Воєнні дії на території України
Антикріпосницька боротьба в Україні. Поширення декабристського руху. Адміністративно-територіальний устрій та населення західноукраїнських земель. Революція в Австрійській імперії та український національно-визвольний рух. Напад фашистської Німеччини.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | шпаргалка |
Язык | украинский |
Дата добавления | 04.02.2016 |
Размер файла | 113,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Поділи Речі Посполитої та інтеграція українських земель до Російської та Австрійської імперій
Перший поділ
5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої.
Другий поділ
Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року. Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:
до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;
до Росії -- українські та білоруські землі;
Австрійських вимог до уваги не взяли.
Третій поділ
Після придушення повстання у 1795 Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого: до Австрії приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою -- Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією й Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом -- ворогами); до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь; Пруссія отримала частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.
2. Участь українських солдатів, ополченців і козаків у війні 1812 р.
24 лютого 1812 Наполеон Бонапарт уклав союзний договір з Пруссією, яка повинна була виставити проти Росії 20 тисяч солдатів, а також забезпечити матеріально-технічне постачання французької армії. Наполеон також уклав 14 березня того ж року військовий союз з Австрією, за яким австрійці зобов'язалися виставити 30 тисяч солдатів проти Росії. Вторгнення наполеонівських військ пробудило в українського населен- патріотичні почуття. У багатьох населених пунктах України молодь прагнула потрапити в діючу армію, . щоб боронити свою землю. Населення підтримало розпорядження уряду про формування добровільних козацьких полків, сподіваючись після перемоги над ворогом дістати полегшення в житті, а можливо, й відновлення козаць ких прав. Козацькі полки налічували у своїх лавах понад 26 тис. чоловік, а земське ополчення - понад 40 тис. ратників. У складі регулярної російської армії діяли військові з'єднання з України: перший і другий Бузькі козацькі полки, Ізюмський, Маріупольський та Сумський гусарські і полки. Київський і Чернігівський драгунські полки. Українські солдати мужньо билися з ворогом поблизу міс-гечок Мир і Красне, під Смоленськом, а в серпні відзначилися під Бородино.
3. Антикріпосницька боротьба в Україні в першій половині XIX ст.
Посилення кріпосного гноблення супроводжувалося виступами селян. Серед виступів, спрямованих кріпосницьких порядків, набуло поширення подання скарг, адресованих особисто цареві. У скарзі селяни просили врятувати їх від знущань кріпосників. Не дочекавшись розв'язання наболілих проблем, вони піднімалися на боротьбу: відмовлялися виконувати панщину, підпалювали маєтки, втікали на Південь, незважаючи на репресивні заходи з боку царизму. На початку XIX ст. відбулася низка селянських повстань. У 1803 р. заворушення почалися в 24 селах і містечках Черкаського повіту Київської губернії. У 1811-1826 рр. жителі с. Підвисокого Уманського повіту відмовилися виконувати повинності. Тривалою була боротьба подільських селян під проводом Устима Кар малюка, якого підступно вбили в 1835 р. Великого розголосу набули Бузьке повстання 1817 р Чугуївське 1819 р., Шебе-линське 1829 р. в місцях проживання військових поселенців та державних селян.
4. Поширення декабристського руху в Україні
Повстання Чернігівського полку Декабристський рух в Україні -- це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку. Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн. У найбільш активних формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської і Житомирської областей. Декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялось у діяльності Товариства об'єднаних слов'ян, в його панславістських ідеях. Програма товариства ставила за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов'янських демократичних республік. Висунута ними ідея федеративної слов'янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.
фашистський декабристський антикріпосницький західноукраїнський
5. Кирило-Мефодіївське братство. Програмні документи товариства
Кирило - Мефодіївське брат.-- українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 -- січні 1846 у Києві. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Принципово важливим було і те, що Кирило-Мефодіївське братство стало самостійним і самобутнім політичним формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політичних настанов жодної з загальноросійських суспільних течій. Це позитивно вплинуло на національну свідомість.
6. Адміністративно-територіальний устрій та населення західноукраїнських земель наприкінці XVIII -- у першій половині XIX ст.
Західноукраїнські землі в останній період існування Речі Посполитої перебували в надзвичайно тяжкому стані. Існуючі порядки у «шляхетській республіці» не давали їм шансу на швидкий вихід з деградації. Австрійська імперія -- одна з провідних держав у тогочасній Європі й у світі взагалі -- стояла набагато вище за Річ Посполиту. Отже, для захоплених Габсбургами українських земель Австрія стала меншим злом. Габсбурги активно запроваджували німецьку мову, на яку швидко перейшли міська адміністрація, суд, Львівський університет (у 1806--1823 pp. він взагалі був закритий), навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала помітних наслідків, і кількість німців-колоністів була в Галичині відносно невеликою. До того ж в середині XIX ст. Габсбургам довелось пом'якшити національну й культурну політику, бо старий і жорсткий попередній курс загрожував вибухом революцій. Давалася взнаки й соціально-економічна та політична відсталість імперії, збереження багатьох феодальних пережитків. У фатальній ситуації перебувало галицьке міщанство, яке постраждало від розриву традиційних торговельно-економічних зв'язків, а для налагодження нових потрібний був час. XVIII століття, особливо його друга половина, стало віком Просвітництва, ознаменувалося потужними революційними та визвольними рухами у Європі. В ряді країн, в першу чергу слов'янських (Чехія, Словаччина, Сербія, Хорватія, Болгарія та ін.), які перебували під іноземним пануванням, розпочалося національне відродження.
7. Українське національне відродження в західноукраїнських землях наприкінці XVIII -- у першій половині XIX ст.
Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення. Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення українського національного життя, але їхні наступники на австрійському престолі скасувавши цілий ряд прогресивних реформ. Зокрема у 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римсько-католицької церкви. у 1809 р. було закрито Український інститут при Львівському університеті, у 1812 р. австрійська влада скасувала обов'язковість освіти. Але цього ж часу починає пробуджуватися національне життя в західноукраїнських землях. Ідея національної свідомості стає панівною. Починає набирати значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книги. Рух за національне відродження на західноукраїнських землях очолило греко-католицьке духовенство. Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, написані українською мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників.
8. Демократично-просвітницький гурток "Руська трійця". Альманах "Русалка Дністрова"
На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів, де було утворено напівлегальне демократично-просвітницьке й літературне угруповання "Руська трійця". Термін "Руська" тоді означав "українська". Засновники об'єднання -- Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький -- були студентами Львівського університету, вихованцями греко-католицької духовної семінарії. Згуртувавши навколо себе однодумців, які поставили за мету піднесення національної свідомості та запровадження української мови в усі сфери громадського життя, вони записували фольклор, проголошували у церквах проповіді українською мовою. У 1837 р. тисячним тиражем було надруковано підготовлений ними альманах фольклорних творів "Русалка Дністрова" -- перша книга демократичної культури в західноукраїнських землях. Центральною в ній була ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, прагнення до відродження державності та політичної незалежності. Власті, вважаючи діяльність "Руської трійці" небезпечною, заборонили поширювати альманах, а його укладачів та авторів притягли до відповідальності. Незабаром це об'єднання розпалося. У 1843 р. помер М. Шашкевич, найактивніший діяч "Руської трійці". У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич. Обстоював ще тривалий час ідеї "Руської трійці" Я. Головацький, який з 1848 по 1867 рік був професором української мови та літератури у Львівському університеті, а в 1849 р. -- його ректором. Згодом він приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії. І все ж діяльність "Руської трійці" засвідчила реальну спробу народу Західної України заявити про свою самобутність.
9. Революція 1848--1849 рр. в Австрійській імперії та український національно-визвольний рух.
Справжнім подарунком долі для молодого українського руху стала невдача польських конспіраторів підняти повстання проти Австрії 1846 р. Організатори повстання розраховували на підтримку галицьких селян, обіцяючи їм звільнення від панських повинностей. Однак селяни повернули свою зброю проти самих повстанців. Найбільш несподіваним було те, що найбільшого розмаху селянські виступи набрали власне у польській частині краю. Польські селяни "мазури" виловлювали своїх же "єдинокровних" шляхтичів-повстанців й віддавали австрійській владі, або ж винищували їх самі. Польські повстанці вважали, що стали жертвою австрійської інтриги, яка спрямувала проти них гнів селянства . Насправді ж, так звана мазурська різня 1846 р. засвідчила крайню слабкість польського революційного руху у Галичині. Українське національне відродження теж не відрізнялося силою, але вигляд слабкості свого суперника додавав надій на майбутнє. Нову тактику розвитку національного руху запропонував у своїй статті "Становище русинів у Галичині" (1846) Яків Головацький.. Коли інші слов'янські народи пробудилися до нового життя, галицькі русини, писав Яків Головацький, "під ласкавим пануванням Австрії живуть без літератури, без часопису, без національної освіти, без шкіл, як варвари". Але його критика не торкалася австрійського уряду. Навпаки, у своїй статті Головацький пропонував Відню взяти національний розвиток галицьких русинів під свою протекцію, у винагороду за їхню лояльність і непіддатливість на польські "революційні махінації". По відношенню до русинів Австрія повинна слідувати принципам політики Йосифа II. За таким власне сценарієм власне розвивалися події в Галичині під час революції 1848 p., так званої весни народів. Саме тоді дійшло до остаточного розмежування між польським й українським національними рухами. Незабаром після вибуху революції у Відні у Галичині 16 квітня 1848 р. була скасована панщина - на п'ять місяців раніше, аніж по всій Австрійській імперії. Приводом для такої поспішності було бажання австрійського намісника графа Франца Стадіона перехопити ініціативу і випередити польську шляхту, яка зі страху перед повторенням різні 1846 р. готова була дарувати селянам волю.
10. Скасування кріпосної залежності селян і панщини в Західній Україні
Маніфест і Положення19 лютого 1861 р. Місцеві Положення на Україні. Царський маніфест 19 лютого 1861 p., Загальне Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, і Положення про викуп селянами їх садиб та польових угідь визначали основні принципи реформи по всій країні. Маніфест і Положення вирішували основні питання, пов'язані із скасуванням кріпосного права: 1) ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, їх особисте звільнення і створення органів селянського управління; 2) наділення селян землею і визначення за неї повинностей; 3) викуп селянських наділів. Це був серйозний крок по буржуазному шляху. Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика і ставали «вільними сільськими обивателями». Вони могли провадити вільну торгівлю, відкривати промислові і ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати, володіти і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщика одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади.
11. Українська культура в першій половині XIX ст.
Визначною подією в українському науковому житті ХІХ ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка», яке через кілька років під назвою «Наукове товариство імені Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію.
Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».
Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі.
Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт».
У 40-і роки центр українського культурного життя знаходився у Західній Україні, що виражалося насамперед у вже описаному літературному процесі. У Києві приблизно в 1845 році виникає нелегальне Кирило-Мефодіївське братство -- не культурна, а політична національна організація, перша в історії України, і, що характерно, створюють її видатні діячі вітчизняної культури (М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Шевченко). Мета товариства підкреслена назвою -- слов'янська єдність, створення федерації слов'янських демократичних республік. Ідеї організації рівність людей, необхідність знищення кріпацтва -- пронизували творчість його організаторів. Розгром братства в 1847 році важко відбився на всьому розвитку української культури, а традиція політичної боротьби була перервана аж до 90-х років XIX с
12. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Основні законодавчі акти реформи
19 лютого 1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. Цю важливу соціально-економічну реформу готувала заздалегідь створена комісія, до складу якої входили дворяни, серед них і з України (Г. Ґалаґан, В. Тарновський та ін.). У царському маніфесті реформа була подана як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей. Викупна операція давала поміщикам великі капітали, які вони могли використати для переведення свого господарства на капіталістичні рейки. Реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян ішли не на розвиток, а на сплату викупу та податків. До викупної операції селяни вважалися тимчасово зобов'язаними й за користування наділами повинні були виконувати старі повинності -- відробляти панщину або сплачувати податок.
13. Реформи адміністративно-політичного управління 60--70-х років XIX ст.
Скасувавши кріпосне право, російський царизм відкрив шлях буржуазним перетворенням в імперії. Тому після селянської реформи 1861 р. царському уряду довелося провести реформи. їхнім завданням було пристосування старого самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталістичного розвитку. Протягом 60-70-х років XIX ст. було проведено земську, міську, судову, військову, фінансову, шкільну й цензурну реформи, які охопили головні напрями життя імперії. При плануванні цих заходів бралося до уваги й те, що до здійснення прогресивних реформ долучаться й активні діячі демократичної громадськості. Жандарми сподівалися, що нова сфера докладання зусиль відверне українських демократів від антиімперської та національно-визвольної боротьби в усіх «національних окраїнах». Відповідно до земської реформи по всій імперії створювалися земства -- виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних. Там чимало поміщиків узяли участь у польському повстанні 1863 p., і царизм боявся, що земства перетворяться на законні органи польського національно-визвольного руху. У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духівництво, міщани й селяни. Вони ділилися на три виборчі курії, що обирали своїх представників -- «гласних» -- до повітових і губернських зборів. Причому виборча система забезпечувала перевагу дворянам. Вони зазвичай становили понад 75 % усіх членів земств, тоді як селяни рідко коли мали 10 % місць. Земські збори скликалися раз на рік і тривали кілька днів. На першому засіданні вони обирали повітових і губернських предводителів дворянства головами відповідних зборів, а також губернські та повітові земські управи (постійні виконавчі органи земств) строком на 3 роки.
14. Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині XIX ст.
Народники - це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. З'явившись наприкінці 60-х років XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х років. Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму. 1874 р. вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Однак чи не всі учасники “ходіння в народ” одразу ж зазнали репресій з боку уряду. До того ж їх пропаганда була незрозуміла селянам. Тоді в народників визріла думка створити законспіровану революційну організацію. “Земля і воля”, що виникла наприкінці 1876 р., повела боротьбу за передачу землі селянам.
15. Національна політика російського царизму щодо України. Русифікація системи державного управління, суду, школи, науки
Після приєднання українських земель до Російської держави національне пригноблення українського народу поступово перетворювалося на офіційну політику російського уряду, який розглядав Україну як свою колонію, проводячи план Використовуючи неграмотність більшості населення України, низький рівень політичної свідомості українців, відсутність у більшості з них прагнення до створення національної держави (чому багато років сприяли російські урядовці), царизм поступово створював для себе сприятливі умови для різноманітних маніпуляцій свідомістю українців, цілеспрямовано проводячи русифікацію системи державного управління, суду, школи, науки.омірну політику русифікації. Для створення вигідних для влади стереотипів та поглядів на історію українського народу, широко використовувалася діяльність цензорів. Саме тому російська цензура намагалася протистояти оприлюдненню поглядів багатьох провідних українських дослідників на українську історію. Так, матеріали Костомарова, як “неблагонадійного”, постійно знаходилися у полі зору. Особливу настороженість властей викликали ті матеріали, які навіть опосередковано стосувалися історії національно-визвольного руху українського народу. В результаті переслідувань з боку влади національні прагнення українців були настільки придушені царатом, що на рубежі ХХ ст. в Україні діяльність української ліберальної інтелігенції зводилася до прохань проведення з дозволу властей поодиноких урочистих зборів і засідань на честь Т.Г.Шевченка, І.П.Котляревського та інших відомих громадських і культурних українських діячів. Прохання, доповідні записки і несміливі протести проти переслідувань української мови надсилали царському урядові вчені.
16. Виникнення українських громад та їхня культурно-освітня діяльність наприкінці 50--70-х років
Лібералізація суспільного життя сприяла пожвавленню суспільного руху. Повернувшись із заслання члени Кирило-Мефодіївського братства утворили в Петербурзі першу країнську громаду ( організацію, яка м ала на меті
1 сприяти розвитку народної освіти
2 свободі літературного слова
3 поширення національної ідеї
4 формування національної свідомості.
Саме на цих ідеях базувався перший в імперії часопис «Основа» (1861 у Петербурзі). Навколо якого групували вже відомі діячі (Костомаров, Білозерський, Куліш, Шевченко) та весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження активно починає діяти інтелігенція виникають громади у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою була Київська громада,(1861) що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі інтелігенції - Антонович, Рильський, Свидницький, Житецький. Їхнівми цілями було:
1Демократичні реформи
2 розвиток української культури
Члени громади організовували недільні школи для дорослих. (1859 р У Києві - перша в Рос.імперії). проводили навчання рідною мовою. Збирали кошти для видання навчальної літератури. Писали українські підручники. !862 арештовують членів громад, закривають недільні школи, припиняється видання журналу «Основа». 20 Чер 1863 року видається валуєвський циркуляр( таємний указ мініста внутрішніх справ Петра Валуєва) цілі: 1 Перешкоджати українському національному руху, загальмувати його. 2 зменшити вплив патріотичної інтелігенції на населення. Суть: 1 Суворо заборонено видання українською мовою книг призначених для початкового читання народу.2 заборонено укр.. мовою видавати педагогічну, церковну, наукову літ та підручники. 3 заявлялосчя про відсутність укр. мови, а лише «малоросийского наречия» цим «наріччям» дозволялося писати лише худ твори.
Кінець 60-тих початок 70-тих відновлення діяльності громад.
Виникнення у Києві Старої громади у Києві.Їхніми цілями було перетворити Росії на Федерацію і надати Україні автономії, а .також розвиток української культури. Вони продовжували культурно-просвітницьку діяльність 1873- створення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. 1873 - заснування історичного товариства Нестора Літописця. 1874- видання газети «Киевский телеграф» 18 тра 1876 Емський указ (розпорядження російського імператора Олександра ІІ, підписане в німецькому Емс). Мета: у 1875створено комісію з розгляду засобів боротьби з українофільством . у висновках комісії вказано: « допустити окрему літературу на простонародному говорі означало б закласти міцні основи для переконання можливості, хай навіть, у далекому майбутньому відділення України від Росії»
Закрито «киевский телеграф»розігнано геграфічне товариство - 1876.
17. Діяльність М. Драгоманова
Драгоманов (або Драгоманів) Михайло Петрович (30 (18) вересня 1841, м. Гадяч Полтавської губернії, Російська імперія -- 2 липня (20 червня) 1895, м. Софія, Болгарія) -- український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист,громадський діяч, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори.
1863 -- стає членом товариства «Громада», об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 1870-х рр., з'явилися нові, «молоді» Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».
Зі середини 1860-х років становлення М.Драгоманова як ученого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У тодішніх роботах М.Драгоманова -- історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних -- мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання.
1870 -- Київський університет відрядив М.Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже 3, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень,Флоренцію, Гайдельберг, Львів.
Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М.Драгоманова посідала Галичина. Він був одним із перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості.
Трирічне закордонне турне М. Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх з научним західноєвропейським досвідом.
Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 року через Галичину та Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.
Восени 1876 р. М. Драгоманов створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада». Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади» -- дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.
18. Розвиток народницького руху в Україні
Народники -- це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. З'явившись наприкінці 60-х років XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середин! 70-х років, Народники були переконані у тому, що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому призведе до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи, повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму.
1874 р. вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Однак чи не всі учасники "ходіння в народ" одразу ж зазнали репресій з боку уряду. До того ж їх пропаганда була незрозуміла селянам. Тоді в народників визріла думка створити законспіровану революційну організацію. "Земля і воля , що виникла наприкінці 1876 p., повела боротьбу за передачу землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей.
В Україні найвідоміший гурток цієї організації створив ще на початку 1875 р. В. Дебогорій-Мокрієвич. 1877 р. з гуртка виділилася група Я. Стефановича, яка створила в селах Чигиринського та Черкаського повітів підпільну селянську організацію "Таємна дружина" числом понад 1000 учасників. Жандарми перешкодили підготовці повстання й розгромили організацію.
Втративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В. Засулич у генерал-губернатора Трепова в січні 1878 р. породив хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.
У серпні 1879 р. "Земля і воля" розпалася на самостійні організації "Народну волю" та "Чорний переділ". "Народна воля" відкрила новий етап революційного руху, етап революційного терору. У ній склалася військова організація з кількох сотень "офіцерів". Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України. Членами організацій було здійснено серію терористичних актів проти вищих сановників і царя. Винесений "народовольцями" смертний вирок царю Олександру II було виконано 1 березня 1881 року.
"Чорнопередільці" залишилися на платформі "Землі і волі . До керівництва цієї організації входили, зокрема, П. Аксельрод, Л. Дейч, В. Засулич, Г. Плеханов, Я. Стефанович. Гуртки "Чорного переділу" діяли у Києві, Харкові та інших містах України. Переслідування з боку поліції змусили засновників "Чорного переділу" емігрувати. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років народницький рух поступається масовому робітничому і соціалістичному руху. Мета і методи боротьби народників виявились помилковими.
19 "Братство тарасівців"
До засновників Тарасівців належали: Віталій Боровик, Борис Грінченко, Іван Липа, Микола Міхновський,Володимир Шемет. Крім культурної діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості.
У містечку Глинську поблизу Ромен, де працювали студенти, наприкінці літа 1891 року була закладена програма Братства тарасівців. Серед основних положень були такі:
самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана і хама, в будучому без класової боротьби;
федеративна всередині: цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини;
на чолі держави гетьман як президент і сейм;
мета держави -- передусім і над усе удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна безплатна й обов'язкова школа;
свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія;
боротьба з імперіалізмом, боротьба зі свавільними утисками;
Україна для українців, себто, що визнають себе українцями;
культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій Бог;
не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо.
Ідеологічні основи Тарасівців виготував І. Липа (проголошені у Харкові на Шевченківських поминках у лютому 1893); дещо доповнені, вони були анонімно надруковані в журналі «Правда» (квітень 1893) під назвою «Profession de foi молодих українців». Ідеї Тарасівців були пропаґовані Вартовим (Б. Грінченком) у «Листах з Наддніпрянської України» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».
20. Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст. Москвофіли, народовці
«Москво філи» (галиччина, буковина, закарпаття) Покладали надії на допомогу Росії і прагнули приєднати Зах укр. землі до Росії. Заперечували існування східнослов'янських націй, а отже і їх незалежних держав. Відстоювали тезу «єдиної неподільної російської народності», до якої зараховували і україну. Ігнорували українську мову. (до неї входили інтелігенція, духівництво, сільська буржуазія) отримували таємну допомогу з боку Росії.створили «Руську раду» 1870 (політ орг.), газету «Слово», журнали «Лада» « Галичина».
Народовці (галичина, буковина, закарпаття). Виступали за єдність усіх українських земель, за розвиток єдиної української мови на основі народного говору. Прагнули розбудити національну свідомість української молоді. Присвятили себе служінню українському народові, тому й одержали свою назву. Основною соціальною підтримкою для них були: молода зах-укр інтелігенція, вчителі , студенти. Створили «руська бесіда»- 1861, «просвіта»-1861, літературно-наукове товариство ім. Т.Шевченка (ЛНТШ) -1973.
21. Суспільно-політичне життя та національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст.
У 1873 р. у Львові було організовано Літературне товариство ім. Шевченка, що пізніше перетворилося на Наукове товариство ім. Шевченка. Відповідно до статутів існуючих академій поділялося на секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно намагалося навіть створити Могилянсько-Мазепинську академію наук, але австро-угорська влада ігнорувала цю ідею й не підтримала її ініціаторів (серед яких варто відзначити видатного українського історика М. Грушевського, автора сотень праць з історії України, зокрема монументальної «Історії України-Руси»).
Наприкінці 80-х рр. XIX ст. в Західній Україні починають набувати поширення ідеї соборності українських земель та незалежності України. Їх висловлювали і діячі створеної наприкінці 80-х рр. Української радикальної партії (першої політичної партії в Західній Україні, засновники -- І. Франко та М. Павлик) і створеної на її основі у 1899 р. Національно-демократичної партії (куди увійшли праві діячі УРП та деякі народовці), і діячі лівого спрямування, що заснували того ж року Українську соціал-демократичну партію (М. Ганкевич та ін.). Символом соборності та незалежності України стали такі поетичні твори як «Не пора!» І. Франка, «Молитва за Україну» (слова О. Кониського, музика М. Лисенка) і особливо «Ще не вмерла Україна» (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького, піснею-гімном став у Галичині в 90-х рр. XIX ст.).
22. Створення та діяльність українських політичних партій в Австро-Угорщині
Русько-українська радикальна партія (РУРП)- перша українська політична партія. Заснована 1890р. лідерами є І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, Є. .Левицький. програмою партії було: утворення української держави в складі Австро-Угорської імперії. Боротьба проти економічного і національного гноблення українців. Українська націонал-демократична партія (УНДП). Заснована 1899 року . лідерами партії були Охримович, Левицький, Окуневський, Франко. Основною метою партії було Ботьба за національну самостійність України. Українська соціал-демократична партія (УСДП).1899 році заснована. Лідерами партії були ганкеквич, Бачинський, Яросевич, Вітик. Основними положеннями парлитії стало бажання утворити вільної держави українського народу- Української республіки, шляхом реформ завдяки парламентським методам боротьби.
23.Українська культура в другій половиш XIX ст.
У другій половині XIX ст. українська культура розвивалася за несприятливих умов. Російський царський і австро-угорський цісарський уряди продовжували вести колонізаторську політику, намагаючись тримати український народ у темряві, денаціоналізувати і асимілювати його. Але попри всі перешкоди силами передової української інтелігенції українська культура, у тісній взаємодії з культурами слов'янських та інших народів, набула нових успіхів.
Українська культура, відображаючи життя, психологічний склад, звичаї, менталітет народу, найбільш яскраво і повно свідчила про національне відродження української нації.
Прогресивні діячі культури і науки України, різко засуджуючи гнобительську політику російського царизму та експлуататорських класів, разом з тим із великим співчуттям ставилися до російського народу, до передової російської громадськості, підкреслювали прогресивний вплив передової російської громадської думки й культури на культуру українську. «...Народ московський, писав І. Франко, витворив життя духовне, літературне і наукове, котре також тисячними потоками ненастанно впливає і на Україну і на нас». Діячі прогресивної російської культури стежили за розвитком української культури, підтримували її і подавали допомогу передовим діячам культури України.
24 Народження і поширення національного гімну "Ще не вмерла Україна"
Виникнення цього творіння (на початку як поетичного тексту, а через деякий час як пісні) пов'язане із різноманітними суспільно - політичними умовами, в яких жив український народ в період другої половини XIX століття, а точніше - у 60-ті роки. На східно - і західноукраїнських землях цей період вважався періодом піднесення національно-визвольного руху. В цей час виникали нові українські видання (журнали "Мета", "Основа", "Вечорниці" та деякі інші), недільні школи, товариства, серед яких "Київська громада", навколо неї об'єдналися представники передової української інтелігенції (М. Драгоманов, В. Антонович, Т. Рильський, П. Чубинський та ін.
У Галичині зміцнювався народовський табір, у середовищі цього табору дедалі більше поширювалися ідеї духовного поєднання двох частин України. Також зростали почуття культурної й історичної спорідненості слов'янських народів, які свого часу почало затверджувати у програмних документах Кирило-Мефодіївське товариство. На хвилі національного піднесення, яке почалося в 60-ті роки, особливо зростала роль творчості Тараса Григоровича Шевченка, з ім'ям якого пов'язувалися надії на духовне відродження Українського народу. Велику роль у літературному процесі даного періоду відіграли Марко Вовчок, П. Куліш, О. Кониський, Ю. Федьковичта та інші письменники.
В 1871 році в цей час в Києві виходить скромна збірочка віршів "Сопілка" П. Чубинського (під псевдонімом Павлусь). Йому як поетові судилося зайняти скромне місце в історії української літератури. Основна його заслуга була у етнографії та фольклористиці. Проте Павло Чубинський створив і низку віршів, які залишилися жити і на сьогоднішній день, серед них і - "Ще не вмерла України". Також можна без перебільшення сказати, що після "Заповіту" Тараса Шевченка у дожовтневий час це був один із найпопулярніших творів української поезії, незважаючи на різноманітні заборони й переслідування, котрим він постійно піддавався з боку тодішніх офіційних властей. Також необхідно сказати що особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях України.
Вірш "Ще не вмерла України" з'явився, 1862 року і одразу „впав в око” царським властям: у тодішніх донесеннях про українофільську діяльність поета він фігурує як крамольний твір. Через рік Павло Чубинський за свою дуже велику любов до України потрапляє на заслання до Сибіру.
25. Економічний розвиток і суспільно-політичний рух в Україні на початку XX ст.
Економічний розвиток України на поч. ХХст поділявся на три етапи:1 Економічна криза(1900-1903 роки. Охоплення кризою найважливіших галузей промисловості України :металургійною, кам'яновугільною, залізнорудною, цукрової. 2 загосчтреня конкуренції.3 посилення позиції великих підприємств 4 рогзорення дрібних підприємств (3 тис) 5 концентрація промисловості) ІІ етап - депресія (застій)( охоплює 1904-1908 роки)згодом ситуація в державі частково покращилася і наступив наступний ІІІ етап - промислового піднесення (1909-1913роки в цей час Наддніпрянська Україна перетворюється на промисловий центр Рос. Імперії.
26. Створення і діяльність українських політичних партій -- РУП, УНП, УДП, УРП, УСДС, УСДРП
На початку XX ст. національно-визвольний рух у Наддніпрянській Україні набув політичного характеру: його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за українську державу. У січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, Б. Камінський, М. Русов та інші разом із членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму виклав адвокат М. Махновський у брошурі "Самостійна Україна". В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. РУП обстоювала інтереси селянства, працювала в масах. Рупівці взяли активну участь в селянському русі. У 1900-1901 рр, в Україні відбулося 670 селянських виступів, а 1902 р. він охопив Полтавську, Київську, Харківську губернії. Селяни палили поміщицькі маєтки, ділили їхні землі. Повстання придушувалися збройною силою, але це лише загострювало суперечності.
У 1902 р. М. Махновський створює Українську народну партію (УНП). Її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних Документах, були: просвіта українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу; усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. Лідер УНП М. Міхновський зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності, використовуючи досвід західної цивілізації.
1904 р. частина членів РУПу утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1905 р. влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосила утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Це одна з найчисленніших партій, яка обстоювала ідеї автономії України, конфіскації земельної власності й демократизації суспільного" життя. Не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояла Єврейська соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що діяла в середовищі єврейського пролетаріату і ремісничого люду в Україні.
Легальну агітацію за демократичну Україну в складі демократичної Росії та відродження української культури проводили Українська демократична партія (УДП) на чолі з О. Лотоцьким і Є. Чикаленком, а також Українська радикальна партія (УРП), лідерами якої були Б. Грінченко та С. Єфремов.
Певний вплив, особливо в Донбасі і Подніпров'ї, мала Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка виступала згідно з програмою за повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою, рівноправність громадян і право всіх націй на самовизначення.
Роботу серед селян вели і російські соціалісти-революціонери (есери). З числа реакційних партій найвпливовішим був "Союз русского народа", який нараховував 190 тис. членів. До нього входило й чимало українських поміщиків та підприємців. У виборах до П Думи ця партія отримала 24,6% мандатів. Вона ставила за мету зміцнення монархії і збереження єдиної неподільної Росії. Мала свої бойові загони ("чорні сотні"), які чинили насильство над неросійським населенням імперії.
У цей період на західноукраїнських землях набули поширення визвольні та соціалістичні ідеї. 1890 р. у Східній Галичині з ініціативи І. Франка та М. Павлика виникла Українсько-руська радикальна партія" А 1899 р. було проголошено утворення Соціал-демократичної партії Галичини як федеративної частини Соціал-демократичної партії Австрії. У 1899 р. виникла Національно-демократична партія. Об'єднавши прогресивну інтелігенції0" духівництво й робітників, вона боролася за створення самостійної Української держави на землях, що входили до складу обох імперій. Лідерами партії були М. Грушевський, К. Левицький, Ю. Романчук та інші.
27. Україна в роки революції 1905--1907 рр.
Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації, страйки, що носили здебільшого політичний характер.
Причини революції:
невирішеність аграрного питання;
самодержавство, відсутність демократичних свобод;
колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.
9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. ол.. (з них на Україні 70 тис. ол..). У червні 1905 р. починаються селянські виступи, які відбулися в 64 з 91 повітів 9 українських губерній.
У червні виступи населення перекинулись і на армію, останню опору режиму. 14 червня повстали матроси броненосця «Потьомкін». На кораблі було піднято червоний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румунським властям.
На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагнучи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, в тому числі Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. ол..
Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який «дарував» народу громадянські свободи - недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.
Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації робітників - ради. Загалом по імперії їх виникло близько 50. В Україні перша рада з'явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникли в Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникли зародки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і народного самоврядування (ради). Крім рад, в Україні з'явились і профспілки, яких налічувалось близько 80. Вони об'єднували кілька десятків тисяч чоловік.
Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського національного життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватись мережа «Просвіт». У 1905 р. з'явилась перша україномовна газета «Хлібороб». У 1906 р. після декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета «Рада». Її видавцем був Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання «Кобзаря» Т. Шевченка. У тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.
Відбулись зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р. зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року УДП і УРП об'єднались у УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР).
Українці прийняли активну участь у виборах до І та ІІ Державних дум. У І Думі українська громада налічувала 45 депутатів, у ІІ - 47.
У грудні 1905 р. у Донбасі відбулось збройне повстання, яке було швидко придушено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського. Але зрештою всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені. У країні запанувала реакція.
28. Земельна реформа Столипіна та її вплив на Україну
Протягом 1907 -- 1910 років у всій Російській Імперії виділилися з общини близько 2,5 млн. дворів (26% всіх общинників) з 16,9 млн. десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). В Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона переважала у степу й на Харківщині. Але й тут общинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі господарства користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів. З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн. десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній допомозі Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 -- 1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аґрарного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, с.-г спілки, кооперація і земська аґрономія. Завдяки прогресові аґротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 -- 12 на 20%) і вартість селянських господарств.
...Подобные документы
Напад Німеччини на СРСР, воєнні дії на території України. Німецький окупаційний режим на території України. Національно-визвольний рух в умовах німецько-радянської війни. Створення Української повстанської армії. Витіснення з України німецьких військ.
реферат [814,2 K], добавлен 17.09.2019Революція 1648 р.. Антикріпосницький та визвольний рух. Привілейоване становище козацької старшини. Адміністративно-територіальний устрій. Система органів влади і управління. Формування української державності в 1648-54 рр.. Вищий ешелон влади.
контрольная работа [32,6 K], добавлен 31.12.2008Ознайомлення з причинами поширення ліберальної концепції опозиційного руху. Вивчення та характеристика поглядів Нечкіної - найвідомішого радянського дослідника декабристського руху. Розгляд та аналіз життєвого шляху провідних декабристознавців України.
статья [19,3 K], добавлен 14.08.2017Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Соціальні та національні проблеми імперії Габсбургів. Передумови та завдання революції. Буржуазна революція 1848 р. і реформи в Австрійській імперії. Революція в Галичині. Українці в імперському парламенті. Поразка революції і Жовтневе повстання у Відні.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 05.07.2012Висвітлення причин, передумов та наслідків українського питання в революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії у світлі цивілізаційного підходу сучасної історичної науки. Буржуазна революція 1848 р. — "Весна народів" — і реформи в Австрійській імперії.
контрольная работа [34,4 K], добавлен 26.07.2015Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну. Утворення ЦР. Перший та другий Універсали. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. та боротьба за владу в Україні. Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Директорія та її політика.
реферат [26,5 K], добавлен 28.02.2009Революційні події в Росії. Посилення національно-демократичного руху в Україні. Утворення Західної Української Народної Республіки. Завоювання власних національно–політичних прав. Захист українських інтересів. Стан України як автономного утворення.
реферат [24,5 K], добавлен 11.03.2011Державний лад України в умовах нової економічної політики. Конституція УРСР 1929 р. Адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперії. Наслідки революційних подій 1905-1907 рр. в Росії та в Україні.
контрольная работа [25,3 K], добавлен 28.10.2010Аналіз ситуації яка склалася на території країни перед Першою та Другою світовими війнами. Цілі Російської Імперії щодо територій Західної України на думку Петра Струве. Воєнні плани Німеччини щодо колонізації українських земель. Інтереси інших держав.
презентация [5,9 M], добавлен 30.09.2015Політичний устрій українських земель 10-12 століть. Окружні з’їзди князів, органи управління та адміністративний апарат. Суспільний устрій українсько-руських земель 11-12 століть. Вільні, напіввільні і невільні люди. Галицько-Волинське князівство.
реферат [41,0 K], добавлен 19.02.2011Огляд революцій 1848–1849 рр. у Європі. Повалення монархії і проголошення республіки у Франції. Бонапартистський переворот. Встановлення Другої імперії. Передумови революції у Німеччині. Революція і національний рух в Австрійській імперії, в Італії.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 06.07.2012Україна: поле битви. Воєнні дії на території України. Галиційська битва. Карпатська операція. Горлицька операція. Брусиловський прорив. Україна: в вогні великої війни. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду.
контрольная работа [26,8 K], добавлен 03.03.2002Початок партизанської боротьби на окупованій території України. Народна боротьба. Централізація керівництва партизанським рухом. Роль підпільних партійних організація для розвитку партизанського руху. Закордонні антифашисти в рядах партизанів України.
реферат [32,3 K], добавлен 18.01.2008Бойові дії на території України в роки Першої та Другої світової війни. Утворення Української Народної Республіки. Причини і суть гетьманського перевороту П. Скоропадського. Національно-визвольний рух у Галичині. Політика сталінської індустріалізації.
шпаргалка [65,7 K], добавлен 19.03.2015Революція в Росії 1905-1907 роки - перша демократична революція у Російській імперії. Початок революції поклали події 9(22).1.1905 у Петербурзі. Маніфест 17.10.1905 сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху.
реферат [16,2 K], добавлен 07.12.2008Використання Росією потенціалу України при відвоюванні прибалтійських земель у 1700—1703 pp. Боротьба козацтва під проводом С. Палія за незалежність Правобережної України. Воєнні дії України і Росії проти Речі Посполитої і Швеції. Позиція гетьмана Мазепи.
реферат [32,1 K], добавлен 04.04.2010Радянізація західноукраїнських земель з 1939 р. Поразки радянських військ у перші місяці війни. Окупація України Німеччиною та її союзниками 1941-1944 рр., нацистський "новий порядок" й каральні органи. Рух Опору на території України 1941–1944 рр.
реферат [20,1 K], добавлен 25.11.2007Економічний розвиток та промисловий переворот в Австрійській імперії ХІХ сторіччя. Зростання чисельності населення. Міжнародне положення Австрійської імперії, зовнішня та внутрішня політика канцлера К. Меттерніха. Наростання угорського визвольного руху.
лекция [30,2 K], добавлен 29.10.2009Передумови та причини появи декабризму як революційного явища. Європейський вплив на формування ідеологічних основ декабристського руху. Повстання декабристів та його результати. Наслідки руху декабристів для подальшого розвитку російської імперії.
дипломная работа [1,7 M], добавлен 05.07.2012