інструментами (зниженням податків та збільшенням видатків) держава збільшує інвестиційні можливості економічних агентів, що призводять до бюджетного дефіциту або до його зростання. У випадку, коли спостерігається економічне зростання, фіскальна політика для контролю за інфляцією переходить до розряду стримуючої.

Проблема виникає тоді, коли економічна ситуація в країні поєднує у собі економічний спад з інфляцією. У такому випадку необхідно одночасно вживати як стимулюючі, так і стримуючі фіскальні інструменти. Тобто маніпулювання державним бюджетом має стати таким, щоб воно ініціювало розвиток господарства без впливу на зростання цін. Вислів "маніпулювання державними доходами та видатками" означає не постійну зміну "правил гри", а свідоме настроювання інструментів фіскальної політики задля досягнення суспільного добробуту. Суб'єкти, на яких спрямовані фіскальні дії, повинні мати впевненість щодо основних фіскальних дій держави - системи податків. Особливо, коли суб'єкти не мають достатньої кількості нагромаджень минулих періодів, для самоорганізації своїх дій.

У розпорядженні кожної держави для задоволення суспільних потреб повинні бути ресурси, в першу чергу фінансові. Вирішенню суспільних завдань і потреб сприяє функціонування фінансового господарства країни.[21]

Для функціонування фінансового господарства:

1. Необхідно проводити збір доходів.

2. Витрачати зібрані кошти.

Доходи, які отримує держава, як правило, обмежені, а ріст суспільних потреб збільшує видатки. У зв'язку з цим виникає необхідність систематизації, обліку і контролю доходів і видатків держави, тобто виникає необхідність використання законодавче затвердженого плану держави. Таким фінансовим планом є державний бюджет.

Бюджет є основою фінансового господарства держави. Він тісно пов'язаний з питаннями економіки, фінансів, політики і права. Така багатогранність бюджету пояснює труднощі ефективного формування доходів і раціонального фінансування видатків.

Ситуація, що склалась сьогодні в Україні, є характерною для економіки перехідного періоду, оскільки, як правило, при проведенні ринкових перетворень проходить зниження "державної присутності" в економічному і соціальному житті країни. На етапі перехідної економіки держава стоїть перед необхідністю проведення перетворень, які мають за мету нормалізацію державного бюджету. Основними напрямками таких перетворень є:

1) зниження державних видатків;

2) підвищення доходів бюджету.

Однак зниження державних видатків являє собою достатньо важкий процес, оскільки в даному випадку зачіпаються соціальні iнтереси широких мас населення. Крім того, при цьому знижуються державні видатки на такі сфери, як освіта і інвестиції, які сприяють прискоренню економічного росту, що призводить до довгострокової соціальної нестабільності, яка паралізує діяльність народного господарства.[23]

Тому в таких умовах особливої актуальності набуває питання ефективного формування доходів державного бюджету. Історично бюджетні доходи характеризувались наступною структурою:

- прямі - доходи, отримані від експлуатації державного майна;

- непрямі - доходи, які держава отримала за допомогою податків;

- доходи від регалій і монополій - займали проміжне становище між прямими і непрямими доходами.

В даний час доходи бюджету складаються з трьох основних частин: податкових доходів, неподаткових доходів і доходів цільових бюджетних фондів (табл. 2.1).

Найбільш важливого частиною є податкові доходи. У 90-х роках XX ст. у бюджетному процесі України спостерігалися:

- зниження питомої ваги державних доходів у ВВП;

- перевага податкових доходів в загальному об'ємі доходів бюджету.

Таблиця 2.1

Роль податків у загальному обсязі доходів бюджету

Види доходів бюджету	Джерела	Процеси, які забезпечують поступлення коштів до бюджету
1. Податкові	Економічна діяльність, яка виражається у створенні ВВП	Оподаткування економічної діяльності
2. Неподаткові	Національне багатство	Доходи від приватизаційної діяльності держави як учасника ринку
3. Доходи цільових бюджетних фондів	Змішані	Різноманітні збори, штрафи тощо

Існування держави залежить безумовно від податків. Вони являють собою ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням доходів держави, необхідних для виконання, нею своїх функцій.

Трирівнева податкова система, яка функціонує в Україні, дозволяє забезпечити можливість самостійного формування бюджетів всім рівням управління при розподілі окремих податків між ними.

Частина податкової маси, яка акумулюється в державному бюджеті, шляхом бюджетного регулювання перерозподіляється між регіональними і місцевими бюджетами. У зв'язку з цим дохідні джерела діляться на закріплені і регулюючі.[29]

Вдосконалення міжбюджетних відносин повинно здійснюватися, по-перше, шляхом більш раціонального розподілу між бюджетами різних рівнів закріплених доходів, по-друге, диференціацією нормативів відрахувань від регулюючих доходів на об'єктивній основі, по-третє, квотуванням, тобто закріплення частини від окремих видів податків за бюджетами різних рівнів на довготривалій основі.

Система бюджетних відносин відіграє важливу роль в ослабленні дії центральних сил, які виникають в багатих природними ресурсами регіонах, оскільки вона дозволить утримувати ці райони в узгоджених рамках. Якщо в державі не створено відкритої системи бюджетних відносин, що ґрунтується на узгоджених діях всіх сторін, кожна з яких має свої інтереси, збереження системи невпорядкованих бюджетних відносин може бути небезпечним для держави. Створення справедливої відкритої системи на базі організаційно-правового процесу, в якому приймають участь всі райони, сприяє досягненню більшої узгодженості у питаннях дольового розподілу податків.

Вибір оптимального рішення проблеми раціонального перерозподілу податків між рівнями бюджетної системи визначається тільки в результаті достатньо тривалого періоду еволюції національної бюджетної системи. Тільки власний досвід дозволяє, враховуючи специфіку економічних умов, визначити таке співвідношення конкретних видів податкових поступлень в бюджети різних рівнів і методів їх розподілу, яке в максимальній мірі буде відповідати функціональному призначенню тих чи інших податків і мірі їх впливу на процес суспільного відтворення.[25]

2.2 Роль податків у державному регулюванні економіки

Існують два методи, за допомогою яких держава може впливати на економіку: прямий та непрямий. Переважання прямих методів є ознакою адміністративно-централізованої економіки, а пряме втручання може відбуватись за рахунок встановлення державних цін, обсягів виробництва або імпортування товарів, рентабельності, тощо. Непрямі методи економічного регулювання застосовуються в умовах ринкових відносин, і включають в себе досить багато інструментів. Зокрема деякими вченими-економістами вирізняються такі регулятивні блоки: грошово-кредитний; бюджетно-податковий; зовнішньоекономічний; соціальний. В свою чергу, кожний з цих блоків містить певні складові елементи, які можна використовувати для втручання в економічні процеси.[25]

Так, до грошово-кредитних важелів впливу на економіку відносять: механізм встановлення розмірів відсоткових ставок та резервів банківських установ; операції національного банку з державними цінними паперами, емісія, тощо. Бюджетно-податкові важелі включають в себе податкову і видаткову політику, політику фінансування бюджетного дефіциту, тощо. Серед зовнішньоекономічних важелів найбільше значення мають валютна та митна політика. До соціальних інструментів відносять соціальну політику держави у сфері освіти, охорони здоров'я, пенсійного і соціального забезпечення, тощо. Виділення цих важелів в окремий блок від бюджетної політики зумовлене тим, що ці проблеми вирішуюються не лише за допомогою бюджетних коштів, а і за рахунок відповідних фондів, формування яких може здійснюватись як в обов'язковому, так і добровільному порядку.

Таким чином, податкова політика є одним із багатьох інструментів втручання в економічні процеси, але одним із найважливіших. Це є наслідком постійно зростаючої ролі держави в житті суспільства, що потребує додаткових фінансових ресурсів. Рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через загальнодержавні фонди є дуже суттєвим в економічно-розвинутих країнах, а тому здійснення податкової політики, яка оперує величезними коштами суспільства здійснює значний вплив на економічний розвиток, навіть якщо держава і не використовує податкову політику для активного втручання у відтворювальний процес.

Існування крім податкової політики інших важелів непрямого впливу на економіку піднімає ряд питань щодо того, яким чином ці важелі повинні застосовуватись: одночасно в одному напрямку, в різних напрямках чи по черзі, не одночасно. Теоретичні концепції не мають єдиної точки зору щодо вирішення цієї проблеми. Практика застосування цих важелів також свідчить про різні форми їх використання в процесі регулювання економічних процесів.[26]

Серед економістів та економічних шкіл не існує єдиної точки зору щодо використання податкової політики як регулюючого чинника. Представники класичної і неокласичної політичної економії заперечували необхідність держави втручатись в економічні процеси, таким чином викреслюючи в тому числі і податкову політику з факторів, регулюючих економіку. Лише поява кейнсіанської теорії активно включила податкову політику в систему економічних регуляторів економіки. Податки почали розглядатись як “вбудований механізм гнучкості”, який дозволяв автоматично зменшувати циклічні коливання економічного розвитку. Крім того, кейнсіанці активно використовували податкову політику в системі антикризового і антициклічного регулювання економіки. Таким чином, регулювання здійснювалось на макрорівні. Розвиток неоконсервативних течій економічної думки значно применшив роль податкової політики в економічному регулюванні, звернувши першочергову увагу на монетарні інструменти економічного впливу (школа монетаристів М.Фрідмана) та на мікроекономічний аспект податкової політики: зменшення рівня оподаткування для заохочення інвестицій та пропонування ресурсів (теорія “пропозиції”).[29]

Розвиток сучасних економічних теорій, які включають в себе постулати різних економічних шкіл, передбачає комплексне використання різних методів впливу на економічний розвиток, що сприяє подальшому активному використанню податкової політики в системі державного регулювання економіки.

Перед економістами, що здійснюють практичне керування податковою політикою, виникають три основних питання, які в деякій мірі взаємопов'язані та взаємообумовлені: по-перше, яку частину національного доходу необхідно стягувати за допомогою податків; по-друге, як вона повинна розподілятись між основними групами населення, з однієї сторони, та між галузями виробництва, з іншої сторони; по-третє, як вона повинна розподілятись між окремими платниками податків. Вони відповідають трьом основним видам інтересів, що існують в кожному суспільстві: це суспільні, колективні та особисті інтереси.

На вирішення першої проблеми впливають як економічні, так і політичні фактори. До економічних належать рівень розвитку виробництва, що визначає обсяг національного доходу, в тому числі і на душу населення. Тут існує така залежність: чим вищим є рівень національного доходу (в тому числі і на душу населення), тим більше можливостей у держави збільшувати обсяг податкових стягнень, і навпаки. До політичних факторів відносять існування в суспільстві певного розподілу сил між соціальними групами населення, а також механізм включення їх інтересів у політику держави. В цьому випадку, чим ширшими є функції держави та чим досконалішим є механізм погодження інтересів різних соціальних груп, тим вищим може бути рівень податкових стягнень у національному доході.

Розподіл податків між окремими платниками залежить насамперед від платоспроможності останніх. Для цього використовується термін “дискреційний доход”, який означає доход, що залишився після задоволення першочергових потреб, які вже склалися, або доход який розподіляють за власним бажанням. Чим меншим є дискреційний доход, тим нижчими повинні бути податки; чим більше нерівномірність його розподілу по окремих платниках, тим більше можливостей для введення прогресивного оподаткування, і навпаки.[38]

Питання про розподіл податкового тягаря між окремими групами платників передбачає внесення змін до розподілу за ознакою платоспроможності. Саме в цьому питанні суб'єктивні фактори здійснюють найбільший вплив і ведуть до відхилення в розподілі за ознакою платоспроможності залежно від політичної кон'юктури.

При здійсненні оцінки тієї чи іншої податкової політики необхідно виходити із слідуючих критеріїв: задоволення фіскальних потреб держави, що включає достатність та еластичність податкових надходжень, яка трактується в даному випадку як можливість швидкого збільшення абсолютної суми податкових надходжень без значної зміни податкової системи; вплив податкової політики на відтворювальні процеси та вирішення соціальних завдань.

Існує ряд обмежень щодо використання податкової політики як регулюючого чинника:

По-перше, як вже було зазначено вище, податкова політика є не єдиним чинником, що впливає на економічні процеси, а тому необхідно вибирати серед непрямих важелів найбільш ефективні для вирішення конкретного завдання. Наприклад, для вирішення проблеми стримування інфляційних тенденцій найбільш прийнятною є грошово-кредитна політика, для вирішення соціальних проблем - видаткова політика, оскільки за допомогою бюджетних трансфертів можна надавати цільову допомогу саме тим верствам населення, яким вона потрібна, та тим виробництвам, які вирішують соціальні проблеми. В той же час надання податкових пільг з метою вирішення соціальних проблем найчастіше використовується для ухилення від сплати податків, тощо.

По-друге, сьогодні економічна наука не може відповісти з точністю, до яких наслідків призведе та чи інша дія держави в сфері оподаткування, оскільки економічна система є дуже складним явищем, що включає в себе різноманітні зв'язки і взаємозалежності. Крім того, вона знаходиться в постійному розвитку. Тому досить складним є вивчення законів її розвитку, сприяє неоднозначному тлумаченню економічних процесів в теоретичних дослідженнях. Звідси і існування різних точок зору на шляхи розвитку податкової системи.[25]

По-третє, податковій політиці бракує мобільності. Це пов'язане з тим, що зміни в сфері оподаткування мають прийматись законодавчою владою. Наслідком цього є те, що найбільш радикальні зміни, продиктовані фінансовою наукою можуть бути блоковані, крім того, ці зміни, як правило, запізнюються по відношенню до потреб сьогодення. Це обумовлене слідуючими обставинами: “запізнення у визначенні” - тобто запізнення у часі, який потрібен економістам для того, що проаналізувати економічну ситуацію, напрямки її зміни та прийняти одностайне рішення щодо перспектив подальшого економічного розвитку; “запізнення у прийнятті рішення” - тобто запізнення у часі, який потрібен владі для того, щоб вирішити, які саме кроки необхідно здійснити саме в цій економічній ситуації; “запізнення у реагуванні” - тобто після прийняття визначених дій необхідний час для того, щоб економічна система відреагувала відповідним чином на здійсненні дії.

По-четверте, податкова політика обмежена по силі свого впливу на виробництво, оскільки основною функцією податків є забезпечення фіскальних потреб держави, тому проведення податкової політики насамперед має на меті вирішення проблем формування доходної частини бюджету, і тільки після цього вона може використовуватись як інструмент регулювання відтворювального процесу.

Податкова політика може впливати як на макро, так і на мікроекономічний рівень. З точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень попиту - як інвестиційного (прямі податки на юридичних осіб), так і споживацького (прямі податки на фізичних осіб), а також на загальний рівень цін в країні (непрямі податки, в першу чергу універсальні акцизи). Тому податкову політику можна використовувати для вирішення такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку. З точки зору мікроекономіки податкова політики впливає на зацікавленість окремих суб'єктів господарювання в розвитку тих чи інших видів підприємницької діяльності шляхом встановлення диференціації в умовах оподаткування.[38]

В умовах ринкових відносин розвиток економіки має циклічний характер, тому держава може використовувати непрямі методи, в тому числі і податкову політику для макроекономічного регулювання, тобто для стабілізації економічного циклу (короткотермінові завдання) та стимулювання економічного зростання (довгострокові завдання). Для вирішення цих завдань використовуються різні важелі.

Податкова політика може впливати на економічний цикл як автоматично, так і дискреційно. Автоматичний вплив пов'язаний з дією “вбудованих стабілізаторів”, до яких відносять податки, показник еластичності яких щодо ВВП є вищим за одиницю, тобто темпи приросту податкових надходжень перевищують темпи приросту ВВП при незмінності умов оподаткування. Ефективність дії податкової системи як “вбудованого стабілізатора” прямо залежить від 2 чинників: відсоткової частки податкових надходжень в обсязі ВВП та еластичності податкової системи. При збільшенні цих чинників зростає і потенціал податкової системи в автоматичному регулюванні циклу.

В свою чергу еластичність податкової системи залежить від еластичності кожного податку і його відсоткового значення в загальній сумі податкових надходжень.

Еластичність окремого податку залежить від еластичності об'єкта оподаткування щодо ВВП та методу визначення його ставок. Ставки, що визначаються в абсолютному виразі (тверді), а також регресивні сприяють зменшенню показника еластичності, а максимальний ефект щодо підвищення еластичності мають процентні прогресивні ставки.

Дискреційна податкова політика передбачає свідоме внесення змін в діючу податкову систему з метою збільшення чи зменшення обсягу податкових надходжень залежно від фази економічного циклу: в період кризи доцільним є зменшення податкового тягаря, в період піднесення - збільшення.

Недоліки та обмеження активної дискреційної податкової політики привели до того, що нині вона не використовується для вирішення короткотермінових завдань регулювання економічного циклу, а лише для довгострокових цілей - стимулювання економічного зростання. Для цього використовують такі показники як співвідношення між реальним та потенційним економічним зростанням.[29]

Під потенційним економічним зростанням розуміють збільшення економічного потенціалу країни, її здібності виробляти товари та послуги в умовах «повної зайнятості» і який визначається за допомогою динаміки такого розрахункового показника, як потенційний валовий внутрішній продукт, який може бути вироблений в умовах повної зайнятості. Для розрахунку останнього продуктивність праці перемножується на кількість трудових ресурсів в умовах «повної зайнятості».

Реальне економічне зростання - це фактичний розвиток економіки, який вимірюється в темпах зростання реального ВВП у незмінних цінах.

Зрозуміло, що умовою швидкого і стабільного реального економічного зростання є швидке і стабільне потенційнне економічне зростання. Для регулювання реального і потенційного економічного зростання використовують різні важелі, в першому випадку - макроекономічні, а саме - маніпулювання сукупним попитом, в другому - мікроекономічні: стимулювання нагромадження, інвестицій, конкуренції та науково-технічного прогресу.

Головними інструментами регулювання реального економічного зростання є “податковий дивіденд” та “податкове гальмо”, які мають безпосереднє відношення до системи «вбудованих стабілізаторів», і які означають відповідно, розширення чи зменшення сукупного попиту в результаті циклічного розвитку економіки при еластичній податковій системі. Наприклад, в умовах економічного піднесення зростання ВВП автоматично призводить до зростання податкових надходжень, хоча умови оподаткування залишаються незмінними. Якщо ж державні видатки не збільшуються такими ж темпами, відбувається скорочення сукупного попиту, тобто, діє «податкове гальмо», і навпаки, в умовах кризи при зменшенні податкових надходжень, але незмінності обсягу видатків збільшується сукупний попит, тобто діє «податковий дивіденд».

Механізм регулювання реального економічного зростання полягає в наступному: якщо економіка функціонує в умовах повної зайнятості і темпи реального зростання ВВП значно перевищують темпи зростання потенційного ВВП, застосовується «податкове гальмо», розмір якого не перекривається «податковим дивідендом», тобто держава не здійснює активних дій щодо збільшення сукупного попиту. Якщо ж темпи зростання реального ВВП значно відстають від потенційного, бажаним є «податковий дивіденд» по обсягу більший, ніж «податкове гальмо». Таким чином, політика точного настроювання на економічний цикл з метою пом'якшення амплітуди його коливання, була трансформована в більш тонкий механізм стимулювання економічного зростання, який включає в себе як макроекономічні, так і мікроекономічні важелі впливу.

Податкова політика може впливати на мікроекономічні показники за рахунок диференціації умов оподаткування як для окремих товарів або товарних груп, так і для платників, в залежності від завдань, які намагається досягнути держава. При цьому завдання, які вирішує податкова політика, можуть мати цілі втручання в економічні процеси: стимулювання чи обмеження виробництва того чи іншого товару, розвиток визначених галузей виробництва, розвиток виробництва на певних територіях, стимулювання науково-технічного прогресу, регулювання експорту та імпорту, вирішення соціальних проблем, тощо. Для цього використовуються такі елементи оподаткування, як диференціація податкових ставок, звільнення від оподаткування деяких платників, товарів, галузей чи територій, надання податкового кредиту та податкових знижок, амортизаційна політика, включення до валових витрат деяких видів видатків підприємств, тощо. Якщо ж метою економічної політики держави є стимулювання конкурентних відносин, коли саме ринковим механізмам віддають перевагу в процесах регулювання економічного розвитку, податкова політика будується на принципах нейтральності, тобто держава до всіх суб'єктів підприємницької діяльності пред'являє однакові податкові вимоги, значно обмежуючи податкові пільги та диференціацію податкових ставок, стимулюючи розвиток нових підприємств, особливо малого і середнього бізнесу.

Податки мають різні можливості щодо вирішення тих чи інших завдань. Так, для впливу на відтворювальні процеси використовуються насамперед такі прямі податки, як податок на прибуток підприємств, податок на землю. Для вирішення соціальних проблем використовуються непрямі податки та прибутковий податок з громадян. Так, податок на додану вартість не стягується з таких товарів та послуг, які мають соціальну направленість, наприклад ліки, послуги освіти охорони здоров'я, тощо. Акцизний збір оподатковує лише товари непершої необхідності та товари, вживання яких держава намагається обмежити. За рахунок прибуткового податку з громадян звільняються від оподаткування особи з невеликими доходами, а також певні платники.[25]

Механізм впливу податків на мікроекономічні показники тісно пов'язаний з перекладанням податків, тобто з реальним розподілом податкового тягаря між платником та його покупцем або постачальником завдяки змінам в обсязі доходів та товарних цін, які є наслідком змін в умовах оподаткування. Як вже було зазначено раніше, перекладання податків залежить від еластичності попиту та умов пропозиції щодо окремих товарів, а також механізму стягнення податків - по прямих податках податкових тягар перекладається на покупця за рахунок підвищення ціни лише по товарах з нееластичним попитом, в більшості інших випадків тягар прямих податків повністю або більшу його частину несе виробник. По непрямих податках податкових тягар повністю або більшу частину майже завжди несе споживач, за винятком товарів з високим показником еластичності попиту. Таким чином, прямі податки використовуються перш за все для стимулювання виробництва окремих товарів та послуг, а непрямі - для стимулювання або обмеження споживання окремих видів товарів.

...