Загальне мовознавство

2. Мова, на відміну від інших знакових систем, є універсальним засобом спілкування, вона здатна мані фестувати будь-яку ділянку людського досвіду. Усі інші знакові системи в генетичному плані вторинні стосовно мови і мають обмежені виражальні можли вості й обмежену сферу застосування. 3. Мова є поліфункціональною знаковою системою. Крім комунікативної функції, що є єдиною для інших знакових систем, їй притаманні репрезентативна, гно сеологічна, прагматична, фатична, метамовна й інші функції. Мова передає не тільки інформацію про якісь факти, а й ставлення мовця до повідомлення, його оцін ку дійсності. Мова -- знаряддя мислення, засіб пізнан ня об'єктивного світу.

4. Мова багаторівнева і складна ієрархічна система, яка має два способи організації -- парадигматичний (відбір) і синтагматичний (сполучуваність). На відміну від інших знаків мовним знакам притаманна розми тість.

Характерними рисами мовних знаків є також аб страктність значення деяких з них і конкретизація їх у висловленні, а також можливість їх використання у від риві від безпосередніх подій і ситуацій. Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування;

60. Мова - універсальний засіб людського спілкування. Інші засоби комунікації

Спілкування людини підтримується певними засобами. Свої почуття, думки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах, створюючи певний комунікативний простір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній світ і світ зовнішній, об'єктивний. Такими засобами, які людина використовує в своєму спілкуванні, є вербальні (словесні) і невербальні засоби (міміка, пантоміміка, виражальні рухи тіла).

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово.

У суспільстві виокремилися різні види мови.

Внутрішня мова-- це мова для себе. Зовнішня мова -- ЇЇ ще називають усною, тобто та, яку чує людина, що перебуває поряд з вами.

Діалогічна або розмовна мова -- мова щоденного вжитку, включає в себе діалектні та жаргонні вирази, що використовуються в певній місцевості або представниками певної професії чи виду діяльності. Монологічна мова -- промовляється однією людиною при звертанні до іншої.

Невербальні засоби спілкування. Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико- кінетичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук-- жестикуляція, обличчя-- міміка, пози-- пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кшетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах.

Паралінгвістична система -- це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і виражає почуття та стани людини.

Екстралінгвістична знакова система -- це включення в мову пауз, інших нелінгвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мовлення.

61. Зміст і форма мови. Прогрес лінгвістики, прогрес мови

ФОРМА І ЗМІСТ У МОВІ -- дві сторони єдиного мовного об'єкта. Становлячи єдине ціле (форма змістовна, зміст формований), вони можуть із суто практ. міркувань розглядатися як взаємодіючі відносно самост. сутності.

Формою є матеріальний бік мови, насамперед зовн. оболонка мовних одиниць, а також зв'язки з ін. одиницями, що служать способом вираження та вияву змісту, і принцип організації (структура) змісту, який одним боком звернений до плану вираження (грамат. показники, словотв., морфол., синтаксичні форми і структури тощо), а іншим проникає у мовний зміст, організуючи його в різноманітні семант. структури.

Мовний зміст -- це та інформація, що виражається у мові за допомогою її одиниць; сукупність лекс. і грамат. значень мови, які виділяються (і розрізняються) на основі матеріальних форм вираження. Водночас вони різняться своїми якісними властивостями.

Ф. і з. у м. перебувають ніби в урівноваженому, стійкому, але найчастіше не в симетр. співвідношенні. Загалом це співвідношення зводиться до такого: а) стабільність форми і змінність змісту; б) прагнення форми виразити більше змісту і прагнення змісту виразитися у більшій кількості різних форм (закон асиметр. дуалізму мовного знака); в) соціальність (обов'язковість) для усіх мовців форми та індивідуальність (прагматичність) змісту; г) тенденція розвитку змісту від конкретного до абстрактного і, навпаки, прагнення мовної форми до більшої конкретності та ін. Ці й под. суперечності є важливим внутр. джерелом розвитку мови. Завдяки такому співвідношенню Ф. і з. у м. одночасно є і стійкість, і змінність (динам. рівновага).

Чим вище розташування мовної одиниці, тим складнішим є співвідношення Ф. і з. у м. У морфем, напр., форма і зміст перебувають у синкрет. стані, у слів -- в асиметричному, у речень воно багатоваріантне і різноспрямоване. Однією із суперечливих діалектич. властивостей мовної одиниці є те, що її зовн. форма кінцева, обмежена, гранична, тоді як втілюваний у ній зміст не має чітко окреслених меж, безконечний. При функціонуванні мови ця суперечність знімається за рахунок сполучуваності, що у мовознавстві трактується як форма.

У діалектич. єдності Ф. і з. у м. провідним є зміст, який відображає зовн. зміни, а мовна форма так чи інакше змінюється у цілому під впливом змісту, хоча ці зміни не завжди є прямо пов'язаними. В еволюції мовного змісту виділяють дві тенденції: 1) прагнення максимально повно відобразити усі ті зміни, які відбуваються у людській свідомості; 2) збереження стабільності, яка б забезпечила наступність значень і традиц. зв'язок з мовною формою. У свою чергу, зміни мовної форми відбуваються під впливом семант. перетворень, які трансформуються при переході до зовн. форм таким складним способом, що створюється стійке враження про зміни зовн. форм за своїми правилами і законами, не пов'язаними з мовним змістом.

Осн. призначенням мовної форми є внутр. організація змісту в гнучкі й рухомі структури та моделі, що, як правило, не знаходять прямого відображення у зовн. формах мов. Діалектичні властивості внутр. структур мови бути одночасно стійкими і змінними, передбачуваними і неперебачуваними, доходити до зовн. мовних форм і лишатися у глибинах мовного змісту забезпечують мові єдність форми і змісту та необхідний ступінь їхньої свободи по відношенню один до одного.

Поняття прогресу в мові в різні періоди трактувалося неоднаково. Уперше зробили спробу пояснити розвиток мови представники порівняльно-історичного мовознавства, оскільки вони вважали, щоісторичний розвиток мови -- це спосіб її існування. А. Шлейхер, Ф.-М. Мюллер та інші --твердили, що мова як живий організм у своєму розвитку переживає два періоди: період розвитку, який належить до доісторичних часів, і період розкладу, деградації (історичний період). Пізніше лінгвісти простежили в деяких мовах тенденції, які засвідчують прогрес у їх розвитку. Так, зокрема, В. Гумбольдт стверджував, що для мови характерне постійне вдосконалення, яке пов'язане з прогресивним рухом суспільства, з духовним удосконаленням народу. Єсперсен, як і Гумбольдт, пов'язував прогрес ізморфологічними типами мов. Найдосконалішими вважали аналітичні мови. Переваги аналітичних мов вбачали в тому, що форми стали коротшими (їх легшее вимовляти), їх стало менше (їх легше запам'ятати), утворення форм стало регулярнішим (не потрібно запам'ятовувати аномалії, винятки), аналітичний спосіб вираження граматичних значень є зручнішим від синтетичного (легше виражати значення), відсутність узгодження полегшило користування мовою (не стало повторень у вираженні того самого грамматичного значення). Теорія Марра називає такі стадії в розвитку мов: аморфну, аморфно-синтетичну, аглютинативну, флективну. Ці стадії відповідають суспільно-економічним формаціям, а перехід від однієї до іншої має стрибкоподібний характер. Однак переважна більшість мовознавців, які досліджували цю проблему, вважають, що тип мови абсолютно не впливає на її досконалість.

Однак, як свідчать реальні факти, немає прямої висхідної лінії в розвитку мов. Якщо б усі мовні зміни засвідчували вдосконалення мовної системи, то мова давно б досягла ідеального стану. Нині у мовознавстві прийнято розрізняти абсолютний і відносний прогрес. У мові переважає відносний прогрес. Його передусім пов'язують із мовною технікою. Абсолютний прогрес пов'язаний не зі змінами в техніці, а з розвитком можливостей виразити мовний зміст. Він виявляється передусім у розширенні словникового складу, у збільшенні значень слів, у вдосконаленні стилістичних можливостей мови, а також у впорядкуванні синтаксисує Отже, прогрес у мові не можна пов'язувати з типом граматичної будови. Немає єдиного напрямку типологічного розвитку мов. Усі мови здатні однаковою мірою виконувати свої суспільні функції, однак різні можливості розвитку мов залежать від соціальних чинників. У мові одночасно діє відносний і абсолютний прогрес, через що вона, вдосконалюючись, ніколи не досягає довершеності. Від мовного розвитку треба відрізняти мовне функціонування (реалізацію мови в мовленні). Функціонування мови і її розвиток взаємопов'язані: розвивається тільки та мова, яка функціонує, а функціонує та, яка розвивається.

62. Загальні і часткові закони розвитку мови

Мовні закони можуть бути загальними і специфічними. Загальні закони функціонування притаманні всім мовам світу, а специфічні - окремій мові або групі споріднених мов. Окрім того кожна мовна підсистема може мати свої власні закони. До загальних мовних законів відносять закон нерівномірності темпів розвитку окремих структурних частин мови, закон абстрагування елементів мовної структури, закон диференціації та відокремлення мовної структури та інколи закон аналогії. Проте аналогія може діяти не лише як конструктивна, але й як деструктивна сила. Всі ці закони діють разом і нерідко в протилежних напрямах: один зменшує кількість структурних елементів мови, другий - збільшує.

63. Зовнішні і внутрішні причини змін у мові. Престиж мови

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі: 1) антиномія позначу вального і позначу ваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги;

2) антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма. Боротьба між нормою і системою призводить до змін, які полягають у тому, що заборонена форма стає нормативною (наприклад, відмінювання іменника пальто вже є кодифікованою нормою). 3) антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує слова, вживає еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється форма слів, їх категоріальне значення та синтаксичні конструкції.

4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з'являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності. (наприклад, слово автомобіль з часом звузило своє вживання за рахунок експресивнішого синоніма машина).

5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення). Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення -- подовження (збільшення обсягу) тексту. Код не може нескінченно збільшуватися, бо людський мозок не зміг би його запам'ятати, а дуже довгий текст ускладнив би спілкування. Тому ці дві протилежні тенденції постійно діють у мові і таким чином збагачують мовні виражальні засоби. З одного боку, описові номінації замінюються однослівними {електричний поїзд -- електричка, а з іншого -- однослівні назви одержують розгорнуті синонімічні перифрази (продавець -- працівник прилавка.

Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку: 1) тенденція до економи мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови.

2) тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція є протилежною попередній -- економії мовних засобів.

3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць. Обсяг сприйняття довжини слова дорівнює оперативній пам'яті (7+2 склади). У мовах довжина слів, як правило, не перевищує 9 складів, а морфемна структура -- 9 морфем; 4) тенденція до абстрагування мовних елементів. Конкретні мовні одиниці стають абстрактними: на основі конкретних значень розвиваються абстрактні значення в лексиці, на основі повнозначних слів -- абстрактніші службові, на основі семантико-граматичних іменних класів -- формалізована (абстрактна) категорія роду тощо.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктивних сил, науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов.

Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі шкільного навчання.

Розрізняють такі типи мовних контактів: - безпосередні й опосередковані; - між спорідненими і неспорідненими мовами; - з однобічним і обопільним впливом; - маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території); - казуальні (випадкові) і перманентні (постійні); - природні (безпосереднє спілкування), штучні (навчання в школі).

Контактування мов може зумовити такі процеси: 1) запозичення лексики і фразеології. 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови. 3) зміну наголосу. 4) зміни у граматичній будові мови. 5) зміни у словотворі.

Престиж мови - це її авторитет у мiжнацiональному та мiжнародному спiлкуваннi. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв, домiнуючим серед яких є iнформативнiсть мови, тобто застосування її як носiя найновiшої та найважливiшої iнформацiї.Високий престиж сучасної англійської мови пояснюється, зокрема, тим, що зараз більше 75% наукової продукції світу друкується цією мовою.

Престиж мови не перебуває у прямiй залежностi вiд кiлькостi людей, що нею послуговуються. Інодi престиж мови має не загальний характер, а забезпечується її функцiонуванням в однiй iз сфер. Так, у музицi вже декiлька столiть найвищий престиж у свiтi має iталiйська мова. Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним використанням: санскрит в Індії, латина і церковнослов'янська мова в Європі, арабська - у країнах мусульманського світу. Престижними можуть бути навiть мертвi мови, якщо вони характеризуються високим рiвнем окультурення i ними закодована велика кiлькiсть важливої iнформацiї. За приклад може служити латина. Престиж мови - величина змiнна. В iсторiї вiдомо чимало випадкiв пiднесення i падiння мов. Зрозумiло, що це залежить не вiд самої мови, а вiд суспiльства - носiя мови, його мiсця та ролi в загальнолюдському прогресi. Є два способи забезпечити статус престижностi для мови. Перший - через всебiчний розвиток суспiльства на шляху прогресу. Другий - шляхом утиску iнших мов полiтичними, вiйськовими, економiчними засобами. Престиж мови приносить не лише моральне задоволення її корінним носіям, але й неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мови щорічно приносить шість мільярдів чистого доходу.

64. Основні процеси розвитку мови: диференціація, інтеграція

В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси - диференціація (поділ) та інтеграція (злиття) мов.

Диференціація - процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше мов. Говорячи різними варіантами однієї і тієї ж мови, людям внаслідок поступового розходження цих варіантів стає важко розуміти одне одного, і ці варіанти починають сприйматися як різні мови. Так, колись була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результаті її диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови.

Інтеграція - протилежний диференціації процес, за якого з декількох мов чи діалектів виникає одна мова.

Так, приміром, у ІV-ІІ столітті до н.е. в Греції зливаються різні діалекти в одне койне (від гр. Koine dialektos «спільна мова»). Це не значить, що стався «сплав» діалектів. В основу койне ліг аттичний діалект, який увібрав у себе елементи всіх інших діалектів.

Інтеграція - результат контактування мов.

Залежно від характеру контактування (форма, сила і тривалість контактування) виникають різні явища: від звичайних запозичень слів, звуків, граматичних категорій до появи спрощених мов для тимчасового спілкування між різномовними прошарками населення, створення креольських мов та мовної асиміляції.

65. Національно-мовна ситуація в Україні

Нинішня мовна ситуація в Україні є результатом незавершеного в радянський період асиміляційного процесу - перетворення україномовної спільноти на російськомовну. Як наслідок - незбалансований характер двомовності, що віддзеркалює постколоніальний стан українського суспільства. Серед етнічних росіян двомовними є лише 13%, в той час як серед українців цей показник складає 34,4% при тому, що 19% українців взагалі спілкуються тільки російською.

Навіть надання українській мові статусу державної у 1989 р. і подальше закріплення цього статусу у Конституції України не зупинили її витіснення з багатьох сфер життєдіяльності й поступового зменшення кількості носіїв української мови.

Впровадження української мови як державної у публічній сфері не було до кінця послідовним і не супроводжувалось системними заходами спрямованими на подолання деформованої мовної ситуації. Російська мова дедалі більше стає ареною поширення виробів російської кіноіндустрії та продукції російського шоу-бізнесу. Виразне домінування російської мови зберігається в періодиці. На україномовні газети припадає тільки 31% разового тиражу, а на російськомовні - 64%.

Мережа розповсюдження російськомовної преси охоплює всі без винятку області України, тоді як у деяких регіонах Півдня та Сходу україномовна преса майже відсутня. Подібну ситуацію спостерігаємо й у сфері книгорозповсюдження: відсоток російських книжок на українському ринку складає приблизно 80% до 20 % українських.

Фактична дискримінація української мови на її власній батьківщині створює напруженість у міжетнічних відносинах, яка посилюється через необґрунтовані вимоги окремих політиків надати російській мові статус регіональної на умовах, що по суті прирівнюють її до другої державної мови. Як наслідок українська мова перестає бути обов'язковим атрибутом державності на більшій частині України.

Прийняття закону, від якого залежить доля народу і долі окремих людей не має безпосередньо пов'язуватися з політичним моментом чи політичними зобов'язаннями. Робота над мовним законодавством повинна вестися в деполітизованій атмосфері із залученням провідних фахівців з соціолінгвістики, етнології, політології, юриспруденції та державного будівництва.

66. Науково-технічний прогрес і мова

Прогрес мови -- це зростання її можливостей виражати новий зміст; 4) причини мовних змін можуть бути свідомими (пов'язані з розвитком соціуму) і несвідомими (які мають психолінгвістичну природу); прикладом перших є пуризм; 5) потужним чинником розвитку мови є мислення, при цьому роль мислення на різних етапах розвитку мови є неоднаковою: «[...] у процесі історичної взаємодії між мисленням і структурою мови загальний вплив мислення на мовну структуру поступово посилюється, у той час як зворотний вплив структури мови на мислення відповідно послаблюється».

Нині у мовознавстві прийнято розрізняти абсолютний і відносний прогрес. У мові переважає відносний прогрес. Його передусім пов'язують із мовною технікою. Мають рацію ті вчені, які вважають, що поява аналітичної будови в різних мовах світу є вдосконаленням, однак це всього лише вдосконалення мовної техніки, що ні в якому разі не відображає вище абстрактне мислення, як це стверджували Єсперсен, Жир-мунський та ін.

Абсолютний прогрес пов'язаний не зі змінами в техніці, а з розвитком можливостей виразити мовний зміст. Він виявляється передусім у розширенні словникового складу, у збільшенні значень слів, у вдосконаленні стилістичних можливостей мови (стилістичній спеціалізації мовних засобів), а також у впорядкуванні синтаксису, який у давніх мовах не мав такої багатої і чіткої системи засобів. Отже, прогрес у мові не можна пов'язувати з типом граматичної будови. Немає єдиного напрямку типологічного розвитку мов. Усі мови здатні однаковою мірою виконувати свої суспільні функції, однак різні можливості розвитку мов залежать від соціальних чинників. У мові одночасно діє відносний і абсолютний прогрес, через що вона, вдосконалюючись, ніколи не досягає довершеності. Від мовного розвитку треба відрізняти мовне функціонування (реалізацію мови в мовленні). Функціонування мови і її розвиток взаємопов'язані: розвивається тільки та мова, яка функціонує, а функціонує та, яка розвивається.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і форму­вання їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується слов­ник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Мовні знання -- один з основних компонентів профе­сійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню лю­дина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, до­помагає краще орієнтуватися в складній професійній ситу­ації та в контактах з представниками своєї професії.

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими по­няттями, що властиві різним професіям. Мова представ­ників різних галузей виробництва, народного господарства дедалі збагачується і цей процес відбувається завдяки формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, су­спільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

67. Ідеологія і мова

Iдеологія як генеральна стратегія поступу нації має різні аспекти: мовний, культурний, економічний, оборонний, геополітичний тощо. Всі вони взаємопов'язані і взаємозалежні.

Важливість мовного аспекту в українській національній ідеології важко переоцінити. В минулому впродовж кількох століть бездержавності наша нація зберігала свою самобутність, окремішність насамперед завдяки мові. Це усвідомлювали творці національної ідеї -- Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, П. Куліш, М. Міхновський, Д. Донцов, М. Грушевський та багато інших. Вони глибоко усвідомлювали, що мова є не лише засобом збереження і розвитку нації, патріотичного виховання, а й зброєю у боротьбі за свою державну незалежність.

Після здобуття незалежності почалося активне обговорення шляхів мовного відродження. У першій половині 1990-х рр. зусиллями патріотів у владі і поза нею було чимало зроблено для проведення мовної реформи в освіті, культурі, але рух вперед тривав недовго. Як тільки стара номенклатура повністю заволоділа державним управлінням, національне відродження було загальмовано, а потім почався його відкaт.

Вже продовж півтора десятка років точаться дискусії навколо ролі мови в житті сучасного українського суспільства, а позитивних рішень, порозуміння між опонентами не помітно. Прихильники двомовності як завжди намагаються свої колонізаторські наміри продовжити, русифікацію в незалежній Україні видавати за демократичний захист прав людини (російськомовної). Їх опоненти переконані, що національним меншинам в Україні забезпечені законом права за міжнародними демократичними стандартами, а «права» колонізаторів не мають нічого спільного з правами людини. Перші засновані на насильстві над людьми, над їх національними правами, тоді як справжні права людини заперечують таке насильство.

Всім зрозуміло що питання мови використовують політично, і мабуть в тому є сенс, бо сьогодні українська мова є частиною сфери ідеології.

Від самої ідеології в сучасному світі майже вже нічого не залишилося, не відчувається вона ні шкірою, ні серцем. І мова - то можна сказати, останній рубіж, залишки на днищі які можна ще вишкрібати, В центрі культурного, економічного та політичного життя держави, українська мова протягом всієї незалежності застосовується саме в якості інструменту ідеології української незалежності. Тому майже всі політики краще або гірше володіють українською і користуються нею офіційно, але переважна більшість Киян, як ті хто тут народився, так і ті, хто сюди приїхав, українську мову в будь-якій неофіційній обстановці не використовують.

Не говорять українською в Києві навіть ті, хто приїхав з західної України - бо незручно, якщо не їм самим, то комусь в компанії обов'язково має бути незручно. Не говорять українською, бо говорити нею - це вставати позу, тому що це - складнощі, тому що це не актуально та не модно. Говорити українською в Києві - то щоденний тягар з дуже сумнівними перевагами. І в кожного своє власне до цього ставлення - свідоме чи несвідоме.



68. Головні етапи розвитку мовознавства в Україні. Провідні укр.лінгвісти

В історії українського мовознавства можна виділити такі періоди:

1) зародження мовознавства у східних слов'ян (XI--XIII ст.);

2) староукраїнське мовознавство (XIV--XVIII ст.);

3) українське мовознавство XIX -- початку XX ст.;

4) українське мовознавство радянського часу.

У деяких працях з історії мовознавства усе давнє мовознавство до початку XIX ст. розглядається як донаукове, а зародження наукового мовознавства пов'язується з зародженням порівняльно-історичного вивчення споріднених мов, що датується початком XIX ст. Однак такий погляд на старе мовознавство не може бути виправданим, адже воно було такою ж мірою науковим, як і мовознавство XIX чи XX ст.

В історії українського радянського мовознавства виділяють чотири періоди:

· I період (1917 - початок 30-х років). Характеризується активним дослідженням фонетики і граматики, історії й діалектології української мови, яскраво вираженим практичним спрямуванням мовознавчої науки;

· II період (30 - 40-ві роки). Період наступу на українізацію і репресивної політики ВКП (б) -- КПРС, коли згорталися теоретичні дослідження і призупинилася практична робота;

· III період (50 - 60-ті роки). Характеризується намаганням оновити теорію мовознавства, увагою до розвитку граматичних досліджень, лексикографії та лінгвостилістики;

· IV період (70 - 80-ті роки). Відзначається не лише розвитком порівняльно-історичного мовознавства, а й творенням сумнівних прогнозів, що видавалися за соціолінгвістику.

Найвидатнішими постатями українського мовознавства 20--80-х років є А. Кримський, М. Грунський, М. Калинович, Є. Тимченко, Л. Булаховський, О. Мельничук.

Агатангел Юхимович Кримський-- видатний сходознавець, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф. Опублікував до 1000 наукових праць, найголовнішими з яких є «Нарис з історії української мови», написаний у співавторстві з О. Шахматовим, «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася», «Нарис історії українського правопису до 1927р.»

Микола Кузьмич Грунський (1872--1951) -- Досліджував походження старослов'янського письма, мову давніх пам'яток старослов'янської писемності, історію слов'янських мов.

Михайло Якович Калинович (1888--1949) -- відомий мовознавець, літературознавець і перекладач, академік АН УРСР з 1939 р., професор Київського університету. був автором багатьох публікацій з теорії та історії лексикографії.

Євген Костянтинович Тимченко (1866--1948) -- Об'єктом його зацікавлень були питання української літературної мови, її історії.

Леонід Арсенійович Булаховський (1888--1961) - видатний мовознавець, спеціаліст з українського, російського, слов'янського й загального мовознавства. У полі зору Булаховського були питання історії й теорії мовознавства; фонетика й лексика, морфологія й синтаксис, стилістика та історія української, російської та інших слов'янських мов, методика викладання мов.

Олександр Савич Мельничук -- Автор праць із загального та індоєвропейського мовознавства, славістики, української та російської мов.

Зарицький Микола Степанович - автор понад 100 друкованих праць, 8 монографій, підручників і навчальних посібників з мовознавства, методики навчання, стилістики, теорії і практики перекладу, термінознавства; організатор і доповідач численних республіканських, всесоюзних, міжнародних наукових конференцій.

69. Місце мови серед інших суспільних явищ. Мова і суспільні класи. Стихійні і свідомі впливи на мову

Більшість учених інтерпретують мову як явище соціальне. Таке трактування мови започаткували вже Дені Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Фердинанд де Соссюр та ін.

Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки людей. Мова -- явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і психічними явищами.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого -- без мови не було б суспільства. Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). Свідомий уплив суспільства на мову (цілеспрямовані урядові заходи) називають мовною політикою. Від цієї політики залежить мовна ситуація в багатомовному суспільстві.

Але функції мови і закономірності його функціонування та історичного розвитку відрізняються від інших суспільних явищ.

Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що:

1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство.

2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя.

3) мова відображає суспільну свідомість -- ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Залежність стану мови від стану суспільства

1. Мова відображає особливості соціальної організації суспільства.

2. У мові відображається соціальна диференціація суспільства.

3. У мові відображаються демографічні зміни.

4. У мові відображені відмінності в рівнях економічного розвитку.

5. У мові відображений розвиток культури суспільства.

70. Мова і культура. Мова і релігія. Мова і мораль

Складним є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід.

Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов'язаний з культурою. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, яку обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно». Отже, впевнено можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:

1) до відмінностей у лексиці й фразеології.

2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням.

Культура ж народу невідривна від мови, неможлива без неї. Недарма мову називають душею народу. По-друге, мова є інструментом бачення, сприйняття світу. Набутий і закріплений у мові досвід народу впливає на сприйняття носіями певної мови навколишнього світу.

Російські церковники, як і вся російська шовіністична рать загалом, були проти того, щоби говорили "мовою свого народу" українці. Цією мовою не мало звучати навіть слово Боже. Шеф жандармів кричав на молодого поета Володимира Самійленка за те, що той привіз із закордону українську Біблію, пообіцявши згноїти його в тюрмі за "малороссійскіє ґадості". 1880 року було спалено український переклад біблійної Книги Йова. До того Синод заборонив виголошувати по-українському проповіді.

Мова є системою знаків, яка забезпечує людське спілкування, мислення і вираження думок. У ній об'єктивується не тільки суспільна свідомість, а й самосвідомість людини. Це специфічний соціальний засіб збереження, передавання інформації та управління людською поведінкою.

Перебуваючи в найтіснішому зв'язку з мисленням, мова бере участь у здійсненні всіх вищих психічних функцій мова є одним із способів існування моралі, її реалізації, виявом усезагального в моральному житті людей. Мовою моралі є безпосередня дійсність, тобто матеріальна оболонка моральної свідомості. Моральна діяльність теж знаходить своє відображення в мові моралі.

Мораль іноді розглядають як специфічний спосіб використання мови і мовлення. Такий підхід не є самодостатнім, універсальним, але він дає змогу розкрити деякі грані морального феномену.

71. Сатика і динаміка в мові

Справжнє розуміння мови неможливе без осягнення різноманітних змін, які мають місце в ній. Динамічні процеси мови можна простежити, розглядаючи її в історичній перспективі. Вивчення мови як явища, яка розвивається, власне, є дослідженням форм існування мови, що становить її суттєву характеристику. Мова як явище, що історично розвивається.

Мова постійно змінюється. Історична змінність мови -- її суттєва ознака,внутрішня властивість. Як зазначав О. О. Шахматов, у цей момент мова не є такою, як вона була 10 хвилин тому. Змінність мови забезпечує її відповідність змінним потребам комунікативної і пізнавальної діяльності людини. Однак людина за своє життя не помічає змін у мові.

Очевидно, тим можна пояснити факт, що вчені дійшли висновку про змінність мови аж у XIX ст. Це настільки захопило їх, що вони майже протягом ста років вивчали тільки історичний аспект мови. Як наголошував В. Гумбольдт, а пізніше О. О. Потебня та Г. Пауль, мова діяльністю і продуктом цієї діяльності. Так було започаткован розрізнення статичного і динамічного аспектів мови. В. Гумбольдт, зокрема, розрізняв «вивчення мов у стані їхнього розвитку» і «вивчення організмів мов» [Гумбольдт 1960: 77]. Згодом це розрізнення вилилося в соссюрівську дихотомію синхронії і діахронії. Синхронія (від грец. synchronos «одночасний») -- стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період. Цей термін вживається і в іншому значенні: синхронія -- це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника. Діахронія (від грец. dia «через» і chronos «час») -- історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі Ті історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одно-часовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики -- синхронічна і діахронічна.



72. Структурна і соціальна типологія мов. Мовні універсалії

Структурна типологія, започаткована Ф. де Соссюром і розроблена ін. лінгвістами -- Р. Якобсоном, Ч.-Ф. Вьоглином, Т. Мілевським, А. Мартіне, спирається на аналіз відношень між елементами мовної системи. В основу своєї типології, обмеженої морфологічним рівнем, покладено існуючу у лінгвістиці систему понять, надавши їм структурного змісту, і дані традиційної морфологічної класифікації мов. Основним завданням структурної типології, є виявлення ознак і властивостей, притаманних усім мовам світу, і аломорфних ознак, властивих лише частині мов, що служить передумовою для побудови загальної теорії мови та мовних універсалій.

Типологічні дослідження можуть бути використані для перевірки даних, отриманих порівняльно-історичним методом. Соціальна (або функціональна) класифікація грунтується на кількох засадах. 1. Мови поділяються залежно від їх зв'язку з носієм, якому вони належать. Таким носієм може бути плем'я, народність, нація. На основі цього розрізняють племінні мови (частіше вживають термін ''діалекти"), мови народності, національні мови. 2. Мови групуються відповідно до функцій, які вони виконують у суспільстві і в цивілізації. Це, мови регіональні, міжнаціональні, міжнародні. 3. Мови розрізняються залежно від значення і поширення в світі.

Мовні універсалії -- суттєві властивості, важливі характеристики, наявні в усіх мовах або в більшості з них. Мовні універсали визначають на основі трьох параметрів:

1) спільність властивостей усіх мов на відміну від мови тварин;

2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові;

3) спільність. Методи дослідження мови властивостей самих мовних структур.

Універсали показують, що може бути в мові і чого не може бути в мові, тобто вони визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів побудови всіх мов. Крім синхронічних, про які йшлося вище, виділяють діахронічні універсалії. Наприклад: найпізніший дієслівний час -- майбутній; Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсали. Мовні універсали поділяють на дедуктивні (встановлюються шляхом припущення, обов'язкові для всіх мов) та індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах); абсолютні (які не мають винятків) і статистичні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх називають фреквенталіями); прості (елементарні), які стверджують наявність або відсутність чогось (у всіх мовах є X) і складні (імплікаційні), які стверджують певну залежність між різними явищами.

73. Мовні контакти і взаємодія мов

Мовний контакт, міжмовний контакт -- взаємодія двох чи декількох мов, що чинить вплив на фонетичну і граматичну структуру та словниковий запас однієї або декількох з цих мов. Дослідженню мовних контактів присвячений розділ мовознавства контактна лінгвістика.

Мовні контакти виникають внаслідок відповідних соціальних умов, коли представники різних етнічних чи мовних груп змушені вступати в інтенсивні комунікативні контакти з господарських, політичних, релігійних чи інших причин. Мовні контакти закріплюються через постійно повторювальні діалоги, постійне спілкування носіїв різних мов між собою, за якого використовуються обидві мови або одночасно обома мовцями, або окремо кожним з мовців. Тут вирізняють або активне володіння обома мовами (двомовність), або пасивне розуміння чужої мови. Результати мовних контаків по різному позначаються на різних мовних рівнях. Це залежить від ступені входження їхніх елементів в цілісну структуру мови.

Мовні контакти призводять до контамінації мов або запозичення окремих елементів мов, що відбувається на різних мовних рівнях. Тут можна вести мову про такі типи запозичень або змін: Семантичні запозичення; Запозичення слів з граматичним значенням; Зміни системи фонем однієї чи обох контактуючих мов; Запозичення структур на рівні синтаксису. Мовні контакти в діахронії.

Розвиток мов під впливом мовних контаків. Тривалі мовні контакти уможливлюють не лише поодинокі запозичення, чи певні зміни структури мови, а й цілковиту трансформацію мови. Мовознавці розрізняють тут такі варіанти розвитку мов, що перебувають в контакті:

· Утворення креольської мови. У цьому випадку єдина система лексичних і граматичних значень, що виникла при мовному контакті, починає кодуватися за допомогою морф, запозичених з однієї мови, але часто переосмислених відповідно до даної системи значень. Прикладом креолізації мови може бути суржик.

· Двомовність з однією домінантною мовою. У цьому випадку одна з мов, що вступила в контакт, явно є основною системою, на яку орієнтуються мовці іншої мови, змінюючи фонентичні, лексичні та інші характеристики мови під впливом, з їхнього погляду, престижнішої мови.

· Диглосія, тобто зміни основної мови спілкування під впливом престижнішої, але обмеженої у вживанні мови (нарпиклад, вплив арабської мови на неарабомовних мусульман).

· Контакти діалектів та літературного варіанту однієї мови або поєднання різнодіалектних характеристик в одному койне -- спільній наддіалектній мові. У цьому випадку, внаслідок спорідненості контактуючих мовних систем, можлива особливо сильна контамінація мов.

Размещено на Allbest.ru

...