Шлях Республіки Молдова до Європи
Висвітлення процесів формування державності у Молдові. Аналіз суперечливої спадщини, яку отримала республіка після розпаду СРСР та проголошення незалежності. Перетворення Молдови з аграрної на індустріально-аграрну країну середнього рівня розвитку.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 13.09.2024 |
Размер файла | 133,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Академії політико-правових наук України
Інститут всесвітньої історії НАН України
Шлях Республіки Молдова до Європи
Микола Держалюк, доктор історичних наук, академік
Анотація
Висвітлюються процеси формування державності у Молдові. Звертається увага на суперечливу спадщину, яку отримала республіка після розпаду СРСР та проголошення незалежності. Завдяки індустріалізації у другій половині ХХ ст. Молдова перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну країну середнього рівня розвитку. У той же час молдовани, як титульна нація, зазнали значної русифікації та асиміляції. З переселенням 1 млн. російськомовного населення у Молдову та вивезенням понад 0,5 млн. молдован до інших республік СРСР Молдова стала багатонаціональною. У кінці ХХ ст. російськомовне населення складало біля 35% жителів республіки, а у Придністров'ї - дві третини. У суспільно-політичному, адміністративно-управлінському, економічному та культурно-освітньому житті запанували пришельці та російська мова. Звернуто увагу на те, що у ході набуття Молдовою незалежності нечувано зміцнювалися національно-визвольні, патріотичні й націоналістичні сили. Під їхнім впливом було відновлено правопис молдовської мови латинською графікою, надано їй статус єдиної державної мови на території Молдови, визнано її ідентичність з румунською мовою, посилилася ідеологія уніонізму, об'єднання з Румунією. Пануючій до цього російській мові відводилася роль мови міжнаціонального спілкування. Моделлю держави ставала унітарна форма із забезпеченням автономних прав для національних меншин у єдиній державі. Російська спільнота та русифікована українська громада, яка чисельно була найбільшою у Молдові, виступили проти таких держа- вотворних і націєтворних процесів у країні. Центром їхньої боротьби стало Придністров'є. Сепаратисти почали вимагати забезпечення російській мові статусу другої державної на усій території країни, формування федеративного устрою, за яким цей край отримував би статус суб'єкта федерації з правом вето на рішення Кишинева, якщо Тираспіль з ними не погоджувався, відмови від планів унії з Румунією. Влада РМ на це не погодилася. У відповідь лідери сепаратистів проголосили про утворення Придністровської Молдовської Республіки, її незалежність та об'єднання з РФ, збереження військ Росії на території краю для його захисту. Спроби РМ збройно у березні - липні 1992 р. ліквідувати сепаратистів у Придністров'ї і відновити владу Кишинева й на цій території зазнали поразки від збройних сил Росії. Підкреслюється, що проголошена Придністров'єм у 1991 р. незалежність до нинішнього часу не визнана жодною державою світу, навіть Росією; що у наступні 30-ть років жодні плани, проекти, меморандуми, різні міжнародні формати не спромоглися врегулювати придністровський конфлікт. Причиною є пасивна роль світових організацій та впливових держав, чим віроломно користується Росія. Відзначається, що в умовах замороженості конфлікту кожна із сторін, причетних до його врегулювання, зазнає значних втрат. З плином часу у суспільстві РМ плани уніонізму втратили актуальність, гору взяли помірковані сили. РМ слідує курсом постійного нейтралітету і збереження свого суверенітету. В останні 15 років у республіці проявляють політичну зрілість дві політичні течії, які орієнтуються на ЄС та на Росію. Домінуючим стало конструктивне використання обох цих міжнародних факторів. Курс РМ на євроінтеграцію є пріоритетним, але не менш важлива увага приділяється конструктивному співробітництву з РФ на взаємовигідних умовах. Для РМ така позиція є принциповою, а проголошений постійний нейтралітет - найкращим підтвердженням цього. Але РФ й ПМР продовжують саботувати ініціативи Кишинева. На їхню думку, від'єднаність Придністров'я складає значну перешкоду для євроінте- грації Молдови, України та Грузії, розширення ЄС і НАТО на схід. Наголошується, що у збереженні суверенітету і територіальної цілісності РМ міжнародна спільнота демонструє єдність, але у питаннях реалізації національної ідеї, в основі якої лежать унітарні принципи, недопущення федералізації республіки, такого консенсусу немає. Значна частина країн вважає за доцільне забезпечити автономію для російськомовного населення чи навіть запровадити у країні федеративний устрій. РМ продовжує курс на розбудову моноцентричної держави, в якій національні спільноти мають набути автономію на зразок Гагаузії. Незважаючи на це, пМр, користуючись всебічною підтримкою Росії, продовжує слідувати самостійним курсом. Звертається увага на особливу зацікавленість України у прискоренні врегулювання придністровського конфлікту, на докладені зусилля з її боку для успіху у цьому питанні, яке складає значну небезпеку для України. Наголошується, що Україна є єдиною сусідньою держа- вою РМ, яка неухильно підтримує її інтереси, є її надійним стратегічним партнером. Зазначається, що діяльність нинішнього керівництва РМ є особливо активною на європейському та російському напрямках, що сприяє виробленню прийнятних умов для обох частин республіки задля розбудови «спільної держави».
Ключові слова. Республіка Молдова, розбудова держави, унітарна, федеративна форма, уніонізм, молдово- нізм, нейтралітет Молдови, придністровський конфлікт, формати його вирішення, позиція Молдови, Росії, України, перспективи врегулювання.
Abstract
Mykola Derzhaliuk, doctor of historical sciences, Academician of the Political and Legal Academy of Sciences of Ukraine, Institute of World History NAS of Ukraine.
The Republic of Moldova on its way to Europe
The author figures out statehood formation processes in Moldova. He pays attention to a controversial legacy that Moldova gained after collapse of the USSR and declaration of independence. Due to industrialisation in the second half of the XX-th century Moldova turned from agrarian into an industrial-agrarian country of the average development. At the same time, Moldovans then as a titular nation experienced significant russification and assimilation. Together with one million of the Russian population's transfer to Moldova and more than half a million Moldovans' removal to other republics of the USSR Moldova became then a multinational state. By the end of the XX-th century, Russian-speaking population made up 35% of the republic's inhabitants, this share in Transdniestria was two thirds then. Russian newcomers and Russian language began to take over socio-political, administrative-economic and cultural-educational life of the country.
The author pays attention to the fact that in course of gaining independence of Moldova national-liberational, patriotic and nationalist forces were strengthened to a huge degree. Latin script spelling of Moldovan was resumed and it was given a status of a common state language on the territory of Moldova and its identity with Romanian was accepted. The ideology of unionism and unification with Romania matured. The former dominant Russian was assigned the role of the language of international communication. Unitary form with autonomous rights for national minorities in one country became a model of the state. Russian society and russified Ukrainian community that was the largest in number in Moldova, stood up against state- and nation-building processes in the country. Transdniestria became their struggle. Separatists began to demand provision of the status of the second state language to Russian on the whole territory of Moldova, formation of federal order, according to which Transdniestria would get federation subject status with the right of veto over the decisions of Chisinau in case Tiraspol would disagree with them, and rejection of unification plans with Romania. Moldovan authorities rejected. In response, separatist leaders declared establishment of Transdniestrian
Moldovan Republic, its independence and uniting with Russian Federation, preserving Russian armed forces in the area for its defence. Attempts in March-July 1992 to eliminate rebels in Transdniestria and to restore there the power of Chisinau were conquered by Russian armed forces.
The author underlines that independence of Transdniestria, declared in 1991, hasn't been accepted by a single state in the world, even by Russia, and for the last 30 years no plans, projects, memoranda or other international formats have helped solving Transdniestrian conflict. The reason is the passive role of international organisations, which Russia is treacherously making use of. The author stresses that in conditions of the frozen conflict every side that takes part in it suffers great losses. With time, unionist ideas of the society of Republic of Moldova have lost their actuality; moderate forces have taken the upper hand. The state is constantly following the course of neutrality and keeping its sovereignty. There are two currents in RM that for the latest 15 years have displayed their political maturity targeting at EU and Russia. A constructive use of the both international factors has begun dominating in RM. Moldovan course on euro-integration is a priority, nevertheless much attention is also being paid to a constructive collaboration with RF on mutual beneficial terms. Such position stays principal for RM, and declares constant sovereignty is the best confirmation to this. Although, RF and TDR continue to sabotage Chisinau's initiatives. They believe disintegration of Transdniestria is a serious obstacle for euro-integration of Moldova, Ukraine and Georgia, of spreading of EU and NATO to the East.
The author stresses that international community is unique in its longing to preserve sovereignty and territorial integrity of RM, but it has no consensus in the national idea realisation that is based on unitary principles and preventing federalisation of the republic. Many countries consider it appropriate to ensure autonomy for Russian-speaking population or even introduce a federal system in the country. RM continues the course of development of mono-centric state, where national communities have to gain autonomy like in Gagauzia. In spite of this, TDR supported by RF, continues to follow its own independent course. Ukraine is interested in acceleration of Transdniestrian conflict settlement, taking hard efforts for reaching success in the issue that creates real danger for Ukraine. The author also underlines that Ukraine is the only neighbouring country of TDR and a reliable strategic partner that supports its interests steadfastly. It is marked in the article as well that present Moldovan leadership exercise is especially active in European and Russian directions, which contribute to the development of acceptable conditions for both parts of the Republic for advancement of the “common state”.
Key words: Republic of Moldova, development of state, unitary, federal system, unionism, moldovonism, neutrality of Moldova, Transdniestrian conflict, formats of its solution, position of Moldova, Russia and Ukraine, settlement prospects.
Формування молдовської державності започаткувалося у ході розпаду СРСР, яке співпало з докорінними трансформаційними перетвореннями на пострадянському просторі, переходом до нової моделі державного устрою. Державотворення у кожній пострадянській республіці зіштовхнулося із значними і типовими труднощами внутрішнього й міжнародного характеру.
Низькі стартові можливості, скромні результати економічного та соціального розвитку, величезна залежність від міжнародних ринків, російських енергоносіїв та іноземних інвестицій, змушували Республіку Молдову дотримуватися багатовекторної діяльності на міжнародній арені: формувати перспективні відносини з ЄС, зокрема й з Румунією, та зберігати і розвивати тісні стосунки з РФ. У той же час РФ, ЄС, Румунія та Україна демонстрували підвищену заінтересованість у РМ, справляли на її розвиток свій величезний вплив. Це стало закономірним явищем, адже наявні у РМ активні і значні національні спільноти породжували складні міжнаціональні суперечності всередині країни, постійно вимагали оптимізації моделі державотворення і на- цієтворення, удосконалення її положень між крайніми унітарною та конфедеративною формами. 30-ти річний розвиток РМ доводить, що зусилля щодо формування і запровадження оптимальної моделі державотворення докладаються великі, але вони, на жаль, залишаються недостатніми для його успішного завершення, а з цим і врегулювання побічних проблем. Основу сучасних складних і ще не подоланих перешкод складають успадковані столітні наслідки колоніальної політики російсько-радянської імперії. державність республіка аграрний індустріальний
Українські вчені Дзюба І.М., Ткаченко В.М., Шпак В.Т., російський Губогло Є.М. і багато інших відомих діячів різних народів грунтовно висвітлювали основні складові державницької ідеї в усі російські та радянські епохи, кінцевою метою яких було постійне загарбання і підпорядкування оточуючих державних утворень, колонізація і зросійщення місцевого населення. Спадщина і традиції цих імперій залишили переважно негативні наслідки для усіх народів, які до неї входили. Нинішня політика РФ продовжує практику попередніх режимів і обертається такими ж закономірними злові- щими результатами для державотворення кожної пострадянської держави, серед них і Республіки Молдова. Ці автори не безпідставно відзначають і те, що русифікаторська політика наростала у міру того як змінювалися національно-визвольні процеси з боку покорених народів, тому й стала у період існування СРСР набагато ефективнішою, ніж у попередні століття. Наслідки насильницького запровадження в союзних республіках російсько-національної двомовності прискорили асиміляційні процеси, штучне звуження сфери використання національних мов, появу феномену «русскоязычного населения», що стало головною причиною різкого загострення міжнаціональних конфліктів у кожній союзній республіці, відповіддю на нечувану насильницьку радянизацію і зросійщення корінних націй, особливо України та Молдови. Національні мови союзних республік були практично виключені із сфери інтелектуального обігу, застосувалися лише на місцевому і побутовому рівні, у нижчій ланці освітньої системи периферійних регіонів, а вживання її в діяльності середніх і особливо вищих органів влади, промовах на партійних форумах не тільки не заохочувалося, а автори публічних виступів рідною мовою звинувачувалися у буржуазному націоналізмі.
У Конституції СРСР статусу державної мови не було юридично закріплено, але у діяльності партійних і державних органів усіх рівнів, у сфері документообігу, саме російська виконувала функцію державної мови. Зрозуміло, що у такій багатонаціональній, тим більше федеративній державі, яким був СРСР, мала використовуватися одна мова, яка була найбільш поширеною і для цього склалися об'єктивні умови. Одна мова - це обов'язковий елемент успішності існування та розвитку держави. Для забезпечення функціонування державних інституцій в СРСР відповідала лише російська мова. Але, на жаль, способи і механізми її запровадження вирішувалися на основі політичної доцільності. Підміна правових норм політичною необхідністю призвела до проявів необмеженого волюнтаризму союзного центру та безправності республіканської влади. Адже у Конституції не було закріплено й статусу мов титульних народів союзних республік. Фактичне, а не юридичне визнання російської мови як другої державної у кожній союзній республіці, у тому числі й у Молдові, обгрунтовувалося важливістю її для міжнаціонального спілкування між російськомовним населенням та корінною нацією. Запроваджена на перших порах двомовність при повному ігноруванні юридичних норм і на основі політичної доцільності досить швидко переросла в од- номовність на офіційному рівні, призвела до витіснення мов корінної нації із сфери її законного застосування, до одноосібного панування російської мови у кожній республіці [1].
З розпадом СРСР і появою на його місці 15-и окремих держав попередня модель його існування негайно була відторжена, у всіх республіках запроваджувалася самостійна політико-правова, культурно-освітня та соціально-економічна система. Трансформаційний період у кожній з них, у тому числі й у самостійній Молдові, супроводжувався обвальним розривом традиційних зв'язків з радянським простором, ізоляцією і ослабленням її економічного, технологічного, воєнно-промислового потенціалу. Це стало закономірним явищем у ході докорінного демонтажу комуністичної моделі розвитку, бо вона не довела своїх переваг на практиці і не витримала конкуренції на світовій арені. Невдача однієї соціальної системи надзвичайно позитивно вплинула на користь іншої, бо її успіхи у тривалому протистоянні підтвердилися реальними результатами і справами. Систему-переможницю будуть адекватно оцінювати майбутні покоління. Новоутворені держави потягнулися до західної моделі державного устрою, тим більше, коли вони почали отримувати від переможного Заходу реальну політичну, економічну та науково-технологічну допомогу. Завдяки цьому започаткувалося явне переважання позицій розвинутих держав, очевидне домінування їхніх інтересів у країнах постсоціалістичного простору. Для нових країн пріоритетними стали західні моделі державотворення, основи облаштування головних сфер суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, підтверджені практикою.
У ході трансформаційних перетворень інтереси Російської Федерації все сильніше витіснялися з життя новоутворених держав. Особливо це прискорилося після того, як класичні правові й демократичні засади розбудови РФ у черговий раз виявилися для неї непосильними, тому вони прискоено згорталися і ця країна через кілька років повернулася на шлях централізованого і авторитарного розвитку, що спрямовувався на відновлення попередніх позицій на міжнародній арені, недопущення визволення і досягнення повного суверенітету колишніми союзними республіками, які у минулому перебували у складі царсько/радянської імперії. З наростанням домінування колективного Заходу на пострадянському просторі, РФ вдалася до все рішучіших контрзаходів, у збройний спосіб позбавляти пострадянські держави права на вільний вибір і формування власної моделі державного устрою, проведення самостійної внутрішньої та зовнішньої політики. Реваншистські дії РФ замасковувалися і широко розпропаговувалися як заходи задля убезпечення підпадання новоутворених держав у повну залежність від заходу, що неминуче обернеться для них катастрофою і втратою суверенітету. За цими вимислами скривалися справжні наміри Москви: повернути їх під своє панування, відродити величезну імперію і завдяки цьому відновити гегемонію на світовій арені, як це було у попередні епохи. Із зміцненням у 20-і роки тоталітарного режиму на чолі з В.Путіним розпочалася реалізація великодержавницької доктрини РФ збройними методами: частини територій пострадянських республік, схильні до промосковського сепаратизму, окуповувалися, квазіутворення проголошувалися незалежними чи приймалися до її складу. За згоду на відновлення повного суверенітету таких республік Росія вимагала від них взамін у завуальованих формах повернення до її сфери. Захопленням частини території Молдови (Придністров'я), Грузії (Абхазія, Південна Осетія), України (Крим, райони Донбасу та Приазов'я) переслідуються саме такі цілі. Усі заходи РФ для перешкоджання приєднаню пострадянських країн до західної цивілізації, домінуванню у цих країнах тих цінностей, які для них є важливішими, як і декларування про те, що ці прагнення спрямовані на недопущення розширення і впливу ЄС і НАТО на Схід, є нездійсненними, оскільки для відновлення РФ як окремого центру світової цивілізації, рівнозначного іншим, жодних об'єктивних умов не склалося і тим більше не передбачається.
Соціалістичний період (1945-1991 рр.) завершився для Молдови, як і для інших республік, суперечливими наслідками. Індустріалізація, промислова революція у республіці фокусувалася на Придністров'ї. На нові підприємства і фабрики цього краю з інших республік СРСР переселилося понад 1 млн. висококваліфікованих спеціалістів, фахівців масових професій, які склали еліту не тільки цього краю, а й усієї республіки. Російська мова, культура і ментальність задомінували у житті МРСР. На прибульців чекали високі зарплати, престижні професії, якісне житло, високорозвинена інфраструктура. Придністров'є перетворилося на флагман економіки МРСР. Внаслідок індустріалізації на території Придністров'я площею всього 3,9 тис. кв. км запрацювало майже 130 виробничих і науково-виробничих об'єднань, комбінатів, підприємств. З них половина являлася великими і середніми, з яких 95% підпорядковувалися союзному центру і забезпечували його потреби. У Придністров'ї вироблялося 90% електроенергії (Дністровська ГЕС), необхідної для МРСР, 700 тис. тонн сталі, близько 600 тис. прокату, 3,4 тис. великих електромашин, 10,4 тис. силових трансформаторів, 957 одиниць обладнання ливарного виробництв, 185 тисяч електродвигунів малої потужності. У складі МСРР Придністров'є являлося важливим промисловим центром, де вироблялося близько 35% ВНП республіки. Усе це посилювало економічну відособленість Придністров'я від інших районів МРСР [2, с. 62,66,76,77].
Одночасно, упродовж 1947-1959 рр. понад 100 тис. молдован, звинувачених у колабораціонізмі у часи війни Румунії проти СРСР масово і примусово виселялися до Сибіру та Далекого Сходу. До цієї групи ввійшли також противники насильницьких соціалістичних перетворень, колективізації та особи, які намагалися відстоювати свої національні інтереси у будь-якій сфері. У 60- 80-і роки сільське господарство республіки набуло монокультурної спеціалізації - вирощування овочів, фруктів, винограду, лікеро- і виноробства. Відсутність замкнутого циклу виробництва в агропромисловому комплексі призвела до масового безробіття. Незадіяні трудові ресурси, понад 0,5 млн. молдовського селянства легко вербувалося на будівництво індустріально-промислових центрів СРСР поза межами республіки.
Завдяки проведеній індустріалізації у радянські часи Молдова перетворилася на індустріально-аграрну республіку, а внаслідок реалізації цілеспрямованої політики союзного Центру її економіка узалежнювалася від загальносоюзного господарства та продуктивних сил і без них жодна її галузь не могла самодостатньо розвиватися. У той же час територія республіки перетворилася на мілітаризовану зону, яка разом з воєнними округами України забезпечувала важливі завдання Варшавського Договору на південному напрямку.
Закономірним стало й те, що усі сфери діяльності Молдови були вмонтовані і розвивалися виключно у загальнонародному комплексі, будь-які міжнародні зв'язки республіки скасовувалися, окремі контакти дозволялися лише за рішенням відповідних центральних органів СРСР, а населення цілковито було ізольоване від сусідньої Румунії. Рівень контролю і охорони радянського кордону був наднадійним. І це при тому, що соціалістичний лад будувався й у сусідніх державах, але із значними відмінностями, про які радянські громадяни, особливо молдовани, мова і традиції яких були близькими з румунами, не повинні були дізнаватися. Російськомовне населення, що склало третину жителів Молдови, перетворилося на надійну опору Москви у недопущенні зародження й зміцнення монодержавниць- кого її розвитку і особливо домінування молдово/руму- но-центричної національно-визвольної ідеї.
Активна політика радянизації Молдови, як і кожної іншої радянської республіки у ті часи, завершилася штучною і значною зміною етнічного складу її населення. Молдова перетворилася на багатонаціональне утворення. Прискореному зросійщенню суспільно-політичного та соціально-економічного життя МРСР, формуванню вищої та середньої ланки еліти сприяло переведення у кінці 40-х рр. правопису молдовської мови з латиниці на кирилицю, запровадження двомовності «русского языка» та молдовської мови, визнання молдовської нації та її мови окремими від румунських, забезпечення повного панування молдовської національності перед румунською на теренах СРСР, тим більше у межах МРСР. Відокремлення молдован від румунів мало завершитися формуванням з них не окремої молдовської нації, а нової спільноти - єдиного радянського народу. Надійним підгрунттям для досягнення цієї мети стало російськомовне населення: «русские», українці та зросійщена частина молдовської нації, вищі і середні прошарки партійно-державних органів влади, управлінська та військова адміністрація, які у масовому порядку переселялися з багатьох регіонів СРСР до МРСР.
Російська мова стала основною у РМ, а молдовській відводилася лише розмовна функція та занчна роль у куль- туному житті народних мас.
Станом на 1989 р. у МРСР проживало 4,34 млн. осіб, з яких молдовани становили 63%, а російськомовне населення - біля 35,5%. Якщо молдовани у Молдові без Придністров'я становили понад 75% населення, то у Придністров'ї російськомовне населення складало- 70% населення, а молдовани - менше третини. Лише у роки незалежності пропорція між титульною нацією та національними меншинами, незважаючи на загальне зменшення чисельності населення нових пострадянських республік, поступово збільшується на користь корінної нації. Так, зокрема, доля молдован у РМ перевищує 82% . Наростаюча тенденція зберігається й у нинішні часи [3].
Із 40 наявних районів МРСР у 27 з них молдовани зберегли перевагу, а у 13 районах, особливо у Придністров'ї, у містах Кишиневі, Тирасполі, Бендерах, Дубосарах, вони перетворилися на меншину. Для задовільнення потреб новоприбулих до МРСР розширилося, а згодом і задомінувало застосування «русского языка» у партійній, військовій, адміністративно-управлінській, промисловій, культурно-освітній сферах. Саме нехтування у часи МРСР мовними, освітніми та соціально-культурними правами молдован та інших спільнот цієї республіки, особливо у Придністров'ї, призвело після проголошення Молдови незалежною державою до різкої протидії русифікаторській та асиміляційній політиці радянської влади, піднесення національно-визвольних змагань молдовської нації, в основі яких лежали ідеологія антиросійськості, уніонізму та молдовонізму [ 4, 1) с. 62, 66, 76, 77; 2) с. 5].
Штучно створене у РМ міжетнічне напруження, особливо у Придністров'ї, склало після розпаду СРСР та формування Молдовської держави найбільшу проблему. Науковці Придністров'я пишаються тим, що серед 780 тис. чол. населення ПМР дві третини складали українці та росіяни - 514 чи 470 тис. осіб. Справді, спільна чисельність українців та росіян у Придністров'ї завжди становила більшість (до 70%) населення цього краю. За національною ознакою воно так і виглядає. Але мовна характеристика жителів РМ є також важливою, адже вона розкриває причини швидкого приросту російськомовного населення, яке запанувало у цій республіці. Серед таких: масове переселення у цей край росіян, тотальне зросійщення місцевого українства, примусове виселення молдовован із своєї землі. Якщо на початку століття 90% із 600 тисяч українців Придністров'я і Молдови користувалися українською мовою, то у нинішні часи питома вага українців, які володіють українською мовою, скоротилася до 8% (50 тис. осіб) [ 5, 1) с. 16; 2) с. 21].
В умовах перебудови у кінці 1980-х рр. у союзних республіках СРСР різко посилися демократичні процеси, відновлення національних, історичних та культурно-освітніх цінностей. Відродження національної свідомості молдовського народу у 80-90-і рр. супроводжувалося зміцненням його політичної і соціальної активності. Об'єднані в Народний фронт Молдови патріотичні сили, починаючи з 1988 р., розгорнули боротьбу за надання молдовській мові державного статусу, визнання її ідентичності з румунською і переведення правопису на латинську графіку; прийняття в якості державного прапора триколор, за об'єднання з Румунією під гаслами «Одна мова - один народ!». Під їх натиском ВР МРСР 31 серпня 1989 р. ухвалив Закон «Про функціонування мов на території Молдавської РСР», відповідно до якого єдиною державною мовою на території Молдови проголошувалася молдовська мова, правопис якої з 1 вересня 1989 р. переводився з кирилиці на латиницю. Пунктами 3-4 цього закону російській мові забезпечувався статус мови міжнаціонального спілкування. У регіонах проживання національних спільнот дозволялося використання місцевих мов. Проте статус спільнот та їх мов на законодавчому рівні чекав свого правового закріплення.
Україна та Молдова, як і усі інші республіки колишнього СРСР, здобули незалежність внаслідок сприятливих чинників внутрішнього та зовнішнього характеру, завдяки насамперед розпаду Радянського Союзу та їх підтримці на міжнародній арені. Декларація про незалежність МРСР від 23 червня 1990 р. створила правове підґрунтя для ствердження Молдови на світовому рівні, встановлення міжнародних зв'язків, зміцнення національних інтересів. Республіці Молдова вдалося замінити тоталітарно-авторитарну модель на демократичну форму державного устрою, що грунтується на засадах права, ринковій економіки, створити інститути громадського суспільства, поглиблювати демократичні перетворення. РМ стала суб'єктом міжнародного права, була визнана на міжнародній арені, встановила дипломатичні відносини з іншими державами, почала набувати членства у провідних міжнародних організаціях.
Заходи нової влади Молдови спрямовувалися на деколонізацію, демократизацію та формування республіки на національних цінностях. Відповідно до особливості попереднього історичного періоду у ході перебудови у суспільстві МРСР різко посилилися три напрямки ет- нополітичної самосвідомості - молдовської, румунської та радянсько-російської, які стали визначальними чинниками майбутнього Молдови. Така триєдина ціннісна складова суспільства МРСР почергово домінувала у трансформаційних перетвореннях. В залежності від внутрішньополітичних та міжнародних обставин кожна з них упродовж 30-ти річного періоду ставала тимчасово визначальним фактором державотворних перетворень.
У перші місяці реформ лідируючі групи молдовської нації у масовому порядку захоплювали кючові позиції. Станом на 1991 рік етнічні молдовани зайняли майже 90% провідних позицій в уряді, системі державного управління РМ. Володіння молдовською мовою стало обов'язковою умовою для перебування на керівних посадах та в апаратах органів державної влади. У вищих органах влади відбувалося швидке витіснення «зросій- щених молдован» та «русских», представників інших спільнот, їхні місця займали «справжні молдовани». З деякими відмінностями у 1991-1994 рр. загальнорумун- ська державна символіка, зокрема гімн Румунії «Прокидайся, румуне!», слугували також і офіційними державними символами Республіки Молдова. Кишинів визнав незаконність актів 1812, 1918, 1940 рр. про входження Молдови до складу Російської імперії, а потім і СРСР. Було анульовано умови пакту Молотова-Ріббентропа, радянську анексію Молдови влітку 1940 р. Проте нічого не було сказано про перебування окупованої Молдови у складі Румунії у 1919 - 1944 рр. (за виключенням другої половини 1940 - першої половини 1941 рр.), як і про те, що територія Придністров'я являлася українською, на якій з 1924 р. формувалася молдовська автономія.
Зміцнення національно-визвольних сил завершилося перемогою їх радикального крила. В останні роки перебудови в СРСР та у перші роки незалежності і державотворення у Молдові лідируючі позиції захопили уніоністи, метою яких було об'єднання Молдови з Румунією; кількість прихильників об'єднання з Румунією на той момент переважала представників формування
Молдови як суверенної держави. Прорумунські сили лише у перші місяці формування державності РМ тимчасово виявилися домінуючими. Керівництво новопосталої країни також перейнялося ідеєю об'єднання з Румунією задля формування Великої Румунії [6, с. 37, 38]. У серпні 1991 р. голова ВР МРСР, колишній секретар ЦК Компартії Молдови М. Снєгур, який став першим президентом незалежної Молдови, заявляв в інтерв'ю французькому журналу «Le Figaro»: «Незалежність - це, звичайно, тимчасовий період. На перших порах будуть існувати дві румунські держави, однак це буде тривати недовго». На той час у всіх навчальних закладах Республіки Молдова були введені курси «Румунської мови» замість «Молдовської мови» та «Історія румун» замість «Історії Молдови», які розглядали Молдову як частину «румунського простору». Ствердження державності Молдови супровожувалося наростанням антикомуністичних та антиросійських тенденцій, доведенням тотожності двох братніх румунських держав, навіть вимагалося перейменувати Молдову на Румунську Республіку Молдова [7, с.116].
Перші місяці становлення незалежної Молдови позначалися різким загостренням міжнаціональних суперечностей. Певна частина російськомовного населення і особливо українців емігрувала, а та, що залишилася, завдяки активній підтримці Кремля, вдалася до активної боротьби за збереження Молдови у складі Радянського Союзу, а після його розпаду за зближення з Україною та РФ. Визвольні процеси і формування Молдови як суверенної держави частково, а політика уніонізму цілковито оберталися для них загрозами, тому викликали рішучий спротив. Протидія у вигляді сепаратизму «русскоязычного населения» торкалася усіх трансформаційних процесів на радянському просторі: недопущення розпаду СРСР, виходу Молдови із його складу, формування незалежної держави, відновлення правопису молдовської мови на латинській графіці, запровадження молдовської мови єдиною державною у Рм, у тому числі й на лівому березі Дністра, посилення зближення Молдови з Румунією на основі бухарестського проекту «Уніря», ідеї побудови унітарної мононаціональної держави, прагнення сформувати у Придністров'ї замість російськомовного населення поліетнічну спільноту придністровців у складі єдиної держави. Етнічні спільноти РМ, особливо «русские», не лише не підтримали таких реформ у Молдові, а й вдалися до активної боротьби проти їх впровадження. Започатковане державне будівництво у Молдові на принципах етнокра- тизму, молдовонізму та румунізму, особливо останнє найбільше відторгалося у Придністров'ї. Більшість представників національних спільнот країни, особливо російськомовних, не могли пережити і змиритися з крахом єдиної імперії, в якій вони, незалежно від місця проживання, завжди перебували у привілейованому становищі. Тому окрім СРСР, вони інших форм свого існування не уявляли. Заради справедливості, необхідно наголосити, що масовий і войовничий сепаратизм у Придністров'ї були породжені панікою і страхом, невизначеністю майбутнього, руйнацією стабільності, безпеки і традицій, які складалися внаслідок розпаду СРСР, проголошення незалежності Росії, України та Молдови, переходу території їх проживання до складу іншої держави - Молдови. Саме у компетенції політичної еліти титульної нації визначати, яку модель державотворення вибирати. Однак, влада Молдови не зуміла своєчасно переконати національні спільноти у тому, що РМ формується як правова, демократична і незалежна держава, для якої усе населення і її спільноти є рівними і їхні права будуть захищенні, що ідеї обєднання з Румунієї не будуть здійснені через незгоду на це світових держав і переважаючої еліти молдовської нації. У хаосі перших років незалежності Молдови національні меншини, особливо «русскоязычное население», почали чинити активний опір проявам молдовського націоналізму, зверхнього ставлення до на той час демократичної Росії, яка так же як і Молдова долала комуністичний режим, до усіх національних спільнот, особливо до представників «русской нации». Найбільш рішучі представники російськомовного населення виступали проти формування незалежної молдовської держави, запроведжен- ня молдовської мови на латинській графіці як єдиної державної мови, надання російській мові статусу лише мови міжнаціональноо спілкування на усій території РМ. Формування РМ на засадах ідеології молдовонізму, унітарності та одномовності лідерами проросійських сил несприймалося і заперечувалося. Вони почали вимагати запровадження федералізації країни (насправді конфедералізації), двомовності, пріоритету розвитку відносин з РФ, а не з ЄС чи з Румунією. Усе це носило ознаки не тільки сепаратизму, але й антидержавності. Їхня позиція заслуговує підтримки лише в одному - у протидії прагненням націоналістичних панрумун- ських сил Молдови до об'єднання з Румунією, незгоді з можливістю потрапити до складу Румунії. Цей чинник найбільше сприяв посиленню сепаратизму, про який національні спільноти навіть не допускали говорити.
Активна діяльність сепаратистів, зосереджених у Придністров'ї, набула рішучої підтримки з боку РФ, стала вагомим інструментом для збереження її впливу у внутрішньому житті Молдови. Тим більше, коли західні країни пасивно ставилися до трансформаційних перетворень у пострадянських країнах, продовжували вважати їх сферою впливу Москви. Завдяки сприятливій міжнародній обстановці, наростанню антимолдов- ських процесів, великій питомій вазі національних спільнот, що складали третину населення РМ, та зазде- легідь спланованим і надійно підготовленим позиціям, Москві у зручний момент вдалося рішуче втрутитися у внутрішні справи РМ під виглядом захисту прав російськомовного населення і нанести серйозних ударів по принципам молдовоцентризму і похитнути навіть єдність молдовського суспільства. З перших днів проголошення незалежності РМ вимоги Росії були послідовними: федералізація РМ та запровадження молдовської та російської мов державними на її території, конституційне забезпечення прав меншин з правом їх вето на рішення Кишинева у разі незгоди з ними. А у разі їх неприйняття забезпечення права на їх вихід із складу РМ.
Придністров'є, під виглядом захисту прав російськомовного населення, перетворилося на важливий політичний і воєнний плацдарм захисту великодержавницьких інтересів РФ, недопущення просування НАТО на Схід, ослаблення уніоністських та молдовоцентрич- них сил у Молдові. Місцеві прорадянсько-московські сепаратисти, завдяки рішучій і всбічній підтримці з боку Росії та її збройних сил, стали надійним бастіоном примушення керівництва незалежної Молдови до формування моделі державотворення не на молдовоцен- тричних і унітарних принципах, а на федеративних молдово-російських засадах, унеможливлення об'єднання Молдови з Румунією, збереження її під домінуючим впливом РФ. Ці фактори на сучасному етапі мають основоположне значення, які надійно паралізовують творні процеси державотворення у Молдові і вимагають від керівництва РМ рахуватися з цим у ході розвитку за- садничих принципів молдовської державності.
Завдяки рішучій підтримці Москви лідери сепаратизму у Придністров'ї на відміну від Гагаузії стали і у майбутньому залишилися впливовою силою у політичному житті молодої держави. У відповідь на схвалення 23 червня 1990 р. Декларації про суверенітет МРСР відбулося проголошення 19 серпня 1990 р. Гагаузької республіки, а 2 вересня 1990 р. - автономії ПМРСР (з 5 листопада 1991 р. перейменована у ПМР) у складі СРСР, що започаткувало повний розкол між Кишиневом, Комра- том і Тирасполем у питаннях подальшої розбудови держави. Серед проросійських сил Молдови, особливо Придністров'я, посилилося зближення з Росією і бажання приєднатися до неї. МРСР відмовилася від участі у Всесоюзному референдумі 17 березня 1991 р. про збереження СРСР і започаткувала розбудову самостійної держави, а ПМР провела його, за результатами якого 93% учасників висловилися за збереження СРСР. ПМР діяла на випередження: 25 серпня 1991 р. проголосила свою незалежність від Молдови, яка лише через два дні, 27 серпня 1991 р. проголосила Декларацію про незалежність від СРСР. Першою Конституцією ПМР, прийнятою 2 вересня 1991 р., вона проголошувалася суверенною і незалежною державою у складі СРСР, а після його розпаду вона продовжила курс на незалежність від Молдови. На її території зберігалася радянська форма правління і загальнонародна форма власності. Затятий москвофіл Су- ляк С. Г. (Кишинів) вважає, що саме відмова визнати за «русским языком» статус другої державної мови призвело до проголошення 2 вересня 1990 р. незалежності Придністров'я від Молдови і приєднання до СРСР, а після його розпаду - до РФ [8, с. 13].
Рішення ПМР про вихід із складу РМ і проголошення незалежності з перших днів і до нинішнього часу не визнається переважною більшістю політичних сил усіх спрямувань РМ та жодною державою світу, у тому числі й Росією. Остання не погоджується приймати ПМР до свого складу, проте підтримує і надійно захищає її від будь-яких спроб Кишинева повернути цей регіон під юрисдикцію Рм. Спроба патріотичних і прорумунських сил РМ збройно подолати сепаратизм у ПМР, добитися відновлення влади Кишинева і на цій територіі країни, зазнала невдачі. У ПМР були заздалегідь сформовані умови до війни з Кишиневом. Добре підготовлена і належно озброєна 14 російська армія на чолі з О. Лебедем вирішила долю нетривалої війни 2 березня - 21 липня 1992 р. Під час цієї війни Румунія надавала військову підтримку Кишиневу, а Росія - Тирасполю. Поразка ру- муно-молдавських сил призвела до поділу РМ по лінії Дністра. Укладений швидкий мирний договір 21 липня 1992 р. у Москві між РФ і РМ, підписаний Б.Єльциним та М.Снєгуром у присутності лідера придністровських сепаратистів (т.зв. «президента» самопроголошеної «Придністровської молдавської республіки») Ігоря Смирнова, зафіксував невтручання Кишинева у всі сфери життя, що проводилися на території Придністров'я, визнання права перебування 14-ї армії на території ПМР. Цим самим РФ офіційно закріпила свою присутність на території РМ російського військового контингенту у вигляді миротворчих сил.
У боротьбі за вплив на Молдову РФ взяла гору не тільки над Румунією, але й над усією євроатлантичною спільнотою. Розширення НАТО і ЄС у Східній Європі лише формувалося, тому цей простір перебував ще у не- визначеному стані. Вирішальну роль у цьому зіграло незрівнянно більша військова й енергетично-сировинна потужність Росії та її значимість для країн ЦС Європи, зокрема Молдови. Принципова незгода країн НАТО, ЄС, Росії, України на реалізацію бухарестського плану «Уніря» (об'єднання Молдови з Румунією) нейтралізували плани ідеологів уніонізму не тільки у Молдові, а й у Румунії, відтіснили їх на другорядні позиції, натомість посилився вплив молдовоцентричної ідеології. Завдяки цим стримуючим факторам уніоністські (анексіоністські) прагнення Румунії перестали складати серйозну загрозу для Молдови, України, Болгарії, Сербії та Угорщини. За участь громадян Румунії у війні Рм проти сепаратистів у Придністров'ї за наполяганням РФ та лідерів самопроголошеної ПМР ця країна була відсторонена з 1992 р. від участі у врегулюванні придністровського конфлікту. Захід з цим згодився; домінування інтересів РФ у цьому регіоні зберігається до нинішнього часу.
Гладченко І.А. у ході дослідження виявила аналогії між подіями у Придністров'ї та на Донбасі, які розвивалися «фактично за одним і тим же сценарієм», хоча їх розділяє великий проміжок часу, понад 20 років. Усі передумови для появи сепаратистських квазіутворень у РМ, Грузії та Україні готувалися Москвою заздалегідь і ретельно. Усі силові та підривні акції, збройне втручання спрямовувалися на розпалювання міжнаціональних конфліктів, пояснювалися протестами місцевого населення проти злочинних дій центральної влади. Заходи для зміцнення державницьких механізмів у кожній пострадянській республіці керівництвом РФ та ватажками сепаратистів оббріхувалися націоналізмом і фашизмом. Сценарії та дії Москви носили виключно таємний характер, проте практика їх реалізації засвідчує, що вони мають усі ознаки державного тероризму. Раши- стам на чолі з В. Путіним вдаєтья обдурювати і тримати шляхом залякування й репресій значну частину власного населення, але цього дуже мало для досягнення злочинних цілей. Держави і світові інституції, які є ви- значальниками нинішнього і майбутнього світопоряд- ку, назавжди відвернулися від Москви і посилюють су- цільнийнатискна Росію.Уєвропейськійта американській історіографії вважається, що ПМР, ЛНР та ДНР є витвором РФ, яка у цивілізований спосіб неспроможна конкурувати на міжнародній арені, тому вдається до таких підпільних акцій з метою перешкоджання розширенню впливу США, ЄС та НАТО у Східній Європі, ослаблення проєвропейських тенденцій у Грузії, Україні та Молдові, сприяння поверненню їх до зони її виключного впливу. Такими сепаратистськими квазіутвореннями РФ прагне забезпечити для себе повне домінування у країнах пострадянського простору, відгородитися суцільним поясом безпеки від НАТО, повернути собі статус світової держави [9, c. 19-20].
Не відповідають дійсності категоричні твердженння російських авторів про те, що інтереси третини жителів республіки (насамперед «русской», української та гагаузької спільнот) не враховувалися і на перших порах на це ніхто у Кишиневі не звертав уваги. Це спростовується наступними кроками Молдови. На початку 1991 р. було видано Указ Президента РМ М.Снєгура «Про заходи щодо забезпечення розвитку української національної культури в республіці». Відповідно до нього було прийнято постанову уряду РМ про заходи щодо виконання цього Указу від 22 лютого 1991 р. Згодом, 23 жовтня 1992 р. у Кишиневі між Україною та Республікою Молдова було підписано Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво, який зафіксував започаткування повноцінного формування двосторонніх відносин, зацікавленість обох країн у їх поглибленні, готовність до конструктивного вирішення питань української та молдовської спільнот у наших країнах. Всупереч проголошеній 2 вересня 1991 р. незалежності ПМР у цьому краї відповідними актами РМ Придністровський регіон визнавався автономним територіальним утворенням з особливим правовим статусом у складі єдиної країни. Звичайно, дії лідерів російськомовного населення цього краю на відокремлення від РМ цілковито заперечується з боку Кишинева.
У ставленні до сепаратизму, ідей уніонізму, збереження суверенності і територіальної цілісності РМ міжнародна спільнота демонструвала єдність і непохитність. Але її ставлення до принципів державотворення і розбудови держави у Молдові, реалізації національної ідеї правлячої еліти, в основі якої лежать унітарні принципи, які не передбачають федералізації республіки, не отримало цілковитого консенсусу. Єдність міжнародних гравців дається дуже складно, частіше її просто немає. Більшість країн ЄС виступає за особливий статус ПМР у складі неподільної та унітарної РМ. У той же час ряд країн вважає за доцільне забезпечити автономію для російськомовного населення чи навіть запровадити у країні федеративний устрій. Австрія та Німеччина, наприклад, відстоюють територіальну цілісність РМ, але за умови її федералізації. Україна також є і залиша- єтья активною стороною у цьому процесі: підтримує територіальну цілісність РМ, автономний статус Придністров'я у її складі, виступає за виведення збройних сил інших країн з її території, якщо вони перебувають без чіткої на це згоди Кишинева, окрім випадків, які визначаються ООН.
У двосторонніх угодах РФ та РМ, особливо у тих, що торкалися врегулювання придністровського конфлікту, позиції обох сторін з самого початку не співпадали і не співпадають. Автономна, а потім і незалежна проросій- ська ніким не визнана ПМР виникла і продовжує існувати лише завдяки сприянню РФ. Статус Придністров'я залишався невизначеним у РМ до 2005 року. Натомість поява і узаконення автономного утворення - Гагаузії - у складі Молдови було природнім явищем, що завершилося її визнанням у рамках єдиної країни. Процес автономізації Гагаузії формувався у складі єдиної РМ, тому успішно завершився її визнанням Молдовою. З прийняттям 23 грудня 1994 р. Закону РМ «Про особливий правовий статус Гагаузії (Гагауз-Єрі» № 344- ХІІІ) цей регіон набув особливого статусу як Автономно-територіальне утворення (АТУ) у складі РМ. Населення цього краю складає понад 155 тис. чол., з яких 82% становлять гагаузи, 7% молдовани, 5% болгари. Державними мовами визнано гагаузьку, молдавську і російську. З 1996 року правопис їхньої мови було переведено з кирилиці на латиницю. Гагаузи є тюркомовними християнами, яких переселили з Османської імперії в Бессарабію при заступництві Російської імперії. Вони залишилися вірними Росії за врятування від поневолення і зникнення. 78% з них і понині вважають себе «радянськими людьми».
Кишинів весь час намагався забезпечити статус Придністров'я із самими широкими та особливими правами у складі єдиної держави. Але окрім надання цьому краю суб'єктності у складі РМ Тираспіль та Москва ні на що інше не погоджувалися. Тому на відміну від Гагаузії у Придністров'ї, де продовжує переважати російськомовне населення (українська та «русская» національні спільноти), з самого початку формування незалежної Молдови було обрано курс на формування конфедеративних стосунків з РМ, а у разі незгоди Кишинева з цим, то на досягнення самостійності, яку й було проголошено ще у 1991 р. Остаточну крапку у протистоянні між Кишиневом та Тирасполем було поставлено Молдовою через десять років. Відповідно до Закону від 22 липня 2005 року РМ проголошувалася єдиною і неподільною територією, а Придністров'є визнавалося як автономно-територіальне утворення з особливим правовим статусом у складі РМ. Тому відносини між АТУ Гагаузія та пМр, як і рівень зближення та співпраця кожної з них з РФ продо- жується, але на різних політико-правових засадах.
Неприборканий і войовничий сепаратизм придні- стровців став наслідком не тільки складного історичного та етнічного розвитку Молдови, скільки «гібридного» економічного та військового втручання Москви, спрямованого на збереження гегемонії Росії у Східній Європі, недопущення зміцнення Молдови, можливого її об'єднання з Румунією та вступом до НАТО і ЄС. Тривалий час вважалося, що примирення між Кишиневом та Тирасполем можливе у тому разі, якщо РМ відмовиться від політики зближення з Румунією, від реалізації ідеї «Великої Румунії», дотримуваметься політики військового нейтралітету, продовжуватиме курс на зближення і приєднання до ЄС, розвиватиме тісну співпрацю з РФ та Україною.
Усі ці побоювання Москви були зняті у прийнятій 27 серпня 1994 р. Конституції Республіки Молдова та доопрацьованій у 2010 р. Основним Законом РМ проголошувалася суверенною і неподільною, демократичною і правовою державою з республіканською формою правління, спрямованою на побудову соціально-орієнтова- ної ринкової економіки, що грунтується на приватній і державній(публічній) формах власності та вільній конкуренції. Виключне право на усі багатства надр, водних, лісних інших природних ресурсв, повітряний простір, шляхи сполучення належать державі.
...Подобные документы
Найдавніші сліди існування людини на території Молдови. Історія Молдови від стародавніх віків до сучасного часу. Римська експансія. Намісник Молдови. Молдавське князівство. Бессарабія у складі Російської Імперії. Молдавська демократична республіка.
контрольная работа [60,5 K], добавлен 03.10.2008Характеристика змін в політичному та економічному стані держав Прибалтики після здобуття ними незалежності від СРСР. Життєвий рівень населення Білорусі. Аналіз реформ проведених в країнах Центральної Азії, сучасного стану та перспектив їх розвитку.
презентация [1,5 M], добавлен 11.11.2015Аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів розпаду Югославії. Узагальнення і аналіз етнополітичних аспектів розвитку СФРЮ. Вплив проголошення республік на розпал громадянської війни в Югославії. Етнонаціональний конфлікт у Боснії й Герцеговині в 1992-1995 рр.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 16.06.2011Загальна характеристика суспільно-політичних процесів першої половини 1991 року. Розгляд основних причин проголошення незалежності України. Аналіз початку державотворчих процесів, їх особливості. Особливості проведення республіканського референдуму.
презентация [6,1 M], добавлен 03.04.2013Причини краху IV Республіки як передумова становлення V Республіки у Франції. Висвітлення етапів становлення конституційного ладу Франції. Дослідження формування основних інститутів та особливості політичного життя в перші роки існування V Республіки.
дипломная работа [94,7 K], добавлен 03.08.2011Наслідки розпаду Австро-Угорської імперії. Хід подій розпаду імперії, розподіл кордонов и влади. Соціалістична революція 1919 р. Основни причини виникнення Угорської Радянської Республіки, вплив угорської комунистичної партії. Режим Миклоша Хорти.
реферат [26,6 K], добавлен 16.02.2011Проголошення курсу на перебудову Пленумом ЦК КПРС у квітні 1985 року, політичні наслідки даних заяв. Основні економічні та екологічні негаразди держави на порозі отримання незалежності. Боротьба за громадський контроль після Чорнобильської трагедії.
реферат [19,7 K], добавлен 03.11.2010Початок формування Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), її збройні сили та соціально-економічне становище. Законотворча діяльність ЗУНР з перших днів проголошення та її здійснення в умовах польської агресії. Основні причини падіння ЗУНР.
реферат [20,0 K], добавлен 28.10.2010Тимчасовий режим у Франції (1944-1946 рр.). IV Республіка, утворення V Республіки, режим "особової влади". Розвиток країни після Ш. де Голля. Соціально-економічний і політичний розвиток у 80-90-х рр. (Ф. Міттеран). "Співіснування" наприкінці ХХ ст.
контрольная работа [72,9 K], добавлен 26.06.2014Проголошення Західноукраїнської народної республіки та обставини її створення. Внутрішня політика ЗУНР та її головні завдання. Зовнішньополітична діяльність держави. Становлення національного шкільництва. Основні державні закони щодо організації освіти.
презентация [556,9 K], добавлен 13.03.2013Вибори до Верховної Ради України 1990 p., прийняття Декларації про державний суверенітет України. Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1991 р., вибори Президента України. Створення нових владних структур в незалежній Україні.
реферат [15,4 K], добавлен 27.09.2009Політична модель Франції за Конституцією 1875 року. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки. Особливості правової системи Франції часів Четвертої республіки, основні причини її занепаду.
курсовая работа [125,3 K], добавлен 04.08.2016Політична влада, територія Козацької республіки. Політико-адміністративний устрій республіки. Суд, судочинство, соціально-економічний устрій. Фінансова система та податки. Військо, зовнішня політика Козацької республіки Українсько-російський договір.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 05.10.2008Дослідження впливу міжнародних чинників і змін у внутрішньому стані суспільства на перебіг політичного реформування. Початок політичної демократизації, створення правової держави, громадянського суспільства в Республіці Молдова. Проголошення суверенітету.
статья [51,3 K], добавлен 11.09.2017Лютнева революція в Росії та початок державного відродження України. Утворення Центральної Ради та I Універсал. Проголошення Української Народної Республіки. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьманський переворот, директорія УНР.
реферат [31,4 K], добавлен 25.11.2010Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Події Першої світової війни, жовтнева революція, розпад Австро-Угорської імперії. Українсько-польський територіальний конфлікт. Діяльність місцевих комуністів та емісарів з радянської Росії.
реферат [18,6 K], добавлен 09.06.2011Історія створення американської державності: статті конфедерації та вічного союзу; військові дії 1778-1781 рр. та капітуляція Англії. Другий континентальний конгрес, Декларація Незалежності, Конституція США; утворення федеративної республіки 1787 р.
курсовая работа [85,4 K], добавлен 15.01.2011Питання державного самовизначення України. Українська республіка в часи Центральної Ради. Гетьманська держава, аналіз повноважень гетьмана. Директорія Української Народної Республіки, особливості діяльності її уряду. Західно-Українська Народна Республіка.
реферат [49,6 K], добавлен 27.08.2012Франція напередодні та під час встановлення П’ятої республіки. Соціальна політика та внутрішньополітична боротьба у 1962-1967 роках. Формування політичного механізму П’ятої республіки. Соціально-політична криза у 1968-1969 р. Падіння колоніальної імперії.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 04.08.2016Політичний та соціальний лад в суспільстві Польщі після повалення комуністичної влади в 1989 р., переоцінка цінностей, формування нового морального та інтелектуального клімату. Аналіз основних праць з історії Польщі після отримання нею незалежності.
статья [10,4 K], добавлен 10.06.2010