Великобританія

У квітні 1640 року його обирають депутатом у Короткий, а в листопаді 1640-го в Довгий парламент від Кембриджу. Як пише Грановський, Кромвель брав участь у боротьбі "перших парламентів проти короля, але він не грав ролі особливої, тому що не володів красномовством, рідко виривалася в нього ясна мова, тому що в самій голові його не було ще ясності і визначеності...".

У серпні 1642 з початком громадянської війни між парламентом і королем вступає в парламентську армію в чині капітана і починає збирати загін добровольців. До цього моменту його "переконання укріпилися; він належав до людей, які вимагали необмеженої волі, і тому він робив іншим релігійним сектам презирливу терпимість; у всякій формі він бачив стиснення релігійної волі ... ".

При цьому Кромвель "був затятим пуританином, фанатиком віри. У Кромвеля були бачення, він проводив ночі в молитвах і щиро вірив, що його направляє сам Бог. Своїх супротивників Кромвель щиро вважав ворогами Добродійства."

Кромвель створює і навчає армію нового зразку - так званих "залізнобоких", у число яких він приймає тільки ідейних пуритан.

Бере участь у ряді битв. У серпні 1643 року стає заступником головнокомандуючого парламентським військом графа Манчестера, а в 1644 році парламент призначає його генералом парламентських військ.

У 1647 починається демократичний рух левеллерів, що вимагає продовження революції. Армія захоплює в полон короля. Кромвель переходить на її сторону і 6 серпня 1647 на чолі її вступає в Лондон. Однак потім Кромвель і вищі офіцери починають переговори з королем, і левеллери оголошують його зрадником. У жовтні - листопаді в Петні на засіданні Ради армії Кромвель бере участь в обговоренні левеллерської демократичної конституції "Народної угоди" і відкидає її. У листопаді він придушує виступ левеллерів в Уері.

Навесні 1648 він бореться проти роялістів - спочатку в Уельсі, потім здобуває перемогу при Престогоні. У вересні-жовтні воює із шотландськими роялістами на півночі, на початку жовтня вступає в Единбург і укладає мир. У січні 1649 року починається суд над Карлом I. Кромвель домагається осуди і страти короля. Незабаром Кромвель став членом Державної ради, а потім його головою.

Зовнішньополітичні задачі Англійської республіки в початковий період Буржуазна революція в Англії була наслідком протиріч між феодальною системою управління і фактично буржуазною системою народного господарства Англії. "Нові дворяни" і багаті буржуа вважали, що їх гігантська фінансова і виробнича можливості дають їм право істотного впливу на внутрішню і зовнішню політику країни. Розвиток економіки Англії вимагало зміни системи податків і взаємин з нижчими "працюючими" класами, розширення територій і ринків збуту, головним чином за рахунок завоювань. Тому зовнішня політика Англії вирішувала ці задачі й у період республіки. У XVII столітті багато політичних і економічних вимог наділялися, не завжди усвідомлено, у релігійну форму.

Як вже було сказано, Олівер Кромвель прийшов до влади на хвилі релігійної "пуританської" ідеї. Будучи затятим пуританином, Кромвель наділяв вимоги свого класу в проповідь, підкріплену посиланнями на біблію і на бога, а завойовницькі походи пояснював необхідністю боротьби за щиру віру. Таким чином, він блискуче задовольняв свої інтереси в завоюваннях нових територій і зміцненні своєї влади й одночасно щиро мотивував усі свої дії бажанням нести єдино правильну віру.

У перші ж роки республіканського правління Кромвель провів дві криваві загарбницькі війни, завоювавши спочатку Ірландію, а потім іШотландію. Реальні цілі цих походів полягали й в одержанні нових земель, які можна було передати новому дворянству, офіцерам буржуазної армії, сквайрам і джентрі, забезпечивши політичну підтримку режиму й у боротьбі з католиками й англіканцями, що, до того ж активно підтримували роялістів.

Голови ірландських кланів були католиками. Роялісти, що бігли в Ірландію, встановили контроль над здебільшого Ірландії, що вони сподівалися використовувати як базу для вторгнення в Англію. Шотландія була тежкатолицькою державою. Тому відразу ж після своєї поразки сили прихильників монархії бігли в Ірландію й у Шотландію.

У Шотландії ж укрився і син страченого Кромвелем Карла I. Майже відразу ж після страти Карла I, в Единбурзі він був коронований під ім'ям Карла II. Таким чином, Шотландія стала основною базою Карла II для підготовки реставрації Стюартів в Англії.

Не менш важливою причиною для цих воєн було і розуміння Кромвелем потенційної можливості початку нових революційних виступів, тепер уже проти нього самого. Селяни і ремісники особливої небезпеки не представляли, тому що в них не було своїх політичних організацій, а от в армії революційні настрої були не тільки живі, але і з кожним днем міцніли.

Єдиним способом уникнути революційних виступів армії був напрямок усієї сили армії в нове русло. Було необхідно "перетворити її з революційної в загарбницьку, розкласти свідомість солдатів грубим насильством над ірландцями і шотландцями, і тим самим позбавити потенційні сили нової революції їхнього організаційного центра".

Армія прекрасно пам'ятала досвід 1641 року, коли у відповідь на повстання ірландців парламент видав указ про конфіскацію в Ірландії 2.5 млн. акрів землі і видачі її в позику під заставу офіцерам армії. Офіцери армії сподівалися, що і тепер завоювання Ірландії приведе до поліпшення їхнього добробуту.

Кромвель прийняв командування експедиційною армією Англійської республіки, що висадилася в Дубліні 15 серпня 1649 року. Почалася Ірландська війна.

Навесні 1650 року, коли результат війни був вже абсолютно очевидний, Кромвель залишив Ірландію, залишивши своїх генералів завершувати завоювання. До початку 1652 р. воєнні дії в Ірландії були довершені, а 12 серпня 1652 р. парламент прийняв "Акт про улаштування Ірландії" - дивовижний документ, яким визначався характер подальших репресій проти учасників повстання. Практично цей акт був спрямований проти всього ірландського народу. Він додавав видимість "законності" розгарбуванню ірландських земель. Навіть особи, що склали зброю і цілком підкорилися англійській владі, позбавлялися по цьому акті двох третин своїх земель, а третина, що залишилася в них, ця влада могла замінити відповідними по розмірі ділянками в таких місцях Ірландії, "у яких парламент знайде потрібним це зробити".

Завоюванням Ірландії Англійська республіка не обмежилася. Залишивши Ірландію в 1650 році, Кромвель повернувся в Англію. Хоча роялісти в Ірландії і були цілком розгромлені, але уряду республіки усе ще загрожувала небезпека, що виходила з двох сторін: із Шотландії і з моря, де частина флоту, перейшовши на сторону роялістів, робила в Ла-Маншу нападу на торгові судна республіки .

Як уже згадувалося, у Шотландії був коронований Карл II, що почав формування армії, метою якої було скинення незаконного республіканського режиму. При створенні цієї армії Карл II застосував "драконівські" принципи добору. В армію допускалися тільки переконані прихильники короля. На офіцерських посадах у цій армії служили сини священиків і інших представників духівництва, чи зв'язані з ними особи, що були дуже далекі від військового мистецтва . Зрозуміло, що така армія у військовому відношенні не могла протистояти відмобілізованим і обстріляним військам республіки Армією роялістів керував полководець Леслі, що спочатку намагався не вступати в активні бойові дії і цілком удало вів вкрай обережну політику .

Талановитий воєначальник, Кромвель прагнув змусити супротивника дати бій у тактично невигідних для шотландців умовах. Протягом деякого часу обережність Леслі дозволяла йому ухилятися від вирішальної сутички, але 3-го вересня 1950 року, неподалік від Данбара, Кромвель змусив їх прийняти бій. Шотландська армія потерпіла нищівну поразку. За зиму Карлові II удалося сформувати нову армію. Цього разу вона вже складалася з тих, кого не допустили до складу першої .

У ці ж роки республіці приходилося фактично вести морську війну і з Францією. Французькі гавані давно вже були притулком корсарів і роялістських каперів, що наносили чуттєві удари англійській торгівлі на великому просторі від Ламаншу до Сицилії.

Незважаючи на свою нечисленність, флот республіканського адмірала Блейка успішно знищив останні бази роялістських каперів у Ламанші і на островах Сілли.

Внутрішня політика в період Протекторату:

Олівер Кромвель прийняв титул "Лорда-протектора вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії" 16 грудня 1653 року .

Згодом багато політичних діячів, що одержали владу в результаті демократичних революцій, перетворювалися в диктаторів. Багато хто з них, приймаючи на себе диктаторські повноваження, наділяли це в добре пророблені демократичні форми. Очевидно, першим в історії людства демократичним конституційним диктатором став саме Кромвель.

У день проголошення Кромвеля лордом-протектором була прийнята і нова конституція Вільної держави Англії, Шотландії й Ірландії, так називане "Знаряддя управління" . Цей документ, написаний під керівництвом Кромвеля групою вищих офіцерів армії на чолі з Джоном Ламбертом, дотепер залишається прикладом демократичної конституції. Хоча "Знаряддя управління" і носить на собі сліди поспішних обговорень, компромісних виправлень. Хоча в ньому чимало навмисних і ненавмисних протиріч і неясностей, але все-таки це акт чудовий по силі політичної думки.

Нова конституція Англії була спробою досягти рівноваги сил між Кромвелем, Державною радою і парламентом. Відповідно до конституції в країні засновувався постійно діючий виборний однопалатний парламент, що обирається кожні три роки людьми, що мали не менше 200 фунтів стерлінгів річного доходу. Уперше право делегування своїх представників у парламент одержали також і виборці Ірландії і Шотландії. У парламент могли бути обрані лише люди богобоязливі і добрі поводження. До виборів не допускалися католики й учасники ірландського заколоту. Прихильники короля під час громадянської війни позбавлялися участі в чотирьох найближчих виборах.

Парламент з'являвся носієм верховної законодавчої влади в країні. Він повинен був скликатися кожні три роки і не міг бути розпущений раніше, ніж через 5 місяців після відкриття його засідань. Його єдина палата складалася з 400 членів, причому дві третини місць віддавалося графствам, а одна третина - містам і великим поселенням прямого "парламентського" підпорядкування. Так здійснене була вимога про перерозподіл виборчих округів з метою посилення представництва"середніх шарів" населення.

Законодавча влада належала Лорду-протектору разом з народними представниками, а виконавча - Лорду-протектору разом з Державною Радою.

Повноваження Лорда-протектора були величезні, і в чомусь навіть більше, ніж у старих англійських монархів. Йому належало право помилування злочинців, право робити в лицарі й інші права, що були раніш прерогативами короля. Від імені Лорда-протектора писалися всі державні акти. Він був головнокомандуючим армії і флоту Англії, Шотландії й Ірландії і відав збором податків, він контролював поліцію і правосуддя, керував зовнішньою політикою, за згодою Державної ради повідомляв війну й укладав світ. Надалі до скликання чергового парламенту він був вправі від свого імені видавати ордонанси, що мали силу законів.

Лорду-протектору подавалися на затвердження всі парламентські біллі. Його право вето, утім, було неясно, якщо не фіктивно, тому що акти парламенту могли одержати силу закону і без згоди протектора, щоправда, лише втому випадку, якщо лорд-протектор не наклав на них вето протягом 20 днів з моменту їхнього прийняття.

Відразу ж після розпуску парламенту пішло повстання роялістів у березні. Хоча воно було швидко і жорстко подавлене, але одночасно в країні був розкритий цілий ряд роялістських змов. Агенти республіки повідомили Лорду-протектору, що Карл II підтримує зв'язки не тільки з підпільною роялістською організацією "Запечатаний вузол", але і з пресвітеріанами і з деякими левеллерами.

Розпустивши парламент, Кромвель протягом майже двох років не починав ніяких спроб поставити свою владу на конституційні основи. Більше того, він фактично ввів у країні поліцейський режим.

Була введена цензура. Країна була розділена на 11 військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами, наділеними всією повнотою поліцейської влади .

Головний обов'язок генерал-майорів - командування кінною поліцією і поліцейські турботи про порядок. У силу цього вони повинні були розганяти незаконні збіговиська, роззброювати папістів і роялістів, убезпечити дороги і стежити за незадоволеними. Для запобігання збіговисьок заборонялися навіть спортивні змагання, якісь стрибки, ведмежі цькування і півнячі бої.

Людей, що не мали визначених занять, нова поліцейська влада мала право вислати з Англії в колонії.

На генерал-майорів покладалися й обов'язку релігійно-морального характеру. Поліцейська влада повинна насаджувати благочестя, бороти з пияцтвом і розпустою.

Світові судді і місцеві влади також підлягають нагляду поліції, а в серпні 1655 року на них поклали й обов'язок спостереження за кліром і скиненням дурних священиків .

У вересні 1655 року протекторат різко підсилив боротьбу з роялістами. Лорд-протектор видав указ, по якому роялісти були розділені на 3 розряди:

I розряд - прямі учасники повстань і змов; вони карали вигнанням з Англії і конфіскацією всього майна.

II розряд - явні прихильники страченого чи короля його сина. Їм грозило чи вигнання в'язниця, але доходи з маєтків залишалися за ними.

III розряд - люди підозрілі. Вони каралися позбавленням частини доходів.

Крім того, указ забороняв роялістам тримати будинку зброї.

Негайно після виходу цього указу на генерал-майорів поклали й обов'язки по точному застосуванню законів проти роялістів. Таким чином, на нову поліцію покладалися дуже складні соціально-педагогічні і релігійно-моральні задачі.

Відкрита військова диктатура Кромвеля була досить ефективною, але не користалася великою популярністю в англійському суспільстві.

Використання солдатів для обходу приватних будинків у Лондоні з метою перевірки, чи не порушується субота, і чи дотримуються встановлені парламентом посади (а при таких обходах солдати звичайно несли знайдену в кухні їжу), викликало різке обурення.

У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна зажадала значного фінансування, і Кромвель увів нові податки. Навіть ці, уведені так само довільно, як у часи Карла I, податки, не дозволили протекторату забезпечити фінансування бойових дій. У 1655 році в уряду виник дефіцит у 800 тисяч фунтів стерлінгів. По конституції кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор був змушений провести вибори й у вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 року пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. Кромвель знову зштовхнувся із серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців, що заперечували проти самої ідеї протекторату. У результаті парламент був підданий "чищенню", з нього були вилучені 160 членів, багато хто з який відмовилися присягнути на вірність режиму. Ті, хто залишився, в основному співробітничали з Кромвелем і Державною радою, хоча і виступали проти системи місцевого керування за допомогою генерал-майорів. Тоді ж група цивільних лідерів запропонувала замінити військову диктатуру конституційною монархією (королем повинний був стати Кромвель) і створити державну пуританську церкву. Кромвель змушений був відмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старих армійських друзів і соратників.

Проте, парламент розробив і прийняв нову конституцію, по якій відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняв Таємну раду, крім того, уводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і волі совісті. Титул лорда-протектора став спадкоємним.

Нова конституція, відома за назвою "Покірлива петиція і рада" набрала сили в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року) . Була сформована верхня палата, лояльна Лорду-протектору, що призначив членами палати лордів багатьох своїх прихильників, що засідали раніше в палаті громад. У палату громад повернулися вигнані раніше депутати.

Вже в червні 1658 року палата громад перетворилася в активно опозиційну силу стосовно Кромвелю.

Цього разу Кромвель не зумів стримати гніву і, переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент.

Останні кілька місяців життя Кромвель правил без парламенту.

У період протекторату Кромвель намагався боротися з фанатичними пуританами за справжню волю християнських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної і Римсько-католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках. Він призначив багатьох суддів і за допомогою своїх радників-юристів провів реформу законодавства і створив більш дешеву судову систему. Кромвель сприяв розвитку освіти, якийсь час був канцлером Оксфордского університету і допоміг заснувати коледж у Дареме. Помер він 3 вересня 1658 року після того, як важко занедужав.

Висновок

Сучасна історична наука вже давно затвердилася в думці, що англійська буржуазна революція і республіканське правління в історії Англії фактично були початком "нової історичної епохи, що лише з позиції їхнього історичного досвіду і їх, нехай тимчасових, як видно, завоювань можливе наукове трактування не тільки історії Англії в сторіччя, що пішло за нею, але й історії країн Європи в цілому. ... Вплив цього періоду в однаковій мірі поширилося на сферу економіки і сферу політики, сферу ідей і сферу науки, сферу літератури і сферу мистецтва".

Вплив короткого республіканського експерименту в Англії на політичний розвиток нашої планети воістину величезний. Революція в Англійських колоніях Америки, результатом якої стало створення Сполучених Штатів, ґрунтувалася на ідеях, що предки-пуритани революціонерів у свій час вивезли з республіканської Англії. Ідеологи і практики Великої французької революції теж пильно вивчали і трансформували досвід англійських індепендентів.

Перетворивши у велику колоніальну імперію, Великобританія поширила ідеї демократії, засновані у величезному ступені на досвіді цих десяти років, практично на увесь світ. У XX столітті США впровадили конституційний порядок, у кінцевому рахунку, заснований на тих же ідеях, навіть у таких незвичайних країнах, як Японія і Філіппіни.

Усе це дозволяє сказати, що саме ці одинадцять років відносної волі відкрили собою період Нової історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. И.А.Василенко «Административно-государственное управление в странах запада: США, Великобритания, Франция, Германия».

2. Василенко. И.А. Институт госуправления в Великобритании // проблемы теории и практики управления.1997. № 6.

3. Шевченко Л.М. и др. “Страны и народы” 1979.

4. Коробок Н. М., Семирічна війна, М., 1940.

5. Барг М.А. Велика англійська революція в портретах її діячів. - М., 1991. - с.150.

6. Барг М.А. Кромвель і його час. - М., 1950. - с.86, 87.

7. Грановский Т.Н. Лекції по історії середньовіччя. - М., 1986. - с.237-238.

8. Барг М.А. Кромвель і його час. - М., 1950. - с.90.

Размещено на Allbest.ru