Не можна погодитися з твердженням Л.О. Новикова, що антонімічна СК X, а У та її різновиди X, а не У і не X, а У - ідентичні за своїм значенням, оскільки заперечення вносить додаткові відтінки в семантику конструкції. Так, СК моделі X, а Y виражає значення протиставлення або зіставлення протилежностей, семантичні відношення між обома компонентами яких рівноправні (день, а ніч; ліворуч, а праворуч; тут, а там). Заперечна частка не змінює значення всієї синтаксичної конструкції, вона нейтралізує семантику того члена опозиції, перед яким її вжито (не день, а ніч - день, а не ніч; не ліворуч, а праворуч - ліворуч, а не праворуч; не тут, а там - тут, а не там).

Заперечення крайніх конституентів парадигми ні (не) X (і) ні (не) Y (10 %) може виключати ввесь її склад або стверджувати наявність середнього члена. У першому випадку антоніми виражають значення заперечення всього класу предметів, усього явища, властивості, дії (ні перші, ні останні; ні у снах, ні наяву; ні туди, ні звідти). У другому - члени опозиції передають середній, проміжний ступінь вияву властивості, розвитку дії тощо (не близько і не далеко; не низько і не високо; не рано і не пізно). Крім того, зазначена СК уживається для називання понять, для яких у мові немає спеціальних найменувань (ні слави, ні хули; не балакучий і не мовчазний).

Значення ототожнення протилежностей або їх перетворення реалізують СК моделі Х = Y та Х > Y (4,1 %): засміялись-заплакали; мить, як вічність; осінь, як весна; була чорна, стала біла. Синтаксична конструкція то X то Y (3,8 %) репрезентує чергування протиставлюваних дій, процесів (то прилітаю, то відлітаю; то сміється, то плаче); чергування напрямків, у яких відбувається дія (то тут, то там; то зліва, то справа); чергування протилежних властивостей, ознак (то сумний, то радісний; то білий, то чорний); чергування частин доби, пір року (то день, то ніч; то літо, то зима).

Констатуємо, що в поетичній мові СК, крім основного змісту, мають додаткові (вторинні) значення. Приміром, модель (і) X і Y, виражаючи семантичні відношення кон'юнкції, може реалізувати: а) значення диз'юнкції (властивість СК моделі X або (чи) Y): На терезах життя і смерті ми, / І хтось один з них переваже... / Коли життя - гриміть, громи! / За волю кожний з нас поляже! (О. Олесь); б) значення чергування, послідовності протилежностей (характерна ознака моделі то X то Y): Я звертаюсь до вас [земляків] крізь залиті пожарами гони, / крізь тумани й сніги, в грізній зміні і днів і ночей (В. Сосюра).

Для встановлення додаткових семантичних відтінків синтаксичної конструкції необхідною умовою є наявність контексту.

Четвертий розділ „Граматична характеристика антонімічних пар у віршованих текстах” присвячений аналізу антонімів щодо їх морфологічної характеристики. Розглянуто опозиції зі складниками - самостійними частинами мови (ад'єктивні, дієслівні, субстантивні, адвербіальні і прономінальні), а також опозиції з компонентами - службовими частинами мови.

Аналіз фактичного матеріалу свідчить про те, що роль різних частин мови в утворенні антонімів неоднакова. У поетичній мові найбільшу кількість опозицій засвідчено серед ад'єктивів, які називають якості і властивості, що можуть виявлятися різноступенево й навіть перетворюватися в протилежні (34,3 %): багатий бідний, близький далекий, великий малий, високий низький, гарячий холодний, гіркий солодкий, гострий тупий, довгий короткий, легкий важкий, м'який твердий, новий старий, хороший поганий, швидкий повільний, широкий вузький тощо: Дзвінок - гортанний лоскотун, / Малий сіяч великих лун / Довершує права / Веселі видива-дива (І. Драч).

У творах українських поетів ХХ ст. спостережено перевагу опозицій із компонентами - якісними прикметниками, оскільки протиставлення характерні насамперед для лексем, у значенні яких є вказівка на якість. Відносні прикметники, контрастність яких ґрунтується на наявності співвідносних із ними твірних субстантивів, антонімами бувають рідко: буденний святковий (будень свято), весняний осінній (весна осінь), воєнний мирний (війна мир), земний небесний (земля небо), північний південний (північ південь), ранковий вечірній (ранок вечір). Напр.: Іду по діброві, а листя мені під ногами: / „Шу шу”. / Осіння діброво, я в тебе не дуже багато прошу: / Весняного шуму, щоб луни аж понад лугами (П. Воронько).

У поетичних текстах виявлено, зокрема, ад'єктиви, співвідносні з протиставлюваними дієсловами та прислівниками: балакучий мовчазний (балакати мовчати), вітальний прощальний (вітатися прощатися), згаданий забутий (згадувати забувати), вчорашній завтрашній (вчора завтра), вчорашній сьогоднішній (вчора сьогодні), сьогоднішній завтрашній (сьогодні завтра). Напр.: І все це у душі іскринками заляже / І звуки, й запахи, і в димарі виття, / І учорашній день з сьогоднішнім пов'яже / Строкатою тканиною буття (М. Руденко).

Друге місце щодо частотності вживання посідають антоніми, виражені дієсловами (26,3 %): брати віддавати, вітатися прощатися, говорити мовчати, жити умирати, запитувати відповідати, зустрічати проводжати, зустрічатися розлучатися, купувати продавати, любити ненавидіти, починати закінчувати, рушати зупинятися, світати смеркати, сміятися плакати та ін. Напр.: Ради тебе [Україно] перли в душі сію, / Ради тебе мислю і творю / Хай мовчать Америки й Росії, / Коли я з тобою говорю (В. Симоненко).

Значна кількість дієслівних антонімічних пар пов'язана, по-перше, зі здатністю їхніх компонентів означати протилежну спрямованість дій, по-друге, з наявністю різноманітних словотворчих префіксів, семантика яких зумовлює творення дієслів із контрастним значенням. Корелятивні антонімічні префікси, поєднуючись із спільнокореневими словами, утворюють дієслівні опозиції: вдихати видихати, вигравати програвати, загадувати відгадувати, заплющувати розплющувати, зацвітати відцвітати, підходити відходити, приїжджати від'їжджати, сходити заходити тощо. Напр.: Десь дзенькнув місяць золотим відерцем! / Це ти, це ти / Цвіла в моєму сні. / Ніч одцвітала, зацвітало серце, / Як полохливі маки навесні (Г. Коваль).

У досліджуваних поетичних текстах зафіксовано також відприкметникові дієслівні контрастиви з компонентами-антонімами: біліти чорніти (білий чорний), більшати меншати (більший менший), дешевшати дорожчати (дешевий дорогий), довшати коротшати (довший коротший), лівіти правіти (лівий правий) тощо. На відміну від прикметників, що виражають протилежні статичні ознаки, дієслова називають полярні динамічні ознаки, виконувані предметом або властиві йому в процесі становлення й розгортання. Пор.: Нехай змурують чорний хмарочос / Там, де стоїш ти, біла й золотава, / О ліліє струнка в намисті рос, / Яку плекала мудрість Ярослава (Ю. Клен); В долинах десь хатки біліють, / Привітно світяться вогні, / А тут, на горах, в вишині, / Провалля з скелями чорніють (О. Олесь).

Поетичний словник засвідчує також дієслівні опозиції, семантично протиставлювані складники яких співвідносні з відповідними субстантивами: днювати ночувати (день ніч), зимувати літувати (зима літо) та ін.: Тихим словом чи думою / поділюсь: / як живу. / Де я літую. / Де я зимую (М. Сингаївський).

Антонімічні пари, члени яких виражені іменниками, посідають третє місце (23,1 %): блондин брюнет, будень свято, весна осінь, війна мир, вічність мить, день ніч, доля недоля, друг ворог, земля небо, зима літо, північ південь, правда неправда, рай пекло, ранок вечір, слава ганьба, щастя нещастя тощо. Напр.: Бачу літо у високім цвіті, / Янтареві доли і поля, / Є в людини молодість на світі, / Як полтавське небо і земля (А. Малишко).

Властиві українській поезії ХХ ст. й адвербіальні контрастиви (9,7 %): багато мало, вчора завтра, вчора сьогодні, гуртом поодинці, за проти, завжди ніколи, зсередини ззовні, спочатку потім, сьогодні завтра, туди звідти, туди назад, туди сюди, тут там. Напр.: Розтане сніжок на роками притомленій скроні. / Повернеться листя в грудневі сади. / І дзенькнуть вудилами юності нашої коні. / Та це вже - ніколи… / Ніколи… Навіки. / Завжди (Б. Олійник).

Займенників, які виражають антонімічні значення, небагато (1,4 %): все нічого, всі ніхто. Напр.: Переживу. Перечорнію. / Перекигичу. Пропаду. / Зате - нічого. Все. Німію / Байдужість в голови кладу (М. Вінграновський). Нечисленність антонімічних пар серед займенників пов'язана, очевидно, з особливістю їхнього лексичного значення й порівняно невеликою кількістю слів, які належать до цієї частини мови.

Дослідження морфологічного вираження складників корелятивних пар засвідчує, що антонімія властива всім повнозначним частинам мови, за винятком числівників.

Серед службових частин мови найбільша кількість антонімічних пар виражена прийменниками з просторовим значенням: в (у) - з (із, зі), від (од) - до, до - з, за - перед, на - з, на - під, над - під. Напр.: І рушають поїзди у вечір, / І приходять поїзди із ночі. / І долоні падають на плечі, / А з плечей злетіти вже не хочуть (В. Крищенко).

Граматична характеристика антонімів передбачає аналіз синтаксичних структур, у яких функціонують лексеми з протилежними значеннями. Серед поширених у творах українських поетів ХХ ст. дієслівних словосполучень із синтаксично залежними субстантивними опозиціями найпродуктивніше представлені моделі з родовим придієслівним, а також із знахідним придієслівним, у якому семантично протиставлювані додатки вказують на деліберативні полярні об'єкти.

У поетичному дискурсі зафіксовано синтаксичні структури, у яких антонімічні компоненти різного морфологічного вираження виконують вторинні синтаксичні функції, зокрема, у ролі антонімічних підметів виступають субстантивовані прикметники, прислівники, інфінітиви, частки, вигуки; у ролі додатків - субстантивовані прикметники, прислівники, частки. Напр.: Я стукаю, вперто стукаю, / Чолом б'юсь, б'юсь серцем криваво, / Я хочу достукатись мукою, / Де справді наліво, а де направо (І. Драч); Люблю тебе, доба переходова, / За смутний вид, за зломи, за огні, / за рух юрби і за огненне слово, / за владне „так” і непокорне „ні” (В. Сосюра).

Компоненти опозицій, виявлених у поетичних творах, виконують різні функції в семантичній організації речення. Так, у віршованих текстах один із членів антонімічної пари день - ніч виступає у функції активного діяча, агенса, а другий - у функції об'єкта, на який поширюється або через який відбувається дія: Усе в чеканні істинної ласки, / Бо навіть ніч свого чекає дня (Б. Олійник); один - у функції діяча, а другий - у функції предиката: Дні, як ночі (В. Сосюра); Ніч здавалась днем (Л. Костенко); один - у функції агенса, а другий виражає темпоральну характеристику його дії чи стану: І на бульвари входить день врочисто / посеред ночі (П. Ребро).

Урізноманітнюють поетичну мову структури, у яких агенсом виступають обидва антонімічні субстантиви - І час гойдається, і гори, / І день і ніч, і щастя й горе... (М. Вінграновський), або протиставлювані лексеми виконують функцію предиката - В їх [людей] житті кохання й зрада - / То для серця день і ніч (Г. Чупринка) чи об'єкта, на який поширюється дія - Звіхолили сни / мій день, і ніч мою, й життя прожите (В. Стус).

Синтаксичний механізм ускладнення поетичного образу виявлено в трансформації поетичних антонімів. Наприклад, лексеми з протилежними значеннями сміх - плач виступають у структурі означального словосполучення на зразок: Та тільки голос лунає ридма, / Та тільки сміх, зогорнутий у плач (В. Крищенко).

Субстантиви з антонімічними значеннями найчастіше виконують у поетичних текстах функції підметів, іменних частин складених присудків, прямих і непрямих додатків, рідше - обставин. Крім того, вони вживаються як звертання й номінативні речення. Прикметникові опозиції (серед них і субстантивовані) функціонують у ролі головних членів та означень, дієслівні - переважно в ролі присудків, зрідка - підметів. Антонімічні прислівники вживаються як обставини різних типів.

У п'ятому розділі „Стилістичне функціонування антонімів у поетичних творах” з'ясовано стилістичні функції художніх засобів, утворених на основі антонімічних пар, зокрема стилістичних фігур - акротези, амфітези, антитези, діатези, оксиморону, що реалізують естетичну функцію поетичної мови; визначено особливості структурно-семантичної організації оксиморонів (оксиморони - складні слова, оксиморонні словосполучення й предикативні оксиморони); подано функціонально-семантичну класифікацію оксиморонних синтагм.

Антитези, образність яких ґрунтується на підкресленому протиставленні понять, явищ, образів, оцінок зображуваного, активно вживаються в українській поетичній мові для:

а) створення контрастних характеристик персонажів: Ти - моря шум, я - спокій суші, / обидва ми - мов тиша й крик. / А ніч і день - то наші душі, / любов'ю з'єднані навік (В. Сосюра);

б) підкреслення контрасту зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності: Не тужи, моя мамо, / при вікні, / при віконці - / Понад всі океани, / великі й малі, / Наша вишня на гілці / подає мені сонце, / Що ніколи не зайде, / бо зіходить на отчій землі (Б. Олійник);

в) передавання полярних емоцій: Немає для жадань моїх межі, / Але сьогодні мушу я зізнатись, / Що є така уроча мить в душі, / Коли ти хочеш плакать і сміятись (Г. Коваль);

г) увиразнення іронічного ставлення до висловленого: Скільки вас є? / Відгодовані трутні. / Вміння не думать - єдиний хист. / Разом - безстрашні. / Разом - могутні. / Кожен окремо - тремтить, як лист (Л. Костенко).

Фігура антитези й відповідний контекст виступають джерелом формування поетичних антонімів - слів, у яких актуалізуються потенційні протиставлювані значення, напр.: Отак у радості і горі / приходиш, посестро [поезіє], завжди. / Мені лишаєш сни прозорі, / веселі й болісні сліди (Д. Луценко); Йому [Т. Шевченкові] стелилася дорога незвичайна - / Єдина у житті і в смерті теж єдина, - / Крізь всі віки, загорнуті у смуток, / Крізь всі народи, сиві і весняні, - / Кругом землі йти на плечах братів (І. Драч); Те, що вчора було прогресом, / завтра стане іхтіозавром (Л. Костенко); Альфо й омего, колиско й мавзолею - / Земле! / З тебе пішов і в тебе вернусь (Б. Олійник).

Звернено увагу на таку характерну ознаку використання антонімів у поетичних текстах, як ампліфікація. Нанизування антонімічних пар зумовлене, зокрема, ритмічною природою віршової мови, а також намаганням у часткових протиставленнях передати цілісний контрастний образ: В моєму серці - чуйні терези. / Клади на них талан чи безталання, / Любов, зненависть, зустріч, розставання, / Краплину крові, крапельку сльози (Л. Дмитерко).

Виокремлено архітектонічну функцію антитез, що використовуються як заголовки (початкові рядки) поетичних творів. У названій функції виступають антоніми, що стосуються різних поняттєвих сфер. Найчастіше функціонують антонімічні пари на позначення: а) частин доби: „Дні ідуть, ідуть безсонні ночі...” (Д. Павличко), „Тисячі днів і ночей…” (С. Йовенко); б) природних стихій: „Мороз чи спека, грози чи відлига…” (А. Малишко), „Світло й темрява” (М. Руденко); в) пір року: „На грані літа і зими” (В. Крищенко), „Не весен первоцвіт, не осінь златокудра…” (Л. Забашта); г) сторін світу: „Дихнуло з півночі і з півдня…” (П. Тичина), „Зі сходу на захід” (М. Терещенко); ґ) часових ознак: „Осінь вчора, і сьогодні осінь…” (П. Усенко), „Я все віддала тобі: минуле й прийдешнє…” (Л. Забашта); д) білого і чорного кольорів: „Біла береза і чорний ворон” (І. Драч), „Біля білої вежі чорне дерево. Спи” (Л. Костенко); е) психічного стану, емоцій, почуттів: „З журбою радість обнялась…” (О. Олесь), „Що я ненавиджу і що люблю” (М. Рильський).

Наголошено на функції подвійного протиставлення в заголовках (початкових рядках) поезій, пор.: „Багато почато - закінчено мало…” (П. Усенко); „Добро і лихо - світло й темнота…” (Д. Павличко); „І день, і ніч, і мить, і вічність…”, „Ще назва є, а річки вже нема”, „Син білявого дня і чорнявої ночі…” (Л. Костенко) та ін. Антонімічна семантика заголовків (початкових рядків) сприяє афористичності висловлювання, оскільки лаконізм заголовків - це характерна ознака поетичних текстів.

На лексемах із протилежною семантикою побудовані такі стилістичні фігури: а) акротеза, яка вживається для підкресленого стверджування однієї з ознак, дій або одного з явищ об'єктивної дійсності через заперечення протилежних: Але мене не покидає думка, / Що не для зла мені потрібна сила, / А для добра, і тільки для добра (П. Сингаївський); б) амфітеза, у якій стверджуються обидві протиставлювані ознаки, дії чи обидва явища, результатом чого є повне охоплення всього класу предметів, усього явища та ін.: Тут біль і велич, / мир і пам'ять… / Пливуть вінками років пори, / і день, і ніч гіллям хоралять / дуби прадавні, як собори (Д. Луценко); в) діатеза, сутність якої полягає у ствердженні середнього ступеня вияву ознаки, дії тощо через заперечення протилежних властивостей, дій та ін.: А син у неї звичайний. / Не з перших і не з останніх. / За ним якогось таланту не помічала доти (В. Терен).

Для поезії ХХ ст. показові оксиморони - стилістичні фігури, побудовані на антонімах. В основі оксиморонів лежать різні способи поєднання семантично протиставлюваних конституентів в одне змістове та структурне ціле. Оксиморонні синтагми утворюються поєднанням загальномовних антонімів. На відміну від протиставлення, контрастні поняття в них зливаються (одному денотатові приписуються одночасно протилежні ознаки, несумісні з погляду формальної логіки), напр.: Та явори, що майорінням віт / Мене гукали з далей, мов лелеки... / І я п'янів, і наслухав той клекіт - / Близький безтямно і такий далекий (А. Мойсієнко).

Незначну частину оксиморонів, зафіксованих у досліджуваних творах, утворюють лексеми з антонімічними коренями. Такі оксиморонні словосполучення співвідносні з опозиціями, члени яких перебувають у регулярних антонімічних відношеннях на зразок: близька далина (В. Сосюра), пор.: близькість - далекість або близький - далекий; пекельний рай (Л. Первомайський), пор.: пекло - рай або пекельний - райський; щасливе нещастя (В. Симоненко), пор.: щастя - нещастя або щасливий - нещасний. Напр.: Ти не здаєшся вже сном, / щастя близька далина! / Білим махнула крилом за димарями весна (В. Сосюра).

Окремий різновид оксиморонів - це структури, компоненти яких, маючи різне морфологічне вираження, є умовним означенням зображуваного предмета чи явища на основі асоціативного зближення. У змістовій структурі таких поєднань, крім спільної семи, наявні несумісні контрарні семи, що водночас взаємно виключають і взаємно передбачають одна одну. Так, складники вислову біла сажа (М. Нагнибіда) мають значення: білий - „який має колір крейди, молока, снігу; протилежне чорний” [СУМ I: 181], сажа - „чорна порошкова маса, що утворюється внаслідок неповного згоряння топлива й осідає у печах, димоходах і т. ін. ” [СУМ IX: 14]. На основі спільної семи „колір”, що зумовлює поєднання лексем в одну синтагму, і контрарних сем „білий” - „чорний” як виразників діаметральної протилежності утворено оксиморони білий циган (О. Олесь), чорне світло (В. Симоненко), пор. також: теплий сніг (Г. Коваль), холод вогню (С. Йовенко) та ін. Напр.: В цю білу ніч, зірчасту, щасну, / Тобі я квіти слів зберіг. / А вечорінь така прекрасна, / Такий на серці теплий сніг (Г. Коваль).

У мові поезії зафіксовано типові оксиморони, утворені зі спільнокореневих лексем, протилежні відношення між якими мотивовані значенням префікса. У таких моделях наявна експліцитно виражена (через заперечні частки, префікси з заперечним значенням) форма протиставлення. Серед оксиморонів, відзначених у поетичних контекстах, трапляються спільнокореневі субстантивні словосполучення, у яких антонімічність виражена за допомогою префікса-частки не-, що приєднується до прикметника, напр.: невинна вина (М. Бажан, І. Драч), недавня давнина (П. Сингаївський), неповторне повторення (І. Муратов), нерозкаяне каяття (С. Йовенко), нечужа чужина (Л. Костенко) та ін. Різновидом зазначеної моделі оксиморонів виступають синтагми, у яких префікс не- в атрибутивах ускладнюють інші префікси, зокрема, з-, за-: знелюднілий люд, незасекречений секрет (М. Cамійленко), знеславлена слава (М. Бажан, Г. Коваль), незмірна міра (М. Бажан). Рідше заперечний префікс не- приєднується до субстантива, пор.: покірна непокора (В. Стус), щасливе нещастя (В. Симоненко).

Аналогічні функції виконує в оксиморонах префікс без-, який надає компонентові значення „такий, що не має чогось, позбавлений чогось”. Префіксальна лексема набуває значення, протилежного спільнокореневому безпрефіксному відповідникові: безвинна вина (В. Коломієць, С. Йовенко), безнадійна надія (Г. Світлична), безпровинна провина (В. Стус), радість безрадісна (В. Симоненко).

У структурі оксиморонних синтагм зафіксовано вживання атрибутива з подвійним префіксом однакової семантики: Непомічена пройшла людина. / Непоміченою тихо вмерла. / Стань! / Тяжка провина безневинна / Крила над тобою розпростерла (І. Драч). Пор. протиставну семантику у співвідносній фраземі: Не закажеш / Ненавидіть чи кохати. / Легковажиш: / мовляв, без вини винний! (С. Йовенко) або в структурі оксиморону з використанням прийменника: Стримай гнів на винних без провини, / Загрими в архангелові труби / Нерозважним чадам України / І остережи від самозгуби! (Б. Олійник).

В утворенні оксиморонного значення важлива роль належить найближчому лексичному оточенню, яке підсилює образність вислову, збільшує значеннєве навантаження його складників. Напр.: Яка нестерпна рідна чужина, / цей погар раю, храм, зазналий скверни! / Ти повернувся, але край не верне - / йому за трумну пітьма кам'яна (В. Стус). Оксиморонна синтагма рідна чужина репрезентує негативну оцінність, якої їй надає іменник чужина. У формуванні семантики цього вислову також беруть участь слова й словосполучення: нестерпна, погар, зазналий скверни, пітьма кам'яна - номінації з негативною оцінкою.

Оксиморони, зафіксовані в поетичних текстах, мають переважно форму підрядного словосполучення. За морфологічним вираженням головного слова оксиморонної синтагми розрізняємо: а) субстантивні: беззвучний крик, теплий сніг (М. Бажан), безкордонний рубіж, лихе добро (І. Драч), рідна чужина (В. Стус, В. Коломієць), тривожний спокій (Є. Маланюк), голосіння тиші, злигоднів розкоші, нещастя щасть (В. Стус); б) ад'єктивні: винний без провини (Б. Олійник), грішний без гріха (В. Стус), царствено убога (Л. Костенко); в) дієслівні: безмовно кричать, голосно мовчать (Г. Чубач), кличу безслівно (В. Коротич), мовчки кричать (В. Стус), кричить мовчазливо (П. Тичина), мовчки скрикне (М. Бажан), регоче ридма (І. Драч); г) інстантивні: в моєму домі так бездомно (Г. Чубач).

Зафіксовано оксиморони - оказіональні складні слова, утворені злиттям двох субстантивів, переважно за зразком композитів: життєсмерть, смертеіснування (В. Стус), світлотінь (В. Коломієць, С. Йовенко), плачосміх (В. Коломієць); оксиморони, утворені за взірцем юкстапозитів: буття-небуття (Г. Чупринка), зустріч-прощання (Г. Чубач), ночі-днини (І. Римарук), смуток-радість (А. Мойсієнко), щастя-муки (О. Олесь) і предикативні оксиморони: гукала тиша (Л. Костенко), пам'ять… забува (Б. Олійник), холод гріє (А. Мойсієнко).

Оксиморонні синтагми, виявлені в аналізованих віршованих текстах, виконують семантико-стилістичні функції увиразнення контрастного психічного стану людини. Напр.: Твої вуста бентежні та гарячі / Мені шепочуть ніжне „не забудь” / І заклинають, щоб в житті ніколи / Колючка зради не зросла між нас. / Болючим щастям і солодким болем / Я хочу відповісти кожен раз (В. Крищенко).

Оксиморони підкреслюють суперечливу сутність зображуваних предметів і явищ об'єктивної дійсності - Де шлях летючими штрихами за обрій віддалі несе - / гіркі черешні над шляхами - / спасибі вам за все, за все. / За цю красу, що при дорозі, / за цю солодку гіркоту (Л. Костенко); підсилюють іронічне ставлення до зображуваного, надають тексту емоційної виразності - А мені б ще лютості - / Реготать надривно / Над дурною мудрістю, / Мудрим марнослів'ям (А. Мойсієнко).

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Функціонування української мови в поетичному дискурсі ХХ ст. спричинює динамічні процеси в лексичній семантиці, пов'язані з різним співвідношенням мови й мислення, а також із взаємодією літературної загальновживаної мови та сучасної поетичної практики. Однією з основних категорій лексико-семантичної системи є антонімія. Як різновид семантичних відношень у системі мови антонімічні відношення передають складність і суперечність об'єктивної дійсності, репрезентують протилежності, що існують у кожному конкретному вияві сутності. У понятті антонімії як лінгвістичної категорії відбиті філософське й логічне поняття протилежності.