Історія українського суспільства

Причини невдач Червоної Армії на початку війни Тоталітарний характер влади, що поставив у залежність від волі одної людини та її найближчого оточення життя мільйонів людей.; прорахунки керівництва країни на чолі з Й. Сталіним: ігнорування даних розвідки про дату наступу німецьких військ; заборона приводити війська в прикордонних районах до бойової готовності; зволікання з переоснащенням армії та побудовою оборонних споруд; відсутність чіткого плану на випадок масштабних військових дій (перемогти ворога збирались «малою кров'ю» на його території).;перевага німец сил на напрямках основних ударів.;репресії командного складу, досвідчених воєначальників напередодні війни.; жорстка, централізація, атмосфера страху в країні вбивали ініціативу, гальмували вирішення нагальних проблем.; міжнародна ізоляція СРСР;авіація бала скупчена на основних аеродромах, а не розосереджена по польових, що призвело до величезних втрат техніки на початку війни. . Тільки мужність, патріотизм і напруження всіх сил народу стримували німецькі війська, давали час керівництву отямитися й організувати оборону країни.

103. Всенародна боротьба проти німецько-фашистських окупантів на території України. Партизанський і підпільний рух. Внесок укр..народу у становлення радянського тилу в роки ВОВ

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисельними і неорганізованими. Партизанські загони і підпільні групи були недостатньо організовані і підготовлені до роботи в тилу. 30 травня 1942р було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць -- укр. штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкарем. Наприкінці 1942р німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні і керовані з Центру рейкові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М .Наумова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 р: цього року партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. «Рейкова війна» стала однією з основних форм партизанської активності. Підпільний рух (діяльність в Укр. в роки війни 23 обкомів КПБУ та 9 підпільних обкомів комсомолу, усього діяло понад 3,5 тис підпільних орг-й і груп.)

Основним гаслом працівників тилу було «Все для фронту! Все для перемоги!». --Організація роботи евакуйованих підприємств у тилу.;-- Збільшення випуску воєнної продукції; -- Організація соціалістичних змагань (боротьба бригад за звання фронтових тощо); -- Самовіддана праця жінок, підлітків, старих людей.; -- Героїчна праця трудівників села, які забезпечували Червону армію продовольством.

«Рейкова війна» стала однією з основних форм партизанської активності. Підпільний рух (діяльність в Укр. в роки війни 23 обкомів КПБУ та 9 підпільних обкомів комсомолу, усього діяло понад 3,5 тис підпільних орг-й і груп.) У результаті партизанський і підпільний рух перетворилися на важливий чинник перемоги над ворогом

104. Створення та діяльність в роки Другої світової війни ОУН-УПА

З початком війни в ОУН виникли гострі суперечності. (ОУН була створена 1929р, лідери: Є. Коновалець і С. Бандера) В результаті цих суперечностей виникли дві орг-ї : ОУН(М) і ОУН(Б). Після нападу німців на СРСР укр. націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну укр. державу. Німці ж хотіли використати нац рух у власних цілях для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між ОУН та німцями було створено два батальйони «Нахтігаль» і «Роланд».30 червня 1941 р ОУН(Б) проголосили у Львові становлення укр. держави. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували. 14 жовтня 1942 р створено УПА, яка вела боротьбу як проти німців , так і проти радянськ влади. З листопада 1943 р головнокомандувачем УПА був член ОУН(б) Р. Шухевич. Форми боротьби:-- створення органів місцевого самоврядування;--- участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;-- створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур. У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.

105. України в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції

На Кримській конференції в лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися підтримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття Української РСР та Білоруської РСР у члени ООН. Отже, боротьба за голоси (а значить і вплив) в ООН -- одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а в 1948-- 1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН -- Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій мирній конференції, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав -- США, Англії та Франції.

Вихід Укр. наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови укр. державності.

106. Визволення України від фашистських загарбників. Формування кордонів УРСР під час та по закінченні Другої світової війни

Встановлення кордону з Польщею:9 вересня 1944 р. -- укладення між урядом УРСР і Польським комітетом нац. визволення Люблінської угоди, згідно з якою частина укр. земель (Холмщина, Лемківщина, Надсяння, частина Підляшшя) з населенням майже 800 тис. українців передавалася Польщі. 18 серпня 1945 р. -- укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона» з відхиленням на схід на 6-8 км, а в окремих районах навіть на 17-30 км. 1951 р. -- завершення процесу україно-польських територіальних домовленостей, коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками (до Львівської області відійшли землі в районі м. Кристинополя, а до Польщі відійшла територія довкола м. Нижні Устрйки Дрогобицького р-ну). Встановлення кордону з Чехословаччиною: 26 листопада 1944 р.-- схвалення з'їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз'єднання Закарпатської Укр з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. -- договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево. 22 січня 1946 р. -- указ Президії Верховної ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської обл. Встановлення кордону з Румунією:10 лютого 1947 р. -- підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

107. Депортація населення з території України та Криму (1944 р.)

В травні 1944 р за звинуваченням у зраді з півострова Крим було депортовано у віддалені райони СРСР 191 тис татар, 15 тис греків, 12.4 тис болгар, 10 тис вірмен. В кінці 1943 -- на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам». В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід .8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис їх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб.

108. Внесок укр..народу в перемогу над нацистською Німеччиною

На осінь 1941 р. в Україні було створено 23 підпільних обкоми, низку підпільних організацій. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів, однак активно діючими були лише кілька десятків. Їх діями керував Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкарем. Виникли великі партизанські з'єднання Ковпака, Сабурова, Федорова, Вершигори.

Форми партизанської боротьби:

- Диверсії на комунікаціях, знищення ліній зв'язку, доріг, мостів;

- Розгром ворожих штабів;

- «рейкова війна» на залізницях;

- рейди в тил ворога.

Загальна чисельність партизан і підпільників складала за різними джерелами від 500 до 180-220 тис. чоловік. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бІйців.

Радянський партизанський рух став важливим фактором війни, майже «другим фронтом». За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами.

Бійці УПА (через лави якої пройшло близько 500 тис. чол.) теж боролись за незалежність своєї Батьківщини і не хотіли миритися з пануванням на її території тоталітарних режимів.Перемогу над гітлерівською Німеччиною українці наближали також своєю героїчною працею в радянському тилу: на заводах, копальнях, в колгоспах, лабораторіях, навчальних закладах тощо.

109. Повоєнна відбудова та соціально-політичний розвиток України (1945-1952 р.)

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня.

Особливості відбудови промисловості

- Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.

- В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

- Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 15% усіх промислових капіталовкладень

- Посилилися диспропорції в ростку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

- Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

Особливості відбудови сільського господарства

- Відбудова сільського господарства проходила у надзвичайно складних умовах:

скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;

- важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, па них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

- ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр. під якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Головною причиною голоду стала посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівлі не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.

- Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

Здійснювалася політика "ножиць цін" стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягла довоаиіого рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерни становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940р.

Фінанси

З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 до 10 000 - з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. - зменшувалися наполовину.

Результати відбудовчого періоду неоднозначні. З одного боку, було загоєно рани війни, відбудовано промисловість України в 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15%. Проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. складав лише 80% довоєнного. З іншого боку, ціна відбудови була дуже високою. Зниження реального рівня життя, тяжкі житлові і побутові умови були характерними для більшості населення.

110. «Ждановщина» в Україні:ідеологічний наступ тоталітарного режиму на суспільство і культуру

З 1946-1947 рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) Жданова почалася ідеологічна кампанія по "наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва.

Розгорнулася нищівна критика інститутів історії України та історії української літератури Академії Наук, творчих спілок, редакцій ряду газет і журналів. Здійснювалися кампанії проти видатних діячів української культури - письменників М.Рильського, В.Сосюри, Ю.Яновського, композитора В.Данькевича, кінорежисера О.Довженка та інших, яких звинувачували в "ідеологічних помилках" і "українському буржуазному націоналізмі".

Українцям ще раз нагадували, що вони живуть у державі, не зацікавленій у розвитку їхньої національної культури.

111. Радянизація західних областей України у повоєнний період. Ліквідація повстанського руху

У Західній Україні продовжувалася політика «радянізації», перервана війною.

Основними напрямками перетворень були:

- насадження тоталітарного режиму

- монополізація влади Комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України (західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію, радянська влада не довіряла місцевому населенню). Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства освіта, наука, радянські, комсомольські правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що території знаходиться під чужоземним пануванням

- утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти, так званого, українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР

- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення:

- індустріалізація краю і модернізації економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230 від рівня 1945р. і складало 10% промислового виробництва республіки;

заходи в галузі освіти: забезпечене обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах російською мовою.

Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

Мабуть, найсерйознішим «головним болем» для сталінського режиму в Західній Україні залишалася Українська повстанська армія. Головним джерелом поповнення її рядів була ОУН. Після закінчення Великої Вітчизняної війни сталінське керівництво одержало можливість перекинути в Західну Україну додаткові загони військ НКВС і підсилити тиск на ОУН'УПА. У 1945--1946 рр. радянські війська за підтримкою міліцейських формувань і добровольців з числа місцевих жителів організували блокаду і прочісування лісових районів Волині, Галичини й Прикарпаття. Усіх, хто підозрювався у зв'язках з партизанами, заарештовували та депортували до Сибіру. З 1946 р. по 1949 р. до Сибіру й на крайню Північ було депортовано близько 500 тис. жителів Західної України. Зі свого боку, Служба безпеки (СБ) ОУН і партизани з УПА нещадно розправлялися з прихильниками радянського режиму. За офіційними радянськими даними, українські націоналісти здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, в яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних і правоохоронних органів, лікарів, учителів й інших. Таким чином, цивільне населення стало заручником сформованої ситуації; люди боялися терору і з боку військ НКВС, і з боку повстанців.

УПА діяла як на території УРСР, так і в сусідніх країнах. На території Польщі нараховувалося до 2 тис. партизанів і 3 тис. членів підпілля ОУН. У березні 1947 р. повстанці вбили відомого польського генерала, заступника міністра оборони К. Сверчевського. Ця акція була використана польським урядом для проведення великомасштабної операції під кодовою назвою «Вісла». У квітні того ж року польські війська чисельністю до 30 тис. чоловік, підтримані численними чехословацькими й радянськими армійськими підрозділами, оточили та знищили велику частину загонів УПА.

112. УРСР в період десталінізації (1953-1964 рр.): напрями формування

Період хрущовської «відлиги»

(1953-1964 рр.)

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла.

Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

- люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

- зросла роль Рад, як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

- викрито злочинну діяльність Л. Берії та його посіпак в Україні (П. Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня 1958р. Верховна Рада СРСР прийняла закон ''Про кримінальну відповідальність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю "антирадянська агітація та пропаганда". Протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

було засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи і репресій - їх пояснювали рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ особи самого Хрущова.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкатись основ тоталітарного режиму, залишилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

113. Розширення повноважень УРСР у складі СРСР в період десталінізації

Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, у т.ч. й України:

українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О. Кириченка - першого українця на цій посаді ( 1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний, (1957-1962 рр.), П. Шелест (1962-1972 рр.), В.Щербицький (1972-1989 рр.);

розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. - 29;

внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

114. Культурне життя в Україні (1954-1964 р.). «Шістидесятники», причини виникнення, діяльність

Хрущовська "відлига" сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України.

Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок.

Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці - "Українська Радянська Енциклопедія , "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою

Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися "Український історичний журнал", почалася підготовка багатотомної "Історії міст і сіл України".

Було реабілітовано багатьох діячів української культури. Серед них - О.Олесь, А.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, О.Досвітній, О.Ковінька, та багато інших. У газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з 'явилися літературознавчі праці про них.

Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.).

Провідними постатями серед них були письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, С. Гуцало, І. Калинець, художники А. Горська, П. Заливаха, В. Кушнір, літературні критики І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, діячі кінематографу С. Параджанов, Л. Осика, Ю. Іллєнко багато інших.

Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагало гарантій вільного розвитку українського народу, його культури і мови.

115. Посилення сисемної кризи тоталітарного ладу (сере.60-х- початок 80-хр.)

З 1965 р. почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

Реформа в сільському господарстві передбачала:

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

- перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему.

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

- переведення підприємств на госпрозрахунок:

- оцінку діяльності підприємств не по валовій, а по реалізованій продукції;

- створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзне-республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

· реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

· партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою.

З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюються.

Економіка продовжувала розвиватись екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і технологічному процесі від розвинених країн Заходу.

· Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із ключових причин спаду економічного розвитку.

· Продуктивність праці була нижчою, ніж на Заході: у промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів!

· Низькою була якість вітчизняних то варів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли витої категорії якості.

· Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%.

· З'являється "культ сірості" в управлінні державою.

· Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка.

Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР одержувала більше чверті всіх забруднень

116. Етносоціальні процеси в УРСР у період загострення кризи радянської системи 1960-1980-х р.

Період другої половини 60-х -- початку 80-х років був часом суттєвих соціальних, етнічних, демографічних змін у суспільстві. На початок 60-х років вдалося подолати жахливі для України демографічні наслідки Другої світової війни, сталінських репресій та голодоморів. У 1960 р. загальна чисельність населення республіки становила 42,4 млн. чол., з яких 22,6 млн., або 53% були сільськими жителями. На початку 80-х років чи сельність населення республіки перевищила 50-мільйонну позначку, досягнувши у 1989 р. (за результатами перепису населення) 51,7 млн. чол.

Характерною рисою демографічних процесів були високі темпи росту чисельності мешканців міст. У 1964 р. міське населення у кількісному відношенні перевищило сільське, а на середину 80-х років воно становило вже більше 2/3 населення республіки.

Різке скорочення чисельності селян було викликане як загальносвітовою тенденцією до урбанізації (збільшення кількості міст), так і побутовою невлаштованістю та складністю з працевлаштуванням на селі.

У 1979 р., вперше за тривалий період української історії, смертність сільських жителів перевищила народжуваність -- розпочалася депопуляція. На початку 90-х років вона стала явищем, характерним для всієї республіки.

Національний склад населення Української РСР зазнав суттєвих змін. Протягом 60--80-х років відбувалося скорочення чисельності титульного етносу -- українців. Це було пов'язане зі зниженням народжуваності, постарінням українців, а особливо -- високими масштабами в'їзду до України представників інших національностей.

За ЗО років - з 1959 по 1989 - частка українців у загальній кількості населення республіки скоротилась із 76,7 до 72,1%, в той час як відсоток росіян збільшився з 16 до 22%. При цьому варто врахувати, що вплив російської ментальності, мови, культури був значно вищим кількості етнічних росіян. Фактично повністю зрусифікованими були українські міста, за винятком західних областей. Все рідше звучала українська мова і в селах Сходу України та Криму.

117. Політична опозиція другої половини 60 - серед. 80-х р. в Україні: програмні та організаційні засади

Рух опору в Україні - це дії, спрямовані на здійснення державних законів і статей Конституції, які визначають громадянські та національні права УРСР в СРСР. Головною опозицією 2 пол. 60 - 80 рр. виступали дисиденти. Їхньою формою вияву руху опору були протести, адресовані до влади, демонстрації та так звана самвидав на література. Одним із перших збірних виявів руху опору можна вважати конференцію у справах культури мови в Київському Університеті у лютому 1963, під час якої висунуто серед інших вимогу увести в УРСР українську мову як урядову та повернути права національної меншости українцям в РСФСР. У 1962-1963 були поширені не дозволені до друку поезії і щоденник В. Симоненка, а у 1964 -- анонімна листівка-протест проти підпалу Бібліотеки АН УРСР у Києві. 4 вересня 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві І. Дзюба і В. Чорновіл виступили з протестом проти проведених тоді арештів української інтелігенції. Восени того ж року в обороні заарештованих виступили з петиціями і протестами до влади видатні діячі культури і науки, серед яких були: М. Стельмах, А. Малишко, Г. і П. Майбороди, О. Антонов, С. Параджанов, В. Кирейко, Л. Костенко, І. Драч, Л. Серпілін. У грудні 1965 І. Дзюба вислав на адресу першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста та голови Ради Міністрів УРСР В. Щербицького протестного листа проти репресій та додав до нього есе під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?

На початку 1966 в Києві, Львові, Івано-Франківському, Луцьку та інших містах України відбулися з грубими порушеннями радянських законів політичні процеси. Того ж року В. Чорновіл зладив збірку біографій та творів 20 засуджених під назвою «Лихо з розуму» і вислав на 55 сторінкове звернення до прокурора УРСР Ф. Глуха та інших, в якому з'ясував порушення громадянських прав заарештованих.

Рух опору виступав також в обороні національних меншостей України, що виявилося зокрема у виступі І. Дзюби і В. Некрасова у Бабиному Яру у вересні 1969, у заявах діячів руху опору на оборону кримських татар тощо.

Політичним позиціям руху опору притаманні ідеї гуманізму, політичної та соціальної демократії, особистої та національної свободи. У центрі мислення учасників руху опору є людина, її гідність, її право вільно розвиватися. Метою руху опору є українська демократична самостійна держава.

118. Політика русифікації України 60 - серед. 80-х р. Наслідки цього процесу для укр. нації

Політика русифікації здійснювалася Кремлем під прикриттям «соціалістичного інтернаціоналізму». Пропаганда нібито безнаціонального інтернаціоналізму була насправді зручним засобом російщення національних культур.

Головну роль в русифікації відігравала загальноосвітня школа. Наступ російської школи в національних республіках відбувався навіть без «інтернаціонального» прикриття. 31 червня 1978 р. була опублікована постанова ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Заходи по її реалізації обговорювалися у травні наступного року на науково-практичній конференції в Ташкенті. Заохочувався перехід на російську мову викладання в старших класах. 28 травня 1983 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили ще одну постанову «Про загальні заходи щодо вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік».

Витіснення укр. мови було продуманим і комплексним. У столиці УРСР в середині 80-их років у класах з укр. мовою навчання лишилося близько 22 відсотки учнів. У Київському університеті ім.. Т. Шевченка національною мовою викладалося менше половини суспільних та гуманітарних наук. З 11 театрів міста лише один був українським.

За 1981-1985 рр. в Україні було надруковано понад 40 тис. назв нових кних і брошур, з них укр.. мовою - лише до 10 тис. У кінопрокаті налічувалося 17 тис. копій художніх фільмів російською і менше 2 тис. - українською мовою.

119. Концепція і шляхи «перебудови» в СРСР і Україні

У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М. Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.

Періодизація перебудови

1985-1988 рр. - період розробки концепції перебудови І здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.

1988-1991 рр. - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Головними елементами цього курсу було визначено:

1. науково-технічний прогрес,

2. технічна переозброєння машинобудування,

3. активізацію "людського фактора ".

Проведення економічних реформ

Етапи:

Квітень 1985 р. - програма прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:

- до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади;

- вирішити традиційні соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Червень 1987 р. - реформа М. Рижкова - Л. Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування.

Були прийняті:

"Закон про державне підприємство (об'єднання)"

"Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

переведення підприємств на госпрозрахунок;

утворення кооперативного сектора;

тісний зв'язок заробітної плати з результатами господарської діяльності;

сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу.

У результаті:

реформа була непослідовною, половинчатою, проводилася невпевнено і зазнала провалу.

у 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний дохід України скоротився на 1,5%.

непродумана фінансова політика призвела до сплеску інфляції в країні.

стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали.

Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.

Реформа політичної системи

XIX партійна конференція (червень 1988р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність.

Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій.

Ліквідація ст. 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму.

Процеси перебудови сприяли росту політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

120. Стан укр. економіки у другій половині 1980-х років та назрівання економічної кризи

Друга половина 80-х років ознаменувалася стрімким наростанням кризи радянської системи, закономірним наслідком якої став розпад СРСР і відродження в 1991 році незалежності України.

Соціально-економічна криза вимагала корінних змін у всіх сферах житті суспільства. Від соціально-економічних змін залежало життя радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави.

Тривожні тенденції склалися в галузях, що визначали соціально-економічний розвиток республіки. Неефективність «соціалістичних методів господарювання» виразно виявилась у таких важливих галузях промисловості, як металургія, металообробна і машинобудування. Виробництво товарів народного споживання і надання платних послуг в Україні були значно нижчими від потреб населення і забезпечення умов для збалансованого розвитку народного господарства. Не розвивалися такі важливі галузі промисловості, як електронна, електротехнічна, точне машинобудування. Розвиток промисловості характеризувався зростанням важких галузей, при цьому перевага надавалася виробництву засобів виробництва. Важка промисловість не забезпечувала легку й харчову промисловість та сільське господарство новітнім обладнанням і машинами. У процесі ствердження України як окремої держави особливо гострою постала проблема незавершеності виробничих циклів та недостатня наявність власних енергетичних ресурсів. В 1987-1990 рр. було проведено масштабну акцію переведення всіх науково-технічних організацій на повний госпрозрахунок і самофінансування. Результатом було погіршення і без того скрутного становища галузей науки. Не було важливих наукових інновацій в цивільну економіку. Однак в економіці України поряд з технічно відсталими виробництвами, було чимало підприємств, які за науково-технічним рівнем не поступалися світовим.

Низька рентабельність виробництва і збитковість господарств в аграрному секторі були пов'язані з різким підвищенням цін на засоби виробництва і матеріальні ресурси, із зростанням оплати праці, скороченням обсягів реалізації продукції рослинництва і тваринництва. У другій половині 1980-х років потреби колгоспів і радгоспів України в техніці й мінеральних добривах задовольнялися лише на третину, а інколи й менше. Досить негативною виявилася ситуація в тваринництві. У 1989-1992 рр. відбувся значний спад аграрного виробництва. Потенціал аграрної сфери характеризувався як один з найнижчих у народному господарстві.

Низька рентабельність виробництва і збитковість господарств в аграрному секторі були пов'язані з різким підвищенням цін на засоби виробництва і матеріальні ресурси, із зростанням оплати праці, скороченням обсягів реалізації продукції рослинництва і тваринництва. У другій половині 1980-х років потреби колгоспів і радгоспів України в техніці й мінеральних добривах задовольнялися лише на третину, а інколи й менше. Досить негативною виявилася ситуація в тваринництві. У 1989-1992 рр. відбувся значний спад аграрного виробництва. Потенціал аграрної сфери характеризувався як один з найнижчих у народному господарстві.

До того ж народ України не міг вибачити владі екологічну катастрофу в республіці, якою стала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р.

В 1982 році тут завершено спорудження четвертого енергоблоку. В переддень аварії в 30-км зоні навколо АЕС проживало 110 тис. чоловік, з яких Ѕ - в містах атомних енергетиків, 13 тис. - в районному центрі Чорнобиля.

Катастрофа призвела:

- до забруднення навколишнього середовища;

- до радіоактивного опромінення тисяч людей;

- до появи 30- кілометрової зони;

- до масового переселення жителів із забрудненої зони.

Керівники компартій зайняли таку позицію: інформація про аварію замовчувалася і приховувалася.

121. Суспільно-політичні процеси в Україні в період «перебудови». Розгортання руху за національне відродження. Формування передумов незалежності України

Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національна-визвольний характер.

Пробудження та активізація суспільних сил

3 1985 по 1988 рр. суспільно-політичний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури:

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших,

здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії" (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...). відбувалася реабілітація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали виникати в Україні (Товариство Лева, Український культурологічний клуб та інші), вимагали оновлення соціалізму, гарантування прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Поява масових рухів та організацій

Упродовж 1988-1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух:

Українська Гельсінська спілка (сформувалася па базі Української Гельсінської Групи),

Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка,

екологічна організація "Зелений світ",

анти сталінське товариство "Меморіал",

студентське об'єднання "Громада" та інші.

Радикалізація політичних сил

У вересні 1989р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух України за перебудову" (Рух) на чолі з І. Драчем.

Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.

Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. закону "Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української СРСР" (йшлося, зокрема, про демократизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону "Про мови в УРСР", який проголосив державний статус української мови.

Формування передумов незалежностi України: 1985-1991 рр.

Політичні передумови суверенізації:

1. Вибори до Верховної Ради України (1990 р.).

2. Початок роботи Верховної Ради УРСР нового скликання (травень 1990 р.).

3. Ухвалення Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.).

Проголошено:

1. Право укр. нації на самовизначення і створення нац. держави в існуючих кордонах.

2. Принцип народовладдя, що здійснюється на конституційних засадах.

3. Самостійність у вирішенні державних питань. Поділ держ. влади на законодавчу, виконавчу і судову.

4. Збереження громадянства СРСР, гарантування прав і свобод громадянам УРСР. Територія України в існуючих кордонах є недоторканою.

УРСР - самостійна держава, яка створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову систему, формує бюджет, запроваджує свою грошову одиницю. УРСР самостійно здійснює охорону природи, захист усіх фор власності. УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, культури, освіти і духовного розвитку громадян, забезпечує національно-культурне відродження. УРСР має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи державної безпеки. УРСР самостійно налагоджує міжнародні відносини. УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права загальнолюдських цінностей.

122. Студентський і молодіжний рух в Україні в умовах перебудови

Розвиток молодіжного руху в Україні характеризується в основному зародженням молодіжних груп і невеликих організацій, поширенням молодіжних дискусійних гуртків і клубів, які сприяли підготовці юнаків та дівчат до необхідності по-новому сприймати уроки історії, розуміти сучасну ситуацію, яка склалася в країні і республіці, готувати себе до активної боротьби, праці в період переходу суспільства в якісно новий етап соціально-політичного розвитку. Разом з тим в цей період молодь прагнула реалізувати свої потреби через активну політичну діяльність, протистояти деяким чином тим соціальним інститутам, які були не в змозі по-новому організувати роботу, відкинути старі догми і політичні орієнтири, глибше розуміти цілі, завдання і перспективи суспільно-політичного руху в республіці.

Восени 1987 р. у Львові виникло «Товариство Лева»- молодіжна організація, що об»єднувала людей різних політичних поглядів і культури. У 1988р. - студентська організація Громада» в Київському університеті, «Товариство укр..мови ім.Т.Шевченка у Львові, а також «Спадщина», Союз незалежної укр..молоді, Демократчний союз студентів, Студентське братерство.

123. Виникнення Народного Руху України за перебудову. Роль цієї організації у розвиткові політичних подій в республіці протягом 1989-1991 р.

У вересні 1989р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація "Народний рух України за перебудову" (Рух) на чолі з І. Драчем.

Рух швидко еволюціонував від поміркованої організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Із назви Руху було вилучено слова "за перебудову", а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.

124. Становлення багатопартійної системи в Україні на етапі перебудови. Класифікація політичних партій. Характер багатопартійності

У 1990 р., після ліквідації статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови "Про порядок реєстрації громадських об'єднань" починається формування багатопартійної системи.

Першою була створена Українська республіканська партія - УРП (на базі Української Гельсінської Спілки).

Втрата КПРС та Компартією України монополії на владу прискорила їхню кризу. На той час буди такі партії: УРП - дана партія прагнула побудови Української незалежної держави, засудження комуністичної ідеології; СДПУ - прагнула не залежності України, відмови від ідей оновити соціалізм, проведення ринкових реформ; СДПУ (о) - бачили Україну в складі конфедерації радянських республік, федеративний устрій, багатофункціональну економіку; ПЗУ - прагла створення «солідарного суспільства», в якому інтереси громадян поєднувалися б з біосферними законами природи, не сприймала ні комуністичної ідеї, ні капіталізму, шукала третього типу розвитку суспільства. Програмними цілями ПДВУ були: Україна - член конфедерації радянських республік, відмова від комуністичної ідеології, проведення ринкових реформ. УНП прагнула відновлення УНР, проголошеної в січні 1918 р., у її етнографічних кордонах. Програмними цілями ДСУ були: членів ОУН і УПА визнати героями визвольної боротьби за волю України, КПУ - злочинною організацією. УПА прагнула створення альтернативних державних структур і комітетів громадян на місцях і Національного конгресу як верховного органу влади.

На 1 січня 1998 р. в Україні була 51 політична партія.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для завоювання суверенітету і незалежності України.

125. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Проголошення незалежності україни

Спроби кремлівської верхівки врятувати радянську Імперію.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".

Із усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.

У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичним документ - "Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна. ЗО серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

126. Декларація про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, їх основні положення та сучасні оцінки

16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичним документ - "Акт проголошення незалежності України". Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна. ЗО серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.

127. Об»активні та суб»активні причини руйнації господарського механізму після проголошення незалежності України

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України ,, Про зовнішньоекономічну діяльність» (квітень 1991р.),Закон ,,Про створення експортно-імпортного банку « (січень 1992р.), Закон ,, Про іноземні інвестиції « (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.

Об'єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Які ж причини призводять до цього? По-перше, розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Україна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавленого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%. По-друге, переваження в експорті України паливносировинноїї групи. По-третє, в експорті низька частка машин, обладнання, об'єктів інтелектуальної власності.

128. Тенденції трансформаційних змін економіки України в умовах незалежності: від здобутків до прорахунків

Проголошення незалежності України поклало початок тривалим і дуже складним трансформаційним процесам.

Головний його підсумок: незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Вона існує не тільки у зовнішній атрибутиці, а повноцінно і повнокровно, в усіх властивих суверенним державам вимірах та параметрах. У центрі Європи постала й утвердилася країна з 50-мільйонним населенням і найбільша за територією. У цій об'єктивній і необоротній даності - вінець та довершення всіх попередніх спроб вибудови української державності. У ній торжество історичної справедливості, здійснення одвічної і найбільшої мрії усіх поколінь українського народу.

Але більшість мешканців України сподівались, що з проголошенням незалежності буде забезпечено високий рівень матеріального добробуту. Але ці надії не справдилися. Рівень життя продовжував падати. В економіці склалось надзвичайно важке становище.

...