Функціонально-семантична класифікація антонімічних лексем, виявлених у поетичних творах, дає підстави для виокремлення опозицій, які є засобом характеристики індивідуума, та опозицій, що вживаються для оцінки предметів, явищ і процесів об'єктивної дійсності. Аналізовані опозиції першої групи вживаються на позначення зовнішнього вигляду людини, рис характеру, емоційного стану, фізичних властивостей тощо. Розрізняємо антонімічні лексеми, що характеризують:

а) зовнішній вигляд людини: білявий - чорнявий, білявич - чорнявич, блондин - брюнет, високий - низький, красивий - бридкий, солідний - несолідний, товстий - худий та ін.: Хто коми вживав, хто писав без ком. / Блондином був чи брюнетом. / Героєм, / співцем, / мудрецем, / диваком. / Але жоден поет не був непоетом (Л. Костенко);

б) внутрішні риси індивідуума: вдячний - невдячний, вірний - невірний, гордий - негордий, надійний - ненадійний, розумний - дурний, талановитий - бездарний, чесний - безчесний та ін.: Йдеш і горда така, і негорда... / І не знати - чи любиш кого? / І гримлять, і ридають акорди / незбагненного серця мого (В. Коломієць);

в) поведінку й характер людини: балакучий - мовчазний, добрий - злий, слухняний - неслухняний, хоробрий - боягуз, хороший - поганий, швидкий - повільний, щедрий - скупий тощо: О світе - світе - світе мій, / їй-бо, ніяк не звикну: / невже твій син - то тільки злий, / а добрий - то каліка? (В. Стус);

г) вік: великий - малий, малий - старий, молодий - старий, молодість - старість, молодший - старший та ін.: В людини вік - неозначимий, / Бо старість, молодість - усе це / Іде крізь нас, / як вірш крізь рими / І як життя іде крізь серце (В. Коротич);

ґ) психічний стан, емоції, почуття: веселий - сумний, весело - сумно, любити - ненавидіти, любов - ненависть, радісний - сумний, радість - горе, радість - мука, радість - сум, радіти - мучитися, радіти - сумувати, сміх - плач, сміятися - плакати, спокійний - неспокійний, усміхнений - заплаканий, щасливий - нещасливий тощо: Там, захопившись власним летом, / Лелека крилами махав. / Там я щасливим був поетом - / Сміявся, плакав і кохав (М. Руденко);

д) фізичні властивості і стан людини: здоровий - хворий, зрячий - сліпий, сильний - слабкий, ситий - голодний, тверезий - п'яний, живий - мертвий тощо: Слабка од горя, / Сильна од любові, / Міняю усміх / На щасливий сміх (Г. Чубач);

е) дії людини: будувати - руйнувати, вдихати - видихати, вмикати - вимикати, входити - виходити, засинати - просинатися, знаходити - губити, лягати - уставати, падати - підводитися, підходити - відходити, починати - закінчувати, приїжджати - від'їжджати та ін.: І все мине... / І з вічністю обвінчані, / Останню чарку наллємо зорі... / Та буде сад! / Бо там, де ми закінчили, / Почнуть сини... ходою косарів (Б. Олійник);

є) стосунки з іншими людьми: брати - віддавати, вигравати - програвати, вітатися - прощатися, запитувати - відповідати, здрастуй(те) - прощай(те), зустріч - розлука, зустрічання - проводжання, купувати - продавати, миритися - сваритися тощо: Танцюй - і я усе забуду: / Дні зустрічей і дні розлук - / І помолюсь, неначе чуду, / Теплу твоїх прозорих рук (Л. Первомайський);

ж) соціальні явища: багатий - бідний, батьківщина - чужина, війна - мир, вільний - невільний, воля - неволя, дружба - ворожнеча, наступати - відступати, перемога - поразка, рідний - чужий, свій - чужий та ін.: Благословенний мир - він заступає / дитячі дні від лихоліть війни, / й гарматні жерла, що оберігають / суничок достигання в тишині (С. Йовенко);

з) релігійні уявлення індивідуума: дух - тіло, душа - тіло, праведний - грішний, рай - пекло, хрещений - нехрещений, чистий - нечистий тощо: А було ж, а цвіло, / Шумом яріло, буянням кипіло, / Серце розчуливши - кожне стебло, / Всяке зело, - душу тішило й тіло (І. Муратов).

Антонімічні пари, що належать до другої функціонально-семантичної групи, номінують полярні предмети, явища й процеси об'єктивної дійсності. Серед них виокремлюємо кілька підгруп:

1. Опозиції, конституенти яких репрезентують контрастні поняття, пов'язані з навколишньою природою, тобто називають:

а) пори року: весна - осінь, зима - літо: Нехай збуваються найкращі сни. / І в мене розпочався творчий будень, / що з осені триває до весни (М. Сингаївський);

б) частини доби: ранок - вечір, день - ніч: Кожна мить у житті, ніби слово прощання, - / І летять за лелеками ночі і дні. / Все ж бо в серці відлунює радість кохання / Й не згорає в душі (Г. Коваль);

в) природні властивості, явища: жара - холод, приплив - відплив, світання - смеркання, світло - темрява, схід - захід, сходити - заходити, тепло - холод та ін.: Ось чому в жару й на холоді / Все ввижається мені, / що струмує наша молодість / У тужавому зерні (П. Сингаївський);

г) рослинний і тваринний світ: зацвітати - відцвітати, розквітати - відквітати, свійський - дикий тощо: І всотують у себе / Густу росу дерева, / І зацвіта маслина, / І відцвітає глід (Л. Талалай).

2. Просторові антонімічні пари, які вказують на:

а) місце дії: близько - далеко, вгорі - внизу, високо - низько, ліворуч - праворуч, попереду - позаду, тут - там, на - під, над - під, за - перед та ін.: Стрілися двоє, що долею схожі, / Може, десь тут або, може, десь там... / Дивляться в очі: чи вірити можна / Теплій руці і привітним словам? (В. Крищенко);

б) напрям дії: вгору - вниз, вліво - вправо, вперед - назад, зблизька - здалеку, зверху - знизу, зліва - справа, зсередини - ззовні, ліворуч - праворуч, наліво - направо, туди - звідти, туди - назад, туди - сюди, в (у) - з (із, зі), від (од) - до, до - з, на - з тощо: Уперед піду - вогню не мину, / а назад піду - загину. / Два вогні горять, з вітром гомонять, / а в високім небі два сонця стоять (В. Стус);

в) сторони світу: схід - захід, північ - південь: І зі сходу на захід далеко летіли лелеки, / І німіла дощами напита осіння земля (Є. Маланюк);

г) орієнтири в просторі: близький - далекий, верх - низ, земля - небо, земний - небесний, лівий - правий та ін.: І буду ждати кожної години / в далекому чи близькому краю / Одну тебе, тебе єдину, / Маленьку милу дівчинку мою (В. Симоненко).

3. Антонімічні пари, що репрезентують темпоральні відношення, мають такі різновиди:

а) опозити, конституенти яких передають значення минулого, теперішнього або майбутнього часу: вчора - завтра, вчора - сьогодні, сьогодні - завтра, вчорашній - завтрашній, вчорашній - сьогоднішній, сьогоднішній - завтрашній, минулий - теперішній, минулий - майбутній, теперішній - майбутній: За твій світанок, і за твій зеніт, / і за мої обпечені зеніти. / За те, що завтра хоче зеленіть, / за те, що вчора встигло одзвеніти (Л. Костенко);

б) антоніми з компонентами - назвами частин доби: вдень - вночі, вранці - увечері, денний - нічний, денно - нощно, зранку - звечора, полуденний - полунощний, ранковий - вечірній, ранній - пізній, рано - пізно: Музико довколишнього світу, / Ранньої і пізньої пори / Скільки тебе, щедрої, розлито - / Сонячної, звучної, - бери! (І. Муратов);

в) опозиції, у яких семантично протиставлювані лексеми передають часові відношення за порами року: весняний - осінній, зимовий - літній, навесні - восени, узимку - влітку: За борами синіми / Дні мої почато. / Вересневі, прозірні / Згадувать неважко. / Взимку - як метелиця, / Влітку - як ромашка (А. Малишко);

г) опозити, складники яких окреслюють часові межі: від (од) - до, з - до: Це од віку моє, це до віку моє - / Об каміння життя не зітреться, / Бо старе джерело не всихає, а б'є / І струмує до спраглого серця (В. Крищенко);

ґ) опозиції, компоненти яких виражають часову послідовність явищ, дій: раніш - тепер, спочатку - потім, до - після: За батьком син, за днями - слава... / І так до нас і після нас... / Іде у світ Григорій Савич, / За ним Григорович Тарас (Л. Талалай).

4. Антонімічні пари, члени яких репрезентують квантитативні відношення, вказують на:

а) невизначену кількість чогось: багато - мало: Багато хиб, доробку надто мало / Я залишаю по своїм житті, / І тільки тим не вартий я докору, / Що сам себе засуджую суворо (М. Рильський);

б) дії й опредметнені дії, пов'язані з кількістю: більшати - меншати, добавляти - відбавляти, зріст - спад, зростання - спадання тощо: Ну, зигзагами бувають / Злами ліній в діаграмі / (Стан речей там відбивають - / Зріст і спад у кожнім зламі) (Д. Білоус).

5. Антонімічні пари, конституенти яких називають контрастні ознаки, якості та властивості предметів. Такі опозиції позначають:

а) розмір, форму: великий - малий, довгий - короткий, широкий - вузький та ін.: Фразоманів меншає щоразу, / Скільки їх на частки не дроби. / З колії вузької на широку / Перейшов давно експрес доби (В. Забаштанський);

б) колір, відтінок: білий - чорний, світлий - темний: І зведеться над водами панна - / не з далеких століть... / Біла крапля з незримої рани! / Розсипається чорна коса!.. (І. Римарук);

в) температуру: гарячий - холодний: Гранітні вулиці такі важкі і втомлені, / Коли за мурами простори житні бачу. / Щось серцем затужив за ріллями холодними, / Колоссям русим, ніжним і гарячим (Т. Масенко);

г) смак: гіркий - солодкий: Лісова моя ожино, / І солодка, і гірка. / Скрізь ти, подруго-дівчино, / В ніжнім серці юнака (Т. Масенко);

ґ) інші властивості (протяжність у просторі, вагу, консистенцію тощо): глибокий - мілкий, гострий - тупий, густий - рідкий, легкий - важкий, м'який - твердий, прямий - кривий, рівний - нерівний тощо: Меди - густі й рідкі, аж чорні й золотисті!.. / Із цвіту кожного - свій мед, осібний (В. Коломієць).

Класифікація лексичних опозицій, що ґрунтується на встановленні співвідношення з денотатами, дає підстави стверджувати, що антонімія охоплює основні тематичні групи лексики.

Важливу стилістичну роль у поетичних текстах відіграють багатозначні лексеми як конституенти антонімічних пар: вони вживаються у прямому чи в переносному значенні, зазнають подвійної актуалізації, що є джерелом додаткової експресії й поглиблює художню образність твору. Субстантивні метафори, в основі яких лежать опозиції, у поетичній мові, за нашими спостереженнями, трапляються порівняно рідко. Досліджуючи структуру субстантивних (генітивних) поетичних метафор, Л.О. Пустовіт розрізняє: а) метафори, що означають почуття, емоції та стан людини (радість, смуток, кохання, тугу тощо). Основу названих метафоричних структур становлять антонімічні лексеми, пор.: серця плач і сміх; душі світання, сутінку печалі; голоси радощів і смутків; хвилі радості і піняви біди; віть ридань і сміху; дорога зустрічей і путь прощань; небо зустрічі й розлуки - Так важко на жорстокім камені / Шляхів вирізьблювати грань. / Невже і справді заважка мені / Дорога зустрічей і тиха путь прощань (М. Бажан); б) метафори - назви явищ природи та абстрактних понять, що впливають на почуття індивідуума: вітру плач і сміх; вітру плач і сміх криниці; чайки плач і жайворонка сміх; регіт і плач жоржин, кобзи плач і сміх тощо - Куди їх [правнуків] думка сміло рушить, / І що їх серце там зворушить? / Чи будуть рідними й для них / І чайки плач, / І жайворонка сміх? (І. Муратов).

Широко представлені в українській поезії ХХ ст. атрибутивні метафори, основну роль у структурі яких відіграють семантично протиставлювані прикметники. Продуктивними є метафори, що ґрунтуються на опозиції гіркий - солодкий, складники якої вживаються в переносному значенні (гіркий - „сповнений горя, біди; тяжкий; який завдає горя, болю, гіркоти”; солодкий - „який дає відчуття приємності або виражає задоволення, радість, насолоду; сповнений достатку, щастя, радості”). Для поетичної мови характерні такі метафоричні сполучення: гіркі і солодкі роки, гіркий і солодкий день (В. Сосюра); любов солодка чи гірка, ріка життя солодка чи гірка (Г. Коваль); відтінки, барви, запахи - солодкі, гіркі (М. Бажан); обрій гіркий і солодкий (Т. Масенко); солодкі і гіркі думки (В. Коломієць); гіркі й солодкі висновки (С. Голованівський); солодкі надії, гірка печаль (Л. Дмитерко) тощо. Напр.: Дай мені напитися - упитись / Трунком з тополиного листка. / Дай любов'ю серцю обновитись, - / Будь вона солодка чи гірка (Г. Коваль).

У деяких віршованих контекстах антонімічні прикметники набувають подвійної актуалізації (поєднання прямого і переносного значень): Та не вгадати, світе мій, / І не підкаже літо: / Гіркий по осені напій / А чи солодкий пити (Л. Талалай); Може, гіркі ті чари?.. / Ох і солодкі на смак! / На серце спадає стожаром / Губ вогнелистий мак (Г. Коваль). Уживання лексем напій, пити, на смак свідчить про реалізацію прямих значень компонентів названої опозиції: гіркий - „який має своєрідний різкий смак”, солодкий - „який має приємний смак, властивий цукрові, медові тощо”. Водночас наведені поетичні контексти актуалізують виразне переносне значення членів цієї антонімічної пари. Така семантична двоплановість полісемічних протиставлюваних лексем є джерелом додаткової експресії поетичного образу.

Продуктивністю в поетичному дискурсі вирізняються атрибутивні метафори з опозиційними лексемами веселий - сумний, весняний - осінній, гарячий - холодний, зрячий - сліпий, небесний - земний тощо. Метафоричні епітети означують темпоральні субстантиви (гіркий і солодкий день; теплі й холодні роки; гіркі й солодкі роки; гарячі літа і студені), соматизми (скорботні і веселі серця; гарячі голови й серця холодні; вчорашні і сьогоднішні очі), назви емоцій (любов солодка чи гірка; любов небесна і земна; веселі стрічі і сумні розлуки; солодкі надії й гірка печаль), назви предметів та явищ навколишнього світу (веселі птахи і сумні вітри; весела яворина і зажурена верба; сопілка сумна чи весела; вікна смутні і веселі): До поблідлої калини, по коліна у воді, / Тягнуть руки тополини і вербички молоді. / Бо ж весела яворина і зажурена верба / Не на рідній Україні народилися хіба? (М. Пшеничний).

Дієслівні метафори як складник поетичного словника часто побудовані на переносному вживанні найменувань контрастних дій та процесів. Традиційні для поетичної мови лексеми душа й серце поєднуються з семантично протиставлюваними дієсловами потопати - виринати, всміхнутися - заплакати, злетіти - упасти тощо. Дієслівними метафорами передають суперечність душевного стану ліричного героя, психологізм його настроїв, вчинків: А серце то всміхнеться, то заплаче, / Скажу собі, щоб зрозумів і ти: / І доброті потрібно мать удачу, / Якщо є шанс - його не упусти (В. Крищенко). Однак і в традиційній сполучуваності спостерігаємо індивідуально-авторські дієслівні метафори, в основі яких лежить опозиція сміятися - плакати: Стоїш чудесна, осіянна, / і милі ямки на щоках / сміються й плачуть (В. Сосюра); Дівчина входить / Іде і сіда за рояль / Мить / І заплакали пальці її / Мить / Засміялися пальці (М. Вінграновський).

Для ідіолектів О. Олеся, В. Сосюри, Г. Коваля та ін. показовим є обігрування метафоричного сполучення сміються і плачуть солов'ї. Пор.: Сміються, плачуть солов'ї / І б'ють піснями в груди: / „Цілуй, цілуй, цілуй її, - / Знов молодість не буде!” (О. Олесь); Солодкі солов'ї там плачуть і сміються / і місяць слухає кохання срібний сміх (В. Сосюра); Хай солов'ї і плачуть, і сміються!.. / Біжать до мене квіти лугові. / А я дивлюсь, дивлюсь, не надивлюся, / Як ти ідеш по росяній траві (Г. Коваль).

У досліджуваних поетичних текстах зафіксовано дієслівні метафори, які ґрунтуються на опозиціях: вітатися - прощатися, говорити - мовчати, горіти - гаснути, засинати - просинатися, зацвітати - відцвітати, злітати - падати, розквітати - в'янути та ін. Названі дієслова сполучаються з субстантивами на позначення явищ природи: вітер, грози, небеса, райдуги, скелі, сонце, хвилі тощо: В обіймах хмар мовчали скелі… / І хмари так казали їм: / „О любі сестри, полетіли / В краї щасливі і веселі” (О. Олесь).

У сферу персоніфікації потрапляють контексти, у яких антонімічні дієслова сигналізують про поєднання конкретних дій людини з абстрактними назвами, назвами явищ природи, пор.: І на стеблинку зросту від землі / тріпочуть чорно-сині мотилі, - / так ніби казка / розплющить очі і заплющить, / розплющить і заплющить (Л. Костенко); І заснуло зерно у землі, / щоб проснутись весною, / коли очі розкриють поля, затремтять і тополі, і клени, / й скине білу шубу земля і одягне зелену (В. Сосюра).

Дієслівні метафори, побудовані на опозиціях народжуватися - умирати, жити - умирати, умирати - оживати, свідчать про універсальний характер антонімів життя - смерть. Напр.: Міста, як і люди, з своїми надіями і долями / живуть і вмирають, назавжди зникаючи в Леті (Д. Луценко); Проснулось сонце... / Тоне, мліє, / Умре і знову ожива (О. Олесь).

Образність у віршованих текстах може створюватися і вживанням одного з членів опозиції в прямому значенні, а другого - у переносному: І стежка на город вже не покличе - / Згубилася у бур'яні цупкім. / А хата задивилась просто в вічі - / Питає щось. А що я відповім? (О. Ющенко). Метафори стежка не покличе, хата задивилась просто в вічі, а також протиставлювані дії питає - відповім, перша з яких стосується неістоти (переносне значення), а друга - особи (пряме значення), виявляють характерне для поетичного мовомислення чергування однозначних і багатозначних лексем із прямим і переносним значенням.

Зафіксовані в аналізованих текстах антонімічно-синонімічні парадигми засвідчують універсальний характер опозицій-домінант і опозицій, компоненти яких розрізняються семантичними відтінками чи стилістичним забарвленням. У поетичній мові варіативність плану вираження спрямована насамперед на функцію семантично багатопланової реалізації слова. Синонімічні ряди в антонімічно-синонімічних парадигмах об'єднують не лише традиційну поетичну лексику, а й лексеми книжного, термінологічного характеру, властиві словнику мови поезії ХХ ст. Серед синонімів до членів іменникових, прикметникових і дієслівних антонімічних пар зафіксовано найпродуктивніші синонімічні ряди на означення полярних почуттів, душевного стану індивідуума, психічних процесів або емоцій (веселощі, мажор - сум, печаль, жаль, мінор; любов, кохання - ненависть, зненависть, зненавида, зненавидь, нелюбов; радість, радіння, радощі - горе, біда, лихо, нещастя, сльоза, плач, гіркота; веселий, мажорний - сумний, сумливий, сумовитий, смутний, посмутнілий, печальний, зажурений, журний, журливий, тужливий, скорботний, болісний, гіркий, мінорний; сміятися, посміятися, реготати - плакати, поплакати, ридати та ін.). Однак поезія послуговується не лише лексемами, що належать до тематичного поля „почуття”. У досліджуваних текстах широко використані антонімічні пари, компоненти яких належать до тематичних груп лексики на позначення фізичних відчуттів, пор.: Не вдарив грім, не спопелила блискавка... / І я льодинкою / в твоїм вогні стою. / Холодний місяць плине в небі високо, / Оплакуючи молодість мою (Л. Забашта); Пливуть, пливуть мелодій звуки - / їх безліч в серці розцвіло. / Я чую в холоді розлуки / нової зустрічі тепло (В. Сосюра).

Як компоненти адвербіальних контрастивів активно вживані синоніми, що репрезентують полярні локативні та темпоральні відношення, оскільки простір і час позначають основні форми буття.

Аналіз семантичних відношень між складниками лексичної опозиції дає змогу виокремити градуальні, комплементарні, координатні та векторні антоніми. Найпродуктивнішими є градуальні протиставлення, компоненти яких вказують на мінімальний і максимальний вияв якості, ознаки. У зазначеному різновиді антонімії сума значень протиставлюваних лексем не охоплює всього родового поняття, оскільки між цими крайніми членами наявний ряд перехідних ознак. Градуальні антоніми дають уявлення про поступову зміну якості, властивості, ознаки: гарячий - теплий - теплуватий - прохолодний - холоднуватий - холодний; молодий - середніх років - літній - похилий - старий; світло - сутінки - морок - темнота - напівтемрява - темрява - пітьма - тьма. Релевантною ознакою антонімічних лексем аналізованої групи є наявність середніх, проміжних членів між конституентами певної опозиції.

У поезії актуалізованими виступають векторні антоніми, компоненти яких означають протилежну спрямованість дії або ознаки, тобто один із них виражає пряму дію, а другий - зворотну. Антонімічна пара в такому разі складається з двох компонентів і не має проміжних членів: будувати - руйнувати, гріти - охолоджувати, запитувати - відповідати, з'являтися - зникати, починати - закінчувати.

Менш поширені в мові поезії координатні опозиції, пов'язані з орієнтацією у просторі й часі. У таких протиставленнях, як і в градуальних, наявний середній член, але він не пов'язаний зі ступенем вияву якості чи ознаки: верх - середина - низ, лівий - середній - правий, північ - екватор - південь.

Найменшу групу становлять комплементарні антоніми, що виражають додаткову протилежність: зрячий - сліпий, однаковий - різний, свій - чужий тощо. Сума значень таких антонімів вичерпує все родове поняття, оскільки кожна з двох протиставлюваних лексем доповнює другу щодо вираження межі вияву певної ознаки, властивості тощо. Названий різновид семантичних відношень фіксуємо в опозиціях, у яких заперечення одного з конституентів трансформується в значення другого, оскільки між ними немає середнього, проміжного члена: не + зрячий означає „сліпий”, не + однаковий - „різний”, не + свій - „чужий”.

Аналіз антонімічних пар щодо їх синтагматичного функціонування в поетичній мові дає змогу виокремити дев'ять синтаксичних конструкцій (СК), у яких регулярно відтворюються семантично протиставлювані лексеми (критерієм визначення характерності СК є кількісний аналіз). Як свідчать спостереження, найчастіше опозиції вживаються в конструкції (і) X і Y (47,1 %), що виражає семантичні відношення поєднання протилежностей, а також охоплення всього класу предметів, усього явища та ін.: багаті й бідні, знайомі й незнайомі, мить і вічність, осінь і весна, схід і захід та ін. Зауважимо, що контрастність складників ряду антонімічних пар, актуалізованих у названій СК, зафіксована у фразеологічних одиницях: і вдень і вночі, днювати й ночувати, мале й велике, наліво й направо, тут і там, уздовж і впоперек тощо. Значення вичерпної множини властиве й контекстам від X до Y, з X до Y (4,2 %): від початку до кінця, від сходу до заходу, з ранку до вечора. Досить поширені також СК моделі X або (чи) Y (16,5 %), у якій реалізована сильна (так чи ні, живий чи мертвий, день або ніч) і слабка диз'юнкція (далекий чи близький, білий чи чорний, солодкий чи гіркий), та СК моделі X, а Y (11,9 %), що виражає протиставлення протилежностей (праворуч, а ліворуч; сьогодні, а завтра). Наведена конструкція, крім зазначеної форми, має такі різновиди: а) не X, а Y (не вліво, а вправо); б) X, а не Y (вперед, а не назад).