Управління ризиками прямого іноземного інвестування

Шляхом успішності реалізації механізму муніципального управління інвестиційно-інноваційними діями вважається створення адекватних умов та нормативно-законної бази їх регулювання, стійке збільшення темпів виготовлення і вживання продуктів і послуг, становлення освіти та науки, а ще кадрового потенціалу в Україні. Підняття інвестиційної активності нереально без стимулювання припливу іноземного капіталу в Україну. Закордонні інвестори, опановують українські ринки, що більшою мірою спрямовані на абстрактний заробіток, а ніяк не на реалізацію стратегії. На жаль, в останні роки частка закордонних вкладень в основний капітал в єдиному розмірі інвестиційних джерел коливалася на рівні 3 - 5%. У зв'язку з цим необхідно підвищити рівні, які розвиваються і можуть отримати інвестиції тоді, коли інші фінансові інститути утримуються від ризикових капіталовкладень. Але вітчизняний венчурний капітал не інвестує в сучасні плани, так як вкладення в інші гілки класичної економіки мають високий ступінь прибутковості через умовно маленький термін інвестування в умовах невисокого значення ризику. На відміну від зарубіжних венчурних фондів, які спрямовують свої інвестиції у високо-ризикові сфери, вітчизняні венчурні фонди інвестують переважно у підприємства таких галузей, як будівництво, нерухомість, торгівля та інше.

З метою створення умов для інституційного забезпечення венчурного інвестування інноваційної діяльності уряд зобов'язаний виконувати глибокий аналіз передового стану в Україні і досліджувати експерименти інших держав згідно розвитку цього напрямку з метою запозичення найкращих аналогів. У основі вирішення проблеми активізації інноваційних процесів рекомендуємо створити окрему муніципальну систему інформаційно-консультаційної допомоги інноваційної діяльності, цілісну інноваційну інфраструктуру на складі наукових установ і найвищих навчальних закладів, допомагати і вдосконалювати сучасні невеликі компанії і венчурне інвестування [29, с. 67]. Ключовими складовими формування сприятливого інвестиційного клімату є низка інституційних характеристик економіки країни, які забезпечують стійкий фундамент для розвитку інвестиційних процесів та стабільності економічного розвитку країни в цілому. Головними серед них, є експерименти держав Східної Європи політична і фінансова стійкість, захист вкладень і прав власності, зниження адміністративних бар'єрів для реєстрації бізнесу впровадження геостратегічного потенціалу, відсутність дискримінації закордонних юридичних осіб, обмежень на конвертацію ВКВ і на розташування і вивезення грошових коштів [20, с. 63]. У той же час інвестиційний клімат в Україні на сьогодні залишається несприятливим. Це, в першу чергу, є наслідком хронічного затягування проведення давно назрілих реформ, які в країнах Балтії і Східної Європи були здійснені ще 15 - 20 років тому назад. До цього часу керівництво держави ніяк не зробило системних структурних реформ, націлених на підняття інвестиційної привабливості України, беручи до уваги ряд актів згідно дерегуляції економіки. Прагнення, в першу чергу, орієнтовані на придбання макроекономічної стабілізації та виконання зобов'язань МВФ для отримання чергового траншу [20, с. 63].

В даному контексті слід внести ряд першочергових дій, а саме:

1. Створити і взяти підзаконні акти для приведення нормативно-законної бази державного партнерства з міжнародних стандартів з метою закріплення наявних позитивних аспектів, даних особистим інвесторам.

2. Створити єдину схему кредитних застав, в першу чергу, для невеликих і середніх компаній на основі досвіду держав з перехідною економікою.

3. Продовжити процес спрощення ведення бізнесу, зокрема обмеження дозвільних операцій.

4. Створити докладну стратегію Уряду для схвалення інвестицій.

5. Перевести муніципальні компанії на функціонування згідно тих правил, що і особистий розділ.

6. У найкоротші терміни створити і приступити до реалізації масштабної державної програми по ремонту, модернізації і зведенні нових автошляхів, як державного так і районного значення.

7. Покращити умови інвестування для особистих інвесторів в секторах економіки, що мають дуже важливе значення для становлення національної економіки та забезпечення національної безпеки держави, зокрема:

a) підвищити доступ невеликих і середніх компаній аграрного сектору до кредитування.

b) в секторі відновлюваних джерел енергії зобов'язані бути зроблені сприятливі умови для особистого розділу, щоб була досконала оптимізація ліцензування і забезпечення доступу до електричних мереж[20, с. 64; 21, c.30-31].

З метою створення сприятливих умов для роботи інвесторів в Україні необхідно удосконалити національне інвестиційне законодавство, провести дерегуляцію в економіці, здійснити лібералізацію дозвільної політики і залучення інвестицій.

Сформулюємо напрямки підвищення інвестиційної привабливості України. Такими є:

· вдосконалення нормативно-правової бази в інвестиційній сфері;

· визначення пріоритетних секторів економіки для інвестування;

· охорона прав інвесторів на державному рівні;

· надання пільг в пріоритетних секторах економіки інвестування;

· сприяння розвитку науки, науково-тех. і інноваційної діяльності;

· створення технопарків з новітніми технологіями;

· активна участь в міжнародних інвестиційних проектах;

· робота з міжнародними рейтинговими агентствами;

· проведення маркетингових досліджень в області залучення до країни інвестицій;

· моніторинг світових інвестиційних потоків і аналітичних досліджень;

· запрошення до України фахівців світового рівня для розробки стратегій залучення інвестицій.

На думку В. Кудряшова: «Для формування господарського комплексу, який буде здатний наблизитися до рівня розвинутих країн, Україна потребує значного збільшення обсягу інвестицій та забезпечення їх раціональної структури. За оцінками експертів світового банку, сума тільки державних капітальних вкладень, необхідних для розвитку економіки України протягом наступних десяти років, має досягти значних обсягів» [13, с. 23].

Проте, як зазначають С. Рибак та Л. Лазебник, «уряд не має можливості і не повинний брати на себе завдання забезпечення фінансового підйому лише на базі державних вкладень, однак він повинен позитивно поміняти структуру інвестиційного попиту і інвестиційного приписи за рахунок грошових ресурсів. Муніципальні грошові новації, спрямовані на мобілізацію ресурсів і їх наступне впровадження на інвестиційні сектори, що можуть стати принциповою причиною фінансового підйому. Інакше кажучи, уряд має можливість сприяти розширенню ресурсної бази, котра не тільки йде по короткому шляху, а і виконую є інвестиції в конкретні галузі за рахунок бюджетних коштів, однак і конкретно, забезпечуючи звичайний міжгалузевий перелив інвестиційних ресурсів» [23, с. 27].

Інвестиції, внутрішні або іноземні, вказують на впевненість у майбутній економічній привабливості країни. Вони мають безпосередній вплив з точки зору інтенсивного збільшення капіталу, який вони представляють. Інвестиції також зазвичай приносять поліпшення знань і навичок, оскільки створюють стимул для поліпшення усіх показників, що впливають на конкурентоспроможність економіки країни. Додатковою вигодою від іноземних інвестицій є додатковий капітал, технології і виходи на зарубіжні ринки. Для підвищення інвестиційної привабливості України необхідні системні зміни моделей поведінки, як на рівні людей, компаній і секторів економіки виробництва, так і на рівні країни. У перехідний період основою досягнення успіху вважається дієздатність суб'єктів економіки цілком використовувати наявні ресурси. Поглиблення дисбалансу економічного розвитку в країні показує, що можливості розвитку, що спирається на екстенсивне використання ресурсів, починають вичерпуватися. Необхідно знайти нові шляхи для підвищення інвестиційної привабливості економіки на базі синергії, що виникає від ефективної співпраці іноземного інвестора з вітчизняним бізнесом [26, с. 148].

На існуючому етапі розвитку економіки успіх забезпечується в першу чергу здатністю людей і підприємств здійснювати необхідні оновлення, проте в порівнянні з етапом екстенсивного розвитку істотно підвищується роль держави. Особливо важливим це стає у зв'язку зі швидким ростом грошової підтримки, яка буде отримана найближчими роками від МВФ, Європейського Союзу та інших розвинутих країн та міжнародних організацій, і необхідністю її доцільного використання [26, с. 148].

Уряд зобов'язаний бути активізатором і стимулом конфігурацій, націлених на спільну роботу і віддачу застосування ресурсів. В даному випадку процес конфігурацій прискорюється і стає більш системним, а ще накопичує додаткову внутрішню енергію. З цією метою працюють єдині і певні поради умовно політичної допомоги підйому продуктивності ресурсів і, в тому числі і зусиль, націлених на підняття інвестиційної привабливості економіки.

Метою стратегії підвищення інвестиційної привабливості України вважається спонукання припливу закордонних вкладень відповідно до потреб структурної перебудови економіки та інноваційного становлення держави на складі незмінного удосконалення інвестиційного клімату, реформування державної власності і становлення державного партнерства.

Пріоритетними завданнями, виконання яких створює можливості для досягнення стратегії підвищення інвестиційної привабливості України є:

· визначення чітких пріоритетів залучення іноземних інвестицій за пріоритетними сферами: високотехнологічні сектори економіки, створення і розвиток кластерів, традиційні види економічної діяльності;

· скорочення частки державного сектора і приватизація держмайна;

· проведення інвестиційного таргетування, зокрема орієнтація на роботу в конкретних галузях з потенційними інвесторами

· великими корпораціями, технологічними лідерами у своїй області;

· прагнення до розвитку експортно-орієнтованих, ніж імпортозамінних виробництв [26, с. 150].

Відбір стратегії підвищення інвестиційної привабливості України знаходиться в залежності від присутності в країні порівняльних переваг - географічних, регіональних, галузевих та інших. У поточній і стратегічної можливості конкретно дані позитивно характеризують кращу стратегію підвищення інвестиційної привабливості держави:

· по-перше, взаємопов'язувала б наявні передумови і обмеження розвитку;

· по-друге, включала рішення ключових завдань і проблем соціально-економічного розвитку України: забезпечення довготривалих темпів економічного зростання; підвищення продуктивності праці в економіці; активізація інвестиційних і інноваційних процесів (підвищення рівня інноваційності економіки); розвиток конкуренції, підвищення конкурентоспроможності країни, підприємств, регіонів [26, с. 151].

Створення дієвої стратегії підвищення інвестиційної привабливості України потребує кінцевого вибору і пріоритету конкретної моделі з метою вирішення завдань суспільно-фінансового становлення держави. Але відбір такий-сякий-небудь однієї моделі не має можливості бути здійсненим згідно тієї причини, що ні 1-на з оглянутих стратегій не має можливості бути цілком не визнаною, так як кожна з них в тій чи іншій мірі гарантує зберігання держави, її економіки, місцевості. З одного боку, неможливо відмовитися від застосування поточних порівняльних переваг і розширення експорту сировини і продукції з невисоким ступенем переробки, так як даний сектор здатний в коротко- і середньостроковій перспективі забезпечити грошові надходження і тим самим виступає важливим інвестиційним ресурсом для становлення вітчизняної економіки. З іншого боку - потрібне ефективне залучення іноземних інвестицій з метою формування перспективних порівняльних переваг економіки - технологій, кадрів, сучасних виробничих потужностей. У той же час, кожна зі стратегій має свої передумови і обмеження, певний обсяг робіт, у тому числі у напрямі вдосконалення інституційного середовища залучення інвестицій, розвитку інвестиційного потенціалу, узгодження інтересів груп господарюючих суб'єктів та ін. І ці відмінності повинні враховуватися при розробці стратегічних рішень на рівні державної політики підвищення інвестиційної привабливості України.

З урахуванням вищесказаного, проблема раціонального підвищення інвестиційної привабливості України об'єднується не тільки до вибору принципових моделей, а до дослідження дієвих способів, механізмів та апартів формування інвестиційної привабливості держави, а й на базі яких є окремі складові тієї чи іншої моделі підйому.

Однією з важливих характеристик для зростання інвестиційних надходжень у державну економіку вважається товариськість управління в державі. Демократичне врядування вважається необхідною умовою для досягнення цілей становлення за напрямком ООН. Безумовно, дієве демократичне управління вважається підсумком взаємодії відмінно скоординованої влади, з одного боку, і розвиненого громадянського суспільства - з іншого. У 1996 році група дослідників Інституту Світового банку розробила і запропонувала шість індикаторів, які дістали назву Світові індикатори врядування (СІВ) (Worldwide Governance Indicators). Починаючи з 2002 року вони визначаються щорічно для більшості країн світу. СІВ вимірюються за шістьма показниками: право голосу і підзвітність, політична стабільність і відсутність насильства, ефективність державних владних інституцій, якість регуляторної діяльності, верховенство права і боротьба з корупцією. Як бачимо із наведених індексів ефективності державних владних інституцій (табл. 3.1), Україна має одні з найгірших показників, поступаючись лише Польщі. Проте після кризового 2008 року з кожним роком збільшувала власні показники.

Таблиця 3.1 Індекс ефективності державних владних інституцій для України та найближчих країн сусідів

Джерело: Складено на основі офіційних даних Світового банку [20]

Ще одним важливим Світовим індикатором врядування є якість регуляторної діяльності, що виступає показником здатності уряду розробляти та впроваджувати прозору політику та правила, які дозволяють розвивати приватний сектор і сприяють його розвитку (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Індекс якості регуляторної діяльності для України та найближчих країн-сусідів

Джерело: Складено на основі офіційних даних Світового банку [20]

В рамках вбудованої стратегії підвищення інвестиційної привабливості України особлива увагу приділяється інвестиційному потенціалу, як ключовому фактору фінансової модернізації. Тут говориться про збільшення якісних показників інвестування, як потрібної умови реалізації даної стратегії. Підняття ролі інвестиційних ресурсів в розширеному відтворенні, формування найсвіжіших технологій, суперництва, що збільшує прагнення виробників видавати все більш високоякісні продукти з метою отримання конкурентних переваг на базі, дотримання природної рівноваги, що ведуть до того, що в економіці виникає відток малоефективних грошових коштів, підміна застарілих технологій сучасними, а здійснення інноваційних планів потребує високоризикових інвестиційних коштів [26, с. 153].

У функції і можливостях країн, які в даний момент підлягають децентралізації в сфері державного регулювання іноземного інвестування відносяться: дослідження інвестиційних програм і планів, інвестиційних стратегій становлення окремих сфер районного сенсу, ареалів в цілому, а ще виконання функцій, що вимагають самодостатності у вирішенні проблеми між державою, органами районного самоврядування, регіональними офісами органів державної влади та закордонними інвесторами. До основних функцій і можливостей, якіпокладаються на наднаціональний рівень, куди можемо віднести: регулювання грошової, торговельної та природної сфери, а ще можливості, пов'язані з передмовою в всесвітні і регіональні міжнародні організації (СОТ, СБ, МВФ, ЄС, АСЕАН тощо).

Зокрема, пропонуємо виділяти такі механізми:

· розвиток прямого іноземного інвестування, яки повинний забезпечити появу нових об'єктів та суб'єктів іноземної інвестиційної діяльності в Україні (ТНК, окремі підприємства, продукти, послуги, ринки);

· підтримання прямого іноземного інвестування - для сприяння забезпеченню ефективності господарської діяльності іноземних інвесторів (законодавчо-нормативні, фінансові, інформаційні) при гарантуванні засад економічної безпеки України;

· стимулювання прямого іноземного інвестування - дозволять зацікавити іноземних інвесторів реалізувати визначені державою пріоритети соціально-економічного розвитку.

Передбачено варіант надання податкових пільг підприємством, що залучають прямі іноземні інвестиції до пріоритетних галузей економіки, а саме:

· для будівельної: іноземні інвестиції в житловий фонд країни; використання у великій кількості сировини та інших матеріалів, наявних тільки в Україні; використання у будівництві нових основних засобів та будівних технологій; забезпечення соціальним житлом населення країни за адекватною ціною за 1 м 2 ;

· для сільського господарства та харчової промисловості: використання у господарській діяльності тільки нових основних засобів та виробничих технологій, диверсифікація видів виробництва; створення сприятливої інфраструктури на селі; надання землі тільки в оренду;

· для металургії та машинобудування: випуск високотехнологічного товару; ефективна розробка і переробка природних ресурсів в Україні; використання у великій кількості сировини та інших матеріалів, наявних тільки в Україні; придбання нових основних засобів; надання землі тільки в оренду [17, с. 12].

Потреба податкового стимулювання залучення закордонних вкладень у вищенаведені види фінансової діяльності обумовлено подальшими кроками.

По-перше, будівництво житлового фонду в Україні протягом багатьох років залишається одним із першочергових завдань в країні. Так як 90% житлового фонду держави збудовано ще за часів Радянського Союзу.

По-друге, закордонне інвестування в галузь економіки машинобудування дасть поштовх розвитку виготовлення машинобудівної продукції з високою доданою вартістю, що буде каталізатором до швидкого і високоякісного розвитку держави, продовження торгівлі на великому ринку. Крім того, це дозволить створити робочі місця для населення країни, тим більше підвищить їх матеріальне благополуччя.

По-трете, розділ металургійного виробництва та виготовлення готових металевих продуктів в Україні вважається одним з найбільших в світі виробників металів і продуктів з них, зокрема відповідно до розмірів виготовлення сталіця галузь посідає восьме місце.

По-четверте, доводячи важливість будь-якої гілки для інвестування, нереально не зупинитися на сільському господарстві і харчовій промисловості. Як вважають фахівці, дані 2-і гілки економіки в разі загострення великого продовольчого занепаду зуміють забезпечити цілий світ.

В-п'ятих, потрібно досліджувати механізм надання податкових канікул компаніям з прямими закордонними вкладеннями для становлення наукомістких виробництв [17, с. 12-13].

Основні перешкоди поліпшення інвестиційного клімату та заходи щодо їх усунення подані у Додатку А. Основними заходами удосконалення інвестиційної привабливості держави доцільно було б збільшити такими діяннями:

· здійснення інвестиційних планів за рахунок коштів державного, районного бюджету, а ще закордонних вкладень і кредитів;

· виконання робіт муніципальних і регіональних цільових програм;

· обговорення інвестиційних планів, в тому числі вкладення їх в основу цих планів;

· введення сучасного експерименту інших держав у сфері інвестиційної діяльності;

· здійснення дій згідно залученню банків до фінансування планів;

· введення дій згідно розвитку інвестиційної інфраструктури - методичних семінарів, виставок, форумів, «круглих столів», демонстрацій інвестиційних планів, зустрічей з інвесторами;

· створення центрів згідно проектного управління та бізнес-планування [9, с. 18].

Відповідно до цього, пріоритетними напрямами для залучення і використання іноземних інвестицій повинні стати:

· завершення формування відповідної нормативно-правової бази;

· подальше реформування податкової системи;

· досягнення політичної стабільності;

· зміцнення фінансово-кредитної системи, створення небанківських фінансових установ, особливо лізингових і страхових компаній, венчурних фондів;

· сприяння розвитку інститутів фондового ринку;

· стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну діяльність [9, с. 20].

Отже, формування в Україні привабливого для іноземних інвесторів середовища і їх активізації, насамперед, треба починати з системи активних дій держави, спрямованих на зміну політичного, економічного та правового поля в країні.

3.2 Шляхи зниження ризикованості ПІІ в Україну

Аналіз показав, що найвищий рівень ризику інвестиційного середовища України, це непривабливий інвестиційний клімат і порівняно висока небезпека інвестицій, що обумовлена падінням в 1992-1998 роках макроекономічних показників становлення економіки, зниженням курсу національної валюти, підвищенням зовнішнього боргу і стагнації економіки, підйомом чисельності збиткових підприємств і зниженнями значення рентабельності працюючого виробництва, падінням грошових доходів народонаселення, зменшення розмірів інвестиційних ресурсів, неідеальним господарським механізмом і наявністю значної частини тінєвої економіки.

Проведений аналіз ступеня впливу інвестиційних ризиків на дієвість роботи фірм з різними видами і термінами роботи і різноманітними формами власності, які працюють на ринку України, дозволив довести наступні висновки:

* по-перше, найбільшу ступінь впливу на дієвість господарювання фірм мають небезпеки інвестування у виробничу і невиробничу сфери економіки; ризик банкрутства; зниження купівельної спроможності у взаємозв'язку з інфляцією; ризик фінансових втрат, пов'язаних зі зміною курсів закордонних ВКВ; упущеної вигоди; ризик втрат, пов'язаних зі зміною курсу національної валюти до курсу закордонних ВКВ;

* по-друге, порівняно найменш відчутними виявилися наступні небезпеки: біржові; пов'язані з перерахуванням рівноваги та інших форм звітності в закордонну ВКВ; втрат від зміни курсу акцій; селективні (невірний відбір видів інвестицій грошових коштів, які є значущими паперів при формуванні інвестиційного портфеля і т.д.); втрат від зміни ринкової процентної ставки по зіставленню зі ставкою кредитних договорів;

* по-3-тє, небезпеки, пов'язані прямо або побічно з функціонуванням ринку цінних паперів, практично мало впливають на остаточні результати діяльності фірм, на мій погляд, вважається індивідуальністю перехідного періоду і наслідком розвитку ринку цінних паперів, особливо вторинного.

Підсумки глибокого аналізу господарювання фірм з порівняно довгим терміном функціонування в Україні показали, що більш помітний вплив на їх дієвість мають подібні ризики, які були характерні практично для всіх інших фірм. Найвищим вважається ступінь впливу інвестиційних ризиків на дієвість господарювання фірм, що працюють в Україні більше 3-х років у виробничій сфері.

Стикання з різними ризиками - звичай несе небезпеку для будь-якого інвестора в умовах прогресивної ринкової економіки. У головному, вкладаючи власні кошти в створення тих або інших продуктів або послуг, інвесторне має можливості бути переконаним в публічному визнанні підсумків даного дійства. На практиці це визнання залежить від вдалого поєднання різних причин, слідчо інвестори ризикують отримати прибуток, не в такій мірі, як прогнозувалося, або взагалі в тому числі і понести витрати.

Таким чином, вивчення інвестиційних ризиків, виявлення причин, які їх викликають та обчислення можливих втрат - ось важливі проблеми, які потрібно врахувати сучасному міжнародному інвестору, приймаючи рішення про вкладення коштів в ту чи іншу спрямованість виробничої або платної діяльності. Саме тому знання розцінювати інвестиційні небезпеки і вишукувати шляхи їх подолання потрібно для передового становлення.

У передових умовах становлення української економіки проблема інвестиційних ризиків вважається особливо гострою. Головними факторами тут вважаються нестабільність податкового режиму, зниження курсу національної валюти, невисоку купівельну спроможність значної частини населення. Тому для капіталовкладників, особливо важливим є дійство розцінювати можливий вплив інвестиційних ризиків.

Теоретичні і практичні аспекти розв'язання проблем інвестиційного розвитку розглядаються в працях О. Амоші, М. Бутка, В.М. Геєця, А.А. Пересади, Б.А. Карпінського, М.П. Денисенко, Т.В. Майорової, М.Г. Чумаченка та ін. Проблеми формування державної політики й оцінювання ризиків у напрямі залучення іноземних інвестицій висвітлено в працях вітчизняний і зарубіжних вчених О.Бугрова, Я.Жаліло, Ю.Лапигіна, І.Сазонця, Е.Брігмана та інших.

Проте наразі не достатньо досліджені напрями формування державної інвестиційної політики, щодо залученням зовнішніх інвестицій, який враховує реальні й потенціальні ризики. Підвищення ефективності функціонування регіональної господарської системи, забезпечення її конкурентоспроможності зумовлюють необхідність постійного пошуку шляхів активізації інвестиційної діяльності.

Ризик характеризується як загроза можливої ??потенційної втрати ресурсів або недоотримання доходів по зіставленню з передбачуваним варіантом. У інвестиційної діяльності питання ризику є досить швидким.Це викликає, по-перше, значущу тривалість інвестиційного циклу від періоду інвестиції коштів за часом їх повернення. По-друге, інвестування пов'язане з інвестицією величезних коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких має можливість погано позначитися на економічному стані інвестора. В-третіх, нерідко інвестування здійснюється через 3-х осіб, тому інвестор, як правило, не володіє реальною можливістю наглядати за інвестицією, та дієво втручатись у виробничий процес і т.д. [2].

Ю.Н. Лапигін висловлював свою думку таким чином: «вкладення постійно націлені на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю фінансової ситуації і поведінки людей. Від даного, виникає високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних намірів згідно неупередженим або необ'єктивним факторам»[16]. Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект. Цінова невпевненість є одним з основних факторів, що обмежує зацікавлення іноземних інвесторів Україною. Більшість з них є колективними інституціональними інвесторами, які представляють інтереси багатьох фізичних осіб. Вони вимагають точних даних про вартість своїх вкладень, а це важко зробити через курсові різниці. Іноземний інвестор найчастіше стикається з можливостями коливань ринкової вартості акцій і коливань курсу гривні стосовно національної валюти інвестора. Так виникають ціновий, валютний і відсотковий ризики, які є складовими ринкового ризику. Він викликається змінами в попиті та пропозиціях, припливом чи відпливом коштів із фондового ринку, появою нових коригуючих обставин на певних сегментах фондового ринку.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами даного проекту.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів [24, c. 214]. Як свідчить практика, існує прямий зв'язок між політичними успіхами регіональних лідерів і інвестиційним кліматом в регіоні. Тобто зниження інвестиційного ризику в областях супроводжується зростанням популярності їх лідерів, і навпаки, одіозність і погана репутація місцевої влади вельми негативно впливає на «слабких за вдачею» інвесторів. Область характеризується відносною однорідністю і стабільністю політичних переконань населення. Рівень політичного ризику оцінюється експертами як «нижче середнього». Правовий (нормативний) ризик розглядається як відсутність режиму сприяння інвестиційному процесу, ненадійність державних гарантій, нестабільність і недосконалість законодавства. Крім того, нормативний ризик тісно пов'язаний з рівнем нормативного втручання місцевих властей в бізнес. Рівень адміністративного втручання в бізнес можна чудово відстежити на такому чутливому компоненті, як мале підприємництво. Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хибностей та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управління проектом, перевищенням кошторису.

Соціальний ризик - той показник ризику іншими словами можна назвати рівнем соціальної напруженості.

Під фінансовим ризиком розуміється стійкість фінансової системи і її здатність забезпечувати господарську діяльність підприємств. До економічного ризику відносять також ризик незавершення будівництва, ризик неповернення боргу. Цей вид ризику дозволяє оцінювати негативні тенденції в економічному розвитку регіону.

За Е.Брігманом маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції [31, c. 27].

Екологічний ризик - це рівень забруднення навколишнього середовища, включаючи радіаційний стан екології. Рівень використання виробничого потенціалу визначається станом основних засобів та наявними потужностями. Але для інвестора, як це не парадоксально, але негативні оцінки екологічної ситуації можуть бути і позитивним чинником. В цьому випадку з'являється можливість реалізувати інвестиційний проект з екологічно шкідливими складовими при мінімальних витратах. Розмістивши, таке підприємство поряд з вже існуючим хімічним заводом, інвестор уникне штрафів, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища, або істотно їх зменшить в порівнянні з екологічно чистою зоною.

Зарубіжні автори залежно від джерел виникнення і можливості усунення розрізняють систематичний (що не диверсифікується, ринковий) ризик і несистематичний (специфічний, диверсифікується) ризик [35]. Систематичний ризик виникає в результаті зовнішніх дій, що впливають на ринок в цілому: війна, інфляція, економічний спад, здорожчання кредитних ресурсів. На цей вид ризику доводиться від 25 до 50% загального ризику по будь-якій інвестиції, цей вид ризику неможливо усунути. Несистематичний ризик викликається такими чинниками, як складність доступу до сировини, невдалі програми маркетингу, втрата крупних контрактів, високий рівень конкуренції, специфічна дія деяких урядових заходів (екологічний контроль, судові процеси). Оскільки всі перераховані чинники специфічні для кожного суб'єкта інвестиційної діяльності, той їх вплив на портфель інвестицій можна усунути за допомогою диверсифікації вкладень [35]. Тож, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів. За впливом на результати діяльності виділяють ризик збільшення витрат; ризик зменшення надходжень; ризик зменшення прибутків.

Аналіз ризику проводиться за допомогою статистичного, аналітичного методів, шляхом експертних оцінок, використовування аналогів, доцільності витрат. Оцінка здійснюється шляхом підбору безлічі чинників, методом їх ранжирування, угрупування і розрахунку вагових коефіцієнтів важливості окремих груп показників. Вагомими в Україні є проектні ризики, до яких можна віднести контрактний, маркетинговий і бюджетний. Залежно від ступеня впливу на фінансове положення компанії виділяють: безризикові інвестиції, інвестиції з допустимим рівнем ризику, інвестиції з рівнем критичного ризику і інвестиції з катастрофічним рівнем ризику. Діапазон коливання коефіцієнта ризику і можливі втрати приведені в табл. 3.3.

Таблиця 3.3 Інституційні межі ризику і можливі інвестиційні втрати

Названі вище ризики дуже високі в Україні. Такий їх рівень характерний для перехідної економіки, коли на ринку діють оператори (юридичні та фізичні особи) з принципово різною підготовкою і можливостями. Відсутній великий, так званий олігархічний, капітал, який міг би забезпечити фінансування ризикованих проектів та розвиток венчурного бізнесу, який так необхідний для розвитку науково-технічного прогресу та розкриття потенційних можливостей української науки, збільшення частки відрахувань (резервування) на непередбачені обставини. Іншими складовими системи заходів протидії ризикам є заставні операції та гарантування (при наданні інвестиційних кредитів), лімітування виділених на інвестиції коштів і залучення екаунтингових компаній для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування. Будь-які операції, які здійснюються для мінімізації ризиків, належать до однієї з цих перерахованих груп і передбачають збільшення затрат на реалізацію інвестиційного проекту. Диверсифікація передбачає розподіл інвестиційних коштів між різними об'єктами вкладення капіталу, що не пов'язані між собою. Цей метод можна застосовувати і до реальних, і до фінансових інвестицій. У випадку реальних інвестицій кошти можна вкладати у виробництво зовсім різних товарів чи послуг або інвестувати різні напрями вдосконалення технологій.

Диверсифікованими можуть бути також ті інвестиції, які вкладені в один об'єкт під різне забезпечення. Наприклад, інвестор може вкладати кошти, а реципієнт надає під їх заставу реальне майно, за яке він готовий відповідати. У разі невдачі інвестору гарантується повернення частини вкладеного ним капіталу у вигляді закладеного майна. Отже, диверсифікація є одним із найдешевших способів мінімізації інвестиційних ризиків, кількість яких особливо велика в умовах перехідної економіки. При реальному інвестуванні оптимальна диверсифікація, на нашу думку, полягає у вкладенні коштів у виробництво принаймні двох груп товарів чи послуг, зменшення попиту на один з яких спричиняло б збільшення продажу інших. Звичайно, це зменшить загальну прибутковість інвестування, але значно знизить ризик отримування раптових збитків. Щодо диверсифікації інвестиційних ризиків на фондовому ринку, то зрозуміло, що без упровадження на практиці механізмів випуску та обігу ф'ючерсних і форвардних контрактів та опціонів неможливий розвиток цілісного ринку цінних паперів та його інтеграції у відповідні світові структури.

Іноземний інвестор, який купує акції українського підприємства, номіновані в гривнях, має оцінювати не тільки невизначеності відносно гривневих доходів, що пропонуються, а й невизначеність майбутнього обмінного курсу гривні до провідних світових валют. Чим більше коливається валютний курс, тим важче передбачити його майбутнє значення і тим вищий ризик обмінного курсу. Підвищення ступеня ризику призводить до збільшення премії за ризик, яка буде вимагатися інвестором.

На світовому ринку інвестицій найважливішим по ряд із ринковим є країнний ризик. Він показує ймовірність того, що держава чи окремі реципієнти не будуть виконувати взяті на себе зобов'язання стосовно іноземних інвесторів. Умови фінансової невизначеності, в яких змушені робити інвестори, спричинять вплив тих чи інших факторів ризику на їх прийдешні вигоди. Інвестиційні небезпеки загрожують зменшенням заробітків по зіставленню з ймовірними або в тому числі і збитками. Тому при прийнятті рішень з питань, що стосуються інвестиційної діяльності управління компаній, банків або інвестфондів має обов'язково врахувати вплив інвестиційних ризиків. У країну, де вітчизняний інвестор фактично не вносить кошти в розвиток виробництва, важко притягнути і іноземного інвестора. Залучення закордонних вкладень повинно здійснюватися з урахуванням цілей і завдань муніципальних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого становлення, конверсії та становлення експортного потенціалу, а ще внутрішньої і зовнішньої кооперації продукції виробничо-тех. призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу. У сьогоднішній ситуації Україна має можливість закріпити власні позиції як клієнт вкладень за рахунок диверсифікації крайніх, отримуючи закордонні вкладення у вигляді науково-технічного оснащення, яке було використано, права інтелектуальної власності, ноу-хау, торгові знаки, інші види цінностей. Необхідність такого варіанту діянь схвалюють не тільки деякі зарубіжні фахівці, однак і експерименти окремих держав, наприклад Японії, де придбання і впровадження зарубіжних ліцензій в значній мірі сприяли б її фінансовому розвитку.

На цілий період проведення великомасштабних інвестиційних дій було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, у з'єднаннях - інвестиційний фонд. Створювати ці фонди доцільно і в ареалах з метою застосування їх коштів на становлення об'єктів пріоритетних секторів економіки ареалу. Зараз будь-який ареал створює власні підходи до активізації інвестиційної діяльності: одні покладаються на продовження субсидій з центрального бюджету на допомогу вугільній індустрії, АПК. Решта намагаються надихнути особисті ресурси через районні податки і інші канали. Треті сприяють розвитку недержавного розділу і залученню його грошових ресурсів у вигляді вкладень в економіку. У будь-якому з цих випадків інвестиційна політика ареалу грунтується з урахуванням специфічних причин. При її проведенні намагаються застосовувати наявні залучення інвесторів як наших, так і зарубіжних.

Обмеження внутрішніх вкладень поки не компенсується припливом в країну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашої економіки. Однією з причин вважається те, що Україна розглядається як уряд з високим ризиком для іноземного капіталу. Зараз від віддачі інвестиційної політики залежать стан виробництва, стан і ступінь тех. оснащеності основних фондів підприємств етнічного господарства, здатності структурної перебудови економіки, як висновку соц і екологічної проблеми.

Я. Жалило [11] ще в 2001 році помічала, що одним з економічно відповідних напрямків залучення закордонних вкладень в Україну вважається роздільний перехід від імпорту невеликих партій науково-технічного оснащення або інших товарів виробничого призначення до створення спільних підприємств з їх наступною експансією на ринки за межами України. Неодмінно слід врахувати і тверду конкурентну боротьбу, чільну на світових ринках техніки і технологій. Успішність таких діянь залежить від їх черговості і від проведення радикальних фінансових реформ.

Тож, для поліпшення залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на наступні проблеми:

· вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами;

· прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності;

· розробка концепції з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер, механізму реалізації поставлених цілей;

· здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.

Закордонні капітали в процесі приватизації, потрібні до цього тільки в таких сферах економіки, як активізація нарощування виробничого потенціалу яка сприятиме виведенню України з кризи, знищення суспільної напруженості в суспільстві і подолання залежності України від імпорту. Підсумки проведених вивчень вказують на те, що фінансування вкладень частіше тільки виповнюється за рахунок особистих коштів компаній і розглядається як безпрограшне джерело. У той час фінансування вкладень за рахунок власних коштів підприємств ускладнено внаслідок їх обмеженості, внаслідок недосконалої системи оподаткування. Практика показує, що проводячи політику залучення вкладень в економіку України, принципово клопотати про забезпечення їх стійкості і довголіття. Зрозуміло, що беручи до уваги національні інтереси, краще застосовувати закордонні вкладення, ніж, наприклад, сподіватися лише на кредити Міжнародного валютного фонду.

Розглянуті прогнозні тренди становлення української економіки в 2018 році сформовано при конкретних базисних припущеннях, що виключають екстремальні причини впливу. Між тим, слід враховувати ймовірну складову актуалізації ряду ризиків, які можуть перешкодити реалізації наведених моніторингів:

1. Ризики глобальної економіки. Зниження показників підйому світової економіки і зміщення в гіршу сторону кон'юнктури звичайних експортних ринків перед впливом кризових явищ у фінансовій сфері і / або зміщення в гіршу сторону інтернаціональної стійкості. Наслідком стане відновлення регресу в експортоорієнтованих секторах економіки України та зниження припливу прямих закордонних вкладень.

2. Активізація бойових дій на сході України. Зміцнення воєнних ризиків має можливість привести до наростання негативних дій і зміщення в гіршу сторону інвестиційної привабливості економіки, зупинить інвестиційні процеси, нівелює прогнозований позитивний вплив реставраційних дій на землях, прилеглих до зони инценденту, погіршить обстановку з поставками сировини для металургії, а ще утворить потреба в додатковій спрямованості урізаних бюджетних коштів на потребу захисту.

3. Розгортання Російською Федерацією «гібридної війни» у нових сферах. Такий вплив є навіть небезпечнішим, ніж ефект від «гарячого» конфлікту, оскільки може обумовити поглиблення політичної та/чи економічної нестабільності «зсередини» на основі посилення наявних диспропорцій та суперечностей.

4. Загострення внутрішньополітичної кризи, зокрема урядова та/чи парламентська кризи. Цей чинник знизить дієвість економічної політики, посилить економічну нестабільність, погіршить підприємницькі та інвестиційні настрої, інфляційні та курсові очікування.

5. Надмірне прискорення інфляції на основі «розігріву» споживчого ринку, що призведе до надто жорсткої монетарної політики, пригнічення капітального інвестування та гальмування економічної активності в цілому.

6. Перевищення планового показника девальвації, закладеного до Бюджету-2018, що може призвести до додаткового посилення інфляції, подорожчання імпортних енергоресурсів, зростання потреби в додаткових коштах для погашення та обслуговування державного боргу в іноземній валюті.

7. Неотримання очікуваних додаткових надходжень до бюджету та Пенсійного фонду від підвищення мінімальної заробітної плати, що змушуватиме до покриття бюджетного розриву через збільшення запозичень на внутрішньому ринку та загрожуватиме макроекономічною дестабілізацією, або вимушеним ужорсточенням монетарної політики, чи, як альтернативи, зменшення бюджетних видатків, з яких найпершими будуть скорочені видатки розвитку.

8. Посилення популістичних настроїв (ймовірно на основі політичної кризи), що може призвести до підвищення певних соціальних видатків без чіткого фінансового забезпечення

Оцінюючи незадовільний стан процесу іноземного інвестування, експерти вважають головною причиною цього недосконалу політику уряду. В Україні було зроблено ряд кроків щодо удосконалення інвестиційного законодавства, зокрема, затверджено концепцію Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України, набрав чинності Закон України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна», створена Національна інвестиційна Рада при Президентові України, ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інвесторів», який посилює правовий захист інвесторів, проте поки що ці заходи не призвели до суттєвого поліпшення інвестиційного середовища в нашій країні. Збільшення обсягів іноземного інвестування в Україні можливе лише за умов підвищення її інвестиційної привабливості та створення механізму взаємодії іноземного інвестора й органів державної влади. Поліпшення інвестиційного клімату потребує підвищення стабільності та прозорості політичної системи України, зменшення рівня її корумпованості, подолання тенденцій криміналізації суспільства, прискорення процесів дерегуляції підприємницької діяльності в цілому, завершення судової реформи. Значну роль в створенні сприятливого інвестиційного клімату відіграє стабільність законодавчої системи, держава має надійно забезпечувати захист прав іноземних інвесторів і розробити систему їх страхування від можливих ризиків здійснення інвестиційної діяльності на території України. Особливу увагу слід приділити інформаційному забезпеченню залучення іноземних інвестицій.

Згідно нашої думки, доцільним вважається дослідження точної державної стратегії залучення закордонних вкладень, визначення пріоритетних секторів економіки, дієве функціонування яких призведе в майбутньому до швидкого впровадження в інших секторах. Зараз серед них в Україні є сільськогосподарський розділ, сфера високих технологій, ІТ-промисловість, машинобудування, нафтогазова і енергетична галузі. При розробці інвестиційної стратегії слід врахувати географічні та суспільно-фінансові відмінності ареалів України. Одним з інших джерел фінансування регіональних інвестиційних програм і планів може стати накопичення мігрантів і державних діаспор, тому уряду доцільно було б створити стратегію залучення валютних переказів мігрантів з урахуванням їх інтересів та потреб. У можливості, заробивши фінансову та економічну довіру мігрантів, Україна може розраховувати й на інші складові міжнародного ринку капіталу.

Ефективне використання закордонних вкладень робить упорядкування муніципального управління ними. Для його втілення потрібно чітко визначити і розділити можливості об'єктів державного управління в даній сфері з метою узгодження їх роботи та запобігання дублюванню можливостей. Така діяльність має можливість бути ліберальною, що здійснює контроль і обмежує. До певних нюансів основ державного управління закордонними вкладеннями дозволено віднести визначення системи органів державної влади, відповідальних за контроль над закордонними вкладеннями, створення дієвої системи особливого законодавства і підзаконних актів щодо закордонних вкладень, відбір пріоритетних секторів економіки, розділів і планів для вкладень в даних секторах економіки, а ще секторів економіки, урізаних для іноземного інвестування.

В Україні створюється державна спрямованість інвестиційного становлення на регіональному рівні, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона робиться політикою самих регіонів, а не тільки центру. У відсутності з'єднання зусиль центральних, регіональних, районних органів влади, державного та альтернативного секторів економіки важко розраховувати на досить швидке подолання інвестиційного регресу в країні, перехід економіки в стадію пожвавлення, а потім і зльоту. Узгодження інтересів різних ієрархічних значень і господарюючих суб'єктів різних форм власності вимагає вивчення відповідного механізму регулювання і стимулювання вкладень. На загальнодержавному рівні мають існувати створені умови для активізації інвестиційної діяльності завдяки використанню в більшій мірі фінансових способів регулювання і стимулювання вкладень, адекватних ринковій економіці. До таких способів відноситься регулювання ставок оподаткування і рефінансування, митних платежів і тому подібне.

Способами фінансового регулювання вважається авансування позикового відсотку згідно кредитам для фінансування вкладень. Це стане підходити аспектам регіональної інвестиційної політики, сприятиме затвердженню загального фінансування вкладень з державних і приватних джерел. Державна інвестиційна політика зобов'язана вибудовуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Так як інтегровані в державну програму вкладення стануть реалізовуватися, а об'єкти стануть вибудовуватися в певних ареалах на конкретних землях, фінансовими інтересами яких неможливо нехтувати. Методами обліку даних інтересів може стати спільне часткове фінансування з муніципальних та регіональних джерел, надання дотаційних централізованих інвестиційних кредитів під гарантії районних адміністративних банків.

Для залучення закордонних вкладень потрібно виконувати наступні дії:

· розширення форм залучення іноземних інвестицій, зокрема на основі інвестиційних угод. Для цього потрібно удосконалити механізм ув'язки пільг, які надаються, іноземним інвесторам в межах цих угод з вирішенням завдань структурної державної інвестиційної політики з обсягом доходів, які отримуються при обліку економічних інтересів місцевих виробників;

· створення умов для практичної реалізації положень правових актів з метою забезпечення стабільності інвестиційної діяльності, надання гарантій і захисту інвестицій, ефективності розгляду і виконання рішень за судовими спорами по захисту інтересів інвесторів, а також з забезпечення особистої безпеки іноземних підприємців;

· розвиток системної правової бази у сфері регулювання іноземних інвестицій, яка повинна забезпечити стабільність умов для інвестиційної діяльності і «прозорість» правових норм і практики їх застосування відносно іноземних інвесторів.

Висновок до розділу 3

Таким чином, основними засадами державної інвестиційної політики на найближчу перспективу вважаються: підвищення розмірів капітальних інвестицій суб'єктів господарювання за рахунок вигоди і новітньої амортизаційної політики; зміцнення впливу країни на активізацію інвестиційного процесу через підвищення розмірів бюджетного фінансування капітального будівництва великих інфраструктурних об'єктів і вступу кредитних основ бюджетного фінансування вкладень; створення умов для залучення довгострокових кредитів платних банків, впорядкування роботи інвестиційних та інноваційних фондів; підвищення інвестиційних ресурсів, які створюються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення; вступ фінансового механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх вкладень;