Розвиток міжнародного бізнесу в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Базисні умови поставок товарів у МБ (ІНКОТЕРМС-2010)

Інкотемрмс (International commerce terms) -- міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних умов в галузі міжнародної торгівлі. Число термінів Інкотермс скорочено з 13 до 11. Це стало можливо шляхом включення двох нових термінів, які можуть бути використані незалежно від узгодженого способу перевезення, а саме: DAT (Постачання на терміналі) і DAP (Постачання в місці призначення) замість термінів Інкотермс 2000 DAF (Постачання на кордоні), DES (Постачання із судна), DEQ (Постачання з причалу) та DDU (Постачання без оплати мита).

Згідно із зазначеними двома новими термінами, постачання здійснюється в узгодженому місці призначення: по терміну DAT (Постачання на терміналі) шляхом надання товару в розпорядження покупця нерозвантаженим з прибулого транспортного засобу; по терміну DAP (Постачання в місці призначення) також шляхом надання товару в розпорядження покупця, але готовим для розвантаження, DES (Постачання із судна) і DDU (Постачання без оплати мита). Вказівка ??на термінал в терміні DAT (Постачання на терміналі) може бути в порту, і тому термін DAT може без побоювання бути використаний в тих випадках, коли застосовувався термін Інкотермс 2000 DEQ (Постачання з причалу).

Класифікація 11 термін Інкотермс 2010

Правила для будь-якого виду або видів транспорту

EXW	Ex Works	Франко завод. Термін «Франко завод» означає, що продавець виконує своє зобов'язання по постачанню, коли він передає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (заводі, фабриці, складі і т.п.). Зокрема, він не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, а також за митне очищення товару для ввезення, покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару від підприємства продавця до місця призначення.
FCA	Free Carrier	Франко перевізник. Термін «Франко перевізник» означає, що продавець вважається тим, хто виконав своє зобов'язання по поставці товару, який пройшов митне очищення для ввезення, з моменту передачі його в розпорядження перевізника в обумовленому пункті.
CP T	Carriage Paid to	Перевезення оплачено до. продавець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення. Ризик загибелі або пошкодження товару, а також будь-якого збільшення витрат, що виникає після передачі товару перевізнику, переходить з продавця на покупця, коли товар передано в розпорядження перевізника.
C I P	Carriage and Insurance Paid to	Перевезення і страхування оплачені до. «Провезення та страхування оплачені до» означає, що продавець несе ті ж обов'язки, що і відповідно до терміна СРТ, але з тим доповненням, що продавець повинен забезпечити транспортне страхування від ризиків загибелі або пошкодження товару під час перевезення. Згідно з даними умовами, продавець зобов'язаний забезпечити митне очищення товару для експорту.
DAT	Delivered at Terminal	Постачання на терміналі. товар надається в розпорядження покупця нерозвантаженим з прибулого транспортного засобу.
DAP	Delivered at Place	Поставка в місці призначення. Термін DAP передбачає, що товар надається покупцеві вже готовим для розвантаження.
DDP	Delivered Duty Paid	«Поставка з оплатою мита», означає, що продавець вважається тим, хто виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов'язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів.

Інкотермс традиційно використовувались в договорах міжнародної купівлі - продажу, коли товар перетинав кордон. У різних частинах світу створення торгових спілок, як, наприклад, Європейський Союз, зробили менш важливим видимий контроль над товарами при проходженні їх через кордон відповідних сторін.

2. Види та форми міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес (МБ) характеризується сукупністю угод укладених і здійснюваних через національні кордони для реалізації цілей окремих індивідуумів, організацій, фірм. МБ відрізняється від національного тим, що він пов'язаний з переміщенням ресурсів, послуг з однієї країни до іншої, але не лише в середині однієї країни. МБ розвивається у різних галузях підприємницької діяльності. Відмінною рисою МБ є те, що на нього безпосередньо впливає чисельність обставини, в тому числі, у мові, відстані, валютних курсах, тарифних бар'єрах, політичних проблемах тощо.

До найпоширеніших видів міжнародного бізнесу відносять: експорт, ліцензування, франчайзинг, контракти на управління, проекти „під ключ”, прямі іноземні інвестиції.

Експорт/імпотр товарів - найпростіший шлях проникнути на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту експортний відділ, незалежну торговельну компанію, посередницьку службу, яка має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.

Інвестиції-: прямі, непрямі(портфельні)

Експорт/імпотр послуг- непрямий екс/імп (перевезення, грошові переводи)

Ліцензування - це надання іншим фірмам певних прав, наприклад: на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок, ноу-хау. Це - спосіб організації виробництва за кордоном, який зводить до мінімуму витрати фірми, забезпечує одержання доходів в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту.

Франчайзінг - спосіб діяльності, згідно з яким франчайзер передає франчайзі(покупцеві) право на використання своєї торгової марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі.

Проекти „під ключ” вид міжнародного бізнесу, який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягається повна їх готовність на початок експлуатації.Фірми, що реалізують проекти „під ключ” найчастіше є виробниками промислового устаткування.

Спільне підприємство - це діяльність в якій бере участь спільний капітал, що утворився з пайових внесків партнерів двох, або більше країн, котрі спільно здійснюють господарську діяльність, керуючи створеним спільним підприємством і розподіляючи між собою отримані прибутки пропорційно до вкладених капіталів.

Види:

а) за масштабами - локальний, національний, регіональний, транснаціональний, міжнародний, глобальний;

б) за організаційно-правовими формами прояву - індивідуальний, корпоративний, легальний і тіньовий;

в) за сферами діяльності - торгівельний, туристичний, інвестиції.

3. Глобалізація бізнесу, її суть та наслідки

Глобалізамція -- процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками глобалізації єміжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизаціязаконодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Глобалізація у бізнесі - посилення взаємозалежності національних економік, переплетіння соціально-економічних процесів, що відбуваються у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес;

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей нац держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов`язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

*співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

*прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік , а з іншого - посилює нерівномірність та диспропорційність розвитку.

Однак, глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв*язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.

4. Ґенеза теоретичних підходів до суті підприємництва та бізнесу

Виокремлення підприємницької, бізнесової діяльності в особливу, самостійну сферу суспільного життя, зростання ролі та впливу зовнішньоекономічних зв'язків на соціально-економічний розвиток держав і народів - усе це потребувало теоретичного осмислення, обґрунтування та узагальнення. Уже в XVI ст. окремі знання про взаємозв'язки розвитку економіки, в тому числі й таких видів бізнесу, як зовнішня торгівля, кредитні операції, банківська діяльність, починають оформлюватися в перші теоретичні системи.

Аналіз та узагальнення еволюції поглядів на підприємництво й міжнародний бізнес дозволяють виокремити три основні етапи:

^ класичні концепції підприємництва, зовнішньої торгівлі та бізнесу (XVI-XIX ст.);

^ регулятивні теорії розвитку міжнародного бізнесу (XIX -- 70-ті рр. XX ст.);

^ сучасні теорії міжнародного підприємництва та бізнесу (кінець XX - початок XXI ст.).

Перші спроби систематизованого висвітлення питань зовнішньої торгівлі проглядалися в роботах меркантилістів. Головна ідея- максимальне заохочення й стимулювання розвитку з боку держави зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, з метою залучення грошей у вигляді золота й срібла, обмеження імпорту, захист нац ринку від припливу іноземних товарів. Водночас у роботах меркантилістів містяться ідеї щодо раціонального управління (менеджменту) зовнішньоек діяльністю, необхідності дослідження ринку (маркетингу).

Формування класичної школи економічної науки надало нового імпульсу подальшому дослідженню сутності підприємництва, форм і видів міжнародного бізнесу. Уперше сам термін "підприємництво" введено в обіг і досліджено в сер XVIII банкіром Кантільоном. За Кантільоном, підприємець - це той, хто має свою справу, продає послуги й товари власної праці. На його думку, підприємництво пов'язане з інноваціями та ризиком, передбаченням і відповідальністю за прийняті рішення в умовах невизначеності. Подібний погляд розвивали у своїх працях Тюнен та Найт. Ж.Б. Сей дав визначення підприємництву як діяльності щодо об'єднання та комбінування трьох класичних факторів виробництва - землі, капіталу й праці. Водночас він підкреслював відмінності підприємця від капіталіста. Інший спосіб визначення підприємницької функції запропонував австрійський економіст Й.А. Шумпетер. стверджував, що джерелом розвитку економічної системи слугують внутрішні процеси, нові комбінації факторів вир-ва та обігу, а також різні нововведення. На його думку, інновації спрямовані на підвищення продуктивності і, як правило, на одержання додаткового доходу.

Відомою регулятивною концепцією є сформульована Вебленом концепція "дихотомії індустрії та бізнесу". Він аналізує причини виникнення й природу економічних інститутів суспільства і, зокрема, такого як інститут "дозвільного класу". Він протиставляє неробство та виробничу діяльність, формулює концепцію дихотомії індустрії та бізнесу.

Визначальне місце в неоінституціоналізмі посідають теорії "нового індустріального сусп" Гелбрейта та "постіндустріальното суспільства" Белла.

Серед сучасних теорій міжнародного бізнесу чільне місце посідають такі теорії: поведінки фірми Г. Саймона, Р. Сайєрта, Дж. Марча (фірма як коаліція індивідів і підрозділів; застосування при дослідженні економічної сутності фірми кейс-методу Гарвардської школи бізнесу; транзакційних витрат Р. Коуза; суспільного вибору; економічного імперіалізму. Крім того, теоретичні дослідження проблем сучасного міжнародного бізнесу концентруються на широкому колі питань, пов'язаних зі змінами в умовах, масштабах, географії й структурі міжнародної торгівлі та прямих і портфельних заруб інвестицій, з трансформаціями ТНК та науково-технологічної революції в міжнародному менеджменті та маркетингу, а також з появою нових форм і видів міжнародного бізнесу.

Особлива увага в сучасних теоріях міжнародного бізнесу приділяється конкурентоспроможності фірм на глобальних ринках.

Отже, теорії міжнародного бізнесу, пройшовши значний історичний етап свого становлення та розвитку відбивають найактуальніші проблеми, що постають перед сучасним підприємництвом і слугують вагомим підґрунтям для практичної підприємницької діяльності компаній.

5. Економічна освіта в КНУ імені Т. Шевченка

Економічна освіта в університеті бере свій початок із заснування у 1842 р. кафедри політичної економії і статистики. Економічний факультет в Київському університеті було відкрито у 1933 р. Кафедри: економічної теорії, теоретичної та прикладної економіки, економічної кібернетики,міжнародної економіки, менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності, обліку і аудиту, фінансів, банківської справи, страхування та ризик-менеджменту, екологічного менеджменту та підприємництва, статистики і демографії, підприємництва.

Підрозділи: центр економічних досліджень, німецько-український центр.

Спеціальності: економічна теорія, економічна кібернетика, міжнародна економіка, економіка підприємства, фінанси і кредит, облік і аудит, менеджмент, прикладна економіка, банківська справа, менеджмент організацій і адміністрування, менеджмент інноваційної діяльності, менеджмент організацій і адміністрування.

Кафедри Інституту залучаються до здійснення експертних оцінок, рецензій, вироблення пропозицій щодо проектів законодавчих актів для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради Національної безпеки та оборони України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України тощо. Вони також беруть участь у численних міжнародних наукових проектах за міжнародними програмами ТЕМПУС-ТАСІС, ІНТАС, НАТО, ЮНЕСКО, Міжнародного фонду «Відродження» та ін. На базі Інституту діє науково-методична група ЮНЕСКО з питань демократичного врядування і культури миру.

Фахівці Інституту активно беруть участь у підготовці державних програм та законів, працюють у комісіях Верховної Ради України, де мають можливість реалізувати на практиці результати своїх наукових досліджень. В Інституті створено науковий Центр європейських досліджень, метою якого є науково-прогностичні дослідження найважливіших проблем міжнародного становища та зовнішньої політики України, розвитку європейської інтеграції.

Активну участь у науково-дослідній роботі беруть студенти Інституту. Формами залучення студентів до наукової творчості є робота в наукових гуртках, проблемних групах на кафедрах, проведення студентських наукових конференцій, круглих столів, Днів науки, Шевченківських читань, міжнародних олімпіад; регулярно проводиться конкурс Інституту на кращу студентську наукову роботу. Наукове товариство студентів та аспірантів сприяє отриманню молодими науковцями Інституту стипендій та грантів для науково-дослідної роботи і навчання за кордоном, публікації найбільш цікавих робіт. Результати наукових досліджень студентів та аспірантів публікуються у збірнику «Актуальні проблеми міжнародних відносин».



6. Економічна проблематика в роботах М.І.Зібера

М. Зібер був першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Росії і Україні, захищав трудову теорію вартості. Захищаючи трудову теорію цінності, М. Зібер критикує теорії цінності Дж. Мілля, Мальтуса, та ін. економістів. Він високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий характер праці. Детально аналізує проблему форм вартості, повторюючи навіть заголовки з відповідних розділів "Капіталу". На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції. М. Зібер називає великою заслугою К. Маркса розробку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнення грошей зв'язували переважно зі свідомою діяльністю людей. Заслуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні двох питань: з'ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чіткого визначення різних грошових функцій.

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює теорію додаткової вартості, яку називає ядром "Капіталу".

Теорію додаткової вартості К. Маркса він розглядає як вище досягнення економічної теорії, оцінюючи вчення К. Маркса як дальший історичний розвиток тих основних засад науки, які було сформульовано ще класичними економістами і збагачено успіхами новітніх суспільно-економічних учень.

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірностей суспільного розвитку. Він поділяв думку К. Маркса про закономірний характер зміни суспільних формацій, проте заперечував революційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний характер капіталістичного виробництва, указував на його скороминущий характер. Що ж до нового суспільного ладу, то, на думку М. Зібера, він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного розвитку капіталізму, який зазнає соціалізації виробництва.

Приватну монополію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соціальний лад буде створений, за словами М. Зібера, унаслідок міжнародної угоди буржуазних урядів.

Погляди М. Зібера на закономірності суспільного розвитку заслуговують на додаткове вивчення. М. Зібер зробив значний внесок у опрацювання багатьох суспільно-економічних проблем. Він досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в землеробстві та ін.

7. Економічні погляди І.В.Вернадського

І.В. Вернадський - це представник класичної політичної економії в Україні. Він мав широке коло наукових інтересів в економічній науці: теоретико-методологічні питання, історія економічної думки, зовнішня торгівля, аграрні відносини тощо.

Такі праці, як “Критико-історичне дослідження італійської політекономічної літератури до початку ХІХ ст.” та “Нариси з історії політичної економії”, дають право стверджувати, що Іван Вернадський - це перший історик економічної думки Російської імперії. Ці роботи є безперечним важливим досягненням для свого часу.

Український науковець був переконаним прихильником доктрини “laissez faire”, під цим кутом зору він й досліджував поступ економічної науки. Вернадський у розвитку економічної науки виокремив два основних напрями: позитивний та негативний. Даний поділ заснований на розумінні економічних законів та ролі держави в економіці. До позитивного напряму він відносив “економічні погляди стародавніх, меркантилізм, протекціонізм та соціалізм; до негативного - фізіократію та школу Адама Сміта чи промислову”, до якого відносить й себе Вернадський. Історичну школу вчений розміщував на межі між позитивним та негативним напрямками, вона уособлювала спробу їх примирення.

На думку Вернадського, меркантилізм - це була тільки низка пропозицій для економічної політики європейських держав XVII-XVIII ст. Так як Англія посідала провідне місце в зовнішній торгівлі, то англійські економісти розглядали передусім шляхи поліпшення платіжного балансу своєї країни; у центрі уваги італійських меркантилістів перебували грошові питання, німецькі - піклувались про податки й державний бюджет. Не дивлячись на розбіжності в меркантилістській політиці, є дещо узагальнююче, що їх об'єднує - мета даної теорії: посилення державної влади в контексті покращення добробуту населення країни.

Вчений схвально ставився до спроб фізіократів звести економічні принципи до теоретичної єдності, яка базується на філософській ідеї природного розвитку економічного життя. Водночас головна їх хиба - зосередження уваги при реалізації цього теоретичного постулату лише на сільському господарстві: “Фізіократи відкрили справжній нерв економічної науки, але не знали, як ним скористатися” .

Внеском цієї школи є те, що вона відкрила та сформулювала закони виробництва, в яких хоч й присутні деякі недоліки: виробництву надавалося лише матеріальне значення, уряд зберігав певну роль в економічному житті, й деякі елементи теорії були принесені в жертву практичним потребам.

8. Економічні проблеми в роботах М.Х.Бунге

У роботах Миколи Християновича Бунге, фундатора Київської школи знайшли відображення проблеми становлення та розвитку ринкових відносин, зокрема, перебудови грошово-кредитної сфери, оподаткування та державних фінансів, ролі суспільних інститутів у господарському житті тощо.

Також серед центральних понять і категорій політичної економії Бунге важливе місце відводив вартості, проблемі розподілу. Оцінюючи роль держави, Бунге виступав за втручання держави в економічне життя і відмічав, що завдання держави у сфері економічної політики полягає "не в тому, щоб придумувати обмеження, які є неминучими в результаті певних процесів, а в тому, щоб зробити їх непотрібними, розвиваючи дух приватного підприємництва". Також М. Бунге виступав проти державного втручання в приватну ініціативу. Згідно зі своїми науковими поглядами М.Х. Бунге був також прибічником історико-статистичного напряму в політичній економії.

Ним написано більш як шістдесят наукових праць, найбільш визначними з яких є такі: «Теорія кредиту», «Курс статистики», «Історичний нарис економічних учень», «Основи політичної економії», «Нариси політико-економічної літератури». У своїх наукових працях, публіцистичних статтях, полемічних замітках М. Бунге висловлював своє бачення проблем господарської практики та актуальних питань економічної теорії.

М. Бунге визначав політичну економію як науку, завдання якої полягає в дослідженні суспільної сфери господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані.

Проблеми грошового обігу, кредитної та банківської політики, формування державного бюджету, оподаткування були центральними у колі наукових інтересів вченого. Загальна теорія грошей та погляди М. Бунге на розвиток кредитно-грошового обігу були висвітлені у його докторській дисертації «Теорія кредиту».

Послідовно розглядаючи розвиток обміну, М. Бунге з'ясовує обмеженість використання металевих грошей як засобу здійснення купівлі-продажу. Звідси виникає необхідність кредитних угод і потреба в кредитних засобах. Роль таких засобів виконують кредитні зобов'язання, а саме: векселі; банкові оборотні білети, розмінні на монету при пред'явленні; чеки; паперові гроші. Новаторство вченого виявилось у відході від традиційного ототожнення монети з металом і зведення цінності металевих грошей до витрат на їх виробництво.

М. Бунге розглядав гроші як важливу складову народного капіталу, адже вони слугують не лише засобом здійснення щоденних мінових угод, а й для накопичення народних заощаджень у формі вільного капіталу, що очікує на своє застосування

Вцілому у теорії кредиту та грошового обігу М. Бунге можна відзначити ряд аспектів, що були новаторськими:

- розглядаючи еволюцію грошово-кредитних відносин, М. Бунге спирався на поняття довіри, звички, традицій, що закріплюються правом.

- вчений запропонував новаторський підхід до визначення цінності грошей, що не спирався на трудову теорію вартості та металістичну концепцію грошового обігу; визначив роль та перспективи розвитку кредиту у його впливі на розподіл продуктивних сил (особливо капіталів), у примножені капіталів та збільшенні доходів, у заміні монети і грошей кредитними оборотними знаками;

-розкрив тенденції розвитку всієї грошової сфери, яка полягала не просто в обслуговуванні виробництва та обміну, а в застосуванні грошей та кредиту як капіталу, з метою їх продуктивного використання та отримання доходу. Основним суб'єктом грошових і, в тому числі, кредитних відносин в зв'язку з цим стає не держава, а приватне господарство.

М. Бунге по суті відкрив нову сторінку в економічній теорії та політиці, запропонувавши замість протекціонізму, як гасла утвердження капіталістичних відносин, регулювання ринку в епоху його зрілості. Важливу роль в узгодженні приватнокапіталістичних та народногосподарських інтересів він надавав банківській системі та організації кредиту.

9. Економічні проблеми в роботах учених університету Св. Володимира

Одна з характерних особливостей дослідження економічної теорії вченими Київського університету -- надання першочергового значення методології, фундаментальним основам політекономії. Уже в перших своїх працях І.В. Вернадський ставив перед собою завдання дати наукове визначення предмета політичної економії і розкрити природу та функціонування економічних законів. На його думку, закони економіки є вічними, універсальними і відповідають природі людини. Але він вважав, що умови для дії законів створюються лише в капіталістичній ринковій економіці. Значну увагу І.В. Вернадський приділяв теорії потреб. Вчений досліджував погляди на потреби меркантилістів, фізіократів, класиків. І.В. Вернадський дав усебічний аналіз національних, індивідуальних, релігійних та інших потреб. Він підкреслював, що потреби -- це усвідомлення людського існування, вони завжди природні й здатні до розвитку. В цілому дотримуючись постулатів класичної школи в політичній економії, він відійшов від поглядів А. Сміта на продуктивну і непродуктивну працю. Наприклад, в інтерпретації праці київський університетський учений твердив, що в самій її ідеї закладено продуктивну сутність. Праця, на його думку, головне і єдине джерело багатства. Такі міркування вченого хоч і відзначаються категоричністю, але допускають можливість різної інтерпритації. Очевидно, що коли головне, то не єдине, а якщо єдине, то не може бути головним. Можливо, він вважав, що у створенні вартості, крім праці, беруть участь також інші фактори. Теоретико-методологічні питання грошей і грошового обігу не були основною проблемою дослідження І.В. Вернадського, проте він висловив щодо них ряд оригінальних думок. Учений вважав, що гроші не є мірою товару -- вони є чимось більшим, ніж тільки міра товарів. Гроші мають внутрішню вартість, але думка, що вартість грошей незмінна і постійна, не правильна. Очевидно у цьому питанні вчений пішов далі Д. Рікардо, на думку якого, вартість грошей визначається співвідношенням попиту на них і пропозиції, як на будь-який інший товар. На особливу увагу заслуговують розробки М.Х. Бунге. В економічній літературі вже утвердилась думка, що М.Х. Бунге, як теоретик та історик економічної науки, не був особливо оригінальним. Він виклав свої політико-економічні погляди, трактуючи популярні в його часи деякі ідеї класичної школи, зокрема А. Сміта, доповнив їх концепціями Ж.Б. Сея, Ф. Бастіа та Т.Ч. Кері. М. Бунге переконаний у тому, що є органічна залежність між походженням і занепадом суспільних верств і "природними" законами, котрим підпорядковано господарський устрій, успіхами, досягнутими завдяки свободі промисловості та пануванню приватної власності. На його думку, політична економія включає ту теорію законів про майно і про договори, яку даремно шукати в римському праві, або в умоглядних засадах. Вона пояснює сутність власності цінністю, що створена працею, і таким чином, дає власні визначення приналежності результатів праці. Політична економія розв'язала неймовірну суперечку про те, що таке власність, а також пояснила спільну природу договорів міни, що виникає з поділу праці. Вона також вказала на обмеження права власності як на історичні норми, вироблені економічними засадами. Отже, політична економія дає можливість зрозуміти внутрішню необхідність відносин, котрі на поверхні можуть здаватися тими, що спираються лише на один закон (юридичний) або на підтримуючу його владу.

10. Етапи розвитку міжнародного бізнесу

1.Комерційна ера (1500-1850)

§ пошук особистих вигод, пов'язаних із торгівлею колоніальними товарами в Європі;

§ формування бізнесу-сервісу міжнародного бізнесу (інвестиційного, страхового, інфраструктури);

§ суверенність і незалежність бізнесу в його закордонних операціях;§ жорстка залежність міжнародного бізнесу від взаємовідносин між країнами;

§ уперше висвітлені ключові питання міжнародного менеджменту

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ оцінка доцільності і потенційних вигод (втрат) від перенесення підприємницької активності за національні межі;

§ ступінь залежності дій і рішень від державної політики;§ виявлення й оцінка чинників, що впливають на ведення бізнесу за рубежем в інтересах забезпечення прибутковості і безпеки.

2. Ера експансії (1850 - 1914)

§ переорієнтація міжнародного бізнесу з вивозу екзотичних товарів на видобуток сировини і систематичне плантаційне господарство в колоніальних регіонах; ріст інвестицій у розвиток виробництва колоніальної продукції;

§ посилення взаємозв'язку бізнесу і державної влади;

§ виникнення міжнародного поділу праці;

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ визначення мотивів існування і розвитку, як-от - використання більш ефективних ресурсів, розширення ринків збуту, нові сфери додаткових фінансових ресурсів, використання вигідних можливостей місцевого законодавства;

розробка методів реалізації виявлених мотивів;

§ врахування в діяльності міжнародних компаній місцевих культурних особливостей.

3. Ера концесій (1914 -1945)

§ Ріст національної самосвідомості колоніальних народів;

§ Загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

§ Інтернаціоналізація використання людських ресурсів;

§ Виявлення переваг і обмежень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

§ Розширення функцій і сфери впливу міжнародних компаній;

§ Розвиток організаційної структури міжнародного бізнесу;

§ Боротьба за придбання конкурентних переваг, загострення суперництва;

§ Формування прошарку менеджерів середньої ланки з представників місцевого населення.

4. Ера національних держав (1945 -1970)

§ Розширення сфери міжнародного бізнесу в зв'язку зі становленням і розвитком нових держав;

§ Ріст міжнародних ринків капіталу, сфери міжнародного аудиту і консалтингу;

§ Формування мультинаціонального бізнесу;

Основні питання міжнародного менеджменту:

§ Усвідомлення того, що ретельне врахування взаємних вигод - найбільш ефективна стратегія міжнародних відносин;

§ Врахування культури і стереотипи поведінки іноземних партнерів, створює конкурентні переваги;

§ Перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень призводить до поступової заміни управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародний менеджмент.

5. Ера глобалізації (починаючи з 70х). Міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни, що істотно вплинуло на розвиток як національних економік, так і світової економіки в цілому.

11. Загрози та виклики міжнародному бізнесу в умовах глобалізації

1. Перша загроза в зв'язку з глобалізацією викликана тим, що її переваги, які зрозумілі людям, будуть розподілятися нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов'язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не в їхню користь.

2. Другою загрозою багато хто вважає деіндустріалізацію економіки, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях.

Насправді цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація - нормальне явище, породжуване технологічним прогресом і економічним розвитком.

3. Третя загроза пов'язана з помітним збільшенням розриву в рівнях заробітної плати кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, а також із зростанням безробіття серед останніх. Сьогодні, однак, це аж ніяк не обов'язково є наслідком інтенсифікації міжнародної торгівлі. Більш важливо та обставина, що підвищується попит на кваліфіковані кадри в галузях і на підприємствах .

Це викликано тим, що конкуренція з боку трудомістких товарів, випущених у країнах з низьким рівнем заробітної плати і невисокою кваліфікацією працівників, спричиняє зниження цін на аналогічну продукцію європейських фірм і скорочення їхніх прибутків. У подібних умовах європейські компанії припиняють випуск збиткової продукції і переходять до виробництва товарів, що вимагають використання висококваліфікованого персоналу. У результаті робітники з більш низькою кваліфікацією залишаються незатребуваними, їхні доходи падають.

4. Як четверту загрозу відзначають переведення фірмами країн з високою вартістю робочої сили частини своїх виробничих потужностей у країни з низькою оплатою праці. Експорт робочих місць може виявитися небажаним для економіки ряду держав.

Робітники іноземних філій і робітники головної компанії не є серйозними конкурентами, вони скоріше доповнюють один одного. Якщо підприємство відкриває свою філію в іншій країні, це не означає, що воно робить це лише за свій рахунок і несе непоправні втрати. Часто материнська компанія одержує можливість збільшити випуск продукції за рахунок потужностей своєї філії, а також скористатися іншими його перевагами.

5. П'яту загрозу пов'язують з мобільністю робочої сили. Сьогодні багато говориться про вільний обмін товарами, послугами і капіталом і значно менше - про свободу переміщення робочої сили. Негативні наслідки її вже давно визнавали як потенційну небезпеку, а сьогодні в багатьох країнах вона вважається цілком реальною . Тому майже всі держави ввели ті чи інші форми контролю над вільним переміщенням робочої сили, тим більше що воно може здійснюватися самими різними способами.

12. Зміст вищої освіти та тенденції її розвитку

Освіта-певне суспільне явище і водночас відносно самостійної сфери людської діяльності невід'ємна складова цивілізаційного процесу. Процес засвоэння і систематизації знань, умінь, навичок набутих завдяки навчанню у ВНЗ, самоосвіті. Мета освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Характернима риса сучасної освіти у більшості країн - структурована системність, її складовими виступають: дошкільна/загальна(базова), середня , професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.У різних країнах світу система вищої освіти має свої національні особливості,попри загальні тенденції розвитку.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їхньої кваліфікації.

Основні напрями діяльності вищого закладу освіти такі:

* підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

* підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

* науково-дослідна робота;

* спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

* культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

* здійснення зовнішніх зв'язків.

Сучасна система освіти в Україні перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності освіти запитам особистості, суспільним потребам та світовим досягненням людства; у зміцненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності; у спотворенні цілей та функцій освіти; бюрократизації всіх ланок освітньої системи.

Головна мета Програми "Освіта (Україна XXI століття)" -- визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.



13. Зміст спільної декларації міністрів освіти Європи від 19.06.1999 р

Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Сорбонській Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року.

Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ECTS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів.

Постулати засновчих документів підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський - не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

14. Зміст стратегії міжнародного бізнесу та її елементи

З погляду сучасних уявлень про управління, стратегія - це не абстрактна річ, це серйозна ділова концепція в сукупності з реальними діями, що може привести цю ділову концепцію (бізнес-концепцію) до створення реальної конкурентної переваги, спроможної зберігатися тривалий час.

Реальна конкурентна перевага:

- дає змогу вести систему контролю і взаємозв'язку з боку головного офісу в процес розробки стратегії конкретним підрозділом;

- сприяє інтегруванню стратегій різних підрозділів у єдину зовнішньоекономічну стратегію фірми;

- створює стимул для розробки довгострокової стратегії розвитку, спроможної забезпечити конкурентні переваги фірмі на міжнародних ринках.

Але разом із цим існують і слабкі сторони даного підходу:

- консультації з керівниками в ході розробки стратегії можуть зайняти занадто багато часу, і, таким чином, сама стратегія стає застарілою;

- у психологічному плані це може призвести до того, що керівники підрозділів будуть почувати себе менш відповідальними за виконання наміченого плану, тому що вони не брали належної участі в його розробці;

- головний офіс корпорації може не володіти повною інформацією про те, що відбувається на конкретному ринку, який обслуговується даним виробничим підрозділом;

- чим більше часу займає процес прийняття стратегічних рішень, тим більша ймовірність зниження ефективності роботи підрозділу.

Стратегічний контроль. Компанії, що дотримуються даного способу, мають на увазі одержання переваг, закладених у перших двох, але без їхніх недоліків, тому не дивно, що цей спосіб найважчий у застосуванні. Планування відбувається на рівні підрозділів, але вже розроблені зовнішньоекономічні стратегії старанно розглядаються на рівні головного офісу, фінансові показники задаються централізовано, що може призвести до того, що план і бюджет не будуть збігатися (наприклад, середньо- і довгострокові інвестиційні програми будуть вступати в протиріччя з фінансовими показниками, запланованими на короткостроковий період).

Слабкою стороною даного способу є те, що стратегічні і фінансові зовнішньоекономічні цілі, завдання довго- і короткострокового розвитку можуть створити непевність. Керівникам підрозділів часто буде важко визначити, який із планів є найбільш пріоритетним: агресивний довгостроковий план зростання чи короткостроковий план для досягнення конкретних результатів стратегічного планування належить також контроль реалізації планів і їхнє коригування. Стратегічні плани базуються на прогнозуванні майбутнього стану підприємства і зовнішнього середовища, їхнім призначенням є мобілізація ресурсів і координація діяльності всіх підрозділів підприємства в напрямку досягнення заявлених довгострокових цілей (збільшення прибутку, зниження собівартості, вихід на міжнародний ринок, збільшення масштабів діяльності, створення спільних підприємств і т.ін.).Історично стратегічному плануванню в бізнесі передувало довгострокове планування, що практикувалося в 50-х і 60-х роках XX ст., коли ринки ще розросталися і політика компаній базувалася на уявленнях про безупинне зростання. Кризові явища у світовій економіці початку 70-х років, що супроводжувалися такими явищами, як насичення попиту, посилення конкуренції, зміни в технології, нестабільність зовнішнього середовища змусили переглянути методи планування, які стали неадекватними проблемам, що виникли. Сформувалося розуміння, що сила компанії базується на можливості розвинути потенціали стратегічного успіху - стратегічні переваги, тобто ринкові переваги, такі як високі стандарти якості продукції (послуг), низькі витрати, ефективна мережа розподілу, високий імідж. Звичайно стратегічні переваги випливають з аналізу, по-перше, особливостей фірми порівняно з її конкурентами і, по-друге, сприятливих і несприятливих чинників навколишнього середовища. Останнім часом до цих позицій додають ще дві: здатність до швидких змін у стратегії й організації у відповідь на зміни навколишнього середовища, а також культуру організації в плані сприйняття і реалізації стратегії. Безперервне планування, тісно пов'язане з постійно діючою і використовуваною системою маркетингової інформації, захищає підприємство від несприятливих зовнішніх впливів, дає змогу своєчасно виявляти і враховувати тенденції розвитку ринків, технологій, зміни в масовій свідомості та інші чинники, що визначають умови функціонування бізнесу і його ефективність.

15. Зовнішня торгівля як історично перша форма міжнародного бізнесу, її суб'єкти та складові елементи

Міжнародна торгівля -- це історично перша форма міжнародних економічних зв'язків, якщо не брати до уваги натуральний обмін. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля -- це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля -- це складна соціально-економічна категорія, яку можна розглядати у двох аспектах: операційному та державно-політичному.

З операційного погляду міжнародна торгівля -- це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між суб'єктами господарювання різних держав, державами та міжнародними організаціями. В цьому випадку йдеться про рух товарів або послуг, інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, контроль за поставками та відвантаження, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі є організація виконання експортно-імпортної операції, а об'єктом - будь-яка операція з експорту чи імпорту.

З державно-політичного погляду міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами що мають власні зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права.

При державно-політичному підході до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів та глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом -- торговельний обмін, як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фрітрейдерства), а державно-політичний -- протекціонізму. Вся історія розвитку міжнародної торгівлі є проявом балансування держав між цими двома напрямками. Однозначний, безкомпромісний вибір політики фрітрейдерства або протекціонізму в зовнішній торгівлі був характерний для минулих сторіч. У наш час ці два напрямки взаємопов'язані та тісно переплітаються, хоча чітко проявляється провідна роль принципу вільної торгівлі.

Особливості розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі:

· Підвищенні темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.

· Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг.

· Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.

· Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.

· Транснаціоналізація міжнародної торгівлі.

· Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі.



16. ІМВ як головний навчально-методичний центр з підготовки фахівців-міжнародників

Інститут міжнародних відносин (ІМВ) -- структурний підрозділ Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1995 році інститут було визначено головним навчально-методичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики України.

Створений 1944 року як факультет міжнародних відносин Київського університету. 1971 року було створено факультет міжнародних відносин та міжнародного права, який 1988 року було реорганізовано в Інститут міжнародних відносин і міжнародного права. У грудні 1990 року інститут перейменовано на Інститут міжнародних відносин.

Сьогодні Інститут міжнародних відносин - це сучасний освітньо-науковий центр з розгалуженою структурою та гнучкою системою організації навчального процесу, в якому функціонують 11 спеціальних кафедр та загальноінститутська кафедра іноземних мов, що забезпечують підготовку фахівців за шістьма спеціальностями: «міжнародні відносини», «міжнародне право», «міжнародні економічні відносини», «міжнародна інформація», «міжнародний бізнес», «країнознавство».

На відділенні «міжнародні відносини» здійснюється підготовка студентів за спеціалізаціями «європейська політика», «міжнародні відносини країн (регіонів)», «політологія міжнародних відносин» і «міжнародні організації та дипломатична служба»^.Студенти відділення отримують фундаментальну підготовку з історії, теорії та практики міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії, а також економічну й юридичну освіту^[.

На відділенні «міжнародне право» готують фахівців у галузі міжнародного права за спеціалізаціями «міжнародне публічне право», «міжнародне приватне право» та «європейське право». Студенти відділення отримують теоретичні знання з міжнародно-правового регулювання міждержавних відносин, практичні навички, необхідні для участі у діяльності державних органів, громадських організацій у галузі міждержавних відносин і зовнішньо-економічної діяльності^[.

На відділенні «міжнародні економічні відносини» готують фахівців за спеціалізаціями «європейська економіка та інтеграція», «міжнародна економічна політика», «міжнародні фінанси» та «кон'юнктура світових ринків». Студенти отримують підготовку з історії, теорії, практики та регулювання міжнародних економічних відносин, міжнародних валютно-кредитних відносин, міжнародної комерційної діяльностіВідділення «міжнародний бізнес» готує фахівців у галузі міжнародного бізнесу за спеціалізаціями «ділове адміністрування», «менеджмент міжнародного бізнесу» та «міжнародний маркетинг». Студенти отримують теоретичні знання з основ проведення міжнародних бізнес-операцій, практичні вміння організації підприємницької діяльності.

На відділенні «міжнародна інформація» готують фахівців з інформаційно-аналітичної діяльності у сфері міжнародних відносин, державного управління, у корпоративних структурах та громадських організаціяхВідділення «країнознавство» готує фахівців у галузі країнознавства. Наукова робота відділення зосереджена на дослідженні наукових напрямів «актуальні проблеми країнознавчих досліджень», «геополітичні та геоекономічні інтереси у світовій політиці», «гуманітарний чинник у світовій політиці», «цивілізації світу», «особливості політичного й соціально-економічного розвитку країни (регіону)»

17. Інструменти регулювання зовнішньої торгівлі на глобальних, регіональних та національних ринках

Система регулювання міжнародної торгівлі: рівні (корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний, глобальний) та інструменти (обмежувальна ділова практика, зовнішньоекономічна політика, зовнішньоторговельна політика, преференційні режими, реторсії, репресалії, інтеграційні

...