Київська Русь: етапи становлення держави та суспільної організації

РОЗКОЛ УКРАЇНИ НА ПРАВОБЕРЕЖНУ ТА ЛІВОБЕРЕЖНУ. Переяславські статті, укладені під тис ком Москви і промосковської лівобереж ної старшини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення полі тикою російського уряду висловлював і молодий гетьман.Восени 1660 р, після невдалих військо вих операцій проти Польщі Ю.Хмельниць кий пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660 р. сторони підписа ли Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Поспо литої на автономних засадах (відновлюва лися умови Гадяцького договору без статті про утворення Руського князівства). Більшість козацтва І старшини Ліво бережної України, де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. Хмель ницького. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невда лими. Усвідомлюючи свою політичну не спроможність, Ю.Хмельницький склав булаву.Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієн тації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.Таким чином, Українська держава роз кололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебу вали у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.Трагічний період, який розпочався для українського народу після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) позначився боротьбою між представниками казацької верхівки, увійшов в історію під назвою «Руїна».Основні причини виникнення РуїниЗагострення суперечок у середовищі української державної еліти.Виникнення гострих соціальних конфліктів.Охоплення значної частини народних масс, і насамперед козатцтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Осьманської імперії та Кримського ханства.

54. Боротьба за возз'єднання української держави

Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І.Брюховецький - геть ман Лівобережної України, ні Петро До рошенко, обраний замість П.Тетері гетьма ном Правобережної України (1665-1676 рр.). Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків, починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя. Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета переговорів -- повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Перемишль, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.Розуміючи, що Річ Посполита не на дасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман при ділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське по встання. П.Дорошенко, заручившись під тримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об'єд нав козацьку Україну.У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його геть маном об'єднаної України.Відкрилася перспектива відродження возз'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігра вала і відсутність єдності в діях україн ських сил.Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськи ми військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Много грішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на роз витку подій.Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.). Українська держава знову розколола ся на два гетьманства.

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ. Д. Многогрішний, погодившись на вхо дження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П. Дорошенком, на давши йому військову допомогу. Діяль ність Д. Многогрішного не узгоджувала ся з офіційною політикою російського уря ду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру.Новим гетьманом Лівобережної Украї ни було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687 рр.).

ПРАВОБЕРЕЖЖЯ. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочат ку із П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.).

БОРОТЬБА П. ДОРОШЕНКА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЄДНОСТІ. Під тиском надзвичайно тяжких зовніш ніх і внутрішніх обставин П.Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.У 1672 р. гетьман приєднався до Туреч чини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:Поділля відходило до Туреччини: Українська держава утворювалася в ме жах Брацлавського і Київського воєводств.Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П. Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати випла ти данини, роззброєння козаків, зруйнуван ня фортець, відбулося безжалісне погра бування українського населення турецьки ми і татарськими військами.Сподівання гетьмана на турецьку про текцію не виправдалися.У 1673 р. П. Дорошенко пішов на пере говори з Москвою. Він погодився повер нутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, ЇЇ прав і вільностей, надання надійної до помоги для боротьби з Туреччиною. Оскіль ки позиції сторін не співпали, переговори припинилися.На початку 1674 р. російські війська ра зом з військом І. Самойловича оволоділи ос новними містами Правобережжя. І. Самойлович обирається гетьманом усієї України.Москва усвідомлювала, що її спроба по вернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною, Та коли влітку 1674 р. турки і татари всту пили на правобережні землі, російсько-ук раїнське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. Дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазна ли невдачі.Марно шукаючи протекції різних союзників, П. Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.Починаючи з 1674 р. становище П. Дорошенка погіршується: правобережне насе лення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратни ки, родичі. Підвладна Дорошенкові тери торія скоротилася до Чигирина і його округи.У жовтні 1676 р., коли до Чигирина під ступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П. Дорошенко капітулював, при сягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати держав ну ідею, за яку так наполегливо і послідов но боровся Б. Хмельницький.Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-виз вольної війни та її поразку. Була ліквідо вана українська державність на Право бережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в ме жах етнічних українських земель було створено лише па короткий період. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення. Вона:зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави; призвела до відтворення Української дер жави, частина якої па території Лівобережної України (гетьманщина) проісну вала на правах автономії в складі Росії до 80-хрр. XVIII ст.вплинула па розвиток національної само свідомості українців;сформувала нову політичну еліту, яка стала па захист українських національних інтересів; збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення:сприяла розвитку української культури, перш за все, народної творчості, літе ратури, літописання.У ході тривалих війн за панування в укра їнських землях між Росією, Річчю Посполи тою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленоюСлобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували піл владою Росії;Правобережжя - під вдалою Речі Посполитої і частково Туреч чини (Поділля).У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

55. Українська націоналістична революція в контексті європейського революційного руху 16-17 ст.

Раніше події української революції зображувались у відриві від розвитку європейського революційного руху. Але це не так. Українська революція 1648--1676 pp. типологічно належить до одного ряду з європейськими революціями XVI--XVII ст. Вона мала багато спільного з Німецькою, Нідерландською та Англійською революціями XVI--XVII ст. Найближче вона була до Нідерландської революції 1566--1609 pp., що мала на меті виборення національної незалежності та встановлення буржуазних відносин. Українська революція, на відміну від Англійської та Нідерландської, що завершилися перемогою, зазнала поразки (як і Німецька). Але у зовнішньополітичному аспекті вона викликала серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній і Центральній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й .зумовила зміцнення ролі Московської держави, Швеції й Брандербургу. Революція вплинула на загострення соціальної боротьби в Польщі, Московії, Молдові; національно-визвольної боротьби -- в Білорусі, Валахії, Сербії, Болгарії.

56. Гетьманщина наприкінці 17-18 ст: кордони, населення, політичний і адміністративно-територіальний устрій

Після закінчення Руїни центром політичного, економічного та культурного життя українства стала Гетьманщина Лівобережжя.На кінець XVII ст. під гетьманською булавою перебувало1/3 території відвойовано. Хмельницьким. Столиця - місто Батурин.Гетьманщина була розділена на 10 полків: (Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський, Полтавський).На українські землі, що входили до складу Росії, з метою уніфікації системи управління, наприкінці ХVІІІ ст. був поширений загальноросійський адміністративний поділ. Територію України поділили на губернії і повіти.На Лівобережній Україні у 1796 р. була створена Малоросійська губернія, а на Слобожанщині - Слобідсько-Українська губернія (у 1835 р. перейменована у Харківську губернію).У тому ж році (1796 р) Правобережну Україну поділили на три губернії: Київську, Подільську і Волинську.Наприкінці XVII--XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.

57. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії у 18 ст.

Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в другій половині XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії. З огляду на це можна констатувати, що офіційна російська політика в українському питанні у цей час пройшла кілька етапів, у межах яких темпи, форми, методи, інтенсивність та результативність імперської експансії були різними, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.I етап (1734--1750) -- посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський, який діяв відповідно до наказу:II етап (1750--1764) -- тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі -- саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети -- К. Розумовський.III етап (1764--1783) -- остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Размещено на Allbest.ru