Особливості глобалізації світових валютно-фінансових ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи аналізу процесу глобалізації

1.1 Економічна сутність процесу глобалізації

1.2 Головні етапи та форми розвитку економічної глобалізації

1.3 Роль глобалізації валютно-фінансових ринків у межах загальноекономічної глобалізації

Розділ 2. Особливості глобалізації світових валютно-фінансових ринків

2.1 Інструменти валютно-фінансового ринку в умовах глобалізації

2.2 Тенденції та напрямки розвитку світового фінансового ринку

2.3 Вплив глобалізації на стабільність світового фінансового ринку

Розділ 3. Україна в глобалізованому фінансовому просторі

3.1 Позитивні та негативні наслідки залучення країни до глобалізаційних процесів у фінансовому секторі

3.2 Фінансовий ринок України в умовах глобалізації

3.3 Необхідні заходи для інтеграції України до глобалізованого світового фінансового простору та забезпечення реалізації національних інтересів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Однією з головних відзнак сучасного етапу розвитку світової цивілізації є глобалізація всіх сфер суспільного життя людини - культурної, інформаційної, економічної. Наслідки економічної глобалізації: поглиблення інтеграційних процесів, зростання ступеню інтернаціоналізації господарських систем, все більш тісний взаємозв'язок і взаємозалежність окремих національних економік та їх перетворення у єдиний світовий економічний простір - на сьогоднішній день є найважливішими факторами розвитку світової економіки.

Безпосередню участь у глобалізаційних процесах беруть не тільки приватні суб'єкти міжнародної господарської діяльності, але й держави в особі відповідних урядових структур, міжнародні організації, реґіональні об'єднання та угрупування. Таке широке представництво підкреслює ту роль, яку відіграє глобалізація у міжнародній економічній системі і значною мірою підвищує актуальність та важливість дослідження глобалізаційних процесів в економіці.

Однією з складових частин глобалізації економіки є глобалізація світового фінансового простору, яку, без перебільшення, можна вважати одним з найвищих етапів глобалізації як такої. А з огляду на те, що фінансові операції є відображенням та своєрідною квінтесенцією тих процесів, що відбуваються у реальному секторі економіки, ступінь інтеграції країни до світової економічної системи передусім визначається її інтеграцією до міжнародних фінансових ринків та участю у фінансовій глобалізації. Відповідно для країн, що прагнуть найскорішої інтеграції до світового господарського комплексу, вкрай необхідним є вивчення та аналіз особливостей розвитку фінансового ринку в сучасних умовах, тобто в умовах глобалізації - економічної в цілому та фінансової зокрема.

При цьому глобалізаційні процеси зумовлюють дедалі більше звуження сфери застосування внутрішньої фінансової політики та обсягу повноважень національних регуляторних органів. Тим не менш, на вибір суб'єктів міжнародного інвестиційного процесу щодо об'єкту інвестування значною мірою впливає цілісний образ держави в якості такого об'єкту. Тому велике значення для держави має ретельний вибір механізму інтеграції національної економіки до світового фінансового простору, створення необхідних для цього умов та впровадження сприятливої для залучення іноземних інвесторів зовнішньоекономічної та фінансової політики. І від того, наскільки швидко та якісно Україна буде включена до світового фінансового простору, залежить її частка у світових фінансових потоках, обсяг залучених до економіки інвестицій, а відповідно і скоріший вихід країни із загальноекономічної та фінансової кризи.

Однак, окрім очевидних переваг для національних економік, глобалізаційні процеси супроводжуються і зростанням ризику виникнення нестабільності фінансового ринку, зокрема внаслідок поширення на внутрішню економічну систему тенденцій розвитку світової економіки в цілому. Одним із заходів для попередження раптових потрясінь світового фінансового ринку є максимальна інтеграція національних фінансових систем, повноцінне залучення окремих країн до розподілу світових фінансових потоків та забезпечення уніфікації систем регулювання національних фінансових ринків.

Отже, одним із головних завдань держави в умовах розвитку світової глобалізації є ефективне використання переваг від повномасштабної інтеграції до світової економіки та одночасне обмеження негативних наслідків такої інтеграції. Вирішення цього завдання можливе лише за умов повноцінного дослідження особливостей та тенденцій розвитку міжнародного фінансового ринку в умовах глобалізації, дослідження та аналізу впливу глобалізаційних процесів на розвиток як національних фінансових ринків, так і на розвиток світового фінансового простору в цілому, що і обумовлює важливість та актуальність теми магістерскої работи.

Загалом проблеми фінансової глобалізації та розвитку фінансових ринків знайшли широке відображення у роботах як іноземних, так і вітчизняних науковців.

З огляду на вищий рівень розвитку фінансових ринків провідних країн світу, особливу увагу глобалізаційним процесам та їх впливу на тенденції розвитку світового фінансового простору приділяли західні вчені, а саме В. Андреф, Р. Болдвін, Є. Брезіс, С. Гофман, Б. Ейхенгрін, В. Енг, A. Комфорд, Я. Крегель, Ф. Ліс, Л. Дж. Мауер, Г. Марковіц, Ф. Мартін, Л. Ніл, Е. К. Роуз, Ф. Рут, Дж. Т. Стюарт, П. Д. Сазерленд, Д. Тобін, М. Фельдстайн, Д. Френкель, Ч. Хоріока, У. Ф. Шарп, М. Шіракава та інші, які досить детально дослідили динаміку розвитку глобалізаційних процесів та їх взаємозв'язок із особливостями розвитку різних сегментів світової економіки.

В українській економічній літературі проблемам міжнародної економічної інтеграції та глобалізації, тенденціям та шляхам розвитку національних та міжнародних фінансових ринків присвячені роботи В. Г. Андрійчука, О. Г. Білоруса, В. С. Будкіна, А. С. Гальчинського, В. М. Гейця, Ю. В. Макогона, В. Є. Новицького, Ю. М. Пахомова, О. В. Плотнікова, А. М. Поручника, О. І. Рогача, С. В. Сіденко, В. О. Степаненка, В. М. Федосова, А. С. Філіпенка та інших.

Мета і задачі дослідження. Головною метою роботи є дослідження та узагальнення особливостей, тенденцій та перспектив розвитку як загальносвітового, так і окремих національних ринків в умовах глобалізації світового економічного простору, а також розробка загальних рекомендацій щодо державної політики України в умовах інтеграції до світової економіки та під час включення до глобалізаційних процесів.

Для реалізації зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

дослідити методологічні основи глобалізаційних процесів в економіці, визначити економічну сутність, головні етапи та форми розвитку цих процесів;

визначити особливості глобалізації фінансових ринків у межах загальноекономічної глобалізації;

проаналізувати сучасні тенденції розвитку фінансової глобалізації;

систематизувати сучасні фінансові інструменти, що використовуються в умовах глобалізованого фінансового ринку;

оцінити перспективи розвитку міжнародного та національних фінансових ринків;

дослідити особливості функціонування фінансового ринку в умовах глобалізації;

оцінити позитивні та негативні наслідки залучення країни до глобалізаційних процесів у фінансовому секторі;

проаналізувати вплив світової фінансової глобалізації на фінансовий ринок України та дати практичні рекомендації щодо законодавчих та фіскальних заходів державної політики, необхідних для найбільш ефективного включення України до світового фінансового простору.

Об'єктом дослідження є глобальні світогосподарські процеси, що призводять до взаємної інтеграції та об'єднання національних економік, тобто глобалізація як економіки в цілому, так і глобалізація світового фінансового простору.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти функціонування та розвитку світового фінансового ринку в умовах глобалізації економіки, практичний механізм здійснення інтеграції фінансових ринків, її окремі напрями та тенденції, шляхи вдосконалення цього механізму та підвищення ефективності макроекономічної політики держави як засобу підвищення стабільності та інвестиційної привабливості національної економіки.

Методи дослідження. В процесі проведення дослідження було застосовано основні емпіричні та теоретичні методи, при цьому базовим методом є системний підхід, за допомогою якого було досліджено методологічні основи глобалізаційних процесів в економіці, оцінено вплив глобалізації на окремі фінансові ринки, узагальнено зарубіжний досвід включення країни до світового фінансового простору та вироблено рекомендації щодо заходів державної політики при такому включенні. Різною мірою у дослідженні також використано історичний метод (для вивчення розвитку процесів глобалізації у хронологічній послідовності та чіткого визначення головних етапів такого розвитку), методи порівняння (для аналізу форм розвитку економічної та фінансової глобалізації на різних часових етапах, знаходження відмінностей та подібностей цих етапів), абстрагування (для відокремлення та аналізу основних тенденцій розвитку фінансової глобалізації), аналізу та синтезу (для визначення особливостей глобалізації фінансових ринків у межах загальноекономічної глобалізації, аналізу різних форм прояву глобалізаційних процесів в економіці), індукції та дедукції (для аналізу особливостей функціонування фінансових ринків в умовах глобалізації, оцінки позитивних і негативних наслідків залучення країни до глобалізаційних процесів).

Інформаційна база дослідження. Теоретико-методологічну основу магістерської роботи складають досягнення світової економічної думки, класичні та сучасні теорії міжнародних економічних відносин, дослідження міжнародних економічних та фінансових організацій, вітчизняна та міжнародна статистична звітність, чинне законодавство України. Під час роботи над магістерською роботою було використано інформацію періодичних видань, наукових публікацій, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у наступному:

встановлено основні детермінанти функціонування та розвитку світового фінансового ринку в умовах глобалізації, визначено і класифіковано перспективи такого розвитку; виявлено чинники впливу новітніх технологій та глобалізації інформаційного простору на особливості розвитку фінансових ринків;

досліджено вплив фінансової глобалізації на стабільність світового фінансового ринку, систематизовано світовий досвід щодо підвищення фінансової стабільності та ідентифіковано можливі заходи щодо такого підвищення у вітчизняних умовах;

проаналізовано стан та перспективи інтеграції України до світового фінансового простору, виявлено та класифіковано основні ризики, що притаманні процесу такої інтеграції для держави, на основі іноземного досвіду обґрунтовано застосування заходів національної фінансової політики задля зменшення рівня відповідних ризиків, вироблено рекомендації щодо удосконалення фінансової політики держави на шляху до повноцінної інтеграції вітчизняного ринку до світового фінансового простору.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення і висновки щодо глобалізації світових валютно-фінансових ринків, що є результатом дослідження, можуть послужити внеском у розвиток теорій глобалізації загалом і фінансової глобалізацї зокрема, а також теорій розвитку світової валютно-фінансової системи. Окремі результати дослідження можуть бути використані при розробці як загальної стратегії, так і конкретних заходів фінансової політики держави щодо інтеграції до світового фінансового простору.

Розділ 1

Основи аналізу процесу глобалізації економіки

1.1 Економічна сутність процесу глобалізації

глобалізація світовий валютний фінансовий ринок

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток кінця XX - початку ХХІ сторіччя відбувається під все зростаючим впливом процесів глобалізації. Найважливішим та найбільш помітним напрямом розвитку цих процесів є глобалізація економіки.

Прискорений розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, взаємозалежність економічного розвитку країн, які становлять взаємопов'язаний ринок товарів, послуг, капіталів та робочої сили, об'єднує локальні процеси та окремі події, державні та міжнародні інституції в єдину всеохоплюючу мережу. Відповідно аналіз світового господарства та обміну в наш час практично неможливий без дослідження глобалізації [65, с. 10].

Формами прояву процесу глобалізації економіки в першу чергу є зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, суттєва диверсифікація та зростання розмірів світових фінансових ринків, ринків робочої сили та обсягів міграції, відчутне підвищення ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) як провідників міжнародного бізнесу та міждержавних інституцій як провідників міжнародної політики у світогосподарських процесах, загострення глобальної конкуренції. Ці явища зумовили зміну у тактиці і стратегії всіх без виключення суб'єктів міжнародної економічної діяльності та докорінним чином змінили всю систему світової економіки. Особливо помітним серед форм прояву глобалізації є відчутне зростання транскордонних фінансових потоків [2, с. 32].

Таким чином, на кожні 10% зростання світового виробництва припадає близько 17% збільшення обсягу світової торгівлі, 186% приросту облігаційних позик та 126% накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій. У глобальному виробництві та розподілі товарів та послуг приймають участь понад 64000 багатонаціональних корпорацій, 870000 їх філій у різних країнах, забезпечуючи близько 25% загальносвітового обсягу виробництва та дві третини обсягу світової торгівлі [82, с. 14].

Серед найпринциповіших ознак та характерних рис глобалізації як суспільно-економічного процесу можна виділити зростаючу взаємозалежність економік різних країн, дедалі більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких - посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. З огляду на таку взаємозалежність окремі нації та держави поступово передають свої функції суб'єктів міжнародних відносин та міжнародного права наднаціональним органам для зовнішнього контролю.

Впровадження новітніх інформаційних технологій та систем електронного зв'язку зумовлює зростання міжнародних інформаційних потоків, більшість із яких знаходиться поза державним контролем. Науково-технічні досягнення сприяють скороченню витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контактів. Очевидно, що з урахуванням загальних інфляційних процесів ця динаміка є ще більш помітною. Не можна переоцінити значення для розвитку глобалізаційних процесів такого масштабного джерела інформації, як мережа Internet, кількість вузлів якої зросла з 5,1 тисячі у 1986 році до майже 30 мільйонів у 2000 році [112, с 57]. Таким чином, інформація щодо подій на окремих ринках стає загальнодоступною практично одночасно у різних регіонах світу. Відповідно нівелюється різниця між внутрішнім та світовим фінансовим ринком та зменшуються перепони для проведення операцій на міжнародному ринку, тобто глобалізація інформаційна безпосередньо призводить до глобалізації економічної.

З кожним роком у процес глобалізації залучається помітно більше країн і народів. Особливий динамізм спостерігається в нових індустріальних країнах Азії та деяких країнах Латинської Америки. При цьому дослідження деяких західних економістів свідчать про вищі темпи економічного зростання серед країн, що більш повно залучаються до процесів міжнародної інтеграції. Цей факт підтверджує актуальність вивчення особливостей світових глобалізаційних процесів на етапі становлення національної економіки.

Таким чином, в умовах глобалізації робоча сила, капітал, товари, інформація і виробництва в цілому можуть пересуватись без будь-яких перешкод з боку держави, причому з мінімальними витратами на таке пересування.

Одночасно із зменшенням ролі держави необхідно відзначити зростання впливу на світогосподарські процеси з боку окремих наднаціональних суб'єктів міжнародної економіки, серед яких:

· міжнародні інституції (Міжнародний Валютний Фонд, Світовий банк, Світова Організація Торгівлі, ЮНКТАД, Міжнародна Організація Праці тощо);

· розвинені країни, зокрема країни Великої Вісімки, та їх організаційні структури;

· регіональні організації (їх близько 60);

· багатонаціональні корпорації (близько 60 тис.);

· інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);

· неурядові організації;

· окремі видатні особистості (науковці, відомі фінансисти, підприємці та ін.) [53, с. 225].

Отже, глобалізація стає постійно діючим фактором та домінантою внутрішнього і міжнародного економічного життя. З огляду на це тема економічної глобалізації набула досить широкого поширення у наукових роботах як західних, так і вітчизняних та російських економістів. При цьому зрозуміло, що у закордонній науці ця тема розроблена більш глибоко, адже країни колишнього СРСР, в тому числі і Україна, були повною мірою включені у світогосподарські процеси тільки на початку 90-х років ХХ сторіччя.

У сучасній науковій літературі зустрічаються різноманітні визначення глобалізації в цілому та глобалізації економіки зокрема, які дозволяють проаналізувати процес розвитку як безпосередньо глобалізаційних процесів, так і ставлення до них науковців.

Еволюція зазначеної дефініції розпочиналась з визначення глобалізації як феномену злиття ринків окремої продукції. Наприклад, вчені Вашингтонського Інституту міжнародної економіки визначають глобалізацію як “поглиблену міждержавну інтеграцію ринків товарів та факторів виробництва за допомогою торгівлі, міграції та руху капіталів” [107, с. 4].

У сучасному ж її вигляді глобалізація більшістю дослідників визначається у двох розуміннях:

1) як все тісніше переплетіння та взаємозалежність національних економік на підґрунтях всебічної лібералізації та їх поступове перетворення на єдину глобальну економіку;

2) як поширення суспільного, культурного та економічного ладу, який існує у найбільш розвинених західних країнах, на інші країни світу.

Абстрагуючись від наведених вище дефініцій, “глобалізацію” можна розуміти як загальний термін, що позначає все більш складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інституціями, ринками та державами. Різноманітні завдання, що постають під час розвитку цього процесу, але не можуть бути вирішені власними силами окремих держав, перекладаються на наднаціональні організації, що свідчить про необхідність посилення міжнародного співробітництва [42, с. 19]. Процес глобалізації не лише втілює у собі переплетіння світогосподарських зв'язків між суб'єктами господарювання різних рівнів, але і взаємопроникнення технологічних, господарських та культурних процесів практично у всіх регіонах світу. Отже можна відзначити, що процес глобалізації є логічним продовженням процесу міжнародної інтернаціоналізації.

Однак, незважаючи на те, що на нинішньому етапі розвитку світової економіки інтернаціоналізація набула якісно нового змісту, створивши різнобічно інтегровану економічну систему, при дослідженні процесів глобалізації необхідно відзначати різницю між економічною “інтернаціоналізацією” та економічною “глобалізацією”.

“Інтернаціоналізація” - формування сталих економічних зв'язків між країнами, зростання між ними звичайних зовнішніх трансакцій, “глобалізація” - це інтеграція національних економік, в тому числі їх фінансових секторів, що призводить до поступового створення єдиного світового ринку. Головною формою інтернаціоналізації була міжнародна торгівля, в першу чергу між метрополіями та колоніями у вигляді обміну готової продукції на сировинні товари. Сучасні процеси глобалізації розгортаються в першу чергу між країнами з однаковим рівнем розвитку, а зовнішньоторговельні стосунки доповнюються інтенсивними потоками фінансових та інформаційних ресурсів.

Таким чином, процес інтернаціоналізації характеризується зростанням ролі міжнародних ринків, а процес глобалізації - збільшенням їх взаємопов'язаності, інтегрованості і поступовим перетворенням окремих національних та регіональних ринків у загальний світовий ринок. Відповідно глобалізацію можна визначити як вищий, завершальний щабель інтернаціоналізації господарського життя.

Таким чином, глобалізація - це широка лібералізація не тільки торгівельних, але і інших видів зовнішньоекономічних зв'язків як розвинених країн, так і тих, що розвиваються, все більша відкритість та взаємозалежність національних економік. Ці процеси ґрунтуються на двох базисних обставинах: все більшій відкритості національних ринків, орієнтації національних економік на зовнішні зв'язки, з одного боку, і технологічних інноваціях, що руйнують усталені транспортні та комунікаційні перепони на шляху розвитку і поглиблення міжнародних зв'язків - з іншого.

1.2 Головні етапи та форми розвитку економічної глобалізації

На думку більшості дослідників глобалізації, розвиток світової інтернаціоналізації, а згодом і глобалізації можна розподілити на декілька етапів. Деякі російські вчені визначають наступну градацію періодів.

Перший етап відноситься до періоду великих географічних відкриттів. На даному етапі процес розвивався у формі млявої глобалізації, коли економічні стосунки між державами обмежувались окремими торгівельними операціями.

Другий етап розпочався після епохи великих географічних відкриттів. Він тривав до середини XIX ст. і характеризується як стадія повільно прогресуючої глобалізації. У цей період формується світовий ринок, почав розвиватися міжнародний поділ праці, були закладені основи спеціалізації окремих країн та регіонів.

Третій етап хронологічно охоплює проміжок від середини XIX до 80-х років XX сторіччя. Цей етап відзначається структурною глобалізацією, яка пов'язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні соціально-економічні системи та боротьбою між ними.

Нарешті, сучасна стадія розвитку глобалізації характеризується тим, що розвивається в умовах формування єдиного світового ринкового господарства, яке в свою чергу має всі ознаки постіндустріальної цивілізації. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюючись у домінуючу тенденцію світогосподарських процесів [29, с. 102].

Менш абстрактним є формулювання еволюційних етапів глобалізації аналітиками Світового банку. На їх думку, перша хвиля глобалізації відноситься до 1870-1914 років. Підгрунтям цієї хвилі стало падіння транспортних витрат, зменшення митних тарифів, і, як наслідок, збільшення частки експорту у світовому ВВП до 8%. Обсяги міграційних потоків на протязі першої хвилі досягли 10% від загальної кількості населення. Іноземний капітал у країнах, що розвиваються, зріс з 9% ВВП цих країн у 1870 р. до 32% у 1914 р. . Отже значна частина країн у різних регіонах світу отримала можливість повною мірою використовувати свої переваги у природних ресурсах чи робочій силі.

На протязі 1914-1945 років спостерігався відступ до антиглобалізму та ізоляції. Світові війни та Велика депресія сприяли руйнуванню світової валютної системи, міжнародних торгівельних зв'язків, а отже і уповільненню глобальної економічної інтеграції. Цей період супроводжувався подальшим зниженням транспортних витрат із одночасним зростанням протекціоністських заходів у торгівлі. Як наслідок, наприкінці 40-х років обсяги світової торгівлі зменшились до 5% світового ВВП, тобто до рівня 1870 р. Також спостерігалося зменшення потоків капіталу та міграційних потоків. У більшості країн були запроваджені обмеження на експорт капіталу. Іноземний капітал у країнах, що розвиваються, зменшився до 4% ВВП цих країн [85, c. 291].

Друга хвиля глобалізації відбувалася на протязі 1945-1980 років. Цей період відзначався значним розширенням як економічного, так і політичного міжнародного співробітництва. Так, були створені та розпочали свою діяльність такі міжнародні установи, як ООН, Світовий банк та МВФ, ГАТТ (СОТ). Етап характеризується в першу чергу інтенсивною інтеграцією в середині групи найбільш розвинених країн та чітким розподілом виробництва між країнами із різними ступенями розвитку.

Нарешті, третій етап наступив відповідно після 80-х років ХХ сторіччя. Він триває і в наш час. Цей етап відзначається надзвичайно бурхливим розвитком транспортних та телекомунікацій. Визначальними рисами цього етапу є покращання інвестиційного клімату у більшості країн, що розвиваються, а також більша відкритість цих країн для іноземних інвестицій та зовнішньої торгівлі.

За характером впливу на національні економіки і на весь хід сучасного світового господарського розвитку процес глобалізації розгортається суперечливо. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, глибшої і всебічної участі у системі міжнародного поділу праці, з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу як за ринки збуту, так і за фактори виробництва, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами.

Найбільш небезпечною глобалізація є для багатьох країн, що розвиваються, бо саме вони відчувають гостру нестачу людських ресурсів, капіталу, їм бракує відповідної господарської інфраструктури [11, с. 36]. Відповідно, головне завдання країн з так званими новостворюваними ринками (emerging market economies) полягає у мінімізації ступеня вразливості від зовнішніх шоків та від зміни позицій іноземних інвесторів, що спрямовують у ці країни великі потоки “гарячих” капіталів. Не менш важливим завданням є підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки на глобалізованому світовому ринку.

Отже, найвідчутніші дивіденди від глобалізації отримують суб'єкти господарювання, що здійснюють свою діяльність на глобальному ринку та опосередковано - промислово розвинені країни, які в більшості є країнами розміщення таких суб'єктів [34, с. 86]. Внаслідок вільного переміщення факторів виробництва, полегшеного доступу до зовнішніх джерел ресурсів, зменшення різноманітних обмежень у торгівлі та інвестиціях глобалізація сприяє значному розширенню ринків збуту для продукції транснаціональних корпорацій, і водночас суттєвому зниженню витрат на виробництво (в тому числі і податкових виплат).

Таким чином, можна стверджувати, що в індустріально розвинених країнах світу глобалізація зумовлює зміну корпоративних підходів щодо розробки і здійснення торгової, промислової та конкурентної політики, призводить до зростання обсягів внутрішньофірмових трансакцій. Такі зміни очевидно ускладнюють реалізацію державної економічної і податкової політики, урядові структури втрачають контроль над зовнішньоекономічними процесами, оскільки зростаючий глобальний ринок не має тісного взаємозв'язку із географічною територією. Урядам в умовах глобалізації стає важче реалізовувати соціальні програми, оскільки мобільність капіталу знижує ефективність законодавства про працю і стандарти праці, до того ж уряди змушені знижувати рівень оподаткування та відповідно витрати на соціальну політику.

Головним наслідком світової економічної глобалізації є зростання економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетіння їхніх господарських комплексів та економічних систем, внаслідок чого відбувається поступове формування єдиного світового ринкового господарства.

Аналогічно із будь-яким іншим економічним процесом, глобалізація економіки знаходить свій прояв у певних формах, які відображають особливості її розвитку. Здебільшого зазначені форми матеріально втілюються у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі, у міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що дедалі ширше використовуються у системі заходів національного економічного розвитку, у переміщеннях робочої сили в межах світового господарства та у зростаючому використанні нематеріальних активів, що продукуються у розвинених країнах.

На сьогоднішній день, у відповідності із вищенаведеними передумовами та етапами, можна відзначити наступні напрями розвитку економічної глобалізації.

По-перше, прискорюється реґіоналізація економіки, тобто створення регіональних економічних та політичних союзів із особливими умовами торгівлі, взаємних інвестицій, тощо. Характерними прикладами є ЄС, НАФТА, АСЕАН та інші. При цьому існує думка, що регіональна інтеграція певною мірою стає наслідком саме глобалізаційних процесів в економіці. Наприклад, європейські країни зацікавлені в розвитку ЄС в першу чергу задля успішної конкуренції на глобальному ринку з потужною економікою США та азійських країн.

По-друге, відбувається становлення глобальних транснаціональних корпорацій. Зростає кількість ТНК, обсяги їх виробництва та продажів. Значним є вплив ТНК на урядову економічну політику. Використовуючи можливість вільного переведення фінансових потоків в інші країни, ТНК спроможні вимагати зміни регулятивної, податкової політики тощо.

Одними з найбільш очевидних напрямів розвитку глобалізації можна вважати інтенсифікацію світової торгівлі товарами, послугами, технологією, об`єктами інтелектуальної власності та інтенсифікацію міжнародного руху факторів виробництва - капіталів та робочої сили. За умов вільного розповсюдження інформації та практичній відсутності обмежень у такому русі розгортається процес конкурентної боротьби між країнами з метою максимального залучення під власну юрисдикцію міжнародних компаній, корпорацій, банків. Методами такої конкуренції стає зниження податкового тиску та пом'якшення інших умов ведення бізнесу, що з часом має призвести до повної уніфікації державної регулятивної політики. Очевидно, що найбільші втрати у цій боротьбі несуть країни із більшою соціальною спрямованістю економіки та більшим ступенем перерозподілу ВВП державою. Одним із наслідків конкурентної боротьби між державами є і зростання впливу ТНК на урядову політику. Ще одним аспектом інтенсифікації міжнародного руху факторів виробництва є стимулювання імміграції до розвинених країн освічених та талановитих кадрів.

Опосередкованим наслідком цього є зміна структури світового виробництва - поширюються процеси деіндустріалізації, тобто зменшення частки промислового виробництва у структурі ВВП та збільшення кількості зайнятих у сфері послуг та торгівлі.

Окремо варто відзначити фінансову глобалізацію - зростання обсягів міжнародних фінансових операцій (у вигляді кредитів, операцій з цінними паперами, похідними фінансовими інструментами та валютою) та створення єдиного світового фінансового ринку. Черговим етапом фінансової глобалізації стало запровадження євро. Свідченням перспективності об'єднання національних валют у єдину валютну одиницю як напряму розвитку фінансової глобалізації є існування проектів щодо переходу до єдиної валюти на американському континенті, в Південно-Східній Азії, у регіоні Перської затоки та в окремих африканських країн.

Нарешті, глобалізація знаходить свій прояв у тенденціях конвергенції у світовому суспільстві. Як вже відзначалося вище, йдеться про становлення єдиних стандартів освіти, культури, добробуту. Зазначені тенденції певною мірою впливають і на економіку - через зміну структури виробництва, стандартів менеджменту, заохочення працівників тощо [62, с. 55].

Кожен із цих напрямів має свої ознаки та характерні риси. В той же час всі вони надзвичайно взаємопов'язані та розвиваються паралельно, тобто розвиток жодного не може суттєво випереджати розвиток іншого напряму.

У відповідності до наведених напрямків рівень глобалізації світової економіки визначається наступними показниками:

1. Обсягом та динамікою зростання міжнародної кооперації у порівнянні з обсягом та динамікою зростання світового валового продукту.

2. Обсягом та динамікою зростання міжнародної торгівлі товарами та послугами у порівнянні з обсягом та динамікою зміни світового валового продукту.

3. Обсягом та динамікою зміни прямих іноземних інвестицій у порівнянні з обсягом та динамікою зміни всіх інвестицій (як внутрішніх, так і міжнародних) та світового валового продукту.

4. Обсягом та динамікою міжнародної концентрації капіталу (у вигляді міждержавних злиттів та поглинань компаній) у порівнянні із загальним об'ємом таких операцій.

5. Обсягом та динамікою зміни міжнародної торгівлі інтелектуальною власністю.

6. Обсягом та динамікою міжнародних банківських операцій та операцій на міжнародних фондових ринках у порівнянні із загальним обсягом таких операцій.

7. Обсягом та динамікою банківських операцій та операцій на фондових ринках у порівнянні з обсягом та динамікою ВВП.

8. Обсягом і динамікою операцій на міжнародних валютних ринках у порівнянні з усіма операціями на грошових ринках.

9. Обсягом та динамікою складних міжнародних інвестиційних проектів.

Одним із перших проявів економічної глобалізації стала світова торгівля та її динаміка. При аналізі цього фактору необхідно відзначити суттєве скорочення митних тарифів на протязі ХХ сторіччя, яке стало рушійною силою збільшення обсягів міжнародної торгівлі. Так, в 1947 році середня торгова тарифна ставка становила 47%, у 1980 р. - 6%, а в 90-ті роки, після Уругвайського раунду СОТ - 4% . При цьому тарифи в країнах, що розвиваються були зменшені ще більше - з 30% на початку 1980-х років до 15% наприкінці 1990-х [62, с. 78]. Саме Уругвайський раунд справив надзвичайно великий вплив на розвиток міжнародної торгівлі, особливо сприяючи активізації торгівельних відносин між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.

Так, протягом 1983-1992 рр. середній обсяг світового експорту товарів і послуг становив $3308 млрд., у 1993-2002 рр. - $6694 млрд., а вже в 1995-2004рр. цей обсяг зростає до $7513 млрд., тобто більше, ніж у 2,2 рази.

Важливою ознакою розвитку міжнародної торгівлі, що виступає як один з етапів загального процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані різними торговельно-економічними угодами.

Процеси регіоналізації тривають і сьогодні, адже існують чисельні проекти створення нових та розширення існуючих угруповань (наприклад, американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме понад 30 країн Північної та Південної Америки).

Таким чином, міжнародна торгівля практично повністю зосереджена в межах різноманітних регіональних утворень (перевищення сумою 100% загального обсягу світової торгівлі пояснюється участю деяких країн одночасно в декількох угрупованнях). З огляду на таку велику частку можна зробити висновок, що подальша інтеграція України у світову економічну систему неможлива без повноцінної участі в одному з таких об'єднань.

Як різновид міжнародної торгівлі необхідно розглядати торгівлю інтелектуальною власністю, яка поступово займає все важливіше місце в структурі світового обміну [109, с. 22]. Обсяги цієї торгівлі відображають надзвичайно швидке поширення нових технологій та інформації, свідчить про прискорення переходу все більшої частини світу до постіндустріальної економіки і саме тому зростання цих обсягів можна вважати одним із факторів глобалізації. Торгівля інтелектуальною власністю щонайбільше сприяє поширенню глобалізаційних процесів, адже знання та технології є найважливішою конкурентною перевагою в сучасних умовах. Відповідно поширення новітніх технологій та наукових досягнень сприяє вирівнюванню конкурентоспроможності економік у різних країнах та опосередковано впливає на зміну життєвого рівня у різних регіонах.

Наступною формою прояву та дійовим фактором розвитку глобалізації економіки є міжнародний рух капіталу. Внаслідок розвитку глобалізаційних процесів у світі суттєво зменшено перепони, що перешкоджають цьому руху. З огляду на значну частку, що посідають прямі іноземні інвестиції в структурі фінансових потоків, одним із найбільш показових проявів сучасного етапу економічної глобалізації є зростання обсягів саме цього виду інвестицій.

При здійсненні прямого іноземного інвестування можуть бути обрані дві базових моделі - злиття та придбання (поглинання) існуючої фірми (англ. mergers and acquisitions investment) або організація нового підприємства (англ. greenfield investment).

Таким чином, внаслідок збільшення розмірів іноземного інвестування світове виробництво товарів та послуг стає все більш інтернаціоналізованим. Тому аналіз прямих іноземних інвестицій необхідно проводити одночасно із розглядом активізації діяльності транснаціональних корпорацій.

Активізація міжнародної діяльності транснаціональних корпорацій підтверджується даними, що наведені в Табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Показники діяльності іноземних філій ТНК на протязі 1986-2006 рр.

Показник	Обсяг, млрд. доларів США	Середньорічне зростання, %
	1986	1994	2006	1990-1994	1995- 1999	2000-2004	2005	2006
Валовий продукт іноземних філій ТНК	640	1458	3437	17,3	6,7	7,9	14,7	6,7
Загальні активи іноземних філій ТНК	2091	5899	26543	18,8	13,9	19,2	4,5	8,3
Працівники іноземних філій ТНК (тис.)	19375	24262	53094	5,5	2,9	14,2	-1,5	5,7

Джерело: власна розробка автора за даними «UNCTAD. World Investment Report 2007» [114, с. 111]

Як свідчать дані Табл. 1.1., з 1986 по 2006 рр. валовий продукт іноземних філій ТНК зріс в 5,4 рази, загальні активи - в 12,7 разів. Наведені цифри засвідчують чим раз більшу роль іноземного капіталу у міжнародній економічній інтеграції, наслідком чого є зростання обсягів міжнародного виробництва.

Значне розширення та диверсифікація діяльності транснаціональних корпорацій, що відбулося в останні десятиріччя ХХ століття є одним із найбільш дійових факторів розвитку економічної глобалізації. Відтак ТНК відіграють все більшу роль у світовій економіці та є основними суб'єктами світової економічної системи. І на сьогоднішній день міжнародна статистика свідчить, що ТНК контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, значну частину торгівлі послугами, 80% посівних площ, відведених під вирощування сільськогосподарських культур на експорт також знаходиться у власності ТНК [6, с. 213].

Свідченням значного впливу ТНК на світову економічну систему є і той факт, що вони зосереджують у своїх руках близько 70% міжнародного технологічного обміну, ноу-хау, патентів, ліцензій [50, с. 63], на яких ґрунтується виробництво найновішої продукції. Головними мотивами такої бурхливої діяльності ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції; по-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів та залучення дешевої сировини і робочої сили; по-третє, контроль над технологічними трансфертами, значення яких на сучасному етапі надзвичайно зростає.

Таким чином, вплив ТНК на світову економіку є надзвичайно великим і цей вплив перманентно збільшується. З огляду на це, на наш погляд, підвищення ролі ТНК є суттєвим фактором глобалізаційних процесів.

Зміни, що відбуваються внаслідок процесів глобалізації - дерегуляція, лібералізація, збільшення конкуренції призводять до змін у корпоративній стратегії ТНК. Одним із проявів таких змін є міжнародні операції із злиття та придбання корпорацій. На протязі останніх двох десятирічь обсяг подібних операцій збільшився в 12 разів.

Наведені цифри означають, що злиття та поглинання відігравали визначну роль у зростанні обсягів прямих іноземних інвестицій на протязі 90-х років, а отже, поруч із іншими видами прямого іноземного інвестування, є визначним чинником інтернаціоналізації виробництва та економічної глобалізації.

Альтернативою злиттю чи поглинанню виступає створення стратегічних альянсів. Прикладами таких альянсів є угода між General Motors та Toyota щодо складання та продажу японських автомобілів у США або між British Aircraft Corp. та Sud Aviation щодо розробки надзвукового літака Concord в 1962 р.

В умовах глобалізації альянси стали дієвим засобом розширення ділової активності на глобальному рівні. На відміну від повного об'єднання, альянси дозволяють використовувати спільний досвід та розробки партнерів без втрати ними незалежності і в одному, найважливішому напрямку.

З огляду на вищенаведене можна зробити висновок, що прямі іноземні інвестиції у своїх різноманітних формах відіграють найважливішу роль в об'єднанні багатьох національних економік та створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи.

Одночасно із прямими іноземними інвестиціям не меншу роль у розвитку глобалізаційних процесів відіграє зростання обсягів міжнародних запозичень, які необхідно розглядати як форму міжнародного руху капіталу та один із факторів фінансової глобалізації. Зростання обсягів міжнародних облігаційних позик свідчить про розвиток міжнародного фондового ринку, але для підтвердження різноплановості фінансового аспекту глобалізації варто розглянути динаміку і інших секторів фінансового ринку, зокрема банківського. Так, у Табл. 1.2. наведена динаміка міжнародного банківського кредитування.

Таблиця 1.2.

Накопичений обсяг міжнародних банківських кредитів, млрд. дол. США

Рік	2005	2006	2007	2008	2009	На кінець червня 2010
Обсяг	10062	13760,1	15035	18223,2	17305,5	16,852,7

Джерело: власна розробка автора за даними «Bank for International Settlements»[82, с. 29]

Наведена статистика в першу чергу свідчить про надзвичайно широке використання міжнародного фінансового ринку для поширення інтернаціоналізації виробництва та деякого вирівнювання диспропорцій світового розвитку. Саме за допомогою позичкових ресурсів окремі країни поповнюють нестачу капіталу без залучення іноземних інвестицій.

Опосередковано загальний обсяг трансакцій на світовому фінансовому ринку можна виразити через статистику операцій на світовому валютному ринку - FOREX (див. Додаток А). Незважаючи на те, що в середньому лише 15% угод на валютному ринку пов'язано з реальними торгівельними або інвестиційними операціями, цей ринок відображає узагальнені тенденції розвитку всієї міжнародної економіки.

Як видно із Додатку А, у 2001 році відбулося 19% зниження обсягів торгівлі валютою. Таке зниження пояснюється введенням у обіг євро, зростанням інтернет-операцій на міжбанківському ринку та консолідацією банківського капіталу. До того ж обсяги операцій на цьому ринку залишаються незрівнянними із обсягами операцій в інших сегментах фінансового ринку, тому в цілому FOREX залишається надзвичайно важливим показником розвитку економічної глобалізації [42].

Персоніфікованим фактором і показником глобалізації виступає один з визначальних компонентів виробництва - робоча сила і, зокрема, її міграція. Приблизно 120 млн. чол. (тобто близько 2% населення Землі) мешкають за межами країн, громадянами яких вони є. Щороку емігрує близько 1,5 млн. чол. та майже 1 млн. знаходять тимчасовий притулок в інших країнах. Наведені цифри є свідченням того, що міжнародний рух факторів виробництва не обмежується тільки капіталом чи засобами виробництва. Значно спрощений процес міграції та відповідно зростаючі масштаби цього процесу є досить показовим наслідком глобалізації. Особливості сучасного розвитку світової економіки зумовлюють особливості міграційних потоків - переважно це міграція з найбідніших регіонів світу до більш розвинених. Серед наслідків міграційних процесів можна відзначити її роль у зміні існуючої у Європі та Японії диспропорції між працездатними особами та особами пенсійного віку, а також деяке вирівнювання рівня життя в різних регіонах планети.

1.3 Роль глобалізації валютно-фінансових ринків у межах загальноекономічної глобалізації

Глобалізація фінансових ринків є складовою частиною загального процесу глобалізації. При цьому, як було відзначено, ознаки фінансової глобалізації є найбільш очевидними серед ознак інших напрямів глобалізаційних процесів. В той же час основні характерні риси економічної глобалізації можна спроектувати на глобалізацію фінансових ринків. Таким чином, до визначальних рис фінансової глобалізації можна віднести зростаючу взаємозалежність фінансових ринків окремих країн та дедалі більшу цілісність і єдність світового фінансового простору. В основі цих явищ, аналогічно із загальним процесом глобалізації - лібералізація економічної політики окремих держав та посилення відкритості національних ринків.

З огляду на це, можна погодитись із думкою фахівців Світового банку, які визначають фінансову глобалізацію як “інтеграцію національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями”. Продовжуючи цю тезу, можна говорити про те, що фінансова глобалізація означає поступове об'єднання окремих національних фінансових ринків та їх перетворення у єдиний світовий фінансовий простір. Зрозуміло, що такі процеси вимагають лібералізації внутрішнього фінансового сектору та операцій по транскордонному руху капіталів. Відповідно очевидними є наслідки фінансової глобалізації, а саме - надзвичайне зростання міжнародних фінансових потоків, тобто збільшення обсягів угод на міжнародних ринках капіталів (у вигляді кредитів, операцій з цінними паперами, похідними фінансовими інструментами та валютою), розвиток фінансового посередництва та послуг (управління активами, страхування тощо), виникнення нових інструментів, здатних забезпечити обслуговування зазначених процесів та мінімізувати ризиковість міжнародних фінансових операцій [31, с. 67].

Щодо взаємозв'язку глобалізації фінансових ринків та глобалізації реального сектору економіки, то, глобалізація реального та фінансового секторів можуть бути як наслідком, так і передумовою одна одної. Тому рушійні сили фінансової глобалізації можна вважати тотожними до рушійних сил глобалізації загальноекономічної. Але, з огляду на особливості функціонування фінансових ринків, особливу роль у розвитку саме фінансової глобалізації відіграють прогрес в інформаційних та комунікаційних технологіях, лібералізація ринків капіталів та поява нових фінансових інструментів. Очевидно, що ці фактори найбільше впливають на стимулювання міжнародних капітальних потоків, на зростання та підвищення ефективності міжнародних фінансових ринків, а отже і на динаміку розвитку глобалізаційних процесів у фінансовому секторі.

Однак, не зважаючи на те, що фінансова глобалізація відбувається у рамках загальноекономічних глобалізаційних процесів, етапи розвитку фінансової глобалізації дещо відрізняються від етапів загальної глобалізації. При цьому, через особливості розвитку світового фінансового ринку та його основної складової - валютної системи - етапи фінансової глобалізації можна визначити досить чітко. Адже на ступінь мобільності капіталу, а відтак на динаміку фінансової інтеграції в першу чергу впливали особливості валютного регулювання, тому етапи розвитку цього регулювання фактично співпадають із етапами розвитку глобалізаційних процесів у фінансовому секторі.

Отже, початком фінансової глобалізації можна вважати період поширення промислової революції, коли набули прискорення загальноглобалізаційні процеси та досить швидко почала зростати роль міжнародного фінансового ринку. Власне відліковою точкою для фінансової глобалізації стало запровадження золотого стандарту у 1870 р. та початок розвитку світового фінансового ринку на підґрунтях ідей лібералізму та “laissez faire” [47, с. 5].

Відзнакою першого етапу розвитку фінансової глобалізації була порівняно висока стабільність, адже фіксовані обмінні курси були стабілізуючим фактором для міжнародної фінансової системи. Так, із поширенням золотого стандарту відбувалось вирівнювання кредитних ставок у окремих країнах із одночасним збільшенням міжнародних потоків капіталу. При цьому, з огляду на той факт, що Велика Британія першою запровадила золотий стандарт, після 1870 р. міжнародні фінансові операції переважно були зосереджені в Лондоні.

Другий етап розвитку світової фінансової інтеграції припадає на 1914-1945 роки. Наслідком двох світових війн та Великої депресії, що припали на цей період, стало перетворення світової економіки на сукупність автаркічних, відокремлених систем, що, в свою чергу, призвело до значного скорочення транскордонних потоків капіталу. При цьому деякі дослідники вважають саме скорочення міжнародного обігу капіталу після Першої світової війни однією з причин Великої депресії [67, с.19].

Нарешті, третій етап мав своїм початком Бреттон-Вудську конференцію 1944 року. Під час цього етапу, незважаючи на швидке зростання світової економіки та пожвавлення міжнародної торгівлі у повоєнний період, суттєвої лібералізації у сфері міжнародних фінансів не відбулося. Це було спричинене, по-перше, слабкістю повоєнної європейської економіки та відсутністю конвертованості європейських валют аж до 1957р., а відповідно і високим ступенем державного регулювання валютного ринку. По-друге, саме під час цього періоду у 1963 році Сполученими Штатами Америки був запроваджений так званий податок, що вирівнює ставки процента (Interest Equalization Tax). Цим податком у розмірі 15% обкладалась вартість придбаних американськими резидентами іноземних цінних паперів. Не зважаючи на існуючий в той період надлишок капіталу в США цей податок, поряд із іншими заходами щодо обмеження експорту капіталу, суттєво вплинув на динаміку розвитку міжнародних фінансових відносин. Таким чином, даний етап можна вважати етапом стагнації глобалізаційних процесів.

Поступово, внаслідок різних темпів розвитку економік різних країн, різних темпів інфляції та різнопланової грошово-кредитної політики система фіксованих валютних курсів перестала відповідати реаліям світової економіки.

Тому четвертий, і останній на сьогодні етап фінансової глобалізації розпочинається з 1971 р., коли фактично був припинений обмін доларів США на золото по офіційному курсу, і відповідно є етапом плаваючих валютних курсів.

Додатковим поштовхом до суттєвих змін у архітектурі світової фінансової системи та до прискорення фінансової глобалізації стала і нафтова криза 1974 року, спричинена чотирикратним зростанням цін на нафту, та наступне відповідне збільшення міжнародних фінансових операцій.

Отже, відзнаками останнього етапу можна вважати зміну принципів державного валютного регулювання внаслідок ліквідації фіксованих валютних курсів та збільшення обсягів міжнародних фінансових трансакцій у вигляді інвестицій та кредитів, спричинене економічними реформами в значній кількості країн. В свою чергу, різке зростання портфельних та спекулятивних інвестицій стало одним із основних чинників високого рівня фінансової нестабільності, якою відзначається останній етап розвитку фінансової глобалізації [85, с. 34].

Таким чином, очевидним є взаємозв'язок між режимом валютного регулювання, що обраний більшістю держав - суб'єктів міжнародної економіки, та рівнем глобалізованості фінансового ринку. Певним поясненням цього взаємозв'язку може бути так звана “трилема макроекономічної політики”, яка полягає у тому, що за умов відкритого ринку капіталів держава не може одночасно підтримувати стабільність грошової одиниці та використовувати важелі монетарної політики з метою регулювання внутрішньої економіки [83, с.7]. Тобто, відповідно до зазначеної трилеми, у межах однієї країни одночасно можуть виконуватись лише дві умови з трьох - або свобода міждержавного руху капіталів, або підтримка фіксованого валютного курсу, або проведення незалежної монетарної політики, спрямованої на досягнення сталого внутрішнього економічного розвитку.

...