Культура мови

3.Діафрагматичне (черевне, абдомінальне) ґрунтується на роботі м'язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед.

4.Комбіноване (грудно-черевне) - використовуються всі м'язи грудної клітки і м'язів діафрагми. В теорії декламації його називають (правильне). Найповніше насичує легені повітрям, забезпечує еластичну роботу м'язів діафрагми під час видиху. Правильне дихання. Його ознаки: 1) глибоке; 2) часте; 3) підпорядковане волі виконавця; 4) непомітне.

Поділ схематичний, умовний, але треба вміти визначити тип дихання, навчитися ним керувати. З одного боку дихання - акт рефлекторний, відбувається поза нашою свідомістю (виконує функцію газообміну, а з другого боку - це процес керований, оскільки пов'язаний з мовою. Мовлення, читання вимагають великої кількості повітря, економного його витрачання і вчасного, швидкого і непомітного поповнення.

Правильне дихання, постановка його вимагає дотримання таких вимог.

1. Вдихати глибоко носом і ротом.

2. Вдихати непомітно (безшумно).

3. Не переповнювати запас повітря, вдихаючи його.

4. Непомітно поповнювати його резерв при найменшій можливості.

5. Не затримувати дихання в паузах.

6. Не витрачати запасу повітря до останку, щоб не захлиснутись.

Зустрічаються певні вади голосів: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість. Такі голоси неприємно сприймаються на слух, стомлюють, а то й дратують слухачів. Треба розумітися на особливостях голосу, вміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути його природні властивості, якості, тобто вміти поставити його собі.

Процес творення голосу нерозривно пов'язаний, як було сказано вище, із голосом (голосові зв'язки під тиском повітря творять голос).

Голос має такі властивості:

Природні: сила, висота, тембр, діапазон.

Набуті: темп, політ, звучність, гнучкість.

Сила - певний ступінь гучності звучання голосу залежить від напруження повітряного потоку, що йде з легенів (не треба плутати із крикливістю, голосистістю). Сила голосу базується на силі волі, характеру, почуття. Регулюється довільно.

Висота - тональні можливості. Залежить від частоти коливання голосових зв'язок.

Діапазон - звуковий обсяг, межа від найнижчих до найвищих тонів звучання. Діапазон поділяють на 3 регістри: а) нижній (трахея, бронхи); б)середній; в)верхній (гортань, носоглотка).

Тембр - природнє звукове забарвлення. Він залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, відмінних один від одного.

Властивості, які можна виробити в процесі тренувань:

Звучність (дзвінкість) - це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Треба налагодити роботу резонаторів і органів дихання.

Темп - швидкість читання і мовлення (кожній людині властивий певний терморитм мовлення, який вона переносить у читання. (Виробленню тембру сприяє вміння розрізняти і робити паузи (різного роду).

Політ - здатність забезпечувати хороше сприймання в будь-якому кінці приміщення.

Рухливість (гнучкість) - здатність легко володіти 6-а важелями тону: вижче-нижче, гучніше-тихіше, швидше-повільніше (Острогорський).

Чистота голосу - відсутність вад. Їх треба ліквідувати, усувати.

Придих - частина видихуваного повітря не використовується для творення звуку, і створює шум (усувається гімнастикою).

Хрипота, сиплість - викликані аномаліями голосових зв'язок, вимагають ліквідування.

Гугнявість (носовий відтінок) - хвороба або млявість малого язичка, що прикриває вхід у носовій порожнині.

Отже, поставлений голос - вільний від вад, благозвучний, визначається силою, широтою діапазону, гучністю, витривалістю.

Внутрішня акустика відрізняється від зовнішньої.

Гігієна голосу:

1. Не допускати висоти поза межі можливого діапазону, надмірної гучності і тривалості.

2. Не допускати простудних захворювань (гострих хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень. Це призводить до захворювань голосотворних органів (ларингіт - запалення слизової оболонки гортані, вузлики на голосових зв'язках).

3. Не перевищувати денні норми голосового навантаження (4-5 акад. годин підряд), робити перерви.

4. Робити профілактику носоглотки (полоскання ромашкою, евкаліптом).

Дикція ( лат.dictio - вимова) - чітка правильна вимова кожного мовного звука, артикуляція голосних і приголосних. При неправильній дикції навіть добре поставлений голос і вміле використання засобів виразності не забезпечать успіху. Хиби бувають різного характеру (природжені і (неприроджені) - недбале користування мовним апаратом, гугнявість, шепелявість, гаркавість, сюсюкання).

Недоліків можна позбутися виконанням вправ, усунути за допомогою медичного втручання.

Фахівець повинен бездоганно володіти мовним апаратом.

У зв'язку із виразним читанням постійно вживається термін „інтонація”.

Інтонація - це поєднання 3-х компонентів живої мови 1) дикційна чіткість та орфографічна грамотність; 2) логічна ясність; 3) емоційно-образна виразність.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця вміння досконало володіти мовним апаратом (технікою мовлення). Для чіткого відтворення змісту текстів треба з'ясувати логічний бік інтонації. А необхідність відтворити (в живому слові) почуття, переживання, настрої спонукає займатися інтонацією з боку емоційно-образної виразності.

Техніка мовлення, логіка читання, емоційно-образна виразність - три нерозривно зв'язані взаємодіючі компоненти інтонації.

Орфоепія - (правильне мовлення) orthos - правильне, epos - мовлення - система загальноприйнятих правил, що визначають єдину правильну, літературну вимову. Якщо дикція - це правильна чітка вимова звуків, то орфоепія - правильна вимова звуків у фонетичному оточенні.

3.3 Наголос, його функції. Інтонаційна виразність

Наголос - виділення складу за допомогою:

-сили звуку;

-висоти звуку;

-тривалості звуку.

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

-силовий (динамічний, експіраторний) наголос;

-музичний (тоновий, мелодичний) наголос;

-кількісний (квантитативний) наголос.

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

· словесний (тактовий) наголос;

· вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова);

§ рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);

§ нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);

· постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова);

· синтагматичний наголос;

· фразовий наголос.

В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.

Залежно від семантики розрізняють:

· логічний наголос -- особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.

· емфатичний наголос -- емоційне виділення сегменту мовлення.

Наголос виконує такі функції:

· видільна -- наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

· конститутивна -- наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

· смисло- і форморозрізнювальна -- функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова: запал-запал, шабаш-шабаш.

Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, дає змогу ефективно користуватися літературним мовленням у різних сферах суспільної практики: побут, заклади освіти, культури, науки, державного управління.

Питання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте вислов Б.Шоу «Є 50 способів сказати "Так" і 500 способів сказати «Ні»?

2. Назвіть елементи техніки мовлення та дайте їм характеристику.

3. Які відомі Вам класифікації наголосу? Назвіть їх.

4. Яка різниця між дикцією і орфоепією?

5. Чи може особа з гарною дикцією, не володіти орфоепічними корнями, бути хорошим оратором?

6. Назвіть синоніми до слова «говорити».

7. Дайте характеристику голосу як ознаці живого мовлення.

8. Які функції виконує наголос?

Тема 4: Культура ділового мовлення

План

4.1 Особливості писемного ділового мовлення

4.2 Особливості усного ділового мовлення та спілкуваня

4.1 Особливості писемного ділового спілкування

Ми давно звикли до того, що ділова кореспонденція -- це набір штампів і безбарвних фраз, за якими стоїть абстрактний «хтось» і «повідомляє про необхідність», «вимагає негайно», «уклінно просить» чи «настійно рекомендує» звернути увагу на «вищезазначене» або виконати «перелічене нижче».

Звичайно, ці словосполучення так часто вживаються у діловому листуванні, що насамперед спадають на думку, коли згадуємо про діловий лист. Але ні вони, ні кілька десятків інших затертих канцеляризмів не визначають суті стилю, яким повинен бути написаний справжній діловий лист.

Ведення ділової кореспонденції -- це справжнє мистецтво, осягнути всі таємниці якого вдається аж ніяк не кожному, і яке сьогодні, на превеликий жаль, на наших теренах майже втрачене. Відомий американський публіцист і маркетолог Рон Теппер гірко зауважує, що в «сучасному світі панують відео та усна мова, а добре написані ділові листи й записки стають рідкістю». І з ним можна цілковито погодитись. Адже зазвичай ми дбаємо лише про те, щоб чітко викласти інформацію, і забуваємо, що ця кореспонденція -- не просто важлива частина бізнесу, але й ваше обличчя. А якраз його за стандартними наборами фраз про поставки генераторів чи нагадуваннями про необхідність завершення будівельно-монтажних робіт і не видно! Хіба ж не прикро буває, коли після річного листування ви не маєте жодного уявлення про свого партнера, крім того, яку фірму він представляє, яку роботу для вас виконує чи скільки ще грошей йому залишилося сплатити за виконане вами замовлення. Та й він, мабуть, знає про вас не більше.

Звичайно ж, тут не йдеться про те, що у ділових листах ви маєте повідомляти свої анкетні дані і вимагати цього ж у відповідь. Йдеться про інше, що, можливо, звучить дещо незвично -- із тексту листа повинен вимальовуватись образ автора -- надійного партнера, чесного конкурента, постійного клієнта і т. ін. Кореспонденція повинна бути обличчям -- вашим чи вашої компанії. Обличчям настільки виразним і неповторним, щоб, навіть не глянувши на підпис, адресат знав би, що це написане Вами. Бо навіть пам'ятаючи, що діловий лист усе-таки діловий і не дозволяє виходити за певні стилістичні та тематичні рамки, при бажанні й у ньому можна показати, що «за чорним чорнилом на білому папері також приховується особистість».

Отже, кілька традиційних і нетрадиційних порад, дотримуючись яких ви зможете досягнути цього.

Будьте лаконічні. Ділові листи не повинні бути надто довгі, якщо цього не вимагає ситуація. Намагайтесь викладати інформацію чітко та по суті, без зайвих «ліричних відступів». Саме так лист характеризуватиме вас як досвідченого кореспондента, що не зловживає чужим часом і увагою, досконало володіє мистецтвом письмового спілкування.

Однак це не означає, що існує «цензура обсягу» і довгі листи є порушенням епістолярного етикету. Ніхто не закине вам пустослів'я і марнування паперу, якщо ви викладатимете важливу інформацію чи факти, що безпосередньо стосуються справи. Інша річ" якщо ви вправлятиметеся у красномовстві і напишете 10--15 слів там, де можна обійтися трьома-чотирма. Не забувайте, що стислість вважається сестрою таланту. Пишіть коротко і просто!

Але лаконічність не повинна бути самоціллю і стати на заваді вишуканості та емоційності вашої мови. Лаконічність викладу і одноманітність, безбарвність стилю -- зовсім різні речі. Останнє -- великий недолік, який при бажанні можна легко подолати. Адже наша мова така багата прикметниками та прислівниками. Вони й допоможуть позбавитися непотрібної сірості, невиразності стилю, при потребі зробити офіційний лист дещо теплішим, навіть дружнім. Для прикладу візьмімо фразу: «Мені прикро, що наша зустріч не відбулася, і Ви змушені були змарнувати свій час». Ввічливо? Так. Але разом з тим холодно і нейтрально. Якщо ж вам справді шкода, що так сталося і хочеться пом'якшити ситуацію, додайте лише кілька прикметників і прислівників, як от: «Мені дуже прикро, що наша довгоочікувана і така важлива зустріч не відбулася, і Ви змушені були згаяти свій дорогоцінний час». І перший, і другий варіант цілком прийнятні для ділового листа-вибачення. Але, погодьтеся, різниця у ставленні автора до адресата дуже відчутна.

Стежте за логічністю та послідовністю викладу. Ще однією надзвичайно важливою умовою успіху вашого листа є логічність та послідовність викладу. Стежте за розвитком своїх думок та способом їх втілення на папері. Неприпустимо, щоб лист був безладним і непослідовним, інакше адресат навряд чи зрозуміє, з якою метою його писали. Основну увагу присвячуйте найсуттєвішому, а згодом при необхідності переходьте до другорядного. Для цього можна скористатися такими висловами:

Позвольте также... - Дозвольте також...

Пользуясь случаем, я хотел бы... - Принагідно я хотів би...

Одновременно хочу сказать... - Одночасно хочу сказати...

Кроме того... - Крім того...

Пользуясь случаем, прошу Вас... - При нагоді прошу Вас...

Хочу також зауважити, що...

Кроме того, выражаем свои сомнения относительно... - Крім того, висловлюємо свої сумніви щодо...

Мы, также могли бы... - Ми також могли б...

Просим также особое внимание обратить на... - Просимо також звернути особливу увагу на...

Считаем целесообразным... - Вважаємо доцільним (за доцільне)...

Уместным будет замечание... - Доречним буде зауваження... Относительно... - Щодо...

Не лишним будет также упомянуть о... - Не зайвим буде також згадати про...

Не забудьте також розбити текст на смислові абзаци -- це значно полегшить його сприймання!

Намагайтесь уникати багатозначності та надміру іншомовних слів. Пишучи ділового листа, завжди слід дбати про того, кому він адресований і не завдавати клопотів із «розшифруванням» його змісту. Особливо ж це стосується вживання у тексті багатозначних слів і формулювань та слів іншомовного походження.

Багатозначні слова звичайно актуалізуються у контексті і завдають менше клопоту. Особливо слід остерігатися формулювань, зрозуміти які можна по-різному. Тому, якщо ви не бажаєте зайвих непорозумінь, краше уважно, навіть прискіпливо перечитайте свого листа. Усувайте найменшу двозначність! Суть справи повинна бути викладена чітко, зрозуміло, і не викликати сумнівів чи запитань.

Щодо слів іншомовного походження -- тут трохи складніше. Безумовно, що в наш час бурхливого науково-технічного розвитку, широких і переплетених економічних зв'язків уникнути їх просто неможливо. І не треба! Адже йдеться не про «очищення» мови ділових листів від іншомовних слів -- без багатьох із них нам просто не обійтися.

Будьте ввічливі. Ввічливість повинна бути духовною потребою кожної людини. Але особливо брак ввічливості, невміння дотримуватись етикету відчутні у діловому усному спілкуванні та кореспонденції. Адже одне недоречно вжите слово, невдало сформульоване речення можуть зруйнувати так дбайливо вибудувану споруду вашої справи, спричинитися до розриву стосунків, похитнути віру в людську та професійну порядність. Не кажучи вже про те, що слова «дякую» та «вибачте» і доречно використовувані «ділові компліменти» повинні стати невід'ємними елементами вашої мови як усної, так і письмової.

Особливо ж слід стежити за стилем вашої кореспонденції. Навіть якщо ви дуже сердиті, не можна давати цілковиту волю емоціям і перу, і тим більше керуватися принципом «папір усе стерпить». Папір -- можливо, а жива людина, у листі до якої ви свідомо чи несвідомо припуститеся нетактовності, грубості -- навряд. Адже у неї, безперечно, є почуття власної і ділової гідності, і ви ні в якому разі не маєте права його ображати. Крім того, ваша ввічливість -- повага перш за все до самого себе. Тому, якщо вам дорога добра репутація і ви хочете досконало оволодіти мистецтвом ведення ділового листування, намагайтесь дотримуватись таких правил.

Вважайте слова «дякую» та «вибачте» наріжними каменями свого і стилю спілкування.

Уникайте категоричності. Намагайтесь, щоб тон вашого листа був доброзичливим (не наказовим!). Якщо ви поважаєте свого адресата і самого себе, спробуйте обійтися без категорично-наказових виразів і штампів, що були поширені у діловій кореспонденції Радянського Союзу: «слід негайно вжити заходів», «вимагаємо негайно...», «категорично забороняємо Вам...», «про виконання необхідно повідомити до» тощо.

Уникайте заперечувальних форм. Заперечення, звичайно, не завжди найкращий засіб відповіді адресатові чи впливу на нього. «Ми не можемо...», «ми не погоджуємось...», «я не маю наміру» -- ці вислови не викличуть позитивних емоцій. І якщо ситуація складається так, що без заперечної частки «не» вам не обійтися, спробуйте іншими засобами пом'якшити тон листа: «Ви повинні зрозуміти, що цього разу ми не в змозі...», «Мені дуже прикро, але...», «Дуже шкода, проте...», «На превеликий жаль, я не зможу...», «Ви, мабуть, передбачали ситуацію, коли ми не...» -- форми стилістичного пом'якшення можуть бути дуже різні.

І ще одне -- не забувайте про вступний і завершальний комплімент. Пам'ятайте: навіть якщо лист написаний не з найприємнішого приводу і є останньою крапкою у ваших партнерських стосунках, вступний і заключний комплімент все одно повинен бути невід 'ємним його елементом.

«Нетрадиційність» ділового стилю: використання гумору та «магічних слів». Донедавна у мовознавстві та діловодстві побутувала офіційна теорія про те, що діловий стиль ні в якому разі не допускає жодних емоційних відхилень. Цей постулат відповідно поширювався і на сферу ділового листування: лист повинен бути офіційним, стандартним, містити лише необхідну інформацію. Якщо ж він виходив за рамки прийнятих норм, був написаний нетрадиційним стилем, то вважався недоладним, створював враження непрофесійності його автора. Але зараз, коли контакти ділових людей вийшли на зовсім інший професійний та міжнародний рівень, змінюються також погляди на ведення листування.

Зокрема, відомий американський маркетолог та публіцист Рон Теппер вважає, що ділова кореспонденція -- це вид епістолярного мистецтва, покликаний не лише досягти якоїсь комерційної мети, а й створити вам певний імідж. Він стверджує, що останнім часом у деяких видах ділових листів (запрошеннях, привітаннях, подяках та ін.) спостерігається помітне тяжіння до неофіційності і вважає це цілком природним.

Отже, два доволі суперечливі погляди: дотримання офіційних канонів, з одного боку, і «стилістична відлига» аж до використання гумору та «магічних» слів, з іншого.

Спробуємо знайти раціональне зерно. При веденні ділового листування не слід забувати, що це все-таки документи. Отже, вони повинні бути чіткими, лаконічними, зрозумілими, не містити нічого зайвого, що б заважало сприйманню основної інформації. З іншого боку, лист -- особливий вид документації, відмінний від протоколу, наказу чи розпорядження. Це ваша письмова розмова з адресатом, а тому навряд чи варто обмежуватися лише холодно-стандартними фразами. Зрештою, вибір повинні зробити ви самі -- залежно від ситуації: мети листа, близькості вашого знайомства з адресатом чи необхідності дотримання субординації. Перед вами відкритий широкий простір для творчості, стежте тільки за тим, щоб усе в листі було доречним.

Отже, кілька рекомендацій за Роном Теппером.

«Лист, написаний з почуттям гумору,-- стверджує Рон Теппер, -- може завоювати для Вас майбутнього клієнта. Він покаже... що автор листа -- жива людина, приємна і чуйна, зовсім не бюрократ і не мішок з грішми та кам'яним серцем».

Безперечно, нам, м'яко кажучи, незвично і дивно сприймати такі рекомендації. Адже ми звикли до того, що ділове листування -- річ дуже серйозна і відповідальна, яка не має нічого спільного з жодними виявами гумору.

Але давайте розглянемо приклад, пропонований Роном Теппером:

Шановний Едуарде!

Якщо я правильно зрозумів, Ви хочете поновити свою позику у нас. Мої припущення щодо цього підтвердилися, однак я не відчуваю жодної радості від усвідомлення власної геніальності.

Підпишіть, будь ласка, ці документи і відішліть їх назад.

підпис

Спробуємо уявити цей лист у більш звичному для нас варіанті:

Шановний !

Підтверджую отримання Вашого листа від , у якому Ви просите поновити позику. У відповідь повідомляю, що ми вирішили задовольнити Ваше прохання. Прошу підписати необхідні документи і відіслати їх назад.

З повагою

Підпис

І хоч обидва листи написані з того самого приводу, різниця, погодьтеся, величезна. Відчувається, що за першим листом стоїть не лише досвідчений банкір, але й чуйна, добра, і до того ж весела людина, що любить при нагоді добродушно покепкувати з себе самої і оточуючих, та й проблеми вирішує з усмішкою на вустах. Йдеться, звичайно ж, не про легковажність чи несерйозність -- вони взагалі неприпустимі у сфері ділового спілкування, -- а лише про справжню комунікабельність. І якщо цей лист сприймається легко, з приємністю, то друга (за своїм характером більш звична для нас) відповідь не викликає жодних емоцій, крім хіба що вдячності за поновлення позики.

Безперечно, демонстрація вишуканого, тонкого гумору -- не самоціль у діловому листуванні. Але якщо ви вирішили скористатись порадою Рона Теппера і наважилися спробувати -- будьте дуже обережні, щоб не переступити хиткої межі між мистецтвом та непрофесійністю. Адже вміло, доречно застосовуючи гумор, ви можете привернути увагу, завоювати довіру адресата, переконавши його у своїй неординарності. Зрештою, якщо й не досягнете поставленої мети, заради якої власне пишете листа, то щонайменше -- дасте адресатові можливість отримати насолоду від нетрадиційності стилю. Але будьте обережні у своєму прагненні до оригінальності -- інакше результат буде прямо протилежний бажаному. Важливо не втратити почуття міри і добре зважити ситуацію: кому і з якого приводу надсилається лист, наскільки близько ви знайомі з адресатом тощо. Так, наприклад, зовсім недоречними будуть вияви гумору у листах до спонсорів, представників влади, особисто не знайомих вам партнерів чи клієнтів та ін., та ще й коли ви, скажімо, представляєте свою фірму, уточнюєте пункти угоди чи обґрунтовуєте необхідність проведення благодійного вечора. Інша річ, якщо ви звертаєтеся до постійного клієнта, колеги чи давнього партнера -- трішки вишуканого гумору не завадить, а ваші добрі стосунки стануть ще кращими.

Замисліться, можливо, варто спробувати, і ваше почуття гумору стане ще й помічником у діловому листуванні.

Рон Теппер вважає також, що «діловий лист можна зробити переконливішим, якщо скористатися «магічними словами». І пояснює, що «слово стає магічним, якщо воно несподіване для контексту і зможе приємно здивувати адресата».

Кілька порад про те, як закінчити ділового листа.

Завершальні речення тексту також можуть бути дуже різні -- зрозуміло, що зміст їх залежить від того, про що йшлося вище у листі. Так, наприклад, ви можете повторити подяку, висловлену на початку чи просто подякувати за допомогу:

Еще раз благодарим Вас... - Ще раз дякуємо Вам...

Позвольте еще раз поблагодарить Вас... - Дозвольте ще раз подякувати Вам...

Хотим еще раз выразить свою искреннюю признательность... - Хочемо ще раз висловити свою щиру вдячність...

Благодарю за помощь - Дякую за допомогу.

Досить поширеною формою закінчення у ділових листах є висловлення сподівання, надії:

Надеемся, что предлагаемые изменения в проекте соглашения не вызовут существенных возражений - Сподіваємося, що запропоновані зміни у проекті угоди не викличуть суттєвих заперечень.

Надеемся, что наше предложение заинтересует Вас - Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас.

Думаем, что в будущем сможем быть полезными для Вас - Гадаємо, що в майбутньому зможемо стати Вам у пригоді.

Рассчитываем на тесное и взаимовыгодное сотрудничество - Розраховуємо на тісне і взаємовигідне співробітництво.

Надеемся на установление тесных контактов между нашими фирмами - Маємо надію на встановлення тісних контактів між нашими фірмами.

Надеюсь, Вы понимаете всю сложность ситуации и примете необходимые меры для исправления этого критического положения - Сподіваюся, Ви розумієте всю складність ситуації і вживете, необхідних заходів для виправлення цього критичного становища.

Надеюсь вскоре лично встретиться с Вами - Маю надію, що невдовзі особисто зустрінуся з Вами.

Надеюсь получить Ваш ответ в ближайшее время - Сподіваюся отримати Вашу відповідь найближчим часом.

Наприкінці листа можна вдатися також до запевнення адресата -- дуже часто воно є доречним і корисним, оскільки відіграє роль психологічного підкріплення усього сказаного в листі:

Заверяем, что Вы полностью можете рассчитывать на нашу поддержку - Запевняємо, що Ви цілком можете розраховувати на нашу підтримку.

Мы будем рады сотрудничать с Вами - Ми будемо раді співпрацювати з Вами.

Я позвоню Вам, чтобы договориться о взаимно удобном времени для встречи - Я зателефоную Вам, щоб домовитися про взаємно зручний час для зустрічі.

Был бы рад сотрудничать с Вами и буду ждать Вашего ответа - Був би радий співпрацювати з Вами і чекатиму Вашої відповіді.

Завершальним у листі може бути також прохання (зателефонувати, найближчим часом дати відповідь, надіслати документи та ін.).

Просим внимательно ознакомиться с материалами и дать нам ответ - Просимо уважно ознайомитися з матеріалами і дати нам відповідь.

Просим Вас срочно сообщить... - Просимо Вас терміново повідомити.

Просим Вас как можно быстрее подтвердить свое согласие - Просимо Вас якомога швидше підтвердити свою згоду.

Просим срочно принять меры для улучшения ситуации - Просимо терміново вжити заходів для поліпшення ситуації.

Надеемся, что договоренность будет взаимовыгодной - Сподіваємося, що домовленість буде взаємовигідною.

Пожалуйста, телеграфируйте нам свое согласие или отказ принимать участие в этом проекте - Будь ласка, телеграфуйте нам про свою згоду чи відмову брати участь у цьому проекті.

З вашого боку, звичайно, буде дуже ввічливо, якщо наприкінці ви вибачитеся за турботи або ж (якщо цього вимагає ситуація) ще раз повторите уже висловлене вибачення за створені незручності, завдану прикрість, затримку з оплатою тощо:

Извините за то, что вынужден побеспокоить Вас - Прошу вибачення за те, що змушений турбувати Вас.

Еще раз прошу прощения за причиненные неудобства - Ще раз прошу вибачення за завдані незручності.

Извините за лишние хлопоты - Вибачте за зайві клопоти.

Еще раз простите за эту неприятную ошибку - Ще раз перепрошую за цю прикру помилку.

Искренне просим прощения за эту вынужденную задержку с оплатой - Щиро просимо вибачення за цю вимушену затримку з оплатою.

Прощальні фрази у діловій кореспонденції також можуть бути різними. Якщо ви добре знайомі з адресатом, успішно співпрацюєте з ним уже не перший рік, можете закінчити листа дружніми (але ні в якому разі не панібратськими чи фамільярними) фразами на зразок:

Щиро Ваш

З найкращими побажаннями

З вдячністю та найкращими побажаннями

Щиро відданий Вам тощо

У листах більш офіційного характеру вживаються такі закінчення:

З повагою

З вдячністю і повагою

З повагою і найкращими побажаннями

Залишаємося з пошаною

З правдивою до Вас пошаною

Бажаємо успіхів! та ін.

4.2 Особливості усного ділового мовлення та спілкуваня

Ділове мовлення має вираження в усній і писемній формі. Усна форма літературної мови - це мова, яка звучить і розрахована на слухове сприйняття, а писемна - це мова, зафіксована на письмі й розрахована на зорове сприйняття. Усне мовлення - це діалогічна або полілогічна мова, писемне мовлення - це в основному монолог. Писемне мовлення відрізняється від усного мовлення на всіх мовних рівнях (лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо). У писемному мовленні лексика добирається з більшою увагою. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлювання (невербальні засоби спілкування - міміка, жести, рухи частинами тіла, інтонація та ін.), які надають мові стрункості, переконливості. Однак цими засобами не варто зловживати у процесі ділового спілкування.

Усне ділове мовлення (звіт, переговори тощо) належить до більш складної форми усного мовлення порівняно з розмовним стилем. Це мовлення має багато лексичних і граматичних особливостей писемно-літературної мови.

Іржі Томан вважає, термін "нарада" доцільно вживати лише тоді, коли учасники справді радяться, коли обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.

Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб.

Якщо кількість учасників перевищує 16-18 осіб, то не всі матимуть змогу взяти активну участь в обговоренні. Якщо учасників більше двадцяти, то треба подумати, чи не краще поділити їх на дві групи для обговорення обраної теми, а потім об'єднати висновки обох груп.

Результати наради залежать передусім від голови, який керує нею, від того, наскільки він зуміє підготувати нараду і спрямувати її учасників на дискусію.

При вмілому керівництві нарада досягне вагомих результатів навіть тоді, коли рівень знань її учасників не дуже високий.

Голова повинен уміти впевнено керувати обговоренням поставлених питань, давати учасникам можливість висловитися, заохочуючи їх до розмови.

Або будете добре дискутувати, або вміло керувати нарадою.

Не втручайтеся в дискусію заради того, щоб висловити свої погляди; керуйте нею і спрямовуйте її в потрібне русло запитаннями, уточненнями, заохочуйте присутніх до участі в ній. Вправний головуючий уміє аналізувати зауваження й репліки, помічати в них нові думки, бачити розбіжності в поглядах. Він допоможе учасникам обговорити деталі, якщо потрібно, усунути непорозуміння, дійти згоди.

Голова наради має бути тактовним і витриманим.

Голова має делікатно втрутитися і спрямувати дискусію в потрібне русло.

Він повинен виявити тактовність, щоб його втручання (висунення для обговорення наступного питання, оголошення перерви чи навіть перенесення наради на інший час або день) сприймалися правильно, з розумінням ситуації.

Голова повинен дуже сумлінно готуватися до наради.

Він повинен відкрити нараду і в короткому вступному слові охарактеризувати проблематику, яку треба обговорити.

Велику роль відіграє також зовнішній вигляд та манера поведінки головуючого на нараді.

А.М. Купер наводить близько 30 поганих звичок, які він помітив у людей, що головують на нарадах: стукають пальцями або олівцем по столу; підпирають голову рукою; торкаються руками обличчя; покусують олівець, зубочистку або сірник; стукають олівцем по зубах; облизують губи; чухають голову; водять пальцями по столу; пригладжують волосся; пригладжують бороду або вуса; застібають або розстібають ґудзики на піджаку; хмуряться; кусають губи, нігті; жують жувальну гумку; чистять нігті; поправляють окуляри, тримаючи їх у руці; притупують ногою; хрускають пальцями; малюють беззмістовні малюнки на папері під час виступів; нервово згортають і рвуть папір; оглядаються довкола; звертаючись до присутніх, дивляться повз них; дзенькають ключами або дрібними грішми в кишені; стромляють пальці за жилет або за комір; тримають руки в кишенях; крутять обручку на пальці; усміхаються так чудернацько, що учасники не можуть збагнути, чи їм усміхаються, чи з них насміхаються (За матеріалами: Томан І. Мистецтво говорити. -К.: Вид-во "Україна", 1996. - С. 161-166).

Бесіда належить до усної форми ділової мови. Основною метою бесіди є обмін інформацією. Тема майбутньої бесіди попередньо узгоджується. Бесіду, як правило, планують заздалегідь і до неї готуються.

Підготовка до бесіди має на меті:

· визначити коло питань, які будуть обговоритися;

· підготувати документи, якщо вони потрібні для бесіди;

· сформулювати запитання, які варто задати співрозмовнику. Ділову бесіду можна вести в різних положеннях: сидячи, стоячи.

Начальник викликає до свого кабінету підлеглого і говорить з ним сидячи, тоді як підлеглий стоїть. Начальник може запропонувати підлеглому сісти і тим самим дати йому зрозуміти, що в даній розмові він не має наміру повністю використовувати своє керівне становище. Якщо ж він не пропонує сісти, то це може означати, що розмова триватиме недовго. Якщо відвідувача запрошують сісти, то тим самим йому пропонують продовжувати розмову (За матеріалами: Томан І. Мистецтво говорити. - К.: Вид-во "Україна", 1996).

Під час прийому відвідувачів мовлення посадової особи має характеризуватися такими рисами:

* голос не повинен форсуватися та напружуватися, причому до кінця фрази голос знижується;

* темп мовлення слід вибирати залежно від тематики, ситуації, індивідуальних рис мовця.

Питання для самоконтролю

1. Що таке канцеляризми?

2. Як за допомогою мовних засобів офіційний лист зробити дружнім?

3. Чи будуть доречними у діловій кореспонденції «ліричні відступи»?

4. Якими словосполученнями доречно скористуватися під час повідомлення у діловому листі другорядної інформації? Наведіть їх.

5. За допомогою яких виразів під час ділового спілкування досягається доброзичливість? Назвіть приклади.

6. Чи почуття гумору може стати помічником у діловому листуванні?

7. Чи писемне мовлення відрізняється від усного мовлення? Доведіть свою думку?

Тема 5. Культура побутового мовлення

План

5.1 Культура мови та мовлення у життєвих сферах

5.2 Культура мови реклами

5.3. Культура телефонних розмов

5.1 Культура мови та мовлення у життєвих сферах

Відомий французький письменник Антуан де Сен Екзюпері писав: "Єдина справжня розкіш - розкіш людського спілкування”. У спілкуванні людина виявляє себе як індивід, тобто показує рівень інтелекту, освіченості, загальної і мовної культури, вихованості.

Сучасній людині доводиться діяти відразу у кількох життєвих сферах: у родинній, у навчальній (якщо вона вчиться у певному закладі), у професійній (якщо вона працює), у соціальній (поза межами трьох попередніх - у транспорті, кафе, на дискотеках тощо). У всіх цих сферах їй доводиться спілкуватися: про щось поінформувати, одержати потрібну інформацію самій, заперечити, відмовити, переконати, заспокоїти, втішити, поспівчувати тощо.

Щоб спілкування було змістовним, повноцінним, досягло мети, недостатньо володіти красивим багатим культурним мовленням. Треба враховувати багато інших психолінгвістичних факторів, як-от: "чуття мови”, спрямованість мовлення, образність його, уміння відбирати слова відповідно до завдань спілкування.

Функції спілкування різноманітні. Насамперед є такі, як:

-інформативна (тобто передача - одержання інформації іншими членами суспільства, товариства, родини);

-волюнтативна (тобто вираження волі щодо співрозмовника: прохання, спонукання до дії, запрошення, порада, переконування);

-заперечна (тобто вираження відмови, заперечення іншої думки).

Функції спілкування залежать від мети, яку ставить перед собою мовець, вступаючи у спілкування з іншим.

Ставлячи перед собою завдання, мовець добирає відповідний мовний матеріал: слова, словосполучення, структуру речень, відповідний стиль. При цьому дуже важливо навчитися підтримувати безконфліктне спілкування. Отже, варто добре опрацювати правила переконання Дейла Карнегі "Як завоювати друзів і впливати на людей”, вивчити наші українські приказки і прислів'я, у яких сформульовані правила для мовця, етикетні вирази рідної мови. Так, наприклад, готуючись до спілкування, метою якого є відмова, слід пам'ятати етикет відмови, мета якого полягає в тому, щоб не образити співрозмовника: мені не зручно Вам відмовити, але...; мені дуже шкода, але...; я дуже шкодую, що...; ми (я) із задоволенням допоміг би Вам, але...; шкодую, що так вийшло ...; дозвольте порадити Вам ...

Успішне спілкування залежить від обох співрозмовників, тому треба вміти підтримати розмову. При цьому майте на увазі:

-маломовність і балакучість - крайнощі, яких треба уникати;

-ніщо не дає права бути неввічливим у розмові - ні погане самопочуття, ні втома, ні неприємності в сім'ї чи на роботі, ні брак вільного часу;

-за будь-яких умов уникайте грубості, брутальності, лайки, крику, безапеляційного тону.

Готуючись до спілкування, слід враховувати реальну ситуацію, у якій воно відбуватиметься. Зорієнтувавшись у ситуації, мовець повинен спланувати своє висловлювання: продумати тему висловлювання, форму його, стиль, дібрати мовні засоби, весь час пам'ятаючи про мету спілкування. Отже, кожна людина повинна прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим, зрозумілим, думки висловлювалися логічно, ясно, виразно і різноманітно. Пам'ятаймо, що через спілкування людина засвоює досвід минулих поколінь, мову, традиції і звичаї своїх батьків, культуру своєї нації.

5.2 Культура мови реклами

У засобах масової інформації зростає кількість рекламних оголошень різного плану. Вадою майже всіх текстів цих оголошень є численні помилки проти норм сучасної української літературної мови. Ті, хто читає ці оголошення на радіо й телебаченні, не володіють вимовними нормами української мови і замість код (Харкова, Одеси, Ужгорода) кажуть кот; замість сюрприз, хліб вимовляють сюрприс, хліп і под. Пропонують рослинну олію й евкаліптове масло. Олія, як відомо, буває тільки рослинна, тому досить сказати олія (а евкаліптова, соняшникова, кукурудзяна -- то вже її види).

У рекламних оголошеннях, присвячених приїздові в Україну проповідників з різних держав, нерідко спотворюють ім'я самого засновника християнства: Ісус лікує, хоч за українською традицією треба писати Ісус без подвоєння і. Відоме близькосхідне місто українською мовою слід писати й вимовляти Єрусалим, а не Ієрусалим чи Ієрусалім, як думають окремі працівники рекламних агенцій. Багато рекламних текстів закінчується синтаксично безграмотним закликом звертатися за адресою. На запитання куди? відповідає в цьому випадку іменник із прийменником на: звертатися (писати, надсилати) на адресу. За вживаємо тоді, коли треба відповісти на запитання де? -- конференція відбудеться за адресою: Київ, бульвар Шевченка, 14.

Раз по раз реклама запрошує мешканців України до навчання українській мові. Якщо так, то є підстава сумніватися в якості навчання, бо за синтаксичними нормами слід навчати не чому (українській мові), а чого (української мови). Отож, кооператив «Діалог» хай буде краще лідером у швидкісних методах навчання іноземних мов, а не «іноземним мовам». Досить часто повідомляють про те, що вступники до певного навчального закладу здають екзамени. Виходить, разом із технікумом чи інститутом рекламують і неправильну синтаксичну конструкцію замість нормативної української складають іспит (екзамен). Суперечать синтаксичним нормам і вислови оцінки по предметах, працюють по обраних спеціальностях, виплата відсотків по залишкам на розрахункових рахунках, гід по магазинам, яким у літературній мові відповідають оцінки з предметів, працюють за обраними спеціальностями, виплата відсотків із залишків на розрахункових рахунках, гід по магазинах.

«Приходьте і ви одержите істинне задоволення» -- у цьому закликові аж дві лексично-семантичні кальки з російської мови. Повноцінний український відповідник такий: Приходьте -- і Ви дістанете (матимете) справжнє задоволення. Замість торгуючі організації треба торговельні організації, замість курси по вивченню англійської мови -- курси для вивчення англійської мови.

Солідне акціонерне товариство повідомляє: «Продаємо зі складу, надсилаємо накладною оплатою літературу з історії України, відродження національної культури…» Для називання способу грошового розрахунку використовують вислів, калькований з рос. накладная плата замість оригінального українського слова післяплата: надсилаємо післяплатою.

У тому самому рекламному оголошенні кілька разів запевняють, що в них «ціни найнижчі з існуючих». Замість невластивого нашій мові активного дієприкметника існуючі слід було використати словосполучення наявні тепер або прикметник теперішні: «ціни найнижчі з наявних тепер (з теперішніх)».

Найчастіше замість російських активних дієприкметників виступають у нас прикметники та іменники. «Один із виступаючих відзначив, що час уже переходити до конкретних справ» (з газетного звіту про Всесвітній форум українців). Лексичним відповідником рос. выступающий у нашій мові є слово промовець. Тож і слід було написати: «Один із промовців зазначив…», «Переважаюча частина мешканців регіону зайнята сільським господарством», -- дізнаємося з іншої газети. Замість переважаюча (рос. преобладающая) треба переважна частина. Така заміна дає змогу чіткіше дотриматися лексичної норми й уникнути немилозвучного словосполучення чача. Ще в одній газеті йдеться про «тяжкий і всепоглинаючий гріх перед людьми та історією». Знову ж таки калька з рос. всепоглощающий. Тим часом в українській мові є два морфологічні варіанти для назви цього поняття -- всепоглинальний і всепоглинний. Отже, «тяжкий і всепоглинний гріх перед людьми та історією».

Автор газетної рецензії завважує, що книжку «прихильно зустріла читаюча громадськість» замість нормального вислову читацька громадськість. Український прикметник читацький (стосовний до кола читачів) цілком заступає тут рос. читающий. «У серпні 1992 року в Державному музеї літератури України відкрилась постійно діюча виставка «Українська культура в діаспорі», -- написано в газетному повідомленні. Невже обов'язково дослівно перекладати рос. постоянно действующая? Адже по-українському досить сказати постійна виставка. Без діючий треба обходитися й у таких словосполученнях: действующие лица -- дійові особи, действующее законодательство -- чинне законодавство (а не діючі особи, діюче законодавство, як пишуть у газетах).

Дуже багато огріхів у теле- й радіопрограмах, що їх друкують у газетах: художні фільми «Казіно», «День чорної луни» (замість правильних варіантів «Казино», «День чорного місяця»), вистава «Гра закоханого ростовщика» (замість «Гра закоханого лихваря») тощо.

Лексичні, синтаксичні, стилістичні та інші помилки знижують ефективність рекламних матеріалів.

5.3 Культура телефонних розмов

Державні службовці нерідко спілкуються по телефону: або самі телефонують, або відповідають на телефонні дзвінки. Телефонна розмова відрізняється від власне розмови тим, що закінчує телефонну розмову той, хто її почав. Іноді співрозмовники-чоловіки віддають у цьому перевагу жінці.

Якщо сталося роз'єднання з технічних причин, відновлює зв'язок той, хто телефонував.

Встановлено таку раціональну структуру телефонної розмови:

взаємне представлення 20 + - 5 с;

введення партнера в проблему 40 + - 5 с;

обговорення ситуації 100 + - 15 с;

заключне слово 20 + - 5 с.

Телефонну трубку (слухавку) знімають між першим і четвертим сигналом. Якщо в цей час відбувається ділова розмова, треба вибачитись і віддати перевагу телефону.

Відмова в розмові - дуже небажана річ, вона може викликати негативні емоції у співрозмовника, котрий телефонував, тому рекомендується вибачитися, використовуючи слова вибачте, пробачте, перепрошую, даруйте, прошу вибачення, прошу пробачення, і толерантно призначити час для наступної телефонної розмови, наприклад: "Пробачте, але я не маю змоги з вами зараз спілкуватися, зателефонуйте, будь ласка, о третій".

Система "вихідних розмов" потребує продуманості, тобто попередньої підготовки. Для цього збираються і записуються необхідні дані, визначається, в якому порядку потрібно розмовляти з абонентом.

Найбільш прийнятними для блоку "вихідних" розмов по телефону є такі періоди робочого дня: 8.00 - 9.30; 13.30 - 14.30 та після 16.30.

У деяких випадках використовують автовідповідач, але потрібно мати на увазі, що він негативно діє на співрозмовника. Ситуацію можна виправити, зателефонувавши абонентові після прослуховування записів.

Щоб зосередити увагу співрозмовника на повідомленні, радять під час телефонної розмови застосовувати такі засоби:

використовувати час від часу несподівану та невідому для нього інформацію;

провокувати заперечення слухача на зміст повідомлення;

дещо перебільшувати значимість проблем;

апелювати до авторитетів;

прогнозувати можливі наслідки, щоб підкреслити необхідність привернення уваги до питання, яке розглядається;

іноді доцільно вносити елементи гумору до повідомлень, використовувати несподівані образні формулювання (За матеріалами: Дороніна М. С. Культура мовлення ділових людей. - С. 66-70).

Питання для самоконтролю

1. Які функції виконує спілкування?

2. Від чого залежать функції спілкування?

3. Назвіть етикетні вирази української мови, що застосовуються для відмови.

4. Як вимова впливає на культуру мови? Наведіть приклади з повсякденного життя.

5. На порушення яких норм зустрічаються помилки в засобах масової інформації?

6. Які відомі Вам засоби, крім мовних, впливають на культуру телефонних розмов?

Список рекомендованої літератури

Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. - Львів, 1994.

Антонечко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо - К., Либідь, 1991.

Арбенська О.А. Культура усного мовлення. Практикум.-К.:ЦНЛ, 2004-216 с.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.

Бевзенко С.П. Укр. діалектологія. К., 1980.

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. - К., 1999.

Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2002. - 1440 с.

Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник для студентів аграрних вищих навчальних закладів та коледжів. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 536 с.

Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - К.: Знання, 2000. - 588 с.

Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. - Харків: Фоліо; Майдан, 1999. - 288 с.

Зубков М. Сучасна українська ділова мова: Підручник для вищих навчальних закладів. - 4-те вид., доповнене. - Харків: Торсінг, 2003 - 448 с.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич, “Відродження”, 1992. - 144 с.

Коваль А.П. Ділове спілкування. - К.: Либідь, 1992.

Козачук Г.О., Шкуратян Н.Г. Практичний курс української мови: Навч. посібник для вузів. - К.: Вища школа, 1994. - 377 с.

Культура ділового мовлення: Практикум / За ред. Н.Д. Бабич. - Чернівці, 1997.

Культура української мови: Довідник /За ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990. - 304 с.

Мацюк З.О., Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. - К.: Каравела, 2005. - 352 с.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери /Уклад. С.Я. Єрмоленко та ін. - К.: Довіра, 1998. - 784 с.

Олійник Г.А. Виразне читання. - К., 1995. - С.14-38.

Орфографічний словник української мови /Уклад. С.І. Головащук та ін. - К.: Довіра, 1994. - 864 с.

Размещено на Allbest.ru

...