Особливості глобалізації світових валютно-фінансових ринків

Так само як і довгострокові позичкові інструменти, інструменти грошового ринку на міжнародному рівні можуть випускатися у вигляді внутрішнього випуску, тобто на внутрішньому ринку країни у національній валюті резидентами цієї країни, закордонного випуску, тобто нерезидентом на ринку іншої країни у валюті цієї країни та євровипуску, тобто за межами країни емітента у валюті, що визначається позичальником (при цьому валюта випуску не є місцевою для більшості інвесторів, що придбають ці папери).

Зрозуміло, що з огляду на строк обігу інструменти грошового ринку переважно використовуються в якості або спекулятивних активів, або інструментів задля підвищення ліквідності у відповідності до вимог регулятивних органів. Тому серед емітентів інструментів грошового ринку найбільшими є фінансові інститути. Другими за обсягом випуску є корпоративні емітенти, причому значна частина їх випуску припадає на комерційні папери.

Як і з довгостроковими борговими цінними паперами, при випуску інструментів грошового ринку очевидною є тенденція до зміни валютної структури випуску даних інструментів. Зокрема, відбувається збільшення частки євро в якості валюти випуску і відповідно втрата своєї ваги доларом США.

Ключовими індикаторами грошового ринку, що характеризують доходність його інструментів, є стандартні ставки пропозицій по міжбанківському кредитуванню (наприклад, LIBOR у Великій Британії чи Fed Funds rate, Prime Rate у США) [31, с. 57].

До основних переваг міжнародних боргових зобов'язань у формі інструментів грошового ринку можна віднести дешевизну в обслуговуванні ресурсів, що залучаються (процентні ставки по цим паперам нижче ставок по довгостроковим фінансовим інструментам) та багатоваріантність конкретних інструментів, що дозволяє підібрати вид паперів у відповідності до можливостей позичальника.

На наш погляд, не зважаючи на те, що поштовхом до виникнення євроринку були певні антіліберальні заходи з боку деяких національних урядів, в основі подальшого стрімкого розвитку як євроринку, так і інших сегментів міжнародної фінансової системи та відповідного інструментарію лежить інтенсивна лібералізація фінансових ринків як на національному, так і на міжнародному рівнях (у вигляді скасування оподаткування нерезидентів та усунення інших фіскальних чи регуляторних перешкод).

Отже, різноманітність інструментів сучасного фінансового ринку відображає ті зміни, що відбуваються у світі в першу чергу внаслідок економічної глобалізації, а виникнення більшості із описаних вище інструментів зумовлене не тільки потребою забезпечити залучення або розміщення вільних фінансових ресурсів, але і необхідністю страхування ризиків, притаманних глобалізованому фінансовому ринку (серед яких ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик, тощо). Відповідно внаслідок розвитку фінансового інструментарію міжнародні фінансові ринки на сьогоднішній день здатні задовольнити найширше коло потреб з боку інвесторів та реципієнтів фінансових ресурсів. При цьому йдеться не тільки про позичкові кошти чи інвестиції у цінні папери, але і про пряме інвестування.

Таким чином, для забезпечення стабільного доступу до ринків капіталу та диверсифікації ризику країни, що розвиваються, можуть використовувати альтернативні та певною мірою інноваційні боргові інструменти. Використання таких інструментів збільшується під час фінансових криз, коли доступ до капіталу для таких країн значно ускладнюється.

Зрозуміло, що в умовах нестачі обігових коштів та неможливості використання банківських позик застосування більшості із існуючих на сьогодні інструментів фінансового ринку українськими емітентами є надзвичайно актуальним. Необхідно відзначити, що таке використання на рівні держави дозволить знизити вартість державних запозичень та диверсифікувати можливі джерела фінансування бюджетного дефіциту.

В той же час випуск боргових зобов'язань, деномінованих в іноземній валюті, супроводжується суттєвим ризиком для емітентів, і в першу чергу для країн, що розвиваються. Тому задля збереження економічної та фінансової стабільності підприємства або країни в цілому, забезпечення сталого доступу до міжнародного ринку капіталів при емісії міжнародних фінансових інструментів значна увага має бути приділена контролю над структурою боргу та вартістю запозичення.

В цілому ж вивчення та використання досвіду випуску інструментів міжнародного фінансового ринку повинно сприяти найскорішій інтеграції країни у світовий фінансовий простір. А це, в свою чергу, сприятиме додатковому залученню іноземних інвестицій та всебічній розбудові вітчизняної економіки.

2.2 Тенденції та напрямки розвитку світового фінансового ринку

Потенціал світового економічного розвитку та стабільність зростання світової економіки значною мірою залежать від ефективного функціонування міжнародного фінансового ринку. Тому при дослідженні загальноекономічних проблем одним з ключових завдань є дослідження напрямів та перспектив розвитку саме фінансового простору.

Зрозуміло, що у тенденціях розвитку фінансового ринку знаходять своє відображення загальноекономічні процеси, в тому числі і процеси економічної глобалізації, які є домінантою сучасного розвитку світової економіки. До того ж, на розвиток фінансових ринків впливають такі відзнаки сьогодення, як технічний прогрес, зміни у суспільному житті та загальна дерегуляція економіки [5, с. 114].

З огляду на вищенаведене, завданням цього підрозділу є висвітлення тенденцій та напрямів розвитку світового фінансового ринку, які намітилися останнім часом та які, з великою ймовірністю, будуть визначальними у найближчому майбутньому з точки зору економічної та фінансової глобалізації.

Однією з основних тенденцій, які відзначаються західними аналітиками, є інституціоналізація заощаджень. Йдеться про надзвичайне зростання обсягів залучених коштів фінансовими посередниками - інституційними інвесторами - інвестиційними, взаємними, пенсійними фондами, страховими компаніями, тощо.

Цей процес відбувається одночасно із відтоком грошових ресурсів із традиційних кредитно-фінансових установ (банків). Таким чином, на протязі останніх років роль інституційних інвесторів у фінансовому посередництві суттєво змінилась. В першу чергу йдеться про перерозподіл активів між різними видами фінансових інститутів, зокрема про зменшення питомої ваги банківських установ у загальному обсязі залучених приватних заощаджень. Така ситуація зумовлена можливістю прямого виходу на ринок більшої кількості порівняно невеликих суб'єктів, як інвесторів, так і позичальників, появою нових фінансових інструментів, альтернативних торгівельних систем тощо. У відповідності до цих змін банки змушені запроваджувати нові напрями діяльності (наприклад, суто кредитні установи відкривають інвестиційні відділення) та розвивати нові види інструментів.

Перерозподіл активів між фінансовими інститутами суттєво змінив ситуацію на світовому фінансовому ринку. Окрім загального збільшення кількості суб'єктів цього ринку, збільшилась кількість учасників ринку, що оперують значними обсягами фінансових ресурсів. Внаслідок активної діяльності таких учасників на окремих національних ринках може бути спровоковане різке коливання цін на фінансові активи, або інші ознаки фінансової нестабільності. Певною мірою цей недолік може бути зменшений в процесі подальшої глобалізації світового фінансового простору, одночасно із консолідацією фінансових інституцій, підвищенням ступеню ліквідності окремих сегментів міжнародного фінансового ринку та запровадженням нових торгівельно-інформаційних механізмів [33, с. 140].

Тому у формуванні тенденцій розвитку фінансового ринку очевидною є значна роль технічного прогресу, зокрема прогресу у комп'ютерних та комунікаційних технологіях. В першу чергу йдеться про виникнення нових форм торгівлі фінансовими активами, в тому числі і за допомогою Інтернету. Визначальним наслідком цього є можливість безпосереднього залучення дрібних інвесторів до здійснення фінансових операцій. Технічне вдосконалення інфраструктури фінансового ринку призвело до виникнення і збільшення обсягів операцій так званих альтернативних торгівельних систем (alternative trading systems - ATS), особливо їх підвидів, що здійснюють торгівлю за допомогою Інтернету - електронних комунікаційних мереж (electronic communications networks - ECNs).

При цьому найбільш поширеною в альтернативних торгівельних системах є торгівля акціями, хоча кількість систем для торгівлі інструментами із фіксованою прибутковістю також зростає.

Свідченням того, що альтернативні торгівельні системи відіграють значну роль у функціонуванні сучасних фінансових ринків, є їх частка у загальному обсязі фінансових операцій. (див. Табл. 2.2.).

Таблиця 2.2

Частка електронних комунікаційних мереж у загальному обсязі торгівлі NASDAQ (2009)

Альтернативна система	% угод	% від обсягу торгівлі в акціях	% від обсягу торгівлі в доларах
Archipelago	1,2	1	1,1
Attain	0	0	0
B-Trade	1,6	1,5	1,6
Brut	2,1	1,5	1,5
Instinet	10,5	11,8	14,3
Island	11,6	5,8	8,5
NextTrade	0	0	0
Redi-Book	3,6	2,8	3,3
Всього	30,6	24,4	30,3

Джерело: власна розробка автора за даними NASDAQ [102].

Як видно із Табл. 2.2., у 2009 р. більше ніж 30% грошового обсягу торгівлі NASDAQ припадало на альтернативні електронні торгівельні системи. На наш погляд, ця тенденція буде визначальною у процесі подальшого розвитку глобалізаційних процесів, тобто частка традиційних біржових установ у загальному обсязі фінансових операцій буде поступово знижуватись, із одночасною зміною принципів діяльності цих традиційних установ. На сьогоднішній день частка альтернативних систем в обсягах торгівлі NASDAQ зросла та досягає 40%, у обсягах торгівлі Нью-Йоркської фондової біржі - перевищує 6% [102].

Незважаючи на значну різноманітність електронних торгівельних систем, загалом їх можна розділити на 3 основні категорії, описані нижче.

1. Системи аукціонного типу, в яких торгівля побудована за принципом аукціону, тобто кожен з учасників може безпосередньо брати участь у торгівлі та пропонувати ціну угоди.

2. Системи перехрестного балансування, побудовані на принципах анонімної торгівлі великої кількості учасників. Виконання ордерів учасників в цій системі відбувається автоматично в разі співпадіння ціни попиту та пропозиції або в режимі реального часу, або з певною періодичністю.

3. Дилерські системи, які дозволяють клієнтам проводити операції безпосередньо з одним або кількома дилерами, але не між собою.

Необхідно відзначити, що в Європі перебудова фінансових ринків, пов'язана із введенням нових технологій, набула значно меншого поширення у порівнянні із США. Наприклад, обсяг торгівлі в альтернативних торгівельних системах Європи складає всього близько 5% від загального обсягу торгівлі акціями у порівнянні із 30% в США [57, с. 49].

З огляду на існування в Європі єдиної валюти транснаціональні корпорації втрачають потребу у котируванні власних цінних паперів на декількох європейських національних ринках та відповідно концентрують торгівлю власними цінними паперами на меншому числі бірж [20, с. 94]. Тобто, створення єдиного європейського валютного простору значною мірою сприяє фактичному об'єднанню європейських торгівельних систем, що торгують цінними паперами. Таким чином, відбувається консолідація фінансового ринку, а показовим фактом, що свідчить про рух до пан-європейського фінансового простору.

Однією з найважливіших тенденцій у розвитку світового фінансового ринку є покращання інформаційного забезпечення, внаслідок чого очевидним є підвищення ступеню прозорості ринкової ситуації. Наприклад, переважна більшість угод укладається на організованому ринку та за допомогою торгівельно-інформаційних систем, що сприяє відкритості практично всієї інформації щодо цих угод для інших учасників ринку. Отже, практично однакова забезпеченість інформацією інвесторів з різних регіонів світу, вирівнювання в інформаційному забезпеченні великих фінансових компаній та приватних інвесторів, збільшення кількості суб'єктів фінансового ринку є важливими чинниками зростання міжнародних фінансових потоків.

Але навіть суттєве покращання інформаційного забезпечення ринку, що відбулось останніми роками, не гарантує повного доступу до інформації щодо операцій окремих компаній. Тому інформаційна складова залишається важливим чинником збереження міжнародної фінансової стабільності.

Нарешті, найбільш показовим наслідком економічної глобалізації можна вважати консолідацію фінансового ринку. Консолідація знаходить свій прояв у різноманітних формах об'єднання суб'єктів фінансового ринку, і в першу чергу - фондових бірж. Ця тенденція є очевидною протягом останнього часу та напевно буде домінуючою в найближчому майбутньому.

До основних причин консолідації фінансових установ можна віднести таке:

1. Одним із важливих стимулів до зливань, поглинань та інших форм об'єднання серед фінансових інституцій є прагнення до мінімізації умовно-постійних витрат, зумовлених в тому числі і постійною модернізацією та оновленням технічного забезпечення.

2. Внаслідок технологічних змін та запровадження чисельних альтернативних торгівельних систем зникає потреба у фізичній присутності контрагентів на місці укладання угоди. Тобто існування чисельних географічно віддалених фінансових центрів стає недоцільним.

3. В той же час розвиток глобалізаційних процесів вимагає участі фінансової установи у роботі багатьох регіональних сегментів світового фінансового ринку. Забезпечення такої участі є менш витратним в разі злиття із місцевою компанією.

4. Внаслідок тенденції до укладання оутсорсінгових угод на аналітичне, депозитарне та інші види обслуговування із незалежними компаніями зникає потреба у великій кількості подібних організацій, внаслідок чого відбувається їх об'єднання.

Отже, з огляду на наведені тенденції розвитку фінансових ринків можна передбачити, що поступово здійснення міжнародних фінансових операцій (як в Європі, так і масштабах всього світу) має зосередитись у єдиному глобальному торгівельному центрі із можливістю цілодобового проведення операцій у режимі реального часу, що вимагатиме запровадження відповідної ринкової інфраструктури, тобто створення інституцій із глобальними масштабами дії.

Тим не менше, на наш погляд, основні міжнародні торгівельно-фінансові центри, що існують сьогодні, будуть функціонувати і в майбутньому. Однак їх значення для світового фінансового ринку буде суттєво змінено, а загальна кількість порівняно незначних торгівельних і фінансових центрів буде зменшуватись до певної межі. З огляду на перспективу такого зменшення виникає проблема життєздатності національних фінансових ринків. Адже очевидно, що, зважаючи на можливість доступу місцевих інвесторів до глобального фінансового ринку, можливість залучення капіталу за прийнятною ціною національними корпораціями та з інших причин більшість країн зацікавлені в розвитку власного фінансового ринку та створенні на своїй території потужного міжнародного фінансового центру [19, с. 73].

Водночас очевидно, що об'єднання національних ринків сприятиме полегшенню доступу більшості інвесторів до міжнародних фінансових активів і, відповідно, великі ТНК матимуть можливість кращого забезпечення фінансовими ресурсами. Однак дрібні і середні фірми, які не можуть повною мірою скористатися перевагами світового фінансового ринку внаслідок неможливості проведення операцій на міжнародному рівні, відчуватимуть нестачу доступного капіталу, що може суттєво загальмувати економічне зростання окремих країн. Через це національні уряди можуть протидіяти залученню країни до глобалізаційних процесів.

При аналізі можливих напрямів розвитку світового фінансового ринку необхідно приймати до уваги, що процеси фінансової глобалізації формують сприятливий клімат для спекулятивних операцій та призводять до посилення плинності міжнародних фінансових потоків. Останні десятиріччя ХХ сторіччя були відзначені нестабільністю світового фінансового ринку та значною кількістю міжнародних фінансових криз, що підкреслює необхідність змін у міжнародній фінансовій системі, в тому числі змін міжнародних регуляторних та наглядових стандартів.

Очевидно, що нестабільність валютно-фінансової сфери світової економіки не лише знижує темпи світового економічного розвитку, а й спричинює рецесію в окремих країнах. Ліквідація такої нестабільності вимагає пошуку відповідних механізмів та інструментів, які перешкоджали б виникненню та розвитку міжнародних фінансових криз. З огляду на вищенаведене однією з визначальних тенденцій розвитку міжнародних фінансових ринків на сьогоднішньому етапі має стати запровадження більш жорсткого контролю за міжнародними фінансовими операціями та їх впливом на макроекономічні показники окремих країн. У зв'язку з цим західними аналітиками виділяється декілька напрямів, в яких має здійснюватись реформування міжнародної валютно-фінансової системи [61, с. 70].

По-перше, необхідне розширення обсягів інформації щодо економічного розвитку та головних засад економічної політики країн - суб'єктів міжнародного фінансового ринку. Особливо це стосується країн, що розвиваються, та нерозвинених країн. При цьому обов'язковою має бути повна доступність цієї інформації як для державних, так і для приватних учасників фінансового ринку.

По-друге, передбачається приведення у відповідність із єдиними світовими стандартами нормативної бази функціонування фінансових ринків, тобто національних систем та стандартів обліку, аудиту, страхування, фінансової безпеки, платіжних систем та банківського нагляду, корпоративного управління, тощо. Також з метою зміцнення світової фінансової системи необхідне запровадження жорстких стандартів регулювання і контролю міжнародних фінансових операцій. Фахівці МВФ в цьому напрямку пропонують такі заходи, як введення в дію системи відстеження і перевірки різноманітної фінансової інформації, а також запровадження перманентного всебічного аналізу стану економіки фінансово вразливих країн [70, с. 8]. В цілому ж очевидно, що реформування міжнародних ринків передбачає поширення на всі міжнародні фінансові операції практики та стандартів провідних фінансових центрів, які можна вважати світовими. Тому фінансова глобалізація сприяє розвитку як світового фінансового ринку, так і фінансових систем окремих країн.

Необхідною умовою підвищення рівня стабільності світової фінансової системи є зміна ролі приватних інвесторів у функціонуванні глобальних ринків капіталу. В першу чергу мають бути ліквідовані умови для виникнення так званого “феномену морального притулку” [61, с.37], тобто ситуації, коли всі ринкові ризики перекладаються на МВФ або інші наднаціональні органи. Йдеться про вдосконалення механізмів банкрутства, підвищення ефективності операцій на внутрішньому та міжнародному ринках капіталів, а також про необхідність перегляду політики щодо надання державних гарантій приватним кредиторам [70, с.31].

Таким чином, виходячи з наведених вище основних напрямів поточних змін у роботі міжнародного фінансового ринку та приймаючи до уваги поступове перетворення відокремлених національних ринків у єдиний світовий фінансовий простір, можна зробити висновок про визначальні риси майбутнього розвитку та функціонування цього простору.

По-перше, очевидним є підвищення ефективності функціонування єдиного глобального ринку. Передумовами цього є всі наведені вище тенденції розвитку фінансових ринків.

В той же час не можна не відзначити зниження рівня стабільності фінансових ринків, що відбувається протягом останніх років. До причин цього можна віднести той факт, що ціни на різні види фінансових ресурсів стають більш взаємозалежними, а за умов глобального фінансового ринку відбувається швидке поширення будь-яких тенденцій між різними сегментами цього ринку. При цьому процеси консолідації, що відбуваються у фінансовому секторі, призводять до зменшення кількості учасників, які мають значний вплив на ринкову ситуацію, тобто до певного зниження рівня конкуренції, що не є стабілізуючим фактором.

Можна передбачити, що буде створений наднаціональний регуляторний орган із повноваженнями встановлення стандартів ринкової інфраструктури та нагляду за міжнародними фінансовими ринками. Перевагою такого органу буде концентрація у єдиній інституції всіх важелів щодо регулювання світового фінансового ринку. Однак зрозуміло, що процес передачі значних регуляторних повноважень від національних структур до такої інституції буде супроводжуватись певними труднощами і тому потребує досить значного часу.

2.3 Вплив глобалізації на стабільність світового фінансового ринку

Процеси світової економічної глобалізації призвели до надзвичайної розбудови та інтенсифікації різноманітних міжнародних зв'язків і у торгівлі, і у фінансовому секторі, і в інформаційному просторі. Очевидно, що така інтенсифікація сприяє більш ефективному функціонуванню світової економічної системи, але в той же час призводить до посилення взаємозалежності різних країн, зокрема за рахунок збільшення обсягів міждержавного руху капіталу, що, в свою чергу, має ряд негативних наслідків. Наприклад, зростає рівень мінливості обсягів операцій на міжнародних фінансових ринках, відповідно зростає амплітуда коливань цін на фінансові активи та рівень ризику цих операцій.

Зазначені особливості сучасного етапу розвитку світової фінансової системи призводять до значного підвищення рівня її нестабільності, тобто до зростання кількості міжнародних фінансових потрясінь різного масштабу та збільшення їх впливу на економіку окремих держав. Підтвердженням цього є чисельні міжнародні кризи останнього десятиріччя, серед яких криза європейської валютної системи 1992-93 рр., латиноамериканська криза 1994-95 рр. та криза в Південно-Східній Азії у 1997-98 рр., Світова фінансова криза 2007-2008 рр., яка мала серьезний вплив і на Україну. До того ж, практично постійно одна чи декілька країн, що розвиваються, потерпають від фінансових криз меншого масштабу (Бразилія в 1997-99рр., Туреччина в 2000-2001рр., Аргентина в 2001-2002рр.) [6, с. 307].

Зрозуміло, що фінансові кризи не є явищем, притаманним лише сучасній фінансовій системі та відповідно сучасному етапу фінансової глобалізації - фінансова система зазнавала різноманітних потрясінь на протязі всього часу свого існування.

При цьому більшість фінансових криз знаходить свій прояв у найрізноманітніших проблемах економічної системи країни і у виробничому, і у фінансовому секторах. Також у більшості випадків кризова ситуація в одній з країн суттєво впливає і на міжнародну фінансову систему в цілому, і на економіку інших країн зокрема, а реґіони, що потерпають від криз, потребують значної міжнародної допомоги для подолання їх наслідків [24, с.26]. Тому вивчення причин міжнародної фінансової нестабільності є надзвичайно важливим як для економік окремих країн, так і для світової економіки в цілому.

Першоджерелом сучасної фінансової нестабільності можна вважати практично повну незалежність світової фінансової системи від державного контролю та регулювання. В свою чергу, така незалежність спричинена:

· скасуванням в 1971р. золотовалютного стандарту і масовий перехід національних валют до режиму вільного або майже вільного плавання. Якщо в 1975р. 14% валют країн-членів МВФ знаходилось у такому режимі, то в 1985р. - 28%, в 1997 - 59%.

· зародженням в кінці 50-х років фінансових операцій в євровалютах, тобто валютах, іноземних по відношенню до країни дислокації інституту, що здійснює такі операції.

· бурхливим розвитком електронних засобів масової інформації, супутникового зв'язку, Інтернету і так далі, що призвело до глобалізації світового фінансового простору.

Отже, до основних причин фінансової нестабільності можна віднести режим плаваючих курсів, який сприяв перетворенню валютних активів на інструмент інвестування, та інтенсивну фінансову дерегуляцію. І хоча деякі з дослідників вважають причиною фінансової нестабільності в окремих країнах суто внутрішні чинники, такі як корупція, недосконала економічна політика, тощо, на наш погляд, з огляду на періодичність виникнення та міжнародний характер фінансових криз, можна зробити висновок про їх взаємозв'язок із процесами фінансової глобалізації, а почастішання та швидке поширення фінансових криз - найбільш показовою ознакою фінансової глобалізації. Таким чином, не применшуючи значення внутрішніх факторів, ми вважаємо, що передумови та найважливіші характеристики більшості сучасних фінансових криз прямо пов'язані із змінами міжнародної фінансової системи, спричиненими глобалізацією. До таких характеристик в першу чергу можна віднести швидкість поширення криз та їх наслідків, безпосереднє чи опосередковане залучення до фінансових криз великої кількості країн, зміни у напрямах міжнародного руху капіталу. Відповідно найтісніше із фінансовою глобалізацією можна пов'язати саме світову фінансовау кризу 2007-2008 років [107, с. 38].

Саме тому проблема негативних наслідків фінансової глобалізації для соціальної сфери, фінансової системи і економіки в цілому досить активно досліджується у наукових колах, а теорія фінансових криз достатньо давно розробляється як вітчизняними, так і закордонними науковцями.

Фінансову кризу можна визначити як мінливість фінансового ринку із одночасною неліквідністю та випадками банкрутства учасників ринку та втручанням держави або наднаціональних регуляторних органів з метою виправлення ситуації. При аналізі фінансових криз досить важливим виглядає відокремлення різних видів кризових явищ в межах загальної фінансової кризи.

Фахівці Міжнародного валютного фонду, приділяючи більше уваги міжнародним аспектам фінансової нестабільності, відокремлюють наступні види криз:

1. Валютна криза. При цьому серед основних причин такої кризи називається спекулятивна атака на певну валюту, наслідком якої стає або різка девальвація, або контрзаходи з боку уряду - масовані валютні інтервенції, підвищення відсоткових ставок, тощо, що призводить до скорочення валютних резервів країни або значних змін на національному фінансовому ринку.

2. Банківська криза. В межах цієї кризи як окремий випадок розглядається ситуація, коли внаслідок банкрутства (або лише потенційної загрози такого банкрутства) однієї банківської установи банківська система країни в цілому виявляється неспроможною до виконання власних зобов'язань, що в свою чергу призводить до значної державної допомоги приватним фінансовим установам.

3. Системна фінансова криза, яка поєднує в собі ознаки різних кризових явищ. Наслідком цієї кризи є унеможливлення ефективної роботи фінансового ринку в цілому, тому вона є особливо небезпечною для економічної системи країни.

4. Зовнішньоборгова криза, яка полягає у неспроможності держави обслуговувати свій зовнішній борг.

При цьому окремо виділяють ситуації на кшталт падіння вартості фінансових активів або банкрутства окремих суб'єктів фінансового ринку. Подібні фінансові проблеми, які не призводять до руйнації платіжної системи або до зниження загальної економічної активності, отримали назву “псевдо фінансових криз” [108, с. 75].

Банківські і валютні кризи можна вважати певною мірою базисними, тобто такими, що лежать в основі загальної фінансової нестабільності, адже вони в першу чергу руйнують найважливіші сектори економіки країни - банківську систему або національну валюту.

Валютну кризу можна визначити як девальвацію національної валюти щонайменше на 25% на рік за умов 10-ти відсоткового збільшення рівня цієї девальвації у порівнянні із попереднім роком (остання умова є необхідною з метою виключення з числа кризових ситуацій випадку довготривалої девальвації за високого рівня інфляції) [58, с. 63]. Однак, рівень девальвації може бути штучно знижений за допомогою інтервенцій, підвищення відсоткових ставок або інших заходів.

Визначення банківської кризи, з огляду на значну кількість ознак, є дещо складнішим. При цьому у країнах із різним ступенем розвитку економіки спостерігаються різні причини криз банківської системи. Так, у країнах, що розвиваються, більшість банківських криз останніх десятиріч була пов'язана із стрімкім відтоком депозитів із банківських установ, що не є характерним для розвинених індустріальних країн. Більш поширеною причиною є нераціональне управління активами у банківських інституціях або відсутність впевненості суб'єктів фінансового ринку у стабільності ситуації на цьому ринку (щодо валютного курсу, відсоткових ставок, тощо).

З огляду на вищенаведене можна відокремити наступні передумови криз банківської системи:

· зростання частки неліквідних позик у портфелі банківської установи;

· значні коливання у вартості найпоширеніших банківських активів, таких як нерухомість або цінні папери;

· зростання кількості банкрутств підприємств нефінансового сектору.

Але при аналізі передумов та критеріїв фінансової нестабільності потрібно брати до уваги, що у більшості країн, особливо таких, що розвиваються, інформація щодо наведених критеріїв не є наявною у достатніх обсягах та почасти не є достовірною, що значною мірою ускладнює передбачення та запобігання виникненню кризових ситуацій [5, с. 240].

До загальних причин фінансових криз можна віднести помилкову макроекономічну політику, невідповідний реальному валютний курс, несприятливу кон'юнктуру світової економіки, нерозвиненість фінансової інфраструктури і політичну нестабільність.

В рамках цього розділу ми вважаємо за необхідне більшу увагу приділити тим причинам фінансових криз, що мають зовнішній, міжнародний характер, які особливо значимими є для економік, що розвиваються.

З огляду на експортну орієнтацію більшості таких економік та значну частку сировини у їх експорті найбільш важливою, на наш погляд, виглядає залежність фінансової стабільності в окремих країнах від ситуації на міжнародних товарних та фінансових ринках. Так, падіння експортних цін може спричинити неспроможність фірм-експортерів до обслуговування власних боргових зобов'язань та відповідно до погіршення стану банківської системи.

Щодо фінансових ринків, то, наприклад, падіння відсоткових ставок у розвинених країнах спричинює приплив капіталу до країн, що розвиваються, оскільки ці країни пропонують більшу ставку дохідності. І навпаки, зростання ставок у розвинених країнах призводить до відтоку капіталу із країн, що розвиваються, до зростання вартості зовнішніх запозичень місцевими банками та до зростання уразливості фінансової системи таких країн.

Наведені приклади свідчать про збільшення ступеню інтеграції окремих країн (в першу чергу тих, що розвиваються) у світовий фінансовий простір та підкреслюють важливість розвитку окремих секторів світового господарства для світової економіки в цілому. Більше того, очевидно, що фінансові кризи в окремих країнах або окремих регіонах тісно пов'язані із процесами, що відбуваються у глобальній фінансовій системі.

Таким чином, фінансова криза в окремій країні досить швидко може перетворитись на міжнародну фінансову кризу - як регіональну, так і загальносвітового масштабу.

Отже, процеси фінансової глобалізації сприяють збільшенню міжнародних потоків капіталу, що, окрім очевидних позитивних наслідків, призводить і до суттєвого зростання ступеню нестабільності міжнародної фінансової системи.

Також глобалізаційні процеси призводять до збільшення ступеню конвергенції між міжнародним та національними фінансовими ринками. При цьому наслідки впливу міжнародного ринку на національний можуть суперечити внутрішнім фундаментальним показникам національних економік. Більше того, зміна ситуації на міжнародному фінансовому ринку безпосередньо впливає на внутрішні економічні показники. Наприклад, рецесія у розвинених країнах може спричинити рецесію у країнах, що розвиваються (така взаємозалежність у західній науці отримала назву “мусонного ефекту” [53, с.83]. Спекулятивні атаки на національну валюту на міжнародному валютному ринку також можуть призвести до дефіциту платіжного балансу та різкого скорочення валютних резервів країни з метою покриття цього дефіциту. Така взаємозалежність відіграє неабияку роль у процесах розвитку світової економіки на протязі останнього сторіччя, що підтверджується і чисельними дослідженнями впливу міжнародної фінансової системи на національні економіки, які проводились багатьма іноземними фахівцями [85, с. 13].

Таким чином, в разі наявності торгівельних або інвестиційних зв'язків зміна макроекономічних показників (відсоткової ставки, обмінного курсу, капіталізації фондового ринку) в одній країні неодмінно відіб'ється на економічній ситуації в іншій країні. Навіть в разі відсутності безпосередніх зв'язків кризовий стан одного із суб'єктів світової фінансової системи змінює ситуацію на світовому ринку, отже впливає на конкурентоспроможність експорту, валютний курс, капіталізацію фондового ринку, а відтак і на інвестиційну привабливість іншого суб'єкту для міжнародних інвесторів.

Отже очевидним є вплив глобалізації на швидкість поширення фінансових криз між державами, причому таке поширення може бути спричинене як фундаментальними економічними зв'язками між країнами (торгівельними, інвестиційними, тощо), так і суто психологічними факторами (такими, наприклад, як панічна поведінка інвесторів).

Щодо панічної поведінки учасників ринку, то очевидним є її зв'язок із глобалізацією - як фінансовою, так і глобалізацією інформаційного простору. При цьому схильність до паніки серед учасників ринку є надзвичайно важливою в процесі розвитку міжнародних фінансових криз. Так, зовнішні події можуть швидко змінити ставлення учасників ринку до тієї чи іншої національної економіки, відповідно різко змінюється баланс рахунку капіталів держави. В свою чергу, подібне ставлення поширюється на всі країни з приблизно однаковим ступенем розвитку. Таким чином, реальна криза в одній країні асоціюється з потенційною кризою в інших.

Але, не зважаючи на очевидну важливість зовнішніх факторів, схильність окремої країни до кризи в першу чергу визначається внутрішніми економічними показниками, в той час як зовнішні умови можуть лише прискорити чи загальмувати виникнення та розвиток кризових явищ.

Що ж стосується основних причин міжнародної фінансової нестабільності, то при аналізі впливу глобалізації на стабільність світового фінансового ринку перш за все потрібно визначити рівень впливу глобалізації на розвиток окремих характерних рис сучасного світового простору, які безпосередньо пов'язуються із фінансовою нестабільністю та є її складовими частинами.

В першу чергу йдеться про вплив глобалізації на мінливість фінансових ринків, тобто на зростання амплітуди та динаміки коливань основних ринкових показників - обсягів торгівлі та вартості фінансових активів. І хоча серед науковців не існує єдиної думки щодо оцінки такого впливу, на наш погляд, саме глобалізація сприяла зростанню мінливості внаслідок збільшення кількості суб'єктів фінансового ринку та збільшення обсягів потоків капіталу. При цьому, незважаючи на те, що завдяки глобалізації інвестори отримали можливість ширшої диверсифікації інвестицій, що зменшує рівень ризику фінансової діяльності, глобалізаційні процеси призвели також до поглиблення внутрішніх диспропорцій, притаманних національним фінансовим ринкам [89, с. 140].

На вразливість національних фінансових систем неабиякий вплив має також лібералізація фінансового ринку, яка є однією з основних складових частин глобалізації. Адже лібералізація і відповідно менш жорсткий контроль з боку регуляторних органів призводять до збільшення обсягів високоризикованого запозичення та інвестування, тобто до зростання уразливості фінансової системи.

Однак, варто зауважити, що наведені фактори можуть сприяти збільшенню рівня нестабільності лише на певному перехідному етапі від однієї стадії глобалізації до іншої. Адже теоретично у ідеальній глобалізованій системі всі учасники ринку отримують однакові обсяги інформації, а потоки капіталів мають бути стабільними з огляду на єдність та однорідність фінансового простору.

При цьому очевидно, що глобалізація значно більше впливає на рівень стабільності фінансових систем країн, що розвиваються. Адже ринки саме цих країн в процесі глобалізації зазнають більших змін (через уніфікацію національного законодавства із законодавством розвинених країн, збільшення кількості учасників фінансового ринку, приток іноземних інвестицій тощо). Не зважаючи на дедалі глибшу інтеграцію країн, що розвиваються, до світової економіки, структура потоків капіталу до цих країн, тобто переважно короткострокове запозичення у провідних світових валютах, призводить до значної невідповідності вимог і зобов'язань зазначених країн як по термінам, так і по валюті запозичення, що є досить важливим фактором фінансової нестабільності.

Таким чином, можна відокремити наступні причини зростання фінансової нестабільності в процесі розвитку фінансової глобалізації.

По-перше - зміна валютних режимів (відносна стабільність довоєнного періоду пояснюється можливістю фіксації валютних курсів за умов золотого стандарту).

По-друге - збільшення обсягів міжнародних потоків капіталу, обсягів валютообмінних операцій, збільшення швидкості поширення інформації під впливом глобалізації.

По-третє - якісні зміни у структурі міжнародних потоків капіталу, які супроводжують процеси глобалізації і які призвели до підвищення мобільності капіталів, а відповідно і до зростання нестабільності фінансового ринку.

По-четверте - належність суб'єктів фінансового ринку до різних національних економічних систем, що збільшує рівень асиметричності інформації, доступної різним суб'єктам цього ринку, збільшує рівень ризику фінансових операцій та призводить до зростання нестабільності глобального фінансового простору.

З огляду на вищенаведене, можна зробити висновок, що зміни у світовій фінансовій системі, зумовлені фінансовою глобалізацією, в першу чергу призвели до збільшення міжнародних потоків капіталу. Однак, окрім позитивних наслідків цього процесу, таких, як фінансування дефіциту платіжного балансу, поширення новітніх технологій тощо, збільшення потоків капіталу сприяло і зростанню фінансової нестабільності. Окрім цього, за рахунок полегшеного доступу до інформації та більшої залежності окремих країн від іноземного інвестування глобалізація посилює диспропорції, притаманні внутрішнім ринкам, що значною мірою позначається на частоті виникнення міжнародних фінансових криз. Тому одним із наслідків глобалізації можна вважати надзвичайно швидке поширення різноманітних кризових явищ та збільшення кількості країн, що підпадають під їх дію. Підтвердженням цього є чисельні фінансові кризи останніх десятиріч, більшість з яких з повним правом можна вважати світовими (глобальними).

Таким чином, можна дійти висновку, що рівень ризику та нестабільності, притаманний глобальному фінансовому ринку, є значно вищим від цього рівня у окремо взятих внутрішніх (національних) економіках.

В той же час, на наш погляд, роль фінансової глобалізації зводиться переважно до створення інституційних та організаційних умов для поширення кризових явищ, виникнення яких обумовлено об'єктивними макроекономічними чинниками в окремих країнах. Тому ризик фінансової нестабільності, що супроводжує процеси глобалізації, може бути суттєво знижений за допомогою раціональної макроекономічної політики на національному рівні, тісного міжнародного співробітництва та подальшого вдосконалення архітектури світової фінансової системи, спрямованого перш за все на попередження кризових явищ.

Отже розвиток глобалізації фінансових ринків відбувається у межах загальних глобалізаційних процесів. Тому основні напрями фінансової глобалізації значною мірою відображають загальні тенденції розвитку світової економіки. В той же час фінансова глобалізація має свої особливості, які втілюються в наступному.

По-перше, початком глобалізації фінансових ринків можна вважати лише кінець ХІХ сторіччя, а її розвиток був значно більш стрімким у порівнянні із економічною глобалізацією в цілому. Відповідно свої особливості мають і етапи фінансової глобалізації, які фактично співпадають із етапами розвитку світової валютної системи.

По-друге, у розвитку фінансової глобалізації особливу роль відіграє технічний прогрес, зокрема у сфері комунікаційних та комп'ютерних технологій.

Щодо наслідків фінансової глобалізації та сучасних тенденцій розвитку світового фінансового ринку, то варто відзначити таке.

Помітно змінюється структура міжнародних фінансових потоків - на противагу офіційним трансфертам, у цих потоках зростає частка приватного капіталу, що свідчить про зменшення ролі держави та урядових структур у процесах міжнародного інвестування.

При цьому відбувається суттєве зростання загальних обсягів міжнародної міграції капіталу, яка, однак, відзначається значною нерівномірністю між реґіонами із різним ступенем розвитку. З огляду на це можна говорити про суперечливість та неоднозначність розгортання процесу глобалізації, зокрема глобалізації міжнародних фінансових відносин та неоднаковий вплив міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн. Так, на певному етапі розвитку глобалізації фінансових ринків очевидними були тенденції цього розвитку, які отримали назву “загадок глобалізації”. Однак, розглядаючи зазначені “загадки” з урахуванням останніх статистичних даних, можна дійти висновку про їх поступове вирішення, тобто про фактичний розвиток глобалізації фінансової сфери за всіма можливими напрямами [99, с. 40].

Зростання обсягів міжнародних потоків капіталу є одним із основних наслідків глобалізації та призводить до перманентного збільшення кількості інструментів та видів послуг на фінансовому ринку. Зазначені процеси відбуваються одночасно із вдосконаленням ринкової інфраструктури, тобто із збільшенням прозорості та ефективності ринку.

В цілому очевидно, що розвиток фінансових ринків в майбутньому буде відбуватись під впливом глобалізаційних процесів, які визначатимуть напрямки цього розвитку. До таких напрямків можна віднести наступне.

1. Перерозподіл фінансових активів та обсягів проведених фінансових операцій між різними типами фінансових інституцій. При цьому внаслідок можливості безпосереднього доступу до фінансового ринку інвесторів та реципієнтів змінюється роль банківського сектору та інших фінансових посередників.

2. Запровадження та збільшення обсягу операцій, що проводяться за допомогою альтернативних торгівельних систем, побудованих на основі новітніх технологічних досягнень.

3. Покращання інформаційного забезпечення учасників фінансового ринку. Як наслідок - зростання прозорості фінансового ринку. З іншого боку, надзвичайно швидке розповсюдження інформації призводить до підвищеного ризику фінансової нестабільності.

4. Консолідація учасників (суб'єктів) фінансового ринку, яка знаходить прояв в об'єднанні операторів ринку, в тому числі і суб'єктів ринкової інфраструктури, тобто бірж, торгівельних систем, депозитарних та клірингових організацій.

5. Як логічне продовження консолідації суб'єктів фінансового ринку - консолідація фінансового ринку як такого на міжнародному рівні, тобто перетворення мережі фінансових центрів у єдиний світовий фінансовий простір.

6. Створення своєрідних валютних блоків навколо провідних світових валют. Повною мірою оформленим серед них є європейський валютний союз, до таких, що формуються, можна віднести доларовий блок та потенційний валютний блок Південно-Східної Азії.

7. Зміна ідеології та принципів роботи міжнародних валютно-фінансових інституцій. Якщо раніше міжнародні організації виступали гарантом стабільності на ринках країн, що розвиваються, то на сьогоднішній день наголос робиться на підвищенні відповідальності самих країн.

Таким чином, можна зробити висновок, що фінансова глобалізація супроводжується значною користю для фінансових ринків більшості держав, адже глобалізація сприяє розвитку фінансових ринків та вдосконаленню функціонування фінансової системи. Країни, що розвиваються, отримують доступ до більших обсягів капіталу, завдяки інтеграції у світовий фінансовий простір покращується фінансова інфраструктура цих країн.

В той же час наслідком фінансової глобалізації є можливість оперативного виведення величезних фінансових ресурсів за межі окремих країн, що призводить до зростання ризику розвитку глобальних фінансових криз. Тому можна зробити висновок, що глобалізація фінансового сектору супроводжується серйозними економічними флуктуаціями, що зумовлюють необхідність внесення важливих коректив у систему координації і регулювання міжнародних фінансових ринків.

Розділ 3

Україна в глобалізованому фінансовому просторі

3.1 Позитивні та негативні наслідки залучення країни до глобалізаційних процесів у фінансовому секторі

Одним із головних завдань держави в умовах розвитку світової глобалізації є ефективне використання переваг від повномасштабної інтеграції до світової економіки та одночасне обмеження негативних наслідків такої інтеграції. Вирішення цього завдання можливе лише за умов повноцінного дослідження особливостей та тенденцій розвитку міжнародного фінансового ринку в умовах глобалізації, дослідження та аналізу впливу глобалізаційних процесів на розвиток національних фінансових ринків.

Глобалізація неоднозначно впливає на розвиток національних фінансових систем. Разом із значним позитивним впливом глобалізаційних процесів на національні фінансові системи, мають місце і негативні наслідки цього явища (див. Додаток Б) [39, с.9].

Проаналізувавши ситуацію, що склалася нині, зазначимо, що Україна сьогодні знаходиться в стані комплексної соціально-економічної кризи, яка вже зачепила гірничо-металургійний, будівельний комплекси, фінансовий та банківський сектори економіки.

Так, за останні два роки зовнішній борг корпоративного і державного секторів України зростав на 45% щорічно й наразі сягає близько 100 млрд. дол. США. Зовнішній борг приватного сектора сягнув позначки 85 млрд. дол., з яких 29 млрд. складає так званий короткостроковий борг, який дуже скоро треба буде погасити. Вразливість України перед глобальною фінансовою кризою є наслідком зобов'язання погашення великого короткострокового боргу, швидкого зростання обсягів споживчого кредитування і значним обсягом зобов'язань банків в іноземній валюті, неврівноваженою валютною політикою, вже протягом кількох років орієнтованою на нарощування імпорту, стимулюючої додатковий відтік валюти за кордон.

Враховуючи загальну світову фінансову кризу та нестабільність внутрішньої ситуації в Україні, обсяг зовнішнього портфельного капіталу зменшився за рік майже у 10 разів - з $3,3 млрд. у першій половині 2007 р. до $350 млн. в аналогічному періоді 2008 р. .

Відповідно до оцінки чуттєвості до макроекономічної нестабільності міжнародне агентство Fitch з 73 країн, що було проаналізовано у травні 2008 року, Україна посіла друге місце серед найбільш вразливих країн.

Фінансові відносини, пов'язані з формуванням і обслуговуванням державного боргу, впливають на інтереси органів державної влади, юридичних та фізичних осіб, формуючи таким чином значну роль державних запозичень у розвитку країни. Одним з інструментів бюджетної політики єдержавний кредит, який забезпечує залучення необхідних грошових сум для фінансування видаткової частини Державного бюджету. Залучені таким чином кошти використовуються для фінансування загальнодержавних програм; для виплати бюджетних асигнувань у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій для підтримки господарських суб'єктів; для забезпечення соціального захисту громадян та оборони держави, утримання управлінського апарату тощо [95, с. 14].

Можна виділити два основні напрями використання державних позик: поточний і капітальний. Поточний напрямок передбачає здійснення державою поточних витрат, до яких належать витрати на: трансферти населенню (стипендії, пенсії, матеріальна допомога); субсидії державним підприємствам та органам місцевої влади; витрати на оплату праці державних службовців; витрати на купівлю товарів і послуг, що необхідні державі. Тобто такі витрати, що в основному пов'язані з їх “проїданням” і несуть у собі малу економічну віддачу для економіки від їх витрачання. Капітальний напрямок передбачає витрати, пов'язані з інвестиціями в основні фонди і нематеріальні активи. До них відносять грошові кошти, затрачені на будівництво, переоснащення і реконструкцію об'єктів, що знаходяться у державній власності, а також різні інвестиційні кредити та інвестиційні субсидії, направлені на фінансування перспективних проектів, що у майбутньому створять нову вартість національного продукту, збільшать майбутні доходи держави і базу оподаткування. Залучення державою позик під фінансування таких інвестиційних проектів є доцільнішим від фінансування поточних витрат і повною мірою виправдовує державні позики.

Використання державою позикових коштів має позитивні та негативні сторони.

Серед позитивних сторін використання позик виділимо такі:

· позики є не інфляційним джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету. Залучаючи таким чином кошти, уряд не сприяє пожвавлення інфляційних процесів в економіці;

· залучення позик у періоди економічних криз сприяє збільшенню сукупного попиту на товари і послуги в середині країни, що допомагає уряду прискорити час виходу економіки з кризи. Унаслідок такого стимулювання попиту розширюється виробництво і споживання товарів, робіт, послуг, а також зростає зайнятість населення;

· участь населення у купівлі високоліквідних державних цінних паперів забезпечує його додатковими доходами;

· приток іноземних позик сприяє зміцненню національної валюти, поліпшує грошовий обіг та укріплює національну фінансово-кредитну систему країни.

До негативних наслідків фінансування державних витрат за рахунок позик відносять:

· необхідність сплати відсотків по боргу. Сьогодні особливо розповсюдженою є ситуація, коли нестача валютних надходжень від експорту країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою призводить до отримання ними чергових позик, які витрачаються не на розвиток економіки даних країн, а на повернення раніше отриманих кредитів. Так, за даними Міжнародного банку з реконструкції та розвитку на обслуговування зовнішнього боргу цими країнами витрачається приблизно 98% нових запозичень;

· надмірне зростання державного боргу може сприяти втраті країною, що позичає, своєї політичної незалежності;

· передача частини створеного національного продукту нерезидентам через виплату відсотків і повернення основної суми боргу;

· підвищення банківських відсоткових ставок по кредитах виникне через існування високого попиту юридичних та фізичних осіб на високоліквідні державні цінні папери, що викликаний їх високою дохідністю. Подорожчання кредиту зменшить інвестиційні можливості населення і таким чином уповільнить зростання ВВП країни;

...