Управління ризиками прямого іноземного інвестування

Рис. 2.2 Найбільші країни, які приймали інвестиціїв2017році(млрд.дол.)

Вихід ПІІ з країн, що розвиваються, в 2017 році був 426 млрд. дол., рекордні 31,1% світового об'єму. Відтік ПІІ з країн Латинської Америки, Азії та Карибського басейну залишився на рівні 2016 року. На розвиток держав Азії найбільше джерело ПІІ припадає - 3/4 єдиної суми згідно державам, що розвиваються. Серед найбільших гравців Китай піднявся з шостого на третє місце після Сполучених Штатів і Японії (рис. 2.3).

Рис. 2.3 Десятьнайбільшихкраїн-інвесторівв2017році(млрд.дол.)

Ввезення ПІІ в розвинені держави знизилося на 32,01% , аж до 562 млрд. дол., котрий був практично 10 років назад. У той же час вивезення ПІІ з розвинених держав знизився до точки 2014 року. У 2017 році 22-і з 38-и розвинених держав проявили найнижчі цифри вивезення ПІІ, що і привело до падіння ПІІ на 23,1% до 909 млрд. дол.

У 2017 році є ще такі основні тенденції масових ПІІ:

1. Інтернаціоналізація державних компаній і суверенних інвестиційних фондів, що не відповідає колишнім темпам. Кількість державних ТНК зросла з 651-го в 2015 році до 846-ти в 2017 році. Їх нові ПІІ склали 145 100 000 000 дол., досягнувши практично 11,1% масових ПІІ. ПІІ суверенних інвестиційних фондів в 2017 році склали лише 20010000000 дол., однак вони подвоїлися згідно порівнянню з попереднім роком. Спільний розмір вкладених ПІІ суверенних фондів оцінюється в 128 млрд. дол., величезну часту яких складають інвестиції в секторах фінансів, будівництва, нерухомості і комунального господарства.

2. Вкладення через офшорні фінансові центри і спец структури до-минулого викликає занепокоєння. Вкладення через офшорні фінансові центри (ОФЦ) і спец фінансові структури (СФС) домоглися найвищого значення за довголітній період. Грошові потоки в ОФЦ близькі до пікового рівня 2012 року. Зростає число країн, що пропонують СФС на сприятливий податковий режим.

3. Міжнародне виробництво виростає стрімкими темпами. У 2017 році інтернаціональне виробництво ТНК зростало стрімкими темпами завдяки тому, що приплив ПІІ, хоча і в меншому розмірі,але дозволяв збільшувати розмір вкладених ПІІ. Розмір вкладених ПІІ зріс в 2017 році на 9%, досягнувши 23,1 млрд. дол. Закордонні відділення ТНК продали продукцію на суму 26 трлн. дол., при зростанні на 7,4% по зіставленню з 2011 роком. Внесок філій в створення вартості склав в 2017 році 6,6 трлн. дол., збільшившись на 5,5%, істотно виділяючись на тлі масового приросту ВВП, однакового 2,3%. У 2017 році на закордонних філіях ТНК були зайняті 72 млн. людей, це на 5,7% більше, ніж в 2016 році.

4. Реінвестовані вигоди можуть служити важливим джерелом фінансування довгострокових вкладень. Доходи з усіх вкладених ПІІ, склали в 2016 році 21,2 трлн. дол досягши в тому ж році 1,5 трлн. доларів. Норма прибутку на ПІІ по всьому світу - 7%, при цьому як в державах, що розвиваються (8%), так і в державах з перехідною економікою (13%) вона більше, ніж в розвинених державах (5%). Приблизно тридцять відсотків масового прибутку на ПІІ залишається в приймаючих державах, а 2/3 відсотків - вивозиться. Частина реинвестированного прибутку більше тільки в країнах, що розвиваються: маючи приблизно 40% доходу на ПІІ, котра являє собою важливе джерело фінансування [15].

Саме ці тенденції ПІІ ми можемо спостерігати вже декілька років після фінансової кризи.

2.2 Сучасні підходи до управління ризиками в міжнародній діяльності компаній

В умовах глобалізації управління інвестиційними ризиками відіграє все значнішу роль в ефективному функціонуванні будь-яких організацій і, насамперед, транснаціональних корпорацій, які оперують величезними матеріальними й нематеріальними активами, мультинаціональними фінансовими потоками. Адже понад 2/3 зовнішньої торгівлі і більш ніж половина світового промислового виробництва припадає на ТНК, вони контролюють приблизно 80% технологічних нововведень і ноу-хау. Загальний обсяг їхніх накопичених прямих іноземних інвестицій перевищує 4 трлн. дол. США, причому третина продукції ТНК виробляється афілійованими закордонними структурами. Обсяг продажу закордонних структур ТНК уже перевищує увесь світовий експорт. Але витрати на страхування ризиків лише в 43% випадків дозволяють попередити руйнування філій ТНК. Тому управління інтернаціональних фірм приділяє все більше уваги пошуку інших не фінансових механізмів ризику, нових моделей прийняття інвестиційних рішень, становлення персоналу інвестиційних підрозділів, впровадження синергетичного результату крос-культурних відмінностей в корпораціях.

Управління ризиками органічно пов'язане з іншими сферами, зокрема грошима, маркетингом, взаємозв'язками з населенням, оперативним управлінням виробництвом, мат.-тех. забезпеченням, дослідженнями та розробками, юридичним захистом. Але в практиці управління інтернаціональними інвестиційними ризиками відмічено взаємозв'язки, що нерідко порушуються та викликають значні втрати фірм. Така обстановка вимагає ретельного вивчення обставин зазначених порушень і пояснення дієвих управлінських механізмів застереження інвестиційних ризиків. Різні нюанси управління інтернаціональними інвестиційними ризиками, довгий час перебувають в полі зору багатьох експертів і дослідницьких інститутів. Серед зарубіжних вчених варто зазначити праці Г. Марковіца, Дж. Сакса, Дж. Сороса, Дж. Тоді, У. Шарпа та ін. Серед вітчизняних вчених цій темі присвятили праці О. Гаврилюк, В. Геєць, Б. Губський, Д. Лук'яненко, З. Луцишин, О. Мертенс, О. Мозговий, В. Новицький, Є. Панченко, О. Плотніков, О. Рогач, А. Філіпенко та ін.

Разом з тим багато аспектів цієї наукової проблеми залишаються недостатньо дослідженими. Аналітичне оцінювання наукових джерел і світової практики інвестиційного ризику, а також нові виклики, які постають перед міжнародними компаніями у зв'язку з інвестиційною глобалізацією, кризовими явищами, дозволяють зробити висновок про наявність багатьох напрямів, що потребують подальших досліджень. Недостатньо обґрунтованою є модель ризику міжнародних інвестиційних проектів, яка б враховувала не тільки внутрішні і зовнішні фактори ризиків, а й була адекватно-адаптованою до факторів середовища іноземної країни, зокрема до поведінкових та крос-культурних факторів. Потребують поглибленого дослідження та обґрунтування перспективи ефективного використання в Україні сучасних інструментів міжнародного інвестиційного ризику, які сприятимуть якісному поліпшенню інвестиційного клімату.

Процес інвестування завжди пов'язаний з ризиком внаслідок того, що доходи/прибуток та витрати від проекту є важко прогнозованими величинами на момент прийняття рішення про реалізацію об'єкта інвестування. Неможливо наперед передбачити несприятливі ситуації та тенденції протягом подальших років. Ризик у процесі інвестування виникає через коливання курсу валют, відсотків за кредит, цін, зміну політичного курсу держави, податкової системи та інших причин [7, с. 124-125].

Міжнародні інвестиційні ризики - це ймовірність отримання збитків інвесторами внаслідок непередбачених змін середовища в приймаючих країнах, на фондових ринках, а також коливань валютних курсів.

Особливістю передових інтернаціональних інвестиційних ризиків вважається інвестиційний глобалізм, то є посилення масштабів інвестиційної діяльності на світових ринках, а ще прискорення її географічної і галузевої диверсифікації. Відмінною рисою інвестиційного глобалізму вважається нестабільність світових фінансових ринків. На макрорівні до цих чинників належить недосконалість інституційних механізмів регулювання інвестиційних потоків. Крім того, економічна нестабільність пов'язана з хаотичним ходом вкладень згідно всьому світу через парадокс стадної реакції на відсутність достовірної інформації. Важливий вплив на дестабілізацію грошових ринків викликає зовнішній вплив міжнародних організацій, авторитетних керівників інтернаціонального бізнес-середовища та головних інвесторів біржового ринку. Формування інвестиційного глобалізму вимагає нових підходів до ідентифікації інтернаціональних інвестиційних ризиків [28, с. 265].

Нестабільність світової економіки і розорення відомих банків і фірм ініціюють дослідження і введення інтернаціональних, державних і корпоративних стереотипів управління ризиками. Провідними розробниками стереотипів згідно ризиків вважається Канадська і Японська асоціації, Організація по стандартам Австралії, Міжнародна організація по стандартизації (ISO) і Міжнародна електротехнічна комісія, Австрійський інститт та ін.

На базі вивчення міжнародних стандартів і національних стереотипів управління ризиками визначено, що невідповідність тлумачення головних думок спостерігається у стандартах та підходах до ідентифікації зовнішніх і внутрішніх ризиків, та відповідно у побудові організаційних схем процесу ризику [25]. Для розв'язання даної проблеми Міжнародна організація зі стандартизації розробила міжнародний стандарт управління ризиками ISO 31000:2009 (Управління ризиками. Принципи та рекомендації - Risk management - Principles and guidelines), який був офіційно опублікований у листопаді 2009 року. Іншим важливим документом цієї серії є «Ризик-менеджмент - Методи ризик-менеджменту», який доповнює стандарт ISO 31000:2009 та охоплює рекомендації щодо вибору й застосування методів оцінки ризику. Спосіб використання тих чи інших методів оцінки поданий у вигляді спеціальних посилань на інші міжнародні стандарти, в яких концепція і застосування цих методів розглянуті глибше. Загалом, стандарт ISO 31000:2009 має забезпечувати підтримку наявним, прийнятим раніше стандартам з управління ризиками, що використовують у певних напрямках (безпека транспорту, професійне здоров'я та безпека, екологія, медицина, енергетика тощо). ISO 31000:2009, по суті, є документом, що може допомогти організаціям розробити власні підходи до управління ризиками.

Впроваджуючи цей стандарт, організація має можливість зіставити власну практику управління ризиками з інтернаціональними експериментами і поділитися своїми. Особливу цікавість слід приділити трактуванню термінології у вищезгаданому стандарті, так як в різних стандартах управління ризиками їх по різному характеризують і роз'яснюють. В інтернаціональному стандарті ISO 31000: 2009 ризик трактується як вплив невизначеності на опрацьоване завдання. Згідно з цим актом ризик - наслідок встановлення і заслуги організаційних завдань невизначеності навколишнього середовища. Тому, плутанина породжується зовнішніми і внутрішніми причинами, організації, котра не має можливості цілком приділяти увагу, так чи інакше можуть негативно вплинути на виконання доручення або затримати його. Зазначені причини і їх вплив має можливість ще сприяти завчасному і вдалому досягненню мети. Тому ризик не рахується негативним або позитивним дійством, але його результати можуть бути погане або позитивне значення для організації. Тож, в стандарті ISO 31000: 2009 акцент у визначенні ризику відштовхується від ймовірності дії,до ймовірності результату, особливо його впливу на виконання конкретних завдань. Зараз фахівці розуміють, що ризик вважається частиною життя, він має можливість існувати не тільки поганим однак і позитивним [25, с. 2-3].

Особливо це стосується інтернаціональних інвестиційних планів, так як, окрім інших, на нього впливають причини іноземної держави і кон'юнктури великого ринку. Факторами згаданих відхилень можуть бути: зміна законодавства (як вітчизняних, так і зарубіжних країн), договірних відносин між країнами, кон'юнктури як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, валютного курсу, поведінки конкурентів, постачальників, покупців та споживачів тощо. Крім того, проведення розрахунків у рамках розробки техніко-економічного обґрунтування міжнародних інвестиційних проектів також засноване на неповній і неточній інформації внаслідок труднощів прогнозування ситуації на тривалий термін. Зазначені проблеми пов'язані з існуванням невизначеності, яка може спричинити втрати прибутку, частини активів, додаткові витрати тощо. Можливість таких втрат характеризує категорія ризику міжнародної інвестиційної діяльності. Ризик міжнародної інвестиційної діяльності - це небезпека потенційно можливої втрати інвестором ресурсів, недоодержання доходів (чи навіть збитків) порівняно з варіантом, розрахованим на оптимальне використання ресурсів, чи появи додаткових витрат у разі реалізації міжнародного інвестиційного проекту. Незважаючи на потенційну негативність наслідків і втрат, спричинених реалізацією того чи іншого міжнародного інвестиційного проекту (а відтак, - і ризику цього проекту), останній є каталізатором прогресу, джерелом можливого прибутку та інших неекономічних ефектів [7, с. 88]. Тому ризик міжнародної інвестиційної діяльності пропонується розглядати, як систему управління ризиками і економічними відносинами, що виникають у процесі реалізації будь-яких реальних інвестицій за кордоном чи придбанням фінансових інвестицій іноземних елементів. Система ризику будь-якої інвестиційної діяльності, в тому числі й міжнародної, охоплює три великі блоки: ідентифікацію ризиків, їх оцінку та розробку системи дій реагування. Основними цілями ризику міжнародної інвестиційної діяльності, на нашу думку, є: зменшення впливу сукупності ризиків на кінцевий економічний та інші види ефектів перш за все для інвестора, а також для інших учасників, якими залежно від специфіки проекту можуть бути: суспільство (держава-донор, держава-реципієнт), кредитори, страхові компанії, комерційні банки, юридичні фірми, будівельно-монтажні підприємства, транспортні підприємства, митні брокери, консалтингові агентства, виробники обладнання, постачальники сировини й матеріалів тощо.

Ризики міжнародної інвестиційної діяльності слід розглядати в контексті формування його інвестиційного портфеля, тобто в розрізі сукупності реальних та фінансових інвестицій. Для цього потрібно узагальнити концептуальні особливості інвестиційних ризиків [14, с. 244-246]. Врахування спільних і відмінних характеристик ризиків реальних і фінансових інвестицій на всіх етапах управління ними є обов'язковою умовою ефективної міжнародної інвестиційної діяльності.

Базові характеристики факторів ризику реальних та фінансових інвестицій відповідають ризику реальних інвестицій, тобто міжнародних інвестиційних проектів (здійснюваних ТНК), які приховують у собі ряд особливих ризиків, головними з яких є:

· ризики, що випливають з міжнародних проблем інвестування;

· ризики, пов'язані з альтернативним вибором співвідношення різних видів фінансування інвестицій.

Ризики, що випливають з міжнародних проблем інвестування, пов'язані в основному з географічною структурою ТНК, тоді як материнська фірма розташована в країні базування, а дочірні - в інших (які приймають) державах. При оцінці інвестиційних планів висновки можуть розмежовуватися залежно від того, з яких позицій інвестування будуть проведені: з позиції віддачі прямих закордонних вкладень як таких, або з позиції здатності приросту валютних потоків в материнську фірму. Дані відмінності можуть бути викликані декількома причинами. По-перше, приймаюча держава має можливість створити обмеження на репатріацію коштів материнської фірми. Тому ПІІ можуть бути високорентабельними, однак кошти не будуть діяти в материнській фірмі. По-друге, держава базування має можливість визначити мито на закордонні операції з чіткими товарами або пропозиціями, що призводить до подорожчання закордонних операцій. В-3-іх, зміни фінансового курсу можуть негативно вплинути на значення міжнародних валютних потоків.

Тому постійно з'являється питання: що вирішувати в базовому розумінні при визначенні величини NPV - валютні потоки, викликані іноземним інвестуванням, або валютні потоки, придбані материнською фірмою. Як правило, роблячи висновок про вкладеннях міжнародних компаній визначаються результати аналізу, які зроблено з позицій материнської фірми, так як переміщення валютної готівки в материнську фірму має можливість бути джерелом виплати дивідендів акціонерам, ймовірних вкладень в іншому місці, сплати відсотка відповідно боргових зобов'язань і т. п. 2-ий ряд ризиків - небезпеки, що пов'язані з іншим обранням частки різних видів фінансування вкладень.

Фінансування зарубіжних вкладень має ряд альтернатив. До цього тільки, фінансовий менеджер повинен вибрати належне поєднання фінансування шляхом отримання позик і фінансування за рахунок випуску нових акцій. Таке поєднання відоме - як структура капіталу. Аналіз і вибір структур капіталу, як і інші рішення у фінансовому менеджменті, ґрунтується на співвідношенні оборотів і ризиків [44, с. 341]. Процес управління ризиками відповідно до стандарту ISO 31000: 2009 настає з визначення цілей, яких організація хоче домогтися завдяки внутрішнім і зовнішнім причинам, які можуть впливати на виконання намічених завдань. Цей крок іменується «введення оточення» (establish the context), і він передує кроку ідентифікації ризиків.

Оцінка ризику відповідно до ISO 31000:2009 складається з трьох етапів:

I етап - ідентифікація;

II етап - аналіз;

III етап - безпосередня оцінка.

Процес оцінки ризику має бути регулярним. Лише за таких умов можна буде зрозуміти, що може статися, як, коли та чому. В стандарті ISO 31000: 2009 крок аналізу ризику пов'язаний з розвитком осмислення всякого ризику, його результатів і можливостей даних результатів. ISO 31000: 2009 не дає переваги кількісним або якісним способам аналізу ризику, так як, згідно думки експертів компанії, всі способи важливі. Після оцінки ризику роблять висновок за визначенням значення ризику і згідно до встановлених критеріїв характеризують пріоритетні ризики.

Крок управління ризиками - процес поліпшення наявних і дослідження і введення нових методів управління ризиками. Управління ризиками охоплює оцінку та відбір альтернатив, а ще аналіз витрат і переваг і оцінку нових ризиків, які можуть бути викликані обранням того чи іншого методу управління ризиками [25, с. 5].

Модель ризику міжнародних інвестиційних проектів передбачає певну логічну послідовність трьох основних взаємопов'язаних етапів:

1) ідентифікація ризиків;

2) аналіз і оцінка ризиків;

3) розробка стратегії і тактики управління ризиками.

Кожен із таких етапів представлений блоком узгоджених стадій, які формують єдину комплексну систему цілеспрямованого впливу на ризики міжнародних інвестиційних проектів. Перший етап ризику міжнародної діяльності - етап ідентифікації ризиків - включає низку послідовних процедур [36, с. 140]:

1) виявлення джерел (причин) ризиків;

2) визначення можливих для даного міжнародного інвестиційного проекту видів ризиків;

3) вибір методів, критеріїв і параметрів для оцінки кожного виду ризику та їх порівняльний аналіз;

4) визначення зон підвищеного ризику;

5) визначення можливої послідовності виникнення різних видів ризиків і їх прив'язку до відповідного етапу здійснення інвестиційного проекту.

Джерела ризиків, як незаплановані події, здатні потенційно здійснитися і вплинути на міжнародний інвестиційний проект, що пропонується розглядати в розрізі внутрішніх та зовнішніх, а зовнішні - в своєю чергою, як загальні фактори зовнішнього середовища та фактори середовища іноземної країни (країни-реципієнта інвестицій). Визначені ризики важливо згрупувати за їх видами, формами виявлення та значущість для проекту. Крім того, їх поділяють на три категорії:

1) ризики, які зустрічаються часто в міжнародній інвестиційній діяльності;

2) передбачені ризики (можливість появи яких диктує досвід);

3) непередбачені ризики (потенційні непрогнозовані загрози, імовірність яких не можна визначити) [19, с. 238].

Подальшим етапом ризику є аналіз та оцінка ризиків. Він передбачає визначення міри ризикованості міжнародної інвестиційної діяльності та величини можливих втрат при реалізації ризикової ситуації у процесі її здійснення. У опиті міжнародної інвестиційної діяльності ризики поділяються на базисні і поведінкові. Базисні ризики досить вивчені і мають переважно об'єктивний характер, відображають безглузду дію конфігурацій макроекономічних показників держав на світові грошові потоки і включають грошові, фінансові та політичні ризики. В системі ризику транснаціональних корпорацій вживаються численні механізми керування ними. Їх непорушність не має можливості бути вичерпною, проте в даній сфері проведені численні дослідження і накопичений фундаментальний адміністративний досвід. Все це дає ймовірність досить ефективно передбачати дані ризики і застосовувати різні інструменти управління ними. Поведінкові міжнародні інвестиційні ризики є досить новими та мало обстежені діяльністю. Поведінкові ризики виникають внаслідок неочікуваних рішень і діянь основних міжнародних інвесторів і міжнародних менеджерів ТНК на глобальних інвестиційних ринках. Механізми управління даними ризиками мало відпрацьовані. А тому саме поведінкові ризики завдають більшої шкоди інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій.

Виділяють 3 види поведінкових інвестиційних ризиків: корпоративно-культурні, крос-культурні та контагіальні. Посеред наведених типів порівняно вони є новоспеченими, що не вживається у вітчизняній літературі, вважається контагіальні. Напевно це особливий фінансовий ризик, котрий має географічну природу характеристику і викликаний інвестиційним глобалізмом. Сутність його полягає в результаті грошового доміно, коли швидке і глибоке зниження ВКВ в одній країні тягне за собою грошові занепади в інших державах. Беручи до уваги види ризиків потрібно обрати належні підходи до управління ними [28, с. 265-266].

Стратегія управління ризиками міжнародної інвестиційної діяльності - це система управління ризиками з обов'язковим врахуванням зовнішньоекономічної компоненти у невизначеній ситуації, що ґрунтується на прогнозуванні можливості його появи, мірі впливу на результати діяльності і прийомах його оптимізації. Основна проблема при цьому полягає у виборі оптимального методу чи сукупності методів запобігання ризикам. Класичний їх набір включає запобігання ризикові, передавання ризику, обмеження ризику, страхування ризику. Усі ці методи передбачаються або контролюються ризиками (уникнення, зменшення, обмеження чи розсіювання), або їх фінансування (передача або самофінансування). Вживання будь-якого з названих заходів спричинює або недоотримання доходів (часткове відхилення від мети), або появу додаткових витрат. У зв'язку з цим наступною стадією цього етапу є корегування контрактної документації і робочого бюджету проекту. Логічним завершенням процесу розробки стратегії і тактики управління ризиками міжнародної інвестиційної діяльності є створення постійно діючої системи контролю за ходом реалізації інвестиційного проекту, яка повинна охоплювати чітко визначений об'єкт контролю (робота, виконавець, процес), вимоги до параметру об'єкта контролю (планові показники, нормативи, стандарти) та надійність функціонування «зворотного зв'язку» між органами керівництва та об'єктами контролю щодо своєчасності, надійності та змісту отриманої контрольної інформації. Це дає можливість аналізувати не спів падіння результатів та цілей, виявити їх причини та відповідальних осіб, а також вишукувати резерви для корегування стратегії.

Після завершення реалізації міжнародного інвестиційного проекту пропонується здійснити аналіз і узагальнення впливу факторів ризику за результатами цього проекту, який може бути використаний у подальших аналогічних проектах, а також врахований для розвитку чи відродження наявного.

2.3 Правові аспекти управління ризиками при ПІІ

Законний режим іноземного інвестування в Україні представлений нормативно-законодавчими актами, що регламентують взаємовідносини з адептами інших держав.

На зараз в Україні тісно відбувається співпраця з правовим полем для втілення інвестиційної діяльності. Зокрема, дана сфера регулюється не тільки Законом України «Про режим іноземного інвестування», а й Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження».

Важливо зазначити, Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000 року використовував державний режим для грошового і податкового регулювання щодо закордонних інвесторів, скасувавши всі наявні пільги, підкріплені попереднім законодавством про закордонні вкладення.

На нинішній день надання пільг іноземним інвесторам може бути тільки в дуже обмеженому числі випадків: якщо подібні пільги надані компаніям у відсутності ролі іноземного капіталу або в силу прийняття окремого закону.

До даного належить додати, як діяльність закордонних інвесторів на території України регулюється Законами України «Про режим іноземного інвестування», «Про правовий статус іноземців», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», які було удосконалено змінами і доповненнями.

Нагадаємо, у Законі України «Про режим іноземного інвестування» визначені особливості режиму іноземних інвестицій на території країни.

Тож, в окрему категорію дозволено віднести законодавчі акти, які ставлять особливий законний режим господарської діяльності в особливих фінансових зонах, що регулюють особливі правові режими інвестиційної діяльності на землях пріоритетного становлення і в межах науково-технічних парків України. Так, у 1992 році було прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», який визначив порядок створення і ліквідації, апарат функціонування особливих фінансових зон на теренах України, єдині правові і фінансові основи їхнього статусу, а ще єдині правила регулювання взаємовідносин суб'єктів фінансової діяльності даних зон з районними радами народних депутатів, органами виконавчої влади та іншими органами.

У статті 1 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» законодавець надав тлумачення поняття спеціальна (вільна) економічна зона та обґрунтував мету її створення. Так, особлива економічна зона являє собою частку місцевості України, на якій встановлюється і працює особливий законний режим фінансової діяльності і порядок впровадження та дії законодавства України. На місцевості особливої фінансової зони вводяться дотаційні митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови фінансової діяльності державних і закордонних юридичних і фізосіб. При цьому, метою створення особливих фінансових зон вважається залучення закордонних вкладень і допомога їм, в активізації разом із закордонними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на вроджений ринок якісної продукції і послуг, залучення і запровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, становлення інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення суспільно-фінансового становлення України.

З метою активізації інвестиційної діяльності у 2001 році було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Даний Закон позначив правові та організаційні основи створення, діловитості і відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, що встановлює запити до складу, структури і заощадження активів, індивідуальності розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок і розмір виявлення інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення грошових ресурсів інвесторів.

Слід ще додати, що для удосконалення інвестиційного стилю держави і для створення сприятливих умов роботи закордонних інвесторів у 2005 році було створено Український центр сприяння інвестуванню. З 2009 року почало діяти Національне агентство України з іноземних інвестицій та розвитку, яке було створено Постановою КМУ.

Крім того, в інвестиційній сфері працює величезна кількість міжурядових договорів про сприяння та взаємний захист вкладень, що укладаються урядом України з урядами відповідних держав, і якими регулюються основні питання відносин сторін такого договору в області інвестиційної діяльності [18].

Аналіз правового регулювання в інвестиційній сфері України говорить про те, що інвестиційне законодавство вимагає подальшого поліпшення, так як, незважаючи на розгалужену систему правових актів, розмовляти про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства завчасно.

Національне законодавство в сфері регулювання інвестиційної діяльності нестабільне, нормативно-правова основа відчуває постійні зміни, так як в процесі її формування одні нормативно-правові акти сприймаються, решта відкладається, або їх розташування знаходять своє відображення в інших нормативно-правових актах.

Законний режим іноземного інвестування в Україну має конкретні недоліки: суттєве податкове гноблення, зв'язаність їх адміністрування і податкових операцій, особливо вправи повернення податку на додану вартість, нестабільність податкового законодавства; відсутність точної урядової позиції згідно економіко-правового режиму роботи закордонних інвесторів; відсутність точної регламентації сплати державою збитків, завданих інвесторові в результаті інвестиційної діяльності.

Як бачимо, за останні 5 років обсяг прямих закордонних вкладень в світі не мав точної динаміки до збільшення або зменшення. Після занепаду розмір ПІІ зростав, однак досить повільними темпами, а в 2017 році приплив глобальних закордонних вкладень взагалі знизився. У 2017 році приплив масових прямих закордонних вкладень (ПІІ) знизився на 18,2% до 1360 млрд. дол. по зіставленню з 2016 роком. У 2018 році ПІІ залишаться, згідно прогнозам ЮНКТАД, близькими до рівня 2017 року, як тільки верхня межа проміжку складе 1460000000000 дол. Згідно з характеристикою удосконалення макроекономічної кон'юнктури і відновлення впевненості інвесторів в середньостроковій перспективі ТНК, може будуть інвестувати власні безпрецедентно високі валютні авуари в нові проекти. Після цього приплив ПІІ має можливість зрости до 1600000000000 дол. в 2019 році і до 1810000000000 дол. в 2020 році.

У 2017 році відрізнялися наступні основні тенденції масових ПІІ:

1. Інтернаціоналізація державних підприємств і суверенних інвестиційних фондів триває колишніми темпами.

2. Інвестиції через офшорні фінансові центри і спеціалізовані структури викликають заклопотаність.

3. Міжнародне виробництво зростає високими темпами.

4. Реінвестовані прибутки можуть служити важливим джерелом фінансування довгострокових інвестицій.

Підсумовуючи проведений аналіз розміщення прямих іноземних інвестицій в Україні, варто відзначити наступне:

1. Аналіз правового регулювання в інвестиційній сфері України говорить про те, що інвестиційне законодавство вимагає подальшого поліпшення, так як, незважаючи на розгалужену систему правових актів, розмовляти про цілісну і взаємоузгоджену систему законодавства поки рано.

2. Національне законодавство в сфері регулювання інвестиційної діяльності нестабільне, нормативно-правова основа відчуває постійні зміни, так як в процесі її формування одні нормативно-правові акти сприймаються, решта відкладаються.

3. Законний режим іноземного інвестування в Україну має конкретні недоліки: суттєве податкове гноблення, зв'язаність їх адміністрування і податкових операцій, особливо дії повернення податку на додану вартість, нестабільність податкового законодавства; відсутність точної урядової позиції згідно економіко-правового режиму діяльності закордонних інвесторів; відсутність точної регламентації сплати державних збитків, завданих інвесторам в результаті інвестиційної діяльності.

Правовий режим іноземного інвестування в Україні представлений нормативно - законодавчими актами, які регламентують взаємовідносини з представниками інших країн. Так, стаття 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 року визначає іноземних інвесторів як суб'єктів, які провадять інвестиційну діяльність на території України.

На сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється не лише Законом України «Про режим іноземного інвестування», а й Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження».

До цього слід додати,що діяльність іноземних інвесторів на території України регулюється Законами України «Про режим іноземного інвестування», «Про правовий статус іноземців», «Про захист іноземних інвестицій в Україні».

Законний режим іноземного інвестування в Україну має конкретні недоліки: суттєве податкове гноблення, зв'язаність їх адміністрування і податкових операцій, особливі дії повернення податку на додану вартість, нестабільність податкового законодавства; відсутність точної урядової позиції згідно економіко-правового режиму діяльності закордонних інвесторів; відсутність точної регламентації сплати державою збитків, завданих інвестору в результаті інвестиційної діяльності.

Висновок до розділу 2

В умовах інвестиційного глобалізму модифікується економічна природа міжнародних інвестиційних ризиків. Прагнення транснаціональних корпорацій знизити ризик інвестиційних операцій у країнах-реципієнтах, де викликало створення нових систем ризику, які ґрунтуються на нових концепціях управління інвестиційними ризиками. Запропонована модель ризику міжнародних інвестиційних проектів, що передбачає комплексний підхід до ефективного управління ризиками упродовж усього життєвого циклу проекту й вимагає постійного моніторингу джерел ризику за їх видами, формами та значущістю. Важливою умовою повно аспектної реалізації моделі ризику в сучасних умовах є наявність відповідних фахівців у сфері управління проектами, міжнародного бізнесу і права, моделювання і прогнозування кон'юнктури інвестиційних та товарних ринків, зовнішньоекономічної діяльності, ведення переговорів з іноземними партнерами тощо.

Застосування відповідної організаційної структури управління міжнародною інвестиційною діяльністю, підкріплення її командою досвідчених фахівців та застосування теоретико-методологічних і практичних аспектів ризику дасть можливість досягнути максимального ефекту, як для інвестора, так і для інших учасників проектів.

РОЗДІЛ 3. Управління ризиками при ПІІ в Україні

3.1 Перспективи активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Нинішня непроста обстановка в економіці України, котра після тривалого занепаду, розпочинає рівномірно справлятися у результаті рецесії, вимагає залучення додаткових інвестиційних ресурсів. Але закордонні та вітчизняні фірми з побоюванням вкладають власні кошти в національну економіку. Напевно це обумовлено нестабільною суспільно-політичною та економічно-фінансовою обстановкою в країні, анексією Криму, веденняРФ військових діянь на сході України, корупцією в адміністративних і правоохоронних органах, а ще невисокою купівельною спроможністю населення. Однак, українська економіка має певні переваги порівняно з іншими країнами, які необхідно ефективно пропагувати для створення сприятливого клімату для можливих інвесторів [3, с. 10]. В умовах глобалізації світової економіки та викреслювання меж між державами, основний капітал діяльно переміщається по світу з метою отримання доступу до нових ринків або підняття рентабельності виробництва за рахунок зниження втрат і економії на заробітній платі. Даний парадокс розкриває для України нові наявності функціонального діяння команди експертів, котра зуміє зробити всі потрібні кроки. Залучення закордонних вкладень створень нові робочі місця і буде сприяти розвитку експорту з країни, таким чином це вважається потужною причиною становлення економіки. Тому в усьому світі держави і ареали ведуть високу конкурентну боротьбу за те, щоб наростити свою інвестиційну привабливість і притягнути закордонні вкладення на свої території. У даних умовах дуже важливим є стратегії формування інвестиційної привабливості національної економіки [26, с. 147-148].

З огляду на світовий досвід основною характеристикою успішності державної політики щодо формування сучасних ефективних механізмів залучення іноземного капіталу є підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Набуття конкурентних переваг дасть змогу повною мірою розкрити інвестиційний потенціал країни й забезпечити економічний розвиток. Під конкурентоспроможністю розуміємо здатність національної економіки до забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон'юнктури та внутрішнього попиту на основі розкриття національних конкурентних переваг і досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів.

По оцінкам Світового банку економіка України має необхідність у вкладеннях в обсязі більше 100 млрд. дол. Тенденції суспільно-фінансового становлення говорять про необхідність участі держави в створенні умов для фінансового підйому і збільшення добробуту населення, а саме дослідження механізму муніципального управління інвестиційно-інноваційними процесами в Україні. У базі реалізації даного механізму лежить конкретно створена нормативно-правова основа регулювання інвестиційно-інноваційних процесів; виникає стійке посилення дій глобального виробництваі вживання продуктів і послуг; Україна володіє умовно високим рівень освіти та науки [29, с. 64].

Головним завданням держави в ринковій економіці вважається не забезпечення компаній своїми інвестиційними ресурсами, яких у неї мало, а створення сприятливого інвестиційного клімату. Але для України, яка повинна опиратися зовнішній військовій агресію і битися з внутрішньою корупцією, це зробити досить важко. Тому, на противагу причин, які відкидають можливих інвесторів, нашій країні потрібно представити власні гідності, до яких слід віднести: дешеві високопродуктивні земляні ресурси, високий майстерний ступінь і невисоку вартість робочої сили, розвинену автотранспортну інфраструктуру, спорідненість азіатських і африканських ринків реалізації готової продукції, присутність наукових установ, які мають досвід дослідження і освоєння високих технологій в різних секторах економіки, великі запаси водних, мінеральних і лісових ресурсів [3, с. 11]. Відомо, що Україна володіє найбагатшими у світі чорноземами. Однак за ціною вони поступаються вартості сільськогосподарських земельних ресурсів в інших країнах. Так, за підрахунками експертів проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» після зняття мораторію середня вартість сільськогосподарських угідь в Україні складатиме 2991 дол. США за 1 га, тоді як у більшості західноєвропейських країн ціни коливаються від 15,5 до 30,5 тис. дол. США [3, с. 11].

Таким чином, ймовірні інвестиції в економіку України із зазначених більше держав мають ймовірність отримати вагому економію коштів, які вони стануть витрачати на плату праці найманих працівників. Через війну автотранспортних перевезень з боку Росії, Україна зобов'язана знаходити обхідні маршрути для доставки своїх товарів на азіатський континент. Разом з тим слід зазначити, що згідно місцевості, через територію нашої держави проходять 4 Європейські автотранспортні коридори, що пов'язують західноєвропейські держави з Україною і проходять в центр і на південь нашої держави, вони надають хороші можливості для доставки вітчизняних і європейських продуктів на азіатський і африканський континент. Даному ще сприяє виведення України до Чорного і Азовського морів і наявність у нашій країні розвинутої річкової мережі. За останні роки формування південного напрямку доставки продуктів в азіатські держави, знайшов особливу актуальність через економічні санкції накладені світовим співтовариством на Російську Федерацію за її агресивні дії щодо України. Принциповою причиною, котра впливає на фінансове формування держави, є просвітницький ступінь народонаселення і активність наукових установ. Незважаючи на довготривалу рецензензію вітчизняних вищих та середніх навчальних закладів, Україна не «відстає» в світі по розвитку вищої освіти, що дозволяє нашим інститутам готувати для секторів державної економіки висококваліфіковані кадри, які здатні до засвоєння найсвіжіших західних технологій і випуск прогресивної важкої продукції [3, с. 11].

З урахуванням наявних переваг України, заходи для залучення додаткових вкладень в національну економіку зобов'язані годувати:

· рекламу інвестиційних переваг України в інтернаціональних засобах масової інформації та проведення тематичних конференцій для зарубіжних підприємців;

· передачу можливим інвесторам в довгострокову оренду земельних, мінеральних, лісових і водних ресурсів при організації ними в Україні виробництв продукції з високим ступенем переробки;

· постійне покращення вітчизняної автомобільної та залізничної транспортної мережі, з першочерговим розвитком сполучення між Балтійським та Чорним морями та між Європою і країнами Азії.

Опираючись на теорію економічної політики, систему чинників соціально-економічного розвитку України можна представити у наступному вигляді (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Система чинників соціально-економічного розвитку України

Джерело: Побудував автор

При конструюванні системи чинників підвищення інвестиційної привабливості країни основою є розуміння, що економіка і політика в суспільстві нерозривно пов'язані. Тільки за допомогою ефективної політики, яка в змозі діяти стратегічно, існує надія про інвестувати досягнення нової стадії розвитку економіки, заснованої на знаннях і інновації. Особливо в сучасних умовах, замість політичних декларацій потрібна система заходів, забезпечених реальними інвестиційними ресурсами [26, с. 148]. Подальший розвиток економіки багато в чому залежить від віддачі дипломатів, націлених на ініціацію і допомогу в інвестиційній діяльності, націлених на підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. На нинішній день екномічно- фінансова політика повинна стати новим подихом по зіставленню з минулою. Потрібно безперервно врахувати погляди макроекономічної рівноваги та відкритості у конкурентній боротьбі, але наповнити ці кроки новими науковими рішеннями і практичними заходами [26, с. 149].

У зв'язку з цим формування нової моделі конкурентоспроможної національної економіки, в основу якої покладено інноваційний чинник, має стати вирішальною умовою довгострокового економічного зростання країни на якісно новій основі. Інноваційний розвиток можна схарактеризувати як процес структурного вдосконалення економіки, що досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для збільшення обсягів національного виробництва, підвищення якості продукції, зміцнення конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві. Специфічні риси інноваційної моделі розвитку полягають у тому, що вона [7, с. 242 - 243]:

- прискорює зростання продуктивності факторів виробництва, що важливо за умов дефіцитності принаймні одного з них;

- забезпечує прискорення зростання обсягів виробництва;

- прискорює структурні зрушення, сприяє перерозподілу ресурсів на перспективні напрями суспільно-економічного розвитку;

- поліпшує статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

У сучасних умовах реформування української економіки важливим каталізатором активності утворення різноманітних партнерських структур в означеній сфері повинно стати державно-приватне партнерство (ДПП). Інститут ДПП тільки починає застосовуватися в Україні, хоча він є досить поширеним у світовій практиці, зокрема у будівництві та управлінні об'єктами інфраструктури. Дослідники німецької економічної групи зазначають, що ДПП реалізується в різних формах залежно від способу участі, форми власності об'єкта інфраструктури, розподілу ризиків, тривалості співробітництва. Незважаючи на існування окремих форм співпраці держави і приватного сектора, заснованих на принципах ДПП, українська економіка знаходиться лише на початку складного процесу створення необхідної системи управління проектами ДПП, оскільки впровадження проектів ДПП в Україні має безсистемний поодинокий характер [8].

Відтак сучасна практика реалізації державою структурної конкурентоспроможності передбачає органічне поєднання насамперед державної інноваційно-промислової, структурної та інвестиційної політики, що дозволяє зробити узагальнення щодо напрямів її подальшого забезпечення. Тобто для забезпечення конкурентоспроможної структури економіки країни, на нашу думку, необхідно:

1) об'єктивно оцінити ефективність діючих державних програм розвитку окремих видів діяльності, територій, інфраструктурних об'єктів і систему надання їм пільг з метою оцінювання доцільності їхньої реалізації та наявності необхідного фінансового забезпечення;

2) перейти від галузевих пріоритетів розвитку до підтримки певних напрямів, стадій та процесів поширення нових виробництв і технологій;

3) розробити та впровадити через систему індикативного планування програми щодо перетворення провідного виробничо-господарського укладу (групу взаємопов'язаних виробництв та інститутів, що утворюють системну цілісність) на кластери, які не лише мають потужний потенціал зростання, але і є критичною масою для якісного перетворення економіки в цілому;

4) оптимізувати структуру промислового виробництва, посиливши при цьому роль внутрішнього ринку та прискоривши розвиток наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності за рахунок визначення галузевих та структурних пріоритетів довгострокового розвитку країни у контексті світової еволюції технологічних укладів;

5) забезпечити підтримку розвитку визначених пріоритетних напрямів як за допомогою цільових важелів (інвестиційної, податкової, бюджетної, кредитної політики), так і шляхом узгодження всіх інших засобів економічної політики з потребами розвитку пріоритетних галузей;

6) удосконалити експортну політику через диверсифікацію експортної структури у напрямі збільшення частки високотехнологічних виробів та послуг шляхом сприяння просуванню української продукції на зовнішній ринок і застосування широкого спектра прийнятних згідно з міжнародними правилами методів підтримки експортерів;

7) урахувати необхідність зміни переважно експортної орієнтації ПІІ на залучення їх передусім у сфери високих технологій;

8) розробити заходи щодо прямої державної підтримки наукових та науково-технологічних розробок у фундаментальній і прикладній сферах;

9) удосконалити систему державного управління інноваційно-технологічним розвитком економіки шляхом упровадження практики технологічного моніторингу та прогнозування, підвищення інноваційної культури в суспільстві;

10) розробити заходи з розширення участі банків, у тому числі іноземних, у пріоритетних інвестиційних проектах на території України.

Реалізація зазначених завдань дасть змогу:

- усунути наявні диспропорції у структурі національної економіки;

- створити сприятливе макроекономічне середовище для інноваційної діяльності, як ефективного важеля розвитку конкурентних переваг на ринку;

- підвищити технічний рівень та ефективність виробництва шляхом запровадження сучасних високоефективних технологій, устаткування і новітніх систем управління, зростання продуктивності праці тощо;

- збільшити частку промислових виробництв новітніх технологічних укладів із поглибленою переробкою та випуском продукції кінцевого споживання, залучивши для цього всі можливі інвестиційні джерела;

- зменшити залежність країни від імпорту при збереженні позитивної динаміки експорту та підвищенні частки продукції з високою доданою вартістю;

- забезпечити інтеграцію виробництва, фінансів, науки, освіти з метою сприяння розвитку науково-технологічної сфери;

- упровадити енергозберігаючу модель розвитку з розширенням використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, диверсифікацією енергопостачання та формування ефективної структури енергогенеруючих потужностей;

- послабити вплив зростання вартості енергоресурсів на цінову динаміку в Україні й зменшити залежність від імпорту енергетичних ресурсів;

- розробити компенсаційний механізм для нейтралізації підвищених ризиків інноваційних проектів;

- активізувати залучення прямих іноземних інвестицій до країни у виробництво інноваційної продукції 5 - 6-го технологічних укладів;

- наблизити українську економіки до економічного простору ЄС, що має відбуватися через розширення поля кооперації з країнами Центральної та Східної Європи - новими членами ЄС, насамперед у рамках зони вільної торгівлі.

Беручи до уваги, що в національній економіці є нестабільність в становленні дієвих організаційно-фінансових взаємин і структурної бази кризових явищ в Україні, поки що немає підстав розраховувати на здійснення «автономного» оздоровлення економіки. Тому пріоритетні шляхи фінансових реформ згідно модернізації державної економіки повинні передбачати вивчення механізмів згідно вдосконалення системи державного регулювання ПІІ для удосконалення інвестиційного клімату на території Україні.

У запровадженні реформування, важливу роль відіграють дії пов'язані зі створенням і поширенням знань в університетах, які виховують майбутніх спеціалістів. У політику підвищення інвестиційної привабливості України потрібно впровадити такий механізм прийняття економіко-політичних рішень, котрий дав би цінність стратегічних інтересів спільноти перед інтересами щоденної політичної діяльності. Необхідна стабілізація політичної діяльності з конфігурацією її на консенсусну у всіх важливих стратегічних областях.

По силом стратегії для політичної дії вважається присутність незмінного і незалежного фінансового прогнозу і незмінне формування наукового консультування фінансової політики та надання їй сили закону. Державі потрібно створити можливості, щоб закордонні інвестори відчували себе важливими партнерами, і породжали активність так, щоб це сприяло посиленню інвестиційної привабливості економіки держави [26, с. 149].

Створення інвестиційної привабливості настає з постачання і зберігання макроекономічної рівноваги, стійкості і довіри і закінчується формуванням відповідного для становлення підприємництва середовища. При конкретній дії на суб'єктів економіки держава повинна застосовувати здатності гармонійно і сукупно застосовувати заходи тиску і зміцнення. З заходів тиску,головним вважається забезпечення правдивої та дієвої конкурентної боротьби, де успіху досягають тільки найкращі компанії, які несуть своїм товаром найбільшу цінність. Усі інші шляхи досягнення успіху (наприклад обмеження в конкуренції, нечесна конкуренція, в т.ч. реклама, що вводить в оману, корупція, податкове шахрайство, забруднення довкілля тощо) держава повинна виключити [26, с. 149].