Розвиток міжнародного бізнесу в умовах глобалізації

Консорціуми -- специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів.Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також США, Росія і початкове була Норвегія. Передумова ефективнішої участі України в цьому проекті - її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві.

Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) -- різноманітні форми союзів самих ТНК.

ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків. ТСА - це повний рівень концентрації капітальних ресурсів, централізації управління виробництвом, науково-технічною сферою, а також перерозподільчо-регулюючого механізму.

35. Особливості розвитку бізнесу ТНК в Україні

Наприкінці XX - на початку XXI ст. спостерігається інтенсивне зростання зовнішньоекономічної діяльності, в якій транснаціональні корпорації (ТНК) виступають торговцями, інвесторами, розповсюджувачами сучасних технологій, стимуляторами міжнародної трудової міграції. Ці компанії відіграють провідну роль в інтернаціоналізації виробництва, в процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. На початок третього тисячоліття міжнародне виробництво товарів і послуг у рамках ТНК становило 7% світового ВВП. ТНК займають передові позиції у світовому виробництві в галузях електроніки, автомобілебудування, хімічній і фармацевтичній промисловості.

За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація - це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Одним з чинників залучення в Україну іноземних інвестицій є стимулювання діяльності ТНК. До списку глобальних корпорацій, представлених на вітчизняному ринку можна віднести Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry та ін. Великі промислові концерни, такі як, наприклад, Westinghouse або General Electric, на українському ринку відсутні. Винятком є Mittal Steel, для якої її український актив - Криворіжсталь - проміжна ланка виробничого ланцюга.

Серед закордонних інвесторів найбільш інвестиційно-привабливими в Україні є такі галузі економіки: харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів - 15,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій, залучених до України; торгівля - 15,6%; фінансова сфера; машинобудування; транспорт; металургія та обробка металу; операції з нерухомістю; хімічна та нафтохімічна промисловість. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки - російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС»; в сфері транспортування нафти - рос «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу - рос «Газпром»

Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об'єднань», підписана у 1994 року главами урядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації, яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану й України.

Створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

36. Особливості розвитку інтеграційного процесу в Європі

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни. Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва, ї цілями були:

стабілізація валют;

об'єднання економічного потенціалу;

поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках:

Перший напрям передбачав:

усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами. Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і важким. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу.

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:

формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі.

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту ("Євро");

створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

Рада Міністрів - законодавчий орган;

Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;

Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.

37. Особливості системи вищої освіти Німеччини

Німеччина належить до числа перших європейських держав, що підписали в 1999 році Болонську декларацію про створення єдиного загальноєвропейського освітнього простору.Приватних вищих навчальних закладів у Німеччині немає, всі вищі навчальні заклади - державні.

Питаннями планування вищої освіти в Німеччині займається Комісія з планування освіти. Крім того, діє федеральне міністерство освіти та науки, рада ректорів, наукова рада та інші федеральні органи, які виконують кожен свої функції.

Перше, що відрізняє організацію німецького університету це порівняно незначна роль чи повна відсутність кафедр.

Друга особливість - відсутність поділу на факультети. У більшості університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності.

Для вступу до університету необхідно мати тільки один документ - шкільний атестат.

Оцінка академічної успішності в рамках Болонського процесу відбувається за Європейською системою заліку знань (ECTS - EuropeanCreditTransferSystem). ECTS оцінює навчальне навантаження студентів за обсягом роботи, необхідного для успішного закінчення навчання. Одна кредитна одиниця ECTS відповідає 30 годинам навчального навантаження.

Навчальний рік поділяється на два семестри. Зимовий семестр починається, як правило, в жовтні, річний семестр - у квітні. Вільний від занять час передбачено для здачі іспитів і проходження практики.

У зв'язку з участю Німеччини у Болонському Процесі (уніфікація європейської системи освіти) форми навчання «магістр» та «диплом» припиняють своє існування у 2010 році, натомість вводиться двоступенева система «бакалавр -- мастер» (Bachelor -- MasterofArts)

Навчання в державних університетах загалом безкоштовне, однак з 2007 року у деяких землях в зв'язку з нестачею коштів було введено т. з. Semestergebьhren (плату за семестр), що становить близько 500 євро.

Інші види вищої та післяшкільної освіти в Німеччині включають вищі спеціальні школи (Fachhochschule), технікуми (Fachschule) та ремісничі школи (Berufsschule). Поширеним є т. з. AusbildungimBetrieb (часто коротко просто «Ausbildung») -- професійне навчання, пов'язане з одночасною щоденною практичною роботою на підприємстві, виробництві. Багато підприємств та фірм набирають так званих «Azubis» (Auszubildende) -- учнів на виробництві. Таке практичне навчання триває 3 роки і закінчується набуттям практичної професії.

Німеччина займає четверте місце у світі за підготовкою висококваліфікованих спеціалістів (після Сполучених Штатів Америки, Індії та Китаю), але в той же час існує потреба в реформі системи освіти, особливо освіти шкільної.

Німеччина посідає четверте місце у світі за числом іноземних студентів (після Великої Британії, США та Франції). 56% іноземних студентів - вихідці з європейських країн. У Німеччині студенти-іноземці мають можливість отримати безкоштовну вищу освіту за умови, що навчання буде проводитися національною мовою країни, тобто німецькою. У випадку, якщо навчання проводитиметься англійською - освітні послуги платні.

38. Особливості системи вищої освіти у Великобританії

Вища освіта Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський та Кембріджський університети. Промислова революція в XIX ст. поставила країну перед необхідністю готувати управлінців та адміністраторів, що призвело до появи нових університетів у багатьох індустріальних центрах.

Сьогодні вища освіти Великобританії представлена 116 університетами та 55 коледжами. В Англії, і тільки в Англії більшість студентів отримують від держави і місцевих органів допомогу. Всі вузи Англії державні, структура їх є біліли уніфікованою, аніж у СПІА. Основною одиницею системи вищої освіти є коледж (самостійний вуз чи частина університету), поділений на факультети і кафедри.

Вищі навчальні заклади Великобританії неофіційно, проте досить чітко диференційовані за своїм престижем, який визначає вимоги до вступників і витрати на навчання. Найбільш престижні -найстаріші університети (Оксфордський і Кембриджський). Вони являють собою федерацію коледжів (нараховують приблизно 11 тис. студентів). Найкрупнішим англійським університетом є Лондонський (40 тис. студентів); загалом же в країні 42 університети.

Англійські університети завдяки багатовіковій традиції зберегли (теоретично) незалежність від виконавчої влади і підпорядковані лише парламентові. Керує системою освіти, утому числі і вищої, державний секретар з освіти та науки, якому підпорядковується державний міністр і два парламентських помічники державного секретаря.

Типовий строк навчання, за невеликим виключенням, складає три роки, - як в університетах, так і в спеціалізованих коледжах. Тривалість навчального року, завантаженість аудиторними заняттями (не більше 16 годин в тиждень)Система вчених ступенів така ж, як і в США, оскільки американці свого часу запозичили англійську систему (бакалавр, магістр, доктор).В англійських вузах немає єдиних правил прийому, вони різні.

Кваліфікації у вищих учбових закладах діляться на три ступені. Перший ступінь - це поглиблене вивчення одного або більш предметів в області навчання яка триває від 3 до 4 років;

Другий ступінь - продовженням першої з більш поглибленим вивченням певного предмету або його частини. Навчання триває 9-12 місяців, і після його закінчення студенти отримують сертифікати або дипломи

Третій ступінь - це навчання в аспірантурі.

Основними видами занять залишаються лекції і семінари. Останнім часом у процесі навчання частіше застосовуються технічні засоби, рольові ігри, мікровикладання й ін. Традиційно важливими є заняття студентів з персонально закріпленими за ними викладачами (тьюторами). Такі заняття створюють міцний контакт між студентами й викладачами. Викладач виступає не тільки передавачем знань, але й вчить свого підопічного самостійно діяти і мислити.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується ЗО серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВНЗ автономний у плануванні навчального року за умови дотримання загальних критеріїв:

закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів перерви на головні релігійні свята.

Вартість навчання тут становить від Ј 9 000 на рік і залежить від університету. Навід у провідних університетах країни освіта на набагато дорожча, ніж в усіх інших закладах.

На проживання і витрати потрібно близько Ј600 на місяць.

39. Особливості системи вищої освіти у Польщі

Система вищої освіти в Польщі представлена державними та недержавними вищими навчальними закладами. Недержавні навчальні заклади існують з 1989 року. Державні і недержавні ВНЗ мають однакові стандарти організації навчального процесу та викладання. Форма власності навчального закладу не впливає на якість, престижність диплому. Навчальні заклади за своєю спеціалізацією поділяються на технічні, бізнесові, суспільно-економічні, медичні, спортивні та інші. Кількість ВНЗ - 350.

Випускники університетів і коледжів Польщі можуть одержати наступні ступені:

· Бакалавр (BA, licencjat) - надається після закінчення 3-3,5 років навчання в професійному або технічному коледжі;

· Бакалавр (Bsc, inеynier) - надається після 3,5-4 років навчання в технічному, сільськогосподарському або економічному коледжі;

· Магістр (MA, Msc,magister) або ідентичний ступінь: магістр мистецтв, магістр інженерної справи, магістр архітектури, компетентний лікар, зубний хірург, ветеринар, надається після 5-6 років навчання в університеті. Ступінь Msc можна одержати також наприкінці 2-2,5 років додаткового навчання на магістра, що можуть зробити випускники коледжу.

· Доктор наук (Phd,doktor) - надається тим, хто склав іспит на ступінь доктора наук і успішно захистив дисертацію. Щоб почати навчання на одержання докторського ступеня, необхідно мати ступінь магістра або ідентичний ступінь.

У Польщі весь термін навчання у державних ВНЗ є безкоштовним для польських громадян. Усі іноземні студенти оплачують навчання (безкоштовно навчаються учасники програм обміну або ті, хто вступав до ВНЗ на однакових умовах із польськими громадянами). Вартість навчання у ВНЗ Польщі суттєво нижча ніж в інших європейських країнах.

Навчальний рік триває 10 місяців та складається з двох семестрів:

зимовий (жовтень - лютий)

літній (березень - липень)

Навчання здійснюється у формі лекцій, семінарів, практичних занять, лабораторних. Лекції є активною формою занять, оскільки студенти не тільки слухають матеріал, який подає викладач, але й доповнюють його, задають питання, висловлюють свою думку і за таку активність отримують бали. На семінарах, практичних заняттях відбувається оцінювання знань студента. Екзаменаційна сесія проходить два рази в рік.

Студентам, для закінчення семестру необхідно одержати на іспитах прохідні бали. Систему оцінювання кожен вищий навчальний заклад визначає самостійно, але в більшості випадків вона така: відмінно (5), добре з плюсом (4,5), добре (4), задовільно з плюсом (3,5), задовільно (3), незадовільно (2).

Найбільшими містами-осередками вищої освіти в Польщі є Варшава, Краків, Гданськ, Познань, Вроцлав, Лодзь.

Вступити в польський університет має право не тільки громадянин Польщі або Європейського союзу, а й будь-який іноземець. Іноземці можуть поряд з громадянами Польщі як здавати вступні іспити, так і претендувати на державну стипендію і місце в студентському гуртожитку. Єдиним критерієм для вступу до польського вузу є наявність офіційного статусу резидента.

Однак деякі обмеження для іноземних студентів все-таки існують. Так, іноземці не мають права претендувати на отримання соціальної стипендії та спеціальних виплат для студентів з обмеженими можливостями.

Освіта в приватному університеті в Польщі вимагає оплати. Перед надходженням в приватний вуз абітурієнт повинен надати до приймальної комісії докази фінансової спроможності. На його рахунку повинна бути сума, достатня для оплати навчання.

40. Особливості системи вищої освіти у США

Вища освіта США структурно включає кілька самостійних циклів навчання, кожний з яких завершується отриманням відповідного наукового ступеня (бакалавр; магістр; доктор філософії).

До характерних особливостей вищої освіти США належать:

· система носить платний характер, можливість отримання значної фінансової підтримки;

· одночасний вступ і навчання студента у різних навчальних закладах;

· невизначеність термінів навчання; високі вимоги до організації самостійної роботи студентів;

· можливість здійснювати вибір навчальних курсів, викладачів, форм контролю;

· формалізований характер тестувань;

· можливість переводитися зі своїми заліковими балами із одного навчального закладу до іншого або одночасно навчатися за різними програмами тощо.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак в них навчається лише 23% від загальної кількості студентів.

Система вищої освіти в США складна. Вона розділяється на чотири категорії:

(1) університети, які можуть мати (а) декілька коледжів, по закінченні яких студент отримує звання бакалавра, (б) один чи більше коледжів для тих, хто збирається отримати звання магістра або доктора;

(2) інститути з чотирьохрічним навчанням -- коледжі -- більшість з яких не є частиною університетів;

(3) технічні навчальні заклади, в яких навчання продовжується від шести місяців до чотирьох років, де вивчається широке коло професій -- від перукаря до бухгалтера і комп'ютерного програміста;

(4) дворічні, або громадські коледжі, де студенти можуть отримати багато професій чи продовжити після цього навчання в чотирьохрічних коледжах або університетах.

У США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності, ряду соціально-економічних факторів. Так , наприклад , дворічні коледжі не вимагають вступних екзаменів, чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Йель, Принстон, Стенфорд, Чикаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити вірні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування у них навичок подальшої самоосвіти.

В США існує чіткий розподіл на більш і менш престижні навчальні заклади. Навчатися в перших з них дорожче, але по закінченню випускник має переваги при працевлаштуванні і для подальшої кар'єри. Щоб стати студентом одного з таких коледжів, мільйон випускників середніх шкіл щороку здають екзамени SAT.

Жодна інша країна не може похвастати такою кількістю й розмаїтістю вищих навчальних закладів, як США - одних університетів там більше 150, а число коледжів із чотирирічними, вузівськими програмами навчання перевищує 1900.

Особливість навчання у США - надання можливості студентам самостійно складати свій навчальний план. Академічних груп немає. Академічний рік складається з двох 15 тижневих семестрів. Базова оцінка - кредитні години. Кожна кафедра пропонує свій графік роботи. Контроль навчального процесу досконалий, комп'ютеризований, швидкий. Залікові тести та іспити складають 90% всіх видів контролю. Є гуртожитки - кампуси. Вартість вищої освіти від 13 000$ до 40000$.

41. Особливості системи вищої освіти Франції

Система вищої освіти Франції організована за єдиним європейським принципом (LMD) і ґрунтується на кількості років, відведених на освіту після закінчення середньої школи (після отримання baccalaureatfrancais). Таким чином, три роки навчання у вузі дозволяють отримати ступінь ліценціата (Licence, 180 залікових одиниць ECTS), п'ять років навчання у вузі дозволяють отримати ступінь магістра (Master, 300 залікових одиниць ECTS) і вісім років навчання дозволяють досягти ступеня доктора (Doctorat, PhD). Ступеня ліценціата, магістра і доктора є основними етапами навчання в системі вищої освіти.

У Франції налічується 89 державних університетів, де викладаються найрізноманітніші дисципліни. Докторантура французьких університетів традиційно відрізняється відкритістю для іноземних дослідників: автором кожної четвертої докторської дисертації (PhD) є іноземний докторант.

Вищі школи (GrandesEcoles) - це специфічні французькі навчальні заклади, які існують паралельно з університетами. У цих навчальних закладах, які проводять дуже суворий відбір студентів, викладання ведеться згідно найвищим стандартам. Програми навчання передбачають отримання базової ступеня магістра (термін навчання - п'ять років) або ступенів проміжних рівнів - бакалавра (Bachelor, термін навчання три роки), магістра природничих наук(MasterofScience, термін навчання чотири або п'ять років), магістра-спеціаліста (MastereSpecialise, термін навчання шість років).

Спеціалізовані школи доповнюють пропозиції у сфері вищої освіти Франції спеціальностями в таких областях, як мистецтво, мода, архітектура, туризм та готельний бізнес.

Однією з особливостей французької системи освіти є те, що навчальні заклади отримують серйозну фінансову підтримку від держави. Тому і французькі, і іноземні студенти не оплачують в повному розмірі реальну вартість навчання. Так, наприклад, величина щорічного вступного внеску для навчання в університеті складає від 135 до 700 євро; навчання у вищих та спеціалізованих школах обійдеться значно дорожче - від 4000 до 15 000 євро на рік і вище.

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. До літніх канікул додаються дво­тижневі перерви на Різдво і Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від ВЗО і щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп'ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 -- дуже добре і відмінно, 14-15 -- добре, 12-13 -- досить добре, 10-11 -- задовільно (прохідні бали), нижче 10 -- незадовільно.

Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд з вечірнім навчанням є і дистанційне (понад 30 000 студентів у 23 університеті і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може привести аж до отримання диплома інженера. Цікавою особливістю Франції є поширеність "вільних слухачів" -- дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми унверситетів, але без права складати екзамени й отримувати диплом про вищу освіту.

42. Підготовка економістів-міжнародників в ІМВ

Серед державних навчальних закладів, які здійснюють підготовку кадрів для сфери зовнішніх зносин України, чільне місце належить Інституту міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, який є флагманом національної школи підготовки фахівців-міжнародників. Випускники Інституту, серед яких не лише громадяни України, а й представники понад 100 держав світу, обіймають сьогодні провідні посади в зовнішньополітичних відомствах, органах державного управління, наукових центрах своїх країн.

Початком історії Інституту міжнародних відносин вважається 1944 рік, коли за наказом З.Д.Мануїльського в Київському університеті було відкрито новий факультет-міжнародних відносин. На факультеті готували фахівців із двох спеціальностей: "Історик-міжнародник" і "Юрист-міжнародник". Очолювали факультет у перші повоєнні роки професор І.І.Белякевич, доценти Ю.Я.Білан, І.А.Василенко, М.П.Овчаренко.

Після закриття факультету міжнародних відносин підготовка фахівців-міжнародників продовжувалась на історико-філософському факультеті, де пізніше була створена Кафедра новітньої історії та історії міжнародних відносин,згодом була створена нова кафедра- Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики СРСР, яку очолив доцент П.П.Удовиченко. Із розширенням масштабів підготовки іноземних студентів в Київському університеті було поновлено факультет міжнародних відносин та міжнародного права.

Вже 1973 року було створено спеціалізовану кафедру - міжнародних економічних відносин.

Крім вищезгаданих до складу "новоствореного" факультету увійшли кафедри Історії країн Азії, Африки та Латинської Америки, кафедра російської мови та кафедра іноземних мов.

В 1994 році Український інститут міжнародних відносин при Київському державному університеті імені Тараса Шевченка очолив проректор університету професор Л.В.Губерський. На сьгодняшній день у структурі інституту налічується 13 кафедр, що забеспечують викладання спеціальних дисциплін і здійснюють науково-дослідну роботу за 6 спеціальностями: Міжнародні відносини; Міжнародна інформація; Міжнародне право; Міжнародні економічні відносини; Міжнародний бізнес, Країнознавство

Випускники Інституту складають переважну більшість апарату МЗС України, працюють в інших міністерствах, відомствах та організаціях, пов'язаних із зовнішніми стосунками України.

43. Підприємництво та бізнес: спільне і відмінності

Бізнес - поняття ширше, ніж підприємництво, і охоплює всі відно­сини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, вклю­чаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих праців­ників, державні структури.

Підприємництво - динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою ініціативну, самостійну діяльність, яка здійснюється на свій ризик і під свою майнову відповідальність громадянами, об'єднання­ми громадян з виробництва продукції, виконання робіт і надання по­слуг з метою одержання прибутку. Підприємництво включає в оборот свого суб'єкта-підприємця, а не всіх учасників ринку. Звідси можемо ве­сти мову про підприємницький бізнес, поряд із споживчим і трудовим.

Підприємництво (підприємницька діяльність) -- це основний вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, яких називають підприємцями, від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату (одержання прибутку або підприємницького доходу) шляхом найкращого використання капіталу і ресурсів економічно відокремленими суб'єктами ринкового господарства. Вони несуть повну матеріальну відповідальність за результати своєї діяльності і підпорядковуються правовим нормам (законодавству) країни. Основними складовими цього поняття є:

Підприємництво як особливий вид діяльності вимагає від суб'єктів цієї діяльності певного способу мислення, особливого стилю і типу господарської поведінки.

Підприємництво як господарська діяльність передбачає організацію та управління господарським процесом незалежно від виду і сфери діяльності фірми або індивідуального підприємництва.

Бізнес -- це справа, ділова активність, спрямована на вирішення завдань, пов'язаних у кінцевому підсумку із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб'єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці.

Бізнес робиться заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах -- виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багато інших операцій як видів діяльності.

Бізнес -- поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу належить здійснення будь-яких одноразових комерційних угод у будь-якій сфері діяльності, якінаправлені на одержання доходу.

Елементом бізнесу є підприємницький бізнес:

В основному є дві моделі підприємницького бізнесу:

класична - орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство (фірма, організація);

інноваційна - передбачає використання будь-яких можливостей (у межах закону) для підприємництва, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо. Найчастіше ці моделі використовують у поєд­нанні.

44. Підприємство і фірма як визначальні суб'єкти бізнесу

Підприємці реалізуються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці терміни є мпйже ідентичними.

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим виконує такі функції:

· Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

· Відтворювальна функція-- це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

· Соціальна полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. З попереднього матеріалу ви вже знаєте, які є види конкуренції (чиста, монополістична, олігополістична). Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.

45. Проблеми МБ в роботах лауреатів Нобелевської премії

1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Премії присуджують у таких напрямках економічних наук: теорія загальної рівноваги, макроекономіка, мікроекономіка, міжпредметні дослідження, нові методи економічного аналізу.

1.Саймон був визнаний гідним Премії пам'яті Нобеля з економіки за 1978 р. «за новаторські дослідження процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій». Під час презентації і вручення нагороди, Суне Карлсон, член Шведської королівської академії наук, заявив, що «вивчення структури фірми і прийняття внутрішньо фірмових рішень стало важливою задачею економічної науки. І в цій новій області досліджень роботи Саймона виявилися украй важливими… Теорії і спостереження Саймона в області прийняття рішень організаціями повною мірою застосовні до систем і техніки планування, бюджетної роботи і контролю, якими користуються й у сфері бізнесу, і в державній адміністрації. Вони тому складають прекрасну основу для проведення емпіричних досліджень».

2. Р.Коуза удостоєно Нобелівської премії з економіки 1991 р. за "відкриття і роз'яснення значення вартості укладання угод та майнових прав для інституціональної структури економіки та її функціонування"[1]. Як революційний прорив у розумінні цієї структури охарактеризовано його наукові досягнення.

Суть наукового внеску полягає в тому, що до нього економіку аналізували у рамках інституціональної структури, що приймалася як дане. Зусилля пояснити її вважалися непотрібними або марними. Наприклад, існування організацій типу тих, які ми називаємо фірмами, сприймалося як само собою зрозуміле. Зміни форм контрактів теж розглядалися як аксіоматичний факт, а юридичні закони і положення - як привнесені ззовні правила для економічної діяльності.У ході своїх досліджень Р.Коуз розмірковував над питанням: чому менеджери і робітними воліють працювати разом, замість того щоб продавати свою працю один одному на ринку? Відповідь стверджувала: в разі відмови від існуючого порядку речей були би потрібні набагато більші витрати на підготовку і виконання контрактів, у тому числі на організаційне управління цими процесами. Р.Коуз показав, що традиційна мікроекономічна теорія була неповною, бо не враховувала ці витрати, розглядаючи лише виробничі і транспортні[

3.Гері Стенлі Беккер Лауреат Нобелівської премії 1992 р. «за розповсюдження сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії, включаючи неринкову поведінку». На думку Беккера, економічний підхід дає цілісну схему для розуміння людської поведінки, до вироблення якої здавна і безуспішно прагнули багато поколінь вчених. За підрахунками Беккера інвестиції в людський капітал[Джерело?] в США приносять вищу норму відсотка, ніж інвестиції в цінні папери.

4. Пол КругманЛауреат Нобелівської премії в області економіки 2008 року, за дослідження причин глобальної урбанізації, яка пов'язала питання міжнародної торгівлі та економічної географії.

5.Остром, ВільямсонУ 2009 році Остром стала першою жінкою, котра отримала Нобелівську премію в галузі економічних наук. Шведська королівська академія наук нагородила Остром «за її аналіз економічного управління», заявивши, що її роботи показали, як спільна власність може успішно управлятися групами, що її використовують. Остром та Олівер Вільямсон розділили 10 мільйонів шведських крон (1,44 млн доларів США) нагороди за окремі роботи в галузі економічного управління.

Шведська королівська академія наук заявила, що дослідження Остром перенесли цю тему з околиць на передній план наукової уваги, «показуючи, як загальні ресурси -- ліси, рибні запаси, родовища нафти або пасовищні угіддя, можуть були керовані успішно людьми, які їх використовують, а не урядами або приватними компаніями». Роботи Остром в цій галузі ставлять під сумнів здоровий глузд і показують, що загальні ресурси можуть успішно обійтися без державного регулювання та приватизації

46. Проблеми реформування системи вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

Проблеми:

1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

2. Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

3. Загрозлива тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

4. Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

5. Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

6. Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

7. Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

8. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації. Незважаючи на те, що перехід на Болонську систему є тривалим та складним процесом, її запровадження вже зараз дає позитивні результати. Проведення реформування освіти дозволить створити єдиний ринок праці вищої кваліфікації, забезпечить мобільність викладачів і студентів за рахунок стандартизації ступенів вищої освіти та, відповідно, дипломів. У той же час зросте рівень конкуренції на ринку освітніх послуг, це змусить університети поліпшувати свій імідж шляхом підвищення якості освіти і бути спроможними забезпечити рівень знань, що гарантує студенту в майбутньому працевлаштування на європейському ринку праці.

Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:

· визнання українських дипломів на міжнародному рівні;

· більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;

· спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;

· конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуа

47. Прямі зарубіжні інвестиції, їх суть, масштаби, динаміка, географія та структура

В основі сучасної економіки лежить інвестування, яке дозволяє інтегрувати інтереси й ресурси всіх її суб'єктів. Інвестиції -- це вкладання капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження. Прямими інвестиціями є первинні вкладення і реінвестиції, всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позичок між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. За визначенням МВФ, інвестиції вважаються прямими при наявності у іноземного інвестора не менше 25% акцій підприємства. Існує кілька форм прямих іноземних інвестицій:

1) будівництво нових підприємств;

2) придбання діючих підприємств;

3) створення і участь у спільних підприємствах.

Стратегія будівництва нових підприємств передбачає організацію діяльності підприємства з нуля. Дотримуючись такої стратегії, компанія купує або бере в оренду ділянку землі, будує на ній нові виробничі об'єкти, наймає і/або переводить менеджерів, рядових службовців і робітників, після чого починає експлуатацію нового об'єкта. Стратегія має ряд переваг. Компанія має можливість вибрати під будівництво ділянку, яка найкраще задовольняє необхідним вимогам, і побудувати на ній сучасне підприємство, оснащене новітнім устаткуванням. Відкриття таких підприємств створює нові робочі місця, тому місцева влада в багатьох випадках пропонує компаніям різні економічні стимули, щоб залучити будівництво на свою територію.

Стратегія придбання існуючих підприємств. Це стратегія придбання діючих компаній, які ведуть бізнес у країні, що приймає інвестиції. Купуючи діючу компанію, покупець одержує контроль над підприємствами, персоналом, технологією, торговими марками і маркетинговими мережами купленої фірми.

Спільні підприємства створюються, коли не менше двох компаній домовляються про спільну діяльність через створену компанію, яка є юридично відокремленою від материнських компаній і завданням якої є підтримка взаємних інтересів засновників. Спільне підприємство є власністю компаній-засновників у співвідношенні, про яке вони домовились між собою.

Створення спільних підприємств надає фірмі такі переваги: спрощується можливість проникнення на нові ринки; відбувається розподіл ризиків між учасниками СП; здійснюється обмін знаннями і досвідом; з'являються конкурентні переваги.

Кількість спільних підприємств швидко збільшується в умовах радикальних перетворень у сфері технологій, засобів телекомунікації та урядової політики різних країн - змін, які перевершують здатність кожної окремо взятої міжнародної компанії повною мірою використовувати власні можливості.

48. Середовище міжнародного менеджменту та його складові

Середовище міжнародного менеджменту (середовище діяльності міжнародних корпорацій) -- це сукупність різноманітних відносин і інтересів різних груп і організацій, які складаються у всіх країнах, де корпорація здійснює свої ділові операції.

Головною особливістю поняття «середовище» пов'язане з об'єктивністю зазначених відносин і інтересів, які складаються у країнах незалежно від міжнародної корпорації. До міжнародного середовища корпорація має пристосуватись, витрачаючи на це відповідні ресурси. Урахування вимог місцевого законодавства до організації бізнесу, сплата податків до приймаючої країни, обмеження щодо тривалості робочого дня тощо вимагають певних витрат. Якщо витрати на пристосування до середовища даної країни є надто високими і перевищують певний рівень, міжнародна корпорація не започатковує в цій країні свій бізнес.

Важливо підкреслити, що особливість міжнародного середовища пов'язана зі складністю його географічного й галузевого аспектів.

Географічна складність середовища діяльності міжнародних корпорацій полягає у тому, що воно включає три елементи:

середовище материнської країни (країни походження корпорації);

середовища приймаючих країн (країн-господарів);

нейтральне середовище (нейтральні водні і повітряні простори, території міжнародних організацій, нейтральний материк Антарктида та ін.).

Середовище материнської країни є добре відомим для міжнародної корпорації і не створює особливих складностей для її діяльності.

Середовище приймаючих країн більшою мірою відрізняється від материнського середовища і створює додаткові ризики в організації зарубіжного бізнесу. Середовища приймаючих країн можуть докорінним чином відрізнятись одне від одного. Наприклад, японська корпорація «Тойота» в процесі продажу своїх автомобілів у США, Китаї та Україні має справу із середовищами ринкової розвинутої країни, адміністративно-командної економіки та перехідної системи.

Нейтральне середовище має значення для багатонаціональних корпорацій (БНК) насамперед через вплив міжнародних організацій на ситуацію в країнах-господарях і на світові процеси. Це стосується, зокрема, змін валютних курсів, наприклад, унаслідок дій Міжнародного валютного фонду, Міжнародного та Європейського банків реконструкції та розвитку. Нейтральні води (повітря) також важливі для міжнародних корпорацій з позиції безпеки ділових операцій.

Галузевий аспект міжнародного середовища може бути представлено відомою формулою PEST (politic, economic, social, technological), яка визначає суттєві особливості в міжнародному контексті. Якщо корпорація прагне досягти успіху в тій чи іншій країні, то вона має ретельно вивчати можливості і шляхи взаємодії політики корпорації з економічними і правовими системами приймаючих країн, їх культурами та станом технологічного розвитку.

Економічне середовище

1. Економічний розвиток (слабкий розвиток, індустріалізація)

2. Економічна система (капіталістична, змішана, соціалістична)

Політичне середовище

1. Урядові позиції щодо міжнародних операцій

2. Ефективність державного управління;

3. Політична стабільність.

Правове середовище являє собою сукупність законів та інших регуляторів, що впливають на організацію бізнесу іноземних компаній у приймаючих країнах. Правове середовище включає національне та міжнародне право.

49. Система вищої освіти в Україні

В Україні налічується 862 ВНЗ, в яких навчаються 2.1 млн студентів.

Система вищої освіти в Україні багато в чому містить і сьогодні елементи вищої освіти у СРСР. З перших років незалежності розпочався процес реформування, який триває і досі.

Національна система вищої освіти включає в себе:

· нормативно-правову базу

· органи державного управління(МОНУ, Міністерство освіти АРК, відділи освіти і науки обласних, київської та севастопольської адміністрацій, міські і районні відділи освіти, управління міністерств, державних комітетів і служб, які мають у своєму підпорядкуванні ВНЗ)

· мережу ВНЗ різних рівнів, типів і форм власності, які реалізують відповідні освітні і освітньо-професійні програми

· наукові і науково-методичні установи, що здійснюють керівництво освітнім процесом

У 2012 році мережа ВНЗ 1-4 рівнів акредитації складала 846 ВНЗ. З них 197 університетів, 66 академій, 102 інститути, 238 коледжів, 120 технікумів, 12 училища, 1 консерваторія.

Вища освіта здобувається за кошти державного і місцевих бюджетів, за кошти юридичних та фізичних осіб, за денною вечірньою та екстернатною формою навчання. Навчання здійснюється за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями:кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Типи ВНЗ України:

· Університет - багатопрофільний ВНЗ 4 рівня акредитації, освітня діяльність якого пов'язана із здобуттям певної вищої освіти широкого спектру наук

· Академія - ВНЗ 4 рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки

· Інститут - ВНЗ 4 рівня акредитації або 3 рівня ябо структурний підрозділ університету або академії, який проводить освітню діяльність зі здобуттям вищої освіти у певній галузі

· Коледж - ВНЗ 2 ріня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ 3-4 рівня акредитації.

· Технікум(училище) - ВНЗ 1 рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ 3-4 рівня акредитації.

Державному ВНЗ 4 рівня акредитації відповідно до законодавства указом Президента може бути наданий статус національного.

Структурні підрозділи ВНЗ створюються відповідно до законодавства і можуть мати окремі права юридичної особи. Структурні підрозділи ВНЗ: факультети, інститути,кафедри, філії.

Кафедра - базовий структурний підрозділ ВНЗ, який здійснює навчальну, науково-дослідну, виховну і методичну роботу з однієї або декількох спеціальностей, спеціалізацій і здійснює свою діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої Ради ВНЗ за умови якщо до її складу входить не менше 5 науково-педагогічних працівників.

Факультет - основний організаційний і навчально- науковий структурний підрозділ ВНЗ, який об'єднує відповідні кафедри і лабораторії.

Інститут - структурний підрозділ, який може створюватись в університетах та академіях з метою реалізації статутних завдань навчального закладу.

Філія - відокремлений структурний підрозділ ВНЗ, що створюється з метою забезпечення потреб місцевого ринку праці.

Кожен структурний підрозділ університету повинен мати бібліотеку і належне матеріально-технічне забезпечення.

Рівень акредитації ВНЗ визначає Міністерство освіти і науки, а Державна акредитаційна комісія ухвалює рішення з питань ліцензування та акредитації ВНЗ. Ліцензування - процес визнання державою спроможності ВНЗ розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти і кваліфікацій до вимог стандартів вищої освіти. Ліцензія видається Міністерством освіти.

Акредитація - процес визнання державою статусу ВНЗ(видається ДАК)

Вступ до ВНЗ України здійснюється на конкурсній основі за результатами ЗНО.

50. Система європейської вищої освіти в контексті Болонського процесу

Інтеграційні процеси на європейському континенті знаходять свій прояв не лише в сфері економіки, політики, а й освіти. Розробляються єдині критерії та стандарти освіти, формується спільний освітній і науковий простір. Цей процес отримав назву болонський (від назви університету в місті Болоні).

Метою процесу інтеграції у європейській системі вищої освіти є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості та урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти, адже вона відстає від системи підготовки кадрів США на 15-20%. Стратегічним завдання є формування єдиного європейського освітянського і наукового простору.

Інтеграційний процес у науки і освіті має 2 складові:

· Формування співробітності провідних європейських університетів під егідою документа «Велика хартія університетів»

· Об'єднання національних систем освіти і науки у європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами

Згідно цієї хартії університет є самостійною установою всередині суспільства, викладання і дослідницька робота в університеті невід'ємні.

Болонський процес має свою передісторію (50 років):

· Велика хартія університетів (18 вересня 1988)

· Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону(1997)

· Сорбонська декларація щодо узгодження структури системи вищої освіти у Європі(1998)

Конвенція і декларація містять угоди про:

· Визначення основних термінів(доступ, прийом і оцінка ВНЗ і їх програм, період навчання, кваліфікація визнання)

...