Повсякденне життя вчителя школи соціального виховання УСРР
Соціальне обличчя вчительства Української Радянської Соціалістичної Республіки. Порівняння кількості вчителів за статистичними даними. Гендерний склад вчителів, розподіл навчальних закладів довоєнного часу. Опис матеріального становища вчительства.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | монография |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.09.2017 |
| Размер файла | 145,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Повсякденне життя вчителя школи соціального виховання УСРР
1. До постановки питання
Посилення уваги дослідників до аналізу повсякденного життя різних верств суспільства є однією з родзинок сучасної історіографії. Особливо актуальним стає цей підхід у дослідженні 1920-1930-х рр. -- періоду масового зламу традиційних уявлень і докорінної зміни способу життя. Завдяки дослідженню повсякденності міжвоєнного періоду можна не лише усвідомити основні засади існування суспільства в умовах тоталітаризму, а й краще зрозуміти дії влади. Про особливу важливість визначеного підходу у вивченні міжвоєнного періоду свідчить і та обставина, що мотивом для виникнення історії повсякденності в Німеччині, -- одній з країн-піонерів цього напрямку, -- стало саме намагання розібратися з причинами формування тоталітаризму в добу Третього рейху. Німецький історик А. Людтке, один із засновників історії повсякдення, підкреслював, що поштовхом до дослідження повсякденного життя простих, "рядових" людей в його країні стало намагання розібратися в тому, чому і як ці індивіди в масі своїй не лише не опиралися історичним обставинам, але й сумирно підкорялися їм1. Саме в такому аспекті використовує методологічні засади історії повсякденності і автор цієї статті.
Водночас варто зауважити, що вивчення повсякденності доби переходу від аграрного до індустріального суспільства докорінно різниться як від таких же досліджень часів сталого аграрного суспільства, так й від розгляду періоду сформованого індустріалізму. Особливо це стосується тих країн, де модернізація мала навздогінний характер, а такою, безумовно, була й Україна. В цих країнах вирішальним фактором змін був зовнішній вплив, а провідна роль в процесах переходу до індустріального суспільства належала владним інституціям. Тому не можна розглядати повсякдення тієї чи іншої верстви чи соціальної групи поза політичними процесами. Без урахування цього фактору аналіз повсякденного життя суспільства буде неповним і не дасть відповіді на багато питань. Слід також наголосити, що завданням історика зовсім не є "описування побуту" -- цим впродовж декількох століть займаються етнографи. Різницю між завданням цих двох груп дослідників чітко окреслила Н. Пушкарьова: "Якщо етнограф вивчає ставлення людей до речових атрибутів повсякдення, то фахівець з історії приватного життя -- вивчає ставлення до неречових її атрибутів, займається пошуками того, як людина різних епох сприймала саму себе і своє власне життя"2.
Однією з найбільш значущих у навздогінній модернізації країни була роль інтелігенції, особливо низової, до якої дослідники традиційно відносять вчителів. Протягом усього часу існування радянської України вчительство складало значну частину її інтелігенції. Але особливо важливу роль в житті українського суспільства воно відігравало в 1920-ті роки. Є чимало об'єктивних і суб'єктивних чинників, що посилювали політичну і громадську вагу вчительства, робили його об'єктом найпиль- нішої уваги з боку компартійного керівництва. Серед них варто виділити такі три фактори.
По-перше, ключовою виявилася роль вчительства у завоюванні більшовицькою владою довіри селянства, або, висловлюючись тогочасною термінологією, у встановленні "змички" робітничого класу і селянства. Складності цього процесу полягали не лише у тому, що робітники були психологічно більш зрозумілими більшовикам. Важливішим було інше -- на відміну від міст, де спостерігалась велика скупченість населення та існувало чимало засобів для успішної агітації і пропаганди, становище на селі не було сприятливим для комуністичного впливу. У більшовицького керівництва не вистачало ні фінансових, ні кадрових можливостей для проведення тут такого роду кампаній. Більшовицька партія була переважно неукраїнською за національним складом.
На селі всі знали одне одного і агітація з боку незнайомих людей чи малоавторитетних селян-бідняків не могла бути дієвою. Це розуміли і більшовицькі керманичі. На початку 1924 р. у виступі на губернському з'їзді працівників народної освіти Серафіма Гопнер визнавала: "Селянин не звик слухати людей, котрі випадково заглядають у село. Він вірить тим, з якими часто стикається; лише через них можна провести ту звичку, про яку так довго говорив Ленін... Селянин звик до вчителя, і кожне слово, котре говорить вчитель, важливе для нього"3. Тобто лише до думки знайомої, поважної і освіченої людини селяни могли прислухатися. Вчителі в цих умовах були тією силою, що могла стати (і стала) своєрідним агентом впливу нової влади.
По-друге, країна знаходилася на стадії перед останнім "стрибком" до індустріального суспільства. Порівнюючи хід модернізації з роботою паротягу, британський історик Норман Дейвіс зазначав: "Є довгий період готування, коли казан нагрівається і пара набирається тиску; далі йде критична мить відходу, коли пара тисне на поршні і починають обертатися колеса, після неї -- фаза утвердження, коли двигун набирає обертів серед маси рипів та вібрацій і, нарешті, переможний стан руху, коли паротяг лагідно хурчить уздовж рейок з максимальною швидкістю та ефективністю"4.
Перша світова війна дещо загальмувала підготовку ходи цього локомотива. Вона спричинила різке падіння одного з основних показників успішності модернізації -- промислового виробництва. Водночас скупчення величезної кількості людей в армії, передусім вихідців з села, сприяло значному підвищенню серед широких верств населення рівня усвідомлення потреби модернізаційних змін. Користуючись термінологією з визначення Н. Дейвіса, можна сказати, що стрімкими темпами накопичувалося паливо для розігріву казана, якого раніше не вистачало. Однією з найважливіших передумов успішності модернізації був розвиток освіти. Роль вчительства, яка взагалі в добу модернізації є високою (власне, саме у такі часи й формується вчительство як окрема соціальна група населення), у рази підвищується при підготовці і на початку ходи цього "локомотива". Початкова освіта, швидке і більш якісне засвоєння якої було можливе лише рідною мовою, стає тим мінімумом, без якого годі й говорити про можливість успішного розвитку.
І третій важливий момент. Більшовики усвідомлювали, що виконання двох названих вище завдань (зміцнення влади та успішність модернізацій- них процесів) неможливе без формування нової повсякденності. В царській Росії функції регулювання повсякденного життя виконувала церква. Та ряд обставин зумовив її неготовність до змін. Подібно до того, як царизм усіляко намагався не допустити реформування політичної системи, православна церква, яка через Священний Синод була підпорядкована верховній владі, намагалася зберегти усталений спосіб життя. Одним з важливих інструментів консервації суспільних відносин була становість тогочасного суспільства. Своїми недалекоглядними діями урядові кола та церква немовби закривали у парового котла накривку при його одночасному нагріванні, не даючи змоги відійти парі і цим самим наближаючи вибух. Адже примусове дотримання становості спричиняло незадоволення широких верств населення, оскільки не давало ходи розвитку вертикальної мобільності населення у добу розпочатих економічних перетворень. Найбільш активні елементи нижчих станів, не маючи змоги у конструктивній праці реалізувати свої амбіції, ставали ворогами тогочасного ладу.
При більшовицькій владі ситуація відчутно змінилася. Людина з самих низів отримала можливість дійти до самих верхів суспільства і влади. А вчительство, особливо сільське (в місті для активістів було багато інших можливостей) і особливо на зорі радянської влади, саме й складалося з того активного елементу, що не лише сам був прихильним до змін та навчання (професія зобов'язувала!), але й здатного змінити інших. Більшовицька влада використовувала вчителя не лише для підготовки освічених кадрів, в тому числі і серед дорослого населення (лікнеп), а й для зміни повсякденних уявлень, традицій і звичаїв населення. І це завдання влади досить часто займало у вчителя більше часу, аніж суто освітнє і складало важливу частину його повсякденного життя. Тобто, всіляко сприяючи формуванню нової повсякденності вчительства, влада тим самим вирішувала більш глобальне завдання зміни традиційних уявлень і світосприйняття інших соціальних груп, верств та класів. Важливість цього завдання підтверджується словами першого наркому освіти РСФРР А. Луначарського: "Саме в переведенні на світлі розумні рейки того, що називається приватним життям, в цьому і є остання мета революції, її основне найвище досягнення .
В УСРР вагомим засобом впливу влади на трансформацію повсякденності став обдуманий підхід до вирішення національного питання.
Всі три названі чинники наскільки сплетені між собою, що розділити і відокремити їх одне від одного не уявляється потрібним. У результаті взаємодії цих факторів повинна була утворитися нова культура, сформуватися людина особливого типу. Іншими словами -- мали відбутися ментальні зміни. І якщо потреба змін була об'єктивною і нагальною необхідністю, то їх форми та зміст визначалися "культурними плановиками" більшовицької влади. Але режим, який, за словами німецького вченого Ш. Плаггенборга, "виступав у якості учителя", спочатку мав "навчити" своїм цінностям вчительство, а вже через нього -- маси. Саме під таким кутом зору -- впливу режиму на вчительство і через нього -- на широкі маси, перш за все селянські, не забуваючи при цьому про існуючий зворотній зв'язок, автор розглядає повсякденне життя вчительства.
2. Соціальне обличчя вчительства УСРР
Повсякденність будь-якої верстви чи соціальної групи неможливо дослідити без аналізу її соціального обличчя. Відтак дослідженні повсякденного життя освітян в УСРР у 1920-х рр. насамперед слід виявити, яким було вчительство у 1920-ті роки, які зміни відбулися з ним протягом цього часу і чим вони були викликані. Це потрібно також для того, щоб зрозуміти вагу та значення цієї соціальної групи в суспільстві, зрозуміти ставлення до нього з боку більшовицької влади. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити ряд завдань.
В першу чергу слід звернути увагу на кількість вчительства в Україні та розподіл його між містом і селом. Це питання варто дослідити не лише в динаміці, але й у зв'язку з окресленими у вступній частині тексту проблемами. У контексті аналізу завдань модернізації доречним буде порівняти динаміку кількісного складу вчительства та робітничого класу.
Також слід порівняти кількість вчителів на початку 1920-х рр. із дорадянським періодом, звернувши увагу на ті тенденції, що були характерні до приходу радянської влади.
У тісному взаємозв'язку з аналізом кількісних характеристик вчительства є вивчення його національного та гендерного складу. Доцільно буде звернути особливу увагу на динаміку змін цих характеристик протягом досліджуваного періоду. Значущість цих чинників підсилюється також їх вагомим місцем у системі більшовицької агітації та пропаганди.
Надзвичайно важливим при аналізі ситуації на початку 1920-х рр. є вивчення організаційної структури вчительства. Перша світова війна та революційні події надзвичайно активізували вчительство. Вчительські організації у цей час мали суттєвий вплив на перебіг подій. Чимало уваги таким організованим структурам приділяло і більшовицьке керівництво. То ж дослідження розвитку профспілки робітників освіти допоможе зрозуміти обличчя цієї соціальної групи в контексті її взаємовідносин із владою.
Доповнить соціальний портрет вчительства початку 1920-х рр. аналіз його фаховості і компетенції. Для цього варто проаналізувати освіту вчителів як за ступенем освіченості (початкова, середня, вища), так і за спеціалізацією (наявність педагогічної освіти). Важливим також є педагогічний стаж.
В радянській історіографії чимало уваги зверталося проблемам освіти. Ще з початку 1920-х рр. за сферою освіти закріпилася назва -- "третій фронт" (слідом за військовим і господарчим). Це свідчило про те, що більшовицьке керівництво усвідомлювало важливість цього питання. Відтак і цікавість істориків до нього є цілком закономірною. Щоправда, досліджувався перш за все освітній процес, вчительству як окремій соціальній групі уваги приділялося значно менше. "Обличчя" вчительства періоду початку 1920-х рр. і, зокрема, в контексті тих обставин, що зумовили надзвичайну його важливість у цей час, проаналізовано недостатньо. Для радянської історіографії це було цілком логічно -- навіщо ретельно досліджувати одну з частин "прошарку" між робітничим класом та селянством (як тоді називали інтелігенцію), тим більше з огляду на її далеко неоднозначне чи навіть переважно негативне ставлення до більшовицької влади?
У сучасній українській історіографії цій проблемі теж приділяється недостатньо уваги. Близько до поставленої проблеми підійшов у своїй монографії О. Кліцаков. Однак більша протяжність досліджуваного періоду (1917-1937) та підхід до проблеми з марксистсько-ленінських методологічних засад (його журнальні статі на цю тематику були надруковані в Українському історичному журналі в 1988 та в 1990 рр.) не сприяли ґрунтовному розкриттю проблеми. Більш сучасними виявилися підходи О. Боннської, однак територіальна обмеженість (досліджувалося вчительство Донбасу) не дала змоги розкрити питання на всеукраїнському рівні.
Зовсім іншою була ситуація в 1920-ті рр. Більшовицька влада пильно слідкувала за настроями вчительства і робила все, щоб формувати їх у потрібному для "комуністичного будівництва" руслі. Соціальне обличчя вчительства було під постійним контролем влади, що знаходило своє відображення як в узагальнюючих працях12, так і в загальних статистичних довідниках того часу13. Його аналіз здійснювався за результатами переписів населення (передусім 1926 р.) та перевірявся під час спеціальних переписів освітніх установ у 1922 та 1927 рр.14 Ці джерела стали основними у нашому дослідженні. Окрім того, до джерел слід віднести тогочасну пресу, передусім газету "Народний вчитель", журнал "Шлях освіти" та "Бюлетень Наркомосвіти". В ряді випадків, особливо тих, що стосуються початку досліджуваного періоду, надзвичайно корисними виявилися "Збірники Узаконень та розпоряджень Робітниче-селянського уряду України".
В першу чергу ми проаналізуємо динаміку змін кількісного складу вчительства. Це питання, здавалося б, просте і суто технічне. Адже статистика -- це не продукування оцінок і поглядів, а констатація фактів. Пропаганда і агітація зовсім не є її призначенням, відтак показники мали б бути позбавлені ідеології. Однак тут виявилися певні підводні каміння.
Під час опрацювання архівних документів другої половини 1930-х рр. автор занотував статистичні дані, що стосувалися чисельності вчительства усього міжвоєнного періоду. Вони виглядали правдиво, хоча б тому, що там постійно зустрічалися примітки про небажаність публікації відомостей за окремі роки. Це наштовхувало на думку, що для внутрішнього користування використовувалися справді достовірні цифри. Ось які цифри там містилися (кількість надавалася в середньому за увесь навчальний рік)15:
Таблиця 1.
Кількість вчителів у 1920-х роках за даними статистики 1930-х рр.
|
Рік |
Кількість вчителів нижчих та середніх загальноосвітніх шкіл |
|
|
1914-15 |
45 383 |
|
|
1921-22 |
42 376 |
|
|
1922-23 |
44 479 |
|
|
1923-24 |
44 484 |
|
|
1924-25 |
46 863 |
|
|
1925-26 |
55 317 |
|
|
1926-27 |
61 027 |
|
|
1927-28 |
67 913 |
|
|
1928-29 |
75 380 |
Висновок із цих цифр випливає такий -- війна дещо загальмувала розвиток шкільництва. Але із закріпленням радянської влади ситуація почала виправлятися. Здавалося б, усе логічно -- хіба може у добу військових дій ситуація покращитися? І так добре, що зменшення кількості вчителів було не занадто суттєвим. Однак ці цифри варто порівняти з іншими, які фігурували у 1920-х роках16. Кількість вчителів у нижче наданій таблиці вказана на початок календарного року, тобто на 1 січня. Відтак порівнювати слід показники, приміром, 1921-22 р. з Таблиці 1 і 1922 р. -- з Таблиці 2.
Таблиця 2.
Кількість вчителів у 1920-х роках за даними статистики 1920-х рр.
|
Рік |
Кількість педагогів |
|
|
Січень 1911 |
35 460 |
|
|
1914 |
44 083 |
|
|
1915 |
44 862 |
|
|
1922 |
62 740 |
|
|
1923 |
51 617 |
|
|
1924 |
46 717 |
|
|
1925 |
46 863 |
|
|
1926 (станом на 1.12.1925) |
55 068 |
|
|
1927 |
60 576 |
|
|
1928(станом на 15.12.27) |
66 875 |
|
|
1929(станом на 1.12.28) |
74 046 |
Помітні дві особливості. По перше, у більшості випадків у статистиці 1930-х, де формально рахувалася кількість вчителів за увесь навчальний рік (табл. 1.), надані цифри дещо більші від тих, які вважаються чинними на 1 січня календарного року (табл. 2.). Різниця невелика і пояснення їй знайти неважко. Після подолання кризи початку 1920-х рр. надалі кількість вчителів лише зростала. І порівняно невелика їх кількість приходила до школи і в другій половині навчального року. Хоча, звичайно, основне поповнення школи кадрами відбувалося влітку. Можна зробити висновок, що чисельність вчителів у статистиці 1930-х вираховувалася переважно станом на кінець навчального року.
Більш цікавою є інша різниця. Стосується вона лише 1922-1924 рр. (1921-22 -- 1923-24) рр. і є найбільш відчутною саме в 1922 (1921-22) р. Якщо прийняти кількість вчителів у 1915 (1914-15) р. за 100%, то відмінність можна відобразити в такій таблиці:
Таблиця 3.
Порівняння кількості вчителів у за різними статистичними даними (у відсотках)
|
Роки: |
Вчителів за статистикою 1920-х (1915 -- 100%) |
Вчителів за статистикою 1930-х (1914-15 -- 100%) |
Різниця (у % |
|
|
1915 / 1914-15 |
100 |
100 |
0 |
|
|
1922 / 1921-22 |
140 |
93,4 |
47,6 |
|
|
1923 / 1922-23 |
115 |
98 |
17 |
|
|
1924 / 1923-24 |
104,1 |
98,01 |
6 |
Аналізуючи відокремлено другу та третю колонку, дослідник може зробити протилежні висновки щодо динаміки чисельності вчительства у першій половині 1920-х рр. Якщо опиратися на статистичні дані 1930-х рр., то логічним буде твердження про те, що саме з 1922 р. розпочався хоч і повільний, але поступальний зріст кількості вчителів. Однак таке твердження суперечить не лише статистиці 1920-х рр., а й тогочасній літературі з теми шкільництва. У ній неодноразово висловлювалася стурбованість скороченням кількості вчительського складу. Приміром, на початку 1924 р. у довіднику під грифом Наркомату освіти УСРР наводилися цифри щодо кількості педагогічного персоналу у 1921-23 рр. І хоча говорилося, що до цифр треба "ставитися обережно"17 (у порівнянні навіть з статистикою другої половини 1920-х рр. вони були вищі), однак тенденція сумніву не викликала -- з остаточним утвердженням радянської влади кількість шкіл, і вчительського складу відповідно, стала зменшуватися стрімкими темпами. Оскільки показники за ці три "проблемні" роки у цьому довіднику більш розлогі, то проілюструємо їх в окремій таблиці18.
Таблиця 4.
Чисельність вчителів у 1921-23 рр. (за даними 1924 р.)
|
Дата |
Абсолютні цифри |
У відсотках до 1.10.1921 |
|
|
1.10.1921 |
84 902 |
100 |
|
|
1.04.1922 |
73 281 |
86,3 |
|
|
1.04.1923 |
53 592 |
63,1 |
|
|
1.10.1923 |
48 755 |
57,4 |
Найбільш проблемним є визначення чисельності вчительства під час апогею голоду. Водночас дані за інші періоди більш точні і їх варто порівняти з наведеними вище цифрами статистиків 1920-х і 1930-х рр. Щоб деяким чином уніфікувати ці наявні за 1921/22-1923/24 рр. показники з наведеними у Таблиці 1 і Таблиці 2, приймаємо дані названого довідника Наркомосвіти за 1.10.1921 р. як характеристику 1921-22 навчального року (в крайньому разі -- його початку), від 1.04.1922 -- виключимо, оскільки вони є найбільш недостовірними. Цифри від 1.04.1923 р. приймаємо як характерні для 1922-23 навчального року (його закінчення), а від 1.10.1923 -- для 1923-24 навчального року (початок). Звичайно, певні недоліки в такій уніфікації є. Але такий підхід дозволяє уточнити кількість вчительства на початок мирного часу. Щоб порівняння було більш наочним, автор склав графік, у якому усі дані приводяться у порівнянні з 1915 р. Ось він:
Кількість вчителів (у %) у порівнянні з 1915 р. за різними джерела мі
|
1915/ 1914-15 |
1922/1921-22 |
1923/ 1922-23 |
1924/ 1923-24 |
||
|
Статистика 1920-х |
100 |
140 |
115 |
104,1 |
|
|
Статистика 1930-х |
100 |
93,4 |
98 |
98,01 |
|
|
Дані довідника 1924 р. |
100 |
189,3 |
119,5 |
108,7 |
Як видно з графіка, зменшення кількості вчительства в перші роки "мирного будівництва" зафіксоване на двох графіках. Дані довідника наркомату освіти від 1924 р. роблять цю тенденцію незаперечною. У ньому є показники за жовтень 1921 р., коли вплив голоду ще не був помітним. Більше того, оскільки у названому довіднику остання цифра стосується 1.10.1923, а в статистиці 1920-х -- станом на 1 січня 1924 р., то, враховуючи тенденцію до зниження кількості вчителів, їх можна вважати ідентичними. Про те, що з 1924-25 навчального року вже й дані статистики 1930-х рр. не мають принципових розбіжностей з даними 1920-х ми говорили вище.
Припинити зменшення кількості вчителів вдалося лише в 1924-25 навчальному році. Цей висновок випливає з Таблиці 2. Про це, зокрема, свідчить і текст постанови ВУЦВК від 10 жовтня 1924 р., у якій говорилося про "зупинення відходу на шкільному фронті" як одне з вагомих досягнень19. З цифр довідника 1927 р., які в абсолютному своєму значенні дещо різняться від даних Таблиці 2, випливає та ж тенденція -- кількість вчителів остаточно стабілізувалася і намітилося зростання саме в 1925 (1924-25 навчальному) році, а включно до 1927 р. кількість вчителів була меншою, аніж у 1922 р.20
Звідки ж тоді в статистиці 1930-х взялася цифра 42 376 вчителів у 1921/22 навчальному році, яка так відчутно контрастує з показниками з інших джерел? І що є причиною такої невідповідності інших даних за 1922-1924 рр.? Аналіз відомих нам документів дозволяє стверджувати, що це стало можливим внаслідок відразу двох факторів.
Першим слід назвати вибір джерела даних. Автору статті вдалося його віднайти, а відтак зрозуміти походження кінцевої цифри. Формально до самого джерела зауважень бути не може. Ним виявилися офіційно оприлюднені результати обстеження освітніх закладів. Рішення про його проведення було ухвалено постановою РНК УСРР від 23 грудня 1921 р. Однією з цілей цього обстеження було отримання відомостей "як про самі заклади, так і про педагогічний та керівний їх склад" . Згідно даної постанови це обстеження мало розпочатися не пізніше 1 лютого і закінчитися не пізніше 15 березня 1922 р22. Однак реально воно розпочалося на
початку травня .
Зрозуміло, що з початку січня до травня 1922 р. ситуація кардинально змінилася. В Україні був апогей голоду. Однак не лише голод став причиною зменшення кількості вчителів за цей короткий період. У вступі до публікації результатів названого нами обстеження з цього приводу зазначалося таке: "Відчутно змінилася ситуація в області народної освіти, особливо у зв'язку з масовим, іноді неупорядкованим переходом закладів народної освіти на місцевий, на той час ще погано організований бюджет. Попередні списки закладів народної освіти, що були складені окремими губерніями на 1 січня 1922 р., вже не відповідали стану справ у травні місці"24.
Переведення народної освіти на місцевий бюджет, якого на той час фактично не існувало, означало на практиці відмову більшовицької влади від фінансування школи. Це, звичайно, не могло не вплинути на кількісний склад шкіл та вчительства навіть у тих губерніях, які не постраждали від голоду. Однак, навіть враховуючи цей факт, у тексті зазначалося -- "ЦСУ України вважає, що загальна цифра шкіл-семирічок (а відповідно і вчителів у них -- Є. Г.), що згідно з обслідуванням становить 15 298, є дещо зменшена порівняно з їх справжньою кількістю і одночасно з цим коливається у межах зазначеної вище кількості та 22 000 шкіл, у свій час зареєстрованих Народним Комісаріатом Освіти
УСРР за станом на 1 січня 1922 р."25 Тобто ті, хто проводив цей перепис вважав його дані значно применшеними, але статистики 1930-х взяли ті цифри без будь-яких застережень.
Однак навіть це обстеження показало більшу цифру, ніж та, яка фігурує у статистиці 1930-х. А саме -- близько 46 200 осіб (це без дошкільних закладів освіти та дитячих розподільників, а також без врахування ряду регіонів)26. Тобто навіть попри явний недооблік вчительства, який визнавався самими упорядниками обстеження, кількість вчительства у травні 1922 р. перевищувала довоєнні показники. Щоб зрозуміти, звідки ж у статистиці 1930-х взялися ще нижчі цифри, варто проаналізувати другий фактор.
Більшовицькі статистики 1930-х серед шкільних вчителів 1922-1924 рр. враховували лише тих, хто працював в традиційних семирічках та початкових школах. Викладачів шкіл при дитячих будинках, які в перші роки більшовицької влади в Україні вважалися основою майбутньої системи освіти, вони не враховували. У звичайних же школах за переписом 1922 р. працювало 41 371 осіб27. Якщо зважити на те, що ця кількість не включала в себе дані по 3 повітам Чернігівської губернії, містам Олександрії, Бахмуту, Гуляй-Полю, Житомиру, Слов'янську та Чигирину28, то цифра "42 376" стає цілком зрозумілою (екстраполяція або дооблік).
У наступні два роки залишився чинним лише другий фактор. Тобто до кількості вчителів статистика 1920-х рр. включала вчителів трудшкіл при дитячих будинках різного типу29. Зменшення різниці між різними статистичними даними у наступні два навчальні роки (див. табл. 3 та графік) стало результатом скорочення кількості дитячих будинків і, відповідно, меншою кількістю (не)врахованих вчителів. Так, приміром, якщо станом на 1 квітня 1922 р. було 2002 дитячих будинки, то 1 квітня 1923 р. їх стало менше на 800 , а кількість педагогів у них зменшилася з 12 267 до 7 37631. Кількість вчителів у денних дитячих будинках зменшилася за цей рік з 1 436 до 293 тощо. Відколи ж кількість вчителів в УСРР почала реально зростати, то потреба в такого роду "обґрунтуваннях" переваг радянської влади зникла. Показники за другу половину 1920-х рр. фактично ідентичні в обох джерелах і навіть у статистиці 1930-х вони дещо вищі. Існуючу різницю ми вже пояснювали вище. Таким чином, проведений аналіз ствердив достовірність статистики 1920-х рр. і в черговий раз підтвердив висновок французького науковця А. Блюма про те, що в другій половині 1930-х рр. "статистика перестала бути засобом пізнання і перетворилася на засіб пропаганди"33.
Важливим у вивченні кількісних параметрів є також визначення закономірності цих змін. Якщо прив'язувати збільшення кількості вчительства до розвитку модернізаційних процесів, то слід визнати, що воно мало б зростати (до певного насичення) паралельно зі зростанням чисельності робітників, зайнятих у промисловості. Довоєнна динаміка свідчила на користь цієї думки -- і кількість робітників, і кількість вчителів в Україні стрімко збільшувалася (див. Табл. 5). Перші роки війни не змінили цієї тенденції -- це підтверджують як представлені у таблиці дані за 1915 р., так і відома кількість робітників на початок 1916 (635,3 тис.) та 1917 (812,5 тис) років34. Але починаючи з 1918 р. і по 1921 р. динаміка зміни чисельності цих двох соціальних груп прямо протилежна. У ці роки чисельність робітництва стрімко скорочується, а кількість вчителів, навпаки, зростає (див. Таблиця 5, усі дані -- на початок календарного року35). Тоді як в 1922-1924 рр. скорочується кількість вчителів, а робітників -- зростає.
Таблиця 5.
Зміни у кількості вчительства та робітників великої промисловості у(1914-1928)
|
Рік |
Робітники великої промисловості (на початок календарного року) |
Вчителі (на початок календарного року) |
|||
|
Абс. цифри (в тис) |
У % до 1914 |
Абс. цифри |
У % до 1914 |
||
|
1911 |
481,6 |
76,3 |
35 460 |
80,4 |
|
|
1914 |
631,6 |
100 |
44 083 |
100 |
|
|
1915 |
631,4 |
99,96 |
44 862 |
101,8 |
|
|
1922 |
280,5 |
44,4 |
62 740 |
142,3 |
|
|
1923 |
277,4 |
43,9 |
51 617 |
117,1 |
|
|
1924 |
349,0 |
55,3 |
46 717 |
106 |
|
|
1925 |
385,2 |
61 |
46 863 |
106,3 |
|
|
1926 |
541,1 |
85,7 |
55 068 |
124,9 |
|
|
1927 |
617,9 |
97,8 |
60 576 |
137,4 |
|
|
1928 |
653,2 |
103,4 |
66 875 |
151,7 |
Щодо робітництва -- то причини як падіння, так і зростання його кількості зрозумілі, закономірні і логічні -- падіння в добу кризи, революцій і потрясінь, зростання -- у період відбудови економіки. Але динаміка вчительства суперечить цій, здавалося б, закономірній тенденції. Причиною його зростання у цей неспокійний час стало усвідомлення дедалі ширшими верствами населення необхідності освіти. І що особливо важливо -- зняття заборони на українську школу. З цього приводу відомий український педагог і один із творців української освіти доби
Центральної Ради Степан Сірополко зазначав: "Кожне село намагалося мати в себе українську школу, складало приговори, збирало кошти, відводило помешкання, давало ґрунт, розшукувало вчителя"36. Тобто якщо раніше освітня справа все-таки була прерогативою держави та церкви, то в роки революцій і потрясінь вже саме суспільство вимагало школи. І не лише вимагало, а й створювало її. Наведемо такий приклад: за переписом 1897 р. частка письменних серед українців становила 13%, а серед росіян -- 32,4% (розрив майже на 20%)37. До революції, внаслідок асиміляційної політики царського уряду, цей розрив не зменшувався, а, радше, збільшувався. Однак за три роки існування українських шкіл (1917/18-1919/20) ситуація суттєво змінилася. Так, за переписом 1920 р. 29,2% усіх українців і 43,2% усіх росіян були писемними (розрив у 14%). І це без врахування тих губерній (Волинської та Подільської), де розвиток українського шкільництва пішов най далі .
Звичайно, прагнення навчатися рідною мовою не зникло і після приходу радянської влади, що добре усвідомлювало більшовицьке керівництво. Так, Християн Раковський у одній із своїх доповідей у 1920-му р. підкреслював: "Населення скрізь посилено вимагає шкіл. Селяни самі віддають будинки поміщиків та ремонтують школи. В одній волості житомирського повіту серед селян зібрано 3 млн. грошей для того, щоб їм зробили школу"39. Про розуміння більшовицьким керівництвом цієї масової тенденції свідчить і одна з перших постанов більшовицької влади в освітній галузі на початку 1920 р. під назвою "О практической работе по просвещению". В ній, зокрема, після вказівок про розпуск інститутів та старших класів гімназій наголошувалося: "В області початкової школи зосередьте всі зусилля на підтримці та зміцненні початкової школи. Відкрийте всі українські школи, що існували раніше. Забезпечте їх навчальними посібниками, паливом і всіма засобами охороняйте приміщення від реквізиції"40. Тобто більшовицька влада намагалася враховувати прагнення широких мас, перш за все селянських. І для цього спробувала хоча б зберегти (про розширення мова не йшла) ті надбання в галузі освіти, які були здобуті національними урядами України в 1917-1919 рр.
З початком непу держава усунулася від фінансової підтримки шкільної освіти. Більш детально матеріальне становище вчителів буде розглядатися в наступному розділі, а тут зауважимо лише, що школу фінансували самі народні маси. Так, за свідченням газети "Правда", на початку 1923 р. за державний кошт утримувалося лише 70 закладів Соцвиху41 в Україні. А, приміром, в повітах київської губернії коштом селян на добровільних засадах було відремонтовано 80% шкіл42. Більш вагому частку, ніж державні кошти, займала допомога організацій, що патронували той чи інший заклад. Основою ж для існування вчительства у цей час стали кошти сільських громад, а також, як зазначалося у доповідній записці наркомату освіти -- "подаяння, які вчительство вимушено було приймати у формі обідів по черзі у кожного з селян, або у вигляді підношень індивідуальних або групових" та "енергія і ентузіазм вчительства"43.
Зрозуміло, що в умовах усунення держави від підтримки шкільної справи кількість вчителів чималою мірою визначалася економічними умовами. А вони на початку 1920-х рр. були на селі вкрай важкі. Скорочення кількості вчительства на початку 1920-х рр. було зумовлено значною мірою саме голодом 1921-23 рр. Це загальновизнаний факт. Але стосується він передусім південних регіонів України. На заході та півночі УСРР вчителів звільняли через політичні причини. Так, приміром, в одному з повітів Волині в результаті політичної "чистки" 1922 р. було звільнено 90% (!) вчительського складу44. Про недовірливе ставлення вчительства до більшовицької влади говорилося скрізь. Без опанування цієї соціальної групи, котра, " як довів досвід на Україні, може зрушити з місця будь-яку гору, навіть такий сфінкс, яким є селянство"45, більшовики не бачили сенсу у збільшенні її кількості, тобто не збиралися сприяти розвитку шкільництва. Про це прямо писалося у педагогічному журналі: "Діти мають виховуватися або як борці за комунізм, або зовсім не виховуватися. Цю найвеличнішу історичну проблему не можна ставити в залежність від умонастроїв розхлябаного інтелігента"46.
Таким чином можна з впевненістю сказати -- причиною скорочення кількості вчителів на початку 1920-х рр. був не лише голод, а й фактична відмова фінансувати школу ("перехід" школи на місцевий бюджет, якого не існувало), та опір вчительства більшовицькій владі чи просто непідконтрольність і недовірливе ставлення до неї. Причому ці причини могли впливати на процес як відокремлено, так і спричиняти одна одну. Однак модернізаційні потреби змусили більшовиків діяти більш гнучко, тому вони запровадили політику коренізаціі. І саме після перших її успіхів становище нормалізувалося.
Повертаючись до порівняння динаміки кількісного складу вчительства і робітництва, відзначимо цікаву деталь: навіть у найважчі після початку Першої світової війни часи для обох цих груп (для вчительства -- перші роки відбудовного періоду, для робітників -- 19191921 рр.) чисельність вчительства, на відміну від робітництва, була таки більшою від довоєнного рівня. Якщо перевести це на мову модер- нізаційної термінології, то можна сказати, що хоча поточні результати модернізації (випуск промислової продукції) зменшилися, внутрішня підготовка до неї, усвідомлення її необхідності та розвиток однієї з її основних передумов (освіта) у ті важкі роки не лише не послабилася, а й посилилася.
Важливою складовою характеристики вчительства як соціальної групи є аналіз його розподілу між містом і селом. Такі показники за всі роки досліджуваного періоду можна визначити лише за статистикою 1930-х років (див. Таблиця (6і). Про неточність та упередженість її цифр стосовно 1922-1924 рр. вище йшла мова. Тому наведені у цій таблиці показники мають бути певним чином відкоректовані.
Таблиця 6.
Розподіл вчителів між містом та селом
|
Навчальні роки |
місто |
село |
всього |
||
|
1914-15 |
Абс. цифри |
15 778 |
29 705 |
45 483 |
|
|
відсотки |
34,7 |
65,3 |
100 |
||
|
1921-22 |
Абс. цифри |
10 604 |
31 772 |
42 376 |
|
|
відсотки |
25 |
75 |
100 |
||
|
1922-23 |
Абс. цифри |
12 121 |
32 358 |
44 479 |
|
|
відсотки |
27,3 |
72,7 |
100 |
||
|
1923-24 |
Абс. цифри |
12 616 |
31 868 |
44 484 |
|
|
відсотки |
28,4 |
71,6 |
100 |
||
|
1924-25 |
Абс. цифри |
13 399 |
33 464 |
46 863 |
|
|
відсотки |
28,6 |
71,4 |
100 |
||
|
1925-26 |
Абс. цифри |
16 116 |
39 201 |
55 317 |
|
|
відсотки |
29,1 |
70,9 |
100 |
||
|
1926-27 |
Абс. цифри |
17 669 |
43 358 |
61 027 |
|
|
відсотки |
29 |
71 |
100 |
||
|
1927-28 |
Абс. цифри |
22 573 |
45 340 |
67 913 |
|
|
відсотки |
33,2 |
66,8 |
100 |
||
|
1928-29 |
Абс. цифри |
24 184 |
51 196 |
75 380 |
|
|
відсотки |
32,1 |
67,9 |
З Таблиці 6 видно, що від 2/3 до 3/4 усього вчительства працювало на селі. Однак за окремі роки можна віднайти матеріали і в інших джерелах. Так, якщо порівняти показники (у відсотковому відношенні) цієї таблиці з результатами шкільного перепису, що відбувся у грудні 1927 р., то виявиться, що сільське вчительство становило 71,6% від загальноукраїнського, тоді як згідно наведених у таблиці цифр -- 66,8%. Втім закиди у свідомому перекрученні легко спростовуються -- вищий відсоток сільського вчительства пояснюється тим, що міста були визначені за списком ВУЦВК. Якщо ж до числа міст включити усі ті населені пункти, що потрапили до списку міст під час перепису населення 1926 р., то відсоток сільського вчительства зменшиться до 67%49 -- цифра майже ідентична наведеній в таблиці. Це свідчить про іноді досить таки розмиту межу між поняттям "сільський" і "міський" вчитель. Проведений аналіз також підтверджує високу ступінь достовірності тих показників Таблиці 6, що стосуються другої половини 1920-х. рр.
Водночас не можна не зауважити, що до вказаного у Таблиці 6 співвідношення між сільським і міським вчительством у 1921/22-1923/24 навчальних роках є серйозні зауваження. Вони витікають з тих перекручень більшовицької статистики 1930-х, про які ми писали вище. Відтак абсолютні цифри далекі від істини. Більше того, наведені у відсотках дані неможливо екстраполювати, оскільки неврахування вчительства статистиками 1930-х не носило рівномірного характеру. Якщо врахувати, що у 1922-1924 рр., з огляду на вказані причини, скорочувалася кількість насамперед сільського вчительства, то можна з впевненістю стверджувати, що його відсоток у ці три роки був вищим порівняно з вказаним у Таблиці 6. Автор має навіть родинне підтвердження тези про скорочення сільського вчительства на початку 1920-х рр. Моя бабуся, яка була родом із села на Житомирщині, мала йти в школу саме у 1922/23 навчальному році. Але вона залишилася на все життя неграмотною. Тоді як всі її старші і молодші брати сестри (усього десять) отримали початкову освіту. Тобто вчителів в деяких "неблагодійних" районах не було навіть у тих селах, де вони були до війни.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що для більшовицької влади терміни "сільський вчитель" і "вчитель" взагалі були ледь не повними синонімами. І причиною цього було не лише те, що своєю кількістю сільське вчительство значно переважало міське, а і його величезне значення у новобудованому суспільстві. Для компартійних керманичів було важливо мати багато педагогів на селі, але лише належно ідеологічно вихованих. "Розхлябані інтелігенти", які б навчали своїх учнів самостійно і критично мислити, що неминуче б призвело до появи відмінних від пропагованої владними інституціями думок, компартійному керівництву були непотрібні. Адже не менш, а то й більш важливим завданням вчительства була громадська робота. Відповідними були і завдання, які ставило більшовицькі керманичі перед вчительством. Наприклад, на пленумі центрального комітету робітників освіти України, що відбувся у лютому 1928 року, наголошувалося: "Не безпринципне культурництво, а активна робота, спрямована на економічне зміцнення бідняцьких елементів села, організація наймитів, підвищення їх культурного рівня, сприяння переходу села на засади великого усуспільненого господарства, підвищення культурності робітничого класу і т.ін. -- такими є завдання громадської роботи". Подібні завдання постійно ставилися і в іншого роду у постановах, статтях, наказах, інструкціях тощо. "Радянська влада з особливою увагою і дбайливістю ставиться до нового вчительства, що є провідником не лише загальної, а й комуністичної освіти в маси" , -- говорилося в одному з таких документів.
Беззаперечним визнавався той факт, що громадська робота була прерогативою передусім сільських вчителів. Зокрема, голова спілки робітників освіти України О. Мізерницький навесні 1925 р. наголошував: "Тим часом як сільське вчительство через об'єктивні причини бере якнайважливішу участь в громадській роботі й часто перевантажується нею, міське вчительство є майже вільним від громадської праці, не знаходячи об'єкту для своєї роботи"51. Надзвичайна важливість громадської роботи як у зміні повсякденного життя самого вчительства, так і у впливі його на повсякденність усього села, спонукали автора виділити окремий розділ, присвячений цьому питанню.
Величезне значення сільського вчителя для влади буде більш зрозумілим, якщо врахувати ще одну обставину: на селі на одного вчителя припадало значно більше учнів, ніж у місті. Приміром, наприкінці 1927 р. на одного вчителя у місті в середньому припадало близько 27 учнів, а на селі -- близько 37. І це при тому, що на той час ситуація вже покращилася -- наприкінці 1925 р. на одного сільського вчителя припадало 47 учнів, а на міського -- майже 3052. Перелічене робить цілком закономірним вислів одного з педагогічних плановиків середини 1920-х років: " Розв' язання життьових питань вчительства за останнього часу нібито ототожнювалося із сільським вчительством"53.
Водночас було б неправильно говорити, що проблеми у більшовицької влади з учителями були лише на селі. Наведемо два приклади. У серпні 1923 р. на загальноміських зборах вчителів у місті Миргороді була ухвалена фактично антирадянська резолюція, в якій, зокрема, зауважувалося: " Висловлюємо своє здивування неуважному, прохолодному ставленню, яке спостерігається тут до головного нерву нашої пролетарської держави -- народній освіті"54 В іншому документі, -- резолюції зібрання робітників освіти міста Павлограда на результати І Всеукраїнського вчительського з'їзду (січень 1925 р.) зауважувалося: "Цей з'їзд підвів остаточно червону рису під минулим, коли вчительство не розуміло ролю пролетаріату в будові нового життя і йшло іншими шляхами, перешкоджаючи йому у цій великій роботі"55. А от коли "зрозуміло" -- тоді і стало потрібним владі, тоді і кількість його почала збільшуватися, в тому числі і на селі.
Важливою характеристикою, врахування якої суттєво сприяло формуванню нового світогляду сільського вчительства, є національність працівників освіти. За шкільним переписом 1927 р. 76,6% вчительства складали українці, 10,4% росіяни, 6% -- євреї, 2,2% -- німці, 1,2% -- поляки, 0,9% -- греки, по 0,6% -- білоруси та болгари, по 0,4% -- молдавани та татари, і всі інші -- 1,1%56. З перелічених національностей лише білоруси не мали національних адміністративно-територіальних одиниць на території УСРР. Причому серед вчителів початкової школи українці становили 79,7%, а серед вчителів-предметників середньої -- 65,2%. Водночас українська була викладовою у 80,1% вчителів початкової школи і 60,4% -- середньої. Тобто у процентному відношенні українська мова навчання у початковій школі станом на кінець 1927 р. була майже ідентична відсотку українців серед всього населення (80,14%57), а в середній -- була значно меншою. З огляду на те, що ІІ концентр (57 класи) на селі, де українці складали понад 86% населення58, ще не був широко розповсюдженим, такі пропорції є закономірними і свідчать про реальні здобутки. Варто підкреслити, що українці серед освітян складали значно більший відсоток, аніж по інших групах інтелігенції. Сам факт переважаючої частки українців серед вчительства УСРР59 більшовицька влада активно використовувала в пропагандистських цілях.
Більше відомостей є по тендерному складу. До початку Першої світової війни вчителювання не було прерогативою однієї із статей, кількість жінок і чоловіків була майже рівною -- жінки становили 49,3% усіх вчителів60. Їх співвідношення у наступні роки добре проілюструє Таблиця 761.
Таблиця 7.
Гендерний склад вчителів УСРР (у відсотках)
|
Роки обслідувань |
Жінок серед вчителів |
|||
|
Міста |
Села |
Разом |
||
|
1.1.1922 |
53,6 |
49,4 |
52,2 |
|
|
1.1.1923 |
55,6 |
49,1 |
51,7 |
|
|
1.1.1924 |
54,3 |
49,3 |
51,2 |
|
|
1.12.1925 |
56,2 |
52,3 |
53,4 |
|
|
1.1.1927 |
57,4 |
53,0 |
54,2 |
|
|
15.12.1927 |
62,3 |
53,1 |
55,8 |
З таблиці можна зробити висновок, що відсоток жінок, за винятком найважчих років, неухильно зростав. Особливо відчутним був цей зріст у містах -- за шість років частка жінок збільшилася майже на 8 відсотків, тоді як у селі -- менш ніж на чотири. Однак, незважаючи на названі зміни у співвідношенні, професія вчителя залишалася однією з найбільш "рівноправних". Про це свідчить той факт, що навіть серед груповодів (вчителі початкових класів), станом на кінець 1927 р. чоловіки складали 38,1%62. Для порівняння зауважимо, що нині це вважається суто жіночою професією. На початку 1920-х рр. ще траплялися випадки, коли при призначенні вчителем початкової школи жінки селяни виступали проти цього з такими аргументами: "вчена, гарна, але ми бажаємо чоловіка". Серед вчителів-предметників, більшість у той час зберігалася за чоловіками, -- 65,8% всіх учителів 5-7 класів були чоловічої статі.
Варто підкреслити, що фактична рівність між чоловіками й жінками у цій професії підтверджувалася матеріальним забезпеченням. Приміром, середня ставка зарплати чоловіків і жінок груповодів наприкінці 1927 р. відрізнялася всього на 70 коп. -- 47,5 та 46,8 руб. відповідно. Серед пред- метників ця різниця була ще меншою -- 30 коп. (66 руб. та 65,7 руб.)64. За рахунок же того, що чоловіки переважали серед предметників, а жінки -- серед груповодів, середня заробітна плата по всьому вчительству серед чоловіків була вища майже на 5 руб. Однак ця різниця не була викликана гендерною нерівністю.
Велике значення у формуванні вчительства у 1920-ті рр. мали профспілки освітян, історія існування яких була нетривалою. Малочисельність вчительства та різнохарактерність тих завдань, що стояли перед ним наприкінці ХІХ ст., не дають змоги говорити про вчительство як окрему соціальну групу у той час. Лише на початку ХХ ст. в Російській імперії з'явилися перші вчительські організації, однак різнотипність початкових та середніх навчальних закладів залишалася, що певним чином заважало узгодити інтереси всього вчительства. До того ж у цих союзах, і території України це стосується насамперед, не враховувався національний чинник. Ситуація почала змінюватися з початком Першої світової війни і, особливо, після початку Російської революції.
Ми не будемо зупинятися на аналізі профспілок доби революції та національно-визвольних змагань. Зауважимо лише, що в Україні переважаючим став вплив "Всеукраїнської вчительської спілки". Більшовицькі плановики визнавали, що "учительська спілка об'єднала в першу чергу учителів села -- сільську українську інтелігенцію, що плекала надії на національне визволення"65. Тобто вона (спілка), була ініційована вчительськими низами і стала справді народною. І ця профспілка українських вчителів на тривалий час "зв'язала свою долю з долею петлюрівщини. Вважала її перемоги своїми перемогами, а її поразки -- своїми поразкам"66. Відтак більшовицька влада зробила все можливе, щоб ліквідувати цю спілку. Ще наприкінці листопада 1919 р. про потребу особливого нагляду" за вчительською Спілкою та "особливі заходи по її розкладанню, виділенню комуністів і т.ін." писав Ленін67. З допомогою керівних кіл боротьбистів більшовикам вдалося її ліквідувати наприкінці січня 1920 року. Про нагальну потребу боротьби з іншими "інорідними" більшовицькій владі тілами в системі освіти наглядно свідчить лютнева 1920 р. інструкція наркомату освіти: "Розколюйте усі існуючі вчительські організації і з дійсно революційних елементів створюйте єдиний Всеукраїнський союз робітників освіти та соціалістичної культури, який буде здатний здійснювати нашу Радянську політику"68.
Однак, як це видно навіть з наведеної вище цитати, без профспілки освітян більшовицька влада вже не мислила майбутнього. Інша справа, що вона мали перетворитися з засобу захисту інтересів вчителів на засіб встановлення контролю держави над вчителями, при цьому зберігши, а то й навіть формально розширивши деякі функції по захисту членів профспілки. Після активного наступу на українське вчительство і розвалу Вчительської спілки працівники освіти, як наголошував у 1924 р. тодішній керівник спілки робітників світи України М. Долинко, "ще були наскільки інертні, що не могли самі виявити досить ініціативи, щоб утворити цю спілку. Тому народилася вона в стінах наросвіти, де тоді сконцентрувалася комуністична і краща частина безпартійних вчителів"69. Зауважимо: на відміну від попередніх вчительських професійних організацій, які утворювалися за ініціативою "знизу", нова спілкабула створена безпосередньо "зверху", а "керовничі органи спілки складалися переважно з керуючих робітників наросвіти, й інколи важко було відрізнити, де кінчається наросвіта й де починається спілка" . Тому не дивно, що, як зауважив навесні 1925 р. новообраний голова спілки О. Мізерницький, " народившись в кабінеті наркому освіти, перші кроки свої спілка Робос справляє шляхом наркомосівської роботи"71. Ця спілка на перших порах не користувалася популярністю серед вчителів. Приміром, із 7 000 членів, що на території Одеської губернії входили до складу "Всеукраїнської вчительської спілки", до прокомуністичної організації увійшло лише
1 200 осіб72.
Ще одна цікава деталь: тривалий час (до 1924 р.) нова спілка мала неукраїнську назву. Незважаючи на формальну незалежність УСРР, вона носила назву "Південного бюро"...
Подобные документы
Ознайомлення з поглядами прибічників економічної концепції приєднання Криму до України. Дослідження процесу інтеграції Кримської області до складу Української радянської соціалістичної республіки. Аналіз історії подолання глибокої кризи півострова.
статья [31,8 K], добавлен 27.07.2017Визначення факторів видозмінення повсякденності етнічних меншин Української Радянської Соціалістичної Республіки у добу НЕПУ. Напрямки і методики більшовицьких перетворень у контексті коренізації. Радянізація: кроки до створення нової ментальності.
практическая работа [206,8 K], добавлен 05.10.2017Наслідки розпаду Австро-Угорської імперії. Хід подій розпаду імперії, розподіл кордонов и влади. Соціалістична революція 1919 р. Основни причини виникнення Угорської Радянської Республіки, вплив угорської комунистичної партії. Режим Миклоша Хорти.
реферат [26,6 K], добавлен 16.02.2011Аналіз політичних переговорів Грузії, Польщі, Литви, Латвії й Естонії з УСРР, обставин досягнення ними домовленостей. Причини, що завадили радянським Білорусі, Вірменії, Азербайджану й Далекосхідній республіці досягти політичних домовленостей з УСРР.
статья [47,7 K], добавлен 11.09.2017Оголошення відновлення Української Народної Республіки 19 грудня 1918 року. Склад Директорії: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець та інші. Внутрішня, зовнішня політика, аграрні реформи. Економічна ситуація за часів Директорії. Падіння уряду.
реферат [47,5 K], добавлен 29.03.2013Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.
дипломная работа [108,7 K], добавлен 14.08.2010Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.
реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011Принципи військового виховання молодого покоління української та польської шляхти. Традиції лицарського виховання дітей української шляхти. Комплекс бойових мистецтв, якому навчали мамлюків в Січі. Історичні факти використання бойового мистецтва в бою.
реферат [51,9 K], добавлен 25.08.2012Причина дерусифікація в УСРР більшовиками. Особливості її реалізації. Національний розвиток культури в Україні в 30-х рр. ХХ віку. Поняття "розстрiляне вiдродження". Історичний опис репресій інтелігенції. Аналіз творів та журналів, що виходили в цей час.
реферат [23,4 K], добавлен 26.12.2015Економічний та політичний розвиток Чехословацької республіки повоєнного часу. Відродження Чехословацької республіки. Еволюція економічних структур. Вибори до Установчих національних зборів. Політична боротьба в суспільстві. Лютневі події 1948 р.
презентация [1,1 M], добавлен 05.04.2012Законодавче врегулювання соціального страхування від безробіття в 20-х рр. ХХ ст. Перший нормативний акт радянської влади, яким здійснювалося правове регулювання страхування від безробіття. Розмір внесків наймачів у фонд безробітних, право на допомогу.
реферат [29,2 K], добавлен 12.06.2010Державна символіка Сполучених Штатів Америки, гілки влади. Політичне життя США - республіки президентського типу і двопартійної системи. Особливості повоєнного становища країни. Основи зовнішньої та внутрішньої політики періоду Г. Трумена. План Маршалла.
презентация [1,9 M], добавлен 12.11.2013Причини краху IV Республіки як передумова становлення V Республіки у Франції. Висвітлення етапів становлення конституційного ладу Франції. Дослідження формування основних інститутів та особливості політичного життя в перші роки існування V Республіки.
дипломная работа [94,7 K], добавлен 03.08.2011Аналіз соціально-політичного становища української держави гетьманської доби. Встановлення влади Директорії в Україні, її внутрішня і зовнішня політика. Проголошення акта злуки УНР і ЗУНР. Встановлення радянської влади в Україні. Ризький договір 1921 р.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 21.02.2011Виникнення Запорозької Січі, реєстрового козацтва як основних етапів еволюції козацької верстви. Соціальне обличчя козацтва, його чисельність, особовий та етнічний склад. Боротьба українського козацтва з чужоземними загарбниками. Витоки козацького права.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 01.12.2012Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Події Першої світової війни, жовтнева революція, розпад Австро-Угорської імперії. Українсько-польський територіальний конфлікт. Діяльність місцевих комуністів та емісарів з радянської Росії.
реферат [18,6 K], добавлен 09.06.2011Політична влада, територія Козацької республіки. Політико-адміністративний устрій республіки. Суд, судочинство, соціально-економічний устрій. Фінансова система та податки. Військо, зовнішня політика Козацької республіки Українсько-російський договір.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 05.10.2008Спроба проаналізувати літературу, яка була видана в Білорусі і присвячена історії становлення Білоруської Народної Республіки. Аналіз немарксистської, радянської та сучасної історіографії. Характеристика основних етапів білоруської історичної науки.
статья [23,0 K], добавлен 14.08.2017Складна і тривала трансформація українського суспільства протягом ХІХ - початку ХХ ст. Формування української інтелігенції навколо трьох осередків - середніх і вищих навчальних закладів, студентських товариств. Спадщина видатного історика М. Костомарова.
статья [24,7 K], добавлен 10.08.2017Утворення Української Центральної Ради. Досягнення та прорахунки Центральної Ради. Місцеві органи управління. Органи влади Української Народної Республіки. Проблеми відношення і побудування української державності. Падіння Української Центральної Ради.
курсовая работа [43,0 K], добавлен 04.06.2014
