Воєнні дії на території України

Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ? господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 -- 4 десятини, 19% -- 4 -- 9, ледве 11% -- більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400 -- 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).

Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті -- створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян заУрал. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше 1909 року -- 290 000), з чого однак одна чверть згодом повернулася.

29. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель на початку XX ст.

На почХХ століття склалася українська нація, яка усвідомлювала свої економічні, культурні й політичні інтереси. Східна Галичина 1. Початок боротьби між поляками та українцями.2. головні гасла українців: поділ галичини на українську та польську, відкриття українського університету у Львові. Боротьба супроводжувалася виступами галицьких селян, робітників та активістів студентського руху. Розвивалася мережа освітніх, громадсько-культурних («посвіта») господарських організацій, наукових установ. Друкування українською мовою книг. Виникнення молодіжних організацій: 1900- «Січ», 1902- «Сокіл», 1911- «Плас т», які фізично й духовно загартовували молодь і мали стати основою майбутнього українського війська. Здійснення ювілейних культурно-просвітницьких заходіва, сприяли піднесенню національного руху в Західній Україні:1898-святкуцвання у ві 100-річчя української літератури.Лютий 1904- Льводосягнення україно-польського компромісу завдяки діянням А. Шептицького. Українці повиння були отримати третину місць у Галицькому сеймі та повноправне представництво у різних його комісіях. Буковина.7на поч. ХХ ст. - осередок національно-визвольного руху. 1905 - організаційне оформлення «національної ради русинів на буковині» , яка вела боротьбу за введення загального прямого рівного виборчого права.1907 - прийняття нового виборчого закону, за яким у всіх українських округах перемогли українці. 1906- утворення радикальної партії , метою якої було поєднання боротьби за визволення українського народу з широкими соціал-економічними перетвореннями. Діяльність товариств : 1909 - відродження товариства «Руська рада», створення молодіжного спортивно-пожежного товариства «Січ», яке проводило пропагандистську роботу в селах, культурно-просвітницьких товариств. У 1910 у селах Буковини діяло 110 товариств. Закарпаття на поч. ХХ -зародження національного руху. Позбавлення українського населення свободи слова та друку, права на проведення зборів і демонстрацій. Зародження в українському національному русі українофільської течії, центром якої став тижневик «Наука», з 1903, її редактор Августин Волошин. Діяльність Течії обмежувалася питаннями мови, літератури, освіти, не порушувалися питання автономії краю, об'єднання українських земель.

30. Український рух в Австро-Угорщині на початку XX ст.

Боротьба за територіальний перерозподіл світу привела до Першої світової війни (1914-1918 рр.). У війні взяло участь 38 країн. 10 млн. людей було вбито, 20 млн. поранено. Війна принесла великі матеріальні збитки. Українські землі не лишились осторонь цієї трагедії. Вони стали центром зазіхань ворогуючих сторін: Австро-Угорщини, Німеччини та Росії. До російської армії було мобілізовано 3.5 млн. українців, до австро-угорської - 250 тис. Українці вбивали один одного за інтереси чужих імперій, а національна справа гинула.

З початком війни українські політики утворили у Львові Головну Українську Раду - міжпартійний блок із метою підтримки Австро-Угорщини у її боротьбі з Росією. Декларацією Ради 1915р. передбачалось створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії, а із земель у складі Австро-Угорщини планувалось утворити автономну область. Рада сформувала легіон Українських січових стрільців (2,5 тис.), який взяв активну участь у воєнних діях в районі Стрия, на перевалах Карпат, на Поділлі, прославився у боях із російською армією.

Одночасно із створенням Головної Української Ради група емігрантів із східних земель (Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевський та ін.) заснували у Львові в 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який ставив за мету створення української держави з конституційним монархом -- гетьманом. СВУ вважав доцільним співробітництво з Німеччиною й Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети.

На Наддніпрянщині члени Товариства українських поступовців закликали українців на захист Російської держави. Члени українських соціал-демократів на чолі з В.Винниченком засудили війну. Москвофіли західноукраїнських земель утворили з початком війни в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку.

На окупованій території західноукраїнських земель українці зазнавали репресій, переслідувань, великої руйнації. Край перетворився в руїну.

Війна ще більше загострила політичну та економічну кризу, соціальне невдоволення мас, що неминуче вело до революції. У Російській імперії демократична революція відбулася у лютому 1917р., а в Австро-Угорщині - восени 1918р

31. Українська культура й духовне життя на початку XX ст.

У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції -- збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український грунт новітніх європейських зразків художнього самовиразну (модернізм).

Розвиток культури в цілому характеризувався подальшим наступом правлячих кіл Росії й Австро-Угорщини на українську літературу, мову, пресу, театр тощо. Тиск посилився особливо після поразки революції 1905-1907 рр. і початку доби реакції. Разом із тим українська культура продовжувала розвиватися.

Збільшується число навчальних закладів і учнів, студентів, що навчаються в них. У 1914-1915 рр. в Україні нараховується 26 тис. загальноосвітніх шкіл з 2,6 млн. учнів, але 70 % населення залишається неписьменним. У 80 середніх спеціальних навчальних і більше ніж у 60 нижчих профтехучилищах навчається 17,5 тис. учнів, у 27 вузах -- 35,2 тис. студентів.

Учені України, працюючи в тісній взаємодії з ученими Російської імперії, досягли значних успіхів у розвитку природничих наук і техніки.У Київському університеті працював засновник Київської алгебраїчної школи Д. Граве, який вивчав теорію груп. У

Харківському університеті великий внесок у розвиток математики зробили професори В. Стєклов, Д. Синдов, С. Берштейн. Для розвитку фізики й радіофізики багато зробив професор Харківського університету Д. Рожанський -- основоположник Харківської школи радіофізиків. Світовою популярністю користувалися праці з теоретичної механіки академіка С. Тимошенка, географів П. Тутковського, В. Лінського, геолога Р. Медвецького, фізика М. Пильчикова та ін. Видатний фізик В. Грабовський поряд з американцями В. Зворикіним і Ф. Фарнсуортом став одним із засновників теорії й практики телебачення. Уперше відкрив випромінювання, назване пізніше рентгенівськими променями, український фізик І. Пулюй, який працював у наукових установах Праги, Відня, Вюрцбурга.

У біології й медицині відомими були професори Київського університету О. Сєверцов, С. Навалишин, у Харкові -- В. Арнольді, В. Данилевський, М. Трінклер, М. Гіршман.

Багато зроблено епідеміологами й мікробіологами М. Гамалією, Д. Заболотним для боротьби з чумою, холерою, тифом, туберкульозом.

Розширювалися дослідження з проблем геолого-географічних наук. А. Краснов -- професор Харківського університету -- вивчав природу України.

Розвивається повітроплавання. У 1908 р. в Одесі створено перший у Росії аероклуб. Його члени С. Уточкін та М. Єфимов у 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на аероплані. Російський льотчик П. Нестеров, член Київського товариства повітроплавання, у серпні 1913 р. в Києві вперше продемонстрував «мертву петлю».

Першим українським пілотом, видатним корабельним інженером був член Революційної української партії Левко Мацієвич (1877-1910).

В історії найвидатнішим ученим початку XX ст. став Михайло Грушевський. «Історія України-Руси» у 10-ти томах -- багатотомна праця, у якій уперше в широкому плані висвітлена історія України до 1663 р. У цей же час плідно працювали такі історики, як О. Єфименко, В. Іконников, Д. Багалій, В. Барвінський, Д. Яворницький, В. Біднов, Я. Новицький та ін.

У ході революційних подій 1905-1907 рр. покращилися можливості для наукової праці і в Наддніпрянській Україні. Наприкінці 1906 р. тут був затверджений статут Українського наукового товариства, що почало свою діяльність у 1907 р. під керівництвом М. Грушевського. Фактично це був фундамент майбутньої національної Академії наук. Однак політична атмосфера в країні змусила його припинити друкування своїх «Записок», а випуск наукових збірників перенести до Москви.

32. Україна в Першій світовій війні

У Першій світовій війні Австро-Угорщина намагалась зберегти своє панування на західноукраїнських землях, а також завоювати Волинь і Поділля. Росія хотіла завоювати Галичину, Буоквину, Закарпаття, захопити протоки з Чорного моря в Середземне.

У Львові 1 серпня була утворена ГУР, яка закликала підтримати Австро-Угорщину.

У Відні було сформовано СВУ, який прагнув відірвати Україну від Росії завдяки Австро-Угорщині

На Наддніпрянщині ТУП виступав за нейтралітет, а погляди членів РСДРП розійшлися: Петлюра закликав підтримати Росію, А Винниченко виступав з гаслами геть війну.

18серпня початок успішного військового походу під командування Брусилова на Західну Україну.До вересня російські війська зайняли частину Західної Галичини і майже всю Буковину. Відступаючи австрійські війська жорстоко розправлялися з тими,хто підозрювався у проросійських симпатіях.

23 серпня- вересень - Галицька битва, одна з найбільших у війні.

У Галичині і Буковині росіяни жорстоко придушували українське громадсько-політичне життя. Зокрема було арештовано А. Шептицького.

Березень 1915 захоплення най могутнішої австро-угорської фортеці Перемишель.

Травень 1915 - Горлицький прорив Російського фронту німецькими та австро-угорськими військами

Осінь 1915 російські війська залишили землі Литви, Польщі, Галичини, Буковини, Волині і вони знов перейшли до Австро- Угорщини.

Червень 1916 - Брусиловський прорив ( росіяни захопили Буковину і Південну Галичину)

5 листопада 1916 - проголошено автономію Галичини

У червні 1917 російські війська втратили Буковину і Галичину.

У Першій світовій січові стрільці проявили себе справжніми патріотами України. Це український підрозділ австрійської армії, створений у серпі 1914 за ініціативи ГУР.25 вересня УСС захищали Ужоцький перевал від кубанських козаків, але наступ росіян, який поповнювався вс новивми силами відкинули УССдо Карпат. У березні 1915 вони захищали схили гори Маківка. У цій битві усс здобули невмирущу славуі величезні втрати. У серпні-вересні 1916 р бій на горі Лисоня. Там січовики ліквідували прорив російських військ на Бережани.

Перша світова війна принесла українцям численні втрати: людські, ресурсні, економічні. Після неї зросли кризові явища в суспільстві, загострились соціальні проблеми, завдано важкої травми аграрному господарству. Серед позитив наслідків війна можна вказати те,що зросла національна самосвідомість українців, досвід у створенні збройних формувань, підняття «українського питання» на міжнародний рівень.

33. Воєнні дії на території України в 1914 р.

Із початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких і кровопролитних воєнних дій. Українці були змушені воювати у складі російської (3,5 млн осіб) та австрійської (250 тис. осіб) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

Воєнні дії розгорнулися на території Західної України. У серпні-вересні 1914 р. відбулася Галицька битва, у результаті якої російські війська Південно-Західного фронту завдали поразки австрійцям. Східну Галичину, Північну Буковину, Львів, Чернівці було окуповано російською армією, а військову фортецю Перемишль узято в оточення. У Галицькій битві обидві сторони використовували авіацію, бронепоїзди. Кровопролитна битва відбулася на Ужоцькому перевалі в Карпатах 25 вересня 1914 року. Вона стала першим бойовим хрещенням для легіону Українських січових стрільців, які входили до складу австрійської армії. Наприкінці 1914 р. австрійська й російська армії воювали за українські міста Борислав, Дрогобич, Стрий.

34. Бойовий шлях легіону УСС.

Головна Українська рада 1914 р. створила Центральну бойову раду, яка звернулася до австро-угорського уряду з проханням організувати окрему українську військову частину. Так було створено на початку серпня легіон Українських січових стрільців (УСС), або «усусів», першим командиром якого став М. Галущинський. Перший курінь УСС очолив підстаршина Дмитро Вітовський. Видатними старшинами «усусів» були М. Варан, Г. Коссак, Я. Струхманчук, Т. Рожанковський.

Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Ужоцькому перевалі 25 вересня 1914р . Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання. У 1915--1917 pp. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова.

Найбільших втрат «усуси» зазнали в битвах за гори Маківка (березень 1915) і Лисоня,(серпень-вересень 1916) . Запеклі бої точилися в Подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт. Наприкінці 1917 -- на початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбільш боєздатною частиною українських військ у 1918 р.

Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування.



35. Початок Української революції. Утворення Української Центральної Ради, її партійний склад і політична програма. М.С. Грушевський

Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади -- Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади -- Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3--4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський -- відомий український історик і політик.

Основні напрямки політичної програми УЦР

* Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.

* Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.

* Співпраця з Тимчасовим урядом.

* Надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

36. I Універсал Центральної Ради. Проголошення автономії України

10 червня 1917 року було проголошено І універсал Центральної ради. Ним проголошувалася національно-територіальна автономія України у складі Російської федерації. Вищим органом влади в Україні проголошувалася Центральна рада. Україна брала на себе право скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття законів. Сподівання, що Всеросійські Установчі збори ухвалять рішення про надання Україні автономії, що національні меншини підтримають боротьбу за автономію. Було створено 15 червня 1917 р. український уряд -- Генеральний Секретаріат, який очолив В. Винниченко. Уряд складався з восьми генеральних секретарств і генерального писаря. Генеральним писарем став П. Христюк, секретарем військових справ -- С. Петлюра, секретарем міжнаціональних справ -- С. Єфремов, секретарем внутрішніх справ -- В. Винниченко; інші секретарства очолили X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, М. Стасюк, І. Стешенко (за партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним). Звіт делегації Тимчасового уряду після повернення з переговорів у Києві про готовність визнати автономію України спровокував гострі суперечки між членами уряду, чим поглибив політичну кризу в Росії

37. III Універсал і проголошення Української Народної Республіки

7 листопада 1917 року ЦР видала свій третій універсал. У ньому проголошувалось створення на теренах України Української народної республіки (УНР) у складі Російської федеративної республіки. Крім того, універсал містив такі положення: скасування поміщицького землеволодіння і передача земель селянам без викупу, установлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом, забезпечення народу прав і свобод: слова зборів, страйків, рівноправності мов, скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів, амністія засуджених за політичні виступи, скасування смертної кари.

Цей універсал був проголошений не у найкращі роки для ЦР. Загострились протистояння між Центральною Радою та Раднаркомом Росії: 4 грудня 1917 р. Раднарком надіслав Центральній Раді ультиматум, у якому більшовицький уряд заявив, що визнає УНР та її право відокремитись від Росії, але не вважає Центральну Раду повноважним представником українського народу, звинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, роззброєнні більшовицьких частин в Україні, змові проти проголошеної радянської влади й вимагав припинити протидію радянським силам, фактично Україні була нав'язана громадянська війна.

38. Початок війни більшовиків із Центральною Радою

Після відхилення ультиматуму Раднаркому з 5 грудня 1917 р. Українська Народна Республіка фактично перебувала в стані війни з більшовицькою Росією. Харківський з'їзд рад проголосив Україну радянською республікою, скасувавши всі розпорядження УЦР та її Генерального секретаріату. З'їзд прийняв рішення про установлення федеративних відносин з радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України. 17 грудня був сформований більшовицький уряд України - Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим). Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи важливими залізничними вузлами - Лозовою, Павлоградом, Синельниковим, що дало змогу блокувати калединські війська на Дону і Донбасі та створити вигідний плацдарм для вирішальних боїв з УНР.

У Києві 15 грудня 1917 р. було утворено Особливий комітет з оборони України. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності й оплати.

Вирішальні події розпочалися 25 грудня І917р., коли В. Антонов-Овсієнко (один із керівників радянського харківського центру) видав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ на УНР. Просуваючись прискореними темпами, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Олександрівськом, Катеринославом, Полтавою, Лубнами та іншими містами; перед ними відкривався шлях на Київ. За цих обставин для УЦР головними стали три завдання:

- мобілізувати й організувати український народ для відсічі агресора;

- формально відмежуватися від більшовицького режиму;

- створити умови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками.

Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал, який було прийнято 11 січня 1918 р. хоча він був датований 9(22)січня. Цей документ було прийнято не Українською Центральною Радою (делегати якої вже давно не збиралися на засідання), а її постійно діючим комітетом - Малою Радою.

39. Перший радянський уряд України та його діяльність

Харківський з'їзд рад, який відбувся 11-12 грудня 1917 року проголосив Україну радянською республікою, скасувавши всі розпорядження УЦР та її Генерального секретаріату. З'їзд прийняв рішення про установлення федеративних відносин з радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України. 17 грудня був сформований більшовицький уряд України - Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим). Він складався з 12 секретарств: внутрішніх справ (народний секретар Є. Б. Бош), торгівлі і промисловості (Ф. А. Сергєєв ? Артем), фінансів (В. Х. Ауссем), міжнаціональних справ і одночасно секретар шляхів (С. С. Бакинський), народної освіти (В. П. Затонський), продовольчих справ (Є. В. Лугановський), судових справ (В. С. Люксембург), у справах праці (М. О. Скрипник), земельних справ (Є. П. Терлецький), у військових справах (В. М. Шахрай); секретарство пошт і телеграфу пізніше очолив Я. Мартьянов. Усі народні секретарі, крім одного, були більшовиками. Фактичним керівником Народного секретаріату стала Євгенія Богданівна Бош (1879?1925).

Згідно з прийнятими Народним секретаріатом рішеннями націоналізуються найважливіші залізниці, ряд великих підприємств вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Уряд встановив єдину фінансову політику і поновив грошовий обіг з радянською Росією, втілив у життя декрет ЦВК про націоналізацію банків і встановив над ними контроль.

До кінця січня 1918 р. радянський уряд України перебував у Харкові, потім переїхав до Києва. Працював він у дуже важких умовах триваючої світової і громадянської війн, хаосу, розрухи та складних внутрішніх суперечностей. Коли виникла урядова криза через невдачі у боротьбі проти австро-німецьких військ, введених в Україну на запрошення Центральної Ради і які оволоділи Києвом 1 березня, Є. Бош склала свої повноваження.

40. Похід більшовицьких військ на Київ. Бій під Крутами

На поч. січня 1918р. розпочався черговий етап Української революції.

6 січня 1918р. - почався наступ червоних військ з Харкова та Лозової у північно-західному напрямку, на Полтаву-Київ. У цьому поході наступали в основному російські червоні загони. Участь у ньому кількох українських частин і Коцюбинського, який був призначений усіма військами УНР, повинна була засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили , а не російські війська. Безпосереднє командування військами, що наступали на українську столицю, було зосереджено в руках Муравйова.

16-18 січня 1918 року загін сотника Омельченка - 500 студентів, гімназистів, старшокласників і військових курсантів захищав станцію Крути від військового угрупування Муравйова - 6 тис. навчених солдатів, матросів і червоногвардійців. У цьому бої загинули більшість захисників станції Крути, а ті, кому вдалося вціліти, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ більшовицьких військ на Київ.

17 березня 1918р. , коли більшовики залишили Київ, до столиці знову повернулася ЦР. Тіла 27 юнаків, які загинули під Крутами, були перевезені до Києва й перепоховані на Аскольдовій горі.

Більшовикам вдалося врешті-решт захопити Київ, однак втриматись там вони не змогли. Крути ж ввійшли в історію, як символ національної честі.

41. IV Універсал Центральної Ради та проголошення незалежності України

9 січня було проголошено IV Універсал Центральної Ради. У ньому УНР проголошувалась «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат -- Радою Народних Міністрів. Можна визначити такі основні положення IV Універсалу:

а) у зовнішньополітичній сфері:

- Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;

- декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Росією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;

б) в аграрній сфері:

- проголошувалася націоналізація (перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), ліквідація права власності на землю;

- гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт;

в) у сфері промисловості:

- проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підприємств на мирні рейки, випуск мирної продукції);

- боротьба з безробіттям;

- надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

- проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами;

г) у військовій сфері:

- проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

д) у сфері фінансів:

- проголошувалося встановлення державного контролю над банками;

е) у сфері міжнаціональних відносин:

- підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

Вперше в новітній історії український народ дійшов до найважливішого рішення -проголошення незалежної суверенної Української держави. На жаль, історичні рішення Української Центральної Ради були прийняті тоді, коли доля українського демократичного уряду була уже вирішена. Уроки Української національно-демократичною революції взагалі і діяльності Української Центральної Ради зокрема є дуже цінними для сучасної незалежної Україні.

42. Прийняття Конституції УНР

IV Універсал визнав за необхідне якнайшвидше прийняття Конституції. 29 квітня члени Ради приступили до розгляду проекту Основного закону УНР. Від комісії по виробленню Конституції доповідав Аркадій Степаненко. За першим загальним читанням почалося читання та обговорення по пунктах, після чого Конституція була прийнята. Аналіз двох її варіантів свідчить, що автономістський варіант Михайла Грушевського залишився в структурі остаточного тексту. Збереглися порядок і загальний зміст перших п'яти розділів, до яких додано розділи “Національні Союзи”, “Про часове припинення громадських свобід” і виключено розділ про входження до складу Російської Федеративної республіки. Є всі підстави одним з авторів остаточного варіанту вважати А. Степаненка, оскільки загальновідома практика прийняття правових актів держави свідчить про обов'язковість представлення документу автором або одним з авторів на парламентському обговоренні. Отже, на останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 р. було заслухано і ухвалено проект Конституції, або “Статуту про державний устрій, права і вільності УНР”. Але не вистачило часу на промульгацію і оголошення Основного закону України. Тому він не набрав правової чинності і залишився як важливий історико-правовий документ доби Української держави 1917-1918 рр.

43. Гетьман П. Скоропадський. Внутрішня та зовнішня політика Української держави

29квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат за назвою «Українська держава».

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д. Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко.

У липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи». У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії,він хотів відродити козацтво. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи. 24 листопада 1918 р. за сприяння гетьмана була відкрита Українська Академія наук. В добу гетьманату був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України, а також відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському.

Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. За його правління Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах. Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.12 червня був підписаний мир з Росією

У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, досягла успіхів у зовнішній політиці. Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувати від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників.

44. Утворення та політичний курс Директорії

У серпні 198 року утворився Український національний союз - координаційний осередок українських політичних партій і організацій, опозиційних до правління Павла Скоропадського. В ніч на 14 листопада у Києві на засіданні УНС була створена Директорія, до складу якої увійшли В.Винниченко, С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, О.Андрієвський. Вона мала на меті організацію збройної боротьби проти гетьманського режиму. Наступного дня Директорія закликала до повстання проти гетьмана і пообіцяла відновити демократичні завоювання УНР.

Відразу після зайняття Києва (18 гридня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд розділів, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір конфіскувати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. 8 січня 1919 року, було видано закон, згідно якого земля залишалася у власності держави. Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів»

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою.

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.



45. Проголошення ЗУНР. "Акт злуки" УНР і ЗУНР

22 січня 1919 р. в Києві на Софіївському майдані було проголошено возз'єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну державу ("акст злуки"). Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового Конгресу. 3 цього часу ЗУНР дістає назву - Західна Область УНР (ЗОУНР). Але через воєнний час практичне об'єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Це питання остаточно мали вирішити Всеукраїнські Установчі Збори.

Наприкінці січня 1919 р. Директорія отримала нові повноваження від Трудового Конгресу та нового, шостого члена, яким став президент ЗУНР Євген Петрушевич.

Спроба возз'єднання двох українських держав залишилася декларацією. Польські війська методично витісняли армію ЗУНР з території Галичини. Існування УНР також ставало дедалі більш проблематичним з огляду на вторгнення радянських військ.

Фактично керівництво як УНР так і ЗУНР надалі продовжували діяти на власний розсуд. Лише на міжнародній арені були випадки плідної співпраці (спільні делегації, спільні звернення до міжнародної громадськості. Між лідерами обох держав існували протиріччя та взаємні підозри.

46. Соціально-економічні перетворення в ЗУНР

ЗУНР проголошувалась демократичною республікою, соціальну основу якої складали робітники. 9 листопада 1918 р. Українська Національна Рада утворила свій тимчасовий виконавчий орган на чолі з Костем Левицьким, який 13 листопада 1918 р. був перетворений на уряд -- Державний Секретаріат.13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави -- «Тимчасовий основний закон», згідно з яким вона отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення -- 6 млн. осіб. Також було затверджено герб держави -- Золотий Лев на синьому тлі, та прапор -- блакитно-жовтий. Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська (13 листопада 1918 р.), тимчасову адміністрацію (15 листопада 1918 р.), тимчасову організацію судівництва (16 листопада і 21 листопада 1918 р.), державну мову (1 січня 1919 р.), шкільництво (13 лютого 1919 р.), громадянство (8 квітня 1919 р.), земельну реформу (14 квітня 1919 р.). 22-26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради.Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням, їм було видано 30% депутатських місць.14 квітня 1919 р. розпочалась аграрна реформа, згідно якої у великих власників, переважно поляків, вилучались маєтки, а земля повинна була передана малоземельним і безземельним українським селянам.22 січня 1919 р. відбулось об'єднання ЗУНР з УНР і перетворення її на «Західну область Української Народної Республіки» . Була сформована боєздатна армія - УГА. ЗУНР ввійшла в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, за демократію і за вільний розвиток.

47. Радянсько-польська війна

1917-18 у Польщі набрав сили революційний рух. 29.08.1918р. Ленін підписав Декрет РНК: анулював усі договори та акти, укладені царською Росією з Пруссією та Австрією про поділ Польщі.Антанта,визначивши незалежність Польщі,підтримала її,бачала в ній союзника у боротьбі проти радянської Росії та противагу Німеччині на Сході. Правлячі кола відновленої Польської держави на чолі з Ю. Пілсудським прагнули відродити країну у кордонах 1772 р. квітень 1920 р. після укладення Варшавської угоди між УНР і Польщею почався наступ польських та українських військ на РРФСР і УСРР. Пілсудський заявив, що його армія залишиться в Україні доти, поки не буде сформовано постійний укр.. уряд. Країни Антанти забезпечували польські війська зброєю, танками, панцерниками, літаками. Полякам вдалося захопити Київ і відтіснити більшовицькі війська на лівий берег Дніпра, проте далі просунутися вони не змогли. травень 1920 р. радянські війська Пд-Зх фронту (О. Єгорова) і Західного (М. Тухачевського) перейшли в наступ, відкинули польську армію за межі України і Білорусії. Операції Червоної армії ускладнилися тим, що на півдні почалися бої з Врангелем. Наступ здійснювався силами двох розрізнених фронтів, це був серйозний стратегічний прорахунок. Війська, подолавши 500 км, відірвалися від своїх резервів і тилів.

На підступах до Варшави вони зупинились і через загрозу оточення змушені були з великими втратами відступити з території не тільки Польщі, але й Зх України та Зх Білорусії.

Ризький мир (18 березня 1921 p.), згідно з яким до Польщі відходила територія з населенням 15 млн осіб; західний кордон радянської Росії проліг у 30 км від Мінська. Польща закріпила за собою Зх Україну.

48. Культура і духовне життя в Україні 1917-1920 рр.

Складні й неоднозначні соціальні, економічні та політичні процеси, пов'язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань, справили значний вплив на культурне життя тогочасного суспільства. Без перебільшення можна сказати, що особливо плідними з цього огляду були роки української революції та боротьби за збереження української державності. Багато з того, що було зроблено Центральною Радою, Українською Державою гетьмана П. Скоропадського, Директорією УНР у сфері культури, було зроблено вперше в новітній історії України. Предметом особливої уваги були заходи, спрямовані на відродження національної самосвідомості, на створення власної держави. Відразу після лютневої революції 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації - «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, видавали українські книги та журнали. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення «Просвіти». На цей час було відкрито 57 середніх шкіл з українською мовою навчання, які існували на приватні або громадські кошти,. Велика увага приділялася виданню українських підручників. Товариство шкільної освіти у Києві в 1918 р. випустило в світ 2 млн навчальних видань. Розвивалася українська видавнича справа. В 1917 р. було видано 677 назв книжок рідною мовою та виходило 63 періодичних видання. Було засновано також український театр, вживалися заходи для заснування українських музеїв. Багато корисного у сфері культури було зроблено за часів гетьманської влади П. Скоропадського. Саме тоді народний університет у Києві було перетворено на Державний український університет, а Педагогічну академію - на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Ще один Державний український університет було відкрито в Кам'янці-Подільському. Гетьманським урядом був затверджений проект закону про Українську Академію наук. її першим президентом став В. Вернадський, а секретарем - А. Кримський. були започатковані Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Були також засновані Державний драматичний театр, Державний народний театр, Молодий театр на чолі з Л. Курбасом. Г.Юра з групою акторів, що відокремилися від Молодого театру, створив театр ім. І.Франка. Під керівництвом О. Кошиця в Києві постала Українська Державна капела. Мабуть, найбільшої шкоди розвиткові національного відродження завдали російські білогвардійці та більшовики. Чимало відомих діячів науки, літератури, мистецтва, освіти, церкви, які не сприйняли радянсько-більшовицького режиму, опинилися за межами України, на еміграції. Нова влада, керуючись горезвісним принципом класовості та партійності, оголошувала шкідливим і антинародним усе, що не відповідало цим вимогам. Школа, в тому числі вища, перетворилася на знаряддя партійної політики. Зносилися пам'ятки минулого. Натомість повсюдно встановлювалися монументи Маркса, Енгельса, Леніна. Робився максимум того, аби знищити все національне самобутнє, щоб до краю деформувати українську ментальність.

49. Запровадження нової економічної політики (непу) в Україні

Причини та масштаби голодомору 1921-1922 рр.Після закінчення Громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайно складним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Розруха вразила машинобудування, залізорудну і вугледобувну промисловість, металургію. У стані глибокого занепаду були легка і харчова промисловість.У скрутному становищі опинилось і сільське господарство. На чверть скоротилися посівні площі. Погіршилась обробка землі, були порушені норми посіву. Політика продрозкладки позбавляла селян економічних стимулів. Справу ускладнив голодомор 1921-1922 рр., який був одним із наслідків політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель. Особливо тяжке становище склалося в південних губерніях України, які до Першої світової війни були головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн. людей. Однак хліб з України продовжував вивозитись для промислових центрів Росії, або для Поволжя, що також голодувало. Голод в Україні вдалося ліквідувати лише 1923 р. завдяки поліпшенню загальної економічної ситуації. Оскільки навіть після Громадянської війни більшовицьке керівництво не відмовлялось від воєннокомуністичних методів, то знову піднімався повстанський рух. Наприкінці лютого 1921 р. спалахнуло повстання балтійських моряків у Кронштадті, активізувався повстанський рух в Україні. У промислових центрах - Києві, Одесі, Харкові та інших містах почалися страйки, які вимагали усунення більшовиків від влади. Країна опинилася на межі нової Громадянської війни. Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. Відмова від політики «воєнного комунізму» пов'язана з рішенням X з'їзду РКП(б) у березні 1921 р. про заміну продрозкладки продовольчим податком, розмір якого був удвічі менший за продрозкладку і заздалегідь був відомий селянам. Після здачі продовольчого податку селяни отримували право розпоряджатися надлишками своєї продукції. Заміна продрозкладки стала першим кроком нової економічної політики (НЕПу).У промисловості почалася здача в оренду націоналізованих дрібних і середніх підприємств їх колишнім власникам. Була проведена децентралізація управління промисловістю (замість главків підприємства об'єднувались в трести, яким надали господарську самостійність). Багато підприємств були переведені на господарський розрахунок, тобто їх діяльність мала на меті отримання прибутку. Скасовувалась загальна трудова повинність, створювався ринок робочої сили. Було здійснено перехід від зрівняльної заробітної плати до заробітної плати, що залежала від результатів праці. Була дозволена торгівля, яка замінила притаманний «воєнному комунізму» простий товарообмін. У великих містах почали діяти торгові біржі. В економіку активно залучались іноземні інвестиції у формі концесій. 1924 р. внаслідок грошової реформи в обіг була введена конвертована валюта - червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям. Джерелом постійного поповнення держбюджету стали податки. В Україні НЕП був упроваджений пізніше - з 1922 р. і його введення було ускладнене значними труднощами, більшими, ніж у районах Росії. Затримало введення НЕПу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний. Однак у цілому НЕП створив сприятливі умови для організації господарства на принципах ринкової системи і це сприяло пожвавленню і швидкій відбудові економіки. Вже у 1925/26 господарському році Україна в цілому досягла до воєнного рівня промислового виробництва. Ще успішніше розвивалось сільське господарство, яке базувалося в роки НЕПу на одноосібних селянських господарствах. 1927 р. оброблялося на 10 % більше землі, ніж 1913 р. В умовах НЕПу знову був відроджений прошарок підприємців, торговців та інших представників буржуазії, що легально здійснював свою економічну діяльність. Хоча НЕП виявився цілком життєздатним, в уяві більшовиків така політика не мала подальшої перспективи. Для них вона була нічим іншим, як тимчасовим відступом перед капіталізмом, за яким розпочнеться новий наступ.

50. Господарство УРСР в умовах НЕПу

Партія більшовиків відмовилася від основних принципів «воєнного комунізму» і перейшла до нової економічної політики (НЕП)березень 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком. Суть непу у зміцненні союзу робітників і селян; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку. 1921 --1922 pp. формується нова модель організації суспільства, її складовими були в політико-ідеологічній сфері жорсткий однопартійний режим; в економіці адміністративно-ринкова система господарювання. Принциповими чинниками економічного розвитку країни ставали: державна монополія у зовнішній торгівлі; державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку; гальмування розвитку крупного індивідуального господарства на селі. Головною особливістю запровадження НЕПу в Україні було те, що ці реформи пройшли на рік пізніше, ніж у Росії - з 1922 року через голод 1921-22 pp. Реалізація НЕПу в Україні відбувалася суперечливо. приватний капітал у перші роки непу контролював 75% роздрібного товарообігу республіки, її пожвавлення, що, безумовно, стимулювало розвиток економіки, водночас зумовлювало і посилення негативних чинників -- спекуляції, контрабанди, шахрайства та ін. Період непу не відзначався гармонійним розвитком. Навпаки -- дестабілізуючі процеси розхитали економіку.

51. Входження УСРР до складу СРСР

Невід'ємною складовою політики більшовиків був курс на об'єднання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії під владою Москви. Після закінчення війни центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені в ВЦВК. У січні 1921 р. командувача збройних сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад у лютому-березні 1921 р. проти договору про військовий і господарський союз виступили деякі делегати, але переважна більшість не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів УСРР та РСФРР та входження їх до складу наркоматів Російської Федерації.Після цього настала черга міжнародних відносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання делегації радянської Росії представництва на Генуезькій конференції. Російський народний комісаріат іноземних справ фактично узурпував повноваження «незалежних» республік і почав виконувати функції загальнофедеральної структури.Наркомом у справах національностей Й. Сталіним був розроблений проект, який передбачав входження останніх до складу Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономії виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівноправ'я у складі федерації.30 грудня 1922 р. на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про створення СРСР і Союзний договір. Процес конституційного оформлення СРСР був продовжений у січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР, де була утверджена Конституція СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися більшою мірою, ніж у попередніх проектах. Принцип рівноправності і федералізму практично поступився автономізації. Союзні республіки, серед них і УСРР, стали адміністративними одиницями СРСР.

52. «Українізація»

У квітні 1923 року було проголошено курс на коренізацію, тобто надання народам СРСР можливості розвивати власні культури з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах. В Україні коренізація набула характеру українізації. і складалася з таких заходів: підготовка та залучення кадрів із представників укр.. національності до партійних і держ органів і установ; запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови; видання журналів, газет укр.. мовою; всебічний розвиток укр. Культури і партійне керівництво нею; глибоке вивчення національної історії, відродження традиції; створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні. Українізацію підтримували М. Скрипник, О. Шумський, В. Затонський, Г. Грицько. Українізації чинили опір верхівка КП(б)У, чиновники, керівники великих великих підприємств, зрусифіковане міщанство, пролетаріат, міщанство.



53. Індустріалізація УРСР

Індустріалізація України, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними, супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання».Методи: підвищення продуктивності праці;вдосконалення розподілу;поліпшення організації робочих місць; інтенсифікація роботи машин і агрегатів, технологічних процесів. Протиріччя: збільшення норм вироблення на 35-45 %; нещадна експлуатація трудових ресурсів; участь тисяч репресованих. Істотно реформована система освіти: збільшена технічна письменність кадрів, розширена номенклатура професій. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії. У 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р. За обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн. З аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

54. Колективізація сільського господарства Радянської України

Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.Шлях суспільства до соціалізму радянське керівництво пов'язувало з переведенням сільського господарства на рейки колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б)' (1927) було взято курс на колективізацію сільського господарства. Потрібен був механізм безперебійного постачання держави хлібом. Ним мали стати колгоспи. В умовах тоталітарної держави колгоспами було легше управляти, ніж багатьма мільйонами одноосібних селянських господарств. До того ж, відповідно до уявлень того часу, дрібнотоварний селянський уклад постійно породжував у селі капіталістичні відносини.1928 р. Сталін висунув гасло суцільної колективізації. 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим радянським республікам. Виконуючи це розпорядження, керівництво КП(б)У прискорило темпи проведення колективізації. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то через два місяці їх стало вже 46. Становлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалось насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Забираючи майже все, селян заганяли до колгоспів, а неугодних репресували. На зламі 20-30-х рр. XX ст. 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика «ліквідації куркульства як класу». Ця частина селян була найбільше прив'язана до землі і не бажала її втрачати. Почалося «розкуркулювання» (тобто конфіскація майна). Внаслідок цього кількість заможних господарств уже наприкінці 1920-х рр. скоротилася з 200 до 72,8 тис. Від розкуркулювання постраждало і чимало звичайних середняцьких господарств.До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. У роки другої п'ятирічки колективізація завершилась об'єднанням в колгоспи 90 % селянських господарств.Над господарською діяльністю створених колгоспів був установлений жорсткий контроль. Праця колгоспників оплачувалась так званими «трудоднями». Іноді на один трудодень припадало 100-200 г. зерна. За таких умов селяни втратили стимул до праці, недбало ставились до своїх трудових обов'язків. Аби запобігти втечі селян з колгоспів, 1932 р. була запроваджена паспортизація в містах. Селяни паспортів не отримали. Таким чином, держава фактично прикріпила їх до землі. Із колгоспів почали викачувати кошти на індустріалізацію, запровадивши централізовані хлібозаготівлі. Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною причиною голоду в Україні. Кількість загиблих від голодомору ніхто не підраховував. Тому кількість його жертв, за різними джерелами, коливається від 3 до 9 млн. людей.

...