Шлях Республіки Молдова до Європи

На території РМ діє 9 великих українських громадських організацій. Ті з них, що діють у Придністров'ї, активно підтримують незалежний курс краю від Молдови. На правобережній частині РМ українці більше зосереджені на культурно-освітній діяльності і не піід- тримують сепаратистські заклики українців Придністров'я. У великих містах РМ регулярно проходять урочистості українців з нагоди великих національних свят, ініціаторами яких виступають окремі ентузіасти.

У свою чергу серед української спільноти активно поширювалися ідеї слов'янської єдності, що мали на неї значний вплив. Масовою роздачею у цьому краї паспортів РФ з одночасним набуттям її громадянства, політикою русифікації, а також через інертність політики України щодо українців цього краю їхні позиції були помітно ослаблені. Найбільшою причиною неактивної діяльності Києва в інтересах українців краю, вважає Вишня І.А., була відсутність належних коштів. Авторка робить однозначні висновки про те, що українська влада як у 90-і роки, так і у наступні часи не могла на належному рівні забезпечити фінансову підтримку розвитку культурно-освітнього життя українців у Молдові [33, с.77, 78, 79].

Молдовознавці (російські, молдовські та придністровські дослідники) вивчають насамперед вузлові питання формування державності РМ, двосторонні відносини рФ та РМ, суперечливі позиції у виборі унітарної чи федеративної моделі розвитку РМ. У працях, присвячених становищу національних спільнот РМ, головна увага постійно обертається навколо російськомовного населення РМ чи ПМР. Причини сепаратизму у Придністров'ї, його прагнення до незалежного розвитку, труднощів життя російськомовного населення цього краю пояснюються незгодою Кишинева на рівноправні відносини з Придністров'ям. Усі проекти і заходи, які пропонуються з боку РФ та ПМР щодо врегулювання конфлікту, оцінюються схвально. А підходи РМ, європейських інституцій та України щодо вирішення усіх гострих міждержавних та міжетнічних суперечностей змальовуються прихильниками РФ та ПНР переважно негативно. Обидві сторони прагнуть довести лише свою правоту, звинувачують одна одну у неконструктивіз- мі, через що розв'язання існуючих проблем, зокрема придністровського конфлікту, зволікається. До того ж, об'єктивні оцінки позиції РМ щодо усіх цих питань не находять належного поширення у науково-освітніх виданнях та ЗМІ. Такий стан речей є наслідком надзвичайної живучості традицій, які стимулюються, нав'язуються і відповідають державницьким інтересам РФ і Придністров'я.

Якщо у публікаціях російських вчених становище української спільноти продовжує навмисно замовчуватися, то українські автори, а за ними й молдовські, поступово приділяють даному питанню все більше уваги. З 20-х років з боку українських вчених увага до проблем української спільноти у РМ актуалізувалася, історія українців Молдови починає набувати повнішого висвітлення і об'єктивних оцінок. Обнародувані до цього ігноровані факти, що історія започаткування Придністров'я має виключно українське походження, що ця територія у 1924-1926 рр. була перетворена на автономну республіку Молдова у складі УСРР, а влітку 1940, 1945 рр. внаслідок великого перегляду кордонів і об'єднання з Бесарабією перетворилася на союзну МРСР уже у складі СРСР. З'ясувалося, що у 20-і роки ХХ ст. українці, як і титульні народи інших союзних республік, являлися одночасно громадянами як своєї РСР, так і СРСР, що політика пролетарського інтернаціоналізму почала здійснюватися різними прийомами, серед них і формуванням на територіях радянських народів автономних утворень для використання їх у майбутньому для поширення і зміцнення впливу СРСР у сусідніх державах, зниження їх самостійницького потенціалу, а при удачі - прилучення їх до свого складу. Так, упродовж 1924-1926 рр. усі східні суміжні з Росією райони України передавалися до Росії з економічною чи транспортною доцільністю глибиною у 30-60 км, починаючи від Курської, Воронежської, Бєлгородської області і аж до Азовського моря на основі рішень десяти засідань російсько-української комісії. До складу Росії відійшли і місто Таганрог з його приазов- ськими землями - місце проведення установчого з'їзду КП)б)У у липні 1918 р. На переданих до Росії східних землях України жодного навчального закладу чи адміністративної установи з українською мовою функціонування не залишалося. Там українське населення відразу підпадало під дію не двомовної, а одномовної політики, тому перетворювалося на єдину радянську спільному «русского» пошибу. На західних теренах України, що передавалися до сусідніх держав, зокрема до Молдови, такій радикальній інтернаціоналізації українство не піддавалося. Стримуючим фактором проти зросійщення являлася наявність у Молдові молдовської нації як титульної, в результаті чого там запроваджувалася поміркованіша «русско-молдовська» двомовність. Через це українство було і залишилося корінним і найбільш чисельним етносом Придністров'я, потенційною складо- вою радянизації молдовської нації. Інша справа, що за імперською інерцією Москви переважаючих чисельно українців, хоча й уже в основному зрусифікованих, продовжують автоматично зараховувати до російськомовного населення цього краю.

Упродовж 30-и років незалежності РМ українці повільно відроджуються як окрема спільнота, зі своєю культурою, мовою, не відновили єдності на рівні окремого і самодостатнього етносу при домінуванні національної ідентичності в основних сферах їх життєдіяльності. Українська громада продовжує втрачати свої позиції та вплив не тільки у РМ, занепад українського життя продовжується навіть в українському минулих часів Придністров'ї. Викликає занепокоєння те, що скорочення кількості українців у Молдові є набільшим у порівнянні з усіма іншими етносами. Якщо чисельність українців МрСР у 1989 р. перевищувала 600 тис. осіб (13,8% населення республіки), то за даними перепису населення РМ 2004 р. їхня кількість зменшилася до 282,4 тис. осіб (8,4% населення республіки). Скорочення склало 47%. Результати останнього перепису 12-25 травня 2014 року свідчать про продовження негативних тенденцій. Упродовж 2004-2014 рр. населення РМ в цілому зменшилося на 400 тис. осіб і не досягає 3 млн. осіб. Кількість жителів, які своєю національністю вважають румунську, збільшилася до 7%, а тих, хто вважає молдовською, зменшилася на 3,2%. Молдовську як рідну мову вказали 56,7%, а румунську - 23,5% жителів РМ. Російську визнали рідною мовою 9,7% жителів, а 3,9% - українську. Молдовською мовою спілкуються 54,6% жителів, румунською - 24%, російською - 14,5%, українською - 2,7%. Кількість українців РМ зменшилася до 6,6%, а «русских» - до 4,1%. Лише гагаузи та болгари змогли утримати свої позиції. Більшість українців в якості рідної назвали свою національну мову. У той же час кожен другий українець розмовляє російською мовою. Для 5,7% від загальної кількості молдован російська є мовою їх спілкування. Негативні наслідки радянизації, русифікації, мілітаризації ще довго даватимуться взнаки для усіх народів РМ [34].

Серед причин таких різко негативних явищ серед українців Рм слід виділити: тривале зросійщення і бездержавність, відрив від своєї етнічної батьківщини, чужомовне середовище, невизначеність майбутнього після розпаду СРСР у складі незалежної Молдови, збройний російсько-молдовсько/румунський конфлікт на території Придністров'я у 1992 р., наростання націоналізму у незалежній Молдові, відновлення правопису молдовської мови на латиниці і проголошення її єдиною державною, протести проти курсу впливових син на приєднання Молдови до Румунії, різке погіршення економічної ситуації, наростання безробіття, масова еміграція українців на свою історичну батьківщину - в Україну. Останній чинник у ті часи став єдиним позитивним фактором, чим скористалася значна частина українців [35, с.66,67].

Дослідниця українсько-молдовських відносин Вишня І.А. звертає увагу на існування у Молдові де-факто двох українських громад, одна з яких придністровська, інша - загальномолдовська. Лідери першої активно підтримують сепаратизм і незалежний статус ПМР. Представники другої відкидають сепаратистський і самостійницький курс і у своїй діяльності відстоюють пріоритетність культурно-освітньої діяльності збереження культури і мовіи на теренах єдиної РМ. У минулі часи обом частинам українства притаманною була невисока національна активність, відсутність панування у їхньому житті україноцентричних принципів, домінування проросіиських поглядів над проукраінськими чи промолдовськими, тісніше гуртування навколо інтересів російськомовного, ніж молдовського населення. За даними авторки, упродовж 1989 - 2004 рр. чисельність українців у РМ скоротилася на 47%, а молдован в Україні - на 57%. Серед основних причин такого значного скорочення цих двох етносів слід виокремити наступні: наслідки тривалого зросійщення та відсутності Української та Молдовської державних утворень, найбільш негативну роль відіграла радянизація у другій половині ХХ ст., пасивна політика незалежної України і Молдови щодо підтримки та забезпечення відповідних закордонних спільнот, тривале абсолютне домінування в Україні та у РМ Московського патріархату; масова еміграція українців та молдован до своєї батьківщини після розпаду СРСР, а також їх виїзд до третіх держав через складне соціально-економічне становище в Україні та РМ. У дослідженні Вишні І.А. розкрито незадовільний стан освіти українців рідною мовою у Придністров'ї, проілюстровано фактичну відсутність задекларованого статусу «державної» української мови у невизнаній ПМР та домінування політики русифікації української громади. Всього 8% українців цього краю володіють рідною мовою. Авторка вважає, що у контексті подальшої співпраці України з РМ мають вживатися заходи проти явного переважання процесів зросійщення українців над українізацією, особливо у Придністров'ї [36, с. 14].

До цього додається й те, що до нинішнього часу на державному рівні України і Молдови не розроблено дієвих програм для відродження українців у РМ, насамперед у Придністров'ї, як окремого етносу. Українство Молдови продовжує залишатися на задвірках системи міжнародної гуманітарної підтримки національних меншин. З боку Кишинева, Тирасполя так і не розпочалася належна організаційно-правова, культурно-освітня робота серед українців РМ, як окремого етносу. Українська спільнота Молдови, навіть Придністров'я, продовжує перебувати поза увагою й відповідних органів влади України. Попередні керівники України нічого не зробили для підтримки закордонних українців. Більше того, позиція України щодо врегулювання російсько-молдовських суперечностей, які вносять дестабілізацію у регіоні і не сприяють українізації цієї спільноти, виглядає неактивною. Це спричинено вичікувальною позицією впливових країн та міжнародних організацій щодо приборкання і витіснення агресивної політики РФ з ПС Європи. Це можливо у разі відновлення для українців цього краю автономних і мовних прав нарівні з молдованами, припинення визначення і перетворення їх на безправне російськомовне населення; примушення Москви відмовитися від вимоги надання «русскому языку» як другої державної мови у РМ, а згодитися на статус «русского языка» як мови міжнаціонального спілкування на усій території сучасної Молдови, схваленого Кишиневом ще 31 серпня 1989 р., і забезпечити його виконання. РМ демонструє постійну готовність до такого діалогу на багатосторонній основі, але на жаль, на це не погоджується РФ та її сателіт ПМР.

Через протидію Росії, пасивність молдовської та української сторін становище українства Молдови і Придністров'я продовжує перебувати поза належною увагою комптетентних органів України та Молдови, під переважаючим впливом російської політичної і культурно-освітньої дійсності, на межі духовного виживання, на рівні побутового і самотнього існування, що веде соціум як невід'ємну складову української нації до значної русифікації. Наслідком цього стали: низький національно-культурний розвиток українства, втрата національної ментальності, його єдності як окремого етносу, ослаблення імунітету проти зросійщення, підвищення ознак яничарства, остаточне влиття до складу «русской» нації та байдужого ставлення до своєї національної історії і Матері-батьківщини - України. Це набуло такого розмаху, що у нинішні часи вони малоспромож- ні без активної допомоги з боку України та Молдови відродитися як окрема українська етнічна група. Після виникнення незалежних України та Молдови розпочалися повільні процеси відродження української спільноти у РМ.

27 липня 2005 р. у РМ було засновано Східно-Молдовську Єпархію УПЦ Київського партіархату з єпархіальним центром у м. Страшени. Цим було створено перший прецендент: за кордоном була поширена діяльність УПЦ КП. Міністерство юстиції РМ у жовтні 2009 р. офіційно зареєструвало цю єпархію. На жаль, Східно-Молдовська єпархія УПЦ КП не є чисельною, налічує всього до 10 парафій. Також на території Молдови діє УГКЦ з осередками у Кишиневі та Бєльцях. У 2009 р. у Кишиневі було засновано та освячено культурний та інформаційний центр УГКЦ ім. Андрія Шептицького. Фахівець з питань української спільноти у РМ Харишин М. В. занепокоєний тим, що українська церква так і не розгорнула своєї діяльності у РМ, через що існує реальна загроза підпорядкування УПЦ Київського патріархату Румунській православній церкві [37, 1) с. 80, 81; 2) с. 40; 3) с. 4].

Українці сучасної РМ, з одного боку, є невід'ємною частиною українського народу, а з другого боку, - гармонійною складовою єдиної політичної субстанції РМ, де вони упродовж століть жили в мирі і злагоді з молдованами, винесли на собі тривале поневолення, визискування і асиміляцію Османської, Російської, Радянської імперій та окупації Румунії. Здобувши незалежність, РМ та Україна мають усі підстави для втілення на практиці сучасних моделей державотворення, оптимальних умов для повноцінного розвитку і збереження відповідних спільнот. Уроки історії їх зобов'язують до цього.

Харишин М. прогнозує три найімовірніші сценарії майбутнього РМ: 1) Перетворення унітарної РМ у формально федеративну, а по суті, конфедеративну, роздроблену державу, для якої спільним буде лише зовнішній кордон на мапі. Такою виглядатиме ціна Молдови за згоду РФ вирішити «придністровський конфлікт» на користь РМ; 2) Молдовська «проєвропейська» політична еліта, у разі втрати шансів на приєднання до ЄС і врегулювання придністровського конфлікту, уникаючи потрапляння до сфери домінування РФ, обере і реалізує курс на возз'єднання з Румунією. У такому разі Придні- стров'є та Гагаузія проголосять незалежність і звернуться до РФ з клопотанням включити їх до складу РФ, на що остання дасть добро. Решта території РМ ввійде до складу Румунії. Державність РМ буде втрачена; 3) Придні- стров'є та Гагаузія проголосять незалежність і отримають підтримку з боку РФ, почнуть розбудову власні держави. Вони, на думку автора, спробують повернути до свого складу території України, які у міжвоєнний період складали Молдавську АРСР на лівому березі Дністра. Ця автономія була сформована на українських етнічних територіях, що удвічі переважають сучасне молдовське Придністров'я, входила до складу УРСР. Передбачається, що незалежний розвиток Придністров'я та Гагаузії буде здійснюватися під егідою рФ.

М. Харишин припускає, що ці три сценарії розпаду РМ, є небезпечними для усіх держав ПС Європи, зокрема й України. Руйнація держави РМ стане корисною для Румунії та РФ, а для усіх інших вона обернеться загостренням відносин і дестабілізацією становища у Європі [38, с. 43-44].

Викладені М. Харишиним песимістичні прогнози щодо майбутнього рМ є виключною позицією самого автора, який щиро вболіває за долю України і Молдови, є великим патріотом обох дружніх держав. Подібні процеси будуть формуватися на основі міжнародних загальновизнаних положень щодо суверенітету і територіальної цілісності кожної держави, діючого статусу-кво щодо незмінності і недоторканості встановлених кордонів як за наслідками Другої світової війни, так і існуючих кордонів у колишніх багатонаціональних країнах, зокрема в СРСР, Чехословаччині та Югославії. Виходячи з цих об'єктивних факторів, висловлюємо переконання, що майбутнє РМ обумовлене надійним захистом, поступовим її входженням у європейські інституції, а зухвалі прагнення сепаратистів Придністров'я, великодержавників РФ та Румунії розчленувати чи поневолити РМ будуть безнадійними. РФ ніколи не вдасться досягти від колективного Заходу згоди на реалізацію її реваншистської мети, тим більше загарбницькими і терористичними засобами. Світові держави та міжнародні інституції, які є визначальниками нинішнього і майбутнього світопорядку, відвернулися від Росії і посилюють усе більшу їй протидію. Їхня позиція щодо врегулювання усіх міжнародних проблем, зокрема щодо відновлення територіальної цілісності України та РМ, залишається незмінною і їхній внесок у цю справу буде вирішальним.

Формування молдовської державності у ХХ ст. відбувалося на обох берегах Дністра на землях молдовської та української націй. Лише ці два сусідні народи були і залишаються на цих територіях корінними і їхні держа- вотворні інтереси вимагають цілковитого і беззастережного задовільнення. Російська імперія у минулі століття колонізувала, зросійщила і розбавила українців та молдован чужинцями, забезпечила російськомовному населенню на їх етнічних землях привілейоване становище. Нинішня РФ, як сумнівна спадкоємниця СРСР, використовує наслідки індустріалізації мілітаризації економіки України і Молдови та їх колонізації радянського періоду заради відновлення своїх гегемоніст- ських інтересів, прагне зберегти своє панування у цих країнах, вдається до вишколеної політики розчленування і владарування. У реваншистських планах щодо покорення сучасної Молдовської держави шляхом зросійщення рФ чи уніонізації Румунією немає об'єктивних підстав для їх матеріалізації. Світова цивілізація вивищилася над російською та румунською національними ідеями, успішно блокує прояви і витісняє їх з простору Європи та Азії. У нинішніх геополітичних умовах позитивну і ключову роль у формуванні майбутнього РМ, як і інших пострадянських держав, відіграють країни Атлантики, ЄС, НАТО, інших світових держав. Завдяки домінуванню загальнодемократичних цінностей у міжнародних відносинах перспективи Молдови складаються на її користь. Західний світ не допустить реалізації жодного з трьох майбутніх сценаріїв стосовно РМ, які так схвильовано вибудовує М. Харишин. Ця країна поступово розвиватиметься і рухатиметься у напрямку ЄС разом з Україною, а завдяки підтримці Заходу, зберігатиме рівноправні і взаємовигідні стосунки з РФ та Румунією. У той же час вплив Росії у Східній Європі знижуватиметься, натомість значимість ЄС і НАТО зростатиме. Завдяки цим двом протилежним глобальним тенденціям у найбільшому виграші опиняться Молдова та Україна. Усі інші зацікавлені у цьому регіоні країни, які виношують свої великодержавницькі ідеї - особливо РФ та Румунія - втратять домінування у Молдові та Україні. Внаслідок успішного розширення Європи на схід, через короткий проміжок часу започаткується вища стадія розвитку європейської цивілізації. Об'єднаний континент знову посяде провідне місце у світовій політиці, нарівні із англосаксами. Інші активні гравці сучасності або відійдуть у небуття, або будуть виштовхнуті на узбіччя майбутнього світо- порядку.

Необхідно звернути увагу на те, що деякі фахівці - молдовознавці вважають і з цього приводу висловлюють занепокоєння, що Республіка Молдова є єдиною свого роду країною на пострадянському просторі, в якій найбільш активна частина етнічної еліти після розпаду СРСР прагне відмовитися від власної ідентичності і проголосити на території РМ верховенство румунських етнокультурних цінностей над молдовськими. Перейменування назви державної мови з молдовської на румунську ще не означає про відмову від молдовської ідентичності, проте не сприяє укоріненню ідеї щодо окремішньості цих двох народів.

Викликає закономірне занепокоєння те, що розвиток держави на молдовоцентичних засадах гальмується з боку не тільки РФ і ПМР, але й Румунії та внутрішної опозиції. Ідеологія Румунії уніонізму (об'єднання Румунії та Молдови) й у нинішні часи залишається більш впливовою у РМ, ніж ідеї молдовонізму у Румунії. Відродження і зміцнення ідей молдовонізму у рМ розвивається у нинішні часи дуже суперечливо і неприпустимо повільно. Завоювання ідеями молдовонізму панівних позицій може відбутися у разі належного їх укорінення серед широких кіл молдовського соціуму та усіх національних спільнот РМ, отримання великої підтримки з боку західних країн. Цим самим започаткується реальне переважання молдовоністських цінностей над ідеями про об'єднання з Румунією.

Причини шаленного опору зміцненню позицій мол- довонізму на теренах цієї республіки грунутуються на історичному минулому, яке є невигідним ні Румунії, ні Росії. Справа у тому, що до складу Великого Молдовського князівства у ХІУ ст., історія якого складає 700 років (існувало упродовж 1346 - 1859 рр.), входила внутрішня Молдова сучасної Румунії, значні придунайські землі кримських татарів (Кищак), Буковина і звісно сама Бес- сарабія (правобережжя Дністра сучасної Молдови). Ідеологія молдовонізму походить своїм корінням від Великого Молдовського князівства, молдовани не мають жодних підстав приєднуватися чи вливатися у румунську спільноту, яка сформувалася значно пізніше. Між ними існують настільки різні історичні шляхи розвитку, які зобовязують молдован вивищуватися над румунами, вчорашніми валахами. У питаннях ідентичності все має відбуватися навпаки. Національна ідея молдован має все більше спрямовуватися проти румунського уніонізму і передбачати не повернення нинішньої Молдови до Румунії, а зміцнення її суверенітету і посилення її впливу на внутрішню Молдову, що перебуває у складі Румунії, яка була у минулому складовою історичного Молдовського князівства. Це князівство загинуло і було розчленоване Османською імперією у ХУ ст., потім - Габ- сбурзькою монархією у ХУІІІ ст. і остаточно - Російською імперією у кінці ХІХ ст. Зміцнення ідеології молдовоніз- му для майбутнього розвитку Молдови обернеться великим успіхом для молдован і українців. Адже на теренах Великого Молдовського князівства ці два народи ще у середньовіччі успішно розвивалися і мали великі досягнення. На жаль, усі їхні здобутки упродовж більш як 6-ти останніх століть знищувалися п'ятьма монархіями (Османською, Російською, Габсбурзькою, Румунською, Радянською) при сприянні у ХІХ-ХХ ст. Німецької, Французької та Британської імперій. Подібні наслідки пережили й усі інші народи Балканського півострова.

Біля 150 років молдовська нація перебуває у розшматованому стані: 2/3 частини історичної Молдови знаходиться у складі нинішньої Румунії (запрутська Молдова), а 1/3 її території між Прутом і Дністром належить до сучасної РМ. Запрутська Молдова склала основу формування держави Румунія лише після її об'єднання з Вала- хією (Мунтенією і Олтенією) у 1859-1863 рр. Після цього у 1866 р. виникла держава Румунія, яка з 1881 р. стала називатися Королівством Румунія, історія якої насичена нечуваним націоналізмом, експансіонізмом, завойов- ництвом і підлістю. Здобутки цього антантівського монстра, історія якого налічує менше 150 років, не йде ні у яке порівняння з історією Великого Молдовського князівства, тим більше в умовах нинішньої європейської цивілізації. Створена у 1924-1926 рр. на українських теренах Молдавська автономія на лівому березі Дністра саме з назвою Молдова, а не Бессарабія (навмисний витвір румунських великодержавників) так і залишилася незмінною у радянські та незалежні з 1991 року часи у назві Молдавської РСР, яка з 1991 року стала незалежною державою. Це врятувало молдовську націю від її цілковитої румунізації, з'явилися реальні можливості для її відродження.

На спадщину Великого молдовського князівства претендують молдовська і румунська нації. Однак, прямим спадкоємцем спадщини цього князівства є молдовський народ, який уже у ХУ ст. почав формуватися у сучасну націю. Адже для молдован Велике молдовське князівство) має таке ж доленосне значення, як для українців Руська держава ІХ-ХІІІ століть. Нинішні румуни зазіхають на спадщину цього князівства так, як Росія на Руську державу. Перші привласнюють собі чужу історію, відтісняють і позбавляють національної історії його прямих спадкоємців - молдован, а другі у такий же спосіб - українців. Обидві імперії вдаються до асиміляції і винищення відповідно молдовської та української націй, привласнення їх національної історії та права на самостійний розвиток.

Належне укорінення ідеології молдовонізму серед молдован та інших національних спільнот РМ є ефективним важелем протидії гегемонізму Румунії та РФ у цій країні, бо нею викривається реакційність національної ідеї Бухареста чи Москви, спрямованої на ліквідацію молдовської державності та її колонізацію. Адже для молдован Велике Молдовське князівство має таке ж доленосне значення, як для українців Руська держава ІХ-ХІІІ століть. Нинішні румуни зазіхають на спадщину Молдовського князівства так, як Росія на спадщину Руської держави. Перші привласнюють собі чужу історію, відтісняють і позбавляють національної історії її прямих спадкоємців - молдован, а другі у такий же спосіб - українців. Обидві імперії (Румунська та Російська) вдаються до асиміляції і винищення відповідно молдовської та української націй, привласнення їх національної історії, позбавляють їх права на суверенний розвиток. Молдовський народ, нація походить від Великого князівства, що має 700-літню історію, вона не має жодних підстав приєднуватися чи вливатися у румунську спільноту, яка у свою чергу не може остаточно сформуватися у націю без обох частин Молдови. Між ідеями молдовонізму та румунізму існують настільки різні історичні передумови, що зобов'язують молдован вивищуватися над румунами, вчорашніми валахами.

У питаннях ідентичності молдован і румунів існують неспівставимі переваги перших над другими. На території РМ має панувати не ідея уніря, а ідея молдово- нізму, яка має поширюватися і на територію запрутської Молдови, що перебуває у складі Румунії. Влада Бухареста чинить цьому рішучий опір. Подібно до того, як Україна виборює свою незалежність від Московії, так має поступати й Молдова у протистоянні з Бухарестом та Москвою. Торжество української національної ідеї в Україні є великим прикладом для сусідньої дружньої Молдови як діяти для зміцнення молдовоцентричної ідеї не тільки у межах цієї республіки, а й на значній частині сучасної Румунії. Зміцненні саме на цих засадах національні ідеї українців та молдован спроможні самим енергійним чином, ефективно і цілковито служити інтересам України і Молдови та обом історичним націям - українцям та молдованам - на противагу великодержавницьким міфам москалів та валахів.

Завдяки цьому розвиток майбутньої Молдови обернеться великими успіхами для молдован і українців. Адже на теренах Великого молдовського князівства ці два народи постійно переважали чисельно і мали великі досягнення. На жаль, усі їхні здобутки знищувалися Османською та Габсбурзькою імперіями упродовж більш як 6-ти століть. В останні півтора століття їхню політику успішно продовжили Росія та Румунія. Разючі геополітичні зміни у Європі, започатковані на рубежі ХХ-ХХІ ст., прирекли гегемоністські прагнення цих двох імперій на невдачу, хоча Москва і Бухарест ще продовжують імперіалістичні завойовницькі акції як проти України, так і проти Молдови. Всупереч усім цим перешкодам нарешті настала епоха відродження ідеї молдо- вонізму у Молдові та ідеї українства в Україні, їх зміцнення і домінування на рідній землі та поширення їх відповідно на територіях Румунії та Росії.

Україна та Молдова з перших місяців здобуття незалежності започаткували взаємні доброзичливі відносини, незважаючи на наступні складні періоди в їхній історії. Маючи спільний кордон зі значною протяжністю та схожі риси соціально-економічного розвитку, обидві держави встановили та забезпечили дружні та взаємовигідні відносини. Завдяки укладенню базових угод питання політичного, економічного та соціально-культурного характеру були вирішені на користь обох сторін.

Аналіз розвитку відносин між Україною та Молдовою свідчить про те, що обидві республіки є для обох сторін важливими і надійними партнерами у порівнянні з іншими країнами. Слід також констатувати, що Україна та Молдова пов'язані глибокими міжетнічними зв'язками. Зважаючи на історичне минуле, постійне сусідство обох народів, велику кількість представників молдовської громади в Україні та української у Молдові, обидві держави на законодавчому і практичному рівнях забезпечують права національних меншин та ведуть діалог щодо підтримання културно-освітнього розвитку цих спільнот, постійно діють узгоджено для своєчасного вирішення питань, що виникають у цій сфері. В останні роки, завдяки зацікавленості обох сторін, українці Молдови та молдовани України гуртуються у громадські організації та етнічні об'єднання, намагаються відігравати активну роль у суспільному житті держав. Для етнічних спільнот функціонують школи та факультативи рідною мовою навчання, діють національні ЗМІ, проводяться різноманітні фестивалі та культурні вечори, спрямовані на популяризацію культури українців та молдован по обидва боки кордону. Проте, спільним для обох держав негативним фактором, що не дозволяє використовувати весь потенціал міжкультурного діалогу, є брак фінансування та належної уваги з боку влади. Водночас, для України, в той же час, постає проблема існування «двох українських громад» у Молдові, а для Молдови - загроза злиття молдовської етнічної громади в Україні в єдине інформаційне та культурне поле з румунською.

Повномасштабне вторгнення РФ 24 лютого 2022 р. в Україну докорінно змінило політику не тільки України, світових центрів щодо РФ, а й РМ. У 2022 р. РМ однозначно засудила цю війну, винуватцем якої було визнано Росію, але й почала надавати Україні посильну для неї допомогу. Прийняла 580 тис. біженців з України і забезпечила для них умови для перебування. Основна їх кількість виїхала до інших країн Європи, але 89 тис. осіб залишилися перебувати на її території.

Важливим стало рішення Єврокомісії від 23 червня 2022 р. про надання для України і РМ статусу кадидатів на вступ до ЄС. На думку М.Санду, це має здійснитися для Молдови до кінця 30-х рр. ХХІ ст. А поки що РМ має вирішити наступні вимоги ЄС: завершити реформи системи правосуддя, розгорнути активну боротьбу проти коріпції та організованої злочинності, посилити захист прав людини - особливо ущербних груп населення, виконати зобовязання щодо зміцнення гендерної рівності і боротьби з насиллям по відношенню до жінок.

Отриманий статус РМ як країни - кадидатки на вступ до ЄС радикально вплинув на зростання кількості прихильників євроінтеграції, що позбавляє антиєв- ропейські партії можливості повернутися до влади у РМ. Це вважається у РМ беззаперечною переомгою для прихильників інтеграції РМ до ЄС. Можливо, це вплине на попередню позицію щодо двоякості міжнародної діяльності: зближення з ЄС і збереження конструктивних відносин з РФ. У Кишиневі починається перегляд політики двовектрності, вважається, що роздвоєння являється гальмом для розвитку РМ та інтеграції дл єдиного європейського політичного простору. Крім того, вважається, що війна Росії проти України зруйнувала ідею про зєднуючу роль РМ між Заходом і Сходом Європи. Ця війна допомагає правлячій партії на чолі з М.Санду легко здолати опір політичних опонентів. Проросійські політики І.Додон, І. Шор та їх політичні структуру у кінці 2022 р. були обеззроєні.

Завдяки героїчному збройному опору України проти агресії Росії останній не вдалося захопити причорноморські території України і з'єднатися з Придністов'ям. Поширення повзучої російської реакції у Східній Європі було зупинено. Воєнна поразка РФ в Україні дозволить знизити її вплив на Україну, Придністров'є та Молдову, оздоровити ситуацію у всій Східній Європі, поглибити відносини України та РМ на умовах територіальної цілісності, унітарності та європейськості, неприйняття ге- гемоністської зверхності над ними Росії і Румунії, а також окремих західних держав.

Звітуючи про стан виконання вимог для успішного просування процесу інтеграції на шляху до ЄС, Майя Санду 11 січня 2023 р. повідомила про виконання 16 із 35 заходів, ще 9 перебувають на стадії завершення. Серед таких: прийняття нового кодексу про вибори, реформа системи правосуддя, боротьби проти корупції на усіх рі- нях, усунення впливу олігархів на політичну, економічну сферу та на ЗМІ. Решта 10 позицій мають бути виконаними до кінця березня поточного року. Велика увага приділяється захисту прав людини на національних спільнот. Удосконалення моделі державотворення, прийняття прийнятних варіантів для обєднання обох частин Молдови у спільній державі [39].

Війна прискорила зміну у розстановці сил РМ щодо ставлення до статусу російської мови як мови міжнаціонального спілкування. Поновлення такого її статуту на законодавчому рівні уже не передбачається. Функція мови міжнаціонального спілкування у РМ буде забезпечуватися державною мовою. Перспективним стає процес поширення антлійської мови.

Розглядається два шляхи розбудови РМ як мононаціональної держави чи як федеративної республіки. Переважає перший варіант, який при розробці і схваленні не має ігнорувати і порушувати права національних спільнот, оскільки їхня питома є значною у складі РМ. Ігнорування інтересами національних спільнот недопустиме, бо це міна уповільненої дії, яка закладається у підвалини молдовської державності. Ця ідея зводиться до надання їм широкої етнокультурної автономії. Таке право на автономію визнається за українською, російською, гагаузькою, болгарською спільнотами з відповідними культурно-освітніми і іншими правами.

РМ має вивчити кращі західні стандарти і практику їх застосування та запровадити у країні. Основним документом має стати Європейська Хартія міноритарних мов та мов меншин, які зникають, яку необхідно ратифікувати. Робляться зауваження у зв'язку з тим, що уже більше 10 років ця Хартія не схвалюється парламентом РМ. Меншинам, особливо російській, прийдеться зми- тирися з тим, що основною мовою міжнаціонального спілкування стане державна молдовська мова, як це робиться у кожній державі і яку треба знати.

Серед найбільш складних залишається питання щодо перспективи реінтеграції Придністров'я до РМ. Процес має здійснюватися на умовах Кишинева, схвалених європейською спільнотою, а не на умовах Москви. Звичайно, переможна вітчизняна війна України проти РФ стане ключовим чинником для швидкого врегулювання й придністровського конфлікту. Максимально ослаблена РФ під натиском світової спільноти піде на компроміс, вигідний для РМ, щоб остаточно закрити дане питання щдо територіальної цілісності і суверенітету РМ у її міжнародних визнаних кордонах. У свою чергу Кишинів має запропонувати такі умови для мешканців лівого берега Дністра (молдовська сторона так продовжує називати цю територію Придністров'я), які обидві сторони готові будуть їх прийняти. Влада РМ має зазделегідь готуватися до того, щоб своєчасно заручитися міжнародною політичною та фінансовою підтримкою і бути спроможною підготувати і провести реінтеграцію, яка влаштовуватиме як мешканців обох берегів Дністра, ЄС, так і Україну та РФ [40].

У цьому відношенні дуже суперечливим виглядає прийняття парламентом РМ від 16 березня 2023 р. в остаточному варіанті законопроекту про внесення зміни в Конституції РМ та інших законах до назви державної мови з молдовської на румунську. Рішення було прийнято не конституційною, а простою більшістю голосів членів парламенту. Із 101 депататів за це рішення проголосувало 58 депутатів: 57 голосів від правлячої партії «Дія і солідарність» ^AS), яку очолює Майя Санду, та 1 голос незалежного депутата. Згідно з Конституцією РМ, поправки до Основного закону є чинними, якщо вони схвалені «2/3 голосів парламенту». Автори законопроекту це відкидають, доводячи, що мова йде не про поправку до Конституції, а про «технічне виконання» рішення КС РМ від 5-го грудня 2013 р. щодо заміни у Конституції поняття «молдовська мова» на «румунська мова», що відповідає Декларації про незалежність МРСР від 27 серпня 1991 р., в якій державною мовою республіки проголошувалася румунська мова. Гостра майже 10-ти літня боротьба у парламенті РМ щодо назви державної мови продовжується і після 16 березня 2023 року. Опозиційні сили - блок соціалістів та комуністів - бойкотують роботу парламенту. Боротьба у РМ продовжується, але рішення парламенту від 6 березня свідчить про успіх партії влади на чолі з Президенткою М. Санду, яка 22 березня 2023 р. підписала Закон про перейменування державної мови РМ з молдовської на румунську.

Питання щодо назви рідної мови є одним із ключових чинників національної ідентифікації та самовизначення кожного народу. М. Санду вважає, що ті сили, які відстоюють існування окремішності молдовської мови, прагнуть не об'єднати, а розділити єдину націю, щоб легше було управляти нею, як це було у минулі часи. Серед переваг даного рішення вона відзначила те, що румунська мова є офіційною мовою ЄС і нею розмовляють 27 млн. чол.

Відомий журналіст О.Мустафін (Київ) з цього приводу наголосив, що більшість жителів РМ «точно не хоче» «розчинення» Молдови у складі Румунії. Майбутнє, як свідчать нинішні процеси, вселяють оптимізм, що рішення парламенту РМ від 6 березня 2023 р. матиме прогресивні наслідки для РМ, для усіх країн ПС Європи [41].

Голова Європейської Ради Ш.Мішель, відвідавши 30 березня 2023 р. з офіційним візитом РМ, у ході зустрічі з Президенткою РМ М.Санду відзначав, що ЄС надав Молдові понад 1 млрд. євро допомоги і готує новий пакет підтримки, а також анонсував можливий початок переговорів про вступ Молдови та України до ЄС у грудні 2023 року.

Завдяки великій міжнародній підтримці цих двох країн та особливо успіхам України у боротьбі за свій суверенітет і загальнодемократичні цінності Молдова та Україна мають усі шанси на прискорену інтеграцію до європейської спільноти.

Висновки

Пострадянський період виявився сприятливим для кожної союзної республіки, серед них і Молдови, з точки зору доленосності започаткованих і здійснених трансформаційних перетворень, що завершилися докорінними реформами, прискореною розбудовою незалежної, суверенної правової і демократичної держави.

30-ти річні успіхи РМ на шляху державотворення є без сумніву успішними. На шляху від здобуття до зміцнення незалежності РМ вдалося запровадити і сформувати правову і демократичну форму правління, в якій задомінували політичний плюралізм, парламентська республіка, загальна виборча система, демократичні умови діяьності опозиційних сил; також було забезпечено повноцінний розвиток молдовської нації, її мови і культури, закріплено провідну роль громадянського суспільства та ЗМІ у житті країни.

Формування Республіки Молдова лише в окремих сферах позначається суперечливими результатами, які склалися як з вини внутрішніх факторів, зокрема роз'єднаності суспільства за ідеологічними та національними ознаками, так і через негативний вплив міжнародних чинників, зосереджених головним чином у РФ та Румунії, міцні важелі впливу яких продовжують гальмувати прогрес цієї країни. Йдеться про гегемоністську політику РФ, уніоністські прагнення Румунії та страу- сину позицію західних держав. З цих причин у ході становлення державності залишилися нерозв'язаними ар- хіважливі для РМ складні завдання. Зокрема, не вдалося: вирішити придністровський конфлікт і остаточно завершити об'єднання країни як передумови успішного розвитку суверенної держави та суб'єкта міжнародного права; удосконалити модель націєтво- рення, зміцнити національну ідентичність, витворити із суспільства єдину політичну націю; сформувати ефективну ринкову економіку, підвищити соціально-економічні стандарти життя громадян, знизити рівень корупції, покращити демографічну ситуацію; оптимально закріпити інтереси РМ у двох інтеграційних інституціях - у ЄС та ЄАЕС, одночасно поєднати курс на інтеграцію до ЄС та зберегти пріоритетність відносин з РФ. Такі вади торкаються не тільки РМ, а й усіх інших пострадянських держав.

Розвиток РМ позначений кількома важливими періодами. У 90-і роки досягнення головного завдання - становлення державності Молдови - успішно здійснилося. У Молдові швидко поширилися і задомінували наступні найвпливовіші політичні ідеї, в основі яких лежали: молдовоцентричні цінності щодо розбудови унітарної сувереної держави; прорумунський уніонізм, спрямований на об'єднання з Румунією; проросійські інтереси - забезпечення пріоритету відносин Молдови з Росією, відмова Кишинева від унітарної і запровадження федеративної, насправді конфедеративної моделі державотворення. Виразниками цих засадничих ідеологій відповідно стали молдовські патріотичні кола (більшість), прорумунські організації у Молдові та у Румунії (меншість), «русскоязычное население», зосереджене в основному у Придністров'ї (меншість). У перші роки незалежності у державотворенні важливі позиції займали румунський та російський чинники, спрямовані на відновлення цілковитого панування у Молдові інтересів кожної з них.

Ці три найважливіші чинники - молдовоцентрич- ний, європейсько-румунський та російсько-євразійський - залишаються визначальними у житті РМ, хоча й справляють неоднакові наслідки на держа- вотворний процес РМ. Перший з них виявився найбільш конструктивним і перспективним для успішного майбутнього РМ. Переважна більшість молдован, окремі представники інших націй докладають усі зусилля для формування успішної молдовоцентричної держави на теренах Молдови. Матеріали дослідження доводять, що Румунія та Росія з перших днів незалежного існування РМ добивалися максимального закріплення своїх позицій у цій країні, виключного впливу на держа- вотворні процеси у вигідному для них руслі, що уповільнювало консолідацію національних конструктивних сил Молдови. У 10-і роки ХХІ ст. у РМ задоміну- вали молдовоцентричні сили, внаслідок чого почали формуватися рівновіддалені відносини з двома регіональними лідерами - РФ та Румунією, економічні зв'язки з якими поглиблювалися на взаємовигідній основі.

Балансування між цими двома гравцями не допомогло цілковито подолати внутрішньополітичні виклики, які постійно загрожували цілісності держави. Будь- яке тимчасове зміцнення кожного з цих двох факторів негативно позначалося на внутрішньому і міжнародному становищі РМ. Очевидне домінування впливу РФ чи Румунії на РМ оберталося значними негативними наслідками у ході становлення і розвитку РМ як цивілізованої держави і модерного суспільства. Вони й у нинішні часи складають найбільшу політичну перешкоду на шляху розбудови Республіки Молдова як сучасної європейської держави. Прихильники ідеї уніонізму, натхненниками яких є значні націоналістичні сили у Румунії та у РМ, сповідують ідею зближення і об'єднання обох держав. Значне за чисельністю і впливом прора- дянське та проросійське населення РМ, особливо в індустріально розвиненому і урбанізованому лівобережжі Дністра бореться за виключне зближення Молдови з РФ.

І лише після того як у політиці РМ європейська інтеграція ставала все більш пріоритетною, прорумунський та проросійський напрямки поступово відходили на задній план.

Значну небезпеку для РМ продовжують складати ідеї уніонізму, спрямовані на об'єднання з Румунією, реалізація яких обов'язково обернеться неминучою втратою її державності і завдасть непоправних збитків для усіх народів, які у ній проживають. Такі наміри справедливо і у категоричній формі заперечуються переважною частиною громадян РМ та впливовими країнами як на сході, так і на заході Європи.

Важливими є наші застереження й про те, що у разі поразки молдовоцентричної ідеї державотворення у РМ, поглинання її частин Росією, Румунією чи іншою країною означатиме не тільки крах державотворних процесів у Молдові, а й нечуване загострення внутрішньополітичного і міжнародного становища у всій Південно-Східній Європі, спровокує перегляд кордонів між країнами усього регіону. Не випадково Румунія з 1992 року не допускається до участі у вирішенні Придністровської проблеми. Сподівання прорумун- ських сил у Молдові, які оцінювали незалежність РМ проміжним етапом, після чого мало відбутися її об'єднання з Румунією, не тільки не справдилися, але й збанкрутувала. На просторі ЄС анексіоністські ідеї унеможливлюються.

Серед усіх міжнародних гравців РФ продовжує справляти найбільший вплив на усі реформаційні процеси у РМ завдяки високій енергетичній, сировинній, військовій та ринковій залежності Молдови, а також значній питомій вазі зросійщеного населення у РМ. Це продовжуватиметься до тих пір, поки під її окупацією перебуватиме Придністров'я. Без вирішення проблеми цього краю на користь РМ проросійські сили у політичному житті Молдови складатимуть значну силу, яка впливатиме на майбутній розвиток РМ, особливо на європейському напрямку. Забезпечення прав і обов'язків російськомовного населення та врегулювання придн- стровського конфлікту являються доленосними для успішного завершення процесів державотврення у РМ.

Доводиться, що молдовоцентричний з переважанням європейського шляху розвитку на основі політики нейтралітету відкриває перед РМ найбільш оптимальні перспективи. У кінці 20-х рр. ХХІ ст. проєвропейські фактори для РМ стали сприятливішими завдяки тому, що до цього поступово почали долучатися вирішальні чинники майбутнього РМ - НАТО і ЄС. З огляду на це можна припустити, що завдяки такому розвитку подій усе більших переваг набуває успішна розбудова у РМ цілісної моделі державотворення та поглиблення європейської інтеграції. Уже на нинішній стадії розвитку вдалося обмежити домінування надмірних інтересів двох інших гравців. Започаткувалося формування рівноправних стосунків Молдови як з Росією, так і з Румунією, що є оптимальною умовою для консолідації молдовської еліти, титульної нації і найбільш впливових спільнот РМ навколо розбудови держави на загальнодемократичних засадах.

Молдовоцентричні та євроінтеграційні процеси у Молдові поступово зміцнюються, натомість позиції носіїв романо-молдовської ідеології, які в етнічному, ідеологічному та культурному відношенні природно тяжіють до возз'єднання з Румунією, та представників проросійського вектору розвитку РМ, постійно знижуються. У державотворній діяльності РМ у 30-і роки стали переважати молдовоцентричні принципи, збереження суверенітету і незалежності Молдови, гармонізація інтересів її громадян, незалежно від національності, об'єднання їх навколо загальнолюдських демократичних цінностей, витворених на просторі ЄС. На нинішньому етапі розвитку країни курс на європейську інтеграцію із збереженням ефективних стосунків з РФ залишається пріоритетним і незмінним.

Цілком закономірно, що з перших днів державотворення у РМ наштовхнулося на агресивну протидію «русскоязычного населения» (вихідці із РФ, основна частина місцевих українців, незначна кількість молдован). Сепаратистські процеси у Придністров'ї заполонили політичне життя цього краю і продовжують відігравати у цьому краї ключову роль. Росія уміло використала і успішно підтримала ці сили. Завдяки збройному втручанню Москви започатковані сепаратистські процеси автономізації краю завершилися проголошенням незалежності Придністров'я від РМ. Ізольоване Придністров'я продовжує існувати завдяки всебічній підтримці і захисту його з боку РФ. І хоча проголошена ПМР незалежною державою ось уже більше 30-ти років не знаходить визнання на міжнародній арені, у тому числі й з боку РФ, проте вона залишається найважливішим важелем впливу РФ на державотворні процеси у РМ.

Сепаратські сили Придністров'я складають найбільшу небезпеку для РМ та усього регіону. Нечувано, щоб у ХХІ ст., коли епоха колоніалізму назавжди відійшла у минуле, усі світові метрополії змирилися з розпадом колоніальної системи і формують з колишніми поневоленими народами цивілізовані стосунки, посткомуністична Росія вдається збройною силою до відновлення своєї колоніальної системи. На жаль, тривале тероризування багатьох країн і народів світу, зокрема Грузії, України, Молдови до сих пір не знайшло належних контрзаходів. Це є свідченням того, що світовий правопорядок та сформовані міжнародні органи для його дотримання не здатні у теперішній час виконувати свої функції. Вони не спроможні вивищитися над періодом розколотого світу часів холодної війни і діяти в умовах єдиноцентричного світу, продовжують переслідувати власні корпоративні інтереси, миряться з гегемонізмом тих держав, які у минулому були їхніми політичними ворогами. Переважна більшість країн належить до за- гальноцивілізованого світу. І лише групка держав перебуває під впливом відмерлих ідеологій і норовить відродити своє імперське панування, грубо порушуючи, на жаль, справедливі прагнення пострадянських країн.

З огляду на ситуацію у РМ, необхідно відзначити, що упродовж її 30-річної незалежності світова спільнота та міжнародні інституції продовжують рахуватися з імперськими інтересами РФ у Молдові. Вони жодного разу не відстояли права Молдови у конфлікті з РФ, постійно не враховували вагомих ініціатив Молдови й України, які були конструктивними, проте їх виконання вимагало застосування щодо РФ примусових методів.

Важливо відзначити, що позиція України серед усіх міжнародних учасників врегулювання придністровського конфлікту є найбільш послідовною і справедливою. Однозначним є визнання територіальної цілісності РМ, засудження сепаратизму у Придністров'ї та намірів відділитися від неї, демонстрація непорушності кордонів у Європі, встановлених після Другої світової війни та після розпаду багатонаціональних держав - СРСР, Югославії та Чехословаччини. Україна у категоричній форму не погоджується із спробами сепаратистів Придністров'я приєднатися до України, до іншої держави чи добитися незалежності. Вона за автомний статус Придністров'я у складі РМ на самих широких правах, але без набуття ним суб'єктності у єдиній державі, за виведення військового угрупування РФ з цього краю і заміну його на міжнародний миротворчий контингент, визнаний ООН. І це при тому, що територія сучасного Придністров'я сформована з українських етнічних земель, на яких у 30-і роки ХХ ст. започаткувалося створення майбутньої Молдовської держави. Позиція РФ у даному питанні є найбільш реакційною, переслідує великодержавницьку мету, спрямовану на недопущення розширення НАТО і ЄС на Схід, дестабілізацію ситуації у ПС Європі, зокрема у Молдові та Україні, євро- інтеграції цих країн і повернення їх до зони власного виключного впливу.