Шлях Республіки Молдова до Європи

У середині 20-х рр. відносини між сторонами конфлікту знову загострилися. ЄС, США, НАТО, ОБСЄ, Молдова та Україна продемонстрували зацікавленість у євро- інтеграції Придністров'я у рамках єдиної Молдови. Рм, Україна та Румунія підтвердили позицію щодо якнайшвидшого вирішення придністровського конфлікту, але Росія продовжувала підтримувати ПМР, вимагати федералізації РМ, набуття Придністров'єм суб'єктності у складі цієї країни, надання російській мові стутусу другої державної мови, не погоджувалася на виведення з цього краю військового контингенту РФ, заміну його на міжнародні миротворні сили ООН, чи на українські або на українсько-російські. Позиції обох сторін - РМ та РФ - залилися різними. Навіть новий формат «5+2» не допоміг у черговий раз врегулювати конфлікт і забезпечити повноцінний самостійний розвиток Республіки Молдова. Вживані подальші міжнародні заходи також виявилися безсилими його врегулювати не тільки через деструктивну політику РФ, а й через вичікувальну позицію міжнародних організацій та впливових держав у цьому питанні.

У ході подальшого розвитку подій домінування інтересів РФ у ПС Європі поступово знижувався, але «заморожений» придністровський конфлікт залишився потужним важелем її впливу у цьому регіоні Європи. Росія прагне таким чином протистояти розширенню НАТО на Схід, хоча їй вдається лише уповільнювати цей процес, бо зупинити його неможливо.

Епохальними для РМ стали започатковані у 2010 р. переговори з ЄС, що набули рівня стратегічної співпраці Євросоюзу з Кишиневом. У відповідь розпочалося чергове загострення сепаратизму у Придністров'ї. Верховна Рада ПМР прийняла у грудні 2013 р. закон про застосування законодавства Рф на цій території. У березні 2014 р. вона ж звернулася до Держдуми РФ з проханням розробити законопроект і схвалити його, який дозволив би прийняти ПМР до складу Росії. Такі акції ПМР не налякали Кишинів у просуванні своїх інтересів на європейському напрямку, тим більше, коли її прагнення знайшли рішучу підтримку у Єврокомісії. На саміті ЄС 27 червня 2014 р. Молдова підписала дві частини Угоди про асоціацію між Молдовою та ЄС, включаючи Угоду про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі. 2 липня того ж року парламент Молдови ратифікував цю Угоду. Подібна угода України з ЄС була підписана у березні, червні 2014 р. і ратифікована 16 вересня 2014 р. Ця подія стала великим спільним проривом обох країн на європейському напрямку.

Даний акт набув закономірних протилежних оцінок в Україні, Румунії та РФ. Україна та Румунія схвально відреагували на цю подію. У Росії це викликало бурю невдоволення, внаслідок чого були запроваджені обмеження економічного характеру. РФ вдалася до підриву економічного становища РМ, щоб змусити її політичне керівництво переглянути своє рішення, відмовитися від євроінтеграції на користь співпраці з РФ.

Вторгнення весною 2014 р. російських військ у Крим та його окупація призвело до посилення блокади України на сході і півдні («ЛНР»/«ДНР», Крим) та на заході Придністров'ям поставило під загрозу цілісність української держави, підвищило можливість спроб РФ прорватися півднем до Молдови. Запобігаючи такому розвитку подій, уряд України 21 травня 2015 р. в односторонньому порядку денонсував угоду з РФ про транзит через територію України російських військових формувань до Придністров'я. Таке рішення стало ще одним кроком до порозуміння з Молдовою, зміцнення позицій України у рМ [22, с. 116, 161].

Загострення безпеки у районі Причорномор'я та можливість «розмороження» придністровського конфлікту у свою чергу підштовхнуло Молдову інтенсифікувати діалог з ЄС та Україною щодо врегулювання ситуації на лівому березі Дністра. Зі свого боку Україна також активізувалася задля поглиблення двосторонніх відносин з РМ, посилення контролю над ділянкою кордону України у районі Придністров'я та запобігання використання її як «сірої» безпекової зони. 4 листопада 2015 р. між Україною та Молдовою було підписано ряд документів, спрямованих на посилення прикордонної співпраці в рамках місії EUBAM, зокрема дві угоди з транскордонного співробітництва для спрощення і прискорення переміщення товарів та іноземних громадян через спільний кордон в районах Придністров'я. Крім того, підписаною 24 листопада 2015 р. у Брюсселі між Україною та Молдовою угодою про посилення прикордонної співпраці було запроваджено відповідні до стандартів ЄС підходи у прикордонних, митних та податкових питаннях, а також надано консультативну допомогу експертів. Українсько-молдовський кордон співпадає з кордоном України і ПМР, тому це стало вагомим кроком у залученні Придністров'я до правового поля ЄС.

У відповідь влада ПМР заявила, що підписані у листопаді 2015 р. договори між РМ та Україною про прикордонне співробітництво є «блокадою» і «загрозою війни» Придністров'ю. Особливо її обурило запровадження митного контролю і режиму між рМ та Україною, демаркації українсько-молдовського кордону, зокрема на кордоні з ПМР протяжністю понад 300 км. З відновленням митної юрисдикції РМ на кордоні з Україною обумовило зниження неконрольованої торгівлі між ПМР та РФ, їхнього впливу на Молдову і Україну. Президент РМ Воро- нін на початку грудня 2015 р. в черговий раз закликав РФ вивести з ПМР свої «миротворчі війська». Це знову не подіяло. Співпраця України та РМ посилювалася всупереч наростанню проти них обох тиску з боку РФ, особливо у сфері енергетики.

РФ продовжує спекулювати й тим, що вступ Молдови до ЄС можливий лише у віддаленій перспективі, а до того часу вона має тісно співпрацювати з РФ, яка залишається для РМ найбільш вигідним торгівельним партнером. Для підтвердження її правоти демострувалися несприятливі наслідки запроваджених з її боку чергових економічних обмежень та загострення сепаратизму у Придністров'ї, які відразу ж завдавали відчутних збитків для економіки Молдови, дестабілізовували внутрішнє становище. Для уникнення негативних наслідків економічного та сепаратистського характеру, РМ продовжує вдаватися до гнучкого балансування між двома інтеграційними спільнотами, вибудовувати взаємовигідне співробітництво як з ЄС, так і з Росією.

У внутрішньому житті РМ на рубежі 20-30-х рр. сформувалася консолідована позицію провідних політичних сил національні еліти РМ, в якій почали переважати промолдовський і незалежний курс країни. У той же час серед зовнішньополітичних пріоритетів РМ зберігається важливість для РМ обох векторів міжнародної діяльності щодо ЄС та СНД, насамперед РФ. Так, з обранням на виборах 2016 р. президентом Молдови лідера соціалістів І. Додона у черговий раз молдовсько-російські взаємини набули рівня стратегічного партнерства, зберігаючи при цьому збалансовану політику послідовного прозахідного курсу. Програмою діяльності уряду К. Габуріча (2015-2018 рр.) декларувалося прагнення Молдови проводити рівною мірою послідовну і збалансовану політику на двох напрямках - на західному (ЄС) і східному (РФ).

Складність політики балансування між двома інтеграційними проектами полягає й у тому, що з отриманням у 2018 р. статусу спостерігача у Євразійському економічному союзі, Молдова стала одночасно учасником трьох різних інтеграційних структур: двох зон вільної торгівлі (ЄС, СНД і ЄАЕС), що зобов'язувало її формувати особливі підходи для тристороннього співробітництва з Європейським Союзом, РФ, Євразійським економічним союзом.

Найбільшим гальмом для оздоровлення і розвитку відносин РМ з РФ є небажання останньої упродовж 30- ти років розв'язати Придністровський конфлікт в інтересах Молдови як суверенної і цілісної держави. Вина міжнародних чинників у цьому є також беззаперечною. Це свідчить про те, що міжнародний правопорядок, запроваджений країнами переможцями Другої світової війни, усе менше відповідає сучасному рівню розвитку цивілізації, інтересам і вимогам більшості титульних народів і суверенних держав. При цьому негативну роль відіграють і внутрішні чинники, які відбуваються у Молдові і Придністров'ї. Керівництво РМ категорично заперечує запровадження федералізованої та децентралізованої моделі державного устрою заради задовіль- нення інтересів «русской» спільноти, яка сприймається не як конструктивна складова Молдовської держави, а як представниця колишньої окупаційної влади, провідниця імперських прагнень сучасної РФ, політика якої спрямована на руйнацію суверенної держави. Велике невдоволення для Кишинева складають результати соціологічних опитувань, проведених в останні роки серед жителів ПМР, які свідчать не тільки про те, що абсолютна більшість з них прагне приєднатися до Росії чи стати незалежними, але й те, що вони не пов'язують свого майбутнього у складі РМ.

Сформований Москвою упродовж тривалого часу надійний ідеологічний розлом у РМ продовжує не тільки забезпечувати її інтереси у цій країні, а й впливати на її доленосні рішення. Соціологічні опитування середини і кінця 20-х рр. у Молдові показали, що питома вага як прихильників ЄС, так і Митного союзу з РФ була приблизно рівною, відповідно 40% та 42%, тобто не складала більшої половини опитаних. Тоді як у Придністров'ї доля прихильників приєднання до РФ становила понад 86%, а прихильників незалежності - 9% і лише 2% висловилося за повернення краю до Молдови. Крім того, у нинішні часи значною дестабілізаційною силою є й те, що серед жителів Придністров'я кількість негромадян РМ продовжує зростати. На противагу 247 тис. осіб, які є громадянами РМ, 220 тис. - громадянами РФ та понад 70 тис. чол. - громадянами України. Загальна чисельність жителів цього краю складає понад 300 тис. чол., а за ознаками громадянства цифра досягає 537 тис. мешканців [23, 1) с. 43,44; 2) с. 13; 3) с. 85; 4) с. 5]. Така велика різниця у фактичній і наявній чисельності населення пояснюється тим, що велика кількість жителів РМ, серед них і Придністров'я, знаходиться на заробітках, в основному у країнах Європи та Росії.

Така значна поляризація суспільства РМ між прихильниками молдовоцетричного, європейського та про- російського напрямків розвитку продовжує зберігатися. Це значною мірою перешкоджає зміцненню молдовоцен- тричнних процесів у цій державі. Понад 55% дорослого населення Придністров'я мають подвійне громадянство (РМ, РФ та України), а на усій території РМ до 0,5 млн. осіб мають громадянство й Румунії. Усе це складає серйозну перешкоду на шляху консолідації суспільства, національних спільнот навколо державних інтересів РМ, оскільки такі чисельні маси здебільшого підтримують деструктивні позиції у РМ.

Важливого значення набула резолюція ГА ООН від 22 червня 2018 р. про повне і беззастережне виведення іноземних збройних сил з території РМ, підтримку територіальної цілісності РМ та її нейтралітет. Також наголошувалося про неприпустимість невиконання рішення Стамбульського саміту ОБСЄ 1999 р. про зобов'язання РФ вивести свої війська із Придністров'я. Нарешті, через 20 років активізувалася діяльність США, ЄС і НАТО по зміцненню єдності РМ, усуненню присутності РФ у цьому краї, особливо військової. США виступили за територіальну цілісність РМ, не визнали референдум 2о0б року про незалежність Придністров'я. Однак і ці рішення поки що не знайшли своєї реалізації.

Міжнародний чинник продовжує негативно впливати на становище РМ. Такий стан речей складає велику небезпеку не тільки для РМ і України, але й для усіх країн Південно-Східної Європи. Євроінтеграційному курсу РМ протидіють РФ та ПМР, у яких пріоритети не змінюються: нейтральна РМ, її федералізація як умова залишення ПМР у складі РМ, небажання інтеграції РМ до ЄС, недопущення зближення РМ з Румунією з метою їх об'єднання, цілковита підтримка вступу Молдови до Митного союзу, а не до ЄС.

Припускається, що вирішення сучасних внутрішніх і міжнародних проблем на користь РМ відбудеться після формування спільного ефективного міжнародного фронту проти рашизму, перемоги України у війні проти Московії, консолідації суспільства на основі гармонізації інтересів титульної нації та етнічних спільнот, гнучкого поєднання молдовоністських та західноєвропейських цінностей, пріоритеті європейського вектору її розвитку, ефективності відносин з оновленою демократичною Росією. Це забезпечить демілітаризацію Придністров'я, зникнення домінування імперських амбіцій РФ у ПС Європі, прискорить розв'язання проблем на користь суверенної і цілісної РМ. Такий сценарій є найбільш прийнятним для усіх народів ПС Європи, насамперед молдовського та українського.

Уряди РМ упродовж 2019-2022 рр. докладали великі зусилля, щоб консолідувати суспільство, зміцнити політичне, економічне і соціальне становище країни, збалансувати міжнародну політику шляхом продовження процесу ефективного і повного виконання положень Угоди про асоціацію з ЄС і Угоди про вільну торгівлю з одночасним здійсненням процесу відновлення прагматичних, стратегічних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією, відповідно до національних інтересів Республіки Молдова.

На виборах Президента РМ 15 листопада 2020 р. перемогла лідерка опозиції та засновниця проєвропейської правоцентристської партії «Дія і солідарність» Мая Сан- ду. За неї проголосувало 57,7 % виборців, за попереднього главу держави І.Додона - менше 42,3%. Приступивши до виконання президентських обов'язків після інавгурації 25-26 грудня 2020 р. Мая Санду демонструє, що найбільш оптимальна модель для розвитку державності у РМ нарешті отримала великі шанси на реалізацію. Праві сили гідно відповіли на гострі внутрішньополітичні виклики і потреби щодо удосконалення принципів розбудови держави, поглиблення її євроінтеграційного курсу. Самим важливим у цьому було те, що започаткувалося дієве удосконалення процесів державотворення Молдови, яке успішно продовжується й у нинішні часи. Президентка М. Санду зазначала, що першочерговим своїм завданням бачить об'єднання суспільства та відновлення економіки, а також формування «балансу у зовнішній політиці, виходячи з національних інтересів Молдови, прагматичний діалог з усіма країнами, включаючи Румунію, Україну, європейські країни, Росію і США».

У її програмі задомінувала чергова спроба вирівняти двосторонні молдовсько-російські стосунки шляхом вирішення придністровської проблеми, виведення російських «миротворців», точніше окупантів, збереження РМ унітарною державою. Як заявила член Комітету Держдуми РФ у міжнародних справах Олена Паніна, Ти- распіль ніколи не прийме такої позиції, бо це веде до «розмороження» придністровського конфлікту. А без федералізації РМ не можна узгодити баланс інтересів і забезпечити довгостроковий мир у РМ. Така позиція може призвести до воєнної ситуації 1992 року з тисячами нових жертв [24].

Значним успіхом у діяльності М.Санду слід вважати розпуск парламенту і проведення у 2021 р. дострокових виборів, оскільки парламентарі не погоджувалися скасувати прийняті з ініціативи І.Додона проросійські закони, не погоджувався на призначення нового уряду з її прихильників.

За результатами дострокових 11-х парламентських виборів РМ 11 липня 2021 р. позиції правих сил ще більше зміцнилися. Центристська Партія демократичних сил (ПДС) вперше здобула парламентську більшість, отримавши 63 депутатських мандатів, 52,8% складу парламенту, чисельністю у 101 особу. 6 серпня 2021 р. було сформовано уряд на чолі з Н. Гаврилицею, соратницею президентки. Промолдовські сили заволоділи усіма важелями державної влади у республіці. У програмі уряду «Молдова у хороші часи» визначено внутрішні та міжнародні фактори, які складають найбільшу небезпеку для сучасної Молдови. Серед таких: затягування врегулювання придністровського конфлікту, асиметрична залежність від зовнішніх постачальників енергоресурсів, промислової сировини та гібридна політика РФ, які складають найбільшу загрозу для РМ. Із змісту урядової програми випливає, що ці ризики пов'язані з незмінним прагненням Росії відновити гегемонію у регіоні в цілому та у РМ, зокрема. У цій програмі підвищена увага приділена відносинам РМ з Румунією, що свідчить про те, що для обох держав - Румунії та РМ - реактива- ція ідеї унії наразі не є актуальною. За словами М. Сан- ду, у 2019 р. понад 25% громадян Молдови не просто виступали за об'єднання з Румунією, але й вимагали цього. Однак, як зауважила президентка, вирішити це питання можливо лише шляхом всемолдовського референдуму. У ході зміцнення національної ідентичності молдован як окремої нації, а не як румунської, ідеологія уніонізму поступово відсуватиметься на другорядні позиції. За такого розвитку подій Румунія зможе виступати лише як посередник на шляху РМ до ЄС, але не як фактор їх об'єднання, тобто поглинання молдовської держави та її народу [25].

У рамках поглиблення євроінтеграції передбачається зміцнення стратегічного партнерства Молдови з Румунією шляхом «подальшого розвитку особливих привілейованих відносин». Ключовим пріоритетом нового уряду РМ стало неухильне дотримання молдовоцен- тричної політики його попередників, підтвердження інтеграційного курсу РМ до ЄС «шляхом просування та поглиблення політичних і економічних взаємин з Європейським Союзом» з метою наближення перспективи її вступу до нього. Документ підтвердив прагнення Молдови до проведення структурних реформ, гармонізації національного законодавства з Acquis communautaire задля політичної та економічної інтеграції з ЄС. Задля послаблення енергетичного тиску з боку РФ уряд Молдови прагне підключитися до европейської енергетичної інфраструктури. Молдова також планує в рамках євро- інтеграції активізувати взаємини з іншими членами «асоційованої трійки» - Україною та Грузією. Підписана угода на початку грудня 2022 р. про транзит електроенергії з Азербайджану через Грузію, Чорне море до Румунії та Угорщини передбачає підключення до цієї мережі й РМ. Також дуже важливо відзначити, що у нинішньому Кабінеті Міністрів РМ, що складається з 14 членів, 7 його членів за національним походженням є українцями. Натомість жодного представника «русской» спільноти у його складі не виявлено.

У контексті розвитку «особливих привілейованих відносин» 11 лютого 2022 р. під час п'ятого спільного засідання урядів Молдови та Румунії було підписано угоду про допомогу РМ у розмірі 100 млн. євро. Міністр закордонних справ та європейської інтеграції РМ Н. Попеску у переддень засідання заявив, що стратегічне партнерство з Румунією для європейської інтеграції мусить зміцнити «історичну, мовну та культурну спільність», бо лише таким чином можна «міцно і незворот- ньо закріпити Республіку Молдова в європейському просторі».

Що ж до східного вектору зовнішньої політики, то уряд Молдови продовжує «сприяти конструктивному і прагматичному політичному діалогу» з Росією та з країнами СНД, поглиблення торгівельно-економічного співробітництва «на основі взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи». Сфокусувавшись насамперед на двосторонніх відносинах з Росією, влада Молдови мінімізувала свою діяльність у рамках СНД. Взаємодія у сформованому трикутнику ЄС (важливим є чинник Ру- мунії)-Молдова-СнД (Росія) вимагає від уряду РМ, який послідовно дотримується реалізації національних інтересів, зважених підходів для досягнення стратегічної мети на східному та західному напрямках.

Закономірним є те, що свій перший офіційний візит М. Санду здійснила до Києва. Україна є для РМ другим стратегічним партнером після Румунії. Плани обох країн збігаються у головному - підвищенні безпеки у регіоні, поглибленні взаємодії на євроінтеграційному напрямку. Формування Чорноморсько-Балтійської осі (Бухарест - Кишинів - Київ - Польща - країни Балтії) передбачає спільну протидію спробам РФ відновити і утримати свою гегемонію у Східній Європі та на Балканах. Проєвропейський курс РМ, стратегічне партнерство з Румунією і Україною, віддалення від РФ посилюється. Макроекономічна допомога з боку ЄС 600 млн. євро у 2021 році є суттєвою для пом'якшення політичної та економічної кризи у цій країні. Передбачається введення повномасштабного митного і прикордонного контролю на кордоні Придністров'я з Україною з метою зниження корупції та контрабанди. М. Санду добивається виводу Оперативної групи російських військ з Придністров'я і переформатування миротворчої місії в мирогарантійну місію під егідою ОБСЄ чи ООН. У РФ розглядають такі плани як застосування блокади проти ПМР.

На думку російських фахівців, Грузія, Молдова та Україна є найбільш інтегрованими з ЄС-ом у порівнянні з іншими пострадянськими республіками (окрім країн Балтії). Ключовою подією називається угода цих трьох країн про асоціацію з ЄС. Важливою також у цьому відношенні стала Батумська декларація, укладена Грузією, Молдовою та Україною 19 липня 2021 р., метою якої є координація дій на євроінтеграційному напрямку. Ці країни односторонньо орієнтуються на ЄС і НАТО. Тому говорити про конкуренцію інтеграційних проектів у цих країнах не приходиться. Більше того, євразійська інтеграція, у якій домінує Росія (висловлювання російських дослідників «бере активну участь» є дуже м'яким формулюванням - автор), розглядається цими країнами як фактор експансії та розширення політичного й економічного впливу РФ. Російські експерти роблять акцент на тому, що еліта Грузії, України, Молдови є проєвропей- ською, тоді як рядові громадяни цих країн так не думають, вони за співпрацю з РФ. Курс цієї трійки країн на ЄС і НАТО спрямований на віддалення від євразійської інтеграції та воєнної переваги РФ і її партнерів. Москалі задаються питанням, а наскільки такі прагнення відповідають позиціям громадян цих трьох країн, чи це є лише проектом їхніх еліт. Як би там не було, але їм приходиться визнати, що європейський вектор цих трьох країн спрямований на усунення військової присутності РФ на їх території, звільнення від російського гегемонізму [26, с. 29].

Візит спеціального представника уряду РФ Д Козака 11 серпня 2021 р. до Кишинева завершився скромними результатами. Позиція правлячої еліти РМ у питанні статусу ПМР є незмінною. Аргументи Козака про те, що ПМР посідає ключову роль в економіці держави, є самодостатнім регіоном з розвинутою промисловістю, сільським господарством, активним зовнішньоекономічним потенціалом, що є вагомою обставиною для того, щоб рахуватися з ним і відповідно задовільняти належні інтереси Придністров'я, щоб цей край став надійним містком у формуванні двосторонніх відносин між РМ та РФ, сприяв переростанню їх до рівня стратегічного партнерства. Справді, роль ПМР в економічному житті Молдови залишається великою, незважаючи на те, що чисельність краю зменшилася упродовж 1989 - 2018 рр. з 700 тисяч осіб до 300 тисяч. Питома вага жителів ПМР скоротилася з 17% до 10% населення усієї РМ, але внесок ПМР у ВВП Молдови продовжує залишатися високим і складає 40%. Питова вага ВВП на душу населення у ПМР вища, ніж РМ в цілому на кілька сот доларів. У той же час хронічним явищем економіки РМ та пМр є великий дефіцит бюджету та значна сума державного боргу, спричинені неможливістю вчасної оплати за поставки енергоносіїв та промислової сировини з РФ. Після набуття Угоди про асоціацію між Молдовою і ЄС обсяги експорту на західному напрямку обох частин РМ зросли на третину, тоді як експорт до рФ скоротився на 10-12%. Подібна тенденція продовжує зберігатися й у нинішні часи, що дозволить суттєво знизити економічну залежність РМ та ПМР від РФ, а значить покращити стосунки між обома складовими єдиної Молдовської держави.

Якщо у 1990 р. в економіці Молдови доля промисловості складала 37%, а сільського господарства - 36% і в цілому МРСР була однією із провідних республік СРСР, то перехід від соціалізму до капіталізму призвів до її масштабної деіндустріалізації та занепаду агропромислового комплексу. РМ перетворилася з індустріально-аграрної на країну з економікою, що розвивається. За обсягами ВВП 2020 року 11,24 млрд. дол. РМ посіла 124 місце у світі та передостаннє у Європі. 36% населення республіки перебуває на межі бідності. Після укладання Угоди про асоціацію між РМ та ЄС у 2014 р. започаткувався поступовий розвиток цієї країни. Частка її експорту до ЄС складає б7% від загального обсягу. Переваги європейського шляху розвитку є беззаперечними, але недостатніми для розв'язання існуючих проблем у державі. Російські аналітики вважають, що поглиблення стосунків з країнами ЄАЕС, особливо з РФ, допоможуть РМ вирішити гострі проблеми з імпортом енергоресурсів та сировини, постачання продукції на ринки цих країн, забезпечити робочі місця для надлишкових трудових ресурсів.

Упродовж 1989-2020 рр. Молдова переживає значну демографічну кризу. Чисельність населення РМ (без врахування населення Придністров'я) у цей період скоротилася з 4,86 млн. осіб до 2,9 млн. чол.; за іншими даними у цей же період його кількість зменшилася до 2,6 млн. чол. (відповідно майже на 40% та 54% в обох випадках). Особливу небезпеку складає скорочення питомої ваги осіб працездатного віку (до 63%) і зростання відповідно осіб пенсійного віку (понад 19%) від загальної кількості населення. Доля молоді у структурі населення також має тенденцію до зниження [27].

Вищенаведені дані про різке скорочення населення РМ є значно перебільшеними. Це спричинилося тому, що автори не враховують тимчасового масового перебування громадян республіки за кордоном. Так, 800 тисяч осіб працює у країнах ЄС та РФ у майже рівних долях. Значна частина перебуває в інших країнах. Усі вони тимчасово відсутні у РМ, зайняті працею у самих різних сферах і отримують добру зарплату; сукупні перекази коштів до РМ щороку складають біля 1 млрд. дол. Такі явища є типовими для усіх країн постсоціалістичної системи.

У Москві вважається, що правляча еліта РМ усіх уподобань є суцільно корумпованою. РМ часто називають країною «виборчої демократії», оскільки демократія і справедливість звучать тільки у ході виборчих процесів. Після їх завершення передвиборчі обіцянки не виконуються. Подібні твердження не є цілком обгрунтованими. Так, зокрема у рейтингу держав за кількістю переглянутих у ЄСПЛ рішень господарських судів країн Європи у 2010-2011 рр., серед найгірших 10 держав, Молдова посідала 8-е місце, тоді як Росія - 1 місце, Туреччина - 2, Україна - 3 та 5, Румунія - 4. Позаду від РМ також виявилися Італія, Польща, Грузія, Сербія. Питома вага витрат на господарську судову систему в бюджеті РМ складає 0,18%, що є середнім показником серед 35 країн Європи. Ці обсяги поступаються лише витратам РФ (0,24%) та Швейцарії (0,22%) [28, с. 10, 24].

Найбільшу загрозу для цілісності РМ, продовженню удосконаленню моделі державотворення складає са- мопроголошена у 1991 р. Придністровська Молдовська Республіка (ПМР), яка з 1992 р. де факто перебуває поза контролем Кишинева. Незважаючи на те, що підтримка суверенітету та цілісності Молдови на міжнародній арені завжди є беззаперечною, а ПМР не визнана жодною державою світу, у тому числі й РФ, її статус у складі Молдови чи на міжнародній арені залишається неврегульо- ваним, проте вона продовжує існувати завдяки всебічній підтримці з боку Росії. У проросійських проектах, планах і форматах (2+1 чи 5+2), пропонованих Д.Козаком, Є.Примаковим, Ю.Зубановим упродовж останніх 30-и рр. ХХІ ст., ПМР, ряду країн ЄС, територіальна цілісність РМ визнається при умові, що Придністров'я набуде не тільки автономії, а й статусу державотворного суб'єкта у її складі. Для РМ такі права пМр у її складі є неприйнятними. Конфлікт продовжується, бо позиція США, ЄС, ОБСЄ, ООН є пасивною, простежується однобічність підходів у вирішенні Придністровського питання. Натомість РФ була і залишається як активним учасником Придністровського конфлікту, так і одночасним членом його врегулювання, що являється міжнародним недоро- зумінням. Військова присутність РФ у Придністров'ї не отримала міжнародного статусу миротворця, яке стало інструментом недопущення розширення НАТО і ЄС на Схід, ослаблення позицій як Молдови, так і України.

З одного боку, незмінні вимоги РФ щодо забезпечення федералізації РМ та, з другого боку, непоступливість Кишинева щодо моделі унітарності РМ, згоди на надання для ПМР автономії з особливим статусом у складі Молдови унеможливлюють поглиблення двосторонніх відносин між РФ та РМ. В основі позиції Кишинева лежать положення Закону від 22 липня 2005 року, якими РМ проголошена єдиною і неподільною територією, а Придністров'є визнавалося як автономно-територіальне утворення з особливим правовим статусом у складі РМ. Оскільки підходи обох сторін продовжують не співпадати, тому врегулювати двосторонні відносини не вдається. У відповідь на таку незмінну позицію РФ влада РМ продовжує євроінтеграційний курс, а Росія у відплату посилює ескалацію і напругу між Тирасполем і Кишиневом. Важливо відзначити, що усі попередні заходи Кишинева не допомогли вмонтувати ПМР у державний організм РМ. Але й для Росії сепаратизм у Придністров'ї приносить усе менше дивідентів. Величезна підтримка цього краю з боку РФ, постійні спроби і намагання добитися на міжнародному рівні визнання незалежності ПМР залишаються поза увагою світової спільноти. У той же час РФ боїться одноосібно визнати самостійність ПМР, а інші країни, сателіти РФ цього не допускають.

Допоки панування інтересів РФ, її воєнна присутність у Придністров'ї зберігатимуться, доти внутрішньополітичне життя Молдови позначатиметься сепаратизмом, обособленістю Придністров'я від РМ, замороженістю цього конфлікту, неможливістю повноцінного розвитку і удосконалення моделі державотворення та інституцій держави. Розвиток економіки країни з боку РФ буде постійно гальмуватися, а її соціально-економічна сфера переживатиме стагнацію.

Президентка РМ М. Санду у грудні 2021 р. озвучила основні пріоритети РМ, які заслуговують на увагу: набути членства в ЄС, але зберегти стосунки з РФ. Проголошений РМ нейтралітет дає великі надії на нормалізацію взаємин і з РФ. Сучасна еліта РМ найбільш згуртована навколо планів щодо вступу до ЄС, але вона поступово погоджується і на конструктивні відносини з РФ. РМ надзвичайно зацікавлена у відновленні сприятливих умов для експорту її продукціії до РФ, у забезпеченні правового захисту молдовських заробітчан у РФ, у врегулюванні придністровської проблеми на умовах Кишинева. Молдова виступає за зону вільної торгівлі з СНД, але без членства в ЄАЕС. Найголовнішими питаннями для РМ є отримання російських енергоносіїв та доступ її сільськогосподарської продукції на ринках РФ. Чим більше шансів з'являється для вирішення цих питань, тим активніше Кишинів співпрацюватиме з Росією. Російські молдовознавці запевняють, що Молдова не може цим фактором ігнорувати і не буде цього робити. Для РМ оптимальним вибором майбутнього має стали надійним мостом між Сходом і Заходом, що принесе їй найбільше користі [29, с. 126].

Майя Санду проводить паралелі між гібридною війною, яку Росія веде проти України, та її методами, спрямованими проти РМ. І це при тому, що прагнення РМ та України у зовнішній політиці не співпадають, адже Молдова, на відміну від України, дотримується нейтрального статусу. А все це тому, що незалежно від міжнародного курсу цих двох країн, Москва намагається повернути їх до своєї виключної сфери впливу. «Так само, як рф не можна дозволити перемогти в Україні, її гібридним методам не можна дозволити досягти успіху в Молдові», - наголошує М. Санду, - «Молдова, попри нав'язані їй обмеження, готова і надалі продовжувати європейську інтеграцію» [30].

Усі складності формування незалежної РМ обумовлені її історичним минулим. З одного боку, в умовах тривалої відсутності державності у Бессарабії/Молдові, підневільного перебування її основних земель у складі Османської, Габсбурзької, Російської, Румунської, Радянської імперій, процеси її національного творення і державного розвитку постійно гальмувалися, що негативно позначається на нинішньому становищі цієї країни. Особливо згубною виявилася політика СРСР щодо тотального перемішування народів, зросійщення молдован та інших етносів республіки. Роз'єднаність у політичному та ідеологічному відношенні продовжує справляти досить великий негативний вплив на процеси консолідації усього суспільства навколо державницької ідеї Молдови, формування єдиної політичної нації. З другого боку, на території сучасної Молдови сформувалося і функціонує три ідентичності - молдовська, прору- мунська та проросійська, які конкурують між собою, почергово поступаючись першістю, і впливають на характер реформаційних перетворень та державотворних процесів у країні. Від рівня впливу кожного з цих трьох факторів залежать успіхи РМ у державотворенні та на міжнародній арені. Зокрема, формування і зміцнення її державної моделі: унітарної, молдовоцентичної з допуском автономних чи федеративних утворень; європейсько/румунського чи євразійсько/російського векторів. Основу першого складає державотворна нація молдован, які в цілому підтримують політику розбудови єдиної незалежної унітарної держави. Їх питома вага складає понад 40%, тобто молдовоцентичні представники у РМ складають велику, але не абсолютну більшість. Друга група сформувалася із переважної частини титульної молдовської нації, пріоритетом якої є ідеологія уніонізму, тобто об'єднання з Румунією. Її питома вага у самі кращі часи для неї не досягала 20% населення. З плином часу її ряди постійно рідшають. До третьої групи належать великі національні спільноти («русские», українці, гагаузи, болгари), які перебувають під російським впливом, частка яких складає 35% усього населення республіки. А у Придністров'ї їхня кількість явно домінує і перевищує 2/3 місцевого населення. Таке суперечливе в етнічному і державотворному відношенні суспільство вимагає відповідної політики заради його консолідації, посилення молдовоцентричних процесів, успішної розбудови демократичної Республіки Молдова, в якій мають створюватися сприятливі умови життя як для корінного етносу, так і для усіх національних спільнот.

Протидіючи у подальшому європейському вибору РМ, Росія постійно вдавалася до все нових ініціатив заради збереження свого впливу у цій країні. За фасадом усіх цих пропозицій приховувалися політичні інтереси: поглиблення двостороннього співробітництва при умові приєднання РМ до ЄАЕС, а не до ЄС, забезпечення федералізації країни. РМ демонструвала однозначну згоду на поглиблення співпраці з РФ, погоджувалася на запровадження певних елементів федералізації країни, зокрема забезпечення для Придістров'я свободи у зовнішньоекономічній сфері, хоча у питаннях державотворення політика моноцентричності залишалася домінуючою. Не отримавши від Молдови цілковитої згоди у питанні федералізації країни, Москва у черговий раз вдалася до рішучих і штучних обмежень експорту енергоносіїв та сировини до РМ та доступу її готової продукції на російські ринки. Досягти формування рівноправних багатосторонніх відносин з РФ не змогли ліві, дійсно проросійські сили. Зробивши висновки з цього, праві сили республіки взяли різкий курс на ЄС. Після розпочатої повномасштабної війни Росії проти України у них не залишалося іншого вибору і часу на зволікання. Тепер цьому не зможуть перешкоджати навіть проросій- ські сили у самій РМ, через падіння їхнього авторитету, підірваного такою варварською поведінкою щодо України. Такі дії з боку РФ відчутно підірвали стабільність російсько-молдовських відносин, нечувано поглибили у Кишинева розчарування у можливості формувати рівноправні економічні відносини на просторі з Рф. Показники ставлення молдовського суспільства до об'єднання з Румунією вирівнялися з показниками незгоди на зближення з РФ і далеко перевищують 2/3 громадян РМ.

Особливої уваги заслуговує становище української спільноти у РМ. Українське питання на усіх теренах його проживання актуалізувалося після того, як Російська та Габсбурзька монархії у кінці Першої світової війни розпалися і на їх місці почали швидко формуватися нові держави, серед них і УНР та ЗУНР. Після передачі Бессарабії від Російської імперії, а Буковини від Австрії до складу Румунії на основі Версальського договору переможниці у війні країни Антанти 9 квітня 1918 р. молдовани, українці, русские, євреї, гагаузи та болгари - основне населення цих земель - потрапили під румунську владу.

Утворено у 1924 р. Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (МАРСР) на західних землях України складала майже 8 тис. кв. км і успішно розвивалася у складі УСРР. У 1924 році її населення складало 545,5 тис. чол. За національною ознакою її склад був таким: українці складали 48,5%, молдовани - 30,1%, росіяни - 8,5%. За роки існування МАРСР чисельність її населення зросла з 419 тис. чол. до понад 600 тис. чол. Українці складали до 51%, молдовани - понад 31%, русские - 10% населення. У підрумунській Бессарабії у 1930 р. проживало близько 3 млн. мешканців, з них молдован - 56,2%, росіян - 12,3%, українців - 10,9%, євреїі - 7,2%. Після приєднання 6-ти повітів Бессарабії до СРСР у серпні 1940 р. до неї було включено лише 6 районів території МАРСР площею 3,9 тис. кв. км, що йменується Придністров'ям з населенням 310 тис. чол., а решта 4 тис. кв. км (46% території та 52 % населення колишньої МАРСР) повернулося до складу УСРР. Після цього була проголошена МРСР у складі СРСР.Загальна чисельність населення МРСР на 1 січня 1941 р. становила 2,367 млн. чол; молдовани - 68,8%, українці - 11,1%, росіяни - 6,7%, інші - 13,4%. МАРСР стала плацдармом для ведення підривної роботи Радянського Союзу проти Румунії у міжвоєнний період і для майбутнього повернення Бессарабії назад до СРСР та її радянизації. Це відбулося у серпні 1940 р., але не на довго. З червня 1941 - по кінець 1944 р. ця територія знову перебувала під окупацією Румунії. Після Другої світової війни МРСР відновилася у тих же кордонах і у тому ж статусі. У 1939 р. 301 тис. чол. визнавали рідною мовою українську (понад 50% населення МАРСР), молдовську - 164 тис. чол. (27,4%), російську - 88,7 тис. чол. (14% ), єврейську - 24 тис. чол.(4%), німецьку - 11,5 тис. чол. (2%) населення цього краю [31, 1) с. 62-66; 2) с. 73].

У соціалістичний період розвиток усіх народів і республік спрямовувався і всіляко забезпечувався на спільних цінностях і у загальнорадянському ідеолого-пар- тійному контексті, виключно на принципах зближення націй і формування нової спільноти радянського народу шляхом запровадження у всіх республіках двомовності на основі інтернаціональної ролі «русского языка» і мови корінної нації. Реалізація такої політики обернулася величезними успіхами для Росії і величезними втратами для усіх республік. У МРСР такими мовами стали «русская» і молдовська. Національні інтереси титульної нації республіки ігнорувалися, вони відтісня- лися на другорядні позиції, а можливості, зокрема права і мова усіх нетитульних спільнот, які проживали у РМ, ігнорувалися і прирікалися на зросійщення або омолдовлення. Такі двомовні умови МРСР підштовхнули українську спільноту не тільки на території Молдови, а й у самому Придністров'ї, де вони перебували у більшості і проживали там як корінний етнос, віддати вимушену перевагу російськості проти молдовськості через спорідненість української і російської мов та історичним традиціям. Українські школи, відкриті у післявоєнний час, рішуче переводилися на російську мову навчання. На початку 60-х років вони зникли. Застосовування української мови звелося до побутового рівня, міжособистого спілкування та у рамках діяльності українських громадських організацій.

У часи бездержавності республік у складі СРСР асиміляція нерусі, себто усіх «нерусских» націй, проводилася у масовому порядку, у тому числі й у самій Україні. Кількість українців у Радянському Союзу скоротилася у два рази, що завдало українській нації невідновлюваних втрат й продовжує негативно позначатися і на сучасному її становищі. Навіть у незалежній Україні українство, особливо у промислових центрах, столиці та обласних містах, відновлюється дуже повільно. Звичайно, що незрівнянно гірші можливості для повноцінного розвитку мали українці на просторі інших колишніх республіках СРСР, серед них і у Молдові. Серед усіх народів Молдови найбільш масової русифікації зазнали українці. Причини на поверхні. У 1990 році у МРСР не було жодної української школи. Для усіх немолдовських спільнот запроваджувалися навчальні заклади виключно на «русском языке». Мовна близькість росіян та українців, спільні радянські традиції, низький рівень національної свідомості зарубіжних українців через колоніальний стан України та відсутність незалежної національної політики, низький рівень забезпечення культурно-освітніх потреб українців з боку самостійних України, Молдови, відсутність навчальних установ та перспектив для широкого застосування рідної мови.

Історичні особливості розвитку української спільноти на теренах Молдови обумовили існування і збереження української культури лише у межах традиційно-побутової матеріальної та духовної культури. Незважаючи на багатовікове перебування в іноетнічно- му середовищі, відірваність від історичної прабатьківщини, яка сама була поневоленою, активні асиміляційні процеси, українці Молдови, все-таки зберегли свою національну самобутність, мову, культуру. І тільки у часи незалежності РМ та України почали складатися сприятливі умови для повноцінного розвитку чисельно значної і вольової української спільноти.

На жаль, висвітлюючи історію Молдови, становлення її державності, розкриваючи багатонаціональний склад її населення, дослідники пострадянських держав, особливо РФ, зводять весь спектр міжнаціональних процесів до відносин «русскоязычного населения», «рус- скоговорящих сообществ» та молдован, автоматично зараховуючи до складу перших усіх вихідців із Росії, України, інших колишніх республік СРСР, у тому числі й російськомовних молдован. Українці перебували спочатку в умовах русифікації, а у незалежній РМ підпадають під все більший вплив молдовської національної ідеї. Наслідком такого підневільного становища відбулося їх значне зросійщення, а у нинішні часи вони витісняються нарівні з російськомовним населенням із складу середніх і вищих верств еліти сучасної РМ

Результати перепису населення Молдови (без врахування жителів Придністров'я) у 2004 р. засвідчили про його скорочення з 4,865 млн. осіб до 4,35 млн., а у 2014 р. воно зменшилося ще на 440 тис. осіб, до 3 млн. Наслідки радянизації МРСР стали згубними для усіх етносів Молдови, серед них і українців. Якщо у 1989 р. українська спільнота Молдови складала 602,6 тис. чол. (14% населення усієї РМ), а у Придністров'ї її частка становила 280 тис. чол. (до 40% населення цього краю), то у 2014 р. чисельність українців у РМ, без Придністров'я, зменшилася з 282,4 тис. (8,4%) до 220 тис.осіб (6,6%), росіян - від 6,0% до 4,1%, за рахунок молдован натомість різко зросла кількість румунів - з 2,2% до 7%; гагаузів - з 4,4% до 4,6%; болгар - показник 1,9% не змінився. Незважаючи на це українці й у нинішні часи за чисельністю продовжують посідати у РМ друге місце після молдован [32].

Самопроголошена і невизнана ПМР практично не брала участі у переписі населення РМ 2004 та 2014 рр. За одними даними населення Придністров'я складало у 2004 р. 450 тис. осіб, до 10% жителів РМ. За іншими даними кількість населення цього краю у кінці 2004 р. становило понад 555 тис. осіб, з них українці - майже 160 тис. осіб або 28,8% всього населення цього краю. У придністровському регіоні кількість населення продовжувало різко зменшуватися і 2018 р., його чисельність не перевищувала 300 тисяч осіб. Домінуючою спільнотою у ПМР залишається українська 178 тис. осіб (59%), яка складає більшість у цьому краї. Решту становлять молдовани, етнічні «русские», місцеві громадяни РФ та асимільовані інші спільноти, особливо українська. Однак, у публікаціях на цю тему вказується, що питома вага українців у Придністров'ї складає лише 28,8%. За етнічними ознаками українці явно переважають у цьому краї. Але в результаті їх тотального зросійщення значна частина українців почала зараховуватися до складу російськомовного населення, тому перевага останніх серед національних спільнот як Молдови, так і Придністров'я, нечувано зросла.

Доля українців Молдови була складною і часто трагічною, але всупереч усім негараздам вони зуміли зберегти свою самобутність і з цієї точки зору це вважається феноменом, який потребує серйозного вивчення. Але замість цього деякі представники національних спільнот прагнуть «замальовувати» «білі плями» їх минулого на теренах РМ ще гіршими фарбами. До таких відносяться прихильники політичного русинства. Слід наголосити, що русинство у Молдові має значне політичне підгрунтя завдяки впливу лідерів російськомовного населення та величезній підтримці його розвитку з боку РФ, проте ідеологія русинства не набула значного поширення у незалежній Молдові. Але оскільки ця ідея безпосередньо торкається життя українців Молдови, які перебувають під великим впливом московської пропаганди, розвиваються у відриві від Матері-Батьківщи- ни, тому дослідникам не можна цілковито залишати її поза увагою. Ключову роль у живучості ідеї русинства відіграють проросійські сили, які на кошти Москви формують для неї вигідне бачення історії стародавньої Русі, особливо з позицій сучасних інтересів Рф. їхні лідери поширюють серед «русского» і українського населення Молдови ідеї про те, що назва русин тотожна назві «русский» і намагаються їх таким чином переконати, що «русские» і українці є одним народом. У Російській імперії з метою злиття трьох слов'янських народів у єдину етнічну спільноту були впроваджені однокореневі назви - великороси, білороси, малороси, щоб показати їх спільний корінь походження з часів Руської держави. Але ця справа була настільки абсурдною, що навіть всупереч постійній забороні у самій імперії вживати окремі назви цих трьох народів, ці штучні назви не прижилася. З ХУІІІ ст. ці три нації настільки стали різними, що це змусило діячів культури і науки імперії та владу визнати таку окремішність і відобразити це й у назві «русского», білоруського та українського як окремих народів. За межами царської імперії назва українців русинами залишилася. Цей термін набув поширення і зберігається до нинішнього часу за українцями Молдови, Польщі, Угорщини, Словаччиниі, Чехії, Румунії, Сербії, Хорватії, Словенії, а також за їхніми вихідцями з цих країн у Канаді і США та інших державах.

У діяльності прихильників русинства Молдови помітну роль відіграє книга професора С.Суляка, видана у 2004 р. у Кишиневі під назвою «Осколки святой Руси. Очерки этнической истории руснаков в Молдавии». Поряд з цим у Кишиневі упродовж багатьох років справно видається журнал «Русин», в якому русинська тематика також знаходить епізодичне висвітлення. Фінансове забезпечення русиністів Молдови триває, але широкого поширення ця ідеологія так і не набула. Грунтовне спростування псевдотеорії русинства у Молдові, здійснене в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України ще у кінці 10-х рр. ХХІ ст., розставило у цьому питанні все на свої місця.

У роки успішної розбудови незалежних держав в Україні та Молдові розпочався сприятливий період відродження окремих спільнот РМ, зокрема й української. Висвітленню їх становища та пошуку шляхів його покращення почало приділятися все більше уваги. Це справило позитивний вплив на розвиток української освіти, науки, культури, громадянського руху. У 2001 р. парламент РМ прийняв Закон про права осіб, які належать до національних меншин, для яких було закріплено «національно-російську і російсько-національну двомовність». Схваленою у грудні 2003 р. Концепцією державної національної політики РМ забезпечувався вільний розвиток культури, мови, збереження національної ідентичності всіх етнічних спільнот, які проживали на території РМ. Статус молдовської мови у РМ підтверджувався як державної, а російської мови - відповідно як мови міжнаціонального спілкування. Державність української мови затверджувалася лише на Лівобережжі РМ, поряд з російською та молдовською мовами. На правобережній частині Молдови українській мові гарантувалася «державна підтримка» нарівні з гагаузькою та болгарською, івритом, ідіш, ромською мовами.

У часи незалежної Молдови ситуація почала покращуватися. А правове забезпечення культурно-освітнього розвитку українців у РМ стало лише початком відродження українців як окремої етнічної спільноти. У 2015 р. у РМ українську мову вивчали окремим предметом у 49 середніх навчальних закладах близько 5,5 тисяч учнів. На території Придністров'я українська, молдовська мови та «русский язык» мають однаковий статус офіційних мов цього регіону. Проте на ділі рівного застосування цих мов у цьому краї немає, про що свідчить невідповідність кількості освітніх установ чисельності представників спільнот у цьому краї. Дискримінаційна політика в освітній сфері продовжується з вини влади невизнаної ПМР. У Придністров'ї в цілому діє 179 державних шкіл: 124 - російською, 33 молдовською (на кирилиці), 15 - російсько-молдовською, 6 - українською мовами навчання. За іншими даними функціонує 4-и навчальних установи з українською мовою навчання та 4-и російсько-українською мовами. В цілому, українську мову як другу офіційну вивчали у 2017 році близько 14,5 тисяч учнів Придністров'я.

Окремих українських шкіл на правобережній частині РМ не існує. Навчання у діючих українських школах і класах має свої особливості: українських дітей виховують у рмках придністровського патріотизму, у дусі окремішності та незалежності краю від РМ, панує ідеологія загальнорадянських традицій і ментальності та вкраплені до неї українські національні особливості козацьких часів, спільні з народами Росії та СРСР перемоги у війнах, почуття гордості за приналежніх їх до великого Радянського Союзу та заможнє життя у ньому. Серед постійних заходів серед учнів отримують постійне висвітлення: військова агресія Молдови разом з Румунією весною - літом 1992 року проти Придністровської держави з метою знищення свободи цього краю, його поневолення; результати усіх референдумів у краї про його незалежність та про готовність приєднатися до РФ у разі загрози втратити незалежність; спільна історія і дружба українського та російського народів у складі Росії та СРСР. Бракує матеріалів про самостійний розвиток України, про необхідність виховання єдності українців Придністров'я з українцями України, оскільки вони складають одну націю.

Через брак коштів робота україномовних телеканалів та друкованих ЗМІ у цьому краї перебуває у незадовільному стані. У той час телеканали і зМі РФ, Румунії та РМ потужно діють і переважають у Придністров'ї та на решті території Молдови. Інформаційний вакуум, у якому знаходять українці, так і не вдалося подолати не тільки на правобережжі Дністра, але й на Лівобережжі, тобто у Придністров'ї. Під дією цих чинників серед української громади ПМР переважає сепаратистська ідеологія проросійського змісту. Українські активісти Придністров'я виступають за федералізацію РМ. Основи цієї ідеології були вироблені великим українським патріотом Олександром Бутом. На початку 90-х рр. він являвся автором одного із проектів вирішення придністровського конфлікту шляхом приєднання краю до України. У середині 90-х рр. він хотів провести щодо цього референдум у Придністров'ї. Але цього не відбулося, бо така ініціатива йшло врозріз з озвученою офіційною політикою України, яка постіійно підкреслює повагу до територіальної цілісності та суверенітету РМ.